Главная

Йовбак против фон Гутенберга. Безвластие против беззакония

Информация о ситуации в Закарпатье регулярно появляется в лентах новостей. Но особой ясности в происходящее не вносит. Из последнего. Новоназначенный глава администрации края Геннадий Москаль подтвердил: часть бойцов Добровольческого украинского корпуса «Правый сектор» (ДУК ПС) по-прежнему скрывается в лесах. Лидер ПС Дмитрий Ярош заявил, что у него нет связи с окруженными, и повторил, что конфликт в Мукачево — «провокация, на которую, к сожалению, наши ребята повелись». Виктор Балога возмутился неоправданным, по его мнению, скоплением в регионе силовиков и бронетехники. «Всем уже и так понятно, — то, для чего они сюда приехали, им не под силу», — подытожил экс-губернатор. А прокуратура сообщила об объявлении подозрения в совершении преступления еще двум членам ДУК ПС, предположительно принимавшим участие в кровавом инциденте. Четверым бойцам, сдавшимся правоохранителям 14 июля, подобное подозрение было предъявлено ранее. Уголовное производство открыто по двум статьям УК — 255-й («Создание преступной организации») и 258-й («Террористический акт»). Таким образом, органы прокуратуры предварительно установили личность 6-ти из 13-ти (цифра, озвученная Геннадием Москалем) участников мукачевского инцидента.

По-прежнему, открытыми остались вопросы:

— намерены ли силовики задерживать якобы блокированных членов ДУК ПС?

— сколько «окруженцев» в действительности скрывается в закарпатских лесах?

— и …есть ли они там на самом деле?

По некоторым сведениям, «дуковцы» уже без особого труда вышли из «окружения», хорошо знакомыми тропами перебрались в соседнюю Львовскую область, где были радушно встречены тамошними соратниками и обеспечены надежным укрытием. Приказ о возвращении спецназа и значительной части бронетехники в места постоянной дислокации якобы уже отдан. А в Закарпатье остаются лишь переброшенные туда части Нацгвардии. Силовиков, по просьбе Москаля, убрали с центральных трасс, в первую очередь, с магистрали Киев—Чоп, чтобы лишний раз не нервировать местное население и не пугать туристов.

Если эта информация соответствует действительности, можно сделать вывод: все стороны конфликта согласились на некий «нулевой» вариант, по большому счету, пока устраивающий всех. Он исключает риск новой перестрелки и почти неизбежные в этом случае новые жертвы.

В пользу правдоподобности этой версии свидетельствует и относительное спокойствие, излучаемое официальными лицами, когда они касаются скользкой темы. Если бы речь шла о возможности реального боестолкновения, грозящего появлением убитых и раненых, в их словах было бы куда больше нервозности.

По имеющейся информации, ситуация должна развиваться следующим образом. В уголовном производстве, открытом прокуратурой, подозреваемые в преступлении, скорее всего, будут проходить не как члены ДУК ПС, а как лица, использовавшие символику ДУК ПС и (или) могущие иметь отношение к этой организации. Дело в том, что ДУК, как неузаконенное военизированное формирование, не имеет официальных списков личного состава. А потому точная принадлежность лиц к «корпусу» может до времени оставаться под вопросом.

Было понятно, что власть не может оставить кровавый инцидент без должной реакции, и уголовное производство — неизбежно. Ясно было и то, что Ярош не может себе позволить публично отречься от бойцов, называвших себя «Правым сектором».

Предположительный «нулевой вариант» позволял сторонам сохранить лицо. Неделю тому лидер «Правого сектора» Дмитрий Ярош предложил предоставить бойцам ПС, участвовавшим в перестрелке, возможность «смыть свою вину кровью». То есть отправить их воевать в зону АТО. На днях с похожим предложением выступил и руководитель фракции БПП в парламенте Юрий Луценко, который, правда, уточнил: «Те, кто конкретно не стреляли, не убивали людей, могут быть наказаны путем отправки на фронт… Те, кто реально нанесли вред здоровью людей, безусловно, должны сесть в тюрьму».

Мукачевский инцидент оказался слишком громким, чтобы власть могла позволить виновным избежать наказания. Но виновными могут назначить не всех. А признанные виновными могут… не оказаться членами «Правого сектора». Как это уже было в августе прошлого года, после перестрелки возле закарпатского УСБУ. Как только задержанного Богдана Пилипива объявили главным зачинщиком конфликта, «Правый сектор» от него торжественно открестился, сообщив, что тот уже более двух месяцев не является членом организации.

Есть версия, что именно это предложили Ярошу в рамках «нулевого варианта». «Правый сектор» будет официально отрицать формальную принадлежность к ПС тех, кого признают виновным в убийстве. Виновных объявят в розыск. Возможно, не найдут… Всех остальных могут амнистировать после решения суда, и отправят искупать вину в зону АТО. Насколько жизнеспособна эта версия, покажет время.

