Главная

Податки на гріхи: чи варто витрачати шкідливі гроші на культуру

Поки митці та діячі культури бурхливо схвалюють законопроект про новий культурний фонд, законодавчий «креатив» у царині культури знову і знову наступає на одні й ті ж граблі.

Другого вересня у «Мистецькому Арсеналі» відбулося громадське обговорення проекту Закону України «Про деякі питання соціального та культурного розвитку України». Його ініціатором і співавтором стала генеральна директорка «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна.

Презентуючи законопроект, вона помітно хвилювалася і без упину наголошувала на його важливості. І не тільки тому, що робота над документом тривала понад два роки.

Річ у тім, що за непоказною назвою законопроекту криється справжня бомба.

По-перше, він має на меті створення Державного фонду соціокультурного розвитку, який фінансуватиме надзвичайно широкий спектр проектів у галузях культури і мистецтв, фізичної культури та спорту, туризму, освіти і науки тощо.

По-друге, фонд позиціонується не як звичайна благодійна організація, що їх в Україні тисячі, а як інституція, що має в розпорядженні солідні фінанси, які (і це по-третє) надходитимуть до неї передусім з державного бюджету.

І запрацювати фонд повинен не в далекій перспективі, а мало не через місяць. Автори законопроекту вказують, що до 1 жовтня 2015 року Кабмін має створити умови для його повноцінної роботи.

Митці та діячі культури завжди бурхливо обговорюють і дружно схвалюють ініціативи, де йдеться про виділення державних коштів «на культуру». Цей законопроект - не виняток.

«Держава повинна нарешті зайнятися людьми!», «фонд обов’язково має фінансувати дитяче хорове мистецтво!», «фонд повинен замінити Мінкульт!», «треба негайно приймати законопроект!»… У цьому вирі емоцій тонули голоси представників влади, які намагалися обережно звернути увагу на головну ваду законопроекту – нереалістичні джерела наповнення фонду.

У фонду - два головні джерела.

Перше - 1% від акцизного податку на виробництво та імпорт алкоголю та тютюну (спочатку розробники документу розраховували на 3%, але трохи «вгамували апетит» під час консультацій із представниками Мінфіну).

Друге - встановлення спеціального «внеску соціальної відповідальності». Тобто, фактично, податку на діяльність із випуску та розповсюдження лотерей (в тому числі в інтернеті), діяльність букмекерів, казино та залів, де розташовані ігрові автомати або електронні лотерейні термінали самообслуговування (останнє можна трактувати так, що внесок поширюється і на відділення «Ощадбанку», де стоять такі термінали).

Так або майже так, мовляв, це працює у Великій Британії та Естонії. Справді, у туманному Альбіоні 1994 року було створено Національну лотерею. Від її діяльності за двадцять років було спрямовано близько 33 млрд. фунтів стерлінгів на проекти, що стосуються здоров’я, довкілля, спорту, мистецтва, культурної спадщини. Своєю чергою, Естонія 3,5% акцизу на алкоголь і тютюн спрямовує до фонду «Культурний капітал». Крім того, у цей же фонд надходить 46% так званого податку на азартні ігри.

Привабливо, чи не так? Але Україна – не Велика Британія і не Естонія.

Згадаймо історію семирічної давності. На початку 2008 року Василь Вовкун, якого тоді було призначено міністром культури і туризму, щиро прагнучи реформувати галузь культури, висунув ідею створення Національного інноваційного фонду української культури (НІФУК).

Фонд мав на ґрантовій основі розподіляти кошти на здійснення мистецьких проектів. Василь Володимирович був упевнений, що за місяць фонд запрацює. Але ідея вмерла в зародку. Причина - джерело наповнення фонду, яким повинен був стати все той же певний відсоток акцизу на алкоголь і тютюн, на ігровий бізнес та на телерекламу. Отримати ці кошти з бюджету для НІФУК було не реально – Мінфін чи бюджетний комітет Верховної Ради на це ніколи б не пішов.

Така ж історія має всі підстави повторитися і з Державним фондом соціокультурного розвитку. В чому ж річ? У трьох простих речах.

1. «Податок на гріх»

Акцизний податок на виробництво, імпорт та споживання алкоголю і тютюну іноді називають «податком на гріх». Спрямовувати частку від зібраних таким чином коштів на культурні та соціальні проекти – цілком логічно. Так і роблять в Естонії. Ця країна може собі це дозволити – дефіцит її бюджету мінімальний.

