Главная

У 2012 році Кернес хизувався перед керівниками Європейського банку реконструкції та розвитку планами по розбудові парку. Сьогодні за цю розбудову порушено карні справи проти виконавців. Харківські правоохоронці підозрюють керівництво КП «Центральний парк культури та відпочинку ім. М. Горького» в розкраданні коштів підприємства у особливо великих розмірах.

Відповідно до ухвали Дзержинського районного суду від 11 червня, правоохоронці підозрюють керівництво КП у незаконному завищенні виконаних робіт по договорам з ТОВ «ГрандбудУкраїна» та ТОВ «Компанія «СПО». Комунальники також підозрюються у виводі коштів за допомогою фіктивних фірм.

Правоохоронці заявляють, що керівники КП провели тендерні процедури з порушенням: найнижчі пропозиції були відхилені, пройшла акцептована пропозиція ТОВ «ГрандбудУкраїна», після чого акти виконаних робіт були збільшені на 0,89 млн грн. Підставою для цього послужила службова записка фірми, яка потім ці кошти перевела на рахунки фіктивних підприємств.

Слідчі вважають, що збільшення вартості договору відбулося через отримання хабаря посадовими особами КП «ЦПКВ ім. М. Горького» та державного казначейства.

В ухвалі суду є перелік контрагентів, які, за думкою правоохоронців мають ознаки фіктивності. Більшість цих фірм перебувають зараз у стадії ліквідації, а посади ліквідаторів отримали їх керівники (весь перелік тут).

ТОВ «Грандбудукраїна» заснувавЮрій Пєнцов. Вигравати тендери вона почала у 2010 р., й за три роки отримала підрядів на 67,12 млн грн. Більшість з них на суму 62,93 млн грн. були від парку імені Горького.

Компанія «СПО» входитьдо сфери впливу Максима Мусєєва, колишнього замдиректора КП «Харківський метрополітен», депутата міськради від Партії регіонів. Її першим засновником був Андрій Артеменко – син колишнього начальника рекламного відділу харківського метрополітену Марини Артеменко. У 2011-2012 роках власником цієї фірми був Євген Кріветченко, який очолював Ленінську районну молодіжну громадську організацію «Молоді регіони». Наразі компанія «СПО» переоформлена на Катерину Мудрик і 25 травня Господарський суд Харківської області визнав фірму банкрутом.

Суд визнав борги «СПО» перед ще одним з контрагентів – ТОВ «Харторг» у розмірі 34,9 млн. грн. При цьому майно у компанії знайдено не було. Тож суд визнав борг у майже 35 млн. грн. погашеним за відсутністю майна.

Варто відзначити, що цього року підряд на прибирання у харківському метрополітені вартістю 55 млн. грн. вигралоТОВ «Системи прогресивної очистки».

У протоколі розкриття пропозицій «Системи прогресивної очистки» вказало номер телефону (057) 714-05-72, що раніше використовувався як номер факсу ТОВ «Компанія «СПО».

Директором «Центральний парк культури та відпочинку ім. М. Горького» є Дмитро Поздєєв, син депутата харківської міськради Тетяни Поздєєвой.

Комерційним директором парку Горького є Андрій Шаптала, який є засновником декількох фірм, що отримувализемельні ділянки за допомогою «кооперативних схем».

Зараз ці рішення міськради оскаржуються прокуратурою у суді.

Реконструкцію парку Горького у 2011 році ініціював мер Харкова Геннадій Кернес. Для цього парк позичив у «Промінвестбанку» 20 мільйонів євро і згодом провів тендери на реконструкцію на суму понад 260 млн грн.

Информация о материале

Коли у вересні минулого року ми зустрічалися з юристом Оксаною Сироїд, тоді - директором Української Правничої Фундації та членом РПР, на питання навіщо вона йде у велику політику, Сироїд діставала з дамської сумочки Конституцію. Це був ії головний аргумент. «В Україні дуже мало людей-конституціоналістів, які розуміють Конституцію як суспільний договір, і які розуміють довгострокові наслідки таких проектів як децентралізація», пояснювала тоді вона. Здається її головна битва програна.

Минулого тижня глава Конституційної комісії, спікер ВР Володимир Гройсман представив Венеційській комісії текст проекту змін до Конституції України.

Комісія схвалила зміни до української Конституції, хоча і зробила деякі зауваження.

Президент радісно заявив: «Цей варіант конституційних змін в частині децентралізації повністю відповідає Європейській Хартії».

Сироїд, віце-спікер ВР, член конституційної комісії, що входить до робочої групи з питань децентралізації та судової реформи, обурилась, та написала пост в фейсбуці.

Тепер вона – головний критик змін до Конституції, які ініціював президент. Віце-спікер вважає, що нові поправки до Конституції призведуть лише до посилення президентської влади.

Ми зустрічаємося з віце-спікеркою недільного ранку в одному з кафе біля Дніпра. Цю зустріч ініціювала сама Оксана Сироїд.

Зараз вона шукає будь які способи вплинути на дві ключові поправки – до Конституції і статус Донбасу.

«Настя, я вам тут наговорила на три строки….», – жартує вона. «Оксана, на три строки в парламенті», – жартує «Українська правда».

– Ви розкритикували поправки до української Конституції, яку схвалили Венеціанська комісія. Чому?

– Процес змін до Конституції є жорстко зманіпульований.

Є конституційна комісія, створена президентом, яку очолює голова Верховної Ради – Володимир Гройсман. Конституційна комісія працює в форматі трьох робочих груп: група з питань децентралізації, група з питань судової реформи і група з питань прав людини.

Я працюю у двох групах: у групі з питань судової реформи і в групі з питань децентралізації.

Найважливіша зараз річ – це частина, яка стосується децентралізації. Тому що там закладено дуже багато підводних каменів, які можуть становити небезпеку для української державності.

В документі є закладені речі, які не мають нічого спільного з децентралізацією. Там радше йдеться про «доцентралізацію» влади.

– Що ви маєте на увазі під «доцентралізацією»?

– Проблема є в кількох вимірах. По-перше, баланс влади в новій Конституції не покращується, він погіршується.

Уряд не має повноти виконавчої влади. Тобто ця виконавча влада підірвана повноваженнями президента як інституту. Я не кажу про подання кандидатури прем’єра.

Але те, що президент має повноваження призначати, фактично подавати двох міністрів самостійно – це фактично робить тих двох міністрів поза площиною відповідальності уряду.

Там, де діють парламентсько-президентські республіки, наприклад, в Польщі – поляки відмовилися, їм було також важко, президент відмовився від таких повноважень

Друга річ – це повноваження уряду самостійно формувати представництво державної влади на місцях. Сьогодні ми маємо місцеві адміністрації – обласні районні державні адміністрації, їх голів призначає президент за поданням уряду.

Фактично це позбавляє уряд можливості впливати на здійснення своїх повноважень на місцях. Бо на місцях керують люди, які підпорядковані президенту. Так було з 1996 року. І це не змінюється.

