31 березня на сайті НАЗК закінчився термін подачі річних е-декларацій за 2017 рік. Вперше разом із держслужбовцями та народними депутатами свої статки показали і громадські активісти.
Хотілося якнайкраще – вийшло як завжди. Саме так можна охарактеризувати історію з запровадженням електронного декларування для активістів.
Починалося все так. 23 березня 2017 року Верховна Рада скасувала подачу електронних декларацій для військовослужбовців. Водночас депутати протягнули інші зміни до закону «Про протидію корупції».
Зокрема, зобов'язали показувати статки членів антикорупційних громадських організацій та іноземців-членів наглядових рад українських державних компаній.
Здавалося б, що в цьому поганого? Адже той, хто вимагає прозорості від влади, має і сам показати, що набуває статки законно.
Можливо, за кордоном така деклараційна домовленість між владою та громадянським суспільством працювала б ефективно та злагоджено. Хоча в жодній країні світу громадський сектор не декларується в одній системі з чиновниками.
Але в Україні, де чиновники не просто не хочуть боротися з корупцією, а ще й ображаються та запам'ятовують тих, хто публічно розказує про їх схеми й махінації, електронне декларування для активістів може стати інструментом тиску та маніпуляцій.
Адже не минуло й доби, як наближені до Банкової політтехнологи почали кампанію з дискредитації громадських активістів.
Микола Давидюк, політолог: «Влада чи не вперше об'єдналася в цьому скликанні проти чогось. Вони не були такі єдині проти Росії, як проти антикорупціонерів».
Ми проаналізували, навіщо влада насправді впровадила е-декларування для громадських організацій і розбірали перші атаки на антикорупціонерів.
А перед цим з'ясуємо – що ж таке антикорупційні громадські організації та їхні активісти?
Що таке «громадська організація»?
Закон України «Про громадські об'єднання» визначає:
Громадське об'єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення й захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.
Громадська організація – це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Ключова характеристика громадських організацій полягає в тому, що держава ніяк не втручається в їхню діяльність. Однак, якщо громадські організації мають статус юридичної особи, вони можуть фінансуватися з державного чи місцевих бюджетів. При цьому їм треба обов'язково звітуватися про цільове використання державних грошей.
Зовсім інша історія з антикорупційними громадськими організаціями, гроші яких держава почала рахувати саме через електронне декларування.
Переважна кількість антикорупційних громадських організацій існує на гроші міжнародних донорів. Жодної гривні з державного бюджету України на них не витрачається.
Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки: «Чиновник, який іде на державну посаду, зобов'язується виконувати певні функції. Вони надають йому певні повноваження, але й накладають певні обов'язки. Будь-яке розпорядження державними коштами передбачає повне звітування і повну відкритість.
Маємо іншу ситуацію з антикорупційними активістами. Їм держава не платить жодної копійки. Навпаки – їхня діяльність якраз спрямована на те, щоб відстежувати, наскільки ефективно держава справляється чи не справляється з цим контролем».
Антикорупційні громадські організації фінансуються спеціальними програмами від країн Євросоюзу та Америки або приватними фондами з підтримки та розвитку демократії. Ці програми називаються «грантами» і виділяються під конкретні проекти та цілі громадської організації.
Антикорупціонери теж відкрито звітуються за цільове використання грошей, але в першу чергу перед донорами, у яких ці гроші взяли, та перед людьми, які слідкують за діяльністю громадської організації.
Саме від слова «грант» політтехнологи розробили популярний вислів «грантоїди» або «грантожери», який приклеюють до громадських активістів у соціальних мережах та ЗМІ.
Парадоксально, але попри те, що ярлик «грантожерів» системно чіпляють саме громадським активістам, насправді найбільшим «грантожером» в Україні є… влада.
Згідно з дослідженням «Економічної правди», найбільше донорської допомоги від міжнародних партнерів отримують державні органи.
Із загальної суми зареєстрованих проектів у 3,6 мільярди доларів на проекти в державному секторі передбачено близько 3,1 мільярди або 87% від загальної суми допомоги (дані за 2016-2017 роки).
