Статьи

Я здригався, коли десь поряд вибухав снаряд, бо йшов такий дзвін, що різав по вухах. Але я бачив людей, в тому числі і дітей, які вже не здригались, і це не тому, що вони звикли до вибухів, а тому, що це вже дуже глибока травма! Спочтаку можна подумати: які сміливі люди і який несміливий я. Але ці люди здригаються, коли закривають очі, вони не можуть спати.

Скільки ж потрібно нам буде лікувати оцих людей! Тому - це тільки початок біди, біду ми ще будемо вигрібати. І нам потрібно готуватися до того, щоб її прийняти і з нею впоратися. Важливо, щоб Україна не перегоріла, не було так званого професійного вигоряння як волонтера, як того, хто творить добро. Оцього всього ми маємо не допустити, ми повинні зберегти себе.

Євангельско-протестантські церкви України зібралися ще в травні минулого року, тоді ми тільки почали займатись евакуацією - вивезли перший дитячий будинок зі Слов'янська. З того все і почалося.

Потім нам дзвонили люди, запитуючи, чи ми можемо їм допомогти. І ми почали вивозити дитячі будинки, будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, а згодом і всіх підряд. За цей період ми вивезли понад 50 тисяч людей з зони АТО.

Далі почалося питання розселення. Одна з перших баз, яка була розрахована на 250 людей, заповнилася на 270. Ми почали розміщувати людей по Україні, розпочали партнерство з іншими церквами. А для того, щоб нам краще координувати свою роботу, розробили таку платформу, яка допоможе координувати наші дії. Зробили сайт і дали цій платформі назву: "Спасемо Україну". Зараз я є координатором цієї платформи.

В середині літа розпочали новий етап у Слов'янську - повернення людей і відбудову пошкодженого житла. Будинки відбудовували люди з західної України, і їх там дуже багато. Там можна було побачити багато волонтерів, на яких казали "ви - бандерівці", а вони на це просто посміхалися. І справи цих волонтерів показують, що вони кинули свої сім'ї і приїхали, щоб допомагати, а хтось кинув свої сім'ї і приїхав, щоб грабувати. Сьогодні в нас є безліч перевалочних баз, є міста компактного поселення, приходить дуже багато гуманітарної допомоги. Зібрано понад 3 тисячі тон тільки продуктів - це просто банки з салом, м'ясом, різного роду консервації, крупи і так далі. Це те, що зібрав і передав звичайний народ.

Потім ми почали допомагати Донбасу в широкому розумінні цього слова: це і Луганська, і Донецька області. Окрім евакуації почали завозити продукти, коли їх почало не вистачати. Згодом відкрили соціальні столові. Зараз в нас близько 60 столових, які працюють на окупованій території. В основному їх ми відкривали в будинках молитви, тобто в наших осередках. Спочатку були дуже великі "наєзди" зі сторони ЛНР, особливо козаків. Вони казали, що тут не буде ваших церков, тут не буде сект, і що тут буде єдина Православна церква Московського патріархату.

Коли була окупація Слов'янська, 30 травня, це була якраз Трійця, сепаратисти забрали четверо наших священиків. Потім вони просили за них викуп, ще пізніше ми поставили їх у обмін, тобто дуже довго боролися за те, щоб їх звільнили. Але коли Слов'янськ було визволено, їх ніде не знайшли. Були розмови, що їх забрали з собою. Пізніше виявилось, що їх давно вбили і закопали у братській могилі.

Зробили ексгумацію тіл і аналізи ДНК - ідентифікували. Це було четверо молодих ні в чому не винних хлопців, які мали сім'ї, дітей. Близько двох місяців тому одному з батьків цих священиків подзвонив якийсь чоловік і розказав, що він з числа тих шести людей, які брали участь у викраданні наших хлопців. Він розповів, що наших священників вбили в день викрадення. Спочатку їх били, катували, але вони померли як мужики - молилися і співали. Потім їх розстріляли, кинули в яму і всіх підпалили. Коли батько запитав у цієї людини, навіщо він це все розповідає, той відповів, що хоче викуп за те, що видасть двох в звикрадачів. З шести вже двох немає в живих, один зник, він сам - четвертий і ще двох, тих, що живуть у Москві, готовий видати. Зрозуміло, що ніхто викупу не давав і помсти ніякої не робив. Одне-єдине, про що спитав батько, - це мотиви вбивства. На що почув у відповідь, що була вказівка від другої релігійної сили - деморалізувати церкву. На другий день після викрадення тих хлопців обстріляли і підпалили бізнес людей, які були членами нашої церкви.