Розумієте, коли люди будуть вимагати відставки уряду, вони ж не будуть звільняти за політику на державному рівні, вони будуть вимагати його відставки через те, що нічого не робиться на місцях. А уряд не має можливості на це вплинути.

– Володимир Гройсман пояснює, що на місцях є дві влади: є влада місцевого самоврядування і державна. Так от, державна влада має слідкувати за тим, щоб влада місцевого самоврядування не виходила за межі повноважень, визначених законом. А друге – забезпечувати впровадження того, що вирішив уряд. В чому проблема?

– Проблема не в конкретному президенті, а в інституті президентства, який непідконтрольний парламенту, але в той же час здійснює контроль за роботою виконавчої влади на місцях.

Згідно з новими змінами, президент буде призначати префектів. Тобто він забирає частину виконавчої влади, яка стає непідконтрольна парламенту. Ось у цьому небезпека.
Якщо ми не задоволені діяльністю префектур, ми ніяк не може на це вплинути. Тому що де-факто за їх діяльність відповідає президент, а він непідконтрольний парламенту.

– Тоді виникає питання, як Венеційська комісія схвалила ці поправки?

– Венеційська комісія виявилася дуже непослідовною у своїх висновках.

Ще минулого року, коли президент подавав схожі зміни, висновки Венеційської комісії були набагато критичніші. Але чомусь в цьому році висновки, які вони озвучували під час засідання Конституційної комісії і після, виявилися різними. Вони поставилися дуже толерантно до того, до чого раніше ставилися дуже критично.

І у мене до них також великі питання.

Наприклад, представники Венеційської комісії під час розмови зі мною говорили про можливість надання автономії окупованим територіям в межах Конституції України.

На що моя відповідь була категоричною, що право змінювати Конституцію – це право українського народу і українська Конституція ніколи не буде заручником міжнародного тиску, бо це просто приниження українців

– Що взагалі пропонується цими змінами до Конституції?

– По-перше, пропонується, щоб органи місцевого самоврядування, їхні повноваження достроково міг припиняти президент і замість цього призначати пряме президентське правління строком до півроку.

– Можливо це робиться для того, щоб припинити будь які сепаратистські настрої?

– Так, є така теза – десь почався сепаратизм в якійсь раді, яка проголосила якусь свою незалежність, і президент одразу припиняє їхні повноваження.

Але чи ми були свідками багатьох покарань за сепаратизм впродовж останнього року? А за це відповідають СБУ та прокуратура, які також підконтрольні президенту.

При цьому пропозиція є така, щоб всю виконавчу владу на місцях також формував президент.

Тобто президент далі буде призначати префектів в областях і районах, за поданням уряду, але звіільняти самостійно – це пропозиція. І президент може припинити достроково повноваження органів місцевого самоврядування і призначити своє пряме правління.

– Тобто громади та органи місцевого самоврядування будуть підпорядковані фактично президенту?

– Фактично так. Президент може мати повноваження достроково припинити повноваження органів місцевого самоврядування у трьох випадках.

У випадку виходу їх за межі повноважень, які порушують національну безпеку, територіальну цілісність і суверенітет. Але у таких випадках, поки не будуть призначені вибори, то пряме правління повинно забезпечуватися урядом, а не президентом.

Якби ці повноваження достроково розпускати органи місцевого самоврядування були в Януковича під час Майдану, то всі органи місцевого самоврядування, які підтримували тоді громадський рух по всій Україні, були розпущені би за один день і призначене пряме президентське правління.

У той час, коли президент має величезний обсяг повноважень, він не має жодної фактично підзвітності. Є тільки імпічмент, який є абсолютно недієвий. Так він був закладений з 1996 року.

Я жодним чином не заперечую, що ми можемо наділяти президента більшим обсягом повноважень. Але тільки за умови більшої відповідальності його перед парламентом.

– Ви також самовіддано критикували судову реформу, написану президентською командою за те, що президент залишає за собою право призначати суддів, а ви тоді пояснювали, чому важливо вивести їх з політичного впливу. Тим не менш, вам вдалося відстояти небагато, але в цілому ви програли цю битву. Зараз як оцінюєте шанси?

– Фактично, всі повноваження президента, які були початково в президентському законі про судову владу, вони збереглися.

Більше того, сьогодні в рамках обговорення змін до Конституції планується цю владу закріпити у Конституції. І це також величезна маніпуляція. Тому що ці повноваження не є притаманними для президента.

Якщо ми говоримо про церемоніальне призначення суддів, так. Але не переведення, не звільнення, не ліквідація судів – це те, що не може належати президенту. Проти цього виступає дуже обмежена кількість людей. Але щоб ви знали, хто це відстоює – це відстоюють самі судді.

Це не я програю. Це програє суспільство. Я намагаюся донести до суспільства ризики. Я не критикую президента. Мені важливо пояснити людям, який стан речей і куди ми рухаємося.

Ця «доцентралізація» йде не тільки в розділі органів місцевого самоврядування. Вона також йде в розділі судової влади.

– Яку позицію займає «Самопоміч» щодо конституційних змін?

– Ми не можемо поки мати позицію. Текст змін був розданий в момент голосування. Як голосували люди, які не бачили цього тексту?

Між тим, як роздали текст і моментом голосування, минула година. Людина, яка не працювала з цим документом, не може осилити цей текст. Ми будемо обговорювати подальший план на фракції.

Фракція підготувала пропозиції стосовно змін до Конституції: запровадження інституту державних урядників, відповідальних перед урядом; припинення повноважень виборних органів місцевого самоврядування необхідно привести до демократичних стандартів; механізм, відповідно до якого парламент конституційною більшістю зможе прийняти рішення про наявність чи відсутність потреби в запровадженні особливостей для будь-яких територій. Ці пропозиції надіслали Президенту. (на момент публікації - ред)

– У вас же непрості стосунки з Гройсманом з самого початку склалися?

– Я такі речі не персоніфікую. Я від самого початку була відкрита і є відкрита для будь-якої добросовісної співпраці.

У мене немає в межах роботи, тим більше такої роботи, як політика, жодних упередженостей, симпатій, антипатій. Тому що є дуже важливі речі, які треба робити.

– В контексті Конституції і закону про вибори хочеться зрозуміти ситуацію по Донбасу?

– Я думаю, що ми маємо зараз три основні загрози. Це загроза, пов’язана зі статусом окупованих територій Донбасу, Конституція, і місцеві вибори.

Вони дуже сильно взаємопов’язані між собою. Це такий вузол.

Ми наче в тиші, тобто ніхто нічого не обговорює. Але що відбувається?

Я думаю, що йде обговорення можливості проведення місцевих виборів на окупованих територіях, хоча публічно про це майже ніхто не говорить.Це потрібно Росії для того, щоб інтегрувати ці території, щоб повісити їх на бюджет України.

По-друге, фактично легітимізувати всіх цих бойовиків, це всеросійське військо – легітимізувати цих російських найманців в Україні. Цього допустити не можна. На окупованих територіях не може йтися про жодні місцеві вибори. Ви ж самі їздили, ви повинні розуміти стан речей. Хто там буде кого вибирати?