А от громадським організаціям за останні два роки виділено близько 214 мільйонів доларів, тобто 6% від загальної суми донорської допомоги. І з цих грошей активісти громадських організацій платять податки в державний бюджет.
Водночас донорські гроші, які отримує влада на державні проекти, в Україні ніяк публічно не контролюються. У зв'язку з цим, наші чиновники неодноразово потрапляли в гучні міжнародні скандали.
Свого часу представництво ЄС виділило 720 тисяч євро на проект «Житло для переселенців» за ініціативи мерії міста Слов'янськ. Гроші мали витратити на будівництво гуртожитків для переселенців. Але гроші так і лишилися на рахунках мерії, а будівництво «заморозилося».
«Нічого кращого великий спеціаліст пан Зонтов (Олег Зонтов, у 2014-2015 роках секретар Слов'янської міськради – УП) не вигадав, як продати євро і залишити в себе на рахунку гривні, які за тиждень втратили свою цінність», – заявив народний депутат Олег Недава.
Сам же Зонтов звинувачення відкинув, мовляв, тоді закон зобов'язував його зберігати гроші в національній валюті, і звинуватив у ситуації нинішню владу Слов'янська.
Пригадаймо і те, що в лютому 2018 року ЄС закрив проекти модернізації прикордонних контрольно-пропускних пунктів з Україною. Адже на кінець 2017 року жоден із цих шести проектів не було завершено, хоча ЄС надавав фінансування на суму 29,2 мільйонів євро.
Однак нині «під прицілом» суспільної уваги опиняються не чиновники, які освоюють грантові кошти чи декларують церкви, витвори мистецтва та мільйонні заощадження, а саме громадські організації, які порушують тему корупції у владі. І ось чому.
Помста за активність
Найбільш активними антикорупційні громадські організації стали після Революції Гідності у 2014 році. Тоді стало зрозуміло, що чиновники швидко оговталися, зорієнтувалися в нових умовах і продовжили використовувати старі корупційні схеми.
Український правознавець Микола Хавронюк вважає, що впровадження електронного декларування для антикорупційних активістів може бути своєрідною помстою влади. Адже саме громадські організації найбільше наполягали на необхідності електронного декларування для чиновників.
Яке, між іншим, вперше за 26 років незалежності може створити реальні проблеми для декларанта із сумнівними заробітками – від штрафу до в'язниці.
Микола Хавронюк: «Була ціль залякати антикорупційних активістів, щоб вони не були такими активними. Адже е-декларування існує паралельно з контролем, моніторингом і з адміністративною та кримінальною відповідальністю.
Але ж ми знаємо, що відповідальність у нас застосовується вибірково. І тепер будь-хто може подати заяву про вчинення якимось громадським активістом злочину, передбаченого статтею 366-1.
Нехай його потім викликають, перевіряють, ведуть розслідування, аби створити йому неприємності і відволікти від антикорупційної діяльності. Це боротьба в стилі «козаки-розбійники».
Політолог Микола Давидюк переконананий: е-декларування для антикорупційних активістів – ніщо інше, як продумана політтехнологія. На думку фахівця, вона спрацювала одразу ж після подання активістами декларацій.
«Влада вдарила по антикорупціонерах, запровадивши негативний тренд і низку кліше. Мовляв, усі антикорупціонери такі погані, такі ж, як і влада. Всі антикорупціонери злодюги, тому що вони купували квартиру за 5 тисяч і будинки по тисячі квадратів.
Медіапростір працює в цьому випадку на користь влади. Сьогодні ми не обговорюємо, хто з депутатів скільки нажив за рік, хоча там мільйонні суми, там десятки мільйонів. Ми сьогодні говоримо про активістів, тобто фокус змінено».
Полювання на статки антикорупціонерів почалося щойно ті подали перші декларації. Із постів Facebook-блогерів новини про незадеклароване майно та високі зарплати активістів кочували до деяких ЗМІ і навпаки.
За коментарем до фігурантів повідомлень ніхто не звертався. Попри свою відверту маніпулятивність, ці новини викликали резонанс та обурення в суспільстві.
Спецпроект «Вибори вибори» зібрав кілька історій антикорупціонерів та попросив їх пояснити претензії з боку журналістів і блогерів.
