ТОВ «Вєгол» повинно компенсувати Квартирно-експлуатаційному відділу м. Харкова Міністерства оборони за користування військовим містечком 1,79 млн грн.

Таке рішення прийняв Господарський суд Харківської області.

В листопаді 2009 року КЕВ Харкова та «Вєгол» уклали договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 10 тис кв м. Мова йде про військове містечка №122 на хуторі Небоженка під Харковом. Фірма облаштувала там склади.

Спочатку сума оренди складала 59,50 тис грн. в місяць, потім вона декілька разів змінювалася і в квітні 2012 року складала 64,00 тис грн. в місяць.

Договір оренди закінчився в жовтні 2012 року і військові не стали його продовжувати через заборгованість орендарів. Але фірма продовжувала без договору користуватися приміщеннями. Тому військові подали позов, де вимагали виплатити неустойку за період з січня 2015 року по березень 2016 року в розмірі 3,00 млн грн.

Суд здійснив власний розрахунок неустойки і нарахував її в сумі 1,79 млн грн. Це вартість орендної плати за 14 місяців в цінах 2012 року. При цьому, суд відмовився стягнути 1,21 млн грг. пені за затримку виплат, бо між фірмою і військовими не існувало договору оренди.

Засновниками ТОВ «Вєгол» є Віталій Єрмаков, Олена Григорьєва, Володимир Ольховський і Михайло Лубченко. Курівником фірми є Віталій Єрмаков. В відкритих джерелах фірма рекламує себе як продавця меблів.

В 2014 суд зобов’язав ТОВ «Вєтол» повернути військовим майно. Але фірма не виконала це судове рішення. Минулого року через суд військові стягнули з фірми неустойку в розмірі 3,50 млн грн.

Заробляння на комфортних умовах при наданні адміністративних послуг, тобто, при видачі довідок, виписок з держреєстрів, паспортів тощо – на захід від наших кордонів вважається неприйнятним.

Бо якісний сервіс – це обличчя держави.

Але українська влада придумала, що своїм обличчям можна торгувати – і продавати комфорт на додачу до виписок, довідок і паспортів.

Чому західні уряди апріорі забезпечують комфорт при наданні адмінпослуг?

У країнах цивілізованого світу влада турбується, щоб громадяни при отримуванні адміністративних послуг:

– не вистоювали черг,

– не наражались на корупційні ризики в закритих кабінетах чиновників,

– одержували необхідний документ або відповідь максимально швидко і за мінімальної кількості відвідувань.

Саме тому в Канаді, США та країнах ЄС функціонують так звані «єдині офіси», або ж one-stop-shops.

Громадяни приходять в одне просторе приміщення без кабінетів, як правило, в муніципалітеті, і за електронною чергою потрапляють до столів персоналу, де можуть отримати усі необхідні адміністративні послуги одночасно – зареєструвати народження дитини, зареєструвати бізнес, замовити закордонний паспорт чи ID, зареєструвати автомобіль, отримати водійське посвідчення тощо.

І тут важливий аспект! Кошти особа сплачує лише за саму адміністративну послугу, у визначеному законодавством розмірі. І ніяких додаткових поборів.

Чому? А тому, що в розвинених країнах є загальноприйнятним, що держава апріорі має забезпечувати якісний сервіс громадянам, і це не потребує додаткової оплати.

Забезпечувати надання адміністративних послуг в цих країнах можуть і приватні провайдери – але будь-яких додаткових коштів вони стягувати не можуть, як-от в Канаді.

Чому в Україні за гідне ставлення до себе з боку влади громадяни мають платити?

В Україні поступово відкриваються центри надання адміністративних послуг (ЦНАП), багато з яких відповідають європейським стандартам.

Як приклад, у Луцьку ЦНАП являє собою просторе приміщення без кабінетів, з електронною чергою і широким асортиментом послуг, які особа може замовити одночасно, в тому числі за принципом «життєвої ситуації» – наприклад, зареєструвати місце проживання новонародженої дитини, і тут же замовити державну допомогу у зв’язку з її народженням.

