Главная

Индульгенция для коллаборанта

Маркетинговые особенности визуального информационного контента похожи на впаривание потребителю кошачьего корма под видом гастрономического деликатеса.

Иногда — вперемешку с наполнителем. Для придания благородного объема и разнообразия. Все равно купят и схарчат.

Будут нехорошо ругаться в социальных сетях, компетентно описывать признаки несварений и отравлений, приводить яркие статистики и примеры, но — потреблять все равно будут.

Всерьез критиковать особенности медикоммуникации, особенно со стороны потребителя, — дело бесполезное, если ты не Лютер. Ну, или хотя бы Мартин Лютер Кинг. Это товар, и его формирует рынок, то есть мы сами.

Качественный продукт, рассчитанный на мыслительные процессы, сужает аудиторию до уровня знатоков интеллектуального антиквариата. Но кто сказал, что иной, массовый продукт (политкорректно говоря, рассчитанный на дауншифтеров) должен быть обязательно некачественным? То, что он не нравится интеллектуалам, вообще ничего не означает, с точки зрения их реального, а не потустороннего влияния на рынок. Мы же не сетуем, например, что бумажная салфетка — одноразовая. Плакаться вовсе не обязательно исключительно в платочек или жилетку, не настираешься по нынешним нервным временам.

Но есть нюанс.

Была когда-то такая страшно запрещенная «Поваренная книга анархиста», как из подручных, вполне невинных средств изготовлять разные нехорошие вещи. Все это сегодня с практической точки зрения смысл утратило, но основная идея — обиходные предметы, окружающие нас, в определенной конфигурации и при определенных условиях превращаются в оружие и яды.

Какая у нас конфигурация?

Во-первых, война. Безотносительно к собственно военным делам, она повышает градус любой дискуссии на порядок. Ну, и чем люди дальше от войны, тем градус у них выше.

Во-вторых, это выборы, которых еще как бы нет, но которые как бы уже есть. Выборы предполагают, что даже тупые и отвратительные будут предлагать вам выбор между умными и красивыми. Политика сама по себе — реагент весьма токсичный. А тут она еще и переходит из одного агрегатного состояния в другое, с шипением, паром, брызгами и всем прочим.

Собственно говоря, выборы и есть война, и всегда они такими были. Просто войну можно вести, придерживаясь хоть каких-то правил, соглашений и конвенций, а можно по-гибридному. Тут, к сожалению, термин объяснять не надо.

Таким образом, у нас одна война внутри другой. Победить в ней пытаются с помощью слов, которые сами же стороны обессмысливают, поэтому говорят все яростнее и громче. В старом японском романе Ясухико Такигути «Харакири» самурай вынужден был вспороть себе живот бамбуковым мечом. Вот у нас с деревянными словами примерно нечто похожее происходит.

Кстати, в этой мало эстетичной процедуре особая роль отводилась ближайшему другу смертника, «кайсяку». Там два иероглифа, их примерно можно перевести как «через сложное». Стоя позади с занесенным мечом, он, убедившись в политически правильном выполнении ритуала, должен был одним ударом отрубить самураю голову (чтобы никто не видел некрасивого выражения лица, а вовсе не по гуманным соображениям, как считали иностранцы). Поэтому в такие ассистенты смертник приглашал хорошего специалиста. У нас на такую роль телевидение приглашает экспертов.

(Да, забыл сказать, что в важных случаях «кайсяку» было трое — главный эксперт с мечом, его помощник, который носит меньший меч на красивом подносе, и третий эксперт, который носит отрубленную голову главному свидетелю для опознания. Пообсуждать, мало ли что. В общем, эдакий «круглый стол» по-японски.)

Красивое иностранное слово «эксперт» предполагает, что человек является специалистом в чем-то определенном. Говоря научным языком, он должен обладать как минимум либо компетенцией, либо компетентностью. Сочетание этих качеств позволяет ему быть полноправным и полезным участником организации профильного процесса, равным среди равных.

