Статьи
Євген Сверстюк дуже точно сформулював одну з найсуттєвіших характеристик радянського і пострадянського стану нашого суспільства: втрата сенсу слів. Ідеться про девальвацію слів і понять, про фальш, що стала віддзеркаленням суті тоталітарного режиму і, на жаль, знайшла продовження в Україні олігархічній.
Наше звернення про свободу та відповідальність присвячуємо Євгену Сверстюку та адресуємо це звернення всій країні: пройдене нами всіма і те, що переживаємо зараз, має повернути значення слів, які вкладаємо в Україну.
* * *
Наш стан нагадує великий похід. Долаємо великі відстані. На вершині одного історичного пережиття ми ясно побачили наступну височину, яку хочемо досягти. Але зараз наш похід триває поміж небезпеками, серед яких найбільш виснажливим і грізним є блукання в тумані низин, де панують сумнів і недовіра до всього – орієнтирів, провідників і власних сил.
Наш найнадійніший провідник – людський дух: коли він сильний, він обов’язково виведе на чергову вершину; коли слабкий, то неминуче прив’яже нас до низин. Отож, пригляньмося до потреб нашого духу.
Хочемо ясності. Наше становище – небачене, надзвичайне, воєнне. Ясність насамперед означає зрозумілість та аргументованість дій керівництва держави і влади загалом: суспільство вимагає від влади постійної розмови, бо така розмова потрібна не для психологічного заспокоєння, а для підзвітності і контролю.
Ясність означає осмисленість вектора руху. Ми, українське суспільство, потребуємо спільної мрії, а отже – спільної мети. Без неї порожнітимуть наші військкомати, а молодь обсяде посольства благополучних країн. Чіткої відповіді на запитання, що конкретно означає «європейський вибір України», потребують у воєнних окопах, національних банках і в освітніх закладах країни.
Ясність мети передбачає готовність до випробувань. Прагнення свободи – це не раціональний розрахунок, а глибока внутрішня мотивація. Кожен, хто пережив несвободу, знає, що з цієї потреби розпочинається усвідомлення власної гідності. Це те, що дозволяє нам подолати розпач, розчарування і спокусу перекласти відповідальність на іншого. Це – довга дистанція, яка вимагає готовності до тривалих випробувань.
Похід до свободи вимагає від суспільства іншого ритму життя, ніж у звичайний час. Той, хто обіцяє швидке полегшення, каже неправду. Як і шарлатанство, всі прості відповіді є втечею, що ведуть до катастрофи. Прості рецепти за складних проблем мають ту ж саму природу, що й корупція: вони розраховані на те, аби отримати зиск на мимовільних очікуваннях людей. Маємо розуміти, що свобода і добробут не приходять з чужої ласки, ані задарма; скорого порятунку не настане. Втім, наша розсудливість, зосередженість і переконаність наблизять мету.
Праця, як єдиний засіб самозабезпечення, самоствердження і самоповаги. Не буває легкої праці. Але й найтяжча праця, предметно спланована, взаємопідтримувана і солідарна від родини до всього суспільства, принесе нам добробут і визнання нашої потрібності у світовій спільноті. Не випрошувати, не жити єдиним секонгендом, не спекулювати предметами чужої праці, а створювати самому – ось наш активний лозунг.
Господарність. Ми не бідні від природи, ми не живемо ні в пустелі, ні за полярним колом. Ми маємо багаті копалини, родючі землі, розлогі пасовища, якісні лісостани, виробничий спадок минулого. Усе це має бути загосподаровано. Наша мета – найвищі світові технології і потрібний для цього високий розвиток освіти і науки.
На шляху до свободи потребуємо взаємної довіри. Війна Росії проти України цілиться в наше майбутнє, хоч живиться хибами нашого минулого. Ворог добре вивчив притаманні нам вади і комплекси, схильність до чвар та емоційність у реакціях. Тому й атакує нас не лише збройним, а й психологічним чином. Наше забороло – це взаємна довіра і здатність до солідарних дій.
Щоб перемогти, ми повинні навчитися довіряти собі. Немає в світі жодної сили, яка б виконала нашу справу замість нас. У світі є багато союзників України, і ми вдячні за їхню підтримку. Але в світі є ще більше тих, хто може байдуже перегорнути сторінку зі словом про Україну. Лише ми самі здатні продовжувати свою історію.
Для довіри потрібні зусилля і влади, і підприємців, і церков, і громадських лідерів, і волонтерів, і всього суспільства.
Сьогодні головним критерієм довіри до влади є її реакція на корупцію: тут замало слів чи поодиноких арештів. У цій справі потрібна найвища державна тривога і миттєва дія, яка переконає, що в країні немає недоторканних. Умовою такого стану речей є рішуче відділення бізнесу від політики (влади), скасування режиму олігархату, що руйнує державу.
Водночас свою роботу має виконати і суспільство: не брати участі в політичному підкупі, зректися популізму й подолати той психологічний стан слабкості, який зветься патерналізмом, – розрахунку на подачку чи ласку чиновника чи будь-якої іншої більш-менш впливової сили. Корупція і патерналізм – це дві глибокі ментальні проблеми, які не дають нам повірити в свої сили. Лікування тут ніколи не буде замало, і воно має відбуватися вже негайно. Homo sovieticus повинен поступитися місцем Homo respondens (людині відповідальній).
Перебуваємо в умовах війни. Вся Україна хоче миру. Війну спричинив не Майдан. Її розпочав путінський режим, побачивши, що Україна вислизнула йому з рук. Тому наша війна – оборонна, змиритися з агресією означатиме для України не мир, а поразку. Ми повинні створити власну досконалу оборонну техніку. У наш час головні зусилля науки мають бути спрямовані на оборону.
Поза будь-якими компромісами має стояти вільне майбутнє України і суверенне право нашого народу самостійно визначати свою долю, власну внутрішню і зовнішню політику. Поступитися цим немислимо і неприпустимо. На полі зовнішньої політики Україні як державі бракує певності себе. Певність своєї правди мала б спонукати нас домагатися міжнародного визнання Росії країною-агресором.
По тому впізнають, що ми вільні, коли станемо носіями нових цінностей і творцями нової України. Про це судитимуть з етики нашої праці, додержання порядку біля свого дому чи елементарної ввічливості у взаєминах.
У цих міркуваннях ми ґрунтуємося на принципах Хартії вільної людини. Із великою повагою ставимося до близьких по духу думок багатьох видатних співвітчизників.
Відчуваємо, що в нашому суспільстві все виразніше постає запит на появу великої домовленості про майбутнє – нового й свідомого суспільного договору, чиї засадничі принципи формуватимуть правила нашого життя, а отже, окреслюватимуть мрію, до якої прагнемо.
Лише ті правила існуватимуть і формуватимуть наше майбутнє, за які кожен буде готовий віддати найдорожче.
* * *
Бажаний суспільний договір в Україні, на нашу думку, має спиратися на чітке розуміння десяти засад
1) Свобода. Наш обов’язок – збудувати такий устрій, за якого Україна буде вільною і захищеною. Це передусім свобода «від»: від загрози загарбання і знищення; від несправедливості і суспільної нерівності; від зубожіння; від ненависті і нетерпіння. Проте не менш важливою є і свобода «для»: задля належного і критичного вивірення курсу держави; задля повної реалізації потенціалу української політичної нації, задля творчого преображення життя, задля ширення добра
2) Відповідальність. Вона лежить і на керівництві держави, і на громадянському суспільстві. У керівництва держави повинен існувати суворо дотримуваний баланс відповідальності. Будь-який переступ цього балансу переросте у конфлікт чи в замах на узурпацію влади. Знаходження цього балансу не має залежати від політичної кон’юнктури й мінливого вектора політичних впливів. Державний апарат загалом має не панувати, а служити. Критеріями відповідності чиновників займаній посаді є професіоналізм, моральна зрілість та служіння національним інтересам України. Громадянське суспільство має позбутися звичок, властивих патерналістській державі, відмовитись від насильницьких практик і взяти на себе свою частку відповідальності за стан справ у державі та своє в ній майбутнє.
3) Економічна самостійність. Вона можлива лише через утвердження права власності та свободи підприємництва. Власність сприяє незалежності та відповідальності особи перед суспільством, є основою для зростання та зміцнення середнього класу, який забезпечить поступ країни в усіх суспільних сферах. Для здійснення економічної самостійності держава має гарантувати вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу, не обмежувати законну підприємницьку ініціативу та гарантувати свободу договору. Замість делегувати своє право впорядковувати своє життя владі, отримуючи взамін певні соціальні гарантії (патерналізм), слід розбудовувати горизонтальні зв’язки, опираючись на солідарну взаємодію з партнерами.