Ми можемо звільнити територію, але найголовніше - нам потрібно звільнити розум людей від злоби і сепаратизму. Я не скажу, що на Донбасі так багато сепаратистів, а в центральній Україні - його менше. Тому що я зустрічав дуже багато людей тут, які кажуть: "Ось вони до нас приїхали, ось тут вони не так працюють, ось вони не так поводяться…", - і так далі, а це теж називається сепаратизм - розділення на своїх і не своїх.

І люди по всій Україні мають зрозуміти, що різні сили хочуть нас розділити між собою, ми повинні це контролювати і не допускати в свої серця і в свій розум цього розділення, а можна цього досягти лише тоді, якщо ми будемо доторкатися до болю інших людей. Коли я доторкаюся до болю дитини, коли витираю їй сльози, тоді мені все одно, якої вона масті. Нам потрібно відчути, чому сьогодні Донбас такий, чому там інша поведінка в людей. А тому, що 20 років нашої Незалежності ми на це не звертали уваги. І на Західній Україні народ був більш пристосований або готовий, для того, щоб зустріти ці зміни і прийняти Незалежність. В Центральній частині менше були до цього готові, а на сході - взагалі ні. Чому? Тому що була якась певна ідеологія, яка тримала в рабстві. Ми жили в соціалістичному строї, але на Донбасі він залишився і зараз. І люди там мають зрозуміти, що вони самі повинні брати за себе відповідальність. Зараз ми живемо на ринку послуг і кожен з нас має можливість розвиватись так, як він хоче. Але людям на сході про це ніколи ніхто не казав.

І якщо ми сьогодні як нація внесемо нову систему, тобто нові цінності - ми зможемо жити інакше. Але в нас зараз з хаосу робиться хаос, з безладу - безлад. З неграмотності робимо неграмотність. Ми повторюємо одне і те ж по колу. Але це все вже не спрацювало вчора, в цьому немає майбутнього. Зараз усі повинні докласти максимум зусиль, щоб заропонувати народу зовсім новий смак. Смак доброго, смак любові, смак милосердя, і народ до цього готовий. Тому що сьогодні в Україні відбувається нонсенс: люди згрупувалися. Хто сьогодні одягнув і нагодував армію? Хто дав людям житло і тепло? Волонтери! Україна показала: ми - самодостатні! Але зараз - війна, а у війні ніколи немає і не буде справедливості.

Найважче ще чекає нас попереду. Зараз ми живемо на адреналіні, в напруженні, на згрупуванні, але ми не зможемо так довго. Я дуже часто бачив точки неповернення. А чи готові ми ще більше зазнати втрат? От, наприклад, я не готовий. Я готовий до того, щоб воно заморозилось так, як воно є. І це не тому, що я зрадник, це не тому, що я не люблю Україну, це не тому, що я не люблю мою землю, ні. Просто хай це буде довше по часу, хай вирішується будь-якими способами, будь-якими сварками, переговорами, договорами, хай це буде 5 або більше років, але мирним шляхом, ніж 5 місяців бойні.

Розмовляв з однією жінкою зі сходу, яка мене питала: "Ну что, там в Киеве не могут найти, каким образом победу сделать?" А в неї в Києві живе сестра, і мій друг до неї каже: "А ви готові до того, що завтра Ваша сестра буде вбита? Ви розумієте, що якщо почнеться наступ, то Ваша сестра може загинути?" А вона розкрила очі і каже, що ні.

Коли ми зрозуміємо, що таке біль, ми почнемо по-іншому мислити.

Востаннє ми виводили людей з Дебальцева 7 лютого. Я ходив по підвалах і дуже багато з ними спілкувався. І от кожний підвал, кожне бомбосховище - це свого роду збір певного контингенту людей. Буває, що заведеться одна вівця і вона починає псувати усе стадо, тоді люди починають питати, навіщо Україна розпочала війну і так далі. Їх хтось постійно підживлює цими сєпарськими настроями. І я бачив цих людей, спілкувався з ними, питав у них: "А хіба Львів - це не Україна? Чому львів'янин не може прийти на свою землю, а росіянин або чеченець може прийти сюди і стріляти. Чому ви бачите нас, тих, хто справді допомагає і не бачите тих, хто вороги?" А відповіді від них немає, є тільки шипіння через зуби. Тому що я привіз їм допомогу і вони її приймають. В мене є сім'я, я з центральної України, в мене - нормальні умови життя. Я міг би сьогодні сидіти вдома, але я приїхав, щоб допомогти цим людям! А де ті всі "гумконвої", які нібито прийшли? Люди дивляться, як те вугілля, яке вони видобували, вивозиться невідомо куди, як шахти ріжуть на металобрухт і теж вивозять, як грабують заводи. Я питаю: "Хіба ви не бачите, хто вас грабує і хто допомагає?" І народ таки не бачить. Але коли починаєш розмовляти з ними, в них очі починають відкриватися. Коли в людини емоція на висоті, то розум дуже низько. Тому нам дуже багато треба спілкуватися з цими людьми і бути дуже терплячими. Їх потрібно психологічно лікувати.

