Статьи

Прийоми зваблення виборців все більше нагадують прийоми представників найдавнішої професії. Моніторинг політичного популізму та брехні. 7-13 грудня 2009 року ключові кандидати, ніби змовившись, синхронно вдалися до прийомів зваблення виборців, що підозріло нагадують прийоми представників найдавнішої професії. Тимошенко виставляла на огляд свої політичні принади, Ющенко грав роль досвідченої «професіоналки», Яценюк продавав свою цноту, Тігіпко обіцяв все і всім. Глядачі мали від цього втратити голови, отримати задоволення і піти за «коханими на край світу». Проте в сумі все виглядало доволі моторошно. Моніторинг брехні за 7 - 13 грудня 2009 року.

Юлія Тимошенко: акробатика фарсу

Формат «Готовий відповідати» ТРК «України» добре підходить для бійцівських якостей Юлії Тимошенко. І вона в черговий раз скористался з нагоди продемонструвати їх і повоювати за голоси телеавдиторії цього телеканалу.

Ми ж знову мали нагоду пересдвічитись в неабиякому вмінні прем'єр-міністра приховувати і перекручувати невигідні факти, називати «чорне» «білим» та ставити опонентів з ніг на голову.

Усі політики, в яких би країнах вони не жили, вони мають якісь свої стосунки. Це абсолютно такі самі люди, як будь-які інші, і коли політики мають симпатії або антипатії, у них це так чи інакше виплескується. Виплескується у Віктора Андрійовича, виплескується у Путіна, у мене...

Країна - це країна. А те, що стосується розмови з Путіним і прес-конференції, то я, чесно кажучи, розважалася не з його слів, а якщо ви пам'ятаєте, я сказала інше: я сказала, що мені як жінці іноді хочеться з'їсти свою краватку, але слава Богу, що її у мене немає.

Перша брехня. Автор особисто від початку до кінця бачив прес-конференцію Тимошенко і Путіна 19 листопада. Сміялася українська прем'єрка щиро зі слів Путіна і жодного слова не казала, що «хотіла б з'їсти свою краватку», лише грайливо піддакнула російському колезі, що вона, на щастя, краваток не носить. Такий собі простий маніпулятивний прийом, щоб переключити увагу глядачів з неприємного факту на свою особу.

Як ви знаєте, посадові особи можуть бути тільки Генеральною прокуратурою притягнуті до відповідальності, ніхто з посадових осіб не може притягнути до відповідальності, крім Генеральної прокуратури.

Я можу сказати абсолютно чітко: для тих, хто порушив закон і згідно з Кримінальним кодексом має нести відповідальність, він буде нести відповідальність, причому невідворотньо. Репресіями це назвати неможливо.

Брехня друга: Тимошенко з власного досвіду не може не знати, що Генпрокуратура у зв'язці з судами, з якими вона однаково залежно від сильного президента, легко перетворюється саме на інструмент репресій та переслідувань. Про цей ризик Тимошенко мала б знати ще з 2001 року, коли сама опинилася між жорнами цієї системи. Далі були 2002-2004 рр., коли Тимошенко неодноразово подорожувала до Страсбургу, де на Парламентській асамблеї Ради Європи розповідала і слухала про претензії європейців до системи органів прокуратури в Україні. Зрештою, в Тимошенко для цих питань є радник Ханне Северінсен, яка може їй про це нагадати.

Врешті-решт, в своїх нещодавніх інтерв'ю Тимошенко в стилі Януковича обіцяла поскручувати корупціонерам шиї. Це прозвучало і мало прозвувати саме як репресії, але репресії, проти яких більшість громадян не мають нічого проти.

Інша справа, що на «Україні» Тимошенко була змушена цю тезу пом'якшувати і майже спростовувати, щоб їй не пригадали «Донбас, оточений колючим дротом».

У нашій фракції є бізнесмени, але в нашій фракції немає олігархів, тому що вони не можуть використовувати політичну силу для примноження своїх статків, для впливу на свідомість людей. Вони у нас як фокус-група - що потрібно робити для бізнесу, а не правляча сила, так, як це буває в олігархії...

Олігарх - це коли співпадають великий бізнес, причому отриманий нечесним шляхом через державні можливості, це засоби масової інформації, які дають можливість впливати на свідомість людей і підлаштовувати цю свідомість під свою форму правління. Ці люди мусять мати свої власні політичні великі сили і лобі, які слугують не країні, ідеям, а їх власному примноженню багатства.

