Главная

Приватизація «Укртелекому»: як олігархи переграють державу

Успіхи олігархів на ниві приватизації та управління державними компаніями викликають занепокоєння: чи не вигідне повернення «Укртелекому» у державну власність самому Ахметову, який, висмоктавши з компанії усі соки, сподівається отримати з бюджету понад 10 млрд грн — ціну, сплачену при її приватизації?

Історія приватизації

На фоні стрімкого заміщення голосового фіксованого зв'язку мобільним багаторічне затягування з приватизацією «Укртелекому» було «грою на пониження» вартості компанії і відповідало інтересам покупця.

Після обрання президентом Віктора Януковича дебати про оптимальну глибину приватизації були замінені на кулуарне визначення майбутнього власника усіх 92,79% «Укртелекому», що залишилися у державній власності.

Шлях мінімізації вартості об'єкта був класичний: дискримінаційні умови конкурсу. Тоді закони про приватизацію вимагали здійснювати продаж стратегічних об'єктів промисловому інвестору, тобто покупцю, який вже має частку на аналогічному зовнішньому або внутрішньому ринку і зацікавлений у її розширенні.

Проте приватизаційні умови заборонили участь у конкурсі компаніям, дохід від надання послуг зв'язку яких перевищував 25% від загального річного доходу.

Іншою дискримінаційною умовою для вітчизняних та іноземних конкурентів було обмеження участі у конкурсі компаній, у яких на всьому ланцюжку володіння корпоративними правами є будь-яка, навіть мінімальна, частка компанії, учасником якої є будь-яка держава або державне підприємство з часткою понад 25% статутного капіталу.

При цьому закон забороняв бути покупцем лише юридичним особам з часткою 25% і більше, яка належить винятково Українській державі.

Через це до конкурсу не допустили ПрАТ «МТС Україна», ЗАТ «АйКомХолдинг», ТОВ «АЕФ», інвестиційний фонд Icon Private Eguity. Також цікавилися «Укртелекомом» компанії «Київстар», акціонером якої тоді була норвезька державна Telenor Group, Deutsche Telekom, 15% акцій якої належали уряду Німеччини, а 17% — державному банку розвитку KfW, «Ростелеком», Turkcell, Telekom Austria, АФК «Система», «Вимпелком».

Участь будь-якої з них у конкурсі змінила би його підсумки, насамперед фінансові.

Захопившись виконанням волі перших осіб держави, чиновники-організатори для власного перестрахування призначили конкурс на різдвяні канікули, 28 грудня 2010 року, день, коли західні фінансові інституції не працюють або не здійснюють великих угод.

Як і передбачалося, на конкурс надійшла лише одна заявка від заздалегідь визначеного переможця ТОВ «ЕСУ» — дочірньої компанії австрійського концерну ЕРІС, і «Укртелеком» віддали їй за «незалежною» оцінкою. Хто стояв за «ЕСУ», тоді було невідомо. Преса вважала, що це було близьке оточення Януковича або ключові олігархи.

Через сім років після приватизації судові суперечки у Лондонському арбітражі пролили світло на первинного покупця. Ним начебто був тодішній голова СБУ і член Ради НБУ Валерій Хорошковський, який діяв за фінансової підтримки Дмитра Фірташа.

Війна з вітряками

У 2013 році контроль над «Укртелекомом» перейшов до Ріната Ахметова, який за 860 млн дол купив «ЕСУ». У Великобританії, Нідерландах і на Кіпрі тривають суди щодо цієї угоди.

Як ціна телекомунікаційного гіганта за два роки могла впасти на 0,5 млрд дол? Річ у тім, що у 2011 році покупець хоча і сплатив до бюджету 10,575 млрд грн, проте у цій сумі лише трохи більше половини були його власні, в тому числі правомірно позичені кошти.

Менш ніж через місяць після завершення приватизаційної угоди надзвичайно велику суму — 5 млрд грн — «ЕСУ» під емітовані нею облігації надали банки, в тому числі державні Ощадбанк та Укрексімбанк — по 2 млрд грн. У 2013 році та 2015 році відбулася подальша реструктуризація цих боргів з терміном погашення у березні 2017 року.