У нас это, скорее, титул, как «граф» или «князь» (поскольку высшие титулы изначально зарезервированы за Кабмином и АП). Соответственно, к «сиятельству» и «высочеству» и отношение такое предполагается — восторженно-внемлющее. И ведущие красивыми полуоткрытыми ротиками и покачиванием головок со скрытым под прической наушником это очень красиво подчеркивают.

Красиво рубить в телевизоре политические головы — дело у нас в общем-то привычное, тем более что они все равно быстро отрастают, иногда, правда, в другом месте. Их благородия при этом выглядят местными ланселотами, и вполне достойно.

Но как говорилось выше, у нас два обстоятельства — две войны, легко превращающие любую клоунаду и петушиные бои в настоящую смертельную драму.

Есть фактор массового зрителя. Во-первых, он наркозависим от телевидения, и это, увы, не метафора. Во-вторых, он все еще по-детски доверчив и считает размазанный кетчуп настоящей кровью. Взятый отдельно, он может быть смышлен, но народные массы умными не бывают по определению, доказано коммунизмом.

С массовым восприятием ТВ традиционно сложилось так, что любой оппозиционный канал — по умолчанию хорош, ибо дерзок, как Пушкин на дуэли с Лермонтовым, и красив, как гиперлуп «Анна Каренина». А любой этатистский, державный — унылый, как хрестоматия «Українська радянська література» или что-нибудь из Панаса Мирного, в лучшем случае.

Их реальное качество — это как раз к специалистам, я говорю исключительно о стереотипах восприятия. Но наша интеллектуальная знать благородно ходит к ним ко всем. Появились какие-то исключения лишь в самое последнее время, о них позже.

Чем руководствуется человек, постоянно ходяший «в телевизор», он же эксперт?

1. Милые люди — гостевые редакторы — звонят ему, чтобы заткнуть информационную дыру на канале. Поскольку у самого канала мозгов именно на это не предусмотрено. А зачем? Всегда можно за бесплатно выманить «на амбразуру» тщеславного лоха.
2. Человек представляет некую корпоративную точку зрения, как будто она его личная, получает деньги от корпорации за роль тщеславного лоха, в итоге все довольны, все смеются.
3. Человек искренне считает, что телевидение доносит до людей именно информацию, и спешит поделиться с максимальным количеством людей вестью о надвигающейся беде или радости, что в принципе одно и то же. Эта роль полезного идиота особо востребована, ибо человек искренен в своих заблуждениях.
4. Человек стремится капитализировать себя в преддверии выборов и повысить рыночную стоимость, поскольку он еще не попал в п. 2. но очень хочется.

У нашего условного эксперта нет ответственности журналиста (я не о мифических «стандартах», а о хотелках реального собственника канала), ответственности действующего должностного лица (в лучшем случае это «экс-»).

В общем-то и нет ответственности перед обществом, потому что такая позиция говорит чаще об исключительности, а не о представительстве. Чем исключительность больше, тем эксперт краше, причем тут общество вообще?

А что есть? Есть, в сочетании с Гуглом, неплохая гуманитарная база, на фоне общего культурного одичания без труда позволяющая выглядеть энциклопедистом.

Есть массовый запрос на объяснение сложного происходящего простыми словами: какой именно барин — действительно добрый, и когда же начнутся пытки и казни, к кому наняться и где можно будет посмотреть.

Есть люди со скрытым экзистенциальным страхом одиночества и опасением невостребованности. В основном они получают эмоциональную гиперкомпенсацию за то, что их увидело большое количество людей, телеканалы получают деньги за их бесплатное участие в производстве дорогого контента.

Я обещал уточнить, что ситуация в последнее время меняется. Наиболее сообразительные поняли, что собственное видео в социальных сетях, стримы, свои каналы для подписчиков и всякое такое — в разы эффективнее походов на телевидение, отнимающих уйму времени и превращающихся в русскую рулетку.

Русскую — уже безо всяких кавычек. Нет такого меседжа, который бы другой комментатор при умелой режиссуре не смог бы превратить в свою противоположность или просто в посмешище.

Каким образом можно избежать этих массовых факапов?

