Під шумок «мирного врегулювання» війни на Сході Росія не полишає спроб закидати в українське суспільство своїх агентів впливу. Насамперед в інформаційну царину та середовище громадських організацій для просування потрібних меседжів а-ля «миру мир», «досить крові» та «припиніть громадянську війну й криваву АТО». Так, нещодавно в столиці розгорнула напрочуд активну діяльність організація під назвою «Інститут миру», навколо якої швидко стали юрмитися численні відкриті та приховані адепти «русского міра». Діяльність «Інституту миру» інспірована Москвою. І як часто буває з подібними проектами, його обличчями стають переважно політичні пройдисвіти та маргінали, здатні створювати певний інформаційний шум, що у звітах кураторам подається як вплив на громадську думку.
Перша поява
29 лютого 2016 року ГО «Інститут миру» вперше заявила про себе проведенням прес-конференції в одній із провідних інформагенцій на тему «Мінські угоди. Вихід чи проблема?». Головний лейтмотив цього дійства був у тому, що Донбасу необхідно, виявляється, мати певний особливий статус. А також наявність «інформаційної війни, яка заважає роботі мінських угод». На зустрічі окрім членів самої ГО були й представники ОБСЄ та волонтерської організації «Донбас SOS». Тобто цілком поважні люди, які своєю присутністю мали приховати справжню сутність дійства. Як бачимо, назва Інституту та його миролюбна риторика таки дали перші PR-плоди. Втім, зазирнути за назву, щоб переконатися в оперетковості цього проекту, зовсім нескладно.
18 квітня 2016 року в Президент-готелі «Київський» у столиці відбувся вже закритий для сторонніх раут «Інституту миру». Привертає увагу список запрошених гостей, який нам вдалося роздобути, а його організатори дуже не хотіли розголошувати. Серед них були, наприклад, Жан Новосельцев, головний редактор скандально відомого «17 каналу», один із працівників якого Дмитро Василець перебуває під арештом за підозрою в співпраці з терористами «ДНР». Чи Кость Бондаренко — політолог, який здавна працює на Партію регіонів, точніше на Сергія
Льовочкіна. А ще колишній головний редактор російського ресурсу «РБК-Україна» Дмитро Розенфельд, радник уповноваженої з прав людини часів Януковича Валерії Лутковської, анархіст Михайло Чаплига, одіозний бізнесмен Гарік Корогодський. Очікувалася й участь ахметовського піарника Енріке Менендеса, якого нещодавно бойовики вигнали з Донецька через конфлікт із його шефом. Цікаво, що найактивніше висвітлювали цей захід, — уже згаданий «17 канал» і телеканал NewsOne, який належить депутатові від ПР-Опоблоку Євгенові Мураєву. Останнього,
своєю чергою, пов’язують з екс-прем’єром Миколою Азаровим.
Ну й, безумовно, самі члени правління та засновники цієї громадської організації зі статусом юридичної особи, яка була зареєстрована в лютому 2016 року в Дніпровському районі Києва. А це дуже цікаві люди. Якщо придивитися, то слово «мир» у назві одразу дає зрозуміти, якого саме миру, хто саме й де чекає. Власне, персональний склад керівництва та засновників розміщений на офіційному сайті цієї організації. Познайомимося ближче з головними дійовими особами.
«Мироносці»
Отже, голова ГО — такий собі Максим Ленко, уродженець Горлівки, що зробив кар’єру прокурора в Донецькій області за часів Януковича, вершиною якої стало 2 вересня 2013 року, коли Янукович призначив Ленка начальником Головного слідчого управління СБУ. На цій посаді він вірою й правдою служив режиму, не втік, на відміну від очільника Служби Якименка. Однак досить швидко був люстрований, що ніяк не завадило цьому «шанованому члену суспільства» спокійно очолити «Інститут миру» та, маючи власну адвокатську контору, за словами джерел Тижня в СБУ, вирішувати проблему клієнтів через свою агентуру в «конторі».