Укладання Укрексімбанком та Ощадбанком угод щодо купівлі та реструктуризації облігацій ТОВ «ЕСУ» не відповідало інтересам держави через їх ризикованість, преференційність та неринковість. Банкам самим не раз доводилося позичати кошти. Вони потребували капіталізації, в тому числі коштом уряду. Лише у 2014 році Ощадбанк та Укрексімбанк докапіталізовувалися на 11,6 млрд грн та 5 млрд грн відповідно.

З липня 2015 року ТОВ «ЕСУ» припинило виконувати свої зобов'язання перед Укрексімбанком та Ощадбанком. Результати претензійно-позовної роботи залишаються невтішними для держави як акціонера цих установ: заборгованість сягає 5,6 млрд грн.

Аналіз деяких судових рішень щодо погашення облігацій «ЕСУ» свідчить про наявність в Україні широких можливостей для ухвалення дивних з точки зору верховенства права та справедливості рішень, особливо коли однією стороною є суб'єкт державної власності, а іншою — компанія з олігархічним капіталом та офшорним корінням.

В українських судах боржник може домогтися ухвалення іменем України рішень про скасування боргу, про зупинення на роки розгляду господарської справи, про надання річних відстрочок у виконанні абсолютного і безумовного боргового зобов'язання.

Українські судді можуть маніпулювати розрахунками інфляційного доходу, зупиняти розгляд справи про сплату основного боргу на час вирішення питання про розмір боргу, призначати експертизи для розв'язання шкільної математичної задачі, на місяці залишаючи кошти, що належать одній комерційній структурі, у розпорядженні іншої.

В арсеналі служителів Феміди є також скасування «заднім числом» обов'язку однієї сторони договору з посиланням на непов'язаний з цією угодою меморандум. Невдалі судові баталії держбанків щодо погашення облігацій «ЕСУ» нагадують «війну з вітряками».

Аналіз окремих судових справ щодо повернення заборгованості перед Ощадбанком та Укрексімбанком за облігаціями, емітованими ТОВ «ЕСУ»

Отже, перспектива непогашення заборгованості перед Укрексімбанком та Ощадбанком і завдання цим збитків державі в особливо великих розмірах стає реальною. Навіть у разі ухвалення судових рішень на користь держбанків можливості для примусового погашення заборгованості вичерпані, адже у ТОВ «ЕСУ» відсутнє майно.

У фінансовій звітності від 24 жовтня 2017 року товариство обліковує основні засоби балансовою вартістю 1 тис грн, при цьому його борг за облігаціями — 6,4 млрд грн.

Єдиним способом погашення боргу є реституція: повернення з бюджету приватному власнику сплачених при приватизації 10,575 млрд грн і повернення боргу банкам цими коштами. На такий варіант не соромляться відкрито розраховувати у держбанках.

Все на розпродаж

Попри втрату за період після приватизації 40% або 4 млн абонентів, телекомунікаційний гігант займає монопольне становище у наданні послуг стаціонарної телефонії і залишається лідером на ринку швидкісного фіксованого доступу до інтернету — 1,5 млн інтернет-абонентів у 2,2 тис населених пунктах України.

Загалом в «Укртелекомі» наголошують на задовільному фінансово-майновому стані компанії, яка з 2012 року постійно демонструє прибуткову діяльність. Сумарний чистий прибуток за період після приватизації становив 2,9 млрд грн, при цьому найбільший прибуток — 867 млн грн — компанія отримала у 2017 році.

Разом з цим, понад 50% або 436 млн грн цього прибутку за 2017 рік отримано від продажу активів, левову частку яких становлять мідний кабель та АТС. При продажу АТС ринкова вартість лише рідкісних кольорових металів, що містяться в обладнанні, подекуди більш ніж удвічі перевищувала ціну продажу самої АТС.

Активне відчуження майна стало мейнстрімом розвитку компанії після приватизації. Перед продажем на її балансі перебувало 19 169 будівель загальною площею 165 кв м. У лютому 2018 року директор «Укртелекому» заявив, що у компанії залишилося близько 11 тис об'єктів нерухомості при втраті 2 тис об'єктів на окупованих територіях.

