Статьи
В конце нынешнего года гражданам предложат добровольно задекларировать свои доходы, в том числе те, с которых не были удержаны налоги. А с января 2017 года Государственная фискальная служба (ГФС) может получить право отслеживать расходы украинцев и сопоставлять их с доходами. Законопроект с соответствующими нормами уже согласован с Минфином и будет зарегистрирован в парламенте до конца нынешней или на следующей неделе. В налоговом комитете Верховной рады рассчитывают, что депутаты успеют принять документ до ухода на каникулы.
Группа народных депутатов подготовила законопроект о добровольном одноразовом декларировании физическими лицами всех своих активов. Вместе с депутатами над документом работали представители Министерства финансов и Государственной фискальной службой (ГФС), сообщила «Апостроф. Экономика» один из авторов проекта, глава комитета Верховной рады по вопросам налоговой и таможенной политики Нина Южанина («Блок Петра Порошенко»). По ее словам, в Раду проект будет внесен в течение недели.
«Если кто-то не захочет декларировать свои активы, по умолчанию будет признано, что у них денежных средств не более 1 млн грн. А все остальные активы — это (имущество, – «Апостроф. Экономика») в пределах, зарегистрированных в государственных реестрах Украины», – обозначила суть законопроекта Южанина.
Нардеп уверяет, что гражданам с официальным доходом бояться нечего. По словам главы налогового комитета, налогоплательщик может смело декларировать более 1 млн грн и не платить с них совершенно никаких налогов, если он наверняка знает, что с этих доходов уже все уплачено.
Другой вопрос, как быть с теми, кто захочет раскрыть неофициально полученные средства. Чтобы получить амнистию по «теневым» доходам, украинцам могут предложить заплатить единожды налог по определенной ставке. После этого деньги будут считаться «чистыми». Таким образом, амнистию можно будет купить, заплатив часть скрытых от налоговиков средств в госбюджет. К слову, как ранее писал «Апостроф. Экономика», установить ставки от 1% до 5% в зависимости от декларируемой суммы предлагалось другим депутатским законопроектом. Минфин в свою очередь ранее предлагал провести амнистию по «нулевой» ставке, чтобы граждане не боялись раскрывать свое реальное материальное состояние.
Чтобы новые правила заработали уже в этом году, принять законопроект нужно до летних каникул, говорит Южанина, которые фактически начинаются с 15 июля. «Декларирование возможно в четвертом квартале этого года. Тогда по концепции оно все ложится во временные рамки так, чтобы дать возможность задекларировать активы по состоянию на 1 января 2016 года. Потому что 2016 год будет отражен в текущей декларации, которая будет подаваться до 1 мая 2017 года. Концептуально это будет правильно», - рассуждает глава налогового комитета.
После добровольного одноразового декларирования последует введение непрямых методов контроля затрат граждан. Тогда фискальные органы смогут сопоставлять расходы и доходы налогоплательщиков, выявляя в них «теневую» составляющую. «Одноразовое декларирование позволит в будущем идентифицировать объекты движимого и недвижимого имущества, внедрить автоматизированную систему мониторинга смены финансового и имущественного состояния граждан, а также будет подтверждением доходов, направленных на покупку имущества, других расходов», - ранее заявили в ГФС в ответе на запрос «Апострофа».
Законопроект, о котором рассказала Нина Южанина, предусматривает, что ГФС сможет применять непрямые методы с 1 января 2017 года. «ГФС получит полномочия, которые контролируются и прописаны в этом законопроекте. Ничего на собственное суждение ГФС не отдается», - уточнила Нина Южанина. Кроме того, по ее словам, согласованный с Минфином законопроект не предусматривает получение ГФС доступа к банковской тайне.
Нардеп напомнила, что это уже не первая попытка подготовить законодательную почву для проведения одноразового декларирования доходов физлиц. «Разговоров вокруг одноразового декларирования было и до этого много, ведь попыток его провести было много... Все время законопроекты ущемляли права граждан — или обязывали их класть деньги в банк, что было априори невозможно, или же открывать банковскую тайну (для фискальных органов, - «Апостроф. Экономика»), что опять же было невозможно в понимании наших людей. Сейчас мы обошли эти острые углы», – отметила Нина Южанина.
Глава комитета уверена, что дискуссия относительно этого законопроекта и шагов реализации его норм предстоит непростая, однако убеждена, что рано или поздно это нужно делать. «Непрямые методы должны вводиться. Иначе, какие бы мы либеральные нормы не прописывали для вывода зарплат из «тени», они не будут работать сами по себе», - уверена Южанина.
- Информация о материале
О том, что Александр Романович Онищенко (до смены фамилии-отчества — Александр Раджабович Кадыров) работает на спецслужбы России, «Аргумент» писал еще в апреле 2015 года (статья Александр Онищенко (Кадыров): «газовый король» оказался голым).
В этой же статье мы рассказали о том, что фактически вся «частная газодобыча» в Украине контролируется Российской Федерацией. А номинальные собственники «частных газовых скважин» — всего ли подставные лица, представленные на протяжении всей истории вопроса исключительно лицами, тесно связанными с российскими спецслужбами (агентами ФСБ или ГРУ).
В разное время таковыми являлись экс-соратник генпрокурора Украины Юрия Луценко по Соцпартии Украины (СПУ) Николай Рудьковский; инвестор политического проекта Юрия Луценко «Народная самооборона» Давид Жвания; ненавидящий Луценко (как только может ненавидеть сын работника КГБ сына руководящего работника КПСС) Нестор Шуфрич; Николай Злочевский и, наконец — Александр Онищенко, который плевать хотел на Луценко как человека и как генпрокурора с высоты своего агентурного положения.
О том, как государственные нефте-газовые месторождения и скважины в Украине вдруг стали «частными» — можно прочесть в публикации «Укргаздобыча»: системное разграбление стратегического государственного актива. Масштабная афера, стоившая государству десятков миллиардов долларов и до сих пор приносящая гигантские убытки. Мы же вернемся к »делу Кадырова».
Итак, только через 2,5 года после победы Майдана власть Украины занялась тем, чем была обязана заняться сразу же, еще весной 2014 года: возвращением государственных активов под юрисдикцию и контроль государства. К сожалению, все это время властная группировка занималась больше набиванием собственных карманов и встраиванием в существующие коррупционные «схемы», нежели государственным строительством. Было не до Онищенко.
