Статьи
Депутати Харківської міськради дозволили змінити цільове призначення восьми земельних ділянок загальною площею 0,82 млн грн. Про це йдеться у рішенні сесії Харківської міськради від 23 вересня, копії яких є в розпорядженні «Наших грошей».
Депутати дозволили фізособі Сергію Шуголю переоформити дві ділянки під будівництво багатоквартирного будинку. Раніше ці ділянки площею 0,22 га по провулку Шевченківському, 36 могли бути використанні тільки під будівництво та обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка).
Аналогічний дозвіл отримав В’ячеслав Ігнатов. Для своїх шести ділянок загальною площею 0,60 га по вул. Чернівецькій 3В.
За даними депутата Харківської міськради Анатолія Родзинського, ці рішення прийняті на користь власники житлового комплексу «Воробйови гори», який будується за вказаними адресами. Оформлення землі під особисті потреби людей з подальшою зміною цільового призначення допомогло забудовникам безкоштовно отримати майданчики від будівництво багатоповерхівок.
Перший будинок ЖК «Воробйові Гори» був зданий у 2012 році по вулиці Чернівецькій, 5. На даний час здані в експлуатацію та заселені три будинки. Житловий квартал позицінується як житло економ-класу – тут будують «гостинки». У єдиному реєстрі юридичних осіб є дані про два ОСББ , які були створені в цьому районі. В обох керівником є Сергій Шуголь.
У березні 2014 року суд прийняв рішення визнати право власності за трьома фізичними особами на житловий будинок загальною площею 3844,3 кв.м.. Будинок був побудований за адресою вул. Чернівецька 5 в на двох земельних ділянках – площею 0,1000 га та 0,0600 га (кадастрові номери: 6310136600:09:003:0066, 6310136600:09:003:0067). В тому ж році ОСББ багатоквартирного будинку «Воробйові гори 2»також через суд змогло заключити договори на обслуговування будинків АК «Харківобленерго».
У вересні 2014 року прокуратура міста Харкова повідомила, що один з будинків у цьому кварталі було побудовано без документів. «Копії договорів купівлі-продажу земельних ділянок, на яких розташована ця будівля, що не були завірені належним чином, і взагалі, цільове призначення одного з них – садівництво. Будинок не має затвердженого проекту, він не введений в експлуатацію Державною архітектурно-будівельною інспекцією», – йшлося у повідомленні правоохоронців.
В березні 2015 року апеляційний суд скасував рішення про надання права власності фізичним особам на багатоквартирний будинок.
24 червня 2015 року депутати Харківської міськради прийняли рішення затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності зі зміною цільового призначення по вул. Чернівецькій, 5-В для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Будувати дозволили до кінця 2017 року.
Крім того, у червні 2015 року було створене ТОВ «Воробйові Гори» й зареєстроване за адресою: пров. Шевченківський, 30А. Засновником та директором є Лисенко Сергій Олександрович.
- Информация о материале
Полторы сотни украинских военных до сих пор находятся в плену у сепаратистов «ДНР» и «ЛНР». Жёны и матери почти тысячи без вести пропавших солдат не знают, увидят ли когда-нибудь своих мужей и сыновей. Фокус пообщался с тремя семьями, истории которых уже закончились счастливым возвращением или всё ещё подвешены в воздухе.
Центральная площадь Нововолынска. В полдесятого утра здесь уже людно: бабушка с внучкой в коляске кормят голубей, несколько пар пьют кофе на парапетах, пенсионеры топчутся возле административного здания. Визжа неисправными тормозами, к площади подъезжает грязно-голубая «Славута», оборудованная мощными колонками. Из машины вываливаются четверо парней. «Алкоголь доставать?» — кричит один из них. «Зачем спрашиваешь?» — отзывается второй. Чуть не падая, они бредут по площади и поют: «Ой, смереко, розкажи мені, смереко, чом ти так ростеш далеко, чарівна моя смереко?» В пакете звенят бутылки.
— Четыре месяца я провёл в плену, до этого был на войне. А когда вернулся домой, понял, что ничего не изменилось. Люди так же ходят в кафе и рестораны, пьют, танцуют, веселятся. Я долго не мог с этим смириться. Сейчас уже привык, — говорит бывший командир зенитно-ракетного дивизиона 51-й отдельной механизированной бригады ВСУ Александр Кондысюк.
С Александром и его женой Людмилой еду к ним домой. Александр не из тех людей, в разговоре с которыми сложно вставить слово. Первую часть дороги молчим, затем он сдержанно отвечает на вопросы. Говорит, что после возвращения работает в военкомате. Он бы и хотел вернуться на войну, но после плена командовать дивизионом ему уже не разрешат — подозревают в связях с сепаратистами. Да и жена против.
По данным СБУ, на территориях, контролируемых «ДНР» и «ЛНР», сейчас находятся в плену 155 человек. Это и военные, и гражданские, в том числе волонтёры и журналисты. В списке пропавших без вести 804 человека.
По словам волонтёра Натальи Бояриной, которая занимается поиском пленных, в подвалах Донецкой и Луганской областей остались только украинские офицеры, «спецы», как она их называет.
— Конечно, «та» сторона не хочет обменивать наших офицеров на простых солдат. А для того, чтобы мы могли выставить на обмен их офицеров, их должны амнистировать. СБУ перекладывает это на ГПУ, а ГПУ — на СБУ. Этот спор мог бы решить президент, но до него сложно достучаться. В этом и состоит главная проблема, — рассказывает Боярина.
Родился заново
В случае с пленными и пропавшими без вести формула Льва Толстого срабатывает наоборот. Все несчастливые истории похожи одна на другую, а вот счастливая у каждого своя.
Александр и Людмила Кондысюк живут в небольшой квартире на окраине Нововолынска. Вместе с тремя детьми. О них Александр рассказывает ещё в машине. Потом, спустя два часа, когда он уйдёт на работу, а мы с Людмилой останемся наедине, она скажет, что на самом деле рада тому, что четыре месяца ждала мужа из плена. Они изменили её жизнь. Помирили с сестрой, с которой они не общались несколько лет, и с родителями мужа, которые сначала не приняли Людмилу. Она старше их сына, и у неё есть ребёнок от первого брака. Во втором, с Александром, она родила ещё двоих.
— Как я провожала его на войну? Я же знала, что он военный. Знала, за кого выходила замуж. И если так нужно, что я могла сделать? — говорит Людмила, маленькая блондинка, о которой никогда не подумаешь, что она может выдержать всё.
Александр уехал в марте 2014 года, всё время звонил, а перед Иловайском, как и большинство тех, кто туда ехал, ничего не сказал ни жене, ни родителям.
Его взяли в плен 26 августа. Их бригаду окружили российские танки, и начался миномётный обстрел. Александр показал своим ребятам, как можно уйти через лес, а сам остался. Он был в паре с другом, с которым в Нововолынске жил в одном подъезде, — майором Алексеем Шепелюком. Они лежали в поле рядом, прикрываясь от обстрела, и Шепелюка разорвало на месте.
