Главная

Чушь с серьезными последствиями

«Налоговые мечтания» — именно так я собрался поначалу назвать заметку о проекте Налогового кодекса. Даже выбрал верную цитату из романа «Бледный пламень» Набокова. Звучит она так (извините, в моем переводе): «Internally, until corruption, betrayal, and Extremism penetrated it, the People’s Place (parliament) worked in perfect harmony… Harmony, indeed, was the reign’s password. The polite arts and pure sciences flourished. Technology, applied physics, industrial chemistry and so forth were suffered to thrive … The climate seemed to be improving. Taxation had become a thing of beauty…The poor were a little richer, and the rich a little poorer». «The Pale Fire».

«Парламент работал в прекрасной гармонии, доколь в его ряды не прокрались коррупция, измена и экстремизм… Гармония воистину стала девизом правления. Изящные искусства и прикладные науки процветали. Технология, прикладная физика, промышленная химия и им подобные были на взлете… Казалось, улучшается даже климат. Налогообложение обратилось в произведение искусства… Бедные слегка богатели, а богатые потихоньку беднели». «Бледный пламень».

После я намеревался скрупулезно оценить наиболее одиозные нормы НК и дать свои предложения, используя общепринятые нормы эконометрики, формальной логики и социологии. Но быстро передумал. И вот отчего.

Во-первых, квинтэссенция этого НК проста — как немедленно ободрать бедных и быстро озолотить богатых. А если уж относить НК к произведению искусства, то исключительно к школе примитивистов. В общем, по Набокову явно не выходит.

Во-вторых, авторы этого НК нервно относятся к любым попыткам изменить его текст. Это объяснимо. Помните, в июле первая версия НК получила около 6 тыс. замечаний и со скандалом была возвращена Азарову. Янукович, хоть и запоздало, пригрозил заветировать проект, если он не будет отвечать «народным чаяньям». Беря по козырек, Азаров объявил о «всенародном обсуждении» Налогового кодекса. Обсуждение получилось смехотворным — его провели в пору традиционных отпусков (июль—август) в стиле одобрения решений съездов КПСС. В официальных мероприятиях участвовали преимущественно местные чиновники, налоговые работники и назначенный властью бизнес.

Косвенная критика «всенародного обсуждения» прозвучала из уст главы Госкомпредпринимательства, который вроде бы заявил, что обсуждать с предпринимателями Налоговый кодекс — все равно, что дискутировать с преступниками об Уголовном кодексе. Своеобразное понимание роли налогоплательщиков в жизни отдельно взятого чиновника. В общем, подумал я, напишу я предложения или нет, результат будет одинаково бессмысленным.

Кстати, несмотря на заявленный Азаровым «ослепительный успех всенародного обсуждения», к концу прошлой недели в профильный парламентский комитет поступило около 4,5 тыс. правок. Литвин поторопился обозвать это диверсией и торпедированием принятия НК, но в очередной раз попал впросак. Ведь большинство предложений были внесены именно членами правящей коалиции. Это неудивительно: вряд ли вы там найдете депутата, фактически не занятого в бизнесе. А любой налог на бизнес ведет к уменьшению богатства его владельца. То, что налоги теоретически увеличивают благополучие всего общества, власть явно не волнует.

Не наговаривайте, ведь вашим коллегам заниматься бизнесом запрещено. Верно. Но задайтесь вопросом, отчего же масса народных депутатов занимает формальные должности «почетных председателей» банков и корпораций? Почему закон Гриценко о борьбе с коррупцией откладывается из года в год? Где в проекте этого НК существуют правила обложения лиц, чьи задекларированные доходы не дотягивают до фактических затрат на поддержание стиля их жизни? Вопросы явно риторические, правда?

Сообразив, что для авторов НК слог Набокова слишком тяжел, а его налоговые мечтания попросту нелепы для них, я решил приземлить мою заметку до уровня Синтии Льюис (Cynthia Lewis). Расскажу, почему. Иногда я читаю на ночь моей семилетней дочке ее книгу «Мои дети меня научили» (My kids have taught me). Домохозяйка из забитого американского села собрала высказывания своих детей и с юмором пересказала. Эта книга стала мировым бестселлером в середине 90-х. Она основана на философии воинствующего индивидуализма. Вот несколько цитат: «если у тебя течет нос, не стоит ждать незнакомца, который его подотрет»; «будь первым, кто поставит след на свежевыпавшем снегу»; «всегда приноси в школу вещь, которую можно продать».

Читаю эту книгу по двум причинам — хочу научить дочь английскому и мечтаю привить ей иммунитет от восприятия мира лишь через призму борьбы с другими людьми или ради денег. Судя по содержанию НК, его авторы входят в секту малообразованных воинствующих индивидуалистов. Поэтому все мои дальнейшие заметки будут построены не на логике мечтателя Набокова, а исходя из цитат приземленной Льюис.

«Who cares what happened last week?» (Кого заботит, что случилось на прошлой неделе?)

Однако в 90-х, когда случилась масштабная трудовая миграция, мы пытались не столько собрать налоги с бывших учителей и медиков, сколько дать им возможность найти новую работу, стать самозанятыми людьми. Была введена упрощенная система налогообложения. Именно поэтому сегодняшняя безработица в Украине в три раза меньше, чем в Польше, и в полтора раза, чем в России. В принципе, украинцы любят работать, вовлекать в работу членов своих семей.

Но, к сожалению, философия этого НК проста: проект ограничивает свободу малого и среднего бизнеса, при этом наделяет правом крупный бизнес вовсе не платить налоги. Это опасно и влечет за собой увеличение числа нанятых и уменьшение числа самозанятых лиц.

В принципе, такой подход не нов. В начале 90-х у меня случилась дискуссия с Леонидом Кучмой, тогдашним премьер-министром. Он рассказал, что ему симпатична экономическая модель Южной Кореи. Суть модели сводилась к тому, что экономикой страны управляет ограниченное число частных корпораций. Их топ-менеджеры априори лояльны к действующей власти. Культивируется теория «пожизненной карьеры», когда нанятое лицо системой поощрений и бонусов привязывается к рабочему месту. При этом самозанятость не поощряется, поскольку политически сложно контролировать поведение финансово независимых лиц.

Тогда я перечить не стал, но как-то, через десяток лет, напомнил Леониду Даниловичу, что два президента Южной Кореи попали в тюрьму, а их теория управления государством привела к всемирному кризису 1998 года. «Почему?» — спросил тогда Кучма. Ответ прост: стоимость ошибки топ-менеджера велика. Один раз ошибся — и страна идет под откос. А экономического буфера, вроде мелкого и среднего бизнеса, не существует.

«Play, don’t watch» (Играй, а не наблюдай)

Это главное правило парламентских лоббистов (в дурном понимании этого слова). Круглые сутки они не выходили из налогового комитета Верховной Рады. Поэтому получить полную картину «переговорного процесса» было попросту нереально.

В прошлую среду состоялось финальное заседание комитета по поводу НК. За пять минут до его начала была роздана сравнительная таблица на 1723 страницах. Отчего-то только народным депутатам и отчего-то только под их расписку. Многочисленным представителям приглашенной «общественности» пришлось лишь облизываться, глядя на засекреченный документ.

«Когда же это все читать?» — спросил я у соседа по столу, регионала. «А зачем вам нужно?» — искренне изумился он. В том-то и дело.

По закону, каждая правка к проекту должна голосоваться членами комитета. Но комитет, где большинство состоит из регионалов, одного коммуниста и одной литвиновки, принял оригинальное решение — голосовать блоками. Что такое блок, спросил я. Разные налоги, был ответ. Ну, допустим, налог на прибыль предприятий и налог на физлиц связаны между собой. Как же можно их голосовать отдельно? Внятного ответа я не получил.

Ради «спортивного интереса» на заседании комитета я задал несколько вопросов. В первую очередь они касались коррупции и будущего малого бизнеса.

Например:

Почему дивиденды, уплачиваемые в материнскую офшорную компанию, не облагаются в Украине? Одиозным примером служат компании доморощенных олигархов, которые неоднократно обменивали свои акции на акции дутых офшорных компаний. Пример о выводе капиталов найдете в Интернете (например, по ссылке http://bizkiev.com/content/view/249/610/ ). Допустим, Кипр, Швейцария, Лихтенштейн и штат Делавэр в США формально не являются офшорными территориями. Но такой прием используется для уменьшения уплаты налогов в бюджет Украины, поскольку репатриация дивидендов в эти юрисдикции налогом не облагается.

Знаете, какой ответ я получил от ведущего? Пусть Кабмин самостоятельно устанавливает «запретные» страны. Звучит смешно, поскольку авуары членов этого Кабмина, по слухам, находятся именно в этих странах.

Почему дивиденды, уплачиваемые физическому лицу, не должны облагаться при их выплате — ведь это же узаконенная коррупция? Напоминаю, что дивиденды получают собственники предприятий, а их сумма не облагается пенсионными взносами. Знаете, какой ответ я получил от ведущего? Такой нормы нет в проекте. Да есть такая, настаивал я в присутствии сотен свидетелей. Нету, отрезал ведущий. Наверняка он не читал проект или, наоборот, слишком подробно его читал.

Почему роялти, уплаченные нерезидентам, не могут превышать 4% от их прибыли? Маразм полный, поскольку для продавцов легальных фильмов или музыки роялти составляют 90% их затрат. А что, к примеру, по поводу «Макдональдса» или «мерседеса»? Так мы договорились с Минфином, терпеливо объяснил ведущий.

Почему вместо четырех групп основных фондов предлагается ввести 16, ведь это дискриминирует инвестиции? Так решил Минфин, ответил ведущий, но зато мы позволим списывать на затраты 10% от ремонтов. «А причем тут одно к другому, — спросил я, — увеличьте стоимость амортизации на значимые продукты и при этом норму их ремонтов». — «Если вам не нравится, давайте голосовать», — нервно предложил ведущий, поскольку явно был не в теме.

