Статьи

Бизнес устал и злится: ему так часто предлагали косметические, бесполезные и откровенно вредоносные налоговые изменения, что чаша терпения переполнилась. Именно поэтому проект реформы от парламентского комитета под началом Нины Южаниной, который будет подан в парламент на днях, сразу же стал фаворитом общественности. Он действительно радикальный, отвечает на запросы бизнеса, обращает внимание на вещи, до которых у Минфина и ГФС руки не доходят. Но если его примут, Украина гарантированно вылетит из программы МВФ и останется с огромной дырой в бюджете. Правда, и отметать его с негодованием нельзя. Мы в таком положении, когда каждая здравая мысль ценна, важна и заслуживает внимания. Хочется верить, что Наталия Яресько — главный оппонент Южаниной — это понимает.

Проект комитета, по подсчетам Минфина, предусматривает снижение бюджетных поступлений на ошеломляющие 150–200 млрд грн. Естественно, это недопустимые потери, и сколько ни урезай расходы государства, последствия такого дефицита будут необратимыми. Правда, сама Южанина говорит, что, по альтернативным подсчетам, дефицит составит лишь 13,9 млрд грн. Хорошо бы так, но тогда он будет в разы меньше предполагаемого 60-миллиардного дефицита, заложенного в реформу Минфина, консервативную и с более высокими ставками. Однако конкретных и заслуживающих доверия подсчетов пока никто не приводит, и вполне закономерны сомнения в том, что озвученные 13,9 млрд будут соответствовать действительности. Все расчеты Южанина, по ее словам, передала главе представительства МВФ в Украине Жерому Ваше и рассчитывает, что когда в начале ноября нас посетят экономисты Фонда, они пересмотрят свое критичное отношение к ее варианту Налогового кодекса.

То, что глава налогового комитета ВРУ решила общаться с главным донором Украины, минуя Минфин, говорит о растущем конфликте между комитетом и министерством. Господин Ваше, по словам самой Южаниной, ее визит воспринял сдержанно, но не без любопытства. МВФ сотрудничает именно с правительствами стран, а не с депутатским корпусом. Опытные чиновники Фонда прекрасно понимают, что в каждом предложении, озвученном депутатами, могут быть подводные камни и не государственные, а чьи-то личные интересы. Да и сами депутатские предложения уж слишком расходятся с мнением МВФ относительно будущего Украины: бюджетный дефицит, в разы превышающий установленные Фондом 3,7% от ВВП в 2016 г., льготы для животноводов, идущие в разрез с одним из структурных маяков, и прогнозы налоговых сборов, основанные на плохо поддающейся прогнозированию детенизации.

Разделяй и властвуй

Когда идея с подготовкой альтернативной налоговой реформы от парламентского комитета только замаячила на горизонте, ZN.UA поинтересовалось у Елены Макеевой, не помешает ли это искусственно созданное противостояние процессу реформирования?

Замминистра нас заверила в грядущей синергии, взаимопонимании, поддержке и совместном поиске оптимальных решений. Не тут-то было. Концепции оказались настолько противоречащими друг другу, а их создатели — настолько неспособными на диалог, что все участники процесса, заинтересованные и сочувствующие, разделились на два лагеря. На тех, кто за радикальные решения Южаниной, и на тех, кто за здравый смысл Яресько.

К сожалению, понимания того, что Украине нужен действительно компромиссный вариант, очень мало. Одни увлеченно борются с Минфином, другие — с 200-миллиардной бюджетной дырой. А сесть за стол переговоров некому. Макеева самоустранилась, переключившись на реформу аудита. Южанина сухо отвечает, что готова к диалогу с министром финансов, но та не находит времени. У Яресько действительно нет времени, так как ответственна она не только за налоговую реформу. В итоге реформы расходящимися линиями идут в разные стороны и не пересекаются, а должны бы. Пока инициативные группы разделены и заняты критикой друг друга, людям, имеющим прямой интерес, намного проще протаскивать и пропихивать выгодные для них идеи.

Так, в реформе от Минфина ЕСВ был трансформирован таким образом, что выгода для крупных иностранных компаний с высоким уровнем зарплат стала очевидней, чем предполагаемая детенизация. Если вспомним, то в декабре прошлого года был запущен эксперимент, предлагающий предприятиям, показавшим ощутимый рост заработных плат (как правило, крупным и с иностранным капиталом), к ставке ЕСВ применять в 2015 г. коэффициент 0,4, а с 1 января 2016-го — 0,6. Так вот, предложенное Минфином снижение ЕСВ до 20% по общему уровню налоговой нагрузки идентично применению понижающего коэффициента 0,6. То есть работающие легально крупные компании получат и снижение нагрузки, и понижающий коэффициент, а остальные, которых большинство? Будет ли этого достаточно для выхода из «тени»? Понижающий коэффициент 0,4 применяет менее 10% предприятий, очевидно, что снижения не хватило для того, чтобы «конверты» утратили смысл для владельцев фирм. Да, к 2018 г. Минфин весьма здраво планирует объединить ЕСВ и НДФЛ, создав один налог на зарплату со ставкой 20%. Но 2018-й для Украины — далекая перспектива, а теневые зарплаты — сегодняшняя мрачная действительность.

В свою очередь, в проект реформы «от Южаниной» таки протиснулось аграрное лобби, и, несмотря на то, что отмена налоговых льгот для АПК — структурный маяк МВФ, глава парламентского комитета оставила льготу для животноводов и даже успела обсудить этот вопрос с господином Ваше. Да, животноводство в Украине увядает. Да, в ЕС дотируют сельское хозяйство. Но можем ли мы это себе позволить? Видимо, нет, раз делаем это не в виде дотаций (при которых можно увидеть и посчитать, кто, сколько и на каком основании их реально получил), а в виде налоговых льгот. В конце концов, есть рынок, и если импортировать продукцию животноводства выгоднее, чем производить, то какой смысл в этой поддержке? Зачем удерживать на плаву нерентабельный бизнес? Ради чего и с какой целью? Ради того, чтобы вовсе не простые фермеры и селяне, а очень даже не мелкие сельхозпроизводители, у каждого из которых в видах деятельности значится и животноводство в том числе, путем нехитрых манипуляций продолжили экономить на налогах?

Разработчиков реформ облепили многочисленные консультанты и советники, каждый со своим виденьем и со своим интересом. И их намного больше, чем времени на подробные разбирательства по каждому вопросу.

Есть базовые принципы, есть общая цель, есть ответственные люди, обязанные провести реформу. И самое время этим ответственным ограничиться общением друг с другом, пока в проекты не протащили еще какие-нибудь сомнительные инициативы. За всем же не уследить.

Рациональное зерно

Несмотря на зашкаливающий уровень популизма, проект Южаниной не стоит полностью игнорировать, там есть важные и полезные новшества, которые могли бы качественно изменить жизнь налогоплательщиков.

Заслуживающим внимания является предложенный в проекте вариант по реформированию НДС. Упор сделан на разрешение проблемы с возмещением этого налога, которое многие годы было головной болью предпринимателей. Они ждут свои же деньги месяцами, судятся, дают взятки. На сегодняшний день экспортеры — заложники налоговой службы, напрямую зависящие от решений руководителей местных фискальных органов. Предлагается понятная и реальная для внедрения система, способная вопрос с возмещением закрыть раз и навсегда.