4) Єдність. Єдність в Україні мозаїчна, а не гомогенна; регіональні відмінності є багатством народу, а не його нещасливою кармою. Політична маніпуляція регіональними відмінностями недопустима; увага і толерантність один до одного – обов’язкова. Вільний розвиток української мови та культури творить суспільну атмосферу, яка є сприятливою для вільного розвитку культур національних меншин і консолідації суспільства довкола спільних цінностей і спільних завдань. Свою національну долю і цілісність спільної історії творимо не силою чи примусом, а усвідомленим і вільним вибором на користь спільного майбутнього.
5) Верховенство права і справедливість. Основою правопорядку є верховенство права, а не верховенство закону. Обов’язок парламенту – сформувати таке законодавство, яке відповідатиме сучасним вимогам міжнародного права і засадам демократії, зокрема принципу «захищаючи права іншого, захищаємо себе». Від держави вимагаємо докорінного оновлення судової гілки влади і правоохоронних структур, а також подолання системи олігархату, яка стала гальмом на шляху реформування країни. Усім суспільством домагаємося втілення реформ справедливості, під якими маємо на увазі весь масштаб завдань, що стосуються надійного захисту фундаментальних свобод та всіх мешканців України, незалежно від їх походження, мови спілкування, віри чи переконань.
6) Відкритий доступ. Доступ до політичної влади та економічних ресурсів забезпечується не хабарами чи привілеями, а чесною конкуренцією. Завдяки цьому зміниться розуміння справедливості: від справедливості рівного розподілу до справедливості рівних можливостей. У країні мають бути створені вільні і непорушні правила для ведення бізнесу та ефективні перешкоди для появи монополій, що знищують конкуренцію, введені прості й зрозумілі процедури розмежування влади й бізнесу, а також санкції за їх порушення.
7) Причетність – це відчуття, що стан справ у країні залежить також і від тебе. Воно передбачає відповідальність як держави, так і громадянина. Причетність з’являється як результат національного самовизначення і формується через доступ громадянина до законодавчого, зокрема конституційного процесу та управління державою.
8) Децентралізація влади є головним заборолом перед можливою узурпацією влади, а також служить важливим «соціальним ліфтом» для перспективної управлінської еліти. Потрібно дбати про постійне оновлення влади. Нове виборче законодавство має відповідати інтересам держави, а не панівної в ній політичної сили.
Воно має ґрунтуватися на принципах прозорості, відповідальності, підзвітності та незалежного контролю.
Відчути себе причетною до стану справ у державі може лише вільна людина, яка є відповідальною за дотримання законності, сплачування податків і примноження спільного блага. Тоді вона по праву може вимагати від держави послуг, захисту і справедливості.
9) Протест. Людина має право на незгоду. Мирний протест суспільства покликаний здійснювати прямий вплив на владу, якщо вона переступає закон або порушує права людини. Водночас неприпустимо доводити протест до радикальних громадянських протистоянь, що ведуть до руйнації держави.
Діалог. Це спільний і постійний пошук правди, до якого повинні бути залучені на рівних влада і громадяни. У державі, в якій головним носієм влади є народ, розпорядники влади зобов’язані повно, вчасно й правдиво інформувати суспільство про стан справ у країні й періодично дізнаватись про його волю. В еру комунікації закритість влади є рудиментом авторитарних епох, який можна подолати постійним діалогом інформаційно рівних держави та суспільства.
10) Свобода слова та інформації. В Україні мають бути створені й гарантовані всі необхідні умови для свободи слова та інформації. Свобода слова передбачає право громадян на вільну думку й на отримання відкритої інформації. Монополізація інформаційного простору олігархічним капіталом - неприпустима. Вона спотворює принципи і руйнує цінності демократичного суспільства. Свобода слова вимагає від журналіста й медіа вірності своєму професійному обов’язку говорити суспільству правду, захищаючи її від будь-яких маніпуляцій і політичної кон’юнктури. Журналісти й медіа, їхні права мають бути надійно захищені законом.
- Информация о материале
Скандал вокруг создания Сил специальных операций в Украине шокировал наших партнеров из НАТО и США и привел к серьезной дискредитации военного руководства Украины в глазах западных союзников.
Генеральный штаб Вооруженных сил Украины во время войны заблокировал сотрудничество с представителями НАТО по созданию Сил специальных операций в Украине и сорвал начало военных маневров ССО в Хмельницком, организованное по планам НАТО и на натовские деньги. Эта история позволяет посмотреть в целом на ситуацию с созданием ССО в Украине, которая тянется много лет. Несмотря на войну, сейчас реформа украинского спецназа полностью заблокирована военным командованием.
Источники, близкие к миссии НАТО в Киеве, сообщили, что за последние два месяца всякая работа и контакты двух экспертов НАТО по ССО в Украине и представителей командования Сил специальных операций США полностью остановлены. Начальнику Управления специальных операций Генштаба полковнику Сергею Кривоносу, который пользуется авторитетом у натовцев, запрещены контакты с миссией. Крайнее возмущение в НАТО вызвал приказ Генштаба ВСУ перенести запланированные с американцами маневры ССО Украины в Хмельницком на позднее время и на другой полигон — в Яворове, несмотря на то, что все было подготовлено для учений в Хмельницком.
После моего сообщения на «Цензоре» о скандале, Генеральный штаб выступил с официальным опровержением, назвав сообщения о срыве сотрудничества с НАТО «обманом». То есть была предпринята попытка дезинформации руководства страны и замалчивания скандала.
Развитие ситуации оказалось неожиданным. На конференции по безопасности в Центре Маршалла в Германии представители командования Сил специальных операций США обратились с критикой Генштаба ВСУ к одному из ближайших советников президента Порошенко Ирине Фриз, депутату комитета Рады по вопросам безопасности и обороны, попросив напрямую сообщить президенту Украины об обеспокоенности наших союзников срывом программы создания ССО в Украине. А сама Фриз выступила с беспрецедентным сообщением в социальных сетях, где также изложила суть проблемы:
«ГШ не йде на контакти з представниками НАТО та фактично зриває всю співпрацю з місією Альянсу. Фактично ми зіткнулися з блокуванням процесу створення ССО за стандартами НАТО, що відбувається вже біля року. Тренування, що були заплановані в Хмельницькому на кошти США та узгоджені з представниками SOCOM, з незрозумілих причин перенесені у Яворів. При цьому ходять жахливі чутки про підстави такого перенесення, в які я не хочу вірити. Керівництво Генштабу не з'являється на виклики парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони. Зараз знаходжуся в центрі Маршала, і знову отримую запитання від наших партнерів, які звучали у Києві. Обидва представники, що були направлені ними в Київ, ігноруються Генштабом, їх робота фактично блокована. Одночасно з цим Управління Спеціальних операцій знаходиться під тиском, а його керівництву, що проявило блискучі результати в зоні АТО, погрожують звільненням, що призведе до відчутного послаблення підрозділів СО.
Мова йшла про зрив навчань. Це факт. Через порушення термінів початку навчань мені телефонують і з Києва, і з Вашингтону. Питання є навіть тут, у Німеччині. Генеральному Штабу бажано б було не реагувати на інформаційні повідомлення медіа, які, на його думку, щось не так зрозуміли,а вчасно розпочати навчання з підготовки спеціальних підрозділів у Хмельницькому, що мали початися ще вчора згідно з домовленостями з НАТО.
Нагадую Генеральному Штабу, що при Адміністрації Президента створена робоча група з питань створення ССО, до якої я вхожу як один із розробників законопроекту про ССО, отже маю повну інформацію про поточний перебіг справ. Ставлю до відома, навчання в Хмельницькому були консолідованою позицією, що узгоджена з США. Те, що Яворів є більш доцільним місцем — рішення виключно ГШ, яке він прийняв за тиждень до початку міжнародних навчань і яке не було скоординоване з нашими партнерами.
Рівень взаємодії ГШ з НАТО я можу бачити на безпековому заході Центру Маршалла, що відбувається цими днями в Німеччині. Незважаючи на запрошення, жодного представника ГШ тут немає».
В чем причина конфликтной ситуации в Генштабе? Чтобы объяснить предысторию скандала вокруг учений в Яворове, надо обернутся назад. В этом скандале переплелись два мотива — кланово-бюрократический и коррупционный. К сожалению, государственными и военными интересами военное командование в этой ситуации не руководствовалось.
Итак, один из ключевых проектов сотрудничества НАТО и Украины — создание Сил специальных операций. Как все понимают, ССО — ключевая структура в современной войне.
