Статьи
За два дня – 20 и 21 ноября – были выведены из строя четыре линии электропередач, снабжающие Крым.
Начало второго этапа блокады полуострова, о которой организаторы гражданской крымской блокады заявляли еще два месяца назад, когда на пропускных пунктах перестали пропускать на полуостров продовольственные фуры,стало для украинской власти неожиданностью.
Настолько, что пришлось отправлять на место роту одесских спецназовцев во главе с руководителем подразделения противодействия наркопреступности Ильей Кивой.
В Крыму, тем временем, введен режим чрезвычайного положения.
Электроэнергию, как и воду (из-за работы насосных станций), дают по часам. Крымчане сообщают о неработающих магазинах, очередях на заправках, и общем недовольстве.
Так называемое «крымское правительство», которое сначала пообещало возобновить поставки электроэнергии в течение четырех дней, теперь уже перенесли дату на конец декабря.
Украинские власти, кажется, не готовы к энергетическому противостоянию и, кажется, не понимают, как использовать этот инструмент в переговорном процессе. Первое решение, принятое президентом после начала энергетической блокады, остановить всю торговлю с оккупированной территорией.
Также в ближайшее время начнется восстановление одной из четырех ЛЭП, которая снабжает не только полуостров, но и часть Херсонской области. Таким образом, из 1000 мВт, поставляемых на оккупированную территорию, теперь будут поставляться 220 мВт.
День крымскотатарского достоинства
В минувшую субботу, как раз в годовщину Революции Достоинства, на пропускной пункт Чаплынка, недалеко откуда произошел подрыв двух ЛЭП, прибыла рота одесского спецназа, возглавляемая Ильей Кивой.
Два месяца назад Илья Кива был тут совсем в ином статусе – тогда он в качестве заместителя МВД Херсонской области выставлял блокпосты для охраны протестующих. И заявлял о своей поддержке крымских татар. А в эфире одного из телеканалов на вопрос, что он будет делать, если получит приказ о разгоне акции, сказал, что всегда будет на стороне граждан.
Чуть позже была озвучена версия о том, что одесский спецназ должен был оттеснить протестующих в целях их же собственной безопасности.
Позиция и объяснения Кивы, очень схожи с позицией Банковой, которая в тот день, кажется, не на шутку колебалась – то ли поддерживать крымских татар, то ли арестовывать за подрыв ЛЭП.
Крымские татары, обеспокоенные пребыванием автоматчиков на Чаплынке, в тот же вечер собрались у здания Администрации президента на Банковой 2.
Фактически судьба противостояния зависела от того, как много сторонников позиции крымских татар соберется на митинг под АП.
Пост в фейсбуке, сообщающий о начале акции и призыве поддержать крымских татар, привел с Майдана чуть больше сотни человек.
К крымским татарам вышел заместитель АП Ростислав Павленко, кстати, сам, как известно, крымчанин.
Он внимательно выслушал требования митингующих – остановить силовиков на Чонгаре (откуда уже поступила новость о том, что одну из журналисток телеканала ATR толкнули прикладом в живот).
Чуть позже к митингующим присоединились лидеры крымскотатарского народа, члены Меджлиса и депутаты ВР - Мустафа Джемилев и Рефат Чубаров.
«Президент сказал, что он дает поручение правительству на понедельник-вторник принять решение о прекращении торговли с оккупированным Крымом», – заявил Чубаров.
Фактически митинг стал инструментом, который в тот день защитил активистов «Гражданской блокады Крыма».
Чуткий к настроениям в соцсетях президент не мог не отреагировать.
Крымский вопрос – опять ключевой в повестке. И, кажется, общество не готово его опять замолчать.
Активисты «Гражданской блокады Крыма» и украинцы, которые вышли их поддержать требуют четкой позиции по Крыму – будем мы его возвращать или нет?
Как отреагировал Крым
«Пошли третьи сутки без света. Дают два раз в день по 2-3 часа. Никогда не радовалась так звуку работающей стиральной машины. Соседи, которые из тех, что хотели умереть в России, в панике», – рассказывает жительница Севастополя Татьяна Моисеенко.
Это она год назад рассказывала, как отпускали командира Юлия Мамчура, который с украинским флагом, поя гимн, прорывался на свой аэродром Бельбек.
Тогда Мамчура задержали, и он несколько дней провел на гауптвахте в Севастополе. Моисеенко хорошо помнит, что того, чтобы выпустить Мамчура, на несколько часов Украина отключала электроэнергию в городе.
«Почему этого нельзя было сделать в самом начале? Почему Украина не делает это каждый раз, как кошмарят крымскотатарские поселки? Задерживают активистов?», – возмущается она.
Сейчас Севастополь, по ее словам, замер в ожидании.
В обещания Аксенова восстановить электроснабжение до конца года верят немногие. Ругают татар, «хохлов» и Порошенко. Самый распространенный вопрос среди местных: «Хохлы, что – не могут нам продавать электроэнергию?».
О требованиях, которые касаются освобождения активистов 26 февраля 2014-го и прекращения репрессий в отношении граждан полуострова с проукринской позицией, кажется, догадываются не многие.
В кругах крымских татар в эти дни в ходу другая шутка:
– Алло, дорогой. Ты как? Свет есть у тебя?
– Слава Богу, нет.
Вадим Улида, президент Высшего совета энергоаудиторов и энергоменеджеров Украины, говорит, что восстановить полноценное электроснабжение в Крым не удастся к концу декабря.
Подводный кабель, который прокладывают по дну Черного моря, чтобы «запитать» Крым от мощностей Ростовской области, способен лишь частично решить проблему с электричеством.
Ростовская область, по его словам, сама испытывает дефицит электрики.
«Чтобы решить этот вопрос кардинально РФ потребуется, во-первых, строить мощности в Ростовской области, во-вторых, в Крыму», – поясняет он. Стоимость такого проекта по его оценкам будет в районе 2 млрд. долларов.
«Крым им должен стать неподъемно дорогим», - говорит Ленур Ислямов.
В фейсбуке, который так любит президент, шутят на эту тему: «В темноте не видно, чей теперь Крым».
Непубличная стратегия возвращения Крыма?
10 ноября 2015 выяснилось, что анонсированный еще в июне президентом Порошенко документ под названием «Стратегия возвращения Крыма» существует. Однако принадлежит к категории информации с ограниченным доступом.