«НДС в Украине, к сожалению, часто таковым не является и превращается в налог с оборота по ставке 20%. Но дело как раз не в ставке, а именно в возмещении. Решить эту проблему чрезвычайно важно, так как без этого мы не обеспечим рост экспорта. Нет ни одной страны, которая бы что-то экспортировала в условиях, когда ее экспортерам не возмещают НДС. А без роста экспорта мы не сможем решить проблему роста ВВП, ведь наш внутренний рынок очень ограничен. И все доступные нам на сегодняшний день возможности — экспортные», — справедливо замечает экономист Михаил Соколов.

Предложения просты: создать реестр всех заявок на возмещение НДС и сделать его публичным, чтобы иметь полную информацию о том, кто, когда подал заявку и на какую сумму. Фискальная служба не сможет решать, кому возмещать налог, а кому нет. И будет действовать строго в том порядке, в каком сформирован реестр, не имея возможности возмещать пятому по списку, обойдя четвертого. Публичность реестра усилит общественный контроль над происходящим, а он, поверьте, будет.

Также предлагается интересная система упрощенного налогообложения. Она сохраняется в нынешнем варианте. Для первой и второй групп изменения коснутся только видов деятельности — убирается luxury сегмент. Для юридических и физических лиц третьей группы максимальный доход уменьшается с 20 млн грн до 5 млн (а не до 2 млн, как в проекте Минфина). Ставки будут повышаться, но постепенно. Те предприниматели, которые сегодня работают без НДС и платят 4% с оборота, с 2016 г. будут платить 6%, с 2017-го — 8 и с 2018-го — 10%. В действительности это изменения системы, позволяющие максимально нивелировать злоупотребления с «упрощенкой», при этом не навредить тем, кто работает честно. Кроме того, в проект внесены предохранители, вводящие правила, которые не дают использовать «упрощенку» в схемах.

Критика внедрения налога на распределенную прибыль понятна, но и его применение не лишено рационального зерна, о чем ZN.UA уже писало. Почему же не запустить эту систему хотя бы в экспериментальном режиме, ведь в Украине официально зарегистрировано пять индустриальных парков? Может, есть смысл в том, чтобы предприятия этих зон применили новую для нас форму налогообложения прибыли? Таким путем в свое время пошла Польша, система в ней успешно работает до сих пор.

Эта практика упрощает администрирование, облегчает отчетность и усложняет вмешательство контролирующих органов в порядок ее внедрения. Но главное, подход Южаниной к налогу на распределенную прибыль создает условия для улучшения инвестиционного климата и сохранения капиталов в Украине, а не их выведения.

Суть предложений Южаниной состоит в том, что облагаться налогом будет исключительно распределенная прибыль, которая условно состоит из трех групп: дивиденды, уплаченные физлицам неплательщикам и нерезидентам, приравненные к распределенной прибыли платежи и доходы нерезидентов, источником которых является Украина.

Причем к приравненным к распределенной прибыли платежам относятся доначисления по правилам трансфертного ценообразования (ТЦО) по контролируемым операциям, доначисления по операциям налогоплательщиков с офшорами и низконалоговыми юрисдикциями, пассивные платежи, роялти, в пользу офшоров, неплательщиков налогов и небенефициаров. Суть этих изменений в том, что именно по таким схемам бизнес работает с внешними офшорами, избегая налогообложения. Параллельно в проекте содержатся и изменения в правилах ТЦО.

«Каких-то революционных изменений в части ТЦО не предполагается, но были внесены важные технические правки, подготовленные аудиторами на основе их практического опыта работы. Они включают в себя возможность тестировать не только контролируемые операции, но и фактический финансовые результат компании. Когда мы говорим о сопоставлении не только операций, но и доходов. Плюс есть очень хорошая норма, которая мотивирует плательщика самостоятельно провести корректировку. На сегодняшний день, если происходит доначисление на контролируемые операции, это происходит до уровня медианы в диапазоне. Если же налогоплательщик делает такую корректировку самостоятельно, он сможет исправить до низшей границы диапазона», — объяснила эксперт Ольга Богданова.

Остается надеяться, что Минфин не будет отметать с негодованием эти и другие рациональные предложения и, не озираясь на обрушившуюся на него критику сторонников радикальных перемен, сможет хладнокровно оценить и перенять все то полезное, что предлагает парламентский комитет.

Индикатор напряжения

Неожиданностью стало предложение Южаниной, что вся сумма ЕСВ, уплаченного работодателем с зарплаты сотрудника, которая превышает 17 минимальных заработных плат, перечисляется на отдельный счет работника в госбанке. По сути создается второй, накопительный, уровень пенсионной системы. Реформу делают за министра Розенко, пыла которого за год хватило только на то, чтобы зарезервировать своему ведомству в бюджете 2016-го 270 млрд. Своевременно и правильно ли это?

Проект Южаниной не жизнеспособен как раз потому, что вырван из контекста и ушел далеко вперед, в какие-то другие страны, оставив Украину позади. Такие радикальные изменения не могут происходить сами по себе. Для этого нужны реформы и в других сферах, а их нет. Нужно сказать спасибо Нине Петровне за то, что она более чем наглядно продемонстрировала тотальную несостоятельность остальных реформаторов, так и не удосужившихся снизить государственные расходы, провести пенсионную реформу, прекратить наконец эту череду проблем с ГФС и хотя бы начать судебную реформу.

Где волны сокращений и оптимизации расходов, обещанные еще в 2014-м? До каких пор мы будем выделять государственные средства на «фундаментальні і прикладні розробки та дослідження у сфері державного управління» или «державну підтримку фізкультурно-спортивного товариства «Динамо».

Навскидку, чем занимается, например, Государственное агентство Украины по туризму и курортам? Какова его роль на совершенно самодостаточном развивающемся туристическом рынке? Зачем нужна коррумпированная и прогнившая Госслужба занятости, если на рынке десятки частных компаний, которые действительно занимаются трудоустройством, причем делают это эффективней, профессиональней, быстрее и не за государственные деньги? А Госагентство экологических инвестиций? А Госинспекция по вопросам труда? А вместе с ней и Госслужба по вопросам труда. Бесконечные курсы переподготовки и повышения квалификации в каждом ведомстве сотен тысяч украинских чиновников, после общения с которыми, как правило, появляются сомнения в квалификации как таковой, не говоря уже о ее повышенном уровне? А все эти махровые программы поддержки молодежного жилищного строительства, компенсации процентных ставок по кредитам, удешевления стоимости ипотек?

Мы могли себе позволить все это 15 лет назад, но сейчас не можем. Да, если взять каждую статью отдельно, то суммы не кажутся принципиальными, но если прошерстить весь бюджет, становится ясно — статей для сокращения масса, и большая их часть наверняка перекочует в бюджет будущего года.

