Статьи
Комунальне підприємство «Жовтневе трамвайне депо» 25 квітня уклало угоду з ТОВ «Технології Електротранспорту» на капітальний ремонт трамвайних вагонів типу Т-3 на загальну суму 67,10 млн.грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».
Капітальний ремонт 20 вагонів коштуватиме 1,21 млн грн./шт.
Капітальний ремонт з модернізацією 30 вагонів проведуть по 1,43 млн грн./шт.
Модернізація передбачає встановлення тиристорно-імпульсної системи управління електроприводом замість контактно-реостатної.
Капітальний ремонт передбачає повну або часткову заміну елементів несучої системи, заміну кабелів, облицювання кузова, відновлення гумового покриття на даху, ремонт вікон, дверей, ремонт та випробування зчіпного пристрою, заміну елементів, які вийшли з ладу.
За даними «Харківського антикорупційного центру«, ТОВ «Технології Електротранспорту» зі статутним капіталом 30 тис грн. було засноване 5 лютого 2016 року, за три тижні до оголошення процедури закупівлі. Власником фірми є Павло Авер’янов, а керівником та підписантом – Павло Ковтуненко. Фірма прописана у готелі «Турист» по просп. Московський, 144, кімната 208.
Павло Ковтуненко також разом з Віктором Манжосом є власником та керівником ТОВ «Віал-Сіко». Манжос є одноосібним власником ТОВ «Віал-Медіа», одного з найбільших гравців на рекламному ринку України. Директором останньої фірми є Антон Яцкевич, брат Сергія Яцкевича – начальника відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міськради.
Однаковий телефон та адресу реєстрації з ТОВ «Віал-Медіа» має ТОВ «РА «Макс», власником якого є Яна Макарець, дружина колишнього директора Департаменту контролю Харківської міськради, а зараз радника Харківського міського голови Геннадія Кернеса. Яна Макарець та Віктор Манжос є співвласниками ТОВ «Безпека та розвиток». Раніше керівником підприємства був сам Максим Макарець.
Єдиним конкурентом було київське ПрАТ «Київський завод електротранспорту», серед акціонерів якого є компанія «Богдан-електротранс», що раніше належала Петру Порошенку та його партнерам.
Нагадаємо, що КП «Жовтневе трамвайне депо» 3 листопада 2015 року укладало угоду з ТОВ «Харківський трамвайний завод» щодо капітального ремонту трамвайних вагонів вартістю 15,74 млн грн.
ТОВ «Харківський трамвайний завод» було зареєстроване 20 серпня 2015 року, також менше, ніж за місяць до оголошення тендеру КП «Жовтневе трамвайне депо».
- Информация о материале
Лидер Радикальной партии Олег Ляшко перевел свою «войну» с Администрацией президента (АП) в судебную плоскость. В судах Ляшко удалось добиться нескольких побед, которые, как говорят источники издания в РП, лидер «радикалов» попытается использовать для улучшения имиджа партии. В частности, Высший админсуд Украины (ВАСУ) назвал незаконным постановление Верховной Рады о даче согласия на привлечение к уголовной ответственности и задержание близкого к Ляшко народного депутата Игоря Мосийчука. По мнению экспертов, судьи, вероятнее всего, просто мстят президенту за попытки провести судебную реформу, которая означает упразднение ВАСУ, а вот замыслы Ляшко в любом случае обречены на провал.
17 ноября ВАСУ назвал незаконным постановление Верховной рады о даче согласия на привлечение к уголовной ответственности и задержание близкого к Ляшко народного депутата Игоря Мосийчука (РП). Напомним, Рада вынесла такое решение по просьбе генерального прокурора Виктора Шокина 17 сентября. На следующий день Мосийчука задержали. Также отметим, что 16 ноября Высший административный суд (ВАСУ) удовлетворил жалобу Ляшко против президента Петра Порошенко по обновлению состава Центральной избирательной комиссии.
Первый заместитель руководителя парламентского комитета по вопросам правовой политики и правосудия Леонид Емец («Народный фронт», НФ) с подозрением отнесся к серии решений ВАСУ по искам «радикалов». «В незаангажированные судебные решения я не верю. Суд может либо исполнять указания Администрации президента, либо коррумпироваться. Тут то ли поменялась позиция АП, то ли деньги победили админресурс», — прокомментировал депутат.
Адвокат Мосийчука Леонид Сиваков уверен в правосудности решения ВАСУ относительно своего подзащитного. «Никому, даже Гройсману, не позволено нарушать процедуру, установленную Конституцией и законом о регламенте», — заявил он.
Правосудным считает поставление относительно Мосийчука и заместитель главы комитета Рады по вопросам предотвращения и противодействия коррупции Виктор Чумак («Блок Петра Порошенко», БПП): «Конечно, Мосийчук нас словно облил грязью, показав, как он нагло берет «на карман». И в то же время это проблема не суда, что Генпрокуратура толком не подготовилась в этом деле, что спикер не смог все организовать по закону, что Рада в итоге проголосовала». Отметим, сам Чумак в сессионном зале поддержал снятие депутатской неприкосновенности с Мосийчука.
Тем временем в АП утверждают, что постановлениями в пользу Ляшко судьи, вероятнее всего, просто мстят президенту за попытки провести судебную реформу, которая им якобы невыгодна. «Надеясь, что богатые друзья Ляшко по антипрезидентской коалиции не давали судьям денег, стоило бы только радоваться неожиданному усилению независимости судов. Это мое мнение как наивного оптимиста. Но как хорошо информированный оптимист, подозреваю, что все это больше похоже на месть судей президенту, потому что они уже знают о запланированном очищении системы путем персонального оценивания каждого судьи по ряду критериев. В том числе — и в части соответствия задекларированных доходов расходам», — написал внештатный советник и спичрайтер президента Олег Медведев на своей странице в Facebook.