Когда А. Онищенко понадобилось стать депутатом ВР, Администрация президента очевидно помогла этому непростому человеку. Дело в том, что Онищенко было отказано в регистрации как кандидата в депутаты, поскольку он в 2011 и 2012 годах проживал за пределами Украины более 180 дней в течение 365 дней. Т.е. кандидат не выполнил требований Конституции Украины и Закона о проживании в Украине в течение последних пяти лет на день проведения внеочередных выборов народных депутатов Украины 26.10.2014г.
Но подконтрольный России Центризбирком Украины под руководством государственного преступника А. Охендовского зарегистрировал Онищенко депутатом с очевидного согласия Банковой, закрыв глаза на нарушение закона.
В последующем Онищенко-Кадыров исправно голосовал в Раде за все предложения Администрации президента, часто виделся с последним и по телефону был «на прямой связи» с первым лицом государства. Потом что-то произошло, и Онищенко попал в немилость к Петру Порошенко, с которым был на короткой ноге еще с тех самых времен, когда оба эти персонажа были депутатами в Раде.
В результате Антикоррупционная прокуратура резво взялась за Онищенко. По отношению к которому государство применило, судя по всему, весь спектр оперативно-розыскных мероприятий: наружное наблюдение (слежку) за его ближайшим окружением, перлюстрацию корреспонденции, негласный съем информации с электронных носителей, негласное проникновение в жилища и служебные кабинеты, прослушку телефонов. Поскольку «орлы» Онищенко «тихариться» не привыкли, свято уверуя в непотопляемость свого босса, следствие без проблем и быстро «накопало» кучу компромата. Где и что искать, и что вменять было известно задолго до решения Порошенко — основные преступные «схемы» компаний Онищенко давно и подробно описали журналисты. По сути, сделав за МВД, СБУ и ГПУ их работу.
И 5 июля Верховная Рада проголосовала за снятие с депутата А. Онищенко неприкосновенности и дала «добро» на его привлечение к уголовной ответственности и задержание. Именно такое развитие событий и ожидал Онищенко, который заранее переместился в Москву Российской Федерации. Откуда заполучить его у Украины нет никакой возможности.
Фактически, Алексадра Онищенко «выдавили» из страны. А НАБУ проделала работу СБУ, которой не хватило оперативного мастерства и квалификации для пресечения преступной деятельности Онищенко в качестве российского агента.
Очевидно, что это не сильно и печалит Петра Порошенко. «Картинка» борьбы с коррупцией получилась отличная, долгоиграющая, на ней уже попиарлись все любители разговорного жанра — Аваков, Луценко и т.д. Но главное — остался «бесхозным» ценнейший актив — многочисленные газовые скважины, дебет которых и прибыль с которых новому владельцу еще только предстоит оценить.
И еще как-то неловко вышло с Игорем Кононенко — «правой рукой» Петра Порошенко в бизнесе. Оказалось, что этот бандитствующий бизнесмен состоит «в доле» в газовом бизнесе, опекаемом Александром Онищенко. В частности, в компании «Надрагеоцентр», где Онищенко официально принадлежит 51%, Игорю Кононенко принадлежит 25%. Ничего необычного: биография Игоря Кононенко, как и Онищенко, тоже содержит признаки сотрудничества с КГБ СССР, преемницей которого стала ФСБ Российской Федерации.
Что будет со скважинами — это и есть момент истины во всей этой истории.
Если вся добыча «онищенковских» компаний быстро и максимально публично вернется под оперативный контроль государственной «Укргазвидобування» — тогда (в это трудно поверить) мы имеем дело с государственным подходом в решении стратегически важного вопроса: обеспечения энергетической независимости страныа. И первым в президентсво Петра Порошенко случаем, когда правоохранительные органы слаженно сработали в интересах государства, а не Порошенко лично или лиц из его бизнес-окружения.
Если добыча «онищенковских» компаний перейдет под оперативный контроль како-нибудь частной компании — тогда получится, что Антикоррупционая прокуратура, НАБУ, Гепрокурор и СБУ поработали на частный интерес первого лица государства (во что верит не хочется). А это — та же самая коррупция, за которую «страдает» Онищенко с биографией агента одной из российских спецслужб.
Есть у этой истории еще одна сторона. Александр Онищенко всего лишь осуществлял оперативное руководство высоколиквидным активом, настоящий собственник которого, вероятно, сидит в Кремле или, как минимум, дружен с хозяином Кремля. Очевидно, что Кремль не простит Украине отъем этого актива — в чью бы пользу он не перешел, частную или государства. Поскольку торговаться В. Путин не умеет, предпочитая брутально «давить», причем «давить» с трупами и разрухой, уже в ближайшее время нам всем, украинскому обществу, придется платить за возвращение этих государственных активов.
И если так случится, что отъем скважин «у Онищенко» обернется их переходом к иному частному лицу, а за все это придется платить своими жизнями рядовым украинцам на той же линии фронта, то в таком правительстве и в таком президенте для украинцев смысла нет. Их надо будет менять, несомтря на то, что «враг у ворот», «Путин нападет», «Рошен» еще не оккупировал Борщаговку, «Пашинский еще не наелся», а Гройсман так и не показал, «как надо управлять страной».
Потому что вор в воюющей стране — это мародер и главный враг Украины.
- Информация о материале
«Територіальні громади» від Медведчука намагаються замінити собою державу: збирають податки, видають автомобільні номери. Планують: створення «народних митниць» і «народної міліції». Між цим захоплюють комунальні приміщення та агітують за Росію. Саме з них має початися створення окупаційних адміністрацій чергових «народних республік».
«Народні підприємці» називають Україну «державою-паразитом» і вважають, що ті податки, які вони чесно сплачували раніше, «йдуть у трубу». І роблять висновок: з такою державою грошима ділитися не треба.
Олег із батьком займався деревообробкою десять років, і щороку платив державі 13 тисяч гривень податків у статусі фізичної особи-підприємця.
Коли роботи вистачало, ця сума не здавалася захмарною, але з початком фінансової кризи замовлень стало набагато менше, і родина замислилася на тим, щоб займатися чимось іншим.
Батьки-засновники «народних територіальних громад»
Коли пригнічений Олег знайшов в інтернеті «Посібник Народного Підприємця», то ледь не вмер від щастя.
Йому дуже сподобалися ідеї, на яких будувався «народний бізнес»: платити податки державі не потрібно, бо у народного підприємця інша форма оподаткування – самооподаткування.