— Если бы я лёг с другой стороны от него, как сначала и хотел, меня тоже не было бы в живых, — говорит Александр и смотрит исподлобья.
Потом была суматоха, наши и российские солдаты бегали по полю, и кто-то из дивизии Кондысюка увидел, как он лежит ничком на поле, весь в крови и кишках. Так на сайте Минобороны и в новостях появилась информация о том, что Кондысюк погиб. Людмила не читала интернет и не смотрела новости.
Через несколько дней к ней домой пришли отец и брат Александра. Их лица были белыми, они ничего не говорили, только судорожно мотали головами из стороны в сторону. Людмила поняла: они хотят сказать, что Александра нет в живых.
— Я просто упала на пол и начала рыдать. Не помню, что было дальше. Я не могла спать, не могла есть. Никогда раньше не считала себя религиозной, но у нас дома стояли иконы. Я поставила их перед собой и молилась почти всю ночь.
Несколько дней семья и друзья Александра были уверены, что он погиб. Но когда с поля, где его дивизию застал обстрел, вывезли все тела и провели экспертизы ДНК, стало понятно, что тело Александра не нашли.
— Я ухватилась за эту надежду. Говорила его родителям: «Он жив. Раз тело не нашли, значит, он жив. И он же обещал мне вернуться». Не выпускала из рук телефон — боялась, что кто-то позвонит и скажет, что всё-таки нашли тело. В те дни телефон разрывался от звонков родственников и знакомых. Я говорила им: «Не звоните. Не нужно мне соболезновать. Я знаю, что он жив».
Все два часа, которые мы разговариваем с Кондысюками, с нами их младший сын, Рома. Роме полтора года, и когда Александр уходил на войну, его только успели окрестить. Александр то разворачивает Роме конфету, то играет с ним, то берёт на руки. Он сам говорит, что до плена не был таким. Приходил с работы, ужинал и ложился на диван. В плену ему помогли продержаться как раз мысли о семье. Он мечтал повезти детей в парк аттракционов во Владимир-Волынский, а ещё — приготовить на Рождество утку с яблоками по рецепту, который нашёл в старом журнале во время плена. Детей в парк он отвёз уже на следующий день после возвращения, а вырванную страницу с рецептом привёз домой и сам приготовил утку.
Абонент недоступен
— Утром того дня, когда Паша пропал, я проснулась от звона. Встала и увидела, что упал его портрет, который всегда стоял в раме в серванте. Я поняла, что с ним что-то случилось.
Валентина Богайчук рассказывает мне историю поисков своего сына в придорожном кафе в селе Голобы Волынской области. Она то и дело вытирает слёзы, но быстро берёт себя в руки.
Её сын, Павел Богайчук, тоже служил в 51-й бригаде и тоже пропал под Иловайском. Валентина живёт в соседнем с Голобами, совсем маленьком селе Дарьевка. Павел — единственный, кого мобилизовали оттуда. Теперь он считается без вести пропавшим.
— Были ещё два парня, которым пришли повестки. Одного не взяли по состоянию здоровья, а второго — я не знаю почему. Я не гневлю Бога вопросами: «Почему именно мой сын?» Это неважно. Важно только одно: чтобы он нашёлся, — говорит Валентина и снова вытирает слёзы.
Павла мобилизовали в апреле 2014-го. Говорили, что везут на переподготовку на полигон, но уже через несколько недель отправили в зону АТО
Павла мобилизовали в апреле 2014-го. Говорили, что везут на переподготовку на полигон, но уже через несколько недель отправили в зону АТО. В военкомат во Владимир-Волынский его отвёз на своей машине глава сельсовета. Тогда, у ворот своего дома, Валентина видела сына в последний раз. Дала на прощание серебряный крестик, поцеловала и отпустила, думая, что он вернётся через полтора месяца.
Паша звонил маме два раза в день. Подробно рассказывал, где он и чем занимается. А за две недели до Иловайска вдруг стал скрытным.
— Говорил: «Мама, зачем тебе знать, куда мы поедем? Ты всё равно в этом Донбассе ничего не знаешь, не забивай себе голову». Я пыталась спросить, не отправляют ли их на боевое задание, а он отвечал односложно: «Со мной всё нормально. Пора бежать». Так продолжалось до того утра, когда разбился его портрет, а мать впервые услышала в трубке холодное: «Абонент находится вне зоны доступа сети».
Попал на своих
Екатерина Наумова не отправляла сына на войну и поэтому никогда не думала, что будет произносить слова «пропал без вести». Они жили в Лисичанске, и в июле прошлого года, когда обстрелы усилились, решили отвезти бабушку в Харьков. Саша уехал и должен был связаться с мамой, когда проедет блокпосты сепаратистов и окажется на украинской территории. Он позвонил, сказал, что уже проехал первый пост Нацгвардии и у него всё хорошо.
— А через 20 минут мне позвонил с его номера незнакомый человек и сказал: «Ваш сын задерживается». Оказалось, что на втором блокпосту Нацгвардии Сашу остановили случайно оказавшиеся в этом месте айдаровцы. Они назвали его сепаратистом, бабушку вытолкали из машины, а Сашу на его же авто увезли на свою базу в Старобельск.
Екатерина приехала на тот блокпост, встретилась с айдаровцами, и те пообещали отдать сына через несколько дней. В назначенный день её сына на базе не оказалось. Наумовой сказали, что его уже отпустили. Но домой Саша так и не вернулся.
В активном поиске
Людмила Кондысюк развернула операцию по поискам своего мужа после того, как кто-то из знакомых увидел его по телевизору на параде пленных в Донецке. Она не была уверена, что человек на видео — Александр. Он сильно похудел, и на ногах у него были не белые немецкие берцы, в которых он уходил служить, а обычные туфли.
— Берцы сепаратисты отобрали почти сразу. Сказали: «Это ж Америка вас ими снабжает» и забрали. Два дня нас держали на том же поле, где «взяли». Раненых перебинтовали и тоже оставили здесь. А тяжелораненых, по-моему, так и оставили умирать, — вспоминает Александр.
Эти два дня он не знал, что семья считает его погибшим. Ел арбузы и сырую кукурузу — единственное, что было в поле, и не думал ни о чём, кроме того, что происходит в эту минуту.
Потом его и других пленных отвезли в Россию, и уже оттуда — в здание донецкого СБУ. Пленные жили в подвале, спали на металлических полках, а вместо матрацев использовали картон — и то, если повезёт. Их водили на допросы, на которых изо дня в день, из месяца в месяц спрашивали одно и то же: «Видели ли вы, что в Киеве проводят учения американские солдаты?», «Как вы относитесь к тому, что произошло с Крымом?», «Что знаете о военной помощи Америки Украине?».
— На допросах, которые проводили сепаратисты, нас били и унижали. А вот российские спецслужбы действовали тоньше. Обращались как с людьми. Предлагали сигареты и орешки, — вспоминает Александр.