Во-первых, человек, заявляющий свою определенную идеологическую или партийную позицию, хорош уже самим этим фактом. Нет никаких «независимых», вранье это все. Но при этом он по этическим соображениям не может ходить в гости к своим противникам. Либо что-то не так с его партией и идеологией, либо у него — с моралью, позволяющей, говоря библейским термином, «ходить на совет нечестивых».

Во-вторых, надо различать оппозиционные медиа, борющиеся за власть в Украине, и вражеские, борющиеся с Украиной в принципе, и определиться с крестиком и трусами.

Никакая многовекторность, плюрализм и намерение использовать зло для делания добра не помогут. Человек, участвующий в деятельности враждебного Украине СМИ, — информационный коллаборант врага. Здесь можно дискутировать лишь о пунктах статьи обвинения, но не о самом преступлении.

Вы говорите о необходимости диалога? Так с террористами не ведут переговоров. Во всяком случае, уважающие себя страны. Люди — тем более. Или вас взяли в заложники? Так вы мигните три раза, когда будете с экрана вещать о разумном, добром и вечном. И будет вам индульгенция.

Информация о материале

Опубликовано: 07 сентября 2018

Суд захистив від претензій НАБУ схемщиків порошенківця, які розпиляли 520 мільйонів на вугіллі «Центренерго»

Господарський суд Харківської області відмовив Національному антикорупційному бюро у визнанні недійсною угоди ДП »ВК «Краснолиманська» і ТОВ «ТД-Ресурс» про постачання вугілля.

Про це повідомляє «Судовий репортер» з посиланням на рішення суду від 27 липня.

У 2015 році »ТД-Ресурс» підписало договір поставки вугілля з шахти «Краснолиманська». Також »ТД-Ресурс» підписало договір продажу вугілля на ПАТ «Центренерго» на суму 520 млн грн. Таким чином компанія стала посередником між державною шахтою і »Центренерго». За даними НАБУ, процентна різниця продажу вугілля скалала понад 50%.

У НАБУ повідомили, що «ТД-Ресурс» не є генеруючою компанією теплових електростанцій і купило вугілля за ціною значно нижче ринкової. Спірний договір був укладений з порушенням вимог наказу Міненерговугілля від 11.03.2014 № 237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції», що призвело до продажу вугілля за заниженою ціною та недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

З 2016 року НАБУ розслідується кримінальне провадження №52016000000000222 щодо відмивання грошей і зловживання службовим становищем.

Представники »ТД-Ресурс» позов заперечували. Вони стверджували, що Міненерговугілля знало про відвантаження ДП «ВК «Краснолиманська» вугілля на користь комерційних підприємств, що не є генеруючими компаніями, у тому числі на користь ТОВ «Торгівельний Дім – Ресурс» за спірним договором, а також про умови відвантаження вугілля. Шахта «Краснолиманська» не могла у 2015 році постачати вугільну продукцію спільно із ДП «Вугілля України», як це рекомендувалося відповідно до п. 2 Наказу № 237. Державне регулювання відпускних цін на вугільну продукції було відсутнє на дату укладення договору та відсутнє сьогодні.

Суд у позові відмовив.

Зокрема суд зазначив, що наказ міністерства не ані нормативно-правовим, ані регуляторним актом, а тому недодержання його вимог не може бути підставою для визнання договору недійсним. Крім того, Міненерговугілля мало інформацію про продаж вугілля з держшахти компанії  «ТД-Ресурс» і нікого до відповідальності не притягувало. Відтак суд вважає, що міністерство ці поставки схвалило.

Крім того, на нараді в грудні 2014-го ПАТ »Центренерго» рекомендовано утриматись від контрактів з постачальниками, які зареєстровані чи знаходяться в зоні антитерористичної операції. А шахта «Краснолиманська» саме зареєстрована і знаходиться на такій території.

Крім того, суд встановив. що шахта також продавала вугілля іншим підприємствам, які не є генеруючими компаніями теплових електростанцій. «Краснолиманська» надала довідку, що ціна була середньої і суттєво не відрізнялась від цін для інших контрагентів. Міненерговугілля повідомило. що ціни на вугілля не регулються і вугледобувні підприємства використовують вільні ціни.