За сім років компанія втратила майже третину нерухомості, що разом із зменшенням числа працівників із 74 тис до 24 тис є загрозливою тенденцією. Аудиторська фірма PwC у квітні 2017 року відзначила «наявність істотної невизначеності, яка може викликати значні сумніви у спроможності «Укртелекому» продовжувати діяльність».

Такий прогноз відомий аудитор обумовив неотриманням достатніх аудиторських доказів для підтвердження справедливої вартості окремих основних засобів та перевищенням поточних зобов'язань над поточними активами на 1,8 млрд грн на 31 грудня 2016 року.

Крім цього, 30 вересня 2017 року непокритий збиток «Укртелекому» становив 5,3 млрд грн або 37% балансової вартості майна. Додатковим ризиком втрати ліквідного майна є кредит у «Сбербанку Росії» на 250 млн дол, отриманий у 2011 році під заставу обладнання та нерухомості. У компанії уникають прямої відповіді на питання, чи погашений цей борг, та чи є у складі застави об'єкти стратегічної інфраструктури.

Не в захваті від теперішнього стану «Укртелекому» і його ключові контрагенти, які не поспішають вкладати кошти у розвиток компанії. Так, китайські гіганти Huawei та China Development Bank до цього часу реалізували проектів з модернізації всього на 50 млн дол із запланованих у 2015 році 400 млн дол або лише 12,5%.

Перспективи і загрози реприватизації

У жовтні 2017 року Господарський суд Києва розірвав договір купівлі-продажу 92,79% акцій «Укртелекому», повернув його у державну власність та стягнув з покупця, ТОВ «ЕСУ», 81,9 млн дол пені за невиконання інвестиційних зобов'язань.

Підставою для розірвання договору купівлі-продажу суд визнав невиконання зобов'язань щодо внесення інвестицій 450 млн дол і створення виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення та передавання її у державну власність.

Апеляційний суд у грудні 2017 року відхилив скаргу «ЕСУ». З цього моменту, незалежно від позиції касаційної інстанції, розгляд у якій перенесено на 15 травня 2018 року, рішення про повернення «Укртелекому» державі набуло чинності.

Однак Фонд держмайна досі не перебрав на себе права власності. Активами «Укртелекому» продовжує розпоряджатися «старий хазяїн» — ТОВ «ЕСУ».

Причиною цього є те, що пакет акцій «Укртелекому» перебуває під арештом, накладеним в рамках господарського провадження за клопотанням Укрексімбанку. Лише наприкінці березня 2018 року суд скасував«подвійний» арешт цих акцій, накладений ще й у кримінальному провадженні, ініційованому Генпрокуратурою.

Суцільні успіхи вітчизняних олігархів на ниві приватизації та управління державними компаніями обґрунтовано викликають занепокоєння: чи не вигідне повернення «Укртелекому» у державну власність самому Ахметову, який, висмоктавши з компанії усі соки, сподівається в подальшому застосувати так звану реституцію та отримати з бюджету 10,575 млрд грн — ціну компанії, сплаченої у 2011 році при її приватизації?

В українських судах можливо все. Тим більше, що на момент укладання приватизаційної угоди діяла норма про обов'язок держави повертати покупцю сплачені за об'єкт кошти у разі розірвання договору купівлі-продажу незалежно від причин розірвання, тобто навіть якщо покупець грубо порушував умови цього договору.

Прецеденти застосування цих норм є. Це і реприватизація «Криворіжсталі», і повернення до державної власності «Луганськтепловоза». У 2010 році суд постановив не просто повернути першому покупцю «Луганськтепловоза» кошти, а зобов'язав погасити борг у доларах. Від додаткових конвертаційних збитків державу врятувало те, що переможцем першого і другого приватизаційних конкурсів була одна і та ж компанія.

Експерти впевнені, що зараз «Укртелеком» коштує значно менше, ніж сім років тому. Керівник аналітичного відділу Concorde Capital Олександр Паращій вважає, що при повторному продажу за «Укртелеком» дадуть менше 8 млрд грн.

На думку партнера консалтингової групи E&C Анатолія Фроленкова, зараз телекомунікаційні активи у світі рідко продають дорожче, ніж за 4,5-5 EBITDA. Тобто нині «Укртелеком» може коштувати максимум 9,3 млрд грн.