Брехня третя. Бізнеси Костянтина Жеваго, братів Буряків, Богдана Губського, Таріела Васадзе, Василя Хмельницького (фракція БЮТ в 2006) не відбулися б, якби їм не надавалися преференції при Кучмі, і не втрималися б під час кризи, якби їм не продовжував надавати преференції уряд Тимошенко. Раніше Тимошенко не цуралася олігархів і просто говорила, що «взяла їх на перевихання». Тоді їй вірили лише зі скрипом, а сьогодні не повірять і поготів.

Я це зробила (об'єднання з Ющенком в 2004 р. - Авт.) заради того, щоб об'єднати всі зусилля людей доброї волі і спробувати олігархію перемогти. Це була моя мета. Я підставила плечі, підклала руки. Ви знаєте, що він (Віктор Ющенко) важко хворів в той час, і я, по суті, провела виборчу кампанію за Президента.

Напівбрехня. Всі пам'ятають, як Ющенко збирав майдани восени 2004 і як приймав рішення. Тимошенко лише серед інших стояла за його спиною на Майдані. То ж гіперболізація своєї ролі в помаранчевій революції вочевидь розрахована на сентиментальну частину виборців, що розчарувалися.

Про «безкоштовних» зірок естради на акції «З Україною в серці!»

Є повністю вся система організації і є їх добра воля виступати на підтримку, тому що вони, на відміну від багатьох політиків, які лікуються в Німеччині і відпочивають на Канарах, живуть в своїй власній країні. І їм потрібно цю країну побудувати такою, як вони хочуть...

Артисти завжди мріють про велику популярність Що ми робимо? Ми забезпечуємо їм сцени, всю апаратуру, забезпечуємо всі необхідні місця для виступів, і можу сказати що ми робимо 50% справи, що самі вони ніколи б зробити не могли. Робимо рекламу для того, щоб прийшли їх послухали А те, що вони роблять, повірте мені, вони просто люди. На відміну від політиків, у них болить серце за Україну.

Брехня четверта. Розвінчати її практично неможливо тим, хто не може перевірити слова прем'єра через звернення до Інтернет-ресурсів. На УП та на інших сайтах інформація про розміри гонорари артистам вже не є секретам. Про платний характер цієї акції вже говорять відкрито.

Віктор Ющенко: в полоні солодкої брехні

Поява Президента на «Свободі слова з Андрієм Куликовим», ICTV (07.12.2009) справила таке ж гнітюче враження, як і походеньки його тезки Віктора Януковича. На щастя, для Ющенка не знайшлося людини, яка могла б кваліфіковано і доступно для глядачів загнати його в ступор, як це зробили з Януковичем. Понад те, ефір на ICTV став для Ющенка кроком назад порівняно з «Великою політикою» на "Інтері». Кроком до звичної «теплої ванни». Президентом вперто відповідав не на запитання, а на те, що він хотів почути в цих запитаннях. До слова, запитання теж були менш гострі, ніж на «Великій політиці».

Можливо, саме цим розслабленням і пояснюється поява значної кількості відвертих перекручень фактів та свідомої брехні у репліках Президента. Зупинимося, на наш погляд, на найважливіших.

1. На запитання ведучого про імовірність розпуску парламенту заради ухвалення нової Конституції на референдумі, яка, у свою чергу, залежить від імовірності переобрання на другий президентський термін, Ющенко прямо не відповідає, а починає розповідати, чому не працює парламент:

Я виходжу з того, що сьогодні ми маємо вже затяжну парламентську кризу, яка побудована на цілих інтригах... Але суть залишається одна. З одної сторони, ми всі добре розуміємо, що у парламенті немає депутатської більшості. 226 на одному аркуші паперу - 226 народних депутатів, - які на себе взяли відповідальність по формуванню економічного курсу, бюджетного курсу, і є тою більшістю... Такий папірець ніхто не бачив. Знаєте чому? Чи не знаєте?

Тому що його немає. Тому що більшості 226 немає. А є коаліція. І оця колізія, яка виникає в рамках Конституції, яку можна подолати тільки через оновлення Конституції, через зміни Конституції, - або ми житимемо вічно в такій кризі, як зараз є: начебто сформувалась нова коаліція - три фракції - але прем'єр-міністра вона чомусь не подала в парламент, нова коаліція... хай старого... чи престарілого. Це не так важливо. Є процедура конституційна. На затвердження Кабінету Міністрів пропозиції не були подані, на затвердження міністрів не були подані. Тоді у нас виникає питання: що ми маємо на сьогодні? Ми маємо легітимний уряд? Ми маємо більшість, яка взяла на себе політичну відповідальність, і за 2009 рік буде нести політичну відповідальність, що це їхній курс? Чи ми будемо мати ситуацію, яку маємо сьогодні - жоден закон, по суті, у Верховній Рада провести не можна? Ми сьогодні маємо, очевидно, парламентську кризу - конституційну кризу, яку можна вирішувати тільки одним способом - змінами до самої Конституції, і змінами до законів конституційного характеру - в тому числі, і виборчого закону.

