Главная
В Раде боятся: депутатов будут лишать иммунитета по схеме Порошенко
Строя планы на 2018 год, народные депутаты Украины пообещали разрешить вопрос о снятии неприкосновенности. Эта проблема возникает во время работы парламента каждого созыва. И именно обещание добиться снятия неприкосновенности с депутатов появляется в предвыборной программе каждого кандидата в нардепы и президенты. Смогут ли в этом году парламентарии принять окончательное решение, кто тормозит процесс голосования и почему больше всего шансов на успех имеет инициатива президента Петра Порошенко?
«Стоп» от Конституционного суда
В октябре прошлого года после требования общества нардепы решились проголосовать за два законопроекта о снятии с них неприкосновенности – депутатский (№6773) и президентский (№7203). Это голосование нельзя назвать историческим, однако оно позволило отправить эти два законопроекта на рассмотрение в Конституционный суд Украины, поскольку изменения будут касаться Конституции. Но здесь процесс застопорился.
В законе «О Конституционном суде Украины» уточняется, что обращения, которые касаются изменений в Конституцию, не должны рассматриваться больше одного месяца. На сайте КС указано, что два законопроекта были направлены 26 октября. Но по сей день решения нет.
Как известно, Конституционный суд сейчас работает не в полном составе – 14 судей из 18-ти. Но этого количества достаточно для принятия решений.
Чтобы продолжить рассмотрение законопроектов, депутатам необходимо получить положительный ответ от Конституционного суда, который еще в 2015 году признал законным снятие депутатской неприкосновенности. Поэтому можно предположить, что решение будет таковым и сейчас. Но затягивание этого вопроса, по мнению одного из инициаторов депутатского законопроекта Светланы Залищук (фракция БПП), выгодно президенту Петру Порошенко.
«С моей точки зрения, здесь работает тот принцип, что КС подконтролен президенту Украины. И в нем до сих пор работают люди, которые работали еще во времена Януковича. А они очень часто выполняют те или иные политические заказы», - рассказала она «Апострофу».
А внефракционный депутат Виктор Чумак предположил, что к концу седьмой или началу восьмой сессии в КС примут решение.
«Они понимают, что сейчас мы все равно не можем рассмотреть законопроекты до конца этой сессии, даже если будет заключение. Думаю, что в начале февраля оно должно быть», - сказал он «Апострофу».
В самом КС изданию не смогли ответить, когда вопрос изменений в Конституцию насчет отмены депутатской неприкосновенности будет включен в повестку дня.
Верховная Рада в ожидании
Парламентарии в комментариях «Апострофу» говорят, что законопроект насчет неприкосновенности будет проголосован. Но, вероятнее всего, большинство голосов соберет президентский документ, который предлагает реализовывать задуманное уже с 2020 года, то есть с началом работы нового парламента. А депутатский законопроект требует снять неприкосновенность с депутатов уже нынешнего созыва.
«Понятное дело, что будет поддержан законопроект президента, поскольку он имеет больше шансов в этом парламенте. Но не потому, что он лучше, а потому, что депутаты боятся уголовной ответственности до выборов», - предположил нардеп от БПП Мустафа Найем. Он также рассказал «Апострофу», что большинство депутатов в принципе боятся снятия неприкосновенности.
Но не все нардепы выступают за полное лишение депутатов иммунитета. Так, Виктор Чумак уверен, что все должно быть в разумных пределах.
«Нельзя оставлять парламентариев без иммунитета. Во всем мире есть парламентский иммунитет. Мы просто заиграемся в популизм до такой степени, что потеряем вообще возможность заниматься парламентской оппозиционной деятельностью», - сказал он.
Чумак также считает, что после голосования в Раде за любой из законопроектов необходимо текст документа прописать так, чтобы он мог упростить привлечение депутатов к уголовной ответственности, но сохранил иммунитет.