Експертиза Харківського інституту ім.Бокаріуса показала, що ціна була ринкова. Київський НДІ судових експертиз також не виявив жодних збитків за контрактами.

Раніше журналісти програми «Наші гроші» з’ясували, що »ТД-Ресурс» отримало замовлення »Центренерго» на 520 млн грн без тендеру, а до того активної господарської діяльності не вело. Журналісти пов’язували компанію з нардепом від БПП Сергієм Тригубенком, який вважався куратором державної вугільної галузі. Пізніше його на цій позиції замінив Віталій Кропачов. На початку 2018-го з’явилась інформація, що компанії з оточення Януковича, які без конкурсу отримали запаси вугілля на території держшахт, переписали на осіб, яких пов’язують із Кропачовим.

Информация о материале

Опубликовано: 07 сентября 2018

Несподівана мелодія Труби: як глава ДБР перекреслив досягнення Авакова

Державне бюро розслідувань, кволий процес формування якого і так вже звів нанівець слідство в кримінальних справах, знову опинився в епіцентрі скандалу.

У вівторок директор Державного бюро розслідувань Роман Труба зібрав брифінг і заявив, що відмовив конкурсній комісії у розгляді питання про призначення 27 осіб на керівні посади відомства.

Як кажуть, джерела INSIDER, причиною цього стало те, що керівнику Бюро не дали призначити жодну свою людину на посади, крім керівника прес-служби. А після брифінгу він перестав говорити з людьми, яких вважають авторами його призначення – Олександром Турчиновим та Сергієм Пашинським.

27 збитих льотчиків

За офіційною версією, яку озвучив сам Труба, причиною його рішення стало те, що конкурсна комісія знищила результати проходження переможцями конкурсу поліграфу. Хоча матеріали щодо кандидатів мали зберігатися 5 років.

Крім того, керівник ДБР заявив, що ЗМІ є багато критичних матеріалів щодо фігурантів.

«Один з кандидатів проходить в кримінальній справі щодо державної зради. Так я не помилився», - заявив Труба.

«Інший кандидат, а також члени його родини, фігурують в кількох кримінальних провадженнях щодо легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом. І це не одне кримінальне провадження», - розповів очільник ДБР.

«Інший кандидат тісно спілкується з представниками сепаратистів. Також є факт, коли два кандидати, які є кумами, разом розпочинали свій кар'єрний шлях, чомусь разом виграли конкурс на керівні посади до ДБР. Чи це звинувачення? Ні! Це лише ремарка», - додав він.

За його словами, відповідь на всі ці питання він міг прочитати в результатах поліграфа кандидатів, але комісія їх знищила.

Труба заявив, що не хоче нести відповідальність за це рішення комісії і повернув їй всі подання.

Але, за його словами, це рішення не стане перепоною для запуску територіальних підрозділів.

«Моє третє рішення: я призначаю на посади заступників директорів територіальних управлінь – кандидатів, які перемогли в конкурсі і по яких я вже провів спеціальну перевірку. Я призначаю виконувачів обов’язків керівників структурних підрозділів центрального апарату», - заявив керівник ДБР.

Політичні торги і особисті образи

Один з учасників конкурсної комісії по набору кадрів в ДБР Олександр Лємєнов переконаний, що рішення Труби не позбавлене політичного мотиву.

В розмові з INSIDER, він нагадав, що Труба отримав свою посаду лише в результаті форсмажорних обставин, коли після заявив представниці НАЗК Анни Саламатіної про тиск на неї з боку адміністрації президент була збита кандидатура ставленика Петра Порошенка Олексія Горащенкова.

Тоді виник суттєвий ризик, що Арсен Аваков підіграє Анатолію Матіосу і посаду отримає неконтрольований ніким військовий прокурор.

«І тут Ігор Щербина, кум Пашинського, який керував слідчими у справі Тимошенко, запропонував кандидатуру Труби», - зауважує Лємєнов.

По суті Пашинський і Турчинов умовили Петра Порошенка призначити Трубу, а президентським дістались посади двох заступників – Ольгу Варченко та Олександра Буряка.

Вочевидь, Турчинов і Пашинський розраховували контролювати слідчого монстра, але щось пішло не так, підозрює Лємєнов.