Отже, Президент звинуватив у всьому недієздатну коаліцію та недієздатний парламент. І він мав би повне політичне і моральне право це заявляти, якби протягом 2008 року його прямий підлеглий, Глава Секретаріату Віктор Балога, не робив все можливе, аби зруйнувати коаліцію 227 депутатів. Саме за подачі Банкової в червні-липні 2008 з коаліції виходять двоє депутатів: Павло Бут та Ігор Рибаков, що поставило коаліцію на межу існування. Тоді Президент своїм мовчанням благословив такі методи тиску на прем'єр-міністра, хоча сьогодні називає недоукомплектованість коаліції причиною політичої кризи.

По-друге, саме політика тиску зрештою призвела до того, що колись пропрезидентська фракція волею більшості депутатів від її складу перетворилася на антипрезидентську та ухвалила рішення про відновлення коаліції з БЮТ і Блоком Литвина. Якби цього не сталося, позачергові вибори відбулися б на початку 2009 року.

По-третє, Ющенко свідомо збрехав про конституційну процедуру призначення прем'єр-міністра. Справа в тому, що ще 28 квітня Конституційний суд за поданням самого Президента ухвалив рішення № 8-рп/2009, в якому фактично йшлося про те, що коаліція може вносити, а може і не вносити на розгляд Президента кандидатуру нового прем'єр-міністра, тобто може призначити його сама. Саме тоді, в квітні, Ющенко втратив останні надії змістити Тимошенко і розпустити або переформатувати парламент. Саме тоді через відсутність перспектив він ухвалив рішення йти на вибори і звільнити Балогу.

Очевидно, Ющенко так хоче забути про ці поразки, що воліє й сам вірити в цю брехню.

2. Схожа ситуація з коментуванням сфери зовнішньої політики, зокрема, курсу на Європейську інтеграцію. Ющенко прагне вигідно позиціюватися на тлі Кучми:

Я не хочу поширюватися, знаєте, на європейську політику... Коли нас пізнали у Європі? Моє запитання до вас: за останні - до 2005 року, я маю на увазі, - 5-6 років скільки ви бачили візитів президентів до України?.. Скількох країн? Куди український Президент виїжджав? Який діалог міжнародний був? Шановні, що у нас було з політикою з Європейським Союзом? Та нас в упор там не бачили, в упор... А тепер, коли ми говоримо зараз, що ми стоїмо за декілька місяців до підписання угоди про асоціацію - а я вам нагадую, що угоду про асоціацію підписали всі країни третьої-четвертої філії, які приєдналися до ЄС. Це була остання угода вищого рівня, яка кваліфікувала їх членство в Європейському Союзі...

Проте навіть на цьому тлі Ющенку важко виглядати виграшно. Адже після двох міжнародних резонансних скандалів із звинуваченнями у вбивстві журналіста та контрабанди військової техніки до Іраку Кучму все-таки приймали в європейських столицях і на саммітах ЄС та НАТО. Ющенко, попри всі внутрішні помилки, в плані негативу далеко до свого попередника, водночас рівень його несприйняття в Брюсселі навряд чи нижчий.

Понад те, Леонід Данилович не потрапляв у дурне становище, бо ніколи не просив і не обіцяв «за декілька місяців» підписати План дій щодо членства в НАТО та Угоду про асоціацію з ЄС. Ющенко неодноразово обіцяв і жодного разу нічого не отримував. При чому згадки про ці поразки спливають у адекватного глядача автоматично при спогляданні подібних марних пошуків виправдань.

3. Не менш захоплюючою стала розповідь Ющенка про «парламентську державу» в Україні та проведення в її умовах «економічних реформ»:

Якщо ми говоримо про економічний простір - так, ми - країна, яка прожила, по суті, без серйозних економічних реформ. Але хочу пригадати вам, шановні: починаючи з 2005 року, через зміни до Конституції, які були проведені в грудні 2004 року, ми стали парламентською державою - державою, у якій прем'єр-міністр очолює більшість - вона його й обирає, прем'єр-міністр призначає, через затвердження в парламенті, уряд, проводить економічну програму, затверджує під цю економічну програму бюджет, і відповідає за - підкреслюю, і хочу, щоб це всі почули, бо я хочу чесно запитать... Я - Президент країни, я не прем'єр-міністр... Я економіст, я можу багато чого пояснить, що треба зробити українському прем'єр-міністру - але це при умові, коли він у нас з'явиться. Компетенція проведення економічних реформ - вибачте, це не компетенція опозиції. Це не компетенція будь-якого інституту іншого, окрім уряду України і більшості, яка його обрала. І те, що моля місія заключалася в тому, щоб спонукати - і сьогодні, починаючи з газових питань, - спонукати цей уряд іти на реформи: починаючи від пенсійної, закінчуючи газовим сектором чи сільським господарством, чи ми говоримо про медицину, яка просто не знає реформ... Це є компетенція уряду. Я, як президент... У моїй компетенції - всіляко - в тому числі, і через правове поле, і ті ініціативи, які я можу проводити, чи підтримувать урядові в цьому сенсі - я даю слово: я все підтримав, все підтримав. Ви не можете назвать сьогодні крок, який би сказать: знаєте, от уряд хотів реформу, а президент своїм інструментом... А який у мене інструмент? - Право вето. Я його заблокував.