Чи не першій за декларацію дісталося співзасновниці Центру протидії корупції Дар’ї Каленюк. Повідомлення про її начебто численну незадекларовану нерухомість з’явилося на сторінці блогера Андрія Дзиндзі ще 30 березня:
«Як і прогнозувалося, ті, що декларують максимальну відкритість та боротьбу з корупцією, коли справа стосується них самих, починають мухлювати зі своїми статками!».
Автор розповів, що активістка нібито переписала на чоловіка та його матір-пенсіонерку квартиру в Києві, а також не задекларувала нерухомість у Житомирській та Івано-Франківський областях. Як годиться, до поста прикріпив витяги з державного реєстру.
Маніпуляцією щодо її майна Дар’я не здивована, адже переконана, що саме це й було головною метою е-декларування для активістів. «Я мешкаю в однокімнатній квартирі на Дарниці з чоловіком і з двома дітьми,» – розповідає активістка про квартиру, якою володіє разом із чоловіком.
Квартиру, зареєстровану на чоловіка та його матір, було придбано на заощадження свекрухи. «Чоловік також задекларував половину однокімнатної квартири в Києві, яку придбала його мама ще позаминулого року. Це була інвестиція в новобудову. Фактично, квартира, придбана мамою чоловіка, зареєстрована на обох».
Каленюк пояснює: нібито не задекларована нею нерухомість насправді їй і не належить: «У чоловіка є третя частина квартири в Івано-Франківську, яку приватизувала його родина ще в 1994 році. У моєї мами, наприклад, є будинок і земельна ділянка в селі.
Мама нещодавно придбала цей будинок, хоча насправді вона в ньому народилася, і з 50-60-х років він був переписаний на інших родичів, які померли. Вона, фактично, за ті кошти, які все життя вкладала, придбала його, щоб там на пенсії мешкати, щоб було куди онукам приїжджати».
Виконавча директорка ЦПК переконана: блогер просто взяв витяги з реєстрів на імена її родичів, аби маніпулювати в мережі цими документами. У результаті новина набрала понад чотири сотні репостів та величезну кількість негативник коментарів.
Справжньою сенсацією для соціальних мереж стала електронна декларація редакторки Громадського руху ЧЕСНО Ірини Федорів. У Facebook та інтернет-сайтах масово поширювалась інформація, що 31 грудня 2017 року Ірина купила квартиру під Києвом усього за 59 доларів за метр квадратний.
Найбільше декларація Федорів вразила депутатів від «Радикальної партії» Андрія Лозового та Ігоря Мосійчука. Вони звинуватили її в заниженні вартості квартири і навіть у несплаті податків.
«От чого грантоєди пісяли кип'яточком за скасування електронних деклярацій для себе – боялися, що люди знатимуть правду», – написав у своєму Facebook нардеп Андрій Лозовий.
Сама ж Ірина Федорів була шокована тим, як їй пощастило з купівлею нерухомості та ще й у Новорічну ніч. Пояснює: насправді цю квартиру в селищі Коцюбинське під Києвом придбала 12 років тому. До того ж, була її інвестором, тому й купила дешевше, ніж «готову» – за площу а 78,4 квадрати віддала 45 тисяч доларів.
Хибні дані у її декларації виникли через збій системи: «Банальна системна помилка сайту НАЗК – і #зрада понеслася соцмережами. Політики та їхні ЗМІ не будуть дотримуватися якихось стандартів чи методології. У них головне завдання – зробити так, щоб дискредитувати антикорупціонерів в очах суспільства.», – каже Федорів.
Представниця руху ЧЕСНО переконана: сенсацію про неї «роздули» через активну боротьбу з дерибаном земель та лісу на Приірпінні:
«Якщо по той бік лісу, де я живу, я воюю з двічі підозрюваним мером Ірпеня Карплюком, то по інший бік лісу підтримую мою колегу Віту Думанську, яка воює за ліс і за озеро, на яке накинули оком радикали з їхнім ГО «Біличанський рибалка».
Тому абсолютно закономірно, що мене з любов'ю поливали зразу з двох партійних мінометів – «Нових облич» і «Радикальної партії».
Тепер Федорів має сім днів, щоб виправити помилку в декларації: «Я обов'язково це зроблю. Сподіваюся, що система НАЗК не дасть збій цього разу».