Об этом сообщили в аппарате Совета национальной безопасности и обороны Украины в ответ на запрос журналистов Крым.Реалии.
С таким положением дел категорически не согласны крымскотатарские и крымские активисты. Ни одного организатора (в том числе, как известно «УП» Чубарова и Джемилева) на обсуждение стратегии по деокупации не приглашали. Какие этапы предполагает стратегия?
Главное опасение крымских татар – в непубличных договоренностях с Кремлем и в том, они в очередной раз станут разменной монетой.
«Отключение электричества – это всего лишь инструмент в переговорном процессе. Сейчас получается, что общественность использует этот инструмент, при этом, не понимая, о чем правительство договаривается в РФ за нашими спинами», – комментирует Тамила Ташева, один из организаторов общественной организации «Крым SOS».
С этим соглашается и крымский экономист Юрий Смелянский, один из создателей инициативы «Майдан закордонных справ» и разработчик Гражданской стратегии возвращения Крыма.
«Сейчас политическую волю показывает не правительство, а общество. Это оно громко заявляет, что готово возвращать Крым. А, к сожалению, правительство по-прежнему считает Крым предметом торга и уже как бы международной историей, на которую из Украины вряд ли можно повлиять», – говорит Смелянский.
За два месяца с начала продуктовой блокады, кроме заявлений о существовании некой стратегии и сожалений о репрессиях против крымских татар украинцы так ничего не услышали от президента.
Подрыв ЛЭП показал, что украинская власть, несмотря на требования митингующих, готова восстанавливать электроснабжение и договариваться с Кремлем.
В то же время общество показало обратное.
Вместо ответов на сложные вопросы, мы можем получить, например, отставку министра энергетики и угольной промышленности Владимира Демчишина.
Вместо «Что делать?», обществу опять предлагают подумать: «Кто виноват?».
Отсутствием чуткой позиции в отношении Крыма правительство «маргинализирует» и радикализирует гражданский протест.
«Это все бобры перегрызли. Мы не при чем», – комментирует подрывы ЛЭП главы штаба «Гражданской блокады Крыма» Ленур Ислямов, прекрасно отдавая себе отчет, что неправомерные действия лягут на его плечи.
За два месяца у Ислямова заметно поседела борода.
Его активы – банк в Москве и транспортное предприятие в Крыму – заблокированы. К нему домой и в Москве и в Крыму неоднократно наведывались сотрудники ФСБ, запугивали родственников, пытались подкупить. Даже предлагали выпустить Ахтема Чийгоза, задержанного за митинг 26 февраля 2014-го года, проводимый еще в украинском Крыму в обмен на прекращение продовольственной блокады.
Ислямов уверяет, что будет стоять до последнего.
Единственное, на что он согласился, и то только под давлением Рефата Чубарова и Мустафы Джемилева, – это восстановить одну из ЛЭП, которая помимо Крыма снабжает часть Херсонской области.
Теперь вызов для украинского правительства, парламента и президента решить – «Крым – это Украина» – останется лозунгом или все-таки у нас появится план действий.
- Информация о материале
В Москве уже привыкли к тому, что это российское руководство устанавливает правила игры в отношениях с соседями, угрожая им «Искандерами» и нарушая их воздушное пространство, развязывая войны и оккупируя земли суверенных государств. Ведь кто захочет связываться с ядерной державой, во главе которой президент, выросший на законах питерской подворотни? Вот Запад и был для Кремля нерешительным слабаком, способным лишь на выражение «глубокой обеспокоенности».
Не ожидали в Москве силового отпора и от Турции, находящейся в перманентной внутриполитической турбулентности и переживающей трудности в экономике. Предупреждения Анкары сбить российские самолеты, если те будут нарушать турецкое воздушное пространство, в Москве воспринимали как блеф. Ведь что такое пару километров вторжения на чужую территорию по сравнению с общей борьбой против террористов?
Ракета турецкого F-16 развеяла заблуждения российского руководства. Как и миф о том, что у Турции на генетическом уровне существует страх перед Россией. Анкара оказалась готова пойти на конфликт с Москвой, продемонстрировав, что рубежи родной страны священны и для турецких граждан. Но чтобы дать команду выстрелить по российскому самолету, необходимо недюжинное мужество. Как оказалось, у Реджепа Эрдогана, прошедшего школу стамбульских улиц, оно есть.
Но только ли ради защиты своего воздушного пространства от вторжения чужих самолетов, груженных бомбами, Анкара резко подняла ставки в ближневосточной игре, да и во всей мировой политике? Показательное поражение страной — членом НАТО военного самолета ядерной державы чревато последствиями, среди которых кризис в двусторонних турецко-российских отношениях — это еще не самый катастрофический исход.
Последствия пугают многих и в Старом Свете, и в Новом. Хотя НАТО официально и поддержало Анкару, не во всех столицах стран — членов альянса приветствовали решимость турецких военных защищать рубежи своей страны. В некоторых из них, как и в Вашингтоне, сочли, что Турция «чрезмерно резко отреагировала на то, что выглядит как сравнительно несерьезное нарушение ее воздушного пространства».
Однако у Эрдогана — свои расчеты. Наивно объяснять причину решения сбивать российские самолеты только инстинктами альфа-самца, защищающего свой ареал обитания.
Долгое время в Москве не без оснований полагали, что Эрдогану некуда деваться, кроме как сближаться с Россией. С одной стороны, авторитарные методы правления многолетнего турецкого лидера, находящие понимание в Кремле, вызывают отторжение в Брюсселе. А зашедшие в тупик переговоры о членстве страны в ЕС привели и к «заморозкам» на евросоюзовском направлении.
Кроме того, за годы правления Эрдогана у Анкары изрядно испортились отношения с Тель-Авивом и Вашингтоном, где сильно недолюбливают турецкого президента. Расхождения с Соединенными Штатами усугубили и противоречия во взглядах на операции против «Исламского государства»: Анкару часто обвиняют в том, что она поддерживает ИГ ради того, чтобы сломить режим Башара Асада и не допустить объединения сирийских курдов и создания ими автономии или государства.
С другой стороны — экономические интересы Турции в России. Российский рынок — один из основных для турецкой сельскохозяйственной продукции и товаров легкой промышленности, а россияне составляют немалую часть отдыхающих на курортах Анталии. Желание быстренько занять на российском рынке ниши, освобожденные от европейских товаров, перевесили чувство солидарности с крымскими татарами. Собственно торговля во многом и предопределила то, что Турция не присоединилась к санкциям против РФ, хотя Эрдоган и заявляет об украинской принадлежности Крыма и готовности отстаивать права и интересы крымских татар.
