Статьи
22 серпня набуває чинності рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України», відповідно до якого мораторій на продаж земель визнається таким, що порушує права людини.
Рівно три місяці тому суд рекомендував Україні переглянути нормативні акти та ухвалити більш збалансоване законодавство, але за цей час нічого не було зроблено.
Хто найбільше програє від існування мораторію, та як рішення ЄСПЛ може змінити статус-кво в земельному питанні?
Мораторій — 9 літер і 18 років обмеження економічної свободи
Вже майже 18 років в Україні існує мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Обмеження, яке мало стати тимчасовим і було ухвалене 2001 року, з кожним днем продовжує ускладнювати життя майже 7 мільйонів простих землевласників через обмеження їхньої економічної свободи.
Відсутність ринкової вартості оренди та ціни на землю, ускладнені умови використання землі для отримання кредиту під заставу в банку, проблеми з успадкуванням та обміном земельних ділянок. Цей список негативних ефектів мораторію можна продовжувати вічно.
Що означає мораторій для звичайного землевласника?
Неможливість вільно розпоряджатися землею робить її низьколіквідним активом. Саме через це вартість оренди землі занижується, а землевласник отримує мізерні доходи.
По-перше, українські землевласники не мають можливості продати, обміняти землю або взяти кредит під її заставу. Самостійний обробіток також є неможливим для багатьох землевласників, оскільки дуже часто це люди похилого віку (середній вік власників паїв — більше 60 років), або люди, що переїхали в іншу місцевість.
Також часто паї не є цілісним земельним масивом, а складаються з дрібних ділянок, що унеможливлює їх обробіток. Єдиний варіант, який залишається у землевласників — здати землі в оренду.
По-друге, обмеження права вільно розпоряджатися землею призводить до знецінення землі як активу. Це пов'язано з тим, що землевласники не мають альтернатив використання власного активу, що дозволяє орендарям тиснути на землевласників і домогатися зниження вартості оренди.
В середньому українські землевласники отримують 50-70 дол (хоча в окремих випадках вартість оренди може становити і більше 100-120 дол), що значно нижче, ніж у європейських країнах, де ринок землі успішно функціонує (для прикладу ціна оренди у Франції — 224, Болгарії — 250, Данії — 595, Нідерландах — 878).
По-третє, більша частина землевласників (56%) здає паї в оренду, низька вартість якої є причиною мізерних доходів від землі. За розрахунками Світового банку, вартість оренди одного гектару в Україні повинна становити близько 250 дол.
Враховуючи те, що середній розмір паю в Україні сягає 3-4 га, землевласники недоотримують в середньому 600-800 дол за рік. Мізерний дохід, який власники отримують від своєї землі, є проблемою, що впливає на платоспроможність населення, можливість заощаджувати та інвестувати в майбутнє своїх домогосподарств.
«Майже успішні» спроби змінити статус-кво
На необхідності зняття мораторію неодноразово наголошували провідні експерти та частина політичного істеблішменту. Більше того, 55 депутатів підписали звернення до Конституційного Суду про неконституційність мораторію. Хоча суд і відмовив у задоволенні клопотання про відкриття конституційного провадження.
Крім цього, Міжнародний валютний фонд в своєму меморандумі, опублікованому 2 березня 2017 року, вперше виніс питання про скасування мораторію на перший план.
Зокрема, в ньому йшлося про необхідність розгляду питань пенсійної та земельної реформи, однак термін був відкладений через важливість досягнення суспільного компромісу в ключових питаннях.
Тому, на жаль, зусилля щодо скасування мораторію на продаж землі довгий час закінчувались нічим — мораторій знову і знову продовжували.
Однак ініціативи та спроби зрушити ситуацію з мертвої точки були присутні як серед експертів так і серед звичайних землевласників. Наприклад, проект farmland.in.ua, створення якого ініціювали ще у 2015 році, допомагав власникам паїв підготувати документи для подачі позовів до ЄСПЛ, що дозволило створити противагу з боку незалежних міжнародних інституцій українським політикам з популістичними заявами.
За час роботи порталу було опрацьовано більше 500 заявок від землевласників та зібрано близько 14 позовів до ЄСПЛ, з яких вже подано 11. Надаючи консультаційну допомогу пайовикам, експерти вчергове наголошували на неконституційності та дискримінаційній природі мораторію.
Рішення ЄСПЛ — шанс встановити чіткі правила гри
22 травня 2018 року стало відомо про рішення Європейського суду з прав людини щодо справи «Зеленчук та Цицюра проти України», яке стане новим кроком до скасування мораторію.
Зокрема, в рішенні говориться про те, що абсолютна заборона купівлі та продажу сільськогосподарської землі в Україні є порушенням права людини на приватну власність, закріпленого в статті 1 Європейської конвенції з прав людини.
У рішенні ЄСПЛ також наголошується на необхідності дотримання справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та правами власності позивачів.
У рішенні також йдеться про непостійний та частково суперечливий характер підходу держави до питання скасування мораторію. Суд також рекомендує державі в «розумні строки» ухвалити більш збалансоване законодавство, що може дозволити вийти з фази «законодавчої стагнації» в сфері земельної реформи.
Таким чином, міжнародний прецедент засудження на найвищому рівні мораторію як протиправного обмеження — створений.
Для українських землевласників дане рішення створює можливість відстоювати власне право розпоряджатися своїм активом.
Так, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення ЄСПЛ стають джерелом права в Україні з моменту, як сплине тримісячний строк від дати винесення рішення.
Тобто, починаючи з 22 серпня 2018 року українські землевласники, які хочуть захистити свої майнові права (обмежені внаслідок мораторію), зможуть посилатись у своїх позовах до національних судів на рішення ЄСПЛ.
Якщо держава у «розумні строки» не скасує мораторій, ЄСПЛ буде присуджувати майбутнім позивачам грошові компенсації, а це мільярдні втрати для держави.
Як показує практика, «розумні строки» у таких справах — це 1-2 роки.
Тобто, кожен позов до ЄСПЛ, що буде поданий протягом наступних років, це додатковий тиск на українську владу.
Після рішення ЄСПЛ землевласники опинились у виграшній ситуації. Якщо держава скасує мораторій— землевласники отримають можливість вільно розпоряджатися своїм активом. Якщо ні — вони зможуть отримати справедливу компенсацію від держави.
Українська влада ж опинилась в абсолютно програшній ситуації, оскільки незаконність мораторію визнала міжнародна інстанція, що немає упереджених інтересів в Україні та є незалежним арбітром. Тепер час грає не на її користь.
- Информация о материале
В августе 2018-го в период сезонного затишья деловой активности стало известно о сделке между ведущими игроками украинского рынка электронной коммерции – онлайн-магазином и маркетплейсом Rozetka.ua и группой компаний EVO, в которую входят популярные маркетплейсы и сервисы Prom.ua, Satu.kz, Deal.by, Bigl.ua, Zakupki.Prom.ua, Crafta.ua, Kabanchik.ua, Вчасно и Shafa.ua.
Известие о возможном слиянии гигантов получило широкий резонанс, тогда как сделки с другими высокотехнологическими компаниями украинского происхождения обсуждаются в основном только в профессиональном сообществе. Подобное смещение фокуса внимания не удивительно – услугами Rozetka.ua и группы компаний EVO активно пользуются на внутреннем рынке, в то время как об украинских корнях многих известных в мире IT-компаний украинцы даже не догадываются.
Инвестиции невидимого фронта
Инвестиции в высокотехнологичные компании родом из Украины сегодня демонстрируют завидную динамику. «В 2017 году объем венчурных инвестиций увеличился в три раза и достиг почти $260 млн. Количество сделок осталось примерно таким же, как и в предыдущем году, что свидетельствует об увеличении среднего чека до $484 тыс», – говорит исполнительный директор Украинской ассоциации венчурного и приватного капитала (UVCA) Ольга Афанасьева.
Собеседница Фокуса также напоминает, что в 2017 году до $128 млн вырос объем прямых инвестиций в высокотехнологичные проекты и начался бум с первичным размещением токенов – привлечением инвестиций в форме эмиссии криптовалют (Initial Coin Offering, сокращенно – ICO). Всего ICO украинских компаний за 2017 год собрали более $160 млн.
Среди самых заметных сделок 2017 года эксперты называют привлечение $110 млн Grammarly, благодаря чему мир узнал, что популярный сервис корректировки правописания на английском языке основали украинцы. А также инвестиции в $30 млн в BitFury, $10 Petcube, $7 млн в People.ai и многие другие.