«Можливо, Аваков передомовився з Банковою, можливо, в цьому зіграв свою роль склад комісії, де більшість людей Авакова, так чи інакше міністр зумів через зовнішню комісію просунути багато «добре знайомих» кандидатів, а Пашинський-Турчинов програли цю битву. За моєю інформацією, лише 2 з 27 - були репрезентантами оточення «оборонників», - каже Лємєнов.

Тому, на його думку, «оборонники» і вирішили зірвати призначення.

Як писали раніше ЗМІ, більшість з 27 керівників територіальних управлінь були креатурами міністра МВС Арсена Авакова та заступника голови Нацполіції Ігоря Купранця.

«Окрім Авакова та його «гаманця» Ігоря Купранця, зонами впливу на ДБР поділилися з одним із сірих кардиналів партії «Свобода» Ігорем Кривецьким на прізвисько «Пупс», а також «смотрящим» Порошенка Олександром Грановським і його креатурою, першим заступником глави СБУ Павлом Демчиною», - заявив нардеп від БПП Сергій Лещенко.

При цьому БПП явно отримала небагато - територіальні підрозділи у Миколаєві, Львові, Мелітополі, Краматорську.

Директором територіального управління у Миколаєві мав стати Олег Денега. Він був помічником заступника генерального прокурора Олега Заліска, креатура депутата від фракції БПП Олександра Грановського.

Львівській підрозділ мав очолити Микола  Друзюк. Він керівник Радехівської місцевої прокуратури Львівської області.

У Мелітополі комісія обрала керівником Дениса Кермана. Він працює заступником начальника управління представництва інтересів громадянина і держави в суді прокуратури Запорізької області.

У Краматорську посаду отримав старший слідчий другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Артем Матвєєв.

Окрім того, керівником управління внутрішнього контролю мав стати Богдан Чобіток. За даними УП, він пройшов за квотою начальника ГУ «К» СБУ Павла Демчини та його заступника Василя Пісного. Раніше він працював у СБУ.

Інші співрозмовники INSIDER сумніваються, що демарш Труби був продиктований Пашинським.

«Не став би Пашинський так псувати стосунки з Аваковим, з яким у них на двох 24 підрозділи виходило», - каже співрозмовник.

Більше того, виданню стало відомо, що після свого спонтанного брифінгу, про який не знала навіть його заступниця Ольга Варченко – а ДБР це колегіальний орган – Труба перестав відповідати на дзвінки від високопоставлених осіб. Зокрема, і Сергія Пашинського, Ігоря Щербини і навіть приймальні Олександра Турчинова.

Люди, які давно знають Трубу, припускають, що він образився за те, що його людей не призначили на керівні посади і пішов на демарш. За ще однією з версій, до цього рішення доклало руку керівництво НАБУ, з яким керівник ДБР уклав меморандум про співпрацю, хоча набушники мали бути підслідними новому слідчому органу.

Щоправда, якщо версія про особистий демарш підтвердиться, то під загрозою може опинитися і перебування на посаді самого Труби.

Адже депутат від фракції БПП Юрій Македон через суд вимагає скасування призначення Труби на посаду директора ДБР. І десь в той час, коли Труба проводив брифінг, депутат нагадав про свій позов в ефірі «Прямого».

Крім того, адміністрація президента проводила люстраційну перевірку голови ДБР і невідомо, чим вона закінчилася.

Поки ж усього, що сталося, найбільше потішився головний військовий прокурор Анатолій Матіос, який запостив поряд з новиною про брифінг Труби епізод болівудського фільму про «побиття міністра» з запитанням, яке «обрізання» отримає очільник ДБР.

Що ж до самого Бюро, то член внутрішньої комісії ДБР Лємєнов вважає, що 1 вересня годі чекати запуску цього органу. І добре, якщо це станеться 1 листопада.

Информация о материале

Опубликовано: 06 сентября 2018

Конфлікт, настояний на коньяку: навіщо Україні нова проблема у відносинах з ЄС

Між Україною та ЄС на рівному місці виникло чергове напруження.