По неофициальным сведениям, сотрудниками МВД предварительно были установлены личности десяти из 13 предполагаемых участников инцидента в спорткомплексе «Антарес» и перестрелки возле заправки «Народное». Девятеро из них — местные жители: Роман Стойка (позывной «Честный»), Руслан Каганец (позывной «Комендант»), Артур Керимов (позывной «Люстратор»), Александр Форкош, Александр Сабо, Эдуард фон Гутенберг, Владимир Бурча, Роман Мунчак, Владислав Пугинский. Один — 18-летний Родион Горбенко, уроженец Славянска, переехавший в Закарпатье после начала войны. Обращаем внимание, четверо из этого списка фигурируют в обнародованном закарпатской газетой «Трибуна» перечне лиц, разыскиваемых Ужгородским военкоматом. Особого внимания удостоился 31-летний этнический немец фон Гутенберг. В списке «Трибуны» рядом с его именем, в скобках, приписано — «предыдущая фамилия Йовбак». Чувствуется рука Москаля, похоже, это его почерк…

О Михаиле Ланьо и Викторе Балоге, и об их взаимоотношениях сказано уже много. Как и о взаимоотношениях Балоги и закарпатского ПС. Наличие этой связи не отрицают ни лидеры местного «Правого сектора», ни сам экс-губернатор. Спорят лишь о характере этой связи.

Добавим лишь несколько деталей.

Люди, разбирающиеся в особенностях теневого бизнеса по-закарпатски, утверждают, что ключевых игроков на местном рынке контрабанды сигарет, безусловно, двое. Однако они используют разные схемы. Один работает преимущественно через «зеленку», другой — перевозит «левую» табачную продукцию через таможенные посты, тратя приличные суммы на подкуп представителей соответствующих служб не только в Украине, но и в трех соседних государствах. Прибыль подобные издержки покрывает, на основании чего можно догадываться о ее размерах.

В 1998 году нынешний парламентарий Ланьо (которого в Закарпатье больше знают под прозвищем «Блюк») был задержан по подозрению в убийстве Ивана Винера (больше известного под кличкой «Кози»), однако был отпущен на свободу по истечении трех месяцев. В области его освобождение связывали с вмешательством Балоги. Ланьо был депутатом областного совета от балоговского «Единого центра», однако затем политические и коммерческие партнеры разошлись, и депутат-«мажоритарщик» Ланьо в 2012-м прогнозируемо оказался в парламентской фракции Партии регионов. Это была самая надежная крыша для того, кто в Закарпатье рисковал конфликтовать с Виктором Ивановичем.

Утверждают, что бизнес Ланьо несколько потеснил бизнес Балоги, и после краха ПР Виктор Иванович попытался отвоевать утраченные позиции, однако мирного разговора с бывшим партнером не получилось.

История ПС в Закарпатье пестрит «яркими» страницами. С самого начала под «модной» вывеской собрались самые разные люди. В их числе были не только бывшие «майдановцы», но и те, кого в регионе давно связывали с криминалом. Особого упоминания заслуживает Роман Стойка. В прессе упоминалось, что бывший сотрудник МВД Стойка дважды привлекался к дисциплинарной ответственности, а затем был уволен из органов за служебное несоответствие. Однако есть еще одна деталь: в свое время в отношении младшего лейтенанта Стойки проводилось служебное расследование, связанное с попыткой продажи патронов калибра 7,62 мм со склада ГУ МВД в Закарпатской области в 2008-м, пресеченной местными сотрудниками СБУ. Любопытно, что еще 7 лет назад в этом регионе существовал спрос на боеприпасы к автоматическому оружию.

Обосновавшись в «Правом секторе» Роман Стойка регулярно конфликтовал с бывшими сослуживцами. За полторы недели до мукачевских событий его остановили на одном из постов ГАИ. После чего он сорвал с сотрудника милиции фуражку и пообещал запихнуть его в багажник, если тот еще раз посмеет его остановить.

В феврале 2014 года лица, называвшие себя представителями «Правого сектора», возле здания областной ОГА привязали к столбу руководителя Чопской таможни Сергея Харченко, заставили на камеру рассказать о коррупционных схемах и принудили покинуть область. «Робин Гуды»? Как посмотреть. Харченко не был передан правоохранительным органам, «народные люстраторы» не обращались в прокуратуру, коррупционные схемы не документировались. Ходили слухи о крупной сумме, которую Харченко вынудили пожертвовать «на нужды ПС». По утверждениям закарпатских предпринимателей, бойцы во главе со Стойкой совершали регулярные обходы местных бизнесменов, «настоятельно рекомендуя» им «делиться».

