Главная

В украинских и российских бизнес-кругах этот человек не нуждается в представлении.

При участии Сергея Будкина на рынке M&A в «нулевых» произошло немало важных сделок, которые стали его «визитной карточкой».

В 2005 году его компания FinPoint помогла бывшим украинским собственникам финучреждения реализовать 93,5% акций банка австрийскому Raiffeisen за 1 млрд долл — сверхудачная цена для украинского банковского рынка.

Сегодня же на банковском рынке Украины, по словам Будкина, нет игроков, стоимость которых превышала бы «ноль». Впрочем, его опыт заключения успешных сделок не ограничивается банковским рынком.

FinPoint в качестве финансового советника в партнерстве с Rothschild и ICU помогали комитету кредиторов в нашумевшей истории с дефолтом аграрного холдинга «Мрія». Во многом благодаря их усилиям кредиторам удалось сохранить компанию и большую часть ее активов.

Сам Будкин хорошо ориентируется не только в вопросах слияний и поглощений. Он один из немногих инвестбанкиров и финансистов, которые представляют себе перспективы украинского бизнеса на ближайшие пять лет. Будкин знает, что будет с олигархами, и кто им придет на замену.

Об этом, о скандале с «панамскими документами», о состоянии украинских банков, о приватизации и о том, что может дать толчок развитию украинского рынка капитала, ЭП поговорила с Будкиным.

«Деофшоризации не будет»

— Что значит для бизнеса Panamagate?

— Пока ничего не значит. Ну, отреагировала общественность, ну, поговорили. Это из категории «как было, так и будет».

Бизнес реагирует на реальные события. С точки зрения того, что произошло, то произошел слив компромата. А с точки зрения текущего ведения бизнеса будет ли проходить некая деофшоризация? Не будет.

— Почему вы так уверены?

— Потому что никаких предпосылок для этого в стране нет. Для этого нужно поменять законы и практику применения законов, чтобы не было ни мотивации, ни стремления иметь офшорные структуры. За 24 часа это не меняется.

В состоянии де-факто недееспособного парламента тоже не решается. В состоянии кризисного правительства — тоже. Поэтому все посмотрели, с интересом почитали, и все. Другое дело, что будут не сиюминутные последствия.

— Какие последствия?

— Например, олигарх 1 судится с олигархом 2 в Лондоне. Суд решил, что иск имеет под собой реальные перспективы, и он значим по своему потенциальному материальному наполнению для одной из сторон.

Если у суда возникают сомнения, что ответчик, если его признают виновным, в силу каких-либо обстоятельств заплатит по иску, суд просит предоставить ответчика перечень его активов и может принять решение об их замораживании.

Это не арест, а замораживание, и ответчик не имеет права предпринимать какие-либо действия без согласования с судом, которые могут привести к уменьшению стоимости активов. Он их не может обременять, продавать, передавать под залог.

Представьте, что я - это, условно говоря, олигарх, которого позвали в суд. Мне суд говорит: «Раскрой, пожалуйста, все свои активы». Распоряжение суда обязательно к исполнению. Если до этого момента я думал, что о половине моих активов никто не знает, то сейчас мне нужно думать дважды.

Если, не дай Бог, я суду соврал, то я оказываюсь не в самой лучшей ситуации. Лондонский суд может заранее сформировать свое мнение об ответчике как о человеке заведомо нечестном, пытающемся ввести в заблуждение суд и противную сторону. И чаша весов Фемиды склонится не в его пользу.

Поэтому любой олигарх оказывается теперь перед дилеммой: «Черт побери, я могу не рассказывать, и в этом случае могу проиграть процесс и теоретически что-то спрятать. Или могу рассказать, и в этом случае, если я таки проиграл, у меня это действительно заберут». Это первая часть.

Вторая часть. Пока этих файлов в полном доступе нет, но рано или поздно они будут, и надзор НБУ может там прочесть много интересного. Многие компании формально не являются связанными лицами, а на самом деле такими являются.

Будут получены прямые доказательства того, что они являются формально связанными лицами по большому количеству банков, которые в той или иной степени увлекались кредитованием бизнеса акционеров с нарушением всех возможных нормативов.

Третье, самое главное следствие, касается переговоров о реструктуризации кредитов либо евробондов.

Многие украинские олигархи, условно, приходили и говорили кредиторам: «Вчера руда стоила 150 долл за тонну, а сегодня - 50. Вчера наша маржа составляла 50%, а сейчас 5%. Мы предлагаем вам 50% долга списать, мы выплатим 10% немедленно и остальные выплаты сделаем на протяжении очень долгого времени». Раньше это был компромисс.

При этом вопросы со стороны держателей долгов всегда возникали: «Мы знаем, у вас деньги есть. Мы понимаем, что они не в периметре того, о чем мы говорим, но мы не понимаем, почему вы не можете сделать докапитализацию вашего банка».

Теперь держатели долгов получат дополнительный аргумент в виде информации о том, что у их заемщиков есть связанные компании, где лежат деньги.

Четвертое последствие — предположение. Я более чем уверен, что многие люди, которые раньше считали, что у них есть доступ к некоторому количеству миллионов долларов, потеряли их. Может быть, временно, но потеряли.

Я удивлен тем, как такой большой команде людей, имеющих доступ к этому архиву, можно было все сохранить в тайне. Для команды из 200 человек это невозможно в принципе, но утечки не было. Никто до момента одновременного обнародования статей в разных странах не знал о содержании панамских файлов, но в том, что об этом знали финансовые разведки, я совершенно уверен.

Наверняка финансовые разведки ряда стран получили доступ к информации на пару недель раньше, чем широкая публика. И я не удивлюсь, если многие из оффшорных счетов арестованы в результате действий финансовых разведок, особенно долларовые, поскольку Штаты могут это сделать значительно проще.

— Со стороны налоговой мы не наблюдаем активности, желания взяться за это дело и начать проверку документов.

— Во-первых, у нас пока нет доступа к полному архиву. Во-вторых, они возьмутся по одной из двух причин. Один вариант — налоговая станет инструментом для сведения счетов, там же будет просто отличный набор чемоданов с компроматом.

Помните, Наливайченко пугал чемоданами с компроматом? На самом деле вот это и есть реальная куча чемоданов с компроматом.

Второй вариант — налоговая вдруг переродится и решит быть инструментом сборов налогов. Тогда у нее будет отличная возможность для заключения каких-то сделок с теми, кто не оплатил налоги в прошлом.

Это еще и может подтолкнуть многих к тому, чтобы в рамках какой-то разумной налоговой амнистии прийти и сказать: «Здравствуйте, я недоплатил налоги, я готов оплатить 20% того, что я недоплатил за десять лет назад, если вы дадите мне индульгенцию, что больше преследований не будет».

Сейчас эта информация с точки зрения налоговой амнистии, как ни парадоксально, как ядерное оружие. Использовать его плохо, потому что оно оставляет после себя выжженную землю, но им можно убедительно грозить. Сейчас идеальное время для какой-либо амнистии за прошлые годы.

— Есть предположение, кто это мог «слить»?

— Нет, конечно. У меня нет. Все рассказывают, что это какое-то «робингудовское» деяние - никто денег не получил.

— Юридические фирмы, которые это все регистрируют, так или иначе сотрудничают с финансовыми разведками.

— Они могут сотрудничать в каком-то объеме, иначе бы их «мочили» со страшной силой. Это вопрос объема сотрудничества и желания.

«Стоимость каждого отдельного банка близка к нулю»

— Правительство делает акцент на том, что банковский сектор, в частности государственный сегмент, нужно продавать.

— Да.

— Была задекларирована и соответствующая стратегия. Вы верите в целесообразность продажи госбанков, и в указанные в стратегии сроки?

— В целесообразность верю. В сроки верю до тех пор, пока существует осознание того, что в эти сроки можно реалистично организовать процесс продажи. Но получить какие-то значимые деньги за пакет акций госбанков невозможно — сейчас не 2006 год, и это не «Криворожсталь».

У нас приватизация всегда как выглядит? «Не время, потому что активы стоят дешево. Мы дождемся момента, когда они будут стоить дорого, и вот тогда, наверное, будем продавать с какими-то еще инвестиционными условиями, типа сохранения количества работников предприятия и тому подобное».

Боюсь, что проект приватизации госбанков пойдет именно по этому сценарию. Проблема простая: украинская банковская система, и госбанки тоже, стоят очень мало. Условно говоря, стоимость каждого отдельного банка близка к нулю, и хорошо, если она не отрицательная.

Госбанки не сильно отличаются от остальных игроков на банковском рынке. Пока мы будем считать, что продаем жемчужину, продажи не будет.

— В 2015 году вы вели переговоры по ряду сделок. В чем причина отказа покупателей?

— Основная причина — несовпадение оценок продавца и покупателя. Причем значительное несовпадение. Тот, кто владеет банком, где-то внутри себя может и признает, что подавляющее число активов проблемные, но вам никогда этого не скажет. И внешнему контрагенту тоже никогда не скажет.

Потенциальный же покупатель запредельно «закладывается» на все возможные риски по кредитному портфелю.

— В госсекторе ставка делается на международные финансовые организации как потенциальных инвесторов. Насколько им это интересно?

— Им это, может, и не очень интересно, но им это точно нужно, потому что это неотъемлемая часть их мандата. Звучит немножко пафосно, но это их миссия — они должны быть катализатором изменений в экономике, в банковском секторе.

Это очень важно и для самого банковского сектора. Во-первых, это будут действительно настоящие, живые деньги. Во-вторых, они будут предоставлены под какие-то условия, которые направлены на развитие сектора. В-третьих, они дадут хотя бы примерную оценку стоимости украинского банка с госкапиталом.

Однако проблем там очень много. Есть проблемы с кредитованием ряда крупных госкомпаний. Я не уверен, что «Энергоатом» сейчас платит. Скорее всего, нет. Или, например, мы знаем, что в госбанке кредитовался Пенсионный фонд, но его финансовое положение не позволит ему вернуть ни один из полученных кредитов.

— В Ощадбанке.

— Если там есть кредит Пенсионному фонду, то что с ними делать?

В любом случае, если бы я был ЕБРР, я бы говорил, что мы готовы купить 30% условного Ощадбанка, но в этом случае мы должны получить от правительства обязательства, что вы проведете реструктуризацию, в ходе которой зачистите активы, которые никакой бизнес-функции на балансе банка не исполняют.

Пока госбанк несет некую социальную функцию, мы все как налогоплательщики владеем им, и, соответственно, поэтому он кредитует Пенсионный фонд, бенефициарами которого являются все пенсионеры Украины.

Это некое непрямое налогообложение всех налогоплательщиков, и это как-то объяснимо. Если же там появляется акционер ЕБРР, я бы на его месте спросил, почему я должен кредитовать Ощадбанк, который кредитует неплатежеспособный Пенсионный фонд, от чего будет страдать стоимость моей инвестиции.

— Мы можем рассчитывать на интерес других международных финансовых организаций?

— Если мы и можем рассчитывать на интерес кого бы то ни было, то это будут портфельные инвесторы, похожие на ЕБРР или IFC, которые, скорее всего, будут лидером консорциума инвесторов. Иным инвесторам нужен кто-то, кто будет чемпионом изменений, а ЕБРР и IFC эту роль способны выполнять.

Даже если взять Ощадбанк, сразу возникает куча вопросов. Корпоративное управление — раз. Что мы делаем с государственной гарантией? Почему государство должно гарантировать 100% обязательств банка, у которого 30% принадлежат другому инвестору?

Если я являюсь государством, то я должен задать себе вопрос: почему я должен гарантировать 100% пассива банка, в котором 30% принадлежат не мне? Если я буду конкурентом этого банка, этот вопрос я тоже задам.

- В 2015 году и уже в 2016 году департамент лицензирования НБУ отказал ряду покупателей в согласовании сделок. Впоследствии эти банки были отправлены на ликвидацию.

Заместитель директора-распорядителя ФГВФЛ Андрей Кияк говорил, что было отказано двум покупателям-нерезидентам, которые, по его мнению, являются нормальными инвесторами. Оправданы ли требования НБУ, или же регулятор перегибает палку, отказывая всем подряд?

— В нынешней ситуации — оправданы. Это мое личное мнение. Если они не проходят по НБУ, то они не проходят. Иначе зачем «чистили» всю банковскую систему, заставляли всех раскрывать структуру собственности и плохо или хорошо, но формализовали свои требования к инвесторам?

Если ты не соответствуешь этим формализованным требованиям, то извини.

— У фонда более 50 ликвидируемых банков. Что с ними делать?

— Пункт первый — сделать нормальную перепись активов. Сейчас фонд регулярно «мочат» за то, что они выставляют на торги активы с минимальным описанием, но у этой медали существует и оборотная сторона.

Почвой для потенциальных злоупотреблений также является то, что никто толком не разбирался, что именно фонд забрал. Ведь забирали настолько быстро и так много, что единого реестра внутри фонда не существует.

Если бы я был директором фонда, я бы первым делом наложил мораторий на реализацию на два месяца и посадил бы своих работников переписать и сделать нормальную сводную ведомость.

После этого я бы обнародовал эту ведомость, так как, в конце концов, фонд существует на деньги украинских налогоплательщиков, и они должны знать об использовании вверенных ему активов.

Полная инвентаризация — очень сложная и большая задача, поэтому стоит переписать как минимум активы, которые по номинальной стоимости превышают некий порог Х, чтобы получить какую-то значимую выборку.

Сейчас одна из самых больших проблем — это куча прав требований, которые никто не каталогизировал, и активов, которые лежат в залогах, их тоже никто толком не каталогизировал, а это большое озеро мутной воды.