Розірвати замкнене коло

Припинити втрату державою своїх позицій можна. Для запобігання реституції слід довести незаконність схеми приватизації «Укртелекому», тобто що вона була організована для заволодіння у неконкурентний спосіб його майном.

Визнання у судовому порядку приватизаційної угоди такою, що суперечить інтересам суспільства та порушує публічний порядок на підставі статті 228 Цивільного кодексу, скасує необхідність повертати з бюджету 10,575 млрд грн.

Ключовим у цій справі є доведення злочинів, вчинених на найвищих щаблях влади. Без притягнення до відповідальності конкретних осіб справа з місця не зрушиться. Це стосується не лише організації приватизації «Укртелекому». Мова йде також про купівлю та реструктуризації облігацій ТОВ «ЕСУ», розтрату 220 млн грн бюджетних коштів, виділених на створення спеціальної системи зв'язку, відчуження майна «Укртелекому».

Якою може бути подальша доля «Укртелекому»? Зараз держава не має ресурсів для модернізації компанії, розвитку мережі, впровадження новітніх технологій, переходу на оптико-волоконний зв'язок. Отже, повторна приватизація виглядає доцільною.

Звичайно, поточний стан об'єкта, світова кон'юнктура та економічна ситуація в Україні не дають змоги продати «Укртелеком» за великі кошти. Разом з тим, відкрита конкуренція та прозорість продажу цього активу можуть дати державі суттєвий бонус.

Информация о материале

Опубликовано: 18 апреля 2018

Втянуть животы. Почему Нацполиции не хватает новобранцев

Реформу правоохранительных органов эксперты считают одной из самых провальных: очистить ряды МВД от воспитанных старой коррумпированной системой сотрудников не удалось. Мало того, что аттестация провалилась (из 70 тыс. полицейских отсеяли лишь 7% бывших милиционеров), так ещё и половина из них восстановилась на службе через суды, отсудив при этом 55 млн грн компенсации за вынужденные прогулы.

К одной из самых ярких реформ — запуску патрульной полиции — тоже перестали относиться с пылким энтузиазмом. Украинцы уже давно не восторгаются копами, всё чаще жалуясь на их действия. Поубавилось и инициативных молодых людей, желающих вступить в ряды патрульной полиции, чтобы служить на благо людей.

Медленней, ниже, слабее

На днях глава Национальной полиции Сергей Князев заявил, что условия конкурсного отбора кандидатов на службу в полиции смягчат. Парни и девушки, которые немного не уложились в нормативы физподготовки, всё равно получат возможность проходить обучение в полицейской академии. «Я считаю, нам необходимо изменить подход и дать кандидату шанс за несколько месяцев подтянуть уровень своей подготовки», — сказал Князев, отметив, что много людей отсеивается именно на этапе сдачи экзамена.

В пресс-службе Нацполиции Фокусу объяснили, что эти изменения находятся на уровне проекта, поэтому пока неизвестно, на сколько секунд можно будет «опоздать» на стометровке. «Мы изучили опыт наших партнёров из Канады, которые активно помогают в реформировании полиции. У них совсем другой подход. Поэтому возникла идея осовременить критерии отбора, как это работает в европейских демократических странах», — объяснил глава департамента коммуникаций Ярослав Тракало. Он считает, что в целом порядок набора в полицию не изменится.

В прошлом году уже смягчались требования к физподготовке кандидатов на службу в патрульной полиции. Тогда будущим патрульным разрешили чуть медленнее бегать. Немного поменялись требования к силовым упражнениям. Например, в 2015 году мужчины должны были подтягиваться на турнике, а сейчас от них требуется выполнить комплексное силовое упражнение, которое предполагает качание пресса, лёжа на спине, и отжимание.

Бывший патрульный Андрей Кобылинский, который попал в полицию с первым набором, уверен в полной несостоятельности таких инициатив. «Они бы ещё полностью отменили нормативы. На что только не пойдут, лишь бы не повышать зарплату. Лучше поговорить о каких-то мифических секундах, которые мешают «мотивированным кандидатам». Как будто люди не идут на службу из-за этих нормативов», —комментирует инициативы руководства полиции коп в отставке. На своей странице в фейсбуке он даже высказался за ужесточение нормативов.

