Главная

«Безвизовое пари» Порошенко с российским журналистом: кто выиграет

Во время своего визита в Нидерланды президент Украины Петр Порошенко, отвечая на вопрос российского журналиста, заявил, что уже в ноябре Европа отменит визы для украинцев. «У нас в ноябре украинцы будут путешествовать без виз. И я очень желаю, чтобы когда-нибудь к россиянам также пришла эта возможность», - сказал Порошенко. «Апостроф» решил поинтересоваться у народных депутатов-еврооптимистов и журналистов, соответствует ли действительности столь оптимистичный прогноз президента.

Народный депутат Украины, член межфракционного объединения «Еврооптимисты» Сергей Лещенко:

Раньше декабря этого не будет, поскольку еще не выработан план по приостановке визового режима, который является необходимым для принятия безвизового режима, плюс ко всему - там еще свой рабочий график у совета Европейского Союза. Мы вчера общались с главой представительства Еврокомиссии в Украине, и я сделал вывод из этого диалога, что раньше декабря это маловероятно.

Главный редактор интернет-издания «Европейская правда» Сергей Сидоренко:

Это даже сугубо технически невозможно, потому что для того, чтобы начал применяться на практике безвизовый режим нужно, чтобы было принято решение Европарламента, решение совета ЕС. Решение должно быть подписано, обнародовано и после этого должен пройти минимум 21 день. Если мы учтем, что само решение может быть принято в лучшем случае, при самом оптимистическом раскладе только во второй половине ноября, то прибавляя к этому 21 день, раньше декабря это просто невозможно. Я подозреваю, что Порошенко либо перепутал, либо сознательно сказал неправду. Но влезть к нему в голову и понять, какой из этих двух вариантов верный, я не могу.

Народный депутат Украины, член межфракционного объединения «Еврооптимисты» Светлана Залищук:

Петр Алексеевич был в Европе, он общался там с лидерами стран ЕС. Может, ему известна более детальная информация... Но из того, что я знаю, могу сказать, что на сегодняшний день Украина, по сути, завершила свою часть процесса визовой либерализации. Это, в частности, и имплементация электронного декларирования, которое заканчивается буквально через девять дней. И европейцы, конечно, ждут, что здесь не будет никаких изменений в закон.

С этого момента, по сути, мяч на поле европейцев. По плану теперь должно произойти два мероприятия. Первое - должен проголосовать Европарламент, второе - должно быть принято политическое решение на уровне Совета ЕС, куда могут входить представители министерств иностранных дел.

Теоретически, у нас на сегодняшний день есть большинство в Европарламенте. Комитет Европарламента уже дал позитивный вывод, и это означает, что Европарламент проголосует. Но есть договоренность в самом Европейском союзе, что этого не сделают, пока не будет принят механизм так называемого приостановления действия визового режима. Это касается абсолютно всех стран в Шенгене. Получается, что мы стали заложниками недоговоренностей в самом ЕС по поводу механизма приостановления действия шенгенской зоны.

Теперь, если говорить о календаре, как это может развиваться. Следующее заседание Европарламента будет 24 октября, как раз на пленарной неделе могут быть приняты механизмы и может быть проголосовано безвизовое действие. Но, к сожалению, из моего общения с европейскими партнерами, об этом решении пока что нет договоренностей, и поэтому по Украине голосовать вряд ли будут. А следующая сессия пленарная будет 24 ноября. Теоретически, до ноября европейцы могут между собой договориться, и тогда ничего не будет им препятствовать голосовать по Украине.

Если у них получится сделать это в ноябре, то дальше Совет ЕС будет заседать и дальнейший процесс займет 3-4 недели. Но тут есть еще один момент. Вчера мы встречались с послом ЕС (в Украине Хьюгом Мингарелли, – ред.), и я ему напрямую задала вопрос, существует ли риск того, что европейцы не договорятся ни в октябре, ни в ноябре, и безвизовое решение не будет принято в этом году. И Мингарелли ответил откровенно и сказал, что такой риск существует.

Информация о материале

Опубликовано: 26 октября 2016

Сіра зона. Скільки в Україні доларів і який обсяг «чорного» ринку валюти

Українська економіка значною мірою доларизована. Це ускладнює проведення монетарної політики та зменшує потенційний обсяг коштів, доступних для інвестування.