— Российские банки сейчас не в очень выгодной ситуации. Какие варианты для выживания у них есть?

— Российский банк российскому банку рознь. У Проминвестбанка очень большой системный кризис, который требует, как это ни смешно, политического решения, причем очень тяжелого, которое должно вовлекать межгосударственные переговоры на уровне центральных банков России и Украины.

Если он завалится, то потери ВЭБ (российский Внешэкономбанк является основным акционером Проминвестбанка - 99,4%. - ЭП) будут очень большими. Убытки украинской банковской системы тоже будут огромными, так что это политический вопрос, с которым нужно что-то делать. Это раз.

Относительно «Сбербанка России» и ВТБ у меня есть ощущение, что они сжимаются так же, как сжимается банковская система. Может, немножко быстрее, потому что у них относительно большие оттоки ликвидности и клиентов.

По большому счету, массовый неуправляемый отток клиентов возможен в рознице. Ни у того, ни у другого существенной розницы не было. Если вы на пассивной стороне баланса, то теоретически вы можете попытаться забрать свои деньги. Но банк, как правило, вам не отдаст, под любыми предлогами.

То есть степень контролируемости процесса сжатия баланса намного более высокая, чем у банков с высокой долей розничного фондирования.

Если вы стоите у банка на активной стороне баланса и хотите уйти, вас никто не перекредитует. С этой стороны серьезного оттока клиентов быть не может.

Отток частных депозитов прошел у всех. Подозреваю, что у «Хрещатика» и «Дельты» он будет выше, чем у ВТБ или «Сбербанка России», и в относительном, и в абсолютном измерениях. А отток корпоративных депозитов не может быть настолько же стихийным. Он был у всех банков, но он был более управляемым.

— Вы раньше говорили о нескольких вариантах развития событий, которые могут приключиться с Приватбанком. Не секрет, что сейчас собственник и власть все время в стадии переговоров. До чего они могут договориться?

— С точки зрения собственника «Привата» чем дольше длятся переговоры, тем лучше для него.

— Почему?

— Власть ослабляется, она меняется, становится слабее. Соответственно, какие-то угрозы, которые теоретически были доступны власти еще два месяца назад, уже завтра могут оказаться совершенно не на повестке дня.

Это может быть все что угодно. Что можно придумать, чем можно угрожать? «Мы у вас лицензию отзовем», — говорит, например, власть.

«У вас денег нет. Вы полгода назад рассчитывали, что завтра у вас будет транш МВФ, который позволит вам позакрывать дыры, а сейчас возможность транша снизилась, так что «не берите нас на понт», - отвечает Приватбанк.

Вы понимаете, что траншей не будет, у вас отозвали лицензию, и вы получили пол-Украины вкладчиков, которые идут и делают новую революцию. Если для попытки, по крайней мере, как-то справиться с этим два-три месяца назад ожидания были, что деньги будут вот-вот, то сейчас этого ожидания уже нет.

Политически власть тоже ослабляется. Текущий кризис привел к тому, что произошло катастрофическое ухудшение позиции власти.

Вопрос в том, когда будут выборы: в сентябре или декабре. Никто не верит в то, что новый Кабмин будет жить до конца каденции. Поэтому с точки зрения «Привата» вот это «а давайте мы еще до сентября будем вести переговоры» — приемлемый вариант. Мы же не знаем, сколько тогда «Укроп» наберет.

«Олигархи очень сильно сдулись»

— Два года назад вы говорили, что в течение двух-трех лет таблица олигархата Украины изменится, многие из нее исчезнут. Ваше мнение не изменилось?

— Совершенно не изменилось, наоборот.

— Мы пока видим, что они умеют договариваться с властью и сохраняют свои позиции.

— Они договариваются с властью и действительно сохраняют активы. Однако многие из них значительную часть активов потеряли, посмотрите на Константина Жеваго. Война, банковский кризис, экономический кризис — все это, помноженное друг на друга, привело к тому, что олигархи очень сильно «сдулись».

— Ринату Ахметову, например, это не мешает. Его предприятия на востоке как работали, так и работают.

— Это не вопрос факта работы предприятия. Давайте посмотрим, где сейчас «Метинвест». Недавно Fitch подтвердило ему дефолтный рейтинг, а три года назад «Метинвест» был компанией с рейтингом, равным практически суверенному.

— То есть их бизнес уже ничего не стоит, учитывая, сколько у них долгов?

— В том-то и дело. Их задача — не увеличить капитализацию, а удержаться и разобраться с тем, что есть. Наша экономика в принципе будет сильно сдвигаться от крупных промышленных предприятий к малому и среднему бизнесу. Это не будет зависеть от действий олигархов, это объективная реальность.

Чем дольше будут находиться у руля люди, подобные тем, которые находились в предыдущую и нынешнюю каденцию, тем быстрее это произойдет.

У вас нет ни малейшего смысла строить большой металлургический завод — никто не может планировать вперед на пять-шесть лет, которые необходимы для строительства такого завода и инфраструктуры.

Зато у вас есть смысл открывать рестораны, сервисные бизнесы, заниматься IТ-индустрией — бизнесами, которые не требуют значительных капиталовложений, и которые ориентированы либо на оказание услуг, либо на экспорт.

— Тогда будущее за сельским хозяйством.

— При благоприятной погоде у агропромышленного комплекса оборачиваемость капитала очень высокая. Если у вас есть 1 млн долл, и вы его туда инвестировали, вы можете его удвоить за один сезон. Однако у АПК существует естественный предел роста, как у вертикально-интегрированной компании.

— Чем этот процесс трансформации может закончиться, и кто придет на замену крупному бизнесу?

— Очень зажиточные люди, но не олигархи, которые появятся в результате перераспределения активов. Их будет два типа. Первый — «мы наворовали, потому что плохо лежало» - появится крайне ненадолго. Это те, кто где-то что-то «спилили». Однако правило «легко пришло — легко уйдет» действует всегда.

Второй тип — люди, которые системно что-то строят: либо новые направления, либо консолидируют существующие направления в бизнесе.

— Почему уйдут первые?

— Я знаю много историй про «деньги партии» в буквальном смысле или нечто похожее. Это ситуации, в которых в период 1991-1993 годов, потом в 1998 году люди лихорадочно эвакуировали любой ценой свои деньги. Куда бы то ни было. Или были проблемы, или страна рушилась. Во многих случаях это были ситуации, в которых искали кого-то, кому можно минимально доверять на Западе.

Знаю историю, когда человек получил 120 млн долл за то, что он оказался в нужное время в нужном месте. Он получил деньги партии, которые он, простите, про… «прозевал». Я познакомился с ним, когда у него уже не было этих денег, потому что они были успешно прос…аны.

Тяжело представить себе, как это сделать, но, тем не менее, можно проиграть на бирже 150 млн долл. Как выяснилось, буквально за пять лет. Есть и другие примеры, из реального сектора. Человек купил недвижимость в Гонконге, а потом она обвалилась. Росла на 20% в год, росла-росла, а потом сразу упала на 80%.

— Но сегодняшний крупный бизнес не может просто исчезнуть?

— Он и не исчезнет. Подавляющее большинство крупных бизнес-групп останется, но труба станет пониже, дым пожиже. Их роль в обществе уменьшится. Мало того, появятся новые агрессивные игроки, которые будут сравнимы с ними по общественному влиянию и, скорее всего, по реальной капитализации.

Есть реальное количество денег, а есть ситуации, когда люди верят, что они есть. У украинских олигархов не раз были ситуации, когда денег не было вообще.

— Этому будет способствовать только рыночная конъюнктура?

— Есть традиционный набор украинских олигархов, которые построили бизнес на сырьевых рынках. 90% - это те, кто выросли из рыночной конъюнктуры на руду, металл, химию. Цены на химию еще держатся, на руду и металл сейчас поднялись, но глобально за последние шесть-семь лет цены упали очень сильно.

— Кстати, многие говорят, что укрепление гривни связано с ростом цен на сырьевых рынках, и видят тут влияние фундаментальных показателей.

— На данный момент причины «настроенческие». Есть действительно позитивное настроение у населения. Это не репрезентативная картинка, но об этом говорят банкиры, которые занимаются розничным потребительским кредитованием.

Примерно полгода назад они заметили, что их заемщик перешел из категории людей, которые одалживают от безысходности, в категорию людей, которые одалживают на товары длительного пользования.

Я не спрашивал об этом у «Фокстрота» или «Эльдорадо». Я не спрашивал, потому что не было возможности спросить, насколько это ощущение соответствует действительности. Однако банки, занимающиеся кредитованием чайников и холодильников, сказали, что полгода назад у них сменились настроения.

— Что послужило причиной перелома? Откуда радость?

— Радости нет, но, как говорили в советской армии, «человек — не свинья, ко всему привыкнет». Просто все смирились с тем, что лучше не будет, адаптировались. Вы наверняка не помните, как в 1993 году жили.

Тогда люди за полгода приспособились. Тогда любую цифру делили на 172 тыс в уме (курс карбованца к доллару последние несколько месяцев перед введением гривни составлял 172 тыс купоно-карбованцев за доллар - ЭП). После этого уже ничего не страшно. Сейчас люди также просто адаптировались.

Дно еще не настало, но его уже видно. Понятно, что будет плохо, что конец процесса адаптации экономики будет ужасным, но это все равно лучше, чем ужас без конца. Это как температура тела — все время 37,5, но уже не 39.

Если в середине 2015 года банкам не платили совсем, потому что у людей не было денег, то сейчас заемщики из категории совершенно безнадежных стали возвращаться в категорию проблемных, а из проблемных — в слабо проблемные.

Они начали обслуживать кредиты, они начали приходить и говорить: «А давайте мы договоримся о каком-то графике погашения того, что мы не платили за последний год». Это касается не крупного бизнеса.

Оживилась и внешняя торговля.

Раньше валюту никто не покупал как из-за ограничений, так и из-за падения спроса. Сейчас у банка появился существенный комиссионный доход от продажи валюты, от купли-продажи валюты — для импортеров и экспортеров. Какая-то валюта начала возвращаться в страну, которая, очевидно, там придерживалась.

Появилась слабая, но тенденция к тому, что все привыкли и сказали: «Все, это дно, будем жить на дне и как-то отталкиваться».

«Нужно толкать страну к урбанизации, чтобы люди из сел шли делать дороги»

— Украинские и международные эксперты по-разному оценивают возможное влияние падения темпов развития экономики Китая. Наши говорят, что оно будет негативным, а в Мировом банке отмечают, что это шанс для Украины нарастить свое присутствие на внешних рынках.

Какой сценарий имеет больше шансов?

— Не совсем понятно. Если мы вчера добывали 100 тонн руды, продавали в Китай, а сейчас Китай замедлился и стал покупать не 100, а 80 тонн руды, то куда мы будем продавать оставшиеся 20? Это означает, что у нас есть шанс, но это иной шанс. Он не означает, что мы найдем новые рынки для нашей руды.

— О каком шансе вы говорите?

— Это значит, что давно назревшие реформы и реструктуризация каких-то секторов произойдет не потому, что есть умный чиновник, который нам объяснил, почему это нужно, а потому, что нас заставили внешние обстоятельства.

Я большой сторонник того, что нам нужно организовывать продажу земли.

Просто этот вопрос давно назрел и перезрел. Мы сурово «облажались» с приватизацией, с фондовым рынком. Несмотря на размер экономики, которая предполагала создание независимого, хотя бы минимально значимого фондового рынка в Восточной Европе, мы облажались с этим по всем параметрам.

Тем не менее, у нас остался последний шанс запустить экономику, сделать программу перезапуска экономики, которая будет основываться на том, что мы организуем некий цивилизованный рынок земли.

Мы не хотим обращаться к опыту России по понятным причинам. Тем не менее, вспомним, как там образовался фондовый рынок?

Основное отличие между приватизацией у нас и в России состояло в следующем: наш ваучер был абсолютно неторгуемый и не обращался на рынке бумаг, а российский ваучер был просто бумагой на предъявителя, которую можно было купить либо за бутылку водки, за 10 руб, за новый бушлат — неважно за что.

Появление большого количества обезличенных ценных бумаг привело к формированию класса, в буквальном смысле, фондовых брокеров и спекулянтов.

— Это культура.

— Да, культура, которая образовала сначала «черный рынок», потом «серый». Потом этот рынок сам себя организовал. Если вы помните, тогда были товарно-сырьевые биржи а-ля «Алиса» и куча других не менее экзотических площадок.

Из этой кучи торговых площадок очень быстро кристаллизовались две, в результате получились РТС и ММВБ, которые сейчас слились в одну. Да, был период хаотического становления, но он привел к формированию рынка снизу вверх и к формированию правил работы на этом рынке.

Фондовый рынок, как любой другой рынок, нельзя создать искусственно, сверху вниз. Вы не можете прийти и сказать: «Вчера этого не было, а теперь давайте каждый из вас станет брокером». Это должны быть люди, у которых своеобразный строй мышления, которые понимают решения на интуитивном уровне.

Простите за сравнение, но как в воровском мире существуют понятия, так и на любом рынке существуют понятия. Все кодифицировать невозможно.

Значительная их часть кодифицирована, значительная часть регулируется этикой, но этика не берется из ниоткуда, ее нельзя сверху насадить. Вы можете написать хорошие законы, но практику их применения вы не сможете формировать.

Эти правила рынка создала большая масса людей, взаимодействуя друг с другом. Они учились открывать друг на друга лимиты, кому-то верили, а с кем-то работали только по предоплате. У нас есть шанс сделать нечто подобное.