Министр финансов совершенно справедливо говорит о том, что сократить государственные расходы на четверть за один год невозможно. Согласно исследованиям МВФ, за последние 25 лет в мировой экономике было всего десять случаев, когда страна уменьшала расходы более чем на 5% в год. И средний уровень уменьшения расходов для этих десяти стран составлял 9,3%, а не 25. Но говорит ли министр о том, насколько Украина сократит расходную часть бюджета? И когда мы все-таки будем верстать государственную смету, исходя из наших реальных возможностей, а не раздутых потребностей?

Минфин не подал свой проект реформы по одной простой причине: он ждет внятной позиции других ведомств по сокращению расходов. И это правильно, ибо, закладывая в реформе дефицит в 60 млрд грн, министерство должно предоставить внятный план по его компенсации и объяснить, какими конкретно статьями придется пожертвовать ради налоговой модернизации. Но другие ведомства молчат, ведь это уже вопрос политический, и нужно иметь смелость взять на себя ответственность за принятие непопулярных, но необходимых решений.

Остается надеяться, что рациональное победит. Правительство пересмотрит бюджетную политику и решится на сокращение расходов. Минфин при оценке альтернативных налоговых предложений сможет заглушить эмоции. А эксперты осознают, что идеальные модели в неидеальном мире не работают.

Информация о материале

Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції й постановив стягнути з Департаменту капітального будівництва Харківської облдержадміністрації на користь ТОВ «Житлобуд-2» борг за проведення робіт з реконструкції будівлі Історичного музею в сумі 13,56 млн грн. Про це йдеться у постанові Харківського апеляційного господарського суду.

В 2012 році між Управлінням капітального будівництва облдержадміністрації та ТОВ «Житлобуд-2» був укладений генеральний договір про закупівлю робіт з реабілітації будівлі обласного комунального закладу Харківського історичного музею за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 5. Вартість угоди склала 52,97 млн грн.

В ході судових слухань було встановлено, що в 2012-2013 роках фірма виконала роботи на 31,84 млн грн., але отримала за них оплату в сумі 18,62 млн грн.

В 2013 році депутати облради планували виділити на реконструкцію музею 22 млн. грн. за рахунок коштів, отриманих від продажу стадіону «Металіст». Але гроші від угрупування Сергія Курченка не надійшли, і в 2014 році стадіон повернули до комунальної власності.

В квітні 2015 року ТОВ «Житлобуд-2» звернувся до Департаменту капітального будівництва ХОДА з вимогою погасити заборгованість у сумі 13,22 млн грн. Чиновники відповіли, що ані в 2014 році, ані в 2015 році в обласному бюджеті не були заплановані кошти на проведення робіт з ремонту Історичного музею. Крім того, бюджетні призначення на погашення кредиторської заборгованості за виконані роботи у 2015 році по даному об’єкту не затверджено. Після цього підрядник подав позов до суду.

Рішенням суду першої інстанції позов було відхилено. Тоді суд встановив, що ТОВ «Житлобуд-2» не надав замовнику всю необхідну документацію для встановлення вартості робіт. Апеляційний суд не погодився з цим рішенням, вказавши, що підписаних актів виконаних робіт та наявних довідок достатньо для того, щоб встановити вартість виконаних робіт та суму боргу. Тому апеляційний суд задовольнив позов фірми у повному обсязі.

Засновниками «Житлобуду-2» є член Харківського виконкому Юрій Кроленко та депутат міської ради Олександр Конюхов. Останній зараз знову балотується до міськради за списком партії «Відродження», першим номером якого є мер Харкова Генадій Кернес.

Информация о материале

Харківське обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство «Держпром» 20 жовтня уклав угоду з ПП «Фасад-сервіс» про реконструкцію Будинку державної промисловості в Харкові вартістю 6,81 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Запланована реконструкція ї та реставрації будівлі за адресою пл. Свободи, 5. Відремонтують фасади 2-го блоку 4-го та 6-го під`їздів. Планується укріпити балкони, зацементувати шви, поштукатурити частину фасаду та пофарбувати його.

Роботи планується виконати протягом 2015-2016 років.

ПП «Фасад-Сервіс» належить Назару Ковтуну, має статутний фонд 100 гривень й цього року вже виграло тендерів від «Держпрому», ОДА та Нацгвардії на суму 24,08 млн грн.

Єдиним конкурентом компанії Ковтуна під час тендеру було ТОВ «СК «Лувр» Івпана Ковпака та Анастасії Дибець. Ковпак є бізнес-партнером віце-губернатора Харківської області Євгенія Шахненка, по ТОВ «Проектування та загальний дизайн». Шахненко в ОДА відповідає за каптільне будівництво в області.

Директором ВЕП «Держпром» є екс-»регіонал», депутат облради Микола Чехунов, який разом з Шахненко зараз балотується до облради за списками президентської «Солідарності».

Информация о материале

Люди, що заволоділи урядовими посадами після Революції гідності, вважають, що отримання влади з рук тих, хто підняв прапор революції, робить їх недоторканними і некритикованими. Але ж ми не повинні їх любити тільки за це. Вони більш відповідальні за результати своєї роботи, ніж будь-які інші, що входили до попередніх урядів України. Чинний Кабмін повинен був стати урядом найкращих і найморальніших людей. Він працює на попелищі залитого кров'ю Майдану, а тому мусив усе робити чесно, чистими руками. Щоб не було соромно перед померлими та їх рідними.

Якщо можеш, візьми і зроби - ось що потрібно українському народу.

Тому нема меж обуренню через неспроможність, голий популізм, неправдивість нової влади. Зовсім неочікуваними стали її управлінські кроки, направлені на шкоду соціально-економічному розвитку суспільства, її терпимість до хабарництва, розкрадання громадського майна і зловживань в інститутах влади.

Олігархо-корупційний лад у виконанні нової влади

Коли люди йдуть у владу, очевидно, вони ставлять перед собою якусь мету. Нормою є, безумовно, бажання зробити особистий внесок у розвиток країни. Але чи задумуються про це ті, хто працює в уряді зараз? У мене - великий сумнів.

Мало хто з членів уряду мав плани своєї майбутньої відповідальної діяльності, коли отримував високу посаду. Про це можна судити за їх спонтанною, суперечливою і нерідко пустопорожньою діяльністю.

Часто кілька урядовців розказують про одні і ті ж «успіхи»: реверс газу, патрульну поліцію, виділення грошей армії, бюджетну дерегуляцію. Це свідчить про особисту пустопорожність роботи більшості з них і приховування їх істинних інтересів.

Істинні цілі більшості урядовців, як випливає з аналізу їх діяльності, що буде далі, полягають у зароблянні великих сум для власних споживчих потреб.

Чи має уряд цілісне уявлення, яких суспільних результатів він хоче досягти, і якою повинна бути оновлена економіка України? Якими повинні бути системні економічні реформи, і як вивести країну з економічної кризи?

Не можна ж сприймати як програму дій слова прем'єр-міністра: «Майбутнє України в Європі». За останні півтора року країна не наблизилася до Євросоюзу, а в багатьох напрямках, в тому числі в економіці, віддалилася від нього. Уже ні наші керівники, ні європейські не говорить про українське членство в ЄС.