У 2014-2015 роках через сплеск інфляції та ослаблення гривні відносно більшості світових валют попит на валюту повинен був значно збільшитися, але офіційна статистика каже інше: населення стало купувати валюти у 15-20 разів менше.

Насправді це скоріше свідчить про те, що валютні операції перетворилися на «сліпу зону» для регулятора та офіційної статистики.

Це сталося через стрімкий розвиток «чорного» ринку після введення НБУ суворих обмежень на торгівлю іноземною валютою.

Автори спробували оцінити, який обсяг «чорного» валютного ринку в країні, і скільки українці використовують готівкової валюти.

Якщо у США більшість мешканців ніколи в житті не бачили українську гривню, то більшість українців мали і мають долари США.

Україна не унікальна: у багатьох країнах, що пережили високу інфляцію, економічні агенти надають перевагу іноземній валюті перед вітчизняною — як засобу платежу, так і засобу заощадження.

Якщо глянути на офіційну статистику, то останнім часом населення майже не купує іноземну валюту. Так, у січні-серпні 2016 року населення купило у банків валюти на 0,4 млрд дол, продало — 2,4 млрд дол. Для порівняння: у 2013 році щомісяця купували в середньому 1,6 млрд дол, продавали — 1,4 млрд дол.

Це може свідчити про наявність значного «чорного» ринку, що не звітує.

Залучення готівкової валюти в банківську систему та витіснення її гривнею як засобом платежу повинно покращити фінансовий стан банків та полегшити проведення кредитно-грошової політики НБУ. Тому важливо оцінити обсяг доларизації економіки та неформального валютного ринку.

Скільки готівкового долара в світі

США є найбільшою економікою у світі і долар — найбільш уживана поза межами власної країни валюта. Вона користується попитом як серед урядів, так і серед фізичних осіб, причому останні переважно користуються готівкою.

Проведені у США опитування свідчать, що лише близько 10% готівкових доларів, що знаходяться в обігу, мали б забезпечити їхні потреби, ще близько 5% — потреби бізнесу. Де знаходяться решта 85% — загадка.

За різними оцінками, 35-65% готівкових доларів знаходяться в обігу за межами США, що на кінець першого кварталу 2016 року становило 500-940 млрд. (Учасники опитувань можуть занижувати обсяг наявної у них готівки.)

Питання доларизації у країнах колишнього СРСР та Варшавського блоку економісти розглядали з початку 1990-х років. МВФ використовує для оцінки доларизації дані щодо частки валютних депозитів у сукупних депозитах.

Цей метод критикують через неврахування готівкової іноземної валюти, яка може становити значну частку готівки та заощаджень країни.

Скільки готівки в Україні

В Україні значна частина заощаджень населення зберігається в іноземній валюті. Це результат недовіри до національної грошової одиниці, що, ймовірно, пов'язано з гіперінфляцією у першій половині 1990-х років та переважно високою інфляцією у наступні роки, що призводило до знецінення національної валюти.

Політика де-факто фіксованого курсу у 2000-х, коли замість того, аби дозволити зміцнення гривні, НБУ нарощував валютні резерви і допускав прискорення інфляції, також призвела до того, що більшість економічних агентів розглядає імовірність подорожчання гривні набагато меншою, ніж зворотний процес.

Рівень доларизації української економіки достеменно невідомий. Докризові оцінки готівкової доларизації показували обсяг готівкової валюти «на руках» від 22 млрд дол до 86 млрд дол. Нижня межа — оцінка на основі припущення, що валютна готівка відноситься до гривневої так само, як валютні депозити до гривневих.

Валютні депозити населення в кінці 2013 року становили 21,7 млрд дол або 42% від усіх депозитів населення. Верхній діапазон оцінки запасів готівкового долара в Україні — це оцінка НБУ на основі даних платіжного балансу, обрахованих як кумулятивна зміна обсягів готівкової валюти поза банками з 1995 року.

Необхідно зазначити, що такий рівень може бути завищеним через неповне врахування обсягів вивезення готівкової валюти за межі країни з метою купівлі товарів за кордоном та їх ввезення на територію країни — неформальний імпорт.

Попит і пропозиція валюти

В Україні іноземну валюту використовують з двома цілями: як засіб платежу і як засіб заощадження.

Попит на валюту як засіб платежу формують такі учасники ринку.

1. Неофіційні імпортери, як не можуть проводити банківські платежі, передусім малі фірми, що імпортують одяг, взуття, електроніку, запчастини.

