Главная

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради 8 липня уклало угоду з ПАТ «Південспецбуд» на реконструкцію водопровідної перемички по вул.Фонвізіна. Вартість угоди складає 1,55 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель». Договір мають виконати до кінця 2016 року.

Акціонерами «Південспецбуду» є ДП «Сi Капiтал Інвест» ТОВ «Бонамм» (Словенія), а також Дмитро Кошман, Микола Шевякін і Тетяна Кагановська – дочка покійного Євгена Кушнарьова, голови Харківської ОДА (2000-2004), народного депутата від Партії регіонів (2006-2007).

Єдиним конкурентом на торгах було ПП «Донком» Ігоря Білецького.

У квітні цього року КП «Харківводоканал» повідомив, що на вул. Фонвізіна планується заміна зношених труби і роботи коштуватимуть 2 млн грн.

Информация о материале

Наш попередній сценарний аналіз, опублікований наприкінці грудня минулого року, частково справдився, частково – ні. Базовий сценарій був описаний таким чином: «Повільний темп реформ, зниження рівня життя, закручування податкових та регуляторних гайок, зупинка бізнесу, масові звільнення працівників, ще більше зниження рівня життя та зростання соціальної напруги на тлі війни і несправедливості — все це призводить до соціального вибуху». Окрім соціального вибуху, все так і сталося.

Основним сценарним фактором тут є повільний темп реформ, який неважко було передбачити через коаліційний, а не професійний характер уряду.

Передбачення виявилися помилковими у частині темпу реалізації базового сценарію: як темп реформ, так і рівень соціальної напруги виявилися значно меншими за очікувані.

Так само ми помилилися у темпі появи нових лідерів – їх немає. Дійсно, український народ виявився найтерплячішим, і тут доведеться погодитися з аналітиками, які визначають українську революцію як найповільнішу революцію у світі, де зміни, що можна зробити за тижні, відбуваються роками.

Опис базового сценарію тоді завершувався словами: «До кінця 2015 року все якось владнається та вийде на сталу траєкторію, але до остаточного закріплення одного із середньострокових сценаріїв ще далеко: точка неповернення не пройдена».

Водночас був опублікований сценарний аналіз для Росії, і ми бачимо, що за півроку найбільш імовірні сценарії розвитку нашого геополітичного супротивника – колапс, палацовий переворот, Нова Орда – стали ще більш імовірними.

Найменш імовірні – економічний бунт мас, економічна революція середнього класу, олігархічна революція, мобілізаційна економіка, військовий переворот тощо – майже зникли зі сценарного простору.

Захід поступово затискає Росію у лещата санкцій, а війна, незважаючи на щоденний героїзм та щоденні жертви, стратегічно заморозилася.

Це означає, що сценарний аналіз для України маємо робити з урахуванням наявності агресора, але виходячи, в першу чергу, із факторів, що пов’язані не з війною, а з внутрішньою трансформацією.

Ми неодноразово писали про реформи в Україні як про війну на другий фронт: маємо гарячу війну на Сході та холодну, але жорстку війну в тилу з Гідрою – пострадянською корумпованою системою.

Сценарії подальшого розвитку України, за умов замороження першої війни, визначаються перебігом другої війни, яка є не менш важливою.

Успіхи у цій війні є, і їх багато, але вони носять тактичний характер.

Стратегічно Гідра зміцніла і перестала боятися. А кого боятися?

Народ не бунтує, ідея Третього Майдану популярна лише серед прихильників Медведчука, добровольчі батальйони загалом влилися у Збройні Сили, розлючені люди не ходять вулицями і вже нікого не пхають у смітники.

Нові урядовці складають локалізовану і скуту старими правилами меншість, а широкого народного руху за реформи не виникло, так само як і нових лідерів.

Низький темп реформ означає не лише зубожіння населення та згортання економіки, але й втрату довіри. Останнє є більш небезпечним: за умов довіри можна пережити будь-які негаразди.

Досвід «шокової терапії» у постсоціалістичних країнах доводить: коли населення розуміє сутність змін і знає, коли, чому і яким чином стане краще, воно здатне примиритися з тимчасовим, навіть тривалим погіршенням.

Коли внаслідок «шоку без терапії» люди втрачають надію на краще, їм нема чого втрачати далі.

Існуючі суб’єкти соціально-політичного процесу майже видохлися. Очевидно, що нова сила так або інакше постане.

Ми вже писали про невідворотність української модернізації: 15-20% населення, що прагнуть жити у Модерні, складають критичну масу, їх занадто багато, щоб усім емігрувати або щоб усім скоритися та відступитися.

Питання в тому, якою буде ця сила. І друге питання: чи постане нова сила сама по собі, тобто органічно, а чи через зовнішній вплив у тому чи іншому вигляді.

На користь органічного виникнення нової сили говорить критична маса прихильників модернізації та досвід їхньої спільної дії на Майдані та у волонтерських рухах. Фактори на противагу включають загальне розчарування і зневіру, відсутність нових лідерів.