Каждый владелец земельного пая посредством обезличенной бумаги мог бы сделать все, что хочет. Как это было с ваучерами в России. Вы одномоментно создаете рынок на несколько миллиардов долларов.

— У собственников много фобий, навеиваемых политиками и бизнесом.

— Да, они есть. Вы даете толчок формированию стихийного рынка земли, но он другим не может быть на первом этапе. Он быстро организуется. Там быстро появятся те, кто использует искусственно создаваемую инфраструктуру рынка ценных бумаг и быстро приспособит ее для своих нужд, а лишнее рынок отбросит.

В краткосрочной перспективе это даст работу многим людям, которые будут формировать инфраструктуру рынка. В среднесрочной перспективе это позволит укрупнить земли и приведет к появлению права частной собственности, что обеспечит возможности для привлечения финансирования.

Если я владею наделом земли, я не правом пользования паями, я могу принести выписку из реестра в банк и получить под это кредит.

Это нормальный хороший залог для любого ипотечного кредитования. Мало того, в отличие от квартир это намного более плодотворная почва для развития ипотечного кредитования, потому что этот кусок земли способен приносить доход.

Вы делаете то, что может вам позволить образовать рынок капитала, чего сегодня у нас в стране нет. Вы привлекаете в страну тучу денег, сдаете страну фактически в заложники западному капиталу, примерно как в анекдоте о том, что нужно объявить войну Финляндии и немедленно сдаться ей в плен. Чем это плохо?

— Допуск иностранцев к рынку земли может вызвать бурю негативных эмоций, вы же понимаете.

— И что? Я могу купить землю в Австрии, например. Ну, купят ее иностранцы, и что? История о том, что ее вывезут, бессмысленна. Подсчеты показывают, что для этого нужно столько вагонов, которое раз 15 опоясывает земной шар.

Даже если предположить, что кому-то в голову придет такая странная идея, то все заводы по производству вагонов в стране будут загружены на ближайшие 20 лет. Это даст высокооплачиваемую и квалифицированную работу 50 тыс рабочих.

Они будут платить налоги. Даже если будут вывозить чернозем, это, как минимум, создаст громадную инженерную индустрию производства вагонов в стране. И вы уйдете от зависимости от сельского хозяйства. Я шучу, но тем не менее.

— Есть другие страхи: не приведет ли это к созданию латифундий. Может нам стоит развивать фермерский бизнес по западному сценарию?

— Западных сценариев много. Есть фермерский бизнес в Америке, который может оперировать десятками тысяч гектаров, но средний размер фермы в Америке -— около 500 га. Есть относительно более мелкий европейский бизнес.

С точки зрения Украины, качества почвы, относительно равнинной местности без каких-либо существенных пересечений и климатических зон, которые не отличаются кардинальным образом, я не понимаю, почему у нас не может быть больших аграрных компаний. Но они не могут быть экстраординарно большими.

Второй важный фактор, который этому будет способствовать, — давно назревшая урбанизация. Украина — одна из самых неурбанизированных стран в Европе. В Австралии 95% населения живет в городах, 5% — в сельской местности.

Нам за ближайшие 10-15 лет предстоит реализовать громадные инфраструктурные проекты. Нам надо перестроить все дороги.

— Вы же знаете, почему нет движения по рынку земли. Нынешняя схема отношений вполне устраивает аграрные холдинги и чиновников, зарабатывающих на «теневой» аренде. Как сломать этот порочный круг?

— Это вопрос государственной мудрости, с которой у нас лет 15-20 уже проблемы. Должен же быть кто-то, кто посмотрит на страну и скажет: «Нам надо делать громадные технологические реконструкции, громадные инфраструктурные проекты». Инфраструктура у нас доведена до ужасного состояния.

Когда YES еще был в Ялте, туда приехала китайская делегация. Ее представитель сказал: «У вас все хорошо. Мы только одного не понимаем. К вам приехал цвет бизнеса, вам не стыдно за дороги, по которым мы сюда ехали?». И это была относительно хорошая дорога от симферопольского аэропорта в Ялту.

Сейчас у нас все трассы в таком состоянии, как будто там везде проводили АТО. Очень важный фактор — на это нужны рабочие руки. Откуда их взять?

Путем ускоренной урбанизации. Откуда взялась промышленная революция в Англии? Почему Англия стала самой сильной державой мира? В определенный момент там начались процессы вытеснения экономическими методами крестьян из сел в города, что обеспечило приток рабочих рук на мануфактуры.

Нам нужно толкать страну к урбанизации, чтобы люди из малопроизводительного хозяйства на селе шли делать дороги.

Австралия производит аграрной продукции в три раза больше, чем Украина, экспортирует сельскохозяйственной продукции в шесть раз больше, чем Украина, при намного менее благоприятном климате, но при этом в сельском хозяйстве напрямую занято 310 тыс человек. У нас в Черновицкой области больше.

«О приватизации: мы очень любим рубить хвост по частям, потому что жалко щеночка»

— Вы говорите, что мы «облажались» с приватизацией, а на протяжении последних полутора-двух лет был какой-то передел собственности?

— У нас приватизация не создала ничего. Почему мы «облажались»? Мы не привлекли крупных инвесторов, мы не создали фондовый рынок, мы не создали средний класс, который мог бы пожинать плоды справедливого перераспределения общегосударственной собственности.

То есть мы не достигли ни одной из трех целей, которые теоретически могли бы быть достигнуты приватизацией. Это не вопрос последних трех дней. Мы сейчас полной ложкой поедаем то, что было заложено в далеком 1993 году.

Единственное отличие, почему в России получилось создать крупные биржи, развитые финансовые инструменты, сильную банковскую систему и корпоративное управление, состоит в следующем: там был безличный ваучер, а у нас была персонифицированная электронная запись. Все остальное — следствие.

— Зато мы отобрали у Фирташа из управления ГОКи.

— Я не люблю сравнивать Украину с Россией, особенно во времена тяжелых политических отношений между странами. Тем не менее, мы забираем у Фирташа ГОКи в то время, как в России де-факто те, кто вырос на металлургических деньгах, переходят уже в постиндустриальную стадию.

Основа богатства Алишера Усманова, который был хозяином компании «Металлоинвест», крупнейшего производителем железной руды, сейчас не добыча железной руды, а интернет-бизнес. Он один из самых первых инвесторов Facebook, и он очень неплохо на этом заработал.

В чем разница? Мы решили, что «зараз не на часі», и что лучше дать каждому персонифицированный кусочек добра - «трохи, але своє», вместо того, чтобы сделать рынок, который реально быстро все отрегулирует.

Проблема Украины в том, что она всегда выигрывает тактически, проигрывая стратегически. У нас много таких ситуаций, и с правом собственности на землю та же ситуация. Мы любим рубить хвост по частям, потому что жалко щеночка.

— Насколько иск Фирташа притормозит процесс приватизации?

— Слава Богу, что он был! Да наоборот как раз! Смотрите, иск Фирташа о чем?

— О временном запрете на отчуждение активов.

— Но если бы он еще получил судебное определение, запрет на проведение действий, которые ведут к снижению стоимости предприятия, выданное европейским судом, то вообще было хорошо. На полном серьезе.

— А что за действия?

— А это уже не важно. Это уже будут доказывать потом те, кто к этому привел.

— Значит, есть такие действия?

— Оставить от предприятия пустышку — это национальный украинский вид спорта. У нас было Черноморское морское пароходство, которое было самым крупным пароходством во всем бывшем Советском Союзе. Сначала оно превратилось в пустышку, а потом потерялось совсем.

Причем никто на этом особо не обогатился и никто за это особо не посидел. Это наша типичная история. Ровно то же самое — оставить предприятие, которое будет должно всем, и эту паутину долгов уже никто никогда не распутает.

— Так оно же никому, кроме Фирташа, и не должно.

— И слава Богу, но сейчас можно набрать долгов в рамках закупки, например, газа на ближайшие пять сезонов. Я фантазирую, но, к сожалению, фантазия наших людей в таких ситуациях очень изощрена.

— История с долгом перед Фирташем имеет политический окрас. Они не хотят его возвращать по политическим причинам. Сейчас решается вопрос о реструктуризации этого долга, других активов. Что с ним можно сделать?

— ОПЗ с точки зрения набора активов — крайне привлекательный объект для крупных стратегических инвесторов. Как только на него начинают накручиваться старые долги и судебные процессы, тем меньше к нему интерес.

Если бы я был главой ФГИ, я бы продвигал закон о приватизации ОПЗ, который бы говорил о следующем: государство забирает на себя все старые разборки.

Мы, государство, руководили госпредприятием и наплодили долги перед Фирташем и иск «Нортимы» (компания, связанная с группой «Приват», выиграла в 2009 году конкурс на покупку ОПЗ, который был отменен по инициативе премьера Юлии Тимошенко. - ЭП). Мы не хотим платить эти долги, а хотим судиться.

Поэтому мы сделали там специальную проектную компанию, которая на 100% гарантирована государством и которой мы переуступили все эти требования. Мы не хотим платить по политическим соображениям, тогда пускай дальше эта компания судится с Фирташем, сколько хочет, или Фирташ судится с ней.

Зато ареста активов завода нет. Есть только суверенный риск, который любой контрагент, который стоит по другую сторону, согласен принять. В это же время мы продаем весь ОПЗ за безумные деньги.

Я профессионально занимаюсь продажей компаний. Самое страшное в процессе продажи — это объяснять: «Здесь читаем, здесь не читаем, здесь рыбу заворачивали. Вот это мы продаем, но тут у нас загогулина, давнее требование, но, в принципе, на него, наверное, не надо обращать внимание, вот для него подложено заключение юриста, вы можете в него не верить, а вот тут еще есть обязательства будущих периодов, но их, наверное, можно дисконтировать».

В какой-то момент вы обнаруживаете, что дальше объяснять нечего, так как компанию уже не продать. Потенциальный покупатель просто теряет интерес к чему-то, в чем он не может толком разобраться, или снижает стоимость настолько, что сама продажа теряет всякий смысл.

— Сейчас обсуждается идея получить дисконт по этому долгу. Насколько это реально?

— Это вопрос не ко мне. Попытки дисконтировать могут занять столь длительное время, что выигрыша от дисконта не останется.

— В списке потенциальных инвесторов — крупные международные компании. Остановит ли их это?

— Да, есть риск, 200 млн долл. За 200 млн долл никто завод не продаст. Цена заведомо больше. Соответственно, это вопрос фиксации того, как государство расплатится с этими долгами.

Если не принять политическое решение о выделении старых требований в отдельную структуру, то мы рискуем оказаться в ситуации, когда стратегические инвесторы предложат существенно меньше за ОПЗ, чем могли бы, так как будут закладывать в цену необходимость в будущем судиться по этим претензиям.

— Кто должен быть ответчиком?

— В случае с Ostchem все эти требования относятся к государству. Компания говорит, что перед ней не исполнили правомерно заключенный договор, который обязателен для обеих сторон. Но иск может быть к специально созданному государственному предприятию, которое примет на себя эти обязательства.

Вы просто подписываете договор о переводе прав требования, в котором говорите, что вы как государство обязуетесь его не распускать, а если распускаете, то эти обязательства автоматически переходят на государство.

То есть вы делаете полностью государственное предприятие, называете его ТОПЗ — «Требования к Одесскому припортовому заводу».

— Это будет искусственно созданное предприятие.

— Это будет специально созданное предприятие с одной-единственной функцией: предприватизационного очищения ОПЗ от груза претензий.

Информация о материале

Информационное пространство в последние дни подорвали несколько медийных скандалов. Причиной одного из них послужила инициатива Национального союза журналистов об отставке гендиректора Национальной телекомпании Украины Зураба Аласании. В своем обращении к Кабмину, который, согласно нынешнему закону, может решить этот вопрос, союз журналистов требует уволить Аласанию по причине падения рейтингов Первого национального телеканала. Кроме того, нынешнего главу НТКУ обвиняют в необоснованных сокращениях штата.

«Вместо того, чтобы объявить конкурсы и условия переаттестации, на все региональные ТРК из центра пришло письмо с рекомендацией сократить штат на 30–50%. Мы обращаемся к премьер-министру Владимиру Гройсману с требованием уволить Аласанию по причине невыполнения им трудовых обязанностей, ненадлежащую реализацию информационной политики телекомпании. Также мы требуем объявить прозрачный конкурс на замещение этой должности, с целью реорганизации НТКУ, в соответствии с законом», — сказано в заявлении.

В НСЖУ отметили, что выступают исключительно за реформирование НТКУ, а не за его уничтожение. Гендиректор НТКУ Зураб Аласания рассказал в интервью ZN.UA о том, что и сам он руководствуется теми же принципами. Вот только видит их несколько иначе.

– Итак, Зураб Григорьевич, Национальный союз журналистов требует вашей отставки. Собираетесь ли вы подчиниться этому требованию?

– Ни союз журналистов, ни профсоюз, не являются для меня авторитетом. Это - старая заскорузлая контора, которая никак себя не проявляет, и не является экспертом в наших делах. Более того, к сожалению, я знаю все подоплеки и подводные течения этой ситуации, и от этого мне еще горше.

 С бюрократической точки зрения, их заявления и обращения не имеют никакого смысла вообще. Этим вопросом (увольнения главы НТКУ - ред.) занимается Кабмин. Но я уверен, что новоназначенный премьер Гройсман никогда в жизни не возьмет на себя такую ответственность. От этого будет столько шума, что оно ему сто лет не надо. На самом деле, наши коллеги раздули этот абсолютно пустой мыльный пузырь, который ничего не значит.

 – Формальные претензии к вам состоят, прежде всего, в том, что у телеканала упали рейтинги до 1%, и это при покрытии в 97%. Почему рейтинги упали?