2. Населення та рідше бізнес, що має борги у валюті, проте не бажає втрачати на менш вигідному обмінному курсі в банку або не може легально придбати валюту.

3. Бізнес, що оплачує послуги іноземців або громадян, що надають перевагу іноземній валюті, у першу чергу — неформальні експортери.

4. Легальні фірми-імпортери, у яких є проблеми з вчасним отриманням валюти для розрахунків за своїми контрактами.

Пропозицію валюти як засобу платежу формують такі учасники ринку.

1. «Сірі» експортери, наприклад, цигарок чи бурштину. В останньому випадку іноді по всьому ланцюжку від експортера до старателя використовується лише іноземна валюта, проте завдяки націнці в експортера може залишатися її надлишок.

2. Офіційні експортери, які вивезли продукцію за заниженою ціною і сформували певний обсяг валюти на рахунках за кордоном. Автори не вважають це джерело значним, бо потреби експортера у гривні повинні покриватися через обов'язковий продаж частки валютної виручки: зараз — 65%, під час дослідження — 75%.

3. Заробітчани, що передають кошти у готівковій формі.

Основний обсяг коштів у валюті як засобі заощадження мають сім'ї. Вони формують основу щоденних дрібних угод купівлі-продажу валюти.

Великі «сірі» імпортери можуть мати значно більші за обсягом окремі угоди, проте в загальній кількості трансакцій вони становлять незначну частину і, ймовірно, базуються на обмінних курсах, що складаються на ринку на момент угоди.

Тому навіть якщо не населення, а інші економічні агенти формують істотну частину обсягу купівлі-продажу, саме готівкова валюта на руках населення формує обсяг як кількості трансакцій, так і обмінний курс.

Під час моделювання автори робили спробу використати оцінку «сірого» імпорту від НБУ та сукупний імпорт як змінну, що повинна була пояснити попит на готівкову валюту, проте цей показник вийшов статистично незначущим. Можливо, це викликане варіативним лагом між купівлею валюти та імпортом товарів.

Наведені нижче моделі не варто розглядати як досконалі та точні дані щодо «чорного» ринку. Це приблизні оцінки зміни ситуації, і розглядати їх бажано як такі, що вказують на тенденції та неадекватність офіційної статистики.

Реальний обсяг ринку

Припускаючи, що до 2014 року значна частина валютного ринку була легальною, автори змоделювали попит на готівкову валюту з боку населення до кризи і використати параметри моделі для прогнозу попиту на валюту у 2014-2015 роках.

Попит і пропозиція готівкової валюти є функцією від доходів і ціни долара у гривні. Автори припускають що у 2005-2013 роках «сірий» валютний ринок був незначний, і основна маса операцій проходила у банках та обмінних пунктах. З 2006 року по 2013 рік щомісячний попит на валюту становив 0,8-3,5 млрд дол.

Автори взяли окремо продаж валюти населенню і купівлю валюти населенням і зробили регресії на обидва показники до кінця 2013 року, тобто у період, коли більшість агентів на ринку все ще вірила у стабільність.

Для 2014-2015 років автори розрахували оцінку обсягу ринку і порівняли її з офіційними даними — різниця є обсягами «чорного» ринку.

Джерело: НБУ, розрахунки ЦЕС

Результати оцінки свідчать, що офіційні дані купівлі іноземної валюти населенням занижують реальний обсяг ринку у кілька разів. За офіційною статистикою, у 2015 році щомісячна купівля готівкової валюти населенням становила близько 60 млн дол, а оцінка авторів свідчить про щомісячний попит на рівні близько 1,2 млрд дол.

Тобто в Україні в останні роки розвинувся потужний неформальний ринок купівлі-продажу готівкової валюти, про що емпірично свідчить зростання числа обмінних пунктів і поява сайтів з неофіційними оголошеннями про купівлю-продаж валюти.

Оцінка обсягів заміни валют

Вище автори навели оцінку обсягів щомісячного ринку валюти, який виявився значно ближчим до передкризових показників, ніж дані НБУ. Втім, важливо знати не лише про те, які суми щомісяця купують-продають, а й чи відбувається загальне зростання кількості готівкових доларів у населення.

Автори можуть припустити, що із зміною доходів змінюються як реальні гривневі баланси, тобто необхідна сума готівки для трансакцій у певний період часу, так і заощадження, у тому числі валютні.

