Главная
Старый новый Верховный суд. Почему судебная реформа рискует умереть в зародыше
«Суд — это не футбол. И кричалку «судью на мыло» прошу оставить для стадионов. Подход к реформе должен быть правовым. Невозможно получить справедливый суд несправедливым путём» — такими словами в ноябре 2015 года президент Пётр Порошенко презентовал общественности старт судебной реформы. Именно её глава государства третий год кряду вспоминает в контексте приоритетных направлений деятельности, обещая украинцам создать абсолютно новый справедливый суд.
Начали с верхов
Реформа ликвидирует нынешний Верховный суд Украины и высшие специализированные суды. Вместо них создадут новый Верховный суд. Судей в него отбирают через открытый конкурс. Ответственными за его проведение назначили Высшую квалификационную комиссию судей (ВККС) и Общественный совет добропорядочности (ОСД). Выводы последнего, правда, имеют только рекомендательный характер и призваны в большей степени помочь ВККС определить, достоин ли тот или иной кандидат работать в новом Верховном суде. Победителей конкурса ВККС должна рекомендовать Высшему совету правосудия (ВСП) назначить судьями нового ВС. После этого ВСП направит представления на назначения кандидатов президенту. Роль последнего в этом вопросе номинальная: всё, что он должен сделать, — подписать соответствующий указ.
В ноябре прошлого года ВККС объявила 120 вакантных мест на должности судей ВС. Тогда желание побороться за кресло судьи наивысшего судебного органа страны изъявили около полутора тысяч кандидатов, но к конкурсу допустили только 630 из них. После первого этапа — собеседования, состоявшего из анонимного тестирования и письменного практического задания, отсеялась ещё добрая половина претендентов.
Не обошлось без скандалов. Мутить воду с результатами конкурса ВККС начала уже на этапе экзамена с практическим заданием. На следующий день после обнародования результатов первого этапа Высшая квалификационная комиссия вернула в гонку за судейское кресло 44 кандидатов, проваливших практический тест. В ВККС это аргументировали тем, что у конкурсантов якобы были хорошие теоретические знания. Однако на деле такое решение, по мнению общественных активистов, могло быть связано с тем, что в числе отсеянных претендентов были приближённые к топ-политикам люди. Например, Александр Мартыновский, юрист спикера Андрея Парубия, или Анжела Стрижевская, заместитель генпрокурора, или Михаил Смокович, замглавы Высшего административного суда. Все требования общественности опубликовать задания, результаты и методологию оценивания конкурсантов ВККС проигнорировала.
Почти финиш
Сейчас на финишной прямой в конкурсе на должность судьи Верховного суда 381 кандидат. Каждый из них с апреля по май прошёл последний и наиболее важный этап конкурса — личное собеседование, транслируемое онлайн. Такая прозрачность во время отбора на должность судьи ВС — уникальный случай не только для Украины, но и для Европы в целом. При этом с последним этапом конкурса поразительным образом успешно справились все 381 претендент.
На сегодня ВККС подтвердила неспособность вершить правосудие лишь 27 кандидатов, ещё к 239 конкурсантам у комиссии претензий нет. Остались 115 человек, которые получили негативный вывод от Общественного совета добропорядочности. Решения по ним Высшая квалификационная комиссия судей вынесет отдельно на пленарных заседаниях на следующей неделе.
Впрочем, не дожидаясь этих решений, члены ОСД уже обеспокоены тем, что в новый Верховный суд пройдут люди не просто с сомнительной репутацией, но уже с подтверждёнными фактами их недобропорядочности. «Сегодня преимущественное большинство из тех, кто остался претендентом на должность судьи ВС, — действующие судьи. Обновление ли это? А каков шанс, что в новый суд попадут люди с сомнительной и негативной репутацией? Такой риск велик: 80% конкурсантов, по поводу которых есть наш негативный вывод, успешно прошли собеседование и продолжают участие в конкурсе», — рассказывает Фокусу Михаил Жернаков, член Общественного совета добропорядочности.
На манеже всё те же
Среди кандидатов, репутация которых вызывает немало вопросов у общественности, к примеру, Геннадий Бершов, судья Харьковского апелляционного административного суда. Он утверждает, что представительские машины ему подарили мама и тёща, обе — пенсионерки. Недвижимость же в Харькове и Ялте купила жена-предприниматель. На вопрос журналистов, чем конкретно занимается супруга, Бершов отвечает: «Я не принимал участия в бизнесе. Наверное, торговля. Наверное!»
Другой одиозный претендент на должность судьи обновлённого ВС, успешно прошедший собеседование, — Павел Вовк, глава столичного Окружного административного суда. Вовка называют человеком экс-регионала Сергея Кивалова и депутата Александра Грановского, которого считают «смотрящим от БПП за судами и прокуратурой». Судья живёт в незадекларированном доме бывшей жены, более 30 раз за последние 3 года летал за границу и ко всему прочему — участник уголовного производства НАБУ по факту возможного незаконного обогащения.
Не меньшей критике подвергается решение допустить к следующему этапу конкурса Ярослава Романюка, действующего главу Верховного суда Украины. Именно Романюк с самого старта судебной реформы безжалостно критиковал идею проведения конкурса в новый ВС и даже пытался обжаловать это в Конституционном суде. Но больше всего общественников имя Романюка возмущает в контексте одобрения им «диктаторских законов Януковича» в январе 2014 года, хотя сейчас во время собеседования глава ВСУ тогдашние свои высказывания называет ошибкой.
