Главная
Ти у міліцейській камері
Побачивши, яку зацікавленість викликала стаття «Ти і міліція»з порадами про те, як уберегтися від свавілля з боку правоохоронців, та прочитавши коментарі до неї, я остаточно переконався – невиправних оптимістів у ставленні до «лицарів закону» серед молоді залишається все менше і менше. І це зрозуміло, адже у багатьох випадках саме молодь є тією групою ризику, яка в першу чергу становиться об’єктом агресії, жорстокості і провокацій з боку міліціонерів. Скажу одразу – таке судження зовсім не огульне приниження гідності всіх співробітників міліції, а просто реальна оцінка нашого з тобою сьогоднішнього буття.
Тому я вирішив написати продовження, і цього разу наша розмова буде про місця несвободи у міліції, до яких відносяться кімнати для затриманих і доставлених та ізолятори тимчасового тримання. Можливо, ти вважаєш, що для тебе ця тема не актуальна? Наївно помиляєшся. У нашій країні міліціонери, маючи бажання, можуть запроторити за грати практично кожного, і, як вони кажуть, «на законних підставах» – таке в Україні законодавство. Твоя участь у мітингу чи демонстрації, вболівання за рідну футбольну команду на стадіоні або відвідування концерту улюбленого рок-гурту може зовсім несподівано призвести до затримання, доставляння у міліцію і арешту. Подібним чином може завершитися і гучний сміх у сквері, який наряд патрульних визнає дрібним хуліганством, або повернення у товаристві друзів з бару, що міліціонери кваліфікують, як «появу у громадському місці в п’яному вигляді, що ображає людську мораль» (наші правоохоронці – люди зразкової поведінки, а тому навіть незначний запах спиртного від тебе вони уміють сприймати за особисту образу). Я вже не кажу про «злісну непокору законним вимогам співробітників міліції» – іноді саме так міліціянти оцінюють наше с тобою почуття власної гідності, неготовність до безумовного насадження чужої волі або небажання виконувати не зовсім законні забаганки представників влади.
Отже, не перебувай у полоні ілюзій – наразі ми живемо у непередбачуваний час, коли, на превеликий жаль, очікування песимістів і реалістів співпадають все частіше і частіше, а тому не спіши перегортати сторінку і таки прочитай цю статтю.
1. Кімната для доставлених і затриманих.
Саме у це приміщення, яке народ ласкаво охрестив «мавпятником», у міліції попервах поміщаються люди, затримані за вчинення правопорушення або за підозрою у скоєнні злочину. Це ще не зовсім тюремна камера у традиційному розумінні, а, скажемо так, – місце ізоляції доставлених на час з’ясування обставин скоєння ними порушень, підтвердження їх особи, встановлення можливої причетності до скоєння злочинів та складання протоколу про адміністративне правопорушення. Проте кімната для затриманих і доставлених (надалі будемо називати її скорочено КЗД) – міліцейське «місце несвободи» і вже тому воно для тебе небажане і потенційно небезпечне (до речі, Ігор Індило загинув саме у КЗД).
Згідно зі статтею 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у кімнаті для затриманих і доставлених людину вправі тримати не більше 3 годин. Досить гуманно, і, здавалося, можна і потерпіти, але та ж стаття адміністративного кодексу має на перший погляд незначне застереження: «у виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою, законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання». І, як свідчить практика, такі «виняткові випадки» та «особливі потреби» у співробітників міліції виникають досить часто. До того ж і сама стаття 263 кодексу передбачає, що особи, у яких при собі виявлена схожа на наркотичну чи психотропну речовина, можуть утримуватись у КЗД до трьох діб, а затримані за дрібне хуліганство чи непокору міліції повинні перебувати в ізоляції до розгляду складеного на них протоколу у суді. Таким чином, якщо людину затримали за скоєння таких порушень у п’ятницю ввечері, то перебування у КЗД до понеділка йому гарантовано, оскільки суди у суботу та неділю, як правило, не працюють.
Провести три доби за ґратами у міліції – справа взагалі малоприємна, а якщо при цьому і саме місце ув’язнення не пристосовано для тривалого перебування у ньому людини – це запам’ятовується надовго. Люди з досвідом кажуть: «Іноді головне не скільки сидіти, а як сидіти», а тому спочатку розповім, які умови повинні бути створені у кімнаті для затриманих і доставлених.
При кожному райвідділі міліції мусить бути не менше трьох таких кімнат, які розташовуються винятково на першому поверсі у безпосередній близькості до чергової частини (чергові зобов’язані контролювати поведінку доставлених).
Кімната повинна бути забезпечена природним та електричним освітленням, вентиляцією та бути обладнаною умивальником і унітазом (клозетною чашею). У разі тимчасового не функціонування санвузла, затриманий виводиться до туалету за його бажанням, але не рідше 1 разу за чотири години. При цьому дозволяється виводити одночасно тільки одну особу у супроводі 2 працівників міліції.
У КЗД розташовуються двоярусні та одноярусні ліжка (топчани) з габаритними розмірами 1,9х0,7 м та дерев’яним настилом. Ліжка нерозбірні, без билець, гострих кутів та виступів, вони кріпляться до полу і повинні мати покриття з м’якої гігієнічної тканини. З боку ліжок на стіні встановлюється шпунтована дошка завтовшки не менше ніж 2 см та шириною 0,2 м (додатковий захист від холоду і вологості стіни).
Віконні рами у КЗД повинні бути обладнані кватирками для вентиляції.
Громадяни повинні утримуватися у кімнаті із розрахунку не менше ніж 4 квадратних метри корисної площі на одну особу (без урахування площі, призначеної для умивальника та унітаза).
При поміщенні доставлених до КЗД, міліціонери зобов’язані забезпечити окреме тримання:
– чоловіків від жінок;
– неповнолітніх від дорослих;
– хворих на інфекційні захворювання від здорових;
– осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, від осіб, які не перебували в зазначених місцях
– осіб, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності, від осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності;
– осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, від інших осіб;
– іноземців і осіб без громадянства від інших осіб.
Якщо людина утримується в КЗД більше 3 годин, її повинні забезпечити гарячим харчуванням, причому по годинам: сніданок – з 07.00 до 08.00, обід – з 13.00 до 14.00, вечеря – з 19.00 до 20.00.
Сам бачиш – умови, як для місця несвободи, досить пристойні, майже «п’ять зірок і все включено», і якраз таке перебування у кімнаті для затриманих і доставлених тобі гарантує зовсім свіжий наказ Міністерства внутрішніх справ України від 13 серпня 2010 року №382.
Претендуючи на неупередженість і об’єктивність у своєму ставленні до міліції, мушу констатувати – наказ досить гуманний і нібито Міністерством внутрішніх справ зроблено певний крок уперед. Проте, давай не будемо особливо вабитися цією гуманністю. Правоохоронне відомство, у відповідності з генеральним курсом влади, пообіцяло покращення життя вже сьогодні кожній людині, вибачаюсь – кожному затриманому (хоча наразі різниця у цих формулюваннях дуже умовна). Але, як це нерідко буває, обіцянки перетворюються у пусті цяцянки, і описаних мною кімнат для затриманих і доставлених у міліції практично не має, принаймні, я таких не бачив. Зазвичай КЗД – це заґратовані напівтемні приміщення без вікон з лавками по периметру та баком для питної води. І ніяких тобі ліжок, умивальників, унітазів і всіх інших зручностей та наворотів.
Спитаєш – навіщо ж тоді я так детально описував умови тримання у КЗД, коли все цу у реальному житті відсутнє? Пояснюю – річ у тому, що згаданий мною наказ МВС України 16 листопада 2010 року зареєстрований у Міністерстві юстиції України і є обов’язковим для виконання. Тому міліція повинна утримувати затриманих громадян виключно у приміщеннях із перерахованими мною умовами, всі інші непристосовані подібним чином приміщення кімнатами для затриманих і доставлених вважатися не можуть. І якщо таки трапилась неприємність, і міліціянти заводять тебе до якогось захаращеного, брудного та сирого курятника з намірами залишити тебе у ньому на ніч (тим більше на декілька діб), прояви свою обізнаність і протестуй, посилаючись на вказаний мною наказ. Вимагай зустрічі безпосередньо з керівником райвідділу або старшим чергової частини, якому спокійно і компетентно зауваж, що тобі відомо про встановлені законодавством умови для тримання громадян у КЗД, і спроба помістити тебе до непристосованої належним чином іншої кімнати є незаконною, про що ти обов’язково повідомиш місцевого прокурора. Здравомислячий керівник зазвичай не шукає собі зайвих неприємностей і, враховуючи твою обізнаність, може відпустити додому, зобов’язавши прийти у міліцію наступного робочого дня.
А якщо ти таки відсидів декілька діб у непристосованому «мавпятнику» почуваючи себе безправним приматом, сміливо пиши обґрунтовану скаргу у прокуратуру, у якій, посилаючись на вказаний мною наказ, стверджуй, що міліція, в порушення існуючих вимог, незаконно утримувала тебе не у кімнаті для затриманих і доставлених, а у якомусь жахливому приміщенні з нелюдськими умовами перебування. Можеш додати , що подібні дії правоохоронців призвели до твоїх фізичних і моральних страждань, а внаслідок твого ув’язнення і перебування у непристосованій кімнаті значно погіршився стан твого здоров’я (тут бажано мати відповідну довідку з медичного закладу).
