Главная

Сотвори себе врага

Служба безопасности Украины провела не менее десяти обысков в МВД. В том самом МВД, которое провело обыски в ГосЧС. А Генпрокуратура в компании с Госфининспекцией, нашедшая 7,6 млрд. убытков в деятельности Кабмина, проверяет всех и сразу. На первый взгляд — борьба с коррупцией. Но почему ее пик пришелся именно на март?

Можно сколько угодно говорить, что Минские соглашения не соблюдаются, что они вредны, невыгодны и даже абсолютно противоречат интересам Украины. Но факт остается фактом: интенсивность боевых действий в марте гораздо ниже, чем в январе-феврале. И жертв меньше.

Можно аргументированно доказать, что в зоне боевых действий наступила всего лишь так называемая оперативная пауза, что стороны конфликта перегруппировывают силы перед новыми ожесточенными боями, что отвод крупнокалиберных орудий — фикция и даже показать на карте, какие населенные пункты станут новыми горячими точками. Но стреляют реже.

И в этом случае больший интерес представляет то, как Украина использует эту передышку.

Просто совпало

Период с марта по начало мая 2014 года легким не назовешь. Крымская эпопея, резкое обострение ситуации в Донбассе, трагедии в Одессе и Мариуполе. Но к моменту проведения внеочередных выборов президента Украины наступила временная стабилизация. Сами выборы прошли практически в спокойной обстановке.

Потом — Изварино, Иловайск, потеря контроля над восточной границей — итоги лета-2014 оказались удручающими. Но после первой минской встречи наступило относительное затишье. Украина использовала его для проведения досрочных выборов в парламент. Важный момент: командиры боевых подразделений пользуются возможностью включиться в политику.

Минск-2. Потеря Дебальцево. Потом — относительное затишье. Что происходит в «мирной Украине»? Резкое обострение конфликта между центральной властью и Игорем Коломойским.

Конфликт разрешился мирно. Но то, как сам Коломойский (и его команда) обставили свой уход, можно расценивать как заявку на продолжение политической карьеры. И вряд ли они упустят такую возможность.

Конспиролог на этом моменте мог бы сказать, что конфликт в Донбассе управляем из Киева. Когда Киеву приходит время заняться внутренними проблемами, он «закручивает краник» конфликта. Версия логичная, но не имеющая ничего общего с действительностью.

Все как раз наоборот. Чем меньше накал страстей на фронте, тем выше вероятность обострения внутренней политической борьбы. И хорошо еще, если речь о выборах.

Против всех

Психологам хорошо известна такая форма партнерства, как «мы вместе против всех». Ромео и Джульетта, Каренина и Вронский — если брать примеры из мировой культуры. Внешний враг — мнение родственников, мнение общества — выступает стимулом для совместной борьбы и любви. Но представьте себе, что Монтекки и Капулетти одобрили брак своих отпрысков или что двери высшего общества остались бы открыты для Карениной и Вронского. На кого была бы направлена заряженность на борьбу? Правильно, друг на друга.

Украинцев, по большому счету, тоже объединила борьба «против». Причем произошло это еще до АТО. Ложным оказалось утверждение, что «Евромайдан» был акцией «за» набор европейских ценностей. Будь так, в стране бы уже давно прошли реформы по европейскому образцу. И даже сомнений бы не возникло, как их проводить.

Но «Евромайдан» оказался мощным выступлением «против». Против Януковича, против ментовского беспредела, сгнившей судебной системы, карикатурного парламентского большинства, штампующего любые законы.

В дальнейшем список «мы против» лишь пополнялся. Внешний фактор, «самодеятельность» на местах — все это вызывало одну реакцию: мы против, мы будем бороться, будем воевать.

И вот момент, когда для десятков тысяч людей с оружием на фронте и «разогретых» миллионов в тылу наступает относительное затишье.

Они начинают конфликтовать друг с другом. И нет в этом ничего сверхъестественного — люди, заряженные на борьбу с врагом, врага найдут.

Враг внутри

Появление вооруженных людей в центре Киева (не важно, какой именно батальон они подставили под удар) объясняется легко: на фронте и без них обойдутся. Не отменить другую тенденцию: заряженное на конфликт общество себе врага если не найдет, то придумает. Тем более что тема внешнего агрессора приелась. Ее, конечно, можно эксплуатировать до бесконечности, но логика политического процесса требует генерировать новые смыслы. И вот тут-то нашла коса на камень. «Мусорная люстрация» захлебнулась не потому, что люстрировать некого, а потому, что ее главные потенциальные объекты оказались под защитой… государства.

Бывших бойцов «Беркута» опекает министр внутренних дел и его советник-нардеп. Трогательные фотосессии с теми, кто, возможно, избивал журналистов, не считаются чем-то особенным.

«Чистку» в прокуратуре проводит прокурор, послуживший верой и правдой еще Леониду Кучме и кум действующего Президента.

Суды? Представители судебной власти (все те же, что и раньше) будут переписывать Конституцию Украины. Указ Президента №190/2015 определяет состав Конституционной комиссии.

Рядом с фамилиями некоторых председателей судов стоило бы рядом печатать и прайс на их услуги. Но представители высшей судебной власти (ей доверяет аж 13% украинцев, согласно последним опросам) поработают над новой редакцией Основного закона.

А без врага никак

Показательные аресты в прямом эфире на какое-то время могут занять разве что телезрителей. Не будем сейчас о качестве тех, кто приходит на смену уволенным чиновникам, — как выяснилось, у власти вообще нет «скамейки запасных».

Коломойский, из которого уже почти создали образ врага (или героя — с какой стороны смотреть), вовремя отступил.

О северном соседе уже сказано все, что можно. Многое из сказанного не подтверждается даже с помощью разведданных США.

Шокин реанимировал все уголовные производства, на какие получил добро, но, честно говоря, посаженный даже на 25 лет Ефремов — вовсе не то, что заботит украинцев.

Выскажем предположение, что следующими врагами станут те, кто тормозит проведение реформ. И тут только один вопрос: кто первый нажмет на курок? Президент успеет обвинить премьера? Или премьер — сторонников Президента? И как быстро Джо Байден всех помирит?

Информация о материале

Опубликовано: 08 апреля 2015

Какая экономика, такой и курс

Неравномерность мирового развития разорвала жесткую сетку фиксированных курсов, на которой держалась Бреттон-Вудская валютная система. Однако курсовая подвижность не привела к отказу от валютных привязок. Более того, согласно прошлогоднему обзору валютных режимов МВФ, с началом глобального кризиса доля стран — участниц фонда с плавающими курсами снизилась с 39,9% в 2008 г. до 34,0% в 2014-м. Одновременно выросла доля стран, придерживающихся мягкой привязки курса (с 39,9 до 43,5%), жесткой его фиксации (с 12,2 до 13,1%) и других управляемых режимов (с 8,0 до 9,4%).

Речь не только о том, насколько удачен их выбор. Удивителен сам факт того, что 2/3 (!) всех стран сознательно ограничивают курсовые колебания своих валют. И это несмотря на активнейшую пропаганду плавающих валютных режимов, которую МВФ ведет уже добрых полтора десятка лет.

Что за этим стоит? Экономисты часто указывают на боязнь «плавания», подразумевая живучесть стереотипов, заблуждения политиков, их теоретическую некомпетентность, а также инертность массового мышления. Трудно не согласиться с тем, что подобные явления встречаются на всех континентах. Но сложно также не признать, что ни одно из них не затрагивает экономической сути вопроса, касаясь скорее его социологических и психологических корней. Что лишь подчеркивает неясность экономических причин этого явления.