Вот только проблема в том, что ССО в Украине воевать по своему назначению не могут до сих пор. Да, идет война, а ни одной операции по ликвидации и захвату главарей террористов и российских офицеров, по уничтожению штабов, минированию дорог для «гумконвоев» и российских войск украинский спецназ не производит. Войска спецназа включают в себя два полка специального назначения — 3-й (Кировоград) и 8-й (Хмельницкий), а также два центра специальных операций — 73-й морской (Очаков) и 140-й (Хмельницкий). Это крупные силы — несколько тысяч человек.
Для управления этими силами в структуре Генерального штаба существует Управление специальных операций. Генштаб и должен планировать операции и развивать этот вид вооруженных сил. Но проблема, во-первых, в том, что Генштаб до сих пор… не подчинил УСО ГШ ни одного подразделения и не допускает самостоятельной работы УСО. Спецназ подчиняется командованию сухопутных войск и выполняет задачи СВ. Во-вторых, начальник УСО ГШ полковник Сергей Кривонос уже более года… не может получить все необходимые полномочия и находится в неопределенном статусе.
За время войны отдельные подразделения спецназа эпизодически выполняли те задачи, к которым их готовили. Но случаи, когда проводились засады и налеты, осуществлялись глубокие поиски, разведка в глубоком тылу, минирование дорог в тылу и уничтожение стратегических объектов противника, установка сигнальной аппаратуры, захват пленных — буквально единичны. И большая часть личного состава в этих операциях участия не принимала.
Подавляющее большинство миссий украинского спецназа относится к нецелевым задачам — к функциям войск охраны тыла и обычной пехоты.
Спецназ выполняет задачи сопровождения конвоев, штурмовых подразделений, обороны ключевых объектов, охрану десятков начальников различного ранга. Большая часть заданий по разведке — это разведка войсковая, в пределах нейтральной полосы и переднего края противника. То есть спецназ делает то, что должна делать обычная пехота, в зоне ответственности которой находится участок фронта.
Таким образом, вместо выполнения задач, сосредоточения сил и средств для проведения специальных операций, спценаз на протяжении всей войны лишен возможности работать по специальности.
Спецов отвлекают на задачи, которые может выполнять любая армейская часть. Вместо того чтобы комплектовать пехоту дееспособным личным составом, ее усиливают спецназом для повышения боевой устойчивости.
Да, наша армия на начальном этапе войны напоминала плохой скаутский лагерь, но ведь и у противника дела были не лучше. Линии фронта не было никакой, и проникновение в любую часть Донбасса было вполне решаемой задачей. Наличие кадровых частей спецназа позволяло диктовать противнику инициативу. И в украинском спецназе было достаточно офицеров, которые это понимали.
Но отсутствие компетентного и инициативного управления не позволяло бойцам проявить себя. Вместо комплектования боеспособных подразделений сухопутных войск, Генштаба сделал спецназ любимой пехотой. Это было тем более удобно для пехотных генералов, что подразделения спецназа не имеют тяжелой техники и вооружения. То есть для их отправки в бой требуется гораздо меньше времени, и не возникает логистических проблем. Можно и в автобусе послать, и в вертолете, ведь у спецназа все на себе, а пехота зависит от техники и может оправдать свою остановку поломками. У спецназа ноги ходят всегда.
Кроме того, части спецназа всегда приданы пехоте, то есть воспринимаются многими начальниками как универсальные и неуязвимые солдаты, которых можно посылать всюду, где не хочется организовывать самостоятельный поиск.
Большой проблемой стало недоверие личного состава к командованию. Генерал-майор Виктор Назаркин, начальник УСО ГШ в начале войны, никаким авторитетом у личного состава не пользовался. Он был также обычным украинским военным чиновником мирного времени, который поднимался по карьерной лестнице благодаря клановым связям и кулуарным договоренностям, а не войнам и маневрам. Ни малейшего понимания целей и задач спецназа Назаркин не проявлял, грамотно планировать операции не мог.
После провала ряда операций спецназа в Крыму, пассивных действий под Славянском, в Донецке, сопровождавшихся потерями личного состава, следующим тяжелым испытанием стало сражение в секторе «Д». Операция изобиловала абсурдными и неграмотными решениями, которые привели к тяжелейшим последствиям. Так, командование не разрешило спецназу занять ключевые позиции в секторе — высоту Саур-Могила и село Дмитровка — до развертывания там боевиков. Эти пункты противник занял только в конце мая — начале июня, а ранее они стояли незанятыми, и подразделения 3-го полка, заблаговременно развернутые в этом районе, многократно просили командование разрешить им взять под контроль эти объекты оперативного значения. Атака Дмитровки была полностью подготовлена уже после ее занятия российскими наемниками, но в последний момент и эту операцию отменили. В результате российские наемники при поддержке регулярных войск РФ полностью связали наши войска в секторе, удержали стратегическую автомагистраль у Изварино и навязали крайне невыгодное для украинских войск развитие событий.
В этих условиях в селе Провалье 15 июля погибла группа 3-го полка подполковника Коваленко, а 29-го июля погибло сразу две группы 3-го полка под селом Латышево под командованием подполковника Лысенко. Гибель группы Лысенко стала результатом неграмотного оперативного планирования, грубейших тактических ошибок.
Бесполезные и неэффективные операции, игнорирование элементарной логики, большие потери вызвали серьезное недовольство личного состава, а генерал Назаркин подвергся серьезной критике общества. Но дружба с начальником Генштаба Муженко делала Назаркина неуязвимым.
Министр обороны Валерий Гелетей, в отличие от военного командования, не был связан с генеральскими кланами и имел возможность выстроить что-то новое и дееспособное. Именно в сфере управления ССО Гелетей и его помощник Александр Данилюк сделали свое лучшее кадровое назначение — несмотря на недовольство Муженко, Гелетей добился у президента отстранения Назаркина и назначения на должность начальника УСО полковника Сергея Кривоноса.
Это было стопроцентное попадание, потому что Кривонос действительно является одним из наиболее квалифицированных спецназовцев. У него были хорошие учителя, он прошел воинский путь от солдата, командовал 8-м полком спецназа и дважды делал его лучшей частью ВСУ по итогам года. Имеет высокий авторитет и большой опыт международных учений. Назначение Кривоноса имело резонанс и было позитивно воспринято в спецназовской среде. После его назначения появился реальный шанс провести настоящую реформу и создать Силы специальных операций. Но накануне выборов президент Порошенко нуждался в сильном пиар-ходе, который бы показывал стремление к наведению порядка в ВСУ. И Гелетей был вынужден уйти в отставку. Это привело к изменению ситуации в управлении ВСУ. Всю полноту полномочий по управлению войсками практически бесконтрольно получил в свои руки Муженко.
Проблема в том, что Муженко имеет огромную личную неприязнь к Кривоносу. В июле 2014-го между Кривоносом и Муженко произошел персональный конфликт. Кривонос полтора месяца успешно руководил обороной Краматорского аэродрома с минимальным количеством бойцов. Несмотря на сложную обстановку и регулярные огневые контакты, разумная и активная защита позволила избегать жертв среди украинских военнослужащих на протяжении всего времени обороны. Ключевую роль сыграла надежная разведывательная информация и налаженные контакты с местными жителями. Однако это и стало причиной острого конфликта Кривоноса с военным командованием. Он заранее сделал доклад о подготовке бандой Гиркина выхода из Славянска и его возможных путях. В течение трех суток, пока Гиркин накапливал силы и совершал перегруппировку, Кривонос непрерывно давал координаты целей и требовал открыть огонь по плотным скоплениям боевиков. Увы, на применение артиллерии и минометов действовал прямой запрет Муженко. Никакие требования Кривоноса не помогали, хотя он применил весь лексический запас, чтобы убедить командование в необходимости решительных мер. Колонны Гиркина выходили в зоне визуальной видимости постов наблюдения, они были в прицеле артиллеристов, над ними летала украинская авиация, но… приказа открыть огонь так и не последовало. Когда Краматорск освободили, у Кривоноса с Муженко состоялся мужской разговор, свидетелями которого был ряд офицеров. С тех пор Кривонос впал в немилость у злопамятного начальника Генштаба.
Хотя Кривонос отличился — именно он курировал организацию спасения сбитых украинских летчиков и сыграл огромную роль в том, что все пилоты боевых самолетов, сбитых противником, в невероятно тяжелой обстановке были спасены.
Муженко не простил отстранение своего друга Назаркина. Он так и не разрешил Кривоносу получить все полномочия начальника УСО и не передал ему управление частями спецназа. Не вступив в должность, Кривонос был вынужден все решения проводить непосредственно через начальника Генштаба. А поскольку таких исполняющих обязанности в армии много, и на ручном управлении Муженко стремится держать все и всех, то подписание любого документа стало сложным делом, требующим многодневных и многочасовых заседаний в приемной начальника Генштаба в очереди с другими офицерами-«терпилами».