В марте 2014 года лица, называющие себя членами «Правого сектора», организовали «народную люстрацию» новоназначенного начальника УМВД Василия Турдая, принудив его написать заявление об увольнении. В том же месяце закарпатский «Правый сектор» «люстрировал» первого заместителя областного прокурора Ивана Кайло. В мае того же года вооруженные люди с нашивками «Правого сектора» осуществили нападение на стройку мини-ГЭС в селе Нижний Быстрый Хустского района. Они разогнали строителей и при помощи экскаватора уничтожили часть строений. По странному стечению обстоятельств Виктор Балога являлся заинтересованной стороной. Турдай и Кайло (репутацию которых, действительно, трудно назвать безупречной) считались ставленниками бывшего губернатора Закарпатья Валерия Лунченко, с которым у Балоги был конфликт. А строительство мини-ГЭС осуществлялось с подачи бывшего депутата от Партии регионов Василия Ковача, которого называли антагонистом Балоги.

В августе 2014 года произошел инцидент возле здания областного управления СБУ в Ужгороде. Группа лиц (среди которых, по свидетельствам очевидцев, были представители «Правого сектора») пыталась ворваться в помещение управления. Дежурный вызвал милицейскую опергруппу, которую нападавшие обстреляли, ранив одного из сотрудников милиции. От одного из организаторов штурма, Богдана Пилипива, местный «Правый сектор», как мы уже писали, быстро открестился. В том же месяце возле города Стрый (Львовская обл.) была задержана группа закарпатского ПС во главе с Русланом Каганцом. Сотрудники правоохранительных органов обнаружили у них пять автоматов, пулемет, 12 гранат и значительное количество боеприпасов. Комментируя эти события для прессы, Руслан Каганец заявил, что оружие, которое они везли в Закарпатье, добыто в бою, и представители ПС имеют полное право на его ношение. «Для того чтобы защищать Родину мне не нужны законы. Никакие», — заявил Каганец, комментируя этот инцидент.

После мукачевской стрельбы появилось множество версий конспирологического характера. Одни утверждали, что конфликт был сознательно спровоцирован Киевом, чтобы развязать руки и получить возможность наконец-то разоружить «Правый сектор». Другие считали, что истинной целью являлось желание неких лиц в Киеве скомпрометировать и Балогу, и Ланьо, чтобы прибрать к рукам контрабандные схемы Закарпатья. В числе заказчиков инцидента называли и Москву, которой, якобы, был необходим еще один очаг дестабилизации в Украине и повод подтолкнуть «Правый сектор» к открытому противостоянию с киевской властью.

Прямых подтверждений ни одной из конспирологических версий найти не удалось. События 11 июля, вероятнее всего, были форс-мажором. Вышедшим из-под контроля участников инцидентом, последствия которого каждый пытался использовать в собственных интересах.

Ни для кого в Закарпатье не является секретом, что все силовые структуры в регионе так или иначе были задействованы в коррупционных и контрабандных схемах, хотя «крышевали» и обслуживали разные теневые группы. Никого в Закарпатье не удивляло мирное сосуществование сотрудников милиции и «охотников», «неравнодушных граждан» в спортивных брюках с карабинами в руках. То, что контрабандные воротилы в Закарпатье опирались на поддержку незаконных военизированных формирований и прикрывались государственными структурами, — секрет Полишинеля. Просто одни носили камуфляж, другие — «адидас».

«Стрелки», подобные той, что состоялась 11 июля в спорткомплексе «Антарес», стали обычной практикой для региона. Но в этот раз ситуация просто вышла из-под контроля.

Известно, что после мукачевских событий Банковая рассматривала и вариант принудительного разоружения бойцов «Правого сектора», и возможность использования конфликта как повода для отставки Авакова с поста министра внутренних дел. Однако от обоих планов там решили отказаться. Снятие Авакова для Порошенко является желанной, но пока неосуществимой задачей. Достаточно вспомнить сколько усилий было потрачено на увольнение обладающего куда меньшей группой поддержки Валентина Наливайченко. А для жестких мер в отношении «Правого сектора» требовалась значительная уверенность в собственных силах, чем нынешняя власть пока похвалиться не может. Вече, созванное «Правым сектором» на Майдане Незалежности, собрало несколько меньше участников, чем хотелось бы Ярошу, и несколько больше участников, чем хотелось бы Порошенко. Что, скорее всего, принудило обоих согласиться на «нулевой вариант» и отказаться от резких движений. Власть не попыталась разоружить «Правый сектор» и не рискнула проводить спецоперацию в отношении блокированных закарпатских «дуковцев». Ярош ограничился невразумительными призывами провести референдум, который, разумеется, никогда не состоится.

ПС слегка поиграл не слишком накачанными мышцами, выиграв время и возможность продолжить переговоры о формализации отрядов ДУК в рамках ВСУ. Власть в очередной раз продемонстрировала неспособность реально контролировать ситуацию в государстве. Не только мукачевская перестрелка, не только фактическое существование неподконтрольных государству военизированных формирований, но и конфликт в Генпрокуратуре, и особенности выборов в Чернигове, и даже «реформаторские подвиги» Саакашвили в Одессе (очень эффектные, но имеющие мало общего с законностью) — все это свидетельствует о неспособности нынешнего руководства страны управлять ситуацией в государстве.