Советы и реалии

Как ни странно, но картину усугубляет и сам МВФ: вместо того, чтобы следовать собственным советам и дать возможность проблемным валютам свободно падать, отыскивая точки своего курсового равновесия, он этому препятствует, предоставляя кредиты кризисным странам. Учитывая, что главной целью МВФ является содействие международной валютной стабильности, потенциал курсовой гибкости она явно не преувеличивает.

В этой связи уместно также вспомнить жесткие ограничения, наложенные в мае 2013 г. на банковские и валютные операции Кипра, в качестве условия получения им кредита фонда. Ранее МВФ поддержал похожие ограничения, введенные Исландией накануне выделения ей стабилизационного пакета в ноябре 2008 г. Указанные меры открыто препятствовали курсовой свободе евро и исландской кроны, что противоречило известным постулатам МВФ как об эффективности гибких курсов, так и о порочности административных ограничений.

Аналогичные нестыковки сегодня наблюдаются и в Украине. Взяв обязательства перед фондом, она уже более года как отправила в курсовое плавание гривню. Однако при этом практически все органы власти, бизнес и население требуют от НБУ немедленной стабилизации ее курса. И МВФ оказывает немалую помощь в достижении этой цели. Очевидно, вопреки дисбалансам, требующим курсовой коррекции, ее побочные эффекты столь негативны, что восстановление контроля над курсом гривни является для всех бесспорным приоритетом.

Вряд ли этот перечень противоречий является случайным совпадением или результатом психологических ловушек. Вопрос представляется более сложным и может быть связан с тем, что различные экономики по-разному переносят курсовое плавание своих валют. Если, например, потеря армянским драмом 16% своей долларовой стоимости — один из факторов получения Арменией стабилизационного кредита МВФ, то сопоставимые падения доллара относительно драма (2010–2011 гг.) — событие, оставшееся малозаметным за пределами Закавказья.

Значение размеров

Способность легко преодолевать курсовые волнения обычно связывают с уровнем развития финансовых систем. Во-первых, при обилии финансовых инструментов спрос на валюту как форму сбережений падает, снижая амплитуду ее курсовых колебаний. Помимо этого, ряд инструментов (фьючерсы, свопы, опционы, форварды) специально предназначен для минимизации курсовых рисков, что также повышает устойчивость национальных экономик.

Вместе с тем новейший опыт Швейцарии позволяет усомниться в том, что бюджетная дисциплина и совершенство финансовой системы способны уберечь экономику от валютных проблем, устранив потребность в долгосрочной курсовой стабилизации. Речь идет о наплыве иностранной валюты в Швейцарию, вследствие чего ее франк в 2011 г. испытал сильное укрепление относительно евро (до 30%). Это привело к резкому удорожанию швейцарской продукции, падению ее конкурентоспособности и проблемам экономического роста. Для противодействия им Национальный банк Швейцарии с сентября 2011 г. до середины января 2015-го фиксировал предельный курс франка на уровне 1,2 франка/евро и проводил интенсивный выкуп инвалюты в свои резервы. Этот эпизод хорошо известен. Но вот о чем практически не говорят, так это об объеме выкупленной швейцарским центробанком валюты и соответствующем росте его международных резервов. Только за 2011–2013 гг. они фактически удвоились (с 270 до 536 млрд долл.) и достигли 78% ВВП, почти вдвое (!) превысив аналогичный показатель Китая (42% ВВП).

Характерно, что курсовая политика этих двух стран считается примером противоположностей: «свободно плавающий швейцарский франк» и «жесточайше регулируемый китайский юань». Однако в свете приведенной статистики подобный вывод вряд ли выглядит столь уж категоричным. Тем более что и до начала программы стабилизации франка и активного наращивания Швейцарией своих международных резервов их относительный уровень (46,5% ВВП в 2010 г.) мало отличался от соответствующего показателя в Китае (49,1% ВВП).

Между тем вероятность повторения описанной ситуации, например, в Соединенных Штатах представляется несоизмеримо меньшей. Но не из-за качественных различий в финансовых системах США и Швейцарии. А из-за разницы в размерах их экономик: американская превосходит швейцарскую почти в 25 раз (2013 г., по рыночным курсам). При этом на первую приходится 22,4% всего мирового производства. Вследствие этого на международных рынках может просто не найтись достаточно свободной валюты, чтобы породить в Штатах курсовые проблемы, аналогичные швейцарским. Обычные же валютные потоки, вливающиеся в американскую экономику и покидающие ее, хотя и создают курсовые волны, однако для США их сила оказывается совершенно иной, чем, например, для Украины.«Одно лишь предположение, что валютная лихорадка, сопровождавшая падение котировок гривни к доллару до 30 грн/долл. и последующий откат до 21–22 грн/долл., могла хоть как-то повлиять на американскую экономику, вызывает улыбку. Почему? Потому что она превышала до недавнего времени украинскую почти в 100 раз. А сегодня, из-за последних падений отечественного производства и девальвации гривни, — вероятно, раз в 300. В силу этого любые курсовые всплески в паре «гривня—доллар», способные расстроить отечественную экономику, воспринимаются за океаном как полный штиль, не достойный малейшего внимания.

«Справедливы ли эти замечания относительно долларового курса других валют? Видимо, да. Так, американское благополучие не зависит от колебаний доллара в парах с молдавским леем, польским злотым или российским рублем. Но явно реагирует на смену котировок доллара относительно евро или юаня. Одна из причин этого феномена — относительные размеры экономик. Если российская меньше американской примерно в восемь раз, то ВВП стран зоны евро и Китая сопоставимы с американским. Валовой продукт зоны евро составляет около 78% от валового продукта США, а Китая — 55%.»

Сегодня доля Украины в мировом ВВП вряд ли превышает 0,08%. В этих условиях курсовые колебания, способные, например, добавить или изъять 5 млрд долл., огромны для нее, поскольку в свете текущего кризиса и девальвации гривни речь может идти 7–9% (!) украинской экономики: в лучшие времена — величина ее прироста за целый год. Но те же курсовые колебания, измеряемые 5 млрд долл., микроскопичны для США (0,03% ВВП) и малозаметны для Германии или Великобритании — соответственно, 0,13 и 0,19% их национальных ВВП.

Мораль приведенных рассуждений весьма прозаична: гибкий курс способен не только снимать структурные дисбалансы, но также их порождать. Причем чем меньше открытая экономика, тем выше ее риски, связанные со свободным движением курса. Видимо, это один из факторов осторожного отношения небольших экономик к курсовому плаванию. Отпуская же в него «малую» валюту, не стоит забывать о подводных рифах и предусмотреть возможность… ее курсовой стабилизации в виде как валютных интервенций, так и директивного регулирования (т.е. административных ограничений).

Ведь если направить одномоментно 40 млрд долл., которые хотела бы сегодня позаимствовать Украина, не в международные резервы или на выплату ее внешних долгов, а в экономику, и это создаст немало дополнительных проблем. Отечественные мощности (институциональные, финансовые, производственные) просто не справятся с продуктивным освоением этого кредитного потока, и большая его часть вновь хлынет на рынок импортного ширпотреба. Гибкий же курс гривни (ее усиление) будет лишь усугублять этот процесс, играя против украинских производителей. Подобно тому, как курс франка недавно играл против экономики Швейцарии.

