Статьи
Для меня во время войны герои - это те солдаты и офицеры, которые идут в бой, которые совершают боевую работу, которые долгое время рискуют жизнью и здоровьем, которые воюют профессионально, которые жертвуют собой ради нашей Украины...
К сожалению, очень много таких героев остались не награжденными, либо их подвиг держава оценила недостаточно. Я ездил на фронт как волонтер и как журналист, и в моей памяти остались многие. Я никогда не забуду, как гурьбой со мной фотографировались бойцы на блокпосту 39-06 под Иловайском - большинство этих ребят не вышло из окружения. Я знаю многих героев, которые простились "До скорого!" и ушли навсегда. Мне хотелось бы раздать много орденов, много самых высших наград достойнейшим. И мы на "Цензор.НЕТ" делаем все возможное, чтобы не стало у нас неизвестных героев. Мы писали и будем писать еще много о героях и подвигах...
Считаю возможным для себя принять орден только после того, как будут награждены все герои, прошедшие фронт. Ордена прежде всего нужны им - тем, кто отдал все ради Родины и рисковал каждый день и каждую секунду. А также ордена нужны как память о подвигах погибших.
Прошу наградную комиссию рассмотреть вопрос о награждении присвоенной мне наградой моего друга - капитана 3-го полка спецназ ВСУ Юрия Бутусова. В свои 25 лет Юрий был один из лучших командиров групп украинского спецназа, кадровым офицером. С первых дней выполнял боевые задачи в АТО. Мы не родственники, но мы с ним познакомились заочно - по телефону. Ему много раз доставалось от командования за критику - мои статьи приписывали ему. Сколько раз Юра незаслуженно получал за меня... Ой-ой. Так совпало, что я писал о боях, в которых он принимал участие, в секторах, в которых он воевал.
Его группа одной из первых была переброшена в сектор "Д", и его зоной действий была Саур-Могила. Он участвовал во всех попытках захвата высоты, и во время успешной атаки в том числе. Его группа действовала по всему приграничью, группа Юры сыграла важную роль в быстром захвате Благодатного, где они взяли двух пленных, в действиях в районе Снежного, в обороне Саур-Могилы. Это он привел подкрепление десантников полковника Потехина и подполковника Александр Мельниченко на Саур-Могилу 17 августа. Группа превосходно ориентировалась на местности, была отлично слажена, а Юра всегда выполнял все приказы командования. И он никогда не жаловался.
Капитан Бутусов своевременно обнаружил и доложил командованию о вторжении российских войск в Украину 23 августа. 24 августа Юра одним из последних украинских воинов вышел из Кутейниково.
Юру нельзя не любить. Удивительно обаятельный парень, с большой внутренней силой. В Киеве он останавливался у друга - настоящего боевого капеллана Andriy Zelinskyy, который совершенно заслуженно также представлен к "Народному герою". Мечта Юры - создание современных Сил специальных операций в Украине. Я познакомился и с близким другом Юры - командиром роты 140-го центра ССО капитаном Даном Колесником... Про Дана я написал раньше...
Золотые медалисты академии сухопутных войск, лучшие курсанты курса начальника управления специальных операций Генштаба Сергея Григорьевича Кривоноса.
14-го февраля 4 группы 3-го полка спецназ были по тревоге переброшены в сектор "С" и получили странную задачу - сопровождение колонн снабжения из Луганского в Дебальцево. Спецназ имел только личное стрелковое оружие, группам придали один бронетранспортер из другой части. Дорога на Дебальцево в районе Логвиново простреливалась противником, включая танки, и проводка колонн такими слабыми силами на открытой местности, выполняя задачи бронетанковых подразделений, казалась сумасшедшим риском. 2 группы отказались охранять колонны и вернулись в Кировоград. Но Юра беспрекословно выполнил приказ, хотя прекрасно понимал все. Мог не выполнить, но... это был бы не Юра. Бутусов всегда выполнял задачи.
Он успешно провел несколько рейсов, сопровождая колонны снабжения в Дебальцево. И 16 февраля повел другую колонну назад - с ранеными и с телами погибших из Дебальцево. Прикрытие было слабым - в конвое не было танков, один БТР и БМП. Ведь по лживым заявлениям всех официальных спикеров и советников Минобороны окружения вокруг Дебальцево никакого не существовало, и вообще - перемирие наступило с 15-го февраля.
Но враг не обращал внимания на перемирие. 16-го февраля колонна под командованием Бутусова попала в засаду на выезде из Дебальцево в районе Новогригорьевки. Его БТР был подбит, Юра продолжал командовать, но получил серьезное ранение. Он чувствовал, что может произойти, и при выходе из боевой машины радист группы Василий Белень вспомнил, как Юра крикнул своим товарищам - "Ребята, вы самые лучшие, я вас люблю!" Он вывалился из БТРа, однако далеко отползти не получилось. На видео, которое сняли российские боевики, Юра лежал с гранатой, зажатой в руке. Такой это был 25-летний парень, сдаваться в плен он не собирался... Но выдернуть кольцо уже не успел....В том бою погиб и военный журналист,капитан-лейтенант Дмитрий Лабуткин. Он закончил Львовский военный институт в 2009 году и был направлен для прохождения службы в Военно-Морские Силы Вооруженных Сил Украины. С честью проходил службу военного журналиста и принимал участие во многих походах и учениях ВМС Украины. Оставшись верным присяге народу Украины Дмитрий Лабуткин покинул захваченный полуостров и продолжал служить Украине уже в зоне боевых действий. Будучи офицером пресслужбы в секторе С, всегда был в гуще событий.
Грузовики с ранеными сумели вырваться с места засады. Но группа Юры в бою погибла и попала в плен.
О Юре осталась добрая память среди бойцов. Я был в его казарме - он жил вместе со своей группой, все было в комнате в образцовом порядке, все вещи в шкафчике сложены идеально. Его не забывают друзья и сослуживцы, мама Надежда Александровна, брат Сергей - офицер, прошедший год в АТО, его гражданская жена Юля, с которой он хотел пожениться на следующей ротации...
Вечная память, Юрий Бутусов. Мы не забудем тебя, народный герой....
Р.S. Воин из 3-го полка спецназа Вадим Довгорук, участвовавший в бою, в котором погиб Юрий, написал в память о погибшем товарище: "Юра, ты останешься в наших сердцах вечно... Любим тебя и будем помнить всегда... Как ты сказал перед смертью - мы лучшие, а лучшие, потому что все доверяли тебе... Земля будет тебе пухом!!!"