Всё зря
Михаил Жернаков из ОСД убеждён, что уберечь новый ВС от судей старой системы и обеспечить действительное обновление судейского корпуса возможно. Для этого, считает он, необходимо добиться от ВККС максимальной прозрачности последнего этапа пленарного заседания, на котором комиссия примет окончательное решение по будущим судьям. Необходимо также заставить ВККС опубликовать оценки всех членов комиссии по каждому кандидату.
Впрочем, даже если прозрачность конкурсу обеспечат, а новых судей в наивысший судебный орган страны назначат уже в начале июля, то когда заработает обновлённый Верховный суд — до сих пор остаётся загадкой. Дело в том, что депутаты всё ещё не приняли изменения в Уголовный процессуальный кодекс, без которых новый суд недееспособен.
- Информация о материале
Обходные «потоки» еще можно остановить
У значительной части украинской политической элиты есть почти мистическое убеждение, что проблемы Украины, в частности в сфере энергетики, чрезвычайно волнуют Еврокомиссию, США и европейские учреждения наподобие Договора об энергетическом сообществе. При этом считается, что именно к советам иностранных экспертов следует прислушиваться, поскольку именно они ведут к победе. Но, как свидетельствует опыт, это далеко не всегда так.
И в ЕС, и в США есть как влиятельные симпатики Украины, так и те, кто относится к нашей стране негативно. Среди последних совсем необязательно все являются «агентами Москвы». Европейские компании, согласившиеся финансировать «Северный поток-2», вряд ли пошли на это потому, что стремятся помочь России «встать с колен» или разделяют «ценности» «русского мира». Но экономические соображения, аргументы «Газпрома», согласившегося на все требования Еврокомиссии в антимонопольном расследовании, и перспективы вернуться со временем на бескрайний российский рынок после снятия санкций делают свое дело.
Да, есть политика, но есть и бизнес, а бизнес — это всегда погоня за прибылью.
Хочется верить, что ситуация несколько изменится после, без преувеличения, исторической победы «Нафтогаза» в Стокгольмском арбитраже. Если дело доведут до конца, «Газпром» будет вынужден серьезно пересмотреть свои финансовые показатели, и это должно повлиять на стратегические решения его европейских партнеров.
У «блестящей» деятельности Миллера и Ко уже есть один показательный результат — рыночная капитализация «Газпрома» упала с 369 млрд долл. в мае 2008 г. до 50 млрд долл. на сегодняшний день. В любой западной компании подобные показатели привели бы к смене руководства и изменению стратегии развития. Но не в «Газпроме», которым руководят непосредственно из Кремля.
Кстати, именно стратегический выигрыш в Стокгольме должен был еще раз подтвердить, что решение наших проблем — в наших руках, и именно Украина должна активно бороться против уничтожения собственной газотранспортной инфраструктуры. Речь идет не только о потере 2–4 млрд долл. (в зависимости от объема) платежей за транспортировку транзитного газа, но и об исчезновении значительной части заинтересованности ЕС в развитии сотрудничества с нашим государством, проблемы с реверсом и т.п. Только системная, скоординированная работа всех государственных учреждений — от администрации президента Украины до «Нафтогаза» — может повлиять на развитие событий.
Судно для укладки подводной части «Турецкого потока« еще только приближается к российским берегам, а «Северный поток-2» еще сдерживается международными экологическими организациями, протестующими против строительства в заповедных водах...
В свое время и трубы для «Южного потока» были закуплены, и суда для укладки стояли на рейде Новороссийска, но мощная информационная кампания, энергичные консультации с основными партнерами, юридическая аргументация сделали свое дело — проект был остановлен.
Заявления по поводу «Северного потока-2«, звучащие в последнее время из Брюсселя, не обнадеживают. Европейская комиссия, как об этом уже сообщали украинские и иностранные СМИ, пришла к выводу, что условия Третьего энергопакета не могут применяться к офшорным трубопроводам. Таким образом, «Газпром» может оставаться монопольным собственником трубы и главным поставщиком газа в Германию, пока маршрут не пересечет границы ЕС. Только тогда использование наземной инфраструктуры будет подпадать под действие норм и правил энергетического законодательства ЕС (и по этому поводу — относительно газопровода OPAL — соответствующие иски уже поданы).
С учетом этих обстоятельств пять европейских компаний пошли на сотрудничество с «Газпромом». При этом те факты, что даже действующий «Северный поток-1» используется с неполной нагрузкой, а наземная инфраструктура Германии сейчас не в состоянии принять столько газа с севера, компаниями не учитываются. А все потому, что своими последовательными пропагандистскими усилиями на протяжении последних десяти лет Россия смогла создать в Европе крайне негативный имидж Украины, и сотни миллионов долларов, которые «Газпром» ежегодно тратит на разнообразные пиар-кампании, влияют на общественное мнение — хотим мы этого или нет.