Уже скоро два года войны полноценное управление силами специальных операций фактически отсутствует. Спецназ по-прежнему является средством поддержки пехоты. Специальные операции не проводятся. Все случаи взятия в плен российских военных — это не результат спецназовских операций, а отвага и мастерство мобилизованных гражданских людей, военная удача.
Однако поскольку НАТО требует создания ССО и выделило специальный фонд, обещая дополнительное финансирование, Генштаб решил эту золотую жилу осваивать самостоятельно. Убрать начальника УСО открыто Муженко как хитрый аппаратчик не хочет — будет скандал, ведь Кривонос популярный командир. Поэтому делается иезуитский ход — Муженко замыкает контакты с НАТО на других сотрудников, а Кривонос исключается из игры. При этом ему выдвигаются обвинения, что он ничего не делает для развития контактов с НАТО и реализации программы ССО. Для общения с НАТО и представления стратегии построения ССО, которую полностью разработал Кривонос и его команда, назначаются другие люди. В настоящий момент Муженко выдвинул для общения с миссией экспертов НАТО трех человек — генерал-майора Лунева, полковников Свистака и Кучерявого. Ни один из них не является кадровым спецназовцем, а Лунев всю жизнь прослужил в десантных войсках. Миссия НАТО выражает недоумение такими хаотичными и непонятными для них действиями, но вынуждена работать с теми, кого присылает Генштаб.
Американцы совместно с Кривоносом разработали и выделили финансирование на реализацию программы подготовки украинских ССО в Хмельницком, на базе 140-го центра и 8-го полка. Деньги по нашим меркам солидные — только на питание одного украинского бойца в сутки выделяется 540 гривен. В то время как украинская норма — 70.
Но вот Кривоноса отстраняют, выдвигают глупые обвинения. После очередного скандала он попадает в военный госпиталь с гипертоническим кризом.
Воспользовавшись его устранением, Генштаб затевает новую интригу. Программа подготовки должна стартовать 16 ноября. За неделю до ее начала Генштаб заявляет — все отменяется, все оборудование перевозится в Яворов, маневры будут проходить на другом полигоне. Это приказ был равнозначен срыву сроков, но самое главное — не имел никакого обоснования. Яворовский полигон принадлежит Национальной академии сухопутных войск и забит войсками. Условия для подготовки и проживания там гораздо хуже, чем в Хмельницком, где есть штатные оборудованные классы и казармы. Программа учений не короткая, она рассчитана на длительный срок. Зачем вырывать спецназ со своей базы и отправлять на другую в худшие условия, что приведет к снижению качества и к затратам лишних ресурсов? Ответ один: начальник академии и Яворовского полигона генерал-лейтенант Павел Ткачук — друг Муженко и командующего сухопутным войсками Пушнякова, решил сам «освоить» финансовые потоки от «дядюшки Сэма». 540 гривен в день умножить на количество людей и месяцев — это ж сколько можно на таком бюджете «распилить»? Большие деньги.
Вот о каких постыдных версиях писала Фриз. Самое постыдное — что она узнала об этих версиях не в Украине, а в Германии, в центре Маршалла, на конференции по безопасности от военных из командования сил специальных операций США. Представьте себе, какими дикарями выглядит Украина в глазах Запада, если военное командование дает экспертам НАТО основания для подобных заключений. Причем советник президента Ирина Фриз не имеет других возможностей достучаться с такой информацией до руководства страны — только через фейсбук.
Муженко делает все, чтобы Кривонос сам подал в отставку из-за невыносимой атмосферы. Но для Кривоноса спецназ — дело всей жизни, и он не отступает и сам не уйдет.
Скандал в СМИ привел к разборкам на вершине украинской власти. Муженко является для президента Порошенко священной коровой. Любая критика в его адрес вызывает у главы государства крайне нервное состояние. Такое впечатление, что в администрации президента развитие ССО — вопрос не государственный, а личных капризов и игрушка для дилетантов.
После встречи представителей НАТО в Киеве в эту пятницу скандальные решения Муженко и Пушнякова по переносу учений ССО в Яворов отменены. Учения пройдут по плану в Хмельницком. Американцы в шоковом состоянии смотрят, чего еще выкинут украинские генералы.
Увы, украинский спецназ вместо охотников превращен в заложников некомпетентного военного и политического руководства. Отсутствие мозгов в Генштабе никакими бюджетами и бравурными докладами в соцсетях не исправить. Профессиональную натовскую военную реформу генералы с совково-феодальным мышлением осуществить не в состоянии. Командовать армией должны те, кто воевал на передовой, а не те, чье кресло невозможно ампутировать от филейной части.
- Информация о материале
Харківський національний університет внутрішніх справ 13 листопада акцептував пропозицію ФОП- Колтунов Ігор Володимирович щодо постачання паливних брикетів вартістю 400 тис. грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».
До кінця року університет планує закупити 173 тонн брикетів по 2312 грн./т.
Це значно дорожче від цін, за якими останнім часом уклали договори на постачання такої продукції в інших регіонах. Наприклад, у Львівській області закупили брикеті по 1990 грн/т., Тернопільській області – 1980 грн./т., Херсонській області – 1899 грн./т.
ФОП- Колтунов Ігор Володимирович зареєстрований по вул. Енергетичній, 15 в Харкові.
Єдиним конкурентом переможця під час торгів було ТОВ «П.М.К.». Засновниками підприємства є Леонід Михайлов, Максим Пантелеймоненко й Ігор Володимирович Колтунов, який володіє понад 25% статутного фонду й зареєстрований по вул. Енергетичній, 15.
Згідно тендерного законодавства, пов’язаними вважаються учасники торгів, які на 25% належать пов’язаним між собою особам, у тому числі близьким родичам.
Ректором Харківського національного університету внутрішніх справ є Валерій Сокуренко. До наглядової ради вузу входять нардеп Антон Геращенко, губернатор Харківської області Ігор Райнін, начальник Департаменту матеріального забезпечення МВС Іван Наумов, т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області Анатолій Дмитрієв тощо.
Після оприлюднення новини Атон Геращенко на своїй сторінці в Facebook повідомив, що звернувся до ректора університету Валерія Сокуренко з проханням призупинити оплату по вказаному тендеру для того, щоб перевірити інформацію про завищення цін.
Також Геращенко розказав, що порекомендував Сокуренку, який лише тиждень тому очолив Університет, провести ревізію всіх закупівель за останні роки і зробити відповідні кадрові та організаційні висновки. А у випадку виявлення розкрадання звернутися для реагування в органи Фінансової інспекції та до Національної поліції для притягнення порушників до відповідальності.
Крім того, Геращенко повідомив, що попередній ректор Харківського національного університету внутрішніх справ Сергій Гусаров включив його до наглядової ради «за згодою». Але Геращенко жодного разу не отримував запрошення відвідати засідання ради.
Нагадаємо, що основне порушення, яке було зафіксоване «Нашими грошима» при проведені згаданого тендеру – ігнорування тендерного законодавства. А саме, допущення до торгів пов’язаних між собою учасників.
- Информация о материале
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради в жовтні 2015 року продало нерухомості на 3,79 млн грн. Про це стало відомо з повідомлення КП «Харьковские известия».
Так, ФОП Волков Олександр Миколайович придбав приміщення у центрі міста за 190 тис грн. Вартість 1 кв м склала 1645 грн. Це найдешевша ціна за квадратний метр серед всіх договорів про приватизацію приміщень, які міськрада уклала в жовтні.
На ринку приміщення за цією ж адресою зараз продають за ціною 4722 грн./кв.м.
Олександр Волков був бізнес-партнером депутата міськради, а також голови Ленінського району м. Харкова Максима Мусєєва по ТОВ «Продтехзем», а також партнером Зінаїди Кірсанової по ТОВ «Ресторан «Театральний». Остання була засновницею ТОВ «Ваго-Рев», яке отримує замовлення на сотні мільйонів від КП «Харківський метрополітен». Саме Кірсанова подарувала матері Максима Мусєєва – Ніні Мусієвій, квартиру в елітному ЖК «Садова Гірка». Батько Мусєєва – Сергій Мусєєв, до своєї загибелі в 2010 році в автокатастрофі очолював КП «Харківський метрополітен».
Ще два приміщення були приватизовані за однією адресою – пр. Правди, 5. Одне з них купив ФОП Коротких Андрій Олександрович, інше – ФОП Черкашин Віталій Васильович. Цікаво, що в Єдиний реєстр юридичних осіб на містить інформації про ФОП Коротких Андрія Олександровича ні за прізвищем, ні за ідентифікаційним кодом. В той же час Віталій Черкашин є засновником та директором ТОВ «Компанія «Електронний світ», де керівником відділу постачання значиться Коротких Андрій Олександрович.