Коли політики-іноземці мені кажуть, що треба, щоб просто політичні сили українські знайшли сильних кандидатів, то я питаю: «Сильні – це як? На танку?». Уявити собі вільні вибори там неможливо. Ми сьогодні маємо ту тонесеньку лінію, лінію зіткнення, яка захищає нас від вірусу, пандемії російської пропаганди і безчинства так званих ДНР і ЛНР.

Як тільки ми призначаємо вибори на цих окупованих територіях, ми оцей вірус і аразу поширюємо на всю територію країни.

Ви ж розумієте, як швидко вони інтегруються, як швидко вони зайдуть до органів державної влади.

– Ви розумієте, чому президент може йти на такі поступки?

– Тому що це озвучується таким чином, що це є частиною Мінських домовленостей, що повинні відбутися місцеві вибори на окупованих територіях. При чому до того часу, як будуть звільнені ці території.

Бо наша позиція є така, що вибори на окупованих територіях можуть бути проведені тільки якщо повністю виведені російські війська, повністю відновлено контроль за кордоном, відновлено діяльність українських органів влади – міліція, суди і так далі, відновлено діяльність українських політичних партій там, ну, і далі медіа та спостерігачі. Тоді ми можемо говорити про вибори.

Що вимагає Росія? Вимагає, щоб просто були вибори. А частина міжнародної спільноти каже, що якщо будуть міжнародні спостерігачі, то цього достатньо, щоб провести вибори.

Беззастережно, що цього допустити не можна. Я думаю, що всі це розуміють. Ми не можемо з цим загравати. Бо якщо не дай Боже, ми це зробимо, ми втратимо державність і світ про нас забуде.

– Всі критикують це. Але там також є наші люди. Що з цим робити?

– Треба вести перемовини з міжнародними організаціями, але з позиції сторони сильної. Нам слід казати про те, що в зв’язку з недотриманням статуту ООН, в зв’язку з тим, що був порушений Будапештський меморандум, ми сьогодні маємо цю інфекцію.

Поки ми будемо виправдовуватися, що там наші люди, що для багатьох наших підприємств це єдиний ринок збуту і навпаки, що для тих підприємств торгівля з Україною – це єдиний ринок збуту, ми будемо спливати кров’ю.

У цьому треба чесно собі зізнатися. Жгут накласти і уявити, що цього немає. І будувати, відбудовувати економіку з цієї межі. Навіть ті підприємства, які мають ринок збуту на окупованих територіях, якщо вони перелаштуються, вони швидше стануть успішними, ніж постійно намагатися знаходити способи цієї взаємодії з окупованими територіями.

Взаємодія з окупованими територіями - це все стікання кров’ю.

Наш спосіб їх повернення – це успіх. А поки ми будемо мати цю взаємодію – це взаємодія з чорною дірою. Ми ж розуміємо, що там немає юрисдикції нормальної, там немає державних органів.

– Президент приходить до вас на засідання фракції? Він особисто переконує вас голосувати за свої законопроекти?

– Президент час від часу має зустріч з радою коаліції, коли необхідно підтримати те чи інше голосування. Є формат, в якому президент працює – це Нацрада реформ, де присутні і голови комітетів і лідери депутатських фракцій. У нас, як фракції, тільки один раз була зустріч з президентом.

– Будучи віце-спікером, ви відчуваєте різні центри впливу? Взагалі, як вам працюється?

– Пам'ятаєте, було голосування по Укрнафті, коли ми чотири місяці ми не могли проголосувати, щоб обмежити вплив олігарха Коломойського на держпідприємство. Пам'ятаю, як під час голосування до мене підійшов один депутат і каже: «Ну ти розумієш, що мені доведеться ходити в бронежилеті».

Що мене ще шокувало – це голосування за законопроект «право на справедливий суд». Законопроект був напрацьований командою президента. Ми працювали над поправками, їх було більше тисячі, а профільний комітет засідав півгодини. Тобто ніхто навіть вникати не мав наміру. Депутати не бачили текст, за який голосували, крім кількох людей, які читали остаточну версію.

– Вас не лякає таке ставлення законодавців?

– Не лякає. Це закономірний процес. Тому що ми все ще переживаємо у владі людей з минулої епохи.

– Як ви вважаєте, процес деолігархізації почався? Чи це тільки імітація?

– Треба дивитися реальності в очі і називати речі своїми іменами. І тоді з цим можна буде впоратися.

Олігархи повинні розуміти, що якщо вони хочуть ще через десять років бути успішним у цій країні, то все, що їм залишається – це стати власниками великого бізнесу, і жити за правилами. Через це проходили всі держави. Тільки хтось 100 років тому, деякі тільки зараз.

– Оксано, є така думка, що «Самопоміч» – теж проект Коломойського. Як ви до цього ставитеся?

– Я не знаю, як це коментувати. У нас є стереотип, що всі політичні сили маніпулюються однією людиною. Такі питання змушують виправдовуватися. А я не розумію, чому. Я жодного разу не стикалася з тим, щоб у мене виникла підозра до людей з якими я працюю у фракції.

Чому ніхто не може уявити, що люди могли об'єднатися заради чогось більшого, а не заради досягнення матеріальних цінностей? Я думаю, такі чутки запускаються технічно.

– Чи з'явилася у «Самопомочі» стратегія щодо місцевих виборів, які пройдуть в жовтні?

– Там, де у нас є якісні люди, партія піде на вибори. Там, де наших людей немає, не піде. Вибори – це шанс. Треба дати людям на місцях можливість вибрати того, в кого вони вірять.

І на мій погляд, дуже безвідповідально під політичними шапками і франшизами проводити в парламент людей, які не мають відношення до тієї чи іншої громади. (Наприклад, в 205 окрузі в Чернігові, де балотується Генадій Корбан – ред.)

– Нещодавно був скандал щодо голосування «Самопомочі» по Наливайченку, екс-голови СБУ. Була оприлюднена смс, в якій йшлося, що Андрію Садовому пропонують в обмін на голосування проти екс-глави СБУ...

– Це також була маніпуляція.

Я думаю, що це було зроблено навмисно, щоб відволікти увагу від закону про вибори, від обговорення більше важливих речей. До речі, автор смс-ки, депутат Сергій Висоцький потім вибачився.

Валентин Наливайченко – надзвичайно харизматичний чоловік, розумний, досвідчений, цього ніхто не може заперечити. Але треба говорити про його професійність і ефективність на цій посаді. Ми не оцінюємо його як людину.

Перед тим, як прийняти рішення по голосуванню за Наливайченка, ми запросили його на фракцію «Самопомочі».

Він прийшов, півтори години задавали йому запитання, після цього півтори години обговорювали те, що він представляв.