Почему от простого, пулового способа начисления доходов и затрат мы переходим на национальные стандарты бухучета, сварганенные Минфином наподобие солянки из мертвых бухгалтерских правил СССР и эклектичного набора правил финансового аудита разных стран? Какова судьба пресловутых налоговых разниц? «30 предложений об отмене теории налоговых разниц было подано депутатами, — ответил ведущий, — парламент их наверняка поддержит». — «Но тогда же нужно возвращаться к пуловому способу», — предложил я. Ведущий был явно растерян. «Пусть парламент решает», — сказал он. «Это все равно, что поставить на голосование великую теорему Ферма», — поерничал я в микрофон.

Почему вводятся 10-летние налоговые каникулы для гостиниц и легкой промышленности? Чем же хуже сельское хозяйство или, допустим, производители танков и ІТ-технологий? Ответ получен не был. Впрочем, и так понятно — запредельная коррупция.

Последний вопрос, который я задал, был таков: «Отчего товары и услуги, поставленные СПД, не принимаются в затраты плательщика налога на прибыль предприятий, ведь таким образом правительство Азарова фактически убивает сектор самозанятых лиц?» Ведущий затруднился ответить и передал слово Копылову, первому заместителю министра финансов. Копылов рассказал, что в соответствии с мировой практикой малый бизнес должен работать исключительно в розничной торговле.

Я немедленно попросил дать пример такой мировой практики. Зал взорвался хохотом. После Копылов устало сослался на очередное письмо МВФ. Поскольку я это письмо читал, то предложил его всем раздать. «Бегать за письмом не стану», — нахально ответил Копылов. Для чистоты идеи я предложил проголосовать о снятии всех ограничений для поставок малого бизнеса плательщикам налога на прибыль предприятий. «За» был один. В итоге я заявил, что не желаю принимать участие в ритуальной пляске папуасов вокруг тотема Азарова под названием НК, и покинул зал. Под робкие аплодисменты.

«It’s easier to start over on a clean sheet of paper than to erase the drawing you don’t like» (Лучше начать с нового листа, чем править испорченный)

Любая кодификация права нужна для того, чтобы разрозненные нормы собрать в единый документ, придумать единый понятийный аппарат и изложить их простым, доступным языком для восприятия пользователя.

В понимании украинской кодификации, налоговых кодексов в мире не существует, кроме стран СНГ. Есть так называемые налоговые кодексы в странах англо-саксонского права: США, Австралии, Новой Зеландии, Сингапуре и т.д. Но их нормы определяют на центральном (федеральном) уровне общую природу налога, общие права и обязанности плательщика и используются исключительно при судебном споре, не имея при этом статуса норм прямого действия.

В странах Евросоюза существуют своды разнообразных налоговых законов, подчиненных директивам Еврокомиссии. Кстати, Россия принимала поглавно НК в течение двух лет, а Казахстан, чей налоговый кодекс считается образцовым на постсоветском пространстве, — около четырех лет.

Допустим, что нам отчего-то захотелось написать Налоговый кодекс как исключительный документ, который определяет права и обязанности налогоплательщика. Ладно. Но, следуя логике, такой кодекс должен вобрать в себя все без исключения законы, по которым гражданин или компания должны платить налоги. Что же мы видим? За бортом этого НК остались такие важные законы, как закон о статусе налоговой службы, государственной пошлине, использовании регистраторов расчетных операций (РРО), едином сборе при импорте товаров и т.д.

Кроме того, за бортом НК остался закон о едином сборе на пенсионное страхование и социальное обеспечение, который по своей экономической сути является налогом, а ведь нормы этого закона приводят к росту стоимости рабочей силы и к тенизации экономики.

Я как-то спросил у представительницы Минфина, отчего они не желают включать нормы закона о налоговой службе в НК. «Понимаешь ли, — вальяжно заметила она, — это не ко времени. В законе о налоговиках прописаны нормы о льготах и дополнительных пенсиях. Если мы их внесем в парламент, то могут обрезать. Вот я в гражданском хожу, но в год мне полагается пара тысяч на покупку формы. Плата за погоны отдельная». — «А почему же нет госпошлины?» — робко спросил я. «Да ладно, — был вялый ответ, — все нотариусы под Минюстом сидят. У министра и спрашивай».

В общем, мне априори не нравится сама идея такого Налогового кодекса. Не понимаю, как можно в одном документе соединить правила обложения доходов граждан с правилами добычи леса или правила обложения прибыли компаний с налогом на собак. Если кто-то хочет устроить налоговую революцию — нет проблем, пишем с чистого листа и советуемся. Последнее слово — ключевое.

«Sometimes the biggest apple has the biggest worm» (Иногда в самом большом яблоке живет самый большой червяк)

Исходя из норм Бюджетного кодекса, госбюджет на очередной год строится на правилах налогообложения, действующих на середину августа предыдущего года. Новая редакция Бюджетного кодекса была недавно подписана Януковичем и после опубликования стала законом. Следуя новым правилам Бюджетного кодекса, Азаров подал проект госбюджета на 2011 год на рассмотрение парламента. Но Литвин возвратил этот проект, поскольку, по его мнению, проект не учитывал изменения, предусмотренные в проекте Налогового кодекса, принятого в первом чтении.

Большей глупости или наглости за 16 лет пребывания в парламенте я не наблюдал. Наверняка Литвин вместе с Азаровым решили наплевать на Бюджетный кодекс, подписанный Януковичем.

Следуем далее. В случае принятия НК парламентом у Януковича есть два варианта — заветировать закон или его подписать. Если Янукович подпишет НК, то он будет выглядеть шутом, поскольку нормы Налогового кодекса категорически противоречат нормам Бюджетного кодекса, им же ранее подписанного. Если Янукович ветирует НК, то кто-то должен пострадать. По крайней мере, из тех лиц, кто решил Януковича превратить в шута.

«Stamp your feet when you get angry» (Топай ногой, когда ты рассержен)

Я почитал проект НК, я искренне рассержен и, честное слово, хочу топнуть ногой. И вот почему.

У вас назойливо течет унитаз. Спозаранку разбитым вы приходите на работу. Альтернатива — позвать сантехника. По новому Налоговому кодексу, сантехник должен прийти с кассовым аппаратом под мышкой и выписать вам чек. Нет чека — нет унитаза.

Не дай Бог у вас заболел ребенок — высокая температура. По новому Налоговому кодексу, врач должен прийти к вам с кассовым аппаратом. До того как спасти ребенка, врач должен выписать чек. Нет чека — нет здорового ребенка.

Вы полюбили. А потом не сложилось. Хотите по-доброму разъехаться. Новый кодекс требует заплатить 20% налога от размена квартиры, которую вы вместе нажили.

Вас уволили. Поэтому вы решили затеять собственное дело — выживать как-то надо. По новому Налоговому кодексу, условием вашей регистрации как предпринимателя является продажа товаров или услуг на 500 тыс. грн. за прошлый год. Альтернатива — регистрация безработным.

Ваше дите пошло в школу. «Мама, — радостно сообщил ребенок. — Мне сказали, что я прекрасно пою (рисую, танцую и т.д.). Запиши меня в школу». Стоимость такого обучения облагается по новому Налоговому кодексу. Раньше такого не было.

Вам повезло, и вы накопили денег. У вас есть альтернатива — держать деньги дома, вложить в депозит или сделать инвестицию. По правилам нового Налогового кодекса, наилучшим вложением денег является депозит или инвестиция в офшорную компанию. Но позволить себе создать свою офшорную компанию могут только богатые люди, правда? Я уж не говорю о том, на кого будут работать ваши деньги.

Вы не хотите заболеть. В этом случае стоимость вакцинации вас и ваших детей по новому Налоговому кодексу облагается налогом. Раньше такого не было. Кстати, иногда вакцинация является обязательным условием принятия ребенка в садик или школу.

Вы заболели. Вам повезло, если вы заболели СПИДом или туберкулезом. Если вам не повезло, попытайтесь стать инвалидом. В иных случаях вам придется платить налог на лекарства. В общем, чем тяжелее вы заболели, тем дешевле вам будет умереть по новому Налоговому кодексу.

Вы умерли. Вам частично повезло. Если вас будут хоронить традиционно, то, по нормам нового Налогового кодекса, придется заплатить налог за гроб и венки. Но вы можете сэкономить на своих похоронах, если ваш прах будет развеян после кремации. Такое действие новым кодексом не облагается НДС.

Вы циничный и самодостаточный олигарх, который не собирается умирать. Бинго! Вы абсолютно выиграли, поскольку вам плевать на сантехников, отечественную медицину и образование детей в Украине, да, впрочем, и на все налоги нашей страны. Новый Налоговый кодекс фактически распластывается перед вами. Чего только стоит норма о том, что дивиденды от ваших компаний, декларирующих убытки, будут без всяческих налогов переводиться в офшоры, а налоговые службы — относиться с пониманием к вашим непомерным затратам.

Скажите по секрету, вы уже купили место на пятой линии кладбища Пер ла Шез в Париже? Купите, это престижно. Если не понадобится, отдайте в аренду. Но по французскому праву вам придется заплатить налог.

Судя по стеклянным глазам членов комитета, НК будет принят. Если нет, то провал НК будет стоить Азарову должности. Хотя возможны варианты: попросту сменят министра финансов или его наиболее одиозных заместителей. Смешно и горько.

Кодекс предполагается ввести с нового года. Представьте себе, что с 1 января вы будете теоретически субъектом криминального права…

В этой заметке мы не поговорили об акцизах, роялти и плате за добычу природных ископаемых (Бог мой, это было бы отдельной драмой!). Поговорим, наверное, после. Когда-то. Потом.