Маленькая или большая

Экономика считается большой, если может контролировать уровень мировых цен. Когда же она к этим ценам приспосабливается, ее считают малой. Безусловно, на разных товарных сегментах под это определение подпадают различные страны. Так, российскую экономику вряд ли можно назвать малой при анализе рынка нефти и газа. В свою очередь, Украина долгое время входит в десятку крупнейших мировых производителей стали.

Однако при формировании не локальных, а глобальных объемов спроса/предложения и соответствующего уровня общемировых цен наиболее ощутимо влияние стран группы G-7 (46,6% мирового производства). При абсолютном лидерстве США (22,4%) и догоняющем их Китае (12,3%). При этом спрос на американскую, европейскую, английскую и японскую продукцию столь высок и устойчив, что соответствующие валюты (доллар, евро, фунт и иена) лежат в основе международных финансовых отношений, формируя первую четверку мировых валют. В глобальной структуре валютных резервов их доля составляет примерно 93% (в т.ч. доллар — 61% и евро — 24%). Но даже среди них есть валюта, курсовое плавание которой сложно назвать свободным. Так, центральный банк Японии целенаправленно противодействует укреплению иены, регулярно пополняя свои резервы. С 2000-го по 2014-й их объем вырос в 3,5 раза, с 361 млрд до 1267 млрд долл.

Активная эмиссия «больших» валют способствует росту мировых цен и доходов малых экономик. И наоборот, ужесточение монетарной политики центробанков, эмитирующих резервные валюты, снижает мировую конъюнктуру и глобальный рост. Так, программы монетарного смягчения, проводимые параллельно ФРС, ЕЦБ, Банком Англии и Банком Японии, позволили ослабить последствия глобального кризиса как для крупных индустриальных экономик, так и для более мелких сырьевых стран. Начало же постепенного сворачивания Соединенными Штатами этой программы с декабря 2013 г. чувствуется сегодня во всем мире: падают цены на сырьевую продукцию, включая нефть, газ, металлы, зерновые и проч.

В чем уникальность больших экономик? Безусловно, их отличает емкий рынок рабочей силы. Однако главное — высокие технологии. Именно они позволяют производить наиболее сложную и дорогую продукцию и получать значительную долю ее конечной стоимости. Сырьевые же экономики, обслуживающие прямо или косвенно выпуск этой продукции, довольствуются, как правило, малым: скромными доходами, скромными бюджетами, скромным благополучием и сырьевой валютой, привязанной к монетарной политике индустриальных стран.

Представление, что от этой зависимости можно избавиться, отпустив сырьевую валюту в свободное плавание, весьма наивно. Достаточно посмотреть на российскую экономику, которая десять лет экспериментирует с повышением гибкости рубля. В феврале 2005 г. Банк России привязал его курс к бивалютной корзине (доллар, евро), постепенно снизив в ней долю доллара с 90 до 55% и соответственно повысив вес евро. Однако сырьевая природа российской экономики от этого не изменилась — вес углеводородов в ее экспортных доходах по-прежнему близок к 70%. Поэтому, как только Федеральная резервная система США пошла на ужесточение монетарной политики и мировые цены на нефть упали со 100 долл. за баррель до 60 долл., финансовая стабильность России оказалась под большим вопросом. И спасать пришлось не только ее, но и падающий рубль. Поскольку его неконтролируемая гибкость не смягчала, а лишь усугубляла инфляционные и финансовые проблемы страны. Спасательным же кругом опять-таки выступили международные резервы, объем которых с 1 января 2014 г. сократился на 41%, с 510 млрд до 360 млрд долл.

Значит ли это, что малые сырьевые страны обречены находиться в финансовой и валютной зависимости от более мощных индустриальных экономик? Вопрос, безусловно, непрост. Но не безнадежен. Опыт ряда азиатских и центральноевропейских стран свидетельствует о возможности постепенной смены сырьевого статуса на индустриальный. А это ведет к увеличению экономического и финансового размера страны, а также к устойчивому притоку иностранной валюты, привлекаемой стабильным ростом производства. И то, и другое снижает его курсовую уязвимость, позволяя увеличить гибкость национальной валюты, — возможность, которой воспользовались некоторые наши соседи (Польша, Румыния, Сербия, Венгрия), пренебрегли другие (Латвия, Литва, Эстония, Болгария) и гибко пользуются третьи (Чехия — из-за введения в ноябре 2013 г. целевых ограничений на колебания курса кроны МВФ перевел ее из разряда «плавающих валют» в разряд «управляемых»).

Тупики и возможности

Что касается Украины, то 20 млн ее работников могли бы обеспечить себе и своим семьям достойную жизнь в Европе, не покидая собственной страны. Однако политика деиндустриализации с каждым годом усугубляет ее сырьевой статус, выталкивая страну на задворки мировой экономики. Как результат, Украина превратилась из субъекта в объект большой геополитики. Об отечественном научно-промышленном потенциале, похоже, вспоминают уже только на бесконечных ток-шоу. Причем площадками для них служат бывшие предприятия микроэлектроники, обслуживавшие когда-то космические программы и полеты баллистических ракет.

Если Украина и дальше будет связывать свое будущее с чугуном и зерновыми, то курсовые перспективы гривни неутешительны. Не надо быть искушенным экспертом, чтобы оглянуться и понять, что ее тогда ждет: за неполные 19 лет с момента своего появления гривня обесценилась относительно доллара примерно в 13 раз. В среднем около 15% в год.

При сложившихся структурных приоритетах долгосрочный тренд на девальвацию гривни сохранится, независимо от характера монетарной политики. Будь она безупречной и сочетайся с идеально сбалансированным бюджетом, курс гривни будет неумолимо падать относительно других, более благополучных валют. Просто потому, что темпы роста украинской экономики будут оставаться ниже общемировых: за время жизни гривни реальный ВВП Украины вырос на 53%, а мировой — на 100%. Результат — двукратное отставание от все более отрывающихся конкурентов.»

Какой валютный режим в этих условиях предпочесть? Если исходить из долгосрочных перспектив и сложившейся структуры производства, то большой разницы нет. Основные отличия будут состоять лишь в «рисунке» предстоящего падения гривни: при гибком валютном курсе он будет волнообразным, отражая смену мировой конъюнктуры на украинское сырье; при фиксированном курсе резкие провалы будут чередоваться с периодами относительной стабильности; а управляемое плавание гривни окажется некой комбинацией первого и второго в зависимости от того, о каком управлении будет идти речь.

На практике, по-видимому, будут предприниматься попытки удержать жесткий контроль над курсом гривни, чтобы противостоять ее дальнейшей девальвации ввиду значительных долговых платежей в инвалюте и необходимости снижения инфляции. Из-за сложной обстановки на валютном рынке обойтись работой одной процентной ставки не удастся. Планы Минфина по реструктуризации своих долговых обязательств и новым внешним заимствованиям, равно как и ужесточение валютного регулирования НБУ — примеры системных административных усилий, которые применяются для курсовой стабилизации гривни.

Известны также и желаемые ее параметры. По оценкам МВФ, заложенным в новую программу сотрудничества с Украиной, курс гривни к концу 2020 г. не должен превысить 23,8 грн/долл. Учитывая текущие валютные котировки, речь, по сути, идет об их удержании в сегодняшних рамках на протяжении ближайших шести лет. Задача, очевидно, лишена романтики свободного плавания. Тем не менее предельно амбициозная. Как ввиду необходимости снижения текущих курсовых рисков, так и того факта, что Украина продолжает обладать не просто малой, но уменьшающейся сырьевой экономикой с преддефолтными суверенными рейтингами и растущей долговой нагрузкой.