Даже в контексте «Турецкого потока», в котором не заинтересованы Германия и мощные европейские партнеры, в последнее время появились новые тревожные тенденции. Как сообщили на прошлой неделе международные СМИ, специализирующиеся на нефтегазовой и энергетической тематике, «Газпром» ищет инвесторов для финансирования второй ветки газопровода «Турецкий поток», который в случае его реализации заберет у украинского транзита 32 млрд кубометров газа. На прошлой же неделе руководство «Газпрома» заявило о начале переговоров с международными и российскими банками о финансировании в размере 700 млн долл. на эти цели.
Между тем, когда в прошлом году заключалось межгосударственное соглашение о «Турецком потоке» между РФ и Турцией, речь шла только об одной ветке, которая заменит и так отлично работающий «Балканский маршрут» через Украину, Румынию и Болгарию. Эта ветка еще не построена, но Москва уже ищет партнеров на вторую ветку и продолжение трубопровода до Греции (где также нет наземной инфраструктуры) и дальше в Европу.
Одновременно Россия активно работает над замедлением проекта «ТАНАП—ТАП», пытаясь минимизировать любую возможность появления на европейском рынке альтернативного российскому каспийского газа.
До недавнего времени трудно было найти объяснение, почему турецкая сторона решилась на подобный проект, учитывая, что Россия до сих пор не до конца отменила санкции, наложенные на турецкие продукты и компании после инцидента с Су-24 (несмотря на все шаги турок навстречу), и не ввела скидки на газ в 10,25%, о чем договорились более двух лет назад. Но 2 июня местная Hurriet Daily News сообщила, что «Газпром Германия» — компания, до недавнего времени владевшая 71% газодистрибьюторской компании Bosphorus Gaz (именно эта компания реализует на местном рынке российский газ с «Балканского маршрута»), продает свою долю турецкой компании Sen Group. Остальные 29% уже принадлежат турецкой компании Tur Enerji.
Между тем на протяжении продолжительного времени дистрибьюторский бизнес на территории Турции рассматривался Москвой как чрезвычайно выгодный, но теперь он полностью концентрируется в турецких руках.
Во времена администрации Б.Обамы Соединенные Штаты активно участвовали в противодействии российской экспансии на европейском газовом рынке. Частично за этим стояли политические соображения (поскольку глобального рынка газа не существует, нет и возможности полагаться исключительно на рыночные механизмы, поэтому трубопроводы — это всегда большая политика), частично — планы по увеличению экспорта американского сжиженного газа в ЕС. Поддержка США была ощутимой и эффективной. После смены хозяина Белого дома возник вопрос о том, будет ли и новая администрация осуществлять последовательные шаги в этом направлении. На Капитолийском холме понимают опасность, которую представляет российская газовая экспансия в Европе. «Россия неоднократно использовала природный газ как оружие, — считает сенатор Дж.Шахин из подкомитета по делам Европы комитета Сената по международным делам. — «Северный поток-2» даст России даже больше инструментов давления на Европу в целом и на Украину, в частности».
Вместе с тем в Вашингтоне принимают во внимание, что в самой Европе нет единогласной позиции по этому проекту, а оппозиция «Северному потоку-2» со стороны восточноевропейских членов ЕС — Польши и стран Балтии — не находит полноценного понимания у более «западных» членов Евросоюза.
В недавно обнародованном отчете Atlantic Council о проекте отмечается, что его политическая суть была понятна еще в 2015 г., когда А.Миллер заявил о намерениях «Газпрома» не продолжать транзитный контракт с Украиной после 2019 г. Но ведь для этого нужны альтернативные маршруты, которыми и должны были тать «Турецкий поток» и «Северный поток-2». С точки зрения американских экспертов, зеленый свет «Северному потоку-2» — это провальная политика, когда Еврокомиссия не оказывает противодействия политическому проекту страны, цель которой — подорвать сами основы ЕС. Между тем компании Royal Dutch Shell, OMV, Engie, Uniper i Wintershall заявили о намерении вложить в проект почти по 1 млрд долл. каждая.
По мнению европейских экспертов, одним из важных аргументов, который необходимо использовать уже сейчас, является высокая вероятность нарушения компанией Nord Stream A.G., базирующейся в Швейцарии, экологического законодательства — как международных конвенций, так и на национальном уровне. Кажется, это именно тот случай, когда к ним следует прислушаться.
Экологическая оценка «Северного потока-2» (так называемый Environmet Impact Assesment) была выполнена консалтинговой компанией Ramboll Group, которая дала положительное заключение. Но вызывает удивление то, что поисковые работы, выполненные этой компанией, финансировал «Газпром», причем не только в территориальных водах РФ, но и Финляндии, Швеции и Дании. Сейчас экологи этих стран и европейские юристы думают над вопросом о содержательной стоимости этого «исследования», заказанного и оплаченного «Газпромом». Против проекта выступили даже российские экологи, обращающие внимание на то, что он будет начинаться на заповедных территориях, охраняемых российским законодательством. Конечно, не вызывает сомнений, что именно последнюю проблему в Кремле «решат».
Какие шаги может предпринять Украина, чтобы приостановить, если не прекратить, «Турецкий поток» и «Северный поток-2»?
Во-первых, должна быть налажена четкая координация усилий всех ветвей власти, которые будут осуществлять последовательные и слаженные шаги по разъяснению нашей позиции в ЕС и США — по линии как администрации президента Украины, так и Кабинета министров и Верховной Рады.