Всі пояснення міліції на зразок «ще не встигнули облаштувати КЗД» або «немає коштів для проведення робіт» залишай поза увагою – наказ чинний, зареєстрований у Міністерстві юстиції і повинен виконуватись неухильно, отже, нехай крутяться, тим більше, що у міліції чомусь вистачає грошей на «євроремонт» у кабінетах керівництва та нові автомобілі.
Що ще необхідно знати, коли тебе затримали і збираються помістити до КЗД. Я вже розповідав про це у четвертому розділі статті «ТИ І МІЛІЦІЯ», але, враховуючи важливість моменту, стисло нагадаю знову і дещо доповню.
На тебе обов’язково повинні скласти протокол про адміністративне затримання (або протокол про затримання, як підозрюваного у вчиненні злочину) та зафіксувати факт перебування у міліції в книзі обліку осіб, які доставлені до чергової частини. Це важливо, оскільки у протоколі та у книзі зазначається конкретний час твого затримання і саме від нього ведеться тригодинний відлік до твого звільнення.
Про затримання міліціянти обов’язково повинні проінформувати твоїх родичів та зазначити у протоколі, коли і з ким саме конкретно відбулась розмова. Постарайся переконатись, що черговий дійсно розмовляв з твоїми рідними по телефону, а не імітував розмову – для цього ввічливо попроси надати можливість особисто сказати пару слів близьким та заспокоїти їх. Не погоджуйся на пояснення «Зателефонуємо пізніше, а то зараз слухавку не беруть», а, як варіант, запропонуй міліціонеру зв’язатися з родичами по твоєму мобільному телефону чи повідом телефонний номер свого товариша або знайомого та попроси зв’язатися з ним. Про твоє перебування у міліції обов’язково повинні знати рідні або знайомі, у противному випадку не нагло, але вперто протестуй та відмовляйся підписувати протокол про затримання.
Перед поміщенням у КЗД черговий зобов’язаний з’ясувати стан твого здоров’я (мене це завжди дивувало – він що, лікар?), а також з’ясувати, чи не призведе твоє затримання до тяжких наслідків (техногенна аварія, зупинка виробництва, вибух, залишення на самоті осіб, які потребують нагляду). Тому можеш стурбовано, але офіційно повідомити, що не пам’ятаєш, чи перекрив газ у кухонній плиті або поскаржитись на погіршення самопочуття. В останньому випадку черговий зобов’язаний викликати бригаду швидкої медичної допомоги і рішення про можливість твого тримання у КЗД повинен приймати у залежності від висновку лікаря.
Перед поміщенням до КЗД, черговий повинен проінформувати тебе про наявність у кімнаті системи відеоспостереження та вручити «Пам’ятку для затриманих осіб» з перерахуванням прав затриманого, про що ти власноруч робиш запис у протоколі про адміністративне затримання. Одержану пам’ятку збережи і не тільки на згадку. По-перше – у разі оскарження свого затримання ти матимеш додатковий доказ цього факту, по-друге – пам’ятку можна використати для більш кваліфікованого написання скарги на дії працівників міліції, оскільки під час перебування у КЗД (наголошую не після звільнення, а саме під час перебування), ти маєш право звернутись з письмовою скаргою на дії співробітників міліції до їх керівництва, прокуратури, суду, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і навіть до Європейського суду з прав людини. Для цього, на твоє прохання, тебе повинні вивести в окрему кімнату і видати папір та кулькову ручку, а якщо ти звертаєшся до прокурора, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи Європейського суду з прав людини – конверт, який заклеюється.
І на завершення – не соромся спокійно, але наполегливо вимагати те, що належить тобі за законом. Якщо повинні годувати 3 рази на день – хай годують, як-то кажуть, за рахунок закладу. Не має обіду – приверни увагу чергового і запитай, чи є у них намір тебе погодувати та обов’язково зазнач, що тобі відомо про наказ, згідно з яким твоє харчування – це на акт милосердя, а обов’язок міліції. До речі, про їжу – нагадую, що у наказі наголошується на гарячому харчуванні, тому вимагай якщо не гарячого, то у крайньому разі розігрітого. Зрозуміло, що кімната для затриманих і доставлених – це не ресторан і навіть не піцерія, а тому міліцейське меню, зазвичай складається з наступних страв: сніданок – чай (добре, якщо солодкий) з пакетика та хліб, обід – хліб і суп а-ля «Мівіна», вечеря – каша і, можливо, котлета з кулінарії по сусідству. Хоча у міліції є інструкція про добові норми харчування та його калорійність, у реальному житті її рідко дотримуються, тут все залежить від керівника міліції – у нормального начальника райвідділу і затриманих годують пристойно.
2. Ізолятор тимчасового тримання
Тут вже все серйозно – це справжня тюрма із заґратованими секціями коридорів, лязкотом запорів і специфічним запахом. В ізоляторі, водночас з підсудними та затриманими за підозрою у вчиненні злочину, утримуються адміністративно заарештовані – громадяни, які скоїли адміністративний проступок, у тому числі такий, як порушення правил дорожнього руху, громадського порядку або невиконання вимог міліціонера. Термін ув’язнення (до 15 діб) встановлює суд, через що зменшити його, як правило, не можливо. З цього робимо висновок: якщо у КЗД необхідно пробувати уникнути від тривалого затримання, то в ізоляторі тимчасового тримання головна задача – зберегти своє здоров’я. Поясню, чому це актуально. Більшість ізоляторів в Україні побудовані досить давно, у 50-80 роках минулого століття, і через їх камери пройшла неабияка кількість людей, у тому числі хворих на туберкульоз та інші небезпечні інфекційні захворювання. За умов відверто незадовільного санітарно-гігієнічного стану приміщень ізоляторів, погано працюючої каналізації та хронічного не провітрювання камер, вони дуже часто практично просякнуті заразою, і підчепити за час перебування в ізоляторі якусь хворобу – не така вже важка справа. Можу сказати, що навіть для персоналу ізоляторів риск захворіти на туберкульоз є серйозною проблемою.
Отже, почнемо. Перед поміщенням до камери тебе в черговий раз обшукають, але вже більше ретельно з детальним оглядом тіла, одягу та взуття і вилучать всі гроші, документи та речі (у тому числі часи, обручальне кільце та прикраси), які були у тебе на час затримання. Крім цього, відберуть ремінь, шарф, краватку, шнурки з метою запобігання спробі вчинення самогубства. Неприємно, але що поробиш – звикай, особисті обшуки будуть проводити при кожному виході з камери і входу до неї, це не підозри або наміри тебе образити – така у міліції інструкція. Вилучені гроші та речі опишуть і складуть до окремого пакета. Можеш особливо не «паритися», що їх присвоять (таке частіше трапляється прямо на вулиці одразу після затримання), тут, як правило, все повертають назад при звільненні. Але якщо у тебе вилучили значну суму грошей, то вимагай надання тобі квитанції з фінансової частини райвідділу про прийняття їх на зберігання. Згідно до міліцейських відомчих наказів видача такої квитанції є обов’язковою. Ще краще буде домовитись з правоохоронцями про те, щоби тобі надали можливість особисто передати наявні гроші і коштовності родичам (зазвичай міліція проти цього не заперечує – їм самим менше клопоту з описом речей і їх зберіганням).
Можу сказати, що охоронці ізолятору відносяться до «незагрозливої» категорії міліціонерів – їм не потрібно за будь-яку ціну розкривати злочини, вибивати з тебе зізнання у скоєнні правопорушення, вимагати підписати протокол або інші документи. Це не їх робота і їм, по великому рахунку, на все це начхати. Для них головне – спокійно, без надзвичайних пригод, відбути свою зміну і якщо арештанти їм не створюють зайвих проблем, вони, в свою чергу, не створюють їх арештантам. Тому у взаємовідносинах з охоронцями керуйся раніше згаданими мною трьома принципами спілкування з міліцією: не ображаю, не провокую, не тікаю, а все, що маю отримати за законом, вимагаю наполегливо, але без грубості.
Після обшуку запропонують пройти санітарну обробку – просто прийняти душ. Це зробити необхідно, оскільки така можливість надається лише раз на тиждень. Відповідно до існуючих норм, душова кімната з гарячою водою повинна бути у кожному ізоляторі тимчасового тримання.
На завершення цієї гігієнічної процедури – медобстеження, яке фактично зведеться к тому, що у тебе спитають, чи є скарги на здоров’я. Навіть якщо немає, рекомендую поскаржитись на шлунок – у подальшому це дасть тобі можливість безперешкодно отримувати передані батьками пігулки від діареї та інших негараздів кишечнику, що дуже часто трапляється внаслідок вживання води та їжі, до якої не звик твій організм. Якщо дійсно почуваєш себе серйозно хворим, то одразу, не соромлячись, повідомляй про це (зайву сором’язливість взагалі рекомендую залишити за дверима ізолятору). Охоронець зобов’язаний невідкладно викликати бригаду швидкої допомоги, і лікар вправі покласти тебе до медичної установи. У такому випадку призначений судом адміністративний арешт ти повинен відбути вже після повного вилікування, а за час перебування у лікарні можливо спробувати оскаржити постанову суду.