Найбільше за площею приміщення в жовтні в Харкові приватизувала ФОП Єсичко Зоя Миколаївна, яка також є засновником приватної фірми «Дісконт».
Найвищу ціну за комунальне майно заплатило ТОВ «Основ’янка», яке заснували Антоніна Гроховська й Клавдія Хромих.
ФОП Андрій Вікторович Ланчев є засновником декількох фірм. Серед його партнерів по ПП «Аванта-Трейд», ТОВ «Логістик-Сервіс» є екс-мер Харкова Володимир Шумілкін.
Інший покупець Аліна Дубровська (Артибаш) – відома як директорка клубу мандрів «Персона Грата».
Юрій Шостак є засновником ТОВ «Лідер Спорт». Микола Вальчук викупає приміщення, яке використовує під стоматкабінет.
Засновником ПП «Форпост» є Ніна Фаб’ян.
|
Організація |
Адреса приміщення |
Площа кв.м. |
Вартість з ПДВ, грн. |
Вартість 1 кв.м., грн |
|
ФОП Коротких Андрій Олександрович |
Пр. Правди, 5, літ Б.8 |
83 |
200520 |
2415,9 |
|
ФОП Черкашин Віталій Васильович |
Пр. Правди, 5, літ Б.8 |
88,8 |
201600 |
2270,2 |
|
ТОВ «Основ’янка» |
Вул. Чайковська, 16 |
19,7 |
89640 |
4550,2 |
|
ФОП Волков Олександр Миколайович |
Вул. Мироносицька, 10 |
115,8 |
190440 |
1644,5 |
|
ФОП Дубровська Аліна Ігорівна |
Вул. Пушкінська, 54 |
41,8 |
126840 |
3034,4 |
|
ФОП Ланчев Андрій Вікторович |
Вул. Кацарська, 11 |
155,2 |
390840 |
2518,3 |
|
ФОП Городова Олена Яковлівна |
Вул. Нарвська, 16 |
142,7 |
298680 |
2093,1 |
|
ФОП Шостак Юрій Миколайович |
Вул. Нарвська, 16 |
305 |
638400 |
2093,1 |
|
ПП «Форпост» |
Вул. Світ Шахтаря, 40 |
160,8 |
273924 |
1703,5 |
|
ФОП Вальчук Микола Матвійович |
Вул. Сергія Грицевця, 29 |
68,7 |
132600 |
1930,1 |
|
ФОП Єсичко Зоя Миколаївна |
Стадіонний проїзд 1А |
410,1 |
1200480 |
2927,2 |
|
ФОП Кісіленко Ольга Михайлівна |
Салтівське шосе, 242 |
30,6 |
59808 |
1954,5 |
- Информация о материале
5 місяців публічних протистоянь прем’єра та громадськості, 3 місяці виснажливого конкурсного відбору, 53 кандидати на посаду керівника, 20 допущених до співбесід, 9 відправлених на спецперевірку – і от вже за лічені дні конкурсна комісія нарешті назве 5 імен фіналістів, рекомендованих на керівництво Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК).
Після цього Кабмін суто символічно затвердить список рекомендованих, і з того часу в Україні нарешті запрацює орган, відповідальний за збір та аналіз майнових декларацій усіх чиновників, за перевірку їхнього стилю життя та регулювання конфлікту інтересів.
На те, щоб антикорупційний закон, ухвалений ще в жовтні 2014 року, нарешті запрацював, знадобився «всього лише» один рік та ще пара місяців – смішно маленький час з точки зору пострадянської бюрократії та страшенно втрачений час з точки зору держави, що реформується.
Що таке Нацагентство із запобігання корупції?
Усі знають про Антикорупційне бюро як про орган, який шукає докази корупції серед високопосадовців та робить усе можливе, аби посадити топ-корупціонерів і надовго.
Це такі собі хірурги з лазерним скальпелем, вони вирізають корупційні пухлини з державного організму та, за потреби, ампутують особливо заражені місця.
А от Агентство з превенції корупції – це вже терапевти.
Вони стежать за державним організмом та його здоров’ям, діагностують потенційно проблемні зони з точку зору ризиків корупції та займаються загальним спостереженням за чиновництвом. А ще пишуть стандарти антикорупційної роботи, стежать за обізнаністю людей про антикорупційні міри та підтримують діалог із викривачами корупції.
Для цього антикорупційний закон дав їм декілька інструментів. Вони перераховані на діаграмі нижче.
З малюнку видно, що НАЗК, по суті, є високоінтелектуальною аналітичною установою, яка весь час дивиться, вимірює, порівнює та задає стандарти. Хоча законодавець передбачив для НАЗК й більш прикладні інструменти роботи.
Агентство також буде займатись порівнянням майнових декларацій усіх службовців країни із їх реальними статками, надаватиме допомогу викривачам корупції та складатиме спеціальні приписи в разі виявлення відхилень від вимог антикорупційних законів.
Суспільство сьогодні гостро вимагає від установ на зразок НАЗК ефективного вирішення цілком прикладних антикорупційних задач. Наразі їх успішно вирішують журналісти та громадські активісти.
Проте, варто пам’ятати – не чиновники навіть через залізобетонні факти можуть лише звернутись до правоохоронців та в медіа, тоді як уповноважені державою органи мають право контролювати та карати.
Саме для невідворотності покарання за корупцію у тому числі і потрібне нормально працююче НАЗК. А тим більше, коли в Україні з’явилось таке непросте антикорупційне законодавство. Роз’яснювати його зміст так само буде Агентство.
Як відібрати найкращих на керівництво?
Закон щодо вимог до керівників Антикорупційного агентства виявився доволі лаконічним. Агентство очолює п’ять співкерівників, кожен з яких має бути громадянином України, не молодшим за 35 років, з вищою освітою та володінням державною мовою.
Додаткові вимоги – здатність за своїми діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем та станом здоров’я виконувати відповідні службові обов’язки. Члени агентства призначаються на посаду урядом за результатами відкритого конкурсу, строком на чотири роки.
Доволі абстрактні вимоги до топ-борців з корупцією, чи не так?
Натомість, від того, хто очолить НАЗК, великою мірою залежить як саме агентство почне працювати, та чи буде від того толк. Тому і не дивно, що через склад конкурсної комісії та якість її членів так сперечались команда прем’єра та антикорупційні активісти. От тільки тривало це нестерпно довгі п’ять місяців.
Усі зацікавлені, тим часом, несли свої документи на конкурс.
У підсумку, на булаву головних у запобіганні корупції подалося 53 охочих. Більшість з них не пройшла і першого сита відбору, тож до участі в співбесідах комісія допустила лише 20.
Серед основних проблем у відсіяних активісти називали разючу невідповідність реальних доходів кандидатів задекларованим ними ж, корупційні скелети у шафах та відсутність будь-якого антикорупційного досвіду.
І вже на етапі співбесід усі 20 кандидати презентували членам комісії себе самих, власний досвід у сфері запобігання та боротьби з корупцією, а також свої плани із запуску НАЗК та організації його роботи.
За підсумками співбесід комісія рекомендувала дев’ятьох напівфіналістів на проходження спеціальної антикорупційної перевірки. Порядок її проведення вже визначений антикорупційним законом. Сама ж перевірка триває фактично місяць і передбачає детальну перевірку таких відомостей кандидатів:
- наявність судових рішень про притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення;
- наявність судимості, стан її зняття чи погашення;
- факт адміністративних стягнень за правопорушення, пов’язані з корупцією;
- достовірність відомостей у майновій декларації кандидата;
- наявність в особи корпоративних прав;
- стан здоров’я, освіти кандидата та наявність в нього наукового ступеня;
- відношення особи до військового обов’язку;
наявність допуску до державної таємниці;
- поширення на особу люстраційних заборон.
На жаль, Україна ще далеко не електронізована держава. У ній держреєстри часто або відсутні, або мало пов’язані один з одним. Плюс кілька кандидатів отримували дипломи ще старого зразка. Тож спецперевірка кандидатів дещо затягнулась та досі триває. Очікується, що її результати будуть відомі після 18 листопада.
Проте це зовсім не забороняє зблизька подивитись на ключових кандидатів на керівництво НАЗК, з яких комісія має обрати п’ятьох. Інформація про кандидатів (за алфавітом) бралась із відкритих джерел, у тому числі з їх відповідей під час співбесід з комісією, які транслювались онлайн.
Веніславський Федір, 46 років, родом з волинського села, доцент кафедри конституційного права в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (Харків), кандидат юридичних наук.