Цей ЦНАП вже давно забезпечує видачу закордонних біометричних паспортів – і без додаткових поборів, як у розрекламованому ДП «Документ».

У ЦНАПі Рівного чи Вінниці можна зареєструвати місце проживання за 15-20 хвилин. Жодних додаткових коштів за комфорт сплачувати не потрібно.

Але чому у багатьох містах України громадяни досі не можуть швидко та зручно отримати послуги у ЦНАП? Є дві причини.

1. Через нерозуміння та відсутність політичної волі місцевих голів та голів райдержадміністрацій.

У деяких містах та районах, ЦНАП являють собою лише вивіску на приміщенні – однак всередині ані необхідних послуг, ані належних умов.

2. Через відсутність узгодженої та послідовної державної політики у цьому напрямі.

Наприклад, Міністерство внутрішніх справ, Державна міграційна служба та Київська обласна рада і ОДА обрали політику комерціалізації адміністративних послуг. Звідусіль лунає реклама – чи-то державного підприємства «Документ», чи-то сервісних центрів МВС. А нещодавно київська обласна влада з помпою розрекламувала відкриття комунального підприємства «Готово», на яке витратили 30 мільйонів бюджетних коштів. Хоча за ці кошти можна було б зробити 15 належно облаштованих районних ЦНАПів у Київській області!

У цих підприємствах, на відміну від ЦНАП, громадяни мають додатково доплачувати кошти за якісне обслуговування.

Так, в ДП «Документ», окрім оплати послуги за оформлення закордонного паспорта, ви маєте сплатити ще 350 гривень за розрекламований «комфорт і швидкість». Ці гроші до державної скарбниці не надходять.

Чи не тому влада так поспішила під соусом «безвізового режиму» його легалізувати, прийнявши закон 3224? Можна прогнозувати, що такі додаткові платежі вимагатимуть з громадян і у підприємстві «Готово», і як це вже відбувається в Центрі обслуговування громадян Одеської ОДА.

А створюються ці підприємства за рахунок коштів платників податків.

Лише на створення сервіс-центру «Готово!» у Києві із бюджету Київської області – тобто, з податків мешканців столичної області – витратили, зі слів заступника голови Київської ОДА Льва Парцхаладзе, 30 мільйонів гривень.

Як має бути?

Українці апріорі заслуговують на гідне ставлення до себе в органах державної влади. Ми маємо розуміти, що комфортні умови надання адмінпослуг держава цілком здатна і мусить забезпечувати без додаткових поборів. Має бути лише злагоджена співпраця, воля і бажання центральної та місцевої влади.

Необхідно інтегрувати зусилля та ресурси для створення «єдиних офісів» при органах місцевого самоврядування та РДА – а не розпорошувати їх та проводити сумнівні експерименти.

Саме тому розвиток мережі належно облаштованих ЦНАП – ключовий напрям реформування системи надання адміністративних послуг. Замість державних чи комунальних «підприємств-паразитів», краще вже дозволити приватним провайдерам надавати адмінпослуги.

Однак виключно за умови справляння коштів тільки за ці послуги – тобто за принципом єдиної ціни, незалежно від суб’єктів їх надання.

Сколько существует «Укрзалізниця», столько тянется за ней шлейф скандалов, связанных с закупками материально-технических ресурсов. Громче и чаще других товарных групп в объектив внимания СМИ попадает топливо — крупнейшая статья расходов железнодорожного монополиста. После 2014 г. прозрачность закупок значительно увеличилась, но приемлемой цены на нефтепродукт компания так и не получила. И это притом, что такой крупный потребитель является желанным для любого трейдера. Нынешним летом ситуация приобрела и вовсе неприличный оборот: давний поставщик и обладатель максимальных цен, компания WOG, начала неприкрыто торпедировать азербайджанскую SOCAR, которая неожиданно победила в одном из тендеров, выставив несвойственную для этих торгов рыночную цену. Ситуация снова вскрыла всю ущербность существующей процедуры закупок «Укрзалізниці», которую необходимо менять срочным образом.