«Говорить о результатах 2018 года еще слишком рано, хотя уже известно более чем о 30 сделках, тогда когда в целом за 2017-ый состоялось всего 44 сделки, – говорит Андрей Колодюк, управляющий парнер AVentures Capital. – Думаю, что до конца года произойдет, как минимум, столько же и мы по-прежнему будем наблюдать за ростом рынка».
За первое полугодие 2018 года Колодюк выделяет сделку на сумму около $1 млрд по покупке Amazon американской компании Ring, у которой в Украине находится офис разработки с более 400 сотрудниками.
Продолжает набирать обороты и ICO. Так, в начале года основанный украинцами проект Neuromation, построенный на использовании искусственного интеллекта, собрал на ICO более $70 млн и занял второе место в топ-6 крупнейших ICO 2017 года по версии агентства ICOrating.
Озвученные сделки и их объемы – только вершина айсберга. «Проблема инвестиций в украинский IT-сектор – их непубличность, так как за последние пять лет по нашим оценкам не менее половины всех M&A оставались за кадром», – считает Виталий Горовой, управляющий партнер инвестфонда Insoft Capital. То есть реальные вливания могут быть еще больше тех сумм, которые фигурируют в СМИ.
Чужие деньги
Как отмечает Дмитрий Сичкарь, советник Quantum Attorneys, в отличие от реального сектора (агро, строительство, недвижимость и др.), где инвестиционные сделки в основном происходят между украинскими бенефициарами, инвестиции в IT в большинстве своем имеют иностранную составляющую.
Андрей Колодюк, ссылаясь на исследование своей компании, утверждает, что иностранный капитал составил около 96% от общего объема инвестиций в отрасль, тогда как в 2016 году и ранее распределение внешнего и локального капитала было практически равным.
Пока в IT-секторе происходит инвестиционный бум, руководство государства сетует на оскудение иностранных вливаний в украинскую экономику. По официальным данным, прямые иностранные инвестиции в Украину (ПИИ) в 2017 году составили $430 млн, что на 80% меньше, чем в предыдущем году.
Справедливости ради стоит напомнить, что в 2016-м основной объем ПИИ поступил благодаря докапитализации банков с иностранным капиталом, которая в 2017 году уже не проводилась в подобных масштабах. Однако в сравнении с лучшими годами, когда ПИИ в Украину достигали $4-10 млрд, показатели прошлых лет в целом выглядят жалкими.
Если в реальном секторе в 2018-2019 годы ожидается охлаждение инвестиционной активности в связи с избирательной кампанией в Украине, в секторе IT, по мнению экспертов, влияние этого фактора будет минимальным. «Специфика IT рынка позволяет ему активно развиваться и привлекать иностранных инвесторов, несмотря на экономическую нестабильность, предвыборный период в Украине и продолжающийся конфликт на востоке страны, – говорит Юлия Янюк, старший юрист ЮФ Evris. – Согласно прогнозам к концу года снижения активности на рынке не будет и ожидается рост инвестиций как минимум на 20-30%».
В этом контексте украинский IT-сектор можно было бы назвать спасательным кругом для экономики, которая традиционно страдает от дефицита иностранной валюты. Однако далеко не все озвученные выше миллионные суммы действительно поступают в страну.
«Считать это инвестициями в украинскую экономику можно с очень большой натяжкой, – говорит управляющий директор инвестиционно-банковского департамента инвестиционной компании Concorde Capital Сергей Чуйкин. – Как правило, деньги в Украину не заходят. В лучшем случае, команда, работающая над проектом, остается в Украине и продолжает получать здесь заработную плату и нести расходы».
Впрочем, даже это уже немало, учитывая высокий уровень выплачиваемых в инвалюте зарплат в IT-секторе.
Переломить ситуацию могли бы государственные преференции для развития сферы информационных технологий. И здесь, по мнению Юлии Янюк, хорошим примером для подражания может быть недавно подписанный в Республики Беларусь декрет «О развитии цифровой экономики», который предполагает создание парка высоких технологий. Его резидентами могут стать разработчики решений на основе блокчейна, систем машинного обучения и искусственных нейронных сетей, для которых отменяется налог на прибыль. Кроме этого декрет закладывает правовые основы для оборота криптовалют и внедряет некоторые институты английского права.
Rozetka + EVO ≠ Amazon
Вернемся к самой резонансной сделке года. Как следует из официального сообщения ее участников, Rozetka выкупает долю, которая принадлежала в группе компаний EVO инвестору Naspers (интернет-холдинг со штаб-квартирой в ЮАР). После этого доля основателей EVO трансформируется в часть объединенной компании.
Распределение долей в результате слияния стороны не разглашают. «Rozetka.ua по факту покупает контрольный пакет в EVO Group, следовательно, основатели последней могут претендовать на миноритарную долю. Она будет существенно меньше долей акционеров Rozetka.ua, ведь теперь основатели EVO претендуют на часть боле значительного игрока рынка», – комментирует сделку Андрей Усенко, менеджер отдела инвестиций и рынков капитала компании KPMG в Украине.
При первом взгляде на эту крупную и знаковую для украинского рынка сделку не сразу становится заметным такой не самый приятный момент, как уход из страны важного зарубежного инвестора. «Я оцениваю природу этой сделки скорее как стремление крупного мирового игрока (Naspers) покинуть украинский рынок, чем поглощение Rozetka.ua своего конкурента, – комментирует Сергей Чуйкин из Concorde Capital. – Не секрет, что Naspers давно искала покупателей на все свои украинские активы, кроме OLX, являющегося ее основным бизнесом по всему миру, и не так давно вышла из проекта Modna Kasta, в который активно инвестировала до 2014 года».
Участники сделки заявляют, что все существующие проекты продолжат свою работу, а операционное управление бизнесом останется неизменным. «Мы (основатели EVO Николай Палиенко, Денис Горовой и Тарас Марашко — Фокус) продолжим развивать бизнес и продукты группы компаний EVO. Все проекты EVO продолжат свою работу под этими же названиями», – подтверждает Николай Палиенко, основатель и гендиректор EVO.
Впрочем, исход сделки между Rozetka.ua и группой компаний EVO зависит еще и от Антимонопольного комитета Украины (АМКУ). «Наряду с пониманием, что компании лидируют в своем сегменте и сделка имеет признаки концентрации, рынок электронной коммерции в Украине остается слабо изученным и проведение оценки соотношения долей рынка, и, соответственно, определения рисков монополизации, может вызвать трудности», – считает Мария Фельмецгер, юрист практики корпоративного права АО Juscutum. В святи с этим собеседница Фокусане берется прогнозировать решение регулятора, хоть и считает, что сделка по слиянию этих компаний может создать предпосылки к монополизации рынка и снижению конкурентоспособности в сфере электронной коммерции.
«Крупнейшие мировые игроки Amazon и Alibaba сегодня занимают львиную долю не только на своих рынках в США и Китае, но и по всему миру и продолжают свой рост высокими темпами, в том числе за счет поглощения конкурентов, – проводит аналогию Сергей Чуйкин. – Но я не помню, чтобы какая-то из этих компаний участвовала в антимонопольных разбирательствах или скандалах». Именно поэтому Сергей Чуйкин ожидает положительного решения АМКУ.
По словам Николая Палиенко, управлять объединенной компанией и принимать стратегические решения будет совет директоров, который планируют создать после закрытия сделки. «Мне интересно, изменится ли модель управления? – рассуждает о последствиях Дитрий Гадомский, соучредитель и гендиректор Axon Partners. – Мы, когда создавали Axon Partners, смотрели на опыт нескольких компаний – не только Spotify, Netflix, Zappos, но и EVO. В частности, их подразделения bigl, которое «бирюзовое» (что предполагает самоуправление вместо жесткой иерархии — Фокус). Мы брали их в качестве примера при построении своей «бирюзововсти». Надеюсь, EVO продолжит «бирюзоветь», несмотря на то, что контрольный пакет будет у Розетки».
Последствия подобной сделки для ее участников опрошенные эксперты оценивают положительно. «Это отличный пример того, как крупнейшие украинские бизнесы могут объединяться, чтобы стать еще сильнее, – говорит Евгений Сысоев, управляющий партнер фонда AVentures Capital. – Подозреваю, что условия покупки были классными для Владислава Чечеткина, EVO получат много синергий, и все акционеры, в том числе Horizon Capital (владеют долей в Rozetka — Фокус) очень круто на этой сделке заработают».