А буває, заходиш в інше бомбосховище, а там люди починають дякувати нам. Просять: "Хлопці, побудьте півгодинки, зараз довариться плов - поїмо". Там зовсім друга атмосфера. Я пояснюю, що дуже поспішаю,а вони просять, ну хоча б каву випийте! Люди готові допомогти тобі, чимось поділитися, вони хочуть радості.

Пам'ятаю, зайшов в один підвал і кажу: "Давайте ми вас заберемо. А чоловіки кажуть, що поїдуть завтра, бо працювали 2 місяці і їм повинні сьогодні віддати зарплату: "От завтра ми її заберемо і поїдемо!" Я в них спитав, чи вони впевнені, що їм її віддадуть? Хлопці відповіли, що вчинять скандал, якщо не віддадуть. Вони мене переконали. А 8 числа нас туди вже не пустили. І я страшенно жалкую, що не був до кінця твердий, що не гаркнув на них, як слід. Зараз я тягнув би їх за петельки і голосно кричав: "Біжіть звідси, поки є можливість!" Оце і є точка неповернення, коли я до кінця не зробив те, що міг зробити.

Одну дівчину ми теж дуже сильно вмовляли. До неї усі сусіди казали: "Та їдь ти звідси, в тебе ж дитя мале!", - а вона каже: "Та все, все, успокойтесь, дайте я котлети дожарю!" А жарила вона їх біля під'їзду на вогнищі. Я зрозумів, що для неї оце "котлети дожарити" - це час подумати, тобто дайте мені хвилину спокою, щоб я щось вирішила!!

Я здригався, коли десь поряд вибухав снаряд, бо йшов такий дзвін, що різав по вухах. Але я бачив людей, в тому числі і дітей, які вже не здригались, і це не тому, що вони звикли до вибухів, а тому, що це вже дуже глибока травма! Спочатку можна подумати: які сміливі люди і який несміливий я. Але ці люди здригаються, коли закривають очі, вони не можуть спати. Скільки ж потрібно нам буде лікувати оцих людей! Тому - це тільки початок біди, біду ми ще будемо вигрібати. І нам потрібно готуватися до того, щоб її прийняти і з нею впоратися. Важливо, щоб Україна не перегоріла, не було так званого професійного вигоряння як волонтера, як того, хто творить добро. Оцього всього ми маємо не допустити, ми повинні зберегти себе.

Але якщо ми будемо сподіватися тільки на владу, ми завтра почуємо розчарування, ми завтра будемо кричати: "Ганьба!" І знову почнемо робити революції. Але влада не зміниться, поки не зміниться народ. Поки він залишиться з тими ж самими принципами, амбіціями, тим самим підходом до життя. Зараз в нас просто відбулась нова ротація біля корита розподілу. Нічого не змінилося. Для того, щоб змінювалося суспільство, має змінитися наповнення цього суспільства - народ. А народ зміниться лише тоді, коли він почне шукати нові принципи життя.

Я розмовляв з людьми, які допомагають армії, і вони розуміють, що зараз їх позиціонують з машиною убивств. Вони кажуть: "Ні, ми не цього очікували. Ми хотіли допомагати нашій армії, але ми бачимо, як народ хоче допомагати армії і не хоче допомагати мирним людям. Як тільки ми хочемо допомагати мирним людям, на нас вже дивляться не так - і це неправильно!"

Для мене найбільш радісне, коли я бачу людей, яким вдалося допомогти, а вони, приїхавши на нове місце, кажуть: "Ой, як добре, що я виїхав!" Оце те, що буде супроводжувати все життя і ніколи не забудеться! Розмовляв літом з однією жінкою, а вона дуже освічена і грамотна людина. Приїхала з дитиною і буквально за 2 тижні змогла пристосуватися до життя в Києві. Але перед тим вона сиділа 2 тижні в підвалі, допоки їй не подзвонила подруга і сказала: "Вєра, збирай речі!". Вона почала спочатку віднікуватись. Але подруга почала на неї просто кричати: "Вєра, ану кинула все, ану швидко побігла і зібрала у сумку необхідне. Взяла дитину, документи, цінні речі і вийшла на вулицю - зараз до тебе підійдуть хлопці і заберуть! "Вона по кроках нею керувала, до тих пір, поки її не вивезли. А в Києві ця жінка отямилась і не могла зрозуміти, чого вона там сиділа 2 тижні у підвалі і не могла включити розум, що звідти потрібно бігти. "Яка я дура!"- сказала нам вона. Ось наскільки люди травмовані. "Я так вдячна, що на мене кричали! Що мене заставили, і тепер я ще раз почала нове життя". Таких випадків можна розповідати безліч!