Людмила говорит, что до сих пор не знает всего, что происходило с мужем в плену. Знает, что одного из его сослуживцев били так сильно, что он не мог ходить, и с допросов его забирали на носилках, что к пленным приходил батюшка, который воюет в одном из батальонов сепаратистов. Он был то пьяный, то обкуренный, матерился и предлагал всем исповедоваться. А когда кто-то сказал ему, что не будет, батюшка сломал о его голову деревянный крест. Она не спрашивает мужа о том, что ему пришлось пережить, а сам он может рассказать хоть что-то, только когда немного выпьет с друзьями.
Сразу после видео с парада пленных Людмила бросилась писать заявления куда только можно — в СБУ, ГПУ, милицию, международные правозащитные организации, связалась с волонтёрами и «Офицерским корпусом» переговорщика Владимира Рубана.
— Я решила, что должна постоянно что-то делать, чтобы Саша вернулся. Каждый мой день начинался с обзвона госструктур и волонтёров. В СБУ и ГПУ мне отвечали одно и то же: «Мы приняли запрос, ищем вашего мужа», — говорит Людмила.
Она знала, что пленным дают возможность позвонить домой, и ждала звонка от Александра. Он позвонил только в первых числах сентября, и первое, что сказал: «Я же обещал тебе, что вернусь». Из того разговора Людмила мало что помнит. Она поняла только одно: он жив.
Валентина Богайчук и Екатерина Наумова пока не дождались ни звонков от сыновей, ни подтверждения того, что их уже нет в живых. Они тоже писали запросы во все инстанции и тоже получали отписки. Волонтёры, которые эксгумировали тела похороненных в братских могилах под Иловайском и отдавали биоматериалы на экспертизу ДНК, сказали Валентине, что тела не нашли. Наумовой никто не сказал даже этого. По ложным следам, на которые наводили её телефонные мошенники, она сама ездила на поиски сына к сепаратистам — в Попасную, Рубежное и Первомайск. Каждый раз к ней выходили местные полевые командиры и говорили, что её сына у них нет.
— Звонили по ночам и предлагали привезти Сашу за выкуп. Один раз даже говорили, что они от Рубана и что для возвращения сына нужно 10 тысяч долларов. Я перезвонила в «Офицерский корпус», и там сказали, что пленных за деньги никто не возвращает, что всё это мошенники. Однажды такие аферисты даже обещали вернуть Сашу за три тысячи литров дизтоплива.
Валентине тоже звонили аферисты и предлагали информацию о местонахождении её сына в обмен на деньги. Она каждый раз проверяла их слова через волонтёров, и каждый раз они оказывались обманом. Богайчук говорит, что и поехала бы в непризнанные республики, чтобы найти сына, но не знает, где искать.
— Мне присылали фотографию крестика, который нашли на погибшем солдате. Но это не крестик Паши. Присылали фото татуировок погибших. Но ни одна из них не похожа на его. У него на руке — группа крови. Его ДНК не совпадает с ДНК погибших. Это даёт надежду. Мне говорили, что часть пленных увезли в Россию, а часть работает в шахтах в Донбассе. Может, и мой Паша там. А может, ему удалось сбежать, и он прячется. А может... Я готова ко всему.
Когда Валентина уже обзвонила все ведомства, пообщалась со всеми волонтёрами и связалась даже с Международным Красным Крестом, её поле деятельности сузилось до ожидания. Чтобы делать хоть что-то, она ищет сослуживцев Паши, тех, кто видел его последним.
— Я разговаривала с парнем, который видел сына за десять минут до обстрела, после которого он пропал. Паша и его друг ехали на танке, чумазые от грязи, и улыбались. Друга этого уже нет в живых — тело нашли. А вот ещё один его друг сам связался со мной и сказал, что Паша звонил ему 7 сентября прошлого года, через десять дней после исчезновения, и сказал буквально пару слов — что с ним всё хорошо, но говорить он не может. Я спросила, почему же он не позвонил мне, а этот парень ответил, что, возможно, Паша не хочет, чтобы мне угрожала опасность — все телефоны прослушиваются.
В прошлом октябре Людмила Кондысюк оставила детей, включая грудного Рому, родственникам, сцедила молоко и поехала в Киев на пикет жён и матерей пленных под Администрацию президента. Женщины стояли на холоде и ветру весь день, пока к ним не вышел чиновник и не забрал их требования. Результатов эта поездка не принесла.
Людмила даже общалась с сепаратистами — через волонтёров и лично. Говорит, что умоляла «уполномоченную по правам человека ДНР» Дарью Морозову отпустить её мужа. Давила на жалость, обещала ходить и ставить свечку за её здоровье в церкви.
Открытый финал
В отчаяние Людмила впала перед Новым годом. Смотрела по телевизору праздничную рекламу, видела, как на площади украсили ёлку, и думала, что как встретит Новый год без мужа, так его и проведёт.
— Я знала, что я тебя люблю, но не знала, что так сильно. За четыре месяца это поняла, — говорит Людмила, неожиданно обращаясь к Александру.
В те дни женщина решила, что остаётся только одно: самой ехать в Донецк. Но в самый канун Нового года, 26 декабря, его отпустили. Она не знала о предстоящем обмене, но если бы и знала, уже не поверила бы в него. Неожиданно ей позвонил сам Саша и сказал, что он на свободе и сейчас едет в Киев, а потом домой.
— Автобус с Сашей и его сослуживцами должен был приехать во Владимир поздно ночью. Я убрала, вспомнила, что он любит мясо, и решила приготовить его. Но как? В плену он четыре месяца ел только кашу на воде, и то с перебоями, ему же нельзя сразу давать тяжёлую пищу. Я потушила мясо и подумала: «Что ж я такая страшная к нему поеду?» Заплела косу, сделала на лице «боевой раскрас», надела платье. Было очень холодно, но я не надела шапку.
Пока мы разговариваем, Людмила как будто переживает все события заново. Она плачет, когда говорит об известии о гибели мужа, её взгляд становится стеклянным, когда она вспоминает о своих поисках, а теперь, рассказывая об их встрече, она кажется абсолютно счастливой.
Александр признаётся, что даже подъезжая к дому, не верил, что всё закончилось. Боялся проснуться. Ещё неделю двери их дома почти не закрывались — все приходили поздравить его с возвращением. «Очереди были, как в мавзолей», — подумав, находит подходящую метафору Кондысюк. Людмила пережила такое столпотворение у себя дома уже во второй раз. Первый был четыре месяца назад, когда все думали, что Саша погиб.
У Валентины Богайчук и Екатерины Наумовой пока вместо хеппи-энда открытый финал, а вместо поздравлений от знакомых и объятий с сыновьями — только надежда. Валентина почти каждую ночь встречается с сыном во сне, а Екатерина не перестаёт искать.
— На днях мне снилось, что я открываю дверь, а там он. В брюках от костюма и белой рубашке в клеточку. Смотрит на меня и говорит: «Мама, ты что, не верила, что я вернусь? Война закончилась, и я пришёл домой», — у Валентины снова в глазах слезы. Она говорит, что будет ждать сына столько, сколько ей осталось жить.
Екатерина Наумова знает имена тех, кто в прошлом августе похитил её сына. Сейчас она ищет адвоката, который поможет прижать их к стенке и узнать, куда они дели Сашу. Недавно по интернету с ней связалась внучка слепой целительницы из Сибири. Она сказала, что Саша жив и обязательно найдётся. Нужно только не прекращать поиски.