Вдохновившись перспективами, многие украинские СМИ высказали амбиционную гипотезу о том, что Rozetka и EVO объединяются для последующей продажи Amazon, который скоро может зайти в Украину. Однако даже участники сделки относятся к таким перспективам скептически. По крайней мере – на словах. «Сегодня борьба e-commerce гигантов разворачивается на огромных рынках Юго-Восточной Азии, и перспективны выхода Amazon на украинский рынок мне кажутся крайне маловероятными», – рассказал Фокусу Николай Палиенко.
Среди препятствий для выхода Amazon опрошенные эксперты также назвали страновые риски — «дырявые границы», открытые для контрабанды, распространение «серых» схем и т.п. «Кроме того, что для такого гиганта рынок Украины слишком мелкий и экономически неинтересный, политическая ситуация, экономическая нестабильность и военные действия на территории страны не добавляют привлекательности данной инвестиции», – заключает Мария Фельмецгер.
Однако ситуация не стоит на месте и то, что кажется нереальным сейчас, вполне может стать возможным в более отдаленной перспективе. Тем более, что среди владельцев объединяемых компаний, как считает Виталий Горовой из Insoft Capital, есть профессиональные инвесторы, которые хорошо понимают, как создать привлекательную цель для крупного стратегического инвестора.
- Информация о материале
Помните сказку о богатыре, который стоял со своим конем на распутье перед камнем, пристально вглядывался вдаль и думал, какой же путь выбрать? А на камне объяснение: направо пойдешь — коня потеряешь, налево — голову, прямо — богатым станешь. Похоже, что сейчас наша система образования в таком же положении. Хотя с путем уже, кажется, более или менее определились.
Нас ждут хотя и нелегкие, но интересные времена. Времена, когда появляются новые возможности и перспективы, профессионализм переплетается с популизмом, а желание изменений — с искусством компромиссов.
Есть свежий закон «Об образовании», готовится проект закона «Об общем среднем образовании», а с 1 сентября по всей стране официально стартует Новая украинская школа (говорят, здесь использован опыт семи стран — не только Польши и Финляндии, но и Канады, Франции, Шотландии, Ирландии и Сингапура). Как все это заработает, где будут сильные и слабые места, по какому пути лучше всего идти к изменениям, а где голову потеряешь или коня? Хорошо было бы понять, как в других образовательных системах решались актуальные для нас сейчас проблемы и вопросы, что работает эффективно, а что является граблями, на которые уже наступали другие.
Весной этого года Украина впервые участвовала в одном из самых масштабных международных сравнительных исследований качества образования — PISA (Programme for International Student Assessment — Программа международного оценивания учащихся). Его инициатором является Организация экономического сотрудничества и развития (ОЭСР). Важно, что по результатам исследования PISA всегда готовятся отчеты, где видно сильные и слабые стороны системы образования каждой страны, а также даются рекомендации правительствам относительно образовательной политики (см. ZN.UA от 16 декабря 2016 г. «Украинских школьников будут сравнивать с ровесниками из других стран»).
Поскольку у нас в стране нет собственной концепции мониторинга качества образования, участие в международных исследованиях особенно важно. Кстати, в PISA-2018 вместе с нами участвовали 70 стран. Отчеты, в которых будет фигурировать Украина, должны быть готовы в декабре 2019 г. Ну а пока мы их ждем, вспомним несколько интересных выводов из предыдущих исследований PISA, которые содержатся в тематических отчетах (т.е. отчетах, посвященных определенным вопросам) 2009-го, 2012-го и 2015 гг. (исследование проводят раз в три года). Эти отчеты опубликованы на сайте PISA-Украина.
Как родители выбирают школу для своего ребенка
По данным PISA, при выборе школы родители чаще всего обращают внимание на то, чтобы окружающая среда была безопасной, а также на хорошую репутацию учебного заведения, внутренний «активный и приятный климат». Как показало анкетирование родителей, эти характеристики имеет большее значение, чем достижения учащихся школы. Не удержусь от того, чтобы не вспомнить наши рейтинги школ по результатам ВНО, которые очень раскритикованы экспертами, но ежегодно упрямо появляются в информационном пространстве. Результаты школы во ВНО часто влияют на выбор родителей и весят даже больше, чем микроклимат, расположение школы и все остальное. «В нашей школе как на зоне — очень жестко, так муштруют этих бедных детей! — рассказывала мне знакомая бабушка лицеиста. — Но ведь зато все потом хорошо сдают ВНО, поэтому можно и потерпеть».
Однако подавляющее большинство первоклассников в этом году идут в школу по прописке. Поэтому выбор у их родителей не такой уж и большой.
Что могут делать родители, чтобы помогать своим детям успешно учиться в школе
По результатам PISA было выявлено, что 15-летние ученики, с которыми родители много читали, когда те учились в первом классе, достигают значительно лучших учебных результатов, чем другие их ровесники. Независимо от социально-экономических предпосылок для обучения.
Так, баллы по чтению на тестировании PISA были значительно выше у тех учеников, чьи родители сообщили, что они «ежедневно или почти ежедневно» или «один-два раза в неделю» читали со своими детьми, когда те учились в первом классе. Ученики, чьи родители указали, что «никогда или почти никогда» не читали со своими детьми или делали это только «один-два раза в месяц», получили результаты ниже.
Второй фактор, связанный с родителями: ученики, чьи родители активно интересуются жизнью и обучением своих детей, получают значительно лучшие результаты.
Разные формы взаимодействия родителей с детьми по-разному влияют на учебные достижения учеников. Самое большее влияние имеют чтение вместе, обсуждение того, что делали в течение дня, рассказ сказок и историй детям. Меньше влияют такие формы взаимодействия, как, например, общая игра с целью изучения азбуки.
Данные исследования PISA также свидетельствуют, что 15-летние ученики, чьи родители регулярно (каждую неделю или каждый день) обсуждают с ними политические или социальные вопросы, в среднем получают на тестировании по чтению на 28 баллов больше, чем другие ученики.
«Интуитивно большинство родителей понимает, что проводить больше времени с детьми и активно участвовать в их образовании необходимо, чтобы обеспечить их определенными преимуществами перед другими уже в начале жизни, — идет речь в отчете. — Но большое количество родителей слишком занято исполнениям своих обязанностей на работе и дома, и времени на все, кажется, не хватает никогда. С другой стороны, часто родители не берутся помогать своим детям с домашними заданиями, считая, что им недостает определенных умений, содействующих успешности их ребенка в школе. Но родителей можно успокоить: анализ данных PISA показал, что для содействия успешному обучению ребенка в школе родителям не обязательно иметь степень кандидата наук или много свободного времени. Что действительно надо от родителей, так это проявлять настоящий активный интерес к учебе и жизни ребенка».
В отчете международного исследования PISA подчеркивается, что одна из задач учителей, школы и образовательной системы страны — это поиск путей, которые помогли бы привлечь слишком занятых родителей к активному участию в образовании своих детей.
Что мешает обучению
По мнению директоров школ стран-участниц исследования, это — прогулы учеников, сопротивление изменениям со стороны учителей, травля одними учениками других, издевательство одних учеников над другими. Но больше всего, считают директора, мешают прогулы учеников и сопротивление учителей.
Влияют ли на результаты тестирования большие объемы домашних заданий и дополнительные занятия
«Школьные системы, где учащиеся проводят больше времени за учебой после школы, выполняя домашние задания или дополнительно занимаясь с учителем либо самостоятельно, как правило, имеют результаты ниже», — говорится в одном из отчетов PISA, посвященного изучению естественных дисциплин в школах.
Что влияет на результаты
Исследование PISA изучает, как сформированы у школьников из разных стран читательская, математическая и естественная грамотность. В отчете, посвященном изучению естественных дисциплин в школах, указано, что результаты тестирования учащихся и выбор ими будущей профессии зависят от того, что именно происходит в классе, как работает в нем учитель. И это даже важнее, чем материальные ресурсы школы и внеклассные мероприятия.
Почти во всех образовательных системах ученики, получающие лучшие оценки по естественным наукам, отмечают, что их учителя объясняют и демонстрируют научные идеи, обсуждают интересные для них вопросы, адаптируют уроки к их потребностям и знаниям или предоставляют индивидуальную помощь, если у учеников возникают трудности с пониманием темы или заданий. Внеклассные природоведческие занятия проводят на свежем воздухе, в научных центрах и музеях.
Ну и, конечно, имеет значение количество уроков по тому или иному предмету: чем больше уроков в неделю имеют ученики, тем лучше их результаты. «Учащиеся набрали на пять баллов больше по естественным дисциплинам за каждый дополнительный час, проведенный в неделю на регулярных уроках», — говорится в отчете.