Вже колишній голова СБУ приніс звіт, який він назвав звітом розслідування злочинів на Майдані. Також документ, який був надісланий в Генпрокуратуру в день, до речі, коли він до нас прийшов. От ми дослідили ці два документи. І на жаль, це все фарс. Ці документи свідчать про абсолютну неспроможність системи і неспроможність ані СБУ, ані Генпрокуратури, ані МВС...

Його призначили для того, щоб він змінив ситуацію. Коли йдеться про розслідування злочинів на Майдані, то перше, що я б хотіла почути від голови СБУ і в принципі від СБУ – це розслідування стосовно ролі самої СБУ під час злочинів на Майдані.

Ми так і не почули відповіді на це запитання, а також на запитання про те, скільки у нас є кримінальних справ за статтею «тероризм, участь у терористичній діяльності». Ви знаєте, що не відкриваються справи за статтею «тероризм» навмисно? Тому що потім ці люди не можуть бути амністовані. А відкриваються за незаконне володіння зброєю, або незаконну участь в воєнізованих формуваннях.

– Чи не здається вам дивним, що фактично сьогодні депутати голосують за урядові законопроекти та президентські. Що вони позбавлені фактично своєї головної функції – законодавчої.

-– Часто порядок денний та процес голосування побудований так, щоб не було часу якісно працювати з законопроектами, вникати.

Навіщо, наприклад, було «гнати» закон про судоустрій і статус суддів? Ми що, бачимо ефективне його впровадження? Чому закон про вибори тягнули до останнього моменту? Я впевнена, що це робиться навмисно, щоб не було якісного процесу обговорення.

Але це принизливо, коли так маніпулюють і депутатів заганяють в кут.

– Чим відрізняється принципово нинішній парламент від парламенту попереднього скликання? Ви відчуваєте якісь якісні зміни у процесі законотворення? Тому що у минулі роки процес законотворення в країні фактично було зруйновано...

– Минулий я спостерігала збоку. Цей – зсередини. Оцінювати складно. Можу точно сказати, що нам ще дуже далеко до того моменту, коли ми можемо назватися Парламентом з великої літери. Це поки тільки зародок парламенту.

Информация о материале

Я тоді переживав лише про те, щоб мої батьки мали що поховати. Тим більше, що моя мати вже 8 років як сліпа, а от батько помер нещодавно, у квітні. У нього був рак, і його скосило буквально за 2 місяці. О першій годині ночі подзвонив старшому брату і сказав, що всі хто міг – вийшли, тобто фактично дзвонив попрощатися. Батькам я б не зміг такого сказати.

Я народився і живу у Млинові, це Рівненська область. До 2009 року працював у «Беркуті», а потім у приватних охоронних структурах. Коли в серпні мене мобілізували, я спокійно поставився до того, бо диванна війна мені вже набридла: я більше не хотів сидіти і дивитися, як гинуть молоді пацани.

Попросився у воєнкома у свою 80-ту бригаду, бо там колись служив срочку, і через декілька днів вирушив на Яворівський полігон. Пробув там з серпня по жовтень. Спочатку ми поїхали у Костянтинівку, а через деякий час звідти нас почали розподіляти кого куди.

Мене потім неофіційно поставили замкомандира взводу, а зараз ця посада називається - головний сержант підрозділу, звання - сержант.

Наш взвод розбили на пару груп, одні поїхали на охорону штаба в Тоненьке, коли Тоненьке розбомбили, вони перебралися в Водяне. А інші сформовані групи, включаючи мою, помаленьку відправляли в аеропорт. Ми мали сидіти там по два тижні, але вийшло так, що пробули в терміналі з 5 по 21 січня.

Ми заїжджали з соромом, так би мовити, через сєпарський блокпост. Так домовилися керівники, але це було принизливо. Нас супроводжували їхні танки, БТР. Вороги повикидали з машини усі наші речі, передивилися їх, бо більше одного «рожка» на одного солдата провозити було не можна.

Але, незважаючи на це, всі ми дуже туди рвалися. Коли заїхали, розгрузка пройшла дуже швидко. Хлопці, яких ми змінили, поїхали. Спочатку було більш-менш тихо, а приблизно з Різдва почали валити їхні танки, потужно працювала артилерія. 14 січня впала вишка і усі танки зосередилися тільки на нас, тобто обстріли стали більш масивними. Був такий день, коли з обох сторін били 4 танки і одна «Саушка». Ми якраз тримали другий поверх, стояли з хлопцями на посту «Позитив». Єдине місце, куди там можна було сховатися від снарядів танка - це шахта ліфту, вона була з бетону. Хоча танк пробивав і бетон, але там було все одно надійніше. Частенько по нам спрацьовували з СПГ. Одного разу вишукувалися три танки в рядок і тупо били без кінця, навіть на перезарядку не їздили. Просто приїхав КАМАЗ і привіз їм боєкомплект. Наша артилерія намагалася їх крити, але це дуже важко - влучити в танк. В останні дні оборони аеропорту ми взагалі визивали арту на себе, бо то була просто ж#па,а не обстріли. Та ми все одно стояли. І кожен розумів, що має вистояти, будь-що. Хоч з танками нам було важко впоратися, а от зі стрілецької зброї ми сєпарів конкретно «драконили». Вони боялися: спочатку травили нас газами, тільки тоді йшли на штурм. А ми однією рукою закривали обличчя, а другою стріляли. І вони відступали.

Ще до вибуху на терміналі почалася пожежа. Чи то від ВОГів, чи від АГСа загорілася купа сміття, до якого не можна було дістатися, бо там було все заміновано.

Це сталося в районі другого поверху. Там стояв такий дим, що навіть в тепловізор не можна нічого побачити. Спочатку ми думали, що вороги кинули димовухи, для того, щоб штурманути. Ми стали ланцюгом, зосередилися, але коли побачили вогонь, зрозуміли, що то пожежа. Знесли до купи усі вогнегасники, що в нас були. А половина з них не працювала, бо перемерзли. Ми розібрали їх, порошок висипали у якусь ємкість, і хлопці полізли по арматурі, по профілях, щоб висипати цей порошок зверху на вогонь. Йти низом не можна було, бо скрізь були розтяжки. Пожежу вдалося, на щастя, загасити. Якби не впоралися, невідомо чим би те все скінчилося.

18 січня я, Зеник, Вова «малий» і Валєра взяли ящик гранат і ящик ВОГів, пацани нас прикрили знизу, і ми піднялися на 4-ий поверх. А пішли туди, бо побачили на третьому сєпарів. Вони не думали, що ми прорвемося, бо третій поверх був замінований, але ми по сходах піднялися на 4-ий і почали в них кидати гранати. У відповідь почав працювати їхній кулеметник, а коли в метрі від нас вибухнуло 2 РПГ, ми помаленьку почали відходити. Дивно, що жодного осколку в нас не влучило. Поки відходили з монастиря, в наш бік почалася стрілянина з СПГ.

Найслабша газова атака була 19 січня, після неї стався перший вибух.

Мене відкинуло, зірвало з голови каску і накрило стіною. Повезло, що я впав між ящиками з боєприпасами, бо в іншому випадку стіна могла розтрощити голову, але ноги подушило вже тоді. На правій був перелом, на лівій порвало зв'язки.

