Главная
Коли зникнуть черги за біометричними паспортами?
В Україні не спадає ажіотаж на паспортні послуги після введення безвізового режиму з Європейським Союзом. Черги стали дещо меншими, але ця послуга і надалі залишається однією з найпопулярніших серед громадян.
Крім охочих скористатися безвізом, на зростання черг впливає і велика кількість тих, хто повинен отримати новий «внутрішній» паспорт у формі картки – наразі це громадяни віком 14-16 років. Вони потребують послуг від того ж самого персоналу на тих же робочих місцях.
Паспортні послуги сьогодні можна отримати у всіх підрозділах Міграційної служби (ДМС), у деяких центрах надання адмінпослуг (ЦНАП), або ж у державному підприємстві «Документ», відомого як «Паспортний Сервіс». Останнє, щоправда, незаконно стягує з клієнтів додаткові 400 гривень під час замовлення паспортних документів.
Варто нагадати, що законодавство дозволяє надавати працівникам ДМС паспортні послуги у приміщеннях ЦНАП. Це передбачено розпорядженням Кабміну від 16 травня 2014 року. Ідея виглядала абсолютно логічною.
Адже чому б працівникам ДМС, що переважно працюють у приміщеннях радянського зразка (інколи навіть без доступу до туалетів), не переїхати працювати зі своїм обладнанням до ЦНАП? Принаймні до тих, що мають сучасний ремонт, електронну чергу, комфортні зали очікування для відвідувачів, прозорі та відкриті фронт-офіси замість кабінетів, що зменшує корупційні ризики, а також готові прийняти до себе працівників ДМС?
Попри вищезазначені аргументи, керівництво ДМС категорично не бажає переміщати своїх працівників до ЦНАП. Причин називали дві.
Спочатку ДМС заявляла, що їй потрібне паспортне обладнання у своїх підрозділах, бо воно використовується і для обслуговування іноземців та осіб без громадянства. Потім про цей аргумент перестали згадували, бо всім очевидно, що в загальній кількості «споживачів послуг» ДМС абсолютна більшість – це українці. Їх обслуговування цивільними органами місцевого самоврядування природніше, аніж «напівміліцейська» система ДМС.
Наступний аргумент ДМС став простішим у комунікації: що більше місць (органів влади та установ), куди громадяни можуть звернутись за паспортами, – то краще для громадян. Так, на думку ДМС, буде менше черг.
Звучить це дійсно привабливо. Та є кілька «але».
По-перше, замовлення і отримання паспортів у тісних та непристосованих приміщеннях радянського зразка, якими є більшість підрозділів ДМС, – ніяк не може бути задоволенням для громадян і прийнятною альтернативою. Та й черги в них особливо не зменшуються, адже вони працюють у поганих умовах протягом обмежених днів та годин прийому.
На відміну від ЦНАП, що працюють не менше шести або п’яти днів на тиждень та семи годин на день, без обідньої перерви. Більше того, у ЦНАП – мабуть, усіх, крім київських, – є можливість поставити значно більшу кількість персоналу для роботи з паспортними послугами. У ДМС цієї гнучкості немає.
По-друге, сьогодні для ЦНАП де-факто створено такі умови, що їм складно починати надавати паспортні послуги. І все через перепони у закупівлі обладнання та підключенні до захищених каналів зв’язку.
Так, комп’ютер з фотоапаратом та іншою технікою для біометрики коштує біля 260 тисяч гривень за комплект. Хоча нині ДМС обіцяє спростити специфікацію і прогнозує вартість обладнання з програмним забезпеченням у діапазоні 170-180 тисяч гривень.
Прикметно, що програмне забезпечення для роботи з Єдиним державним демографічним реєстром складає у цій ціні біля 75 тисяч гривень. Хоча мало би надаватися державою безкоштовно. Натомість воно продається кількома приватними підприємствами та ФОПами?!
Саме ж обладнання теж можна купити лише у кількох постачальників. Це дозволяє їм легко тримати ціни, або й взагалі не продавати «товар» для ЦНАП. Є чимало фактів, коли органи місцевого самоврядування і їх ЦНАП не змогли придбати паспортні станції, хоча виділяли на це значні ресурси з бюджетів.
Що ж до захисту інформації під час оформлення паспортів, то ЦНАП взагалі можуть замовити цей необхідний сервіс лише у монополіста – держпідприємства «Українські спеціальні системи» (ДП «УСС»).
За підключення від кожного центру вимагають заплатити від 100 до 150 тисяч гривень, а далі щомісяця треба сплачувати ще близько 7 тисяч гривень (знову ж таки, є обіцянки знизити плату орієнтовно на 2 тисячі). За таких умов, з понад 700 ЦНАП в Україні, паспортні послуги сьогодні надають лише біля 30.