В отношениях Анкары и Москвы накапливались проблемы, а противоречия усиливались. Внешним проявлением этого стали июньские переговоры турецкого и российского президентов в Баку: Р.Эрдоган, раздосадованный очередным опозданием В.Путина, хотел покинуть зал переговоров, и только благодаря усилиям С.Лаврова удалось избежать конфликта.
Хотя Анкара и озабочена ростом российской военной мощи в Крыму, не эта проблема определяет турецко-российские отношения. Одним из ключевых является противоречие по сирийскому кризису: Москва вместе с Тегераном поддерживает Башара Асада в войне с оппозицией, Анкара же добивается его ухода.
Отношения серьезно ухудшились после того, как Кремль под предлогом борьбы с терроризмом решил вмешаться в гражданскую войну в Сирии и стал бомбить повстанцев, воюющих против режима Асада. Большинство этих оппозиционных групп поддерживает Турция. В том числе и туркоманов (сирийских туркменов), не раз становившихся жертвами авиаударов россиян.
Действия Кремля, резко нарастившего свое влияние в регионе, вызывает у Анкары и раздражение, и опасения. Во-первых, коалиция с участием Москвы, Тегерана и Дамаска противоречит интересам Турции. Во-вторых, инициируемая россиянами антитеррористическая коалиция с участием стран Запада не удовлетворяет Анкару: ее игнорируют в этой комбинации. В общем, действия россиян угрожают подорвать турецкие позиции в Ближневосточном регионе.
На этом фоне нынешним летом началось сближение Анкары и Вашингтона. Его проявлением стал прилет дополнительных американских самолетов F-16 на военно-воздушную базу в «Инджирлик», а также соглашение о создании зоны безопасности в районе турецко-сирийской границы. Кроме того, Турция, болезненно относящаяся к военной активности курдов, спокойно отреагировала на поддержку американской авиации курдов-езидов, отвоевавших у ИГ важный город Синджар в Ираке.
Трудно сказать, просчитывала ли Анкара стратегические и тактические последствия от своего решения сбивать нарушителей воздушного пространства, или это решение принималось под воздействием преимущественно эмоциональных факторов. Но, сбив российский бомбардировщик, Турция громко заявила о своем присутствии в регионе, заставляя Россию считаться с собой. И теперь российские военные дважды подумают, прежде чем начнут в отместку сбивать турецкие самолеты из С-400 в небе над Сирией: Эрдоган заявил, что если подобное произойдет, то Анкара сочтет это агрессией.
Да и для союзников по НАТО значимость этой страны возросла. Теперь Анкара может быть уверена в том, что без нее новая антитеррористическая коалиция формироваться не будет. А позиция Турции по курдскому и любому другому вопросу отныне будет учитываться.
В этом противостоянии первый раунд остался за Эрдоганом. Россия так хотела вернуть международные отношения XIX–XX вв., но оказалась совершенно не готова, что ей ответят на том же языке. Как отмечает известный американский военный теоретик Эдвард Лютвак, «всякий раз, сталкиваясь с сопротивлением, Россия не лезла на рожон, а отступала».
Эмоциональная реакция Путина, назвавшего действия турецких властей «ударом, который нам нанесли в спину пособники террористов» и пообещавшего, что он будет иметь серьезные последствия для отношений России и Турции, говорит о том, что Кремль хочет максимально отомстить за падение своего престижа. И если масштабный военный конфликт между странами исключен, то небольшие столкновения в Сирии вполне вероятны. Но Россия не ограничится лишь новыми авиаударами по сирийским туркменам и обстрелами грузовиков с турецкой гуманитарной помощью для сирийцев.
Спустя несколько часов после того, как был сбит Су-24, российские пропагандисты развернули бурную кампанию в массмедиа. После американцев, грузин и украинцев теперь у российских граждан появился новый внешний враг — турки. «Агрессия Турции против России» позволяет Кремлю в очередной раз мобилизовать население в поддержку Путина и отвлечь внимание от проблем в российской экономике.
«Турки уничтожили наш самолет, мы уничтожим их экономику, лично я больше в Турцию — ни ногой», — подобные этому сообщения стали появляться в Twitter и Facebook уже к вечеру вторника. В минувший четверг эти призывы были оформлены поручением Дмитрия Медведева правительству разработать «комплекс экономических и гуманитарных мер». А министр экономического развития Алексей Улюкаев заявил, что Россия прекращает работу над рядом проектов инвестиционных и торговых соглашений с Турцией. В том числе и над проектом газопровода «Турецкий поток» и АЭС «Аккую». Впрочем, разве это Анкара инициировала «Турецкий поток» и упорно добивалась у Москвы разрешения на его строительство?
Но еще до заявлений Д.Медведева и А.Улюкаева Россельхознадзор усилил контроль за поставками сельхозпродукции и продовольствия из Турции, введя 100-процентный контроль турецких грузов, а МИД РФ призвал сограждан покинуть Турцию. Что ж, как и в случае с продовольственным эмбарго в отношении стран Евросоюза, Россия наказывает, в первую очередь, своих собственных граждан.
Впрочем, не покидает ощущение, что многие свои решения по Турции Москва так и не доведет до конца. От масштабного конфликта с этой страной может серьезно пострадать крупный российский бизнес. А Россия лишится важного торгово-экономического партнера. Откуда же тогда завозить товары легкой промышленности и продукты? Не все же из Китая, который и так сильно влияет на российскую экономику.
Но, главное, под угрозой оказываются планы по созданию новой антитеррористической коалиции, которая может позволить Кремлю не только ослабить международную изоляцию и вернуть Путина за стол «группы семи», но и задвинуть подальше тему «украинского кризиса» в диалоге России с Западом. Да и в ЕС и НАТО многие (в первую очередь Париж) заинтересованы в том, чтобы инцидент со сбитым Су-24 не усугублял отношения России и Турции, а был поскорее забыт.
- Информация о материале
Суд зобов’язав слідчий відділ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області відкрити кримінальне провадження щодо самоправства та зловживання службовим становищем чиновниками Департаменту капітального будівництва ХОДА під час проведення конкурсу з закупівлі послуг за державні кошти. Про це йдеться в ухвалі Дзержинского районного суду м. Харкова від 10 листопада 2015 року.