Здавалося, що рішення фінансової проблеми знайдено:
- Виявилося, що посібник написали люди з Хмельницького, які заснували там територіальну громаду і займаються налагодженням народної економіки. Я прочитав книгу, подивився лекції «уповноваженої тергромади міста» Олени Уграк в інтернеті і дуже здивувався. Мені не вірилося, що в нашій державі можна працювати за іншими правилами.
Вирішив перевірити на собі, як це відбувається на практиці. Щоб стати народним підприємцем, став членом «територіальної громади». Податок платив туди ж.
Уграк вирішила, що треба кожного місяця платити 1% від обороту, але не менше ста гривень. Все ж наче по справедливості: коли вже буде накопичено достатньо коштів для розвитку громади, то можна відремонтувати дорогу, посадити парк тощо.
У статусі народного підприємця родина Олега працювала п’ять місяців. Радувало його те, що правоохоронці та податкова не телефонують і не влаштовують перевірок.
Разом із думкою «держава не може протистояти народній економіці» поступово з’явилося відчуття всемогутності.
У Тернополі під виглядом «самооподаткування» підприємці платили за право здійснювати підприємницьку діяльність в «іншому світі». Після того, як про це дізналися правоохоронці, за порушення чинного законодавства «народним бізнесменам» довелося сплачувати штрафи
Але щастя тривало не довго: податківці таки дізналися про те, що так званий «уповноважений територіальної громади міста Хмельницького» Ольга Уграк збирає податки із місцевих «народних підприємців».
За фактом самовільного присвоєння владних повноважень проти «народного реєстратора» було порушено кримінальне провадження за ч.1 ст. 353 ККУ.
А «народним підприємцям» світить штраф від 5,1 тисяч до 34 тисяч грн - за навмисне ухилення від сплати податків.
«Народні» органи влади
Але самими тільки дозволами на ведення бізнесу «тергромади» не обмежуються.
Зараз вони випробовують на міцність комунальні структури, самовільно займаючи приміщення, що знаходяться у комунальній власності. І міліція тут, виявляється, безсила.
Ольга Уграк (на фото – в чорному костюмі) під час спроби організувати семінар на тему створення територіальних громад наткнулася на спротив громадських активістів, які звинуватили її у сепаратизмі
Наприклад, у квітні так звана «Територіальна громада міста Суми» захопила приміщення комунальної власності на вулиці Супруна, 13, яке на той момент було вільним і виставлялося на конкурс на право оренди.
Члени громади шахрайським методом заволоділи у ЖЕКу ключами від приміщення, і повісили на нього табличку «Власність територіальної громади міста Суми».
Юристи управління комунальної власності звернулися до міліції та в прокуратуру, але та відгородилася від вирішення проблеми.
Мовляв, саме управління комунальної власності за законом відповідає за цілісність і збереження комунальної власності, яка знаходиться у розпорядженні територіальної громади.
І якщо зараз це майно зайнято невідомими людьми в обхід законної процедури, то за це має відповідати начальник управління. І звільнити приміщення від невідомих осіб, які не мають на нього права, управління також повинно саме.
Подібна схема привласнення комунального майна діє і в інших містах.
Щоб збільшити коло прибічників, «територіальні громади» потроху ствоюють паралельні органи влади.
Одна з таких «народних» служб - автотранспортна. Вона від імені громади видає членам тергромади «народні реєстраційні знаки» і техпаспорти для автомобілів.
Бажаючим приєднатися до громади пропонують отримати новий – «народний» - техпаспорт і номери, перед цим знявши транспорт з державної реєстрації у МРЕВ.
- Це допомагає уникнути поборів МРЕВ і дорожніх зборів. Бо насправді наші гроші витрачаються не на ремонт доріг, а на утримання армії чиновників-нероб, - каже Сергій К. із Хмельницького.
І державний прапор перевернутий, як це люблять фріки-езотерики
Також тергромади створюють «народні суди», і призначають у них посаду «народний суддя». Ідеологи тергромад стверджують, що це найсправедливіші та найнепідкупніші суди.
Втім, плани у тергромад більш ніж амбіційні: створення «народних митниць», щоб не платити держмито при перевезенні тих же іномарок із-за кордону.
І, звичайно, «народної міліції».
Усі ці ідеї активно просуваються «в народні маси» під час акцій протесту:
- Хлопці, ви не маєте права перевіряти мої документи, тому що ви - приватні підприємці, які мають повноваження охороняти. Тобто, ви - охоронна структура. Тільки громада вас може узаконити. А не Терещук або пан Аваков. Ви це повинні знати, щоб не бути на побігеньках в олігархів, - гучно (так, щоб почули усі) філософствує один із організаторів заходу Дмитро Павліченко під час акції протесту у Києві.
Потім оратор повертається до юрби:
- Хлопці, давайте ми створимо громади, створимо органи державної влади. Ми створюємо органи самоврядування: суди, міліцію, прокуратуру!
Справжні і несправжні громади
В той час коли в Україні є 26 тисяч адміністративно-територіальних одиниць, досі законно створено не більше сотні територіальних громад, кожна з яких представляє один населений пункт.
А створювати їх потрібно, бо саме «громада» має чимало закріплених законом функцій.
- Є два способи створити територіальну громаду. Перший – провести загальні збори за формулою 50% +1 жителів населеного пункту і прийняти відповідне рішення. Другий – провести збір підписів місцевого населення за створення територіальної громади. На даний момент в такий спосіб утворені територіальні громади в різних куточках України,- розказує Ігор Гурняк.
Переважно територіальні громади створюються в селах та невеличких містах.
Причина банальна – якщо у селі проживає дві тисячі людей, то для того, щоб провести загальні збори для офіційного створення територіальної громади, треба зібрати 2000:2+1=1001 людей. А от якщо населення міста складає 150 тисяч, то зібрати в одному місці 150:2+1=75001 людей дуже непросто.
Втім, знайшовся дуже хитрий - хоч і незаконний - спосіб утворити територіальні громади і діяти від їх імені: знайти в кожному населеному пункті трьох людей і запропонувати їм підписати такий собі «Договір територіальної громади».
Таким чином їм вдалося створити територіальні громади у всіх обласних центрах, де проживає понад 100 тисяч людей і навіть у містах-мільйонниках: Києві, Одесі та Дніпрі.