Коли у західній демократії у політику ідуть для того, щоб прислужитися своєму народу, а для того, щоб заробить гроші, - ідуть у бізнес; то через те, що ми маємо Конституцію, яка передбачає невідповідальність перед законом групки людей, - а ця групка людей вибудовує цілу піраміду, закінчуючи начальником районного відділу міліції і районним прокурором, - і це група, каста недоторканних. Звідси - рецидиви влади, до якої Президент не має відношення, на жаль. П'ять років тому це відношення було - у значній мірі, у набагато більшій мірі. І тепер ми кажемо: як змінити це? Як оцей парадокс політичної моделі влади, формування влади, зокрема, і ладу, як такого?... Його можна зробить за рахунок двох речей: принаймні, зміна, оновлення Конституції, позбавлення імунітету, очищення владних рядів від людей, які недостойні буть у владі, і друге виборче право - вибори за відкритими списками, вибори за мажоритарною системою... І, до речі, я думаю, що на цьому тижні я подаю в парламент один закон про провадження мажоритарної системи виборів - якщо ми говоримо про формування місцевих органів влади, і відкриті списки - для формування Верховної Ради України.

Брехня перша: Україна протягом всього 2005-го де юре і першої половини 2006-го року де факто була президентською республікою. Ющенко звільняв прем'єр-міністра та змінював міністрів як хотів, практично ні з ким не рахуючись. Тоді саме він міг особистим дзвінком заборонити прем'єр-міністру їхати до Москви, до Ашгабату, включати представників Фірташа у групу переговірників з Газпромом, давати тисячі письмових і обов'язкових до виконання доручень. Отже, відповідальність за незапочаткування реформ лежить великою мірою на самому Ющенку. Брехня друга: «закриті списки» партій та блоків цілком влаштовували Ющенка в 2006 і 2007 рр., коли він сам особисто вирішував, кого і на якому місці включати в списки. Так в «Нашій Україні» в 2006-му з'явилася група Кінаха, що перебігла до антикризової коаліції Януковича. Так в 2007-му там з'явилася «Самооборона», яка зараз воює проти Ющенка не гірше, ніж БЮТ.

То ж висновок один. Технологи Віктора Ющенка правильно зрозуміли, що найбільша проблема Ющенка-кандидата - його ж власні помилки. Єдина можливість викрутитися і позбутися іміджу невдахи бодай в частини електорату - брехня.

«Ты отказала мне три раза! Не хочу, сказала ты!»

Арсеній Яценюк привернув нашу увагу доволі відвертою та амбіційною заявою. Цитуємо мовою оригіналу:

Яценюк отказал собственникам «Интера»

Народный депутат от НУНС, кандидат на пост Президента, лидер партии «Фронт перемен» Арсений Яценюк заявил, что телеканал «Интер» не показывает его, потому что он отказал собственникам ресурса.

«Этот канал за последние восемь месяцев не показал меня ни разу. А знаете, почему? Потому что я отказал владельцам этого канала в том, что они купят Яценюка. И мы не договорились», - цитирует кандитата пресс-служба «Фронта».

«Они сказали: «Мы тебя исключим из канала». Я сказал: «Исключайте»,

Ми провели невеличке розслідування, чи правду сказав Яценюк. Як виявилося, він добряче збрехав. Бо помилитися на шість місяців з восьми навряд чи можна.