- Информация о материале
Поїдаючи бутерброд з червоною ікрою в парламентській їдальні, нардеп від фракції «Опозиційний блок» Вадим Рабінович уважно дивився виступ свого колеги Сергія Клюєва. Третього червня близько 11 години дня у Верховній Раді почали розглядати подання ГПУ на надання згоди на притягнення Клюєва та Сергія Мельничука до кримінальної відповідальності. І якщо щодо позбавлення недоторканності останнього а ні в кого із депутатів, майже не було сумнівів, то голосування за позбавлення імунітету Клюєва викликало деякі сумніви. Останні декілька днів нардеп намагався домовитися з депутатським корпусом про свою підтримку. Зокрема, за словами Юрія Луценка вів перемовини із президентською фракцією.
На початку розгляду перед депутатами виступив виконуючий обов’язки генерального прокурора Володимир Гузир. Він терпляче роз’яснював депутатам суть подання Генпрокуратури по Клюєву. На відміну від представника генпрокуратури Сергій Клюєв вийшов на трибуну зі стосом аркушів паперу.
– Я не причетний до жодного злочину, а на членів регламентного комітету чинився тиск, – бідкався з трибуни Клюєв, закликаючи депутатів дотримуватися вимог Конституції та Регламенту Верховної Ради.
Але в залі словам Клюєва не повірили.
Не дивлячись на заяви заступника голови фракції Радикальної партії Андрія Лозового про підкупи депутатів та навіть названу суму винагороди членам регламентного комітету – $50 млн, за подання ГПУ проголосували 287 парламентарів. Так Клюєв, а також колишній комбат батальйону «Айдар» Сергій Мельничук втратили депутатський імунітет. Відтепер Генеральна прокуратура зможе проводити слідчі дії по відношенню до депутатів.
Цьому рішенню передували довгі перемовини. Спочатку – засідання Ради коаліції за участю спікера парламенту Володимира Гройсмана і лідерів фракцій. Згодом – повторне засідання комітету з питань регламенту.
Під час нього депутати переглянули своє рішення від 29 травня. Тоді комітет визнав подання Генпрокуратури щодо Клюєва законним. Проте його члени зазначили, що воно –недостатньо обґрунтоване і доказів, що представила ГПУ, замало.
Фактично члени комітету переклали на Гройсмана відповідальність на те, чи вносити до сесійної зали подання ГПУ на Клюєва всупереч рішенню регламентного комітету, чи повернути його Віктору Шокіну.
Спікера цей розклад не влаштовував.
Тож зранку, 2 червня, на засіданні Ради коаліції він дав усне доручення провести ще одне засідання комітету і переглянути попереднє рішення.
Внаслідок довгих суперечок депутати все ж таки прибрали норму про недостатність і необґрунтованість доказів ГПУ. Проте це знову оголило конфлікти не тільки в коаліції, але й між різними групами у фракції «Народного фронту».
Подвійний фронт
– Я не буду вести це засідання комітету! Нехай його члени обирають зараз головуючого. Тому що у мене – конфлікт інтересів після тих звинувачень, що прозвучали на мою адресу, – виконуючий обов’язки голови регламентного комітету і член фракції «Народний фронт» Павло Пинзеник був явно роздратований на початку засідання.
За кілька хвилин до цього на засіданні Ради коаліції Гройсман звинуватив Пинзеника у тому, що той підставив його рішенням комітету по Клюєву.
Ще раніше депутат від БПП Сергій Лещенко в своєму Facebook заявив, що керівник комітету ухвалив таке рішення через Миколу Мартиненка, в якого Пинзеник довгий час працював помічником.
Мартиненко та Клюєв, за словами Лещенка, вже давно співпрацюють у бізнесових питаннях. Як голова парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, Мартиненко зокрема саботує зменшення захмарних тарифів на сонячну енергетику для Клюєва.
Голова Радикальної партії Олег Ляшко у кулуарах парламенту стверджував, що за своє рішення голова регламентного комітету Пинзеник отримав грошову винагороду у розмірі $50 млн. Пинзенику не залишалося нічого іншого, ніж виправдовуватися.
– Мені дивно чути, що я гальмую якийсь процес. Комітет ухвалив обґрунтоване рішення і я був певен, що Гройсман винесе подання в зал, – пояснював «Українською правдою» Пинзеник.
– А що ви відповіли на звинувачення Гройсмана у тому, що ви його підставили? – запитав кореспондент УП.
– Та ну, це не для преси, – завагався Пинзеник. А потім додав, – Я йому сказав «Ти, Володя, хочеш щоб тебе посадили в комфортну теплу ванну, і щоб тебе не затягали по судах потім. Бери на себе відповідальність». Так, я йому сказав.
Але не тільки Гройсман того дня не хотів брати на себе відповідальність у справі позбавлення недоторканності з Клюєва. Не раділи з цього приводу і члени регламентного комітету, від рішення якого залежало майбутнє голосування у сесійній залі.
Если суд решит, что невиновен, значит невиновен!
У невеличкому приміщенні на вулиці Банковій, де проходило повторне засідання регламентного комітету, не було де яблуку впасти – зібралося чимало журналістів і депутатів.
Прийшли голова фракції Радикальної партії Олег Ляшко і перший віце-спікер Андрій Парубій, а також частина депутатів з НФ, яких умовно відносять до групи «Самооброни Майдану».
Таких в парламенті 16, з яких 12 – у фракції «Народного фронту». Умовна група Парубія доволі часто голосує всупереч рішенню фракції НФ. Наприклад, у січні саме ця група проголосувала за законопроект №1310, що знижує кворум для акціонерних товариств. Тоді з 82 членів фракції «Народний фронт, за документ проголосували лише 13. Причина такої лояльності фракції – вплив одного із керівників «Народного фронту» Андрія Іванчука – бізнес-партнера Ігоря Коломойського.
Позиція умовної групи Парубія була більш радикальною і цього разу. Її нардепи ще зранку вмовляли Пинзеника винести питання на повторний розгляд.
– Я прошу голову комітету, можливо не проводячи аж надто великого обговорення, поставити на розгляд скасування попереднього рішення комітету, – вмовляв Парубій Пинзеника під час засідання комітету.
Але часом здавалося, що комітет, який складається з 10 членів, 8 з яких – представники коаліції, зайняв оборонну позицію – рішення правильне і дозволяє Гройсману винести подання ГПУ в зал.
