Главная

Ми їх душили-душили: Як влада бореться з антикорупціонерами

31 березня на сайті НАЗК закінчився термін подачі річних е-декларацій за 2017 рік. Вперше разом із держслужбовцями та народними депутатами свої статки показали і громадські активісти.

Хотілося якнайкраще – вийшло як завжди. Саме так можна охарактеризувати історію з запровадженням електронного декларування для активістів.

Починалося все так. 23 березня 2017 року Верховна Рада скасувала подачу електронних декларацій для військовослужбовців. Водночас депутати протягнули інші зміни до закону «Про протидію корупції».

Зокрема, зобов'язали показувати статки членів антикорупційних громадських організацій та іноземців-членів наглядових рад українських державних компаній.

Здавалося б, що в цьому поганого? Адже той, хто вимагає прозорості від влади, має і сам показати, що набуває статки законно.

Можливо, за кордоном така деклараційна домовленість між владою та громадянським суспільством працювала б ефективно та злагоджено. Хоча в жодній країні світу громадський сектор не декларується в одній системі з чиновниками.

Але в Україні, де чиновники не просто не хочуть боротися з корупцією, а ще й ображаються та запам'ятовують тих, хто публічно розказує про їх схеми й махінації, електронне декларування для активістів може стати інструментом тиску та маніпуляцій.

Адже не минуло й доби, як наближені до Банкової політтехнологи почали кампанію з дискредитації громадських активістів.

Микола Давидюк, політолог: «Влада чи не вперше об'єдналася в цьому скликанні проти чогось. Вони не були такі єдині проти Росії, як проти антикорупціонерів».

Ми проаналізували, навіщо влада насправді впровадила е-декларування для громадських організацій і розбірали перші атаки на антикорупціонерів.

А перед цим з'ясуємо – що ж таке антикорупційні громадські організації та їхні активісти?

Що таке «громадська організація»?

Закон України «Про громадські об'єднання» визначає:

Громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення й захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

Громадська організація – це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Ключова характеристика громадських організацій полягає в тому, що держава ніяк не втручається в їхню діяльність. Однак, якщо громадські організації мають статус юридичної особи, вони можуть фінансуватися з державного чи місцевих бюджетів. При цьому їм треба обов'язково звітуватися про цільове використання державних грошей.

Зовсім інша історія з антикорупційними громадськими організаціями, гроші яких держава почала рахувати саме через електронне декларування.

Переважна кількість антикорупційних громадських організацій існує на гроші міжнародних донорів. Жодної гривні з державного бюджету України на них не витрачається.

Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки: «Чиновник, який іде на державну посаду, зобов'язується виконувати певні функції. Вони надають йому певні повноваження, але й накладають певні обов'язки. Будь-яке розпорядження державними коштами передбачає повне звітування і повну відкритість.

Маємо іншу ситуацію з антикорупційними активістами. Їм держава не платить жодної копійки. Навпаки – їхня діяльність якраз спрямована на те, щоб відстежувати, наскільки ефективно держава справляється чи не справляється з цим контролем».

Антикорупційні громадські організації фінансуються спеціальними програмами від країн Євросоюзу та Америки або приватними фондами з підтримки та розвитку демократії. Ці програми називаються «грантами» і виділяються під конкретні проекти та цілі громадської організації.

Антикорупціонери теж відкрито звітуються за цільове використання грошей, але в першу чергу перед донорами, у яких ці гроші взяли, та перед людьми, які слідкують за діяльністю громадської організації.

Саме від слова «грант» політтехнологи розробили популярний вислів «грантоїди» або «грантожери», який приклеюють до громадських активістів у соціальних мережах та ЗМІ.

Парадоксально, але попри те, що ярлик «грантожерів» системно чіпляють саме громадським активістам, насправді найбільшим «грантожером» в Україні є… влада.

Згідно з дослідженням «Економічної правди», найбільше донорської допомоги від міжнародних партнерів отримують державні органи.

Із загальної суми зареєстрованих проектів у 3,6 мільярди доларів на проекти в державному секторі передбачено близько 3,1 мільярди або 87% від загальної суми допомоги (дані за 2016-2017 роки).

А от громадським організаціям за останні два роки виділено близько 214 мільйонів доларів, тобто 6% від загальної суми донорської допомоги. І з цих грошей активісти громадських організацій платять податки в державний бюджет.