Если же все-таки будет предпринята попытка преодолеть ее сырьевую зависимость, стоит вспомнить о «голландской болезни». При ней укрепление сырьевой валюты подрывает стимулы к освоению технологий. Во избежание этих последствий более выигрышным оказывается режим не свободного, а опять-таки, управляемого плавания, корректирующего динамику валютного курса. Сказать заранее, насколько велика может быть ее амплитуда, нельзя — все определяется конкретными условиями. Новая программа с МВФ свидетельствует о понятном желании фонда, правительства и НБУ максимально ее ограничить, как минимум, на шесть лет. Конечный же успех этих планов будет в равной мере зависеть как от монетарной политики центрального банка, так и от структурных приоритетов и механизмов их поддержки, избранных правительством.

Информация о материале

Опубликовано: 08 апреля 2015

Наталія Яресько: Всі кредитори однаково хочуть, щоб ми змогли платити наші борги

«Путін vs Ревізор. Вона з Чікаго, працювала у фонді прямих інвестицій, та майбутнє України в її руках». Із такою обкладинкою у березні цього року вийшов американський тижневик Bloomberg BusinessWeek.Мова йшла про діючого міністра фінансів України Наталію Яресько.

На початку грудня минулого року громадянка Америки погодилася на ледь не найвідповідальнішу посаду в уряді Арсенія Яценюка – створену разом із партнерами інвестиційну компанію Horizon Capital вона проміняла на кабінет на Грушевського 12.

Попереду на неї чекали ухвалення Державного Бюджету із підвищеними податками та скороченими пенсіями, складні переговори із Міжнародним валютним фондом щодо отримання нового кредиту, початок реструктуризації державного боргу. Від неї також залежить майбутня податкова реформа, фінансування зони АТО та стабільність державних банків.

Разом із цим Яресько веде переговори щодо надання Україні фінансової допомоги задля вирішення нагальних економічних проблем, і перебуває у постійних відрядженнях.

Через напружений графік міністра, інтерв’ю з «Українською правдою» переносилося декілька разів. Час на спілкування також обмежений – Яресько поспішає на нараду до прем’єр-міністра. Через два дні вона знову поїде у відрядження –цього разу у складі урядової делегації до Німеччини.

Під час бесіди вона користується заздалегідь акуратно виписаними на невеликих аркушах паперу цифрами та тезами, помітно нервує та часто використовує англійські сталі вирази та терміни.

– Пані Наталіє, ви нещодавно заявили, що другий транш МВФ Україна може не отримати, якщо не реструктуризує державний борг. Чи ситуація настільки серйозна та загрозлива?

– Ні, ми маємо кілька структурних маяків, які мусимо виконати в необхідні терміни, визначені у Меморандумі із МВФ.

Є програма реформи державних підприємств, є вимога схвалити Верховною Радою закон «Про ринок природного газу», закон «Про правозахист інвесторів». Ще є вимога підсилення незалежності Національного банку через законопроекти. Всі ці маяки нам потрібно завершити до наступної перевірки МВФ наприкінці травня.

Із найбільш важливих для мене, і це моя відповідальність – це реструктуризація боргів.

– Чи це найболючіше питання з тих, що ви озвучили?

– Для кредиторів – так. Для народу України – ні.

– Як просуваються переговори? Я знаю, що ви постійно у відрядженнях, зустрічаєтеся із кредиторами. На яких умовах реструктуризація буде відбуватися?

– Консультації тільки-тільки почалися. Я дійсно була в Каліфорнії, в Нью-Йорку, в Лондоні, де я зустрічалася з нашими найбільшими кредиторами в США та Великобританії. Це приблизно 15 найбільших кредиторів, які там знаходяться.

У під час ціх перших консультацій ми пробували їм пояснювати, які в нас цілі.

– А які вони?

– Перше – це заощадження або зменшення наших грошових потоків протягом 4 років щодо обслуговування боргів.

Протягом наступних чотирьох років ми за рахунок зменшення витрат на обслуговування та погашення державного боргу зекономимо для бюджету 15,3 мільярди доларів. Це перше. Це має прямий вплив на платіжний баланс країни, на стабілізацію нашої валюти, на стабілізацію нашої банківської і фінансової системи.

Друга мета – це досягнути до 2020 року співвідношення боргів до ВВП не більше, ніж 71%. Це має прямий вплив на нашу здатність як країни, як економіки платити наші борги.

І третя мета – це після програми, тобто з 2019 року, домогтися, щоб наші платежі по обслуговуванню боргів не перевищували більш 10% ВВП.

Ці три мети, якщо їх брати разом, потребують реструктуризації, яка має включати в себе (конкретно я вам не скажу, тому що конкретно ми таких розмов не мали поки що) і продовження терміну обігу облігацій, і зменшення їх купону - відсоткового платежу, і зменшення номінальної вартості єврооблігацій.

– Які умови щодо зменшення ви запропонували кредиторам?

– Конкретно я вам не скажу, тому що ми таких розмов не мали поки що.

Поки що не вирішено, яка це буде частина і який термін. Переговори не почалися. (Інтерв'ю відбулося в понеділок, 30 березня - УП)

Ми на цих консультаціях пробували всім розповісти нашу ситуацію в країні, чому це нам потрібно, і ми не маємо можливості ні відходити від наших трьох цілей, ні запізнитися з проведенням реструктуризації, – при тому що термін дуже короткий.

Нам потрібно до кінця травня, до перевірки МВФ мати домовленість з нашими кредиторами.

Ми пробували їм показати, що це в їхніх інтересах, наших спільних інтересах, що стан української економіки не дозволяє по-іншому себе вести зараз. А, з іншого боку, це в їхніх фінансових інтересах, тому що таким чином ми станемо за кілька років з їхньою підтримкою кращими боржниками.

Це допоможе створити кращий ринок для їхніх фінансових інтересів. Врешті-решт ніхто не хоче, щоб Україна мала більші фінансові проблеми, ніж ми вже маємо.

– Тобто ви думаєте, що дефолт нам не загрожує?

– Ми відчули від більшості кредиторів розуміння, це по-перше. Я думаю, що для всіх наша ситуація з війною чітко зрозуміла, зрозумілі ризики до наших прогнозів, ризики, які існують до програми МВФ.

Вони розуміють, що йде війна, будь-яке загострення на Сході має вплив на ситуацію в економіці. Банківська система, соціальні ризики, політичні ризики, ризики, які на нас впливають, де ми не маємо можливості для контролю – це все треба брати до уваги. І зараз краще будувати якнайсильнішу базу для України, щоб ми могли вистояти всі ці можливі ризики в майбутньому.

Ми просили, щоб найбільші кредитори, які представляють різні точки зору, самі створили кредитний комітет, який би представляв інтереси всіх кредиторів, і ми могли ефективно вести переговори з однією групою.

Ми чекаємо, щоб на цьому тижні вони нам відповіли, що вони готові і створили комітет з різними інтересами, щоб ми могли вести з ними конкретні переговори.

– Ви гадаєте, що ви встигнете домовитися про реструктуризацію до кінця травня?

– Ми мусимо встигнути це зробити. Я казала на якійсь конференції: «Нам не можна не встигнути це зробити». Ми просто не маємо інших можливостей.

– А щодо російського боргу, який складає 3 мільярди доларів? Чи російська сторона вимагає його?

– Ми спілкуємося з усіма кредиторами однаково. Врешті-решт, ми навіть не знаємо, хто є тримачем цих облігацій, тому що вони можуть в будь-який день бути продані на ринку. Але ми знаємо, що вони тримаються через російський фонд і, передавши йому інформацію, ми запросили власників цих облігацій до участі.