– Рада коаліції зібралась і сказала, що треба переглядати рішення комітету. Два дні комітет думав от так, а сьогодні він має думати по-іншому, бо так вирішили на Раді коаліції! Але у Гройсмана достатнього повноважень винести це в зал. Зараз просто робиться політичний тиск і підміна понять, – обурювався Віктор Бондар, член депутатської групи «Відродження» Віталія Хомутинника.
– Якби ваші підлеглі вас не підвели, і не надали нам сирий матеріал, ми б ухвалили це рішення, – заявив член фракції БПП Володимир Арешонков, звертаючись до заступника генпрокурора Володимира Гузира, який був присутній на засіданні комітету.
Той у відповідь зазначив, що перед внесенням подання на розгляд комітету прокурор особисто перевіряє його якість, і ГПУ не стверджує, що Клюєв вчинив злочин. Прокуратура лише стверджує, що в його діях можуть бути ознаки злочину і просить депутатів дати можливість вести слідство.
У якийсь момент до зали, де проходило засідання комітету, зайшов сам Клюєв у супроводі свого адвоката Юрія Сухова, який в 2011 році захищав Юлію Тимошенко.
Одразу за Клюєвим – Сергій Мельничук, колишній комбат батальйону «Айдар», якого Верховна Рада за поданням Генпрокуратури теж має позбавити недоторканості. Звичний вже камуфляж Мельничук замінив на діловий костюм. На засіданні Мельничук буде багатослівним – розповідатиме про політичне замовлення та те, що в Україні почався 1937 рік з усіма репресіями.
– Члены комитета, уважаемые присутствующие, – почав Сергій Клюєв трагічним голосом і російською мовою, підглядаючи в аркуш паперу. – Сегодня вы стали свидетелями вопиющего нарушения конституционных принципов. Это политическая расправа над политическими оппонентами. Иначе это представить нельзя. На вашей совести суд над невиновным человеком.
Ця репліка викликала сміх присутніх у залі.
– Може Янукович теж невіновєн? – не витримав нардеп від «Народного фронта» Юрій Тимошенко.
– Подождите, – відбивався Клюев. – Если суд решит, что невиновен, значит невиновен!
У Клюєва знайшлася група підтримки в залі. Найбільш активно проявляв себе народний депутат від «Опозиційного блоку» Михайло Папієв, який щоразу повторював, що комітет вже ухвалив правильне рішення одноголосно.
– Ви його не ухвалили! Ви його завалили і бабки взяли! – обурився басом Ляшко.
– Если вы будете ставить вопрос о снятии депутатской неприкосновенности, и я в тот момент, дай Бог, буду депутатом, то проголосую «за»,– сказав Клюєв. – Если бы у меня было $ 50 млн, то я бы нашел им лучшее применение, чем подкупать нардепов.
Проте і серед членів невеликої фракції Ляшка знайшлися незгодні із переглядом рішення регламентного комітету. Один із нардепів РПЛ Олег Купрієнко як міг захищав попереднє рішення комітету, чим викликав неабиякий гнів лідера фракції.
– Купрієнко своїми заявами зараз не відображає позицію фракції РПЛ. І мене дивує така позиція члена нашої фракції, поки що члена нашої фракції. Ти давай голосуй, а не відпрацьовуй незрозуміло що, – кричав Ляшко, обіцяючи влаштувати Купрієнкові згодом обструкцію.
Купрієнко почервонів, і більше не висловлювався проти повторного розгляду рішення.
Клюєв, тим часом, намагався вести перемовини із членами регламентного комітету. Він нахилився до нардепа від «Самопомочі» Павла Кишкаря та щось ледь чутно промовив йому.
Несподівано перед самим голосуванням за перегляд рішення Кишкар вийшов із зали. Це викликало обурення у присутніх на засіданні народних депутатів. Відсутність Кишкаря могла створити неабияку проблему – голосів для позитивного рішення не вистачало, адже з 10 членів комітету були присутні 9 – член БПП Дмитро Лубінець на засідання не з’явився.
– Павло, Павло! Шо ти робиш, Павло, – закричав йому вслід Парубій.
За кілька хвилин Кишкаря повернули до зали кілька депутатів від НФ, які вийшли за ним, щоби вмовити його повернутися.
У підсумку за перегляд рішення комітету проголосували 7 його членів. Ще два – Бондар та Папієв – утрималися.
– Хлопців вирішили нагнути, – кинув Віктор Бондар, залишаючи залу засідання.
– Так а за що ви проголосували? – звернувся після засідання комітету Клюєв до Пинзеника.
Той пояснив йому, що викинули пункт про недостатність доказів ГПУ.
– Клаааас! – потягнув Клюєв і пішов роздавати журналістам коментарі про утиски опозиції і політичні розправи.
Його адвокат Юрій Сухов також виглядав спокійним
– Так а що змінилося? Нічого. Ми оскаржимо це незаконне рішення. І взагалі – з 20 рішень про зняття недоторканності жодного обвинувального вироку, – почав згадувати Сухов статистику.
Перенесення рішення
І хоча комітет завершив засідання о 16.15, подання так і не потрапило до зали – ввечері знову засідала Рада коаліції.
Кореспондент «Української правди» став свідком, як близько шостої вечора із зали вийшли задоволені Мартиненко, щодо якого в Швейцарії порушено кримінальну справу, і Андрій Іванчук, який є бізнес-партнером Коломойського.
– Та всі бачили, скільки Мартиненко розмовляє в Раді з Клюєвим! У нас у фракції (Народного фронту - УП) три групи. Перша домовилася з Мартиненком і не голосуватиме, друга вважає, що треба голосувати, а третя, що доказів недостатньо. Але сподіваюся, що все ж таки фракція проголосує, – жалівся один із соратників Парубія.
Під час засідання Ради коаліції один із керівників «Народного фронту» Андрій Тетерук пообіцяв партнерам, що його фракція дасть за позбавлення недоторканності 70 голосів. У результаті «Народний фронт» дав 76 голосів «за».
Під вечір депутати вже майже розійшлися. У кулуари вийшов Ігор Кононенко, який пояснив, що за браком голосів депутатів подання вирішили винести в зал вранці 3 червня.
– Якщо чесно, рівень подання на Клюєва слабенький. Ми то проголосуємо, але прокуратурі потрібно буде дуже постаратися потім. До того ж, стаття Клюєва декріміналізована. Там тільки адміністративна відповідальність, – заявив Кононенко.
Подання на Мельничука питань у депутатів не викликало взагалі – мовляв, там беззаперечний набір доказів, про що депутати неодноразово наголошували під час розгляду подання в сесійній залі.