Но даже дополнительные уроки не являются панацеей. «Самым важным является качество преподавания в учебном заведении и отношение учащихся к обучению, а не количество часов, потраченных на него, — указано в одном из отчетов. — Ученики должны поверить в важность того, что они изучают. Учащиеся из стран ОЭСР, которые сообщили, что хорошо изучать естественные науки очень важно, при увеличении времени на изучение естественных дисциплин в школе на один час получают в тесте PISA в среднем на 26 баллов больше. У учеников, сообщивших, что хорошо знать естественные науки не очень важно, увеличение времени на изучение естественных дисциплин в школе на один час дает повышение результата на 22 балла».
Может ли стратегия начисления заработной платы учителям улучшить качество преподавания в школе?
Не все национальные бюджеты имеют возможность платить высокую зарплату каждому учителю. Поэтому многие страны повышают зарплату не всем, а учителям тех школ, где их не хватает, или где есть острые материальные потребности. В других странах школам разрешается разрабатывать гибкие схемы начисления учителям заработной платы.
Есть страны, в которых действует система индивидуальных денежных поощрений, т.е. оплата труда педагога зависит от его производительности. Но у такого подхода есть как приверженцы, так и противники. Аргументы «за»: справедливее платить больше тем, у кого результаты лучше, чем начислять одинаковую для всех зарплату. Кроме того, это побуждает учителей работать лучше и «вместе с тем содействует установлению ощутимой для общества связи между бюджетными затратами и результатами обучения в школе».
Противники системы денежных поощрений оперируют другими фактами: «достичь справедливой и точной оценки производительности труда в педагогической сфере чрезвычайно тяжело, поскольку результаты такой работы трудно измерить объективно. К тому же такой подход не содействует налаживанию сотрудничества между учителями, а работа учителя со временем сосредотачивается на ограниченном количестве критериев, используемых для оценивания эффективности его преподавания».
Анализ данных PISA показал, что, по большому счету, результаты той или иной страны не зависят от того, привязана ли заработная плата учителей к производительности их труда. «Уровень заработной платы — это только один из многих признаков профессиональной среды, — говорится в отчете. — Странам, где профессию учителя считают привлекательной, достичь такого мнения общества удалось не только за счет повышения заработной платы учителей. В этих странах большей привлекательности профессии учителя придало повышение статуса преподавания как рода деятельности и открытие новых перспектив профессионального роста в педагогической отрасли. К тому же на учителей была возложена большая ответственность как на профессионалов и лидеров в вопросах реформирования образования. Чтобы пройти все эти этапы, страны должны обеспечить такую подготовку педагогических кадров, которая повысит статус учителей, позволит им стать педагогами-новаторами и исследователями в образовательной сфере, а не теми, кто только выполняет учебные программы».
Нашим новым Законом «Об образовании» предусмотрена сертификация педагогов, которую в народе называют «учительское ВНО». Постепенно она должна заменить устаревшую систему аттестации кадров. Учителя, изъявившие желание пройти сертификацию, получат надбавку 20% к должностному окладу и будут делиться своим опытом с другими.
Предполагается, что сертификация украинских педагогов должна проходить в два этапа: независимое тестирование (его будет проводить Украинский центр оценивания качества образования), которое проверит теоретические знания по учебному предмету, методике преподавания и возрастной психологии, и мониторинг работы учителя в школе и классе(будет проводить Государственная служба качества образования). По нашей информации, пока что продолжается обсуждение, как конкретно это должно происходить. Горячие дискуссии идут в кабинетах всех уровней.
Влияет ли автономия школы на успешность учеников?
Оказывается, очень влияет. «Более высокие результаты в тестировании PISA получают страны, где школам разрешено по своему усмотрению определять системы оценивания учеников, перечень дисциплин для преподавания, содержание таких дисциплин и учебные пособия для них. Чем больше автономия у школы,.. тем выше учебные достижения учеников этой школы. Самые лучшие результаты обучения показывают те ученики, в чьих школах, кроме автономности, есть практика обнародования данных об учебных достижениях учеников. Автономность и подотчетность школы тесно связаны между собой», — говорится в отчете PISA.
Все эти вопросы очень актуальны для нас. До сих пор наши школы не имели особой свободы в составлении планов, программ, оценивании учащихся. Недавно был принят новый Закон «Об образовании», открывающий такие возможности. Теоретически у школ появился шанс разрабатывать и утверждать свои планы и программы. Но эти нормы еще не заработали на полную мощность. И к тому же сейчас готовится проект закона «Об общем среднем образовании», где все эти вопросы будут детализированы. От того, как это сделают, зависит, будут ли школы иметь реальную автономию, или она останется красивыми фразами на бумаге. Говорят, что разделы проекта закона «Об общем среднем образовании», посвященные учебным планам и программам, уже многократно редактировались, и вокруг них еще до сих пор продолжаются дискуссии.
В одном из тематических отчетов PISA, посвященных изучению естественных дисциплин, проанализирована взаимосвязь между ответственностью за управление школой (ответственностью директора, наблюдательного совета, управления образования и национального органа управления образованием) и успешностью школы.
Интересный нюанс — данные относительно влияния наблюдательного совета на успешность работы школы. Конечно, этот вопрос нуждается в более детальном анализе и обсуждении, но следует напомнить, что наш новый Закон «Об образовании» также содержит норму (ст. 29) о создании наблюдательного (попечительского) совета, который имеет очень широкие полномочия — от поиска источников финансирования и до участия в определении стратегии развития школы, контроля выполнения этой стратегии и оценки деятельности руководителя школы и инициировании отзыва его с должности. Сейчас как раз готовится проект закона «Об общем среднем образовании», где все это должно быть детализировано.
Широкие полномочия наблюдательного совета как-то прошли мимо внимания широкой общественности при обсуждении Закона «Об образовании». А вот теперь, в процессе их детализации в новом законе, вызывают споры. С одной стороны, — не мешайте профессионалам-педагогам выполнять свою работу. С другой, — так сложилось, что в обществе, к сожалению, не очень большое доверие к школам (поборы, буллинг, не всегда качественное преподавание), и лишний контроль, дескать, не помешает.
Финансирование образования. Все ли зависит от объема инвестиций
Правительства стран, участвовавших в исследовании, пытаются сокращать государственные затраты и тщательно контролируют государственные средства. Но «результаты PISA позволяют сделать обнадеживающие для родителей и педагогов выводы: успех системы образования той или иной страны зависит не от объема инвестиций, а от того, на что тратятся предназначенные денежные ресурсы. Страны с самыми высокими результатами PISA не принадлежат к самым богатым, вместе с тем они тратят на образование больше денег, чем другие страны», — указано в отчете.
Интересно, что в странах с высоким уровнем доходов и успешной системой образования наблюдается такая тенденция: преимущество предоставляется инвестированию в повышение качества преподавания, а не уменьшению количества учеников в классах, что связано с финансовыми затратами.
Страны с высокими результатами PISA вкладывают в образование не только средства, но и веру в успех в обучении всех своих учеников. В отчете по результатам исследования подчеркивается, что школы и учителя в этих странах не дают неуспешным ученикам испытывать неудачи в обучении. Они не оставляют слабых и проблемных учеников на второй год, не переводят их в другие школы, не формируют классы по способностям: «Следовательно, страны могут достигать высоких результатов в тестировании PISA независимо от уровня национального богатства: если страна стремится к тому, чтобы все ученики были успешными в обучении, и берет на себя как финансовую, так и политическую ответственность за это, ее ученики будут иметь высокие учебные достижения. Высоких результатов PISA обычно не достигают страны, где существует практика отдельного обучения учеников с низкими учебными достижениями, с проблемным поведением и/или с особыми потребностями».
Ну что же, будем ждать результатов PISA. А тем временем продолжаем искать свой путь вперед.
- Информация о материале
Національна поліція відкрила кримінальне провадження щодо підробки документів посадовцями ТОВ «Енергопром» під час виконання ремонтних робіт дороги в Харківській області. Про це пише »Харківський антикорупційний центр» з посиланням на даніДергачівського районного суду.
У червні 2017 року Служба автомобільних доріг Харківської області провела тендер на поточний середній ремонт автомобільної дороги Фартушне-Цапівка-Гуринівка на ділянці км 0+000- км 15-200 Золочівського району Харківської області.До участі у торгах було допущено ТОВ «Тайга» та ТОВ «Енерготепло». Останнє стало переможцем тендеру з пропозицією 29 млн. грн.