Назначение Геннадия Москаля — не самая худшая попытка навести хотя бы относительный порядок в регионе, привыкшем жить отдельно от государства. Хотя и маловероятно, что даже такому харизматичному персонажу, хорошо знакомому с ситуацией в области, удастся искоренить беды, копившиеся годами, и быстро стабилизировать ситуацию, предельно обострившуюся за последние два года.

События 11 июля наглядно продемонстрировали, какую угрозу государственной безопасности несет наличие незаконных вооруженных формирований, охотно пополняющихся за счет криминальных элементов, и масштабный теневой оборот оружия. Действия власти после мукачевских событий показали, что у нее пока нет действенных рецептов борьбы с этим. И, кстати, то, что руководство страны до сих пор не согласовало кандидатуру руководителя Национальной полиции и до сих пор не назначило командующего Национальной гвардией — не может не вызывать тревоги.

«Подвиги» закарпатского «Правого сектора» никоим образом не должны бросать тень на тех бойцов ДУК, которые совершали истинные подвиги — в ДАП, Песках, Широкино. Не демонстрируя реальных доказательств того, что Закон обязателен для всех (робингудов-рэкетиров, охотников-бандитов, депутатов, прокуроров, милиционеров, таможенников, сбушников), что даже участие в боевых действиях не освобождает от соблюдения Закона, и что Закон в Украине действительно существует, власть создает опасный прецедент. Своим бездействием она лишь укрепляет ложное представление о справедливости у тех, кто отождествляет бандитов с героями, и провоцирует желание защищать «своих» у настоящих бойцов, принимающих за братьев по оружию рэкетиров, прикрывающихся яркими нашивками.

В готовности Кремля использовать подобные настроения в своих целях можно даже и не сомневаться.

Информация о материале

Опубликовано: 28 июля 2015

Суд не дозволив ліфтерам розстрочити кредит, отриманий у банку Добкіних

Комунальне підприємство «Харківгорліфт» має сплатити ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» заборгованість за кредитом та відповідні штрафи на суму 2,8о млн грн. Про це йдеться у рішенніГосподарського суду Харківської області.

В листопаді 2013 році «Харківгорліфт» взяв кредит у ПАТ «Банк Золоті Ворота» у розмірі 0,50 млн дол. під 14,5 % річних. Кредит підприємство взяло для погашення заборгованості по заробітній платі.

Банк надавав кредит терміном на рік та 5 місяців. В договорі було зафіксовано, що після закінчення терміну дії кредиту відсоткова ставка зросте до 20%.

В липні 2014 року ПАТ «Банк Золоті Ворота» було визнано неплатоспроможним. А в листопаді 2014 року між ПАТ «Банк Золоті Ворота» і ПАТ «Комерційний Банк «Стандарт» було укладено договір про передачу активів і зобов’язань неплатоспроможного банку.

Суд встановив, що банк повністю виконав умови договору, а КП повернуло гроші лише частково.

«Харківгорліфт» попросив суд розстрочити виплати щодо повернення залишку кредиту на два роки, але суддя відхилив це клопотання.

В своєму рішенні суд зобов’язав КП сплатити 105,9 тис дол., що на дату подачі позову було еквівалентом 2,23 млн грн. Таким чином, валютний борг був перерахований по курсу 21,06 грн/дол.

Крім того, суд постановив стягнути з комунальників заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 14 тис дол. (еквівалент 0,29 млн грн.), пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 0,25 млн грн. та пеню за несвоєчасну сплату процентів в сумі 0,03 млн грн.

Найбільшими акціонерами банку «Золоті ворота» були харків’яни Яків Кузнєцов і Євген Черняк (не плутати з власником горілки «Хортиця), ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» та застреленийв листопаді 2014 року Вадим Вишневський.

Спостережну раду «Володимир-Волинська птахофабрика» очолює Олексій Коваленко, який був радник Михайла Добкіна, коли той очолював Харківську ОДА. Брат Добкіна – Дмитро Добкін, який нині є народним депутатом, мав 8,4% банку «Золоті ворота» і до 2010 року входив до наглядової ради банку. Після нього місце у раді займав Марк Добкін, батько екс-губернатора. Він вийшов з членів спостережної ради незадовго до введення адміністрації у банк.

ПАТ «Комерційний банк «Стандарт» належитьВіталію Тарану.

Керівником КП «Харківгорлііт» є Анатолій Кандауров. Саме його під час засідання в 2012 році комісії з надзвичайних ситуацій мер Харкова Генадій Кернес публічно обізвав «сучим псом».