Отже, більшість громадян вимушені вистоювати кількаденні черги у жалюгідних умовах у підрозділах ДМС або ж для прискорення звертатися до ДП «Документ» («Паспортний сервіс»). Суттєвого збільшення місць для звернення за паспортами немає.
Цікавим питанням є також розподіл коштів на територіальні органи й підрозділи ДМС та ДП «Документ». Чи зацікавлена ДМС у покращенні стану своїх приміщень, якщо є власне підприємство, яке незаконно збирає з кожного громадянина додаткові 400 гривень за належний сервіс і добре на цьому заробляє? Чи не тому лише у ДП «Документ» такі красиві сучасні приміщення з кулерами і диванами?
Отже, українці й надалі будуть казати, що «в країні нічого не змінюється», поки вистоюватимуть черги у вузьких, страшних приміщеннях. Як за часів СРСР. Тому владі необхідно діяти на два «фронти»:
1) зробити все, щоб підрозділи ДМС разом із працівниками і обладнанням перемістились у ті ЦНАП, які належно облаштовані й готові їх розмістити (що особливо логічно там, де в секторах ДМС працює по кілька працівників на район чи місто);
2) суттєво здешевити ціну обладнання для паспортних послуг за рахунок перегляду специфікації та максимального залучення великої кількості постачальників на ринок.
Також необхідно зменшити ціну за послуги щодо захисту інформації або й взагалі змінити механізм підключення до каналів конфіденційного зв’язку та щомісячного обслуговування. Наприклад, щоб заохотити органи місцевого самоврядування надавати паспортні послуги, витрати на підтримку захищених каналів зв’язку могли б покриватися державою, а не окремими органами влади.
У цій частині ще треба зрозуміти, як функціонує ДП «УСС» і що варто змінити. Зокрема, мав би втрутитись і Антимонопольний комітет України.
Ще одне питання, яке потребує з’ясування – чому програмне забезпечення для роботи у державному реєстрі (ЄДДР) продається приватними суб’єктами господарювання, а не надається державою безкоштовно для органів місцевого самоврядування?
Наразі маємо ситуацію, коли багато ЦНАП і органів місцевого самоврядування, що їх утворюють, не мають мотивації для налаштування паспортних послуг. Адже у великих містах кошти від роботи ДМС і так надходять до місцевих бюджетів. А в малих громадах виникає логічне питання – чи повернуться півмільйонні інвестиції у паспортні послуги?
Тож маємо зачароване коло. ДП «Документ» має добрі заробітки. Громадяни вже звикли до поборів і не готові витрачати час на «приструнення» ділків у владі та слухняно сплачують за «послуги» цього ДП.
Працівники ДМС потерпають від черг і злості відвідувачів, але очевидно знаходять для себе інші компенсатори та мотивації. Керівництво держави імітує покращення у цій сфері.
Молоді громадяни, які вперше отримують «внутрішній» паспорт (ІD-картку) – зустрічають перше «вітання-загартування» у відносинах з державою.
До речі, вкотре нагадаємо, що паспортні послуги у цивілізованих країнах, як-то Польща, ФРН, Канада, надаються в аналогічних до ЦНАП офісах. Бо «внутрішні» паспорти пов’язані також з іншими послугами та життєвими ситуаціями – зміна місця проживання, шлюб та зміна прізвища, втрата чи викрадення документів тощо.
У підсумку слід зауважити, що допоки держава не забезпечить громадянам комфортний сервіс у належних приміщеннях, без черг та додаткових поборів, – гасло «Україна – це Європа» так і залишатиметься лише мрією. А черги не зникнуть ще кілька років.
Або ж можна розчистити ці «авгієві стайні».
- Информация о материале
Тризуб над Кремлём. Порошенко иногда полезно послушать зрадофилов
Недавно президент отчитал несознательных граждан: «В Украине запускаются новые заводы, производства, фабрики и театры, но некоторые люди не видят позитива в происходящем».
Наше руководство родом из СССР, поэтому традиционно хвалит себя за успешное выполнение количественных показателей. Помните: «труженики села намолотили в закрома родины», «сталевары выплавили рекордное количество тонн»? Тут самое главное — правильно выбрать удобный показатель и точку отсчёта. Поэтому армию надо сравнивать с 2013 годом, а курс гривны — с летом 2015-го, но никак не наоборот.
Понятно, что с народом нашему Петру Алексеевичу не очень повезло, однако до сих пор он сдерживал эмоции. Но теперь и его ангельское терпение лопнуло: Порошенко обрушился на «зрадофилов», которым «и трезуб над Кремлём поставь — они скажут, что криво стоит».
Вообще, термин «зрадофил» не вполне литературный, хотя и популярный в соцсетях среди прекраснодушных поклонников власти. Поэтому немного странно слышать такую лексику от избираемого чиновника в адрес своих избирателей. Тем более до выборов осталось не очень долго. С другой стороны, после знаменитой «собачьей будки» и «кочегаров зрады» удивляться нечему.