Фактори

Обмежимося рамкою наступних 6-9 місяців і спробуємо зазирнути в майбутнє за допомогою сценарного аналізу.

Практичний підхід до побудови сценарного простору означає, що ми намагатимемося виокремити декілька ключових сценаріїв, а для того – зрозуміти, які основні фактори рухають ситуацію.

Майбутнє визначається спільною й одночасною дією сотень факторів, але нам треба знайти найважливіші.

Отже, які ж фактори визначають успішність української модернізації – історичного процесу, що розгортається навколо нас і з нашою участю? Очевидно, є як внутрішні, так і зовнішні.

Першим із найважливіших факторів є зовнішній тиск задля прискорення українських реформ.

Неуспіх реформ, якщо дивитися ззовні, означає, що Україна не впоралася сама.

Захід досить серйозно сприймає загрози світовій безпеці, які створює Росія, і розуміє, наскільки українська невдача посилить ці загрози.

Сьогодні Захід ще не готовий ані до військової допомоги у випадку масштабного російського вторгнення, ані до великого плану економічної допомоги на кшталт «плану Маршалла».

Не забуваймо, цей план був придуманий для зупинки просування комуністичного тоталітаризму на захід: єдиним запобіжником могло стати процвітання Німеччини, і так само розцінювалася допомога Японії, а згодом Південній Кореї.

До всього цього Захід не готовий в першу чергу, через те, що не готові ми самі: Україна не пройшла перевірку за принципом «ми допомагаємо тим, хто помагає собі сам», що його Захід сповідує десятиліттями.

Але в поточних умовах Україна є набагато важливішим чинником стабільності і порядку у світі, ніж Греція.

Падіння України означає не лише російські війська на кордонах НАТО і «зелених чоловічків» в Естонії та Латвії.

Це означає, перш за все, руйнування всіх принципів, на яких ґрунтується сьогоднішній світ: незастосування сили, недоторканості кордонів, принципу відповідальності. Це –перший крок до реальної, а не холодної світової війни.

Тому не виключено, що нас не полишать наодинці з проблемами: не допомагаючи ні зброєю, ні інвестиціями – допоможуть зовнішнім тиском. І цей тиск буде посилюватися тією мірою, якою проблеми в Україні будуть наростати, аж до введення «зовнішнього управління».

Водночас можливий і абсолютно протилежний варіант: Захід не зможе ні прийняти виважене рішення, ні консолідуватися щодо нього. Це – перший із двох ключових факторів.

Другий ключовий фактор є суто внутрішнім, він стосується соціальної ситуації. Але виокремити його непросто. Адже багато важливих внутрішніх факторів, по суті, є константами, тобто незмінними.

Серед них – неспроможність держави, висока соціальна енергія активної меншості та байдужість пасивної більшості і співвідношення між цими двома частинами суспільства. В рамці 6-9 місяців кардинальних змін в цих факторах годі очікувати.

Що ж є змінною величиною? Безумовно, ключовий фактор пов’язаний із громадянським суспільством, саме воно є основним рушієм модернізації країни в умовах слабкої держави та відсутності сталих соціальних інститутів.

На наш погляд, змінним фактором є рівень інтеграції активної меншості. З одного боку, люди стомилися, втратили багато грошей як через банківську кризу та інфляцію, так і через допомогу фронту, переселенцям тощо.

Сотні тисяч людей видохлися і волонтерять – виконують активну громадську роботу.

Себто фронт, переселенці, реформи тощо не на ентузіазмі, як рік тому, а через почуття обов’язку, неприйнятність рішення припинити й кинути.

Є суттєва загроза атомізації, індивідуалізації громадянського суспільства, втрати довіри та, внаслідок цього, енергії. Це і є змінний фактор, який ми шукаємо.

Необхідно роз’яснити суть процесу, який ми тут називаємо інтеграцією.

Мова не про спільні дії, а про спільні цілі – тобто не про узгодження планів, яке при великій кількості одночасних ініціатив малоймовірне, а про узгодження цілей і цінностей завдяки зростанню рівня усвідомленості, це можна було би метафорично назвати «дорослішанням».

Гарним прикладом тут є перша фаза волонтерського руху: десятки тисяч людей взялися до роботи задля спільної мети, не узгоджуючи дії між собою.

Так само у гарячій фазі Майдану в різних районах Києва одночасно і незалежно виникли Громадянські Варти – іноді з однаковими назвами, іноді з різними, з різною тактикою, але заради однієї мети.

Натомість тривалі спроби численних організацій Майдану узгодити не цілі, а плани через різноманітні громадські ради завершилися нічим.

Отже, ключовий фактор, що визначатиме подальший розвиток подій в Україні, це інтеграція громадянського суспільства: рівень довіри, толерантності, взаємного визнання та прийняття, готовності до спільної дії, спільної творчості, готовність до прийняття чужої ідеї замість своєї заради консолідації та спільної дії.

Протилежним трендом є індивідуалізація (атомізація) через втому, зневіру, розчарування і втрату довіри. Боротьба цих трендів визначатиме, який зі сценаріїв реалізується.