Водночас донорські гроші, які отримує влада на державні проекти, в Україні ніяк публічно не контролюються. У зв'язку з цим, наші чиновники неодноразово потрапляли в гучні міжнародні скандали.

Свого часу представництво ЄС виділило 720 тисяч євро на проект «Житло для переселенців» за ініціативи мерії міста Слов'янськ. Гроші мали витратити на будівництво гуртожитків для переселенців. Але гроші так і лишилися на рахунках мерії, а будівництво «заморозилося».

«Нічого кращого великий спеціаліст пан Зонтов (Олег Зонтов, у 2014-2015 роках секретар Слов'янської міськради – УП) не вигадав, як продати євро і залишити в себе на рахунку гривні, які за тиждень втратили свою цінність», – заявив народний депутат Олег Недава.

Сам же Зонтов звинувачення відкинув, мовляв, тоді закон зобов'язував його зберігати гроші в національній валюті, і звинуватив у ситуації нинішню владу Слов'янська.

Пригадаймо і те, що в лютому 2018 року ЄС закрив проекти модернізації прикордонних контрольно-пропускних пунктів з Україною. Адже на кінець 2017 року жоден із цих шести проектів не було завершено, хоча ЄС надавав фінансування на суму 29,2 мільйонів євро.

Однак нині «під прицілом» суспільної уваги опиняються не чиновники, які освоюють грантові кошти чи декларують церкви, витвори мистецтва та мільйонні заощадження, а саме громадські організації, які порушують тему корупції у владі. І ось чому.

Помста за активність

Найбільш активними антикорупційні громадські організації стали після Революції Гідності у 2014 році. Тоді стало зрозуміло, що чиновники швидко оговталися, зорієнтувалися в нових умовах і продовжили використовувати старі корупційні схеми.

Український правознавець Микола Хавронюк вважає, що впровадження електронного декларування для антикорупційних активістів може бути своєрідною помстою влади. Адже саме громадські організації найбільше наполягали на необхідності електронного декларування для чиновників.

Яке, між іншим, вперше за 26 років незалежності може створити реальні проблеми для декларанта із сумнівними заробітками – від штрафу до в'язниці.

Микола Хавронюк: «Була ціль залякати антикорупційних активістів, щоб вони не були такими активними. Адже е-декларування існує паралельно з контролем, моніторингом і з адміністративною та кримінальною відповідальністю.

Але ж ми знаємо, що відповідальність у нас застосовується вибірково. І тепер будь-хто може подати заяву про вчинення якимось громадським активістом злочину, передбаченого статтею 366-1.

Нехай його потім викликають, перевіряють, ведуть розслідування, аби створити йому неприємності і відволікти від антикорупційної діяльності. Це боротьба в стилі «козаки-розбійники».

Політолог Микола Давидюк переконананий: е-декларування для антикорупційних активістів – ніщо інше, як продумана політтехнологія. На думку фахівця, вона спрацювала одразу ж після подання активістами декларацій.

«Влада вдарила по антикорупціонерах, запровадивши негативний тренд і низку кліше. Мовляв, усі антикорупціонери такі погані, такі ж, як і влада. Всі антикорупціонери злодюги, тому що вони купували квартиру за 5 тисяч і будинки по тисячі квадратів.

Медіапростір працює в цьому випадку на користь влади. Сьогодні ми не обговорюємо, хто з депутатів скільки нажив за рік, хоча там мільйонні суми, там десятки мільйонів. Ми сьогодні говоримо про активістів, тобто фокус змінено».

Полювання на статки антикорупціонерів почалося щойно ті подали перші декларації. Із постів Facebook-блогерів новини про незадеклароване майно та високі зарплати активістів кочували до деяких ЗМІ і навпаки.

За коментарем до фігурантів повідомлень ніхто не звертався. Попри свою відверту маніпулятивність, ці новини викликали резонанс та обурення в суспільстві.

Спецпроект «Вибори вибори» зібрав кілька історій антикорупціонерів та попросив їх пояснити претензії з боку журналістів і блогерів.

Чи не першій за декларацію дісталося співзасновниці Центру протидії корупції Дар’ї Каленюк. Повідомлення про її начебто численну незадекларовану нерухомість з’явилося на сторінці блогера Андрія Дзиндзі ще 30 березня:

«Як і прогнозувалося, ті, що декларують максимальну відкритість та боротьбу з корупцією, коли справа стосується них самих, починають мухлювати зі своїми статками!».