Собеседник издания в АП также говорит о «войне судебной системы с президентом». «В июле подобный спор уже рассматривался ВАСУ, но, что удивительно, тогда судьи вынесли прямо противоположное решение, не найдя нарушений президентом норм Конституции и закона о ЦИК», — заявил источник издания, пожелавший сохранить свою анонимность. По его прогнозу, стоит ждать новых резонансных решений судейского корпуса, касающихся АП. «Мне кажется, это не последняя атака судей. Если конституционные изменения по обеспечению правосудия таки примут, ВАСУ упразднят. В этом кроется причина», — уверяет источник.
Правда, депутат Емец (НФ) говорит, что судьи ничего не имеют против своей переаттестации. «Входя в состав Конституционной комиссии, судьи высшего звена как раз поддержали идею переаттестации, а не увольнения, за которое выступают сторонники люстрации судейского корпуса», — отметил господин Емец «Апострофу».
История с задержанием Мосийчука, на самом деле, еще далека от своего финала. 15 ноября срок его содержания под стражей истек, однако Печерский районный суд Киева так и не избрал ему меру пресечения, перенеся вынесение решения на 20 ноября. По сообщениям пресс-службы РП, Мосийчук находится в Национальном институте хирургии и трансплантологии им. Шалимова, где его готовят к операции. Тем временем Генеральная прокуратура готова обжаловать решение ВАСУ, что, согласно законодательству, следователи должны сделать до 27 ноября.
По словам источника в Радикальной партии, фракция постарается на полную использовать дело Мосийчука, выставив его жертвой антизаконных действий со стороны власти и конкретно — президента Порошенко. «От дела Мосийчука мы еще получим свои политические дивиденды», — заявил источник.
Правда, эксперты «Апострофа» разошлись во мнениях относительно результативности замыслов «радикалов». «Ляшко попытается с помощью побед в судах сбалансировать провал поспешно свернутого тарифного Майдана и местной избирательной кампании. В Раде фракция РП будет теперь указывать Гройсману, что он-де грубо нарушил нормы регламента. Хотя спикеру все сойдет с рук», — спрогнозировал политолог Руслан Бортник изданию. Однако политолог Дмитрий Симанский предположил «Апострофу», что «тарифный Майдан и неудачи на выборах, скорее всего, перевесят удачные судебные решения».
В свою очередь, депутат Емец (НФ) уверен, что постановлениями в свою пользу радикалы не смогут укрепиться в Раде: «Мы же не забыли содержание видео, на котором фигурировал Мосийчук. И пока коалиция справляется и без их голосов, так что говорить, что они смогут отвоевать позиции, нельзя». С ним согласен и депутат Чумак (БПП): «Политическая ситуация для Радикальной партии вряд ли сильно изменится, так как ни радикальная, ни популистическая риторика сейчас не поддерживаются обществом».
- Информация о материале
Применение военной силы неизбежно ведет к войне средств массовой информации с возможностью участия в ней журналистов – либо с помощью прямой пропаганды, либо путем контролирования репортажей
Арно Мерсье (Centre National de la Recherche Scientifique)
17 апреля 2016 г. в атриуме Национального центра управления обороной РФ российские журналисты получили боевые награды из рук министра обороны РФ С.Шойгу.
Ничего не удивляет? Боевые награды – мирным журналистам… В мирное время…
На торжество были приглашены руководство военного ведомства России, главные редакторы центральных телеканалов, печатных изданий и информационных агентств, политики, известные спортсмены и общественные деятели РФ.
Шойгу вручил медали с аверсом «Участнику военной операции в Сирии» генеральным директорам «Первого канала», ВГТРК, «НТВ», корреспондентам телеканалов «Россия-1», «Россия 24», «Звезда», «ТВЦ», «Первого канала», «РЕН-ТВ», «Russia Today», «НТВ», журналистам «Комсомольской правды» и «Московского комсомольца», «Независимого военного обозрения» и другим.
После такого ритуала становится понятно, почему сирийскую кампанию России часто называли «войной в телевизоре».
Последняя церемония награждения очень напоминала события двухлетней давности (май 2014 г.), когда после информационной операции Кремля по аннексии Крыма президент РФ В.Путин наградил «300 лучших журналистов.
В числе «лучших» оказались около сотни медийщиков ВГТРК (телеканал «Россия», радио «Маяк»), более 60 – из «Первого канала», по нескольку десятков от телеканалов «НТВ», «Russia Тoday» и холдинга «Life News». Среди узнаваемых лиц – Маргарита Симоньян (главред «Russia Today»), Владимир Сунгоркин (главред «Комсомольской правды»), Владимир Соловьев (телеведущий канала «Россия»), Арам Габрелянов (гендиректор Life News) и другие.
Еще раньше подобную церемонию можно было наблюдать вначале 2009 г., после завершения оккупации Россией территории грузинской Осетии. Тогда, президент РФ Д.Медведев вручал государственные награды 11 журналистам, освещавшим события в войне с Грузией 2008 г. Семерым достались ордена Мужества, а четверо получили медали «За отвагу». И что характерно – в числе награжденных «оказались» все те же – представители главных федеральных телеканалов («Первый», «Россия» и «НТВ»), а также газет «Комсомольская правда» и «Московский комсомолец».
