16 вересня інформпростір підірвали фотографії з двох військових частин в Одесі та Львові зі справжнім шведським столом для вояків. У Збройних силах стартував експеримент із впровадження нової системи харчування. Тиждень вирішив зрозуміти загальну ситуацію щодо цих питань у ЗСУ й виявив, що тут наразі такі самі авгієві стайні, як і в усій системі державного управління. І передусім вони мають стосунок до приватних компаній, що годують нині наших армійців.
Без змін від 2002 року
Ситуація з харчуванням ЗСУ від самого початку війни на Сході була чи не найболючішою. Мабуть, нікому не треба нагадувати про голодних солдатів першого періоду конфлікту: цей сором пам’ятають усі. Спочатку проблема вирішувалася виключно зусиллями волонтерів, які фурами тягли на фронт продовольство. Бо ж тоді армія жила згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 426 від 29 березня 2002 року під довгою назвою «Про норми харчування військовослужбовців Збройних сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації», котра аж ніяк не забезпечувала навіть того, що в ній було записане.
Цим документом було встановлено перелік із кількох десятків продуктів, які щодня за будь-яких умов мали отримувати військові. Щоправда, траплялося там багато невідповідностей: наприклад, до раціону входило півкілограма хліба, зовсім не потрібного в такій кількості, зате в ньому не було води; вихід декотрих продуктів, як-от м’ясо, сир чи масло, був надто малий. Але в принципі до переліку включили всі більш-менш потрібні нормальній дорослій людині харчі: крупи, макарони, м’ясо, рибу, сало, яйця, масло, чай, каву, приправи й навіть мед та джем. Проте реальність залишалася далекою від документів.
Родзинкою на торті було те, що перелік не переглядали від 2002 року. А останній перерахунок коштів, які щодня мають бути витрачені на кожного бійця, робився у 2008-му, перед першим великим стрибком курсу долара (від 5 до 8 грн). Тобто із цим списком, який передбачав аж 17 грн на їжу на солдата, наша армія і вступила у війну на Сході.
Але врахуймо, що від 2008 року ЗСУ перестали себе годувати. Так, за каденції міністра Анатолія Гриценка було вирішено, що боротися з постійним тотальним розкраданням армійських харчів повинні наймані комерційні компанії, як це робиться в розвинених країнах. Ідея гарна, бо й справді як по-іншому протистояти всюдисущому крадійству та продажу товарів наліво? Але в українських умовах, як це майже завжди й буває, вона дуже швидко перетворилася на ще одну корупційну годівничку для того ж таки командування ЗСУ. Наявність приватників аж ніяк не убезпечувала солдатів від шахрайських операцій із харчами, внаслідок чого вони мусили споживати малоїстівну бурду. Особливо це стосувалося зони АТО, куди представники комерційних фірм їхати банально відмовлялися.
Схожа ситуація була із сухими пайками, що їх повинні отримувати солдати, коли немає змоги годувати їх нормальною кухнею, тобто під час виконання бойових завдань далеко від району базування, на полігоні, марші тощо. Сухпай, установлений нормами 2002 року, мало відповідав реаліям армії, що воювала. На нього було виділено близько 75 грн.
Зрештою, зусиллями Волонтерського десанту в Міністерстві оборони було пролобійоване прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 252 від 29 квітня 2015 року, що хоча б на рівні нормативних документів вносила деякі позитивні зміни в раціон харчування й склад продуктів. Наприклад, тепер до сухпаю та звичайного денного раціону бійця ЗСУ чи МВС входить вода, замість «легендарної» перловки — овочі або каші з м’ясом, передбачена обов’язкова наявність окремо перших та других страв, збільшена кількість серветок тощо. Вартість набору, зрозуміло, відразу зросла до 100 грн. Одначе ключова проблема — з уже згаданими приватними компаніями-харчовиками — так і не вирішена.
На власний розсуд
Якість харчування в армії за рік трохи зросла: у деяких частинах — дуже, у деяких усе по-старому. Згаданий Волонтерський десант намагається за неї боротися, навіть відкрили гарячу лінію для скарг, проводять постійні інспекції. Але, як визнають самі активісти, доки не буде усунуто системних причин, проблеми з харчуванням ніяк не уникнути.
