Главная

Ухабистый акциз

Прокатившись по весенним дорогам, депутаты Верховной Рады резко озаботились их ремонтом. Вспомнили о старой схеме — перераспределении налогов с нефтепродуктов. В поданном недавно в ВР законопроекте речь идет о сборе с розничного оборота подакцизных товаров, который поступает в местные бюджеты и 30% которого нардепы хотят целевым образом направлять на ремонт автомагистралей. Некоторый смысл в этом есть, так как нынешнее распределение указанного налога несправедливое — деньги получают только те, где есть автозаправки, хотя дороги есть везде. Но основная проблема в другом — скоро нечего будет делить и направлять. Сборы «розничного акциза» стремительно падают, так как ни местные власти, ни фискальная служба не в силах проконтролировать его уплату. Это, в свою очередь, следствие пикирования рынка нефтепродуктов в «тень», поскольку неуплата налога создает весьма ощутимое конкурентное преимущество. Как бороться с этим, депутаты не предлагают.

Сбор с розничной продажи нефтепродуктов и сжиженного газа впервые был введен в 2015 г. на уровне 5% от розничной цены. С 2016-го была введена фиксированная ставка в размере 0,042 евро/л и на второй квартал установлена на уровне 1,27 грн/л. Данный весьма противоречивый налог, о чем будет сказано ниже, был введен в рамках децентрализации госфинансов и целевым образом подлежит уплате в местные бюджеты, на территории которых расположена заправочная станция.

Своим законопроектом группа народных депутатов в составе А.Матвиенко, М.Довбенко, Я.Дубневича, А.Дирова, В.Галасюка, И.Крулько, Ю.Левченко, О.Довгого, М.Скорика и В.Бондаря указывает на дискриминационный характер распределения розничного акциза на нефтепродукты. Согласно предложению нардепов, нынешние адресаты — городские и сельские рады — должны получать 70% налога, а остальные 30% нужно отправлять через спецфонд в областные бюджеты. Это, по мнению законодателей, необходимо для обеспечения эффективного дорожного строительства.

По большому счету, вопрос депутатами озвучен правильный, ведь заправочные комплексы тяготеют к населенным пунктам, а значит, периферия областей, где пролегает основная часть дорог, остается ни с чем. Яркими примерами несовершенства системы являются уже ставшие легендарными в отраслевых кругах села Стоянка и Чабаны, расположенные в Киевской области соответственно на Житомирской и Одесской трассах. Вдоль трасс на территории этих двух сельрад сосредоточены автозаправочные комплексы всех известных брендов, отчего эти села стали миллионерами, получая огромные отчисления «розничного акциза». А вот все соседние районы остаются ни с чем.

Выходит, что идея более равномерного распределения налогов логична, однако вопрос для рассмотрения выбран явно не первоочередный.

Только для «черных»

Проблема первостатейной важности — уплата этого налога, распределять который бросилось сразу столько депутатов. С первого дня своего существования розничный акциз стал для топливного рынка огромной проблемой и не принес государству ожидаемого эффекта. Начальная 5-процентная ставка от цены без НДС была настолько неграмотно прописана Минфином, что масса торговцев топливом быстро нашла лазейки, чтобы не платить новый налог. Дабы пресечь разночтения, было решено изменить процентную ставку на фиксированную, а также обложить налогом любой литр, вытекающий из автозаправочного пистолета. Как уже отмечалось, на сегодняшний день этот налог составляет 1,27 грн/л.

Рост налоговой нагрузки резко повысил привлекательность торговли мимо кассы: кроме ставки розничного акциза, «серый» оператор оптимизирует разницу НДС между закупочной и розничной ценами, а это в ценах середины апреля — порядка 43 коп. на литре. Таким образом, реализация мимо кассы дает АЗС 1,7 грн/л, притом что вся розничная маржа колеблется в диапазоне 2–3 грн/л. Неплохой «приварок», не так ли? Именно он уверенно повел рынок в «тень».