Уже давно ясно, что на Банковой не просто оградили себя от неприятных новостей, но и поверили в эту надёжно зачищённую от всякого негатива реальность.
Но теперь мы отмечаем выход на следующий уровень: Пётр Алексеевич перешёл в контратаку и публично критикует тех, кто отказывается верить в его иллюзорный мир с розовыми пони.
Зачем он сказал про «кривой трезуб над Кремлём»? Неужели президент всерьёз поверил, что выполнил и перевыполнил поставленные перед ним задачи? Осталось только этот самый пресловутый трезуб над Кремлём водрузить?
Это всё равно что тренер киевского «Динамо» после позорной нулевой ничьей с аутсайдером украинского чемпионата обидится на болельщиков: мол, им хоть у «Барселоны» со счётом 6:0 выиграй, всё равно мало будет.
Так и здесь. Чем президент так гордится? Тем, что национальная валюта упала всего в три раза? Даже если в этом падении нет его вины (а это очень сомнительно), всё равно на его месте нельзя себя вести так, как будто он добился невероятных успехов.
В этом смысле можно понять поклонников президента, это их выбор и право любить божью росу. Нравится — жуйте. Но президент уж точно не имеет права возмущаться неправильным народом и «зрадофилами». Впрочем, у нас уже был один президент, которому «козлы мешали жить». И премьер, который говорил: «Не треба скиглити. Треба брати лопату і годувати свою сім'ю».
Эти нелепые «папэрэдныки» тоже предпочитали игнорировать реальность и ориентировались только на «своих». Хотя, справедливости ради, свой электорат у них был, и весьма многочисленный. Чего не скажешь о нынешнем президенте и премьере, к счастью. Можно ли быть прекрасным президентом только для 10% своих верных избирателей и плевать на всех остальных? Наверное, да.
Но разрыв между реальностью и сладкими фантазиями будет только усугубляться. Во время войны, как нам любят повторять. А это весьма чревато.
Поставьте себя на место чиновника администрации или какого-нибудь генерала: что, если ситуация на фронте, не дай бог, обострится по-настоящему? Кто сообщит жёсткую правду человеку, который отказывается слышать плохие новости? Кто захочет быть записанным собственным начальником в паникёры и «зрадофилы»? И даже если такой храбрец найдётся, как долго он останется на своём посту? Ведь если кому-то и отрубят руки, так это ему. А всякую нечисть наградят орденом и повысят в звании.
В общем, если лидер государства не желает слышать критику и прямо это постулирует, это не очень радостная новость. Реальность своё возьмёт, но уже дороже. Послушайте «зрадофилов», господин президент, если не для их блага, так хоть для своего.
- Информация о материале
Раб волшебной лампы
За последние почти четыре года я собрала целую коллекцию просьб о помощи. Настолько разнообразных, что порой не верится: адресованы они одному человеку. От страшных в своей безысходности до смешных и нелепых. От отчаянных до откровенно потребительских. Умение «сортировать» эти просьбы пришло ко мне далеко не сразу.
Как и многие из тех, кто называет себя волонтерами, я обзавелась эдаким комплексом волшебника, и от него трудно избавиться. В 2014 году никто не задумывался о степени выполнимости задач. Они просто были, и их приходилось решать. Не останавливаясь и не откладывая на завтра.
Август 2014-го… «Здравствуйте, мне сказали, что вы можете мне помочь. Я звоню из Донецка. Мы собираемся выезжать ночью. У меня в машине трехдневный ребенок, помогите проложить маршрут из города». И мне в голову даже не приходила мысль сказать: «Почему я? Я же в Киеве, не знаю Донецка, не понимаю, где по городу безопасно проехать. Я не знаю расположение и график блокпостов, и не готова брать на себя ответственность за ваши жизни». Я приняла как данность, что от меня зависит безопасность людей, и полночи созванивалась и списывалась с теми, кто мог помочь. По кусочку пересылала отрезки безопасного маршрута и тряслась от ужаса, представляя, как они выбираются из города, охваченного войной и хаосом, вывозя самое ценное, что у них есть — новорожденного ребенка.
Январь 2015-го... Пишет человек с передовой: «Добрий день, пані Леся! …потрібен німецький бінокль Hensoldt 10*50 із дальномірною шкалою (mit einer Strichplatte). ...влаштує вживаний. …специфіка нашого підрозділу (снайперське відділення) передбачає більш жорсткі умови експлуатації оптики. Тому мені порадили саме цю модель. На німецькому ebay середня ціна 250 євро, що у гривнях дорівнює майже двом моїм зарплатам. Якщо для волонтерів така сумма буде непідйомною, я готовий внести половину вартості. Просто такий девайс вкрай необхідний».