З усіма нашими кредиторами ми будемо вести розмову на паритетних засадах, тобто без будь-якої дискримінації чи то за географічною ознакою, чи то початковою ціною купівлі облігацій, чи будь якою іншою ознакою. Я думаю, що всі кредитори однаково хочуть, щоб врешті-решт ми були в змозі платити наші борги.

– Щодо меморандуму МВФ. Є чіткі сроки виконання необхідних реформ. Хто слідкує за тим, щоб вони були зроблені вчасно?

– До кінця травня все має бути зроблено. Звичайно, хочеться, щоби процеси відбувалися швидше.

Кожне відомство брало на себе відповідальність, бо це уряд взяв на себе відповідальність, Кожний міністр має брати на себе відповідальність виконувати ті обіцянки.

Я не казала, ще однією вимогою для отримання наступного траншу є реформування системи фінансування лікарень. І тут знову міністерство охорони здоров’я має відповідальність це зробити вчасно. Це була їхня ініціатива, а не програма, яку нам нав’язували. Ми з МВФ домовлялися, і більшість із цих реформ виходили з наших потреб, від нашої програми дій уряду, від нашої стратегії 2020, від нашої коаліційної угоди.

Очевидно, нам потрібно дуже-дуже спільно працювати з нашими коаліційними партнерами, щоб усе це зробити. Але я думаю, що всі зрозуміють, що країна брала на себе відповідальність. І плюс, правду вам сказати, ці реформи вийшли з нас, з уряду.

– Зараз точиться дискусія стосовно того, що підвищення тарифів не матиме той ефект через девальвацію гривні. Чи будуть переглядатися тарифи, і чи ті показники дефіциту «Нафтогазу», що закріплені в меморандумі, будуть витримані?

– Тарифи будуть переглядатися регулярно.

Ми як Мінфін не маємо права по закону фінансувати більший дефіцит «Нафтогазу». Закону потрібно дотримуватись.

Ми йдемо до паритетних ринкових цін на газ і збільшення дотацій народові, який цього потребує. Тому я казала, що нам в наступному році будуть потрібні додаткові витрати на соціальну сферу, тому що ми всі розуміємо, що тарифи підвищуватимуться далі – і вони мусять, адже це правильний економічний підхід…

Так, цей крок є болючим. Але не менш боляче платити «Нафтогазу» дотації – тільки 110 мільярдів в 2014 році, які створюють інфляцію, які нищать нашу енергетичну незалежність, нашу енергетичну ефективність, тому що ніхто не знає, за що ми платимо і куди. Тобто правильний підхід зараз – іти до паритетності або до ринкових цін на тарифи, із одночасним застосуванням правильної системи субсидій або дотацій для тих, хто їх потребують.

– Наскільки мені відомо, саме питання тарифів було найскладнішим під час переговорів, найболючішим.

– Одним з найболючіших. Я думаю, що пенсійна реформа також болюче питання. Ви чули, що ми змогли «зняти» вимоги МВФ щодо підвищення пенсійного віку, але проблема фінансування дефіциту Пенсійного фонду і проблема енергонеефективності плюс енергофіскальні проблеми, плюс енергонезалежність – це два такі блоки дуже болючі.

– Ми говоримо про енергонезалежність, і в той же час підвищуємо рентні платежі на видобуток нафти й газу. Я не захищаю інвесторів, до багатьох з яких є питання щодо отримання ліцензій на видобуток, але очевидно, що це рішення не стимулюватиме зростання видобутку енергоресурсів.

– Ми створили нову робочу групу з 1 квітня, яку очолює мій заступник Олена Макеєва. До неї включені представники бізнесових асоціацій, які представляють інтереси нафтогазових компаній.

Ми будемо шукати короткострокові важелі на ситуацію, й одночасно до 1 липня взяли на себе відповідальність внести довгостроковий новий підхід, який знову збалансує наші фіскальні потреби, тобто бюджетні потреби з інвестиційною привабливістю. Ми маємо заохотити інвесторів у цю галузь, тому що це нам допомагає в здобутті енергонезалежності.

Ми розуміємо, що система, яка сьогодні існує, цього не виконує, вона неприваблива для інвесторів. Ми чуємо цю критику.

Також ми не можемо сьогодні сказати про позитивний чи негативний вплив цього нововведення, оскільки ці платежі йдуть по півріччях.

– Якщо ми вже заговорили про податки, то однією з найважливіших реформ є податкова, за яку ви особисто також відповідаєте. Що зроблено в цьому напрямку?

– За реформу у міністерстві відповідає Макєєва. Я дійсно буду очолювати податковий комітет Національної ради реформ, але саме вона – заступник міністра по надходженнях до бюджету, включаючи податки.

Зараз ми створюємо групу, яка має приблизно 5 міжнародних експертів, включаючи колишнього віце-прем'єр-міністра Словаччини Івана Міклоша, одного експерта з Америки, третього, напевно, з МВФ. І громадськість, і представників усіх фракцій коаліції, а також голову податкового комітету, представників міністерства економіки, оскільки ця реформа має бути проведена таким чином, щоби зробити Україну інвестиційно привабливою для бізнесу.

Ми маємо робити цю податкову реформу, не тільки дивлячись на бюджет, а дивлячись на бюджет і на інвестиційну привабливість цієї системи. Спрощена, прозора система, яка не включає окремі промислові галузеві пільги. Тобто є різні підходи, і ми тільки на початку цього шляху.

– Ви раніше казали, що одним рухом змінити всю податкову систему не можна і не потрібно.

– Так. У нас залишилося після нашої реформи в грудні 11 податків. Залишилась, я думаю, непогана система. Її просто потрібно покращити…

– Але бізнес так не вважає. Бізнес скаржиться...

– Знаєте, бізнес ні в якій країні ніколи не скаже, що податкова система добра.

Але, з іншого боку, наприклад, спрощена система по приватним підприємствам, дуже легка в Україні, і ставки є дуже низькими.

І те, що ми маємо мораторій на проведення перевірок малого бізнесу та приватних підприємств на два роки – такого не буває в світі.

Щодо податку на прибуток, наприклад. Знову, 18% – це не надвисокий рівень податків. Питання в спрощенні процедури сплати податків, правилах, бухгалтерських питаннях. І тут ми пробували дещо робити в грудні.

Перше – це електронна система адміністрування ПДВ, яка розпочала свою роботу в тестовому режимі з 1 лютого. До 1 липня нам потрібно доопрацювати її, щоб вона дійсно працювала і щоб бізнесу було легше. Але ми маємо мати систему, з якою можна боротися з так званою оптимізацією або ямами…

Ми вже пробували з ЄСВ щось робити, щоб почати виводити економіку із тіні… І дійсно в січні-лютому надходження від ЄСВ збільшилися.

– Наскільки?

– На 12%. Поки що це не така значна сума, аби можна було казати, що ми знайшли остаточну відповідь на проблему, але це позитивний тренд, якщо дивитись назагал.

Тобто детінізація дуже важлива, ці ями закрити дуже важливо. Я думаю, що спрощення системи взагалі нам допоможе в цьому. Я думаю, що коли є всі ці різниці в правилах, коли дуже детальні правила гри, на яких можна грати по-різному, це створює багато можливостей…

Якщо ж система дуже проста, тоді ніхто не може тобі казати, як чи ні.

Але врешті решт ми подивимося влітку. Наші наміри – до 1 вересня чи до 1 жовтня внести поправки на розгляд парламенту, і щоб бізнес встиг підготуватися до вступу цих змін у силу з 1 січня 2016 року.