Информация о материале

Опубликовано: 18 ноября 2010

Липовые митинги. Как я это делал

Однажды к нам в общежитие зашёл предприимчивый молодой человек и предложил заработать деньги. Мои сожители заинтересовались и начали расспрашивать. Парень объяснил, что завтра нужно будет пойти на митинг. Два вопроса, которые ещё остались невыясненными, были «сколько?» и «во сколько?». Оказалось, тариф стандартный, а собираться нужно у входа в общежитие завтра в восемь утра, оттуда нас поведут в нужное место. Естественно, университет придётся прогулять.

Мы шли нестройной колонной по улице Московской в Киеве, понятия не имея, куда же нас все-таки ведут. Особого интереса этот вопрос ни у кого не вызывал – главное, что делать там ничего не надо. По словам парня, который нас вёл, нужно «просто постоять» пару часов и после пересчёта нам заплатят обещанные 30 гривен – по тем временам сумма для студента приличная, стипендия была около 100, а жить на родительские деньги казалось чем-то неправильным – мы ведь уже «взрослые люди». Было в этом и что-то авантюрное – университет мы прогуливали не просто так, а с целью, тем более, по заверениям старшекурсников, ничему толковому нас на первом курсе не научат, что потом, конечно же, оказалось правдой. И вот пока наши друзья пробирались сквозь повторение общеобразовательных предметов, которые они зачем-то уже проходили в школе, мы проводили время на свежем воздухе, заводили новые знакомства... А это было куда интереснее! Все это я говорю для того, чтобы вы поняли: далеко не все люди шли на митинги ради денег.

Добравшись до назначенного места, мы увидели небольшую компанию таких же «добровольцев». Их присоединили к нам и попросили всех встать в три шеренги спиной к высокому серому зданию, которым оказался Хозяйственный суд Украины. Нас сразу же пересчитали – получилось что-то около двадцати «троек». На другой стороне довольно широкой улицы стояла уже менее организованная и более разношёрстная толпа, заметно старшего возраста. Все они сбились в кучку у микрофона и автобуса с установленными на него колонками, каждый выступал с речью где-то минут по пять, в которых слышался то надрыв, то осуждение, то призывы к помощи.

Сначала интереса их слова не вызвали, на улице было зябко, закурив, захотелось выпить кофе, и тут нас ждал первый сюрприз – выходить из строя запрещено, нам, мол, не за это деньги платят. Согласившись с резонными словами, мы уже от скуки начали вслушиваться в призывы наших соседей. Они называя себя работниками «...ского судостроительного завода», решительно выступали против реприватизации их родного предприятия, так как это «приведёт к упадку, вызовет волну сокращений, снизит количество государственных льгот и, в конце концов, просто разорит казну».

Их слова оказали действие на наши ничем в тот момент не занятые умы, и из сопереживания за родное судостроительство мы начали поддерживать самых удалых ораторов одобрительными возгласами. Увидев это, наш «вожатый» зашикал на нас и вежливым тоном предложил замолчать. Мы притихли. Закравшееся по этому поводу сомнение было через несколько минут подтверждено выдачей каждому листков с приблизительно таким текстом: «Я, Имя Фамилия, работник ...кого судостроительного завода высказываюсь за реприватизацию, так как...». Далее следовал привычный оправдательный текст нынешней политики управления во главе с «нашим прекрасным и таким работящим» начальником, который как раз и собирался купить завод, чтобы, естественно, облагодетельствовать так горячо любимых им подчинённых, преодолеть сложности современной жизни и «стремительным домкратом» поднять производство.

Тут-то мы поняли, почему нельзя поддерживать наших визави. Все это начало приобретать оттенки фарса, когда первый парень, не разобравшись в тексте, так и прочитал, запинаясь, в выданный ему в руки громкоговоритель: «Я, Имя Фамилия...». Тем самым вызвав, естественно, смех и аплодисменты с обеих сторон.

Когда все закончилось, после ещё одного пересчёта нам выдали деньги, правда, только по 25, под предлогом чрезмерного количества митингующих. Никто из-за этого особо не расстроился – не за деньгами шли. Возможно, вас смутит бессмысленность такой акции, ведь всем же понятно, что никакие мы не работники завода, что на нас внимания серьёзный человек никогда в жизни бы не обратил и уж к призывам нашим точно не прислушался. Но если посмотреть с другой стороны, то острого репортажа из этого уже не сделаешь, ведь не все «работники завода» выступали против реприватизации, а уж на судей никто влиять не собирался, они у нас люди невпечатлительные и руководствуются лишь веяньями зелёных флагов с американскими президентами.

Так я впервые продал свои социополитические взгляды, которых не так уж много осталось после разочарования в «оранжевой» революции. Через некоторое время походы на разнообразные митинги стали делом обыденным, это была работа ничем не хуже других студенческих подработок. Все изменилось, когда я познакомился с девушкой из своего общежития, которая занималась организацией «массовки». Она предложила мне небольшую доплату за то, что я буду приводить с собой друзей, отвечать за них и управлять ими. Впоследствии количество людей росло, как снежный ком.

Давайте теперь немного разберёмся в механике митингов, чтобы Вам было проще ориентироваться в дальнейшем.

Вся система недалека от обычных рыночных отношений: уполномоченный заказчиком человек обзванивает всех организаторов (благо, в Киеве выбор велик), устанавливает определённые условия для проведения акции (количество людей и время). Исполнители же, в свою очередь, говорят, смогут ли они это сделать и называют свою цену, т.е. участие в акции разыгрывается на импровизированном аукционе. Дальнейшая организация напоминает сетевой маркетинг, финансовую пирамиду и казацкую армию одновременно. Так, «атаман» набирает себе «сотников», а те в свою очередь – «десятников». В особо важные для украинской политики дни появляются ещё и «тысячники». Чины, естественно, относительны, вчерашний «атаман» может быть сотником у сегодняшнего просто потому, что заказ достался ему – никакой конкуренции. Это, скорее, похоже на братство. В действительности, я сохранил прекрасные отношения с моими «соперниками» за политические деньги, мы делали одно дело и не раз оказывались в подчинении друг у друга.

Теперь как это все финансируется и откуда берутся цены. Заказчик выделяет определённую сумму с расчётом на размах акции и возможную инфляцию, все это «в идеале» должно поделиться поровну и в равных частях дойти до единичного митингующего. Но это не так. Подрядчик берет себе от 5 до 10 % суммы на «организационные нужды», так же поступают все его нижестоящие помощники. В итоге, до людей порою не доходит и половина выделенных денег, все зависит от длины цепочки. Поэтому ситуация, когда одна часть митингующих стоит за одну сумму, а вторая на таких же условиях за намного меньшую, случалась сплошь и рядом. Человек, нашедший «непаханую» территорию, т.е. вуз или ПТУ, где люди никогда не занимались подобным, может хорошо обогатиться за счёт очень маленьких выплат своим трудящимся. Мне, например, один раз попалось училище, где пара десятков людей хотели пойти бесплатно, просто из интереса, остальные же запрашивали низкие по тем временам гонорары. Но не раз я и сам ставил людей по заниженным ценам, оказываясь внизу пищевой цепочки, просто потому, что не находил нужных людей в нужное время.

Есть ещё один способ быстро заработать денег – не выдать оплату своей тысяче или даже нескольким. Казалось бы, это ход единоразовый, но это не так. Да, с тобой не будут уже работать все твои сотники, но ведь всегда можно найти новых, а дела до таких афёр заказчикам вообще нет никакого – акция проведена, и это главное. Вот такая рыночная экономика.

Немного о таком интересном феномене, как «духи». Первое время, когда я только попал в этот бизнес, нас очень регулярно выстраивали и пересчитывали, иной раз частота доходила до получаса. Вроде бы ничего сложного, но постоянно держать под контролем с полторы сотни раздолбаев, особо не заинтересованных в результате, отпускать их по очереди в туалет и за сигаретами и держать в узде довольно проблематично. В день иногда тратилось до сорока гривен только на мобильный, чтобы вовремя одёргивать «загулявших». Позже, когда митинги стали ежедневными, доходили до двенадцати часов, а мы, наконец, прибились к одной политической партии и осели в их палаточных городках, пересчёты становились все реже и реже, и, заработав доверие, мы добились того, что нас проверяли только два раза – в начале и в конце. Вот тут-то и появились «духи» – они приходили утром, заявляли о своём присутствии и удалялись восвояси – кто по своим делам, кто в университет, кто праздно шататься по городу, вечером прилежно возвращаясь за полчаса до финального подсчёта. Мы такие вольности разрешали лишь нашим друзьям, все остальные дежурили у палаток, и несанкционированные отлучки карались либо выговором, либо небольшим финансовым взысканием. Иногда вместо одного товарища вечером приезжал другой или вообще незнакомый нам человек, который подменял его. Были ещё и «бестелесные духи»: порой под конец не хватало пять-шесть человек, и вместо того, чтобы кого-то звать на помощь, брали проходящих мимо людей и предлагали заработать 10-15 гривен, просто постояв пять минут. Потом идея шагнула дальше и повторялась ещё и утром, таким образом, мы получали до ста гривен с одной «мёртвой души».

Следующим интересным нововведением были ночные митинги. Тут уже дисциплина падала ниже всякого уровня, естественно, и речи не было о том, чтобы выстоять десять часов в колонне всю ночь, поэтому после пересчёта и отъезда ответственных все либо рассаживалась на лавочки спать, укутавшись в тёплые пледы, розданные организаторами, либо шли за алкоголем. Была уже поздняя осень, и на улице было прохладно, играли на гитарах и развлекались как могли всю ночь. Затем после утреннего пересчёта разбредались по домам спать. На такие митинги люди шли куда охотнее, так как не нужно было стоять, как истукан, весь день, с флагами и накидками.