- Информация о материале
16 вересня інформпростір підірвали фотографії з двох військових частин в Одесі та Львові зі справжнім шведським столом для вояків. У Збройних силах стартував експеримент із впровадження нової системи харчування. Тиждень вирішив зрозуміти загальну ситуацію щодо цих питань у ЗСУ й виявив, що тут наразі такі самі авгієві стайні, як і в усій системі державного управління. І передусім вони мають стосунок до приватних компаній, що годують нині наших армійців.
Без змін від 2002 року
Ситуація з харчуванням ЗСУ від самого початку війни на Сході була чи не найболючішою. Мабуть, нікому не треба нагадувати про голодних солдатів першого періоду конфлікту: цей сором пам’ятають усі. Спочатку проблема вирішувалася виключно зусиллями волонтерів, які фурами тягли на фронт продовольство. Бо ж тоді армія жила згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 426 від 29 березня 2002 року під довгою назвою «Про норми харчування військовослужбовців Збройних сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації», котра аж ніяк не забезпечувала навіть того, що в ній було записане.
Цим документом було встановлено перелік із кількох десятків продуктів, які щодня за будь-яких умов мали отримувати військові. Щоправда, траплялося там багато невідповідностей: наприклад, до раціону входило півкілограма хліба, зовсім не потрібного в такій кількості, зате в ньому не було води; вихід декотрих продуктів, як-от м’ясо, сир чи масло, був надто малий. Але в принципі до переліку включили всі більш-менш потрібні нормальній дорослій людині харчі: крупи, макарони, м’ясо, рибу, сало, яйця, масло, чай, каву, приправи й навіть мед та джем. Проте реальність залишалася далекою від документів.
Родзинкою на торті було те, що перелік не переглядали від 2002 року. А останній перерахунок коштів, які щодня мають бути витрачені на кожного бійця, робився у 2008-му, перед першим великим стрибком курсу долара (від 5 до 8 грн). Тобто із цим списком, який передбачав аж 17 грн на їжу на солдата, наша армія і вступила у війну на Сході.
Але врахуймо, що від 2008 року ЗСУ перестали себе годувати. Так, за каденції міністра Анатолія Гриценка було вирішено, що боротися з постійним тотальним розкраданням армійських харчів повинні наймані комерційні компанії, як це робиться в розвинених країнах. Ідея гарна, бо й справді як по-іншому протистояти всюдисущому крадійству та продажу товарів наліво? Але в українських умовах, як це майже завжди й буває, вона дуже швидко перетворилася на ще одну корупційну годівничку для того ж таки командування ЗСУ. Наявність приватників аж ніяк не убезпечувала солдатів від шахрайських операцій із харчами, внаслідок чого вони мусили споживати малоїстівну бурду. Особливо це стосувалося зони АТО, куди представники комерційних фірм їхати банально відмовлялися.
Схожа ситуація була із сухими пайками, що їх повинні отримувати солдати, коли немає змоги годувати їх нормальною кухнею, тобто під час виконання бойових завдань далеко від району базування, на полігоні, марші тощо. Сухпай, установлений нормами 2002 року, мало відповідав реаліям армії, що воювала. На нього було виділено близько 75 грн.
Зрештою, зусиллями Волонтерського десанту в Міністерстві оборони було пролобійоване прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 252 від 29 квітня 2015 року, що хоча б на рівні нормативних документів вносила деякі позитивні зміни в раціон харчування й склад продуктів. Наприклад, тепер до сухпаю та звичайного денного раціону бійця ЗСУ чи МВС входить вода, замість «легендарної» перловки — овочі або каші з м’ясом, передбачена обов’язкова наявність окремо перших та других страв, збільшена кількість серветок тощо. Вартість набору, зрозуміло, відразу зросла до 100 грн. Одначе ключова проблема — з уже згаданими приватними компаніями-харчовиками — так і не вирішена.
На власний розсуд
Якість харчування в армії за рік трохи зросла: у деяких частинах — дуже, у деяких усе по-старому. Згаданий Волонтерський десант намагається за неї боротися, навіть відкрили гарячу лінію для скарг, проводять постійні інспекції. Але, як визнають самі активісти, доки не буде усунуто системних причин, проблеми з харчуванням ніяк не уникнути.
Отже, як ви зрозуміли, українська армія сама себе не годує — вона лише платить гроші тим компаніям, із якими укладено контракти. Вони самі закуповують продукти, вони ж таки опікуються і процесом приготування їжі, наймаючи для цього цивільних кухарів. Додамо, що дуже часто, за оцінками Волонтерського десанту, щонайменше в половині військових частин усе кухонне обладнання належить приватникам: старе вони просто вивезли чи викинули, а натомість завезли своє. Кухні багато де не забезпечені не те, що нормальним сучасним реманентом, а й простими електроплитами чи м’ясорубками. І якщо постачальник іде із цієї частини, то має повне право вирізати й забрати своє начиння.
Усе це в теорії ніби й не є великою проблемою, якби не тотальна корумпованість державного апарату, котра призводить до порушень чи не на кожному етапі. Страждають від цього ті ж таки солдати, яким доводиться споживати одноманітну, низької якості їжу.
«Щодня вони повинні отримувати ту саму кількість тих самих продуктів, — пояснює Діана Петреня, координатор із харчування Волонтерського десанту в Міністерстві оборони, у своєму Facebook. — Оскільки ці продукти закуповуються постачальниками послуги і, будемо чесні, слабко контролюються під час потрапляння в частину, то якість, м’яко сказати, залишає бажати кращого. А вже якщо врахувати, що готують їх кухарі, які працюють у постачальника і яким, за великим рахунком, пофіг, що там і як у них готується, то переварені макарони, каша-розмазня, те саме меню практично щотижня тощо — цілком закономірний підсумок. Ні, є, звичайно, і винятки, але все одно процес завжди залежить від совісті тієї чи іншої людини. При цьому впливу з боку армії на нього не дуже багато».
А ще згадаймо постійні махінації зі складом харчів, використання так званих норм заміни — радянського пережитку, який дозволяє давати замість продуктів у меню подібні, зі схожою калорійністю. Іноді в цьому й справді є сенс: наприклад, як ти довезеш готове м’ясо в зону АТО? Зрозуміло, треба відправляти туди консерви. Але, користуючись цією нормою, постачальники дуже часто замінюють гречку чи рис перловкою (а що, це ж так само крупа). Або замість реального м’яса чи риби видають консерви просто в частинах, у місці постійної дислокації. І вплинути на це може хіба що командир підрозділу або начальник продовольчої частини, де все діється, — за наявності доброї волі й, головне, неучасті в корупційних схемах. А на подібних замінах можна чимало заробити: за договором ти повинен постачати телятину, реально замість неї видаєш консерви, але гроші тобі платять як за м’ясо. Чи, ще цікавіше, маєш замовити на 2 тис. кКал, то замовляєш на цю суму овочів замість риби чи м’яса. Чистий прибуток.