По-перше, 15 травня Яценюк взяв участь у ток-шоу «Свобода на Інтері». По-друге, 5 липня Яценюк дає розширене інтерв'ю «Подробицям тижня», відповідаючи на лояльні і заготовлені питання ведучого Олександра Данилевича. По-третє, протягом червня - жовтня Яценюка не просто згадали, а дали його синхрони в позитивному контексті або поряд з прихильними коментарями ведучих та репортерів у 17 випусках «Подробиць». З них 5 тільки у серпні було присвячено висвітленню конфлікта між Яценюком і мером Ужгорода Ратушняком під цілком вигідним для Яценюка кутом зору. Погодьтеся, якби Яценюк дійсно посварився з власниками «Інтера», акценти могли бути дещо іншими. Крім того, Яценюка показали у зв'язку зі святкуванням Дня незалежності та свята Першого дзвоника, теж у прихильній тональності. А 26 вересня „Інтер" взагалі назвав Яценюка провідним політиком України на рівні з Януковичем і пустив його синхрон перед «беканням-меканням» лідера «регіоналів». Так, набагато мнеше стало Яценюка після звільнення з «Інтеру» А.Безлюдної. Але точно не може йти мова про 8 місяців!

На користь Яценюка свідчить лише той факт, що 22 травня Інтер жодним словом не згадав про «повноліття» Яценюка, його 35-ту річницю. І це єдиний позитив, оскільки протягом останніх восьми місяців Яценюк не лише не зник з Інтера. За цей же період різко зросла кількість замовних, практично ідентичних, матеріалів на телеканалах другого і третього ешелону: 5 каналі, 24-му каналі, «Ері», Тонісі, Першому діловому. Напевне, апетити власників цих медіаресурсів більш скромні та прийнятні для Яценюка. Тим більше, що рейтинг самого Яценюка тепер наближається до рейтингу цих телеканалів.

То ж картина складається зовсім непристойна. Яценюк як особа легкої поведінки фліртує і набиває собі ціну перед виборцями, хизуючись своєю „Інтер-незайманістю", тоді як факти свідчать про цілком протилежне. Чим не яскравий приклад політичної проституції?

До речі, якщо у пана Яценюка виникнуть якісь заперечення. Розшифровки всіх 17 сюжетів, а також транскрипти його участі в травневій «свободі» і липневого інтерв'ю лежать в редакції «ТК».

Сергій Тігіпко: «Пойду туда, не знаю, куда»

Повнометражна поява  кандидата в президенти в „Большой политике" З Євгенієм Кисельовим - «лакмусовий папірець» щодо його приналежність до групи лідерів. По- перше, це свідчення неабиякої фінансової спроможності кандидата (тема безкорисливості телеканалів у їх служінні громадському інтересу давно вже не підіймається.). А оскільки поява у двогодинному праймі за визначенням не може вартувати дешево, то таким кандидатам, як правило, влаштовується так звана „тепла ванна" - поміркований, солідний ведучий, звично балансує на грані показної об'єктивності і тонкої запобігливості, журналісти також тримають себе в руках, політичні конкуренти передбачливо не запрошуються, глядацька аудиторія регулярно відгукується оплесками. Коротше, всі умови для того, щоб безперешкодно викладати свої месиджі. Цей формат у поточній виборчій кампанії виявився найбільш прийнятним саме для головних претендентів.

Сумнівне задоволення прямої «гризні» з конкурентами дістається аутсайдерам президентської гонки, у яких фінансова «кишка» надто тонка для влаштування бенефісів, і «пристяжним» лідерів - від маловідомих депутатів, чиї прізвища нічого не говорять широкому загалу до скандальних ветеранів теледискусій на кшталт Шуфрича і Луценка.

Сергій Тігіпко менш як за місяць кампанії спромігся аж на два бенефіси в «Большой политике», що однозначно підтверджує факт як його фінансової потенції, так і зміну пріоритетів власників телеканалу. Щодо змістової частини, то в попередньому нашому тексті роль, яку обрав для себе Сергій Тігіпко визначалася, як роль «молодого поміркованого політика».

Звісно, на фоні багаторічного протистояння «Юлі і двох Вікторів» стратегія «персональної альтернативності» - перше, що спадає на думку будь-якому грамотному політтехнологу. Але питання щодо того, наскільки реальною є «альтернативність» курсу, який пропонує пан Тігіпко - залишається відкритим - і мабуть таким і залишиться після цих виборів. Сам кандидат не приховує своєї давньої включеності в український істеблішмент, згадує про свої претензії на роль «наступника» Леоніда Кучми у 2004 році і навіть припускає, що якби він тоді посідав посаду прем'єра, то однозначно переміг би на президентських виборах. Меседж логічний в розрахунку на частину електорату Віктора Януковича, але сумнівний з точки зору «нового» кандидата, який мав би бути готовий до фундаментального оновлення української політики.

Гнучкість і політична лабільність Тігіпка читається чи не в кожному його публічному пасажі і мабуть немає особливої потреби наводити їх всі. Навіть в нинішньому виборчому протистоянні  він вже наперед готовий долучитися до будь-кого з переможців, аби лише посада була відповідна. І той факт, що саме завдяки зусиллям його конкурентів в Україні й склалася та ситуація, яку „поміркований професіонал" охоче піддає критиці - зовсім його не бентежить.