Автор розповів, що активістка нібито переписала на чоловіка та його матір-пенсіонерку квартиру в Києві, а також не задекларувала нерухомість у Житомирській та Івано-Франківський областях. Як годиться, до поста прикріпив витяги з державного реєстру.

Маніпуляцією щодо її майна Дар’я не здивована, адже переконана, що саме це й було головною метою е-декларування для активістів. «Я мешкаю в однокімнатній квартирі на Дарниці з чоловіком і з двома дітьми,» – розповідає активістка про квартиру, якою володіє разом із чоловіком.

Квартиру, зареєстровану на чоловіка та його матір, було придбано на заощадження свекрухи. «Чоловік також задекларував половину однокімнатної квартири в Києві, яку придбала його мама ще позаминулого року. Це була інвестиція в новобудову. Фактично, квартира, придбана мамою чоловіка, зареєстрована на обох».

Каленюк пояснює: нібито не задекларована нею нерухомість насправді їй і не належить: «У чоловіка є третя частина квартири в Івано-Франківську, яку приватизувала його родина ще в 1994 році. У моєї мами, наприклад, є будинок і земельна ділянка в селі.

Мама нещодавно придбала цей будинок, хоча насправді вона в ньому народилася, і з 50-60-х років він був переписаний на інших родичів, які померли. Вона, фактично, за ті кошти, які все життя вкладала, придбала його, щоб там на пенсії мешкати, щоб було куди онукам приїжджати».

Виконавча директорка ЦПК переконана: блогер просто взяв витяги з реєстрів на імена її родичів, аби маніпулювати в мережі цими документами. У результаті новина набрала понад чотири сотні репостів та величезну кількість негативник коментарів.

Справжньою сенсацією для соціальних мереж стала електронна декларація редакторки Громадського руху ЧЕСНО Ірини Федорів. У Facebook та інтернет-сайтах масово поширювалась інформація, що 31 грудня 2017 року Ірина купила квартиру під Києвом усього за 59 доларів за метр квадратний.

Найбільше декларація Федорів вразила депутатів від «Радикальної партії» Андрія Лозового та Ігоря Мосійчука. Вони звинуватили її в заниженні вартості квартири і навіть у несплаті податків.

«От чого грантоєди пісяли кип'яточком за скасування електронних деклярацій для себе – боялися, що люди знатимуть правду», – написав у своєму Facebook нардеп Андрій Лозовий.

Сама ж Ірина Федорів була шокована тим, як їй пощастило з купівлею нерухомості та ще й у Новорічну ніч. Пояснює: насправді цю квартиру в селищі Коцюбинське під Києвом придбала 12 років тому. До того ж, була її інвестором, тому й купила дешевше, ніж «готову» – за площу а 78,4 квадрати віддала 45 тисяч доларів.

Хибні дані у її декларації виникли через збій системи: «Банальна системна помилка сайту НАЗК – і #зрада понеслася соцмережами. Політики та їхні ЗМІ не будуть дотримуватися якихось стандартів чи методології. У них головне завдання – зробити так, щоб дискредитувати антикорупціонерів в очах суспільства.», – каже Федорів.

Представниця руху ЧЕСНО переконана: сенсацію про неї «роздули» через активну боротьбу з дерибаном земель та лісу на Приірпінні:

«Якщо по той бік лісу, де я живу, я воюю з двічі підозрюваним мером Ірпеня Карплюком, то по інший бік лісу підтримую мою колегу Віту Думанську, яка воює за ліс і за озеро, на яке накинули оком радикали з їхнім ГО «Біличанський рибалка».

Тому абсолютно закономірно, що мене з любов'ю поливали зразу з двох партійних мінометів – «Нових облич» і «Радикальної партії».

Тепер Федорів має сім днів, щоб виправити помилку в декларації: «Я обов'язково це зроблю. Сподіваюся, що система НАЗК не дасть збій цього разу».

«Прискіпалися» і до нерухомості голови Ради громадського контролю НАБУ та активіста «Автомайдану« Романа Маселка.

Журналісти інформаційного агентства «Українські новини» приписали йому пару зайвих орендованих квартир. В одній із таких нібито сам мешкає трьохмісячний син антикорупціонера.