На початку 2015 року прокуратура Харківської області відкрилакримінальне провадження за ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) відносно посадових осіб КП «Харківгорліфт». Сума збитків, яку вирахували правоохоронці, складає 6 млн. грн.

Информация о материале

Опубликовано: 28 июля 2015

Боротьба з пенсіонерами, які заважають псевдореформаторам

Рівень життя пенсіонерів знизити не можна - вже нема куди: 90% з їх числа отримують пенсію 40 дол на місяць. Тобто нижче мінімального рівня бідності, який переступила більшість африканських країн. Залишається тільки скоротити чисельність пенсіонерів - через підвищення пенсійного віку, подовження трудового стажу та зменшення державою витрат на медицину, зниження пенсій тим, хто отримує більше. Прикро, що уряд експлуатує інстинкт пролетарської ненависті до тих, хто живе заможніше, та демонструє зневагу до людей, які потребують допомоги.

В обох напрямках дій із скорочення видатків Пенсійного фонду - скорочення виплат і збільшення пенсійного віку - постмайданівський уряд зайшов далі донецької кримінальної групи. Проте серйозних результатів він не отримує: дефіцит фонду коливається у межах 75-90 млрд грн на рік.

Нездоланні труднощі для чиновників існують через те, що дефіцит пенсійного фонду неможливо перекрити за допомогою інфляційного знецінення грошей, як це робиться при покритті дефіциту бюджету. Причиною є те, що доходи фонду не збільшуються при зростанні цін.

Джерела цих доходів - фонд зарплати підприємств і деякі інші надходження - від продажу валюти, житла, автомобілів, підприємницьких доходів.

Усі ці надходження в умовах падіння національного виробництва теж зменшуються. Тому, звужуючи споживчий ринок, «скорочуючи» пенсіонерів і знижуючи ставки пенсій, уряд прискорює падіння виробництва, а отже - зменшує джерела надходжень до самого Пенсійного фонду.

Біг білки у колесі: чим більше зрізатимемо видатки фонду, тим менше буде надходжень до нього. У кінці 2015 року дізнаємося, що дефіцит Пенсійного фонду перевищив планову суму.

Нас хочуть відволікти розмовами про запровадження накопичувальної пенсійної системи. Це добра справа. Варто поговорити, якою вона буде, і що треба змінити в податках і соціальних відрахуваннях для її запровадження. Поки що пропозицій від уряду нема. Фактично пропонується збільшення податків.

Однак зараз треба вирішувати поточні питання. Потрібні інші підходи, які забезпечать зростання доходів Пенсійного фонду і, як мінімум, не вимагатимуть зменшення виплат пенсіонерам.

Вони лежать у площині зростання виробництва і зайнятості, встановлення нової бази відрахувань до фонду та у заохоченні майбутніх пенсіонерів до легалізації усіх виплат за працю. Потрібні не слова, а стимули до легалізації.

Також обов'язковою є довготривала фінансова стабільність в країні, а це не потрібно бюрократам, які створюють для себе інфляційний рай.

Схожі підходи реалізовані у країнах Європи, проте фінансові органи України вважають за краще про них не чути. Зручніше «керувати» в умовах дефіцитів, маніпуляцій із ставками пенсій та приниження тих, хто не може себе захистити.

Плата за житлово-комунальні послуги, що вища за життя

Ще один руйнівний напрямок дій влади - політика у житлово-комунальній сфері.

Над усіма споживачами послуг нависає загроза перегляду цін і тарифів. Урядовці директивно підняли тарифи на різні їх види у чотири-сім разів. Ці дії влади повністю вкладаються у філософію погіршення рівня життя людей, яка оволоділа мисленням представників нинішнього українського уряду.

Одночасно вони сподіваються, що завдяки такому росту цін і тарифів будуть подолані збитковість і необхідність субсидування з бюджету «Нафтогазу України». Навіть запевняли, що таке зростання тарифів є умовою надання кредитів від МВФ. Хоча потім країна дізналася, що це неправда.

Чи буде вирішена проблема збитковості монопольного газового імпортера за допомогою таких методів, і чи варті такі методи поставленої мети?

Ініціатори ненормального стрибка цін поспішили списати на споживачів усі втрати імпортера від провалу валютного курсу гривні, заангажували максимальний обсяг імпортних поставок газу та розповісти про надприбутки для монополіста.

Цікаво, що при оголошенні такого форсованого свавільного підняття цін уряд ховався за Нацкомісію з регулювання енергетики і житлово-комунальних послуг. Хоча відомо, що комісія мала відповідне завдання від Кабміну, який ще в лютому першим повідомив про новий рівень тарифів для населення.

До речі, НКРЕ, виконуючи це завдання і скориставшись напіввійськовою, розхристаною ситуацією в країні, заклала у розрахунки курс 32 грн за дол, що відповідало його рівню у січні 2015 року.