Кремль стал активнее привлекать медиа для военных конфликтов малой интенсивности. Применение журналистов в целях войны сами российские репортеры стали называть «информационным легионом». С недавних пор, практика использования в военных целях невоенного информационного ресурса стала рассматриваться Россией, как неотъемлемый элемент ведения конфликтов.
Напомним, что СМИ привлекались для создания необходимого информационного фона в Югославии, Ираке, Афганистане, Сирии.
Попытки России создать «информационную колонну» в интересах армии имела свою специфику. Например, на первом этапе информационный опыт освещения боевых действий российской армии вряд ли можно назвать успешным. Примеры – Нагорно-Карабахский конфликт (1990 г.), Приднестровье (1992 г.), первая война в Чечне (1996 г.).
Со временем, российское военное ведомство нарастило опыт информационных операций для сопровождения военных кампаний. Среди них – вторая чеченская война (2002 г.), война в Грузии (2008 г.), оккупация Крыма и Донбасса (2014 г.). При этом, тактика применения медийного ресурса во всех конфликтах основывалась на создании информационной блокады оккупированного региона. Об этом пишет грузинский профессор Олег Панфилов в своих книгах «Россия-Грузия: информационная война» и «Информационная блокада Чечни».
Одним словом, ВС России создали себе еще один военный потенциал – средства массовой информации, которые способствовали достижению целей вооруженного конфликта.
Сегодня, российская армия продолжает совершенствовать методы применения информационных ресурсов для достижения военных целей. В этой связи, было избрано два направления.
Первое, это создание журналистского корпуса в России, который бы специализировался на военной тематике. Недавний пример – с началом агрессии российских войск на украинскую территорию, в Москве, Санкт-Петербурге, Ростове-на-Дону и других городах были открыты курсы по подготовке военных журналистов. Молодых людей обучали не только мерам безопасности в районах ведения боевых действий, но и специфике освещения военного конфликта (правильной риторике подачи новостных сообщений, описанию событий необходимом ключе или поиску информационных акцентов для создания резонансов). Параллельно с этим, в оккупированных регионах Донбасса и Крыма проводились подобные тренинги для региональных журналистов. Их опыт был ценен знаниями местных особенностей населения захваченных территорий.
Второе направление – это мобилизация существующего в России невоенного медийного ресурса к выполнению задач информационного сопровождения деятельности российской армии. Здесь следует говорить о традиционном привлечении ведущих государственных российских каналов к освещению событий в регионах войны. Их можно легко отследить по спискам награжденных (см. выше).
Помимо этого, российское военное руководство предприняло весьма интересный ход для привлечения журналистов из регионов России. Для этого, в 2014 г. в российском минобороны был учрежден фестиваль прессы «Медиа-Ас», главной идеей которого стало освещение деятельности военных операций России и пропаганда военной тематики. Бюджет фестиваля относится к фондам министерства обороны РФ и в открытой печати не раскрывается.
Желание участвовать в фестивале в прошлом году выявили около 150 различных СМИ России. Количество номинаций (их в этом году было 15) послужило мотивом для журналистов региональных СМИ.
Нужно сказать, что идея российских генералов по привлечению к работе невоенных СМИ оказалась достаточно продуктивной – за два года военная тематика заняла постоянную нишу в информационном потоке России. При этом, в подавляющем большинстве сообщения об армии РФ носят позитивный и патриотических характер. В прессе практически нет информации об упущениях, оплошностях, просчетах относительно российских военных. В медийной среде России – они идеальны.
Итак, в российской армии создан информационный ресурс, который под призмой гибридной войны (доклад 2013 г. начальника российского ГШ В.Герасимова), представляется, как медийный элемент информационного влияния. Он определен двумя составляющими:
а) авторитетные федеральные СМИ России. Их функция – задавать тональность риторики и обеспечивать информацией аудиторию России, зарубежных стран и интернет-сообществ. Репортеры известных СМИ присутствуют среди российских войск и создают так называемый «эталонный» информационный продукт. Именно он определяет риторику, в которой должно рассматриваться то или иное событие (пример со сбитым над Донецком Boeing 777). Каждый из таких СМИ имеет иноязычные версии и информационные интернет-порталы, что расширяет круг потребителей их информации;
б) региональные СМИ России. Их задача – поддерживать информационный фон и доводить информацию до региональной аудитории, используя «эталонный» информационный продукт. В целях привлечения региональных СМИ России для работы в интересах МО создан ежегодный фестиваль прессы «Медиа-Ас», в котором участвуют сотни российских изданий. Кроме того, к этой категории следует отнести журналистов оккупированных территорий, которые работают в новых пророссийских медиа.
Фактически, российское военное ведомство выстроило двухъярусную информационную структуру с привлечением невоенных медийных ресурсов. При этом, подобная структура «отработала» свою тактику в военных конфликтах с участием России.
* * *
Таким образом, за последние несколько лет оборонное ведомство России сформировало круг журналистов и СМИ России («военный пул»), которые продуцируют имиджевые информационные материалы об армии.
Кроме того, группы военных журналистов России, которые работали в интересах оккупации территорий, прошли «обкатку» в зонах военных конфликтов – в Крыму (2014), на востоке Украины (с 2014 г.) и в Сирии (с 2015 г.).
В целях привлечения региональных журналистов к работе в военной сфере, МО России запустило медийный проект »Медиа-Ас», что способствует распространению мнений внутри регионов России о «сильной» и «современной» российской армии.
По мнению информированных источников, российское военное ведомство работает над привлечением зарубежных СМИ, которые бы работали в их интересах.