«Никто не хочет брать на себя ответственность и говорить о недоработке законопроектов, чтобы его не обвиняли в том, что он не хочет снимать неприкосновенность», - подчеркнул нардеп.
Сергей Шахов из депутатской группы «Воля народа», напротив, заверяет, что депутатам снятия неприкосновенности бояться не стоит.
«Давайте будем смотреть правде в глаза: кого посадили из депутатов, с которых сняли неприкосновенность? Никого. Их не посадили и не наказали. Так что бояться нечего, если у следствия не хватает доказательств», - сказал он «Апострофу».
Шахов убежден, что снятие депутатской неприкосновенности просто позволит силовым структурам законно прослушивать депутатов.
Тем временем, нардеп от «Народного фронта» Антон Геращенко уверен, что до президентских и парламентских выборов удастся проголосовать за снятие депутатской неприкосновенности.
«Конечно, лучше проголосовать до выборов. Мои ожидания, что так и будет. Уверен, что депутаты поддержат президентский законопроект», - прокомментировал он «Апострофу».
А вот политический эксперт Евгений Магда скептически настроен в этом вопросе. Он считает, что время для голосования упущено.
«Если бы этот вопрос был затронут три года назад, когда существовала коалиция и много говорилось об идеалах Майдана, то он мог проскочить. Но сейчас меня терзают смутные сомнения», - резюмировал политолог.
- Информация о материале
Правда починається з брехні. Як фактчек впливає на політиків
Правда в політиці – це оксюморон. Який сенс перевіряти слова політиків, якщо всім відомо, що вони брешуть? Таку тезу команда VoxCheck почула від декількох своїх читачів після запуску проекту «Рейтинг маніпуляторів та брехунів» в середині грудня.
Якщо ви не чули про цей рейтинг, то ось його короткий зміст. Топ-3 брехуна – Юлія Тимошенко, Вадим Рабинович і Юрій Бойко. Топ-3 правдоруба – Володимир Гройсман, Петро Порошенко та Міхеїл Саакашвілі. У брехунів чиста правда тільки в одному випадку з 10. У правдорубів три брехні з десяти. Риторика головних брехунів – суцільний негатив, критика реформ і дуже багато маніпулювання фактами. Правдиві політики концентруються на позитиві і обходять незручні теми.
Як фактчекери прийшли до таких висновків? Зібрали всі фактологічні висловлювання (тобто статистику і дані) топ-20 політиків за два осінні місяці і перевірили їх разом з економістами з редакційної колегії VoxCheck.
Рейтинг маніпуляторів і брехунів сколихнув медіа-простір України. Новина про рейтинг вийшла в 70 українських ЗМІ та на кількох телеканалах і радіо; матеріал отримав 60 тисяч переглядів і більше 4000 репостів у Facebook.
Хтось погодився з висновками фактчекерів, хтось звинуватив в перемогофільстві і роботі на владу. Насправді, чому правдоруби і брехуни опинились на своїх місцях, VoxCheck детально пояснив на основі контент-аналізу: риторика політика багато в чому визначається його точкою сидіння. Представники влади – Порошенко, Гройсман, Садовий – брешуть мало, оскільки говорять в основному про позитив і рапортують про досягнення, тоді як про провали воліють замовчувати.
Тоді як опозиція активно критикує – і часто перегинає палицю з критикою. Не виключено, що поміняйся вони місцями у кабінетах влади, рейтинг б теж змінився.
Втім, були й інші претензії до рейтингу – всі вони зводилися до марності подібних проектів, мовляв, всі політики брехуни. Подібні коментарі змусили замислитись команду VoxCheck.
Чи правда, що всі політики брешуть і перевіряти їх немає сенсу?