– Я объяснял уже тысячу раз, но объясню еще раз. С точки зрения рекламы и дохода, коммерсанты меряют рейтинги в крупных городах, и в населенных пунктах  »50 +» (более 50 тысяч жителей - ред.). Таких крупных городов у нас в стране всего 16, а следовательно, замеры не отображают общей картины. Поэтому Общественное телевидение никогда не будет гоняться за коммерческими рейтингами, они вообще не имеют к нам никакого отношения.

 Кроме того, если вы проследите тенденцию за последние 10 лет, то увидите, что рейтинги национальных каналов, начинавшиеся с 25%, сейчас составляют, максимум, 7-11%. И после этого они мне будут рассказывать, что у меня упали рейтинги? Поэтому мне плевать на мнение этих ребят, тем более, что настоящая причина их требований - не в этом.

 – А в чем тогда?

– Не буду углубляться в детали, поскольку доказать пока ничего не могу. Скажу только, что в любой стране есть консервативная часть общества, которая боится любых изменений, и отказывается их принимать. И есть люди, которые этим пользуются.

– Вас обвиняют, также, в необоснованном сокращении штата сотрудников НТКУ.

– Я не знаю, как все эти мысли помещаются в одной голове обвинителя. Они жалуются на сокращения, прекрасно зная, что за полтора года никаких сокращений проведено не было, потому что НТКУ – государственная компания, и государственная система не позволяет этого сделать. Зачем же врать?

– Что скажете насчет обвинений в ненадлежащих изменениях редакционной политики телекомпании?

– Знаете, что это означает? Что в эфире нет Поплавского, Гордона и Шустера. С одной стороны, коммерческие рейтинги делали именно такие люди. Но мы сознательно убрали этот контент, поскольку считаем, что он выходит за пределы ценностей общественного вещателя. И я являюсь гарантом того, что в эфире не появляется ни заказуха, ни джинса. Да, новости стали скучными. Зато они стали честными.

 Сделать из компании что-то новое, по настоящему общественное, не позволяет состояние самой компании, поскольку она до сих пор является государственной. Да, на данный момент, я – не строитель нового, у меня связаны руки. Поэтому я жду момента (преобразования в акционерное общество – ред.), а до тех пор - мы завоевываем доверие у населения и у доноров.

– Доноры уже готовы давать деньги?

– Они уже «на низком старте». Но, опять же таки, они хотят знать, что, в течение следующих 4 лет, они будут иметь дело с одним человеком и с одной компанией, которая не станет опять государственной.

– Не считаете ли вы, что причиной требований о вашей отставке могли стать критические журналистские материалы, выходящих в эфире 1 канала? Например, сюжет «Следстия.инфо» по оффшорам президента Порошенко…

– Нет, я так не думаю. О Порошенко у меня выходили и более страшные вещи. Например, «Схемы» делали материалы о его земле в Киеве. По сравнению с той темой, материал «Следствия» - ерунда. Если бы Порошенко действительно хотел моей отставки, то, по уму, он бы дождался конца года. Потому что в конце этого года Наблюдательный совет должен будет избирать правление, и можно было бы попытаться найти способы давления на Наблюдательный совет. Хотя, в состав правления входят 17 человек, и я сомневаюсь, что он бы нашел эти способы. Поэтому я не привязываю одно к другому, и думаю, что это – собственная мелкая инициатива НСЖУ.

– А с Кабмином у вас есть какие-то сложности в процессе реформирования НТКУ в Общественное телевидение?

– Точно такие же сложности, как и у любой другой бюджетной организации по всей стране. Прежде всего, причина в том, что Кабмин, вот уже месяц, как ничего не делает. Например, мы не можем поехать на Евровидение, потому что господин Кириленко не подписывает командировки. Говорит, что у них происходят перемены, поэтому сейчас он не может.

– Кириленко был и в прошлом правительстве. Что ему мешало сделать это раньше?

– Спросите об этом у него. И дело не только в нем, подобных проблем много, но они являются стандартными для всех. А у меня, например, во всем Кабмине наилучшие отношения с Арсеном Аваковым, в силу того, что мы оба - из Харькова. И это, несмотря на то, что человек на меня страшно обижен.

– Почему он обижается?

– На канале показывали сюжеты о его сыне, о рюкзаках, и о том, как он не штрафует машину отца Порошенко.

– И, тем не менее, Аваков был суть ли не единственным человеком, публично вступившимся за вас. Как вы считаете, почему? Он играет какую-то свою пиар-игру?

– Да, он обижается. Да, он эмоционален. Но он написал все действительно так, как думает. Вы же видели, там есть и про «Схемы», и о том, что он иногда считает нас заказушниками и непрофессионалами. Скажу честно, у меня тоже, иногда, бывают претензии к ребятам. Я даже однажды просил Независимый медийный совет разобрать ситуацию.

– Говорят, у вас вообще сложный характер…

– А с чего бы моему характеру быть простым, на такой-то должности? Не хотите поменяться?

– Нет уж, спасибо, мне и на своей должности  хорошо.

– Тогда давайте, когда дело касается работы, говорить о стандартах журналистики, а не о сложностях характера.

– Хорошо, вернемся к вашей непосредственной работе. Как проходит процесс реформирования НТКУ в Общественное телевидение?

 Вы в курсе, что мы все еще – государственное предприятие?

– Да, я как раз об этом и спрашиваю: почему вы, до сих пор, – государственное предприятие?

– По закону «Об общественном вещании», эта реформа предполагает два этапа - объединение всех 32 предприятий в одно, и превращение этого одного предприятия в акционерное общество. Объединение предприятий не завершено. Мы не можем присоединить «Укртелефильм», который судится с государством за два незаконно выведенных из госсобственности дома, вместе с землей. На УТФ работают 46 людей пожилого возраста, которых обманывают руководители УТФ, говоря о том, что прибыль от продажи квартир в этих домах является собственностью работников. Люди верят и не пускают туда ни исполнительную службу, ни фискальные органы, ни проверяющих – никого. Мы ходим в суды. Суды постановляют допустить туда исполнительную службу, а они не пускают даже полицию. Ну, не будет же полиция бить этих пенсионеров!

– То есть, процесс объединения с «Укртелефильмом» теперь будет длиться вечно?

– По крайней мере, до тех пор, пока власть не проснется и не осознает, что у нее вот так тупо украли государственное имущество. Правильным ходом было бы зайти туда силовым методом, но тогда полицию назовут рейдерами, а это им не нужно.

Парламентский комитет свободы слова провел там выездное заседание, и выход уже найден. В закон была внесена поправка об изъятии «Укртелефильма» из списка запланированных к объединению предприятий, и, после ее принятия, «Укртелефильм» можно будет присоединить к уже преобразованному в акционерное общество предприятию, то есть, к новому юридическому лицу.

– Существует ли хотя бы приблизительная дата, когда вы выйдете и скажете: «Дорогие телезрители, начиная с сегодняшнего дня, мы – общественное телевидение»?

– Это будет в августе либо в сентябре, после подписания устава.

– И сразу же после его подписания Национальная Общественная телекомпания Украины начнет полноценную работу в качестве общественного вещателя?

– Нет. После этого нужно еще будет выйти на фондовую биржу, которая в течение нескольких месяцев будет проверять наличие претензий к каждой из 32 компаний-участниц предприятия. После подписания Статута Кабмином, начнет работу Наблюдательный совет, который давно существует, но пока не работает. Он должен собраться, избрать главу и правление. После избрания правления, начнется драка за бюджет. По закону «Об общественном вещании», он должен составлять 0,2% бюджета страны, а это – 1миллиард 100 миллионов гривен. А сейчас он у нас - 654 миллиона, не только на НТКУ, но и на все 32 предприятия. Пока что министерство финансов уповает на то, что мы до сих пор являемся государственной организацией, посмотрим, что будет с бюджетом на следующий год, который будет приниматься уже после преобразования НТКУ в НОТУ. После этого пойдет рутинная работа, система вещания будет выстраиваться годами.

А по поводу правления могу сказать, что уже появилась куча людей, желающих его возглавить. Ну да, почему бы и нет? Два года были неизвестно где, а теперь уже все сделано, можно и возглавить.

– О ком вы говорите? Не о депутате ли Виктории Сюмар, которую прочат на вашу должность?

– На мое место не планируется никто, пока компания является государственной. А на выборы (главы правления НОТУ – ред.) претендует, во-первых, глава Комитета по телевидению и радиовещанию Олег Наливайко, он же – глава Национального союза журналистов. Думаю, что еще на эту должность может претендовать кум экс-депутата Томенко Виктор Набруско, который когда-то возглавлял Национальное радио, и к которому у меня есть вопросы относительно земли по ул. Леонида Первомайского (там расположена студия звукозаписи НРКУ – ред.), а также, относительно его особнячка на ул. Ярославов Вал. Пока я не могу этого доказать, но, когда «зайду» на радио – документы будут у меня. Они это знают. И именно этим объясняются все эти заявления Союза журналистов.

– То есть, вы считаете, что требование вашей отставки было инициировано исключительно НСЖУ, а не политическим истеблишментом?

– Да я вас умоляю!.. Теория заговора, в данном случае, была бы прекрасна, поскольку она возвеличивает тех, кто стоит за ней. А знаете, как стыдно понимать, что за этим не стоит никто, и там нет ничего, кроме мелких шкурных интересов? Вот это обиднее всего.

Информация о материале

В Україні, особливо серед популістів, прийнято нарікати на Міжнародний валютний фонд. Але не можна заперечувати факт, що більшість його вимог, будучи суворими і складними для виконання, необхідні для розвитку країни. У цьому ракурсі відновлення співпраці з кредиторами потрібне не лише з огляду на міль­ярди доларів фінансування, які ми можемо отримати, а й тому, що МВФ та інші міжнародні донори є своєрідними каталізаторами реформ, погоничами української влади у справі їх проведення. Днями було призначено новий уряд на чолі з Володимиром Гройсманом. Саме час спитати: чи буде відновлено співпрацю з МВФ і чи пришвидшиться процес трансформації економіки?

Незмінні вимоги

Щоб відповісти на ці запитання, погляньмо на останні події в Україні крізь призму вимог МВФ та інших кредиторів. Перша умова — продовжувати реформи. Чи здатен на це новий уряд? Може, і так. Але якби влада мала намір просуватися з перетвореннями далі й наростити їх темп, то, мабуть, залишила б на своїх позиціях тих міністрів, яким щось вдалося зробити і які не встигли завершити багато початого. Натомість жодного з міністрів-технократів (Абромавичуса, Яресько, Пивоварського, Павленка), які мали конкретні досягнення у своїх галузях, у новому Кабміні ми не побачили. Водночас особи (Стець, Кириленко, Розенко та ін.), на яких експерти часто нарікали через їхню неефективність чи банальну бездіяльність, не втратили своїх позицій в уряді, а подеколи й покращили їх. Деякі з нових облич в уряді викликають відверті побоювання з приводу їхньої компетентності, з’являються й питання щодо належності частини міністрів до олігархічних груп. Чи можна очікувати реформ від такого складу Кабміну? Сумнівно.

Друга умова МВФ — побороти корупцію. Чи сподіватися на її виконання? По-перше, перетасовки в уряді ніяк не вплинули на процес реформування правоохоронної системи, який, до речі, дуже залежить від президента та його політичної волі. У цій галузі зберігся статус-кво: там, де реформи пішли (поліція), вони просуваються, а там, де фактично й не починалися (суди, прокуратура), їх і досі немає. І новий уряд тут нічого не поліпшить. Мабуть, немає таких наївних, які думали б, що кілька створених із нуля антикорупційних органів щось змінять без політичної волі. Водночас правоохоронна система є ключовою в подоланні корупції, а отже, у виконанні вимоги Фонду. По-друге, саме призначення нового уряду супроводжувалося піковими рівнями політичної корупції. Кулуарні домовленості щодо кандидатур міністрів, відкидання варіанта створення технократичного уряду, різні казуси з усілякими кононенками, торги з олігархами — усе це вказує, що міністри будуть залежними й у своїй масі виконуватимуть вказівки Банкової та олігархів. Чи подолають корупцію ті, у чиєму середовищі вона процвітає? Запитання риторичне.

Нарешті, ще один важливий факт, який суттєво впливатиме на можливості відновлення співпраці з МВФ: привид парламентської коаліції. Голосування за прем’єра та програму діяльності новоствореного Кабміну показали, що парламентська більшість існує тільки на папері. Можливо, найбільшу провину за це слід покласти на ті політичні сили, які належали до попередньої коаліції й вийшли з неї, сп’янілі від зростання власних рейтингів, почувши запах дострокових парламентських виборів і почавши ставити нереальні ультиматуми та популістські вимоги. Вони грають (свідомо чи ні) на руку олігархам, адже тепер контрольовані останніми депутатські групи де-факто матимуть золотий мандат під час голосувань у Верховній Раді. Що це означає? Те, що жоден реформаторський закон, не вигідний олігархам, у парламенті не буде ухвалено. А таких законів для ритмічної співпраці з МВФ і трансформації країни потрібен не один десяток. Олігархи повернулись у гру і взяли владу на гачок. Тепер вони ніби говорять двом політичним силам, які формують нинішню коаліцію, та їхнім керівникам: «Хочете залишатися при владі? Тоді платіть. Законами, вчинками, живими грошима, врешті-решт». Зрозуміло, що така конфігурація політичного ландшафту аж ніяк не сумісна з реформами. А відтак і зі спів­працею з МВФ. Звичайно, можна надіятися, що уряд на морально-вольових якостях таки обійдеться без ухвалення багатьох потрібних законопроектів, з огляду на спротив їм у парламенті, й доведе до пуття принаймні ті реформи, які почали його попередники. Це був би максимум, який можна вичавити з поточної ситуації, але і його замало, щоб змінити країну на краще. Хай там як, але шлях нового Кабміну буде тернистим і не обов’язково ефективним.