В Україні ж дефіцит державного бюджету хронічно є величезним. І тому роль акцизного податку, який наповнює бюджет, теж дуже суттєва. Хоча б тому, що українці «грішать» (якщо вже говоримо про вживання алкоголю і тютюну) попри будь-які економічні потрясіння.

Так, за даними Держкомстату України, щомісячні сукупні споживчі витрати домогосподарств на алкогольні напої та тютюнові вироби з початку фінансової кризи 2008 року і до сьогодні залишилися практично незмінними – 3,4-3,5%. Тому ставки акцизу на ці вироби щоразу піднімають, як тільки в бюджеті з’являється дірка.

Куди ж ідуть надходження від цього податку? Вичерпну відповідь дає лист Міністерства фінансів України N 31-11230-05/28-350/376 від 05.06.2015 р. У ньому сказано, що за рахунок надходжень акцизного податку здійснюється фінансування програм, визначених статтею 87 Бюджетного кодексу України.

Зокрема на: національну оборону, правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій, освіту, охорону здоров'я, соціальний захист та соціальне забезпечення, культуру і мистецтво, фізичну культуру і спорт, державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики, інші програми, які мають виключно державне значення.

Себто, фінансування культури уже формально закладено в функцію акцизного податку. І плекати великі надії, що на неї під час планування бюджету спрямовуватимуть якусь фіксовану частку надходжень від акцизу, навряд чи варто.

2. «Податок на азарт»

Податок на азартні ігри в структурі дохідної частини бюджету Естонії, за даними міністерства фінансів цієї країни, складає 0,3%. В Україні, як відомо, гральний бізнес було гордо заборонено як соціально шкідливий. А тепер, коли грошей у бюджеті катма, влада намагається його легалізувати, кажучи, що на ньому можна заробити чи то мільярди чи то сотні мільйонів гривень.

За останні п'ять років законодавці робили декілька спроб легалізувати в Україні діяльність казино та інших гральних закладів. Пропонувалося то дозволити їх у п'ятизіркових готелях, то обмежити поширення тільки у великих містах, а то й зовсім виділити для них спеціальні зони. Подібні законопроекти завжди провалювалися у Верховній Раді.

Така ж доля спіткала ряд проектів нормативних актів («Про лотереї», «Про діяльність казино», «Про букмекерську діяльність»), які Кабмін наприкінці минулого року подав до парламенту. Народні обранці відмовилися навіть включати розгляд цих документів до порядку денного, побачивши в них спробу створення корупційних схем.

Влітку цього року прем’єр-міністр Арсеній Яценюк знову заявив про свій твердий намір легалізувати гральний бізнес – уже не просто заради наповнення бюджету, а й для підтримки української культури, зокрема, кінематографу.

До слова, майже синхронно Міністерство культури, Держкіно, а також низка великих телеканалів презентували концепцію державної підтримки національного кіно- та телевиробництва, де йшлося про створення спеціального фонду підтримки кінематографії.

Джерела наповнення цього фонду – не менше 0,1% витрат загального фонду державного бюджету за попередній рік (у 2015 році це становило б майже 530 млн.грн.).

А ще – відрахування від діяльності … державних лотерей та частка надходжень від акцизів.

Як бачимо, магія «податків на гріхи» діє так сильно, що за шкуру ще не вбитого ведмедя починають конкурувати одразу кілька «фірм». Підкреслимо, гральний бізнес ще не легалізовано, і не відомо, коли і чи взагалі це станеться.

Втім, уявімо, що відповідне рішення якимось дивом «протиснув» прем’єр-міністр чи Президент. На те, щоб реально вивести з тіні цей бізнес, налагодити з ним цивілізовані фіскальні стосунки, знадобиться чимало часу і терпіння.

Тим часом законопроект про Державний фонд соціокультурного розвитку уже зараз пропонує затаврувати гральний бізнес як соціально шкідливий і зобов’язати його сплачувати, попри інші податки (яких буде багато), ще й «внесок соціальної відповідальності». Причому, ставку цього внеску визначено у щонайменше 10% від чистого прибутку. Не забули й про штрафи та пеню за несплату. Чудовий привід приховувати цей прибуток, чи не так?