Для вступу в ЄС треба відповідати спеціальним критеріям щодо бюджетних, курсово-валютних та цінових показників, а наш уряд тільки погіршив їх значення. Крім голої демагогії, реального просування в європейському напрямку нема.

Зараз, після тривалого періоду перебування при владі Кабміну і накопичення фактів його діяльності, можна спробувати відповісти на поставлені вище питання. Уряд задовольняється економічним спадком Кучми-Януковича, не збираючись нічого змінювати. Цей спадок характеризується такими головними складовими.

  1. Бюрократично-корупційною, маніпуляційною системою державного управління економікою.
  2. Монополізованим станом товарних ринків і державно-адміністративною системою встановлювання монополістичних цін.
  3. Вольовим порушенням правил підтримки сталої вартості національної грошової одиниці, що призвело до рекордного провалу її валютного курсу.
  4. Домінуванням затратного методу ціноутворення, що спричиняє механічне номінальне подорожчання національного виробництва і перманентно високу цінову інфляцію.
  5. Проімпортною зовнішньоторговельною політикою, заохоченням дефіциту торгівлі і дефіциту іноземної валюти.
  6. Стимулюванням зростання держборгу за рахунок форсованого росту зовнішніх і внутрішніх запозичень. Він збільшився з 4-5 млрд дол у 2000 році до майже 80 млрд дол у 2015 році.
  7. Високою дефіцитністю бюджету, пріоритетом видатків господарським суб'єктам порівняно з фінансуванням соціально-культурного розвитку, випереджаючим зростанням видатків на потреби управлінського апарату порівняно із зростанням соціальних допомог громадянам.
  8. Олігархічною системою розподілу і привласнення державного майна і суспільних ресурсів.
  9. Функціонуванням марнотратних, паразитуючих об'єднань підприємств державної, а фактично чиновницької власності, що живлять фінансами системну корупцію у владі та олігархономіку.
  10. Злодійською системою придушення прав і вилучення податків з громадян з паралельним злочинним сприянням фіскальними органами зниженню оподаткування олігархічних груп.
  11. Грабіжницькою і підневільною для споживачів системою встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги.
  12. Закритим, непродуктивним для економіки, прислуговуючим експортерам капіталу і корупціонерам банківським сектором.
  13. Так званим конкурсним, а насправді елітарним методом приватизації державних підприємств на користь бізнесменів, наближених до вищої влади.
  14. Відсутністю державного сприяння незалежному підприємництву, підневільним, дискримінаційним його положенням в економіці.
  15. Ігноруванням потреб присадибних і фермерських господарств при односторонній матеріальній підтримці великих латифундистських компаній.
  16. Державним заохоченням імпорту енергетичних ресурсів, перш за все російського газу, що є головним засобом корупційних оборудок у владі.

Діюча система просто шкідлива для економіки країни і не могла не призвести до її глибокої і тривалої кризи, а її пролонгація спричинить розвал держави.

З таким спадком нема чого робити у Європі і не можна сподіватися, що економіка сама виповзе з кризи. Не можна сидіти, склавши руки, чи займатися політичним самопіаром. Збідніння і пограбування народу тривають. Збагачення бюрократії та її бізнес-партнерів, розкрадання бюджету, життя у борг - ось що відтворює уряд.

Більшість наведених вище позицій не відповідає принципам відкритої, конкурентної, гнучкої ринкової економіки, чесного та конструктивного урядового управління, спрямування політики на соціально-культурний розвиток нації.

Чи так оцінює діючу економічну систему сьогоднішня влада? Очевидно, інакше.

Вона відчуває комфорт від такої економічної основи, продовжуючи нахабно розкрадати суспільні фінанси. Їй зручно працювати з монополіями та олігархами, управляти національним господарством за допомогою адміністративних ручних методів і отримувати задоволення від нових закордонних гіперкредитів.

Позики сиплються, як манна небесна, до того ж, напрямки витрат не треба ні з ким узгоджувати. Через це влада не бачить тих реформ, які потрібні країні, і підсовує замість них політичний фальсифікат.

Це і знущальні податкові нововведення, і бюджетне фінансування збиткових державних монополій, і нові шалені державні заборгованості, і рукотворна девальвація гривні, і протекціонізм банків - крадіїв кредитних коштів, і нахабне підвищення цін і тарифів на газ, електроенергію, ЖКП.

Фактична бездіяльність влади не тільки призвела до фінансово-грошової дестабілізації з рекордним знеціненням гривні і зубожінням людей, не тільки загострила ситуацію з хабарництвом і зловживаннями у владі, а й сприяла небаченому падінню обсягів національного виробництва у 2015 році.

Чи розуміє влада причини надглибокої економічної кризи? Очевидно, що ні. В усякому разі, вона не передбачила таке падіння ще за місяць до початку 2015 року, прогнозуючи спад ВВП у цьому році на 4%, а не на 16-18%, як є у дійсності.

Тепер уряд запевняє, що у 2016 році почнеться відновлення позитивної динаміки економіки - на 2%. Далі буде щорічний приріст національної економіки на 4%, що дозволить країні, за словами міністра фінансів, через 25 років вийти на рівень Швейцарії. На жаль, цю заяву міністра не можна сприймати серйозно.

По-перше, для сьогоднішнього уряду навіть таке мінімальне завдання є непідйомним. За час своєї діяльності він спромігся поглибити занурення країни у кризу настільки, наскільки не вдавалося навіть Януковичу з Азаровим, які усіма можливими способами шкодили економіці.

По-друге, прогнози і розрахунки глави Мінфіну Наталії Яресько помилкові. З темпами приросту, що вона пропонує, за 25 років ми зможемо вийти не на 600 млрд дол ВВП, як заявляє міністр, а на 224 млрд дол, тобто лише на третину сьогоднішнього обсягу швейцарського виробництва.

Це помилка людини, що не вміє розраховувати індекси росту, чи свідоме замилювання очей?

По-третє, з такими низькими установками на майбутнє країна за десять років у кращому випадку підніметься лише до рівня економіки 1990-1991 років. Цього мало - країна може не вистояти в усіх випробуваннях, які випали на її долю.

Уряд тимчасових правителів, які хочуть розтягнути свій солодкий час

Країна стоїть на початку складного періоду військового переозброєння, соціального відновлення, укріплення державно-правових інститутів.

Це потребує здорової економіки і потужного держбюджету. При цьому завдання не може полягати у кволому, ледь помітному і короткостроковому відновленні економічного зростання, як прогнозують влада та її міжнародні радники.

Потрібно ставити інші завдання, зокрема, досягнення високодинамічного, сталого і довготривалого позитивного руху, як це змогли зробити Західна Німеччина та Японія у 1950-1980-ті роки, а пізніше - Китай та країни Південно-Східної Азії.

Темпи росту ВВП досягали в цих країнах в середньому десяти і більше відсотків на рік, а тривалість фаз росту становила 15-20 і більше років.

Після правління донецького клану ми отримали економіку, яка за своєю потугою була слабшою від економіки 1990 року на 31%. Зараз, через півтора року, коли виробництво зменшилося ще приблизно на 18-19%, загальний процент зниження обсягів ВВП відносно 1990 року вже досягає 43%.