В отличие от массы товарных позиций, в ценообразовании которых действительно трудно разобраться, дизельное топливо — ресурс с максимально понятными ценовыми ориентирами. Товар это биржевой, цены на него отслеживают ключевые котировальные агентства. Эти котировки ложатся в основу договоров на закупку нефтепродуктов всех без исключения импортеров (Украина на 85% зависит от импорта этого ресурса). Иными словами, всем все понятно. За исключением «Укрзалізниці», которая продолжает закупать этот товар по мегаценам. Хотя она является крупнейшим покупателем дизтоплива в стране (в лучшие времена — более 500 тыс. т в год) и могла бы приобретать ресурс с дисконтами, а не с премиями…

Только для зеленых

Крупнейшим поставщиком железной дороги на протяжении обозримого периода времени является луцкая группа компаний WOG (зеленый — цвет этой торговой марки). Есть все основания считать, что такой статус она получила благодаря постоянному представительству ее акционеров в Верховной Раде, голоса которых, как правило, нужны любому правительству и президенту.

Отмечу, что наряду с WOG квоты на «ощипывание» железной дороги получали и другие уважаемые люди, но в итоге нередко их заполняли также лучане, реально имеющие налаженные каналы поставок для своей розничной сети. До 2014 г. была известна и такса: 100 долл. на тонне. Именно такой была наценка сверх рыночной цены для «Укрзалізниці». Наверное, неправильно будет считать, что все забирал поставщик. Нельзя исключать, что в этой премии были зашиты откаты, «премии», «гешефты» многочисленным участникам процесса. А платить было нужно, чтобы обеспечить, помимо всего прочего, и лояльность менеджмента УЗ для своевременной и полной оплаты топлива. Кроме того, что это во многом определяло успешность данных поставок, такие связи были главным оружием против конкурентов: все понимали, что расчета за свой товар без соответствующего «благословения» не получить.

Посягнуть на это счастье решился в 2012–2013 гг. лишь один, но зато какой — Ринат Ахметов. Созданная «железнодорожным» крылом СКМ совместно с «Лукойлом» «Первая топливная компания» начала теснить WOG на топливных тендерах «Укрзалізниці», «Укрпочты» и прочих. Однако события начала 2014 г. перечеркнули многое, и это в том числе.

И если 2014 г. еще прошел по накатанной (услуги фракции «Воля народа» были, как обычно, востребованы), то 2015-й принес первые неприятные сюрпризы. Крупный тендер на 100 тыс. т летом того года неожиданно выиграл заклятый конкурент лучан — «Галнафтогаз» (ОККО). Главный сюрприз заключался в том, что произошло это в бытность министром инфраструктуры Андрея Пивоварского, пришедшего на этот пост из кресла главы группы «Континиум» (куда входит и WOG). По данным осведомленных источников, произошло это «недоразумение» по недосмотру ответственных менеджеров WOG, которые малость расслабились. В свою очередь, ОККО, подгоняемая падающими объемами рынка, была вынуждена «окрыситься» и научиться подавать документы.

Здесь необходимо заметить, что ограничение конкуренции на тендерах УЗ держится на двух «столпах»: необходимости внесения большого залога и громоздком перечне тендерной документации, оформить которую без ошибок удается до сих пор немногим. Первое условие оправдано с точки зрения отсева от торгов несостоятельных претендентов, которые в основном использовались реальными претендентами для дальнейшего блокирования (оспаривания) результатов тендера в случае победы конкурента. А вот второе крайне нелепо: куча необходимых справок, документов, анкет, которые необходимо научиться заполнять (известно, что специально для этого компании держат отдельных специалистов из числа бывших работников «Укрзалізниці»). Это тоже дает большие возможности для оспаривания результатов торгов в случае, «если что-то пошло не так». Об этом мы поговорим ниже.

Появление конкурентов с низкими ценами заставило WOG пойти на хитрость. Заключалась она в том, что во второй половине 2015-го — начале 2016-го на тендерах извечный фаворит начал выставлять… минимальные цены. Правда, после подписания контрактов WOG повышала цены выше рынка, пользуясь правом пересмотра цены в случае изменения ценовой конъюнктуры на 10%. Например, осенью 2015 г. первое подобное допсоглашение было подписано уже на следующий день после подписания основного контракта с якобы низкой ценой. Справки о значительно изменившейся конъюнктуре штампует за недорого фирма с непонятным статусом «Держзовнішінформ». К слову, НАБУ расследует эти осенние эпизоды.