Слідчі встановили, що на ремонт цієї дороги підрядник отримав 17,75 млн. грн.
На думку правоохоронців посадові особи «Енергопрому» склали завідомо неправдиві документи, які у подальшому стали підставою для визнання цієї фірми переможцем у тендері та укладання договору.
Також фірма вказала, що має договір з філією «Копилянська ДЕД» ДП «Полтавський облавтодор» на оренду техніки. Але у відповідь на запит правоохоронців філія облавтодору відповіла, що такого договору «Енерготепло» не укладала.
Крім того, правоохоронці підозрюють посадовців «Енергопрому» у внесенні неправдивих відомостей до актів виконаних робіт для завищення їх вартості. Так, було проведено огляд дороги і встановлено, що ремонт відбувався на ділянці довжиною 7,5 км. Тоді як згідно з договором «Енергопром» повинно було здійснити ремонт дороги довжиною 10 км.
Крім того, ремонт проведено не якісно: основа дорожнього одягу та асфальтобетонне покриття мають сліди дефектів (ям, бугрів, осипу), дорожні знаки, водопропускні труби та напрямні стовпчики не встановлені, Але ці роботи були внесені до актів виконаних робіт.
Зараз правоохоронці запросили у суді доступ до документів «Енерготепло» та отримали на це дозвіл.
Нагадаємо, що «Енерготепло» для ремонту дороги місцевого значення С211301 Малі Феськи – Феськи використовувало більш дешевшу техніку, ніж вказана у технічній документації. Крім того, власником техніки, яку реально використовував підрядник, стало ТОВ «Тайга» – постійний конкурент «Енерготепло» на відкритих торгах.
«Енерготепло» записане на Оксану Шатохіну – дружину депутата Харківської облради Євгена Шатохіна. Раніше фірма була оформлена на самого депутата.
Шатохін зараз працює начальником управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Харківській області.
- Информация о материале
Призываю всех граждан прийти на парад и принять участие: без нас этот парад не станет тем, чем должен – общенациональным праздником независимости, днем единения украинцев вокруг идеи общей для всех нас свободы. Мы это делаем для себя и своих детей, чтобы завоеванное такой кровью и жертвами в 2013-2018-м навсегда стало фундаментом нового государства Украина.
1. Бандеровская «Слава Украине» на Хрещатике, новые названия бригад, связанные с борьбой против большевиков и СССР - «Холодный Яр», имени гетьмана Калнышевского, имени Алексея Алмазова, боевые песни ОУН-УПА над Хрещатиком, минута молчания в память о жертвах российской агрессии - это не имеет ничего общего с Россией, ее советским гимном. Украина это государство, которое только учится быть независимым. И мы впервые создаем сейчас нашу историю, традиции, новую современную культуру, мы закладываем национальное самосознание и воспитание наших детей. И потому военные парады - это не показуха. Это значит, что в День Независимости мы прежде всего настроены себя защищать. Что стержнем нашей свободы является армия. Что главный почет в обществе должен быть к людям в форме, которые защищают государство. Что примером служения Родине является воинская служба. Можно ли построить государство, если это не объяснить каждому? Зачем экономить на параде? Парад – это незаменимое средство военно-патриотического воспитания.
2. Если бы военный парад на День независимости был бы всего лишь безобидной «показухой», то почему при Януковиче на пост министра обороны назначались граждане Российской федерации, и почему военный парад на День Независимости при Януковиче не проводился ни разу? Почему на 9 мая 2013-го в Киеве провели военный парад, где переодели солдат в советскую форму, а красный флаг выносился впереди украинского государственного? Потому что враги Украины хотели связать украинскую армию не с историей борьбы за независимость, а с советской и российской историей, и в результате эти внедренные в армии фальшивые лозунги стали частью информационно-психологической войны РФ против Украины.
3. Многие критикуют военный парад в Киеве как «совок». Но давайте посмотрим на опыт стран Запада. Во Франции традиция военных парадов на День независимости восходит к 1880-му году, когда был учрежден праздник 14 июля. Военные парады проводятся ежегодно. В 2018-м в параде приняло участие 220 единиц наземной техники, 4300 человек, 100 самолетов и вертолетов.
Израиль сейчас не проводит военных парадов. Но в самое тяжелое время войны за существование Израиля - с 1949 по 1973 военные парады в Израиле проводились ежегодно. И только после разгрома арабской коалиции в войне 1973 года, после мирных договоров с основными врагами, Израиль отказался от парадов. Но в 2016 году премьер-министр Беньямин Нетаньяху - один из самых известных героев израильской армии, предложил парады возродить: «Армия, солдаты – это основа нашей независимости», - отметил премьер. Он добавил, что одно из ярких воспоминаний его детства – это военные парады в Иерусалиме». В результате в 2018-м на День Независимости израильская армия устроила день открытых дверей и показательные выступления на 9 военных базах, в трех портах, в небе 40 населенных пунктов.
А как в США? Там в последний раз большой парад проводился 27 лет назад и был посвящен победе над Ираком. Однако это не значит, что американцы на парадах экономят. Наоборот, американская армия - рекордсмен по организации различных публичных мероприятий, демонстраций и парадов - только делается это все на местном уровне, в городах, вблизи которых расположены военные базы. Как правило, локальные военные парады организовываются в связи с днем победы во Второй мировой войне. Президент США Дональд Трамп распорядился провести такой парад в Вашингтоне в ноябре 2018-го - но этот план был сорван Конгрессом - парламент запретил тратить не предусмотренные в бюджете этого года средства. Поэтому Трамп собирается провести парад в 2019 году.
4. Парад имеет огромное значение для самой армии и силовых структур, участие в параде – это знак общественного признания и уважения. Участники парада гордятся этой честью. Парад – это демонстрация новых воинских традиций, введение приветствия Украинской повстанческой армии, новых символов, новых названий воинских частей, связанных с украинской историей, присвоение новых званий военачальникам, высших государственных наград. Я считаю парад как раз целевыми расходами, это не расходы на боевую подготовку, это расходы на коммуникацию с народом, с нашими зарубежными союзниками. На данном этапе, когда все только строится, парад жизненно необходим, также как был необходим Израилю в первые 25 лет войн за независимость.
5. При этом я уважаю тех, кто критикует парад. Отношение государства к сохранению памяти о войне пока еще удручающее. Нет ни исторических исследований, ни правды, ни достаточного числа памятников, а сам президент и начальник Генштаба незаслуженно оболгали ряд наших боевых подразделений, на которые переложили ответственность за свои ошибочные решения в ходе Иловайской и Дебальцевской операций. Четыре года назад во время парада Порошенко и Муженко стояли на трибуне, и не реагировали на сообщения о российском вторжении. И это нельзя забыть - сотни людей за это заплатили жизнями. И многих военных раздражает, что на параде военно-политическое руководство создает красивую картинку, которая весьма отлична от армейских реалий. И это тоже правда. Переход на стандарты НАТО Порошенко пока лишь имитирует. Структурные изменения армию не коснулись, она по-прежнему организована по советской модели. И под прикрытием позитивной информации о параде генералы будут по-прежнему скрывать свое нежелание переводить структуру управления и организацию армии на стандарты НАТО. И по-прежнему, боевая техника на передовой, прежде всего машины и БМП пехоты находятся в очень плохом состоянии, в отличии от парадной техники, по-прежнему бойцы должны ремонтировать свою технику за свои или за волонтерские деньги. Фронтовые части на парад выехать не смогут – реальная исправность техники, если не по отчетам, а по факту, процентов 40-50. Но я бы не противопоставлял парад и проблему вранья и очковтирательства военного руководства. Это разные вещи. На параде находится часть нашей армии, реальной армии и структур безопасности. В парадном строю есть немало настоящих героев, которые стали настоящими профессионалами на этой войне. Просто все это у нас в государстве организовано, как колхоз, – где и хорошее и плохое перемешано. Но обществу поддерживать надо хорошее, поддерживать профессиональных и мотивированных людей, и ругать плохое, и четко проводить границу в своих оценках. Критика отсутствия структурных реформ нужна, и это честно. Но парад – это военно-патриотическое мероприятие, и это тоже честно и это тоже надо признавать.