Ми контролюємо тих людей, які розселені в нас по містах - це дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, ми їх постійно супруводжуємо, як і безпомічних людей. Житла насправді на сьогодні достатньо. Єдине, що бардак у державі, і його ніхто не моніторить,тому що держава - це така машина дуже груба і дуже неповоротка, і вона вирішуватиме проблеми, але це буде через півроку, а потрібно зараз. Тому, як і у всі часи, суспільство або волонтерство є більш ефективним. Проблема в тому, що в країні немає консолідації суспільства та держави. Влада не бачить, який величезний ресурс вона може використати, а головне - поставити мудрих людей, які створять правильні механізми співпраці і все, тоді воно буде працювати. Але, на жаль, ніхто зараз цим не займається. Тому що в держави немає ресурсу і тому що влада боїться працювати з громадськістю. Давайте виробимо певні правила гри, і ми готові, як волонтери підписати ці певні правила гри, а якщо ми не будемо їх виконувати, тоді покарайте нас по закону. Ми б вже давно зрушили з мертвих точок, але не можемо цього зробити, бо немає правил, і кожен робить те, що йому заманеться. Вже є проблеми і серед волонтерів: вони приходять на якісь круглі столи і кричать: "Це все ми,ми, ми..", - а це вже гординя. І якщо ви прийшли по нагороду, тоді ви не волонтери, а якщо прийшли зробити щось добре, тоді мовчки зробіть це добре.

Якщо ми знову стаємо хамами, то за що ми тоді боролися взагалі? За що вмирали люди: якщо ми кажемо, що в нас відбулася Революція Гідності, то давайте жити гідно і зупиняти все те, що робиться не гідно.

Информация о материале

Опубликовано: 18 марта 2015

Правительство, Нацбанк и МВФ расходятся в своих ожиданиях развития экономической ситуации в Украине в этом году. Однако никто из них уже не прогнозирует быструю стабилизацию и восстановление экономики, в отличии от некоторых украинских чиновников-оптимистов в прошлом году. Строя предположения, эксперты в основном ориентируются на рост валютного курса и банкротства крупных финансовых учреждений.

Соображения политеса

Нынешний год обещает быть не менее сложным для украинской экономики, чем предыдущий. Однако точных прогнозов на то, что нас ждет, не может пока дать никто. Правительство ожидает, что ВВП страны в 2015 году может снизиться на 5,5%, 8,6% или даже на 11,9%. Рост цен по самым оптимистическим ожиданиям может превысить 26%, а в самом негативном сценарии он достигнет 42,8%. Тоже самое касается экспорта и импорта – эти показатели также будут падать минимум на 7-10%. А реальные зарплаты по стране снизятся в пределах 14-21% в зависимости от развития событий.

Ранее МВФ был гораздо более оптимистичным в своих ожиданиях. Фонд спрогнозировал восстановление экономики в 2015 году и ее рост на 1%. Уровень инфляции в фонде по итогам этого года прогнозируют в 14%, а безработицы – 9,8%. «Деловая активность в Украине, вероятно, также будет падать в ответ на макроэкономические вызовы. В то же время Украина активно воплощает согласованную с МВФ программу экономических структурных реформ, которая позволит противостоять долгосрочной экономической слабости и макроэкономическим дисбалансам», – говорится в отчете фонда.

Но наиболее приближенным к реальности сейчас выглядит последний прогноз Нацбанка. Регулятор ожидает замедления инфляции с 24,9% в минувшем году до 17,2% в нынешнем и связывает это с более жесткой монетарной политикой вместе с другими стабилизационным мерами правительства в рамках новой программы сотрудничества с МВФ. Что по идее снизит инфляцию до однозначного уровня уже в 2016 году. А падение ВВП по оценкам НБУ, должно замедлиться до 4-5%.

Перипетии прогнозирования

«В настоящее время делать прогнозы, которые так или иначе влияют на формирование ожиданий населения, не стоит. Сейчас нужно говорить о тех шагах, которые могут иметь позитивный эффект на экономическую ситуацию в стране. Потенциальные агрегаты экономического роста - потребление, инвестиции и экспорт - демонстрируют падение, именно поэтому необходимо в первую очередь создать условия для их стимулирования. Это проведение реформ и привлечение нового международного финансирования»,- говорит начальник управления казначейства Индустриалбанка Геннадий Литвинов.