Зимой 2016 г. луцкая компания проделала тот же кульбит, оставив конкурентов с носом в тендере на 100 тыс. т ДТ. Как сообщало ZN.UA, компания тогда победила с ценой 13959 грн/т, что было даже ниже рыночных цен. Однако после заключения контракта ООО «ВОГ АЭРО ДЖЕТ» четырежды повышало цену (а «Укрзалізниця» с этим послушно соглашалась), в результате чего она выросла на 21% и стала выше рынка. По этой цене было поставлено 85% объема тендера.

Интересная деталь: после проведения всех манипуляций Центр обеспечения производства «Укрзалізниці» (ЦОП), занимающийся закупками МТР, покинул его глава Даниил Мизин. Как выяснилось позже, сам он никаких документов не подписывал, делегировав эту миссию замам с железными нервами и такими же крепкими другими органами.

Цепляясь за «железку»

В середине июля ПАО «Укрзалізниця» раскрыло конкурсные предложения по тендеру на закупку 42,2 тыс. т дизтоплива (три равных лота по 14 тыс. т). Главной сенсацией стал выход в финал с рыночной ценой 17700 грн/т ТД «Сокар Украина» — украинской «дочки» азербайджанской нефтяной нацкомпании.

Другие два финалиста «ВОГ АЭРО ДЖЕТ» и «ОККО Бизнес Контракт» предложили весьма высокие цены — 20400 и 20700 грн/т соответственно. ОККО первой осознала неадекватность своего предложения и заявила о готовности снизить цену до 19389 грн/т. Несколькими днями позже была вынуждена «упасть» до аналогичного уровня и WOG, тогда как цена на рынке «нырнула» ниже 17000 грн/т. Но этим дело не ограничилось.

2 августа стало известно, что WOG решила оспорить победу азербайджанцев и подала в Антимонопольный комитет жалобу на «Сокар», пытаясь заблокировать дешевые поставки. Поводом WOG называет отсутствие приложения к аттестату об аккредитации лаборатории оператора, отсутствие сроков действия некоторых сертификатов, а также предоставление только двух справок при наличии семи разных банков у поставщика (это к вопросу о тендерной документации). Мало того, компания WOG, вышедшая на тендер с ценой почти на 20% выше рынка, также подала жалобу в НАБУ, которое, как уже отмечалось, расследует минимум одно дело по факту необъективных цен на ДТ от WOG для «Укрзалізниці».

Характерно, что не стал молчать в этой ситуации сам перевозчик, выпустив специальное заявление, в котором назвал попытки «ВОГ АЭРО ДЖЕТ» заблокировать поставку топлива «Укрзалізниці» по низкой цене проявлением недобросовестной конкуренции.

Детективная история развернулась также между «Укрзалізницею» и АМКУ. Первая утверждает, что Центр обеспечения производства подписал договор с «Сокар» 1 августа, разместив соответствующую публикацию на веб-портале госзакупок в 09.58. Тогда как в 16.14 АМКУ принял жалобу WOG. «Этим комитет нарушил Закон Украины «Об осуществлении государственных закупок», — говорится в заявлении госкомпании. В АМКУ заявляют, что оповестили ЦОП по телефону и по факсу о поступившей жалобе еще 29 июля.

Но интересно другое: какое решение теперь примет АМКУ? Согласно букве закона, если этих документов действительно нет, победу «Сокара» нужно отменять. Но по сути это будет означать, что антимонопольный орган своими руками задушит проявление здоровой конкуренции и появление дешевых поставок для железной дороги.

«Если все пройдет гладко, мы будем готовы заявляться и на большие объемы», — заявил после оглашения результатов тендера топ-менеджер ТД «Сокар Украина» Андрей Бычков.

Как видим, гладко не получилось… Между тем известно, что поставки дешевого топлива «Сокар» уже начал.