Проблема с алкоголем стояла и днём. Несколько раз, вернувшись через несколько часов после пересчёта, я нашёл всю свою «братию» основательно подвыпившей: покупали сладкую газировку, вливали туда водку или коньяк и спокойно пили посреди «политической борьбы». Ничем страшным это не заканчивалось, просто приходилось выставлять трезвых в первый ряд. С наркоманами мне вести дела, слава богу, не приходилось, но было и такое.

Вообще, бывало разное. Порой устраивали показательные противостояния: привозили людей из регионов, которые ничего не понимали, стравливали с друг другом, а кольцом вокруг них ставили киевских – для массовки. Приглашали и какого-нибудь политика средней руки для большего энтузиазма окружающих и, конечно же, по этому поводу вызывали журналистов – тут уже можно было сделать хороший репортаж. Привлечение приезжих было выгодным делом – и заплатить им можно было меньше, и отрабатывали они заметно ответственнее.

Хотя мы уже давно на вопрос «за кого стоите?» отвечали честно – «за деньги». В один памятный день по моей инициативе моя «могучая кучка» из десяти человек для очистки совести за один день умудрилась отстоять за пять (!) политических партий одновременно, благо митинги проходили рядом, и, пробежавшись от Майдана Независимости к Европейской площади и заглянув в Мариинский парк, мы смогли записаться у пяти сотников, погуляв пару часов и снова пройдясь тем же маршрутом, постоянно меняя накидки и флаги, отметились во второй раз и получили свои деньги. Конечно, вполне ожидаемо случилась накладочка, и на один пересчёт мы не успели. Ничуть не огорчившись, пошли праздновать победу над политическими стереотипами. Такие вещи случались не раз, и однажды такая история попала в известный журнал, где это было задокументировано на фотографиях, обсосано экспертами, но, как и ожидалось, не вызвала никакого резонанса.

Естественно, никакие политические взгляды никого не интересовали, и лично для меня (а я уверен – и для каждого) вся эта оранжево-сине-красно-белая кутерьма слилась в одну яркую картинку. У каждого из нас есть фотографии с атрибутами разных партий с разными лозунгами. Нам казалось, что это только для нас уже нет никакой разницы между политическими силами. Однако на митинге, посвященном 9 Мая, когда к нам подходили люди из разных частей Украины и говорили о правительстве, ситуации в стране и о своих взглядах на жизнь, нам стало ясно, что большинству людей не так уж и важно, кто победит. Когда к нам одновременно подошёл коренной донетчанин и два ужгородца, я уже ожидал конфликта – люди были из народа и любили украсить речь красным словцом. Но, на удивление, разошлись они дружно, пожав друг другу руки и пожелав нам и друг другу «счастья в Украине!».

После всего этого я не верю ни в какую политику, не смотрю новости, я прекрасно понимаю, что все продаётся и все покупается. И это, наверное, к лучшему, так меня научили жить в современном обществе, в котором нельзя слепо верить кому-либо.

Эта довольно яркая страница моей молодости будет греть меня воспоминаниями, и внукам расскажу, как мы «демократию строили». Со многими людьми я познакомился там, и это стало началом крепкой дружбы, нас сплотило общее дело и пройденные сложности. Многому там и научился – например, управлять толпой и быстро принимать важные решения. Видите, даже в отрицательных политических моментах можно найти положительное. Я, например, нашёл. Чего и вам желаю.

Информация о материале

Опубликовано: 18 ноября 2010

Системная защита прав организаторов азартных игр?

2004 год на самом деле имел намного более существенные последствия для украинской государственной системы, чем это может показаться на первый взгляд. В одночасье где по политическим, а где и просто по личным мотивам оставили свои должности тысячи государственных чиновников, составляющих золотой фонд украинской бюрократии. Их места заняли, возможно, даже очень порядочные и честные люди, однако с небольшим изъяном — полным отсутствием профессионализма, что заставляло отсутствие необходимых знаний компенсировать пламенными речами, природную лень — видимостью работы, зарабатывание денег — банальным воровством.

Последующие пять лет правительственной чехарды, резкого и постоянного изменения курсов и задач, попросту говоря, беспорядка на государственном уровне кумулятивно усилили эффект кадровой чистки, развратив государственную машину. Ведь цениться стали не результаты сложной многочасовой работы по подготовке качественного документа, а хорошо подвешенный язык в совокупности с заверениями в личной преданности, не красиво найденное решение проблемы в рамках законодательства, а быстрый и яркий пиар-ход с не обязательно просчитанными наперед последствиями.

Как это ни странно, но новая властная команда в целом (за исключением некоторых отраслей, куда вернулись настоящие профессионалы) пренебрегла уроками, которые преподала на своем примере власть помаранчевая. Вновь подбор кадров по принципу личной преданности, расчет должностями за былые заслуги приводят на чисто бюрократические должности людей, ранее не имевших ничего общего не только с государственной системой, но и с той отраслью, которой им предстоит руководить, людей, приносящих государству очевидный вред, унижающих его авторитет не только своими действиями, но и самим фактом своего явного несоответствия занимаемой должности.

Прошу извинить за столь пространное вступление, но именно оно дает нам возможность оценить истоки проблем одной из самых противоречивых и скандальных отраслей отечественной экономики — игорного бизнеса.

Запрещенный в июне 2009 года в качестве удачного пиар-хода со стороны «профессионалов» от помаранчевого правительства игровой бизнес полностью ушел в тень, значительно усугубив свое негативное влияние на общество, не платя обществу (государству) ни копейки от своих сверхприбылей, которые с течением времени только увеличились…

Под прикрытием интернет-кафе

Очередная смена состава руководства отраслью в уполномоченном на это Минфинанcе привела в соответствующее подразделение министерства людей, которые по всем признакам не в состоянии предложить обществу конструктивный, разумный и экономически просчитанный вариант организации игорного рынка. Отсутствие четкого видения концепции построения рынка подтверждается даже не столько фактом ее отсутствия как единого целостного документа уже на протяжении без малого 20 лет независимости Украины, сколько действиями власти в последние полгода в сфере игорного бизнеса.

Залы игровых автоматов под прикрытием интернет-кафе сверкают огнями ночных витрин во всех городах нашей родины, полностью восстановив былой (до запрета в 2009 году) охват самых посещаемых мест. Однако это мало волнует чиновников. Их больше заботит свое личное место на игорном рынке. К примеру, им хотелось бы создать очередной государственный орган, какую-нибудь чрезвычайную комиссию, которую затем и возглавить, или, на худой конец, хотя бы стать ее членом. А чтобы такое нововведение не ущемило интересы коллег из Минфина, его полномочия как органа лицензирования можно оставить при нем.

Всем сестрам по серьгам

Именно с таким предложением выступил Госпредпринимательства в последнем опубликованном на сайте ведомства законопроекте «Об азартных играх». Вдумайтесь, государственные чиновники предлагают создать новый государственный орган — Национальную комиссию по вопросам государственного регулирования организации и проведения азартных игр, который по их замыслу будет регулировать рынок одновременно с Минфином!

А как вам идея создания на бюджетные деньги государственного оператора лотерей, высказанная уже непосредственно самим Минфином?! Просто, но со вкусом. За счет государства создать очередного государственного монстра, единственной целью которого станет осваивание и распределение государственных ресурсов. Возможно, примеры существующих государственных предприятий в украинских реалиях (особенно национальных и особенно монопольных) ничему не научили авторов идеи? Думается, наоборот, как раз они и стали прототипом для такой блестящей выдумки, ведь не всегда, когда плохо государству, плохо и чиновнику.

Однако вернемся к уже упомянутому законопроекту «Об азартных играх». Широко разрекламированный документ, разработка которого была анонсирована еще при старой власти, стал общедоступен. Возможно, Госпредпринимательству в очередной раз не повезло с руководящими кадрами, возможно, наоборот, не повезло с тем, что кураторы данного направления как раз не изменились, — сказать сложно. Однако за качество презентованного документа просто стыдно. Стыдно «за державу».

В законопроекте есть идеи его создателя, внутренняя борьба автора, наброски некоторых тезисов, пожелания, где-то даже диалог автора с самим собой. Если бы автору добавить чуть литературного таланта, он, бесспорно, мог бы напечатать произведение солидным тиражом. Увы, в законопроекте отсутствует то, без чего не может существовать ни один нормативный акт — системы взаимосвязанных и взаимообусловленных норм, регулирующих отрасль. Проще говоря, нет логичного, четкого обоснованного содержания, не говоря уже о согласованности предлагаемых норм с нормами уже существующими.

Возьмем хотя бы уже упомянутую Национальную комиссию. По Госпредпринимательству, это правительственный орган. Почему же порядок создания, полномочия данного органа регулируются Верховной Радой? Почему регламент комиссии она утверждает себе сама? Возможно, автор не слышал о принципе разделения властей, закрепленном в ст. 6 Конституции, не говоря уже о Законе «О Кабинете министров», но, учитывая, что автором является государственный орган, такое предположение, мягко говоря, вызывает тревогу.

При этом полет мысли автора идет значительно дальше. Он предлагает не только ввести два дублирующих друг друга органа — комиссию и Минфин, он вводит еще один орган — Экспертно-апелляционный совет по вопросам организации и проведения азартных игр. Не утомляя читателя перечнем взаимоисключающих, противоречащих действующему законодательству, а где-то и вообще абсурдных полномочий этих государственных органов, отметим такую черту автора, как справедливость. Ведь он не забыл ни одну «заинтересованную» сторону — каждая сестра получила по серьге, в т.ч. и сам Госпредпринимательства, который является четвертым органом, управляющим по проекту многострадальным игорным рынком.