Отже, як ви зрозуміли, українська армія сама себе не годує — вона лише платить гроші тим компаніям, із якими укладено контракти. Вони самі закуповують продукти, вони ж таки опікуються і процесом приготування їжі, наймаючи для цього цивільних кухарів. Додамо, що дуже часто, за оцінками Волонтерського десанту, щонайменше в половині військових частин усе кухонне обладнання належить приватникам: старе вони просто вивезли чи викинули, а натомість завезли своє. Кухні багато де не забезпечені не те, що нормальним сучасним реманентом, а й простими електроплитами чи м’ясорубками. І якщо постачальник іде із цієї частини, то має повне право вирізати й забрати своє начиння.
Усе це в теорії ніби й не є великою проблемою, якби не тотальна корумпованість державного апарату, котра призводить до порушень чи не на кожному етапі. Страждають від цього ті ж таки солдати, яким доводиться споживати одноманітну, низької якості їжу.
«Щодня вони повинні отримувати ту саму кількість тих самих продуктів, — пояснює Діана Петреня, координатор із харчування Волонтерського десанту в Міністерстві оборони, у своєму Facebook. — Оскільки ці продукти закуповуються постачальниками послуги і, будемо чесні, слабко контролюються під час потрапляння в частину, то якість, м’яко сказати, залишає бажати кращого. А вже якщо врахувати, що готують їх кухарі, які працюють у постачальника і яким, за великим рахунком, пофіг, що там і як у них готується, то переварені макарони, каша-розмазня, те саме меню практично щотижня тощо — цілком закономірний підсумок. Ні, є, звичайно, і винятки, але все одно процес завжди залежить від совісті тієї чи іншої людини. При цьому впливу з боку армії на нього не дуже багато».
А ще згадаймо постійні махінації зі складом харчів, використання так званих норм заміни — радянського пережитку, який дозволяє давати замість продуктів у меню подібні, зі схожою калорійністю. Іноді в цьому й справді є сенс: наприклад, як ти довезеш готове м’ясо в зону АТО? Зрозуміло, треба відправляти туди консерви. Але, користуючись цією нормою, постачальники дуже часто замінюють гречку чи рис перловкою (а що, це ж так само крупа). Або замість реального м’яса чи риби видають консерви просто в частинах, у місці постійної дислокації. І вплинути на це може хіба що командир підрозділу або начальник продовольчої частини, де все діється, — за наявності доброї волі й, головне, неучасті в корупційних схемах. А на подібних замінах можна чимало заробити: за договором ти повинен постачати телятину, реально замість неї видаєш консерви, але гроші тобі платять як за м’ясо. Чи, ще цікавіше, маєш замовити на 2 тис. кКал, то замовляєш на цю суму овочів замість риби чи м’яса. Чистий прибуток.
Іще однією чималою проблемою є харчування в зоні АТО. Адже цивільні кухарі та постачальники абсолютно не палають бажанням їхати під кулі. Тому на початковому етапі війни не поодинокими були випадки, коли цілі з’єднання залишались узагалі без їжі. Тепер розроблено систему постачання харчів до великих тилових центрів на кшталт Красноармійська чи Курахового: їжу або довозять туди, або вже там готують приватники. А звідти на передову доправляють самі військові. Саме тому зараз волонтери МО лобіюють питання повернення штатних військових кухарів у кожну частину, щоб людина відповідала за те, що і з чого вона готує, живучи та харчуючись щодня з тими, для кого це все й передбачено. Тобто з військовослужбовцями.
Сімейний підряд
Та найважливіше питання: що ж це за компанії, котрі годують армію, і кому вони належать? Отже, на цей момент, ЗСУ обслуговують чотири підприємства: ТОВ «ГЕУС-ГРУП», ПП «АРТЕК-СОЮЗ», ТОВ «Укрпродакорд ОР» і ТОВ «АВІКА». Цікаво, що всі вони зайшли на ринок іще 2008 року й жодного разу не змінювалися. Незалежно від ефективності їхньої діяльності та міри виконання угод. Останнього, як ми бачимо, у нормальному обсязі всі ці роки не було, та й зараз усе йде з дуже великим скрипом.
Ще цікавіше простежити, кому вони належать. А зробити це дуже нелегко, бо фірми зареєстровані на абсолютно нікому не відомих осіб без шлейфу, цілком офіційно й легально. Воювати з цими бізнес-структурами дуже складно, бо, з одного боку, їм належить тьма кухонного устаткування, яке ні за що буде купувати в разі усунення приватників. А з другого — їх дуже важко замінити, бо альтернативи в Україні майже немає: ці компанії чітко заточені під армійське харчування. І як визнають у МО, у разі розірвання контракту миттєво їх замінити ніким. Це навіть не кажучи про те, що будь-які зміни щодо харчування в бюджеті наразі блокують у Міністерстві фінансів.