Цього разу причиною для непорозуміння став наказ Мінагрополітики »Про затвердження правил виробництва коньяків України».

Цей документ величенький, він встановлює правила «присвоєння зірочок», згадує про ключові правила коньячної технології, а ще – визначає мінімальний рівень коньячних спиртів вітчизняного виробництва, за умови якого продукція має право називатися коньяком України. Наразі ця частка може складати 15%, проте буде щорічно підвищуватися. З 1 січня 2026 року вона має зрости до 70%, а у 2027 – до 85%.

І саме ці дві дати, згадані у попередньому абзаці, є приводом стверджувати:

Україна йде на новий конфлікт із Євросоюзом.

До чого тут ЄС?

Річ у тім, що Україна, ратифікуючи Угоду про асоціацію з ЄС, зобов’язалася припинити використання низки географічних найменувань, які зарезервовані за конкретними країнами ЄС – в тому числі таких назв, як «коньяк», «шампанське», «токай» тощо.

Київ домовився про 10-річний перехідний період, протягом якого Україна може продавати на внутрішньому ринку 12 зареєстрованих найменувань алкогольної продукції, зареєстрованих за країнами-членами ЄС, в тому числі коньяк (ст. 208 УА). Відрахунок цього терміну розпочався від 1 січня 2016 року – з дати, коли ЄС розпочав тимчасове використання УА. А відповідно, українські виробники втрачають право використовувати назву «коньяк» по закінченню 2025 року.

Наказ Мінагрополітики суперечить Угоді про асоціацію.

З нього випливає, що термін «коньяк України» буде використовуватися і в 2026, і в 2027 роках, і навіть після цього терміну. А про Угоду з ЄС у ньому не згадано взагалі – немов в уряді і не чули про неї.

Така відверта спроба України «продавити» порушення угоди, звісно ж, не залишилася непоміченою. В ЄС заявили у відповідь на запит «Європейської правди», що намагаються переконати уряд не йти на нове порушення. Та водночас визнали: до кінця 2025-го не мають юридичних важелів, щоби змусити Україну відмовитися від таких дій. А тому наразі намагаються переконати своїх колег.

«Ми перебуваємо в постійному діалозі з урядом з питань географічних позначень і ми в курсі цієї ситуації», – заявили в представництві ЄС в Україні.

Ми хочемо, щоби уряд припинив згадувати про «український коньяк» поза межами перехідного періоду, але у нас обмежені юридичні можливості вимагати цього припинення вже зараз.Представництво Євросоюзу в Україні

Цікава деталь: в уряді теж розуміли, що діють не дуже чесно.

Наказ Мінагро датований ще груднем 2017 року, проте його погодження із Мін'юстом та іншими відомствами забрало понад сім місяців!!! Лише 30 липня Міністерство юстиції дало офіційну згоду на його публікацію, а в серпні документ був нарешті опублікований.

Джерела «Європейської правди» розповіли, що документ не просто «лежав у шафі». До нього була низка претензій від різних відомств, хоча, за нашими даними, про явну суперечність Угоді про асоціацію в цьому процесі майже не згадувалося. Головною перепоною стала сама по собі норма про зменшення частки іноземних спиртів у коньяку. Схоже, що в уряді боролися потужні бізнес-групи, одна з яких хотіла зберегти допуск «іноземців» на коньячний ринок, а інша – намагалася закрити його.

Результат цієї боротьби впливав на суттєві грошові потоки, а тому якась там Угода про асоціацію важила значно менше.

У підсумку, схоже, про ЄС просто забули.

Адже урядовці могли відмовитися від згадки про 2026-2027 рік, або, скажімо, додати фразу про те, що після 2026 року цей наказ буде діяти не для коньяку, а для нової торгової марки, яка його замінить. Але жоден із цих кроків зроблений не був.

До того ж Брюссель має підстави підозрювати Київ не у банальній помилці, а у свідомому небажанні виконувати Угоду.

Річ у тім, що спроби України обійти міжнародні обмеження щодо захищених географічних позначень – дуже давня проблема. Українські виробники шампанського, наприклад, ще 10 років тому дізналися, що їм доведеться змінювати назву своєї продукції. Відтоді більшість виробників ігристих вин відійшли від назви «шампанське» і взялися просувати власні торговельні марки, як-то «Артемівське», «Крим» тощо.