«Прискіпалися» і до нерухомості голови Ради громадського контролю НАБУ та активіста «Автомайдану« Романа Маселка.
Журналісти інформаційного агентства «Українські новини» приписали йому пару зайвих орендованих квартир. В одній із таких нібито сам мешкає трьохмісячний син антикорупціонера.
«Мене це дуже розсмішило. Насправді в мене є третя частина приватизованої квартири ще в 1996 році у Львівськиій області, у моєї дружини є четверта частина приватизованої квартири в Харкові, а разом ми живемо тут, у місті Києві, й орендуємо невеличку квартиру разом із моєю дружиною та трьохмісячим сином, – каже Маселко. – А в повідомленні виходило, що мій син ще окремо орендує квартиру самостійно. Дуже гордий, що син у трьохмісячному віці вже може собі дозволити самостійно орендувати квартиру та жити окремо».
При цьому активіст переконаний, що ця маніпуляція зроблена навмисно: «Вона настільки абсурдна... Не вірю, що людина, яка це робила, настільки тупа, що не може збагнути, про що йдеться. Тому, допускаю, що все-таки був злий намір».
Якщо ж до нерухомості не підкопатися, то акцент робиться на зарплаті активістів. Наприклад, Ярослав Юрчишин, виконавчий директор Transparency International Ukraine фігурує в медіа як декларант-мільйонер: «Говорять про якихось 1,5 мільйона гривень моїх статків. Навіть беручи мої статки і дружини, яка не має жодного стосунку до боротьби з корупцією, там важко знайти 1,5 мільйона. Просто береться загальна цифра й округлюється в більшу сторону. При цьому ніхто не вираховує податків, сплачених як із заробітної плати, так і з діяльності підприємця.
Водночас підвищена увага до декларацій активістів не стала для Юрчишина сюрпризом.
«Було очікувано, що запускатимуться меми у форматі «активісти не допомагають армії», «дивіться, скільки вони заробляють, більше, ніж президент». Це зміщення акцентів і намагання спонукати ненависть людей до громадських активістів», – вважає він.
Бути чи не бути е-декларуванню активістів?
Варто зауважити, що за кілька днів до закінчення терміну декларування влада таки заговорила про скасування цієї норми для активістів. Цьому передувала реакція іноземної спільноти.
Реагуючи на аргументи міжнародних партнерів, президент Петро Порошенко попросив парламент скасувати е-декларування для антикорупціонерів. Голосування мало відбутися 3 квітня, та народні обранці відмовилися навіть ставити скасування цієї норми на порядок денний.
Навіть якщо нардепи таки зберуться і проголосують за відміну декларування, антикорупційні активісти, що встигли показати свої статки, залишаться під прицілом.
Адже інформація на сайті НАЗК зберігатиметься протягом 5 років з моменту публікації. Крім державного реєстру, ці дані підтягуються на сайти, які створили самі ж активісти, аби моніторити статки чиновників.
Для світу вся ця ситуація, очевидно, служить тривожним показником.
Єврокомісар з питань розширення європейської політики та сусідства Йоганнес Хан зазначив, що декларування для активістів суперечить європейському вектору України. Сполучені Штати Америки також закликали скасувати закон, який створює тягар та тиск на громадянське суспільство.
Та незважаючи ні на що, влада продовжуватиме розганяти недовіру людей до громадських активістів, вважає політолог Микола Давидюк:
«У цьому випадку медіапростір працює на користь влади. Вони виписали все, чим хочуть вдарити по антикорупціонерах. Чиясь квартира може бути не більша за собачу будку, як казав Порошенко. Якщо перевести її в реальні ціни навіть сьогодні, вона не конкуруватиме з жодним житлом жодного депутата. Але їхнє медіаохоплення значно більше, ніж в активістів. Вони володіють каналами і запускають те, що хочуть».
Активісти ж називають цю ситуацію нічим іншим, як війною світоглядів. Поки депутати змагатимуться в популізмі, громадський сектор і надалі буде жити та працювати прозоро. Тим паче, що справжніх сенсацій та розкошей у деклараціях антикорупціонерів так і не знайшли.