«Мене це дуже розсмішило. Насправді в мене є третя частина приватизованої квартири ще в 1996 році у Львівськиій області, у моєї дружини є четверта частина приватизованої квартири в Харкові, а разом ми живемо тут, у місті Києві, й орендуємо невеличку квартиру разом із моєю дружиною та трьохмісячим сином, – каже Маселко. – А в повідомленні виходило, що мій син ще окремо орендує квартиру самостійно. Дуже гордий, що син у трьохмісячному віці вже може собі дозволити самостійно орендувати квартиру та жити окремо».

При цьому активіст переконаний, що ця маніпуляція зроблена навмисно: «Вона настільки абсурдна... Не вірю, що людина, яка це робила, настільки тупа, що не може збагнути, про що йдеться. Тому, допускаю, що все-таки був злий намір».

Якщо ж до нерухомості не підкопатися, то акцент робиться на зарплаті активістів. Наприклад, Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine фігурує в медіа як декларант-мільйонер: «Говорять про якихось 1,5 мільйона гривень моїх статків. Навіть беручи мої статки і дружини, яка не має жодного стосунку до боротьби з корупцією, там важко знайти 1,5 мільйона. Просто береться загальна цифра й округлюється в більшу сторону. При цьому ніхто не вираховує податків, сплачених як із заробітної плати, так і з діяльності підприємця.

Водночас підвищена увага до декларацій активістів не стала для Юрчишина сюрпризом.

«Було очікувано, що запускатимуться меми у форматі «активісти не допомагають армії», «дивіться, скільки вони заробляють, більше, ніж президент». Це зміщення акцентів і намагання спонукати ненависть людей до громадських активістів», – вважає він.

Бути чи не бути е-декларуванню активістів?

Варто зауважити, що за кілька днів до закінчення терміну декларування влада таки заговорила про скасування цієї норми для активістів. Цьому передувала реакція іноземної спільноти.

Реагуючи на аргументи міжнародних партнерів, президент Петро Порошенко попросив парламент скасувати е-декларування для антикорупціонерів. Голосування мало відбутися 3 квітня, та народні обранці відмовилися навіть ставити скасування цієї норми на порядок денний.

Навіть якщо нардепи таки зберуться і проголосують за відміну декларування, антикорупційні активісти, що встигли показати свої статки, залишаться під прицілом.

Адже інформація на сайті НАЗК зберігатиметься протягом 5 років з моменту публікації. Крім державного реєстру, ці дані підтягуються на сайти, які створили самі ж активісти, аби моніторити статки чиновників.

Для світу вся ця ситуація, очевидно, служить тривожним показником.

Єврокомісар з питань розширення європейської політики та сусідства Йоганнес Хан зазначив, що декларування для активістів суперечить європейському вектору України. Сполучені Штати Америки також закликали скасувати закон, який створює тягар та тиск на громадянське суспільство.

Та незважаючи ні на що, влада продовжуватиме розганяти недовіру людей до громадських активістів, вважає політолог Микола Давидюк:

«У цьому випадку медіапростір працює на користь влади. Вони виписали все, чим хочуть вдарити по антикорупціонерах. Чиясь квартира може бути не більша за собачу будку, як казав Порошенко. Якщо перевести її в реальні ціни навіть сьогодні, вона не конкуруватиме з жодним житлом жодного депутата. Але їхнє медіаохоплення значно більше, ніж в активістів. Вони володіють каналами і запускають те, що хочуть».

Активісти ж називають цю ситуацію нічим іншим, як війною світоглядів. Поки депутати змагатимуться в популізмі, громадський сектор і надалі буде жити та працювати прозоро. Тим паче, що справжніх сенсацій та розкошей у деклараціях антикорупціонерів так і не знайшли.

Информация о материале

Опубликовано: 10 апреля 2018

Мечтатель-хохол. Откуда берутся мысли о появлении мессии в украинской политике

Рок-музыкант Святослав Вакарчук, который проходит обучение в Стэнфордском университете в рамках Программы подготовки новых украинских лидеров, специально прилетел из США, чтобы встретиться со студентами Киево-Могилянской академии и поговорить с ними о политике

Я не буду пересказывать, о чем шел разговор – любой желающий найдет в интернете публикации очевидцев. Для меня популярность Вакарчука среди политически озабоченной публики и появление его имени в социологических опросах в числе кандидатов в президенты Украины с высоким рейтингом это только повод. Повод поговорить о том, как часто украинские граждане, достигшие совершеннолетия и продолжающие взрослеть и набираться жизненного опыта, умудряются сохранять невинность в своих представлениях о государственном устройстве и том месте, которое занимает в нем политика.