Ми чуємо бізнес дуже часто, дуже багато листів отримуємо. І дуже багато питань та зауважень стосуються не податків, а адміністрування. І тут величезні проблеми. Починали зі слідчої комісії щодо діяльності ДФС, яка була відповіддю на цю всю критику.

– За підсумками роботи цієї групи був звільнений глава ДФС. Що ж такого виявила ця робоча група?

– Конкретний звіт я поки що не бачила, тому що він не оприлюднений поки що.

Врешті-решт, я думаю, що всі розуміють, що митниця і податкова міліція не працювали як слуги народу і як сервісні системи для держави. І в цьому один із маяків для програми МВФ – до наступного траншу в червні, а точніше вже в квітні ми маємо з ними домовитись по реформі ДФС.

– Я знаю, що ви маєте знайти нового керівника і що це ваша особиста відповідальність. Чи є вже кандидати?

– Я очолюю цю комісію, але буде група людей, включаючи різні сторони, щоб це було якнайбільш прозоро.

Я би хотіла бачити голову ДФС, який не тільки розуміє податки і адміністрування податків і митниці, але який також вміє керувати великою кількістю людей. ДФС - це величезна організація, в якій разом працює близько 40 тисяч людей, по всіх областях. Тому нам потрібен менеджер-управлінець, який вміє цими людьми керувати.

Очевидно, я би також хотіла бачити на чолі ДФС людину, яка бачить ДФС як сервісну організацію. Так, звичайно, вона має включати також і виконавчу службу. Називати її податковою міліцією чи ні – це питання на майбутнє. Але для тих, хто дійсно незаконно працює, дійсно відходить від своїх законних зобов’язань по сплаті податків, потрібно мати якусь виконавчу службу.

І тут, на мою думку, дуже важливо з фіскальної точки зору зменшити оптимізацію і зменшити корупцію на митниці. Тому що якщо в цьому році ми очікуємо ще далі, на жаль, падіння ВВП, то в наступному році ми не можемо очікувати вже великого збільшення надходжень від податків, це просто неможливо.

– Коли нового керівника буде призначено?

– Я не знаю, ми тільки починаємо на цьому тижні збирати CV. Ще кандидатів нема.

Але реформа ДФС буде розроблятися паралельно. Я не можу чекати, поки буде новий керівник. Він може потім додати, відшліфувати всі ці реформи, але ми маємо відповідальність перед МВФ вже у квітні подати план реформи ДФС, і маємо менше-більше до кінця квітня одночасно знайти голову ДФС.

– Ви говорите про інвестиційну привабливість, про залучення коштів інвесторів. Наскільки впливає на цю ситуацію війна? І чи ви особисто задоволені тим, як рухаються реформи, які мають вплив і на інвестиційну привабливість?

– Я думаю, що правильно, щоб тиск на всіх політичних діячів був безперервним, що вони мають робити більше, швидше, краще. Я з цим згодна.

Але з моєї точки зору, те, що ми робимо в міністерстві фінансів, ми б не змогли робити швидше.

Щодо інвестиційної привабливості, вона будується, перш за все, на стабільності банківської і монетарної системи.

Тому всі наші – я маю на увазі і міністерство фінансів, і уряд, і президента, і Верховну Раду – зусилля в перші місяці роботи цього уряду було покладено на те, аби схвалити бюджет, який має зменшений дефіцит, тому що це є один з факторів стабільності монетарної політики, один з факторів створення чи не створення інфляції.

Друге, що ми всі мали зробити, – це реалізувати всі попередні заходи і всі реформи, які були потрібні для домовленості з МВФ.

Чому це важливо? Тому що, аби повернути стабілізацію в монетарній і банківській системі, ми маємо збільшити національні резерви. Ми цього не можемо робити на словах. І суми грошей, які міг надавати нам МВФ, ніхто інший не в змозі нам надавати.

За рахунок першого траншу ми подвоїли національні золотовалютні резерви. П'ять мільярдів, очевидно, недостатньо, але це відкриває нам доступ до ще додаткових двосторонніх і міжнародних кредитів.

– Яких, наприклад?

– Наприклад, на тому тижні ми підписали угоду з канадцями. Ці гроші, 200 мільйонів канадських доларів, мають піти до кінця березня, тобто днями.

Також протягом місяця ми підпишемо угоду з США щодо надання їхніх кредитних гарантій на випуск Україною єврооблігації на 1 млрд доларів.

Домовляємося з ЄС по їхній новій програмі – 1,8 мільярди євро, які прийдуть трьома траншами. Напевно, перший транш буде в червні, так як другий транш МВФ, приблизно в той самий період.

Тобто все це складається. Моя точка зору – ми не можемо спізнюватися з усіма реформами, які стали маяками для всіх цих кредитів. Кожний кредит має свої вимоги, свої передумови.

Тому що, повертаючись до резервів, нам потрібно їх відбудувати, щоб повернути в банківській системі і в народі відчуття стабільності. Це я думаю, перший крок, є й інші кроки, які потрібні. Це, наприклад, якнайшвидше і якнайбільш прозоро вичищати банківську систему від слабких банків.

– Але ви з одного боку підчищаєте ринок від цих банків. Аз іншого боку, люди ще не скоро через це довірятимуть банкам. Як повернути довіру до банківської системи?

– Я думаю, що їм буде легше заносити гроші в банк, коли вони будуть впевнені, що цей банк не збанкрутує через місяць чи через шість. Коли вони будуть впевнені в системі, яка створена Нацбанком, що вичищає якнайшвидше, якнайпрозоріше ці банки, які спекулюють над нашими вкладниками, над нашими громадянами.

Вони ж навмисно пропонують перевищені рівні відсоткових ставок, щоб залучити ці кошти. І звичайний громадянин не може знати, який банк більш сильний, який банк менш сильний, незважаючи на те, що фінансові звіти можна дивитись на сайті.

Якщо ми зможемо одночасно зараз відбудувати стабільність у системі, зменшити волатильність гривні, якщо ми зможемо взяти під контроль таким чином і інфляцію, це все, на мою думку, буде мати вплив не тільки на інвестиційну привабливість, але й силу нашої банківської системи.

Одночасно, і це вже не в моїх руках, але я впевнена, що уряд цим керує, потрібно робити інші зміни щодо інвестиційного клімату. Перше – дерегуляція, за яку відповідає Міністерство економічного розвитку. Це перший пріоритет. Друге – реформи державних підприємств, які будуть доказом, чи ми дійсно щось міняємо, чи ні. Третє, це податкова реформа, про яку ми говорили вище.

– Ми говоримо про повернення довіри, але довіри до слів влади мало. Була історія із «Дельта банком». Спочатку сказали, що будемо рятувати, що захистимо наших вкладників. У підсумку таке дуже різке рішення, що націоналізації не буде, банк буде ліквідований. Я знаю, що це ваше особисте рішення і Кабінету міністрів. Якими були аргументи?

– Перш за все, я не знаю, хто казав, що ми будемо націоналізувати. В минулому році Національний банк визнав «Дельта банк» системним, але це не одне й те саме, це не є гарантія націоналізації. Є різні варіанти, як вирішувати проблемні питання системного банку.

Ми консультувалися, як вирішувати питання щодо цього банку, ми приймали це рішення разом. І тут були причетні не тільки Нацбанк, не тільки уряд, Мінфін, але й наші міжнародні партнери – і МВФ, і ЄБРР, і Світовий банк, всі мали свою точку зору.