Налоговый иммунитет…

Принципиально новым словом в отечественном законотворчестве можно назвать попытку авторов проекта соединить в рамках одних и тех же механизмов и правовых норм два взаимоисключающих института — государственной монополии на проведение лотерей и лицензирования. У любого читателя возникнет вопрос: если лицензия является инструментом регулирования рынка при помощи квалификации его участников, то как деятельность единого оператора лотерей может лицензироваться? Вопрос риторический.

Позиция законопроекта в вопросе налогообложения отображает общее состояние хаоса, существующее сегодня в подходах к организации рынка в целом в системе власти. Ст. 12 законопроекта не просто содержит налоговую норму, что прямо противоречит Закону «О системе налогообложения», данная налоговая норма призвана предоставить такому недоразвитому в Украине бизнесу, как игровой, дополнительную льготу: Госпредпринимательства предлагает уменьшить в два раза налог с выигрышей! Дальше — больше. В ст. 19 проект предполагает запретить какие-либо принудительные взыскания средств с организаторов игр, кроме взыскания платы за лицензию. Подобного иммунитета не имеют даже дипломатические учреждения! Анализ документа свидетельствует о том, что это не ошибка автора, это единственное, что в законопроекте можно назвать системным — защита прав организаторов азартных игр. Такой неутешительный вывод порождает вопрос: а собственного ли авторства документ разместил Госпредпринимательства на своем сайте или, возможно, к нему приложились те же организаторы азартных игр?

…и администрирование

Подобный вопрос об авторстве возникает и касательно новой инициативы Минфина, изложенной в проекте Налогового кодекса, — об обложении подоходным налогом выигрышей в государственную лотерею. Немного теории. Лотерея является одним из немногих видов экономической деятельности, налогооблагать который можно и нужно с оборота. Налог лотерей с оборота существует во всех развитых странах. При этом размер налога должен быть достаточным для того, чтобы заменить им налоги на прибыть оператора и налог на выигрыши. Другими словами (и это есть сейчас в Украине), оператор платит из 100 полученных гривен 12,5 грн. в бюджет, но выигрыш гражданину выплачивается без налогов. Речь идет не столько о предмете налогообложения, сколько об администрировании налога — оно значительно упрощается, когда один простой налог заменяет собой другие, исчисление которых является более сложным.

Несмотря на это, многие страны вводят дополнительные налоги на крупные выигрыши. Игрок получает значительную сумму денег и не сильно страдает, отдавая государству ее часть. Но нигде не существует налогообложения мелких выигрышей. И абсолютно не из-за жалости к игроку. Причина кроется в удержании налога с выигрыша, который выплачивается в месте покупки билета. В таком случае оператор выступает налоговым агентом игрока и за него должен перечислить налог в бюджет, для чего вытребовать у игрока идентификационный код, паспорт. При сумме мелкого выигрыша 5—10 грн. игра теряет смысл. Другими словами, ввести налогообложение мелких выигрышей в лотерею равнозначно запрету на ее проведение. Разве этого не понимает заместитель министра финансов, по счастливому стечению обстоятельств курирующий и разработку Налогового кодекса, и игорный бизнес одновременно? Может, не вникает? Тогда вернемся к вопросу, кто предлагает подобные решения — неквалифицированный персонал Минфина или, возможно, те конкуренты государственных лотерей, которые заинтересованы в их уничтожении? Думайте сами.

На самом деле перечень замечаний к опубликованному законопроекту, как и к другим существующим инициативам государственных органов в сфере регулирования игорного рынка, бесконечен. Разновекторность, неопределенность, бессистемность государственной политики в сфере азартных игр сегодня вредят уже не столько игорному бизнесу, сколько авторитету самой власти. Возможно, сегодня это не самая основная задача власти. Определенно существуют более важные. Однако уровень запущенности проблемы обуславливает ее величину.

Сегодня очевидно, что какая бы модель ни была принята государством в области азартных игр, обществом она может быть принята только в одном случае — если в ее основе будет лежать стратегический подход, комплексный, обоснованный план развития рынка на многие годы. Чего можно добиться только с помощью сильных специалистов в этой области (вернемся к тому, с чего мы начали), смогущих подготовить качественные юридические документы и экономические расчеты, приоритет в которых будет отдан все-таки государству в целом, а не конкретным личностям. Но в таком случае новой власти надо всерьез задуматься над кадровым вопросом если не в целом, то, по крайней мере, в отдельно взятой отрасли.

Информация о материале

Опубликовано: 18 ноября 2010

Ти і міліція

Ми будемо говорити про міліцію, а точніше про те, як тобі уникнути випадків приниження та жорстокості з боку правоохоронців. Сам розумієш – тема актуальна. Якщо тобі 20 років, і патрульні ще не нишпорили по твоїх кишенях у пошуках викраденого десь мобільника, жодного разу не зігнали ввечері з лавки у сквері або просто не нагрубили при друзях або дівчині, мушу констатувати – тобі пощастило. У наш час такі випадки – рідкість. Безпричинне затримання, знущання, побиття та катування, незаконні обшуки у квартирах та принизливі особисті огляди – про всі ці ганебні випадки міліцейського свавілля ти, мабуть, не раз читав у Інтернеті, бачив по телевізору і, я впевнений, неодноразово обговорював з товаришами, шукаючи відповідь на питання: «А як мені уникнути цього?»

Скажу одразу – це непросто, але звести до мінімуму ризик стати жертвою міліціонерів можна. Просто обміркуй мої поради та прислу́хайся до них. Вони стануть у пригоді, а може, врятують твоє життя і здоров’я. А ще – спокій твоїх батьків, що теж дуже важливо. Сам бачиш, незважаючи на всі запевнення «свіжих» міліцейських чиновників про рішучу боротьбу з «перевертнями в погонах», нічого в нашому з тобою житті суттєво не змінилось, і зустріч із міліціонером – річ не завжди приємна, а іноді й узагалі небезпечна. 
Отже, почнемо. 
Спочатку головне: запам’ятай три основних принципи (три НЕ) спілкування з міліцією: 
- НЕ провокуй 
- НЕ ображай 
- НЕ тікай 
Не давай приводу застосовувати щодо себе насильство, як би правоохоронці не підбурювали тебе до спалахів гніву та непродуманих вчинків своїм чіплянням, хамством і образами. Якщо не витримаєш і зірвешся – винуватим у конфлікті залишишся саме ти, оскільки довести вину чиновника, а тим більше міліціонера, у нашій державі дуже важко. Запропоновані три принципи (три НЕ) мають стати нормою твоєї поведінки при зустрічі з будь-яким працівником міліції: дільничним інспектором, опером, співробітником ДАІ чи патрульно-постової служби. Вони універсальні для будь-яких ситуацій, які ми будемо далі розглядати.

Ситуація 1. «Відчиніть – міліція!»

Стаття 30 Конституції України та стаття 14-1 Кримінально-процесуального кодексу України гарантує кожній людині недоторканність житла. Це означає, що ніхто, у тому числі і працівник правоохоронних органів, не має права без законної підстави ввійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому. Увійти до твоєї квартири чи будинку, провести в них огляд або обшук міліція має право лише за вмотивованим рішенням суду, з яким тебе зобов’язані ознайомити.
Якщо такого рішення суду немає, суворий голос за дверима: «Відчиніть, міліція!» – можна розцінювати не як наказ, а як прохання. Немає рішення суду – тобі вирішувати, пускати міліціонера у квартиру чи обмежитись розмовою на сходовому майданчику в під’їзді. Тому, якщо у двері дзвонить міліціонер, не поспішай відразу їх відчиняти, а спочатку детально розпитай про мету його візиту. Пояснення на кшталт: «Поговорити треба» або: «Відчиніть – тоді й поясню» до уваги взагалі не беруться. Якщо, наприклад, дільничний інспектор міліції повідомляє, що він перевіряє паспортний режим, візьми паспорт і сам вийди до дільничного. А ще одразу натисни на кнопку дзвоника дверей сусідів – хай вони будуть присутніми при твоїй розмові з міліціонером. Я радив би взагалі не пускати сторонніх осіб до свого житла, у тому числі й співробітника міліції, але якщо так сталося, що він уже в квартирі (ти дозволив йому написати якийсь документ на кухні), завжди залишайся з ним у одному приміщенні. Чуєш – завжди! Це не боягузтво, а елементарна норма поведінки у своєму житлі, досвідчений міліціонер і сам не залишиться в кімнаті за відсутності господаря. А в іншому разі не дивуйся, коли наступного дня під твоїм холодильником зовсім інші працівники міліції в присутності понятих знайдуть якісь невідомі пігулки. Здогадуєшся, хто їх міг там залишити, коли ти виходив із кухні? 
Перед тим, як відчинити двері міліціонерові, зверни увагу на його зовнішній вигляд – дільничний інспектор міліції під час відвідування громадян повинен бути у форменому одязі (він же не на чашку кави до тебе прийшов). Якщо у двірне вічко ти побачив кількох осіб у цивільному, які називають себе працівниками міліції і хочуть поспілкуватися з тобою, не відчиняючи дверей, розпитай, з якого вони райвідділу, навіщо прийшли та ввічливо поясни, що ти завжди радий надати допомогу. А потім попроси залишити у дверях письмову повістку з викликом у міліцію, де має бути зазначено, з якого приводу тебе викликають, хто саме і в якій якості (свідок, підозрюваний тощо). Своє небажання пускати незнайомців у дім завжди можна розумно обґрунтувати: наприклад, сказати, що батько пішов у магазин, зачинив двері та випадково забрав із собою ключі, і ти просто фізично не можеш відчинити двері, бо немає чим. Але ти зараз зателефонуєш батькові, і він одразу прийде. 
Якщо люди в цивільному погрожують зламати двері, грюкають у них, і ти бачиш серйозність їхніх намірів – зателефонуй на «1-02» та сам виклич міліцію, повідомивши, що невідомі особи без форми, представляючись працівниками міліції, вчиняють спробу протизаконно вдертися до твого житла. У черговій частині телефонний дзвінок буде автоматично записаний на магнітні носії, а це, у разі потреби, буде свідчити на твою користь. Крім цього, обов’язково зателефонуй або поклич сусідів – міліціонери дуже не люблять свідків своїх протиправних дій.