Во-вторых, «Нафтогаз Украины» должен наладить энергичное сотрудничество с МИД (например, заключить и обеспечить выполнение соглашения о сотрудничестве, как это в свое время сделали «Газпром» и МИД РФ). Со стороны «Нафтогаза» должны готовиться позиционные материалы, со стороны МИД, через посольства и постоянные представительства, — обеспечиваться их эффективное доведение до правительств и общественности причастных стран. Кроме того, с использованием возможностей диппредставительств следует проводить активную и последовательную информационную кампанию. В случае отсутствия квалифицированных кадров на местах соответствующего специального представителя по вопросам энергетики должны назначить в Киеве.
Очень важно провести ряд двусторонних консультаций со всеми причастными к этим проектам странами с целью выяснить фактическое положение дел и их позицию по каждому из проектов.
В-третьих, следует расширить правовую базу противодействия «Газпрому». Кроме Соглашения об ассоциации с ЕС и Договора об энергетическом сообществе, апеллировать необходимо к нормам экологических конвенций и в Балтийском, и в Черном море (до сих пор доподлинно неизвестно, была ли проведена экологическая оценка «Турецкого потока»).
В-четвертых, в Европе необходимо инициировать масштабную информационную кампанию против «обходных» труб. Представители Украины должны выступать на всех важных международных конференциях, принимать участие в дискуссиях и обсуждениях по этим вопросам; нужны десятки квалифицированных публикаций в ведущих СМИ, активная работа в социальных сетях.
Победа в Стокгольме доказала, что слаженные действия приводят к успеху, и даже у такого циничного монстра, как «Газпром», нет иммунитета от поражения. Важно объяснить общественности ЕС, что речь идет даже не о потере Украиной 2–4 млрд. Россия стремится расширить раскол между «востоком» и «западом» Евросоюза, который уже наметился после острой фазы «проблемы сирийских беженцев». России, несмотря на все усилия, не удалось повлиять на выборы в Нидерландах и Франции, дестабилизировать ЕС путем поддержки праворадикальных и популистских движений, но у нее все еще остается энергетическое оружие. Только активные шаги со стороны Украины при поддержке наших симпатиков в ЕС и при условии четкой позиции США могут остановить это безумие.
- Информация о материале
У Харкові шпиталь мвс придбав лапороскопічний комплекс на 600 тисяч дорожче, ніж у Львові
Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» уклала угоду з ТОВ «Фірма «Контакт» щодо постачання медичного обладнання вартістю 1,79 млн. грн.
Про це стало відомо зі звіту про укладання договору та проведення аукціону, який розміщений на порталі системи електронних закупівель «Прозорро».
Мова йде про придбання лапороскопічного хірургічного комплексу.
Єдиним конкурентом переможця було ТОВ «Медікалгруп-Україна» Вадима Кіняка.
Цікаво, що «Медікалгруп-Україна» надала довідку, в який інженером, який займається налаштуванням обладнання, є співробітник їх конкурентів на аукціоні.
Але цікаве інше – нещодавно Військово – медичний клінічний центр Західного регіону придбав через аукціон лапороскопічний хірургічний комплекс з такими самими характеристиками на 600 тис. грн. дешевше.
Конкурентами на цих торгах були ті самі «Медікалгруп-Україна» та ТОВ «Фірма «Контакт».
Засновниками ТОВ «Фірма «Контакт» є Михайло Загоровський, Олександр Войтук та ДП «Регіон 2002».
- Информация о материале
Антикорупція. Новий вид спорту
«Корупція в Україні поширена на всіх рівнях» — з цією тезою навряд чи хтось сперечатиметься. Стрічки новин раз у раз рясніють повідомленнями про затримання чергового хабарника «на гарячому». Рідше трапляються новини про викриття схем для «заробляння» грошей на держпідприємствах. Ще рідше — повідомлення про закриття конвертаційних центрів. Назагал можна говорити, що не минає й дня без повідомлень про чергового нечистого на руку чиновника, який намагався підзаробити не зовсім законно. Годі й казати: навіть президент свого часу у зверненні до парламенту визначив боротьбу з корупцією найважливішим завданням для країни. Традиційно для українського політикуму до боротьби долучилися всі. Так, згідно з оприлюдненими даними, за перші п’ять місяців 2017-го правоохоронні органи почали майже 9,5 тис. проваджень за фактами корупції, зокрема за нецільове використання бюджетних коштів, шахрайство, перевищення влади, хабарі тощо. У судах за цей самий період опинилися понад 2,2 тис. проваджень. Та в 7 тис. провадженнях, які суди розглядали в перші п’ять місяців 2017-го, не змогли ухвалити рішень. То хто ж бореться з корупцією в Україні?