Певний час працював експертом у міжнародних проектах з питань відповідності українського законодавства Європейській конвенції з прав людини та доброчесності посадових осіб. Входив до групи експертів із доопрацювання закону «Про очищення влади», був одним із ініціаторів створення Харківського громадянського форуму. Очолює Координаційну раду Харківської громадської люстраційної палати та в рамках часткової мобілізації проходить службу в Державній прикордонній службі.
У 2014 році заробив 2,6 млн. гривень, з них 131 тис. грн. як зарплату, 2,5 млн грн йому повернули у якості боргу - раніше працював адвокатом. У дружини 8 тисяч гривень задекларованого доходу. З братами цього кандидата пов'язана низка публічних скандалів, втім, на співбесіді він упевнено пояснив їх перипетії. Вважає власним «коником» у розбудові НАЗК методологічну та аналітичну роботу.
Дмитрієв Юрій, 36 років, народився в Казані, завідувач аналітичним сектором Управління моніторингу корупціогенних чинників Секретаріату Кабінету Міністрів України.
Закінчив юрфак Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, та економічний факультет Приазовського державного технічного університету. Майже все життя працював в прокуратурі Донецької області, де здійснював нагляд за дотриманням законів органами внутрішніх справ, СБУ, митницею.
За його словами, порушив понад 10 кримінальних справ по митниці. З 2012 року працював у Генпрокуратурі. У 2014 році заробив 227,1 тис. гривень, все як зарплату. Дружина - 20 тис. гривень, вона володіє земельною ділянкою під Маріуполем. Сім'я також володіє автомобілями Мазда 6 і Хонда CR-V.
Корчак Наталія, 47 років, із Козятина, доцент кафедри адміністративно-правових дисциплін Національної академії прокуратури України. Закінчила юрфак Київського університету імені Тараса Шевченка, тривалий час викладала на юрфаку Чернівецького університету імені Юрія Федьковича, де в тому числі навчала нинішнього прем'єра Арсенія Яценюка та навіть рецензувала його роботу.
Далі стала доцентом, завкафедрою, та професором в Юридичному інституті Національного авіаційного університету. У 2014 р заробила 163 тис. гривень зарплати. Чоловік – не заробив нічого. Має пару квартир у Києві. Власним «коником» в розбудові НАЗК вважає аналітику.
Маселко Роман, 36 років, з Жидачева, керівник юрвідділу головного офісу «ПроКредитБанк» у Києві. Закінчив юрфак Львівського національного університету та працював юристом спочатку в львівській «Укрпошті», а далі весь час в «ПроКредитБанк».
З 2012 року займається адвокатською практикою. Активіст Революції гідності, один з координаторів групи «Юридичний захист Автомайдану» та один з ініціаторів створення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань переслідування учасників Автомайдану. Займається питаннями очищення судової системи, зокрема, супроводжує кримінальну справу за фактом тиску голови Апеляційного суду Черкаської області на суддю Сергія Бондаренка.
Був обраний до Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро. У 2014 р заробив 394 тис гривень, з яких 390 тис. - зарплата. Його акцент у роботі НАЗК - «викривачі корупції», аналіз декларацій чиновників, взаємодія з неурядовими організаціями.
Серьогін Олександр, 38 років, з Рівного, доцент кафедри міжнародного приватного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Отримав диплом магістра міжнародного права в цьому виші; в 2003 році захистив кандидатську.
З 2004 року має адвокатське свідоцтво, став співзасновником адвокатського об'єднання «Серьогін, Стоянов і партнери». Експерт Українського союзу промисловців і підприємців, а також радник з правових питань Антирейдерського союзу підприємців України. У 2014 році заробив 162 тис. гривень, з яких 128 тис. – зарплата, має 460 тис. на банківському рахунку, пару квартир на сім'ю та позашляховик «Туарег». Своєю перевагою по роботі в НАЗК вважає юридичний супровід діяльності агентства.
Скопич Олександр, 40 років, із села у Чорнобильському районі Київської області, заступник керівника Національного агентства з питань держслужби. Закінчив Львівську комерційну академію як юрист та Національну академію державного управління як магістр держуправління. Практично все життя працював на державній службі, де пройшов шлях від начальника відділу райдержадміністрації, головного спеціаліста кількох центральних органів влади, до керівника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів в податковій міліції.
У 2014 році він заробив 84,7 тис. гривень, це переважно зарплата, знімає квартиру в Києві. Його акцентом в роботі НАЗК є побудова агентства, а також перевірка стилю життя чиновників.
Чижиковський Вадим, 37 років, родом із запорізького села, заступник начальника Управління моніторингу корупціогенних чинників Секретаріату Кабінету Міністрів України.
Закінчив юрфак Запорізького державного університету. Тривалий час займав різні посади в органах прокуратури. За його словами, перейшов із системи прокуратури в Кабмін, щоб реалізувати свій потенціал. Хоче залучати до роботи НАЗК чиновників, які практично займалися моніторингом декларацій посадовців.
У 2014 році заробив 271,7 тис. гривень, з яких 146 тис. гривень як зарплату, 125 тис. - дохід від продажу майна. Дружина заробила 465,6 тис. гривень. Має квартири у Києві та Запоріжжі, ділянку в с. Хмільна Києво-Святошинського району Київщини, а також дорогу іномарку Infiniti. Його акцент в роботі НАЗК – антикорупційна експертиза, підготовка нормативних актів.
Чумак Віктор, 57 років, із Хмельницького. Народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань запобігання та протидії корупції, в минулому - керівник цього ж комітету, кандидат юридичних наук.
Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище та отримав юридичну освіту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Тривалий час працював на військовій службі, з якої пішов у званні генерал-майора юстиції, був директором програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень, головою Українського інституту публічної політики, є народним депутатом України - обирався по мажоритарці в Дніпровському районі Києва, став членом фракції партії УДАР, наразі член фракції партії «Блок Петра Порошенка».
У 2014 році він отримав 523 тис. гривень, з них зарплатою 178 тис. гривень, подарунками - 164 тис. за угодою дарування майна, 80 тис. гривень – дохід від продажу майна, 101 тис. гривень – інші види доходів.
Дружина заробила 43,6 тис. гривень, з них 30 тис. гривень зарплати та 13 тис. гривень як інші види доходів. Кандидат володіє будинком у селі Хлепча під Києвом (179 кв.м.), земельною ділянкою під ним, гаражем і господарськими спорудами, а також частиною квартири в Києві. Має позашляховик Хюндай Санта Фе та автомобіль ВАЗ 2102. Своїм акцентом у роботі НАЗК вважає запуск та організацію роботи агентства.
Шалгородскій Владислав, 43 роки, з одеського села, адвокат. Закінчив Первомайський коледж Миколаївської області та МАУП. Спеціальність магістра отримав в Національній академії адвокатури, навчався в аспірантурі Національної академії держуправління, яку залишив за сімейними обставинами.
Тривалий час працював опером в податковій міліції на Миколаївщині, звідки перейшов у приватний сектор, а далі у банківську сферу, де був заступником начальника управління з реалізації активів в заставі «УкрСиббанку».
У 2014 році він заробив 105 тис. гривень від адвокатської діяльності. Дружина не заробила нічого. Сім'я має квартиру в Києві, автомобіль Мазда CX-7. Його акцентом в роботі НАЗК буде взаємодія з правоохоронними органами та міжнародними організаціями.
Що ж в підсумку?
Нехитрий аналіз дев’ятки фіналістів показує, що маємо на борту одного політика-важковаговика – Віктор Чумак; двох цивільних активістів-юристів з автомайдановского та люстраційного рухів – Роман Маселко та Федір Веніславський; двох викладачів-науковців – Наталя Корчак та Олександр Серьогін; двох прокурорів – Вадим Чижиковський та Юрій Дмитрієв; одного чиновника – Олександр Скопич, та одного адвоката – Владислав Шалгородскій.
З них, за результатами проходження спецперевірки, комісія і буде обирати мінімум суперфіналістів, які очолять агентство.
Аби НАЗК запрацювало, в нього має з’явитись від трьох до п’яти членів-співкерівників. А значить, ключова дискусія в конкурсній комісії ще попереду. І питання, кого ж обере комісія, – депутата, громадянських активістів, людей з практичним досвідом боротьби з корупцією, вихідців з прокуратури чи науковців, залишається відкритим.
А поки що представництво ООН в Україні завершило тендер на створення електронної системи онлайн збору та перевірки майнових декларацій майже мільйона українських чиновників.
Очікується, що система буде автоматично перевіряти всі дані декларацій посадовців, занесені ними онлайн, і запрацює не пізніше 1 квітня наступного року. За брехню в деклараціях з нового року даватимуть два роки тюрми.