«Брехня, на жаль, – звичний інструмент в наборі прийомів політика – незалежно від країни, партії, ідеології, – пише політолог Кость Бондаренков своїй колонці у «Апострофі». – В Україні брешуть – свідомо чи несвідомо – практично всі, при цьому приблизно в рівній мірі. Як і в США. Як і в Німеччині чи Британії. Як і в Росії або в Польщі. І перебільшують. І маніпулюють. На те вона і політика, яка в білих рукавичках не робиться. Але ось робити рейтинги за розмірами носа наших Піноккіо додумається не кожен. Та ще й говорити про те, що президент і прем’єр у нас – майже еталони чесності».
Схожу думку висловив Юрій Романенко, шеф-редактор онлайн-ЗМІ «Хвиля». Мовляв, яка користь від перевірки політиків, якщо всі вони одним миром мазані. Тим більше коли мова заходить про представників влади.
Насправді в США, наприклад, і ступінь неправдивості вимірюють, і звання Піноккіо року присвоюють.
І все ж таки автори згаданих колонок мають рацію: за великим рахунком політики брешуть скрізь. У нашому проекті правдоруби ж теж брехали, просто менше за інших. Тож: чим небезпечна брехня політиків і в чому роль фактчекерів?
Абстрагуємося від України і розглянемо західний досвід.
«В останні два роки в Америці спостерігається трагічне зростання кількості насильницьких злочинів», – нещодавно заявив президент США Дональд Трамп. Журналісти видання The Hill відразу спростували це висловлювання: насправді рівень вбивств у США падає, як і в цілому рівень злочинності.
Брехня Трампа і багатьох інших політиків не мала б великого значення, якби у неї не вірили мільйони американців. За даними нещодавнього дослідження Perils of Perception(Небезпеки сприйняття), кожен другий середньостатистичний американець вірить у те, що злочинність у країні зростає.
Дослідження стосується багатьох важливих питань – тероризму, іммігрантів, статевого виховання підлітків, вакцинації, споживання продуктів харчування тощо. У підсумку найбільш критично мисляча країна – це Швеція, а найлегковірніша – Південна Африка. Україна у дослідженні не брала участі.
Можливо, політики брешуть від незнання матчастини. Але скоріше – з бажання догодити електорату: зіграти на негативних емоціях і страху набагато простіше, ніж на позитиві чи складних змінах. Президентські вибори у США, Brexit і медіа-політика нашого північного сусіда – тому красномовні підтвердження.
Чим брехня політиків є небезпечною для України?
Останнє соціологічне опитування Центра Разумковащодо підтримки реформ українцями свідчить, що населення не підтримує найважливіші реформи цього року: пенсійну, медичну, земельну, судову. Проти них виступає понад 50% громадян України.
Все б нічого, якби українці й справді були проти змін. Насправді ж вони дуже навіть «за» – про що свідчить інше дослідженняЦентра економічної стратегії.
Чому люди суперечать самі собі? Схоже, що уряд і президент надто бідно комуніціюють суть реформ, а опозиція занадто активно бомбардує реформи критикою.
Виходить, хто як не політики винні у тому, що українці неправильно розуміють суть того, що відбувається? І чи потрібно перевіряти слова політиків і доносити правду до населення? Відповідь очевидна.
«Люди не довіряють політикам – тому перевіряти їх немає сенсу»
Цю думку висловив Юрій Романенко у своїй колонці. «Рівень недовіри до ключових інститутів держави становить мінус 60-70%,– написав він у відповідь на рейтинг VoxCheck. – Дивно, що державні інститути, яким українці не довіряють найбільше, очолюють лідери, які, за версією Vox, мають найвищий рейтинг правдивих висловлювань. По суті Vox потрапив у пастку формального підходу, оскільки сам по собі аналіз цитат поза контекстом не має сенсу. Бо цифри статистики поза контекстом не дають правдивої картини».
Насправді VoxCheck завжди перевіряє слова політиків у контексті. Але в частині недовіри людей до влади і політиків Романенко правий – це одна з найсерйозніших проблем в Україні. Наші співгромадяни взагалі мало кому вірять – тільки сім’ї, церкві, волонтерам та армії.