...Господи, где я, а где бинокли… Я не понимаю ни параметров, ни цен, ни почему нужна аналоговая шкала, да и, если совсем уж честно, что это такое — не понимаю тоже. За два дня находится специалист, который в этом разбирается, еще один человек, который умеет заказывать девайсы на ebay, и еще один, готовый оплатить целиком всю покупку. Бинокль, кстати, по сей день «живет» на фронте. И человек, его попросивший, поздравляя меня с очередным праздником, каждый раз сообщает мне о его судьбе.
Зима 2015-го… «Я звоню вам с вокзала. Тут в зале ожидания сидит женщина с ребенком. Говорят, что приехали из Дебальцево. Вы можете их забрать?» …Страшная волна захлестнула крупные города. Люди, бегущие в том, в чем успели выскочить из дома. Переполнены все хостелы и компактные поселения. У каждого моего друга на лишней кровати дома кто-то да живет. Да, заберу, конечно. Понятия не имею — куда. Но не на вокзале же им ночевать.
«Вы можете мне помочь? У меня диабет, а инсулина — на одни сутки. Мне страшно. И у меня тут никого нет».
«У меня муж попал в плен. Куда мне звонить?»
«Скажите, а у вас нет инвалидной коляски для годовалого ребенка?»
«У меня дедушка остался на оккупированной территории. С ним нет связи третьи сутки. Помогите, я с ума схожу от переживаний».
«У меня мама умерла. Помогите похоронить».
«Нам бы пару бензопил — сгорел блиндаж, а мы топорами не справимся».
«Слушай, а у тебя нет психолога? Тут барышня сутками орет от малейшего стука. Я не знаю, что с ней делать».
В это трудно поверить, но не было ни одной проблемы, которую не удалось решить. На определенном этапе создалось впечатление, что все, что нужно, материализуется прямо из воздуха, как по мановению волшебной палочки. Нужно — пожалуйста. Вот оно, стоит только очень сильно захотеть.
Вот тут я и почувствовала себя волшебником. Вернее, не совсем так. Все-таки волшебник — это некий могущественный и совершенно самостоятельный персонаж сказки. Я же была больше похожа на джинна, запертого в сосуде. Этакий «раб лампы», магической силой которого может воспользоваться любой, кто знает, с какой стороны ее потереть. Очевидно, окружающие тоже уловили смену внутреннего состояния, поскольку просьбы стали на порядок неожиданнее.
Я очень хорошо помню, как впервые сказала «нет». Это было настолько необычно для моего собственного мироощущения, что само слово я так и не смогла произнести, укрыв его за множеством витиеватых, обтекаемых формулировок. Это был тот же 2015 год. Спектр задач был удивительно разнообразен, местами — сюрреалистичен. До сих пор одним из самых сильных эмоциональных потрясений для меня осталась картинка с сортировки. Длинная вереница мешков с надписями маркером «мужское», «женское», «детское», «постель». И в отдельном углу — «Плен. Мужское» и «Плен. Женское». Последнее было практически сродни «Плен. Детское», это не отпускало меня еще долго.
Госпитали были переполнены, врачи сыпали списками дорогих, но необходимых препаратов. Необустроенные переселенцы мыкались по съемным углам и часами стояли в очереди за старой посудой и скудным набором круп-консервов в пункте выдачи помощи. И вдруг, посреди этого, — «Помоги купить щенка ребенку на день рождения». И ребенок славный. И мама вполне ничего. И папа героически погиб. Вот только щенок из приюта не подходил. Им позарез нужен был английский бульдог, потому что мальчику очень хотелось. И ведь несложно собрать денег на подарок, правда? Неужели он не заслужил исполнения своей мечты? Я не знала, за кого я испытываю большую неловкость — за себя, впервые за это время произносящую «я не думаю, что смогу чем-то помочь», или за молодую женщину, которая считает, что можно попросить потратить на щенка ту же сумму, за которую можно купить 70 флаконов альбумина. Но именно это первое неуверенное «нет» стало отправной точкой на пути превращения из Брюса Всемогущего в какое-то подобие здравомыслящего человека.
Следующее «нет» далось уже легче.
«Нет, я не повезу человека в собес оформлять справку. Он — не инвалид и не идиот. Добираться ему на троллейбусе — 20 минут. Он спокойно ездит на работу. И тут тоже справится. Нет, я не понимаю, почему он не может сделать это сам. Это в его интересах. И если ему лень, я не буду ему помогать. И не только в этом».
«Нет, я не буду покупать тонну носков в госпиталь. Я понимаю — лекарства, протезы, зондовое питание... Я не понимаю носки. И тем более не понимаю, когда, привозя те же носки, переданные сердобольными соотечественниками, обнаруживаешь бойца курящим на лавочке. Пачка сигарет = две пары носков. Почему я должна экономить его деньги, если он не делает это сам?»