Больше других засучили рукава продавцы сжиженного газа: если в цене бензина 1,27 грн/л это около 6%, то для пропан-бутана — почти 17%. Согласно исследованиям «Консалтинговой группы А-95», в январе-феврале без уплаты розничного акциза было реализовано более 75 тыс. т пропан-бутана, что составляет около 40% этого рынка. Суммарные потери местных бюджетов от неуплаты розничного акциза оцениваются в сумму порядка 195 млн грн акциза и НДС.

«Соревноваться с конкурентом, у которого в форе порядка 22% цены только за счет налогов, на рынке, где потребитель всегда ищет наиболее дешевое предложение, практически невозможно», — говорит руководитель крупной сети газозаправочных станций в Харькове.

Оптимизируй или проиграешь

По словам большинства операторов, в апреле эффективность розничной торговли сжиженным газом «в белую» приблизилась к нулю. «Мы вынуждены стоять близко к ценам «нелегалов», иначе потеряем все продажи. Для операторов, которые имеют собственные каналы снабжения, это в лучшем случае ноль, а для заправок, закупающих ресурс у оптовиков, — верный минус. Поэтому тут два варианта: бить мимо кассы либо сушить весла», — поясняет представитель компании из Киева.

Аналогичная тенденция прогрессирует и в торговле бензином и дизтопливом. Как показывает опрос операторов, многие АЗС начали устанавливать две кассы, одна из которых напоминает кассу лишь по внешнему виду, а на самом деле является принтером. Проинструктированный и простимулированный владельцем АЗС оператор «бьет» по кассе, условно говоря, лишь каждый третий чек. Бояться особо нечего: недавно один из киевских судов «наказал» оператора АГЗС «Барс» на 270 грн штрафа за невыдачу фискального чека.

В целом эта ситуация стала наглядным тестом для Государственной фискальной службы Украины, который она с треском провалила. Смешно читать бравые отчеты налоговиков о ликвидации нелегальной АЗС где-нибудь в Херсоне или Чернигове, когда в Киеве и области, по оценкам местных властей, работают около 500 незаконных газозаправочных модулей, отпускающих без кассы и розничного акциза миллионы литров в месяц. Почему нельзя устроить облаву на такие заправки для проверки хотя бы кассовой дисциплины, непонятно.

С другой стороны, колоссальный объем теневых наличных средств творит чудеса. Так, недавно налоговики закрыли три нелегальные газовые заправки в Белой Церкви, проведя целую спецоперацию по замеру реализации и последующей сверки данных кассового аппарата. А вот в Борисполе, несмотря на протоколирование аналогичных нарушений, нелегалы как работали, так и продолжают работать.

С каждым дней искаженная конкурентная среда будет затягивать в «тень» все больше операторов. Очевидно, что в какой-то момент процесс пройдет точку невозврата, и в «белых» рядах останутся лишь некоторые крупные сети.

Убрать, чтобы построить

Казалось бы, небольшой розничный акциз наделал много беды. И вопрос не столько в неоправданных ожиданиях (раньше этого налога вообще не было, а сейчас хоть что-то платят), сколько в разрушении цивилизованной конкуренции и бизнеса. Ведь торговля мимо кассы по факту стимулирует желание продавать нелегальный товар, а это уже другой уровень проблемы и другой размер бюджетных потерь. Как уже отмечалось, огромные теневые средства, порожденные розничным акцизом, с новой силой питают коррупцию. Есть сигналы и о том, что иногда своеобразно относятся к проблеме и местные власти, которым правительство решило помочь розничным акцизом в рамках децентрализации.

«Сельскому голове зачастую выгоднее взять от владельца заправки взятку и закрыть глаза на занижение реализации и неполную уплату акциза, чем отстаивать интересы громады», — рассказывает владелец АЗС из Полтавы.

Выход из сложившейся ситуации один: ликвидация розничного акциза и его перенос на основную ставку акциза, который легче администрировать. Например, в случае с бензином основная ставка акциза будет увеличена с текущих 228 евро/т на 32 евро/л, или на 14%. При этом конечная стоимость нефтепродуктов не изменится.