Проблема з довірою спостерігається мало не з початку незалежності України. Інститут соціології проводить дослідження про довіру українців з 1992 року. Весь цей час індекс довіри парламенту і президенту були на рівні 2-2,5 з максимально можливих 5. Найвищі показники довіри президенту були в 2010 і 2014 роках, коли главою держави став Віктор Янукович, а потім – Петро Порошенко. Через рік-два каденції довіра до них знижувалася.
Яка роль фактчека в формуванні довіри? Найпряміша. Якщо політики стануть відповідальніше ставитися до своїх слів – і довіра до них підвищиться.
«Без оцінки виконаних обіцянок рейтинг правдивості політиків – неповний»
До завдань фактчека не входить перевірка обіцянок – залишимо цю функцію політологам і експертам. Та й як порівнювати виконання обіцянок опозиції і влади – які знаходяться в нерівних позиціях в частині можливостей і доступного ресурсу? Якщо політики будуть акуратні в своїх словах, то, можливо, вони будуть більш обережні й з обіцянками.
Підсумок: навіщо потрібен фактчек політиків?
Деякі читачі Рейтингу маніпуляторів і брехунів помилково вирішили, що цей проект – керівництво до дії. Мовляв, VoxCheck пропонує виборцям зробити вибір, за кого голосувати в 2019-му. Це не так. Мета фактчека – пропаганда критичного мислення, повторний огляд фактів і даних, озвучених політиками. Відносно конкретних політиків ми лише можемо прослухати всі їхні виступи, віджати з них воду, перевірити факти, проаналізувати конотацію мови. І розповісти, про що люблять говорити прем’єр, президент і колишній глава Одеської ОДА; в якому контексті вони правдиві, а на які теми брешуть, чого більше в їхній мові – позитиву чи негативу.
Таку роботу ми будемо проводити весь передвиборний 2018 рік. Саме для цього ми запустили краудфандінгову кампанію на Спільнокошті: для подальшого існування проекту необхідно 500 тис грн.
- Информация о материале
«Харківводоканал» купує реагенти у фірми, яка платить зарплату заступнику директора КП
Заступник гендиректора по експлуатації каналізаційного господарства КП «Харківводоканал» Віктор Булгаков задекларував 292,5 тис.грн. доходу в 2017 році від зайняття підприємницькою діяльністю в київському приватному підприємстві «Сервіс О.К.».
Про це йдеться у деклараціях про суттєві зміни матеріального стану, які опубліковані на Єдиному державному реєстрі декларацій.
Цікаво, що саме це підприємство є постачальником реагентів для КП «Харківводоканал», де і працює Булгаков.
2 лютого 2017 року КП «Харківводоканал» саме з ПП «Сервіс О.К» уклало договір на постачання праєстолу загальною вартістю майже мільйон гривень. Ціна за тонну реагента марки «Праєстол 853 ВС» склала 150 тис.грн., а вартість тони реагента марок «Праєстол 859 ВС» та «Праєстол 854 ВС» – 186 тис.грн.
Місце поставки – Харків, проспект Гагаріна, 354. За цією адресою знаходиться комплекс біологічної очистки Безлюдівський, який підпорядковується комплексу «Харківводовідведення», яке зараз очолює Віктор Булгаков.
Непоганий конфлікт інтересів намальовується.
Що цікаво, в 2016 році Віктор Булгаков на посаді директора комплексу «Харківвідведення» заробив 255,65 тис.грн., що менше, ніж він отримав від ПП «Сервіс О.К.» в 2017 році.
ПП «Сервіс О.К.» не перший раз поставляє праєстол на КП «Харківводоканал». 24 липня 2015 року за результатами тендеру було укладено 3 договори на закупівлю різного виду праєстолу (реагентів) на суму 10,79 млн грн. Про це повідомляв портал «Наші гроші».