Ситуація 2. Спілкуємося з міліціонером

Будь-яка розмова з міліціонером, незалежно від того, де вона відбувається, – у тебе вдома, на вулиці чи в кабінеті райвідділу, має починатися з твого прохання до нього пред’явити службове посвідчення. Не соромся уважно його прочитати, а при можливості демонстративно записати посаду, прізвище, ім’я правоохоронця. Це не твоя забаганка, він зобов’язаний усі ці дані повідомити тобі. Та й психологічно ти продемонструєш свою готовність до спілкування, але виключно в межах закону і на серйозному рівні. 
Слід розуміти, що міліціонер є представником держави, і до нього необхідно ставитися з відповідною повагою та виконувати його законні вимоги. Запам’ятай: злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції є адміністративним проступком (стаття 185 Кодексу про адміністративні правопорушення) і може призвести до застосування щодо тебе фізичної сили та арешту строком до 15 діб. Міліціонери дуже полюбляють під будь-яким приводом використовувати саме цю статтю – вона дає їм можливість доставити людину до райвідділу, а на чужому полі, так би мовити, грати завжди гірше. Разом з тим, зверни увагу, – ти зобов’язаний виконувати лише законні вимоги працівника міліції, як то: назвати своє прізвище, адресу проживання, пред’явити паспорт чи інший документ, що посвідчує особу, дати пояснення з приводу події, свідком якої ти був, припинити чинити ті чи інші дії, якщо тобі обґрунтовано вказали, що в них вбачаються ознаки правопорушення. 
Увага! Памятай: 
– міліціонер не має права вилучати й забирати з собою твій паспорт, якщо в ньому немає ознак підробки (у такому разі в присутності двох понятих обов’язково складається мотивований протокол вилучення чи добровільної видачі документа); 
– міліціонер не має права вилучати у тебе будь-які речі, якщо вони не є знаряддям або об’єктом скоєння правопорушення. У будь-якому разі вилучення речей також має бути протокольно оформлено в присутності двох понятих; 
– міліціонер не має права вимагати від тебе невідкладно прибути разом із ним до райвідділу міліції без пояснення причин. Такі дитячі доводи, як «У райвідділі все тобі розкажуть» або: «Я не знаю, це до начальника зверніться», – пропускаємо повз вуха. Взагалі, якщо тобі не вручено письмову повістку про явку в міліцію – до райвідділу можна не йти. 
– ти маєш право в будь-який момент припинити розмову. Але зроби це коректно й аргументовано: посилайся на стан здоров’я, необхідність прийняти ліки або просто скажи, що виходив із дому в магазин і залишив на плиті чайник. Обов’язково скажи, що завжди готовий зустрітись і допомогти міліції в інший час, міліціонер не має права примушувати тебе до тривалої співбесіди, коли припинити розмову – вирішувати тобі.

Ситуація 3. Тебе викликають у райвідділ міліції

 Я вже говорив, що явка в міліцію є обов’язковою, якщо ти отримав відповідну письмову повістку. До того ж, така повістка має бути отримана особисто тобою під підпис (корінець повістки з підписом міліціонер забирає з собою). У повістці повинно бути чітко зазначено: кого викликають у міліцію (твоє прізвище та ініціали), куди викликають (назва органу міліції та його адреса), хто викликає (прізвище посадової особи), у якості кого викликають (потерпілий, свідок, підозрюваний), для чого викликають (допит, надання пояснення), дата і час прибуття до міліції. 
Проігнорувати можна телефонне чи усне запрошення до підрозділу міліції (такий вчинок відповідальності не передбачає), але, отримавши письмову повістку, ти зобов’язаний з’явитись у райвідділ, і від цього нікуди не дітися. Якщо не прийдеш – доставлять примусово із складанням протоколу про злісну непокору законним вимогам працівника міліції. Але життя – це життя, і якщо з важливих причин (хвороба тощо) ти не зможеш прийти до міліції у термін, вказаний у повістці, – обов’язково зателефонуй до райвідділу й повідом про це. Бажано спершу зателефонувати не до конкретного працівника, а до чергової частини, де розмова буде зафіксована записуючим пристроєм, і ніхто надалі не зможе звинуватити тебе в ухиленні від явки. Проте візьми до уваги, що потім посадова особа райвідділу, яка викликала тебе до себе, може зажадати документального підтвердження причини неявки (лікарняний лист та інше). 
Дуже важливо! Не ходи до міліції сам, до самого кабінету тебе повинні супроводжувати близькі або друзі. Так, на всякий випадок. І хай цей момент, що ти не один, побачать якомога більше міліціонерів. У крайньому разі (припустімо, ти перебуваєш десь у чужому місті на відпочинку або у відрядженні), перед відвідуванням райвідділу проінформуй по телефону родичів та знайомих: до якого саме підрозділу міліції ти йдеш, коли, хто та у зв’язку з чим тебе викликає.
Запам’ятай! Одразу після того, як ти зайшов до приміщення райвідділу, звернись до постового при вході або в чергову частину і вимагай, щоб тебе записали у відповідному журналі відвідувачів (такий є в кожному підрозділі міліції). У журналі має бути зазначено твоє прізвище, ім’я, по батькові, дата та час прибуття в райвідділ, до кого з працівників міліції ти прийшов. Далі постовий зобов’язаний зафіксувати у цьому ж журналі час, коли ти вийдеш із райвідділу. Ти спитаєш – навіщо ця бюрократія? А для того, щоби ти не сидів у райвідділі кілька діб за підозрою у вчиненні злочину, а міліціонери при цьому не розводили би руками і не говорили твоїм стурбованим батькам, що взагалі тебе не знають, і ти в райвідділі ніколи не був. Запис у журналі про твоє перебування в міліції значно зменшить таку загрозу, а твої родичі в очікуванні біля чергової частини – зведуть її нанівець.