По закінченню всіх цих процедур затриманого поміщають до камери. Камери в ізоляторах бувають різної місткості – від одномісних до восьмимісних, але найбільш поширені на чотирьох осіб.
Які умови повинні бути створені у камері:
– не менше, ніж 4 квадратних метри корисної площі на одну особу, для вагітних жінок та жінок з дітьми ( у нас і таких саджають) – 7 квадратних метрів;
– окреме ліжко для кожного (є як одноярусні, так і двоярусні). Ліжка повинні бути з дерев’яним настилом, що дуже важливо взимку. Спільні щитові подіуми, де утримувані сплять впритул один біля одного, не допускаються.
– стіл для приймання їжі, лава (можливо, окремі табурети), настінна шафа або ніша для зберігання продуктів і особистих речей;
– природне та штучне освітлення. Природне здійснюються через вікна, які зазвичай малі, зап’яті ґратами та металевою сіткою, через що у плані вентиляції та освітлення від них толку мало. Штучне освітлення працює цілодобово, а тому навіть не знаю, чи є благом потужна лампочка у камері: з одного боку можливо читати, але з другого – не всі звикли спати при яркому освітленні;
– електрична розетка, яка вмикаються охоронцем з коридору. Розетка передусім необхідна для гоління, оскільки голитися краще електробритвою. Крім цього, у камерах дозволяється користуватись телевізором, якщо тобі його передадуть родичі.
– природна та примусова вентиляція. З цим дуже часто виникають проблеми, оскільки природна забезпечується тільки наявністю квартирок на вікнах (іноді вони чомусь взагалі відсутні), а система примусової вентиляції не завжди забезпечує належний обмін повітря;
– умивальник;
– клозетна чаша або унітаз – повинен розміщуватись в окремій кабінці висотою півтора метри з дверцятами.
Але нагадую – це так, як повинно бути відповідно до міліцейських наказів та інструкцій. У реальному житті дуже часто буває все інакше, і умови тримання людей у міліцейських в’язницях не відповідають не те що європейським, а навіть вимогам, встановленим самою міліцією. Свого часу нашій громадській організації вдалося закрити з десяток «ізоляторів-гадючників», але нинішнє керівництво Міністерства внутрішніх справ представників правозахисних організацій до відвідування місць несвободи не допускає, а тому у якому стані камери ізоляторів перебувають зараз, громадськості достеменно не відомо.
Тепер щодо того, які речі дозволяється мати при собі і зберігати у камері. Це:
– власний одяг та взуття за сезоном в одному комплекті (натільну білизну, шкарпетки, носові хустинки, брюки, сорочку, теплий светр, шапку тощо);
– туалетні речі (мило, зубну пасту, пластмасову мильницю, гребінець, крем для гоління, туалетний папір, серветки, пральний порошок). Жінки можуть мати при собі засоби індивідуальної гігієни, пудру, крем, губну помаду;
– бритву електричну чи механічну. Краще мати електричну, гоління за допомогою механічного бритвеного станка проводиться виключно під наглядом постового, а бритвене лезо може використовуватись лише один раз, після чого передається міліціонеру для знищення;
– окуляри, а також, за необхідності, медичне обладнання (слуховий апарат, катетер тощо);
– папір, поштові конверти, марки, прості олівці, підручники та учнівське приладдя (для учнів);
– сірники та тютюнові вироби – до 30 пачок цигарок;
– ліки ( з дозволу медичного працівника);
– продукти харчування, передані родичами (про це ще розповім додатково);
– книги, газети і настільні ігри (гральні карти заборонені);
– предмети для відправляння релігійних обрядів.
У камері дозволяється користуватись телевізором (згідно до встановленого в ізоляторі режиму дня), малогабаритними холодильниками та електрокип’ятильниками з дротом довжиною не більше 50 сантиметрів. Але електрична розетка у камері постійно знеструмлена, і напругу на неї подає черговий з коридору. Якщо з можливістю поголитись проблем зазвичай не виникає, то на тривалу подачу струму до розетки (для перегляду телевізору чи користування холодильником) міліціонери йдуть не дуже охоче, остерігаючись можливої неадекватної поведінки затриманих і їх травмування електричним струмом. Будь-який охоронець має намір відбути чергування без зайвих проблем і надзвичайних подій, а тому наявність електричного струму у камерній розетці тривалий час – вищий знак довіри до її постояльців.
Тепер щодо режиму і розпорядку дня. Кожний затриманий має право на восьмигодинний безперервний сон у нічний час з 22.00 до 6.00, у цей період забороняється викликати затриманого до слідчого, залучати його до проведення прибирання приміщень тощо.
Усі утримувані в ізоляторі повинні забезпечуватися триразовим гарячим харчуванням, причому передбачено, що на сніданок і вечерю дають одну справу, на обід – дві. Харчуються арештовані прямо у камері. Щодо якості їжі – тут буває по різному: в одних ізоляторах її доставляють з підприємств громадського харчування (кращий варіант), в інших – неприємна для шлунку «Мівіна» і котлета з кулінарії. Вихід з ситуації – продовольчі передачі від родичів.
Зазвичай, персонал ізоляторів ставиться до таких передач поблажливо, приймають майже все і передачі для адміністративно заарештованих ретельно не «потрошать» – розуміють, що ти не в’язень замку Іф і ніхто не буде передавати тобі у хлібині пилку для перепилювання ґрат або мотузку для втечі. Проте можуть не прийняти м’ясні домашні консерви, копчену рибу та інші подібні вироби, оскільки у випадку твого харчового отруєння відповідальність буде покладатись на них.
Передачі для затриманих за підозрою у вчиненні злочину перевіряються більш старанно – хлібні вироби та ковбаси розрізаються на декілька частин, консерви відкриваються та перекладаються в інший посуд, цукерки або печиво повинні бути не в упаковці, а насипом у пакеті.
У будь-якому випадку, попроси близьких обов’язково передавати тобі питну воду, оскільки пити її з крану у камері не завжди безпечно з причини занедбаності водогонів в ізоляторах.
Одночасно з передачею, тобі повинні надати складену родичами заяву, у якій перераховані всі продукти. Якщо ти отримав передачу у повному обсязі згідно з переліком – ставиш на заяві свій підпис, після чого черговий повертає заяву тій особі, яка передала передачу.
Важливо те, що ти маєш право на регулярні побачення з родичами або зі своїм адвокатом чи захисником. Адміністративно заарештованим побачення надаються без обмежень, але тривалість одного побачення не повинна перевищувати чотирьох годин. Затриманим і взятим під варту за підозрою у вчиненні злочину побачення надаються з письмового дозволу слідчого або суду, у провадженні якого перебуває справа.
Для отримання побачення виписується спеціальний дозвіл, який є дійсним лише на одну зустріч. На побачення допускається одночасно не більше двох осіб, не враховуючи дітей віком до 16 років, а особам, які не мають при собі паспортів, у побаченні відмовляється. Побачення відбувається у спеціально виділеному для цього приміщенні у присутності працівника міліції.
А зараз головне правило: не нехтуй правилами особистої гігієни!
Перше: кожний утримуваний в ізоляторі повинен забезпечуватися постільними речами та білизною – ватні матрац і подушка, наволочка, два простирадла, напівшерстяна ковдра, рушник. Проте стан цих речей буває просто жахливим – матрац товщиною з палець, простирадло у підозрілих плямах, а ковдра розмірами нагадує приквартирний килимок. Постільна білизна замінюється раз на сім днів і повинна періодично дезінфікуватись, але краще попроси у правоохоронців надати тобі можливість користуватись власною білизною, яку тобі принесуть родичі. Теж саме стосується і посуду для приймання їжі – в ізоляторі тобі обов’язково видадуть тарілку, кружку та ложку, але хто ними користувався раніше тобі невідомо, а тому краще мати свої. Правоохоронці охоче йдуть на такі поступки – їм самим клопоту менше.
Друге: забезпечення постійного обміну повітря у камері. Для ізолятора це чи не єдина вагома протидія можливості підчепити інфекційну хворобу, починаючи від грипу і закінчуючи тим же туберкульозом. Поясни це твоїм сусідам Забезпечте постійне провітрювання приміщення – якщо у камері можливо відчинити віконну хвіртку, вона повинна бути постійно відчиненою. Нехай протяги і прохолодніше, але це чисте повітря.
Як я вже казав, у камері повинна функціонувати примусова вентиляція, яка вмикається черговим с коридору. Повідом його, що тобі не пощастило, і ти потрапив у камеру до курців, які від нудьги палять одну цигарку за іншою та попроси як можна частіше вмикати вентиляційну систему.
Третє: не відмовляйся від жодної нагоди побути на свіжому повітрі або взагалі за межами камери. Утримуваним в ізоляторі щоденно повинна надаватись прогулянка тривалістю одну годину. Правоохоронці дуже часто пропонують скоротити прогулянку і повернутися до камери – не слід на це погоджуватись. Необхідно зауважити, що право на щоденну двогодинну прогулянку мають вагітні жінки, жінки з неповнолітніми дітьми, а також хворі з дозволу лікаря. Тому під час первинного медичного обстеження при поміщенні до ізолятора проінформуй про проблеми з легенями і знижений імунітет та скажи, що лікар радив тобі як можна частіше бувати на свіжому повітрі.