Адмініструвати цю систему, а ще вести спеціальний електронний реєстр корупціонерів, який позбавляє їх права на роботу в держорганах, має саме новообране керівництво НАЗК.
- Информация о материале
Теракты в Париже стали частью двухнедельной серии масштабных терактов, ответственность за которые взяло на себя «Исламское государство» (ИГ). Им предшествовало уничтожение российского авиалайнера А321 над Синайским полуостровом, взрыв в пригородах Бейрута и менее резонансная стрельба в полицейской академии в Иордании. В том же ряду более ранние акции — августовский взрыв мечети в Саудовской Аравии и октябрьский теракт против курдов в Турции. Удар широко зацепил суннитов, шиитов, Россию, Европу и США, сбросив с главного стола международных переговоров план мира на востоке Украины. Он еще виден, но уже завален другими бумагами.
Поиски российского следа
Франция еще не успела осознать масштаб происшедшего и сосчитать убитых и раненых 13 ноября, а «кремлевские голоса» уже очертили свои требования к Западу: забыть Украину, сформировать единую коалицию для борьбы с ИГ, переключить НАТО с «несуществующей российской угрозы» на борьбу с глобальным терроризмом совместно с Россией. Чуть раньше, в октябре, российский президент на форуме Валдайского клуба в Сочи изложил свое видение: мир имеет в лице ИГ новую угрозу, сопоставимую с гитлеровским фашизмом, для борьбы с которой Запад и Россия должны отложить все свои противоречия и объединиться. За скобками осталось, где должна будет пройти финальная конференция победителей. В российских СМИ уже полушутя (пока) прозвучало — в Ялте.
Мог ли в недавних терактах присутствовать российский след? Исходя из логики поисков тех, кому выгодно, — да. Есть и косвенные улики. В начале этого года во Франции уже арестовывали российских граждан, планировавших теракты. В руководстве ИГ много бывших офицеров режима Саддама Хусейна, состоявших в партии «Баас» (партия арабского социализма, все еще правящая в Дамаске) и прошедших советскую/российскую подготовку. Именно они обеспечили начальные военные успехи «Исламского государства». Правда, эта версия достаточно зыбкая. Арестованные россияне были чеченцами и вполне могли быть противниками российской власти. Если они и были агентами российских спецслужб, то любая новая акция должна быть более тщательно спрятана за посредниками. В ответ на факты «северного» бэкграунда некоторых членов руководства ИГ российские эксперты указывают на высшего лидера Аль-Багдади, сидевшего в американской тюрьме в Ираке, где он мог быть завербован. Первые результаты расследований говорят, что за парижскими терактами на уровне непосредственных исполнителей и организаторов стоит именно ИГ. Пока еще, за неимением информации, можно допускать, что в цепи от принятия решения руководством ИГ до непосредственной организации терактов могут показаться еще чьи-то «уши». На практике след теряется в тумане геополитики.
Возможно и другое объяснение. До недавних пор ИГ строило квази-государство. Методы были шокирующими, но привязанными к территории. Их нельзя было назвать терроризмом в привычном понимании. Это был внутренний террор, причем вряд ли более жестокий, чем то, что творили «Красные кхмеры» в Камбодже. В этом заключалось принципиальное отличие ИГ от Аль-Каиды и подобных группировок, действия которых были экстерриториальными.
К лету этого года ситуация изменилась. Международная коалиция (тогда еще без России) и примкнувшие к ней силы — иранский Корпус защитников ислама, иракская шиитская милиция и, особенно, курдское ополчение — начали добиваться ощутимых военных успехов. Пытаясь выжить, ИГ стало трансформироваться в классическую террористическую организацию. К моменту начала российской операции в Сирии процесс уже начался, просто не был быстрым.
Если бы международная коалиция действовала в прежнем темпе, силы безопасности ее стран могли бы успеть адаптироваться к появлению новой террористической угрозы. Накануне парижских терактов в одной из публикаций Московского центра Карнеги, озвучивающего весьма авторитетные взгляды части российских элит, прозвучал слабый голос сомнения. Он вопрошал — стоит ли ускорять крушение квази-государства ИГ, пока мир не готов к последствиям появления новой Аль-Каиды. Кремль, похоже, решил, что стоит.
Как карта ляжет
После терактов в Париже Украина если и упоминается в мировых СМИ, то в контексте вопроса о том, будет ли она «сдана» России. Сама постановка вопроса как бы намекает, что это возможно. Справедливости ради стоит напомнить, что Украина ушла с первых строк новостных лент еще раньше — с началом миграционного кризиса в Европе. Но тогда у Украины оставалась надежная страховка. Между США и ЕС был согласован план сдерживающих мер на случай широкомасштабных действий России в Украине. О нем знало российское руководство. Содержание плана и решимость в случае необходимости его задействовать были убедительными для Кремля, причем, порог реагирования на российские провокации был низким. С сентября по середину октября действенность этого плана была очевидной.
Парижские теракты многое изменили. Сейчас уже трудно сказать, остается ли план в силе и если да, то достаточно ли низок порог его активации. Утешением может быть то, что не только Украина не знает этого точно, но и Россия. Пока она, похоже, только нащупывает возможности, открывающиеся в новых брешах западных настроений. Активизация боевых действий на Донбассе — из этого ряда.
На саммите «Большой двадцатки» 15-16 ноября в Турции российский президент фактически прорвал свою прежнюю изоляцию. С ним уже беседуют на темы, представляющие взаимный интерес. Но предложение В.Путина к А.Меркель провести полноценную двустороннюю встречу для обсуждения «широкого круга вопросов» повисло в воздухе. Пресс-секретарь Д.Песков признал, что пока рано говорить о сближении России и Запада. В свою очередь, Д.Медведев сообщил через Фейсбук из далекой Манилы, где 18-19 ноября проходил саммит АТЭС, о «позиции ряда западных стран по России». Председателя российского правительства расстроило, что эти страны не считают ИГ «абсолютным злом», ради противодействия которому нужно «работать с Россией».
В результате недавних терактов на руки России пришел джокер, который значительно усилил ее карты. Это не флэш-рояль, но сильная комбинация. Она позволяет не только блефовать, но и вскрыть карты при достаточно высоких ставках. Российские удары по объектам ИГ в Сирии, произведенные
17 ноября по согласованию со США и Францией с использованием их разведданных, продемонстрировали, что Россия способна существенно нарастить интенсивность военной операции, изменить ее направленность и действовать в рамках общей коалиции с Западом. Оставляя в стороне пропагандистскую картинку в российских СМИ, нужно признать, что российское участие полезно Западу для борьбы с ИГ. Уже никто не говорит, что операция России в Сирии бессмысленна и обречена на провал. Запад сказал коллективное «да» сотрудничеству с Россией в сирийском конфликте, несмотря на то, что Минские соглашения еще не выполнены.
В то же время, легализация военной операции в Сирии потребовала от России принять западные приоритеты нанесения ударов и большие военные обязательства. Вряд ли она ожидала, что может глубоко втянуться в операцию, которая, чтобы быть успешной, должна продолжаться до полного разгрома ИГ. К тому же, Россия быстро расходует свои новейшие крылатые ракеты, которыми она совсем недавно пугала Запад и на восполнение запаса которых может банально не хватить денег и западных комплектующих.
Парижские теракты могут изменить в пользу России дальнейшую траекторию европейской интеграции. Миграционный кризис вошел в новую стадию. Теперь это не только гуманитарная проблема для Европы, но и проблема безопасности. Франция временно закрыла границы. Еще громче зазвучали голоса, требующие национальной автаркии. Безвизовый режим с Украиной становится более отдаленным. Так же, как в Испании после терактов
2004 года, во Франции могут резко измениться электоральные предпочтения. После следующих президентских выборов страну может возглавить не Франсуа Олланд, отменивший сделку с Россией по «Мистралям», а Николя Саркози, ее заключивший. Визит Саркози к Путину перед терактами изрядно усилил интерес к конспирологическим теориям. Но, скорее всего, обсуждался не «хитрый план Путина» по возвращению во власть его политического партнера, а беспокойство, что скандал в ФИФА ударит по обоим. Есть шансы на выборах и у крайне правых, откровенно поддерживающих политику России.
С другой стороны, Шенгенская зона, ставшая одним из главных символов европейского единства, скорее всего, устоит. Дело не только в том, что такова позиция ключевых европейских политиков, и миграционные процессы в целом контролируемы. Шенген является частью гораздо более глубокого интеграционного процесса, связанного с внутренней безопасностью. Кроме вопроса свободы перемещений в нем есть целый пласт, связанный с полицейской и судебной сферой. Это просто невозможно разрушить. Шенгенские правила позволяют временно вернуть контроль на внутренних границах и затем снова от него отказаться.