За зростання депозитних ставок або при девальвації гривні до іноземних валют попит на готівкову гривню знижується і відбувається відносне зростання заощаджень на депозитах та/або в готівковій іноземній валюті.

Автори не можуть спостерігати заощадження у готівковій валюті та їх зміну, проте можуть припустити: якщо не відбувається зростання готівки в обігу і зростання доходів, то, імовірно, доходи спрямовуються і на купівлю готівкової валюти.

Джерело: НБУ, розрахунки ЦЕС

Різниця між фактичними обсягами гривневої готівки поза банками на кінець четвертого кварталу 2015 року і спрогнозованими обсягами на основі двох емпіричних моделей у доларовому еквіваленті становила 3,7 млрд дол і 7,3 млрд дол, що становить 30-60% від усієї гривневої готівки в кінці 2015 року.

Розраховані різниці у обсягах готівкової гривні, яка потенційно використовувалася б населенням та бізнесом, та фактичним обсягом гривні поза банками можна розглядати як діапазон оцінки ефекту перепливу попиту з готівкової гривні в готівкові долари. Тобто те, що до 2014 року використовувалося як гривнева валюта, стало використовуватися в доларах.

Потенційні проблеми

До результатів наведеного аналізу потрібно ставитися з певними застереженнями. Автори проводили екстраполяцію даних на період, у який відбулося багато шокових змін, а їх змоделювати доволі складно.

1. Анексія Криму та частини Донбасу. Цей фактор зменшує сукупний ринок та сукупний попит на готівкову гривню.

Перехід «республік» на рубль призвів до того, що українські підприємства, які працюють на цій території, виплачують зарплати на карткові рахунки у гривні, а працівники на контрольованій Україною території або у РФ отримують гроші в рублях чи доларах. У зоні АТО обіг гривні зменшився, але триває.

2. Найбільше за 20 років зростання річної інфляції призводить до глибшого за наявне у базовому періоді падіння розміру обсягів гривневої готівки.

3. Глибоке економічне падіння, скорочення доходів та, можливо, зміна споживчих преференцій з огляду на високу нестабільність та ризики.

4. Значне скорочення кількості банків та найбільш тривалий відплив депозитів з банківської системи.

5. Значно більша за наявну у базовому періоді моделі зміна обмінного курсу.

Висновки і рекомендації

Світовий досвід свідчить: доки економічні агенти не довірятимуть національній грошовій одиниці, вони завжди зможуть обійти державні обмеження, особливо в умовах глобалізації торгівлі та руху капіталу, у сучасному цифровому світі.

Тому треба зосередитися не на пошуку нових обмежень, а на створенні умов, які б стимулювали економічних агентів використовувати альтернативи готівковій іноземній валюті як засобу заощадження та обміну.

1. Провести опитування, яке б надало альтернативну оцінку обсягу іноземної готівкової валюти у населення, причини, чому обрано цю форму заощаджень, та які умови змусять поміняти метод заощадження. На основі результатів опитування можна розробити комплекс заходів із зменшення доларизації економіки.

2. Щоб знизити негативний вплив «чорного» ринку та зменшити його обсяги, необхідно усунути обмеження на готівковому ринку. При виборі між формальним та неформальним обмінами більшість економічних агентів надасть перевагу легальному обміну як такому, що містить менше ризиків.

3. На законодавчому рівні слід скасувати збір в пенсійний фонд з купівлі іноземної валюти як такий, що надає конкурентні переваги «чорному» ринку.

Розвиток ринку деривативів, у першу чергу ф'ючерсів, також повинен сприяти додатковим можливостям хеджування ризиків та переходу з неофіційного на легальний ринок. Для цього слід пом'якшити банківські обмеження, зокрема дозволити банкам купувати більші обсяги валюти на власну валютну позицію.

Информация о материале

Опубликовано: 26 октября 2016

Гибридная холодная война

Крізь сон чути, як формується батьківщина,

Як хребет у підлітка з інтернату.

С. Жадан

Отгремела российско-грузинская война «08.08.08» — первая открытая агрессия России против независимого государства после 1991 г. Анализируя ее последствия, известный английский журналист Э.Лукас издал в 2009 году книгу «Новая холодная война. Как Кремль угрожает Западу и России». Так широкая общественность получила эффектную пояснительную метафору, давшая, отсылая к опыту недавней истории, обманчивое ощущение полной ясности ситуации.