Сценарії

Наявність двох факторів з непередбачуваною силою — інтеграція/атомізація громадянського суспільств ата зовнішній тиск — у рамці 6-9 місяців створює сценарний простір, описаний нижче. (Зазначимо, що стаття була написана до гучних справ у Генпрокуратурі та подій у Мукачеві, а ці події повністю вкладаються у подані нижче різні сценарії — отже, остаточного вибору сценарію ще не відбулося.)

Сценарій «Колапс з обгорткою» (основні параметри: атомізація громадянського суспільства, сильний зовнішній тиск).

Економіка остаточно згортається під впливом війни, коливань світових цін, продовження тиску на бізнес, вимивання обігових коштів тощо. Дефолт не страшний — страшніше руйнування сталих ринкових механізмів.

Сценарії для України. Війна «Республіки» з Гідрою

У таких умовах Захід допомагає України втриматися на плаву, але ставить при цьому жорстку умову: заміна горе-реформаторів справжніми, високий темп реформ (хоча би для забезпечення подальшої спроможності обслуговувати зовнішній борг).

Невмілих та самозакоханих політиків в уряді змінюють фахівці, збільшуючи частку іноземців-професіоналів. Там, де формально керують українські міністри та їхні заступники, з’являються радники з великими повноваженнями. Міжнародні організації з боротьби з корупцією та відмиванням грошей беруть на себе завдання зламати хребет великій українській корупції, заміняючи в цій справі українських правоохоронців. Необхідні реформи виконуються рішуче та безкомпромісно. Парламент вимушений голосувати за реформи під загрозою соціального вибуху у випадку ненадання західної допомоги. Це створює умови для початку економічного відновлення через 9-12 місяців після початку рішучих реформ.

Сценарій «Острівці реформ» (основні параметри: інтеграція громадянського суспільства, сильний зовнішній тиск).

Швидкі реформи в окремих сферах та областях – успіх Михеїла Саакашвілі в Одесі, Еки Згуладзе у створенні нової патрульної служби, Давида Сакварелідзе у реформі прокуратури, авторитет Івана Міклоша у визначенні параметрів податкової реформи і, звичайно, успіхи реформаторів українського походження. Але відбуваються вони значною мірою під тиском і контролем Заходу, призводять до того, що «острівці реформ» зростають та поєднуються в «континенти», залишаючи все менше «кормової бази» для корупції.

Великі іноземні корпорації та установи приходять порядкувати в окремі сфери (наприклад, митниця та арбітражний суд) чи регіони. Все це надає нової наснаги громадським рухам, під тиском яких політики вимушені провести швидкі зміни там, куди ще не ступила нога варягів.

Силові органи розколюються: інстинкт самозбереження примушує частину суддів, прокурорів та міліціонерів «зрадити своїх», поклавши край круговій поруці. Все це призводить до початку економічного зростання максимум через півроку.

Сценарій «Лихі роки» (основні параметри: атомізація громадянського суспільства, слабкий зовнішній тиск).

На тлі подальшого зубожіння населення і зростання напруги вплив центральної влади слабшає, громадські рухи втомлюються і розпадаються.

Натомість з’являються і зростають нові «центри сили» місцевого та регіонального значення: олігархи з їхніми приватними арміями, численні окремі озброєні групи «борців за справедливість», російські агенти впливу з їхніми «народними республіками», колишні регіональні барони тощо. Наступає реванш(тут стануть в нагоді місцеві вибори) і тривалий (декілька років) період відсутності порядку та зовнішньої ізоляції, який завершується врешті новими масштабними революційними подіями, що мають непередбачуваний результат. Ймовірніше, кордони країни на цей час будуть вже зовсім іншими.

Цей сценарій є інерційним, тобто сюди все рухається, якщо нічого не робити. Відповідно, стратегія буде вимальовуватися як втеча з цього сценарію.

Сценарій «Республіка» (основні параметри: інтеграція громадянського суспільства, слабкий зовнішній тиск).

Загроза економічного колапсу та військової поразки стимулює різку консолідацію громадянської активності, що виливається у широкий народний рух за реформи. Тиск на парламент та суди призводить до швидкого ухвалення необхідних законопроектів та судових рішень про притягнення до відповідальності корупціонерів різних мастей.

Паралельно з’являються абсолютно нові соціальні інституції там, де старі виявляються неспроможні: виникають Громадянські Варти та волонтерські «міністерства», третейські суди та громадські «люстраційні бюро», система обігу «векселів довіри» та системні краудфандингові фонди тощо.

З’являються нові лідери та нові політичні сили, що мають (на відміну від існуючих) яскраво виражену ідеологічну забарвленість, праву та лівоцентричну, їхня інтелектуальна дискусія формує суспільний порядок денний.

Політики з існуючих (одноразових політичних проектів швидко приєднуються до цих сил. Відбуваються позачергові парламентські вибори за новим законом, що переформатовують політичне поле України.

Цей сценарій можна визначити як найбільш бажаний.

Стратегію суб’єкта (у даному випадку громадянського суспільства) слід визначити як перехід від інерційного сценарію до найбільш бажаного.