Политика, как известно, грязное дело. Что ищут в ней романтические натуры – вопрос. Возможно, не совсем то, что находят в итоге. Но куда интереснее, что находят широкие массы в том, что вопреки заповеди «не сотвори себе кумира» готовы пойти за человеком, который: а) красиво говорит; б) хорошо выглядит. И все, собственно.

Как свидетельствует доклад Института социологии Национальной академии наук (НАНУ) «Украинское общество: мониторинг социальных изменений, 1992–2016», около 50% опрошенных граждан или не разбираются в идеологиях, или не поддерживают ни одной, или не определились ни с одной, которую готовы поддерживать.

Этим данным опроса два года.

То есть, каждому второму избирателю все равно, гарантирует ли его кумир право на частную собственность, считает ли необходимым увеличить роль государства во всех сферах жизни общества без исключения или, напротив, выступает за то, чтобы свести государственное вмешательство до минимума и в качестве жизнеутверждающего примера для будущих поколений предлагает отменить выплату пенсий, например.

Возможно, наивность и мечтательность являются основополагающими чертами украинского национального характера, раз наивный мечтатель и политический неудачник Виктор Ющенко ценится среди опрошенных сотрудниками Института социологии НАНУ выше всех президентов Украины (сравнивается уровень поддержки во время пребывания в должности — Фокус).

Трудно назвать наивность характерной чертой Виктора Януковича, который железной поступью шел к осуществлению своих мечтаний. Тем не менее, согласно данным социологических опросов, он занимает второе место: украинцы оценивали его деятельность ниже Ющенко, но выше, чем Порошенко, который удостоился третьей строчки в рейтинге популярности. А на последнем, четвертом месте оказался самый успешный украинский президент – Леонид Кучма.

Леонид Кравчук в рейтинг не попал, так как опросы начали проводиться в 1994 году.

С другой стороны, казус Ющенко мог сыграть свою роль в том, что если в 1994 году только 25% украинцев считали, что в нашей стране нет ни одного политического лидера, способного эффективно управлять государством, то в 2016-м таких стало уже 60%. Хотя Янукович тоже наложил отпечаток на такое отношение народа к элите, надо полагать.

В заключение приведу одну цитату из выступления Вакарчука перед студентами.

«Я прожил достойно, честно, никогда не стремился к власти. Я был первым человеком в Украине, который добровольно отказался от власти. Поэтому она меня не интересует. У меня нет, не существует властных амбиций. Я буду применять тот способ для изменения страны, который будет эффективным для этого, и никто меня в этом не остановит».

Наивный мечтатель, это в лучшем случае.

Считается, что человеком движут три основных инстинкта: сексуальный инстинкт, инстинкт власти, инстинкт самосохранения. Отказавшись от мандата депутата Верховной Рады в 2008 году, а вместе с ним лишившись депутатской неприкосновенности, Вакарчук доказал, что у него отсутствует инстинкт самосохранения, чрезвычайно развитый среди популяции украинских парламентариев. Об отсутствии у него инстинкта власти он сам сказал, обращаясь к студенческой аудитории. Остается сексуальный инстинкт.

Информация о материале

Опубликовано: 10 апреля 2018

Второй фронт Приватбанка

Сообщение о том, что Приватбанк подал в суд на своего бывшего аудитора, выглядит логичным продолжением попыток нового руководства банка восстановить справедливость и наказать виновных в выведении средств из банка, которое стало причиной его национализации.

Действительно, список ответственных за произошедшее не так уж и велик: акционеры, организовавшие махинации, аудитор, не отразивший их в отчете, и куратор НБУ, не заметивший происходящего. В декабре 2017 г. Приватбанк подал иск в Высокий суд Лондона против своих бывших акционеров и аффилированных с ними компаний. Теперь дошла очередь и до компании PricewaterhouseCoopers (PwC), которая с середины 1990-х и до момента национализации проверяла финансовую отчетность Приватбанка. Новый менеджмент финучреждения намерен доказать не просто халатность бывшего аудитора, не заметившего махинаций в банке, но и его причастность к этим махинациям. Если ему это удастся, это будет крупный аудиторский скандал со времен краха компании «Артур Андерсен», после которого большая пятерка аудиторских компаний стала большой четверкой. Но доказать сговор аудитора с клиентом гораздо сложнее, чем банальный недосмотр проверяющего.