Установлення дистанції

За два роки, протягом яких Україна співпрацювала з Міжнародним валютним фондом, ми отримали $11,6 млрд від нього і ще близько $10 млрд від інших міжнародних донорів. Іще кілька мільярдів вдалося зекономити на виплатах зовнішніх зо­бов’я­зань перед Росією та приватними кредиторами завдяки твердій позиції МВФ і його допомозі під час реструктуризації боргів. Саме ці гроші стали визначальними в досягненні макроекономічної стабілізації на нинішньому рівні. Але остання, хоч і була довгоочікуваною метою минулого уряду, підступно пожартувала з ним і країною загалом. Побачивши, що економіка досягла дна й поступово переходить у фазу зростання, до того ж на Донбасі стало якось спокійніше, коаліціянти почали гратись у політику. Одні поспіхом підвищували соціальні виплати, другі розігрували карту дострокових парламентських виборів. Словом, розслабилися.

І цим не закінчилося. Мабуть, нині більшість ключових політиків у державі вважає, що ми спокійно витримаємо наступні три роки без зовнішніх кредитів, зокрема нових траншів від МВФ, і що настав час одержати компенсацію (у вигляді посад, грошових потоків, пільг чи інших поступок) за те напруження, яке довелося пережити через кризу й війну за два останні роки. Тому вони вирішили залишити іноземних партнерів за бортом, як це не раз робили їхні предтечі. І хоча цієї влади вистачило аж на чотири транші від МВФ, тоді як співпраця попередників із Фондом зазвичай закінчувалася після першого, суті це не змінює. Влада використала іноземних партнерів у найгірших традиціях українського політикуму періоду незалежності. І це при тому, що наші донори готові й надалі нам допомагати, про що вже після призначення нового складу Кабміну заявили представники МВФ та інших міжнародних фінансових організацій. Усе це дає нам урок: українська влада здатна думати про народ і розвиток країни лише тоді, коли приперта до стінки зовнішньою агресією, глибокою економічною кризою та іншими епохальними проблемами. Лише такі обставини здатні її об’єднати й протверезити.

Протягом останніх двох років інтереси західних партнерів добре перетиналися з потребами українського народу (саме він, спромігшись на Революцію гідності, змінив ставлення Заходу до країни і спровокував його спроби нам допомогти). Головним результатом такої заочної співпраці стали реформи, нехай навіть повільні та фрагментарні. Тому проблема нинішньої позиції української влади, яка відсуває західних партнерів на певну дистанцію, навіть не в тому, що наступні гроші від МВФ та інших донорів не надійдуть. Адже тих коштів, які ми вже отримали й заощадити, за теперішньої кон’юнктури та сприятливого збігу обставин, для якого потрібно лише трішки удачі, може цілком вистачити, щоб підтримувати досягнуту економічну рівновагу. Біда навіть не в тім, що європейці та американці розчаровуються в Україні, адже, допомагаючи нам, вони прямують до власних геополітичних цілей і добре знають, із ким мають справу й на що йдуть. Найбільша загроза — втратити в особі донорів найпалкіших прихильників українських реформ, яких коли-небудь можна було знайти поза межами країни, а водночас погоничів, котрі володіють потужними фінансовими важелями, що ними дотепер змушували нашу владу рухатися шляхом перетворень у країні. Те, наскільки самовпевнено почувався український політикум, зокрема його найодіозніші представники, протягом останніх двох місяців політичної кризи, вказує на дуже високу ймовірність реалізації названої загрози. За такого сценарію наш народ, безумовно, програє. На превеликий жаль.

І саме тому політичні події останніх тижнів та призначення нового уряду в такому складі й за таких обмежень, правдоподібно, можна назвати Контрреволюцією 2.0, позаяк названі процеси, імовірно, відштовхнуть західних партнерів, зведуть нанівець темп реформ, відновлять утрачені позиції олігархів й матимуть іще багато дрібних негативних наслідків. Тобто призведуть до втрат за більшістю пунктів, які відстоював Майдан. Спитаєте, що буде далі? Багато хто говорить про Майдан 3.0, який, пророкують, буде кривавим. Певна імовірність цього сценарію існує, хоч і не максимальна (її важко оцінювати, адже такі розмови вигідні й Кремлеві, який може брати безпосередню участь у їх інспіруванні та нагнітанні ситуації). А от на 100% можна бути впевненими в тому, що час спливе швидко й зовсім скоро настануть 2018–2019 роки, коли Україна відповідно до графіка має почати виплачувати тіло запозичень, залучених від МВФ, а також реструктуризованих у межах боргової операції з приватними кредиторами. І якщо до того моменту економіка залишиться нереформованою і не демонструватиме високих темпів зростання, то платити буде нічим. Тоді на країну чекає чергова криза, що, ймовірно, буде пов’язана з низкою, м’яко кажучи, несприятливих соціальних та геополітичних процесів. Розслабившись, наші політики без зайвих докорів сумління викинули два місяці на політичні «договорняки» з непевним та нестійким результатом, тоді як час утікає, а країна потребує реформ більше, ніж будь-коли у своїй історії, адже запас міцності, успадкований із радянських часів, вичерпується. Що це, як не короткозорість, безвідповідальність і вбивча недбалість?

Фактори песимізму

Завдання для новопризначеного уряду просте й разом із тим складне. З одного боку, йому треба довести до логічного завершення реформи, розпочаті попередниками, причому робити це доведеться за куди легших обставин, а саме: відносному затишші на Донбасі та помірно висхідній фазі економічного циклу. Такої роботи, правдоподібно, буде досить і для відновлення співпраці з міжнародними донорами. Можна починати й нові перетворення, але навіть без них роботи вистачить усім. Із другого боку, одна з основних традицій українського політикуму періоду незалежності — перекреслювати все, що робили поперед­ники й починати з нуля. Чи не продовжать новопризначені міністри давню традицію? Дня­­ми Степан Кубів заявив, що Кабмін відкликає з парламенту 178 законопроектів, поданих попереднім урядом, для їх інвентаризації. Крок нібито логічний і повинен завершитися переглядом цих документів, доопрацюванням і поверненням до парламенту. Але де гарантії, що на згаданому відкликанні процес не закінчиться?

Ті, хто оптимістично вірить у відданість нового уряду ідеям трансформації, кажуть, мовляв, більшість посадових осіб, які прийшли в міністерства після Революції гідності й на плечах яких лежала вся рутинна робота з проведення перетворень, залишаються на своїх місцях. Це справді так. Вони зосталися, бо не знають, про що влада домовлялася з олігархами в кулуарах, і вважають, що реформи триватимуть. Але тільки-но побачать зворотне й розчаруються, то неодмінно покинуть свої посади. Таке вимивання ефективних молодих кадрів, що вже стали досить знаменитими завдяки своїй роботі, стане лакмусовим папірцем, який покаже, на що насправді здатний і націлений новий уряд. Можна піти від протилежного й спитати: чому жоден технократ не захотів обійняти міністерської посади в цьому Кабміні (на що Порошенко, можливо, натякнув у своїй промові, сказавши, що не так просто взяти і зробити)?

Мабуть, тому що бачив цілковиту відсутність перспектив щось удіяти для країни й розумів, на що буде спроможний новий Кабмін у нинішніх політичних обставинах. Якщо так, то усвідомлення приреченості нового уряду в контексті реформування країни незабаром прийде й до тих молодих та ініціативних реформаторів, які ще плекають певні надії. Хотілося б помилятися.

Володимир Гройсман формує групу іноземних радників, яку очолюватиме колишній віце-прем’єр-міністр Словаччини Іван Міклош. Ініціатива хороша, але чи не стануть вони ширмою, яка закриватиме бездіяльність влади перед міжнародними донорами? Мати хороших радників потрібно. Але чи дійде справа до реалізації їхніх порад, якщо в новому уряді аж шість віце-прем’єр-міністрів, а з минулого відомо, що ці посадовці постійно конфліктують із міністрами у відповідних напрямах за повноваження? Хто виконуватиме поради: міністри чи віце-прем’єри? Радше ніхто.

Зрештою, навіть якщо новопризначений очільник Кабміну і справді є палким прихильником реформ, як він не раз заявляв, то йому доведеться балансувати між інтересами олігархів, з одного боку, і прогресивними ініціативами іноземних та молодих українських реформаторів — із другого. Урешті одна зі сторін переможе, і, судячи з потужності та множинності олігархічного впливу на нинішній уряд та ситуацію в парламенті, Гройсман, імовірно, прийме сторону олігархів. Донори зрозуміють це дуже скоро і зроблять відповідні висновки з наслідками для реформ та перспектив українського народу.

Під час виступу в парламенті, приуроченому до призначення його прем’єр-міністром, Володимир Борисович заявив, що покаже всім нову якість управління державою. Обставини його призначення, політична залежність прем’єра та розстановка сил у парламенті й уряді вказують на те, що шансів реалізації цієї обіцянки — один зі ста чи навіть із тисячі. Звичайно, Гройсман може почати вести свою гру, яка відповідатиме інтересам народу, як Мазепа понад 300 років тому. І навіть може перемогти в ній і досягти успіху. Тоді він, безсумнівно, ввійде в історію. Але чи вистачить пороху в порохівницях?

Информация о материале

Центральна апеляційна атестаційна комісія, квітень 2016 року:

— У Вашій декларації більше 2 мільйонів доходів, які джерела?

— Ну, це я вдало, якраз на піку курсу долара, продав гараж з другом. Ми його тут разом збудували, потім, буду вже казати як є, узаконив...

— І скільки ж він коштував?

— Щось із 300 тисяч доларів.

— Гараж? За 300 тисяч? А яка там площа була?

— 390 квадратів.

— І на скільки ж це машин?

— На 4... І ще приміщення цеху зверху.

— Тобто, ви мали прибуток від продажу нерухомості у 2 мільйони, і при цьому стояли у черзі на першочергове отримання житла?

— Й отримав вже його. Все законно.

— Ви тут в апеляційній скарзі пишете, що атестаційна комісія була до вас упереджена. Які у вас підстави так думати?

— Я це бачив по їх міміці. Вони, знаєте, ухмилялись...

— Зрозуміло. Ви також зазначаєте в скарзі, що комісія не врахувала Ваш науковий ступінь. Яка тема Вашої кандидатської?

— *Називає*

— До якого висновку ви прийшли у своїй роботі?

— Послухайте, ну я писав її 10 років назад.

— Е-е-е, Ви захищались у 2009.

— Але ж писав раніше!

— А ви хіба не перечитували її перед захистом?

— Не провокуйте мене!, — раптом спалахує він, — якщо у вас такі питання, і ви отак налаштовані, то так і кажіть, що звільняєте, щоб я одразу в суд пішов, та й усе.

Поліцейський управління захисту економіки, здавалось, був такий впевнений у позитивному рішенні майбутнього суду, що навіть не збирався використовувати шанс вдало пройти співбесіду в апеляційній комісій і вступив з нею у пряму конфронтацію. Про причини можна було здогадатись. Незадовго до його співбесіди суд у Кіровограді поновив на роботі достатньо одіозного співробітника Департаменту внутрішньої безпеки.

Цим було покладено старт низці ідентичних судових рішень. Кіровоградська постанова слугувала подекуди ледь не за дослівний зразок. Старі міліціонери, які до цього моменту вагались, масово понесли позови до суду. Юридичні відділи Національної поліції опинилися в небаченому до того судовому авралі, програючи один позов за іншим.

Як судяться керівники ДАІ

Атестаційна співбесіда для громадянина Ч. не склалася з самого початку: бал зі знання законодавства непрохідний (менше 25), на питання членів комісії на законодавчу тему відповісти він також не зміг.

При цьому Ч. був в.о. керівника ДАІ у місті-мільйоннику. Але за дивним збігом обставин, у документах цю посаду сховали за нечітким «відряджений». Розповідаючи про посади, на які був відряджений, громадянин Ч. «забув» повідомити про свою посаду керівника ДАІ.

Проговорився вже наприкінці співбесіди, і так і не зміг пояснити, чому приховав найвищу за свою кар’єру посаду на початку співбесіди.

Визнав, що вогневу підготовку не здавав, а походження оцінки в його довідці про складання цього заліку йому не відомо.

Повідомив, що коли був керівником ДАІ, під час протестних подій з «центру» надійшла вказівка щодо «перевірки» представника «Автомайдану», чиє авто було зареєстровано в місті. «Перевірити чи є такий, чи в місті, чи проживає за вказаною адресою». Вказівка була усна.

Письмового наказу, провадження чи оперативно-розшукової справи, в рамках яких доречно було б проводити такі перевірки, не було, але усний наказ він усе одно виконав, оскільки, мовляв, прохання з «центру» не ігнорують. Чи можна було назвати це негласними розшуковими діями?

Так, можливо, каже Ч. Центр також вимагав передавати інформацію про автобуси, що везуть до Києва протестувальників. Громадянин Ч. каже: усвідомлював, що це може нести небезпеку для протестувальників, але все одно передавав дану інформацію.

Наприкінці співбесіди при дослідженні декларації пояснює, що має кілька машин, серед яких — Ленд Крузер, але на ньому йому забороняють їздити батьки. Мовляв, неетично як для представника ДАІ. Високим рівнем доходу, за його словами, також завдячує батькам.