Іще однією чималою проблемою є харчування в зоні АТО. Адже цивільні кухарі та постачальники абсолютно не палають бажанням їхати під кулі. Тому на початковому етапі війни не поодинокими були випадки, коли цілі з’єднання залишались узагалі без їжі. Тепер розроблено систему постачання харчів до великих тилових центрів на кшталт Красноармійська чи Курахового: їжу або довозять туди, або вже там готують приватники. А звідти на передову доправляють самі військові. Саме тому зараз волонтери МО лобіюють питання повернення штатних військових кухарів у кожну частину, щоб людина відповідала за те, що і з чого вона готує, живучи та харчуючись щодня з тими, для кого це все й передбачено. Тобто з військовослужбовцями.
Сімейний підряд
Та найважливіше питання: що ж це за компанії, котрі годують армію, і кому вони належать? Отже, на цей момент, ЗСУ обслуговують чотири підприємства: ТОВ «ГЕУС-ГРУП», ПП «АРТЕК-СОЮЗ», ТОВ «Укрпродакорд ОР» і ТОВ «АВІКА». Цікаво, що всі вони зайшли на ринок іще 2008 року й жодного разу не змінювалися. Незалежно від ефективності їхньої діяльності та міри виконання угод. Останнього, як ми бачимо, у нормальному обсязі всі ці роки не було, та й зараз усе йде з дуже великим скрипом.
Ще цікавіше простежити, кому вони належать. А зробити це дуже нелегко, бо фірми зареєстровані на абсолютно нікому не відомих осіб без шлейфу, цілком офіційно й легально. Воювати з цими бізнес-структурами дуже складно, бо, з одного боку, їм належить тьма кухонного устаткування, яке ні за що буде купувати в разі усунення приватників. А з другого — їх дуже важко замінити, бо альтернативи в Україні майже немає: ці компанії чітко заточені під армійське харчування. І як визнають у МО, у разі розірвання контракту миттєво їх замінити ніким. Це навіть не кажучи про те, що будь-які зміни щодо харчування в бюджеті наразі блокують у Міністерстві фінансів.
Волонтерський десант намагався проводити власне розслідування, але марно. Ініційоване Тижнем — триває, однак уже зараз, із власних джерел у МО та експертному середовищі, нам відомо, що двох найбільших годувальників армії пов’язують із людьми з Генерального штабу та вищого керівництва МО, що мають підтримку в Міністерстві фінансів. Точніше з їхніми родичами. Ми не можемо наразі називати конкретні прізвища, бо чітких доказів бракує, однак є всі ознаки того, що ці компанії створені високопосадовцями МО спеціально під виграш тендера з харчування армії.
У приватних бесідах представники міністерства нам називали, зокрема, прізвища екс-міністра оборони Михайла Єжеля та командувача Сухопутних військ Анатолія Пушнякова. До речі, ще в серпні 2014 року Генеральна прокуратура висунула першому з них підозру в справі щодо знищення тилового забезпечення української армії. Було відкрито понад 50 кримінальних проваджень. Проте результатів немає досі.
Не менш цікаво те, що інші дві компанії кілька разів у пресі пов’язували не з ким іншим, як із сірим кардиналом часів Януковича Юрієм Іванющенком. Він, подейкують, викупив цей бізнес у тих-таки генералів за часів свого розквіту, у 2010–2011 роках. Мова передусім про так звану компанію АВІКА, хоча наразі чітких документальних свідчень цього нікому знайти не вдалося. У будь-якому разі маємо ситуацію, коли армійське харчування цілком належить чотирьом монополістам, які розділили між собою весь ринок більш-менш відповідно до меж оперативних командувань. Що із цим робити, не знають навіть ті, хто хоче усунути ці компанії зі схеми.
Наразі Волонтерський десант розпочав експеримент із системою харчування в Академії Сухопутних військ у Львові та на базі берегової оборони в Одесі. Його учасники передусім хочуть відійти від системи одноманітної їжі, обмеженої наведеним переліком. Натомість розробили новий, що складається із 248 позицій продуктів, де є і йогурти, і банани, і ковбаси, і м’ясо, і навіть заморожена спаржа.
«У каталозі існує два показники: вартість за добу й калорійність, — пояснює Діана Петреня. — Тобто це спеціально розроблена комп’ютерна програма, у якій начпрод формує меню (рецептура, технологічні карти приготування, калорійність). Він зобов’язаний вибрати певну кількість калорій, а також перше-друге-салат-компот і при цьому зробити замовлення на певну суму для однієї людини. Програма не дозволить не виконати бодай одного з пунктів. Ситуація типу на 3000 кКал узяти 50 мішків капусти не пройде, каталог просто не дасть змоги сформувати заявку на привезення продуктів. При цьому якщо ми сьогодні їмо дешеву ячну кашу й малокалорійні курку з овочевим супом, то, хоч-не-хоч, а доведеться добирати суму й калорії, наприклад ковбасою, сиром, або ще чимось смачненьким».
Окрім того, планується обкатати введення системи індивідуальної електронної картки для кожного військовослужбовця. Щоб стати на облік харчування, достатньо буде провести нею по сканеру в їдальні, а не бігати з папірцем і ставати «на довольствие». Це допоможе уникнути махлювання на кількості людей, що харчуються. «І щодня в нас буде розуміння, скільки саме осіб сьогодні їло, — продовжує Діана Петреня. — Це порятує нас від чаклунських ситуацій, коли згідно з паперами обідало 140 бійців, а насправді 600». Так само в електронному вигляді має відбуватись і процес видачі-прийому продуктів на склад. Заплановано й закупівлю нового кухонного устаткування, що має належати армії.
Волонтери також воліють, щоб МО саме закуповувало продукти. «Але має бути не 100 т крупи, 100 т м’яса тощо, а можливість у межах певної суми замовляти в постачальника будь-яке найменування з каталога, — підкреслює Петреня. — Підвезення ним продуктів — раз на тиждень, швидкопсувних — раз на один-три дні. Кухарів та обслуговуючий персонал набрали в штати підрозділів, частина військових, частина цивільних. Тепер кухарі та обслуга — прямі підлеглі начпрода».
Звичайно, чи вийде щось остаточно змінити в гігантській корумпованій системі МО, залежить від політичної волі найвищого керівництва. А воно наразі не зробило нічого, щоб розірвати корупційне коло в питанні компаній-харчовиків.
- Информация о материале
Внаслідок Революції Гідності до влади прийшли «нові люди». Біднота вибрала президентом багача, а «нові люди» виявилися не такими вже й «новими».
Пройшов перший постреволюційний рік, але стає тільки гірше. Контактів з пресою у президента і прем’єра – мінімум, інформації про плани, про зроблене – нуль. «Реформи йдуть» тільки у їх гучних заявах у ЗМІ…
Майдани у Києві вже давно не збирають. А навіщо? Київський Майдан свою місію виконав – привів до влади нові клани. Хоча на Майдані мовилося, що джерело влади – народ.