Волонтерський десант намагався проводити власне розслідування, але марно. Ініційоване Тижнем — триває, однак уже зараз, із власних джерел у МО та експертному середовищі, нам відомо, що двох найбільших годувальників армії пов’язують із людьми з Генерального штабу та вищого керівництва МО, що мають підтримку в Міністерстві фінансів. Точніше з їхніми родичами. Ми не можемо наразі називати конкретні прізвища, бо чітких доказів бракує, однак є всі ознаки того, що ці компанії створені високопосадовцями МО спеціально під виграш тендера з харчування армії.
У приватних бесідах представники міністерства нам називали, зокрема, прізвища екс-міністра оборони Михайла Єжеля та командувача Сухопутних військ Анатолія Пушнякова. До речі, ще в серпні 2014 року Генеральна прокуратура висунула першому з них підозру в справі щодо знищення тилового забезпечення української армії. Було відкрито понад 50 кримінальних проваджень. Проте результатів немає досі.
Не менш цікаво те, що інші дві компанії кілька разів у пресі пов’язували не з ким іншим, як із сірим кардиналом часів Януковича Юрієм Іванющенком. Він, подейкують, викупив цей бізнес у тих-таки генералів за часів свого розквіту, у 2010–2011 роках. Мова передусім про так звану компанію АВІКА, хоча наразі чітких документальних свідчень цього нікому знайти не вдалося. У будь-якому разі маємо ситуацію, коли армійське харчування цілком належить чотирьом монополістам, які розділили між собою весь ринок більш-менш відповідно до меж оперативних командувань. Що із цим робити, не знають навіть ті, хто хоче усунути ці компанії зі схеми.
Наразі Волонтерський десант розпочав експеримент із системою харчування в Академії Сухопутних військ у Львові та на базі берегової оборони в Одесі. Його учасники передусім хочуть відійти від системи одноманітної їжі, обмеженої наведеним переліком. Натомість розробили новий, що складається із 248 позицій продуктів, де є і йогурти, і банани, і ковбаси, і м’ясо, і навіть заморожена спаржа.
«У каталозі існує два показники: вартість за добу й калорійність, — пояснює Діана Петреня. — Тобто це спеціально розроблена комп’ютерна програма, у якій начпрод формує меню (рецептура, технологічні карти приготування, калорійність). Він зобов’язаний вибрати певну кількість калорій, а також перше-друге-салат-компот і при цьому зробити замовлення на певну суму для однієї людини. Програма не дозволить не виконати бодай одного з пунктів. Ситуація типу на 3000 кКал узяти 50 мішків капусти не пройде, каталог просто не дасть змоги сформувати заявку на привезення продуктів. При цьому якщо ми сьогодні їмо дешеву ячну кашу й малокалорійні курку з овочевим супом, то, хоч-не-хоч, а доведеться добирати суму й калорії, наприклад ковбасою, сиром, або ще чимось смачненьким».
Окрім того, планується обкатати введення системи індивідуальної електронної картки для кожного військовослужбовця. Щоб стати на облік харчування, достатньо буде провести нею по сканеру в їдальні, а не бігати з папірцем і ставати «на довольствие». Це допоможе уникнути махлювання на кількості людей, що харчуються. «І щодня в нас буде розуміння, скільки саме осіб сьогодні їло, — продовжує Діана Петреня. — Це порятує нас від чаклунських ситуацій, коли згідно з паперами обідало 140 бійців, а насправді 600». Так само в електронному вигляді має відбуватись і процес видачі-прийому продуктів на склад. Заплановано й закупівлю нового кухонного устаткування, що має належати армії.
Волонтери також воліють, щоб МО саме закуповувало продукти. «Але має бути не 100 т крупи, 100 т м’яса тощо, а можливість у межах певної суми замовляти в постачальника будь-яке найменування з каталога, — підкреслює Петреня. — Підвезення ним продуктів — раз на тиждень, швидкопсувних — раз на один-три дні. Кухарів та обслуговуючий персонал набрали в штати підрозділів, частина військових, частина цивільних. Тепер кухарі та обслуга — прямі підлеглі начпрода».
Звичайно, чи вийде щось остаточно змінити в гігантській корумпованій системі МО, залежить від політичної волі найвищого керівництва. А воно наразі не зробило нічого, щоб розірвати корупційне коло в питанні компаній-харчовиків.