3. Кошти «з місць»

Сумнівною бачиться також ідея спрямовувати на діяльність фонду соціокультурного розвитку кошти місцевих бюджетів.

Загалом, ця ідея не позбавлена логіки – адже фонд здійснюватиме загальнодержавну діяльність, тому регіони теж мали б долучитися до його наповнення. Але не забуваймо про децентралізацію (зокрема, фіскальну), яка уже працює. Місцеві громади сьогодні і без того стурбовані, чи вистачить їм власних коштів на реалізацію культурних, освітніх та соціальних програм, і чи не почеплять на їхні бюджети ще й національні заклади культури.

А тут ще й відрахування до якогось там фонду, що фінансуватиме проекти на конкурсних засадах. Себто, внесок сплати, а чи отримаєш гроші – невідомо.

Чи означає все це повну безперспективність ідеї створення Державного фонду соціокультурного розвитку?

Ясна річ, що ні. Йдеться лише про відому проблему – законодавчий «креатив» у царині культури занадто часто наступає на одні й ті ж граблі. Щиро прагнучи змін, бажаючи запозичити дієву зарубіжну модель фінансування культури, ініціатори реформ часто захоплюються і мало зважають на українські реалії.

На це, до речі, під час презентації законопроекту звернув увагу і заступник голови Адміністрації Президента Дмитро Шимків: «Питання перерозподілу податків дуже чутливе з огляду на формування державного бюджету, податкову реформу, взаємовідносини держави та бізнесу. Всі ці аспекти мають враховуватися».

Він, до речі, запропонував обдумати, як варіант наповнення фонду, виділити з державного бюджету певну (хай попервах навіть не дуже вражаючу кількістю нулів) суму. Можна в перспективі добиватися збільшення цієї суми, шукати позабюджетні джерела фінансування. Головне – «обкатати» фонд, відшліфувати процедури розподілу його операційного бюджету та надання ґрантів. А це окремий чималий шмат роботи.

Є сенс вивчити питання створення спеціальної «соціальної» лотереї (на зразок тої, що діє у Великій Британії) – адже, попри цілу низку регуляторних проблем, лотереї в Україні не заборонені.

Нарешті, якщо вже є очікування, що Державний фонд соціокультурного розвитку повинен робити те, чого давно вимагають від Міністерства культури, Міністерства молоді і спорту, Міністерства освіти (а саме, на засадах прозорості та доступності фінансувати інноваційні проекти, а не «датські заходи»), можливо, варто продумати варіант консолідації у фонд операційної частини бюджетів згаданих міністерств?

Усе це вимагає неквапної, вдумливої роботи, хоч яким би сильним не було прагнення будь-якими засобами домогтися позитивного голосування у сесійній залі Верховної Ради. Адже якщо прийнятий документ замість бомби виявиться бульбашкою, кому тоді кричати «зрада!»?

Информация о материале

Опубликовано: 08 сентября 2015

Изменение Конституции: неудобные вопросы к политикам

Об изменениях в Конституцию говорили много и многие. Еще больше говорилось о них после самого голосования и трагических событий под стенами Верховной Рады. Говорили все — авторитетные эксперты, журналисты, политологи и, конечно же, многочисленная армия «диванных войск». Причем взгляды во всех группах полярно разделились практически поровну. У меня в этой ситуации куда больше вопросов, чем ответов на них. И вряд ли эти вопросы понравятся как адептам «зрады», так и глашатаям «перемоги».

Для начала вопросы к противникам изменений в Конституцию. Многие ли из вас читали текст, за который голосовали одни и не голосовали другие? А кто из вас знаком с законом про особый статус местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей, принятый еще 16 сентября прошлого года и дополненный мартовскими изменениями, на который ссылается пункт 18 переходных положений Конституции? А что вы можете сказать про текст проекта закона «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей», который был проголосован в тот же сентябрьский день, но так и не подписан даже спикером? Видели ли вы обширный список норм уголовного кодекса, нарушение которых исключает амнистию?