«Нет, я не приеду в три часа ночи посмотреть, почему у вас пропало электричество. Даже если вам не отвечают ни по одному телефону в аварийке. Потому что я — не электрик и не служба спасения. И пользы от меня, кроме как пожалеть, не будет никакой».
«Нет, я не повезу на другой конец города в больницу пачку анальгина, даже если он у вас закончился, а вы — мои давние подопечные. Потому что с учетом бензина и моего времени анальгин будет сравним по цене с морфином на черном рынке».
«Нет, я не буду советовать, чем лечить онкобольного. Даже с учетом того, что у него диагноз, как под копирку, с тем, о котором я писала сегодня в Фейсбуке. Я — не врач. И не могу брать на себя ответственность, даже если вы не доверяете своему доктору. Могу посоветовать другого доктора. Но не буду советовать лекарства».
«Нет, я не буду перезванивать по телефону, который вы мне скинули в личку с комментарием, что вы познакомились с переселенцем, у него грустное лицо, и поэтому вы считаете, что я должна узнать, не нужна ли ему помощь. Дайте ему мой номер. Захочет — перезвонит. Смогу — помогу».
«Нет, я не могу перевести денег на карточку человеку, о котором ничего не знаю, кроме поста в Фейсбуке, который вы мне прислали в личку со словами «я тут наткнулся случайно, надо помочь». Я не в состоянии проверить информацию по каждой просьбе. А их на просторах Интернета — миллион».
«Нет, я не могу помочь оформить пенсию вашей соседке. Потому что вы с ней живете через стенку в одном доме в Харькове, а я — в Киеве. Возьмите ее за руку и помогите, если она сама не справляется. Нам с вами для этого придется приложить одинаковые усилия. Но мне — еще и приехать в другой город. Вы точно считаете, что это разумно?»
«Нет, я не дам вам номер телефона министра. И премьера не дам. Я верю, что ваша проблема — самая сложная в этой стране. Но я могу подсказать, куда написать официальный запрос. И даже могу помочь его составить, если вы не умеете. Нет, можете даже не рассказывать о том, что я такая же, как они, раз номер знаю, но не даю. Я и телефоны друзей даю только с их разрешения».
«Нет, я не дам вам денег на взятку врачу. Да, я понимаю, что вам страшно. Я помогу расходниками, лекарствами, оплатой обследования, но не «оплатой услуг» мимо кассы. Если вы считаете нужным отблагодарить врача, и у вас есть возможность — это ваше личное право. У меня — нет».
«Нет, я не знаю расписание работы госучреждений. И не помню наизусть телефоны горячих линий. Нет, не могу узнать и перезвонить. Вы нашли мой номер в Интернете. Там же вы можете найти и все то, о чем меня спрашиваете».
Я ужасно не люблю говорить «нет». Мне больше нравится «да». Да, я нашла лекарство, которого нет в стране. Да, я придумала, куда вас поселить. Да, ваша инвалидная коляска приедет через неделю. Да, мои друзья берут вас на работу без испытательного срока. Да, нашелся юрист, который возьмется распутать клубок проблем с документами. Да, мы справимся и с этим тоже. Да, не бойтесь, все будет хорошо…
Мне нравится быть волшебником. Верить в собственное всемогущество. Размахивать волшебной палочкой налево и направо. Знать, что я справлюсь с любой задачей. Это увлекательно. Правда. Это наполняет жизнь смыслом и дает право думать, что я не зря родилась на свет.
Но если не научиться говорить «нет», очень легко скатиться в процесс ради процесса. Ну, или в процесс ради самоутверждения. И я в равной степени боюсь и того, и другого. Потому что я всего-навсего человек. Человек, который случайно нашел волшебную палочку. И если не научится с ней правильно обращаться, рискует натворить бед.
- Информация о материале
Освітяни Харківщини збираються купувати вугілля з окупованих територій
Відділ освіти Куп’янської РДА уклав угоду з «Донвуглересурси» щодо постачання вугілля групи А на загальну суму 1,171 млн. грн.
Про це стало відомо зі звіту про укладання договорів та проведення аукціонів, який розміщений на порталі системи електронних закупівель «Прозорро».
Планується закупити вугілля А (13-25) по ціні 6100 грн./т, вугілля ДГ (25-200) за ціною 3350 грн./т.
Порівняння цін на вугілля ДГ (20-100) в «Прозорро», показують, що в Каневі Черкаської області таке паливо раніше закупили на 28% дешевше – 2511 грн/т, на Чернігівщині за 2795 грн./т, а в Переяслав-Хмельницькому за 2760 грн./т.