По словам Кобылинского, на экзамен по физподготовке закрывали глаза с самого начала. Например, Андрей не уложился в норматив по бегу на 100 м, однако это не помешало ему вступить в ряды полиции. «Да, полицейский должен бегать, там не должно быть жирных «гаишников». Но вообще, если человек умеет бегать, его уже берут в полицию», — говорит Кобылинский.

По его мнению, качественные характеристики патрульных мало зависят от физкультурных нормативов. Главная проблема полицейских — не физическая форма, а профессиональное выгорание, которое усиливается с недобором кадров. Дежурства, бессонные ночи, стрессовые ситуации — это может свалить с ног даже самых сильных и быстрых парней и девушек. «Вначале все приходят с энтузиазмом, но его хватает в среднем на год. После даже самые заядлые фанаты службы теряют энтузиазм. Сам удивляюсь, как продержался два года», — рассказывает Кобылинский.

Снижение популярности патрульной полиции привело к тому, что инициативных полисменов поубавилось по сравнению с первым набором. «Качество людей, которые приходят сейчас в полицию, снизилось. Если так будет продолжаться, патрульная служба превратится в такой же ППС, как был раньше», —  уверен Кобылинский.

Его коллега по службе Виктория, которая недавно покинула ряды полиции, утверждает, что на поведение новичков влияет и общественное мнение. «В первый набор попали люди инициативные, идейные, патриотические, целеустремлённые. Их было большинство. И общество к ним относилось лучше, чувствовалась поддержка. В начале службы на улицах подходили люди, благодарили, говорили, как они в нас верят и что мы должны что-то менять к лучшему. А сейчас новички сталкиваются только с суровой работой и выслушивают высказывания о том, что гаишники были лучше», — объясняет ситуацию Виктория.

Живучая система

Судя по всему, главная причина послаблений физнормативов — дефицит кадров. Если в 2015 году из желающих служить в патрульной полиции выстраивались очереди, то сейчас спрос на профессию полицейского упал, и «раскидываться» претендентами в МВД уже не могут. В самой полиции открыто говорят о нехватке людей. «Да, дефицит кадров действительно есть, мы никогда этого не скрывали. Это связано с реформой, проблема не может быть решена моментально», — объясняют в пресс-службе. Будущих полицейских ищут даже на сайтах поиска работы. Обещают «дружную команду, которая стала семьёй» и возможности для развития и роста. Со старта предлагают зарплату от 8 тыс. грн (в небольших городах) до 10 тыс. грн (в крупных областных центрах и на Донбассе).

По словам эксперта Реанимационного пакета реформ Евгения Крапивина, кадровый дефицит больше всего ощущается в патрульной полиции. Некомплект в среднем составляет до 25%, показатель может меняться в зависимости от региона — от 10 до 40%. При этом Крапивин отмечает, что в патрульной полиции наблюдается высокая текучка кадров, которая может составлять 10–15%. Это объясняется спецификой работы: патрульным не требуется специального образования, многие могут себя попробовать в этой профессии. Однако большую нагрузку выдерживают далеко не все.

Украинцам свойственно с энтузиазмом подхватывать новые инициативы. Но когда приходит время рутинной работы для воплощения вожделенной идеи, многие опускают руки и спешно ретируются. Патрульная полиция не стала исключением. Дело не только в быстро выгорающем энтузиазме, но и в бюрократической системе, с которой за три года реформы так и не сумели справиться.

Как объясняет Евгений Крапивин, основные причины, по которым украинцы не хотят идти на службу в полицию, в частности, патрульную, — сравнительно невысокая заработная плата и чрезмерная зависимость подчинённых от руководителей. Система начисления зарплаты такова, что начальство может беспрепятственно лишить опального сотрудника половины обещанных денег.