Сергій Тігіпко: Вы знаете, если мне не повезет и если я не попаду во второй тур, то я думаю, что у меня будут хорошие шансы быть премьер-министром и при президенте Януковиче, и при президенте Тимошенко.
Євгеній Кисельов: А в каком случае больше шансов?
Сергій Тігіпко: А что будет решаться, как это будет решаться - это будет решаться на уровне политических договоренностей. Первое - давайте договоримся о программе изменения страны, на что мы пойдем, и скажем об этом публично. Это раз. Второе. Покажите позиции, как моя сила политическая будет на это влиять. Дадите мне какие-то рычаги или сделаете меня просто технической фигурой? Если техническая фигура - не пойду. Если будут рычаги - пойду. Вот из этого будет складываться. Я уверяю вас - я считаю очень важным, чтобы мы, несмотря ни на какие проблемы, научились договариваться. То, что сегодня три политики уперлись, что называется головами, и не двигаются, не делают никаких компромиссов... Не можете сделать два шага - сделайте полшага вперед. То, что мы уперлись, я считаю, это очень непрофессионально для политиков уровня всей страны. Я готов к компромиссам, и я считаю, что для политиков это плюс, а не минус.
Євгеній Кисельов: А вот время этих переговоров, этих компромиссов между первым и вторым туром?
Сергій Тігіпко: Я, например, буду готов, исходя из того, что у меня программа уже есть, да, практически это должно решиться между первым и вторым туром. Времени хватит.

Євгеній Кисельов: Хорошо. А если оба вам предложат, то у кого больше шансов заполучить вас?
Сергій Тігіпко: Ой, буду торговаться политически

На всі запитання у кандидата є відповідь, він готовий співпрацювати з усіма і персонально нікого не звинувачуючи і всі критичні зауваження переводить у безособову форму. Єдине запитання, яке дещо вибило Сергія Тігіпка «з колії», було запитання про десь у чаті ненароком озвучену ним ідею легалізації проституції. На запитання «Чого це вам так припекло» кандидат видушив із себе, щось на кшталт: «Не могу сказать, что припекло, но... Вы знаете, не до того - выборы». І, здається, почервонів...

Ось так і вимальовується образ такого собі «політичного Молчаліна», девіз кампанії якого можна означити цитатою з грибоєдовської комедії «Умеренность и аккуратность».

Цілком можливо, що втомлений перманентним протистоянням електорат може й «повестися» на такий імідж, але очікувати від такого кандидата «проривних» ідей (а головне - їх практичного втілення) не доводиться. Хоча обійтися без змін - це означає черговий раз обійтися без розвитку.

Про брехню Януковича і решти читайте в наступних випусках моніторингу.

Далі буде.

Информация о материале

Опубликовано: 24 декабря 2009

Проблема БЮТ в том, что этот блок («Батькивщины», УСДП, если кто забыл) никак не может определиться, правый он или левый. Чтобы сразу расставить точки над «і», скажем так классическая схема идеологической ориентации выглядит следующим образом: левые выступают за увеличение налогов и рост расходов бюджета, правые выступают за снижение налогов и сбалансированные бюджет. Это, конечно, в идеале нередко и первые и вторые вынуждены отступать от своих идеологических установок (нельзя, например, с ходу оборвать все программы предыдущей власти, государство также вынуждено вмешиваться в хозяйственные процессы во время рецессии, не имеет особенной идеологической окраски и коррупция).

В своё время БЮТ, флиртовавший с международным социалистическим движением, выдвинул лозунг «Справедливость есть. За неё стоит бороться», узурпировав риторику левых партий. Бютовский «социализм» – украинский вариант аргентинского «перонизма», состоящего в ограблении продуктивного слоя граждан, с тем, чтобы положив себе в карман «откат», распределить добычу по вертикали лояльных чиновников и бросить «кость» малообеспеченным, другой рукой отбирая то, что им положено по закону. Это, собственно даже не идеология как таковая, а технология долгосрочного удержания власти.

Громогласие и не имеющие логического продолжения обвинения неизвестных «коррупционеров», постоянные клятвы в верности народу, бесконечный поиск и обличение «не дающих работать» врагов, подбрасывание под выборы пары гривен к пенсии – вот стиль правления таких «социалистов», под шумок набивающих себе мошну и экплуатирующих низменные инстинкты толпы.

Аргентина закончила плохо – и причём, не один раз, поскольку впала в так называемый vicious cycle of poverty «заколдованный круг бедности». А ведь когда-то, после Второй мировой – Аргентина входила в шестёрку наиболее развитых стран, поскольку, как и США, неплохо заработала на временном «отчислении» Европы с факультета прогресса.