- Для того, щоб підписати договір територіальної громади, потрібно троє людей. Щоб стати владою, їм потрібно створити організаційно-правове рішення, де вони будуть вирішувати усі питання. Це люди, які в правовому статусі людини та учасника договору територіальної громади здійснюють владу безпосередньо, - трактує норми закону «Про місцеве самоврядування» так званий «представник територіальної громади міста Хмельницького Ольга Уграк», і демонструє «Документ», в якому прописані права територіальної громади.
Таким нехитрим способом за останні три роки у кожному обласному центрі за участі кількох людей була створена своя «територіальна громада».
Але знайти її в Держреєстрі юридичних осіб неможливо – бо «тергромади» не реєструються як юридичні особи чи громадські організації.
Вони знайшли для себе цікавіше визначення, яке не прописано в жодному законі – «міжнародна суверенна владна неурядова організаційно-правова форма самозабезпечення, самоорганізації, самозахисту, безпосереднього самоврядування та прямого народовладдя людей – жителів села/міста N».
Ідея шаленої економії та роботи без будь-яких звітів та погоджень з бюрократами знаходить відгук в анархічній душі українця.
Громади публічно звітують: «У Хмельницькій області зараз діє 289 підприємців і 56 підприємств, у Львівській - 165 підприємців і 25 підприємств, у Вінницькій - 157 підприємців і 24 підприємств. Немає народних підприємств і підприємців лише у Чернівецькій, Харківській та Луганській областях».
До речі, розмір самооподаткування залежить від фантазії «уповноваженого». Він же вирішує, як саме витрачаються «кошти громади». Але жодних звітів про обіг коштів немає.
Як громадян України залучають до псевдогромад
«...Якщо вас життя ще не довело до крайнощів і ви готові мириться зі свавіллям бариг - це не для вас. Мета акції - дати можливість людям, доведеним до відчаю, вирішити проблеми, які їх заганяють в петлю».
Приблизно з таких слів зазвичай починається анонс акцій протесту, що їх так активно організовують псевдогромади.
Заходи зазвичай носять популістський характер: «проти олігархів», «проти підвищення цін на тарифи», «проти проведення гей-параду» та жодним чином не пов'язані із відстоюванням прав справжніх територіальних громад.
Адже істинна мета таких зборів – задурити голови якомога більшій кількості людей, створивши ілюзію легітимності псевдогромад.
Та не все у них так гладко. Ветерани АТО і члени патріотичних організацій не безпідставно вважають «громадівців» агентами Ху Кремля.
І щоб не наразитися на народний спротив, про проведення своїх заходів «народна влада» повідомляє не раніше, ніж за 24 години.
Тому в соцмережах на сторінках псевдогромад періодично зявляються заголовки штибу «Репосьте!!! Терміново!!!».
Втім, навіть це не завжди допомагає:
- Короче, було весело. Не допустили з'їзд сепаратистів, - ділиться враженнями від хмельницького заходу «Безпосереднє самоврядування і пряма демократія в Україні» громадський активіст Андрій Попик.
За його словами, учасників з'їзду можна поділити на кілька типів.
- Одні розказували про те, що вони свою конституцію пишуть; другі про те, що зірвати їх конференцію захотів Світовий Уряд. А хтось займався юридичним словоблуддям, трактуючи норми закону як заманеться, - розповідає активіст. - Була й категорія наївних – ніби адекватні, але ведуться на цю маячню, хоч і не зі всім погоджуються. І «першачки»: вони потрапили на таку тусовку вперше, і самі в шоці.
Звідки ноги
Вигляду респектабельності описаним вище фрікам надає Віктор Медведчук, який давно розкручує тему розвитку «територіальних громад».
«Вирішити накопичені протиріччя можна тільки шляхом зміни моделі територіального устрою держави, - заявляв екс-голова кучмівської адміністрації в січні 2014 року. - Федеративний устрій надасть повноваження регіонам: територіальні громади самі зможуть вирішувати, якою мовою говорити, яких героїв шанувати, кому зводити пам'ятники».
Простими заявами політик не обмежився.
Вже у вересні 2014 року він надіслав президентам України і Росії документ під назвою «Концепция обустройства системы органов власти и органов самоуправления для Донецкой и Луганской областей в составе Украины на основании принципов суверенитета, территориальной целостности и единства страны».
«Край, як територіальне утворення у складі єдиної держави, наділяється правом на самоврядування через територіальні громади та їхнє об'єднання, сформовані органи представницької та виконавчої влади з метою забезпечення економічної самостійності, національних потреб, вирішення гуманітарних питань в сфері освіти, мови і культури», - йшлося у документі.
Медведчук пропонував наділити Донецьку і Луганську області повноваженнями, характерними для широкої децентралізації, і в кожній області створити свій парламент і уряд.
Втім, невдовзі про ініціативу забули.
Кінцева мета – приєднання до Росії
Ми проаналізували активність «лідерів» псевдогромад у соцмережах і виявили цікаву закономірність: усі вони піарять Концепцію суспільної безпеки (оригінальна назва – Концепция общественной безопасности (КОБ).
Ця концепція пропагує ідею федералізації України як єдиної позитивної моделі розвитку держави.
Чому КОБ так подобається «уповноваженим територіальних громад»?
Можливо, тому, що її автором є президент Росії Владімір Путін, який свого часу затвердив цю програму як загальнодержавну.
Рух «Курсом правды и единения» проводить збори Територіальних громад в Дніпропетровську 9 лютого 2014 року. В ролі спікера виступає Сергій Данілов – нині член робочої групи терористичної організації «ДНР», яка нібито займається «пошуком виходу із економічної кризи»
Люди, які просувають КОБ, не забувають і про українські псевдогромади. На сайті КОБ бачимо рекламу Школи розвитку громад, яка делікатно підсовує проросійські ідеї: про те, що Київської Русі не було, Росія-матушка – велична держава, і той, хто піде їй наперекір – приречений на самознищення.
Тут же можна почитати публікації під гучними заголовками «Хохлы - лохи» або «Хитрющая киевская хунта и ее союзники нашли новое психологическое оружие».
Протокол №1 «Собору територіальних громад Русі». Псевдогромади бояться навіть вписувати в документ слово «Україна»
Також так звані територіальні громади популяризують на своїх сторінках у соцмережах та на вебсайтах громадський рух «Курсом правды и единения», який є неофіційною гілкою російської партії з однойменною назвою.
В програмі партії «Курсом правды и единения» бачимо заклики до входження країн у склад Російської Федерації та посилання на путінську Концепцію суспільної безпеки, яка є теоретичною основою для цієї партії:
«Необходимо признать право народов и национальных меньшинств других государств на вхождение заселённых ими территорий в состав Союзного Государства Россия для освобождения от гнёта эксплуататоров.