6. Политика. Да, сейчас выборы, и многим неприятно, что на параде одно из главных действующих лиц – Порошенко. Мы – свободная страна, есть сторонники и есть противники. Будет ли использовать Порошенко парад как площадку заявить о своих достижениях? Безусловно. Но он законно избранный президент нашей страны, и в данном случае такой пиар, который идет на пользу не только политику Порошенко, но и государству. Фотография Порошенко, Муженко и Полторака перед парадной коробкой ВСУ, Нацгвардии, Нацполиции – это не просто пиар, но это и создание новой традиции, когда глава государства и руководители силовых структур фотографируются с защитниками своей страны. В России Путин такого не сделает, по главной площади пройти побоится. То, что президент показывает свое особое внимание к военным – это должно стать стандартом и после Порошенко. Многие важные традиции, заложенные за последние годы парадов на День Независимости – это традиции, которые будут жить в будущем.
7. Поэтому призываю всех граждан прийти на парад и принять участие: без нас этот парад не станет тем, чем должен – общенациональным праздником независимости, днем единения украинцев вокруг идеи общей для всех нас свободы. Мы это делаем для себя и своих детей, чтобы завоеванное такой кровью и жертвами в 2013-2018-м навсегда стало фундаментом нового государства Украина.
- Информация о материале
«Європейська правда» опублікувала відверту розповідь дипломата про проблеми української дипслужби. Ця стаття не залишила байдужим, мабуть, жодного дипломата, але відгуки були діаметрально протилежними. Дехто писав і навіть телефонував до редакції, дякуючи за публікацію, інші – категорично не погоджувалися з автором. Власне, ця дискусія і була метою нашої публікації. І осторонь не залишилося також керівництво міністерства.
Ми зустрілися з державним секретарем МЗС Андрієм Заяцем, щоб почути його думки та аргументи, і він перш за все визнав: деякі зауваження слушні. Частина – але не всі. Про кадрові та інші проблеми української дипломатії читайте в інтерв'ю.
«Це принципова позиція: розтрати мають розслідуватися»
– Почнемо з питання, не дотичного до статті вашого колеги. Нещодавно стало відомо про 1,5 млн грн, які «зникли» у посольстві України в Південній Африці. Як це сталося?
– Це справді сталося. Минулого року у фінансової служби міністерства виникли питання до бухгалтерської звітності посольства. На підставі цієї інформації я ухвалив рішення про аудит посольства. Матеріали аудиту засвідчили, що там порушені не тільки вимоги здійснення бухгалтерських операцій, але також ми побачили ознаки кримінального правопорушення.
Ці матеріали були передані до правоохоронних органів, там провели відповідні процесуальні дії, а нещодавно прокуратура передала справу до суду – саме тоді ця історія стала відома загалу.
Але це принципова позиція – і моя, і моїх колег: злочини і розтрати мають розслідуватися правоохоронними органами. Честь мундира від цього не страждає – навпаки, вона постраждала би від приховування злочинів.
– Хто цей співробітник, який став звинувачуваним?
– Це особа, яка перемогла на конкурсі та кілька років працювала бухгалтером. І я вам скажу, що це не єдина кримінальна справа, передана до правоохоронних органів за півтора року, які я перебуваю на цій посаді.
Про інші ви так само почуєте, коли прокуратура завершить процесуальні дії.
Думаю, найближчим часом ще дві-три справи будуть передані до суду.
– Мені складно уявити, як без відома керівника, тобто посла, бухгалтер може «втратити» 50 тисяч доларів.
– Тут, очевидно, є питання і до керівника (посол Євген Буркат пішов з посади до початку розслідування та наразі не працює в структурі МЗС -ЄП), але я не знайомий з обвинувальним актом, підготовленим прокуратурою, і тому не знаю, чи є там його прізвище.
– На жаль, це не перша історія, що б'є по іміджу МЗС. Попередня була пов'язана з іменем Оксани Ліщишин – ЄвроПравда писала про її причетність до контрабанди цигарок. Чим ця справа закінчилася?
– Ліщишин була звільнена за порушення присяги державного службовця та позивалася до нас, намагалася відновитися на посаді.
Суд першої інстанції та апеляційна інстанція підтвердили правомірність звільнення. Зараз позивачка подала касаційну скаргу до Верховного суду, де справа і розглядається.
– А от з її притягненням до суду не склалося. Я не дипломат і можу оціночно висловитися:схоже, що вона купила рішення судді, який, до речі, після того відразу звільнився – і уникнула кримінальної відповідальності за свої дії.
– МЗС не є стороною кримінального провадження, але, за нашою інформацією, вона справді була виправдана і справа для неї закінчилася добре, а от для іміджу МЗС – не дуже.
– Що ви зробите, щоб таке не повторилося?
– Після ситуації з Ліщишин ми унормували правила виїзду працівників, у тому числі й у приватних справах, за межі країни перебування. Контроль над печаткою посольства був посилений, тому що саме відсутність належного контролю дозволила засвідчити документи (повідомлялося про підроблену ноту, виписаною Оксаною Ліщишин на свого чоловіка, який вивозив з України мікроавтобус, повний цигарок. – ЄП).
І я наголошу: з усіх справ, які ми передали останнім часом до правоохоронних органів, немає жодної, яка пов’язана з контрабандою чи то переміщенням чогось через кордон.
«Російське громадянство дружини або чоловіка не сумісні з роботою дипломата»
– Та повернемося до теми нашої зустрічі. Отже, ви визнаєте окремі проблеми МЗС, про які йдеться у статті «Кадри руйнують все». Які саме?
– Те, в чому я абсолютно згоден з невідомим автором – це те, що кадрових проблем у дипломатичній службі накопичилося дуже багато. Вони накопичувалися роками – будемо говорити відверто, років двадцять. Жоден, навіть найпрогресивніший закон за кілька місяців їх вирішити не зможе.
Перша така проблема – кадровий баласт.
Я це вже казав у інтерв’ю «Лівому берегу» у грудні 2017 року і готовий повторити: третина дипломатів не виконує своїх функцій так, як держава цього вимагає, за що держава їм платить заробітну плату.
Ця ситуація відтоді не змінилася, і пропорція так само не змінилася.
– Дипломат, що є автором статті, вважає, що лише 30-40% дипломатів реально працюють, а решта – баласт.
– Що ж, тут думки моїх колег можуть відрізнятися. Але моя оцінка така: справді, третина працівників є «локомотивами», вони тягнуть на собі всю роботу. Ще третина – працює загалом нормально, але потребує регулярних якихось поштовхів, щоб зберігати прийнятний темп, а ще третина є баластом.
До слова, мої друзі, які працюють у дуже великих комерційних компаніях, кажуть, що і у приватному секторі є схожа пропорція: третина-третина-третина. Вона може дещо змінюватися залежно від методів менеджменту персоналу і т.п., але «кадровий баласт» є і там, а не лише у нас. Хоча це, звісно, не привід для нас чимось пишатися.
– Але ви все ж плануєте цю проблему долати?
– Безумовно. І ці намагання не нові, про це йдеться багато років, і дещо навіть робиться.
Але потрібні системні рішення. Головне з них – закон про дипломатичну службу, який, підкреслю, хоч і ухвалений, але ще не запрацював. Він набуде чинності на день святого Миколая – 19 грудня цього року. Крім того, ми ведемо розробку близько сорока підзаконних актів – це і укази президента, і рішення уряду, і накази по міністерству – щоб усі механізми, закладені в законі, стали реальністю, а не залишилися мертвими нормами.
А поки закон не набув чинності – запроваджуємо ті зміни, які маємо право зробити. І якраз одну з них автор статті сприйняв так критично.
– Це щодо мов?
– Так, це вимога знання дипломатами двох іноземних мов.
І є друга ключова зміна – вперше за всю історію МЗС ми плануємо ротацію дипломатів наперед.
Зараз серпень 2018-го – а ми вже сформували перший етап ротації 2019 року.
36 працівників МЗС вже знають, що в 2019 році вони уже затверджені на ті чи інші посади в конкретній дипломатичній установі, знають про місяць, в якому вони туди поїдуть. А ближчим часом пройде другий етап, і ми визначимо ще кілька десятків, а може й сотню посад для ротації наступного року.
Це, я вважаю, велике досягнення. Дипломат може планувати свою кар’єру, його дружина чи чоловік так само може будувати плани, готувати до переїзду дітей – особливо якщо це школярі. Про цей підхід багато років говорилося, але досі його повною мірою не вдавалося реалізувати.
– Ви згадали, що готуєте додаткові зміни, які набудуть чинності з новим законом про держслужбу. Давайте виділимо ключові з них.
– Перше і основне – це положення про обслуговуючий персонал.
Досі українська дипслужба працювала за логікою радянської: всі працівники посольства чи генконсульства мають бути громадянами України, які «вислані зі столиці» на роботу за кордон. Всі – аж до бухгалтера.