Тендер був проведений з купою порушень. Зокрема, всі довідки, які завантажило підприємство, були видані керівнику підприємство Андрію Новікову. А договір підписав вже новий директор Максим Воловик. Жодної довідки, яка б підтверджувала його повноваження, у систем «Прозорро» немає. То ж це договір можна визнати недійсним.
Крім того, вугілля, яке планують постачати, видобуто на шахті «Краснолуцька», яка знаходиться на окупованій території. Більшість довідок, щодо якості вугілля, були видані в 2016 році та раніше.
У складі тендерної документації «Донвуглересурси» вказало договір на оренду складу площею 250 кв м, який знаходиться у Одеській області за сотні километрів від Куп’янську.
Тож виникають сумніви, щодо взагалі виконання цього договору.
Фірмою «Донвуглересурси» у 2012 році співволодів Антон Клименко, брат тодішнього голови Міністерства доходів і зборів Олександра Клименка. У 2013 році його частку статутного капіталу перереєстрували на кіпрську компанію «Multifunc Trade Ltd», тоді як решта лишилася у донеччанина Андрія Новікова. А згодом фірму переоформили з окупованого Єнакієво у Дружківку, що знаходиться на підконтрольній Україні території.
На даний час директором та засновником є Максим Воловик – мешканець села Степне Маріїнського району.
Єдиним конкурентом було ТОВ «ВКФ «Теплоенергосервіс» Андрія Прояви. Ця фірма також планувало постачати вугілля, яке видобуто на шахті «Краснолуцька».
- Информация о материале
Справа сина Авакова. Усі подробиці та реакція в оточенні міністра та президента
На додачу до конфлікту з президентом Петром Порошенком, на голову очільника МВС Арсена Авакова звалилася неприємна новина. У вівторок, 31 жовтня, детективи Національного антикорупційного бюро прийшли з обшуками до його сина Олександра.
Спочатку про це повідомили два незалежних один від одного джерела «Української правди», а вже трохи згодом на наше питання міністр Аваков відповів: «Так. Прийшли до сина з обшуками. Мерзотники».
У чому звинувачують сина Авакова, як сприймають дії НАБУ в його оточенні та Адміністрації президента і чи посилить це і без того складні відносини між Аваковим та Порошенком, розбиралася УП.
У вівторок 31 жовтня обшуки проводилися і в Харкові за адресою реєстрації сина Авакова по вулиці Мироносицькій, 22, і в Києві, де той фактично проживає.
У якийсь момент у Харкові помешкання, де проводили обшуки, оточила поліція – за дивним збігом обставин будівлю замінували.
«На лінію 102 о 12:34 невідомий чоловічий голос повідомив про мінування. Був оточений весь квартал, проводилась евакуація людей», – розповіла УП речник поліції Харкова Олена Баранник.
Вона не могла уточнити, чи лишалися детективи в будівлі, чи їх було евакуйовано через мінування. Однак, як розповіли УП співрозмовники в НАБУ, дії вибухотехніків не завадили детективам зробити свою роботу.
Обшуки також пройшли і в місцях проживання інших двох фігурантів справи – екс-заступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря та харків'янина Володимира Литвина, який є другом сина глави МВС .
Згодом стало відомо, що детективи затримали всіх трьох фігурантів справи.
О 15:20 Олександра Авакова доставили до НАБУ. Приблизно в цей же час до будівлі по вулиці Сурікова, 3, приїхали два автобуса Нацгвардії. Однак, за свідченнями очевидців, правоохоронці щось пофотографували і поїхали.
Станом на вечір вівторка у НАБУ тривали «невідкладні слідчі дії». Сину Авакова та Чеботарю станом на 18:20 оголосили підозру.
Литвина, який мешкає в Харкові, везуть до Києва.
Реакція в АП та в оточенні Авакова
Публічно Аваков-старший впродовж дня тримав паузу, прокоментувавши події довкола «справи рюкзаків» лише ближче до вечора.
«Тиск на мене з боку організаторів сьогоднішніх дій проти мого сина і моїх колишніх підлеглих – не пройде. Сподіваюся на адекватний судовий процес, в якому Олександр візьме участь, – розставить все по місцях!» – зазначив Аваков.
За декілька годин до цього вийшла заява МВС приблизно з таким же набором звинувачень.
Разом з тим один із соратників Авакова проговорився, що обшуки в Харкові розпочались о 7:30 ранку, і міністр про це знав.
Більше того, джерела УП в правоохоронних органах стверджують, що керівник НАБУ Артем Ситник особисто повідомив Авакова про обшуки ще вчора. Співрозмовники у НАБУ цю інформацію заперечують.
З огляду на це, показовим стало повідомлення, що з'явилось о 10-й ранку, в якому міністр проінформував, що знімає посилену охорону з-під Верховної Ради, де вже другий тиждень розташовуються намети «Руху нових сил» Міхеіла Саакашвілі та руху «Визволення» нардепів Семена Семенченка та Єгора Соболєва.