Вместе с тем, многие российские ВУЗы по госзаказу из МО РФ открыли направления подготовки дипломированных военных журналистов.
- Информация о материале
«Укрзалізниця» - не просто чергове державне підприємство, це одна з найважливіших складових економіки країни.
Лише в Росії і ще кількох країнах світу залізничні вантажні перевезення мають настільки великий вплив на економічний розвиток.
Коли ми готували реформу підприємства, то розуміли, що треба проаналізувати, який вплив матиме кожен наш крок на економічний розвиток країни.
Що вдалося зробити?
У 2015 році Мінінфраструктури та «Укрзалізниця» працювали над тим, щоб завершити корпоративне перетворення компанії і створити публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця», що є базовим кроком для проведення реформи.
Всередині товариства проведено низку структурних реформ, створено 29 філій, з яких шість - регіональні. У 2016 році структурну реформу буде продовжено.
Її мета - створення вертикально-інтегрованого холдингу, де кожен напрямок - інфраструктура, вантажні перевезення, пасажирські перевезення, промислові підприємства - будуть окремими структурними одиницями.
Весь 2015 рік реформа «Укрзалізниці» супроводжувалася міфами, які є ґрунтом для маніпуляцій. З ними необхідно нарешті попрощатися.
Перший міф - «Укрзалізницю» готують до приватизації.
Це відверта брехня. Це навіть ніколи не обговорювалося. Власне, приватизація «Укрзалізниці» у нинішньому стані - вбивча для економіки України. Інфраструктура і рухомий склад стовідсотково залишаються у власності державної компанії.
Закон про залізничний транспорт чітко прописує заборону приватизації «Укрзалізниці». Багато людей часто у ЗМІ мені «допомагали», заявляючи, що корпоратизація - це приватизація. Ні! Корпоратизація - це зміна організаційно-правової форми і більш ефективне корпоративне управління, але не приватизація.
Другий міф - активи «Укрзалізниці» недооцінять.
Часто доводилося чути, що активи «Укрзалізниці» спеціально знецінять, щоб дешево приватизувати. Доводилося чути: «Хто така Deloitte, щоб робити оцінку?».
Насправді за оцінкою компанії Deloitte вартість активів «Укрзалізниці» втричі більша від зазначеної у звітності «Укрзалізниці» і підтвердженої аудиторами за результатами попередніх років - 75 млрд грн. Deloitte оцінила активи 245 млрд грн.
Фонд держмайна дав позитивну рецензію на цю оцінку, і в аудит 2015 року буде поставлена нова вартість активів. Оцінка включає лікарні, будівельну компанію, президентську резиденцію в селі Гута. Так, «УЗ» побудувала багато резиденцій.
Справедлива оцінка майна «УЗ» на Донбасі і в Криму не проводилася. Ці активи включені за балансовою вартістю. Після повернення цих регіонів буде переоцінка.
Аналіз вартості активів української та іноземних залізниць за допомогою відповідного порівняльного коефіцієнта показує, що ми на одному рівні з Росією і недалеко відстали від Німеччини. Тобто Deloitte зробила свою роботу якісно.
Дехто стверджує, що 245 млрд грн - це дуже мало, адже якщо купувати і будувати окремо все те, що має «УЗ», цих грошей не вистачить. Проте не варто забувати, що рівень зношеності майна «УЗ» просто фантастичний.
Відновлювальна вартість, тобто те, скільки коштів потрібно, аби з нуля побудувати «Укрзалізницю», становить 1,253 трлн грн.
Третій міф - усіх звільнять.
Закон передбачає, що персонал буде переведений у ПАТ «Українська залізниця». Розмови про те, що нововведення передбачають масові звільнення, безпідставні. Можна оптимізувати чисельність через виділення неосновних активів.
Наприклад, в «Укрзалізниці» є будівельна компанія, в якій працює кілька тисяч людей. Ця компанія не займається інфраструктурою - вона будує різні об'єкти. Може, краще вивести її із структури «УЗ» в окрему компанію, яка працюватиме не лише на «Укрзалізницю». Вона може бути і державною, і приватною.
Можна суттєво скоротити адміністративний апарат, якщо навчитися працювати ефективніше, за сучасними технологіями. Наприклад, запровадити ERP-систему. Тоді знадобиться менше бухгалтерів та IT-фахівців.
Проте переважна більшість лінійного персоналу - на своєму місці. Без машиністів, провідників, тих, хто відповідає за безпеку, «УЗ» неможлива, і це розуміють усі.
Твердження, що усіх звільнять, - міф. Навпаки, 2015 року ми підвищили соціальні стандарти. У 2016 році зарплати будуть підвищуватися двічі. Якщо план буде перевиконано, то менеджмент може ще більше підвищити зарплату.
Четвертий міф - реформа відбувається раптово.
Про реформу говорили давно. Майже десять років - про корпоратизацію, мінімум п'ять років - про те, що треба прийняти закон про залізничний транспорт.
Для інформування суспільства було проведено понад 100 спеціальних заходів на експертному рівні. Де ми тільки не були - в Американській торговій палаті, Європейській бізнес-асоціації, транспортному комітеті Верховної Ради.
Ми об'їхали всі регіональні філії, спілкувалися з людьми, запустили програму «Агенти змін», щоб дійти до кожної залізниці і пояснити, що відбувається. Щоб негідники, які заробляють на «Укрзалізниці», не могли розхитувати ситуацію.
П'ятий міф - експерти не брали участі у підготовці реформи.