Крім цього, під час перебування затриманих на прогулянці, міліціонери зобов’язані проводити санітарну обробку камер за допомогою кварцових ламп чи бактерицидних опомінювачів – пристроїв, які обеззаражують повітря і поверхні у камері. Для досягнення очікуваного ефекту, прилади повинні пропрацювати у камері визначений умовами експлуатації час, а тому скорочення терміну прогулянки одночасно призведе і до неякісної санітарної обробки камери.
Якщо співробітники ізолятору запропонують тобі прийняти участь у господарських роботах (пофарбувати паркан чи побілити дерева), погоджуйся і особливо не поспішай – це твій час поза камерою.
Четверте: прибирання у камері. Зрозуміло, що прибиральниць у штаті ізоляторів тимчасового тримання не має і прибирання камер та інших приміщень установи покладається на утримуваних. Завжди підтримуйте у камері чистоту, просить у міліціонерів надавати дезинфікуючи засоби для миття підлоги (вони у них повинні бути в обов’язковому порядку).
П’яте: взимку необхідно слідкувати за температурним режимом у камері. Взагалі міліцейські інструкції передбачають, що температура повітря у камерах не повинна бути нижче +18 градусів, але забезпечення належного опалення ізоляторів у зимовий період завжди було для міліції проблемою – це досить дорого. Тому, якщо у камері прохолодно – повідом, що у тебе хронічний бронхіт та вимагай додаткову ковдру і надання можливості постійно пити гарячий чай. Як правило, на такі прості вимоги міліціонери без заперечень погоджуються.
Шосте: користуйся медичними препаратами, що підвищують імунітет та запобігають вірусним і простудним захворюванням. Це повинні бути ефективні, але загальновідомі препарати, згоду на постійне тримання яких у камері без проблем надасть медичний працівник.
Необхідно сказати і про те, що забороняється в ІТТ:
– порушувати тишу;
– перегукуватись, перестукуватись через стіну та слати записки особам, які утримуються в інших камерах;
– підбирати і перекидати за межі прогулянкового дворика ізолятора будь-які предмети;
– вчиняти протиправні дії стосовно інших осіб, які утримуються в ізоляторі;
– затуляти «вічко» у дверях камери;
– робити написи на стінах і інвентарі, іншим чином псувати обладнання ізолятору.
Рекомендую вказані правила виконувати, оскільки за їх порушення адміністрація ІТТ має право вжити досить неприємних заходів покарання – від позбавлення права отримувати передачі до поміщення у карцер. У ньому умови досить жорсткі – утримуєшся один, забороняється брати із собою продукти харчування, прогулянки не дозволяються, а відпочивати на ліжку у денний час не можливо (на час від підйому до відбою відкидне ліжко підіймається до стіни і закривається на замок).
У випадку чинення непокори працівники ізолятору мають право застосувати до тебе дубинки та наручники. Це завжди боляче та принизливо, і тут ніякими порадами не допоможеш. Хоча, щодо наручників – відповідно до міліцейських інструкцій через кожні дві години наручники повинні зніматись на 5-10 хвилин для відновлення кровообігу рук, а потім їх можуть надягати знову. Дубинками забороняється завдавати удари по голові, шиї, ключичній ділянці, животу та статевих органах.
І на завершення. Тимчасове позбавлення волі – справа неприємна, але не трагічна, отже, не впадай у відчай, не роби необдуманих вчинків і не давай себе спровокувати на більш серйозне порушення. Запам’ятай – в ізоляторі ніхто тебе мордувати не буде, але і панькатися теж. Все залежить від тебе, а тому намагайся зробити умови «відсидки» максимально комфортними: тхне смородом з каналізації – закрий отвір клозетної чаші пустою пластиковою пляшкою, дратівливо струмить кран в умивальнику – нав’яжи на нього ганчірку, по якій вода буде стікати безшумно. Підтримуй рівні і доброзичливі стосунки з персоналом ізолятора та сусідами по камері, але особливо не зближайся і не панібратствуй з ними. Час у камері тягнеться повільно, а тому намагайся себе зайняти – читай книги або, ще краще, вивчай юридичну літературу та обмірковуй, як будеш оскаржувати своє затримання.
Вже традиційно бажаю тобі ніколи не потрапляти у місця несвободи, але бути до цього підготовленим необхідно. Бажаю удачі і хай щастить!
- Информация о материале
Десять советов для тех, кто хочет выбраться из долгов
Просто влезть в долги по самые уши, набрать всевозможных займов, но не просто бывает рассчитаться с кредиторами, особенно когда сумма задолженности становится угрожающей. Вступив в «сражение» с долгами, самое главное – не паниковать и не отчаиваться. Опыт успешных людей показывает, что из самой глубокой «долговой ямы» можно выбраться, проявив настойчивость и соблюдая несколько простых правил.
Совет первый. Поставьте в известность кредиторов
Если однажды вы поняли, что вашей зарплаты уже не хватает на уплату всех кредитов, то не нужно скрывать ваше положение от кредиторов. А тем более – не пытайтесь вовсе скрыться от них. Избежать расплаты почти наверняка не удастся, но, сохранив хорошие отношения с банком, вы имеете все шансы, например, на реструктуризацию долга – тогда вы сможете выплачивать задолженность дольше, и, соответственно, меньшими суммами. Кроме того, так вы уменьшите риск того, что ваше дело будет передано в суд – ведь банк, по большому счету, заинтересован в возврате своих денег, а не в затяжных судебных разбирательствах. И если вы продемонстрируете свою готовность платить, но попросите изменить график платежей – то вполне вероятно вам пойдут на встречу. В идеале такой вариант может даже сохранить вам хорошую кредитную историю. Если конечно вы еще захотите в будущем пользоваться кредитами.
Совет второй. Регулярно оплачивайте понемногу
Если сумма вашего долга кажется вам непосильной – не отчаивайтесь и не переставайте вносить платежи. Выделяйте на погашение долга хотя бы 10% вашего дохода ежемесячно – во-первых, так вы будете понемногу приближаться к цели. А во-вторых, так вы приучите себя к финансовой дисциплине. Очень важный момент – понять, что вы не сможете отдать все долги сразу, но постепенно их погашая, вы рано или поздно расплатитесь полностью. А в будущем привычка откладывать 10% с каждой зарплаты поможет вам сделать сбережения.
Совет третий. Платите больше минимального платежа
Постарайтесь каждый раз вносить в банк больше, чем минимальный регулярный платеж по вашему кредиту или кредитной карте. Вам может показаться, что минимальный платеж экономит ваши деньги, но на самом деле все наоборот. Внося больше, вы сможете быстрее погасить долг, а значит и переплата по нему будет меньше. Кроме того, приближение желаемой цели будет мотивировать вас на дальнейшие действия.
Совет четвертый. Погашайте сначала «дорогие» кредиты
Если у вас есть несколько разных кредитов, которые вы не можете погашать одновременно, то начните погашать их по очереди. Логичным будет отдать предпочтение сначала тем долгам, проценты по которым самые высокие. Чем быстрее вы их погасите, тем меньше будут ваши расходы по обслуживанию долга, тем быстрее вы сможете расквитаться с остальными, более «дешевыми» кредитами. Конечно, при этом не стоит допускать просрочек по остальным кредитам – штрафы и пеня за просрочку не лучшие помощники в погашении кредитов. Но, допустим, по кредитным картам вы какое-то время можете ограничиваться только минимальным платежом.
Совет пятый. Погасите мелкие долги
Если вы уже расплатились по самым «дорогим» долгам, или проценты по вашим кредитам примерно одинаковы, то займитесь мелкими кредитами. Отдайте все небольшие долги, которые можете быстро выплатить, тогда вы сразу заметите, как количество ваших кредитов уменьшается. А это в свою очередь будет служить хорошей мотивацией для того, чтобы двигаться к цели дальше: ведь если вы отдали эти долги, то обязательно рассчитаетесь и по остальным!
Совет шестой. Рефинансируйте только дорогие кредиты
В некоторых случаях вы можете взять у банка новый кредит, на покрытие старых долгов. Рефинансирование может позволить не только снизить процентную ставку по вашему кредиту, но и увеличить его срок. Однако следует помнить, что рефинансирование выгодно не всегда. Сама эта процедура не бесплатна, вам придется уплатить комиссии и другие платежи при оформлении такого кредита. Так что если разница в ставке не существенна – расходы могут оказаться даже больше, чем при выплате старого кредита. Поэтому рефинансировать стоит только те кредиты, ставки по которым намного выше предлагаемых на рынке сейчас.
Совет седьмой. Управляйте своими финансами
Приведите в порядок свои финансы. Может оказаться, что вы тратите большую часть дохода на то, от чего могли бы отказаться, а средства направить на погашение долга. Записывайте свои расходы – это поможет их систематизировать и выявить резервы для экономии. Финансовые консультанты утверждают, что путь к финансовой свободе начинается с упорядочивания личных финансов. Составляйте финансовый план – так ваши расходы станут запланированными и согласуются с имеющимися у вас доходами. А, кроме того, избегайте непредвиденных расходов, ведь ваша первоочередная задача – рассчитаться с долгами!
Совет восьмой. Увеличьте свой доход
Если вашего текущего дохода не хватает на погашение всех долгов – позаботьтесь о его увеличении. Однако делать это стоит только после того, как вы прислушались к предыдущему совету – ведь нерациональные расходы могут поглощать большую часть ваших доходов, и тогда увеличивать их бессмысленно – денег все рано не хватит.