Ще один прокурор із Донеччини в складі правління — такий собі Дмитро Мороз. Він пройшов шлях від слідчого в Донецьку аж до першого заступника прокурора Донецької області 2013 року. У його біографії було й прокурорство в одному з районів Севастополя в 2011–2012-му. Кар’єра так добре розвивалася, аж тут грянув Майдан, і в 2014-му Мороза люстрували. Однак, як бачимо, без роботи не залишився.
Йдемо далі. Заступник голови — Ольга Малькіна-Богуславська, донька екс-мера Шепетівки Валерія Малькіна. Теж вельми цікава постать, відома роботою на низку українських ЗМІ та ультралівими поглядами. Проросійські настрої в лівій українській тусовці не новина. Про КПУ та її роль у роздмухуванні війни на Донбасі годі й згадувати, мова зараз саме про так званих нових лівих, які, зрештою, ні в чому не поступаються старим — варто згадати те саме ліве угруповання «Боротьба», члени якого затято підтримували проросійських терористів.
Отже, Малькіна-Богуславська активно співпрацює з виданням терористів NewsFront, для якого, наприклад, взяла інтерв’ю в дружини Павла Губарєва Катерини. Ну а тематиці цього інтерв’ю позаздрили б навіть на LifeNews — розслідування «злочинів» українських військових у «ДНР», створення «судів» та квазізаконодавства в так званій республіці тощо. Часто відвідує окупований Донецьк, де не має жодних проблем із пересуванням.
Продовжуючи тему ліваків, згадаємо серед засновників такого собі Антона Розенвайна, який у різний час належав до нечисленних анархістських та маоїстських угруповань, відомий українофобією та з початком війни з Росією беззастережно став на бік сепаратистів. Він очолив відділ інформаційної політики в газетах «Новороссия» та «Свободный Донбасс», які виходять на окупованій території чималими тиражами, і пише для них статті в стилі «Геноцид Горловки». Його кураторами в «ДНР» є такі «діячі», як Сергій Циплаков, «депутат народної ради ДНР», і Євген Орлов, керівник «громадського руху» «Свободный Донбасс», який, своєю чергою, безпосередньо пов’язують з екс-народним депутатом від ПР Геннадієм Бобковим, що має значний вплив на процеси в ОРДіЛО. Також Розенвайн довгий час жив в окупованому Донецьку, але спокійно приїжджає на територію України. Адже жодного кримінального провадження щодо нього немає. Цікаво, що зараз він, за інформацією прикордонників, перебуває в… США — допомагають старі грантові зв’язки з троцькістськими організаціями.
Серед засновників можна побачити й невдах та авантюристів, що завжди труться біля проектів «русского міра», де можна вкрасти зайву копійчину. Наприклад, журналіста-невдаху Дениса Жаркіх, якого 2007 року звільнили з комунальної київської газети «Хрещатик» із формулюванням «за профнепридатність» (!) і який потім пробавлявся помічництвом у депутатів Партії регіонів. Чи подружжя Віленських — засновників таких собі «Академії розвитку інтелекту «Арсіс» та «Наукового центру екрального аналізу Ігоря Віленського». Або «благодійника» Іллю Богомолова, засновника так званої доброчинної організації «Міжнародна медична допомога», яка здійснює доставку гуманітарної допомоги виключно до ОРДіЛО. Є серед «мироносців» і такий собі Денис Жуков, чий батько обіймає посаду завгоспа в Українській православній церкві, зрозуміло, Московського патріархату. І ще один член правління, якого не можна не згадати, — екс-міністр закордонних справ у другому уряді Азарова,колишній член ПР, а нині партії «Соціалісти» Леонід Кожара, один із вірних багнетів Януковича та агентів впливу Росії.
Чиїм коштом і для чого бенкет?
Як бачимо, «Інститут миру» зібрав під своїм дахом дуже строкату компанію: від колишніх прокурорів і дипломатів часів Януковича до ліваків-перевертнів, піарників ПР та відвертих авантюристів. Що ж їх об’єднало? Вочевидь, створення чергової пропагандистської контори, метою якої є непрямий вплив на інформаційний простір України. Хоча й прямий теж. Паралельно з освоєнням бюджетів, що надходять із Москви.