Приватбанк подал иск в районный суд Никосии, обвинив кипрскую PricewaterhouseCoopers Limited и ее украинское подразделение в нарушении их обязанностей в ходе проверки финансовой отчетности банка за 2013–2015 гг. Вести дело будут международная юридическая компания Quinn Emanuel Urquhart& Sullivan (Великобритания) и кипрские юридические фирмы Antis Triantafyllides&Sons и Chrysses Demetriades&Co. Сумма искового заявления — 3 млрд долл. США. Желание Приватбанка судиться с бывшим аудитором не в Украине понятно — здесь правит бал экс-собственник, регулярно инициирующий очередные судебные рассмотрения, касающиеся Приватбанка, и с завидным постоянством их выигрывающий. Надеяться на независимость и беспристрастность «украинской фемиды» в данном случае глупо. Но и Кипр не лучшая из возможных юрисдикций, несмотря на то, что с поправками там действует английская правовая система.

«Кипр — отличное место для обороны и очень плохое для нападения. Судебные процессы в кипрских судах очень сложны и процессуально запутаны. Дело может слушаться годами, потом уходить в апелляцию, возвращаться в первую инстанцию и опять слушаться годами. Одно из дел рассматривается, например, уже почти 30 лет. Я думаю, что дело Приватбанка будет рассматриваться в лучшем случае 5–7 лет, — рассказал ZN.UA партнер МЮФ Kinstellar Константин Ликарчук. — Итог рассмотрения этого дела, наиболее вероятно, Высоким судом в Лондоне принят не будет хотя бы потому, что там, во-первых, несколько другой предмет рассмотрения, а во-вторых, лондонское дело закончится задолго до того, как Кипрский суд приступит к рассмотрению дела Приватбанка по сути».

Как утверждает источник ZN.UA в Минфине, данная юрисдикция для этого судебного рассмотрения была выбрана, потому что именно через Кипр проходила большая часть тех сделок, которые вызвали вопросы у нового руководства Приватбанка и не насторожили его бывшего аудитора. А три миллиарда, которые банк хочет получить от PwC, — сумма этих сделок. И пусть читателя не смущает, что претензии банка к аудиторам больше, чем его же претензии к экс-акционерам. Очень скоро, по нашим данным, Высокому суду Лондона будут представлены дополнительные кейсы о злоупотреблениях бывших собственников банка, и сумма претензий к ним вырастет.

Но в отличие от «лондонского» дела, перспектива взыскания с аудитора трех миллиардов сомнительна. Доказать вину аудитора в нанесении убытков банку, а не только в нарушении обязанностей во время проверки финансовой отчетности, очень сложно. А сама по себе профессиональная халатность при других обстоятельствах убытков банка могла и не повлечь.

«Компания может требовать от аудитора как возмещения оплаты услуг компании-аудитора, так и возмещения понесенного ущерба. Главное в данном случае — доказать обоснованность взыскиваемой суммы. Если доказать оплату услуг аудитора обычно довольно просто, то чтобы доказать сумму понесенного ущерба, придется постараться: нужно предоставить доказательства, как действия аудиторов повлияли на убытки предприятия, обосновать эти самые убытки и прочее, — говорит управляющий партнер ЮК «Касьяненко и партнеры» Дмитрий Касьяненко. — Вообще доказать вину аудитора — дело довольно сложное, так как аудиторы делают свои отчеты на основании документации, что была предоставлена менеджментом и бухгалтерией. Поэтому для начала нужно найти виновного в проверяемой компании».

В ходе разбирательства, погубившего «Артур Андерсен», например, было доказано, что аудитор не просто подтверждал липовую отчетность компании «Энрон», но и уничтожал документы, связанные с ее аудитом и относившиеся к предмету расследования. То есть был доказан факт сговора аудитора и клиента. Мы не знаем, есть ли подобные доказательства у банка, но его договор с бывшим аудитором наверняка составлялся с учетом всех возможных претензий со стороны клиента.

«Основываясь на практике, могу сказать, что, как правило, в контрактах с аудиторами последние стараются ограничивать размеры своей ответственности суммами гонораров или предусматривают какую-то кратность возмещения ущерба в зависимости от суммы гонорара. Однако это не исключает принятия судом решения о взыскании полноценных сумм ущерба. Также стоит отметить, что дисклеймеры договоров аудиторов обычно содержат ограничительные положения, касающиеся того, что выводы делаются на основании предоставленной компанией информации, а также информации, полученной в результате проведенной деятельности и анализа проведенных операций, — объяснил ZN.UA управляющий партнер АО «Коннов и Созановский» Алексей Иванов. — Безусловно, можно ожидать, что каждая из сторон будет использовать все аргументы, обосновывающие их правовую позицию, и компания PwC, конечно же, использует ограничительные положения, содержащиеся в ее контрактах».