Після цього базовий тариф - 7,1 тис грн за тис куб м - не переглядався, хоча на початку травня, коли запровадили нові тарифи, курс знизився до 20,5 грн за дол і за методиками комісії мав бути використаний для перерахунку тарифів.

Це найкраще свідчить про «об'єктивність», «незалежність» та істинні цілі НКРЕ та інших ініціаторів тарифної кампанії. Вони діють в інтересах монопольного нафтогазового посередника, намагаючись забезпечити йому надприбутки.

Однак головне питання навіть не у нахабстві газового лобі. Усе побачене не має жодного стосунку до ціноутворення у декомунізованій та демократичній країні.

За планово-комуністичної системи держава стоїть на стороні виробника, сама запроваджує монополії, знищує ринки і нараховує ціни з певною рентабельністю щодо собівартості, аби гарантувати прибутки підприємствам. Чому була така турбота? Підприємства належали ордену комуністів, і вони захищали своє майно.

Яценюк і К° пропонують ренесанс державного монополізму, який тепер треба назвати олігархо-державним монополізмом.

Підприємства, як відомо, належать або державі - щороку уряд намагається перевести у держвласність банки та інші корпорації, - або олігархам, оскільки іншим громадянам підприємства, що підлягають приватизації, не продаються.

В інтересах державних та олігархічних монополій - газових та енергетичних постачальників - проводиться і ця тарифна пертурбація. Вона забезпечить шалену рентабельність головному монополісту, його підрядникам і самому держбюджету.

Скільки при цьому втратять люди, Кабмін замовчує. Обіцяні субсидії - димова завіса, адже вони не гарантовані. Нема закону, який би зобов'язував їх платити.

Когорта біля владного корита мусила б знати, що у нас держава - демократична, ринкова і правова, тобто така, у якій пріоритетними є права громадян, а не чиновників і монополістів. Нам не потрібна інша. Не треба нас тягти у партократію!

Коли ми чуємо від урядовців та управлінців «Нафтогазу», що вони встановили ринкові ціни, то відчуваємо плутанину у їх головах. Хотілося б, щоб вони зрозуміли: ринкові ціни не встановлюються у кабінетах чиновників та монополістів.

У розвинутих економіках влада створює незалежні комісії на рівні муніципальних громад, які контролюють встановлення цін і дії природних монополістів, що надають комунальні послуги, аби не допускати зловживань з їх боку.

Найбільш поширеним у розвинутих країнах методом встановлення цін на монопольні комунальні послуги є помірковане підвищення цін у плановому році відносно попереднього рівня відповідно до темпів інфляції в країні мінус невеликий процент - 1-3% - зростання ефективності роботи компанії-монополіста.

Цей відсоток закладається у тарифі і виконує роль примусу, стимулу компанії до росту ефективності. Якщо компанія не здійснює заходів ефективності, то процент зниження ціни не компенсується, і вона втрачає відповідну суму доходів.

Головна риса сучасних регулювань цін природних монополістів полягає також у відмові від врахування росту витрат компаній, бо врахування їх зростання означає стимулювання витратності, що було в СРСР.

Нині чиновники пропонують адміністративні ціни на догоду монополістам. Замість обмеження монополістичного росту тарифів вони самі піднімають їх на рівень, що не міг би собі навіть уявити жодний монополіст - ніде і ніколи.

Що відбувається, коли ціни встановлюються на шалено високому рівні або просто завищуються на вимогу монополістів? За таких цін монополісти досягають максимальної прибутковості при зменшенні обсягу своїх послуг.

У нас при встановленні цих ненормальних, протекціоністсько-монопольних цін і тарифів монополістам сприяють двічі. Спочатку - при оптовому продажу газу, де його продає «Нафтогаз» регіональним облгазам і теплоенергетичним станціям, а потім - при роздрібному розподілі газу і послуг з опалення житла.

Загальна прибутковість на обох стадіях - 600% за теплом, 800% - за газом. З цих відсотків частину забирає бюджет через рентні платежі та податки і цим зменшує рентабельність за обома продуктами десь на 100%. Зрозуміло, що за такої рентабельності підприємствам не потрібно займатися ефективністю.

Такий стрибок цін зменшить купівельну спроможність людей. Для промислових та інших виробничих споживачів надвисокі ціни понизять ефективність виробництва - вони змушені будуть переходити на більш дешеві енергетичні продукти.

Цікаво, що виробники мінеральних добрив в Україні - «Рівнеазот», «Азот» - відмовляються від купівлі імпортного газу і переходять до прямих замовлень аміачної селітри як напівфабрикату для виробництва добрив.

Для побутових споживачів нові тарифи не можуть бути оплачені, бо у людей не виникають додаткові доходи. За того ж рівня доходів сім'ї будуть відмовлятися від споживання послуг монополіста навіть без їх заміщення іншими енергоресурсами.