Тоді було замовлено 60,38 т. тих же видів флокулянтів – реагентів, призначених для очищення води від зважених та колоїдних часток, що і цього разу. Дивно, але ціни в 2017 році за тонну реагента марки «Праєстол 853 ВС», «Праєстол 859 ВС» та «Праєстол 854 ВС» залишились незмінними з літа 2015 року.
Власником та керівником ПП «Сервіс О.К.» є Володимир Червонюк.
Віктор Булгаков, згідно електронної декларації за 2016 рік, має готівкою 42 тис.дол., 125 тис.грн. Крім цього Булгаков володіє автівкою BMW 525I 2005 року випуску, а в 2008 році придбав квартиру площею 122,5 кв.м. за 418,1 тис.грн.
* * *
Ця публікація була створена за фінансової підтримки Європейського Союзу. За зміст публікації відповідальність несе ГО «Харківський антикорупційний центр». Зміст публікації не є відображенням офіційної позиції Європейського Союзу.
- Информация о материале
В ВСУ ответили на предложение Путина вернуть военную технику из оккупированного Крыма
Решение о перемещении украинской военной техники из оккупированного Крыма на материк будет приниматься высшим военно-политическим руководством Украины, заявил командующий Военно-морскими силами Вооруженных сил Украины Игорь Воронченко.
«Этот вопрос необходимо тщательно изучить, чтобы мы не стали разменной картой в грязной кремлевской игре», - заявил вице-адмирал в эфире телеканала «112. Украина» вечером в четверг, 11 января, комментируя предложение президента РФ Владимира Путина вернуть Украине боевые самолеты и корабли, которые остались на оккупированном полуострове.
Воронченко уточнил, что на момент аннексии в портах Крыма находились восемь военных кораблей. Из них на ходу был только десантный корабль «Константин Ольшанский», а корвет «Луцк» находился на ремонте.
«Заявления, что весь наш флот был хлам, не соответствуют действительности», - заверил командующий ВМС.
По словам вице-адмирала, на полуострове «осталось техники на два батальона БМП, и два батальона БТР…, семь дивизионов артиллерии и четыре минометных батареи».
Боевая авиация во время аннексии была поднята по команде и перемещена на материковую часть Украины, добавил Воронченко.
Командующий ВМС напомнил, что Украина обратилась в международные суды с исками в связи с присвоением страной-агрессором военной техники Крыму.
Напомним, 11 января президент России Владимир Путин выразил готовность передать Украине «несколько десятков военных кораблей и самолетов» из оккупированного Крыма. По словам Путина, украинская техника «находится в плачевном состоянии», а боеприпасы не подлежат транспортировке.
После аннексии Крыма в 2014 году Кремль сообщил о готовности вернуть Украине 350 единиц военной техники, которая осталась на оккупированном полуострове. В Минобороны РФ заявляли, что советская техника, стоявшая на вооружении ВСУ, не имеет перспектив применения в российской армии.
Позднее РФ обвинила Украину в срыве возврата военной техники из Крыма.
В 2016 году оккупанты разместили в Крыму полк зенитных ракетных систем С-400.
Годом ранее в МИД России заявили, что РФ «имеет право» размещать в оккупированном Крыму ядерное оружие. Это заявление вызвало протесты со стороны МИД Украины и Государственного департамента США.
- Информация о материале
«Офшорка» зі справи про «1,5 мільярди Януковича» хотіла повернути собі гроші через НАБУ
Керівники НАБУ та САП 12 січня планують заслухати своїх підлеглих, які розслідують провадження щодо спецконфіскації 1,5 мільярдів доларів екс-президента Януковича та його оточення.
Як повідомили джерела INSIDER, після цього САП ухвалить рішення, чи закривати відповідне провадження, як планувалося раніше.
За словами співрозмовника, Ощадбанк на вимогу НАБУ надав бюро частину документів стосовно цих коштів. Про які саме документи йдеться, джерело не уточнило.