А от що стосується Клюєва – попереду у слідчих довгий шлях, щоб довести, що він у чомусь винний. Сьогодні депутати лише надали їм таку можливість. І не зважаючи на численні спроби Клюєву не вдалося втриматися за недоторканність як за останню соломинку.
- Информация о материале
Парламент принимает закон об усилении ответственности владельцев и менеджеров финучреждений за доведение вверенных им структур до банкротства, но ни один акционер неплатежеспособного банка так и не попал под суд. Меморандум о конвертации валютной ипотеки уже вступил в силу, но банки не спешат его выполнять из-за действия моратория на продажу залогового имущества кредиторов. Решение проблемы невозвратных банковских активов прописано в документах о сотрудничестве между украинским правительством и МВФ, но пока банкиры самостоятельно занимаются решением этих вопросов.
А был ли банк?
Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно ответственности связанных с банком лиц» вступил в силу еще в начале марта. Документ предусматривает привлечение собственников и менеджеров финучреждений к административной и уголовной ответственности за доведение подконтрольных им структур до банкротства.
Вопрос крайне актуален, так как с начала 2014 года были признаны неплатежеспособными уже 50 банков. По этим структурам уже открыто 239 уголовных дел на общую сумму 42,6 миллиарда гривен. Убытки от этого несет и государство, которое выплачивает вкладчикам гарантированные к возврату депозиты.
В результате ФГВФЛ вернул гражданам уже около 15 млрд. грн. При этом до сих пор не был привлечен к ответственности ни один акционер проблемного финучреждения.
«Во-первых, далеко не всегда собственник или менеджер располагают достаточным объемом активов. А если и говорить о каком-то гипотетическом банке, все действия которого были направлены на капитализацию собственника, скорее всего, его активы спрятаны в сложной структуре собственности. Во-вторых, подобный судебный процесс может растянуться на годы. При условии, конечно, что тяжба будет прозрачной. Особенно в нынешней ситуации, когда объективных факторов, способных привести банк к неплатежеспособности, более чем достаточно», — говорит советник председателя правления Евробанка Василий Невмержицкий.
Мораторий мешает меморандуму
Еще одной инициативой, которую продвигает правительство, является отмена запрета на продажу залогового имущества банковских должников. Этот мораторий действует с лета прошлого года и делает невозможной продажу банками ипотечных залогов, даже если должники не платят по кредитам. Его необходимо отменить для того, чтобы банки смогли переводить валютные кредиты своих заемщиков в гривню. Меморандум о конвертации валютной ипотеки уже вступил в силу и предполагает списание 25–50% долгов кредиторов.
Но финучреждения не спешат вводить его в действие. «Банки могут принимать индивидуальные решения по каждому отдельному заемщику до тех пор, пока мораторий не будет отменен. Только после этого финучреждения станут готовы удовлетворить заявления всех клиентов, которые будут подходить по условиям, описанным в меморандуме», — объясняет директор департамента по взысканию кредитов Альфа-Банка Алексей Тесленко. Поэтому задержка с мораторием делает невозможным конвертацию валютных долгов на сумму около $4 млрд.
Пустые хранилища
Решение проблемы невозвратных банковских активов является одним из условий продолжения сотрудничества украинских властей с Международным валютным фондом. Правительство обязалось разработать комплекс мер по улучшению законодательства в этой сфере, а также создать систему внесудебного решения споров.
Для решения вопроса необслуживаемых займов уже давно обсуждается возможность создания банка плохих активов. Однако эта идея так и не была реализована, хотя в стране уже существует одно учреждение со статусом санационного — Родовид Банк.
Поэтому пока особых успехов в работе банков с проблемными кредитными портфелями не заметно. В основном они лишь продолжают формировать под них резервы и получать дополнительные убытки. А незащищенность кредиторов от нежелания должников возвращать займы или очевидного мошенничества с их стороны является одной из причин массового ухода иностранных банков с отечественного рынка. Поэтому банкиры самостоятельно занимаются решением этих проблем.
- Информация о материале
Обязательная накопительная пенсионная система (ОНПС), введение которой предусмотрено переходом на второй уровень пенсионного обеспечения, рискует превратиться в очередную финансовую аферу. Всех украинцев моложе 35 лет — от тех, кто впервые садился за школьные парты во время перестройки, до ныне родившихся — государство хочет обязать перейти на накопительный уровень. При этом чиновники оставляют себе максимум прав для распоряжения пенсионными средствами граждан, множество возможностей для злоупотреблений и минимум ответственности за возможные последствия.
Пенсионная реформа: что интересует европейцев?
Реформированию пенсионных систем в европейских странах предшествуют многолетние дискуссии, которые сопровождаются доступными для населения расчетами и рекомендациями экспертов, базирующимися на результатах исследований государственных и неправительственных учреждений. Критерий эффективности (количественное выражение цели) реформирования пенсионных систем измеряется коэффициентом замещения (КЗ) заработка пенсионными выплатами из всех источников или со всех «уровней». По величине КЗ человек может определить, насколько изменится его доход, а значит, и благосостояние, когда он выйдет на пенсию. Например, если заработок до выхода на пенсию составлял 2000 евро, а пенсия — 1200 евро, то КЗ равняется 60%. В цивилизованных странах пытаются сохранить КЗ на уровне 65–75%, в то время как его уменьшение до 40% считается угрозой экономической безопасности пенсионера и государства. Так, в Италии реформа, которая началась в 1992 г. и продолжается до сегодняшнего дня, сопровождается приведенными ниже расчетами.
Как видим, государство пытается переложить часть ответственности за будущие пенсии граждан на систему негосударственного пенсионного обеспечения, представленную негосударственными пенсионными фондами (НПФ), которые являются дополнительными источниками пенсионных выплат. Постоянный диалог правительственных реформаторов (которые, кстати, довольно часто меняются в Италии) с профсоюзами и работодателями приводит к тому, что все больше людей постепенно осознают необходимость изменений и, несмотря на недовольство, с пониманием воспринимают их и строят планы на пенсионное будущее.
Расчеты эффективности преобразований и прогноз развития новой пенсионной системы, имевшие место в западных странах, у нас пока остаются за кулисами. Кто может объяснить людям на элементарных примерах, сколько лет теперь придется работать и платить, чтобы после окончания трудовой деятельности получать пенсию определенного размера (КЗ будет 30 или 50%)? Особенно это касается второго уровня, введение которого планировали с 2006 г., потом с 2009-го, 2011-го, а теперь с 2017-го.