Якщо вірити цифрам, то найбільше корупціонерів вдалося піймати Національній поліції: від початку року вони порушили 7,4 тис. проваджень за тими чи іншими фактами кримінальних злочинів. Зазвичай поліцейські затримують хабарників із числа власних офіцерів, дрібних держслужбовців, прокурорів тощо. Більшість злочинів пов’язані з хабарництвом, яке коливається від кількох сотень до кількох тисяч доларів. Окрім того, у Нацполіції ухвалили антикорупційну програму, основні завдання якої полягають у запобіганні та протидії корупції у своїх лавах та оцінці корупційних ризиків. Хоча найвідомішою операцією у сфері антикорупції можна назвати гучні обшуки в обласних управліннях колишнього Міністерства доходів і зборів, проведені спільно з Генеральною прокуратурою, яка також не забуває звітувати про боротьбу з корупціонерами. Згідно з оприлюдненими ГПУ даними, за перші п’ять місяців року органи прокуратури порушили 1,8 тис. проваджень, пов’язаних із корупцією. Окрім перевищення влади також зафіксовані злочини за фактами заволодіння зброєю чи спецтехнікою шляхом шахрайства, зловживання службовим становищем тощо. А прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган час від часу розповідає про «хабарників дня» у соцмережах. Серед новин, поширюваних відомством, переважають повідомлення про розкрадання бюджетних коштів, ухилення від сплати податків абощо. Суми коливаються від кількох тисяч до десятків тисяч доларів.
Крім того, боротьбою з корупцією в Україні займається і Служба безпеки. Іноді вона звітує про затримання різного роду хабарників серед військових, поліцейських, митників, чиновників тощо. Втім, досягнення СБУ на антикорупційному полі значно скромніші: кілька десятків проваджень від початку року.
Не може похвалитися красивою статистикою Національне антикорупційне бюро, яке створили навесні 2015-го. Основне завдання Бюро — протидія корупції серед чиновників вищого рівня. Також відомство займається перевіркою на доброчесність. Вже зараз можна казати, що затримані детективами Бюро корупціонери є чи не найбільшими за історію країни. Тут можна згадати справу очільника ДФС Романа Насірова, екс-нардепа Миколи Мартиненка, газові схеми депутата Олександра Онищенка тощо. Разом із НАБУ працює Спеціалізована антикорупційна прокуратура, яка сама не має слідчих функцій, проте здійснює контроль над роботою Бюро. Цю структуру створили у вересні 2015-го. САП працює в структурі ГПУ, проте декларується її незалежність від керівництва. Що ж до корупційних злочинів, які скоюють міністри, судді, прем’єр чи президент, то їх би мала розслідувати така структура, як Державне бюро розслідувань, проте воно досі не створене, а епопея з конкурсом на посаду голови ДБР та його заступників триває майже рік. І, зважаючи на обсяг роботи з призначення штатів структури в регіонах, завершиться не скоро. Згідно із КПК цей орган мають створити до 20 листопада 2017 року. Проте вже зараз можна казати, що процес вибився з графіку.
Однак в Україні, окрім правоохоронних органів, боротьбою з корупцією займається громадськість. Наприклад, Центр протидії корупції, очолюваний Віталієм Шабуніним. ЦПК досліджує публічні закупівлі різного рівня, пише про «політичну» корупцію, — мова про спроби законодавчо обмежити повноваження новостворених антикорупційних органів, аналіз поправок до законодавства тощо, — займається розслідуванням корупційних схем. Окрім того, до антикорупціонерів вже встигли записати журналістів-розслідувачів із різних проектів, які систематично та регулярно випускають у світ матеріали, присвячені черговим схемам, пов’язаним із «зароблянням» грошей.
Загалом же нині можна говорити про антикорупцію як тренд для сучасних держструктур та політиків, що за ними стоять. На користь «антикорупційного тренду» може свідчити й історія з призначенням аудиторів НАБУ. Якщо коротко, то Верховна Рада намагалася просунути на цю посаду доволі сумнівних представників, що дає приводи говорити про бажання якщо не взяти НАБУ під контроль, то бодай вплинути на його роботу. У той же час чи не кожне велике затримання обертається на привід для піару чи антипіару різних політиків. Скажімо, затримання Насірова, пов’язане із «газовою справою Онищенка», дало привід НАБУ і САП нагадати про себе. Про підтримку Бюро громадянами можуть свідчити кілька сотень активістів, які заблокували чиновника в приміщенні суду. Очікувано, що тут не минулося без спроб заробити політичні дивіденди. Скажімо, у натовпі були помічені представники партії «Рух нових сил», створеної одним відомим закордонним політиком, які марно намагалися взяти на себе «координацію» блокування. Однак всі заслуги правоохоронців перекреслив сам Насіров, а точніше його дружина, коли внесла заставу і він вийшов на свободу.
Відзначилися в гучній антикорупційній боротьбі й Генпрокуратура з МВС. Як відомо, наприкінці травня Нацполіція та військова прокуратура провели масштабні обшуки в управліннях колишнього Міністерства доходів (про що згадувалося вище). Цифри вражали: 454 обшуки в 15 областях. Затримали 23 корупціонерів. Гелікоптерами доставили до Печерського суду в Київ. Однак той випустив під заставу сімох із них, ще четверо вийшли на свободу під особисте зобов’язання, 12 заарештували із правом внесення застави. Очільник МВС Арсен Аваков після цього на власній сторінці в соцмережах відзвітував про здобутки правоохоронців: кількість арештованих, сумарний розмір застави, вилучені в затриманих цінності тощо. Однак без належної роботи судової системи ці звіти сприймаються не інакше, як самореклама. Задля уникнення таких ситуацій в рамках судової реформи передбачалося створення антикорупційних судів, які займалися б суто таким видом кримінальних правопорушень. Відповідно до меморандуму МВФ від початку квітня законопроект про антикорупційні суди Верховна Рада має ухвалити до середини червня цього року, а самі суди повинні почати працювати до кінця березня 2018-го. Однак документ досі не прийнятий, попри значну обмеженість термінів. До того ж після масового виходу під заставу можливих хабарників вкотре зайшла мова про зміни до Кримінально-процесуального кодексу, які б унеможливили втечу підозрюваних.