Одновременно необходимо разработать алгоритм распределения данных средств по местных громадам, исходя из количества населения, автотранспорта, тех же автозаправочных станций или выбитых ими чеков. Но самое главное, будет что делить. Есть все основания полагать, что «акцизная» реформа даст дополнительно 1,7 млрд грн, но самое главное — остановит дальнейший крах бюджетных платежей из-за сползания топливного рынка в «тень».

Информация о материале

Опубликовано: 06 мая 2016

Мирна диверсія

Під шумок «мирного врегулювання» війни на Сході Росія не полишає спроб закидати в українське суспільство своїх агентів впливу. Насамперед в інформаційну царину та середовище громадських організацій для просування потрібних меседжів а-ля «миру мир», «досить крові» та «припиніть громадянську війну й криваву АТО». Так, нещодавно в столиці розгорнула напрочуд активну діяльність організація під назвою «Інститут миру», навколо якої швидко стали юрмитися численні відкриті та приховані адепти «русского міра». Діяльність «Інституту миру» інспірована Москвою. І як часто буває з подібними проектами, його обличчями стають переважно політичні пройдисвіти та маргінали, здатні створювати певний інформаційний шум, що у звітах кураторам подається як вплив на громадську думку.

Перша поява

29 лютого 2016 року ГО «Інститут миру» вперше заявила про себе проведенням прес-конференції в одній із провідних інформагенцій на тему «Мінські угоди. Вихід чи проблема?». Головний лейтмотив цього дійства був у тому, що Донбасу необхідно, виявляється, мати певний особливий статус. А також наявність «інформаційної війни, яка заважає роботі мінських угод». На зустрічі окрім членів самої ГО були й представники ОБСЄ та волонтерської організації «Донбас SOS». Тобто цілком поважні люди, які своєю присутністю мали приховати справжню сутність дійства. Як бачимо, назва Інституту та його миролюбна риторика таки дали перші PR-плоди. Втім, зазирнути за назву, щоб переконатися в оперетковості цього проекту, зовсім нескладно.

18 квітня 2016 року в Президент-готелі «Київський» у столиці відбувся вже закритий для сторонніх раут «Інституту миру». Привертає увагу список запрошених гостей, який нам вдалося роздобути, а його організатори дуже не хотіли розголошувати. Серед них були, наприклад, Жан Новосельцев, головний редактор скандально відомого «17 каналу», один із працівників якого Дмитро Василець перебуває під арештом за підозрою в співпраці з терористами «ДНР». Чи Кость Бондаренко — політолог, який здавна працює на Партію регіонів, точніше на Сергія

Льовочкіна. А ще колишній головний редактор російського ресурсу «РБК-Україна» Дмитро Розенфельд, радник уповноваженої з прав людини часів Януковича Валерії Лутковської, анархіст Михайло Чаплига, одіозний бізнесмен Гарік Корогодський. Очікувалася й участь ахметовського піарника Енріке Менендеса, якого нещодавно бойовики вигнали з Донецька через конфлікт із його шефом. Цікаво, що найактивніше висвітлювали цей захід, — уже згаданий «17 канал» і телеканал NewsOne, який належить депутатові від ПР-Опоблоку Євгенові Мураєву. Останнього,

своєю чергою, пов’язують з екс-прем’єром Миколою Азаровим.

Ну й, безумовно, самі члени правління та засновники цієї громадської організації зі статусом юридичної особи, яка була зареєстрована в лютому 2016 року в Дніпровському районі Києва. А це дуже цікаві люди. Якщо придивитися, то слово «мир» у назві одразу дає зрозуміти, якого саме миру, хто саме й де чекає. Власне, персональний склад керівництва та засновників розміщений на офіційному сайті цієї організації. Познайомимося ближче з головними дійовими особами.

«Мироносці»

Отже, голова ГО — такий собі Максим Ленко, уродженець Горлівки, що зробив кар’єру прокурора в Донецькій області за часів Януковича, вершиною якої стало 2 вересня 2013 року, коли Янукович призначив Ленка начальником Головного слідчого управління СБУ. На цій посаді він вірою й правдою служив режиму, не втік, на відміну від очільника Служби Якименка. Однак досить швидко був люстрований, що ніяк не завадило цьому «шанованому члену суспільства» спокійно очолити «Інститут миру» та, маючи власну адвокатську контору, за словами джерел Тижня в СБУ, вирішувати проблему клієнтів через свою агентуру в «конторі».