Дійсно, моя позиція, що не найкращий підхід націоналізувати цей банк в цей час, в цій ситуації в країні. І я беру на себе відповідальність за цю позицію. Але це не лише моя точка зору, бо якби вона була тільки в мене, то, навряд чи її б підтримали всі сторони, що брали участь у рішенні.

– Чому?

– Перше – якщо ми дивимося на досвід держави в націоналізації під час останньої кризи в 2008-2009 році, ми не маємо позитивних показників ні щодо ефективності націоналізації, ні щодо розуміння коштів, ціни цієї націоналізації. І що врятовано, ми не можемо сказати на сьогоднішній день.

Друге – майже завжди чи завжди націоналізація коштує державі набагато більше з бюджету, ніж це кажуть будь-які попередні оцінки чи прогнози. У нас в державі є фіскальні проблеми з усіх сторін, і потрібно зрозуміти, де найкраще вкладати ті обмежені ресурси, які ми маємо. На сьогоднішній день національна оборона і соціальні витрати для малозабезпечених – це перший і другий пріоритети країни, чи навіть перший і перший.

Окрім того, ми не хочемо, аби за хибні бізнесові стратегії, що призводять до проблем в банках, платив народ. А в разі націоналізації платить саме він - адже саме за кошти платників податків відбувається докапіталізація банків з бюджету.

Але ми не кинули наших вкладників. Більшість з них отримають свої депозити через Фонд гарантування вкладів.

Так само держава є відповідальною за державні банки. В 2014 році ми провели рекапіталізацію і «Укрексімбанку», і «Ощадбанку». І на сьогоднішній день, використовуючи закон щодо системи ліквідації банків, який був прийнятий в грудні, («Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» - УП) ми змогли почати вирішувати проблеми з банком «Київ», які існували вже дуже довго.

І я думаю, що вже до кінця квітня, до початку травня ми питання по «Києву» повністю вирішимо.

– Наприкінці квітня має відбутися донорська конференція. І за підготовку до неї відповідаєте ви та ваш колега із міністерства економіки Айварас Абромавічус. Про що уряд говоритиме із інвесторами?

– Тут відповідальне не наше міністерство, а міністерство економіки, але я можу розповісти про три складові цієї конференції.

Перше – це пояснювати нашу програму реформ, що ми вже зробили, що ми далі будемо робити, щоб всі наші міжнародні партнери нас зрозуміли і бачили наші маяки, чи ми виконуємо те, що ми обіцяємо, чи ми говоримо, чи ми діємо. Це перша частина.

Друга частина – це підтримка інвестиційна. Тобто ми будемо запрошувати і задіювати всі можливі офіційні агентства і установи, які підтримують інвестиції. Я маю на увазі такі міжнародні організації, як ЄБРР, а також двосторонні експортні агентства, в тому числі такі, які працюють сьогодні в Голландії, в Німеччині.

Дуже багато з них на сьогоднішній день не працюють в Україні, і ми хочемо їх переконати в тому, що потрібно повернутися, побачити нову Україну і нові можливості. Це друга частина.

Тобто в інвестиційній частині це буде підтримка для офіційних інвестицій. Очевидно, і приватних, але офіційні є першими. Тому що коли приватні інвестори в тій країні бачать, що їхні агентства вже діють або беруть участь, або показують якусь зацікавленість, тоді вони більш відкриті до повернення до України.

Тому офіційний інвестиційний сектор треба задіяти повністю в Україні, не тільки європейський, не тільки «Велику сімку», а й «Велику двадцятку». Наприклад, залучати офіційні інвестиції Кореї, Туреччини, і т.д. Тобто розширити можливості для офіційних інвестицій, щоб до другої половини цього року вже, якщо ми зможемо, задіяти це в реальну економіку.

І третя частина – це те, що ви говорили, гуманітарна, це проблема відновлення зруйнованих міст на сході. Нам буде потрібно, і віце-прем'єр-міністр Геннадій Зубко тут найбільш відповідальний в цій історії. Але ми покажемо де і що в нас потерпіло або зруйновано під час АТО

– Чи є зараз бачення, скільки коштів потрібно на відновлення?

– Напевно, є, але це краще запитати у віце-прем'єра Зубка.

– Як зараз уряд співпрацює із зоною АТО? Скільки коштів виділено на фінансування цих територій?

– На сьогоднішній день ми розуміємо, що приблизно 1 мільйон 200 тисяч пенсіонерів живе на неконтрольованій території. Ми дали можливість усім реєструватися на контрольованій території, щоб отримати свої пенсії, і 800 тисяч зареєструвалися.

На сьогоднішній день ми платимо повністю їхні пенсії. Є заборгованість для тих, які не зареєструвалися на контрольованій території. І зараз ми маємо борг перед цими людьми приблизно на 4,7 мільярдів гривень. Але цей борг зменшується з кожним місяцем. Наприклад, 1 січня було 5,4 мільярда гривень, а зараз менше, оскільки з часом більше й більше з цих пенсіонерів реєструються на контрольованій території.

Друге – для переселенців, які виїжджають з неконтрольованої території, ми маємо програми соціальної допомоги, і виплачуємо їм 1300 гривень в середньому на місяць кожній сім’ї.

– Але також лише зареєстрованим?

– Так, тим, що реєструються. І тут приблизно 300 тисяч сімей, це десь 800 тисяч осіб. І в бюджет вкладено 3,4 мільярди гривень на цю програму.

Третє, щодо наших навчальних закладів. Ми вже перевезли на контрольовану територію, щоб профінансувати повністю, 6 вузів з Донецької області, 3 – з Луганської, плюс 5 технікумів та 10 наукових інститутів.

Також для переселенців вже виділено або призначено приблизно 870 об'єктів, де можуть жити 14 тисяч жителів, і збудовано, спроектовано ще 91 будинок, де можуть жити додатково 4 тисячі осіб.

Окрім того, зараз в ЗМІ говориться про дві конкретні проблеми щодо фінансування зони АТО. Перша проблема виникає, коли в одному районі є і контрольована і неконтрольована урядом України територія. Бюджетна система виділення коштів працює за районним принципом, і таким чином, коли в одному районі є неконтрольовані території, то виникають проблеми з автоматичним фінансуванням цього району.

Зараз ми працюємо над тим, щоб проводити фінансування на контрольовані території вручну. Міністерства і відомства вирішують, як це робити, кому конкретно, де саме в районі потрібно фінансування, щоб ми могли повністю фінансувати всі наші зобов’язання на контрольованій території. Вони передають ці дані Міністерству фінансів, і Державне казначейство проводить такі виплати.

Є друге питання складне – лінія фронту змінюється. В один день знаходиться місто на контрольованій території, на другий день – на неконтрольованій, і навпаки. Але у нас є постанова, яка дає перелік неконтрольованих урядом міст чи територій, які ми не маємо права фінансувати.

І коли лінія фронту змінюється, і якісь міста переходять під контроль України, виникає проблема, що певна територія вже повернулася під наш контроль, але фінансувати її ми ще не маємо права, адже для того, щоб змінити постанову, нам потрібен деякий час. Але поки цих змін не внесено, ми все однак фінансуємо ці підконтрольні території в ручному режимі.

Тобто коли ви говорите, чи є конкретне бачення, як вирішувати проблеми фінансування переселенців та зони АТО – є конкретне бачення. Чи є конкретні проблеми, з якими ми зіткнулися? Очевидно, є. Ми щодня пробуємо їх вирішувати

– Останні два тижні все обговорюють ваше прем’єрство. Чи така можливість обговорювалася?