ATKerney, E&Y, Європейська комісія, Світовий банк, Європейська бізнес-асоціація, АСС. Якщо це не експерти, то хто тоді експерти? Завдяки шаленій підтримці німців, американців, ЄС ми отримали доступ до best of the best.
Шостий міф - ніхто не знає, що робити після корпоратизації.
П'ятирічний план розписаний. Потрібно іти за цим планом і розуміти: правління може додати ефективності в господарській діяльності, але суттєво змінити бізнес-модель можна лише завдяки прийняттю двох базових законів: про залізничний транспорт і про національну комісію з регулювання у сфері транспорту.
Якщо їх не приймуть, реформа «Укрзалізниці» та усієї галузі буде проблемою. Без підтримки Верховної ради буде складно. Люди скажуть: «Винен менеджмент. «УЗ» добре працювала, а тут якісь реформатори-технократи прийшли і все зламали».
Організаційно-правова форма компанії та її корпоративна структура змінені. Тепер треба міняти якість людей. Новий керівник, напевно, внесе якісь зміни в правління. Як і в «Нафтогазі», необхідно змінити наглядову раду. Сьогодні вона суто технічна і бюрократична. Там представники уряду, а повинні бути незалежні професіонали.
Картинка створена, рамка є. Тепер усе в руках менеджменту «УЗ» та депутатів.
З лекції Андрія Пивоварського в рамках заходу Мікроекономіка від перших осіб: фірми, ринки та державне регулювання, організованого Vox Ukraine у парнерстві з Київською школою економіки.
- Информация о материале
Прокатившись по весенним дорогам, депутаты Верховной Рады резко озаботились их ремонтом. Вспомнили о старой схеме — перераспределении налогов с нефтепродуктов. В поданном недавно в ВР законопроекте речь идет о сборе с розничного оборота подакцизных товаров, который поступает в местные бюджеты и 30% которого нардепы хотят целевым образом направлять на ремонт автомагистралей. Некоторый смысл в этом есть, так как нынешнее распределение указанного налога несправедливое — деньги получают только те, где есть автозаправки, хотя дороги есть везде. Но основная проблема в другом — скоро нечего будет делить и направлять. Сборы «розничного акциза» стремительно падают, так как ни местные власти, ни фискальная служба не в силах проконтролировать его уплату. Это, в свою очередь, следствие пикирования рынка нефтепродуктов в «тень», поскольку неуплата налога создает весьма ощутимое конкурентное преимущество. Как бороться с этим, депутаты не предлагают.
Сбор с розничной продажи нефтепродуктов и сжиженного газа впервые был введен в 2015 г. на уровне 5% от розничной цены. С 2016-го была введена фиксированная ставка в размере 0,042 евро/л и на второй квартал установлена на уровне 1,27 грн/л. Данный весьма противоречивый налог, о чем будет сказано ниже, был введен в рамках децентрализации госфинансов и целевым образом подлежит уплате в местные бюджеты, на территории которых расположена заправочная станция.
Своим законопроектом группа народных депутатов в составе А.Матвиенко, М.Довбенко, Я.Дубневича, А.Дирова, В.Галасюка, И.Крулько, Ю.Левченко, О.Довгого, М.Скорика и В.Бондаря указывает на дискриминационный характер распределения розничного акциза на нефтепродукты. Согласно предложению нардепов, нынешние адресаты — городские и сельские рады — должны получать 70% налога, а остальные 30% нужно отправлять через спецфонд в областные бюджеты. Это, по мнению законодателей, необходимо для обеспечения эффективного дорожного строительства.
По большому счету, вопрос депутатами озвучен правильный, ведь заправочные комплексы тяготеют к населенным пунктам, а значит, периферия областей, где пролегает основная часть дорог, остается ни с чем. Яркими примерами несовершенства системы являются уже ставшие легендарными в отраслевых кругах села Стоянка и Чабаны, расположенные в Киевской области соответственно на Житомирской и Одесской трассах. Вдоль трасс на территории этих двух сельрад сосредоточены автозаправочные комплексы всех известных брендов, отчего эти села стали миллионерами, получая огромные отчисления «розничного акциза». А вот все соседние районы остаются ни с чем.
Выходит, что идея более равномерного распределения налогов логична, однако вопрос для рассмотрения выбран явно не первоочередный.
Только для «черных»
Проблема первостатейной важности — уплата этого налога, распределять который бросилось сразу столько депутатов. С первого дня своего существования розничный акциз стал для топливного рынка огромной проблемой и не принес государству ожидаемого эффекта. Начальная 5-процентная ставка от цены без НДС была настолько неграмотно прописана Минфином, что масса торговцев топливом быстро нашла лазейки, чтобы не платить новый налог. Дабы пресечь разночтения, было решено изменить процентную ставку на фиксированную, а также обложить налогом любой литр, вытекающий из автозаправочного пистолета. Как уже отмечалось, на сегодняшний день этот налог составляет 1,27 грн/л.
Рост налоговой нагрузки резко повысил привлекательность торговли мимо кассы: кроме ставки розничного акциза, «серый» оператор оптимизирует разницу НДС между закупочной и розничной ценами, а это в ценах середины апреля — порядка 43 коп. на литре. Таким образом, реализация мимо кассы дает АЗС 1,7 грн/л, притом что вся розничная маржа колеблется в диапазоне 2–3 грн/л. Неплохой «приварок», не так ли? Именно он уверенно повел рынок в «тень».