Ситуація 4. Тебе затримала міліція

У народі кажуть, що не можна зарікатися від двох речей – від суми та від тюрми. Іноді в житті обставини складаються таким чином, що навіть найбільш законослухняний громадянин може опинитись у ролі затриманого. Неважливо, за що тебе затримали, важливо, що робити і як себе поводити в такій нестандартній ситуації . 
Маєш знати, що існує дві головні підстави для затримання: затримання за скоєння адміністративного правопорушення та затримання за підозрою у вчиненні злочину. 
Отже, – адміністративне затримання. Проводиться міліцією, якщо вона вважає, що ти вчинив адміністративне проступок – порушував громадський порядок, перебував у громадському місці в нетверезому стані та тому подібне. Взагалі, згідно зі статтею 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), адміністративне затримання може тривати не більше 3 годин. За цей час співробітники міліції повинні скласти на тебе адміністративний протокол, опитати свідків та інше.
Після затримання тебе можуть помістити й тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях – кімнатах для затриманих, які в народі називають «мавпятниками». Перебування в такій кімнаті приємних вражень у тебе не залишить, а отже, – увага! 
Для початку спробуй взагалі уникнути підстав для затримання. Для цього :
– завжди май при собі свій паспорт або студентський квиток. Постійне носіння при собі документів позбавить тебе від багатьох ускладнень під час спілкування з працівниками міліції. Відсутність паспорта дає міліціонерові повне право доставити тебе до райвідділу для встановлення особи. Якщо ти таки не маєш при собі документів, чітко назви своє прізвище та адресу проживання, попроси міліціонера зателефонувати по твоєму телефону батькам, які підтвердять твої твердження. Батьки не беруть слухавку – не біда, попроси правоохоронця перевірити правдивість повідомлених про себе відомостей за обліками адресно-довідкового бюро по телефону, він має таку можливість. Скажи, що ти з розумінням ставишся до важкої міліцейської праці та розумієш, що міліціонер виконує свої обов’язки, а тому готовий почекати, доки проводиться ця перевірка;
– уникай створення конфліктної ситуації з правоохоронцями. Пропонуй компроміс, і якщо це можливо, виконай їхні вимоги. Зрозумій, що згідно із Законом «Про міліцію», міліціонер таки має право зупинити на вулиці будь-якого громадянина. Але лише зупинити, перевірити документи, попросити надати пояснення з того чи іншого приводу. Часто правоохоронці вимагають надати їм можливість провести огляд речей, скажімо, сумки (ну, що поробиш, коли твоя велика сумка викликала підозру в міліціонерів, які знають, що декілька годин тому в цьому районі обікрали квартиру?). Слід розуміти, що між обшуком і так званим оглядом є суттєва різниця. При огляді міліціонер повинен запропонувати тобі показати вміст сумки, особисто копирсатись у ній або у твоїх кишенях він не має права. Відповідно до закону, ти вправі відмовитись від проведення огляду, але тоді пам’ятай, що в такому разі працівник міліції може зажадати пройти з ним у райвідділ, мотивуючи необхідністю розкриття злочину. При цьому, якщо не маєш при собі паспорта, – твої шанси бути примусово доставленим до міліції зростають у рази. Тому, якщо в тебе немає при собі заборонених предметів, то чому би й не надати міліціонерові можливість пересвідчитись у цьому. Зроби це, хай він заспокоїться;
– будь спокійним і чемним, але водночас і впевненим у собі. Запам’ятай, що саме перші хвилини твого вимушеного спілкування з міліціонером мають велике значення для подальшого розвитку ситуації. Ще раз наголошую – не піддавайся на провокації й ніколи не відповідай на грубість грубістю. Коректна й у той же час офіційна манера спілкування спонукає міліціонера ставитися до тебе таким же чином. Обов’язково запитай, у чому причина такої цікавості до твоєї персони – міліціонер зобов’язаний проінформувати про підстави затримання. У жодному разі не треба залякувати міліціонера своїм «родичем-прокурором» або «сусідом-депутатом» та ще й погрожувати звільненням з роботи, будь певен – сфальсифікують матеріали і зроблять так, що навіть добросовісний прокурор не допоможе. Відразу «качати права» і вимагати негайно надати тобі адвоката потреби також ще немає – з тобою тільки розмовляють;
– не роби дурниць і не потрапляй до міліції «за компанію». Скоєння правопорушення у складі групи відноситься до обставин, що обтяжують відповідальність за вчинене;
– якщо так сталось, що ти десь випив чарку-другу горілки, спокійно скажи працівникові міліції, що це не заборонено законом і не є значною провиною, адже ти повністю себе контролюєш. Доведи адекватність своєї поведінки, скажи, що був на дні народження в нареченої і дозволив собі трохи випити вина за здоров’я майбутньої тещі (міліціонери такі ж люди, і в них такі ж тещі). Пообіцяй, що зараз же підеш додому, а не будеш вештатись по місту в пошуках пригод. Разом з тим, не треба фамільярничати та лізти до працівника міліції з обіймами: «Ну, командире, ти ж розумієш…»;
– якщо ти скоїв дрібне правопорушення – вибачся й одразу виконай вимогу міліціонера щодо його усунення (припини голосно співати вночі на вулиці, сховай пляшку з пивом і запевни, що доп’єш її лише вдома, підніми той злощасний недопалок і таки кинь його в смітницю, а не поруч). 
Тепер що робити, коли ці профілактичні заходи все ж не допомогли, і міліціонер висловив твердий намір тебе затримати й доставити до райвідділу. У такому неприємному випадку: 
– у жодному разі не тікай і не чини фізичного опору працівникові міліції. Обірваний погон або ґудзик на сорочці міліціонера – це доказ твоєї злісної непокори, а значить, у найліпшому разі, – 15 ночей у камері з неприємним товариством. Крім цього, тебе просто елементарно відлупцюють, бо співробітник міліції має право застосовувати прийоми рукопашного бою для припинення правопорушення та затримання особи, яка намагається втекти, потім надінуть наручники і ще раз відлупцюють, вже для профілактики;
– вимагай чіткого пояснення, у зв’язку з чим тобі так необхідно йти до райвідділу і в скоєнні якого правопорушення тебе підозрюють;
– перед тим, як пройти з міліціонером до службового автомобіля, з’ясуй, у який підрозділ ви направляєтесь;
– проінформуй по мобільному телефону про затримання своїх близьких (друзів, знайомих). Це зробити важко, оскільки міліціонери часто не дають можливості скористатись телефоном. Проте таку спробу зробити необхідно – поясни міліціонерові крайню важливість такого дзвінка, посилаючись на те, «що вийшов із дому на хвилинку в магазин, біля під’їзду шестирічна сестра залишилась, а ключі від квартири в мене». Отримавши можливість зателефонувати, стисло повідом родичів, у який підрозділ міліції тебе відвозять та попроси приїхати до тебе. У крайньому разі спробуй надіслати СМС-повідомлення. Ще раз кажу, вірогідність того, що тебе в міліції будуть принижувати або бити, значно зменшиться, коли під черговою частиною перебуває купа твоїх родичів, яка вимагає невідкладної зустрічі з тобою й телефонує до всіх можливих інстанцій (до прокуратури в першу чергу);
– дуже важливо, щоби при доставлянні у відділ міліції був чітко зафіксований час затримання, оскільки з нього починається відлік годин твого вимушеного перебування в міліції. У черговій частині ведеться книга обліку доставлених, куди має бути внесений відповідний запис про твій вимушений візит;
– одразу після прибуття до міліції вимагай складання протоколу про своє затримання. У протоколі неодмінно зазначаються дата і час затримання та його підстави з обов’язковим посиланням на норму закону, що їх передбачає. Відповідно до статті 29 Конституції України при складанні протоколу працівник міліції повинен негайно повідомити про твоє затримання родичів, проконтролюй це. Нікуди не поспішай, потреби в цьому вже немає. Уважно прочитай зміст протоколу, вимагай роз’яснити твої права і передусім право відмовитись давати будь-які свідчення стосовно себе та право на отримання юридичного захисту й допомоги від фахівця в галузі права.
Міліціонер запропонує підписати складений на тебе протокол. Пам’ятай, просто підписаний протокол – це зізнання у вчиненні правопорушення, тому, якщо не вважаєш себе винним, зазнач у протоколі (є там така графа – пояснення правопорушника) «з протоколом не згоден» або взагалі відмовся його підписувати (надавати пояснення чи підписувати протокол – це твоє право, а не обов’язок). У протоколі маєш право записати свої зауваження щодо дій посадових осіб міліції, якщо вважаєш такі дії незаконними. Наприклад: «Про затримання не повідомлені родичі» або: «Мені відмовлено у наданні можливості користуватися послугами адвоката». 
Пам’ятай, ти маєш право взагалі відмовитись підписувати документи, давати будь-які показання чи пояснення проти себе. Таке право тобі гарантує стаття 63 Конституції України, і співробітник міліції перед тим, як почати опитувати чи пропонувати підписати протокол, зобов’язаний ознайомити тебе під підпис із положеннями вказаної статті;
– до речі, настав час шукати візитку знайомого адвоката. Якщо такого немає, – це погано. Послуги кваліфікованого фахівця ніколи не завадять, тому після того, як прочитаєш цю брошуру, одразу познайомся з адвокатом та заздалегідь обговори спільні дії під час непередбачуваних ситуацій. Стаття 29 Конституції України наголошує, що «кожному заарештованому або затриманому має бути надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватись правовою допомогою захисника». Ввічливо поясни співробітникові міліції, що ти взагалі відмовляєшся підписувати будь-які документи за відсутності твого адвоката. Відмова не повинна бути показово нахабною і дратувати міліціонера, просто спокійно скажи, що ти не можеш підписувати міліцейські папери без адвоката, оскільки не є фахівцем у галузі права і не хочеш якихось ускладнень надалі.
Під час оформлення адміністративного затримання тобі доведеться пройти неприємну процедуру особистого огляду та огляду твоїх речей. Слід знати, що особистий огляд має проводитись особою однієї з тобою статі й у присутності двох понятих цієї ж статі. Про результати особистого огляду складається протокол, до якого заносяться відомості про вилучені в тебе речі. Протокол засвідчується твоїм підписом та підписами понятих. 
Після оформлення процедури затримання, тебе, можливо, помістять у кімнату для затриманих при черговій частині. Хоча, яка це кімната, будемо називати речі своїми іменами – у камеру. Ще раз нагадую – відповідно до законодавства в камері ти можеш перебувати максимум 3 години. Якщо цей час минув, а тебе звільняти ніхто не поспішає – покажи свою обізнаність і неагресивно поцікався, чому міліція порушує вимоги законодавства. Не треба одразу панікувати – спокійно очікуй, періодично ввічливо нагадуй черговому про те, що перебуваєш у камері понад максимально визначений термін і дуже хвилюєшся за батьків, які досі не знають, де перебуває їхнє улюблене чадо. Поясни, що ти не хотів, проте тепер просто вимушений поскаржитись на дії працівників міліції їхньому керівникові або прокуророві. Проте якщо тебе зараз же відпустять, то перевантажувати міліцейське начальство й прокуратуру своїми скаргами не будеш. 
Буває так, що в камері ти знаходишся не один. Придивись до свого сусіда, і якщо це не пропащий п’яничка, а такий же «щасливець», як і ти, – обміняйтесь адресами і телефонами рідних та домовтеся про взаємну допомогу. Час від часу з міліції таки відпускають когось на волю, а тому твій новий знайомий може проінформувати родину про місце твого перебування або при потребі підтвердити, що строк твого сидіння у «мавпятнику» перевищив усі припустимі норми. 
Після затримання на тебе обов’язково будуть складати ще один протокол – не про затримання, а про скоєне тобою адміністративне правопорушення (якщо тільки тебе не затримали без паспорта тільки для встановлення особи). Міліціонери лагідно пояснять: підписуй протокол – і ти на свободі. Не розслабляйся. Якщо ти не скоював ніякого порушення – не підписуй протокол заради звільнення. Можуть бути несподіванки. Після підписання протоколу тебе доставлять до суду, де суддя, на підставі підписаного тобою ж протоколу, згідно з яким ти – бешкетник, хуліган і п’яничка, без докорів сумління запроторить тебе за ґрати на кілька діб. Тому уважно вивчи протокол, з’ясуй, яке покарання згідно з адміністративним кодексом передбачено за вчинок, у якому тебе звинувачують. Якщо це звинувачення у зловживанні алкоголем, а ти не пив – вимагай направлення на відповідну експертизу, яка засвідчить, що останній раз спиртне ти вживав місяць тому.

Тепер про дактилоскопію. Багато людей помилково вважають – якщо вже потрапив у райвідділ, то міліціонери мають право сфотографувати тебе та зняти відбитки пальців. Це зовсім не так. Відповідно до статті 11 Закону України «Про міліцію», правоохоронці можуть фотографувати та проводити дактилоскопію лише осіб, затриманих за підозрою у скоєнні злочину або за бродяжництво, тих, хто звинувачується у вчиненні злочину, взятих під варту або підданих адміністративному арешту за рішенням суду (запроторити на 15 діб може тільки суд і аж ніяк не міліція). Твоє адміністративне затримання і навіть складений протокол – це ще не підстава, щоб залишити в райвідділі «фотки на згадку» і дактилоскопічну картку. 
 Відбитки пальців – це твої індивідуальні, конфіденційні дані, і вони не повинні опинитися під загрозою неконтрольованого поширення. Просто подумай – а навіщо міліція так хоче отримати твої відбитки пальців, мабуть, для чогось же їй це потрібно? І де потім буде зберігатися ця персональна дактилоскопічна картка із зазначенням твого прізвища, дати народження та інших установчих даних? Чи є гарантія того, що вона не потрапить до рук сторонніх осіб або нечесного чи просто халатного міліціонера, який використає її для твого звинувачення у вчиненні злочину? Дактилоскопічний облік ведеться щодо певної категорії осіб, а ти – не злочинець і тому ввічливо відмовся від такої процедури з посиланням на цю саму статтю 11 Закону України «Про міліцію».