Если же вы уже навели порядок в своих финансах, то подумайте о дополнительном заработке. Здесь возможны различные варианты: можно просто найти еще одну работу. Но если такой возможности нет, потому что все свое время вы проводите на текущей, то возможно вы сможете взять на себя дополнительные обязанности, что приведет к росту заработной платы. Кроме того, возможно дополнительный доход вам принесут ваши хобби: например, если вы любите шить, вязать или готовить. Подумайте, как можно заработать на том, что приносит вам удовольствие.
Совет девятый. Продайте что-нибудь ненужное
Несмотря на утверждение известного героя мультфильма Кота Матроскина, вам совсем не обязательно сначала покупать что-нибудь ненужное. Некоторые специалисты советуют продать… телевизор. Ведь он отнимает у вас свободное время, которое вы могли бы провести с пользой. Кроме того, на время кризиса наверняка можно отказаться от второго автомобиля, а может быть даже и от первого: так вы сэкономите на его обслуживании, а на вырученные деньги сможете погасить кредит.
Совет десятый. Не берите новых долгов
Если вы твердо решили расплатиться по всем своим долгам, то самое главное правило, которого нужно придерживаться, – ни в коем случае не берите новых кредитов! Не хватает на регулярные выплаты – попросите банк реструктуризировать долг. Не хватает на жизнь – избавьтесь от лишних расходов или найдите дополнительный заработок. Но откажитесь от потребительских кредитов и кредитных карт.
- Информация о материале
Появится ли у нас министерство здоровья?
Реформированием ведомства, которое почему-то считается ответственным за здоровье населения (профессионалы знают, что это не так), заняты все ветви власти: от администрации президента до главного врача районной больницы. Реформаторы считают, что главное в реформе — оптимизация финансирования здравоохранения и этапность оказания медицинской помощи заболевшим (по аналогии с лечебно-эвакуационным обеспечением (ЛЭО), принятая в Вооруженных силах СССР: доврачебная помощь, первая врачебная, врачебная и специализированная помощь). Только не следует забывать, что ЛЭО было предназначено для условий военного времени в целях оказания эффективной помощи раненым и пораженным. А для условий мирного времени существовала совершенно иная система — санитарно-эпидемиологическое и лечебно-профилактическое обеспечение, которое строилось на совершенно других принципах и призвано было не допустить развития заболевания.
Для начала несколько положений, против справедливости которых трудно возражать.
1. В соответствии с только что опубликованными данными Всемирного банка («Основные причины высокого уровня смертности в Украине»), главной причиной высокой заболеваемости и смертности в нашей стране является не то, что скрывается под термином „социально-экономический кризис“ (болеют и умирают одинаково часто и бедные, и богатые), а нарушение принципов здорового образа жизни (ЗОЖ) основной частью населения (курение, алкоголь, наркомания, гипокинезия, нерациональное питание).
2. Исследования, проводившиеся в течение 20 лет в пяти областях Украины, показали (2009), что популяционные показатели заболеваемости и смертности мало зависят от состояния здравоохранения в регионах. Эти данные хорошо согласуются с международным опытом.
Еще в 1974 г. канадский министр здравоохранения М. Лалонд опубликовал свой знаменитый доклад „Новый подход к сохранению здоровья канадцев“, в котором представил доказательства того, что традиционная система здравоохранения и медицина вообще играют отнюдь не ведущую роль в комплексе факторов, которые определяют здоровье человека. Несмотря на ежегодное увеличение финансирования здравоохранения, научных исследований, возрастание количества врачей и совершенствование лечебно-диагностических мероприятий, показатели здоровья населения не улучшаются в соответствии с затраченными усилиями. Был четко сформулирован тезис о том, что главным фактором, обусловливающим состояние здоровья людей, является не уровень медицинского обслуживания, а образ жизни, который они ведут.
Этот доклад заложил новые представления в понимании проблемы здоровья населения, обнародовав для политиков и широкой общественности принципиальные основы новой системной деятельности в пользу индивидуального и общественного здоровья. Эта деятельность получила название Health promotion, иными словами — формирование здорового образа жизни (ЗОЖ). Было начато коренное реформирование системы здравоохранения Канады по нескольким основным направлениям. Главные из них — создание специальной государственной структуры, которая отвечает за формирование здорового образа жизни населения; разработка и проведение специальных программ исследований, информирование населения и специалистов-медиков, просвещение населения в отношении проблем здоровья и формирование ЗОЖ; охват практическими мероприятиями по формированию ЗОЖ все большего количества населенных пунктов. В 1978 году был создан и государственный орган, ответственный за проведение этих мероприятий — Федеральное управление по вопросам формирования ЗОЖ. А уже через несколько лет были получены реальные результаты.
Полагаю, что медицинская общественность с глубоким удовлетворением восприняла факт назначения на пост руководителя ведомства выдающегося хирурга, ученого и блестящего организатора И.Емца. В то же время его опыт врача имеет сугубо клинический характер, что вряд ли поможет ему четко определить направления деятельности ведомства, от которых напрямую зависит заболеваемость и общая смертность в Украине. Беру на себя смелость утверждать: никакие усовершенствования лечебно-диагностического процесса не способны радикально повлиять на депопуляционные процессы в нашей стране. Ежегодные 100 тысяч инфарктов миокарда и 150 тысяч мозговых инсультов являются отражением феномена „сверхсмертности“ славянских мужчин, описанного в научной литературе (Cocerhame, 2000). Наши исследования показали, что в основе этого популяционного феномена лежит снижение уровня здоровья („митохондриальная недостаточность“) у преобладающей части населения, обусловленное образом и условиями жизни нашего народа. Лишь 1% населения Украины находится в „безопасной“ зоне здоровья (студенческая молодежь — 7—14%).
Этот феномен, следствие нарушения принципов ЗОЖ на популяционном уровне, не является фатальным. При проведении комплекса общегосударственных мероприятий проблема может быть решена. Но ее решение в последнюю очередь связано с совершенствованием оказания медицинской помощи уже заболевшим и ее финансированием.
Полагаю, что обнародованная в интервью И.Акимовой реструктуризация финансирования ведомства (ZN.UA, №4, 2011 г.) которой предусмотрено проблему профилактики и формирования ЗОЖ возложить на семейных врачей, не принесет желаемого эффекта. Семейный врач может рассказать о принципах ЗОЖ только тем пациентам, которые уже пришли к нему на прием. Однако этого явно недостаточно.
Решить проблему может только организация службы санологии.
В нашей стране, несмотря на то, что еще в 1991 году нашими усилиями впервые в мире была введена новая врачебная специальность „врач-санолог“, а в 1992 году открыта соответствующая кафедра, создать санологическую службу так и не удалось. Напротив, повсеместно сокращаются центры здоровья, их финансирование проводится по остаточному принципу, в амбулаторно-поликлинических учреждениях отсутствуют должности врачей-санологов. По неясной причине ликвидирована проблемная комиссия МЗ и НАМН Украины „Санология и валеология“, которая, худо-бедно, координировала исследования по указанной проблеме. И это при том, что нами разработано методическое и организационное обеспечение службы, которое уже вовсю используется в РФ и не находит своего применения в Украине.
Сейчас в недрах МЗ готовится приказ «О мерах по совершенствованию деятельности отрасли по формированию здорового образа жизни и гигиенического воспитания населения Украины». В нем много говорится о необходимости гигиенического воспитания населения и первичной профилактики заболеваний, но никак не регламентируется создание санологической службы и формы ее работы.
Следует отметить, что Россия пошла по пути резкого расширения центров здоровья: в 2009 году сформировано 505 таких центров, в этом году их общее количество достигнет 1050, а в 2012-м—2000 (!). В Украине сейчас насчитывается всего 55 подобных учреждений.
Реформирование здравоохранения должно быть направлено в первую очередь на предупреждение заболеваний, а уже во вторую — на повышение эффективности медицинской помощи больным. Это намного гуманнее и эффективнее с экономической точки зрения.
- Информация о материале
Чип застрял на полосе
Европа переходит на банковские карты нового поколения — с чипами вместо магнитной полосы. В Украине активное эмитирование банками чипованых платежных карт пока запаздывает. Банки считают, что высокие риски кражи денег владельцев магнитного пластика — еще недостаточный стимул для выпуска продуктов с электронными микропроцессорами на борту.
Реформы по подготовке инфраструктуры к переходу на чипованый пластик вызваны массовой кражей данных с пластиковых карт в банкоматах. Например, в одной только Германии в первой половине 2010 г. зафиксировано две тысячи таких случаев. Убытки оцениваются в EUR40 млн. Поэтому с июля 2011 г. в Германии оплачивать товары можно будет только пластиковой карточкой с чипом и введя Pin-код, сообщает Deutsche Welle. Часть стран Евросоюза также последовала примеру немцев и занялась внедрением чипов.
Украина же пока в списке тех, кто только начинает работу в этом направлении. По мнению начальника процессингового центра УкрСиббанка BNP Paribas Group Александра Мороза, у нас переход на чиповые технологии в карточном бизнесе будет растянут на много лет. «Украина уже начала переход на чиповые технологии несколько лет назад. Сейчас терминальное оборудование большей части банков сертифицировано и готово принимать карты EMV одновременно с магнитной полосой. С каждым годом перечень EMV-продуктов в корзине банков увеличивается»,— отмечает господин Мороз.