Больше других засучили рукава продавцы сжиженного газа: если в цене бензина 1,27 грн/л это около 6%, то для пропан-бутана — почти 17%. Согласно исследованиям «Консалтинговой группы А-95», в январе-феврале без уплаты розничного акциза было реализовано более 75 тыс. т пропан-бутана, что составляет около 40% этого рынка. Суммарные потери местных бюджетов от неуплаты розничного акциза оцениваются в сумму порядка 195 млн грн акциза и НДС.
«Соревноваться с конкурентом, у которого в форе порядка 22% цены только за счет налогов, на рынке, где потребитель всегда ищет наиболее дешевое предложение, практически невозможно», — говорит руководитель крупной сети газозаправочных станций в Харькове.
Оптимизируй или проиграешь
По словам большинства операторов, в апреле эффективность розничной торговли сжиженным газом «в белую» приблизилась к нулю. «Мы вынуждены стоять близко к ценам «нелегалов», иначе потеряем все продажи. Для операторов, которые имеют собственные каналы снабжения, это в лучшем случае ноль, а для заправок, закупающих ресурс у оптовиков, — верный минус. Поэтому тут два варианта: бить мимо кассы либо сушить весла», — поясняет представитель компании из Киева.
Аналогичная тенденция прогрессирует и в торговле бензином и дизтопливом. Как показывает опрос операторов, многие АЗС начали устанавливать две кассы, одна из которых напоминает кассу лишь по внешнему виду, а на самом деле является принтером. Проинструктированный и простимулированный владельцем АЗС оператор «бьет» по кассе, условно говоря, лишь каждый третий чек. Бояться особо нечего: недавно один из киевских судов «наказал» оператора АГЗС «Барс» на 270 грн штрафа за невыдачу фискального чека.
В целом эта ситуация стала наглядным тестом для Государственной фискальной службы Украины, который она с треском провалила. Смешно читать бравые отчеты налоговиков о ликвидации нелегальной АЗС где-нибудь в Херсоне или Чернигове, когда в Киеве и области, по оценкам местных властей, работают около 500 незаконных газозаправочных модулей, отпускающих без кассы и розничного акциза миллионы литров в месяц. Почему нельзя устроить облаву на такие заправки для проверки хотя бы кассовой дисциплины, непонятно.
С другой стороны, колоссальный объем теневых наличных средств творит чудеса. Так, недавно налоговики закрыли три нелегальные газовые заправки в Белой Церкви, проведя целую спецоперацию по замеру реализации и последующей сверки данных кассового аппарата. А вот в Борисполе, несмотря на протоколирование аналогичных нарушений, нелегалы как работали, так и продолжают работать.
С каждым дней искаженная конкурентная среда будет затягивать в «тень» все больше операторов. Очевидно, что в какой-то момент процесс пройдет точку невозврата, и в «белых» рядах останутся лишь некоторые крупные сети.
Убрать, чтобы построить
Казалось бы, небольшой розничный акциз наделал много беды. И вопрос не столько в неоправданных ожиданиях (раньше этого налога вообще не было, а сейчас хоть что-то платят), сколько в разрушении цивилизованной конкуренции и бизнеса. Ведь торговля мимо кассы по факту стимулирует желание продавать нелегальный товар, а это уже другой уровень проблемы и другой размер бюджетных потерь. Как уже отмечалось, огромные теневые средства, порожденные розничным акцизом, с новой силой питают коррупцию. Есть сигналы и о том, что иногда своеобразно относятся к проблеме и местные власти, которым правительство решило помочь розничным акцизом в рамках децентрализации.
«Сельскому голове зачастую выгоднее взять от владельца заправки взятку и закрыть глаза на занижение реализации и неполную уплату акциза, чем отстаивать интересы громады», — рассказывает владелец АЗС из Полтавы.
Выход из сложившейся ситуации один: ликвидация розничного акциза и его перенос на основную ставку акциза, который легче администрировать. Например, в случае с бензином основная ставка акциза будет увеличена с текущих 228 евро/т на 32 евро/л, или на 14%. При этом конечная стоимость нефтепродуктов не изменится.
Одновременно необходимо разработать алгоритм распределения данных средств по местных громадам, исходя из количества населения, автотранспорта, тех же автозаправочных станций или выбитых ими чеков. Но самое главное, будет что делить. Есть все основания полагать, что «акцизная» реформа даст дополнительно 1,7 млрд грн, но самое главное — остановит дальнейший крах бюджетных платежей из-за сползания топливного рынка в «тень».
- Информация о материале
Під шумок «мирного врегулювання» війни на Сході Росія не полишає спроб закидати в українське суспільство своїх агентів впливу. Насамперед в інформаційну царину та середовище громадських організацій для просування потрібних меседжів а-ля «миру мир», «досить крові» та «припиніть громадянську війну й криваву АТО». Так, нещодавно в столиці розгорнула напрочуд активну діяльність організація під назвою «Інститут миру», навколо якої швидко стали юрмитися численні відкриті та приховані адепти «русского міра». Діяльність «Інституту миру» інспірована Москвою. І як часто буває з подібними проектами, його обличчями стають переважно політичні пройдисвіти та маргінали, здатні створювати певний інформаційний шум, що у звітах кураторам подається як вплив на громадську думку.
Перша поява
29 лютого 2016 року ГО «Інститут миру» вперше заявила про себе проведенням прес-конференції в одній із провідних інформагенцій на тему «Мінські угоди. Вихід чи проблема?». Головний лейтмотив цього дійства був у тому, що Донбасу необхідно, виявляється, мати певний особливий статус. А також наявність «інформаційної війни, яка заважає роботі мінських угод». На зустрічі окрім членів самої ГО були й представники ОБСЄ та волонтерської організації «Донбас SOS». Тобто цілком поважні люди, які своєю присутністю мали приховати справжню сутність дійства. Як бачимо, назва Інституту та його миролюбна риторика таки дали перші PR-плоди. Втім, зазирнути за назву, щоб переконатися в оперетковості цього проекту, зовсім нескладно.