Я знайшов свій автомат, але він був дуже покоцаний. Мені попався попід руки якийсь «лівий» автомат і це було дуже вчасно, бо після вибуху, як тільки сіла пилюка, сєпари одразу полізли зі штурмом. Я почав відстрілюватися, але буквально хвилин через 5 мені в плече влучила куля і пройшла наскрізь. Вийшла через лопатку і застрягла в броніку. Коли ми відбилися, мене роздяг Ігор Зінич, наш медик. Вколов знеболювальне, дістав цю кулю. Виявилось, що вона закупорила отвір в тілі і завдяки цьому я не втратив багато крові.

Перед другим вибухом ми чули, як вони мінували підвал, як лазили і штробили опорні колони. Але туди нам не було ходу. Незважаючи на це, в нас не було паніки, і ми розуміли, що рано чи пізно вони його підірвуть.

20 січня, коли вибухнуло, за секунду всі попадали вниз, ніхто не встиг навіть зрозуміти, що трапилось. Зверху стеля полетіла на нас. Мені пощастило, що мене завалило тільки по груди. На мене впав боєць, чи то з 93-ої, чи то з 95-ої, він був без ніг, точніше ноги трималися тільки за рахунок штанів. Благав мене «добий», звісно, що я б не зміг цього зробити. А через пару хвилин хлопець все одно помер.

Мене відшукав мій підлеглий зі взводу Зеник. Розкопав, і я помаленьку почав виповзати через завали на колінах, бо там висота була метрів 5. Хлопців довго-довго діставали інших, а крики стояли жахливі: хтось кричав просто від болю, хтось, щоб його не залишали.

Я виповз наверх, на невелику ділянку підлоги, яка залишилася після обвалу. Там збиралися усі наші, туди повиносили поранених і вбитих. І тільки-но я приліг, як з третього рукава мені прилетіло в каску з РПГ. І тут знову пощастило - снаряд тільки чиркнув збоку, зрізав півкаски, а дірка була така, що кулак пролазив.

Важко було дивитись на поранених, багато хто помирав просто на очах. І до ранку тяжких залишилось зовсім мало. Першими за допомогою поїхали Рахман с Зеником. Але до нас практично не можливо було дістатися і ми не могли їх прикрити. Хлопці - великі молодці, намагалися потім прорватися, бо це могло бути дорогою в один кінець для них.

Наступною виходила група з 14 чоловік, залишились тільки ходячі поранені і важкі лежачі.

Я тоді переживав лише про те, щоб мої батьки мали що поховати. Тим більше, що моя мати вже 8 років як сліпа, а от батько помер нещодавно, у квітні. У нього був рак? і його скосило буквально за 2 місяці. О першій годині ночі подзвонив старшому брату і сказав, що всі хто міг - вийшли, тобто фактично дзвонив попрощатися. Батькам я б не зміг такого сказати.

В МТЛБ, яка прийшла нам на допомогу, сєпари пару разів вистрілили з РПГ - і вона згоріла разом з людьми.

Почало світати, я запропонував Сєвєру все ж таки спробувати виходити, він не хотів, довго вагався, але потім погодився. Нам повезло, що ліг дуже густий туман. Ігорьок Брановицький допоміг мені вийти через рукава, сам зі своїми пораненнями я б не впорався. І ми з Сєвєром, а він теж був з пораненою ногою, помаленьку пішли, підтримуючи одне одного. Коли я виходив, розумів, що шанси в нас невеликі, але в полон здаватися дуже не хотілося. В мене був неповний рожок в автоматі, тому я приготував собі гранати, на випадок полону. Бо якби вороги дізналися, що я з розвідки - тим більше розстріляли б.

Я йшов босий, бо після вибухів в мене не залишилось взуття. Сєвєр мені дав свій шарфік і я ним примотав до ноги свого наколінника, щоб не відморозити пальці. Коли вороги стріляли, ми падали, перечікували, а потім рухалися далі. Ось так помаленьку ми пройшли через взльотку. Вийшли в зеленку, там сіли і видохнули, що аеропорт позаду. Ми знали, що зеленка замінована, але знайшли колію, де пройшла техніка і по ній полізли далі. Коли дійшли до вишки РЛС, там де наші корегувальники стояли, вони нас не одразу впізнали, бо ми були чорні, замурзані. Я підняв одну руку, махав, щоб вони в нас не стріляли і помітили, крикнув: «Пацани, це свої!» - а вони нам: «Слава Україні!» «Героям - Слава!» - відповіли ми. Потім хлопці розказали, як до них пройти, бо все навкруги було заміновано. Ми помаленьку пройшли. А там нас закинули в машину і відвезли в Водяне. Розділи, повністю, оглянули. На ногу мені наложили шину і відправили в Селідово, там неправильно наклали гіпс. Потім відправили на пару днів у Дніпропетровськ, обробили кульову рану. А згодом привезли у Вінницю, зробили знімки, в ногу поставили титанову пластину. Там я залишився лікуватися. Попереду в мене ще операція, мають викручувати пластину і ставити на ліву ногу, бо з нею теж якісь проблеми.

Для мене на цій війні прикро те, що солдат не цінують: була інформація, що 19 січня нас мали евакуйовувати зранку, але чомусь, за чиїмось наказом, 90-ий батальйон пішов на штурм Спартака і Монастиря. Ці штурми провалилися і буквально через півгодини після них стався вибух. Я передавав по рації, що потрібно домовлятися про евакуацію з сєпарами, бо пораненим потрібна допомога. А мені хтось відповів у трубку: «А хто ти взагалі такий?»

Відвоював, і тепер треба багато побігати, щоб зібрати необхідні документи. А родини загиблих, а їхні діти? Вони першими заслуговують на пільги і допомогу. В нас є соціальна реклама, яка багато обіцяє, є патріотичні закони, їх приймають, але чомусь не виконують.

Незважаючи ні на що, я все одно не шкодую, що поїхав воювати, бо зробив хоч якийсь внесок. І це перш за все цінують люди. Повернувся додому героєм для своїх батьків, для свого сина, для знайомих, для дітей в школі, для племінників - це важливо. І перед собою не соромно, що не склав руки і не сидів вдома, поки в країні йде війна.

Мені хочеться, щоб це все закінчилося якомога швидше, бо якщо не закінчиться, загине ще дуже багато хлопців - і це найстрашніше.

Информация о материале

На днях власть в очередной раз озаботилась практикой смешения нефтетрейдерами взрыво­опасных химикатов с целью повышения октанового числа автомобильных топлив. При этом правительство уже неоднократно и безуспешно пыталось уменьшить долю фальсификата на украинском рынке нефтепродуктов (вспомним громкие кампании 2007–2009 и 2011–2012 годов).

Возможно, к этой проблеме никто еще долго бы не возвращался. Но, как бы цинично это ни звучало, появился повод в виде взрывов резервуаров одной из самых крупных нефтебазстраны на Киевщине.