Тобто за роки незалежності ми втратили значну частину свого потенціалу, який, як мінімум, треба відновити. Нації потрібні надзвичайні зусилля і надзвичайні перетворення, щоб не червоніти за той рівень життя, який є в Україні.

Однак, схоже, сьогоднішнє падіння обсягів виробництва є не тимчасовим. Це падіння - наслідок структурно-технологічного відставання економіки, в якій виробництво в основному базується на технологіях середини минулого століття.

Ця криза має зовсім іншу природу порівняно з кризою 2008 року, яка була чисто фінансовою, а тому і була подолана за один рік.

Світова економіка з середини 20 століття вже двічі оновила свої базові технології, українські ж підприємства традиційних галузей залишаються в минулому. Вони використовують більше електроенергії, більш трудомісткі, потребують більше фінансового капіталу на випуск одиниці продукції, і ця продукція гіршої якості.

Через це підприємства витрачають більше енергії, корисних копалин, металу. Відповідно, національне господарство перевантажене сировинними виробництвами, які є неконкурентоспроможними і малоприбутковими.

Для оновлення архаїчної структури національного капіталу потрібні масштабні інвестиції. Їх освоєння вимагає часу, але це потрібно не тільки здійснити, а й залучити фінансові ресурси. Проте національний капітал втікає з України - через корупцію, побори чиновників і відносну неперспективність капіталовкладень.

Крім архаїчності капіталу та його відпливу за кордон, Україна страждає нестачею мільйонів робочих рук, які могли б давати нову вартість і приносити країні доходи. Зараз чисельність зайнятих в національній економіці - 13 млн осіб, а на зорі незалежності держави активно працювало 27 млн співвітчизників.

Тобто потуга праці зменшилася більше ніж удвічі. Втрати трудового потенціалу є результатом скорочення чисельності населення, його відносного старіння, високого рівня безробіття та еміграції людей працездатного віку.

Це, зокрема, говорить про вкрай негативні соціальні умови життя, житлового, побутового і медичного обслуговування, рівня пенсій, зарплат і матеріальних допомог сім'ям, що мають дітей, наявності робочих місць. Тому і ці напрямки змін повинні входити в комплекс потрібних країні економічних реформ.

Оскільки реальний обсяг ВВП за 24 роки теж впав майже удвічі, то продуктивність праці, що обчислюється як обсяг ВВП на одного працюючого, за ці роки практично не змінилася. Не дивно, адже технологічний рівень залишився той же.

В умовах зменшення ресурсів капіталу і робочої сили лише оновлення технологічних основ економіки могло підняти виробництво. Цього не сталося.

На заваді був інституційний устрій, який не стимулював виробників і споживачів до пошуку і запровадження інновацій та модернізації підприємств і дозволяв отримувати прибутки неекономічними методами та незаконні доходи.

Однак довгострокове технологічне відставання від західного світу може стати у нагоді, даючи економіці потенціал високих темпів зростання. Тобто Україна може отримати так званий ефект відставання.

Якщо держава зможе забезпечити структурну гнучкість економіки і високі темпи притоку внутрішнього і зовнішнього капіталу, то високодинамічний ріст буде тривалим. Саме такі збудники росту були у Японії, Західній Німеччині та Китаї.

Реструктуризація боргу чи кабала на десятиліття

Однак країну чекав підступний поворот у цих сценаріях майбутньої динаміки. Виявилося, що Кабмін, уклавши угоду з іноземними приватними кредиторами про відкладання сплати комерційного боргу на чотири роки, заборонив усій нації піднімати економіку темпами, вищими за 3% на рік.

Інакше доведеться щороку сплачувати значні суми з держбюджету протягом 20-літнього періоду, починаючи з 2021 року. Для цього випускаються спеціальні цінні папери - деривативи, обіг яких є автономним.

Якщо щорічні темпи зростання ВВП України у ті роки будуть перевищувати 3%, то сума додаткової, позапроцентної премії кредиторам дорівнюватиме 15% від суми приросту ВВП в частині понад 3%.

Якщо ж темпи приросту ВВП перевищуватимуть 4% за рік, то додаткові виплати утримувачам реструктуризованого боргу становитимуть 40% від суми приросту цього показника. І так протягом 20 років, незалежно від суми основного боргу.

Це кабала.

Ці додаткові платежі стосуються частини боргу - 19 млрд дол, а над державою у ті ж роки нависають ще близько 30 млрд дол боргових зобов'язань.

Міністр фінансів заявляє, що для покриття цих боргів у країну надійдуть 17,5 млрд дол від МВФ та ще близько 9 млрд дол - від західних країн. Але МВФ надає кредит на чотири роки, і з чого Україна буде його повертати у 2018-2019 роках?

Яресько пробує заспокоїти, що фази зростання у національних економіках не перевищують семи років. Мовляв, після 2021 року динаміка ВВП країни знову піде донизу (?), і додатково платити міжнародним кредиторам не доведеться.

Схоже, Яресько визнає лише погляди Маркса на кризову циклічність руху економік. Саме він запевняв, правда, вже після французького дослідника Жугляра, що кризи настають саме з такою періодичністю.

Очевидно, міністр нічого не чула про великі цикли кон'юнктури Миколи Кондратьєва і про механізми довгострокового зростання Йозепа Шумпетера - механізми, що діють через оновлення базових технологій. Чи вона не поділяє ці теорії, підтверджені і минулим, і сьогоденням?

Яресько сподівається, що економіка зростатиме шість-сім років, починаючи з 2016 року, а в ці роки за угодою з іноземними кредиторами не треба платити додатково в процентах від темпів приросту ВВП.

Потім, після 2021 року, на думку міністра фінансів, почнеться нова криза, темпи приросту будуть нижчими за 3%, і знову Україна не буде платити кредиторам. І знову буде пасти задніх у світовій економіці.

Виплати за новими умовами залежно від приросту ВВП - це штрафи, покарання за економічне зростання. Як можна приймати такі сценарії розвитку? Або урядовці не вірять у добре майбутнє України, або не бажають його.

На думку автора, циклічність руху економіки буде іншою. Сьогоднішня криза триватиме щонайменше три роки за найкращих політичних умов, за гірших - п'ять-шість років. Потім почнеться підйом, і він буде високодинамічним, якщо будуть проведені корінні ринкові реформи, - не нижче 10% на рік.

Отже, усе навпаки: до 2021 року нічого платити не доведеться, бо триватиме стагнація. Потім країна зробить ривок, і через це змушена буде додатково, поза погашенням боргу і сплатою відсотків, віддавати благодійникам-кредиторам по 2-3 млрд дол щорічно протягом 20 років.

Особливо тривожно чути слова Яресько, що подібна методика реструктуризації вже використовувалася при вирішенні боргових проблем Греції та Аргентини. Проте саме ці країни пережили не один дефолт і не можуть вибратися з боргової ями. Міністр готує таку ж непривабливу перспективу Україні?

Так, пролонгація держборгу - об'єктивно необхідна, без неї не втримати валютну стабільність у країні. Але ж не на таких умовах!