Ще один прокурор із Донеччини в складі правління — такий собі Дмитро Мороз. Він пройшов шлях від слідчого в Донецьку аж до першого заступника прокурора Донецької області 2013 року. У його біографії було й прокурорство в одному з районів Севастополя в 2011–2012-му. Кар’єра так добре розвивалася, аж тут грянув Майдан, і в 2014-му Мороза люстрували. Однак, як бачимо, без роботи не залишився.

Йдемо далі. Заступник голови — Ольга Малькіна-Богуславська, донька екс-мера Шепетівки Валерія Малькіна. Теж вельми цікава постать, відома роботою на низку українських ЗМІ та ультралівими поглядами. Проросійські настрої в лівій українській тусовці не новина. Про КПУ та її роль у роздмухуванні війни на Донбасі годі й згадувати, мова зараз саме про так званих нових лівих, які, зрештою, ні в чому не поступаються старим — варто згадати те саме ліве угруповання «Боротьба», члени якого затято підтримували проросійських терористів.

Отже, Малькіна-Богуславська активно співпрацює з виданням терористів NewsFront, для якого, наприклад, взяла інтерв’ю в дружини Павла Губарєва Катерини. Ну а тематиці цього інтерв’ю позаздрили б навіть на LifeNews — розслідування «злочинів» українських військових у «ДНР», створення «судів» та квазізаконодавства в так званій республіці тощо. Часто відвідує окупований Донецьк, де не має жодних проблем із пересуванням.

Продовжуючи тему ліваків, згадаємо серед засновників такого собі Антона Розенвайна, який у різний час належав до нечисленних анархістських та маоїстських угруповань, відомий українофобією та з початком війни з Росією беззастережно став на бік сепаратистів. Він очолив відділ інформаційної політики в газетах «Новороссия» та «Свободный Донбасс», які виходять на окупованій території чималими тиражами, і пише для них статті в стилі «Геноцид Горловки». Його кураторами в «ДНР» є такі «діячі», як Сергій Циплаков, «депутат народної ради ДНР», і Євген Орлов, керівник «громадського руху» «Свободный Донбасс», який, своєю чергою, безпосередньо пов’язують з екс-народним депутатом від ПР Геннадієм Бобковим, що має значний вплив на процеси в ОРДіЛО. Також Розенвайн довгий час жив в окупованому Донецьку, але спокійно приїжджає на територію України. Адже жодного кримінального провадження щодо нього немає. Цікаво, що зараз він, за інформацією прикордонників, перебуває в… США — допомагають старі грантові зв’язки з троцькістськими організаціями.

Серед засновників можна побачити й невдах та авантюристів, що завжди труться біля проектів «русского міра», де можна вкрасти зайву копійчину. Наприклад, журналіста-невдаху Дениса Жаркіх, якого 2007 року звільнили з комунальної київської газети «Хрещатик» із формулюванням «за профнепридатність» (!) і який потім пробавлявся помічництвом у депутатів Партії регіонів. Чи подружжя Віленських — засновників таких собі «Академії розвитку інтелекту «Арсіс» та «Наукового центру екрального аналізу Ігоря Віленського». Або «благодійника» Іллю Богомолова, засновника так званої доброчинної організації «Міжнародна медична допомога», яка здійснює доставку гуманітарної допомоги виключно до ОРДіЛО. Є серед «мироносців» і такий собі Денис Жуков, чий батько обіймає посаду завгоспа в Українській православній церкві, зрозуміло, Московського патріархату. І ще один член правління, якого не можна не згадати, — екс-міністр закордонних справ у другому уряді Азарова,колишній член ПР, а нині партії «Соціалісти» Леонід Кожара, один із вірних багнетів Януковича та агентів впливу Росії.

Чиїм коштом і для чого бенкет?

Як бачимо, «Інститут миру» зібрав під своїм дахом дуже строкату компанію: від колишніх прокурорів і дипломатів часів Януковича до ліваків-перевертнів, піарників ПР та відвертих авантюристів. Що ж їх об’єднало? Вочевидь, створення чергової пропагандистської контори, метою якої є непрямий вплив на інформаційний простір України. Хоча й прямий теж. Паралельно з освоєнням бюджетів, що надходять із Москви.