Ситуация в экономике во многом зависит от поведения НБУ и его реакции на валютные колебания. Сам регулятор не дает ориентировочный прогнозный уровень курса на год, так как отказался от его фиксации. Поэтому ближайшее будущее страны будет зависеть от курсовых колебаний в течении года, а также от желания правительства проводить обещанные реформы.

«Основной задачей является создание благоприятного инвестиционного климата для привлечения средств в украинскую экономику. Речь идет о защите прав кредиторов, налоговой реформе, а самое главное – судебной системе и ограничениях на валютном рынке. Но на это понадобится чуть больше, чем ближайший год, – считает глава правления ОТП Банка Тамаш Хак-Ковач. – О денежной политике Нацбанка можно сказать, что валютные аукционы более эффективны, нежели административное регулирование, однако все еще существующие неофициальные ограничения и психологические факторы тормозят динамику восстановления рынка».

В режиме ручника

Дальнейшая экономическая ситуация в стране и прогнозы на будущее будут во многом зависеть от стоимости доллара. Пока валютный рынок немного успокоился и НБУ жесткими административными ограничениями добился отката курса до отметки в 22-23 грн./$. Фундаментальным же ориентиром в Нацбанке считают уровень 20-21 грн./$, однако даже если в ближайшее время курс зафиксируется на этом уровне, это не значит, что он будет держаться на нем весь этот год.

«Уже прослеживается тренд к стабилизации гривны, главным образом потому, что НБУ просто отсек часть спроса путем введения дополнительных ограничений для импортеров (аккредитив для больших транзакций, запрет на авансовые платежи по импорту и т.д.). Так что дополнительными шагами могут быть только четкие сигналы рынку о том, что гривна не будет девальвировать, закрытие всех лазеек для спекулянтов, и уменьшение объемов эмиссии денег»,- говорит управляющий директор Empire State Capital Partners Ярослав Удовенко.

Вторым катализаторов неожиданных проблем в экономике, которые могут перечеркнуть все самые взвешенные прогнозы, может оказаться значительное увеличение количества обанкротившихся банков. Если НБУ продолжит выводить с рынка крупные учреждений, то для выплат депозитов их вкладчикам ему придется печатать дополнительные средства. Цена вопроса довольна велика, так как только клиентам обанкротившегося недавно Дельта Банка правительство должно вернуть более 16 млрд. грн. При одновременном поступлении таких средств в экономике, это непременно спровоцирует рост инфляции. «Основная реформа в банковской системе идет полным ходом. То, о чем говорили много лет, начало воплощаться в жизнь. Я говорю о сокращении количества и повышении качества банков в Украине. Да, действия НБУ в этом направлении многим кажутся слишком агрессивными. Но во многом они абсолютно оправданы. Банковская система переживает глубокий кризис, в ходе которого проходит очистка. Полагаю, из этого кризиса она выйдет не столь многочисленной, какой была до него, но гораздо более устойчивой к стрессам», – отмечает советник председателя правления «Евробанка» Василий Невмержицкий.

Информация о материале

Опубликовано: 18 марта 2015

За время войны с Россией волонтеры собрали на армию 150 миллионов гривен. За тот же период профессионалы Госинвестпроекта облегчили госбюджет на похожую сумму. Операция прошла в несколько заходов и закончилась совсем недавно — в декабре 2014-го. Аккурат к годовщине Майдана.

В феврале в Реестре судебных решений появился удивительный документ. Госагентство по инвестициям и управлению национальными проектами подало в суд на свое же подразделение — ГП «Повітряний експрес» — с требованием разорвать депозитный договор. Подчиненные, мол, не поставив в известность старших товарищей, закачали деньги госпредприятия на депозит, чем нарушили субординацию.

Правда, в самом факте суда ничего удивительного не было. Ведь по всем признакам он был проведен не для того, чтобы найти истину, а чтобы зацементировать финансовые обязательства. Стоит хотя бы упомянуть, что в решении суда на всякий случай не была упомянута цена вопроса. Чтобы никто не возбуждался. Но не возбудиться все же было трудно.

Во-первых, из-за названия финучреждения, которому государство доверило свои деньги. Этим счастливчиком стало ООО «Сапфір фінанс». На суде представители «Повітряного експреса» объяснили свой необычный выбор: они опросили четыре банка и пришли к выводу, что депозитные проценты наиболее высокие не у них, а у вышеупомянутого ООО. Список опрошенных банков, кстати, тоже впечатлял: «Надра» Дмитрия Фирташа, «Місто банк» Ивана Фурсина/Сергея Левочкина, небольшой «Інтеграл банк» с западноукраинскими акционерами и «Профін банк», о котором чуть позже.