Члени уряду, очевидно, вважають, що українцям високі цілі недосяжні, що вони повинні залишатися на останніх місцях за продуктивністю праці та рівнем життя. Або вони захищають інтереси власників українських євробондів, що називається не помилкою, а зловживанням.

Незважаючи на певні поточні вигоди від відстрочки сплати боргу, придумати і піти на таке - верх цинізму і байдужості до долі країни. Про які темпи росту можна говорити, про які реформи, про який рівень життя, про яку обороноздатність?

Якщо так захищати країну, то навіщо нам такі захисники? Їх нічого не турбує, у них все добре. Вони не живуть на зарплату державного службовця. Фаховість і чесність - на останньому місці.

Запрошені на ключові посади іноземці, схоже, не відчувають відповідальності перед українським народом. В усякому разі, не всі з них спростовують цю тезу.

Схоже, більшість вископосадовців зайняли державні крісла, аби заробити, а не дати імпульси розвитку держави і суспільства. Мабуть, вони не збираються жити в Україні, коли для них закінчиться можливість багатіти на проблемах і труднощах.

Вихід з політико-економічного хаосу

Залишати чинний уряд при владі - ризик високого ступеня вірогідності подальшого погіршення стану економіки і ще глибшого збідніння українських сімей. Проте позбутися цього Кабміну не так просто. За ним стоїть парламентська коаліція, яка, очевидно, неспроможна створити наступний вищий виконавчий орган влади.

І ще - вона кровно пов'язана з виконавчою владою та готова потакати усім її примхам. У тому числі тим, що порушують національне законодавство, як, наприклад, прийняття фіктивного бюджету на 2015 рік.

Бюджету, який не містить об'єктивно необхідних норм, положень і розрахунків, а є короткою запискою з кількома загальними показниками. Однак депутати про це не знають, оскільки голосували за нього взагалі без тексту на руках.

За цих обставин питання зміни уряду переходить у площину виборів нового парламенту. Це об'єктивно, бо чинна Верховна Рада обрана на старих засадах, старими корупційними методами, за хабарі і підкуп виборців та виборчих комісій, які робили свою чорну справу без будь-якого страху за злочинні фальсифікації.

Зрозуміло, що такий парламент не представляє інтереси Майдану.

Після революції було зрозуміло, що нова влада повинна була розробити і запровадити нову, прозору і чесну систему виборів. З урахуванням люстрації, з усуненням олігархів від виборів, з реальним покаранням за підкуп виборців і хабарі керівникам виборчих комісій, з оновленням ЦВК, її реальним контролем за перевищенням допустимих грошових фондів кандидатів та за друком бюлетенів.

Проте це було зрозуміло не всім. Ті, хто опинилися при владі на списах революції, не шукали істини, не хотіли згадувати революційні ідеали, а воліли швидше опинитися на прибуткових місцях.

Тому не слід дивуватися безпорадності Кабміну і наростанню напруженості між тими, хто прагне нової вільної України, і тими, хто чіпляється за владу та її зваби. «Розбещує не влада, а страх втратити владу», - сказав більш ніж півстоліття тому американський письменник Джон Стейнбек.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що президент України, спираючись на найбільшу фракцію, не бачить необхідності оновлення Верховної Ради. Тим самим він цементує свій зв'язок з урядом. Поки що. Однак відкладання цього питання ускладнює та погіршує політичну та економічну ситуацію.

Отже, від чинної влади не можна очікувати ні прозорості, ні реформ, ні виведення економіки на твердий ґрунт і швидкий рух. Проте час працює проти чинного Кабміну, почався його зворотний відлік. Країні потрібен план дій для подолання хаосу, розуміючи, що цей план - не для діючого урядового керівництва.

У підсумку - наступне.

  1. Діюча політико-економічна система є пролонгацією олігархічно-корупційного устрою країни, вона шкідлива для розвитку країни і не може не привести до глибокої і тривалої кризи.
  2. Довготривале падіння національного виробництва є наслідком його структурно-технологічного відставання від розвинутих країн світу, нестачі капіталу і робочої сили в країні. Проте відставання може стати одночасно й потенціалом майбутнього високого зростання української економіки.
  3. Дії влади, на жаль, не відповідають цілям соціально-економічного розвитку, не направлені на викоренення зловживань в інститутах влади, відзначаються хаотичністю. Узгоджені недавно умови реструктуризації зовнішнього боргу не передбачають його пролонгації і виглядають покаранням за економічне зростання.
  4. Час зробити висновок, що залишати чинний уряд при владі - ризик подальшого погіршення стану економіки і ще більшого збідніння сімей.
Информация о материале

Вся дипломатия митрополита Онуфрия, как в статусе местоблюстителя Киевской кафедры, так и предстоятеля УПЦ (МП), лимитирована единственно координатами «русского мира». Для него «духовное единство братских украинского и российского народов» — уже свершившийся факт. Соответственно, вооруженное вторжение российского государства на Донетчину и Луганщину церковный иерарх склонен называть «братоубийственным противостоянием», «гражданским конфликтом», «раздором и враждой», «столкновением интересов Запада и Востока» и т.п. Митрополит Онуфрий —сознательный противник определенного государственным руководством Украины внешнеполитического курса на евроинтеграцию. В интервью «Интерфакс-религия» предстоятель УПЦ (МП) так объяснил непринятие европейского выбора: «Наш кризис начался с вопросов о евроинтеграции… Поэтому те законы, которые сегодня предлагает нам новый, европейский мир, для нас неприемлемы (выделено нами. — Авт.)». Неслучайно этот архиерей является постоянным членом Священного синода Российской православной церкви и желанным гостем в Москве, где неоднократно отмечен разными наградами «за прилежные труды» ведущим идеологом «русского мира» патриархом РПЦ Кириллом.

Показательно, что своими «действиями» митрополит Онуфрий как руководитель УПЦ (МП) подпитывает сепаратистские настроения в Украине. Именно с его благословения известный своей антиукраинской деятельностью «глава» т.н. сойма подкарпатских русинов и одновременно настоятель кафедрального собора УПЦ (МП) в Ужгороде протоиерей Димитрий Сидор в июле 2014 г. был награжден вторым крестом с украшениями (исключительная награда за особые заслуги). На фоне напряженной общественно-политической ситуации в Украине он обратился с сепаратистскими призывами к россиянам осваивать Закарпатье: «Вмешивайтесь — здесь кровные интересы России». А далее заметил: «Самим российским людям надо осознать: есть восточнославянская, общероссийская цивилизация. Она начинается с нас, с Закарпатья, и тянется до Аляски!».

Пророссийская позиция митрополита Онуфрия подтверждается и рядом других фактов. Среди них — отстранение от управления церковными делами приближенных к покойному митрополиту Владимиру и проукраински настроенных лиц; давление на епископов собственной церкви, подписавших «Меморандумом о единой Украине и единой Украинской поместной православной церкви»; торможение продуктивного диалога с православными церквями Киевской традиции; категоричное непринятие автокефалии Украинского православия и т.д.