«Витрачати державні ресурси і охороняти далі цей мотлох під Радою більше не маємо наміру», – написав міністр.
Враховуючи, що за пару тижнів до цього саме ці намети стали причиною сварки Авакова з президентом Петром Порошенком, – крок міністра можна вважати безпосередньою реакцією на перипетії довкола його сина, у якому він, за словами близького соратника міністра, бачить «відлуння старої війни із Петром».
Водночас в оточенні Авакова та партії «Народний фронт» мають дві версії подій.
За першою з них, «справа рюкзаків» є відповіддю президента на небажання міністра розігнати силою акцію під Радою.
Співрозмовники УП вважають, що справу реанімували, натиснувши на головного антикорупційного прокурора Назара Холодницького.
«Назар постійно спілкується із АП. І без поштовху з їхнього боку нічого не було б», –констатує співрозмовник в оточенні міністра.
На Банковій про затримання сина Авакова воліють не говорити. Сам же президент Порошенко зараз зайнятий візитом до Саудівської Аравії.
Один з міністрів, який входить до складу урядової делегації розповів УП, що «президент сьогодні цілий день світиться».
За другою версією, обшуки в Харкові та затримання сина Авакова є справою рук Саакашвілі та першого заступника керівника НАБУ Гізо Углави, які таким чином реагують на видворення соратників екс-президента Грузії з України.
Ближче до вечора послідувала офіційна реакція «Народного фронту». Партія розповсюдила заяву, у якій події вівторка розцінили «як політичний тиск на міністра персонально та Національну поліцію в цілому, на політичну партію «Народний фронт» та фракцію цієї партії».
Разом з тим, за словами співрозмовників у НФ, ніяких засідань фракції чи якихось окремих зборів через «справу рюкзаків» не було. Але хоч окремої стратегії або плану дій і не обговорювалось, у партії впевнені, що Аваков повністю може розраховувати на підтримку.
«Депутати до суду прийдуть, будуть усі, хто зможе, незалежно від груп», – заявив УП один з членів НФ.
У чому звинувачують сина міністра
У лютому 2015 року МВС вирішило закупити рюкзаки для бійців АТО за допомогою переговорної процедури. У результаті, було укладено договори з двома переможцями – ТОВ «Дніпровенд» на 5 тисяч рюкзаків вартістю 14,49 мільйонів гривень та ФОП Плигачов на 1 тисячу рюкзаків вартістю 2,1 мільйона.
Загалом, за інформацією НАБУ, Міністерство внутрішніх справ перерахувало на рахунок ТОВ «Дніпровенд» 10.732.098 гривень. Пізніше ці гроші було нібито переведено на рахунки суб'єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності.
Під час досудового розслідування НАБУ встановило, що постачальники не мали необхідного обладнання, кваліфікованих працівників та документально підтвердженого досвіду виконання аналогічних договорів.
Саму закупівлю, за інформацією НАБУ, здійснено за ціною, суттєво вищою за середньоринкову. Журналісти також писали про очевидно завищені ціни, адже через півроку армія купуватиме такі ж у 1,5 рази дешевше. Крім того, за інформацією НАБУ, рюкзаки так і не було поставлено в повному обсязі.
Кримінальне провадження по «рюкзаках Авакова» Генпрокуратура відкрила ще в липні 2015 року, за часів Шокіна. А в квітні 2016-го справа перейшла до НАБУ.
У лютому 2016 року в мережі з’явилося відео, яке пізніше було долучено до справи. На ньому людина, схожа на сина міністра внутрішніх справ Олександра Авакова, нібито домовляється про поставку рюкзаків з людиною, схожою на екс-заступника голови МВС Сергія Чеботаря, який на той момент відповідав за держзакупівлі.
Фірма-постачальник, стверджували журналісти, пов'язана з харків'янином Володимиром Литвином, який є другом сина глави МВС.
Міністр Аваков із самого початку заперечував причетність його родини до закупівлі рюкзаків.
«Автори «Казки про рюкзак і держзакупівлі», як зазвичай – одіозний нардеп Каплін і імені Фірташа-Льовочкіна телеканал Інтер», – писав глава МВС у Facebook.
Навесні 2016 року НАБУ отримало доступ до банківських рахунків «Дніпровенд», а в лютому 2017-го голова НАБУ Артем Ситник говорив про завершальну стадію розслідування у справі «рюкзаків Авакова».
- Информация о материале
«Крок назустріч бізнесу» від Юрія Луценка
5 жовтня Генпрокуратура гучно презентувала «крок назустріч бізнесу». Очільник відомства Юрій Луценко у присутності бізнес-омбудсмена, представників ради бізнес-омбудсмена та бізнес-асоціацій підписав «лист-орієнтування щодо недопущення порушень прав суб’єктів господарювання«.