Наразі ж все вирішується в кулуарах. Через Верховну Раду лише продавлюють, легалізують рішення. Ніхто нікого ні про що не інформує, не радиться і не звітує.
У Верховну Раду вкотре пролізла відверта шваль. Депутатів, які хочуть кардинально змінювати країну, – максимум півсотні людей.
Майданівська коаліція де-факто вже давно не існує. Коаліція п’ятьох фракцій не те, що не голосує спільно, вона навіть зібратися у вирішальні моменти не може.
Коаліційна угода не виконується і вже ніколи не буде виконана. Блок Петра Порошенка і Народний фронт чхати хотіли на думку решти фракцій коаліції.
Голоси для рішень парламенту потрібних президенту і уряду збирають у «Опозиційному блоці», у олігархів. Колишні союзники по коаліції взагалі стали запеклими ворогами.
Повторюється історія з Ющенком та його «любими друзями», як тут не провести паралелі – Ющенко-Порошенко, Медведько-Шокін.
Як виконуються ключові передвиборчі обіцянки? Депутатську недоторканність ніхто не скасовує, офшорні зони далі процвітають. Закон про імпічмент президента не приймають, а про тимчасові слідчі комісії ВР – на сесію не виносять. Пакет законів, що мав бути ухвалений згідно коаліційної угоди, прийнятий на 15-20%.
Гривня обвалилася в три рази – люди сталі біднішими втричі. Ціна на комуналку росте, купівельна спроможність – падає.
А уряд хоче відкупитися підвищенням зарплат на 100-300 грн.
З представниками попередньої влади все домовлено і їм дані гарантії недоторканності. Злочинцям дають можливість втекти закордон, а потім для хохми оголошують в розшук. Тих, хто не зміг втекти, затримують і… відпускають під заставу.
Ніхто не покараний за фальсифікацію результатів минулих виборів до парламенту, за ті чудеса, що відбувалися на довиборах.
Майно зрадників України, тих хто оголошений в розшук, не конфіскували і не збираються це робити. Навіть відверті сепари, представники Криму і окупованої частини Донбасу, продовжують заробляти в Україні.
Сотні фур кожного дня прямують до Криму, в окуповані частини Донецької та Луганської областей. Для чого ми економічно підтримуємо владу окупованих територій? Чому одні гинуть, а інші – збагачуються на війні?
Тих чиновників, хто починає викривати корупційні схеми в нинішньому уряді, швидко звільняють і переслідують.
Дивина. Щодо кримінального переслідування антиукраїнських сил, то у нинішньої влади постійно виникають проблеми. А щодо арешту і кримінального переслідування представників патріотичних організацій – жодних проблем – реакція миттєва і безжальна.
Добровольчі батальйони, «Правий сектор», «ВО «Свобода», «Радикальна партія»… хто наступний?
У чому полягає політична відповідальність партій?
Хто з політиків під час виборів поніс відповідальність за результати діяльності політичної партії, що була обрана в парламент, чи місцеву раду?
Люди більше не проголосують за політичну силу, що втратила довіру? Але політики бігають з партії в партію!
Вчорашні члени «Нашої України», «Партії регіонів», «Народного фронту» і інших збанкрутілих політичних проектів розлізлися як таргани по нових політичних проектах з іншими брендами і лізуть до рад усіх рівнів.
Мінські угоди мертві. Влада жиріє на війні – буйним цвітом розквітає кумівство, корупція і контрабанда.
Кримські татари перекривають дороги до Криму. Насправді ж, будь-які контакти з окупованими територіями влада мала припинити вже давно на законодавчому рівні.
Коли Україні повернуть Крим?
Крим Росія поверне Україні тоді, коли віддасть Японії Курильські острови, а Німеччині – Калінінградську область.
Окупований Донбас Україні повернуть тоді, коли Грузії віддадуть Абхазію, Південну Осетію, а Молдові – Придністров’я.
Ми воюємо на Донбасі за територію, а не за населення. Уявіть, що Путін відступив і нам віддали Донбас.
Тамтешні ненавидять українців, інфраструктура зруйнована і розграбована, вся власність належить Ахметову, Єфремову і інших лідерам організованих бандитських угрупувань.
Хто знає, що з цим робити? Скільки часу забере перевиховання сепарів на патріотів України?
Офіційно війни немає, а люди гинуть… Хлопці не розуміють, за що воюють, проти кого, яка мета, і коли це закінчиться. Влада стверджує, що Росія непереможна, тобто ми визнаємо, що ми програли ще до бою.
Ми не плануємо перемогти, ми просимо миру на умовах противника, що рівнозначно капітуляції. За таких обставин всі шукають приводи ухилитися від мобілізації в армію.
З такою політикою реванш антиукраїнських сил невідворотній.
Чи не час відновити в Україні смертну кару?
Ми знаходимося не на тому етапі, щоб відмовлятися від неї. Не можна в країні, де йде неоголошена війна, панує корупція, безлад, дезертирство, розкрадається державне майно і фінанси, відміняти таке покарання! Спочатку треба навести порядок.
Майно осіб, яких звинувачують у державній зраді або розкраданні майна, треба конфісковувати.
Правоохоронців, державних службовців, депутатів Верховної Ради притягати до кримінальної відповідальності, але термін ув’язнення множити на два.
Заборонити депутатам і членам їх сімей брати участь у тендерах на бюджетні закупівлі.
Треба дозволити придбання зброї цивільному населенню. Бандити і так звана еліта нині мають зброю, її не має тільки законослухняний громадянин.
Час вивести з тіні на світ Божий ще один «державний орган» – українських олігархат – Ахметова, Коломойського, Фірташа, Пінчука, Януковича, Новинського, Боголюбова, Косюка, Порошенка, Жеваго, Тігіпка і так далі.
Це члени закритого акціонерного товариства «Україна», клубу, який не існує де-юре, проте за кулісами впливає на всі процеси в державі. Треба це припинити!
Варто запровадити в шкільній програмі вивчення спеціальних дисциплін – «Голодомори в Україні – геноцид українців» та «Етноцид і русифікація українців». А ще створити реєстр ворогів України. Мають бути не тільки пошановані герої України, але не забуті і затавровані її вороги.
Варто провести загальноукраїнський референдум на тему, чи хочуть громадяни України щоб Крим і Донбас були у складі України?
А ще – відправити соратників Януковича і вихідців з Донбасу – Ахметова, Колеснікова, Єфремова і їм подібних додому, на їх вотчину, до «народу Донбасу», в «ДНР»-»ЛНР», попередньо конфіскувавши все їхнє майно.
Депутату Верховної Ради призначити зарплату, яка відповідає середній зарплаті держслужбовця, зняти депутатську недоторканність, відмінити пільги, за прогули позбавляти депутатського мандата згідно «Кодексу законів про працю».
Заборонити двічі депутатам Верховної Ради знов балотуватися.
Заборонити у новому законі про вибори депутатам і кандидатам у депутати змінювати партійну належність і балотуватися від іншої політичної сили.
Бо ми вже програємо Україну.