20 жовтня 2015 року Департамент капітального будівництва Харківської ОДА акцептував пропозицію ТОВ «Астер-М» щодо придбання обладнання для модульних котелень на твердому паливі 12,64 млн грн.
Обладнання потрібно було поставити в смт. Чкаловське Чугуївського району Харківської області, де планується провести технічне переоснащення системи теплопостачання. При цьому, організатори торгів відхили пропозицію ТОВ «Альтернатива-Т», яка була дешевша за пропозицію переможця на 2,60 млн грн. (21%). Пропозиція була відхилена через «незрозумілий підпис» під банківськими довідками та через те, що не всі сторінки були пронумеровані.
Переможцем тендеру було визнано ТОВ «Астер-М», з яким 2 листопада Департамент уклав угоду.
Але перед цим, 28 жовтня, ТОВ «Альтернатива-Т» оскаржило результати торгів в територіальному відділенні Антимонопольного комітету. На думку підприємців, чиновники Департаменту «порушили порядок проведення процедури закупівлі». АМКУ буде розглядати скаргу 1 грудня.
29 жовтня представники фірми також звернулися до Дзержинського райвідділу міліції з заявою про скоєння кримінального правопорушення комітетом з конкурсних торгів Департаменту капбудівництва Харківської ОДА, який очолював перший заступник директора Василь Воробець. «Альтернатива-Т» наполягала, що було порушено дві статті Кримінального кодексу – «самоправство» та «зловживання службовим становищем».
Однак, слідчий відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не вніс, після цього фірма звернулася до суду. 10 листопада суддя Сергій Лазюк задовольнив скаргу, адже співробітники міліції не змогли пояснити, чому дані не були внесені в ЄРДР. Суд зобов’язав відкрити кримінальне провадження щодо дій чиновників та внести інформацію до реєстру.
ТОВ «Астер-М» належить Олександру Корсунському та Олегу Креймеру. Останній живе у Німеччині й відомий як бізнес-партнер Михайла Шифріна. Останній є засновником ТОВ «Побутелектротехніка», яка відома оборудками з виданням підручників за часів міністра Дмитра Табачника.
ТОВ «Альтернатива-Т» зареєстроване в Дніпропетровську на мешканку Бердянська Катерину Доценко.
Харківську ОДА з лютого 2015 року очолює Ігор Райнін. До того він працював в Адміністрації президента, а по призначенні губернатором також став радником Бориса Ложкіна по регіональній політиці.
Нагадаємо, минулого року міліція відкрила декілька кримінальних проваджень за ознаками привласнення майна стосовно керівників ТОВ «Спецводстрой». За думкою слідчих, ті діяли у зговорі з чиновниками Департаменту капітального будівництва Харківської ОДА, а представник підприємства передавав керівнику цього Департаменту готівку на суму, яка складала 20-25% від отриманих бюджетних коштів. Так, слідство розслідує один епізод справи, коли власник «Спецводстрою» передав директору Департаменту більше мільйона гривень готівкою.
- Информация о материале
Премьер министр Арсений Яценюк решил передать эксклюзивные права на коммерческую охрану недвижимого имущества государства ведомству своего однопартийца - Департаменту полиции охраны Национальной полиции (ДПОНП) МВД Арсена Авакова. Об этом говорится в постановлении Кабмина №937. Этот департамент был создан в результате переименования ГСО МВД генерал-майора Сергея Будника. Теперь эта формально обновленная структура МВД сможет монопольно охранять более 70 предприятий и учреждений, большинство из которых ранее привлекали для охраны частные компании или специальные, а не охранные подразделения того же ведомства.
В список эксклюзивно охраняемых ПОНП МВД активов вошли, в том числе, администрации почти всех работающих в Украине морских портов, СГП «ЧАЭС» ГосАгенства Чрезвычайных ситуаций, концерн «Укроборонпром» и управляемый им специализированный порт Октябрьск, навигационно-гидротехнические ГП «Укрводпуть» и «Дельта Лоцман», все порты АМПУ Минтрансвязи, и концерн РРТ Госспецсвязи и защиты информации. Охранная монополия МВД также охватывает Национальные телекомпанию и радиокомпанию вместе со всеми областными телерадиокомпаниями, включая Луганскую и Донецкую, работающие в зоне АТО. А также частично активы Госводагенства. Предоставленные ведомству Авакова эксклюзивные права охраны в этой отрасли включили в себя ГП «Кривбасводоснабжение» и граничащие с оккупированной территорией Крыма Управления Каховского и Северо-Крымского каналов.
Кабмин не упомянул в своем постановлении Управление Ингулецкой оросительной системы, что формально означает разрешение привлекать к его охране частные компании или общественные организации. Кроме этого, «охранное» постановление не включило важнейшее для экономики и жизнедеятельности Донбасса предприятие госинфраструктуры - Управление канала Днепр-Донбасс, которое питает ресурсом «облводресурсы» и «горводоканалы» на оккупированных территориях и территориях военно-гражданских администраций.
Не исключено, что организованная по-новому система охраны в самом скором будущем может стать причиной межведомственной анархии в сфере обеспечения безопасности стратегических объектов водоснабжения и теле-радиотрансляции, работающих в прифронтовой зоне. Ведь гарантом неприкосновенности государственной недвижимости и доступа на ее территорию являются отнюдь не глава МВД или тем более не начальник ДПОНП. Эта ответственность лежит на командном составе СБУ и Минобороны, которые отвечают за уровни террористической угрозы со стороны иностранного агрессора. Но охранные расходы государства теперь начнут перераспределяться не в пользу стратегической инфраструктуры связи и водоснабжения в прифронтовой зоне, а перейдут в намного более доходную область коммерческих госактивов.
При профессиональном подходе к решению задачи охраны недвижимости того же Минэнерго правительству стоило бы задуматься о перераспределении на МВД многомиллионных государственных расходов на охрану систем транспорта и хранения нефти, природного и сжиженного газа. В том числе стоило бы просчитать целесообразность перераспределения расходов с точки зрения весьма вероятных в период внешней агрессии затрат на ликвидацию последствий возможных судебно-имущественных захватов, несанкционированных проникновений или террористических атак. Но МВД вряд ли стоило передавать охрану самой протяженной в Европе сети магистральных газопроводов «Укртрансгаз» или весьма разветвленной сети недвижимости «Укртранснафты». Ведь в случае провала функций охраны и возможных из-за этого технологических аварий, их операционная ликвидация будет возложена не на МВД, а на другое ведомство - Госслужбу чрезвычайных ситуаций. Она, в свою очередь, будет вынуждена обращаться к техническим силам еще одной структуры - специальным Инженерным войскам Вооруженных Сил. Такой «межведомственный футбол» и перебрасывание функций может забрать драгоценное в подобных ситуациях время, и потребовать от государства дополнительных затрат. Но обширный опыт ликвидации аварий и диверсий, судя по всему, ничему не научил украинские власти.