В практической плоскости действующее духовенство УПЦ (МП) довольно активно приобщено к поддержке и предоставлению благословения экстремистам и террористам, содействию деятельности боевиков, участию в провокационных акциях и даже диверсиях, героизации имперского прошлого и т.п. В частности, настоятель Свято-Никольского монастыря священник Никон благословлял в Донецке «полицию «ДНР» на «ратные подвиги»; митрополит Иоанникий, член Священного синода УПЦ (МП), участвовал в «церемонии инаугурации главы» самопровозглашенной террористической организации («ЛНР») Игоря Плотницкого. Некоторые священники УПЦ (МП) доходят до кощунства — отказываются не только исповедовать и причащать украинских воинов, воюющих с оккупантами, но даже хоронить погибших.

Священники и иерархи УПЦ (МП) постоянно участвуют в огульном поношении действующей украинской власти, разрушении положительного имиджа Украины в глазах международного сообщества, разжигании межконфессионной вражды, применении физического и психологического давления к представителям других вероисповеданий. Показательны высказывания викария Черновицкой епархии УПЦ (МП) епископа Лонгина Банченского, адресованные украинскому государственному руководству: «Я никогда не буду поминать на Божественной литургии этих проклятых руководителей нашей страны, этих неверующих, которые не имеют страха Божьего, которые сидят в креслах и раздают приказы об убийствах… Сатанисты! Слуги лукавого». По мнению этого епископа УПЦ (МП), «власти не нужно ничего, кроме кровопролития», «и в этом они находят удовлетворение». Кстати, это именно он публично и постоянно подстрекал украинцев срывать мобилизацию и не защищать свою землю и семьи от российских агрессоров.

Под надуманными предлогами руководство УПЦ (МП) уклоняется от предоставления помощи Вооруженным силам Украины в то время, как это делают на миллионы гривен УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ и другие патриотически и ответственно настроенные украинские церкви. Вместо этого представители епископата УПЦ (МП), такие как митрополит Николаевский и Очаковский Питирим, запрещают своим священникам посещать и поддерживать украинских военных в зоне антитеррористической операции. В то же время в аннексированном Крыму местная епархия УПЦ (МП) полностью подчинилась удовлетворению общественно-политических требований оккупационного режима. По распоряжению митрополита Лазаря она принимала активное участие в массовых празднованиях «Дня народного единства» (российский национальный праздник) 4 ноября 2014 г., освящала российские истребители и «гуманитарные» грузы для «ДНР» и «ЛНР». Крымская епархия УПЦ (МП) активно «духовно опекает» Черноморский флот России. Такие поступки — не что иное, как коллаборационизм с оккупантами.

Кстати, Московский патриархат и не скрывает, что название УПЦ является лишь бутафорским прикрытием легального канала церковной оккупации Украины. Все епископы УПЦ (МП), а не только Крымский, являются штатными епископами Российской православной церкви. Именно поэтому они и проводят политику российского церковно-политического истеблишмента по денационализации и оккупации Украины, в частности поддерживая заявления В.Путина о том, что на крымской земле сосредоточены духовные скрепы «многолетнего монолита российской нации и централизованного Российского государства».

Приведенные и десятки не упомянутых здесь фактов свидетельствуют, что в украино-российской войне УПЦ (МП) разносторонне поддерживает агрессора — от замалчивания фактов вторжения в Украину регулярных войск России и обеспечения государственной властью РФ боевиков военной техникой и боеприпасами до непосредственного участия в бандитских формированиях, срыве военной мобилизации, проведении антиукраинской пропаганды и явном сотрудничестве с российскими оккупантами.

Наступление на автокефалию Украинского православия

В свою очередь РПЦ довольно энергично препятствует конституированию Украинской поместной православной церкви. Ведь собственная независимая православная церковь — это серьезная основа для укрепления политического суверенитета Украины и консолидации украинской нации. Москва заинтересована в противоположном: ей нужна марионеточная власть в Киеве, перманентная дестабилизация внутриполитической ситуации, территориальная фрагментация страны с контроверсионными амбициями региональных элит, подконтрольных российской политической верхушке. С целью удержать Украину в сфере собственных интересов Россия и развязала нынешнюю войну, в которой УПЦ (МП) выступает важным инструментом идеологически-духовной интервенции.

Когда в Украине появится отдельная от Москвы автокефальная церковь на месте УПЦ (МП), это приведет к ощутимым материальным, финансовым и кадровым потерям самой РПЦ. Мало того, это послужит причиной цепной реакции — автокефалию захотят и другие православные церкви из постсоветского пространства, находящиеся в организационной и церковно-правовой зависимости от РПЦ.

В результате последняя потеряет свой статус самой мощной поместной православной церкви мира. Если же объединятся православные церкви Киевской традиции — УПЦ КП и УАПЦ — в поместную церковь, то РПЦ получит необычайно сильного конкурента, а Константинополь — надежного союзника. Но самое главное в том, что будет нанесен сокрушительный удар по политике Московского патриархата на международной арене.

Прослеживается попытка дискредитировать в информационном пространстве сам проект «Украинская поместная православная церковь». Соответствующую пропагандистскую кампанию УПЦ (МП) начала проводить сразу после того, как была проанонсирована возможность объединения УПЦ КП и УАПЦ. Представители промосковской церкви в своих комментариях, интервью, обращениях пытались заверить общественность, что такое соединение не будет иметь конструктивных последствий, приведет к очередным ссорам и дележам, а Константинопольский патриарх ни в коем случае не признает новообразованную структуру из-за опасности углубления недоразумений в полноте мирового православия.

В то же время УПЦ (МП) обратилась к очередному раунду заигрываний с УАПЦ. Епископату, священнослужителям и верующим последней активно навязывали (и далее продолжают навязывать) мысль о неуместности объединения с УПЦ КП, учитывая «коварные» намерения патриарха Филарета «растворить» менее многочисленного и более слабого союзника в структуре собственной церкви. Вместо этого, якобы демонстрируя шаг навстречу, Священный синод УПЦ (МП) в конце июня 2015 г. создал комиссию для возобновления диалога с УАПЦ во главе с пророссийским митрополитом Каменец-Подольским и Городоцким Феодором. Цель деятельности новосформированной комиссии понятна — проволочка, распространение ложной информации о Киевской патриархии и т.п. Мы должны четко понимать, что церковь, которая настроена против автокефалии и идеологически созвучна с РПЦ, принципиально несостоятельна болеть за украинское национальное дело.

Кроме непосредственного влияния на церковную ситуацию в Украине, Москва использует рычаги давления на Константинополь. Например, 6 июля 2015 г. в Стамбуле руководитель отдела внешних церковных сношений РПЦ митрополит Иларион убеждал главу Вселенского патриархата в необходимости отстраниться от поддержки объединительного процесса между УПЦ КП и УАПЦ, ибо в противном случае Московский патриархат будет бойкотировать проведение Всеправославного собора и позаботится о существенном осложнении отношений с турецкой властью и т.п. После этого активность Константинополя в Украине, увы, уменьшилась.

Общими действиями РПЦ и УПЦ (МП), к сожалению, удалось достичь для себя желательного временного результата. В очередной раз переговоры между УПЦ КП и УАПЦ были сорваны.