«Варто розуміти, що для економічних злочинів КПК прописаний значно жорсткіше, ніж для різного роду криміналу. Справа може завалитися лише через те, що гроші, які мав брати хабарник, неправильно «мічені». Вже не кажучи про заставу як альтернативу для великих хабарників», — скаржилися автору цих рядків знайомі прокурори.
Однак і змін до КПК поки що немає. До того ж додають побоювань і останні ініціативи влади, пов’язані зі змінами до електронного декларування. Як відомо, парламент уніс поправки до законопроекту № 6172 «Про внесення зміни до ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». Ці правки розширили коло осіб, зобов’язаних подавати декларації. Тепер до них належать особи, уповноважені виконувати функції держави або місцевого самоврядування, керівники та члени антикорупційних громадських організацій, усі підрядники таких організацій. Це фактично створює проблеми не лише активістам-антикорупціонерам, а й журналістам-розслідувачам, які працюють як громадські організації через низку об’єктивних причин. Після таких змін експерти з медіа заговорили про спроби «закручування гайок» незручним атикорупціонерам-активістам. Однак ще небезпечнішими є правки до КПК, що безпосередньо зачіпають НАБУ. Дві зміни, які подали для «захисту бізнесу», фактично урізають повноваження антикорупційних правоохоронних органів і ставлять їх під контроль ГПУ. Ось у чому вони полягають: заборонити правоохоронцям, зокрема НАБУ, розслідувати кримінальні справи, якщо розслідування за тими самими обставинами було відкрите й закрите іншим правоохоронним органом, та зобов’язати правоохоронців, зокрема Бюро, закривати справу, якщо вона раніше була закрита за цими самими фактами. Таким чином, можна казати, що боротьба з корупцією для більшості нинішніх чиновників і депутатів — це навряд чи щось серйозне, а радше тренд, обов’язковий пункт у власному реноме. Такий собі вид спорту, де більше цінують участь, аніж перемоги.
- Информация о материале
Хто головний: Кононенко і Гройсман у війні за ДФС
Ситуація навколо Державної фіскальної служби має всі шанси стати головною апаратною війною літа.
Після гучного відсторонення досі чинного керівника цієї служби Романа Насірова тимчасово під свій контроль ДФС взяв прем'єр Володимир Гройсман. Але це викликало бурхливу реакцію в іншому бізнес-крилі оточення президента, яке не хоче віддавати такий ласий шматок в управління прем'єру.
За словами співрозмовників ЕП у фракціях коаліції та в уряді війна за ДФС стане ще одним полем міжусобиць президентського оточення між умовними групами Володимира Гройсмана та Ігоря Кононенка.
Два крила президента
Стосунки груп впливу Гройсмана-Кононенка за останні півроку дуже загострились.
Востаннє у публічну площину цей конфлікт виходив під час епопеї довкола «Укрзалізниці», коли за війною міністра Омеляна та глави УЗ Балчуна чітко проступали силуети якраз Гройсмана та Кононенка.
Тоді прем'єр просто забрав УЗ у Мінінфраструктури і перепідпорядкував Кабміну, тобто собі. Схожа напруга виникла і навколо ДФС.
Призначення попереднього керівника ДФС Романа Насірова було результатом тривалих політичних домовленостей.
Формально Насіров виграв конкурс Мінфіну і був запропонований прем'єру Яценюку особисто міністром фінансів Наталією Яресько. Однак непублічно це призначення було узгоджене ще до оголошення результатів конкурсу.
У ньому «врахували побажання» усіх ключових гравців політичного життя, включно із ситуативними союзниками президента в парламенті — групою «Відродження» Віталія Хомутинніка. І пропозиція міністра-»технократки» було просто технічним питанням.
Тож коли НАБУ затримало Насірова, то зачепило дуже чутливу для всіх політичних сил тему. Найшвидше у ситуації зорієнтувався прем'єр Гройсман. Насірова швидко відсторонили від посади, а «тимчасово» керувати ДФС доручили його заступнику Мирославу Продану.
Останній добре знайомий з прем'єром ще з часів, коли Гройсман був мером Вінниці, де Продан працював на різних керівних посадах в податковій.
Багато в чому цим пояснюється той факт, що в.о. глави ДФС став Продан, а не перший заступник Насірова Сергій Білан. Однак ця тактична перемога обернулась для Гройсмана стратегічною напругою.
За даними ЕП, зараз у президентському оточені триває дуже напружена робота «групи Кононенка», яку дуже обурила «самодіяльність» прем'єра і яка бачить на місці очільника ДФС Білана, або когось «зрозумілого» їй.
В оточенні Кононенка не приховують свого негативного ставлення до Продана.
«Поки там сидить Продан, то у нас нічого не зміниться. І контрабанда буде, і «мутки» з ПДВ лишаться. От побачите», — сказав ЕП депутат, близький до Кононенка.