Оптимальным выходом в нынешней ситуации могло бы стать возрождение Трубопроводных спецвойск украинской армии. Несмотря на важнейшую роль, сыгранную при ликвидации аварии на ЧАЭС, этот род войск был бездумно расформирован руководством Украины в начале этого века. Теперь, затевая «охранную революцию», премьер-министр Арсений Яценюк вполне мог бы об этом вспомнить.
Кого будет охранять МВД
В прилагаемый к «охранному постановлению» Кабмина №937 список государственных и других объектов собственности, недвижимость которых охраняется исключительно МВД, вошли «Одесский Припортовый Завод», НАЭК «Укрэнерго», подчиненное МЧС ГП «Энергорынок», и последняя из оставшихся у государства генерирующих компаний ПАО «Центрэнерго». Из других предприятий Минэнерго, правительство решило отдать департаменту ПОНП МВД эксклюзивные права охраны «тезки» департамента - ГП «Предприятие по обеспечению нефтепродуктами (ПОНП)». Оно является правопреемником государственной Феодосийской нефтегавани, и оперирует Херсонским нефтеперевалочным комплексом.
Зато ГП «Укртранснефтепродукт», в отличие от Херсонского нефтетерминала, в перечне эксклюзивных объектов охраны МВД почему-то не числится. Хотя оно оперирует в высшей мере проблемными с точки зрения охраны госактивами. Во-первых, это обширная недвижимость крупнейшего в Восточной Европе Лубенского шахтного хранилища нефтепродуктов (бывшая Исследовательско-промышленная лаборатория налива и подземного хранения нефтепродуктов Госрезевра в Сухой Солонице). Во-вторых, «Укртранснефтепродукт» отвечает за имущественные права государства на нефтепродуктопровод Мозырь-Ужгород (у нас больше известен как «Самара-Западное направление»).
Избирательная политика премьера Яценюка коснулась и других предприятий Минэнерго. Например, в списке объектов, которые должно охранять ведомство Авакова, числится СГП «ЧАЭС», НАЭК «Энергоатом» и ГП «Цирконий», но нет концерна «Ядерное Топливо Украины» и Восточного ГОКа. Менеджмент двух последних украинская пресса относит к сфере влияния Николая Мартыненко - однопартийца Яценюка и Авакова по НФ.
Также отнесся Кабмин и к перераспределению в пользу МВД эксклюзивных прав охраны предприятий системы НАК «Нафтогаз Украины». В «охранном» списке числится сам госхолдинг, а также принадлежащие ему ПАО «Укрнафта», «Черноморнефтегаз», «Укртраснафта», ГП «Укртарансгаз» и «Укргаздобыча», большинство из которых до принятия нынешнего постановления привлекали к охране частные компании. Зато из него выпало дочернее НАК «Нафтогаз Украины» ГП «Укрспецтрансгаз», оперирующее государственным парком цистерн для перевозки сжиженного газа и терминалами по его перевалке. В течение более чем десяти лет управление этими госактивами пресса относит к сфере влияния нынешнего лидера Оппозиционного Блока Юрия Бойко. Отсутствие указанного ГП в постановлении означает, что вопросы охраны сектора активов НАК «Нафтогаз Украины» в сфере сжиженного и баллонного газа правительство оставило в компетенции этого «крепко сбитого хозяйственника» Партии регионов.
- Информация о материале
В Україні є ринок державних закупівель, на який мало звертають уваги. А дарма. Бо він стосується чотирьох тисяч людей, на лікування яких держава щороку витрачає до півмільярда гривень.
Ні, це не народні депутати, і не урядовці. Це звичайні українці, чиї життя залежать від того, чи вдасться їм провести черговий сеанс діалізу – очистки крові від всілякої гидоти, що потрапляє до неї через непрацюючі природні фільтри людини – нирки.
Варіантів підтримання життя є два: гемодіаліз або перитонеальний діаліз.
При гемодіалізі кров пацієнта прокачується через зовнішній фільтр, чиститься і повертається назад у організм.
Перитонеальний діаліз передбачає закачування очищувального розчину через дірку у животі і її злив з іншої дірки.
Ми не будемо «вбурюватись» у медичні проблеми. Просто побажаємо усім здоровим не мати такої халепи, а хворим – здоров’я і безперервної опіки. А з огляду на нашу тендерну специфіку проаналізуємо державні ринки діалізу.
Отже суттєва різниця між цими процедурами передбачає, що на ринку гемодіалізу правлять бал одні гравці, перитонеальним займаються інші.
Однак вивчення тендерів показує, що слово «ринок» вживати у цьому контексті взагалі неправильно. Оскільки постачання необхідного приладдя повністю монополізовано у випадку перитонеального діалізу і ділиться навпіл між двома угрупуваннями по гемодіалізу.
|
№/група/фірма |
Підряди, грн. |
|
1ф «Ренарт» |
394 490 425 |
|
2г «Гамбрамед» |
315 354 044 |
|
3г «Румед» |
297 681 873 |
|
4г «Діалсервіс» |
248 773 071 |
|
5б «Бакмед» |
222 941 547 |
|
6ф «Фрезеніус Медикал Кер Україна» |
161 540 634 |
|
7ф «ТТВ-Дом» |
154 101 493 |
|
8 «Індекс» |
62 992 099 |
|
9б «Лінк-Медитал» |
47 981 666 |
|
10г «Укрпрофмед» |
35 242 178 |
|
…Десятки інших фірм поділили |
157 594 865 |
(дані про тендери, у предметі закупівель яких було вказано слово «діаліз», з моменту заснування «Вісника держзакупівель» у 2008 році, без урахування закупівель центральних органів та установ у Києві, які складають незначну частину закупівель у порівнянні з регіональними)
Перитонеальна монополія «Бакмеду» (група позначена у таблиці літерою «б»)
Перитонеальний сегмент можна порівняти з ринком електроенергії, яку ви можете взяти або у обленерго, або поставити собі вітрячок і крутитись якось самотужки. Порівняння з вітрячком показує наскільки мізерна кількість тендерів припадає на когось іншого, ніж на двох визнаних лідерів – фірми «Бакмед» (223 млн грн. за сім років) і «Лінк-медитал» (48 млн грн.). При цьому говорити про якісну конкуренцію між цими фірмами не доводиться.