Актуальная повестка дня

Украинские реалии подтверждают вывод американского политолога З.Бжезинского о невозможности достичь реальной государственной независимости, если хотя бы 20% религиозной сети (особенно православной церкви) в стране контролируется извне. В этом разрезе ситуация весьма неутешительна: по состоянию на 2015 г. почти 50% ячеек православной сети Украины находятся в юрисдикции Московского патриархата. По сути, религиозный фактор выполняет сегодня роль одного из существенных инструментов зависимости Украинского государства от Российской Федерации. Самый действенный способ от этой зависимости избавиться — основать свою поместную православную церковь. Многие европейские страны пошли именно таким путем с единственной целью — нивелировать влияние национальных иностранных религиозных центров на внутриполитическую ситуацию, уладить межцерковные трения, продуцированные внешней идеологически-духовной экспансией.

Ответ, почему Украина является исключением в православном мире, можно найти в соответствующих выступлениях президента В.Путина: «…Традиционная конфессия Российской Федерации и ядерный щит России — те составляющие, которые укрепляют российскую государственность, создают необходимые предпосылки для обеспечения внутренней и внешней безопасности страны...».

Именно поэтому, по нашему мнению, украинская власть не может себе позволить и в дальнейшем созерцательно-инертно относиться к УПЦ (МП).

Необходимым шагом на пути демократического укрепления суверенитета Украины должно стать нивелирование деструктивного влияния УПЦ (МП) на украинский социум. В этом контексте справедливой представляется практическая реализация ряда мер.

  1. Принять в парламенте законопроект №1244 от 04.12.2014 г. о внесении изменений в Закон Украины «О свободе совести и религиозных организаций» относительно названий организаций, руководящие центры которых расположены за пределами Украины. Такой нормативно-правовой акт обяжет УПЦ (МП) осуществить перерегистрацию и отобразить в своем названии собственную зависимость от РПЦ, что положит конец введению в заблуждение миллионов верующих украинцев.
  2. Инициировать перед правительством страны вопрос об отказе подтвердить какие-либо имущественные права УПЦ (МП) на ключевые национальные святыни — Свято-Успенскую Киево-Печерскую лавру, Свято-Успенскую Почаевскую лавру, Свято-Успенскую Святогорскую лавру. Неправомерно, что выдающееся культурное наследие украинской нации принадлежит церкви, которая не заботится о развитии национальной государственности и духовности, а только попирает их.
  3. Не допускать к участию в публичных торжествах иерархов УПЦ (МП), имеющих пророссийскую позицию, дискредитирующих украинский народ и государственную власть.
  4. Привлекать как органами центральной власти, так и местного самоуправления к подготовке и реализации социально значимых проектов и программ только те православные учреждения, которые показали способность к общественно-патриотическому воспитанию своих верующих.
  5. Запретить въезд на территорию Украины одиозным деятелям и функционерам РПЦ, деятельность которых направлена на подрыв территориальной целостности и суверенитета государства, углубление межцерковных и межконфессионных конфликтов и противостояний, культивирование в общественном сознании российских имперско-шовинистических идеологем.
  6. Люстрировать чиновников, которые своими поступками и действиями тормозят процесс конституирования Украинской поместной православной церкви. К сожалению, даже в вышестоящих органах государственной власти продолжают занимать не второстепенные должности лица, которые ради собственной выгоды не только активно поддерживают УПЦ (МП), но и сознательно оправдывают деятельность церкви-коллаборациониста оккупационного российского режима.
  7. Провести публичное обсуждение подготовленного проекта Концепции государственно-конфессионных отношений с дальнейшей его доработкой и представлением в установленном порядке на рассмотрение в Верховную Раду Украины.
  8. Разработать и внести системы комплексных изменений в действующее законодательство о свободе совести и религиозных организациях, которыми предусмотреть безусловные санкции против деятельности религиозных организаций, направленной на нарушение территориальной целостности и суверенитета Украинского государства или разжигание религиозной вражды.
  9. Ввести в Украине систему конкордатов, т.е. перевести отношения между институтами государственной власти и религиозными организациями в двусторонние договоры внесением Верховной Радой Украины соответствующих изменений в Закон Украины «О свободе совести и религиозных организациях». Это будет развивать прозрачные партнерские принципы сотрудничества между субъектами общественного пространства, заставит соблюдать сторонами соответствующие обязательства, будет побуждать религиозные организации работать ответственно, на паритетных началах и на благо всего украинского народа.
  10. Осуществлять комплексное (дипломатическое, организационное, информационно-медийное и т.п.) содействие со стороны государства объективно назревшему конституированию Украинской поместной православной церкви с центром в столице Украины г. Киеве, что полностью отвечает нормам и церковного, и международного права.
Информация о материале

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і залишив у власності ПАТ «Трест Житлобуд – 1» земельну ділянку у селищі Старий Салтів під Харковом площею 5,50 га та вартістю 1,45 млн грн. Про це йдеться у рішенні Харківського апеляційного господарського суду Харківської області від 8 жовтня.

В 2013 році Старосалтівська селищна рада без проведення земельного аукціону затвердила тресту проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди для розміщення бази відпочинку на 200 місць. Дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою фірма отримала від уповноважених державних органів ще в 2007 році.

В суді першої інстанції прокуратура вказала, що термін дії дозволу на розробку проекту землеустрою закінчився в 2010 році. Саме до цього терміну Старосалтівська рада мала його затвердити. Після цього терміну земля могла передаватися в оренду тільки за результатами аукціону.

Крім того, в суді було встановлено, що в держреєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня реєстрація договору оренди спірної земельної ділянки. Тобто, рішення органу місцевого самоврядування не було реалізовано.

Господарський суд встановив, що частина спірної земельної ділянки, запропонованої для відведення, можливо знаходиться в користування державного підприємства «Вовчанське лісове господарство». А це землі лісогосподарського призначення і їх передача в оренду має інші механізми.

Тому суд першої інстанції вирішив задовольнити позов прокуратури і скасувати рішення Старосалтівської селищної ради про затвердження проекту землеустрою ПАТ «Трест Житлобуд-1» для будівництва бази відпочинку.

У апеляційному суді представник тресту заявив, що підприємство, починаючи з 2008 року декілька раз зверталася до селищної ради, щоб затвердити проект щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди та укладення договору оренди. В 2008 році на засідання постійної профільної комісії депутати сільради утриматися від затверждення проекту. Але в 2013 році вони змінили свою думку .При цьому представник селищньої ради у апеляційному суді не зміг надати інформацію в чому була причина затримки з винесенням рішення й підтримав апеляційну скаргу «Житлобуду».

Суд погодився з аргументами тресту, що фірма не винна у зриві строків подачі документації для отримання землі в оренду.

ПАТ «Трест Житлобуд-1» контролюється депутатом Харківської обласної ради від Партії регіонів Олександром Харченко, який має 97,59 % акцій підприємства.

Информация о материале
  1. Трьом тисячам бійців АТО замовили психологічну реабілітацію в санаторіях за 15 мільйонів
  2. Партія «Відродження»: колишні регіонали на орбіті Коломойського
  3. Как удержать доверие к новой полиции
  4. Ізюмські освітяни за ремонт школи заплатили фірмі з ДНР