Еще один налог

О нелегальном секторе нефтерынка страны заговорил даже нефтяной магнат Сергей Тищенко, один из самых непубличных трейдеров нашей страны. (Основанная им группа компаний «Фактор» постоянно входит в пятерку крупнейших игроков украинского оптового рынка нефтепродуктов.) По его словам, в комитет по налоговой политике ВР уже направлено предложение о вводе акцизной накладной при импорте нефтепродуктов и неф­техимии, которая применяется для создания смесевых бензинов (повышение октанового числа с помощью различных присадок).

Как заверяют авторы инициативы, новая система контроля сделает производителя дизтоплива или бензина агентом Государственной фискальной службы (ГФС) по уплате нового налога и будет отвечать за выпуск акцизных накладных. Тищенко уверен, что эти меры увеличат степень легальности рынка и контроля качества. «При таких условиях 5%-ный налог на розницу с заправочного пистолета АЗС точно попадет в местный бюджет.

Сейчас на рынке нефтепродуктов присутствует до 40% контрафакта и контрабанды.

О какой конкуренции может идти речь, если за тонну нефтепродуктов я плачу на $400 больше, чем контрабандист, что приводит к разнице в цене на литре бензина в 7–8 грн.», — объяснил бизнесмен мотивацию предложенных парламенту изменений.

На словах все выглядит замечательно. Однако узким местом новой акцизной реформы является ее административно-бюрократическая составляющая. А именно — кто будет определять, какая нефтехимия годится для производства суррогата автомобильного топлива, а какая нет? Предполагается, что вопросом займутся ГФС и по ее представлению в случае выявленных нарушений — МВД.

Ранее, в 2001–2011 годах, эта сфера находилась в компетенции профильной межведомственной комиссии правительства при Минтопэнерго и Центральной энергетической региональной таможне (ЦЭРТ) Гостаможслужбы. Их влияние на весьма чувствительную сферу контроля над импортом и качеством неф­тепродуктов было сбалансировано. Ведь в те годы масса нелегального бензина на рынке страны достигала минимального уровня за всю историю независимости. Если до создания ЦЭРТ в 2000 году доля контрафакта составляла не менее 30%, то затем она сократилась до 15–20%.

Это нравилось далеко не всем представителям большого бизнеса. И именно это недовольство привело к слиянию Гостаможслужбы с ГФС, а затем и к ликвидации ЦЭРТ. Уже в 2011–2013 годах доля суррогата на рынке вернулась на уровень 35%, а сегодня, по оценкам трейдеров, и вовсе достигла 40%.

Наблюдатели полагают, что новая акцизная система контроля над рынком нефтепродуктов чревата бесплодным экспериментом, ведь, к примеру, и ГФС и МВД много лет отвечали за фронт борьбы с нелегальными врезками в нефте- и продуктопроводы, но особых побед на этом поприще не одержали. Количество нелегальных трубопроводов год из года, наоборот, только растет. Такого же результата вполне можно ожидать от любых шагов, направленных на превращение контроля над рынком нефтепродуктов в монополию этих ведомств.

Кабинетная конкуренция

Эксперты считают, что политическая интрига вокруг этих начинаний закручена вокруг давно назревающего противостояния между двумя ведущими членами правящей парламентской коалиции — «Народным фронтом» (НФ) Арсения Яценюка и Блоком Петра Порошенко (БПП).

Судя по всему, акцизная инициатива принадлежит НФ, куда входит глава комитета ВР по обороне Сергей Пашинский. А на связь Сергея Владимировича с Тищенко в одном из интервью недавно указывал представитель парламентского комитета по вопросам ТЭК Александр Онищенко.

Но акцизная инициатива далеко не единственный креатив НФ на поприще нефтяных реформ. Адепты партии Яценюка намерены добиться создания государственной компании — оператора на рынке нефтепродуктов.

«С точки зрения государственных интересов нужно было бы создать крупную транснациональную компанию с офисом в Киеве, акции которой котировались бы на фондовых биржах Варшавы, Лондона, Франкфурта. Такой национальный оператор нужен, это же вопрос энергетической безопасности», — объяснил свое видение Сергей Тищенко.

По предварительным данным, основой новой госкомпании должны стать активы дочернего предприятия трубопроводной монополии «Укртранснафта» — ООО «Укртранснефтепродукт» в составе ряда нефтебаз по всей стране, крупного подземного хранилища в Лубнах и украинского сегмента самого протяженного в Европе нефтепродуктопровода Самара — Западное направление (Мозырь — Ужгород).

Получается, премьер-министр и его партия намерены ужесточить политику государства на нефтерынке всего лишь с помощью двух инструментов. Во-первых, путем создания компании-оператора для расширения роли правительства в импорте нефтепродуктов. Во-вторых, с помощью акцизной реформы для поставок избранного списка нефтехимикатов.

Отметим, что на рынке оборачиваются многие сотни товарных химикатов и полуфабрикатов нефтепереработки, из которых можно изготавливать бензин-суррогат. И если парламент примет предложения Тищенко, одни химикаты могут периодически включаться в акцизный список росчерком пера чиновников ГФС, а другие — таким же образом исключатся.

По логике политической конкуренции между партиями Президента и премьера альтернативу этим нефтяным реформам мог бы сформировать назначенный по квоте Президента руководитель Минэнерго Владимир Демчишин.

В компетенции министра находится, в частности, ключевое решение проблемы импорта как такового через выработку путей развития государственных активов в добыче и переработке нефти. Ведь импорт доминирует над внутренним рынком не в последнюю очередь потому, что государство давно самоустранилось от ответственности за сферу сырьевого обеспечения собственного производства нефтепродуктов.

Пока сказать свое веское слово в определении нефтяной стратегии Украины главное топливное ведомство не может по причинам политической целесообразности. Развитие «Укрнафты» и Кременчугского НПЗ, в капитале которых заложена значительная доля государства, пока эксклюзивно и много лет подряд находится в ведении Игоря Коломойского.

Похожая ситуация с компанией «Укргаздобыча» — владельцем Шебелинского ГПЗ (второго по значимости производителя нефтяного конденсата в стране). До 2014 года ее управление и развитие было отдано на откуп Дмитрию Фирташу. Ныне, по мнению экспертов, стратегию компании определяет владелец — создатель сети автозаправок WOG народный депутат Игорь Еремеев.

Информация о материале

Представьте себе, что вся Украина состоит из 27 автономных республик Крым. Образца до аннексии, можно — без парламента, правительства, герба, гимна, но со всеми полномочиями и вольностями, делегированными центром. Вам кажется, что это и есть «план Путина»?! Перечитайте Конституцию АРК и президентский проект изменений в Конституцию Украины по децентрализации власти. Найдете много общего, а некоторые новшества — просто перелицованы.