Все це у суді розповідає під присягою викликаний як свідок член атестаційної комісії. Перед тим слово мала юристка МВС Ірина Сахнюк, яка пояснювала правові підстави атестації та заперечувала позивачу у питаннях щодо спірних на його думку процедурних моментів.

Адвокат, а потім і суддя, перепитують про Ленд Крузер — як саме це вплинуло на рішення? Також їм здається, що факт начальницької посади в ДАІ також вплинув на рішення, чи так це? Ні, сам факт не вплинув.

Про «намальований» залік з вогневої, провальне знання законодавства не перепитують.

Адвокат також запитує, де службові розслідування чи інші офіційні підтвердження словам самого Ч., що він проводив негласні дії щодо автомайданівця. Член комісії обіцяє поінформувати прокуратуру про витівки громадянина Ч., аби та таки розслідувала і дала свій офіційний висновок.

* * *

У коридорі працівниця кадрів переповідає почуті від звільнених по атестації співробітників «страшилки» про те, як комісії звільняли за «дорогі туфлі», незнання прізвищ Героїв Небесної сотні і подібне.

«Члени комісії не ходять у суд, а позивачі-міліціонери розповідають там і справді про «дорогі туфлі» чи подібне», — коментує «страшилки» Сахнюк.

Пізніше, читаючи позови міліціонерів, на співбесідах яких була присутня, переконуюсь що це і справді так. У позові громадянина Т., який мав годинну співбесіду, йдеться, що йому було поставлено лише два запитання.

Громадянин Ш., який по обох тестах набрав прохідний мінімум — 25 з 60 балів — вказує, що комісія не врахувала його «високі бали». Зі зрозумілих причин у позовах не вказано найпроблемніші висловлювання поліцейських, якими вони самовикривали вчинені порушення закону.

Олег Волошинович, адвокат, що допомагає Нацполіції у справах, пояснює: позивач не несе жодної відповідальності за надання недостовірної інформації у позові.

— Він може подати позов про те, що під час атестації комісія ґвалтувала Клару Цеткін, а він від цього отримав моральні страждання, — утрирує юрист. При цьому атестаційна комісія, учасники якої беруть участь у судах у статусі свідків, несуть кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення і дають їх під присягою.

Окрім того, в адміністративних справах тягар доказування лежить на суб’єкті владних повноважень. Тобто, не міліціонер має доводити, що було так, як він стверджує у позові, а Національна поліція має аргументувати і навести докази, що це було не так.

Роман Сініцин, учасник одної з атестаційних комісій, також давав свідчення у суді. Керівник одного з відділів ДАІ Київщини громадянин З. мав не дуже вдалі співбесіди. Ще невдаліше у нього пройшло тестування з поліграфом, під час якого розповів історії, які кваліфікуються по Кримінальному кодексу. Але З. теж хоче поновитись на посаді. Результати поліграфа Сініцин у суді не став розповідати через підписку про нерозголошення. Але під протокол попросив зазначити, що у звіті поліграфолога були цитати свідчень самого З. про його власні адміністративні та кримінальні проступки, що мали системний характер.

Суд вислухав Сініцина та юриста від МВС Максима Дорошенка і пішов у «письмове провадження». Далі будуть розглядатись лише надані документи, свідчень та дебатів не буде.

В іншій подібній справі суддя взагалі відмовив у виклику свідків з членів комісії, пояснивши, що їхні свідчення не мають жодного значення, і зажадав від присутніх позивача та відповідача писати заяви на розгляд у письмовому провадженні.

Дорошенко відмовився, а от позивач із його захисником радо погодились. Засідання з розгляду по суті у звичному режимі так і не відбулось. Суддя великодушно пообіцяв згадати клопотання про виклик свідків у постанові, зміст якої не важко передбачити.

До речі, Максим Дорошенко, Ірина Сахнюк та їх колега мають по 6—7 судових засідань щодня. Вони втрьох працюють із позовами всіх працівників поліції Київщини. У цьому юридичному відділі більше юристів, але на судові засідання ходять лише ці троє — «так історично склалось».

У регіонах ще важче. Наприклад, на Волині керівник юридичного відділу Національної поліції Оксана Забожчук має в роботі 90 позовів. На питання, скільки засідань у неї було сьогодні, вона сміється: «14, здається. А, ні — то завтра 14, а сьогодні було 17».

Як мали би розглядатись позови

Олег Волошинович проводить аналогії з деякими категоріями податкових та земельних справ, які мають схожу процедуру.

Справи про визнання повідомлення-рішення податкової недійсним.

Як проходить податкова перевірка: приходить перевірка, складає акт, у якому вказуються всі порушення. Зазвичай це великий і детальний документ на кількадесят сторінок. За наслідком цього податкова виносить повідомлення-рішення. Воно займає максимум одну сторінку. Суть його, до прикладу, може бути такою: стягнути нарахований 1 млн ПДВ.

Є практика ВАСУ, ВСУ, яка говорить, що акт не може оскаржуватись у принципі, а оскаржується лише повідомлення-рішення. Тому що акт не створює прав і обов’язків.

Якщо провести аналогію, таким актом перевірки є протокол комісії. Він не може оскаржуватись. Оскаржується наказ керівника, яким співробітник звільняється.

Практика земельних спорів. Як виділяється земля: орган місцевого самоврядування приймає рішення — виділити стільки-то гектарів землі у власність громадянину. Йому видається свідоцтво про право на власність.

Так-от, Верховний Суд вважає, що рішення органу місцевого самоврядування оскаржити неможливо, тому що це є актом ненормативної дії, прийнятим у межах так званих дискреційних повноважень. Оскаржити можна вже свідоцтво.

Якщо провести аналогію, то суд не може підмінити атестаційну комісію і проводити атестацію співробітника заново, він може лише дивитись на дотримання формальної процедури.

— Наприклад, як можна оцінити мотивацію та принциповість? Враження на усній співбесіді суд ніколи не оцінить, тому що це унікально. Саме в цьому місці, саме в цей час, саме ця особа вела себе саме так перед усією комісією. Суд не може оцінити це і підмінити собою атестаційну комісію. Адміністративний суд повинен перевірити формальну сторону і дотримання процедури. Все, — переконаний Волошинович.

В умовах ідеального, чистого права поновитись на посаді екс-поліцейські після атестації не змогли б, вважає юрист:

— Якщо була дотримана процедура, то не можна відновитись з причини порушення процедури.

— Якщо робота атестаційної комісії не перебирається судом і кандидат не оцінюється суддею, то на підставі перегляду рішення комісії судом теж поновитись неможливо.

— Коли рішення комісії передають керівнику, він звільняє працівника, і це повністю у межах його повноважень та інструкції, тому наказ теж не можна було б скасувати і поновитись таким чином.

Позови ж переважно складені за принципом «килимового бомбардування»: оскаржується й атестація як така (позивачі вважають, що не повинні були її проходити), і її процедура, і всілякі цікаві конструкції на кшталт: атестацію мають проходити поліцейський, а я не приймав присягу поліцейського, тож я і не поліцейський.

У кожному позові також обов’язково оскаржується власне рішення членів комісії: позивач описує, який він чудовий з усіх сторін співробітник, а тому будь-яке інше, крім позитивного рішення — несправедливе та упереджене, і його треба скасувати.

У багатьох випадках суди таки починають процедуру «судової атестації», тобто беруться замість комісії оцінювати професійні та особисті якості позивачів з метою визначити їх кар’єрні перспективи, що за Законом про Національну поліцію є повноваженням атестаційної комісії, а не суду.

Кандидат 08/11

Наприклад, співробітник спецпідрозділу «Сокіл» з кодовим ім’ям «Кандидат 08/11» — названий так за результатами тестів. Зі 120 можливих балів він набрав 19. Це не просто мало, це нижче за межу випадкового вгадування.

На співбесіді він пояснив, що в законодавстві не орієнтується, оскільки виконує обов’язки водія. На атестацію ж він прийшов, перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого. Це офіцерська посада, з відповідним колом обов’язків, відповідальності та зарплати. У той час як водій — це посада молодшого рядового складу, з набагато меншим колом обов’язків та відповідальності (і відповідною зарплатою).

Про розгляд його позову розповідає Максим Дорошенко, юрист Нацполіції, що працював у цій справі:

— Свідчення давали троє членів комісії. Суддя їх питала, чи брали вони до уваги те, що в нього четверо дітей? Свідки пояснювали, що це не є критерієм. Я акцентував увагу суду на тому, що вимоги до працівника поліції такі, що особа, яка стоїть на варті прав громадян, має бути професіоналом у своїй справі, а не бути гарним сім’янином.

Мене, як громадянина не цікавить, щоб мене захищав батько 4-х дітей, але цікавить, щоб захищав професіонал, який може захистити мої права і моє життя від протиправного посягання. Суддя пропонувала свідкам уявити, що вони знов розглядають матеріали: як можна оцінити той чи інший критерій кандидата, мовляв, тут «+1» ставимо?

Вона хотіла математичний якийсь результат, на кшталт три плюса, два мінуса, маємо в результаті плюс. Так не буває, тому що критерії розглядаються в сукупності, а не за формулою математичною.

У судовому засіданні Кандидат 08/11 підтвердив, що виконує обов’язки водія (хоч такої штатної посади у «Соколі» немає). Це не завадило суду постановити поновити його на посаді старшого оперуповноваженого спецпідрозділу. Присудити втрачену за звільнення зарплату і 5 тис. грн моральної шкоди.

Битва за 57 статтю

Стаття 57. Атестування поліцейських

  1. Атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар’єри.
  2. Атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

  1. Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.
  2. Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.
  3. Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Більшість судових битв про те, чи є підстави для атестації, зводяться до протистояння статті Закону про Національну поліцію, яка регулює атестацію:

Аргументи звільнених міліціонерів зводяться до частини другої цієї статті. Мовляв, у ній перераховані виняткові підстави, в яких проводиться атестування — тільки при підвищенні, пониженні чи звільненні.

При цьому ігнорується частина перша, яка чітко вказує, що атестація проводиться «на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар’єри».

Окрім того, частина 4 цієї статті визначає право керівника прийняти рішення про атестацію (що і зроблено відповідними наказами по обласних управліннях, центральному апарату тощо).

— Якщо говорити спрощено, то ось як це було. Прийняли закон про Нацполіцію. У ньому вказали: шановні панове міліціонери, якщо Ви хочете піти в поліцію, висловіть своє бажання шляхом реєстрації в телекомунікаційній системі, — пояснює Волошинович. — Вони зареєструвались.

Наслідком реєстрації стали два моменти: призначення їх на посаду і наступна неминуча їх атестація. І при цьому формальною підставою для атестації стали рішення їх керівника, як і сказано в частині 4 статті 57.

Якщо тлумачити юридично, то є імперативні підстави атестації — ті, які безумовними, ці три з частини другої. А є диспозитивні — коли керівник може направити на атестацію, а може не направити, але він на це має право (частина 4). Всі поліцейські проходять зараз атестацію по частині 4 статті 57. Обмежених часових рамок частина 4 при цьому не встановлює.

Три виграші на всю Україну

Станом на 22 квітня Нацполіцією було виграно лише три справи (з кількадесят). Усі три виграла юрист Нацполіції у Волинській області Оксана Забожчук. Типовими аргументами позовів волинських співробітників є саме оскарження формальних підстав атестації.

Забожчук намагається залучати до позовів членів комісій, але це не завжди дає результат: буває, що кандидата просто не пам’ятають, або не можуть пригадати розмови з ним дослівно. Це нормально, оскільки через кожну комісію проходять сотні (через деякі — тисячі) співробітників.

Аудіо-, відеофіксація чи протоколювання співбесід не передбачені Інструкцією, а робити записи для власного користування члени комісії практично не встигають через брак часу: від початку на співбесіду виділяли 15 хвилин часу, за який потрібно було встигнути дослідити матеріали, поговорити з кандидатом, пошукати про нього інформацію у відкритих джерел, обговорити та прийняти рішення, підписати та заповнити всі необхідні папери.

Запам’ятовуються зазвичай найодіозніші кандидати та співбесіди, під час яких кандидат повідомляє про вчинення кримінальних злочинів.

— Я постійно посилалась на частину 1, що підставою є глибоке вивчення професійних якостей колишніх працівників міліції, їх відповідність до оновлених вимог суспільства, це я говорила на кожному суді. Були випадки, коли вони були прийняті. Але не завжди.

Ось дуже показовий приклад: 8 квітня суддя Ковальчук виносить постанову, якою залишає без задоволення позов екс-працівника поліції. У рішенні він детально виписує правову позицію про те, чому атестація мала формальні підстави і не суперечить закону про Нацполіцію, Інструкції та нормативним документам. Співробітника не поновлюють на роботі, він програє суд.

Цього ж дня, 8 квітня, в аналогічній справі про поновлення на посаді цей же суддя Ковальчук повністю задовольняє позов. Вживає в обґрунтуванні твердження, що «не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише покликаючись на рішення атестаційної комісії», та, судячи з тексту постанови, проводить «атестацію» прямо у судовому засіданні, оцінюючи позивача та його відповідність займаній посаді.

Окрім того, суддя зазначив у постанові, що «ні в рішенні атестаційної комісії, ні в атестаційному листі щодо висновку про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, атестаційною комісією не вказано, з яких підстав комісія дійшла такого висновку, якими критеріями вона керувалася, приймаючи таке рішення», хоча ні в протоколі рішення, ні в атестаційному листі не передбачено таких записів (і відсутні для них відповідні графи).

Саботаж

Атестування не до вподоби і деяким дійсним поліцейським, - вважає перший заступник начальника правового департаменту Нацполіції Микола Грінцов. - У когось зі співробітників звільнили друзів, дехто вважає комісії упередженими. Інші кажуть, що процедура повинна була виглядати по-іншому. Але тенденція така: негативне сприйняття атестування навіть тими особами, які його пройшли.