Второй уровень: что предлагают украинцам
В Украине, согласно действующему законодательству и предложенным к нему изменениям, солидарную пенсионную систему, которая пока останется основным источником пенсионных выплат, предполагается дополнить вторым уровнем. Государство в лице Пенсионного фонда Украины (ПФУ) основывает финансовое учреждение под названием Накопительный фонд (НФ). Администрирование НФ и контроль над уплатой взносов в него будут осуществляться исполнительной дирекцией ПФУ. Каждому работнику, которому в год введения второго уровня еще не исполнится 35 лет, в системе персонифицированного учета будет открыт индивидуальный пенсионный счет (ИПС) для учета его пенсионных накоплений, которые будут состоять из уплаченных в его пользу пенсионных взносов и дохода от инвестирования этих средств. Такое застрахованное лицо становится участником ОНПС. Те, кому уже исполнилось 35 лет, но еще нет 55, будут иметь право добровольного участия в ОНПС. В год введения второго уровня ставка ежемесячного взноса составит 2% зарплаты застрахованного лица и в дальнейшем будет расти на 1% ежегодно, до 7%. Заметим, что это никак не скажется на размере зарплаты работника, выдаваемой «на руки». Увеличение взноса будет осуществляться за счет перераспределения общей суммы ЕСВ, направляемого в ПФУ (от 1 до 5% фонда оплаты труда). Эти взносы уже не должны направляться на выплаты по солидарной системе сегодняшним пенсионерам, а должны инвестироваться не менее чем тремя компаниями по управлению активами (КУА), избранными советом НФ на конкурсе. Доход, полученный КУА от инвестиционных инструментов (пенсионных активов) как на этапе накопления, так и на этапе выплат, будет подлежать распределению по счетам застрахованных лиц.
Такие пенсионные накопления, в отличие от взносов в солидарную систему, являются частной собственностью участника ОНПС и наследуются согласно законодательству. При достижении участником ОНПС пенсионного возраста, установленного законом, такое лицо обязано приобрести в страховой компании за счет накопленных им пенсионных средств аннуитет, что позволит пожизненно получать пенсионные выплаты в определенном договором размере. Также законом предусмотрены исключения, когда такое лицо может досрочно получить все накопленные средства одноразово (инвалидность, заболевание) и т.п.
Накопительный фонд: back in the USSR?
В соответствии со статьей 13 Конституции Украины «все субъекты права собственности равны перед законом». Следовательно, пенсионные фонды, независимо от того, являются ли они государственными (основанными правительством) или негосударственными (основанными профсоюзами или другими юрлицами), должны иметь равные права и обязанности по предоставлению гражданам услуг по пенсионному обеспечению. Второй уровень должен вводиться с соблюдением требований статьи 42 Конституции Украины, согласно которой «не допускаются злоупотребление монопольным положением на рынке, неправомерное ограничение конкуренции и недобросовестная конкуренция».
Следует отметить, что участники ОНПС будут иметь право перейти из НФ в выбранный ими негосударственный пенсионный фонд и перевести туда свои пенсионные накопления. При этом «путь назад» — из НПФ в НФ — также остается открытым вплоть до момента выхода на пенсию. Но, как говорят, дьявол скрывается в деталях. НПФ не будут допущены к формированию пенсионных накоплений участников ОНПС, как минимум, в первые годы после ее введения, да и в дальнейшем для этих фондов, их администраторов и КУА устанавливаются довольно жесткие ограничения.
Вместе с тем для государственного НФ с самого начала устанавливаются привилегированные, по сравнению с НПФ, условия вхождения на рынок накопительного пенсионного обеспечения. Именно здесь и начинается неправомерное ограничение конкуренции со стороны НФ, который будет образован государством и станет монополистом по предоставлению услуг, по крайней мере, в первые годы введения второго уровня, а возможно, и в последующие десятилетия.
Не исключено, что КУА, выбранные НФ, начнут инвестировать туда, куда подскажут члены совета НФ и оплаченные им советники, — в государственные и другие ценные бумаги, эмитированные под «национальные» проекты, которые будут реализованы «своими» фирмами. Яркой иллюстрацией «эффективности» подобных проектов могут служить Евро-2012 и другие «прорывы» новейшей украинской истории. Такие «инвестиции» имели место и в послевоенное время, когда граждане одновременно с получением зарплаты «добровольно» подписывались на облигации государственного займа восстановления народного хозяйства СССР в 1946–1956 гг.
Существуют ли предохранители, исключающие финансирование через НФ текущих государственных обязательств и проектов средствами будущих пенсионеров? Да, но при условии распределения функций администрирования, управления активами и хранения пенсионных накоплений среди десятков НПФ, которые свободно выбираются гражданами и находятся под контролем и надзором государства. Если же государственная структура сама строит систему и сама ее контролирует, риски предоставления некачественных услуг гражданам таким монополистом неизбежны (например, автомобильные дороги Украины и «Укравтодор»).
Очевидно, что под вывеской пенсионного реформирования в государстве планируется создать крупную бюрократическую структуру, которая будет содержаться за средства плательщиков пенсионных взносов, заниматься перекладыванием части этих средств из одного кармана ПФУ в другой, при этом зарабатывать на администрировании вторым уровнем. Почти шести миллионам человек моложе 35 лет предложат в обязательном порядке воспользоваться услугами НФ. Они, в отличие от совета НФ, не будут выбирать КУА, которые будут управлять их средствами в течение многих десятков лет. Никаких альтернатив на этом этапе не будет! Ведь в основу НФ положен государственный административный монополизм. Эта болезнь советских времен, которая по сей день пронизывает украинское общество от энергетики до водоснабжения, не должна затронуть пенсионную систему.
Зачем и почему это делается?
Понятно, что государство (правительство) пытается и в дальнейшем быть главным распорядителем поступлений в ПФУ и НФ, суммы которых сравнимы с траншами международных финансовых учреждений, а иногда и превышают их.
Чтобы определить, зачем и почему это делается, попробуем посчитать будущий «пенсионный бизнес» монополиста — Накопительного фонда. Предположим, что на момент введения второго уровня средняя зарплата в Украине будет 4000 грн. Если принять ставку взноса работника на уровне 2% зарплаты, то сумма ежемесячного взноса в НФ составит около 80 грн. Умножим ее на количество застрахованных (6 млн) и 12 месяцев — за год поступит 5,76 млрд грн. Похоже на цифру, недавно озвученную членами правительства. Только на администрировании НФ служащие ПФУ будут иметь право зарабатывать до 2,4% годовой суммы взносов. Несложные расчеты свидетельствуют, что вознаграждение такого администратора-монополиста может вырасти от 138 млн грн на первом году его работы до 480 млн — на седьмом. Но и это еще не предел. Очевидно, ПФУ увеличит штат чиновников для обслуживания НФ, которые, в свою очередь, будут нуждаться в соответствующих зарплатах и пенсиях.