За даними джерела «НГ» на митниці, обидві фірми імпортують приладдя для діалізу тільки від одного постачальника – угорської компанії «Immedex Europe Kft.» (за даними за 2013 рік, ще одним отримувачем товарів «Іммедексу» в Україні було ПП «Фармлогістика», яке участі в державних тендерах не бере, тому розглядати цю гілку не будемо).
Саме угорський «Іммедекс» нині виступає засновником «Бакмеду». А до угорців співзасновником та багаторічним керівником «Бакмеду» був Микола Баришевський, який нині є співвласником «Лінк-медиталу» разом з Олексієм Баришевським.
Цікаво, що весь цей «Бакмед» виріс на державному майданчику, оскільки першим засновником фірми була державна компанія «Укрмедпостач». А керівники держкомпанії згодом попереходили у приватний сектор. Леонід Каліннік з крісла директора «Укрмедпостачу» перебрався до складу співзасновників «Бакмеду» (потім його прізвище теж було витіснено угорським засновником). Заступник Калінніка по держкомпанії Сергій Ледін очолив правління «Бакмеду», а згодом його на цій посаді замінив Дмитро Сергійович Ледін.
Гемодіаліз «Гамбри» («г») і «Фрезеніуса» («ф»)
Розклади на ринку гемодіалізу можна порівняти з ситуацією у секторі мобільного зв’язку. Його багато років ділили навпіл «Київстар» та UMC (нині МТС), поки туди не вклинився «Астеліт» Ріната Ахметова. Однак новачку вдалось відщипнути лише 15% ринку. Відтак гегемонія лідерів залишилась фактично непорушною (і лише Антимонопольний комітет її не бачить всі ці роки).
По гемодіалізу олігополістами виступають дві групи.
Лідером виглядає умовна група «Гамбра», яка за сім років отримала від держави гемодіалізні підряди щонайменше на 861 млн грн. Сюди зараховуємо МСП «Гамбрамед» (315 млн грн.), ТОВ «Діалсервіс» (249 млн грн.) і ТОВ «Румед» (297 млн грн.)
Основоположниками групи можна вважати Леоніда та Лілію Файнблатів, засновників «Гамбрамеду». Ця фірма раніше входила до складу засновників «Діалсервісу» і досі ділить з нею одну адресу у Києві по вул. Зоологічна, 3я. Згодом «Діалсервіс» було перереєстровано на Євгена та Олександра Батюків.
Також Файнблати були засновниками «Румеду», згодом перереєструвавши фірму на Олександра Кушніра і Галину Жнякіну.
Тобто з точки зору тендерного законодавства ці три фірми не є пов’язаними, але фактично ці фірми виглядають як нерозлийвода, оскільки успішні тендери вони розігрують виключно між собою.
Ситуація трохи змінилась восени 2014 року, коли на боці цієї групи почало грати ТОВ «Укрпрофмед». Ця фірма у останні роки була відома як підрядник будівництва «Охматдиту», на субпідряді у якої знаходились фірми Януковича. У 2000-х «Укрпрофмед» належав Олені Бех, чия інша компанія «Інтерфарм» фігурувала у скандалі з трикратним завищенням цін на вакцини у 2008 році. Згодом місце Бех в «Укрпрофмеді» зайняла її партнерка Ірина Коваль, а нині засновниками є «Пентафлекс Гроссменн Ел.Пі.» (Шотландія) і ТОВ КУА «ІФГ Капітал венчурні фонди» Ірини Новикової.
Від цієї групи трохи відстає умовна група «Фрезеніус» – 710 млн грн. на держпідрядах за сім років. Сюди зараховуємо ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (162 млн грн.), ТОВ «Ренарт» (394 млн грн.), Спільне українсько-німецьке підприємство «ТТВ-Дом» (154 млн грн.).
У цьому випадку про спільних засновників не йдеться. Просто вони розігрують тендери здебільшого між собою. Але є ще кілька непрямих доказів.
«Ренарт» розігрує тендери з «ТТВ-дом», також за даними джерела на митниці у них однакові постачальники з Австрії – «Medprodex Trading Gmbh» і «AP Holdihg GmbH».
У свою чергу «ТТВ-дом» і «Фрезеніус Медикал Кер Україна», який імпортує устаткування німецької компанії «Fresenius medical care Deutschland gmbh», ловились антимонопольниками на тендерній змові.
Хто виглядає справжнім лідером у цій групі сказати важко. Хоч «Ренарт» Сергія Суміна і є безумовним лідером діалізного хіт-параду, однак фірма зі статутником 60 тисяч гривень не виглядає «важковиком», не маючи навіть свого сайту. При цьому у київської фірми з мільйонними оборотами контактний телефон 067-235-36-05 такий же, як вказував якийсь Сергій у оголошенні про продаж «алюминиевые катушки 27см. под NAB адаптеры» для магнітофонів. Несолідно.
Засновниками одеського «ТТВ-дом лтд» є доцент Одеського національного економічного університету Анатолій Коверда і багаторічний працівник Одеського екологічного університету Євген Гущин. Раніше співзасновником «ТТВ-дому» був «Торговий дім «Преображенський». Співвласником цієї фірми був доволі відомий у Одесі адвокат Олег Куталадзе, у біографії якого є і робота у міськвиконкомі Одеси часів Гурвіца, і робота у «Трансінвестсервісі» (фірма орендує шматок порту Южного).
«Фрезеніус Медикал Кер Україна» зареєстровано на німецьку фірму «Фрезеніус медикал кер бетайлігунгсгезелльшафт мбх». А директором української фірми вже багато років є Володимир Подворний, який і презентує компанію у мас-медіа.
Регіональний розріз
У плані покриття України перевага теж на боці «Гамбри», яка контролює вдвічі більшу територію від «Фрезенівців». При детальному вивченні, як ділились обласні підряди по рокам, очевидно, що у кількох областях були битви. Наприклад, три роки тому замовники Дніпропетровської і Черкаської змінили милість з «Гамбри» на «Фрезенівців». У 2014 році «Фрезенівці» також ввійшли у Чернігівську область.