— Ми зустрічаємося з відвертим саботуванням з допомогою у судовій практиці. Не можна сказати, що нам відверто відмовляють, але приходять матеріали, приписують у документах, підробляють документи. Можна цифру одну переправити, і результат буде зовсім інший, ви розумієте ж.

— Керівники і співробітники Управління захисту економіки, які мають негативні протоколи, відкривають лікарняні, інформують управління про це, але продовжують виходити на службу і виконувати завдання.

Таким чином, по лікарняному вже декілька місяців уникає апеляційної співбесіди високопоставлений поліцейський Є. При чому він вже подав до суду, навіть не завершивши процедуру атестації.

Суд по Наказу №1465

20 квітня пройшло перше засідання щодо оскарження Наказу, який запроваджує Інструкцію з атестації. «Профспілка атестованих працівників органів внутрішніх справ» подала до суду з вимогою визнати цей наказ незаконним.

У разі, якщо суд задовольнить позов, у звільнених співробітників з’являться правові підстави вимагати визнати своє звільнення незаконним.

У суді одразу виникло питання щодо репрезентативності профспілки щодо захисту прав поліцейських.

Волошинович пояснює юридичні моменти: профспілка органів внутрішніх справ не має відношення до національної поліції, бо МВС і Нацполіція — це дві різні структури.

— Поліцейські не є співробітниками органів внутрішніх справ. МВС — це один центральний орган, а поліція, за законом про Національну поліцію, — окремий орган виконавчої влади, який підпорядковується Кабміну, і його окремі накази затверджує голова МВС. Ця профспілка не має відношення до поліції, тому я і клопотав про залишення позову без розгляду. Важко зрозуміти, чому органи внутрішніх справ звертаються в інтересах поліцейських.

Це клопотання Волошиновича не задовольнили, як і клопотання про відвід суду, який у цьому складі вже розглядав справу одіозного працівника Головного слідчого управління Мамки. Саме судді Арсірій, Огурцов та Кузьменко поновили його на посаді, а тепер розглядають законність Наказу про порядок атестації.

Про ймовірні мотиви позову профспілки Грінцов каже: схоже все ж на їх власну ініціативу, але через бажання отримати «бали» у працівників, незадоволених атестуванням.

— Вони є цим передавачем, який передає найбільш фахово підготовані позови в області. Деякі позови зроблені під копірку, навіть судді роблять зауваження: ви коли підписуєте позов, то хоч його почитайте, а то ви там себе слідчим ГСУ написали. А інспектор у відповідь каже: вибачте, ваша честь, не дочитав.

На думку профспілки, порушено було їх право на участь у розробці нормативних актів, що стосуються трудових та соціальних прав, пояснює Грінцов.

— Ми вважаємо, що порушення нема, тому що ця профспілка не може представляти права та інтереси працівників поліції, яка повинна мати свою окрему профспілку. Ми їм пропонували ще з листопада, що вони повинні у зв’язку з цим переформатуватись, і тоді з ними можлива буде робота. Їм казали: почніть нарешті представляти інтереси поліції, а не так, що ми лише збираємо профзбір і вимагаємо квартири, приміщення та машини для керівництва профспілки.

Наступного дня після суду профспілка запланувала установчий з’їзд для внесення до статуту змін, які, на їх думку, дозволять представляти інтереси поліцейських у суді. На момент подачі позову, тим не менш, вони не мали такого пункту у своєму статуті.

Розгляд позову профспілки перенесли за суто формальним приводом. Суддя після розгляду кількох клопотань пояснив, що не може знайти в системі «Ліга» оголошення про оскарження нормативного акта, яке мали подати представники Нацполіції, а тому переносить розгляд на 15 червня.

— Це формальна підстава, щоб призупинити процес, оголосити перерву, зняти напругу, — вважає Грінцов. Суди не люблять розглядати справи в присутності преси, особливо такої кількості преси. Тактика така, що перші два засідання відкладаються, для того, щоб преса втратила зацікавленість, і тоді починаємо слухати в «комфортних» умовах, без телекамер. Суддя завжди хоче керувати процесом, а не бути, як по закону, — безстороннім арбітром.

З ним погоджується і Волошинович: зазвичай присутність телекамер кардинально змінює ситуацію в залі суду.

— Є телекамера — є процес. А процес дозволяє стороні використовувати всі можливості, надані законом. Камера дисциплінує.

Можливі зміни в атестації

— Я би написав у прикінцевих перехідних положення одне речення — «Всі, хто переходять із міліції, підлягають обов’язковій атестації», щоб це зняло всі питання. Але міліції вже немає, і це потрібно було робити з самого початку, — каже Волошинович.

Грінцов каже, що не відмовився би від доповнення в інструкції щодо відеофіксації.

— Щоб фіксувались вибрики працівників поліції. Я сам був членом комісії і бачив, що вони деколи витворяли. А в судах кажуть, що такого не було. Наприклад, стикався з тим, що кандидат на співбесіді визнавав, що брав хабарі. І що 300 доларів для нього — то взагалі не хабар, а так, кошти на утримання автомобіля. Потім на суді він каже, що це неправда.

Допомога юристів та громадян

Волошинович упевнений, що за винятком 20% байдужих, адвокатське середовище розділилось приблизно навпіл у питанні підтримки атестації та Нацполіції загалом.

— Ми зараз намагаємось провести роботу, щоб залучити колег до справ у регіонах. Ми цим займаємось pro bono, тобто безкоштовно. Якщо хтось хоче в цьому допомогти — можна звертатись до мене чи робити це через Нацполіцію.

Громадяни, впевнений адвокат, можуть допомогти небайдужою позицією.

— Якщо тема обговорюється постійно, то до неї є увага. Наприклад, коли в суді є справи по недружньому поглинанню і є підозра, що суд не зовсім безсторонній, то в такому випадку запускається так звана «реклама». Вона полягає в тому, що пишуться листи, справа підіймається на якійсь антирейдерській комісії, чи сюжет пройшов по телебаченню.

Коли справа на слуху — «вхідний квиток» стає дуже дорогим або взагалі неможливим. З’являється процес, зникає хамство. Зараз завдяки суспільному обговорень. Всі розуміють, що може стояти за можливим скасуванням цього наказу, які будуть його наслідки. І це впливає на процес.

Довідка. Що оцінювали на атестації

Під час атестації співробітників поліції члени комісії отримують такий пакет документів:

  1. Атестаційний лист з основними відомостями про співробітника, його характеристикою від керівника.
  2. Біографічну довідку з послужним списком.
  3. Декларацію.
  4. Довідку про складання заліків (вогнева, фізична, функціональна підготовка).
  5. Дані про наявність заохочень та стягнень.
  6. Довідку про люстраційну перевірку.
  7. Дані про результат тестування.
  8. Додаткові документи: клопотання керівників, копії сертифікатів, посвідчень УБД тощо, роздруківка з тесту MIDOT тощо.

Також члени комісій мали доступ до інформації з форми звернень громадян. Інформація з форми верифікується/перевіряється на співбесіді питаннями до співробітника, якого вона стосується. Так само верифікуються дані з відкритих джерел.

Співбесіда не є обов’язковою для кожного співробітника. Комісія приймає рішення про виклик того чи іншого кандидата на свій розсуд.

Атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії:

1) повноту виконання функціональних обов’язків (посадових інструкцій);

2) показники службової діяльності;

3) рівень теоретичних знань та професійних якостей;

4) оцінки з професійної і фізичної підготовки;

5) наявність заохочень;

6) наявність дисциплінарних стягнень;

7) результати тестування;

8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Информация о материале

Час від часу «Наші гроші» складають розрізнені інформації в одну папку. Тоді зміни у впливах на українську економіку відчуваються рельєфніше. Вирішили одну із таких папок опублікувати.

Зараз зупинились на енергетиці з кількох причин. По-перше, дуже вже багато змін там сталось за останній період, по-друге, невдовзі очікуються чергові переділи решток державної власності, і варто знати – хто в чийому сидить окопі. За кілька днів, скажімо, будемо спостерігати за війною на «Київгазі». Ну, і по-третє, може, із наших читачів, хтось додасть чогось свіжішого. Отож.

«Президентськими енергетиками» їх звуть через неофіційні розмови про те, що Дмитро Крючков працює на братів Суркісів, а ті тримають зв’язок з Петром Порошенком за допомоги президентського бізнес-партнера Ігоря Кононенка (на фото у VIP-ложі на матчі київського “Динамо”).

Однак такі чутки вкрай важко підшивати до справ. Тому ми не включили, наприклад, до огляду стосунки державного «Укргідроенерго» і Кононенка. Тут зібрані дані про нитки та канати, які пов’язують відомі прізвища довкола різних об’єктів енергетики України.

«Центренерго», Крючков, Салигін

Наприкінці минулого року борги «Центренерго» через Госпсуд Києва почали концентрувати кілька фірм, пов’язаних з оточенням Дмитра Крючкова та Василя Салигіна: ТОВ «Тера», ТОВ «Транснова», ТОВ «Баланс Груп» та ТОВ «Легіст-Інвест».

Фірми «Тера» і «Траснова» належать Євгену Ферафонтову. На виборах до Верховної Ради в 2012 році він був представником екс-голови Харківської облради Василя Cалигіна.

У свою чергу Салигін (на фото) віднедавна обзавівся візитівкою зі своїм новим статусом – радника голови правління ПАТ «ХК «Енергомережа» Дмитра Крючкова.

Засновницею «Баланс Груп» є Ганна Надьожина. Вона також є співзасновницею ТОВ «Спортивно-оздоровчий центр фізичного розвитку «Динамо-Київ». Іншим співзасновником тут є Данііл Платонов. Саме він є засновником іншого нового кредитора «Центренерго» – фірми «Легіст-Інвест». Платонов також був керівником ТОВ «Енергомережа-генерація», власником якої є «ХК «Енергомережа» Крючкова.

Також в кінці 2015 року «Енергомережа» почала скуповувати борги Одеської ТЕЦ.

«Київенергохолдинг», Найдюк, Крючков

Віталій Найдюк був призначений керівником «Київенергохолдингу» («КЕХ») у липні 2015 року. Після цього він також став керівником наглядової ради «Київводоканалу», який раніше контролювали менеджери з оточення президента України Віктора Януковича, голови Адміністрації президента Сергія Льовочкіна та голови КМДА Олександра Попова. А на 30 березня «КЕХ» ініціював збори акціонерів «Київгаз» для відсторонення нинішнього менеджменту підприємства, очолюваного Сергієм Горовим – зятем лідера парламентської фракції «Опозиційного блоку» Юрія Бойка.

До призначення на столичні комунальні підприємства Найдюк (на фото) працював фінансовим директором у ПрАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» та ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання».

Головою правління «Енергомережі» є Дмитро Крючков, акції фірми належать кіпрській «ЮЕЙ Енергосет Холдінгз лтд» дружини Крючкова Наталі Локтіонової.

Варто відмітити, що мерії належить 61% акцій «КЕХу» і саме за наполяганням КМДА були скликані збори акціонерів «Київгазу». Решта акцій «КЕХу» належить кіпрськім фірмам «Densec Limited» і «Artio Global Investors LTD». Раніше їх було прийнято відносити до сфери впливу Василя Хмельницького. Однак нині стало відомо про зв’язки з угрупуванням нардепа Сергія Львочкіна («Опозиційний блок»). Наприклад, директор «Денсек лімітед» Амал Ламбро також є одним з директорів люксембурзької контори «Boutifour SA», на балансі якої знаходиться французька вілла Льовочкіна. Таким чином є підстави вважати по конфлікт інтересів між президентським та «оппозиційним» власниками «КЕХу».

Формально державні обленерго

За останній рік «Енергомережа» взяла під контроль роботу «Запоріжжяобленерго», «Харківобленерго», «Черкасиобленерго» та «Миколаївобленерго», у яких контрольний пакет акцій належить державі. Саме ці обленерго цієї зими оскаржували тендери ДП «Українські екологічні інвестиції» на встановлення енергозберігаючих світильників в Україні за 926 млн грн. з коштів Кіотського протоколу.

«Миколаївобленерго», Крючков

Керівником миколаївського обленерго є Олег Беспалов, який раніше очолював наглядову раду «Енергомережі». У лютому 2016 року Беспалов був обраний членом ради Оптового ринку електроенергії.

«Черкасиобленерго», Григоришин, Крючков

У середині 2015 року представники Григоришина, група якого давно контролювала роботу обленерго, заявили, що керівник «Черкасиобленерго» Світлана Кузьминська представляє саме «Енергомережу» і зараз виводить кошти з обленерго, створюючи штучну заборгованість перед структурами «Енергомережі».

«Харківобленерго», Григоришин, Крючков, Суркіс

Новим керівником «Харківобленерго» у 2015 році став Володимир Яворський, який раніше працював у «Луганському енергетичному об’єднанні» Григоришина. При цьому 30% акцій харківського обленерго належить офшору «Garensia Enterprises Limited», який ЗМІ пов’язують також з Григоришиним.

Після призначення Яворського, «Харківобленерго» провело оборудку з закупівлею «сміттєвих» акцій на 22 млн грн. у «Львівобленерго» братів Суркісів і зробило спробу застрахуватись у «Великій страховій компанії» за 100 млн грн. Однак після оприлюднення цієї інформації оборудки були заблоковані.

Окрім цього «Харкіобленерго» надало 10 млн грн. фінансової допомоги «Компанії Трейд-актив» Даниіла Платонова, який також очолює ТОВ «Енергомережа-Генерація», що належить компанії «Енергомережа».