18 квітня 2016 року в Президент-готелі «Київський» у столиці відбувся вже закритий для сторонніх раут «Інституту миру». Привертає увагу список запрошених гостей, який нам вдалося роздобути, а його організатори дуже не хотіли розголошувати. Серед них були, наприклад, Жан Новосельцев, головний редактор скандально відомого «17 каналу», один із працівників якого Дмитро Василець перебуває під арештом за підозрою в співпраці з терористами «ДНР». Чи Кость Бондаренко — політолог, який здавна працює на Партію регіонів, точніше на Сергія
Льовочкіна. А ще колишній головний редактор російського ресурсу «РБК-Україна» Дмитро Розенфельд, радник уповноваженої з прав людини часів Януковича Валерії Лутковської, анархіст Михайло Чаплига, одіозний бізнесмен Гарік Корогодський. Очікувалася й участь ахметовського піарника Енріке Менендеса, якого нещодавно бойовики вигнали з Донецька через конфлікт із його шефом. Цікаво, що найактивніше висвітлювали цей захід, — уже згаданий «17 канал» і телеканал NewsOne, який належить депутатові від ПР-Опоблоку Євгенові Мураєву. Останнього,
своєю чергою, пов’язують з екс-прем’єром Миколою Азаровим.
Ну й, безумовно, самі члени правління та засновники цієї громадської організації зі статусом юридичної особи, яка була зареєстрована в лютому 2016 року в Дніпровському районі Києва. А це дуже цікаві люди. Якщо придивитися, то слово «мир» у назві одразу дає зрозуміти, якого саме миру, хто саме й де чекає. Власне, персональний склад керівництва та засновників розміщений на офіційному сайті цієї організації. Познайомимося ближче з головними дійовими особами.
«Мироносці»
Отже, голова ГО — такий собі Максим Ленко, уродженець Горлівки, що зробив кар’єру прокурора в Донецькій області за часів Януковича, вершиною якої стало 2 вересня 2013 року, коли Янукович призначив Ленка начальником Головного слідчого управління СБУ. На цій посаді він вірою й правдою служив режиму, не втік, на відміну від очільника Служби Якименка. Однак досить швидко був люстрований, що ніяк не завадило цьому «шанованому члену суспільства» спокійно очолити «Інститут миру» та, маючи власну адвокатську контору, за словами джерел Тижня в СБУ, вирішувати проблему клієнтів через свою агентуру в «конторі».
Ще один прокурор із Донеччини в складі правління — такий собі Дмитро Мороз. Він пройшов шлях від слідчого в Донецьку аж до першого заступника прокурора Донецької області 2013 року. У його біографії було й прокурорство в одному з районів Севастополя в 2011–2012-му. Кар’єра так добре розвивалася, аж тут грянув Майдан, і в 2014-му Мороза люстрували. Однак, як бачимо, без роботи не залишився.
Йдемо далі. Заступник голови — Ольга Малькіна-Богуславська, донька екс-мера Шепетівки Валерія Малькіна. Теж вельми цікава постать, відома роботою на низку українських ЗМІ та ультралівими поглядами. Проросійські настрої в лівій українській тусовці не новина. Про КПУ та її роль у роздмухуванні війни на Донбасі годі й згадувати, мова зараз саме про так званих нових лівих, які, зрештою, ні в чому не поступаються старим — варто згадати те саме ліве угруповання «Боротьба», члени якого затято підтримували проросійських терористів.
Отже, Малькіна-Богуславська активно співпрацює з виданням терористів NewsFront, для якого, наприклад, взяла інтерв’ю в дружини Павла Губарєва Катерини. Ну а тематиці цього інтерв’ю позаздрили б навіть на LifeNews — розслідування «злочинів» українських військових у «ДНР», створення «судів» та квазізаконодавства в так званій республіці тощо. Часто відвідує окупований Донецьк, де не має жодних проблем із пересуванням.
Продовжуючи тему ліваків, згадаємо серед засновників такого собі Антона Розенвайна, який у різний час належав до нечисленних анархістських та маоїстських угруповань, відомий українофобією та з початком війни з Росією беззастережно став на бік сепаратистів. Він очолив відділ інформаційної політики в газетах «Новороссия» та «Свободный Донбасс», які виходять на окупованій території чималими тиражами, і пише для них статті в стилі «Геноцид Горловки». Його кураторами в «ДНР» є такі «діячі», як Сергій Циплаков, «депутат народної ради ДНР», і Євген Орлов, керівник «громадського руху» «Свободный Донбасс», який, своєю чергою, безпосередньо пов’язують з екс-народним депутатом від ПР Геннадієм Бобковим, що має значний вплив на процеси в ОРДіЛО. Також Розенвайн довгий час жив в окупованому Донецьку, але спокійно приїжджає на територію України. Адже жодного кримінального провадження щодо нього немає. Цікаво, що зараз він, за інформацією прикордонників, перебуває в… США — допомагають старі грантові зв’язки з троцькістськими організаціями.