Ситуація 5. Обшук у твоєму житлі та вилучення речей

Спочатку з’ясуймо: а навіщо міліція взагалі проводить обшук? Це тільки у фільмах будь-який міліціонер, щось запідозривши, має право ввійти до квартири та обшукати чи оглянути її. Обшук – це процедура, яка прописана (хоч і не зовсім досконало) у главі 16 Кримінально-процесуального кодексу України, а тому співробітники міліції в обов’язковому порядку повинні її дотримуватись Обшук проводиться лише у випадках, коли міліція має достатні підстави вважати, що в жилому приміщенні переховуються розшукувані злочинці або знаходяться знаряддя злочину чи здобуті злочинним шляхом речі або цінності. 
Згідно зі статтею 177 Кримінально-процесуального кодексу України, обшук у твоїй квартирі чи домоволодінні може бути проведений тільки за вмотивованою постановою судді, яку міліціонери зобов’язані тобі пред’явити. Якщо така постанова, засвідчена печаткою суду, є – нічого не поробиш, вона оскарженню не підлягає, і обшук відбудеться. До речі, за окремих обставин законодавство надає міліціонерам право провести обшук і без суддівської постанови, але лише у невідкладних випадках, пов’язаних виключно із безпосереднім переслідуванням злочинця або врятуванням життя чи майна. Перед проведенням обшуку тобі повинні повідомити, що саме будуть шукати у твоєму житлі та запропонувати видати розшукувані речі добровільно. Проте, як правило, міліціонери хитро формулюють свої вимоги і, не конкретизуючи, пропонують видати «заборонені для зберігання речі й документи», що дає їм можливість провести обшук у будь-якому разі. Про проведення обшуку складається протокол у двох примірниках, який підписується слідчим (а він обов’язково повинен бути присутнім при обшуку), понятими та власником житла. 
Тепер про що тобі необхідно знати і які застережні заходи доцільно вжити для зменшення ризику отримання неприємностей. 
Запам’ятай:
– обшук житла проводиться тільки в присутності двох понятих та особи, яка у цьому житлі проживає. Якщо міліціонери прийшли обшукувати твоє житло зі своїми понятими – це перший сигнал про їхню можливу упередженість та недобрі наміри. Наполегливо вимагай, щоб у якості понятих виступали твої сусіди: незаангажовані поняті – це серйозна гарантія дотримання твоїх прав; 
– перед обшуком тобі й понятим мають оголосити передбачені законодавством права (бути присутніми при всіх діях співробітників міліції та робити заяви і зауваження з приводу цих дій, які заносяться до протоколу обшуку). Важливо, щоби поняті почули про свої права саме від правоохоронців та і міліціонерів, така процедура дисциплінує; 
– пильно стеж за діями співробітників міліції та контролюй їх перебування у своєму житлі. Обшук, як правило, проводиться кількома співробітниками міліції, але при цьому вони не повинні обшукувати всі кімнати твого домоволодіння одночасно. Якщо ти з понятими, скажімо, перебуваєш у вітальні, а працівник міліції радісно вигукує, що він знайшов щось заборонене у твоїй спальні, – категорично протестуй, оскільки ні ти, ні поняті в цей час поруч із ним не перебували. Вимагай занесення до протоколу обшуку такої важливої обставини, як виявлення забороненого предмета, і проси понятих засвідчити своїми підписами факт того, що вони на час цієї «знахідки» в приміщенні не перебували (ось чому так важливо забезпечити присутність неупереджених понятих); 
– особа, яка проводить обшук, має право вимагати від тебе відчинити замкнуту шафу, секретер чи сейф, а тому, якщо не хочеш, щоби їх просто зламали, краще це зробити; 
– міліція має право заборонити присутнім виходити з кімнати, у тому числі й особам, які зайшли до приміщення вже під час проведення обшуку та заборонити їм контактувати між собою. Такі вимоги необхідно виконувати, оскільки слідчий уповноважений провести також і особистий обшук, якщо вважатиме, що ти міг передати заборонені предмети комусь із присутніх, і він ховає їх при собі; 
– якщо раптом міліціонер «виявив» у кімнаті незнайомий тобі предмет, ні за яких обставин не бери його в руки. Хай на провокацію правоохоронця: «Візьми і продивись – це не твоє?» ведеться хтось інший, а тобі не треба, щоби на чужому предметі появились саме твої відбитки пальців; 
– обшук – не погром, тому співробітники міліції зобов’язані уникати пошкодження предметів у приміщенні, а також твоїх речей; 
– по закінченню обшуку уважно прочитай складений за його результатами протокол, вимагай внесення до нього всіх твоїх, навіть незначних, зауважень і обов’язково отримай один примірник протоколу (здобудеш офіційний документ про підстави проведення обшуку і його реальну мету, крім цього, відомості про міліціонерів і залучених ними понятих також зайвими не будуть). 
За результатами обшуку можуть бути вилучені лише заборонені предмети, речі чи документи або такі, що мають значення для справи, тому вимагай пояснення, чому міліція вилучає в тебе ту чи іншу річ. Усі документи або предмети, котрі правоохоронці вирішили вилучити, мають бути пред’явлені для огляду тобі й понятим та перелічені в протоколі обшуку із зазначенням їх назви, кількості, ваги, матеріалу, із якого вони виготовлені, а також характерних індивідуальних ознак. Це теж важливо, а тому слід особисто проконтролювати, аби слідчий детально описав вилучений предмет, бо інакше знайдений у тебе на кухні звичайний ніж для нарізання хліба може раптом перетворитися на небезпечний стилет чи «фінку». Вимагай, щоби вилучені в тебе предмети були на місці обшуку упаковані та опечатані, а паперові печатки засвідчені підписами понятих (знову таки бачиш, яку важливу роль відіграють поняті в забезпеченні твоїх прав).

Ситуація 6. Тебе затримали і звинувачують у вчиненні злочину

Тут уже всі жарти набік. Працівники міліції вважають, що перед ними злочинець, і будуть діяти відповідним чином. Головне: ні в якому разі не чини опору, не лізь у бійку і не намагайся втекти – за певних обставин міліціонер має право застосувати вогнепальну зброю при затриманні злочинця. Якщо він уже тримає в руках пістолет, беззаперечно виконуй його вимоги і не роби спроби наблизитись до нього – стаття 15-1 Закону України «Про міліцію» зазначає, що спроба особи, яку працівник міліції затримує із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену міліціонером відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право стріляти без попередження. Оголена зброя в руках правоохоронця – це вже засторога. 
Звинувачення та затримання людини за вчинення злочину – справа серйозна, а тому закон максимально чітко й вичерпно визначає підстави для такого затримання. 
Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України затримання проводиться лише за наявності однієї з підстав: 
- коли особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; 
- коли очевидці, в тому числі потерпілий, прямо вкажуть на особу, яка вчинила злочин; 
- коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину. 
Тому, спочатку виконавши вимоги міліціонера, продемонструй свою обізнаність з нормами права та обов’язково з’ясуй, на якій підставі тебе затримали. 
При затриманні за підозрою у вчиненні злочину на тебе обов’язково повинні скласти протокол про затримання. Увага! Твій особистий контроль за належним оформлення протоколу є одним із важливих способів самозахисту, який не тільки дасть можливість тобі ознайомитися зі звинуваченням і які для цього є підстави, але й може зіграти вирішальну роль для твого звільнення. Отож не поспішай його підписувати (як і будь-який документ у міліції), а уважно вивчи зміст протоколу.
Пам’ятай, що ти маєш право:
– власноручно записати в протоколі про затримання свої свідчення. Скористайся цим правом. Після написання пояснення, зроби неможливим дописки під ним іншого тексту – постав «Z» або перекресли навхрест незаповнені рядки протоколу; 
– не підписувати протокол із незаповненими графами, пояснення «Потім заповню» від міліціонера не приймаються; 
– записати у протокол будь-які свої коментарі, у тому числі й аргументи щодо своєї невинуватості або скарги на порушення закону з боку правоохоронців при твоєму затриманні; 
– взагалі відмовитись від підписання протоколу про затримання або написаного міліціонером із твоїх слів пояснення, якщо вони не відповідають дійсності. Взагалі не надавай жодних пояснень стосовно себе, якщо вважаєш, що такі пояснення можуть бути використані проти тебе; 
– вимагати присутності адвоката з початку оформлення протоколу про затримання. При цьому ти можеш відмовитися від послуг призначеного тобі адвоката й вимагати від міліції дочекатись саме твого знайомого захисника. Якщо тебе безпідставно звинувачують у вчиненні тяжкого злочину, – взагалі жодного слова чи підпису без адвоката, можеш сказати лише фразу: «Прошу дати мені можливість зателефонувати моєму адвокатові, мені необхідний юридичний захист та допомога, я маю право відмовитися давати свідчення без адвоката». 
Запам’ятай! Згідно з чинним законодавством твоє затримання за підозрою у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин, тому особливу увагу зверни на те, щоб у протоколі були вірно вказані дата та час твого затримання. Протягом 72 г

Информация о материале

Опубликовано: 18 ноября 2010