Яркая формула запала в мозги и души многих политиков и экспертов, прежде всего в странах Центральной и Восточной Европы, и, наряду с мобилизационным эффектом возрожденной угрозы с Востока, привела ко многим ошибкам в диагностике и описании быстротекущих событий последних лет.

Начнем с нескольких замечаний по поводу сходства и различий ситуаций настоящего и 30-летней давности. Прежде всего, холодная война была следствием противостояния двух общественных систем, которые, по крайней мере в теории, имели различные наборы ценностей и идеалов, а также свое собственное видение будущего развития человечества.

«Свободный мир» противостоял «реальному коммунизму» (социализму), речь шла о выживании одного из двух. Тогда как сегодня Россия не представляет никакой, даже ложной, альтернативы, а главное — Кремль не очень-то скрывает, что его целью является не «светлое будущее человечества», а увековечение путинского режима.

После исчерпания резервов социально-экономической модели, построенной на экспорте углеводородов, Кремль вернулся к традиционной парадигме российской политики: обеспечение общественной консолидации на основе раздувания имперско-шовинистической истерии. Окруженная крепость и со всех сторон враги, посягающие на «исконные русские земли» в Сирии, — что может быть привычнее для русского уха?

Причем эффективность современных пропагандистских технологий существенно выше, а иммунитет российского общества к информационным манипуляциям — значительно ниже, чем был во времена брежневского СССР. Сравните РТР или 1-й канал с ЦТ (кто, конечно, помнит). То-то же.

Россия декларирует стремление к восстановлению зоны влияния в пределах СССР/Российской империи, реально даже не приближаясь к их былому могуществу. Более того, перспективные прогнозы, в том числе российские, свидетельствуют, что социально-экономический упадок бывшей сверхдержавы продолжается, и «путинские олимпийские деревни» неспособны скрыть этого неутешительного для россиян факта.

Дальше будет только хуже. Осознавая это, Кремль стремится компенсировать экономическую слабость, все большую ограниченность ресурсов и огромную экономическую, а также идеологическую зависимость от Запада агрессивной внешней политикой. Величие, в том числе и военное, доживает последние годы. И им следует воспользоваться в полной мере. Ставки в этом покере высоки.

Российская политика значительно более непредсказуема в своих деталях, чем политика Советского Союза в 1970—1980-е годы. Правители РФ не участвовали в страшной Второй мировой войне, а значит — не имеют тех предохранителей, которые сдерживали верхушку СССР. Властители Кремля готовы рисковать и не всегда адекватно осознают последствия своих шагов. Снова, как и в 1960-е, в Кремле угрожают атомной бомбой и вопят об этом с экранов ТВ. А вдруг Запад поверит?

Важные решения в Кремле принимаются очень узким кругом лиц, если вообще не одним человеком. На эти решения могут влиять довольно непредсказуемые факторы, а, следовательно, у наблюдателя создается впечатление, что внешняя политика и политика безопасности Российской Федерации — иррациональна. Это, безусловно, не так. Вот только эта рациональность весьма специфического толка. Таким образом, уровень неопределенности, а следовательно — опасность и цена ошибок, радикально выше, чем были 30 лет назад.

В Кремле думают не об идеалах, а об интересах. Таким образом, нынешний кризис международной безопасности имеет принципиально иную природу, чем холодная война. Нынешняя ситуация значительно менее структурирована и определенна. Мировая повестка дня сегодня далеко не исчерпывается отношениями Запад—РФ, в отличие от второй половины ХХ в., когда отношения США—СССР, НАТО и ОВД были осью мировой системы международных отношений.

В конце 2010-х годов политика КНР, ситуация в Южной Азии (а прежде всего — ближневосточный кризис), только обостряется, и это имеет не меньшее, а во многих случаях — большее значение для глобальной политики, чем события на периферии Европы. Исламистский терроризм, ИГИЛ, миграционный кризис затрагивают интересы Европы и США значительно больше, чем активность РФ на постсоветском пространстве.

Россия активно использует против Украины и, некоторым образом, других европейских стран формы и средства борьбы, на которые так любил опираться Сталин. Дело МГБ СССР, Судоплатова и Эйтингона «живее всех живых». После 1953-го спецслужбы СССР не отказались от политических убийств и подрывных кампаний, но творчески переосмыслили их. Тут стоит вспомнить генерала О.Сахаровского, начальника разведки КГБ в 1955—1971 гг., с чьим именем связывают создание и развитие террористических движений в странах так называемого третьего мира (прежде всего — мусульманских).