Это право обеспечит мирное возрождение России, но не в прежних формах, а на базе КОБ.
В области межнациональных отношений КПЕ будет делать всё для искоренения межнациональной розни, разжигаемой несправедливой концептуальной властью глобализаторов, ликвидации всякого угнетения народов России, осуществлять твёрдое, разумное и нравственное управление миграционными процессами».
До речі, офіційний сайт громадської організації «Курсом правды и единения» нещодавно був видалений, але за допомогою програми «Way back machine» ми переглянули вміст його сторінок.
Так, приміром, на сайті є опитування «Кого б ви хотіли бачити головою єдиної держави?». Варіантів відповідей не так уже й багато: Янукович, Лукашенко, Путін.
Також організація передруковувала месиджі та виступи лідера української партії «Український вибір» Віктора Медведчука. Був навіть окремий розділ «територіальні громади».
Чому проросійська організація піарить Медведчука? Не тільки тому, що Медведчук і Путін – куми (російський президент є хрещеним батьком молодшої доньки Медведчука).
Можливо, ще й тому, що саме Віктор Медведчук разом із екс-головою Фонду держмайна Валентиною Семенюк [застрелена за невідомих обставин у серпні 2014 року - ТЕКСТИ] ще з 1996-го року працювали над питаннями формування територіальних громад, методикою їх зборів та правилами роботи.
«Український вибір» і зараз активно займається не лише ідеєю федералізації (як КОБ чи «Курсом правды и единения»), але й розкруткою теми «територіальних громад».
До речі, два тижні тому медведчуківська організація змінила назву. Тепер це «Український вибір - ПРАВО НАРОДУ». «Народні республіки» на марші.
На створення кишенькових «тергромад» відреагували громадські активісти. Їх насторожило, що членами цих напівпідпільних організацій часто є колишні партійці Компартії або члени і прихильники медведчуківського «Українського вибору».
Наприклад, так звана «уповноважена територіальної громади міста Хмельницького» Ольга Уграк – помічник народного депутата 4-го скликання від КПУ Володимира Новака.
А її колега з Тернополя Людмила Любовецька – колишній активіст «Українського вибору», а нині послідовник російської секти «Союз сотворцов святой Пуси» («СССР»), яка пропагує створення «Божественної монархії Свята Русь» (БДСМ) у складі України, Білорусі та Росії.
Любовецька отримала від Угрин право на «екстериторіальну діяльність в іншому світі» :)
«Український вибір» напряму спілкується із самопроголошеними територіальними громадами.
Про це, зокрема, свідчить зустріч заступника голови «Українського вибору» Василя Німченко із так званою «уповноваженою територіальної громади міста» Людмилою Любовецькою.
Народний депутат від «Народного фронту» і колишній заступник голови СБУ Андрій Левус теж вважає, що за фейковими «громадами» стоїть Медведчук.
- Відбуваються заходи, які є мімікрією під справжні територіальні громади і децентралізацію, - каже він. - Медведчук планує створити паралельні органи влади через так звані «тергромади». Наголошую, ПСЕВДОтериторіальні громади. І це дуже велика небезпека.
«Вільні люди» зібрали тисячі підписів громадських активістів та близько ста підписів народних депутатів на підтримку ініціативи «Медведчук_підарешт».
Показовий факт: ініціатива «Вільні люди», одним із засновників якої є Левус, провела в 15-ти областях пікети проти створення псевдогромад і передали до ГПУ, СБУ та МВС заяву про вчинення злочину Медведчуком та менеджерами «Українського вибору».
Однак активної реакції правоохоронців активісти так і не дочекалися.
Апатія українського парламенту – Кремлю на користь
За словами асистента кафедри міжнародного економічного аналізу та фінансів ЛНУ ім. Франка Ігора Гурняка, територіальні громади мали бути утворені ще після прийняття Конституції-1996.
Але цього не сталося, оскільки громадян... банально не повідомили про таку необхідність.
- Територіальна громада – це механізм, за допомогою якого громадяни юридично оформлюють своє право власності на державу. Тобто, на всі багатства України, її надра, комунальне майно, - каже експерт із питань державного управління Руслан Ремезов. - Для цього в Міністерстві юстиції реєструється юридична особа «територіальна громада населеного пункту N», яка обирає місцевого голову, раду і таким чином прямо впливає на місцеве самоврядування.
Але оскільки територіальні громади як юридичні особи не зареєстровані (а стаття 13 Конституції це зобов’язує зробити), то і право власності на державу досі не оформлене.
Біда в тому, що з 1996 року й до останнього часу жодна обрана Верховна Рада та жодна партія не збиралася виконувати вимоги Конституції щодо створення територіальних громад.
- Хоч функціонування територіальних громад прописане в усіх законах (в Земельному Кодексі, в Бюджетному Кодексі тощо), люди не оформили право власності на багатства держави, - пояснює Гурняк. - Натомість фактично з повітря у 1997 році матеріалізувалися органи місцевого самоврядування.
Деякі зрушення почалися, коли у рамках державного курсу на децентралізацію Верховна Рада прийняла цілий ряд законопроектів, направлених на збільшення повноважень місцевих рад - зокрема, у питаннях формування власного бюджету.
Сільрадам дозволили залишати собі доходи від сплати податків на землю та нерухоме майно. Також упроваджено транспортний податок та акцизний податок з роздрібного продажу алкогольних напоїв, цигарок та нафтопродуктів.
За попередніми розрахунками, згадані вище нововведення дозволять збільшити місцевий бюджет утричі. Відповідно у розпорядженні органів місцевого самоврядування має з’явитися ресурс для розвитку громад.
Але щоб цей механізм запрацював у повну силу, потрібно внести зміни до Конституції.
Відповідний проект закону був ініційований президентом та зареєстрований у парламенті як невідкладний ще 1 липня 2015 року. Після численних доопрацювань комітет ВР з питань правової політики та правосуддя шостий раз поспіль узяв законопроект на розгляд 10 грудня 2015 року.
І вже сьомий місяць цей документ чекає, коли ж його розглянуть нардепи.
Причина в тому, що потрібна децентралізація іде в пакеті із так званим «особливим статусом Донбасу». Але це окрема тема. Між іншим, Парубій оголосив, що ці два питання розділять.