Франция, начав наносить синхронные с Россией удары по ИГ, совершила необычный маневр в европейской политике и в отношениях со США. Было заявлено о визитах в Вашингтон и Москву, соответственно, 24 и 26 ноября для обсуждения совместных коалиционных действий в Сирии. Одновременно Франция обратилась к ЕС с просьбой активировать положение о «взаимной обороне», предусмотренное статьей 42.7 Лиссабонского договора. Здесь необходимы некоторые пояснения.
ЕС, как известно, не является оборонным союзом, но базовые документы предусматривают военную интеграцию и разные формы коллективной безопасности. Положение о «взаимной обороне» («mutual defence») подобно статье 5 о коллективной обороне («collective defense») Вашингтонского договора, лежащего в основе НАТО. Однако формулировка менее обязывающая. Она не говорит о том, что нападение на одну из стран является нападением на всех, а только обязывает отдельные страны (но не ЕС в целом) оказывать помощь. В Лиссабонском договоре есть еще статья 222 о «взаимной солидарности» («mutual solidarity»). Она предусматривает мобилизацию инструментов и ресурсов и ЕС (а не отдельных стран) в случае именно террористического нападения. Но Франция ее не использовала.
Решение Франции вызвало вопросы. Во-первых, почему выбран формат ЕС, а не НАТО? Во-вторых, почему в рамках механизмов ЕС выбрано положение об обороне, а не реагировании на теракты? Французский министр обороны, отвечая на вопросы журналистов, заявил, что это «политическое решение», и что для действий против ИГ уместнее коалиция стран, а не НАТО как организация. От других стран ЕС Франция ожидает, что они примут на себя часть военной ответственности за французские военные операции в Африке, высвободив, таким образом, часть французских военных ресурсов.
Российская пропаганда преподносит дело так, что Франция, оказавшись под угрозой, выбрала союзником Россию, а не НАТО. Французский маневр, на самом деле, гораздо сложнее, и его последствия не поддаются легкому анализу. Франция действительно создала условия для очень близкой координации военных действий с Россией против ИГ. Одновременно она показала первоочередность политической координации с США — визит в Вашингтон намечен перед визитом в Москву. При этом запущен механизм коллективной военной помощи в рамках ЕС, а НАТО оставлена в стороне. Здесь можно усмотреть попытку придать новый импульс европейской военной интеграции, автономной от США. Но это можно трактовать и как стремление не отвлекать на борьбу с ИГ ресурсы НАТО, главной задачей которой в последние полтора года стало сдерживание агрессивной политики России в Европе. Есть еще один нюанс. Активировав статью о «взаимной обороне», Франция может рассчитывать позитивно для себя решить, вопреки возражениям Германии, вопрос возможного выхода за рамки жестких ограничений Еврозоны на размер бюджетного дефицита — безопасность, в конце концов, бесценна.
Пока невозможно судить, был ли этот сложный маневр Франции предварительно согласован с ключевыми членами НАТО и ЕС. Но можно уверенно утверждать, что с Россией он не согласовывался. Ей, как и Украине, остается только просчитывать, какие могут быть результаты.
Ценовой бонус
В конце октября после короткого перерыва Россия начала снова «кошмарить», как иногда по старой профпривычке выражается российский президент, «своих партнеров». Новые ветры подули еще до терактов, а после них стали еще более угрожающими. Возобновились боевые действия на линии соприкосновения с украинскими силами в Донбассе, прошла очередная серия пусков тактических и стратегических ракет, появились «сливы» в центральных СМИ о новой сверхбыстроходной торпеде с «грязной бомбой», способной сделать побережья США необитаемыми. Российские эксперты заговорили о расширении границ «ДНР» и «ЛНР». Слово «Новороссия» снова замелькало в информационном поле.
В российской политике вновь проступает шантаж войной. Раньше за этим следовали военные авантюры, в возможность которых трудно было поверить. При других обстоятельствах Россия была бы уже, вероятно, предупреждена, что дедлайн полного выполнения Минских соглашений остается в силе, и план сдерживающих санкций ждет своего времени «Ч». Но теперь Россия действует совместно с международной коалицией против ИГ, флагман Черноморского флота поддерживает действия французского авианосца «Шарль де Голль» в восточном Средиземноморье, в аннексированный Севастополь заходят новые подводные лодки, одна из которых по пути от верфи к месту дислокации нанесла ракетный удар по целям в Сирии. Аргументов для сохранения режима санкций, не говоря уже о введении новых, в Европе с США становится все меньше.
Россия как будто колеблется, начинать ли новую волну эскалации в Украине. После возросшей военной активности в Донбассе пока ничего опасного для нее не случилось. Если считать, что главной целью России остается контроль над Украиной, сирийская операция дает ей шанс предпринять новую попытку. Но что дальше? Допустим, прикрываясь новой коалицией с Западом, она сможет без санкционных последствий достичь результата, возобновив военную агрессию. Еще летом 2014 года Россия могла, теоретически, закрепить военный успех денежными вливаниями в «ДНР» и «ЛНР», скупив элиты и залив общественное недовольство социальными бонусами. Теперь этого ресурса просто нет. Евразийский конгломерат с разрушенной войной Украиной пришлось бы удерживать войсками и полицией.
У России есть еще год относительно безбедного существования, пока не исчерпан Резервный фонд. Далее, если не повысятся цены на нефть, последуют внутренние заимствования, разгоняющие инфляцию, и привлечение внешних кредитов, если удастся избавиться от санкций.
Запад уже однажды не убоялся шантажа ядерной войной, которая, как утверждала Россия, может начаться с Украины. Шантажировать его еще раз танковыми колоннами, движущимися к Киеву, может не получиться. И, главное, это почти не повлияет на нефтяные котировки. По оценкам ОПЕК, ценовой бонус на нефть во время острой фазы боевых действий на востоке Украины составлял всего 2-3%. Это та надбавка, которую получали экспортеры дополнительно к ценам на бирже, если бы они формировались без войны. Что толку России воевать за СССР образца 1991 года накануне его неизбежного коллапса? Полтора года назад еще можно было, чисто теоретически, переместиться на танках в более ранние времена, скажем, в брежневский застой. Но теперь уже нельзя.
Это приводит к мысли о том, что Россия погрузилась в сирийский конфликт слишком глубоко, чтобы цели остались прежними. «Новороссия», возможно, все еще стучит в сердцах россиян и их генералов. Но разум может твердить иное — сначала снятие санкций, затем «отскок» нефтяных котировок, потом уже, как опция, возобновление «гибридной» войны с Украиной. Но что если эмоции возобладают, и цена новой войны в Украине покажется России достаточно низкой? Или что-то пойдет не так в Сирии, и российские карты будут биты?
В прошлый вторник российский президент перед телекамерами объявил о тотальной войне с террористами, уничтожившими авиалайнер А321 над Синайским полуостровом. Путин апеллировал к статье 51 устава ООН, дающей право на самооборону без резолюций Совета Безопасности ООН. Дальнейшие комментарии позволяют интерпретировать это как декларацию права действовать военными средствами, невзирая на национальные границы. Гибкость российской идеологии способна привязать это право к Украине. Однако если вслушаться в новые сигналы, звучащие из Москвы, они указывают на другие направления. Слово «Катар» прозвучало еще до парижских терактов. Упоминания Саудовской Аравии в таком же негативном свете появились на прошлой неделе.
Маловероятно, что эти сигналы означают наличие конкретных планов, и Россия вот-вот, как прогнозируют некоторые эксперты, нанесет неожиданный удар по Саудовской Аравии и Катару. США имеют со странами Персидского залива договор о коллективной обороне, подобный натовскому. Еще свежо в памяти, чем закончилась для режима Саддама Хусейна попытка протестировать действенность этого договора на Кувейте.
Бонус цены на нефть вследствие нестабильности в Персидском заливе несопоставимо выше бонуса нестабильности в Украине. Это весьма утешительный, но умозрительный аргумент в пользу мира в Донбассе. К сожалению, он едва ли более надежен, чем Будапештский меморандум.
Россия шаг за шагом отодвигает красные линии, очерченные ЕС и США вокруг Украины до парижских терактов. На линии соприкосновения практически каждый день гибнут украинские граждане. На фоне борьбы с ИГ их смертей не видно. Как только России покажется, что последствия минимальны, угроза новой «гибридной» войны резко возрастет просто потому, что она будет для России не дороже очередных комплексных учений. Если план заградительных санкций больше не действует, Украине об этом нужно знать как можно раньше, чтобы успеть подготовиться к обороне.
- Информация о материале
Страница 507 из 1561