* * *

Этот случай еще раз показывает всю ущербность процедур закупки топлива в «Укрзалізниці». Два лота из трех будут поставлены по цене значительно выше рынка, но и третий, «рыночный», лот поставлен под сомнение тем, кто за много лет привык продавать на 15–20% выше рынка. С бизнесом все понятно, он создан зарабатывать деньги, но чем руководствуется «железка» — непонятно. Своими странными требованиями госперевозчик сам загнал себя в угол, оставшись наедине с ограниченным числом поставщиков (хотя, похоже, это и было целью создателей громоздкой процедуры доступа к тендерам). На самом деле дизтопливо — товар стандартизированный, потребности в куче бумаг нет. А для выбора надежного поставщика достаточно было бы не горы документов, а дополнительной ответственности за срыв поставок.

Больше года идут разговоры о переходе на формульное ценообразование, но сейчас затихли и они. Идеальным был бы прямой выход «Укрзалізниці» на украинских и зарубежных производителей дизтоплива с подписанием соответствующих договоров. Еще раз: такой крупный покупатель, как «Укрзалізниця», получил бы на рынке существенную скидку на объеме, но вместо этого перевозчик вынужден постоянно переплачивать. И поскольку проведение тендеров является требованием закона, необходимо как можно быстрее переходить на формульное ценообразование и налаживать адресную работу с максимально широким кругом поставщиков. Как только это начнется, ситуация разрешится очень быстро, ведь потерять такого клиента никто не захочет.

Департамент інфраструктури Харківської міськради провів конкурс на 50 маршрутів. Переможцями виявилися п’ять фірм, власники яких є люди з оточення керівництва мерії.

Про це стало відомо з відповіді на запит, який отримав активіст «Харківського антикорупційного центра».

Конкурси були проведені 14 липня 2016 року.

Зокрема, 12 автобусних маршрутів отримало ТОВ «Авто-Ові». Засновниками підприємства є родичка віце-мера Харківської міськради Андрія Руденко – Інна Руденко, Валерій Дробушко та Лідія Жорник. Остання є родичкою депутата Харківської міськради від партії «Відродження» Андрія Жорника.

Право обслуговувати також 12 маршрутів отримало ТОВ «АТП «Темп» Ірини Говорун.

Ще десять маршрутів в результаті проведеного конкурсу отримало ТОВ «АТП «Автотранс». Засновниками цього підприємства також є Валерій Дробушко, Ірина Глоба та Аліна Романенко. Остання була депутатом Харківської облради. Крім того, вона має спільне підприємство з екс-депутатом облради Анатолієм Номеровським.

Директором ТОВ «АТП «Автотранс» є син Валерія Дробушко – Костянтин.

ПП «Транс-Сервіс» отримало дозвіл на обслуговування дев’яти маршрутів. Це підприємство базується у Васищево і його єдиним засновником є Олександр Губін. Він є депутатом Харківської міськради від «Опозиційного Блоку. Але цікаво інше. Губін є партнером депутата Харківської міськради Ігора Аріха по ТОВ «Престиж Авто Сіті».

Також партнером Аріха по кільком фірмам , у тому числі й кримському бізнесу, є дружина Губіна – Ірина.

Восени фірма брата Аріха отримала право на використання 12-ти маршрутів без проведення конкурсу.

Ще сім маршрутів буде обслуговувати ТОВ «Червоний сердолік». Засновниками підприємства є адвокат Геннадія Кернеса – Юлія Плєтньова та Анжелла Плєтньова, а керівником підприємства записаний вже знайомий Валерій Дробушко.

perevoz-otvet-01 a3401perevoz-otvet-02 661b8

Зміївська теплова електрична станція ПАТ «Центренерго» 2 серпня за результатами тендеру уклала угоду з ТОВ «Енергоінвест» на Капітальний ремонт енергетичного обладнання котлоагрегату № 6 вартістю 4,80 млн грн. Про це повідомляється в системі «Прозорро».

В ході торгів вартість зварювальних та монтажних робіт впала з очікуваної ціни 9,07 млн грн. майже вдвічі.