Кореспондентам Тижня вдалося поспілкуватися з одним із представників цієї ГО, який через конфлікт відійшов від неї й тому поділився цікавими деталями її поточної діяльності. Отже, за його словами, фінансування «Інституту миру» йде через «Сбербанк России», що, як відомо, спокійно й сьогодні працює на території України. Надходить воно суворо у формі «кешу» на приватні рахунки, щоб правоохоронні органи не могли нічого пред’явити так званому інституту. За його словами, фінанси ці належать опальному керівникові «мінздоху» часів Януковича Олександрові Клименку. Але курирують процес із Росії, яка не полишає надії скинути Україні ОРДіЛО на своїх умовах — сепаратистського бантустану, де керуватимуть ПР і ватажки терористів.

У найближчих планах організації чітке відпрацювання двох дуже важливих для російської пропаганди дат: 2 травня та 9 травня. 2 травня — це день, коли московський агітпроп знову кричатиме про «одеську хатинь», яку влаштували «укронацисти». Вже заплановані бучні «акції пам’яті» в Москві та Петербурзі. Але метою «мироносців» є створення відповідної картинки та провокації в самій Одесі. Отже, за інформацією нашого джерела, на 2 травня ГО готує спецпроект під назвою «Стена скорби». Тобто створення інформаційних стендів на Куликовому Полі в Одесі, куди, за задумом, мають прийти «обурені одесити». Головна мета, утім, — викликати агресію щодо себе з боку патріотичної громадськості, щоб показати, як «страшні нацисти» не дають навіть «вшанувати пам’ять загиблих». Чимала потрава і для російського, і для проросійськи налаштованого українського глядача.

Ну й, звичайно, 9 травня — ключовий день сучасної російської релігії. Для цього напоготові проект під назвою «Бессмертный полк», що має пройти вже в Києві за стандартним маршрутом від станції метро «Арсенальна» до Вічного вогню на площі Слави, де під виглядом ушанування ветеранів українцям знову втовкмачуватимуть у голови радянсько-кремлівський агітпроп та всіма силами створюватимуть картинку упосліджених «хунтою» «носітєлєй скрєп». Цікаво, що активну участь у цих проектах, за інформацією нашого джерела, має взяти скандальна колишня народна депутатка від Опоблоку Ірина Бережна, яка вже відзначилася ефірами на російському телебаченні, де повторювала всі штампи кремлівської пропаганди та лила бруд на Збройні сили України. І не була притягнута за це, як водиться, до жодної відповідальності.

Ще один проект, який збирається запроваджувати «Інститут миру», — благодійна програма «Линия жизни» з допомоги мешканцям прифронтових поселень по обидва боки лінії зіткнення. Власне, це стара тактика, яку використовує передовсім Рінат Ахметов, — підгодовування голодного населення ОРДіЛО в надії на те, що коли Росія таки піде з Донбасу, то голосуватиме електорат так, як скаже звичний годівник.

Та чи не найважливішим напрямом роботи завідує екс-голова МЗС Леонід Кожара. На нього покладена, зрозуміло, робота з посольствами, міжнародними організаціями, консулами тощо. Головна мета — поширення російського погляду на війну на Донбасі. Ну й легітимізація своїм іміджем респектабельного дипломата строкатої компанії, яка зібра­лася в «Інституті миру». А також супровід юридичного позову до міжнародних судових органів щодо нібито незаконності проведення АТО на підставі опротестування Указу на той час в. о. президента Олександра Турчинова про її початок від 14 квітня 2014 року. Нібито позов уже або поданий, або має бути поданий найближчим часом. Ефективність роботи Кожари чимала: на згаданому на початку матеріалу закритому рауті в Президент-готелі «Київський» було чимало працівників посольств і консульств європейських країн.