Тобто перестануть споживатися самі енергопослуги. Тарифи не відповідатимуть платоспроможності громадян і не будуть ними прийняті. Люди, звичайно, спробують частково скоротити споживання таких послуг. Проте у багатьох випадках їм не дадуть це зробити комунальні енергетики.

Вони не дозволяють встановлювати лічильники, а змушують жити без них, тобто за нормами воєнного комунізму. Більше того, вони штрафують за перехід на методи автономного опалення та енергозабезпечення.

У людей залишається єдиний спосіб відмови від купівлі послуг - повністю або частково не платити за них. За такого рівня тарифів люди витрачатимуть зарплату на їжу, оплату транспорту та послуги інтернету, без яких вони не можуть заробляти на життя, які відзначаються вищою корисністю, ніж «комуналка».

Ці слова були написані у травні, коли офіційні результати запровадження нових тарифів ще не були відомі. Тепер державний орган статистики повідомив, що неплатежі громадян за газ у перший місяць дії тарифів (квітень) перевищили 350 млн грн або становили близько 10% від нарахованих зобов'язань з їх оплати.

У березні населення заплатило за газ, та інші житлово-комунальні послуги, більше, ніж було нараховано, на 14%. При цьому у квітні сума нарахувань зменшилася порівняно з березнем, коли ще тривав опалювальний сезон.

Що ж буде у листопаді, коли нарахування зростуть у дев'ять-десять разів? Яку частку цієї суми зможуть оплатити споживачі?

Якщо покупці не приймають цін, то вартість послуг є іншою. Тільки за згоди обох сторін складається ринок, встановлюється адекватна вартості ціна. Неадекватні ціни руйнують економіку - це один з тих непорушних законів, якими нехтує влада.

При наданні комунальних послуг тарифи повинні встановлюватися на рівні територіальних громад за участю місцевих органів влади. Національні регулятори повинні пильнувати ці процеси, зупиняючи дії, що шкодять громадам.

До речі, через узгодження на місцевому рівні тарифи не можуть бути однаковими в усіх областях і містах України, як думав Янукович, а тепер - Яценюк. Отже.

1. Ціна на послуги природного монополіста не повинна залежати від собівартості.

2. Зростання тарифів має свої межі, за якими починається відмова від послуг.

3. Національні регулятори повинні контролюватися місцевими незалежними комісіями з метою недопущення необґрунтованого зростання тарифів.

4. Тарифи на житлово-комунальні послуги повинні прийматися на рівні територіальних громад, вони різняться у різних регіонах.

5. Регулятори ринків природних монополій мусять стояти на боці споживача, захищаючи інтереси зростання ефективності від використання послуг і не допускаючи зростання тарифів без підвищення ефективності їх виробництва.

Характерною була реакція прем'єра на критику його тарифних інновацій. Він заявив, що НКРЕ треба ліквідувати і створити державний орган з призначення тарифів і цін. До Яценюка таку ідею реалізувала КПРС: в СРСР був Держкомцін, а наслідком його роботи став розвал соціалістичної економіки.

Національна комісія, яка діє незаконно, сприяє монополіям і не розуміє свого призначення та функцій, не потрібна. Як мінімум, за цих обставин указом президента цей склад комісії повинен бути розпущеним, а функції та порядок діяльності змінені на захист конкуренції на ринку і прав споживачів.

Дії Кабміну - це руйнування ринків, розподіл суспільних прибутків монополістам, підтримка їх економічної безвідповідальності, потурання енергетичній витратності, знищення платоспроможності громади та порушення грошового обігу.

Сіється анархія у житлово-комунальній сфері, субсидії залишаються на папері, загниває комунальна енергетика, посилюється безправ'я громадян щодо власності на житло, яке стає останнім засобом розрахунків за газ, воду і тепло.

Усі ці порушення Конституції та законів треба терміново скасовувати. Слід перейти до методів встановлення тарифів, які виключають корупційні сприяння природним монополіям, ведуть до енергоефективності і покращення умов людського життя.

Информация о материале

Опубликовано: 27 июля 2015

Забыть и простить?

В общем, ничего особенного в отношениях между народами РФ и Украины не произошло, они вскоре снова станут «братскими», и вновь их «вечной дружбе» ничто не помешает: ни столетия угнетения, ни нынешняя агрессия, - все упирается лишь в «фигуру» очередного душегуба, в которого имел неосторожность «втрескаться» этот уникальный «братский» народ со своей непреходящей «загадочной» дурью…

Просто тенденция какая-то, однако, намечается. Кто-то в соцсетях радуется «признакам перемен», проклевывающимся в мировоззрении полоумных донецких бабок; к кому-то родственники с Урала обратились по «скайпу», впервые за полтора года после последнего разговора о том, что «Крымих» (мол, не будем «о политике», давай «за жизнь» поболтаем: «У вас жарко? А у нас тоже!..»); куча российских музыкантов начала петь песни на украинском (вплоть до Малежика!), даже на Машу Гайдар прозрение снизошло – что сразу же дало повод для глубокомысленных спекуляций на тему, что не все ж в России кровожадные уроды… все ж «нация Пушкина, Толстого», а не только Путина и Кобзона…

А сегодня выползла из «далекого зарубежья» еще одна «жертва народная» - Михаил Ходорковский. В его заунывной беседес Дмитрием Быковым «о судьбах родины», которую венчает уверенность в необходимости и благотворности для России «культурной революции», упомянута мимоходом и «тема Украины» (цитируем):

«Д.Б.: Вы допускаете, что у Украины и России будут нормальные отношения?