Водночас, за його словами, одна з офшорних компаній, що за переуступкою у 5 мільйонів доларів викупила права на активи у 100 мільйонів, якими після купівлі у Сергія Курченка, нібито, володів нардеп-утікач Олександр Онищенко, намагається домогтися виплати цих 100 мільйонів від України. З цією метою, компанія надсилала своїх представників на зустріч до заступника директора НАБУ Гізо Углави з проханням якимось чином повернути ці кошти.
«Однак, прохачі отримали відповідь, що гроші знаходяться у бюджеті, і ніхто їх повертати не буде», - сказав співрозмовник.
За його словами, вищевказана «офшорка», нібито, намагається домогтися повернення коштів за допомогою інвестиційної компанії Dragon Capital.
Як відомо, катарський телеканал Al Jazeera нещодавно оприлюднив розслідування щодо відмивання конфіскованих Україною «1,5 мільярдів Януковича» через низку офшорних компаній.
Зокрема, канал опублікував засекречений вирок Краматорського районного суду, з якого випливає, що брокером у перерахуванні частини коштів виступила компанія Investment Capital Ukraine, одним з основних партнерів у якій є «фінансист» президента Петра Порошенка Макар Пасенюк.
У компанії вже відхрестилися від причетності до виведення коштів за кордон, подібну заяву оприлюднила й голова НБУ Валерія Гонтарева, яка до призначення у Нацбанк теж була одним з партнерів у цій компанії.
За словами Гонтаревої, ICU виступала брокером лише в операціях щодо облігацій внутрішньої державної позики, вказана частина коштів інвестувалася в держбюджет, а отже, ці активи після прийняття закону про спецконфіскацію не доведеться повертати власникам.
Однак, за інформацією INSIDER, існує й інша частина активів, викуплена інвесторами за такою ж схемою у вигляді облігацій зовнішньої державної позики. Інформацію про суми та власників цих ОЗДП на даний момент знайти неможливо.
- Информация о материале
Мораторій на дебати про мораторій
2017 рік став досить плідним для реформи земельних відносин. І хоч на ділі жодних видимих зрушень не було ні в законодавчому її забезпеченні, ні в пов’язаних сферах, наприклад системі підтримки агровиробників, але сталося дещо вкрай важливе. Досягнення року - поява масштабної, насиченої, досить професійної суспільної дискусії про те, у якому напрямку має розвиватися сільське господарство, якого формату земельної реформи потребує та яке в цьому місце мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Це вселяє певну надію, бо осмислена суспільна дискусія – це перший крок до правильних рішень, підтриманих усім суспільством, і до подолання тих проблем сільського господарства, що накопичувалися десятиліттями.
Тому коли 7 грудня Верховна Рада продовжила мораторій ще на один рік, нічого надзвичайного не трапилося. Так, парламент вкотре відклав вирішення земельного питання в довгий ящик. Це вже стало поганою традицією, але не зупинило суспільну дискусію. Тож є всі шанси на те, аби до 2019 року українське суспільство напрацювало всі механізми, необхідні для запуску ринку землі, а після виборів – запустило їх у роботу (з огляду на високу соціальну чутливість питання імовірність запуску до виборів дуже низька).
А поки дискусія триває. 21 грудня у Creative Quarter відбулися дебати про реформу земельних відносин. Основні учасники – два народні депутати, перший з яких виступав за скасування мораторію, другий – проти (захід проводили за правилом Chatham House, що забороняє ідентифікувати спікерів). Разом із своїми секундантами вони навели чимало аргументів «за» і «проти». Дискусія вийшла дуже цікавою. Щоправда більшість наведених у ній аргументів відома тим, хто давніше цікавиться цією темою, а всі охочі можуть легко знайти їх в медіа. Якщо багато висловлених тверджень не нові, то можна поглянути на ці дебати глибше, абстрагуючись від їхньої інформаційної складової та замислюючись над світоглядною.