– Ні, абсолютно ні. Я маю свою посаду та відповідальність. Немає відповіді на це. Але я не зацікавлена, ніхто зі мною не розмовляє, і це неможливо.

Информация о материале

Опубликовано: 08 апреля 2015

Вернутся ли общественные советы?

24 марта состоялась пресс-конференция, организованная руководством общественного совета при Министерстве юстиции Украины. Главный месседж этого события заключается в том, что Окружной административный суд Киева вынес решение по иску ВОО «Комитет конституционно-правового контроля Украины» к Кабмину и Минюсту. Об этом рассказал председатель общественного совета (далее – ОС) Игорь Мариен.

История вопроса

Взаимодействие нового министра юстиции Павла Петренко и старого общественного совета сразу не заладилось, поскольку с обеих сторон наблюдалось некое противодействие. ОС требовал от министра действовать на основании законодательства, в т. ч. постановления КМУ №996 «Об обеспечении участия общественности в формировании и реализации государственной политики», которое регламентирует деятельность общественных советов. Но П. Петренко, как отметил И. Мариен, очевидно, видел эти взаимоотношения по-своему.

«Для того, чтобы избавиться от общественного совета при Минюсте, Павел Петренко подготовил текст постановления №688 и инициировал его принятие на заседании правительства», – пояснил председатель ОС. Этот документ предусматривал внесение изменений в постановление №996 и прекращение полномочий общественных советов при всех органах исполнительной власти. Напомним, что идея внести изменения в постановление №996 созрела в Минюсте еще весной 2014 г. Поводом для этого послужил конфликт между его руководством и ОС, избранным в 2013 г., еще при министре Александре Лавриновиче, которого в министерстве сочли «запятнавшим себя сотрудничеством с режимом президента В. Януковича».

По словам членов ОС, они отправили П. Петренко ряд запросов с целью получить информацию о текущей деятельности министерства и работе его отдельных департаментов. Министр и другие руководители ведомства эти запросы проигнорировали. Осенью 2014 г. конфликт перешел в публичную плоскость. Члены ОС обвинили министра юстиции в «узурпации власти», «игнорировании общественности» и коррупции. 10 октября ОС на своем заседании высказал недоверие П. Петренко и его заместителям.

Затем общественный совет и входящий в его состав «Комитет конституционно-правового контроля Украины» подготовили и 25 ноября подали в Окружной админсуд Киева иск, в котором просили признать противоправной бездеятельность П. Петренко, состоящую, по мнению истцов, в нарушении Закона «Об обращениях граждан», поскольку он отказался предоставить необходимую совету информацию, проигнорировав 23 соответствующих запроса.

«Мы натолкнулись на полное неприятие нас как общественного совета. П. Петренко не принимает участия в работе совета, не отвечает на наши запросы, демонстративно нас игнорирует, не присылает своих представителей и руководителей департаментов на заседания, не обеспечивает помещениями для круглых столов», – рассказал тогда И. Мариен. В конце концов ОС высказал обоснованное недоверие лично г-ну Петренко. И министр по сегодняшний день не опроверг ни одного тезиса из предъявленных членами совета.

Руководство ОС напомнило, что подобные действия были когда-то инициированы экс-главой МВД Виталием Захарченко по отношению к общественному совету при данном ведомстве. Тогда министр, который после событий на Майдане разыскивается за преступления против украинского народа, посчитал, что ОС очень непослушен, и лучше всего его просто ликвидировать. А сегодняшний министр юстиции, по словам членов совета, решил пойти в этом вопросе еще дальше – ликвидировать все общественные советы, которые были созданы до 22 февраля 2014 г.

Однако возникает вопрос: а нужны ли действительно общественные советы, которые были созданы во времена президента-диктатора? Министерские чиновники не раз вменяли прежнему составу ОС полное отсутствие интереса к работе. В конце прошлого года на тот момент заместитель министра юстиции Игорь Бондарчук заявил, что совещательно-консультативный орган не внес ни одного предложения при подготовке проектов нормативно-правовых актов по вопросам реформирования государственной правовой политики, утверждения гражданских прав и свобод, а также усовершенствования деятельности Минюста. В то же время, члены совета утверждают, что им даже не предоставлялся зал для проведения заседаний.

Что написано пером…

Теперь члены ОС решили громко заявить о себе. Представители этого органа рассматривают постановление №688 как угрозу всем институтам общественного мнения, а пояснения о причинах принятия этого документа, подготовленного Минюстом, они раскритиковали. Напомним, в названном документе говорится, что полномочия общественных советов следует прекратить с целью эффективной реализации положений Закона «Об очищении власти». «Не нужно быть юристом, чтобы понять, какое отношение имеют общественные советы к государственной власти. Они не являются субъектами властных полномочий», – пояснил И. Мариен.

Закон «Об очищении власти» предусматривает правовые и организационные основы проведения люстрации и защиты демократических ценностей в органах государственной власти и местного самоуправления. Общественный совет не относится ни к тем, ни к другим, но КМУ и МЮУ фактически проигнорировали этот факт. «Мы подали два иска. Первый – о противоправной деятельности Министерства юстиции, а второй – о противоправной деятельности Кабинета министров Украины, который принял это бессмысленное постановление», – отметили в ОС.

Члены совета не особо надеялись на решение суда в их пользу. Они рассказали, что неоднократно обращались в суды, где заявляли о противоправных действиях чиновников прошлой власти, но их требования не были поддержаны, невзирая на сильные аргументы. Но тут произошло чудо – чуть ли не впервые судебная инстанция приняла решение о защите интересов лиц в сфере публично-правовых отношений от нарушений со стороны органов государственной власти и их должностных лиц.

Безапелляционные доводы истцов

Руководство ОС считает, что ряд положений как самого постановления, так и пояснительной записки к нему за подписью П. Петренко не соответствуют даже общим правовым принципам. Как пример г-н Мариен привел п. 10 записки «Оценка регуляторного влияния», где указано, что проект постановления КМУ не является регуляторным актом. Эти слова прямо противоречат Закону «О Кабинете Министров Украины», который имеет высшую юридическую силу, чем постановление и тем более пояснительная записка. Противоречивым является также тезис, что проект постановления КМУ не нуждается в общественных обсуждениях.

Отметим, что запланированными в дальнейшем изменениями в постановление №996 (подробнее см. статью «Власть уменьшает влияние общественных советов» в №3 (271) от 22 января 2015 г.) общественные советы фактически превращаются во временные органы. При этом министр, по мнению главы ОС, будет иметь все рычаги влияния на совет и фактически сможет распустить его в любой момент. В таком случае весь смысл называть такой орган общественным советом теряется, так как орган исполнительной власти сам все будет решать вместо представителей общественности.

Что дальше?

Какой ответ на решение Окружного админсуда Киева дадут Кабмин и Министерство юстиции, пока неизвестно. Хотя весьма высока вероятность, что Минюст будет обжаловать судебное решение.

А тем временем Минюст уже подал в Кабмин проект изменений к постановлению №996, который регулирует деятельность общественных советов при центральных органах исполнительной власти. Пока что под давлением общественности Премьер-министр Арсений Яценюк эти изменения вносить не спешит. А юристы считают, что судебные решения могут служить для парламентской коалиции основанием для созыва рабочей группы по проверке деятельности как КМУ, так и Министерства юстиции. Члены общественного совета заверили, что и дальше будут осуществлять контроль за работой Министерства юстиции.

Информация о материале

Опубликовано: 07 апреля 2015