Разом з тим, перші пропозиції більшості учасників аукціону були значно нижчими від очікуваної вартості – на рівні 5,6-6,3 млн грн. і в ході торгів була отримана додаткова знижка на майже мільйон гривень.

Згідно з договором, ремонтні роботи мають бути виконані за 89 днів разом з вихідними. В договір з включено пункт про те, що у разі затримання робітників виконавця у нетверезому стані на території електростанції фірму (фіксація алкотестером) кожного разу штрафуватимуть на 1 тисячу гривень.

ТОВ «Енергоінвест» зареєстровано на українській території в Артемівську Донецької області. Власником є Ігор Грушко з Донецька. Це співвласник фірми «Донецкэнергоремонт», яка за часів Януковича виграла тендери на 171,86 млн грн. на ремонт станцій «Центренерго» і «Донбасенерго». Тоді співвласником «Донецкэнергоремонту» було ТОВ «Бізнес інвест груп» Антона Клименка, нині покійного брата біглого міністра доходів України Олександра Клименка.

Знаєте, мене вражає в черговий раз нездатність українців оцінити своїх лідерів і талановитих людей з-поміж себе.

Проблеми української моральності — не лише в тому, що еліти зраджують інтереси ширшого кола українців. Ми, українці, часто зраджуємо свої еліти і не підтримуємо найкращих з нас.

Про що це я? Про один із недавніх виявів такої незрілості українства — ми підняли огидний ґвалт з приводу необхідності купити броньований автомобіль для голови НАК «Нафтогаз».

Хтось каже, що забагато грошей — 5 мільйонів гривень ($200 000). Хтось каже, що не заслужив. Хтось каже, що Коболєв підвищив ціни на газ, тому і не заслужив.

Як на мене, то людина, яка забезпечила нам диверсифікацію постачання газу, заслуговує на належну охорону. Згадайте, цю проблему «намагались розв'язати» з середини 90 років. 20 років теревенів про диверсифікацію і тут приходить той, хто це реально робить.

Про інші речі, такі як беззбитковість того ж самого «Нафтогазу» я говорити просто не буду.

І ми йому відмовляємо у охороні його життя? У посиленні заходів безпеки з метою збільшити ймовірність, що його просто не вб'ють?

Так от, панове, не цінувати своїх лідерів — це гріх українського народу. Хоча, які ми панове...

Ця наша заздрість оголює в нас «холопів», котрі не здатні віддати належне тим із спільноти, котрі щось для неї вартісне роблять. «Шляхта», вона, знаєте, все-таки, вміє цінувати досягнення інших.

Саме тому ми і живемо в країні, де депутати та міністри отримують низьку зарплатню, бо ми цього вимагаємо, а потім дивуємось, чому ж це вони беруть хабарі, чому існують чорні партійні каси.

Це все — наслідок української заздрості і нездатності цінувати кращих.

Для тих FB-експертів, які розповідають, що і скільки «Нафтогаз» повинен витрачати на безпеку голови компанії, тут кілька цифр щодо витрат на безпеку CEO світових компаній:

Наприклад, на охорону CEO Amazon щороку виділяють 1,6 млн дол. Почитайте — там ще багато цікавих цифр.

І взагалі, панове, безпекою займаються спеціально треновані люди, котрі краще вас оцінюють загрози для голови «Нафтогазу».

Додаткову увагу ще хотів привернути до одного моменту. Всі пам'ятають такого собі Юрія Бойка? Може хтось згадає відкритість цифр стосовно вартості його автомобілів?

Найцікавіше, що здорові ростки в українському суспільстві є. Наприклад, голові Укргазвидобування платять 40 тисяч доларів на місяць. Заздрісники вже піною сходять з цього приводу. Але вже першими тендерами голова компанії «відбив» свою зарплатню, зекономивши мільярди гривень. Для всіх нас.

Ну, і наостанок — суспільство заздрісників, котре не здатне цінувати своїх лідерів і спеціалістів своєї справи, завжди буде бідним. Тому нагору і пробиваються всілякі пройдисвіти, котрі грабують заздрісників і далі.