Затримка з децентралізацією - лише на руку прихованим сепаратистам. Проект «територіальні громади» буде реалізовуватись і надалі. І на те є дві потужні для Москви причини.
Чергові «народні республіки» - чергові гібридні війни
По-перше, територіальні громади можуть самостійно утворювати органи місцевої влади як паралельні до існуючих. Бо ж Конституція каже, що джерелом влади в Україні є народ.
За допомогою паралельних органів влади, скажімо, діяла польська «Солідарність», намагаючись повалити комуністичний режим.
Під час Революції гідності так намагалася діяти опозиція - проголошуючи Народні ради, котрі мали замінити місцеву владу.
В разі якогось чергового Майдану-5 чи серйозних заворушень у Києві медведчуківські громади без вагань проголосять себе владою в регіонах.
По-друге, територіальні громади мають право проводити референдуми. Якщо мова йде про справжні громади, то це чудова опція. Але ж псевдогромади Медведчука співпрацюють із путінськими партіями-прихильниками входження словянських народів у склад РФ.
А, отже, однією з тем референдумів буде входження територіальних громад до складу «Союзного Государства Россия» чи виходу з «держави-паразита» України.
І Російська Федерація пошле на підмогу черговим «народним республікам» гібридні війська.
- Информация о материале
За четыре месяца текущего года сальдо внешней торговли составило -1,7 млрд долл. (по данным НБУ), и этот показатель ухудшился по сравнению с аналогичным прошлогодним периодом (-1,3 млрд долл.). Отрицательное внешнеторговое сальдо Украины стало довольно печальной констатацией первых результатов введения режима свободной торговли для нашей страны с ЕС, актуализировав пессимистические прогнозы скептиков о его негативных последствиях. Риски для платежного баланса все больше материализуются, но как власть, так и бизнес используют далеко не все открывшиеся на общеевропейском пространстве возможности.
Евроэкзамен для бизнеса
Требования ЕС оказались посильными далеко не для всех. Так, отечественным экспортерам свинины по состоянию на начало июня удалось заполнить только 5% квоты, в пределах которой ЕС разрешает беспошлинный ввоз.
В организованной посольством Украины в Австрии выставке-презентации продукции отечественного пищепрома с закупщиками крупнейших австрийских торговых сетей в Вене приняли участие 11 компаний. Возможно, такое количество объясняется организационными нюансами, и вполне вероятно, что у нас не так много отечественных производителей, которые соответствовали бы заявленным критериям отбора. В частности, наличие сертификатов по безопасности и качеству продукции, на право осуществления экспорта, разработанная цепочка поставок, четкое понимание ценообразования в ЕС. Действительно, на внешние рынки пока выходит ограниченное число субъектов, в основном крупный бизнес, а малому и среднему в контексте украинских реалий делать это сложнее.
Хождение с препятствиями
В прошлогоднем рейтинге Doing Business-2016 Украина хоть и поднялась на четыре позиции, но по маркеру «Международная торговля» (учитывающему такие индикаторы, как время и стоимость прохождения пограничного и таможенного контроля, оформление документов и т.п.) осталась на том же 109-м месте. Следует ли ожидать улучшения оценок в текущем году? Разве что лишь номинального.
Сложные и непрозрачные таможенные процедуры создают едва ли не наибольшие трудности отечественным производителям-экспортерам, зависимым от ввозного сырья. «С экспортом особых проблем нет, а при импорте сырья приходится вести борьбу с таможенниками по поводу цен, — рассказали в одной украинской фирме, занимающейся производством и экспортом средств по уходу за волосами. — Например, таможенники могут потребовать дополнительные документы, которые являются коммерческой тайной или которые просто нереально предоставить. Поэтому приходится платить ту цену, которую они скажут».
Это далеко не единственное препятствие. В детальном исследовании состояния украинского экспорта в ЕС, проведенном в конце прошлого года Украинским центром содействия инвестициям и торговле совместно с ГП «Укрпромвнешэкспертиза» по заказу правительства Королевства Нидерландов, указан ряд проблем наших экспортеров — малых и средних производителей. Так, кроме уже банальных для нашей экономики финансовых сложностей — нехватки внутренних ресурсов и ограниченного доступа к долгосрочному кредитованию, субъект внешнеэкономической деятельности страдает от несовершенной регуляторной политики — задержки в возмещении экспортного НДС, существующих требований валютного контроля. Авторы исследования также указывают на проблемы маркетинга — отсутствие знаний о рынках ЕС/ЕАСТ и требованиях о доступе на них; отсутствие маркетинговых навыков, опыта разработки и реализации маркетинговых стратегий; дефицит финансовых ресурсов для участия в зарубежных выставках; ухудшение в глазах импортеров имиджа украинских компаний как надежных партнеров из-за войны на Востоке Украины. Отмечены и низкий уровень государственной поддержки экспорта; неэффективная работа отраслевых ассоциаций; слабый уровень кооперации между предприятиями соответствующих секторов; неудовлетворительное развитие инфраструктуры по поддержке экспорта. Кроме того, предприятие, функционирующее в той или той отрасли, сталкивается еще и со специфическими трудностями для осуществления экспортных операций.
К перечисленным проблемам можно добавить отсутствие информационной поддержки. Хотя есть и некоторые сдвиги — Минэкономразвития взялось организовывать двусторонние встречи украинской делегации из представителей власти и бизнеса с иностранными партнерами и призывает предпринимателей присоединяться к торговым миссиям за границей, зарегистрировавшись по ссылке https://goo.gl/3lIUww.
Слово бизнеса с трибуны
Пытаясь наладить диалог с властью, предпринимательское сообщество в марте инициировало Украинский форум бизнеса, участники которого касались и проблем экспорта. Свои наработки они передали бывшему правительству, но, констатируют в УСПП, эффективного сотрудничества не получилось. Поэтому остается возлагать надежды на новый Кабмин. Антикризисный совет общественных организаций Украины разработал и передал правительству В.Гройсмана Антикризисную программу совместных действий власти и бизнеса. В части содействия экспорту авторы предлагают ввести экспортное кредитование импортера-покупателя на оплату закупок в качестве механизма отсрочки платежа за поставленную продукцию; страхование экспортных кредитов; упростить или отменить процедуру получения разрешений на размещение валютных ценностей на счетах за границей; снятие ограничения (срока) на возврат и зачисление выручки в иностранной валюте в сроки выплаты задолженностей, указанных в контрактах, и т.п.