Зло популизма пришло в Украину в 2004 году (на пятый год бурного экономического роста) и до сих пор не разжало хватку своих костяшек на горле нашей страны. Очередным проявлением этого зла является «атака нубов» из зала Верховной Рады на Инернет.

Копейка на бинокль

Нуб (noob) – от английского newbie – «новичок» (синоним «rookie» «салага») слово из жаргона игроков в сетевые игры, уже довольно прочно вошедшего в молодёжный сленг. Обычно употребляется в снисходительно-презрительном смысле. Вот таким «нубом» оказался и небезызвестный депутат от БЮТ Сергей Терёхин, предложивший в своем законопроекте №4764 от 03.07.2009 облагать налогом каждый переданный «байт». Откуда, конечно, нубу знать, какими пакетами сегодня продают доступ к сети и в каких едиинцах эти услуги измеряются. В законопроекте всего 6 страничек – как мило.

Справедливости ради скажем – меценатам и спонсорам «арт-рынка» еще больше не повезет, если этот абсурдный закон будет принят – например, там сказано, что в случае если гонорар субъекта или субъектов гастрольной деятельности больше, чему сумма выручки от проданных билетов, то разницу тоже нужно облагать налогом). Буквально на днях один веб-дизайнер («строитель сайтов») в сердцах сказал автору этих строк «Если в этой стране исчезнут безлимиты, из-за этого закона – я уеду».

Дело в том, что Терёхин желает взимать 1 процент от стоимости проданного операторами объема пользования ежемесячно. Хотя уже подсчитали, что для аккумуляции 300 млн. необходимо «подоить» операторов (и не только) на 7,5%, а не на один процент. Ведь бютовец требует подвергнуть налогообложению не только Интернет, но и такие невинные развлечения как пересылка мелодий, картинок и видеороликов с одного мобильного на другой. Прямой налог, автоматически поднимающий цену услуги. Придется менять рекламные тексты: «У вас уже не гудки? Ничего, скоро гудки станут у всех».

Любопытно, что собранные таким образом средства должны пойти вовсе не на повышение уровня жизни граждан Украины, и даже не на, скажем, реабилитацию жертв сексуального насилия (что, в отношении ряда политиков высшего эшелона и в качестве, как минимум, замаливания грехов было бы актуально), а на... поддержку украинского кино и театра.

Более того, из этих денег планируется, ни много, ни мало субсидировать билеты на показ снятого по госзаказу украинского кино. Это, надо думать, такое подмигивание в сторону чиновников Минкульта и известного своими вкусами Виктора Ющенко – «Пилите, Шура, пилите!». Примечательно, что законопроект этот сочинён явно в отрыве от нашумевшей в своё время программы Тимошенко «Украинский прорыв», провозглашавшей интернетизацию всей страны.

Не исключено, впрочем, что законопроект, откровенно вредный для кампании Тимошенко, является продуктом delirium tremens, поскольку общественность давно ознакомлена с уровнем распространения этого недуга в бело-сердечных кругах. Как в одной недавней передаче, обращаясь к дружественному Тимошенко министру внутренних дел Юрия Луценко обратился «регионал» Нестор Шуфрич – «Вы либо пейте, либо не пейте». Идея обложить налогом Интернет со всей очевидностью могла посетить лишь скорбную голову. Но всё же, чем это вызвано и к чему такой закон, если он, к несчастью будет принят, способен привести?

Обстоятельства дела

Во-первых, нельзя не предположить, что депутат Терёхин решил просто напомнить о себе – таким вот экстравагантным образом. Похоже, кто-то думает, что эпидемия гриппа уже вытеснила из общественного сознания грязный педофильский скандал. Это ошибка. Ведь в аспекте процессов, происходящих в общественном мнении, точкой привлечения внимания оказался даже не сам скандал, а подробности образа жизни ряда народных избранников, в первую очередь от БЮТ. Не сообщалось ведь, что тот же Терёхин требует через суд опровержения информации, озвученной человеком, который назвал его своим деловым партнёром (ссылка: http://lumpen.livejournal.com/1959777.html).

Во-вторых, очевидно, Юлия Владимировна свято верит, что и в следующем году удержится у власти – отсюда и забота о наполнении бюджета. Оно, конечно, триста миллионов не помешают. Только вот несомненно, что операторы, в том числе и государственный «монстр» «Укртелеком» будут прежде всего, вынуждены отменить практику неограниченного доступа клиентов к Сети («безлимит», «анлим», unlimited, в том числе и знаменитую государственную «огошку»).