Но пока работа украинских банков в направлении перехода на чип-карты по большей части осуществляется в рамках минимальных затрат. Как считают эксперты, виной тому достаточно низкий интерес соотечественников к новой карточной технологии. «Только 32% от общего числа банков, обслуживающихся на нашем процессинговом центре, эмитируют чип-карточки. Их количество, в сравнении с магнитными карточками, составляет не многим более 6%»,— рассказал «і» Максим Желиховский, директор департамента развития бизнеса компании «Укркарт».
Большинство же банков до сих пор выпускают карты исключительно с магнитной полосой. По словам господина Желиховского, происходит это из-за высокой себестоимости выпуска чип-карты. Ввиду этого банки, если и предлагают своим клиентам чип-карты, то делают ставку на пластик более высокого класса, и их стоимость значительно выше, в отличие от наиболее распространенных карт Visa Electron и Maestro MasterCard. Технологии EMV являются более дорогими для банков и их клиентов, но более гибкими с точки зрения продуктового наполнения и более защищенными, отмечают в УкрСиббанке. Впрочем, в «Укркарт» с долей скепсиса относятся к вопросу защищенности. «Конечно, скопировать такую карточку сложнее и дороже. Но потенциальный мошенник может подобраться к средствам картодержателя иными способами. Например, рассчитываясь через интернет, где чип не играет никакой роли»,— пояснил господин Желиховский.
Эксперты не уверены, что Украина в обозримом будущем приблизится к европейским объемам выпуска чипованых карт. «Пока потери от используемого уровня защиты не сравняются с порогом рентабельности, исходя из общего количества карт и операций по ним, полная миграция на издание чип-карт остается весьма сомнительной»,— считает господин Желиховский. По его словам, основной движущей силой при переходе банков на чипованные карты в Украине будет не безопасность, а финансовая составляющая. «Банки станут проявлять больший интерес при увеличении спроса и задействования чип-карточки не только как платежной, но и имеющей ряд дополнительных функций»,— прогнозирует он.
- Информация о материале
Рюриковичи мы...
На днях отечественное информационное пространство взорвалось вестью о том, что потомки рода Рюриковичей собираются отсудить у Украины право на обладание Киево-Печерской Лаврой и Золотыми Воротами!
Потомки князей свое посягательство на украинские святыни аргументируют тем, что, мол, когда-то эти сооружения принадлежали их предкам, и теперь пришло время восстановить историческую справедливость. С этой целью, т.е. справедливости ради, «новые Рюриковичи» учредили общественную организацию Фонд «Княжеский».
Возглавляет фонд Валерий Кубарев, точнее, как сказано на сайте фонда, Великий Князь Всея Руси Валерий Викторович Кубарев Большой Кубенский. Там же приводится историческая справка, доказывающая кровную связь Кубарева с Рюриковичами:
«Иван Грозный казнил по ложному доносу царя-регента Руси (1544-1546), своего опекуна князя Ивана Ивановича Большого Кубенского (старшего брата) в 1546 году.
Младший брат Михаил Иванович Большой Кубенский попал в опалу и лишился всех земель, угодий, денег и положения.
Предположительно умер в 1550 году.
Потомки Кубенских стали Кубаревыми без регалий и возможности упоминать свое происхождение».
Но вернемся в наше время. Претензии на украинское добро – далеко не первая попытка «новых Рюриковичей» отсудить нажитое непосильным трудом их титулованными предками. Так, летом 2010 года Московский арбитражный суд рассматривал иск фонда о возвращении потомкам великих князей не абы чего, а... Кремля! Вы будете смеяться, но судья встал на сторону фонда.
Дело в том, что во время судебных заседаний речь шла не о принадлежности Кремля, а о правоустанавливающих документах на здания и помещения Кремля общей площадью несколько тысяч квадратных метров. Оказалось, что сторона ответчика (т.е. государство) не смогла представить каких-либо документов на право собственности – отсутствовали кадастровые номера и паспорта объектов, что, видимо, и послужило весомым аргументом в пользу князей.
«Мы знаем, что наши кремли никто никогда никому не дарил, не передавал. Про государственную собственность – это нам большевики рассказывали. На самом деле, это была личная собственность каждого князя», – обосновывал свою позицию Кубарев.
Кстати, «светлейший» вовсе не возражает, чтобы Кремль продолжал играть роль президентской резиденции, а просто настаивает на своем праве собственности. Из принципа.
Претензии на Кремль пока лишь остаются претензиями. Теперь Рюриковичи замахнулись на «мать городов русских». Есть ли у них шансы, пусть гипотетически, вернуть в свою собственность Лавру и Золотые Ворота, если на них, как и на Кремль, не окажется документов?
У специалистов на этот счет есть большие сомнения – они полагают, что принадлежность учредителей фонда к Рюриковичам притянута за уши.
Так, например, главный историк Международного генеалогического агентства Александр Воробьев вообще сомневается в происхождении некоторых фамилий, ассоциируемых сегодня с Рюриковичами.
«Еще в XIX веке многие легенды о происхождении тех или иных дворянских родов от Рюриковичей отрицались. То есть у многих родов, которые в Гербовнике Российской империи числятся как Рюриковичи, доказательства происхождения достаточно натянутые. Особенно это касается смоленских Рюриковичей и некоторых других. Надо смотреть на самом деле, на чем они основывают свои родословные. Впрочем, вероятно, это действительно потомки древних князей», – сказал он.
Кроме того, по словам Воробьева, Рюриковичи уже 400 лет никакими кремлями не владеют, а значит, никаких оснований возвращать им имущество нет.
Даже если именитые князья смогут в судебном порядке доказать свои права на тот же Кремль, то отсутствие в Российской Федерации, как и в Украине, процедуры реституции (возврата национализированного имущества владельцу или его потомкам. – Авт.) свяжет им руки.
Процедура реституции уже неоднократно становилась причиной международных скандалов, когда страны в послевоенное время отказывались возвращать друг другу перемещенные культурные ценности.
Такой процесс возврата или возмещения стоимости ценностей ныне действует в балтийских странах (Литве, Латвии и Эстонии), а также странах Восточной Европы (Чехии, Польше, Болгарии и Венгрии), что позволило им возвратить собственникам национализированные в 1949-е годы имущество.
Так что, видимо, мечта князей заполучить в собственность украинские святыни накроется медным тазом. Кроме того, если верить исследованиям ученых, да и словам самого Кубарева, сегодня по женской линии кровь древних Рюриковичей течет чуть ли не в каждой русской семье, а следовательно, завтра права на Кремль, Лавру, Золотые Ворота и еще бог весть что может предъявить любой, считающий себя достойным титула «Великого князя». Но дело в том, что ни Кремля, ни тем более Лавры на всех не хватит!
Сегодня известно, что к отпрыскам Рюрика относят все монаршие семьи Европы, а также ряд известных и талантливых людей, среди которых есть даже американские президенты Рузвельт, Вашингтон и семья Бушей. Отдадим им? Или, может, потомкам Александра Дюма, Джонатана Свифта или Байрона, коих также относят к славному роду?
Как видим, за прошедшие столетия потомки основателя Руси-матушки заселили каждый уголок планеты. В основном благодаря трем женщинам – Анне Ярославовне, королеве Франции (все последующие короли Франции были ее потомками), Марии Добронеге, королеве Польши, имевшей четырех сыновей и дочь, а также Збыславе Святополковне, также ставшей польской королевой.
- Информация о материале
Региональная политика 3D
Формат 3D приобрел в последнее время невероятную популярность. На экранах появляется все большее количество кинофильмов в трехмерном измерении, для особо рьяных любителей появились и 3D телевизоры. Что это — просто мода или отказ от плоского видения мира, желание расширить возможности восприятия окружающей действительности? Кто знает.
Но вернемся из виртуальной действительности на грешную землю. Не ошибусь, если скажу, что одной из ключевых проблем государства Украина являются экономические, социальные и культурные различия между ее регионами. Эти различия и вызванные ими противоречия пока что не удалось сгладить ни одной политической силе, ни одному политическому лидеру. Вместо того чтобы использовать региональную мозаику для получения яркой и незабываемой картины, ее пытаются превратить в монохромное изображение. Как бы то ни было, но идея «сшивания» страны остается по-прежнему актуальной.
Президент Украины в выступлении на заседании Совета регионов предложил к перечню реформаторских приоритетов на 2011 год отнести реформу модели управления региональным развитием. Предложение более чем актуальное. Увы, к региональной политике в Украине относятся настороженно. Вроде бы все „за“, но это „за“ как-то неуверенно и непостоянно. Не в последнюю очередь это связано с тем, что государственная региональная политика, как правило, рассматривалась в одной, а в лучшем случае — в двух координатах. „Регионализм“ как явление и „региональная политика“ как инструментарий решения существующих проблем требуют более широкого взгляда.
Для того чтобы представить себе региональную политику в трехмерном измерении, вовсе нет необходимости надевать специальные очки. Региональная политика 3D — это просто определенный взгляд
на предмет и все представленные измерения — горизонталь, глубина и вертикаль — носят условный характер.