Сам «Сапфір фінанс» можно было бы назвать загадочной конторой, если бы с ней не было все слишком просто. Фирма появилась в конце 2013 года, в мае 2014-го получила лицензию НКЦБФР на занятие кредитной деятельностью, и уже через полгода сняла деньги с Госинвестпроекта, посулив тому 22% годовых.

Конечным собственником фирмы оказался юрист Иван Радык, специалист по закрытию проблемных предприятий. Например, его услугами воспользовались братья Дубневичи, нынешние народные депутаты «Блока Петра Порошенко» по квоте «УДАРа». Напомним, что они многие годы зарабатывали на «Укрзалізниці», продавая ей анкера, в свое время запатентованные вместе с Михаилом Костюком (был такой гендир «Укрзалізниці»).

Во времена Януковича для выходцев из львовского гнезда Георгия Кирпы настали не самые легкие времена. Так что Дубневичам пришлось утилизировать свою корпорацию «Колійні ремонтні технології». Утилизация прошла через номинальную продажу фирмы юристу Радыку, который уже и зачищал все хвосты. Сами Дубневичи после проведенной операции вышли на рынок с новыми фирмами — чистыми от долгов и претензий правоохранительных органов.

Конечно, у нас теплилась надежда, что одолжив у «Повітряного експреса» деньги, Радык не начнет заниматься тем, что умеет лучше всего — ликвидацией своего предприятия. Тем более что уставной фонд «Сапфір фінанс» составлял целых 5 млн грн. Но для финальных выводов не хватало самой малости — суммы депозита. Пришлось узнавать о нем по неофициальным каналам. Документы, попавшие в редакцию, наконец-то показали цену вопроса — 82 млн грн. Мало того, оказалось, что в том же декабре «Повітряний експрес» положил на депозит еще 25 млн. Только не в «Сапфір», а в «Профін банк», то есть банк из великолепной четверки, опрошенной в рамках устного тендера.

Пикантности такого выбора добавляет то, что в том же декабре, когда государство ссужало деньги, Нацбанк проверил «Профін банк» и, деликатно не используя слово «конверт», описал его деятельность как осуществление масштабных операций с наличными средствами в гривне, предоставление кредитов новосозданным предприятиям с дальнейшим перечислением другим контрагентам. Ну и закономерный финал — в январе банк лопнул уже официально. Вместе с депозитами.

Ну а теперь о самом большом удивлении, которое возникло после ознакомления с судебным заседанием. Кстати оно закончилось, как и планировалось — вполне успешно для участников процесса: депозитный договор признали законным. Так вот, со стороны «Повітряного експреса» его подписал врио директора Геннадий Дьяченко. Получил он этот высокий пост с правом подписи
8 ноября 2014 года, в декабре все подписал и после этого быстренько расстался с должностью. К счастью, аудитория ZN.UA достаточно подготовлена, чтобы не тратить лишних слов на объяснение такого неожиданного совпадения. Тем более что нас фамилия Дьяченко заинтересовала в несколько другом контексте. Другом, но очень похожем — с ценой вопроса в 46 млн.

Полгода назад к нам в редакцию попали документы, свидетельствующие о покупке в 2014 году «Повітряним експресом» нескольких участков земли возле Борисполя. Земли ненужной и слишком дорогой. Но перед тем как описать эту историю, сделаем небольшой исторический экскурс.

В преддверии Евро-2012 власть рисовала прожекты по изменению Украины в надежде на рост инвестиций и сопутствующий экономический рывок. Единоразовый въезд в Украину сотни тысяч футбольных фанатов вдохновил чиновников на мечту о будущей туристической Мекке. Соответственно, тут же начали рисовать планы по строительству инфраструктуры для паломников. Одним из таких прожектов стал «национальный проект» строительства железнодорожной ветки между Киевом и аэропортом «Борисполь». Для чего в структуре Госагентства инвестиций, возглавляемого небезызвестным Владиславом Каськивым, и было создано отдельное госпредприятие «Повітряний експрес».

В правительстве решили, что из этого будет экономический толк, и договорились с Китаем о кредите на 373 млн долл. на стройку в надежде на то, что она окупится менее чем за тысячу лет.