«Зарплата состоит из трёх компонентов: должностной оклад, доплаты за выслугу лет, за звание и премия. Последняя — около 60% заработка. Такая система ставит подчинённого в зависимость от своего руководителя, который может лишить премии. Это прекрасный способ дисциплинарного влияния, после которого даже инициативный сотрудник не захочет что-то менять, жаловаться на какие-то нарушения, публично говорить о проблемах, лишь бы не рассердить начальника», — объясняет Крапивин. Он уверен, что систему начисления зарплаты нужно менять, как это сделано в новосозданных органах, например, НАБУ, где должностной оклад составляет не меньше 70% заработка. В такой ситуации лишение премии не станет столь болезненным.

Стоит отметить, что недавно парламент проголосовал за новый дисциплинарный устав для патрульной полиции, в котором более чётко прописаны полномочия рядовых полицейских и их руководителей, виды поощрений и взысканий, порядок их обжалования. Это должно защитить подчинённого от произвола начальства. Документ отправили на подпись президенту, он вступит в силу спустя три месяца после подписания.

Информация о материале

Опубликовано: 18 апреля 2018

Третий Рим, бля

…Итак, Россия четыре века шла на Восток и еще четыре века на Запад. Ни там, ни там не укоренилась. Обе дороги пройдены. Теперь будут востребованы идеологии третьего пути, третьего типа цивилизации, третьего мира, третьего Рима...

И все-таки вряд ли мы третья цивилизация. Скорее, сдвоенная и двойственная. Вместившая и Восток, и Запад. И европейская, и азиатская одновременно, а оттого не азиатская и не европейская вполне.

Наша культурная и геополитическая принадлежность напоминает блуждающую идентичность человека, рожденного в смешанном браке. Он везде родственник и нигде не родной. Свой среди чужих, чужой среди своих. Всех понимающий, никем не понятый. Полукровка, метис, странный какой-то.

Россия это западно-восточная страна-полукровка. С ее двуглавой государственностью, гибридной ментальностью, межконтинентальной территорией, биполярной историей она, как положено полукровке, харизматична, талантлива, красива и одинока.

[…]

Россия, без сомнения, будет торговать, привлекать инвестиции, обмениваться знаниями, воевать (война ведь тоже способ общения), участвовать в коллаборациях, состоять в организациях, конкурировать и сотрудничать, вызывать страх и ненависть, любопытство, симпатию, восхищение. Только уже без ложных целей и самоотрицания.

Будет трудно, не раз вспомнится классика отечественной поэзии: «Вокруг только тернии, тернии, тернии... б***ь, когда уже звезды?!»

Владислав Сурков, помощник президента РФ, «Одиночество полукровки (14+)»,

журнал «Россия в глобальной политике», апрель 2018 г.

Тяжела жизнь художника при любом царственном дворе, при несменяемом вожде. Нет, вначале все легко и увлекательно: блеск многоходовых интриг, небанальные казни, все искрится, бурлит, враги повергаются, старожилы завидуют, шеф признателен.

Но проходят годы, двор матереет, скучнеет, блеск умирает в рутине и все заканчивается тем, о чем сказал когда-то кинематографический король: «Люди душат друг друга, родных братьев и сестер. Душат!». Обычная королевская жизнь. Оно бы и ладно, но душат-то они уж больно монотонно и механично. Без души.

И умом ты понимаешь, что иначе нельзя, что у двора свои законы, что иначе все рухнет. Но сердце художника не сдается, и, перекантовавшись в изобретении новой искрометной пытки, оно несется в вечность и, осматривая окрестности со стороны, приходит к неожиданному для себя выводу, что вся эта треклятая ежедневная серость — атрибут небывалого исторического перелома. Пришел, наконец, день, когда Россия остановилась.

То есть, 800 лет двигалась страна туда-сюда, входила и выходила, но поскольку этот процесс не принес никакого удовлетворения, она остановилась и оказалась права.

Больше того, в процессе движения Россия вроде бы непрерывно насыщалась чужими генами, что и привело к появлению полукровки — прекрасной как снаружи, так и внутри.

Конечно, история знала и более впечатляющие идеи, появлявшиеся при дворах. Но не всем повезло (или не повезло) прожить жизнь, например, архиепископа Феофана Прокоповича. Тот, как известно, за недолгую жизнь успел побыть униатом, иезуитом, православным, епископом, публицистом, советником Петра I и автором наставлений как правильно проводить допросы. Между делом, он (как говорят) придумал идею «триединого русского народа» и царя как «самодержца Великой, Малой и Белой Руси», которая пару раз умирала, но вновь возродилась аккурат при руководителе страны Путине В.В.