Не останутся «обделенными» и КУА, избранные советом НФ. За управление многомиллиардными пенсионными активами они получат «жалкие» 0,75% их стоимости. Для них имеет смысл участвовать в «конкурсах» и, как это у нас заведено, «благодарить» лиц, которые будут принимать окончательное решение. А если оглянуться на опыт США и ЕС, где активы накопительных пенсионных систем, основанных, в отличие от нас, не государством, а НПФ, сравнимы с объемами ВВП, то выгоды «пенсионного» бизнеса становятся очевидными как для правительства, так и для приближенных к нему КУА. Не исключено, что место руководителя НФ станет «квотой» партийных сил нового парламента. Да и договоры с КУА будут заключаться на 5–7 лет.
Функции сбора средств второго уровня будет выполнять ПФУ. И это, очевидно, правильно. Но почему он должен еще и влиять на КУА, которые будут обслуживать НФ? Почему администрирование Накопительным фондом ПФУ не будет требовать опыта работы и лицензий, в то время как для администраторов НПФ второго уровня нужны лицензии, опыт работы, уставный капитал, резервный фонд и т.п.? То же можно сказать и о НПФ второго уровня. Государство без осложнений основывает некоего монстра в виде НФ, который на следующий день приступает к работе, а НПФ, давно уже работающие, должны подождать в очереди за лицензией. О какой конкуренции может идти речь при таком монополизме? Говорят, что так легче будет персонифицировать участников и добиться уплаты взносов.
В действительности все намного проще. «Загнав» в НФ около 6 млн человек, которым не исполнится 35 лет, можно не волноваться, что они с их средствами и регулярными ежемесячными поступлениями куда-то там перейдут. В дальнейшем пусть кто-то попробует убедить выпускников школ, которые будут становиться совершеннолетними, выбрать тот или иной негосударственный пенсионный фонд. Кто даст НПФ персональные данные участников НФ, которые являются конфиденциальной информацией? Сколько это будет стоить усилий и денег? Учитывая российский опыт, не менее 300 грн за «перетягивание» участника из одного фонда в другой.
Вместе с тем за «наполнение» участниками и финансовое будущее такого монополиста, как НФ, и выбранных его советом КУА можно не беспокоиться. Во-первых, вознаграждение они получат при любой погоде. Во-вторых, через 10–20 лет, когда результаты инвестирования можно будет реально оценить по суммам индивидуальных пенсионных накоплений, большинство реформаторов отойдут от дел из-за возраста или политических раскладов, а следовательно, не будут нести ответственности за свои «новации» и инвестиции. Да и судиться с государством за упущенную выгоду у нас не принято. Возможно, на этом и базируется расчет тех, кто лоббирует НФ и пытается если не отстранить НПФ от второго уровня, то хотя бы отложить начало их деятельности до 2020 г.? А там и новые «стратегии» появятся.
Модель второго уровня для Украины: Европа или?..
Отметим, что модели второго уровня с подобными преференциями для государственных накопительных фондов, характерные для небольшого круга стран (России, Казахстана, Боливии, Сингапура), так и не получили распространения в государствах — членах ЕС, постепенное приближение к которому время от времени декларирует Украина. В мировой, в частности европейской, практике, на которую постоянно ссылаются наши реформаторы, действуют иначе.
Так, в Нидерландах вторым уровнем охвачены практически все субъекты хозяйствования, ведь участие в профессиональных системах на базе НПФ для них обязательно. Для введения второго уровня в Италии были привлечены «производственные» НПФ (основанные профсоюзами) и открытые НПФ (основанные финансовыми учреждениями). При этом первые имеют право использовать только консервативную и умеренную стратегию управления пенсионными активами своих участников (членов профсоюзов).
В соседней Польше каждый молодой человек с самого начала имел право выбрать свой фонд из 16 НПФ. Государственный пенсионный фонд (ZUS) только обеспечивал сбор взносов и их персонификацию. Если же человек по каким-либо причинам не сделал выбора, то его право «разыгрывалось в лотерею» среди этих фондов, и затем он получал сообщение о фонде, который его «выиграл», и право его изменить через год.
Вместе с тем в Украине будущих пенсионеров целенаправленно лишают права выбора. Тезис о том, что со временем каждый из них будет иметь право передать свои накопления в НПФ, вызывает скептическую улыбку. Российский опыт пенсионных «молчунов» — яркое тому подтверждение. Начиная с 2003 г. только 10% россиян (в основном работники корпораций, которые были основателями НПФ) перевели свои пенсионные накопления из ПФ России в корпоративные НПФ. Ведь люди, родившиеся в бывшем СССР, в большинстве своем продолжают вслепую доверять государству, а не частным структурам. ВЭБ, который является государственной управляющей компанией ПФР, инвестирует средства «молчунов» в государственные ценные бумаги с доходностью меньше официальной инфляции. Недавно такой перевод средств был приостановлен до лучших времен решением правительства. Очевидно, решили направить их на строительство мостов или переправ.
Поэтому хочется обратиться к реформаторам с вопросами, на которые желательно услышать конкретные ответы:
1. Почему после изучения опыта пенсионного реформирования таких стран, как Польша, Чехия, Словакия, Болгария, Австрия, Эстония, Финляндия, Нидерланды, Италия и др., реформаторы так и не предложили модель второго уровня, подобную той, которые успешно функционируют там на базе НПФ, а пока свели все «новации» к повышению пенсионного возраста и стажа?
2. Зачем изобретать велосипед в виде НФ и дополнительные рабочие места чиновникам ПФУ, если можно привлечь несколько десятков уже действующих НПФ, созданных профсоюзами и другими юридическими лицами, а также КУА и хранителей, их обслуживающих, которые в состоянии «крутить педали» второго уровня за собственный (негосударственный) счет? Тем более что в ЕС именно НПФ являются основой второго уровня.