Так как PwC — компания с богатой историей и большим количеством подразделений, она уже не раз сталкивалась с исками от недовольных клиентов. Некоторые споры были урегулированы вне суда за суммы с шестью нолями, некоторые — за нераскрытые суммы. Но если Приватбанк рассчитывал на подобный исход, то выбор Кипра в качестве юрисдикции был ошибкой, ведь длительное рассмотрение дела для госбанка — это постоянные траты государственных денег, а для аудитора большой четверки — незначительная статья расходов и хорошая альтернатива сделке с истцом. Конечно, были и миллиардные взыскания, которые приходилось платить PwC, но речь всегда шла о штрафах, налагаемых на компанию, а не о выплате исковых требований. Правомерность которых еще надо доказать суду.

Новый председатель правления Приватбанка Петр Крумханзл, комментируя подачу иска, отметил: «Абсолютная неспособность PwC выявить в банке операции мошенничества в течение многих лет привела к тому, что практически весь корпоративный портфель банка не обслуживается и не имеет соответствующего залогового обеспечения». Аудитор за словом в карман не полез и напомнил банку, что в своем аудиторском заключении по финансовой отчетности Приватбанка за 2015 г. сделал предупреждение о банковских операциях со связанными лицами.

Правда, предупреждением это сложно назвать. Скорее, объяснением, что аудитор не смог завершить оценку операций со связанными лицами, так как не получил достаточных аудиторских доказательств, а еще что оценка была проведена в соответствии с требованиями стандарта МСБО 24, критерии определения связанных лиц которого отличаются от критериев Налогового кодекса Украины и постановления НБУ №315. Конечно, придраться будет к чему, тем более что претензии банка не ограничиваются только 2015 г., но и касаются отчетности за более ранние периоды. В то же время надо осознавать, что доказательство вины аудитора — это очень сложный процесс, ведь аудитор не пишет отчет, он лишь подтверждает его.

«Аудиторский отчет Приватбанка основывался на международных стандартах. Такого рода аудиторское заключение должно включать раздел «Ответственность руководства за финансовую отчетность». В этом разделе заключения описана ответственность руководства банка за подготовку данной финансовой отчетности и за систему внутреннего контроля, которая, по мнению руководства, необходима для подготовки финансовой отчетности, не содержащей существенных искажений вследствие недобросовестных действий или ошибок, — объяснила ассоциированный партнер адвокатской фирмы Goro legal Анна Вовченко. — Если финансовая отчетность подготовлена в соответствии с концепцией достоверного представления, описание ответственности руководства за подготовку финансовой отчетности в аудиторском заключении должно содержать указание на «подготовку и достоверное представление данной финансовой отчетности» или «подготовку финансовой отчетности, дающей правдивое и достоверное представление», в зависимости от обстоятельств».

То есть аудитор в суде наверняка будет говорить, что полагался на предоставленную менеджментом банка информацию, провел все необходимые аудиторские процедуры и с оговорками (безусловно, снимающими с него ответственность) эту информацию подтвердил. Экспертиза с огромной вероятностью подтвердит, что выводы, сделанные аудитором на основе предоставленной информации, были верны. И в таком случае ничего серьезнее, чем халатность, предъявить PwC банк не сможет. Но и тут могут возникнуть вопросы.

По мнению юристов, государство должно было следовать несколько иной стратегии, если хотело доказать халатность PwC. «Следовало возбудить соответствующее уголовное дело на территории Украины, скажем, по статье «халатность». И в случае, если в рамках этого дела были бы собраны надлежащие доказательства о том, что халатность имела место, то виновные должны были бы понести ответственность. При этом в рамках данной процедуры должен был бы быть заявлен и рассмотрен гражданский иск о взыскании убытков, — считает адвокат юрфирмы «Ильяшев и Партнеры» Андрей Литвин. — Я о таком уголовном деле еще не слышал, и уж точно по нему еще нет приговора. Тем временем в отсутствие приговора, в обход обычных уголовно-правовых процедур пытаются получить вот такое решение суда на Кипре. С юридической точки зрения это выглядит, мягко говоря, немного необычно».