Ведь надо будет посчитать налог с каждого переданного байта (пусть уж простят специалисты это же не кто-то, а депутат о связи такое имеет представление). Интересно, считать будут и входящие, и исходящие... байты? Естественно, что к концу года большинство операторов окажутся на грани банкротства, упадут и заработки мобильных компаний – ведь от первых клиенты станут бежать, а у вторых клиенты резко сократят общение. Сколько байтов в MMS-ке? Цена мегабайта, при всей нынешней его доступности, автоматические вырастет на 15-20%. Вернёмся к уже подзабытым моделям тарификации и пакета доступа в стиле мобильных «контрактов».

В-третьих, неужели сама Тимошенко по сути, начальница Терёхина, не понимает, какой удар это его проект наносит по молодёжному сегменту избирателей, который она так пытается соблазнить бесплатными концертами «поющих трусов», и который лишь недавно дорвался до дешёвой и быстрой передачи данных? Видно, отказывает – уже в который раз – премьеру политическое чутье...

В-четвёртых, украинскую арт-продукцию, особенно выполненную в рамках госзаказа, о которой так печётся Сергей Терёхин, и без того поддерживают всеми мыслимыми средствами. И в этом смысле, как бы кто не относился к Ивану Плющу, один из его афоризмов, здесь как нельзя кстати: «ну що ви впихуєте невпихуєме?» Оставьте украинский арт-рынок в покое, он гораздо лучше развивается и будет, хочется надеяться, развиваться без неуклюжих попыток государства «помочь», за которыми в большинстве случаев стоит банальный «распил» бюджетных средств. Разумеется, предлагаемое Терёхиным целевое назначением средств определено как «флажок» для привлечения голосов «нашеукраинцев». Но среди них есть и предприниматели, и экономисты, понимающие, стоит думать, насколько бредово выглядит такой закон, и чем он чреват.

В-пятых и последних, может быть, депутатам и оплачивают услуги пользования сетью и мобильною связью. А вот обычным людям – нет. Оказавшись перед необходимостью платить за связь значительно дороже, они вряд ли купят субсидированный билет в театр на «Москаля-чарівника» (Ивана Котляревского) или «Жидівку-вихрестку» (Ивана Тогобочного) или отправятся в кино на блокбастер про Миколу Джерю. А депутата с его законом, который лично ему, потребляющему налоговые отчисления, ничем не угрожает помянут «незлим тихим словом». И его политическую силу с её кандидатом в президенты – тоже. Очень хочется верить, что в Верховной Раде не найдётся 226 голосов за этот законопроект, отдающий не только дилетантством, но и нездоровым аппетитом.

В заключение

На днях довелось услышать по каналу «Рада» ещё одного борца за усиление налогового пресса – не менее небезызвестного бютовца Андрея Сенченко, прославившегося проектами, направленными против предпринимателей-упрощенцев. Г-н Сенченко с графиками долго и муторно объяснял, как Тимошенко заботится о народе Украины, оппонируя интригам врагов, заставляющих её исполнять закон о повышении социальных стандартов. Сенченко пояснял, что на самом деле это Тимошенко повышает пенсии. Впрочем, здесь всё, так сказать, прозрачно – «белые батальоны» спасают свою тонущую избирательную кампанию. Но вот что интересно. Депутат развил целую философию в русле очередного «судьбоносного выбора» – мол, Тимошенко строит социальное государство, а Янукович якобы ведёт к власти бизнес-кланы.

Так вот хотелось бы напомнить, безотносительно к нынешней избирательной кампании, что крупнейший инфраструктурный проект последней пятилетки (а это и тысячи рабочих мест, и сотни миллионов инвестиций), а именно Евро-2012 осилили один из основателей СДПУ(о) Суркис, выбивший для Украины победу в престижном конкурсе, и «регионал» Ахметов, простроивший захватывающую дух «Донбасс-Арену». А место оранжевых пустозвонов, потрясавших телесами на сцене Майдана, в списке радетелей за процветание Украины – то же самое, что и у «Грынджолив» на киевском «Евровидении».

И в самом деле – пусть оранжевые маниловы возьмут какой-нибудь район, где сто процентов голосует за оранжевых, и отрезав себя от коммуникаций области и государства, упражняются в построении того «социального государства», которое в исполнении нубов всегда оказывается очередной Северной Кореей, с удерживаемым в страхе голодным народом. Вот оттуда пусть и шлют письма телеграфом или телетайпом в окружающий мир горе-реформаторы, намеренные сегодня отобрать у нас и те маленькие свободы, которые ещё остались, и к появлению которых они не имели никакого отношения.

Даёшь вменяемые тарифы на связь!

Информация о материале

Опубликовано: 24 декабря 2009