«Запоріжжяобленерго», Григоришин, Крючков

Міноритарними акціонерами «Запоріжжяобленерго» є офшори, пов’язані з Суркісами, Григоришиним та Коломойським. Торік новим директором зі скандалом намагались поставити Віталія Цадо, який у 2008-2009 роках працював директором «Луганського енергетичного об’єднання». Однак директором залишився Ігор Корніленков. Під його керівництвом якого «Запоріжжяобленерго» провело оборудку з «Енергомережею», наслідком якого стала втрата 346 млн грн обленергетиками. Національне антикорупційне бюро зараз розслідує цю справу, але звинувачення нікому наразі не пред’явлені.

«Луганське енергетичне об’єднання», Порошенко, Григоришин

«Луганське енергетичне об’єднання» контролює відомий бізнесмен Костянтин Григоришин. Один відсоток статутного капіталу фірми належить кіпрській фірмі «Енерджі стандард пауер лімітед», 99% – ще одній кіпрській фірмі «Самхато ентерпрайзис лімітед».

У 2000-х роках засновниками ЛЕО були інші компанії. 75% належало ТОВ «Компанія з управління активами «Сварог ессет менеджмент» Григоришина, ще 25% було порівну розподілено між ТОВ «Стратеджік інвестмент менеджмент» і ТОВ «Шер ессетс фанд». Засновниками цих фірм були кіпрські «Джімена лімітед» (Jimena limited) та «Джен лімітед» (Jene limited) відповідно.

Ці офшори були пов’язані з групою Петра Порошенка. Наприклад, «Джен лімітед» було засновником ТОВ «КІА моторс Україна» з корпорації «Богдан» Петра Порошенка і Олега Свинарчука (нині під прізвищем Гладковський є першим заступником секретаря РНБОУ).

Окрім цього «Джімена лімітед» та «Джен лімітед» мають одну адресу і одного секретаря з компанією «Agroprodimpex Cyprus limited», на яку було зареєстровано частки у кількох фірмах Порошенка: ТОВ «Телерадіокомпанія «НБМ» (5 Канал), «Кременчуцька кондитерська фабрика», ПрАТ «Український Промислово-Інвестиційний Концерн» і т.д.

На початку 2000-х директором ЛЕО був Петро Продан, який згодом входив до наглядової ради «Енергомережі». У 2014 році його брат Юрій Продан очолював Міненерговугілля, і тоді міністерство погодило «Енергомережі» заявку на імпорт електроенергії з Росії для подальшої передачі до окупованого Криму. Однак тоді такий же дозвіл намагалось отримати ДТЕК Ахметова, і оборудки спливли на публіку. За результатами скандалу Юрія Продана звільнили, а трансфером російської електроенергії до Криму зайнялось державне «Укрінтеренерго».

НКРЕКП, Вовк, Григоришин

Наприкінці 2014 року Нацкомісію, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, очолив Дмитро Вовк. Раніше він працював у корпорації «Рошен» Порошенка і інвесткомпанії ICU Валерії Гонтарєвої. У цій же фірмі раніше працював Володимир Демчишин, який замінив Продана у Міністерстві енергетики та вуглепрому.

Перший підпис Вовк поставив (призначений 30 грудня 2014 р., перше рішення – 31 грудня) під погодженням імпорту електроенергії з Росії до України для подальшої передачі в окупований Крим. Переговори з росіянами про імпорт вів сам Григоришин. Призначення Вовка виконуючим обов’язки керівника НКРЕКП викликало жорстку дискусію про грубе порушення закону, оскільки в.о. голови комісії міг стати тільки діючий член Комісії. А Вовк був абсолютно зовнішнім імплантатом.

Також НКРЕКП у 2015 році погодило інвестпрограму ДП «Укренерго», у якій була запланована закупівля трансформаторів на 2 млрд грн. по завищеній ціні. Однак під тиском громадськості і іноземних посольств тендер зрештою виграв єдиний український виробник таких трансформаторів ПАТ «Запоріжтрансформатор» Григоришина, однак за ціною втричі меншою від очікуваної і навіть дешевше від ринкової ціни.

ЛЕО і гроші від НКРЕКП

Після призначення Вовка до складу НКРЕКП також було призначено Бориса Циганенка, директора ТОВ «Енерджи консалтинг» Григоришина. Після цього комісія кілька разів підіймала всім обленерго тарифи на транспортування електроенергії.

Найбільше підвищення тарифів дозволили «Луганському енергетичному обєднанню» – 361% по першому класу електроенергії. Станом на 1 січня 2016 року цей тариф становить 134,45 грн/МВт·год і є у рази більшим ніж у будь-якої іншої компанії.

Енергопередаюча компанія

Тарифи на передачу станом на 01.01.2016, 1 клас напруги, грн/МВт·год

ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання»

134,45

ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго»

62,11

ПАТ «Сумиобленерго»

61,67

ДП «Придніпровська залізниця»

58,63

ДТГО «Львівська залізниця»

56,00

ДП «Південна залізниця»

51,61

ПАТ «ЕК «Хмельницькобленерго»

51,50

ПАТ «ЕК «Житомиробленерго»

51,07

ПАТ «Вінницяобленерго»

50,03

ПАТ «Чернігівобленерго»

48,53

ПАТ «Львівобленерго»

48,42

ПАТ «Полтаваобленерго»

47,99

ВАТ «Тернопільобленерго»

47,96

ПАТ «Черкасиобленерго»

45,10

ПАТ «Миколаївобленерго»

44,51

ДП «Одеська залізниця»

43,25

ПАТ «Кіровоградобленерго»

43,11

ПАТ «Закарпаттяобленерго»

40,79

ПАТ «Прикарпаттяобленерго»

40,05

ТОВ «Енергія-Новий Розділ»

38,97

ПАТ «ЕК Одесаобленерго»

32,71

ПАТ «ЕК «Херсонобленерго»

31,50

ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»

30,52

ДТГО «Південно-Західна залізниця»

30,43

ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго»

26,33

ПАТ «ДТЕК «Дніпрообленерго»

24,11

ПАТ «Волиньобленерго»

23,65

АК «Харківобленерго»

23,60

ПАТ «Рівнеобленерго»

20,53

ДП «Донецька залізниця»

20,42

ПАТ «Київобленерго»

17,36

ДП «Регіональні електричні мережі»

17,10

ВАТ «Запоріжжяобленерго»

12,84

ПАТ «ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля»

12,38

ТОВ «ДТЕК Високовольтні Мережі»

11,35

КП «Міські електричні мережі

10,13

ПАТ «Київенерго»

5,94

ДПЕМ ПрАТ «Атомсервіс»

4,59

 

Информация о материале

С начала оккупации Крымского полуострова строительство моста через Керченский пролив стало вопросом номер один для государства-оккупанта.

Принимая во внимание сложность морского и авиационного сообщения между Россией и Крымом в определенные времена года, а также пограничный контроль между Крымом и Украиной, для России мегаважно обеспечить сухопутное сообщение с оккупированным полуостровом.

Именно поэтому Россия продолжает активно строить мост и планирует закончить работы уже в 2018 году.

В соответствии с положениями двусторонних (между Украиной и РФ) и многосторонних международных договоров, строительство Керченского моста является незаконным без согласия Украины.

Причина в том, что Украина как приазовское и причерноморское государство имеет объективный интерес в поддержании традиционного прохода в Азовское море и из него.

С момента оккупации Крыма Россией прошло уже больше двух лет, а Украина так и не предприняла конкретных шагов, чтобы остановить строительство моста через Керченский пролив.

Очевидно, что органы государственной власти не используют для этого всех механизмов, которые являются возможными и релевантными с точки зрения международного права. Таких механизмов – как минимум три.

Механизм первый. Консультативное заключение Международного суда ООН

В целом Международный суд (МС) ООН (находится в Гааге) уполномочен выносить, во-первых, юридически обязательные решения и, во-вторых, консультативные заключения по юридическим вопросам (рекомендательного характера).

Для того чтобы этот суд начал рассматривать дело по существу (то есть для вынесения юридически обязательного решения), необходимо согласие сторон спора на передачу дела на рассмотрение суда.

Очевидно, что Россия такого согласия не даст, и это является основным барьером, который реально блокирует для Украины вынесение юридически обязательного решения.

Впрочем, не все еще потеряно:

Украина может использовать этот авторитетный международный суд с универсальной юрисдикцией путем применения процедуры вынесения им консультативного заключения.

Несмотря на то, что консультативные заключения Международного суда ООН не имеют юридически обязательного характера, они являются достаточно авторитетными документами в международном праве.

Такие выводы используются государствами для аргументации своей международно-правовой позиции.

К тому же, как показывает практика, процедура вынесения консультативных заключений Международным судом ООН является значительно более быстрой и менее отягощенной, чем процедура принятия решений по существу дела.

Что необходимо сделать Украине:

Международный суд ООН может выносить консультативные заключения по запросу органов и специализированных учреждений ООН. Запросить такое консультативное заключение может, например, Генеральная ассамблея ООН принятием решения о запросе простым большинством голосов.

Для использования этого механизма (с целью удачного голосования для Украины) необходимо провести взвешенную дипломатическую кампанию, что является обычным делом в практике государств, которые выносят определенные инициативы на международный уровень.

Другим инструментом передачи запроса на вынесение консультативного заключения МС ООН может быть такое специализированное учреждение ООН, как Международная морская организация.

Однако подача запроса от Генассамблеи ООН – более желательный вариант для Украины, хотя и технически более сложный.

Проблема передачи запроса на консультативное заключение от специализированных учреждений ООН заключается в том, что не всегда, по мнению суда, предмет запроса соответствует компетенции того или иного учреждения.

Так, например, в ситуации передачи запроса Всемирной организацией здравоохранения в 1993 году в отношении правомерности использования ядерного оружия с учетом влияния на здоровье и окружающую среду суд отметил, что указанное специализированное учреждение действовало за рамками своей компетенции. Позже тот же суд принял запрос на рассмотрение, однако уже от Генассамблеи ООН. Консультативное заключение относительно правомерности применения ядерного оружия мир увидел 8 июля 1996 года.

Таким образом, одним из вариантов реагирования Украины на события, происходящие в Керченском проливе, безусловно, является возможность обращения в Международный суд ООН за консультативным заключением через ее дипломатические каналы.

Наличие такого заключения будет серьезным преимуществом при планировании дальнейшей стратегии возвращения Крыма Украине в целом, а не только в контексте конкретной ситуации в Керченском проливе.

Механизм второй. Арбитраж ad hoc

Речь идет о создании специального суда и инициировании рассмотрения дела по иску Украины к России, поскольку строительство моста через Керченский пролив может как минимум привести к ущемлению свободы судоходства и повлечь значительный ущерб для морской среды.

Создание такого суда возможно согласно Конвенции по морскому праву 1982 года.

Хотя Россия и не определилась со способами урегулирования споров согласно этой конвенции, инициирование арбитражного разбирательства дела возможно в соответствии с приложением VII указанной конвенции.

Для этого Украине нужно прежде всего начать процедуру обмена мнениями по урегулированию спора посредством переговоров или другими мирными средствами. Такая процедура обязательна для сторон спора.

В случае отсутствия какого-либо положительного для Украины результата наше государство может начать процедуру образования арбитража в соответствии с приложением VII указанной конвенции.

Арбитраж будет состоять из пяти арбитров, назначаемых сторонами по договоренности, а в случае ее отсутствия – Международным трибуналом по морскому праву.

Например, арбитраж по делу «Нидерланды против России» относительно судна «Arctic Sunrise», созданный на основании Приложения VII, в 2015 году завершил рассмотрение этого дела.

Арбитраж установил свою компетенцию рассматривать данный спор и признал совершение со стороны России ряда нарушений Международной конвенции по морскому праву 1982 года и право Нидерландов на получение компенсации.

Решение арбитража на основании Приложения VII является окончательным и обязательным для сторон спора согласно ст. 296 указанной конвенции и Уставу ООН.

Механизм третий. Применение временных мер обеспечительного характера

Также еще до начала инициирования арбитражного разбирательства дела, описанного выше, Украина может поднять вопрос о применении временных мер для обеспечения своих прав в споре или предупреждения серьезного вреда для морской среды.

Например, в случае строительства моста через Керченский пролив возможно решение о запрете дальнейшего строительства до момента разрешения межгосударственного спора по существу.

Так, еще до образования арбитража любой суд или арбитраж по договоренности сторон может принять решение о мерах обеспечительного характера.

В случае, если такая договоренность не будет достигнута между Украиной и Россией в течение двух недель со времени подачи просьбы о временных мерах, что является наиболее ожидаемым результатом, вопрос о принятии таких мер может быть вынесен на рассмотрение Международного трибунала по морскому праву, который находится в Гамбурге.

В таком случае этот трибунал обяжет Россию приостановить строительство моста, пока вопрос не будет решен по существу компетентным судом или арбитражем.

Важно, что каждый из описанных выше инструментов не блокирует использование других. Даже более того,

Украина должна немедленно задействовать все три механизма одновременно, чтобы остановить агрессора.

Но самое главное – времени остается мало. А поэтому украинскому правительству стоит действовать уже сегодня.

Информация о материале
  1. Дети войны: как Россия привлекает украинскую молодежь с временно оккупированных территорий к террористической деятельности
  2. Врачебные ошибки в Украине: ничтожный шанс на компенсацию
  3. Украинский конфликт: как не дать Путину карт-бланш
  4. Суд залишив «єрємєєвцям» 1,5 гектара, які оточення Кернеса-Добкіна вивело через кооперативну схему