Фактором, який забезпечує стабільність системи, як це не дивно, є російська агресія.

Саме війна консолідувала українську націю, збільшила соціальну активність громадян, зробила реформи життєво необхідними, стимулювала допомогу Заходу. Припинення військової загрози з боку Росії може призвести до втрати цих нестійких факторів розвитку і повернення на траєкторію нічогонероблення.

Ще одне зауваження полягає в тому, що сценарний аналіз не може передбачити появу «джокерів» (Насім Талеб називав їх «Чорні лебеді») — малоймовірних, але дуже важливих подій, які різко змінюють ситуацію.

В окремі часи великої напруги ймовірність появи джокерів вища, ніж у спокійний час. З іншого боку, самовпевненість та пиха осіб, що приймають рішення, невірна картина світу, ігнорування важливих факторів сприяють появі джокерів, «кличуть Чорного лебедя», якого неможливо передбачити.

Нарис стратегії

Від інерційного сценарію «Лихі роки», куди ми скочуємося, треба перейти до сценарію «Республіка». Але фактор, який розрізняє ці два сценарії, важко піддається впливу, його не можна швидко змінити.

Тому доведеться проходити траєкторією, яка зображена на малюнку: швидко втекти з найгіршого інерційного сценарію через зовнішній вплив, використавши цей час для інтеграції, а вже потім успішні власні кроки України доведуть, що зовнішній тиск непотрібен.

Отже, ми маємо працювати над інтеграцією наявних громадських сил.

Вони являють собою загрозу для Гідри лише тоді, коли миряться з розбіжностями заради головного — реалізації спільного бачення майбутнього. Лише тоді їхня сила переважить силу старої системи з її адміністративним апаратом, грошима, силовиками та телеканалами. Саме так переміг Майдан, але тепер ми розуміємо: то був лише перший бій тривалої війни.

Паралельно відбуватиметься розширення активної меншості за рахунок пасивної більшості. Як ми знаємо, активна меншість задає напрямок розвитку суспільства, натомість пасивна більшість визначає темп.

Нарешті, потрібно максимально використовувати принципи, які допомогли вистояти і перемогти на Майдані.

1) Принцип правди. Не мовчати. Не боятися «виносити сміття з дому». Таргани бояться світла. Не боятися посваритися з тим, хто не є і не буде союзником і партнером. Не боятися називати речі своїми іменами.

2) Принцип довіри. Вважати за замовчуванням «своїм» того, хто стоїть пліч-о-пліч. Довіряти на основі спільного бачення і спільних цінностей, довіряти, доки факти не примушують до протилежного. Розширювати кола довіри за методом «друг мого друга — мій друг».

3) Принцип спільної дії. Краще разом реалізувати не найбільш блискучу і не найбільш геніальну ідею, ніж окремо кожному реалізовувати свою власну.

Звичайно, це не є стратегія, лише нарис напрямку спільної роботи. Наша мета полягала в першу чергу в аналізі сценаріїв війни Республіки з Гідрою, перебіг якої визначає існування України.

Информация о материале

Анализ реакции экспертов (либо лиц, считающих себя таковыми) на будущее «особенностей самоуправления отдельных районов Донбасса» позволяет сделать невеселые выводы. Многие оценщики:

— выдавали собственные допущения за факты;

— опровергали никогда не утверждавшееся;

— предпочитали комментировать не документы и решения, а комментарии других комментаторов;

— не утруждали себя чтением документов;

— игнорировали логику и не сильно по этому поводу смущались.

Постараемся внимательно и хладнокровно разобраться в вопросе.

Итак, 16 июля 288 голосами «за» Рада одобрила решение о направлении в Конституционный суд (для получения соответствующего вывода) поданый президентом проект закона «О внесении изменений в Конституцию». Прогнозируемо острую реакцию вызвало предложение внести в ХV раздел Основного закона («Переходные положения») правку следующего содержания — «Особенности осуществления местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей определяются отдельным законом».

Попытаемся разобраться, что это может означать. Но перед этим отметим одну важную деталь. Петр Порошенко и Владимир Гройсман выразили надежду, что данный законопроект после вывода Конституционного суда (ожидается в течение ближайших недель) будет предварительно одобрен до конца текущей сессии (необходимо 226 голосов) и окончательно принят на следующей сессии (требуется уже не менее 300 голосов). После чего будет подписан спикером, главой государства, обнародован и станет частью Конституции.

Нюанс. Если на этапе предварительного рассмотрения депутаты внесут в текст рассмотренного КС проекта хотя бы одну (здесь и далее выделено мной. — С.Р.) правку, это повлечет за собой необходимость нового вывода Конституционного суда и потребность еще одного предварительного рассмотрения законопроекта.

Теперь о сути.

Для тех, кто не обратил внимания

Не только западные политики, дипломаты и эксперты, но и отечественные власть имущие, и, в первую очередь, президент регулярно и неоднократно поясняли (либо оправдывали, как кому нравится) потребность упоминания в Конституции закона об особенностях осуществления местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей необходимостью соблюдать Минские договоренности (МД).