До сих пор актуальна проблема адаптации бизнеса к европейским техническим стандартам. Поэтому предприниматели предлагают создавать в Украине за счет грантов ЕС современные центры по выдаче сертификатов качества и безопасности европейского образца; рассчитывают также на помощь от Евросоюза и в плане гармонизации налогового законодательства. Часть финпомощи ЕС предлагают направить на создание специального фонда, из которого можно было бы субсидировать процентные ставки по обслуживанию инвестиционных кредитов (за исключением тела кредита) для реализации нацеленных на рынок ЕС проектов; прямо или опосредованно финансировать такие проекты по ставкам ниже среднерыночных; страховать иностранные инвестиции.
От специализации из-за бедности — на 180°
Увеличение сбыта биржевых товаров, например, зерновых, а с ним и валютных поступлений в страну — действительно хорошая новость. Но экспортная стратегия не должна этим ограничиваться. Известна закономерность, что страны, экспортирующие преимущественно сырье (а ее удельный вес в структуре отечественного внешнего сбыта достигает 70%), не могут рассчитывать на стабильное развитие из-за зависимости результата торговли от конъюнктуры мирового рынка. К тому же, по прогнозам экспертов, спад стоимости сырьевых товаров скоро возобновится. Но чтобы конкурировать за лидерство в экспорте товаров с более высокой добавленной стоимостью, Украине еще нужно наладить их производство — надлежащего качества и в необходимом количестве. Для этого надо развивать свое производство.
Как отметил норвежский экономист Эрик С.Райнерт в книге «Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными», «…страна с неэффективным промышленным сектором намного богаче, чем страна, где вообще нет промышленного сектора» и «…если предположить, что определенные виды экономической деятельности (сельское хозяйство) подлежат уменьшаемой прибыльности, вместе с тем остальные (обрабатывающая промышленность и развитые услуги) подлежат увеличительной прибыльности (уменьшение затрат на единицу продукции с увеличением объема производства. — Е.Д.)… мы получим теорию, которая красноречиво объясняет, почему бедные страны должны индустриализироваться».
Развивать и защищать
Подобно сказочному персонажу барону Мюнхгаузену, прежде всего Украина должна приложить усилия, чтобы вытащить себя из трясины, запустив процесс реиндустриализации. Промышленность крайне нуждается в технико-технологической модернизации. Сам факт подписания Соглашения об ассоциации с ЕС, по мнению энтузиастов, должен был добавить привлекательности Украине в глазах иностранных инвесторов. Но чуда не произошло. Не удается привлекать их в стратегические для развития страны отрасли — с увеличительной прибыльностью, в которой продуцируются товары с высокой добавленной стоимостью, способные на инновационную диффузию. Так, сумма привлеченных прямых иностранных инвестиций (акционерный капитал) в металлургию в 5–6 раз превышает аналог для машиностроения, и эта тенденция не меняется, по крайней мере, последние пять лет. Поэтому надо продолжать работу в направлении налаживания инвестиционного климата, также целесообразно ввести налогово-инвестиционные стимулы для модернизации предприятий.
Не лишним было бы преодолеть и сами себе сооруженные препятствия. Например, до сих пор действуют ввозные пошлины на оборудование, оснащение и сырье, которое не добывается в Украине. Интересен опыт Японии после Второй мировой войны. Тогдашнее правительство начало субсидировать импорт новейшего станочного оборудования (50% стоимости) и оплачивало половину расходов японских производителей такого оборудования.
Не следует забывать об ІТ-отрасли, которая имеет потенциал интеграции в глобальные цепи добавленной стоимости, среди плюсов которых — доступ к современным технологиям. Понятно, что иностранный инновационный бизнес придет работать не только туда, где хороший деловой климат, но и туда, где высококвалифицированные кадры. Поэтому несомненный приоритет — развитие науки и образования.
Итак, проблемы очерчены, предложения наработаны. Была бы синергия со стороны власти и бизнес-кругов, но она возможна, если отказаться от практики критиковать персоналии, а не идеи. Только так диалог может быть результативным и мотивировать к действиям. Конечно, не следует ждать особой активности от материально заинтересованных в экспорте сырья лоббистов, поэтому их влияние на ключевые решения должно быть нейтрализовано... Свободная торговля сама по себе не является залогом богатства страны. По мнению того же Райнерта, свободная торговля удобна обеим сторонам, только если они достигли одной стадии развития, т.е. между равными. Это вовсе не аргумент для евроскептиков, это скорее стимул для тех, кто стремится стать лучшим.
- Информация о материале
Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міськради 23 червня уклав угоди з ТОВ «Вега-Буд» щодо капітального ремонту проспекту Перемоги загальною вартістю 47,42 млн грн.
Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».
Тендер провели по коректованій документації. Роботи потрібно виконати до кінця 2018 року. Заплановано провести капітальний ремонт трьох ділянок проспекту Перемоги: від вул. Клочківської до ХІБС за адресою просп. Перемоги, 55 (вартість робіт – 17,08 млн грн.), від ХІБС до зупинки громадського транспорту «Шкільна» (21,27 млн грн). та від зупинки громадського транспорту «Шкільна» до кола трамваю (9,07 млн грн).
Ремонт повинен бути виконаний з укладанням дорожніх плит та двох шарів асфальту. Також технічними завданнями передбачено облаштування тротуарів, бортових каменів, підняття оглядових колодязів, встановлення пандусів, знаків дорожнього руху та кронування дерев.
Загальна довжина ділянки, яку планують реконструювати, становить 2 км.
Відмітимо, що минулого року у Харкові вже проводили тендери на капітальний ремонт цих ділянок. Тоді Департамент тоді уклав угоди з ПП «ПВКП «Укрєвробуд 2013» на загальну суму 67,03 млн. грн. У «ВДЗ» є інформація щодо виконання цим підприємством договорів на загальну суму 9,91 млн. грн. термін договорів завершився 23 березня 2016 року, хоча планувалося, що роботи мають бути виконані до кінця 2017 року.
ПП ПВКП «Укрєвробуд 2013» зареєстрованн в м.Орджонікідзе Дніпропетровської області на Артуріка Фтояна. Йому також ПВКП «Будівельна компанія «Арва».
У жовтні 2007 року прокуратура безуспішно оскаржувала реєстрацію компанії «Арва». Проти Фтояна була порушена справа за використання підробленого паспорта. Але той у суді зумів зняти з себе звинувачення. В червні 2015 року Фтоян був засуджений за підроблення документів під час проведення конкурсу на вулиці Шевченка в м. Нікополі, Дніпропетровської області. Тоді він підробив довідку про наявність у підприємства обладнання та матеріально-технічної бази.