Например, наиболее активно сегодня обсуждается назначаемый президентом префект. Главной его задачей, отчасти, определены упраздненные надзорные функции прокуратуры — слежение за соблюдением законов и Конституции Украины местными органами власти и их главами. В «старокрымском» варианте это был постоянный представитель президента в АРК. Он тоже не имел в распоряжении ни финансов, ни административных рычагов — его аппарат мониторил решения ВР и СМ Крыма и сигнализировал администрации президента. Через него шли все назначения и увольнения на госдолжности, он готовил аналитику, собирал силовиков для координации, готовил рабочие (и нерабочие) поездки в Крым президента, но в целом очень многое зависело от личности этого «префекта». Все крымские были очень известны. Только одни там выполняли функцию «сторожевого пса государства Украина» (как Геннадий Москаль и Виктор Шемчук), другие получали должность ввиду отставки и временной безработицы (Сергей Куницын, Леонид Жунько, Виктор Плакида. Последний, к слову, теперь возглавляет отжатое (или все-таки купленное?) у Ахметова «Крымэнерго»), выполняя забаганки «хозяина» и его челяди. Кадровая политика президентов, как мы, к сожалению, убеждаемся и сегодня, такая разная и в то же время до боли знакомая: свій своєму по своє.

Глядя из Крыма, можно уверенно утверждать, что слабое место в президентском проекте отнюдь не передача полномочий из центра громадам — это без всякого сомнения правильно, справедливо и по-европейски. Главное слабое звено — это центр управления государством и уровень профпригодности его диспетчеров. Проверено Крымом. Смог бы Путин провернуть свою крымскую кампанию без двух составляющих — коррумпированных, страшащихся Майдана политиков на месте и коррупционно зависимых, боящихся потерять активы и приобрести ответственность политиков в центре? Вряд ли. Иначе бы это произошло раньше — если следовать официальной версии, что РФ готовила аннексию Крыма все 23 года нашей независимости…

Однако не могу согласиться с президентом, что, обжегшись на молоке в Крыму и на Донбассе, мы должны дуть на воду. И поэтому позволить перетягивать властное одеяло на ноги в холодном поту. Мы должны четко понимать — что мы должны «погреть» и какие симптомы снять. Если речь идет о боязни потерять власть — тогда на мороз. Если о единстве страны — давайте извлекать уроки из собственной истории.

На заре автономизации Крыма, до принятия Конституции АРК, между центром и автономией действовал закон о разграничении полномочий. Именно благодаря такой форме децентрализации тогда, в период наибольшего зашкаливания антиукраинских настроений, удалось избежать и сепаратизма, и межэтнических конфликтов на волне возвращения крымских татар на Родину. Рядом, напомню, пылали Балканы, Приднестровье, Чечня. Короткое время — до президентства Мешкова и победы на парламентских выборах блока «Россия» — автономия была даже самодостаточной, оставляя почти все налоги и сборы в своем бюджете. Но очень скоро, в том числе и благодаря полномочиям, позволявшим круговую поруку (депутаты ВР могли быть членами правительства) и влияние на назначение силовиков и руководителей республиканских структур центральных органов власти (парламент Крыма имел право утверждать выбор Киева), праву распоряжаться вкусными землями у моря, Крым стал самой коррумпированной территорией Украины. Где отметились интересом и все ныне представляющие элиту Украины персоны.

Без преодоления коррупции на самом верху власти, без реформы судов, МВД и прокуратуры местные кланы, помещики и князья (в погонах и без) в результате просто получат козыри для торга с договороспособным центром по определенному в соответствии со спецификой региона меню. Кому-то будет хотеться «революции», кому-то севрюжины с хреном. Кому-то — и того, и другого.

Но есть моменты в президентском проекте децентрализации, которые нуждаются в поддержке и даже усилении. В конкретизации и дополнении — ввиду традиционного засовывания головы в песок, откуда чувственно и произносятся правильные мысли. Предоставим слово тем, кто точно знает, где эта обувь трет.

Рефат Чубаров, председатель Меджлиса крымскотатарского народа, народный депутат от Блока Петра Порошенко. Сразу же после ознакомления с проектом заявил, что не будет голосовать за президентский проект без уточнения в новой Конституции статуса Крыма. Чубаров напомнил, что, презентуя проект, президент сказал: «Мы в долгу перед крымскотатарским народом ...», чем еще раз признал очевидное, а именно то, что в течение 23 лет Украинское государство избегало восстановления прав крымскотатарского народа на своей собственной земле». Но не согласился с определением уровня — путем предоставления народу права на национально-культурную автономию.

«23 года крымские татары пытались убедить украинских политиков в том, что определение правового статуса Крыма на основе права крымскотатарского народа на самоопределение явится не только восстановлением их прав, но и будет служить гарантией неотъемлемости полуострова от Украинского государства. Однако Украина пошла по другому пути, вместо национально-территориальной автономии крымскотатарского народа, что полностью бы соответствовало и принципам международного права, в Крыму была создана автономия, в которой все права де-факто получило этническое — русское — большинство. Собственно, оккупация февраля — марта 2014 года Крыма Россией во многом было предопределена тогда, когда Украина столь открыто пренебрегла правами коренного народа Крыма.

Современная Украина, выстраивающая свое дальнейшее развитие в полном соответствии и на основе общеевропейских ценностей, никак не сможет впредь игнорировать право крымскотатарского народа на самоопределение. Излишне говорить о том, что и крымские татары, оказавшиеся перед реальными угрозами своему будущему, будут требовать непосредственных гарантий своего развития на собственной земле. А они, гарантии, могут быть заключены лишь наделением Крыма статуса крымскотатарской национально-территориальной автономии в составе Украины, в которой в одинаковой мере будут соблюдаться права и свободы всех его жителей».

По словам Рефата Чубарова, в странах Европы успешно существуют автономии, одновременно обеспечивающие право народов на самоопределение и гарантирующие территориальную целостность государств. «Как нам представляется, наиболее близкой моделью, которая могла бы успешно адаптирована к условиям Крыма, является Автономная провинция Больцано-Боцен — Южный Тироль, что на севере Италии», — допускает аналогии глава Меджлиса.

Андрей Сенченко, народный депутат нескольких созывов и соавтор упоминавшегося закона о разграничении полномочий центра и крымской автономии.

«То, что предлагается в президентском проекте децентрализации — ни что иное как искривление позвоночника власти. Вместо вертикали исполнительной власти, которая бы обеспечивала единообразие исполнения законов в центре и на местах и применения стандартов (например, социальной обеспеченности) мы получим конструкцию, которая априори закладывает конфликт между ветвями власти. Ответственность будет на правительстве, а рычаги влияния (через назначение префектов) — у президента. Как яркий пример можем вспомнить ситуацию времен президента Виктора Ющенко, когда премьер Юлия Тимошенко приглашала на заседание правительства глав обладминистраций, а они (по указке из АП) просто не являлись. Представители государства в регионах должны быть однозначно. Губернатор, префект — не важно, как они будут называться. Важна суть их полномочий и процедура назначения. На мой взгляд, они должны назначаться Кабинетом министров и тогда (тут я согласен с Оксаной Сыроид) парламент будет иметь возможность контроля и нести солидарную ответственность за их действия. Хотя в идеале, губернаторы должны быть выборными», — говорит Андрей Сенченко.