Передусім обидві сторони переконані, що скасування мораторію в першому випадку та його збереження у другому – це інструменти для того, щоб зробити агросектор розвинутим, а зайнятих у ньому людей – багатими. Жодний інструмент не важливіший за мету. До того ж, зазвичай існують інші інструменти, за допомогою яких її можна досягати. Це наштовхнуло на думку, що дискусія навколо мораторію занадто роздута: не про нього треба дебатувати, а про те, якими інструментами досягати єдиної для всіх мети.
Мета в обох сторін спільна – розвиток агробізнесу й економіки, достаток населення. І навіть чимало деталей їхнього бачення мети однакові, наприклад розвиток фермерства, висока зайнятість на селі тощо. Це означає, що насправді об’єктивний простір для дискусії вузький, бо якщо мета подібна - дайте кожному досягати її своїми інструментами й отримаєте результат, навіть стійкіший, ніж міг би бути, якби існував суспільний консенсус щодо інструментарію.
Чи існують інші інструменти для досягнення мети, окрім мораторію чи його зняття? У процесі дебатів обидві сторони озвучили дуже багато проблем земельних відносин, що існують в Україні десятиліттями. Мораторій чи його зняття – це не чарівна паличка, яка в один момент подолає всі проблеми. Для цього потрібна кропітка й багаторічна праця багатьох кваліфікованих людей. З огляду на це питання мораторію можна спокійно винести за дужки, щоб воно не відволікало увагу, та сфокусуватися на тому, як подолати оці проблеми, і на самому їх подоланні.
Натомість маємо зовсім інший підхід. З одного боку, депутати артикулюють проблеми земельних відносин. І це добре. З іншого боку, на них лежить своя часка відповідальності за те, що влада не вирішує цих проблем роками. Депутати та високопосадовці постійно заговорюють зазначені проблеми, а не вирішують їх. На подібних дискусіях вони концентрують увагу на питанні мораторію, де-факто другорядному, ламають списи навколо того, потрібно його знімати чи ні. І тим самим формують ракурс суспільної думки, відволікаючи увагу від головних питань – законодавчого регулювання земельних відносин, системи цільової підтримки фермерів, визначення моделі ринку землі. Усе це вносить елемент бутафорності в будь-яку дискусію про земельну реформу за участю представників влади, депутатів. На жаль, ці дебати не виняток.
Що заважає кожній із сторін прийняти позицію іншої або принаймні толерувати її на певний час? Відповідь одна – страхи. Прихильники мораторію бояться, що землю скуплять олігархи, іноземці, та мають чимало інших боязней. Противники мораторію бояться, що збережеться нинішній дисбаланс, при якому великі агрохолдинги отримують усе, зокрема прибутки, вплив на владу, можливість лобіювати власні інтереси та спрямовувати розвиток агробізнесу в потрібне їм русло, а прості фермери та власники паїв - нічого, животіючи у вимираючих селах. Звісно, певна рація в цьому є. Але в даному випадку страхи витісняють бачення. Як кажуть, у страху великі очі. Страхи – це зазвичай тільки уявна реальність, яка майже ніколи не збувається. Не можна ухвалювати важливі державотворчі рішення, керуючись страхами. Це шлях у нікуди. Якби українські герої керувалися страхом, вибираючи, чи бути на Майдані у лютому 2014-го і чи їхати на Донбас після цього, цих дебатів узагалі могло б не бути. Потрібно відкидати страхи й рухатись далі, назустріч опонентам, спільно шукаючи консенсус і точки дотику. Не відомо, чи учасники дебатів є адептами страхів, чи вони свідомо їх наганяють. Але очевидно, що страхи потрібно виносити за рамки дискусії й фокусуватися на тому, що та як потрібно зробити, а не на тому, що поганого може статися. Такого фокусу бракує не тільки цим дебатам, а й суспільній дискусії про земельну реформу в цілому.