3. Зачем государство берет на себя функции директора-распорядителя и инвестиционного управляющего относительно средств пенсионных накоплений граждан? Возможно, кому-то известны примеры эффективного инвестирования государственными компаниями народных (бюджетных, пенсионных, заемных) средств? Или государство проявило себя как эффективный распорядитель средств предприятий, где является владельцем? Можно ли предотвратить коррупцию при выборе КУА для НФ, заменив в законе слово «тендер» на «конкурс»?
Необходимость дополнения существующей в Украине солидарной пенсионной системы вторым уровнем, что позволит людям накапливать в пенсионных фондах дополнительные средства для обеспечения достойной старости, очевидна. Дальнейшее откладывание старта второго уровня даже на один-два года только усложнит решение проблемы. Но те, кто называет себя реформаторами, должны предложить обществу другую, европейскую, модель второго уровня, которая базируется на негосударственных пенсионных фондах, уже созданных при участии профсоюзов и бизнеса без административного вмешательства со стороны государства через новейшие монопольные структуры.
- Информация о материале
Господарський суд Харківської області розірвав договір між Харківською міськрадою та ТОВ «Кедрівник» про продаж-купівлю приміщення в центрі міста вартістю 1,28 млн грн. Таке рішення суд прийняв18 травня.
В ході розгляду справи було встановлено, що у 2010 році міськрада продала «Кедровнику» нежитлове приміщення площею 205 кв.м, яке розташоване на цокольному поверсі будинку за адресою Римарська 19. Сьогодні там розташовано тренажерний зал.
Нові власники зобов’язалися сплатити вартість нежитлових приміщень в сумі 1, 28 млн. грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення угоди купівлі-продажу. Договір також передбачав, що при умові внесення відповідачем не менше 50% від ціни продажу, термін оплати продовжується ще на 30 календарних днів.
Але з того часу фірма виплатила за куплене приміщення тільки 186 тис грн. Суд погодився, що несплата більше ніж 85% вартості об’єкту купівлі-продажу є суттєвим порушення договору і тому він має бути розірваний.
Власником ТОВ «Кедровник» є Роман Бихов, а директором – Сергій Урбатіс. Раніше Бихов і Урбатіс разом працювали в інших фірмах за схожою схемою, де перший виступав засновником, а другий – керівником. В 2012 році обидва були спостерігачамина виборах від кандидата в народні депутата «регіонала» Валерія Писаренко, який переміг на останніх парламентських виборах в мажоритарному окрузі в Харківській області. Сьогодні Писаренко співголова депутатської групи «Відродження».
Спортклуб «Кедровнік» був заснований в 1999 році, на базі клубу була створена команда по регболу «Харківські Леви», в яку входили професійні борці, майстри спорту міжнародного класу, майстри спорту СРСР і УРСР.
- Информация о материале
Ми почали самостійно розбиратися, як пройти мінне поле під Логвиновим. Я не розумію, як могли туди кинути людей без розвідки, тому що нам про нього ніхто не повідомив. Визначили місце, де можна його обійти, але на тому боці села працювали наші міномети. Ми з хлопцями передали по рації, з якої причини не можемо увійти в село. Нам сказали чекати наказів. Не дочекавшись ніяких відповідей, ми продовжували стояти на місці. Це була висотка, з якої проглядалася відстань до 5 км. Через деякий час з сепарської території до нас почали прилітати "урагани". Було зрозуміло, що вороги нас побачили.
Я зі Львівщини, з міста Новояворівськ. Був штатним військовим, але пішов з армії, коли її дуже скорочували. Поновився у серпні 13-го року, в свою 24-ту бригаду. В частині ми з хлопцями спостерігали за Майданом, були дуже злі по відношенню до "Беркута", мєнтів, які там стояли, бо не розуміли, який сенс захищати владу, проти якої повстали люди.
Спочатку в зону АТО ми виїхали в кінці березня, але згодом я захворів, перебував у госпіталі і вдруге поїхав у кінці серпня.
Артемівськ, Хворостянівка, Лисичанськ, а потім 29-ий блокпост і операція під Дебальцевим - те, що мені довелося побачити і пережити.
Коли я був на 29-му блокпосту, 80-ку, що тримала 31-ий, з трьох сторін обстрілювали, і наша 24-ка у складі цілої роти їхала на прорив. По новинах, чомусь, це ніде не було передано. Тоді було підбито 5 машин, загинуло 7 чи 8 людей, приблизно стільки ж поранили, деякі потрапили у полон, а 2 людини пропали. Вони блудили по місцевості тиждень, а потім ми їх знайшли і вивели звідти.
Згодом ми пройшли ротацію, і от після цього мали спочатку виїжджати в район села Гірське, в секторі "А", але нас відрядили в іншу бригаду, в сектор "Ц". Повідомили, що ми повинні брати участь в операціях на прорив у напрямку Дебальцевого. Ми виїхали в село Логвинове, що неподалік від міста.
Стали в посадці поблизу цього села, шоб нас не бачили безпілотники. Потім там стався артудар, і ми не зовсім розуміли, хто по кому стріляє, бо по радіостанції ніхто нічого не передавав, і ніхто нам ніяких чітких завдань не давав. На другий день нам сказали, що ввечері виходимо без ввімкнених фар з лівого флангу села. 30 бригада мала йти по центру, 72 - справа. Нам дали три танки. На зачистку окрім танків ми поїхали на трьох машинах БМП. Виїхали - і почалася стрілянина, ми підбили 2 сепарських танки (об этом бое в интервью Цензор.НЕТ рассказывал командир танковой роты 1-й танковой бригады ВСУ капитан Александр Мороз, - прим. ред), але по дорозі нарвалися на мінне поле. Один водій БМП недочув команди і поїхав вперед. Вийшло, що наша піхота, яка йшла за бронею, не могла йти далі. По нас працювали ворожі СПГ і РПГ, поранило двох наших хлопців, одного в руку, а іншому дуже сильно прорвало щоку. Я його перемотав, але кров все одно продовжувала йти. Коли пішла носом і він її відхаркував, стало зрозуміло, що без лікаря не обійтися, але щоб дійти до лікаря, хлопця треба було звідти вивозити. Йому довелося чекати, бо виїхати одразу ми не могли.