Але подивіться, як працюють посольства США, ЄС, Франції, Німеччини. Там частина персоналу (у більшості випадків – понад половина!) – це люди, найняті на місці. Вони можуть ефективно виконувати функції й коштують державі набагато дешевше. Новий закон нарешті дає і нам можливість наймати місцевий персонал.
Це буде для нас великою зміною, яка дозволить розширити штат, не збільшуючи фінансування.
Інша велика зміна – нам потрібно врахувати специфіку дипломатичної служби при проведенні конкурсів. Ми і зараз їх проводимо – але за стандартним порядком, який стосується всієї державної служби України.
Це – те, що стаття на «Європейській правді» справедливо критикує.
Наголошу: конкурси потрібні. Це – прозорий механізм, який дозволяє вливати «свіжу кров». Але їхні вимоги і процедура не адаптовані до дипломатичної служби.
Ось приклад: що робити, якщо після конкурсу з’ясовується, що дружина переможця, що має їхати до посольства України – громадянка Росії? На етапі проведення конкурсу ми не можемо цього з’ясувати, ці дані не зазначаються. Але це серйозна проблема – я вважаю, що російське громадянство дружини або чоловіка є перешкодою для роботи дипломатом. Довіри до такого переможця конкурсу немає – але і скасувати перемогу ми не можемо. А от новий закон про дипслужбу дає нам таку можливість.
Інший приклад: для низки посад обов’язковою вимогою є вміння і досвід керування автомобілем. Це справді потрібно – наприклад, для консула, якому в будь-який час доби може знадобитися сісти за кермо і самостійно поїхати, куди треба. Але процедура конкурсів на державну службу не дозволяє нам ставити цю вимогу, тому що для цього немає підстав.
Отже, нам потрібно адаптувати цю процедуру під потреби дипломатії.
Ще одна новація: ми зможемо призначати послів України з резиденцією в Києві.
Це – принципово новий тип посади.
Про це йшлося давно, хоча ідея неоднозначно сприймалося багатьма. Та нам вдалося довести: є випадки, коли такі призначення будуть обґрунтованими і матимуть сенс. Хоча масовим це явище не стане.
– До яких країн ми можемо призначати таких «послів без посольства»? Це тільки далекі держави?
– Це вирішуватимуть міністр з президентом. Наше завдання – розробити і подати на розгляд президента положення про закордонну дипломатичну установу, де така можливість буде прописана. Зараз ми користуємося положенням 1992 року, яке насправді просто цитує положення Віденської конвенції, і від нього ні користі, ні, слава Богу, шкоди теж немає (що вже непогано в українських реаліях).
Але може йтися і про європейський континент. Приміром, у нас немає посла в Албанії, але є потреба у відкритті чи консульства, чи дуже маленького посольства – та ми не можемо фінансово собі цього дозволити. Тому можна почати з призначення посла з резиденцією в Києві.
«Половина посад у посольствах йдуть на зовнішні конкурси»
– Давайте зупинимося на питанні конкурсів. Чи це взагалі нормально, що на посаду першого секретаря може бути призначена людина без дипломатичного досвіду?
– Абсолютно. Я вважаю, що це збагачує дипломатичну службу!
По-перше – хоча багато колег зі мною не погодяться – дипломати не є якимось окремим видом людей, які дуже відрізняються від усіх інших. І я не називатиму «людьми з вулиці» тих, хто має досвід роботи в бізнесі, в неурядових організаціях, в банківському секторі.
Навпаки, іноді потрібні не кар’єрні дипломати.
Скажіть, хто може вести в посольстві України у Вашингтоні питання співпраці з МВФ і Світовим банком? «Чистий» дипломат тут не впорається, потрібен досвід роботи або в Мінфіні, або в Нацбанку, або у великих фінансових структурах.
Те саме стосується нашого представництва при ЄС, де після підписання і ратифікації Угоди про асоціацію суто політичні питання – вже не на першому місці, натомість йде секторальна робота, яка вимагає спеціальних знань, досвіду роботи в тій чи іншій конкретній галузі, знання центрів впливу, розуміння нюансів. Класичний дипломат, як правило, не володіє такими знаннями.
– Це слушно, але конкурси оголошуються і у «звичайних» країнах (влітку МЗС шукав першого секретаря посольства в Японії, другого секретаря посольств в Угорщині, ОАЕ, Казахстані, Йорданії, Японії, Фінляндії, Пакистані). У мене є сумнів, що всі вакансії дуже специфічні – навпаки, йдеться про багатофункціонального дипломата.
– Це так. Тим не менше, конкурси практикуються, причому здавна, в багатьох дипслужбах – це і Франція, і Ізраїль, і десятки інших країн, які мають давню дипломатичну школу.
Єдиний випадок, коли це недоцільно робити – це коли йдеться про малі дипустанови, і перший секретар, набраний на конкурсі, може стати на її чолі, тобто залишитися тимчасовим повіреним, коли посла і радника немає на місці.
Ми ніколи не оголошуємо конкурси на такі посади.
На перші позиції ми намагаємося завжди ставити кар’єрних дипломатів. В консульській секції старший має бути кар’єрним консулом тощо.
Та й загалом, зовнішні конкурси на посаду першого секретаря у нас оголошуються рідко – можливо, максимум 10 на рік було.
– Як визначається, чи ви берете людину «з системи», чи ззовні?
– У нас цього року був 121 конкурс «на закордон», з них 41 – адміністративно-технічні посади (переважно фінансисти) та 80 дипломатичних посад. Все це – люди не з системи МЗС. Це ті посади, які ми не змогли заповнити власними силами.
Процедура відбувається так: ми визначили всі посади, які підлягають ротації в 2019 році. Увесь цей список, від радника посла до найнижчої посади, ми повідомляємо всім тим, хто працює в апараті МЗС. Визначаємо критерії: ви маєте пропрацювати два роки в апараті, ви маєте знати дві іноземні мови, якщо претендуєте на дипломатичну посаду. Всі, хто бажає, самостійно подають заяви (цього раніше не було, мали подавати директори департаментів, що зменшувало шанси).
Далі – перевірили критерії, запитали оцінку посла, запитали оцінку директора департаменту. Оцінили балами досвід роботи, підвищення кваліфікації, чи працював у складній країні (тоді додаються ще бали) тощо. Всі бали згрупували – і маємо переможця. Все просто.
Якщо немає переможця, тоді йде друга хвиля внутрішнього відбору, в апараті МЗС. Людина подалася на посади, де було багато бажаючих, нікуди не потрапила – може спробувати інші. Зараз триває друга ротаційна хвиля, в кінці вересня ми ставимо крапку. Лишається те, що ми не можемо заповнити своїми силами. Так у нас з’являється перелік посад, які ми виносимо на зовнішній конкурс.
– А дипломати туди можуть подаватися?
– Можуть, але подається дуже мало. Зовнішній конкурс, відверто скажу, складніший. Люди, очевидно, оцінюють свої шанси і кажуть: «Ми ще рік попрацюємо і спробуємо шанси в своїй внутрішній ротаційній процедурі».
Наведу одну цифру. Загалом по держслужбі на зовнішніх конкурсах у 2017 році середня кількість претендентів була півтори людини на місце. У нас за перше півріччя цього року середній конкурс – 14 кандидатів на одне місце. Але при цьому – десятки конкурсів закінчилися без переможців. Це означає, що попри таку кількість кандидатів, ніхто з них не відповідав критеріям.
– Яка частина посад йде на зовнішні конкурси?
– На конкурси потрапляє близько половини посад, що відкриваються у закордонних дипустановах. Це чимало.
– Це дуже багато! Але раніше цього не було і посади заповнювалися.
– Раніше не було такої ротації, люди сиділи по 6-7 років за кордоном, хтось з кимось про щось домовлявся. Це неправильно.
Зараз є дві причини, чому на зовнішні конкурси потрапляють навіть перші секретарі – а це старша дипломатична посада, це вже фігура у посольстві.
По-перше, часом є фахові бажаючі їхати на ці посади, але вони не пропрацювали два роки в апараті. І по-друге – дипломати хочуть їхати в комфортніші країни, де діти можуть навчатися в школі нормально, де не треба залишати дружину в Україні...
І от за першу вимогу про два роки мене дуже критикують. Та якщо ми від неї відмовляємося, то апарат МЗС буде надзвичайно ослабленим. Люди будуть приїжджати і одразу ж від’їжджати за кордон.