Вот это был размах! Но для этого нужно было, все же, закончить пяток университетов и обойти всю Европу пешком. С другой стороны, конкуренция резко возросла, пробиться через плотный ряд епископов, журналистов и следователей трудно, а по Европе уже не покатаешься — санкции.

Но если не принимать во внимание желание художника сбежать от всепоглощающей скуки, от этого занудного Волкера, от этой мышиной возни и бюрократии, от этой толпы неостроумных людей на Старой площади (что неподалеку от Кремля) и посмотреть на процесс со стороны, быстро выяснится, что Россия — никакая не полукровка.

Россия не является плодом смешанного брака двух родителей. Происхождение ее туманно, родилась она, можно сказать, на улице, где шлялись и мордва, и татары, и варяги, и половцы, и прочие разнообразные народности.

Да, в процессе взросления ей пришлось контактировать с разными, более древними цивилизациями, которые устраивали разборки именно на ее территории, в процессе чего действительно беспорядочно передавали гены. Но процесс этот был таким хаотичным, что времени учиться у прохожих просто не хватало. В результате появился тот, кто и должен был появиться в этих антисанитарных условиях — беспризорник. Предков своих он идентифицировать точно не может, — занят был всю жизнь выживанием, расширением подконтрольной территории, иногда на бронетанковой технике.

На восток от беспризорника был интровертный восток, где еще до нашей эры один умный человек рекомендовал согражданам работать над собой, творить добро, контролировать свой гнев (поскольку за все придется платить), а также, наблюдая за людьми, учиться у них. Не пошло...

На западе — экстравертный запад, увлекавшийся международной торговлей, путешествиями и колонизацией. После заинтересовавшийся техническим прогрессом — изготовлением различных сперва железных механизмов, а затем — электронных примочек. Дело тяжелое и неинтересное.

В России же после долгого периода разборок за власть, чуть более четырехсот лет назад, наконец нашли любимое занятие — укрепление самодержавия. Именно оно, с позиций сегодняшнего дня, стало мерилом успеха государя — чем «самодержавнее» он был, тем успешнее. И не зря Николай II, основавший, по сути, Гаагскую мирную конференцию, считается слабаком, развалившим великую империю, родоначальником «горбачевщины» в худшем смысле этого слова, а Александр III, разобравшийся (как ему казалось) с либералами — едва ли не образцом. Правда, он никогда не воевал, но у каждого — свои недостатки.

А все эти попытки породниться с европейскими монархами, мода на французское — это было никакое не стремление «стать Голландией», а желание, чтобы тебя, босоногого пацана, взрослые дяди признали равным.

Еще один признак, который пацан всегда считал принципиально важным для вхождения в мировой клуб, — готовность и способность расширять территории. Никто не помнит, считал и считает он, при каком президенте США Эдисон придумал свою лампу, но все помнят, какой из них купил Аляску.

Беспризорнику всегда важно метить свою территорию, подчинять на ней все, что шевелится и заниматься ее расширением. Для беспризорника мир делится на «своих» и «чужих», причем «чужими» являются те, кто живет за пределами его ареала обитания, — отмечали еще в начале 20-х годов прошлого века советские психологи.

Его не учили развивать самого себя, свое жизненное пространство он расширяет в жестком процессе общения с соседями, а одним из средств этого общения является, как выяснилось теперь, война.

Он уверен, что имеет на это полное право, поскольку жизнь вообще несправедлива к нему — пока кто-то копался в себе, а кто-то наживался на колониях, он вкалывал и выживал. И вот теперь-то, когда в его жилах течет дорогая нефть, а выдыхает он недешевый газ, он уверен, что имеет полное право на уважение. Все происходящее сегодня имеет свои корни в проблемах детства, отрочества и юности. Все как у людей.

А уважение (в его представлении) заключается в том, что вы, так называемый цивилизованный мир, признаете наше право на то жизненное пространство, которое мы имели то ли 80, то ли 120 лет назад.