Щоправда, Гройсмана ці побажання поки обходять мало. Прем'єр разом з в.о. глави ДФС зараз сконцентрувався над питанням, як зняти «кадрову блокаду».
Кадрова блокада
Фактично Продан опинився у ситуації, коли він один керує усією ДФС, не маючи змоги домогтися призначення собі нових заступників.
Зараз такі кадрові питання ДФС вирішуються через Мінфін. Але міністр Олександр Данилюк не квапиться ставати на чиюсь сторону, балансуючи між Гройсманом та Адміністрацією президента, у яких різний погляд на розвиток подій.
У такій ситуації прем'єр хоче скористатися «казусом УЗ», тобто так само перепідпорядкувати ДФС напряму Кабміну.
Співрозмовники ЕП в уряді пояснюють необхідність цього маневру так.
По-перше, за їх словами, це дозволить пришвидшити ухвалення рішень. Сьогодні бюрократичні процедури настільки довготривалі, що поки ДФС виведе певні нормативно-правові акти або ідеї на рівень прийняття, вони стають неактуальними.
По-друге, перепідпорядкування ДФС уряду дозволить нарешті призначити заступників керівника відомства.
«Законом структура органу, координація якого здійснюється міністерством фінансів, чітко визначена: керівник, перший заступник і заступник. Якщо ж орган підпорядковується Кабінету міністрів, заступники призначаються по мірі необхідності і актуальності», — пояснює джерело видання.
Тобто, Продан за такої можливості може дуже швидко призначити заступників. За інформацією ЕП, в.о. голови ДФС вважає, що заступників потрібно п'ять. Зараз у нього лише один заступник — Сергій Білан. Сам Продан суміщає посади і в.о. керівника и заступника з митного напрямку.
Продан дуже обережно висловлюється з цього приводу. «ДФС працюватиме в рамках будь-якої моделі, визначеної урядом як оптимальної. Переді мною стоїть завдання забезпечити роботу ДФС в штатному режимі і я роблю усе максимально можливе для цього», — заявив він ЕП.
Отже, якщо відомство все-таки вдасться перепідпорядкувати, то фактично Гройсман гарантує собі контроль над службою. Принаймні, до моменту звільнення Насірова, якщо воно відбудеться.
Загалом прем'єр має непогані шанси завершити цей двобій на свою користь. Так, президентську квоту в уряді прем'єр давно схилив на свій бік майже повністю, тож питання лишається тільки в тому, чи підтримають перепідпорядкування ДФС міністри «Народного фронту».
Депутати НФ ініціативу з підпорядкування коментують поки обережно, але в цілому підтримують.
«У нас позиція така. Прем’єр відповідає за наповнення бюджету. А значить і ДФС, яка власне і забезпечує бюджетні надходження, має контролюватись главою уряду», — пояснив у розмові з ЕП один із ключових членів партії Яценюка.
Секретар парламентського комітету з питань податкової та митної політики Олег Кришин (Народний фронт) у розмові з ЕП наголошує, що взаємодія Мінфіну, ДФС та профільного парламентського комітету сьогодні «вкрай неефективна».
«Робота ДФС зараз просто паралізована: у першу чергу через відсутність конкурсів на призначення заступників голови ДФС, невирішене питання з Насіровим, через те, що значна частина працівників ДФС працює у статусі «в.о» і немає керівництва, яке б могло їх призначити», — каже нардеп.
«Виключивши Мінфін як ланку, яка координує проходження ініціатив ДФС, її роботу, службу вдасться зробити більш керованою», — додає він.
Разом з тим Кришин зауважив, що спочатку треба з'ясувати, чи можливо таке перепідпорядкування здійснити, не порушивши законодавства.
На думку голови підкомітету з питань митної справи профільного парламентського комітету Тетяни Острікової (Самопоміч), подібні маневри не піддаються логіці і суперечать закону.
«Міністерство фінансів як орган виконавчої влади першого рівня – формує політику, а ДФС як орган другого рівня – її реалізує. Не може бути так, що Мінфін формує політку, а орган, відповідальний за її реалізацію, знаходиться деінде. Служба має бути під особистим контролем міністра фінансів незалежно від персоналій», — наголошує вона.
Звісно, сам міністр також не у захваті від подібних планів, і аргументи у нього такі ж самі.
«Такі ідеї виникають від нестачі знань щодо системи держуправління і, напевно, дуже короткої пам'яті. У нас уже було міністерство доходів і зборів, яке формувало політику та реалізовувало її. Коли формуванням політики займаються органи влади, які її ж і реалізовують, виникає серйозний конфлікт інтересів. Повертаємося до «міністерства Клименка?», — каже голова Мінфіну Олександр Данилюк.
Однак після ситуації з «Укрзалізницею» варіант із перепідпорядкуванням не здається уже таким нереальним.
На паузі
Поки тривають міжусобиці між двома групами, «зависли» ініційовані Мінфіном законопроекти, які стосуються ДФС.
По-перше, проект закону про службу фінансових розслідувань, яка повинна замінити податкову міліцію, не пройшов Національну раду реформ і був повернутий Кабміну на доопрацювання.
«Сам по собі формат проходження урядових законопроектів через Нацраду реформ — досить креативний. Законом це не передбачено. Але цей етап дозволяє імітувати реформаторську діяльність», — наголошує Острікова.