Действительно, на сегодняшний день в Украине никто PwC ни в чем не обвиняет. Мы помним, как после национализации Приватбанка чиновники НБУ заявляли, что передали материнской компании PwC доказательства некорректной работы украинской «дочки» аудитора, и ожидали, что украинское представительство PwC вскоре будет закрыто. Этого не произошло, и в июле 2017-го НБУ своим решением исключил украинскую «дочку» ООО «Прайсвотерхаускуперс (аудит)» из Реестра аудиторских фирм, имеющих право на аудит банков. Но в январе с.г. Окружной административный суд г. Киева открыл производство по иску ООО «Прайсвотерхаускуперс (аудит)» к НБУ о неправомерности этого решения. Суд еще идет, и аудитор уверен в том, что правоту свою докажет. По их словам, они неоднократно просили регулятора предоставить конкретные замечания к качеству аудита и доказательства, демонстрирующие недостоверность финансовой отчетности, но ничего не добились.

Сложно сказать, какие именно доказательства прислал центробанк материнской компании PwC, но ее руководство нашло причины, позволяющие их проигнорировать. Будем надеяться, что кипрскому суду повезет больше. Во-первых, расследование независимого детективного агентства Kroll не могло не коснуться действий аудитора, многие годы положительно оценивавшего банк, который в итоге пришлось национализировать. Во-вторых, последнее заявление главы НАБУ о том, что «Приватбанк — это фактически финансовая пирамида, которая строилась годами», и что расследование сложное, но оно идет, и подозрения в этом деле точно будут, говорит о том, что и украинские следователи рук не опускают.

Кроме того, рано или поздно появится ряд вопросов к Нацбанку как к основному регулятору/контролеру банковской деятельности в Украине. Как получилось так, что банковский надзор годами не видел возводящуюся «финансовую пирамиду» Приватбанка? Можно предположить, что НБУ стоял во главе поспешной национализации, чтобы скрыть следы своего осознанного бездействия на протяжении многих предшествующих лет. Но это уже другая глава саги о Приватбанке.

При упорстве НАБУ есть надежда, что история с национализацией крупнейшего финучреждения не закончится одними лишь громкими обоюдными обвинениями. Кто-то должен возместить свыше 150 млрд грн, которые государство потратило на докапитализацию банка.

Информация о материале

Опубликовано: 10 апреля 2018

Фірма депутата Кернеса отримала від мерії Кернеса майже 90 мільйонів на реконструкцію площі Свободи

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міськради уклало угоду з ТДВ «Спецбуд-3» щодо реконструкції скверу на майдані Свободи вартістю 88,55 млн. грн.

Про це стало відомо зі звіту про укладання договору та проведення аукціону, який розміщений на порталі системи електронних закупівель «Прозорро».

Проектом реконструкції передбачено: демонтаж елементів тротуарів та паркової інфраструктури; мощення гранітної плитки і мощення бруківки; улаштування гранітних бортів; підвищення комфорту і безпеки пересування, у т.ч. для маломобільних груп населення; збереження площі озеленення, улаштування рулонного газонного покриття, посадка дерев (12 блакитних ялинок, 12 звичайних ялинок та 6 ялівця) і 50 кущів чайної троянди; улаштування малих архітектурних форм (урни, лави); улаштування зовнішнього освітлення; улаштування зливової каналізації з дощоприймальних лотків (з відведенням води в дощеприймальні колодязі) та труб СПІРО ∅ 400 мм; улаштування автоматичного поливального водопроводу; перекладка теплотраси.

На нове покриття площі витратять 61,98 млн. грн. Мова йде про 3334 грн. за влаштування 1 кв.м. покриття площі.

Загальна площа запроектованої території ≈ 3,7876 га.

Будівництва монументального знаку у технічній документації не заплановано.

Субпідрядником під час цих робіт буде ТОВ «Тетра Групп». Ця фірма записана на Аліну Амеліну, Марину Васєху, Віталія Голубєва, Сергія Демиденко. Директор – Руслан Амелін.

Керівником ТДВ «Спецбуд-3» є депутат Харківської міськради від партії «Відродження» Віталій Ганжа.

В 2016 році мерія вже укладала угоду на реконструкцію скверу. Тоді вартість робіт мала скласти 25 млн. грн., а роботи планувало виконувати ТОВ «Вега-Буд» з орбіти впливу депутата міськради від фракції «Відродження» Віталія Ганжи.

Информация о материале

Опубликовано: 10 апреля 2018