Ми почали самостійно розбиратися, як пройти мінне поле. Я не розумію, як могли туди кинути людей без розвідки, тому що нам про нього ніхто не повідомив. Визначили місце, де можна його обійти, але на тому боці села працювали наші міномети. Ми з хлопцями передали по рації з якої причини не можемо увійти в село. Нам сказали чекати наказів. Не дочекавшись ніяких відповідей, ми продовжували стояти на місці. Це була висотка, з якої проглядалася відстань до 5 км. Через деякий час з сепарської території до нас почали прилітати "урагани". Було зрозуміло, що вороги нас побачили. Я говорив командиру роти, що потрібно щось робити, бо нас зараз виявлять і накриють. Ми стояли в полі, без окопів, без нічого, лежав сніг і нашу техніку було видно, як темну пляму. Коли ми побачили, що недалеко від нас проїжджають дві ворожі БМП, почали питати у командування, чи бити по них, але ніякої реакції не було.
В районі другої години дня нам дали завдання підійти і допомогти 30-ій бригаді, щоб зайти в село з центральної дороги. Ми під'їхали до них. Командир якоїсь роти з 30-ки попросив 2 БМП, щоб прийти і зачистити кілька хат, в яких сиділи сєпари, але там вже не було чого зачищати, бо оборону вже майже пробили і село звільнили.
Коли наші танки поїхали заряджатися і лишився лише один, сепаратисти побачили, що в нас закінчилися боєприпаси і виїхали до нас на 3 танках, одній БМП і машині з бойовиками. Тоді у мене виникло питання, де наша друга лінія оборони? Хто нас страхує? Бо нікого не було.
Один з командирів крикнув, що треба відступати, тому що не дамо ради. Ми почали відступати, а ворожі танки почали по нас стріляти. Поки відходили, вороги підбили наш єдиний танк, у цей час до нас приїхали протитанкові пушки МТ-12 "Рапіра", але де вони були з 6 ранку до 12 дня? Чому їх не виставили у тих напрямках, звідки могла йти ворожа техніка? Оскільки ніякої вчасної підмоги не було, ми змушені були лишити Логвинове і переїхати ближче до села Луганського.
Але нашу роту звинуватили в тому, що ми не провели операцію до кінця. Тобто ми не зайшли в село з лівого флангу, і нікого не цікавило, що там було мінне поле і обстріли. Командиру роти, коли він поїхав в штаб сектора "Ц", якийсь начальник сказав, що подасть на нього в суд. І в той час, коли наш ротний був у штабі, сепаратистські війська підійшли у Логвинове, поставили міномети і почали обстрілювати Луганське.
Підбили наш міноукладчик. В мене машини залишились цілими, а у декого - ні. Наші хлопці почали ховатися в підвалі під одним магазином, бо відповідати ворогові нам не було чим. Мінометки не було, танків не було, лише 8 машин БМП і все. Ми чекали приїзду командиру роти, а йому дали наказ їхати вперед і займати позиції. Цей наказ -самогубство: їхати під обстрілами в темряві без техніки, невідомо в який район, просто в чисте поле без окопів, без бліндажів, без нічого - це безглуздо. Ми передзвонили деяким начальникам і нам дозволили відійти у бік понтонного моста, на декілька км назад від Луганського. Оскільки літали безпілотники, ми вирішили, що будемо відпускати по одній, дві машини, щоб не йти однією колоною. Я мав їхати на останній машині БМП, і коли майже сів на неї, пішов сильний залп, десь 7-8 снарядів вдарили в 20 метрах від нас. Двоє хлопців вистрибнули з машини і побігли в підвал. Я не знав що робити, бо лишати тих людей там теж не можна. Тому я відправив останній БМП, подзвонив до ротного, і розповів, що йду забирати хлопців. Він сказав, щоб я його почекав, бо він на джипі зможе нас забрати. Ми плигнули в той джип, але коли виїжджали з Луганського, по нас щось, напевно, вдарило, я навіть не бачив як це було, бо був у кузові. Це була різка зупинка і я сильно вдарився головою. Не знаю, скільки часу ми були непритомні, але потім я прокинувся і зрозумів, що не чую ніг, а рука була зламана. Я намагався витягти телефон, щоб подзвонити старшині, який був в тилу і розповісти, що нас потрібно забрати, бо ми всі поранені. Але поряд проїжджав ще один джип і "Урал", вони нас зібрали і відвезли в Артемівськ у лікарню. Це все трапилося 12 лютого.
В мене зламана рука і хребет. Ще був сильний забій голови, пробита легеня, і зламані три ребра. Легені зажили, але треба їх розрухати. На хребті мені вже зробили операцію, поставили металоконструкцію, ще складуть руку, а потім потрібна довга реабілітація.
Після поранення мене перевели за штат бригади, тепер я позаштатний і мою особову справу передали в оперативне командування "Захід" (раніше "Північ"), після того, як я вилікуюсь і пройду військово-лікарську комісію і МСЕК, мені або призначають посаду, або інвалідність. Але мене ніхто особисто навіть не повідомив про те, що переводять. Моя справа йшла туди місяць, за той місяць я не отримав зарплати. Яка вона тепер буде і в яких розмірах - не знаю. Ще я знаходився на квартирному обліку, як військовий, що тепер з цим питанням я теж не знаю. І ніхто мені навіть не думає про це повідомляти. Про те, що я тепер позаштатний, я дізнався від свого пораненого ротного. Тобто на нас, поранених, за великим рахунком, наплювати.
Мені зараз дуже дивно, що існують такі операції, такі командири і накази, які просто гублять людей. Хоча я знаю і справжніх командирів, таких як наш комбріг Павлюк. Він хоч і на високій посаді, але совісна людина і працював так, як має працювати кожен командир. Він дійсно дбав про людей. Ми поважаємо його, бо він ніколи не кидав хлопців, а його дії були спрямовані на те, щоб зберегти кожного з солдат.
Ми їхали на Схід патріотично налаштованими. Хотілося вірити, що думку людей, які там живуть, можна виправити, щось змінити, але коли приїжджаєш туди і бачиш, що тобою неправильно командують, що ти бачиш агресію з боку противника, а у відповідь не можеш стріляти, то якось руки опускаються.
Дуже шкода, бо сподівалися, що ми підемо вперед, знищимо ворогів і заберемо те, що нам належить. Я думаю, що це все можна було зробити дуже швидко. Але там своя політика, там возять вугілля, яке ми потім купляємо невідомо в кого. Працюють вуглепереробні заводи, які контролюють сепаратисти. Там все схоплено, все контролюють "великі люди", на жаль, не на користь нашої країни.
Я вважаю, що в Україні можна змінити життя, але треба людям відкрити очі, українці дуже багато терплять, а це значить, що не поважають самі себе - і це основна проблема нашого суспільства.
Для допомоги:
4149497802892804 Приват банк
Гаврильчак Іван Васильович
- Информация о материале
Страница 598 из 1561