Кореспондентам Тижня вдалося поспілкуватися з одним із представників цієї ГО, який через конфлікт відійшов від неї й тому поділився цікавими деталями її поточної діяльності. Отже, за його словами, фінансування «Інституту миру» йде через «Сбербанк России», що, як відомо, спокійно й сьогодні працює на території України. Надходить воно суворо у формі «кешу» на приватні рахунки, щоб правоохоронні органи не могли нічого пред’явити так званому інституту. За його словами, фінанси ці належать опальному керівникові «мінздоху» часів Януковича Олександрові Клименку. Але курирують процес із Росії, яка не полишає надії скинути Україні ОРДіЛО на своїх умовах — сепаратистського бантустану, де керуватимуть ПР і ватажки терористів.
У найближчих планах організації чітке відпрацювання двох дуже важливих для російської пропаганди дат: 2 травня та 9 травня. 2 травня — це день, коли московський агітпроп знову кричатиме про «одеську хатинь», яку влаштували «укронацисти». Вже заплановані бучні «акції пам’яті» в Москві та Петербурзі. Але метою «мироносців» є створення відповідної картинки та провокації в самій Одесі. Отже, за інформацією нашого джерела, на 2 травня ГО готує спецпроект під назвою «Стена скорби». Тобто створення інформаційних стендів на Куликовому Полі в Одесі, куди, за задумом, мають прийти «обурені одесити». Головна мета, утім, — викликати агресію щодо себе з боку патріотичної громадськості, щоб показати, як «страшні нацисти» не дають навіть «вшанувати пам’ять загиблих». Чимала потрава і для російського, і для проросійськи налаштованого українського глядача.
Ну й, звичайно, 9 травня — ключовий день сучасної російської релігії. Для цього напоготові проект під назвою «Бессмертный полк», що має пройти вже в Києві за стандартним маршрутом від станції метро «Арсенальна» до Вічного вогню на площі Слави, де під виглядом ушанування ветеранів українцям знову втовкмачуватимуть у голови радянсько-кремлівський агітпроп та всіма силами створюватимуть картинку упосліджених «хунтою» «носітєлєй скрєп». Цікаво, що активну участь у цих проектах, за інформацією нашого джерела, має взяти скандальна колишня народна депутатка від Опоблоку Ірина Бережна, яка вже відзначилася ефірами на російському телебаченні, де повторювала всі штампи кремлівської пропаганди та лила бруд на Збройні сили України. І не була притягнута за це, як водиться, до жодної відповідальності.
Ще один проект, який збирається запроваджувати «Інститут миру», — благодійна програма «Линия жизни» з допомоги мешканцям прифронтових поселень по обидва боки лінії зіткнення. Власне, це стара тактика, яку використовує передовсім Рінат Ахметов, — підгодовування голодного населення ОРДіЛО в надії на те, що коли Росія таки піде з Донбасу, то голосуватиме електорат так, як скаже звичний годівник.
Та чи не найважливішим напрямом роботи завідує екс-голова МЗС Леонід Кожара. На нього покладена, зрозуміло, робота з посольствами, міжнародними організаціями, консулами тощо. Головна мета — поширення російського погляду на війну на Донбасі. Ну й легітимізація своїм іміджем респектабельного дипломата строкатої компанії, яка зібралася в «Інституті миру». А також супровід юридичного позову до міжнародних судових органів щодо нібито незаконності проведення АТО на підставі опротестування Указу на той час в. о. президента Олександра Турчинова про її початок від 14 квітня 2014 року. Нібито позов уже або поданий, або має бути поданий найближчим часом. Ефективність роботи Кожари чимала: на згаданому на початку матеріалу закритому рауті в Президент-готелі «Київський» було чимало працівників посольств і консульств європейських країн.
Присутність там також «17 каналу» та всіх згаданих персонажів із майже всього різноманіття проросійських сил свідчить про те, що Кремль, оговтавшись від нищівних ударів на інформаційному полі внаслідок війни, переходить у наступ, намагаючись консолідувати своїх адептів у межах кількох громадських, благодійних та медійних точок збірки, які фінансуються коштом «Сім’ї» Януковича. Однією чи навіть провідною такою точкою й покликаний стати цей «Інститут миру».