Измерение первое: горизонталь
20 января, незадолго до того как президент Украины на заседании Совета регионов заявил о необходимости новой региональной политики, Европарламент принял резолюцию „Стратегия ЕС для Черноморского региона“. Документ во многом долгожданный. После не совсем внятных „Черноморской синергии“ и „Восточного партнерства“ Украина как государство, обладающее 19 из 40 черноморских портов и имеющая самую длинную прибрежную линию, к тому же заявляющее о своем стремлении стать членом Евросоюза, могла рассчитывать на то, что ЕС уделит и ей толику внимания. К сожалению, детальное знакомство с документом оставляет чувство разочарования. В
своей резолюции Европарламент признал Черное море „частично внутренним“ и „преимущественно европейским“. Однако это „преимущественно“ вовсе не касается Украины, которая удостоилась только упоминания в перечне черноморских стран — соседей ЕС наряду с Азербайджаном, Арменией, Грузией и Молдовой. В этом же перечне Турция упоминается как страна-кандидат, а Россия — как стратегический партнер Евросоюза.
Украины же касается только ряд пунктов резолюции (хотя непосредственно наше государство там не упомянуто). Так, депутаты высказали „особую озабоченность“ пролонгацией соглашения о пребывании российского Черноморского флота в Крыму и „его возможном влиянии на стабильность в регионе“. Единственным утешением для Украины может быть то, что Европарламент поддержал дальнейшее развитие инициатив в рамках программ TRACECA и INOGATE и призвал Евросоюз к дальнейшему укреплению своей поддержки инфраструктурных проектов в регионе „непосредственно и через координацию с другими участниками и инвесторами“. Именно к этим „другим“ принадлежит наша страна, являющаяся участником и партнером обеих программ.
Что касается политики ЕС в сфере транспорта и энергоснабжения, то тут очевидно заметны преимущества, которые отдаются государствам, благодаря которым Черное море стало „частично внутренним“ и „преимущественно европейским“, то есть Болгарии и Румынии. Так, в пункте 39, где говорится о необходимости диверсификации источников и маршрутов энергоснабжения, подчеркнуто „значение транспортировки сжиженного природного газа (СПГ) в Европу в виде проекта AGRI и развития терминалов СПГ в портах Черного моря, а также панъевропейского нефтепровода Констанца—Триест“.
Как известно, в рамках проекта AGRI (Azerbaijan—Georgia—Romania Interconnector) предполагается транспортировка азербайджанского газа на черноморское побережье, сжижение его тут на специальном терминале и транспортировка морем в Румынию, где он будет переводиться в состояние природного газа и направляться на удовлетворение потребностей Румынии и других европейских стран. В рамках этого проекта будут созданы терминалы в портах Констанца (Румыния) и Кулеви (Грузия). Несмотря на тяжелую экономическую ситуацию, Румыния имеет амбициозные планы по объединению газотранспортных систем Молдовы, Болгарии, Сербии и Венгрии. В середине октября 2010 года состоялось открытие румынско-венгерского газопровода Арад—Сегед, который должен стать частью проекта Nabucco. Участником последнего также является румынская компания Transgaz. Если допустить, что Россия весьма настойчиво старается вовлечь Румынию в проект „Южный поток“, как известно, нацеленный на транспортировку российского газа в Европу в обход Украины, то Бухарест имеет все шансы стать ключевым игроком на нефтяном и газовом полях Европы.
А что же Украина? У нас есть нефтепровод Одесса—Броды, который пусть через десять лет, но все же начал транспортировку каспийской нефти в аверсном режиме. Есть и национальный проект строительства на Черном море терминала по приему сжиженного газа. Но учитываются ли эти проекты в энергетической стратегии Европы?
Обращают на себя внимание еще два пункта резолюции, той или иной стороной затрагивающие Украину. В п. 19 Европарламент приветствует разработку Стратегии ЕС для Дунайского региона, а также особо отмечает «необходимость расширить Стратегию ЕС для Дунайского региона по направлению к Черноморскому региону; подчеркивает, что поддерживающее развитие Дунайского региона повысит в дальнейшем геостратегическое значение Черноморского региона; поэтому, признавая отличающуюся природу регионов и различные географические фокусы двух стратегий, считает, что они „должны дополнять и взаимно усиливать друг друга“. А
п. 45 определяет, что „для целей международной торговли и транспортировки углеводородов в регионе необходимо развивать черноморские и морские дунайские порты ЕС, в том числе нефтяные и газовые терминалы и инфраструктуру интермодальных перевозок; считает необходимым модернизировать инфраструктуру в Черноморском регионе и установить связи с европейскими транспортными коридорами“.
Транспортные коридоры важны для Украины, но не стоит забывать, что черноморские и дунайские порты Европейского Союза — это прежде всего румынские Констанца, Тулчя, Галац и Браила, болгарские Варна и Бургас, то есть конкуренты украинских Одессы, Южного, Ильичевска, Рени, Измаила и других.
Иными словами, в стратегии ЕС в Черноморском регионе практически не нашлось места для Украины. И это при том, что мы имеем нефтепровод Одесса—Броды и также намерены строить терминал по приему сжиженного газа.
Не стоит, наверное, долго объяснять, почему это произошло. На фоне разговоров о „региональном лидерстве“ в Причерноморье, играх в ГУАМ и Сообщество демократического выбора наша политическая верхушка так и не смогла выработать более-менее ясную стратегию в отношении как Дуная, так и Черноморского региона. Речь идет не о стратегии как о документе. Слава Богу, документов за последние годы издано более чем достаточно.
Гораздо важнее практические действия. Вспомним, сколько было заявлено крупных проектов — и энергетический мост в рамках ГУАМ, и радиальная дорога вокруг Черного моря в рамках ОЧЭС, и строительство автотрассы Одесса—Рени. Но ведь ничего из заявленного не было реализовано.
В который раз утверждаешься в очевидной вещи: региональная политика имеет не только внутреннее, но и внешнее, образно говоря, „горизонтальное“ измерение. Межрегиональное сотрудничество не только дополняет межгосударственные отношения, но и стимулирует их.
В современных условиях выигрывает тот, кто проявляет инициативу. К примеру, в последнее время руководство страны уделяет особое внимание украинско-румынским отношениям. В адрес Румынии высказано немало острой критики, зачастую вполне обоснованной. Но есть один очевидный факт: несмотря на кризис (Румыния, как известно, занимает первое место по заимствованию средств МВФ, на втором месте — Украина), Бухарест имеет четкую стратегию действий как в Черноморском, так и в Дунайском регионе.
Характерный пример — Дунайская стратегия Евросоюза. На саммите дунайских стран в ноябре прошлого года, который, кстати, проходил в Бухаресте, Украину представлял руководитель Министерства регионального развития и строительства, которое, как известно, ликвидируется. В то же время большинство дунайских стран представляли президенты и премьеры, как, например, Молдову, у которой всего несколько сот метров дунайского побережья, да и то подаренного Украиной. Неужели тема Дуная для нашей страны менее значима, чем для маленькой Молдовы?
Отношение Украины к Дунайской стратегии ЕС напоминает попытку вскочить в уходящий поезд. В итоге, по оценкам экспертов, подготовленные Украиной предложения к Дунайской стратегии носят фрагментарный характер, а многие проекты, которые наша страна хочет реализовать, имеют локальный характер. К тому же Украина не выразила желания координировать какое-либо направление. Например, за улучшение мобильности и сообщений между разными видами транспорта будут отвечать Австрия и Румыния (внутренний водный транспорт), Словения и Сербия (железнодорожный, дорожный воздушный транспорт), за развитие культуры и туризма, межчеловеческих контактов — Болгария и Румыния. И так далее.
Хочется только добавить, что практически каждая из стран Дуная старается максимально использовать техническую помощь, которая выделяется Евросоюзом под те или иные программы для развития собственных территорий, в то время как столь необходимые гранты и кредиты проходят мимо Украины.
А ведь наряду с Дунайской стратегией на границах Украины реализуются и другие крупные региональные проекты. На Западе — Операционная программа развития Восточной Польши, целью которой является развитие пяти восточных воеводств, на Востоке — подготовка к зимней Олимпиаде в Сочи, давшая стимул к развитию южных регионов России.
Отечественная законодательная база создает условия для развития трансграничного сотрудничества, однако сегодня требуется ее качественное обновление, нацеленное не только на расширение полномочий местных органов власти в сфере сотрудничества с регионами других государств, но и на совершенствование механизма привлечения зарубежной технической помощи. Очевидно, что правительство должно быть заинтересовано в разработке и принятии закона „О международной технической помощи“, который бы регулировал эти вопросы.
Измерение второе: глубина
Мировой финансово-экономический кризис показал, насколько тонкой может быть грань, отделяющая промышленно развитые регионы-доноры от слаборазвитых, полуаграрных регионов-реципиентов. Вызванное кризисом снижение спроса на металлы поставило целые города и регионы в разряд депрессивных. Но это не значит, что кризис „выровнял“ всех. Напротив, он существенно расширил существовавшие диспропорции в развитии территорий.
Источники, питавшие рост большинства ведущих экономик мира до кризиса, исчерпаны, и необходимо заняться поиском новых. Сформировавшаяся в Украине модель развития, основанная на производстве и экспорте продукции с низкой добавленной стоимостью, исчерпывает, если уже не исчерпала, себя.
В то же время существенно уменьшились возможности государства решать проблемы регионального развития с применением традиционных методов предоставления субвенций и трансфертов из государственного бюджета.