Итак, во времена Брежнева/Андропова Кремль использовал подход, ныне называемый гибридной войной, преимущественно в странах Азии, Африки и Латинской Америки. Вместе с тем следует подчеркнуть, что нынешний конфликт — специфичен и не может быть полностью объяснен в рамках исторических аналогий.

Не исключено, что эта напряженность будет носить продолжительный характер, и уже сформирована «новая норма» международной политики. По крайней мере при планировании следует исходить именно из этого предположения. В то же время ограниченность российских ресурсов увеличивает вероятность того, что активная фаза противостояния будет значительно короче 40 лет холодной войны.

Впрочем, даже радикальные политические перемены в России не будут означать, что она перестанет оставаться источником угроз международной безопасности, и прежде всего безопасности ее соседей. Изменится только характер этих угроз. Выражение лица на портрете — это важно, но не настолько, как многие думают.

Глубокая дестабилизация мирового порядка открывает окно возможностей для удовлетворения исторических амбиций региональных государств, и это следует понимать. Балто-Черноморско-Каспийский регион меняется на наших глазах. Сценарии, еще вчера казавшиеся невероятными, сегодня становятся реальными. Наглядным примером стал продолжающийся демонтаж кемалистской системы власти в Турции.

Характерная особенность новой ситуации — размывание различий между внешними и внутренними угрозами. Гибридная война, которую практикует Россия в современных межгосударственных конфликтах, направлена на разрушение обществ, в отношении которых она ведется, угнетение в них воли к сопротивлению. Главный ее объект — общественность и институты, а не вооруженные силы.

Эта война имеет комплексный и многомерный характер. Военные средства в ней могут играть как ведущую, так и подчиненную роль. Чаще подчиненную, ибо, как известно, «ихтамнет». Обманчивое ощущение мира — один из инструментов гибридной войны. И об этом следует помнить всем.

Россия активно использует слабые и уязвимые места обществ и государств, против которых осуществляется гибридная агрессия. Недаром в украинских медиа так популярна терминология времен гражданской войны в Испании, вроде «пятой колонны». Недаром антитезой победе в Украине сейчас является измена, а не поражение, как это, согласно формальной логике, должно быть.

Среда безопасности вокруг Украины на долгие годы стала непредсказуемой и угрожающей. Формулы прежних времен больше не действуют или действуют непредсказуемым образом. Европа вошла в кризисный период, который не обязательно взорвется открытой войной, но, при любом сценарии будет характеризоваться потрясениями и конфликтами. Вариативными являются лишь их глубина и характер. Упорное стремление придерживаться старых, «проверенных» стратегий только усиливает опасность.

Для Украины, с ее крайне неэффективной общественной моделью, это означает, что борьба идет за выживание, а выживание можно обеспечить только путем развития. Если мы хотим существовать как независимое государство, то должны измениться, причем во многих сферах — коренным образом. Ускоренная модернизация — условие выживания. Стагнация, продолжение нынешних тенденций неизбежно обернется крахом.

В этих условиях Украина должна исходить, как представляется, из следующих основных моментов. Прежде всего, следует полагаться главным образом на собственные силы, поскольку, в отличие от СССР, Российская Федерация не воспринимается многими на Западе как экзистенциальная угроза, а значит — противостояние с Россией не является автоматическим поводом для американской и европейской помощи.

В то же время Украина должна активно пытаться привлечь иностранную, прежде всего западную, поддержку, а также бороться за нее. Только так можно хотя бы частично компенсировать принципиальную асимметричность потенциалов с Россией. Следует определять реальные цели, а не витать в облаках. Членство в НАТО сегодня не ко времени, скорее, речь идет о некой версии шведской модели, а вот стратегическое партнерство с США и Великобританией — в принципе возможно.

Попутно подчеркнем, что реформы должны проводиться для обеспечения развития, а не для удовлетворения кредиторов, сотрудничество с которыми хоть и важно, но не должно противоречить задачам модернизации.

Основное содержание модернизационной стратегии на этом этапе заключается в устранении искусственных административных препятствий ведению бизнеса, прежде всего малого и среднего. Ограничение роли государства в соответствии с его реальными возможностями должно обеспечить и реальную борьбу с коррупцией. Стоит понимать, что коррупция — это неотъемлемая черта нынешней модели общественных отношений, и она не может быть преодолена исключительно репрессивными мерами, которые к тому же априори будут носить избирательный характер.