Серед засновників можна побачити й невдах та авантюристів, що завжди труться біля проектів «русского міра», де можна вкрасти зайву копійчину. Наприклад, журналіста-невдаху Дениса Жаркіх, якого 2007 року звільнили з комунальної київської газети «Хрещатик» із формулюванням «за профнепридатність» (!) і який потім пробавлявся помічництвом у депутатів Партії регіонів. Чи подружжя Віленських — засновників таких собі «Академії розвитку інтелекту «Арсіс» та «Наукового центру екрального аналізу Ігоря Віленського». Або «благодійника» Іллю Богомолова, засновника так званої доброчинної організації «Міжнародна медична допомога», яка здійснює доставку гуманітарної допомоги виключно до ОРДіЛО. Є серед «мироносців» і такий собі Денис Жуков, чий батько обіймає посаду завгоспа в Українській православній церкві, зрозуміло, Московського патріархату. І ще один член правління, якого не можна не згадати, — екс-міністр закордонних справ у другому уряді Азарова,колишній член ПР, а нині партії «Соціалісти» Леонід Кожара, один із вірних багнетів Януковича та агентів впливу Росії.
Чиїм коштом і для чого бенкет?
Як бачимо, «Інститут миру» зібрав під своїм дахом дуже строкату компанію: від колишніх прокурорів і дипломатів часів Януковича до ліваків-перевертнів, піарників ПР та відвертих авантюристів. Що ж їх об’єднало? Вочевидь, створення чергової пропагандистської контори, метою якої є непрямий вплив на інформаційний простір України. Хоча й прямий теж. Паралельно з освоєнням бюджетів, що надходять із Москви.
Кореспондентам Тижня вдалося поспілкуватися з одним із представників цієї ГО, який через конфлікт відійшов від неї й тому поділився цікавими деталями її поточної діяльності. Отже, за його словами, фінансування «Інституту миру» йде через «Сбербанк России», що, як відомо, спокійно й сьогодні працює на території України. Надходить воно суворо у формі «кешу» на приватні рахунки, щоб правоохоронні органи не могли нічого пред’явити так званому інституту. За його словами, фінанси ці належать опальному керівникові «мінздоху» часів Януковича Олександрові Клименку. Але курирують процес із Росії, яка не полишає надії скинути Україні ОРДіЛО на своїх умовах — сепаратистського бантустану, де керуватимуть ПР і ватажки терористів.
У найближчих планах організації чітке відпрацювання двох дуже важливих для російської пропаганди дат: 2 травня та 9 травня. 2 травня — це день, коли московський агітпроп знову кричатиме про «одеську хатинь», яку влаштували «укронацисти». Вже заплановані бучні «акції пам’яті» в Москві та Петербурзі. Але метою «мироносців» є створення відповідної картинки та провокації в самій Одесі. Отже, за інформацією нашого джерела, на 2 травня ГО готує спецпроект під назвою «Стена скорби». Тобто створення інформаційних стендів на Куликовому Полі в Одесі, куди, за задумом, мають прийти «обурені одесити». Головна мета, утім, — викликати агресію щодо себе з боку патріотичної громадськості, щоб показати, як «страшні нацисти» не дають навіть «вшанувати пам’ять загиблих». Чимала потрава і для російського, і для проросійськи налаштованого українського глядача.
Ну й, звичайно, 9 травня — ключовий день сучасної російської релігії. Для цього напоготові проект під назвою «Бессмертный полк», що має пройти вже в Києві за стандартним маршрутом від станції метро «Арсенальна» до Вічного вогню на площі Слави, де під виглядом ушанування ветеранів українцям знову втовкмачуватимуть у голови радянсько-кремлівський агітпроп та всіма силами створюватимуть картинку упосліджених «хунтою» «носітєлєй скрєп». Цікаво, що активну участь у цих проектах, за інформацією нашого джерела, має взяти скандальна колишня народна депутатка від Опоблоку Ірина Бережна, яка вже відзначилася ефірами на російському телебаченні, де повторювала всі штампи кремлівської пропаганди та лила бруд на Збройні сили України. І не була притягнута за це, як водиться, до жодної відповідальності.
Ще один проект, який збирається запроваджувати «Інститут миру», — благодійна програма «Линия жизни» з допомоги мешканцям прифронтових поселень по обидва боки лінії зіткнення. Власне, це стара тактика, яку використовує передовсім Рінат Ахметов, — підгодовування голодного населення ОРДіЛО в надії на те, що коли Росія таки піде з Донбасу, то голосуватиме електорат так, як скаже звичний годівник.
Та чи не найважливішим напрямом роботи завідує екс-голова МЗС Леонід Кожара. На нього покладена, зрозуміло, робота з посольствами, міжнародними організаціями, консулами тощо. Головна мета — поширення російського погляду на війну на Донбасі. Ну й легітимізація своїм іміджем респектабельного дипломата строкатої компанії, яка зібралася в «Інституті миру». А також супровід юридичного позову до міжнародних судових органів щодо нібито незаконності проведення АТО на підставі опротестування Указу на той час в. о. президента Олександра Турчинова про її початок від 14 квітня 2014 року. Нібито позов уже або поданий, або має бути поданий найближчим часом. Ефективність роботи Кожари чимала: на згаданому на початку матеріалу закритому рауті в Президент-готелі «Київський» було чимало працівників посольств і консульств європейських країн.
Присутність там також «17 каналу» та всіх згаданих персонажів із майже всього різноманіття проросійських сил свідчить про те, що Кремль, оговтавшись від нищівних ударів на інформаційному полі внаслідок війни, переходить у наступ, намагаючись консолідувати своїх адептів у межах кількох громадських, благодійних та медійних точок збірки, які фінансуються коштом «Сім’ї» Януковича. Однією чи навіть провідною такою точкою й покликаний стати цей «Інститут миру».
- Информация о материале
Страница 427 из 1561