С учетом печального крымского опыта Сенченко считает оправданным наделение президента правом (если это не будет выходить за рамки конституционных полномочий главы государства) самому распускать орган местного самоуправления, если Конституционный суд вынесет вердикт о принятии им решения, представляющего угрозу национальной безопасности и территориальной целостности государства.

«Блокирование и запрет деятельности органа, вставшего на путь сепаратизма, должно быть если не мгновенным, то максимально быстрым. Что мы имели в Крымской автономии, в отношении ВР которой действовала норма Конституции, которую предлагается распространить на всю страну? КСУ принял решение о неконституционности постановления ВР Крыма о референдуме 14 марта, парламент рассмотрел его 15-го, то есть, впритык ко дню проведения — 16 марта. Полномочия ВР автономии были досрочно прекращены, но это никак не влияло на ранее принятые ею решения».

По мнению Сенченко, президент должен иметь право не только приостанавливать сепаратистские решения органов местного самоуправления с последующим обращением в Конституционный суд, но и прекращать полномочия такого совета или головы громады.

«Вначале — приостанавливать их полномочия на короткий срок, скажем, дней на пять — дабы никаких новых решений не было принято, пока КСУ не вынес свое заключение после безотлагательного рассмотрения. В случае если КС заключает, что решение было неконституционным, президент должен иметь право сам распустить орган местного самоуправления. Зачем тут решение ВР? Если есть вердикт Конституционного суда — парламент не может принять иного решения, кроме как досрочно прекратить полномочия совета, посягнувшего на территориальную целостность государства. Это формальность, которую более оперативно должен исполнить президент, и это его сфера ответственности», — считает Сенченко.

Андрей Клименко, заслуженный экономист АРК, автор нескольких программ развития Крыма и Севастополя, эксперт Фонда «Майдан иностранных дел».

Крымские эксперты и журналисты в течение двадцати с лишним лет с очень близкого расстояния наблюдали развитие процессов в Автономной республике Крым в части того, что касается ее полномочий. Как известно, полномочия АРК были существенно больше, чем полномочия областей Украины. Особенно в той части, что в Крыму оставляли ряд видов налогов, которые в других регионах Украины поступали непосредственно в центральный бюджет. И только потом возвращались обратно в виде субвенций и трансфертов. В ходе всего конституционного процесса, связанного с децентрализацией, вызывает весьма большую иронию то, что она подается ее авторами как некая панацея, которая решит все вопросы. Особенно большую иронию вызывают убеждения идеологов децентрализации в том, что передача непосредственно местному самоуправлению некоторых ресурсов снизит уровень коррупции. Из-за того, что население регионов якобы сможет контролировать эффективность использования бюджетных средств, которые окажутся в распоряжении регионов. Крымский опыт показывает, что коррупционный класс чиновников — как высших органов госвласти, так и местного самоуправления — научился за последние два десятка лет эффективно разворовывать. Как ту часть бюджета, которая остается в распоряжении органов местного самоуправления, так и ту его часть, которая приходит в регионы в виде дотаций и субвенций. Таким образом, я могу прогнозировать, что в результате одним из очень важных последствий такой децентрализации будет «повышение стоимости» мандата мэра города и депутатов местных советов. И я вас уверяю, что часть коррупционного класса украинского чиновничества, которая находится в областях, городах, районах и поселках, аплодирует президентской децентрализации всеми четырьмя конечностями, потирая руки в предвкушении того, как они будут разворовывать гораздо больший объем бюджета.

При этом крымский опыт работы представительства президента в АРК (а это почти то же самое, что префекты, предусмотренные конституционной реформой) показывает, что представители президента очень быстро встраиваются в коррупционные горизонтали на местном уровне и очень эффективно имитируют представительство интересов президента и Украины в регионах.

То же самое можно отнести и к той части децентрализации, которая предусматривает влияние местных органов самоуправления на назначение чиновников в различных государственных структурах. От того, что Верховная Рада АР Крым имела возможность согласовывать назначение силовиков (в разные годы это было по-разному, вплоть до начальников налоговых инспекций), как показала практика, коррумпированность структур регионального уровня не снизилась. В связи с этим можно сделать следующий вывод: без уничтожения коррупционного класса никакая децентрализация не поможет. А население регионов, как показали крымские реалии, в состоянии эффективно влиять на вопросы застройки, сохранения лесов и парков и снос заборов на пляжах. Но контролировать исполнение бюджета население регионов в широком смысле не готово. Оно не имеет для этого ни знаний, ни эффективных механизмов».

Информация о материале

ТОВ «Імені газети «Ізвєстія» повинно повернути в державну власність земельну ділянку зі ставком площею 54,78 га у Самійлівці Харківської області. Про це йдеться у рішенніХарківського апеляційного господарського суду від 15 червня.

1 грудня 2011 року Близнюківська райдержадміністрація уклала угоду з ТОВ «Ім. газети «Ізвестія» про оренду 54,78 га для рибогосподарських потреб. Перед цим фірма отримала рішенняГосподарського суду Харківської області, який зобов’язав РДА укласти три договіра з нею на оренду ставків. В одному з них якраз йшла мова про земельну ділянку площею 54,78 га. В позові, який задовольнив суд, фірма вказала, що раніше отримала від чиновників райдержадміністрації дозвіл на розроблення проектів землеустрою по цим ділянкам і підготувала їх. Але через дії РДА фірма не змогла подати їх на розгляд в строк, а тому вони не були затверджені. Суд тоді підтримав позов ТОВ «Імені газети «Ізвєстія».

Саме на основі цього судового рішення фірма отримала без земельного аукціону в користування на 49 років спірну ділянку, яка розташована на території Самійлівської сільсьради.

В 2012 році прокуратурі вдалося скасувати рішення Господарського суду Харківської області в апеляційному суд та Вищому господарському судді. Щоправда, ТОВ «Імені газети «Ізвєстія» розпочало нове коле судових слухань, в результаті яких в квітні 2014 року Вищий господарський суд направив справу на новий розгляд.

В 2015 році прокуратура знову звернулася до суду з позовом про повернення земельної ділянки зі ставком у власність держави і виграла суд першої інстанції. Тепер апеляція підтвердила, що фірма має повернути в державну власність орендований ставок. .

Суд першої інстанції задовольнив цей позов, а апеляція підтвердила рішення першої інстанції.

Засновником ТОВ «Імені газети «Ізвєстія» є депутат Харківської облради, член постійної комісії з питань з питань аграрної політики, земельних відносин та природокористування Сергій Глобенко. У облраду він потрапив за списком партії Сергія Тігіпка «Сильна Україна».

Информация о материале
  1. Кремль как главный русофоб
  2. Харківська міськрада продала оточенню Кернеса землю у пільгову розстрочку
  3. Из всех реформ для нас важнейшей…
  4. Избирать по-настоящему