Безусловным приоритетом должно стать укрепление обороны и безопасности Украины. Принципиальная ограниченность украинских ресурсов (при ВВП около 90 млрд долл. значительная его доля, выделяемая на оборону и безопасность, значит очень мало по сравнению с российскими абсолютными объемами финансирования — 2,5 млрд против 66 млрд долл.) определяет необходимость крайне рационально использовать бюджеты обороны и безопасности. При этом усилия должны быть направлены прежде всего на развитие системы управления, логистики, коммуникаций и разведки. Надо делать то, что возможно сделать и даст наибольший эффект в кратчайшие сроки, а не стенать о несбыточном. При этом следует помнить и о стратегии, а именно — о настоящем, а не показательном введении евроатлантических принципов построения вооруженных сил: солдат должен восприниматься командованием как человек, а не как пушечное мясо. Деколонизация армии заключается именно в этом, а не только в изменении униформы и замене звездочек ромбиками, что, впрочем, тоже безусловно важно.

И напоследок. Большое время — за Украину. Россия постепенно ослабевает. Но восточная мудрость о реке и трупе врага здесь и теперь не работает. В среднесрочном измерении РФ остается смертельно опасной угрозой.

Более того, в среднесрочном измерении время играет против нас. Вполне вероятно, что низшую точку кризиса, в том числе военного, мы еще не прошли. Выиграть в этой гонке можно только упорным трудом, качеством государственных решений и рациональным использованием имеющихся, весьма ограниченных ресурсов. Осуществить все это — крайне сложно, но возможно. Тем более — одно такое чудо мы уже видели. И совсем недавно — в 2014-м.

Информация о материале

Опубликовано: 26 октября 2016

Суд знову не дозволив поліції почитати документи по розкраданню 60 мільйонів на ремонті світлофорів

Поліція підозрює посадовців КП «Харків-Сигнал» у виведенні через ТОВ «Толіман» бюджетних коштів, отриманих на утримання технічних засобів регулювання дорожнього руху.

Про це стало відомо з ухвал Київського районного суду м. Харкова, куди слідчий звернувся з клопотаннями про доступ до документів в рамках кримінального провадження №12016220000000505 від 06.05.2016 року.

З матеріалів суду відомо, що допитаний слідчими директор комунального підприємства повідомив, що в 2015 році підприємство стало переможцем тендеру Департаменту інфраструктури Харківської міської ради.

Слідство підозрює, що з 1 вересня 2015 року по 29 квітня поточного року комунальники при виконанні договорів з Департаментом завищили вартість виконаних робіт, використовуючи для цього ТОВ «Толіман», яке має ознаки фіктивності.

Для встановлення суми збитків поліція призначила експертизу під час якої експерту знадобилися додаткові дані щодо розрахунків комунального підприємства. В липні слідчий звернувся до суду з відповідними клопотаннями, але суду Колесник С. А. відмовив. За його словами, слідчий не вказав, які конкретно документи його цікавлять. Цього розу той самий судді також відмовив слідчому про доступ до документів фірми та її рахунку. Суддя зазначив, що слідчий не підтвердив причетність ТОВ «Толіман» до вчинення кримінального правопорушення.

За даними «Вісника державних закупівель», в 2015-2016 роках Департамент інфраструктури Харківської міськради уклав дві угоди з КП «Харків-Сигнал» щодо утримання технічних засобів регулювання дорожнього руху на загальну суму 58, 34 млн грн. За ці гроші комунальник повинні були провести перевірку та ремонт світлофорів, транспортних знаків, пішохідних переходів та провести інші схожі роботи на дорогах.

ТОВ «Толіман» записане на харків’янина Сергія Коваленка, керівником є Максим Скородєлов. Коваленко є бізнес-партнером по ТОВ «Фомальгаут-14» Віталія Печури. Останній входить входить до складу засновників ТОВ «Діамант 2006», директором і співвласником якого є Анатолій Челобітчиков, який був партнером мера Харкова Геннадія Кернеса по ТОВ «Рівлад ЛТД» до того моменту, як Кернес переписав цей бізнес на Оксану Гайсинську. Крім того, Печура єспівзасновником ОК «ЖБК «Сапсан», який отримав безкоштовно землю в центрі Харкова.

З 2009 року КП «Харків-Сигнал» очолює Андрій Курлов.

Информация о материале

Опубликовано: 26 октября 2016