Присутність там також «17 каналу» та всіх згаданих персонажів із майже всього різноманіття проросійських сил свідчить про те, що Кремль, оговтавшись від нищівних ударів на інформаційному полі внаслідок війни, переходить у наступ, намагаючись консолідувати своїх адептів у межах кількох громадських, благодійних та медійних точок збірки, які фінансуються коштом «Сім’ї» Януковича. Однією чи навіть провідною такою точкою й покликаний стати цей «Інститут миру».

Информация о материале

Опубликовано: 06 мая 2016

У Гройсмана взялись за планы Азарова

Нашим политикам присущие особая недальновидность и популизм при принятии государственных решений. Особенно это чувствуется, когда дело доходит до бюджета. Характерная для Украины бюджетно-налоговая политика является важной причиной постоянного дефицита бюджета. Как свидетельствует мировой опыт, механизмом, который способен преодолеть бюджетную "близорукость" и качественно повысить эффективность, обоснованность и предсказуемость формирования бюджета, является среднесрочное бюджетное планирование. Кроме того, его введение является одним из требований Соглашения об ассоциации с ЕС.

История вопроса

Законодательная база внедрения среднесрочного бюджетного планирования существует достаточно давно. Составление прогноза бюджета на следующие за плановым два бюджетных периода определяет ст. 21 Бюджетного кодекса Украины.

Первым стратегическим документом по приближению среднесрочного бюджетного планирования к европейским требованиям было принятие Концепции развития системы управления государственными финансами. На основе этого документа в 2013 году при правительстве Николая Азарова утвердили Стратегию развития системы управления государственными финансами. Однако с тех пор никаких сдвигов в направлении внедрения среднесрочного бюджетного планирования так и не произошло. Сейчас эта тема опять довольно часто поднимается на уровне руководства Министерства финансов, причем как прежнего, так и нового.

Наталья Яресько, покинувшая пост министра 14 апреля еще в декабре прошлого года, заявляла, что с 2016 года хочет начать практику формирования бюджетов на три года вперед.

"Я подписала поручение, мы начинаем процесс так называемого трехлетнего бюджетирования, чтобы пробовать иметь предсказуемость более чем на один год", - заявила Яресько.

Новый министр финансов Александр Данилюк также выступает за среднесрочное планирование. "Один из ключевых приоритетов — добиться качественного изменения бюджетного процесса. Бюджет на 2017 год должен быть принципиально другим: максимально прозрачным, открытым. Нам необходима рабочая бюджетная декларация. Сейчас мы ее будем дорабатывать и вносить в парламент. Нужно перейти наконец-то на среднесрочное — трехлетнее — бюджетирование с четким планированием по расходам, внедряя соответствующие подходы для министерств и ведомств", - заявил министр в одном из своих первых интервью.

Почему же так важно для Украины перейти на среднесрочное бюджетное планирование?

Во-первых, это необходимо в ситуации активного проведения реформы, поскольку план этих реформ должен иметь четкую конкретизацию финансового обеспечения всех намеченных изменений, а не выглядеть как общая стратегия действий. Таким образом, среднесрочный бюджетный план может стать, по сути, финансовым планом Украины по проведению реформ и позволит прекратить практику несистемных изменений в Налоговый кодекс, которая сейчас используется достаточно активно.

Во-вторых, переход к трехлетнему планированию может существенно сократить число популистских решений по увеличению социальных расходов в предвыборные периоды. Законодательное усиление взаимозависимости формирования бюджета на текущий год и среднесрочного бюджетного плана поможет избежать политического влияния на принятие бюджетных решений.

В-третьих, внедрение среднесрочного бюджетного плана поможет также в повышении эффективности реализации государственных программ. Ведь сейчас очень часто определенные проекты, особенно в сфере строительства, реконструкции объектов, длятся десятилетиями именно из-за ежегодных изменений бюджетных приоритетов и отсутствия финансирования. При условии среднесрочного бюджетного планирования вероятность реализации долгосрочных инфраструктурных проектов возрастает, поскольку министерства будут заинтересованы не только в освоении средств, но и в достижении реального результата. В дальнейшем среднесрочный план позволит улучшить сотрудничество между ответственными органами центральных и местных властей за составление бюджета и бюджетного прогноза. Трехлетний бюджетный план может стать первой ступенью на пути к долгосрочному прогнозированию, что позволит формировать стратегию основных направлений государственной политики на 5 и более лет.