- Информация о материале
В октябре ожидается начало рассмотрения в парламенте законопроектов, направленных на борьбу с теневым рынком нефтепродуктов. Какой масштаб проблемы — до 30% «левого» бензина, такими же серьезными будут и изменения. Речь идет о внедрении электронных акцизных накладных, которые обеспечат сквозной контроль над движением нефтепродуктов и тем самым должны пресечь появление на рынке контрабанды и фальсификата. Если закон будет принят, это станет вторым системным шагом по наведению порядка на стратегически важном рынке после первого шага — ликвидации схем Курченко.
По результатам первого полугодия 2015-го, объем теневого рынка бензина и дизельного топлива оценивается в 375 тыс. т. Денежный эквивалент потерь бюджета от неуплаты акцизного сбора и НДС составил около 3,5 млрд грн, и при сохранении такой динамики нетрудно представить годовую недоимку, которая может превысить 7 млрд грн. Это сопоставимо с бюджетом Национальной гвардии Украины на 2015 г. и годовым бюджетом Днепропетровской области.
По сравнению с рекордным 2013-м, когда усилиями «Семьи» объем топливной контрабанды и фальсификата составил 2,3 млн т, определенный прогресс есть. Однако бюджетная дыра в 7 млрд грн только за счет нефтепродуктов крайне велика для государства, рассказывающего всему миру о своих финансовых проблемах.
Нельзя сказать, что власти пассивно наблюдают за происходящим. Определенные потуги есть. Наибольших успехов удалось достичь в борьбе с контрабандой — этот самый легкий тест команда нового главы Государственной фискальной службы Романа Насирова сдала. Но справедливости ради отметим, что в этом ей помогли июньские перестановки в СБУ (в частности, смена начальника отдела «К»), а также общественные активисты «Самообороны Майдана», которые установили блокпосты в портах Николаевской и Херсонской областей, тем самым отпугнув контрабандистов (здесь отдадим должное «Народному фронту» и лично г-ну Пашинскому, который, к слову, публично выступил и за кадровую ротацию в отделении «К»). По словам источников на рынке, в Одессе контрабандный поток из местного порта пересох после прихода Михеила Саакашвили.
На сегодняшний день теневики переместились внутрь страны, где по-прежнему есть масса возможностей для кустарного производства горючего. Отследить и перекрыть эти потоки — задача непростая. За многие годы силовики так и не научились это делать. Не хватает координации между различными ведомствами, а также аналитического центра и, безусловно, элементарной воли. Но самое главное, как можно бороться с самим собой? Не секрет, что областные главки МВД, СБУ, прокуратуры зачастую сами крышуют эту деятельность. Когда взорвалась база БРСМ в Василькове, снесло верхушку СБУ и загудела Генпрокуратура. «Следователями допрошено 268 лиц из числа работников нефтебазы, медицинских работников, пожарных, а также представителей контролирующих инстанций. Уже проведено 15 обысков по месту жительства подозреваемых — должностных лиц ООО, а также в контролирующих организациях. Кроме того, назначены 35 экспертиз, в частности, судебно-медицинские, электротехническая, пожарно-техническая и взрывотехническая, инженерно-экологическая, строительно-техническая и др. В настоящее время 16 экспертиз уже выполнены», — говорится по поводу расследования васильковского пожара в недавнем сообщении ведомства Арсена Авакова. Господа, это слова, а где результат? Или от СБУ и ГПУ «крыша» БРСМ уже переместилась в МВД? Либо же куда повыше?
Между тем именно БРСМ наиболее наглядно демонстрирует проблему функционирования сегодняшнего рынка. Так, по итогам 2014 г., компания реализовала только через розничную сеть около 180 тыс. т бензина, тогда как приобрела на рынке лишь около 100 тыс. т товарных бензинов. Откуда взялась разница? Не иначе как из около 80 тыс. т различных компонентов, прибывших на нефтебазы БРСМ за прошлый год.
Аналогичная картина по крупнейшему игроку рынка — группе «Приват»: в 2014-м ее заправки продали 975 тыс. т бензина, тогда как группа произвела и ввезла по импорту лишь 620 тыс. т. Чудо! Другого объяснения нет…
Вследствие серьезного характера проблемы, связанной с неискоренимой украинской бедой по имени «коррупция», уже давно назрел вопрос о необходимости системного подхода к ее решению. Алгоритм был разработан тандемом в составе парламентского комитета по налоговой и таможенной политике и инициативной группы участников топливного рынка. Если коротко, то инновация заключается во внедрении акцизных накладных и их регистрации в едином реестре. Трейдер не сможет продать больше подакцизных товаров, чем ранее приобрел. Если же такой объем возникает, система автоматически потребует уплатить налоги авансом, в противном случае выдать документы покупателю он не сможет. Аналогичная система работает в Европе, где специальные службы могут проверить любой бензовоз на дороге на предмет уплаты налогов с перевозимого объема. Также новый механизм потребует регистрации всех субъектов, торгующих топливом. Одновременно будут введены акцизы на популярные компоненты смесевых топлив, такие, как риформат и платформат, которые начали активно завозиться в Украину в 2014–2015 гг.
По словам главы парламентского комитета по вопросам налоговой и таможенной политики Нины Южаниной, рассмотрение документа планировалось начать в рамках большого проекта по утверждению налоговой реформы, однако, учитывая задержку с разработкой «большого документа» и актуальность «топливного» вопроса, было решено выносить законопроект незамедлительно. В пакете идет и вопрос розничного 5-процентного акциза, который Минфин протащил в бюджете на 2015 г. и который так и не заработал в полной мере из-за некорректности формулировок.
Если эти пакеты законопроектов будут приняты, позитивные изменения почувствуют не только участники рынка и госбюджет, но и рядовой автовладелец. Между безналоговым и некачественным бензином можно ставить знак равенства. Ликвидация нелегального сегмента автоматически приведет к наполнению рынка исключительно заводским продуктом, а это значит, что вероятность заправиться бодяжным бензином резко снизится.
«Главное в том, что все элементарно и просто»
Глава парламентского комитета по вопросам налоговой и таможенной политики Нина Южанина о законопроекте об усилении администрирования акцизного сбора с нефтепродуктов.
— Нина Петровна, как вопрос борьбы с теневым рынком нефтепродуктов появился в повестке дня вашего комитета?
— Все началось с обсуждения темы, связанной с 5-процентным розничным акцизом. По мере этого общения, когда участники рынка нефтепродуктов и другие специалисты почувствовали в моем лице и лице других депутатов нашего комитета поддержку и взаимопонимание, мы перешли к более глобальным вопросам функционирования теневого рынка в этой отрасли. Так возникла идея разработки проекта закона, чтобы способствовать урегулированию и, самое главное, найти механизм, как бороться с контрафактным бензином и в целом с теневым рынком, который начал резко расти в последние годы.
Цифры следующие: если доля теневого сектора рынка нефтепродуктов в 2014 г. составила 20%, то в первом полугодии 2015 г. она оценивается в 28%. Среди причин такого значительного роста теневого сектора — увеличение удельного веса налогов в одном литре бензина с 2 грн в 2013 г. до 8 грн в 2015-м, расширение схем контрабанды, производства бензина путем смешивания различных компонентов, производство неучтенного топлива и, в то же время, отсутствие действенных механизмов контроля. Разумеется, надо было срочно принимать меры.