Бажання генпрокурора долучитися до захисту прав та інтересів бізнес-середовища не можна не вітати. Однак шлях, який обрав Луценко в цьому випадку, викликає лише низку застережень правового характеру.
У чинній Інструкції з діловодства в органах прокуратури України не знайти згадки про офіційний документ, який би мав назву «лист-орієнтування» або щось подібне. «Листи-орієнтування» (бюрократична назва – «листи орієнтовного характеру») згадувалися в інструкціях з діловодства, які діяли за часів генпрокурора Віктора Пшонки та раніше.
А оскільки наразі такого виду документу не передбачено навіть відомчою інструкцією, то його правовий статус і наслідки – під питанням.
Натомість стаття 9 закону про прокуратуру передбачає, що генеральний прокурор може видавати накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень. Наприклад, згадана інструкція з діловодства – це якраз документ адміністративного характеру, і вона затверджена відповідним наказом очільника ГПУ.
Крім того, закон уповноважує генпрокурора затверджувати акти з питань внутрішньої організації діяльності органів прокуратури та загальні методичні рекомендації для прокурорів. Для того, щоб забезпечити однакове застосування норм законодавства під час здійснення прокурорської діяльності.
Якщо поглянути на зміст «листа-орієнтування», то його положення стосуються застосування норм законодавства та мають такий загальний характер, що повинні би міститися в методичних рекомендаціях для прокурорів. При тому, що якість таких методичних рекомендацій теж була би під знаком запитанням.
Але тут і криється одна з найбільших небезпек такого рішення Луценка.
Надто загальний характер і незрозумілий статус «листа-орієнтування» приховує серйозну загрозу: оскільки він не містить навіть формального раціо, хоча так помпезно презентується, – значить, буде мати неформальний вплив.
Тобто, фактично, «лист-орієнтування» має ще неформальну частину. І через відсутність об'єктивізації, ця частина буде «доводитися» або «винаходитися» за зачиненими дверима. Буквально, у кожному окремому випадку його трактуватимуть по-своєму, прикриваючи неформальні практики нібито позицією генерального прокурора.
Примітно, що Генпрокуратура приховує повний текст листа. Вона не надає його у відповідь на запит, а публікує лише певну, обмежену частину.
Навіть сам бізнес-омбудсмен Альгірдас Шемета, певно, не до кінця знайомий із його змістом. Він обмовився, що «лист заборонить використовувати балаклави та зброю при обшуках», хоча вказаний «лист-орієнтування» таких положень не містить.
Відповідь ГПУ
Який неформальний вплив лист матиме на практиці?
Передусім, керівники прокуратури та різних структурних підрозділів прокуратур вигадуватимуть додаткові контрольні механізми через усні та письмові вказівки, аби їхні підлеглі та й вони самі не виглядали порушниками в очах генпрокурора.
Ніби й звучить незагрозливо, навіть може скидатися на благородну справу, але це суперечить закону про прокуратуру. Стаття 17 цього закону забороняє керівникам прокуратури, не кажучи вже про керівників структурних підрозділів, надавати прокурорам вказівки процесуального характеру. Не дозволяє таких практик і Кримінальний процесуальний кодекс.
Відтак, підхід генпрокурора суперечить базовим вимогам законів, які визначають повноваження та гарантії незалежності прокурорів. І не має значення, що звужувати незалежність прокурорів будуть нібито з метою захисту інтересів бізнесу.
Коли базові вимоги закону не дотримано – решта не важить.
Проте найбільше занепокоєння викликає те, що «крок назустріч бізнесу» продиктовано, як зазначив сам Луценко, вимогою президента України. Тобто генпрокурор прямо розписався в тому, що воля президента є для нього вищою за закон.
Це є нічим іншим, як підтвердженням неконституційного впливу глави держави на органи правосуддя, складовою яких віднедавна стала прокуратура.
Закон чітко вказує, що діяльність прокуратури ґрунтується на засадах політичної нейтральності прокуратури. А прокурор, здійснюючи функції прокуратури, є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами.
Переглянувши українське законодавство, легко пересвідчитись, що законних механізмів впливу на прокуратуру в цілому та прокурорів зокрема президент як посадова особа не має. Тим паче, він не уповноважений щось вимагати від прокурора. Нехай навіть від генерального прокурора, кандидатуру якого свого часу запропонував парламенту для затвердження.
Тому хочеться нагадати Юрію Луценку найважливіший принцип демократії, який утвердила ще Велика французька революція: Le Loi, Le Roi, що означає «Закон – вище від короля».
Пам'ятаємо, що нехтування саме цим принципом було однією з причин Революції Гідності.
- Информация о материале
Страница 171 из 2102