Необходимые изменения

Для того, чтобы в Украине эффективно заработало трехлетнее бюджетное планирование, необходимы изменения в Бюджетный кодекс Украины, которые будут предусматривать утверждение бюджетного прогноза законодательным актом ВРУ. Трехлетний план должен содержать информацию о прогнозе основных экономических показателей, описание и оценку политических мер, направленных на достижение предложенных целей, информацию о том, как изменения в основных экономических показателях повлияют на состояние бюджета и долга, среднесрочные цели денежно-кредитной политики и их связь с валютным курсом, прогноз доходов, расходов, механизм мониторинга и корректировки среднесрочных бюджетных планов при изменении экономической ситуации. Также Украина может использовать опыт ЕС, в частности введение фискальных правил, что поможет в составлении эффективных бюджетных планов.

Другим важным вопросом является необходимость внедрения трехлетнего плана на местном уровне. Этот вопрос приобретает особую актуальность при бюджетной децентрализации. Сейчас в Украине сложилась ситуация, когда бюджет составляется без учета реальных потребностей регионов, составления бюджетных запросов органов местного самоуправления, имеет чисто формальный характер, а все решения принимаются на уровне главных распорядителей бюджетных средств. Простое доведение среднесрочных бюджетных плановых показателей к местным органам не имеет ничего общего со среднесрочным бюджетным планированием. Поэтому в контексте бюджетной децентрализации необходима разработка эффективного механизма взаимодействия ответственных органов по его имплементации в центральных органах исполнительной власти и на местном уровне. Трехлетний план может дать местному самоуправлению понимание важности эффективного использования ресурсов и постоянного поиска доходов местных бюджетов, а не только ожидания финансирования из центра.

Сценарии развития

Дальнейшая судьба среднесрочного бюджетного планирования может иметь 3 сценария:

1) статус-кво - приведет к продолжению хаотичной и несогласованной государственной политики, потере возможностей государства осуществлять реформы и стимулировать социально-экономическое развитие, к накоплению системных рисков;

2) внедрение среднесрочного бюджетного планирования без одновременного реформирования всей системы стратегического планирования не приведет к получению желаемого эффекта (предсказуемости и системности государственной бюджетной политики). Также может создавать условия для постоянной несогласованности среднесрочных бюджетных планов с политикой в соответствующих сферах деятельности органов государственной власти. Этот сценарий может свести на "нет" все затраченные усилия на его составление и не убережет от реализации рисков, связанных с неопределенностью и частой сменой приоритетов экономической политики;

3) внедрение жесткого среднесрочного бюджетного планирования одновременно с реформированием всей системы стратегического планирования является оптимальным. Оно должно происходить на основе бюджетной резолюции, определять стратегические направления налогово-бюджетной политики на среднесрочную перспективу. Среднесрочная бюджетная резолюция должна быть интегрирована в систему государственных прогнозных и программных документов. Утверждение бюджетного плана должно осуществляться ежегодно вместе с законом о Государственном бюджете на соответствующий год, в то же время допускать его уточнения в последующие годы в случае изменения макроэкономической ситуации или государственной политики в той или иной сфере. Но возникает большой вопрос - готовы ли наши политики к такой системной работе в экономической сфере?

Информация о материале

Опубликовано: 05 мая 2016

«Харківводоканал» без тендерів роздав майже 100 мільйонів: два мільйони пішли за консалтинг менеджеру Крючкова

КП «Харківводоканал» в І кварталі 2016 року замовив послуг та робіт без проведення тендерних процедур закупівлі на суму 97,26 млн грн. Про це йдеться у звіті підприємства, розміщеному у «Віснику державних закупівель».

Найбільшу суму по одному договору отримало ТОВ «Харківпроменерго». Коммунальники за ремонтні роботи на очисних спорудах по вул. Біологічній,1 перерахували фірмі 4,58 млн грн. Засновниками підприємства є Андрій Тарадін та Володимир Костиря.