М.Х.: Будут. Все зарастет. Точно так же, как зарастут нынешние расколы внутри общества: они искусственные, их культивировали, никакой гражданской войны на самом деле нет. Думаю, если не раздувать эти конфликты искусственно – через три года никто и не вспомнит всю эту непримиримость.

Д.Б.: Хорошо бы через три...

М.Х.: А мне кажется, что наиболее вероятный сценарий – это как раз победа Путина на выборах 2018 года и уход через год».

Уйдет Путин когда-нибудь или просидит в Кремле дольше, нежели его друзья Лукашенко и Назарбаев вместе взятые, - это, возможно, очень важно для Ходорковского и прочих российских интеллигентов, которым кажется, что – хоть после 2019 года - их, «горбатых», что-то, как та «могила», исправит, что у них проснется совесть, вернутся способность к самостоятельному мышлению и даже некие христианские «навыки»… Это все сугубо их внутренние дела – через какое время покинет трон очередной чокнутый тиран и через сколько лет российская толпа кинется в ноги его преемнику, пообещавшему им «возродить былую славу».

Реплика Ходорковского примечательна еще и тем, что он-то точно знает, что ему, признанному всем миром «узнику совести», и до сих пор российский народ «ничего не забыл», и ничто не «заросло». Понять россиян можно: признать, что человек, к их всенародной радости, непонятно за что «отмотал десятку», - это признать и свою, личную ответственность за весь период путинизма. Но Ходорковскому кажется, что если ему (по крайней мере, пока) «прощение» от народа не светит, - то уж россияне украинцев точно «простят», это ж такой пустяк по сравнению с его трагической судьбой!.. Ибо как может все «зарасти» - без взаимного прощения, мол, мы, конечно, тысячи украинцев уничтожили, ну так и вы Пашу с «Уралмаша» и бурятов не щадили, не говоря уже про Майдан и свергнутые памятники Ленину? И даже если народ РФ дружно покается в содеянном перед украинцами – это вовсе не повод, чтобы «не вспоминать» и припасть к «общим корням», заросшим травой забвения.

Никто не забыт – ничто не забыто. Ибо только память о массовой подлости россиян спасет украинцев от последующих «братских» гадостей.

Напомним, коль скоро повод подвернулся, известный текст Анатолия Сороки, написанный им еще в начале этого года:

«Не прощать россиянам. Просто не прощать. Не забывать издевки, телевизионный ад, Тузлу, Институт стран СНГ, Брат-2, запреты на ввоз, удары в спину, брызганье слюной, «на Украине», потопленные наши корабли, «недоязык», Мишу Леонтьева, «квази-нацию», Латынину, «псевдострану», доктора Лизу, Голодомор, книги АСТ, 18 рублей за пост, ненависть, высокомерие, трусость, трусость, трусость и подлость, подлость, подлость.

Не прощать не из-за злобы или ненависти, нет. А только для того, чтобы избежать повторения уже пройденного. Холодно и прагматично не прощать, без ярости или причитаний.

Или вы думаете, что, когда мы победим в войне, а у них наконец-то сдохнет (прости меня, Господи) Моль, все вдруг расцветет братской любовью?

О да. «Канешна». Сначала мы услышим «мы не знали», «нас обманули», «мы не виноваты». Катя Андреева придет на работу в сине-желтой блузке, Валерия споет «Червону руту», а Кобзон извинится за «западенских отморозков». А потом все вернется на круги своя. Или попытается вернуться. Потихоньку, по чуть-чуть, и все-таки опять все снова начнется. Появятся новые Мамонтовы и новые Соловьевы, и телепланктон будет внимать им с открытым от изумления и радости ртом.

Для того, чтобы это не произошло снова - ничего не прощайте. Ничего не забывайте. Когда те, кто вчера поливал мою и вашу страну грязью, вдруг начнут клясться в вечной дружбе, не забывайте.

Наших детей, вытряхивающих копейки из своих копилок.

Женщин, отдающих последнее на пункты сбора помощи.

Безруких и безногих двадцатилетних пацанов в госпитале.

Или когда-нибудь нашей стране придется в третий раз сражаться с фашизмом».

Информация о материале

Опубликовано: 27 июля 2015