На нові торги з реконструкції проспекту Перемоги крім «Вега-Буд» пропозицію подало ТОВ «Дорстрой Монтаж». Засновниками цієї фірми є є Анатолій Чаговець і Анатолій Тунік. Останній відомий як партнер Євгена Прусенка по ТОВ «Євродорінжпроект». Після обрання Віктора Януковича президентом Прусенко був радником голови «Укравтодору» Володимира Демішкана, а у 2013 році сам очолив «Укравтодор».
Анатолій Чаговець минулого року балотувався до Чугуївської районної ради від порошенківської «Солідарності».
ТОВ «Вега-Буд» зареєстровано на Сергія Колесника, який з 2005 року є директором фірми. До липня 2012 року власниками «Вега-Буд» були Ганжа Оксана Віталіїївна і Золотарьова Лілія Михайлівна. На Сергія Колесника також записана частка у ТДВ «Спецбуд-3», яким керує депутат Харківської міськради від партії «Відродження» Віталій Ганжа.
Депутатом міськради від «Відродження» також є й директор Департаменту будівництва та шляхового господарства Володимир Чумаков.
- Информация о материале
Ситуация в зоне АТО продолжает обостряться. Несколько дней назад произошло крупное боестолкновение на Светлодарской дуге, в районе Дебальцево. На фоне этого не утихают разговоры о мирном урегулировании конфликта, которое воплощается в необходимости выполнять Минские соглашения. К примеру, в конце июня в Киев с неофициальным визитом приезжала помощник госсекретаря США Виктория Нуланд, чтобы прозондировать возможность организации выборов на оккупированных территориях Донбасса. Проведение выборов, как известно, также является частью Минских соглашений. В то же время, российский политолог Андрей Пионтковский считает, что Украине нельзя поддаваться давлению Запада.
Очень надеюсь, что ситуация вокруг Минских соглашений не будет форсированно развиваться. Потому что то, что мы сейчас наблюдаем, - это давление на Украину со стороны ее западных партнеров - США, Франции и Германии. Цель такого давления - продавить «завершение» минского процесса и принести этим державам лавры миротворцев.
Подобное стремление честолюбивых западных политиков искусно использует Владимир Путин. Он пытается с помощью Запада протащить свою интерпретацию Минских соглашений, которая чрезвычайно опасна, на мой взгляд, для Украины. Цель Путина, сохранив российское военное присутствие на Донбассе и контроль над украинской границей, втолкнуть раковую опухоль Лугандонии в политическое поле Украины, блокировав, тем самым, европейский вектор развития страны.
Уверен, что украинское руководство и общество понимают, что на самом деле происходит, и не соблазнятся дешевой иллюзией «восстановления территориальной целостности украинского государства».
Я внимательно слежу за дискуссией, которая идет сейчас в Украине. Целый ряд политиков, аналитиков и публицистов трактуют в довольно оптимистическом духе намечаемый процесс, именно с точки зрения «восстановления территориальной целостности». Но повторюсь, речь идет о легализации военных преступников и внедрении их под защитой российского оружия в политическую ткань Украины.
Такое развитие ситуации означает, в том числе, и автоматическое закрытие проблемы Крыма. Ведь Путин добивается не только дестабилизации ситуации в Украине, но и снятия западных санкций. Но западные партнеры уже открыто говорят, что основные западные санкции будут сняты сразу же в случае «реализации» Минских соглашений. А крымские санкции в большей мере персональные, направленные в отношении крымских чиновников. Они совершенно безболезненны для путинского режима.
Складывается впечатление, что давление западных лидеров в какой-то степени срабатывает. Но Украина является суверенным государством, в котором есть свой парламент и существует гражданское общество. И, при всем уважении к Западу и любым подписанным с ним бумагам, никакие соглашения не могут обладать приоритетом над Конституцией (процесс децентрализации и проведение выборов в так называемых ДНР и ЛНР требуют внесения изменений в Конституцию, - «Апостроф»). Это суверенное право Украины менять или нет свою Конституцию и никакие подписанные исполнительной властью соглашения не обязывают украинское государство вносить изменения в свой Основной закон.
Да, украинское руководство должно считаться с мнением своих западных союзников. Ведь других союзников и партнеров у Украины нет. И определенную политическую и экономическую помощь Украина от Запада получает. Искусство украинской дипломатии заключается в том, чтобы, не рассорившись с западными партнерами, находить убедительные для них аргументы, почему Украине нельзя идти на путинскую интерпретацию Минских соглашений. Тем более в то время, как Россия грубейшим образом нарушает самое элементарное положение этих договоренностей – прекращение огня.
Россия уже не скрывает, с какой целью она это делает. Недавно прозвучали совершенно откровенные и циничные заявления Лаврова и Путина, которые повторяли один и тот же тезис, когда им задавали вопрос о нарушении режима прекращения огня: «Пока Украина не пойдет на политические реформы – обстрелы будут продолжаться». То есть, по существу, они шантажируют Украину обстрелами и военным сценарием развития ситуации. Как в таких условиях западные партнеры могут говорить о дальнейшем выполнении Минских соглашений?
Так же и ОБСЕ недавно привело данные о появлении новой российской военной техники и персонала на территории Украины. Президент Порошенко буквально на днях заявил, что в Украине было предотвращено несколько сотен попыток диверсий российских террористов. И вот как можно в такой обстановке требовать от Украины менять Конституцию в угоду Главному российскому террористу?
Мне кажется, что у украинского руководства достаточно весомых аргументов для того, чтобы не идти на поводу у, возможно, недостаточно информированных или слишком наивных западных партнеров. Но им нужно раскрывать глаза и рассказывать, что реально происходит на территории Украины.
Майдан и его дух никуда не исчез. Пойти на заключение предательских соглашений общество не позволит. Высшее политическое руководство ведет сложную и пока успешную дипломатическую игру с Западом, но в структурах власти есть элементы, которые всегда готовы пойти на предательство. Например, как может такой откровенный враг украинского народа как Медведчук, у которого руки по локоть в крови героев Майдана, оставаться государственным деятелем и вести от лица украинского народа какие-то «переговоры» со стороной агрессора. Такие вещи очень трудно понять.
- Информация о материале
Страница 396 из 1561