Також КП в в І кварталі уклало низку договорів з ТОВ «БК «Музей Інтер’єру» Артура Шутько на 3,52 млн грн., Фірма виконувала капітальний ремонт будівлі по вул. Червоножовтнева (теп. Конторська) та поставляла столярні вироби.

ТОВ «Атрум-Буд» отримало від водоканалу 2,95 млн грн. Засновником цього підприємства є Олена Люта, а керівником та підписантом – Микола Лютий. Останній є бізнес-партнером по ПП «Солметснаб» заступника директора КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємства» Ігоря Шкурко.

ФОП Кучинська Наталія Мар’янівна отримала за поставлені товари 2,07 млн. грн, ще 1,93 млн грн. отримав ФОП Кравченко Діана Юріївна.

Крім того, «Харківводоканал» уклав дві угоди з ТОВ «Компанія «Трейд-Актив» щодо надання консультативних послуг загальною вартістю 1,86 млн грн. Зокрема, компанія повинна провести аналіз існуючої білінгової системи комунального підприємства та надати послуги щодо опису бізнес-процесів підприємства.

Засновником ТОВ «Компанія Трейд-Актив» є Даниіл Платонов, директором Ольга Балун. Платонов також є керівником ТОВ «Енергомережа-Генерація», засновником якого є ПАТ «ХК «Енергомережа». Влітку ТОВ «Компанія «Трейд-Актив» отримала фінансову допомогу від АК «Харківобленерго» у розмірі майже 10 млн. грн й не повернула ці кошти.

Головою правління «Енергомережі» є Дмитро Крючков, якого учасники ринку пов’язують з віце-президентом УЄФА Григорієм Суркісом, представники якого входили до керівних органів «Енергомережі».

Радником Крючкова у «Енергомережі» є Василь Салигін, колишній голова Харківської облради. Оточення Салигіна і Платонова є власниками фірм, які торік консолідували борги державного «Центренерго» напередодні приватизації.

Також у звітному періоді «Харківводоканал» замовив ТОВ «Стройтехносервіс»  демонтаж обладнання за  0,99 млн грн. Саме ця фірма без тендера отримала підряд на демонтаж пам’ятника Леніну у Харкові. Власниками ТОВ «Стройтехносервіс»  є Юрій Каркач та Віталій Печура.

Юрій Каркач був разом з Ельвірою Тєнішевою співвласником ТОВ «Віск». Ельвіра Тєнішева є дружиною Григорія Соломаніна, який є давнім бізнес-партнером сім’ї Добкіних та колишнім депутатом Харківської міської ради від «Партії Регіонів». Також Каркач має спільний бізнес з Лідією Адам , яка є директором ОК «ЖБК «Триумф», на який записано будинок Добкіна в Лісопарку.

Віталій Печура входить до складу засновників ТОВ «Діамант 2006», директором і співвласником якого є Анатолій Челобітчиков, який був партнером мера Харкова Геннадія Кернеса по ТОВ «Рівлад ЛТД» до того моменту, як Кернес переписав цей бізнес на Оксану Гайсинську. Крім того, Печура є співзасновником ОК «ЖБК «Сапсан», який отримав безкоштовно землю в центрі Харкова.

У держреєстрі юридичних осіб телефонний номер 7314403 вказано як контактний для ОК «ЖБК «Сапсан». Цей номер належить також АТ «НПК-Холдінг» – головному бізнес-активу Геннадія Кернеса.

Крім того, ще 200 тис. грн. «Харківводоканал» перерахував за транзит електроенергії ОК «ЖБК «Шевченківський», де серед засновників є Віталій Печура.

Ще 0,69 млн. грн. за ремонтні роботи отримало ТОВ «Фірма «Харківагроснаб», Яка належить Олександру Посаженнікову. Останній є бізнес-партнером директора Департамента будівництва та шляхового господарства міськради, депутата міськради від фракції «Відродження» Володимира Чумакова по ПП «Стройпласт». В декларації за 2014 рік Чумаков забув вказати частку у цій фірмі, але у новій декларації він виправився. Нещодавно ця фірма виграла тендер на 17 мільйонів у Департамента Чумакова.

Информация о материале

Опубликовано: 05 мая 2016