В последний раз Петр Алексеевич сделал это в четверг, презентуя депутатам проект конституционных изменений. Цитирую: «Я убежден в том, что предложенная норма ни одной запятой не выходит за пределы Минских соглашений, которые (…) признаны безальтернативной основой для политико-дипломатического урегулирования».

То есть Киев не скрывает приверженности МД. Наоборот, наша власть постоянно подчеркивает, что четко соблюдает указанные соглашения. Президент не видит им альтернативы и готов выполнять их до запятой. Это его слова. Запомним их.

Для тех, кто не читал

Раз уже президент так часто поминает безальтернативные МД, давайте в них заглянем. Единственный пункт подписанного 12 февраля Второго минского соглашения, где присутствуют жесткие временные привязки, — 11-й. И именно это обстоятельство стало аргументом, с помощью которого Брюссель, Берлин, Вашингтон и Москва смогли заставить Киев выполнять данный пункт, не дожидаясь, пока будут выполнены другие требования.

Привязки ко времени есть и в других пунктах МД, но они, как правило, не содержат точных календарных дат. Например, «не позднее второго дня после прекращения огня», «в первый день после отвода вооружений» и т.д. То есть речь идет о плане урегулирования, в котором сроки связаны с фактическим выполнением условий. Именно на этом принципе была основана уверенность украинской стороны, что выполнение пунктов соглашения носит последовательный характер.

Но, к сожалению, 11-й пункт выбивается из общей логики.

Цитирую: «Проведение конституционной реформы в Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции, предполагающей в качестве ключевого элемента децентрализацию (с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов), а также принятие постоянного законодательства об особом статусе отдельных районов Донецкой и Луганской областей в соответствии с мерами, указанными в примечании, до конца 2015 года».

Словосочетание «до конца 2015 года» присутствует и в 9-м пункте, но там уже есть условие — после выполнения условий 11-го пункта.

На примечаниях остановимся ниже. Пока обратим внимание на то, что 11-й пункт не содержит смысловых и временных отсылок к выполнению пунктов, имеющихся в других положениях МД. Никаких «до» или «после» «прекращения огня» или «отвода вооружения». Просто «проведение» и просто «принятие». И жесткая дата. На это и указали украинской власти в Берлине, Москве, Брюсселе, а затем и Вашингтоне, когда Киев в очередной раз попытался настоять на последовательном характере выполнения пунктов соглашения.

Киеву настойчиво порекомендовали выполнять все взятые на себя в Минске обязательства. До запятой. Что Киев и делает. Именно поэтому в Конституционной комиссии рабочая группа по децентрализации (а не скажем «судебно-правовая») была признана приоритетной. Именно поэтому была так ускорена работа по превращению проекта в часть Конституции, — чтобы успеть до конца 2015 года. А для этого требуется голосование на двух очередных сессиях и положительный вывод КС. Именно поэтому в проекте изменений Конституции появилось упоминание о законе об особенностях осуществления местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей.

Если соблюдение Минских соглашений в самом деле предполагает последовательное выполнение сторонами требований (как до сих пор пытаются утверждать отдельные представители власти), то почему мы так спешим с децентрализацией? Тема актуальная? Тогда почему мы спешим с «занесением» в Конституцию упоминания об «отдельных регионах»? Зачем нам это? И так поспешно? Пускай противоположная сторона выполнит все предыдущие пункты соглашения, прекратит огонь, отведет вооружение, освободит пленных, вернет контроль над госграницей et cetera. Тогда и поговорим. «Ну это же просто упоминание». А зачем просто упоминать? Практический смысл? Тем более что в Конституции не бывает простых упоминаний.

На самом деле от Киева просто потребовали выполнить обещанное. Киев просто выполняет. Другое логическое объяснение найти невозможно.

Для тех, кто не знает

Как случилось, что требования, изложенные в 11-м пункте, не были напрямую увязаны с условиями, сформулированными в других? Знаю, как это произошло, не могу объяснить, почему.

В рабочий вариант текста соглашений, предполагающий последовательность их выполнения, был внесен новый пункт, ставший в итоге 11-м. Несколько участников переговоров (к сожалению, на условиях анонимности) утверждают, что его автором был помощник президента РФ Владислав Сурков. Один из отечественных дипломатов, анализируя поведение членов российской делегации, предположил, что это был единственный пункт соглашений, который Москву на переговорах действительно интересовал.

Почему украинская сторона не адаптировала это требование в соответствии с общей логикой документа, почему не увязала его с другими условиями? Сознательно? Недосмотрела? Ответ мне неизвестен. Просто помню, как часто после минских переговоров (признанных успешными) делался особый упор на том, что они «были многочасовыми и сложными». Почему-то казалось, что успех измеряется не часами, а фактическими результатами. В частности, точностью и недвусмысленностью принятых решений.