Украина (во многом не по своей воле, а под внешним давлением) вступила в полосу неолиберальных (и одновременно непопулярных) по своей сути реформ, главной целью которых является как раз сокращение бюджетных расходов. Соответственно снижается и значение экономической деятельности государства в качестве инструмента региональной политики.
Очевидно, что в обозримой перспективе государству придется использовать другие, так называемые мягкие формы стимулирования развития регионов. Это означает, что в новой региональной политике принцип равенства, применявшийся до сих пор, должен будет уступить место принципу конкуренции.
В свою очередь новая региональная политика должна строиться на трех принципах.
Первый — надежная законодательная база. Закон „О стимулировании развития регионов“ не работал и, скорее всего, не будет работать: он был мертвым еще до рождения, а теперь и вовсе не соответствует ни внутреннему положению страны, ни основным тенденциям мирового развития. Поэтому нужен новый базовый закон об основах государственной региональной политики, в котором были бы четко определены понятия, сроки, концептуальные направления.
Второй — долгосрочность. От региональной политики не стоит ждать сиюминутного решения проблем, она должна быть рассчитана на длительный (10—15 лет), по крайней мере, средний (5—7 лет) срок. Соответственно и основной задачей должно стать преодоление структурных проблем.
Третий принцип — „удочка вместо рыбы“. Не просто создание рабочих мест, а налаживание надежных и привлекательных возможностей получения работы, не просто вкладывание денег в строительство дорог, но и создание логистических центров, обеспечивающих перевозки и т.д. Региональная политика не только сама должна быть ориентирована на использование рыночных механизмов, но и стимулировать развитие рыночных отношений.
Прежде всего государству необходимо сказать правду о том, что на ближайшее время центр не будет иметь ресурсов для обеспечения высокого уровня качества жизни человека независимо от места, о том, что ряд регионов будет поставлен в условия фактического самовыживания и уровень благополучия в них будет зависеть от качества работы местных властей, их способности привлечь инвестиции и создать новые рабочие места.
Государство же будет сориентировано на формирование качественно новых „точек роста“, то есть перераспределение ресурсов в пользу создания механизмов саморазвития на наиболее перспективных территориях. Этот процесс, особенно в сфере наукоемких производств, напрямую зависит от целого ряда параметров — территориальной близости к научным и образовательным учреждениям, наличия развитой производственной, социальной и информационной инфраструктуры.
Стоит напомнить, что само понятие „точка роста“ принадлежит французскому экономисту Франсуа Перру, который дал ему очень простое определение — „это объект, обладающий способностью вызвать рост другого объекта“. В случае с регионами — формирование своеобразных территориальных лидеров, своего рода регионов-локомотивов, развитие которых должно способствовать выходу из кризиса других территорий и регионов.
В экономическом отношении регион однороднее страны в целом. Соответственно и стратегию „выживания“, как и стратегию развития, проще выработать именно на региональном уровне. Было бы желание.
В качестве примера могу привести и собственный опыт работы. В 2002 году в Одесской области была разработана программа „Региональная инициатива“, которая состояла всего из 20 пунктов. Она содержала ряд конкретных региональных проектов (например, строительство канала Дунай—Черное море, автотрассы Одесса—Рени, развитие инфраструктуры острова Змеиный, реконструкция железнодорожных путей, газификации населенных пунктов, строительство новых генерирующих мощностей на юге области). По сути дела, это была первая попытка ввести проектный подход к развитию региона, определения среднесрочной стратегии развития, концентрации ресурсов для решения конкретных задач, формирования определенного алгоритма взаимодействия с центральными министерствами и ведомствами. Надо сказать, что стратегия эта сработала. Предложенные проекты были включены в Комплексную программу развития Украинского Придунавья 2004—2010, в планы министерств, в частности Минтранссвязи, и практически все они были в той или иной мере реализованы. Произошла конвертация региональных проектов в национальные.
Уверен, что практически в каждом украинском регионе сегодня есть такие проекты, которые могут перейти в статус национальных и дать толчок развитию других отраслей.
Для этого уже существуют определенные предпосылки. Утверждены национальные проекты, половина из них имеет ярко выраженную региональную привязку. И хотя в данном случае мы имеем дело с инициативой „сверху“, сам по себе подход обнадеживает.
Кроме того, согласно последней информации, Совет регионов инициирует создание Государственного фонда регионального развития, о необходимости которого говорилось уже не один год.
Фонды и агентства регионального развития, которые, кстати, не являются правительственными организациями, успешно работают в восточноевропейских странах. При этом средства выделяются на конкурсной основе. Таким образом, есть возможность стимулирования инициатив „снизу“. Как раз с помощью фонда регионального развития появляется возможность реализации инфраструктурных проектов (развитие автодорог, строительство объектов коммунальной сферы, поддержка информационных сетей, развитие прикладных научных исследований).
Измерение третье: вертикаль
Здесь мы подходим, пожалуй, к наиболее важному моменту. Реализация и „старой“, и „новой“ региональной политики возможна при одном условии —эффективной организации исполнительной власти как на центральном, так и на местном уровнях управления, а также сильном и эффективном местном самоуправлении.
За прошлый год в Украине сменилась конструкция власти. Звеньями этого процесса стали отмена результатов политической реформы 2004 года, местные выборы 31 октября и начало административной реформы. Исполнительная власть стала стабильнее и сильнее. Казалось бы, после этого можно поделиться властью и с местным самоуправлением.
В то же время кампания по выборам депутатов местных советов, как и сами выборы, показали, что местное самоуправление вместо расширения полномочий стараются встроить в вертикаль власти. Некоторые главы облгосадминистраций даже с гордостью отрапортовали об успехах на данном поприще.
В итоге Украина остается сверхцентрализованным бюрократическим государством, где основная инициатива в принятии решений остается за центром. Это подтверждается и бюджетной политикой. На протяжении последних лет в Украине принимается государственный бюджет, в котором практически не учитываются интересы регионов и территориальных громад, зато четко прослеживаются интересы финансово-промышленных групп и связанного с ними столичного чиновничества.
Казалось бы, в прошлом году Украина провела две масштабные реформы — налоговую и бюджетную, которые, по идее, должны были бы повысить финансовую независимость региональной власти и местного самоуправления. Но на самом деле сегодня многие области так и не могут сформировать бюджет развития.
Свою роль могла бы сыграть административная реформа. Но пока мы видим только верхушку айсберга. Конечно, есть рациональное зерно в предложенной структуре: министерства — службы — агентства — инспекции. Очевидно также, что необходимо сокращать и раздутый чиновничий аппарат.
Но возникает вопрос: а что дальше? Административную реформу пытались проводить и предшественники нынешнего президента. При Леониде Кучме даже была подготовлена Концепция административной реформы, которой, кстати, предусматривалось „формирование современной системы местного самоуправления“ и „внедрение рационального административно-территориального устройства“. Однако дальше полумер вроде введения должности госсекретарей при министрах дело не пошло. Столь же безуспешно Виктор Ющенко и Роман Безсмертный пытались провести административно-территориальную реформу. И здесь также не пошло дальше концепции, впрочем, очень сырой.
В нынешнем случае нет концепции как документа, но зато есть действия, что вызывает соответствующие вопросы о конечной цели реформы.
На мой взгляд, ориентиром административной реформы должно стать не только повышение эффективности государственного механизма как такового, но и изменение сути его работы, по крайней мере, в сфере регионального управления. Одной из главных задач как региональной исполнительной власти, так и местного самоуправления, наряду с обеспечением социальной справедливости и повышением качества предоставляемых населению публичных услуг, должно стать создание благоприятного инвестиционного и делового климата в регионах, районах и областях. В общих чертах это означает уменьшение проверяющих, контролирующих, разрешающих и прочих функций чиновников и усиление функций созидающих. И, как следствие, если не преодоление коррупции, то, по крайней мере, сокращение ее уровня. Ведь главной проблемой нашей страны было и остается то, что государства слишком много там, где его не должно быть, и мало там, где оно должно присутствовать.
Простое сокращение чиновничьего аппарата может привести к противоположному эффекту. Не только повысится нагрузка на одного чиновника, но и увеличатся коррупционные тарифы.
В 2010 году Украина в рейтинге экономических свобод опустилась на две позиции (со 162-й на 164-ю) и оказалась в группе несвободных стран. Однако процесс этот начался не в прошлом году, а гораздо раньше. За шесть лет Украина опустилась на 65 позиций. Не в последнюю очередь благодаря административному вмешательству в экономику, сложным условиям получения кредитов, угрозой рейдерства и, что самое главное, высокому уровню коррупции. По признанию самих иностранных бизнесменов, желавших инвестировать в украинскую экономику, их отпугивают не только высокие «откаты», но и отсутствие гарантии возврата вложенных средств.
Недоверие к власти, как к центральной, так и региональной, отпугивает инвесторов. Для их привлечения, как оказалось, недостаточно политической стабильности. Необходима качественно новая партнерская модель взаимодействия между властью и бизнесом, в частности, участие представителей бизнеса в разработке стратегии развития инвестиционного потенциала региона. К сожалению, пока что власть относится к бизнесу как к дойной корове, а бизнес видит во власти только доступ к бюджетным ресурсам, на которых можно делать прибыль.
- Информация о материале
Страница 1852 из 2102