Нарешті, що саме пропонували учасники дебатів? Якщо описати стисло й загально, то прихильники мораторію виступали за те, щоб держава спочатку усунула недоліки земельного законодавства та його реалізації, розробила й запровадила ефективну підтримку фермерів і створила умови, щоб фермери поступово викупили землю після зняття мораторію та запровадження ринку сільгоспземель. Противники мораторію вважають, що якомога ліберальніший ринок зробить свою справу: ціна на землю та орендні ставки виростуть, з чого виграють власники паїв, сільське господарство вимушено стане ефективним, що призведе до розвитку економіки, а фермери будуть змушені займатися виробництвом нішевих продуктів, що автоматично забезпечить високу зайнятість.
Обидві картини досить привабливі. Вони наштовхують на цікаву аналогію. Земля, сільське господарство – це нещасна жінка. Держава – це чоловік-пияк, який не може зробити її щасливою. Прихильники мораторію стверджують, мовляв дайте пиякові ще трішки часу - він візьметься за голову, перестане пити та зробить жінку щасливою. Але йому вже стільки шансів давали, що терпець уривається. Противники мораторію кажуть: нумо замінімо чоловіка-пияка на іншого - ринок. Він виконає функції чоловіка, зробить жінку щасливою, як зробив це в багатьох інших країнах, дарма що жінці важко буде до нього звикнути з огляду на пострадянський, неринковий життєвий досвід. У першому випадку запропоноване рішення ґрунтується на марних надіях, у другому – на зайвому стресі. Що має вибрати жінка?
Протистояння двох сторін дебатів виходить за рамки земельного питання. Це протистояння так званих дирижистів, які вважають, що держава може й повинна зробити все необхідне для успіху певної галузі, та лібералів, які покладають великі надії на ринок та його невидиму руку. Це боротьба світоглядів, а в даному конкретному випадку – ще і протистояння поколінь, бо на дебатах навіть неозброєним оком було видно, що прихильники мораторію – це здебільшого представники старшого покоління, яке сформувалося при СРСР, а противники – відносно молоді люди, що їм далекий радянський патерналізм і які, мабуть, поїздили світом і на власні очі бачили, наскільки результативною може бути ринкова економіка. Біда в тому, що в розвинутих країнах дирижисти і ліберали шукають точок дотику та, знайшовши їх, перетворюють на точки економічного зростання. В Україні, складається враження, прірва між одними й іншими нездоланна.
Закінчилися дебати на мінорній ноті. На них були присутні справжні фермери – експресивні, не завжди стримані люди, які, щоправда, усією душею люблять землю та хочуть добра для тих, хто на ній працює. Неозброєним оком було видно, що багатьох із них життя не бавить, але це не вплинуло на щирість їхньої любові до землі. І от саме ці люди були в неймовірному захваті від заключного виступу поважного члена однієї політичної сили, що була представлена в парламенті протягом усіх 16 років після запровадження мораторію. За цей період та сила була й у владі, і в опозиції, з урядовими портфелями, і без них, але не зробила нічого для проведення земельної реформи й покращення життя селян. Вона мала найбільше можливостей для того, щоби щось змінити, але неодноразово доводила свою неспроможність діяти, проводити у країні зміни на краще. І тепер вона знову займається популізмом найвищої проби, морочить людям голову й показує, що не має ані найменшого наміру щось змінювати у своєму світоставленні та способі існування. Біда в тому, що в цілковитому полоні популізму опиняються щирі люди, які люблять землю і все життя на ній пропрацювали, як би важко їм це не давалося. Коли простота та щирість, сп’янілі від вербальних чар, опиняються в добровільному полоні цинізму – це жалюгідне видовище. Тому завершення цих дебатів – це символ суспільної трагедії наших днів, одної з найбільших перешкод для розвитку України. Гіркота цієї символічності затьмарила всі позитивні враження від дискусії.
- Информация о материале
Страница 127 из 2102