Для тех, кто не заметил

Упоминая в конституционном законопроекте об «особенностях самоуправления», Киев не только добросовестно выполняет предписания 11-го пункта МД, но и придает им юридическую силу. Минские договоренности — просто бумажка. Конституция — Основной Закон. Распространенный аргумент — «Кто это будет выполнять?» Встречный контраргумент — «Если не собираемся выполнять, зачем вписываем?». В Конституцию, между прочим…

На заседаниях Конституционной комиссии предлагалось множество разных по смыслу и точности «предохранителей». Не называть «отдельные области» по имени; вынести упоминание об «отдельных районах» за пределы проекта, прописав его в спецзаконе о введении поправок в действие; оговорить условия принятия закона и (или) обозначить временные рамки его действия; предусмотреть принятие этого закона «об особенностях» 2/3 депутатского корпуса. Президент не учел ни одно из предложений, способных усложнить наделение отдельных регионов особыми полномочиями либо помогающих «похоронить» эту историю (если такой план, в самом деле, был).

И как быть с заявлениями главы государства, неустанно клянущегося в четкой приверженности безальтернативным минским соглашениям? Либо он сознательно вводит в заблуждение всех — Меркель, Путина, Обаму, Ягланда, ОБСЕ, Венецианскую комиссию, депутатский корпус и народ собственной страны (по обе стороны линии разграничения). Либо недоговаривает. Потому что он (в отличие от большинства депутатского корпуса, как, увы, выяснилось) МД читал. И знает, какие обязательства Киев должен выполнить далее.

Для тех, кто питает иллюзии

Выполнив первую часть 11-го пункта МД, Киев, скорее всего, будет вынужден выполнять его вторую часть. Еще раз цитирую — «принятие постоянного законодательства об особом статусе отдельных районов Донецкой и Луганской областей в соответствии с мерами, указанными в примечании, до конца 2015 года»

Почему будет вынужден? Смотри выше: потому что Киев четко соблюдает МД; потому что там указана конкретная дата, нет привязки к выполнению других требований, и нам об этом обязательно напомнят; потому что обязательство (если оно будет внесено в Конституцию) приобретает узаконенный вид.

Теперь о будущем законе. Киев не свободен в формулировании ключевых положений закона, регулирующего самоуправление на неконтролируемых территориях. Если Киев (как утверждает президент) ни на запятую не отступает от безальтернативных минских соглашений.

В изменениях в Конституцию не упоминается конкретный закон. Там нет слова «действующий». Там сказано просто «закон».

Не тот, который был принят осенью прошлого года парламентом предыдущего созыва с отключенным табло. Не его уточненная редакция, принятая действующим парламентом в марте этого года. Там просто написано «определяется отдельным законом». Могут оставить старую версию, изменить, принять новый. В нем могут и не содержаться ограничения срока действия либо обязательная привязка к проведению выборов, о чем так много и громко говорят некоторые «эксперты», ссылаясь на принятые ранее законы. Ни в проекте конституционных соглашений, ни в Минских договоренностях этого нет.

Зато Минские соглашения содержат четкое предписание, что там должно быть. Данные требования сформулированы в примечании к пункту 11. Которое вынуждает (если Киев соблюдает МД, а Киев их, как мы выяснили, соблюдает четко) украинскую власть к следующему:

«— освобождение от наказания, преследования и дискриминации лиц, связанных с событиями, имевшими место в отдельных районах Донецкой и Луганской областей;

— право на языковое самоопределение;

— участие органов местного самоуправления в назначении глав органов прокуратуры и судов в отдельных районах Донецкой и Луганской областей;

— возможность для центральных органов исполнительной власти заключать с соответствующими органами местного самоуправления соглашения относительно экономического, социального и культурного развития отдельных районов Донецкой и Луганской областей;

— государство оказывает поддержку социально-экономическому развитию отдельных районов Донецкой и Луганской областей;

— содействие со стороны центральных органов власти трансграничному сотрудничеству в отдельных районах Донецкой и Луганской областей с регионами Российской Федерации;

— создание отрядов народной милиции по решению местных советов с целью поддержания общественного порядка в отдельных районах Донецкой и Луганской областей;

— полномочия депутатов местных советов и должностных лиц, избранных на досрочных выборах, назначенных Верховной Радой Украины этим законом, не могут быть досрочно прекращены».

Это требование снабжено датой, не связано с выполнением других пунктов МД и нас уже принуждают его исполнить. До запятой. Сообразно духу и букве безальтернативных МД.

Означает ли это, что в законе не может быть предохранителей? Должны быть. Но. Закон — это всего лишь 226 голосов. Слишком малая цена для такого вопроса. «Мы напишем такой закон, обложим их такими условиями, что все эти требования будут нивелированы», — убеждал меня один патриотично настроенный депутат. Допустим. «А вы вечные? Предположим, через год досрочные выборы, новое большинство, которое перепишет этот закон», — такой контраргумент в голову моему собеседнику не приходил.

Если уже упоминание о законе «для отдельных областей» хотят «вогнать» в Конституцию, оно должно быть ТАМ ЖЕ снабжено условиями, не позволяющими использовать его для узаконивания сепаратистов.

И еще раз, риторически. Зачем убрали норму об обязательном принятии такого закона 2/3 голосов?