И что вы мне рассказываете про мою долю в мировой экономике? А я завтра нажму кнопку случайно, и не будет Исландии, например! Потому что я не просто Третий Рим, а Третий Рим, сука, с кнопкой! Блеф? Ты хочешь сказать, что я понты кидаю? А вдруг нет? Да я и сам не знаю, чего от себя ожидать. А знаю я одно — если драка неизбежна, бить надо первым. Это школа двора, мистеры и сэры.

Давай стрелку забьем. В Ялте. Там тепло, там яблоки. Семки будешь?

Информация о материале

Опубликовано: 18 апреля 2018

Депутат Кернеса виграв у виконкомівця і чиновника Кернеса 89 мільйонів за таємний ремонт скверу на майдані Свободи

Управління з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради 29 березня за результатами тендеру замовило ТДВ «Спецбуд-3» реконструкцію скверу на майдані Свободи за 88,56 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

До кінця 2019 року демонтують тротуари і паркову інфраструктуру, перекладуть теплотрасу, влаштують гранітні борти, покриття із гранітної плитки та бруківки, зливову каналізацію, освітлення, автоматичний поливальний водопровід і рулонне газонне покриття, встановлять урни і лави, висадять 12 блакитних ялин, 12 звичайних ялин, 50 кущів чайної троянди і 6 чагарників ялівця, підвищать безпеку і комфорт пересування для маломобільних груп населення. Гарантійний строк становить десять років.

Підсумкова відомість ресурсів і кошториси не опубліковані, що не дозволяє порівняти ціни матеріалів з ринковими цінами на предмет можливого завищення.

Субпідрядником з обсягом робіт більше 20% вартості підряду буде ТОВ «Тетра Групп» Аліни Амеліної, Марини Васєхи, Віталія Голубєва і Сергія Демиденка, яким керує Руслан Амелін. Торік воно було субпідрядником ТДВ «Житлобуд-2» із реконструкції будівлі під Регіональний центр послуг на проспекті Тракторобудівників, 144 за 80,64 млн грн.

Виконання зобов’язань за договором забезпечуються неустойкою в розмірі 5%.

На заробітну плату піде 9,45 млн грн., тобто 11% загальної вартості підряду. На прибуток відведено ще 2% – 1,89 млн грн.

Ціна угоди на 0,5% нижча від очікуваної вартості закупівлі у 88,97 млн грн.

Кінцевим бенефіціаром і директором «Спецбуд-3» є Віталій Ганжа – депутат Харківської міськради від партії «Відродження», від якої обрався у мери Харкова Геннадій Кернес.

За даними «Харківського антикорупційного центру», в березні Харківське обласне тервідділення АМКУ знайшло в діях «Спецбуд-3» і ТДВ «Вега-Буд» ознаки зговору на тендері щодо ремонту каналізації за 4,12 млн грн. Зараз «Вега-Буд» заведено на директора Сергія Колесника, але до 2012 року ним володіли Оксана Віталіїївна Ганжа і Лілія Михайлівна Золотарьова. Колесника також має частку в «Спецбуд-3». Крім того, у «Вега-Буд» головним інженером працює син Віталія Ганжи. На торгах фірми вказують одну й ту ж фактичну адресу – вул. Мироносицька, 30, де знаходиться головний офіс «Спецбуд-3».

Нині переможець подав аналогічний договір із нинішнім замовником щодо реконструкції території біля вищезгаданого Регіонального центру послуг за 17,47 млн грн.

Конкурентами були ПрАТ «Трест Житлобуд-1» Олександра Харченка – екс-депутата Харківської облради від Партії регіонів, а нині – члену виконкому Харківської міськради, та ТОВ «Будівельно-виробнича комерційна фірма «Технікабуд» Олександра Волкова і начальника відділу благоустрою КП «Благоустрій» Харківської міськради Володимира Савковича. Останній раніше був партнером по нині ліквідованому ТОВ «Транс-Вуд» Руслана Слівінського – сина екс-директора того ж «Благоустрою» Катерини Слівінської. Волков володіє ТОВ «Будівельна компанія «ВВС-Буд», де працював Савкович.

Информация о материале

Опубликовано: 18 апреля 2018