Є ще одне, що заохочує колег працювати в апараті: від минулого року ми запровадили можливість підвищення на посаді лише під час роботи в апараті. Тепер не можна приїхати у посольство другим секретарем, трохи попрацювати і стати першим секретарем. За кордоном ти набуваєш досвіду закордонної роботи, маєш комфортніші фінансові умови, а кар’єру робиш в апараті МЗС.
– Саме це правило дуже критикують. У багатьох інших країнах його немає. Більше того, коли закордонні дипломати від мене про це чули, то були здивовані.
– Так, є критика, та я вимушений стояти на своїй позиції. Ми не зможемо утримувати кваліфіковані кадри в апараті, якщо у них немає жодної мотивації. Якщо за кордоном є і кращі умови оплати праці, і можливість будувати кар’єру, то який сенс працювати в Києві?
Відмінність інших країн у тому, що в багатьох з них зарплата в апараті МЗС і в посольстві відрізняється дуже несуттєво.
Є країни ЄС, де проблема – змусити дипломатів виїхати до посольства! А у нас – навпаки.
Адже якщо у них зарплата практично та сама, а вдома діти ходять в свою школу, дружині чи чоловіку не потрібно ламати свої плани... У нас ситуація інша.
Я думаю, що років за 10-15, якщо економіка України розвиватиметься так, як і повинна, то ми також дійдемо до того, що у дипломатів за кордоном не буде компенсаційних виплат, а висока зарплата буде і в МЗС. Це правильний підхід, але поки що наша економіка цього не витягне.
«Цього року, сподіваюся, ми попрощаємося з частиною колег»
– Мабуть, єдиний пункт зі статті, який підтримали всі, навіть критики – це «проблема радників», тобто що посади радника і вище затверджуються виключно Банковою за незрозумілими критеріями. З цим взагалі щось планується робити?
– Я, на відміну від анонімних дипломатів, є державним службовцем і керівником державної служби, тому я укази президента не обговорюю, а виконую. А попереднє погодження кандидатур, які призначаються на посади радників, радників-посланників, заступників постійних представників в закордонних дипустановах, генеральних консулів і керівників самостійних структурних підрозділів апарату міністерства – це норма з указу президента. І поки він діє, він буде виконуватися.
Чи це правильно, чи неправильно з політичної точки зору – не мені судити, для цього є політичні фігури.
– Ми на початку говорили про проблему кадрового баласту в МЗС. Я у схемі конкурсів не бачу, як ви звільняєте цих людей.
– Баласт не відсіється через конкурси. Конкурси дозволяють не «відсіяти» додатковий баласт, вони гарантують, що нові працівники – кваліфіковані. А щоби позбавитися баласту, ми запроваджуємо щорічне оцінювання. Цього року воно має відбутися вперше.
Тут теж не все просто, процедура поки що не враховує специфіки дипслужби – тому цього року її проведемо за загальною методикою всієї держслужби. Але я впевнений, що і в цьому вигляді вона дозволить нам попрощатися з частиною колег.
– Ви згадували, що «люди ззовні» посилюють дипслужбу. Але майже всі вони після відрядження не залишаться в системі. Може, зобов’язати їх повернутися до центрального апарату?
– Питання непросте. В апараті МЗС працює 640 людей (це і дипломати, і інший персонал. – ЄП), за кордоном – вдвічі більше. Заповнити всі вакансії своїми силами ми не зможемо, і тому будуть люди виключно контрактні, які відпрацювали за кордоном, контракт закінчився і вони звільнилися.
Але найкращі з них, які за чотири роки відчули, що хочуть працювати в дипломатії, можуть подаватися на конкурс в апарат.
І хоча зарплатні в Києві нижчі – повірте, будуть ті, хто повернеться. Бо тоді ця людина стає дипломатом не контрактним, а безстроковим, і у наступне відрядження їде не через зовнішній конкурс, не будучи впевненою ні в чому, а бере участь у ротації. Це зовсім інший рівень інституційного комфорту!
– То звідки взяти «свіжу кров» для МЗС?
– Є такий шлях. Минулого року ми нарешті взяли 60 молодих працівників – на молодші дипломатичні і адміністративно-технічні посади.
Це ті люди, які досі працювали у нас за цивільно-правовими договорами за 1200 грн на місяць, чекаючи, коли звільниться місце. Багато з них так провели 3-4 роки, не маючи ані стажу, ані права на відпустку, ані на лікарняний, ні на що.
Це рабство XXI століття. Це була ганьба міністерства.
Зараз ми практично ліквідували цю інституцію та взяли їх у штат, бо інші люди йдуть на пенсію.
За перше півріччя ми провели 10 відкритих конкурсів на посади в апараті МЗС. Це не так багато, але порівняно з попередніми роками – вже нормальна цифра. І ті, хто має досвід роботи за кордоном, при участі в конкурсі в апарат на безстрокову дипломатичну службу мають перевагу.
– Ще одна проблема – медична. Дипломати скаржаться, що не мають медичного страхування і вимушені повертатися додому для лікування або просити посла оплатити рахунок з лікарні.
– Я чудово розумію претензію. Зараз держава нікого за кордоном не страхує. Ми можемо тільки відшкодовувати понесені медичні витрати, і тут колега абсолютно правий: ну чому дипломат має пояснювати у посольстві, яка у нього була хвороба і чому це стільки коштувало. Це і неетично, і неправильно, і економічно недоцільно.
Новий закон цю проблему вирішить. Він передбачає дві опції – або медичне страхування, або відшкодування за фактом витрат. Загальний підхід буде такий: в усіх країнах світу, де діє страхування – будуть застраховані всі штатні співробітники і члени їхніх родин – другий з подружжя і неповнолітні діти, які перебувають з ними у довготерміновому відрядження.
І тільки в окремих державах, приміром в Іраку, або в дуже специфічних країнах буде відшкодування за фактом.
Отже, тут колега абсолютно правий.
«МЗС – це не мовні курси»
– Ви згадали, що в статті анонімного дипломата не все правильно. Що саме не так?
– Приміром, щодо вивчення іноземних мов автор неправий.
Не може український дипломат не знати двох іноземних мов, отримуючи за кордоном декілька тисяч доларів фактично заробітної плати. Держава платить за якість персоналу. Єдиний виняток, який ми робимо і будемо робити – це ті колеги, які мають великий досвід роботи і які готові їхати в складні країни. А це не тільки Нігерія чи Ангола. Це також Росія.
Наголошу: наша дипломатична академія за останній рік справді ожила – і з точки зору вивчення іноземних мов, і з точки зору професійного навчання. Це, до речі, пояснює, як може людина, як там написано, «з вулиці», працювати в посольстві без підготовки. Та ні, вона буде з підготовкою!
Раніше стажування відбувалося в профільному структурному підрозділі, де людина тиждень-два працювала з іншими колегами. Зараз, на доповнення цього, дипакадемія проводить кількатижневий курс, який спрямований на конкретну категорію працівників: для дипломатів загальних, для дипломатів-економістів, для консулів, для адміністративно-технічного персоналу.
– А як щодо мов, суахілі там допоможуть вивчити?
– Суахілі – ні. Я взагалі не вважаю, що вивчення мов є функцією міністерства або дипакадемії. Ми не курси іноземних мов! Ми беремо готових фахівців з іноземними мовами, а наша функція – створити належні умови для того, щоб людина могла підтримувати і вдосконалювати володіння іноземними мовами.
А вчити з нуля ми нікого не будемо.
– Але і з підтримкою не все очевидно, коли йдеться про мови, які у нас не дуже поширені. Про суахілі я, звісно, жартую, але візьмемо португальську або китайську – одні з найпоширеніших мов світу. Тут можуть допомогти підтримувати рівень знань?
– Можуть. Що стосується «умовно рідкісних мов», бо португальську складно назвати «рідкісною», у нас є два механізми. Перший – це індивідуальні заняття з одним-двома працівниками, якщо ці працівники беруть зобов’язання поїхати, наприклад, до Анголи чи до Бразилії. Багато хто не хоче брати зобов’язань або хоче в Португалію – для них індивідуальних занять не буде.
Держава не має на це витрачати кошти, це дороге задоволення.
Є і другий варіант. Дипакадемія працює з колегами в країнах арабського світу, в Пекіні, в Індонезії, в Сінгапурі, в інших країнах. І дуже часто є можливість – ми отримуємо 4-6 таких пропозицій на місяць – поїхати, приміром, на кількамісячні тренінг-курси в ці країни. В тому числі – для удосконалення знання мови. Тобто можливість є.
- Информация о материале
Страница 9 из 1561