Натомість коньячники не роблять нічого і не полишають спроб переконати уряд та ЄС у тому, що вони мають зберегти назву «коньяк».

І те, що це юридично неможливо, їх не зупиняє.

Виробники пояснюють, що заміна назви на «бренді» призведе до катастрофічного падіння попиту, оскільки українські споживачі переконані, що бренді є продукцією нижчої якості, аніж коньяк. Альтернативою цьому є створення та просування власної назви; саме такий шлях обрала Молдова. Але наші виробники не роблять і цього та продовжують наполягати на своєму праві випускати коньяк.

До слова, одного разу українським коньячникам вже вдалося умовити ЄС піти на поступки з цього питання. При вступі України до СОТ європейці погодились: якщо у Франції виробляють коньяк, то у нас – «коньяк України». Але надалі українські виробники відразу ж знайшли, як обходити нове правило. Погляньте на коньячну пляшку, і ви помітите: слово «коньяк» на ній зазвичай пишеться великим шрифтом, а «України» – дуже маленьким.

Тому Брюссель, який обпікся одного разу, більше на поступки у цьому питання не йде. І саме тому можливість маніпулювання цією назвою так болюче сприймається у ЄС.

У Мінагрополітики стверджують, що цього разу не прагнули «ошукати» європейців і не хотіли порушувати Угоду з ЄС. У міністерстві запевнили «Європейську правду», що і самі воліли би не створювати конфлікт, але просто не мають нової назви, якою буде називатися український коньяк з 2026 року.

«Наразі разом із європейськими експертами ми працюємо над новою редакцією закону «Про виноград та виноградне вино». Серед іншого, у ньому має бути вказана нова назва для української коньячної продукції – за аналогією із Молдовою, де така продукція має назву дівін. Більше того, ми хочемо розпочати громадську дискусію щодо цієї назви», – розповів начальник відділу розвитку садівництва та виноградарства Віктор Костенко.

Його коментар, щоправда, не знімає питань щодо того, чому Угода з ЄС взагалі лишилася не згаданою у такому конфліктному документі.

Чи матиме розвиток нова проблема у відносинах з ЄС? Все залежить від того, чи дотримається уряд нової обіцянки, яку дав європейцям після виникнення конфлікту.

Так, за словами Віктора Костенка, нова редакція профільного закону має з’явитися до кінця наступного року. «А відразу після її ухвалення ми внесемо всі зміни й у підзаконні акти, де й зазначимо, що з 2026 року замість коньяку буде вживатися виключно нова назва, а до того – можливе їх паралельне існування», – пояснив представник Мінагро.

Отже, конфлікт ще може бути владнаний. І це добре.

Але лишається питання: навіщо уряду було створювати це протистояння?

Чи не легше було взагалі уникнути цієї проблеми? Чому в тексті наказу не знайшлося місця для бодай найменшого посилання на Угоду про асоціацію?

Адже це дозволило би уряду взагалі уникнути появи неприємних запитань з боку ЄС.

А найголовніше – те, що схожі «малопомітні» порушення Києвом окремих положень УА стають занадто частим явищем. Іноді вони виникають через лобізм виробників, які свідомо хочуть обійти вимоги ЄС, але часом причиною є те, що в уряді немає обов’язкової перевірки рішень на сумісність з Угодою.

Це видається нонсенсом, але це правда.

В той час як у Раді обговорюють конституційні зміни про «стратегічний курс України на зближення з ЄС», в уряді продовжують ухвалювати документи, які суперечать базовому документу у відносинах України з Євросоюзом.

Не дивно, що на цьому тлі Брюссель не виключає спроби України вкотре всіх обдурити – навіть якщо в реальності проблемою є помилки або нехлюйство українських бюрократів.

Це має просту назву: відсутність довіри. Саме це є нашою ключовою проблемою у відносинах з партнерами. І ця проблема, на жаль, не лікується коньяком.

Информация о материале

Опубликовано: 06 сентября 2018