То, что это было воспаленным бредом алчного сознания отдельных чиновников, стало ясно сразу после Евро-2012. Турпоток практически не увеличился, зато возникли трения с кредиторами. Китайцы настаивали на том, чтобы строительство вели именно китайские компании. Наши пытались выкроить хоть какой-то сегмент финансирования. Из-за этой косо-каменной зарубы за право осваивать/пилить бюджет и случилось то, что случилось — строительство замерло на стадии «подготовительных работ».

Впрочем, «замерло» в украинских условиях тоже оказалось понятием относительным. Уже в 2014 году, когда Россия начала войну против Украины и из нашей страны вымело остатки туристов, «Повітряний експрес» приступил к собиранию земель под строительство железнодорожной ветки.

Согласно имеющимся в нашем распоряжении документам, «Повітряний експрес» в мае 2014 года сумел купить аж три участка возле Великой Александровки Бориспольского района общей площадью 7,7 га за 46,29 млн грн. Покупка оказалась как бессмысленной, так и дороговатой. Мы не будем сейчас описывать всю цепочку перепродажи этих земель, прежде чем они попали в собственность госпредприятия. Упомянем лишь две вещи. Во-первых, конечным продавцом стало физическое лицо с севастопольской пропиской. Во-вторых, в процессе перехода этих участков из рук в руки земля подорожала в 20 раз. Если в 2013 году, будучи в частной собственности, оценка земли составляла 2 миллиона гривен, то уже под продажу госпредприятию была проведена новая оценка, которая и составила 46 миллионов. «Повітряний експрес» безропотно принял эту оценку за чистую монету, заплатив требуемую сумму.

Мы не знаем точной стоимости земли. Возможно, цена в 2 миллиона занижена для каких-то налоговых минимизаций. Точно понятно лишь одно: государство выбросило 46 миллионов на ветер, так как никто электричку в Борисполь строить не будет, а если бы даже и строил, то пока что поезда не умеют переноситься по воздуху, приземляясь в отведенный для этого кусок земли.

Но прелесть этой истории даже не в этом. А в том, что в мае договоры купли-продажи от имени «Повітряного експреса» подписал все тот же Геннадий Дьяченко. Точно так же, как и в первой истории, его временно приняли на должность директора, а после подписания сразу убрали. Аж до ноября, когда его таланты опять пригодились государственному предприятию.

В результате его активной экономической деятельности со счетов ГП исчезло более 150 миллионов гривен, а в «активах» появились долговые расписки и ненужные куски земли, купленные по завышенной цене.

Кстати, если бы исполнительная власть тщательнее читала украинскую прессу, то пресекла бы эти растраты еще на взлете. Ведь игры с судами, решения которых должны были прикрыть исчезновение государственных средств, начались в Госинвестпроекте отнюдь не в декабре, а практически сразу после Майдана. Первый такой суд случился еще в мае. Тогда «главное инвестиционное ведомство» подало в суд на ООО «Боржава резорт» и ООО «Торговый дом «Борисфен» с требованием вернуть деньги — 165 млн и 94 млн грн соответственно.

Оказалось, еще в 2012 году Нацагентство Каськива одолжило этим компаниям такие непростые суммы под 3,75% годовых для проектов «Олимпийская надежда-2022» и «Качественная вода». Свой иск Госинвестпроект мотивировал канцелярским языком так: «обязательства ответчика по возврату займов как на момент заключения этих договоров, так и по сей день, фактически не имеют реального обеспечения, что приводит к высокому риску невыполнения заемщиком обязательств».

Человеческим языком это звучит так: государство дало 250 миллионов гривен под залог какого-то фуфела (извините, мусорных активов), а потому с деньгами можно распрощаться.

Появление этого судебного решения вызвало большой резонанс в экспертной среде. Во-первых, никто даже и подумать не мог, что «инвесторы», которых нашли на «прозрачном конкурсе», не только сами ничего не вложили, но еще и подоили госбюджет.

Во-вторых, оказалось, что журналистские расследования нескольких изданий о «Боржава резорт» были как об стену горох. Напомним, что в конце 2012-го были опубликованы данные о том, что «Боржава резорт» — это практически семейная фирма тогдашнего главы Нацагентства Владислава Каськива — с его менеджерами, двоюродными братьями, соседями и т.д. Тогда журналисты ломали себе голову, что, кроме преференций в получении земель и строительстве рекреационных объектов, получит «отечественный инвестор» с солидной крышей. Все оказалось до неприличия банально — деньги.

Казалось бы, после Майдана должна была восторжествовать справедливость. Ну или хотя бы понятнее стали детали финансовых операций «папередников». Увы.