Для любителей манипуляций

Любимый способ заболтать тему — опровергать несуществующее.

«Закрепление особого статуса Донбасса в Конституции — миф». Ну, а кто спорит? Конституция узаконивает механизм закрепления. То есть закон. Закон этот статус закрепит. 300 голосов за скверную конституционную формулировку может и не соберут. А 226 за скверный закон — вполне. У нас что только не принималось простым большинством…

«В проекте конституционных изменений нет ни слова ни об автономии, ни о федерализации...»; «Там нет упоминания о «новороссии», «днр» или «лнр»...» А кто так ставил вопрос? Кто этого добивался? Москва? Берлин? Брюссель? Нет. Даже Донецк с Луганском в последнее время говорили о желании быть составной частью Украины. Самое главное, подобных требований нет в минских соглашениях, на которые так часто ссылается президент.

Зато там есть дивное словосочетание «постоянное законодательство об особом статусе». Киев с такой странной формулировкой согласился. После «трудных многочасовых переговоров». И обязался МД выполнять до запятой.

Теперь переводим на общечеловеческий. Идиома «постоянное законодательство» очевидно указывает на то, что данный закон не может быть связан временными ограничениями. Привет всем, кто дружно ссылается на срок действия, отведенный ранее принятому закону. Можете от себя передать его тому, кто не видит альтернативы Минску-2. И готов выполнять его до запятой.

Термин «особый статус» узаконен минскими соглашениями. Киев этот термин принял. Он остался в тексте протокола после «трудных многочасовых переговоров».

Но его нет в проекте Конституции. То есть мы не выполняем требования МД? Выполняем. До запятой. Пока. Потому что (для тех, кто считает себя опытным юристом либо филологом) особый статус — понятие не лингвистическое, а юридическое. Оно отличается смыслом, а не названием. Особый статус — правовое положение, отличающее одного субъекта от другого. Буковина или Подолье не могут назначать собственных судей, прокуратуру, «народную милицию», а «отдельные районы Донецкой и Луганской областей» — смогут. Это и есть особый статус, как его не именуй. «Роза пахнет розой, хоть розой назови ее, хоть нет». Шекспир.

От этого, правда, пахнет не розами.

А назвали этот особый статус «особенностями самоуправления», чтобы не смущать общественность вызывающей формулировкой. И сбивать с толку ту часть депутатского корпуса, которая вместо юристов берет себе помощниками (помощницами) славных фигуристых барышень, детей друзей и предпринимателей-спонсоров…

Для тех, кто дружит с эмоциями

Ничего непоправимого пока не произошло. А чтобы не произошло и впредь, следует читать то, что принимаешь. Понимать, что читаешь. Не путать командность с покорностью. Демонстрировать волю в переговорах и с противниками, и с союзниками.

А еще никогда не стоит прекращать поиск альтернативы. И быть смелее со знаками препинания. Иногда подкинутая извне запятая может поставить точку в твоей судьбе. И не только в твоей.

Информация о материале

Депутати Чугуївської райради Харківської області затвердили два звіти про незалежну оцінку комунального району, яке планується передати найближчим часом в оренду. Відповідне рішення депутати ухвалили на сесії 9 червня.

Так, депутати затвердили оцінку будівлі гаражу-складу загальною площею 93,2м², яка розташована в Чугуївському районі, с. Волохів Яр, по вул. Леніна, 95-а. Споруду оцінили в 20 тис грн. (без ПДВ).

Також депутати затвердили звітпро незалежну оцінку нежитлового приміщення № 101 загальною площею 33,6м², яке по вул. Гвардійська, 13 в місті Чугуїв.

Оцінку обох об’єктів комунального майна провело ТОВ «Бюро послуг ПЛЮС». Це підприємство належить Олегу Сторожеву та директору КП «Чугуївського міжміського бюро технічної інвентаризації» Олені Гармаш.

Олег Сторожев є сином голови Чугуївської райради Ігоря Сторожева.

Информация о материале

Меня хотели «кинуть». По классике. На телефон пришла эсэмэска с сообщением о том, что я победитель конкурса, проводимого некой конторой, чье название начинается с ОАО. На мой номер якобы выпал главный приз — Chevrolet Cruze. Скептически относясь к победам в конкурсах, в которых не участвовал, я, тем не менее, кликнул по ссылке. И был удивлён, увидев в разделе «Результаты акции» свой номер телефона.

По правилам акции я в течение семи дней после получения СМС должен был позвонить в колл-центр компании, потом выслать копии паспорта и идентификационного кода. Чтобы получить приз или его денежный эквивалент, мне нужно было на специально присланный номер через терминал «в присутствии сотрудников компании произвести оплату 1% государственного налога от суммы выигрыша». То есть около 3 500 грн.

Оператор, которому я ради спортивного интереса позвонил, раздражённо закончил наш недолгий разговор словами: «Мужчина, или забирайте приз, или не морочьте мне голову!» Разочаровал и «автосалон» компании на Харьковском шоссе, оказавшийся хорошо знакомым мне стареньким одноэтажным домом с сателитаркой на фасаде. Едва ли в нём когда-либо слышали о щедром ОАО «Союз-Авто» с главным офисом в Тольятти.