Хочу отметить тот конструктивный дух, который был присущ совместной работе над этим документом. Участники рынка прислушивались к нашим советам, а мы учитывали их практический опыт. В результате мы получили законопроект, который, на мой взгляд, полностью устраивает как законодателей, так и предпринимателей. Это очень важно!
— Суть документа заключается во внедрении электронных акцизных накладных. Насколько сложным будет этот механизм контроля за рынком?
— Главное в том, что все элементарно и просто. Мы вводим акцизную накладную как обязательный электронный документ, который будет составляться при совершении всех операций по реализации топлива на внутреннем рынке. Никакой дополнительной фискальной нагрузки на легальный бизнес нет.
Также будет создан единый реестр акцизных накладных, в котором будут регистрироваться все акцизные накладные, составленные продавцами топлива. Опять же, преимущество предлагаемой инициативы в том, что такой механизм мы уже отработали на примере единой системы электронного администрирования НДС, которая после пятимесячного тестового режима в полном объеме стартовала с 1 июля текущего года. Но отличие в том, что НДС сам по себе сложный налог. В системе электронного администрирования НДС самый сложный и неприятный момент — это депонирование и отвлечение оборотных средств в случае недостаточного размера налогового кредита. Бывают ситуации, когда продавец не регистрирует вовремя налоговую накладную, и ты для возможности составления и регистрации своей налоговой накладной вынужден обеспечивать пополнение НДС-счета «живыми» деньгами. В случае с акцизом мы смогли использовать уже наработанный метод, алгоритм которого уже используется контролирующим органом и на это время уже более-менее понятен субъектам хозяйствования.
– Акциз — более простой налог…
— Конечно! Эта акцизная накладная будет регистрироваться в системе и даст возможность покупателю далее реализовывать данный нефтепродукт. В едином реестре будет регистрироваться акцизная накладная только на объем реализованного топлива, не превышающий объем продукта, полученного этим же лицом от контрагента, который тоже ведет учет своих продаж. Проще говоря, ты можешь продать лишь столько топлива, сколько ранее закупил, и за которое уплачен акцизный налог. Сегодня же масса фирм продает намного больше топлива, чем закупает согласно документам.
Мы детально обсуждали законопроект в рабочих группах, отрабатывали его с Минфином и ГФС, поэтому, мне кажется, он уже вполне готов к использованию, и он точно принесет пользу обществу. Потому что такая потеря платежей в бюджет, а речь идет о нескольких миллиардах гривен, — это непозволительно. И конечно же, не должно быть такой ситуации, когда часть рынка несет налоговую нагрузку в 8 грн в одном литре бензина, а другая — вдвое меньше, не уплачивая акцизного налога. Что это за конкурентные условия?!
Многие участники рынка поднялись на высокий уровень как по учету, так и по качеству оборудования на АЗС, по качеству топлива. Нам надо шаг за шагом делать так, чтобы до этого уровня подтягивался весь рынок, а захолустные АЗС, которые продают некачественный неучтенный бензин, должны исчезнуть.
— Вернемся к 5-процентному розничному налогу, ведь проблема с ним остается…
— Этот 5-процентный акцизный налог меня удивил с самого начала. Я долго заправлялась на АЗС и все искала в чеке, где же там эти 5%? Алгоритм нечетко выписан, его можно трактовать по-разному. Поэтому АЗС искали, как обойти этот налог. И это привело к тому, что много продаж на АЗС оформлялись как отпуск из хранения, отпуск оптовому потребителю, а не конечному, отпуск по талонам или по безналичному расчету.
То есть розничную продажу завуалировали под другие виды, не облагаемые 5-процентным налогом. И именно поэтому у нас в комитете очень большое количество обращений от городских и сельских советов: «Или вы разберитесь, уважаемые депутаты, что вы имели в виду, или признайте, что закон просто не работает».
В рабочих группах мы действительно пришли к выводу, что формулировка закона относительно «потребления нефтепродуктов для некоммерческого использования» несет в себе наибольшую проблему, которая позволила не уплачивать налог в отдельных случаях.
Специалисты по налогам говорят, что розничный акциз в таком виде не может быть. Если вы хотите дать местным бюджетам дополнительный платеж, то введите его в основную ставку акциза и потом расщепляйте на уровне государства. Но реформа местного самоуправления и невозможность внедрения алгоритма расщепления уплаченного налога на почти 12 тыс. местных бюджетов были решающими факторами при принятии решения оставить эти 5% отдельным налогом и направлять их напрямую в местные бюджеты по месту осуществления розничных продаж нефтепродуктов.
Поэтому мы, учитывая, что цены на нефтепродукты коррелируются с курсом доллара и евро, решили установить фиксированную ставку налога, чтобы она была максимально приближенной к сегодняшним 5%. Фиксированную ставку мы предлагаем установить на уровне 0,042 евро с литра, что отвечает 5% от средних цен на топливо в этом году.
Для ликвидации махинаций с налогом недобросовестными АЗС мы также расширили базу налогообложения. Весь фактический отпуск топлива из пистолета на АЗС будет облагаться акцизом в 5%. Это коснется и талонов, и ведомостей, и проч. Сейчас выгодно купить бензин по талону со скидкой в 5–10%, так как этот налог в цене не учитывается. Но какая разница, как ты оплатил топливо, если в итоге все равно используешь его в своем авто?
- Информация о материале
Департамент комунальної власності Харківської міськради у вересні перерахував на рахунок ТОВ «Енерго Х» в якості оплати за роботи з реконструкції мереж зовнішнього освітлення 4,37 млн грн. Про це стало відомо з даних «Офіційного порталу публічних фінансів України». «Вісник державних закупівель» не містить даних про укладання угод з «Енерго Х» за результатами державних тендерів.
В той же час, при перерахуванні бюджетних коштів комунальниками було вказано, що це оплата за виконані фірмою роботи з розроблення проектно-кошторисної документації та реконструкції мереж зовнішнього освітлення. Найбільш коштовні роботи були проведені за адресою: вул. Харківських дивізій, 15 та 7/3, пр. Московський, 208/2.
ТОВ «Енерго Х» знаходиться на вул. Чубаря 3/5. Власником 90% статутного фонду фірми є мешканка Харкова 1956 року народження Ганна Роман. Ще 10% належить Юрію Селезньову. Роман була разом з Геннадієм Кожиним засновником ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Корвет».
За однією адресою з ТОВ «Енерго Х» та з ідентичним номером телефону – 7140427, знаходиться ЗАТ «Лізінгова компанія «Сприяння». Головним акціонером цієї фірми є ТОВ «Айбіес». Остання належить ТОВ «Сонар-Л» Вячеслава Лучка. Також співвласниками «Айбіес» є харків’янин Євгеній Роман, Світлана Лук’яненко, голова «Спілки податкових консультантів України» Леонід Рубаненко, Анатолій Кравцов та Микола Соколов.
- Информация о материале
Страница 532 из 1561