По-друге, перейшла в «режим тиші» і реформа митниці.
На початку квітня міністерство фінансів підготувало проект постанови, яка передбачала реорганізацію митниці. Тобто, в Мінфіні вирішили влаштувати такий собі «бліц-кріг» і переформатувати орган без парламенту, тобто без підготовки законопроекту, який би виносився на розгляд Ради. ЕП уже писала про це.
Цей крок викликав обурення з боку парламенту, громадськості та самого Продана.
Тоді прем'єр відправив проект постанови на «швидке доопрацювання». Утім, зі швидкістю не склалося, проект постанови так само «завис».
- Информация о материале
Стокгольмский казус Тимошенко. Что стоит за обвинениями экс-премьера в госизмене
Пленарный вторник 6 июня в Верховной Раде стартовал со скандала. Во время согласительного совета лидер фракции «Блок Петра Порошенко» Артур Герасимов выступил с требованием, чтобы НАБУ и Специализированная антикоррупционная прокуратура проверили действия экс-премьер-министра Юлия Тимошенко при заключении контракта на поставку российского газа в 2009 году на предмет коррупции и государственной измены. Кроме того, расспросить Тимошенко на эту тему должны и профильные парламентские комитеты – по борьбе с коррупцией, а также нацбезопасности и обороны.
«Фактически на сегодня каждый украинец – и старый, и новорожденный, и больной, и бедный – отдал Путину около $700. Подписанный контракт – это не просто преступление против украинского народа, это предательство национальных интересов, которое чуть не уничтожило страну. Только решительные действия президента, правительства, парламента и наших юристов спасли страну от банкротства», – сказал Герасимов, добавив, что справедливость восстановил своим решением Стокгольмский арбитраж.
В Батькивщине, очевидно, ожидали подобного поворота событий. 31 мая в Стокгольме было вынесено первое решение по спору между Нафтогазом и Газпромом, а уже 1 июня на своей официальной странице в Facebook партия «Батькивщина» принялись распространять сложную для понимания сентенцию: «Победа в Стокгольмском арбитраже стала возможной благодаря газовому контракту 2009 года».
К заседанию парламента Тимошенко и ее команда подготовили более убедительные аргументы: принцип «бери или плати», отмененный решением Стокгольма, присутствовал во всех контрактах Газпрома в 2009 году, цена на газ для Украины была выгодной, а нынешние обвинения со стороны правящей коалиции – политическая расправа.
К журналистам в кулуарах Рады Тимошенко вышла, держа в руках приговор Печерского суда по своему делу от 2011 года. «Они превратились сегодня в Януковича и снова говорят про контракт 2009 года. Откройте 14-ю страницу приговора, где прямо написано, что в 2009 году после подписания газового контракта цена на газ для Украины была $232,98. Точка. Могу сказать, что сегодня именно эта мафия поставила людям в 10 раз выше цену на газ, чем она была при мне», – заявила она.
Реанимируя обвинения прошлой власти в адрес лидера Батькивщины, нынешние политики тем самым ставят под вопрос правильность освобождения экс-премьера. Надо ли говорить, что в рядах Оппозиционного блока такой поворот вызывает тихое ликование. «Вспомните события 2010 – 2013 годов. Приговор, вынесенный Юлии Владимировне при предыдущей власти, стал катализатором Майдана. И все те, кто сейчас ее ругают, тогда ее дружно защищали и говорили, что тот контракт – самый лучший в мире», – говорит народный депутат от Оппоблока Вадим Новинский.
Впрочем, юридических последствий у этой атаки на Юлию Тимошенко быть не может, убеждены в Батькивщине. «Криминальный процессуальный кодекс и Конституция запрещают судить человека за одно и то же деяние дважды. Кроме того, напомню, что в апреле 2014 года полным составом Верховного Суда приговор по газовому делу Тимошенко был отменен, а само дело было закрыто из-за отсутствия события преступления, – сказал Фокусу депутат от Батькивщины и адвокат Тимошенко Сергей Власенко. – У меня все больше возникает ощущение дежавю времен Януковича. Я понимаю, что Петр Алексеевич тогда был на другой стороне, он благословлял Харьковские соглашения и говорил, что это мастерство компромисса. Но вот слушать сегодня тех людей, которые с 2012 по 2014 год были в нашей фракции и ходили в футболках «Юле – волю!», печально».
Глава парламентского Комитета по вопросам предотвращения и противодействия коррупции, народный депутат от Самопомощи Егор Соболев также не поддерживает реанимацию газового дела, а вот к имущественной декларации Юлии Тимошенко и ряда других политиков хотел бы присмотреться повнимательнее. «Думаю, что снова начинать процесс, который в свое время провел Янукович, было бы некрасиво и недемократично. Однако я выступаю за то, чтобы Юлия Тимошенко, которая задекларировала очень скромное имущество, и Олег Ляшко, который, наоборот, задекларировал очень уж прекрасные активы, стали фигурантами антикоррупционных расследований», – сказал он Фокусу.
Возобновление расследования по газовому контракту 2009 года маловероятно еще и потому, что тогда уголовное преследование Тимошенко осудили в Европарламенте и в ПАСЕ. А вот пищей для дискуссий на ток-шоу эта тема станет надолго.
- Информация о материале
Страница 269 из 2102