Потом выяснилось, что в интернете полно примеров подобного разводняка с помощью аналогичных сайтов. Я решил обратиться в милицию, чтобы там поспособствовали переводу дирекции щедрой компании на скромный тюремный паёк.

Но оказалось, что электронные письма милиция не рассматривает. Руководитель департамента коммуникации МВД Украины Иван Кулеха, к которому я обратился с просьбой переслать информацию о мошенниках куда следует, ответил мне письмом:

«Как известно, чтобы МВД занялось этими фирмачами, нужно ваше заявление. Пишите заявление, направляйте в МВД. О результатах вас проинформируют. По-другому не бывает. Добавлю, что наши люди слишком любят халяву, а бесплатный сыр, как известно, бывает только в мышеловке. И ещё. Люди хотят быть обманутыми. Об этом свидетельствует статистика. Посоветуйтесь с мистером Гуглом в Инете. Интересные данные! Разве мы можем лишать людей радости? Очевидно, что нет. Согласитесь с тезисом, что у милиционеров было бы меньше работы, если бы украинцы были другими. Если бы они не обращали внимания на работу подобных мошенников, то мошенников бы не было. Не было бы массового обмана. Люди сами создают спрос».

Я вдруг вспомнил о том, как первый и последний раз в жизни писал заявление в милицию. Мою машину несколько лет назад ограбили ночью на парковке. Было не настолько жаль украденного, сколько неприятно от чувства, что отморозки продолжают преспокойно «трясти» автомобили. Я пошёл в милицию и после долгого ожидания написал заявление. Следователь, прочитав его, попросил указать, имею ли я претензии к преступникам. И предупредил, что если имею, мне придётся ходить на допросы, очные ставки и опознания. Если нет…

Я тогда написал, что претензий не имею.

И вот в связи со всем этим мне вспомнился рассказ Джека Лондона «На сороковой миле». И хотя дело было, «когда в Северной Стране не существовало правосудия, а Королевская конная полиция была ещё делом будущего», один из героев, Мэйлмют Кид, выступает в роли шерифа. Двое золотоискателей повздорили из-за пустяков и решили стреляться на дуэли. Кто мог помешать им в этом? Мэйлмют Кид и не мешал.

— Даю слово, что тот из вас, кто останется в живых, будет повешен на ближайшем дереве, — сказал он дуэлянтам. — Мы сделаем так, чтобы этот поединок оказался первым и последним на Сороковой Миле. Пусть это послужит уроком для каждого чечако на Юконе. А теперь приступайте!

В Америке правоохранительная система формировалась снизу. Когда в городе, построенном колонистами, нужно было навести порядок, в нём появлялась должность шерифа. И он наводил порядок всеми доступными методами. В противном случае его меняли на кого-то более расторопного.

Нашу полицию интересует статистика раскрываемости преступлений, уменьшение количества заявлений, ещё какие-то цифры. По-настоящему хорошо она работает только в случае совершения каких-то резонансных убийств или краж. Может ли участковый сделать так, чтобы на его участке не «трусили» машины? Думаю, может. Так же, как и прекратить незаконную торговлю, продажу наркотиков на дискотеках и многое другое. Но только он в этом не заинтересован. Чем меньше будет заявлений, тем лучше. Когда ему указывают на нарушение законов Украины, он говорит о том, что нечего было доверять мошенникам, нечего было хранить деньги дома, нечего было шататься по ночам где не надо. «Люди сами создают спрос…»

Мэйлмют Кид тоже мог сказать что-нибудь в этом роде. Но он отличался от наших правоохранителей главным качеством — желанием навести порядок.

Мне тоже нужен порядок. И мне не нужна полиция, которая, может быть, что-то предпримет, только если я стану жертвой преступления.

Мейлмют Кид, где ты?

Информация о материале

Виконком Харківської міськрадиприсвоїв адресу гаражу по вулиці Пушкінська 5, який належить Дарині Косіновій. Про це йдеться у рішенні виконкому № 391 від 1 липня.

Раніше Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області зареєстрував декларацію про готовність об’єкта до експлуатації від 09.06.2015. Після чого, адресу затвердили депутати міськради та виконком.

Дарина Косінова – донька екс-народного депутата України, а зараз керівника Державної фінансової інспекції у Харківській області Станіслава Косінова та онука ректора Національного юридичного університету.

Косінова навчається в університеті ім. Ярослава Мудрого, який очолює її дід Василь Таций. Гараж знаходиться на відстані ста метрів від юридичного університету.

Донька головного ревізора Харківщини узаконила новий гараж в самісінькому центрі Харкова

Дарина Косінова

Информация о материале
  1. Страна победивших эмоций. Что общего у Украины с Грецией?
  2. Игра на вылет
  3. Митці залишилися без приміщення в центрі Харкова після реконструкції приватною фірмою
  4. Ацетоновые реки, маковые берега