Також відомо про бойові дії у Львівській області, які проходили цієї зими. «Фрезенівці» спробували виграти цінову війну у споконвічній вотчині «Гамбри», запропонувавши дешевше устаткування і оголосивши піаркомпанію по прив’язці «Укрпрофмеда» до Януковича. Однак опоненти застопорили справу скаргою в АМКУ і розборки за 50 млн грн. перенесено на 2015 рік.
Тож головне очікування від нового року наступне – чи з’явиться на ринку діалізу третій оператор, якому вдасться вклинитись у існуючі розклади. І якщо з’явиться, то як це відобразиться на цінах. Існуючий рівень ми вже зафіксували, а у 2015-му – подивимось. Нова серія закупівель почнеться найближчими тижнями і ми будемо уважно слідкувати за ними.
- Информация о материале
У другу річницю початку Євромайдану, який потім переріс в Революцію Гідності, Україна знову опинилась на краю прірви. До цього краю її привели жадібність та неспроможність піднятись зі своїх особистих корисливих інтересів до рівня національних, чи, принаймні, від своїх миттєвих інтересів до стратегічних, які не можуть не корелюватись з національними більшості теперішнього політичного істеблішменту.
Маємо декілька ключових ризиків.
Перший – це економічний колапс, який може статись внаслідок некомпетентних дій уряду, корупції та непроведеної інституційної реформи, а також економічної складової війни з Росією.
Другий – це міжкланові протиріччя, які не можуть бути розв’язані в рамках діючої моделі влади та управління та існуючого рівня політичної культури основних кланів та груп. Наявний приклад – ситуація з Корбаном.
Третій – це можливість політичного загострення внаслідок спроб вирішити конфлікт на Донбасі нехтуючи національними інтересами за наявності зовнішнього тиску.
В цьому можна звинуватити Порошенка, але слід зазначити, що його зовнішньополітичні прорахунки не мали б таких наслідків, якщо б система ухвалення рішень на найвищому рівні працювала б в інший, більш ефективний спосіб.
Всі ці ризики, як бачимо, в той чи інший спосіб пов’язані з неефективною, навіть хибною системою влади та управління, яка створює деструктивні мотивації. Як раз цю систему і не змінюють, незважаючи на красиві гасла, теперішні керівники України.
З Революції Гідності в Україні розпочався реальний процес трансформації суспільства і країни. Суспільства, в якому громадяни, як свідомі суб'єкти суспільного процесу, разом формують правила свого співжиття як нації, і наймають владу для реалізації, захисту, обслуговування своїх інтересів.
Цей процес характеризується формуванням системи влади «знизу», шляхом найму, а в разі незадоволеності управлінням – відсторонення представників влади. Саме так було з Януковичем і його командою.
Але нове керівництво не стало руйнувати хибну систему. Воно лише змінило зовнішньополітичний вектор і розпочало повільну лібералізацію. А боротьбу з корупцією проводить лише під тиском громадянського суспільства.
Те ж саме стосується й великого бізнесу, який діє за принципом «Пока гром не грянет – мужик не прекрестится».
Лише від’єднання від олігархічної кормушки та усвідомлення втрат внаслідок катастрофічної декапіталізації почали спонукати його найвпливовіших представників розпочати так звані Хаяттські консультації та ініціювати інші, більш широкі комунікативні площадки.
Також слід розуміти, що ще значна частина суспільства, яка задавлена бідністю, ще не вийшла з пострадянських обійм патерналізму, ще піддається маніпулятивним технологіям, що і довели місцеві вибори.
Хоча вибори також довели і готовність суспільства до мобілізації, коли є чітка межа між чорним та білим, як наприклад в Миколаєві.
Зовнішні фактори також не є сприятливими. Так, західні партнери ще допомагають Україні, але зараз майже за лише ціннісною ознакою – як жертві агресії Путіна.
Україна за цей період не довела свою привабливість як перспективного та надійного економічного партнера. До того ж, при проведенні зовнішньої політики не враховуються геополітичні чинники.
Такі як об’єктивна спільність інтересів Німеччини та Росії наприклад. І відповідна зацікавленість «Старої Європи» саме зам'яти конфлікт, щоб не постраждали її економічні інтереси.
В чинній політичній конструкції склалася патова ситуація. Лишати чинний уряд не можна – він веде країну до соціально-економічної катастрофи. Спроба замінити уряд несе загрози розпаду коаліції та неформування нової, а якщо і формування то з ризиками антинаціонального формату.
Розпад коаліції – це дострокові вибори парламенту. Чи призведуть вони зараз до покращення ситуації і вирішення системних проблем?
Звісно ні! Навпаки вони мажуть призвести до ще більшої політичної дестабілізації.
Недаремно дострокові вибори парламенту є частиною плану Б Суркова, який чомусь досі не оголошений ГПУ в розшук. Останні заяви лідерів «Самопомічі» та «Батьківщини» свідчать про розуміння ними таких ризиків.
Який вихід? Вийти за рамки чинної політичної конструкції, зламати стару хибну систему та створити нову ефективну!
Це можна зробити запустивши одразу два процеси.
Перший – швидка інституційна реформа в межах діючого конституційного поля та реалізація на цій основі національної антикризової програми.
Другий – повне перезавантаження системи шляхом ухвалення нової Конституції України в установчий спосіб.
Тепер детальніше.
Стаття 90 Конституції України говорить, що: «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:
1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;
2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;
3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.
Тобто президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради, але не зобов’язаний.
А стаття 83 говорить, що до складу коаліції має входити більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.
Це означає що є можливість переформатування коаліції без участі в неї звичайних корупціонерів, на зразок Мартиненка та проросійських корупціонерів з «Опозиційного блоку».
Питання полягає в принципах формування, структурі, складі та першочергових завданнях нового уряду.
Щодо принципів.
Формування нового уряду, здатного впоратись з кризою, швидко провести інституційну реформу, змінивши власну структуру, прибравши дублюючі та не потрібні функції, скоротивши чисельність та встановивши за рахунок цього гідну і мотивуючу систему оплати праці.
А також запровадити ефективну систему ухвалення та реалізації рішень на основі єдиної уніфікованої прозорої, за виключенням питань нацбезпеки, системи електронного документообігу та швидко провести системні податкову та секторальні реформи, водночас вживаючи антикризові заходи…
Все це не може відбутись без активної участі громадянського суспільства та бізнес-середовища.