После опубликования решения суда по нашей просьбе народный депутат Леся Оробец посредством депутатских запросов в Госинвестпроект попыталась узнать, какое же имущество заложила «Боржава» в обмен на 165 млн. Три письма — три отписки. Агентство защищало ценную информацию, как только могло. Непосвященному это могло показаться странным: как же, сами чиновники подали в суд для того, чтобы разорвать договора. Ну, проиграли в суде, так ведь — независимая ветвь власти. Выглядит действительно все так, но только на первый взгляд.

Мы бы наоборот удивились, если бы депутату удалось получить из Нацагентства финансовую информацию. Все дело в том, что, хотя Владислав Каськив де-юре и покинул Госинвестпроект, де-факто он остался там и после Майдана.

Не будем публиковать весь список соратников Каськива, оставшихся на своих постах в инвестиционном ведомстве — кратким он не получится. Для чистоты фактажа упомянем лишь, что после Майдана Нацагентство возглавил Сергей Евтушенко. В 2006 году он был членом политсовета партии «Пора» Каськива, баллотировался в парламент по списку блока «Пора-ПРП». С 2010 года Евтушенко работал заместителем Каськива в Госинвестпроекте, был главой координационного совета самого скандального национального проекта «LNG терминал», инвестором для которого Каськив умудрился найти «лыжного инструктора» из Испании.

Так что нет ничего странного в том, что после увольнения Каськив длительное время собирал рабочие совещания служащих Госинвестпроекта, на которых, думается, обсуждались далеко не перспективы инвестиций в экономику Украины.

Ничего странного и в том, что Агентство проигрывало все суды, которые само инициировало и даже не пыталось ввязаться в апелляцию.

Жалко лишь, что неведомо куда подевалось 400 миллионов. Попытаемся найти ответ на этот вопрос, обратившись в Генпрокуратуру. Говорят, что там произошли некоторые изменения. Проверим.

А то ведь не так давно — в ноябре — первый замглавы Госинвестпроекта Кирилл Борисов заявил, что электричка в Борисполь все-таки будет, правда, теперь пройдет под землей.

А это значит, на счетах у Агентства опять появятся деньги, и опять придется в очередной раз смотреть, как их закапывают.

Информация о материале

Опубликовано: 18 марта 2015

КП «Центральний парк культури та відпочинку імені М. Горького» 24 лютого уклало угоду з ТОВ «Системи прогресивної очистки» на послуги прибирання вартістю 9,29 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Послуги замовлено на рік. Йдеться про прибирання атракціонів, фонтанів, лавок, догляд зелених насаджень, чищення доріжок, очищення урн від сміття, прибирання снігу, опалого листя, утримання санвузлів та ін.

Фірма «Системи прогресивної очистки» зареєстрована на Олену Назаренко, директором значиться Роман Дворник. Донедавна фірма називалась «Клінінггрупп» і була записана на Ганну Опатерну.

У протоколі розкриття пропозицій «Системи прогресивної очистки» вказало номер телефону (057) 714-05-72, що раніше використовувався як номер факсу ТОВ «Компанія «СПО» («Системи прогресивної очистки»).

Відомо, що Компанія «СПО» раніше отримувала підряди на прибирання Харківського метрополітену. Першозасновником цієї фірми був Андрій Артеменко, якого вважаютьсином колишнього начальника рекламного відділу метрополітену Марини Артеменко. У 2011-2012 рр. власником компанії «СПО» був Євген Кріветченко, який очолював Ленінську районну молодіжну громадську організацію «Молоді регіони».

Компанію «СПО» відносять до сфери впливу Максима Мусєєва, колишнього замдиректора КП «Харківський метрополітен», депутата міськради від Партії регіонів.

Єдиним конкурентом, допущеним до торгів, була ФОП Олена Мініна, яка не вперше бере участь у тендерах з «СПО».

На тендер подавалось ТОВ «Імпел Гріффін Груп» з дешевшою пропозицією – 7,26 млн грн. Однак заявку фірми відхилили через невідповідність конкурсній документації. Підставами відхилення пропозиції «Імпел Гріффін Груп» була відсутність деяких довідок і неправильне оформлення документів.

«Імпел Гріффін Груп» скаржилась на дії замовника в Антимонопольний комітет, але безуспішно.

Також у скарзі фірма стверджувала, що замовник акцептував пропозицію «Системи прогресивної очистки», не повідомивши скаржника про підстави відхилення його дешевшої пропозиції і вчасно не оприлюднивши протокол торгів у ВДЗ. На засіданні колегії АМКУ замовник ці звинувачення спростував, показавши чек про надсилання поштового повідомлення скаржнику, а також пояснив, що протокол торгів був поставлений на чергу для публікації у ВДЗ. Відтак замовник строки не порушив.

Информация о материале

Опубликовано: 18 марта 2015