Саме вони є головними стейк-холдерами реальних реформ. Вони мають самоструктуризуватись, можливо, через проведення загальнонаціональних форумів, і на цій основі взяти безпосередню участь у формуванні нового уряду і його програми дій.
Вони також мають дотиснути депутатів – тих, хто відчуває власну відповідальність за майбутнє країни, та президента щодо формування нового уряду та нової відповідальної проурядової більшості.
Саме вони мають відбраковувати претендентів на посади в уряді, але робити це аргументовано і прозоро.
Так саме разом з формуванням нового уряду має бути погоджений та зреалізований алгоритм дій унеможливлення корупції, підкреслюю унеможливлення, а не боротьби. Головними тут мають бути інституційний, мотиваційний та процедурний чинники.
Тотальний контроль доходів та витрат чиновників, суддів, прокурорів та повсюдне застосування поліграфів мають стати нормою.
Цей чинник на порядок важливіший ніж виконання положень закону про очищення влади, деякі з яких потребують корегування. Всі ці питання мають бути терміново врегульовані законом.
Також мають бути приведені у відповідність до діючої Конституції всі нормативно-правові акти, з якими цього досі не зробили, як, наприклад, щодо національних регуляторів чи ВПК з «Укроборонпромом».
Більше того – такий новий уряд має отримати максимум повноважень в рамках діючої Конституції. І рік недоторканості. В тому числі, і від «майданів».
Ця недоторканість, втім, не повинна мати ознак ухилення від відповідальності. Уряд має щоквартально звітуватись за чітко визначеними заздалегідь критеріями та показниками.
Але за рік цей уряд має вивести країну з кризи та проінвентаризувати її, щоб потім передати наступному, який вже буде сформований на основі нової Конституції.
Власне, от і підійшли до другого питання – до ухвалення нової Конституції.
Відповідно до статті 5 діючого Основного Закону, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Статті 154-159 діючої Конституції регламентують виключно внесення змін до неї.
Отже питання ухвалення нової Конституції не є врегульованим. Єдина норма, яка має до цього відношення – це норма статті 156, яка опосередковано вимагає проведення всенародного референдуму щодо питань, які визначають конституційний лад.
Відповідно до цього, Верховна Рада має право інституалізувати процес ухвалення нової Конституції. Вона може ухвалити закон про Конституанту – спеціальний орган установчої влади народу, функція та повноваження якого – виключно розробка та ухвалення нової Конституції України.
Як буде називатись цей орган – Установчі Збори, Конституційна Асамблея, Конституційний Конвент – неважливо. Авторові особисто подобається назва Народне Віче, яка повертає до слов’янських традицій вічової демократії.
Головне інше – щоб делегати цього органу обирались на всенародних виборах, оптимально – за багатомандатною мажоритарною системою, як такою, що найменше піддається зловживанням.
Суб’єктами цих виборів були б об’єднання громадян.
Далі треба встановити критерії для делегатів, які б забезпечили якісний склад цього органу, ну і, звісно, передбачалося б наступне обмеження для делегатів можливостей обіймати наступні 5 чи 10 років посади у владі.
Цей мотиваційний чинник і є засадничим для установчої влади. Бо не може формувати правила той, хто має по ним грати.
Саме тоді Конституція, якою б вона не була за змістом, буде справжньою Суспільною Угодою, за якою громадяни потім винайматимуть владу.
На основі власного досвіду участі в підготовці текстів проектів Конституції можу стверджувати, що головне не форма правління.
Хоча саме зараз, враховуючи той факт, що в країні, на жаль, немає державних діячів, системних менеджерів та високоморальних авторитетів в одній особі, а ті, хто найбільш впізнавані, стали такими як правило штовхаючи інших, варто йти далі по шляху посилення ролі парламенту та місцевого самоврядування, визначати мету та принципи створення держави, а також механізми контролю громадян за владою та відповідальності влади.
Але в будь-якому разі і вибори до органу установчої влади, на яких працюватимуть інші мотиваційні чинники і для виборців, і для кандидатів в делегати, і сам процес роботи цього органу, і реальна всенародна конституційна дискусія стануть потужними факторами інтеграції української політичної нації, на відміну від того, що може відбутись на дострокових парламентських виборах.
А норми Конституції, ухваленої органом установчої влади та легітимізованої всенародним референдумом стануть справжнім Основним Законом.
Ініціатива щодо всенародних виборів органу установчої влади може стати і виходом з глухого кута мінських домовленостей.
Вже зрозуміло, що «особливий статус Донбасу» не має шансів бути проголосованим в парламенті. А проведення місцевих виборів на окупованих територіях без цього навряд чи можливе.
Проте висування вимоги забезпечення проведення виборів до органу установчої влади, який власне і буде визначатись по всіх питаннях державного устрою, вибиває останні аргументи у Путіна та контрольованих ним сепаратистів.
І демократичний Захід не зможе нічого заперечити. Громадяни мають власноруч вирішити, в якій країні вони хочуть жити. Але при цьому меншість не зможе диктувати умови більшості.
Тепер щодо реалістичності та термінів.
Сподіваюсь інстинкт самозбереження себе в Україні (це – важливо!) і мінімальне відчуття відповідальності за країну допоможуть і депутатам, і президенту піти саме цим шляхом.
Якщо в грудні місяці будуть ухвалені зазначені вище стратегічні рішення щодо уряду і конституційного процесу, а подібний законопроект вже розробляється Коаліцією громадянського суспільства «Народна Конституція», а уряд зможе швидко провести необхідні зміни і встигне вирішити бюджетні проблеми, то вже в березні можна провести вибори до органу установчої влади.
Ще 2-3 місяці знадобляться на ухвалення тексту нової Конституції і ще 2 на проведення референдуму з її затвердження. Тобто вже в вересні маємо шанс оновити нашу державу.
Далі мають бути проведені вибори тих органів влади та місцевого самоврядування, які будуть передбачені новою Конституцією і в грудні сформований новий, сподіваюсь, ще більш прогресивний уряд, завданням якого буде вже не подолання кризи, а прискорений розвиток і відповіді на нові цивілізаційні виклики.
А тоді може вже доведеться вже не в ЄС інтегруватись, а якийсь новий Східно-Європейський Союз створювати, а потім з США, Канадою, Британією та Австралією?
- Информация о материале
Страница 504 из 1561