Неужели кто-то из вас и вправду ожидал после так называемой «легализации» боевиков и проведения там выборов увидеть Моторолу и ему подобных среди депутатов Верховной Рады? А ведь подобные фантасмагории обсуждались не только на рынке Пирятина и фастовских электричках, но и звучали с трибуны парламента. Можно много говорить и по другим пунктам «особого статуса». Но стоит ли? Выполнят ли «официальные лица трехбуквенных республик» прописанные Минскими соглашениями условия? Думаю, ответ очевиден. В итоге мы выполняем свою часть обязательств, а Европа и США продолжают санкционным джебом методично избивать российскую экономику. Ну а Кремль благодаря своим боевикам попадает в классический шахматный цугцванг.

Вот только есть одно очень большое но: Конституция страны — это не бокс, не шахматы и даже не любимый многими из нас футбол, а основной Закон государства. Стоит ли относиться к нему, как к «филькиной грамоте» даже ради ситуативной выгоды? Не аукнется ли такой пофигизм-нигилизм впоследствии?

И теперь пора задать вопросы сторонникам конституционных изменений. Скажите, а вы уверены, что именно такая децентрализация нужна Украине? Много ли общего у этой реформы с традициями Магдебургского права? Меня настораживает даже не присутствие перфектов - определенная система противовесов нужна и в отношении местного самоуправления. Но не станет ли перфект синонимом слова «смотрящий»? Идем дальше. Скажите мне, есть ли у вас доверие к нашей судебной системе и к Конституционному суду в частности? Лично я не понимаю, как можно решать вопрос децентрализации без полноценной судебной реформы.

Теперь от содержания перейдем к форме. Складывается впечатление, что Порошенко иногда ведет себя как министр иностранных дел, а не как президент своей страны. И будь у него даже самые патриотические побуждения, а он сам хоть из чистого шоколада, но только он никого не пытается в этом убедить. А напрасно. Это у россиян врожденный патернализм и покорность. Это у жителей Сингапура конфуцианское спокойствие к авторитаризму, которое и привело их к экономическому успеху. У украинцев же все гораздо сложнее — мы возмущаемся, когда власть нас игнорирует. А от возмущения до недоверия очень короткая дистанция. Особенно если поводов для недоверия хоть отбавляй: расстрел людей на Институтской, Иловайский котел, Мукачевские разборки. Что объединяет эти трагедии? Объединяет то, что никто так и не понес за них наказания. И вот теперь очередная трагедия произошла уже прямо у стен Верховной Рады.

И еще одно. Мне на интуитивном уровне не нравится закон, за который в полном составе голосует Оппозиционный блок. Что их на это сподвигло, кроме, конечно, огромной любви к Родине? Не знаю, но почему-то кажется, что ничего нового от Генпрокуратуры по «вышкам Бойко» и другим подобным делам мы не услышим. Как не увидим в ближайшее время отставки Шокина.

Есть вопросы у меня и к одной из парламентских фракций. На выборах вас позиционировали как представителей среднего класса. Разве ваш предвыборный слоган «Вiзьми и зроби» не олицетворяет собой плюрализм взглядов и действий? И вот после столь неоднозначного и противоречивого голосования вы исключаете из своих рядов пять членов фракции. Не слишком ли вы заигрались в партийную дисциплину? Напомню, что и в «Радикальной партии», и в «Батькiвщине», и у уже упомянутого «Оппозиционного блока» с партийной дисциплиной все в порядке, за редким исключением они голосуют всегда очень дисциплинированно. Но неужели вы хотите быть похожими на кого-то из них?

И просто прекрасно с дисциплиной было еще в одной недавно парламентской партии. «Яке безглузде самогубство!» — пошутил ее лидер 8 декабря 2013 года в день киевского «ленинопада». В последний день лета-2015 «Свобода» совершила свое политическое самоубийство. Вот только помимо своей нелепости оно было жестоким и беспощадным.

Информация о материале

Опубликовано: 08 сентября 2015

Яценюк снова бьет в штангу

Похоже, надежды украинского премьер-министра на иностранный менеджмент «Укрнафты» напрасны. На днях эта полугосударственная добывающая компания заявила, что не собирается платить в госказну ранее начисленные дивиденды за 2014 г. (632 млн грн). Новость невесть какая, учитывая, что ранее крупнейшая нефтяная компания страны сняла с себя обязательства по выплатам государству дивидендов за 2011–2013 гг., а это 1,8 млрд грн.

Менеджмент группы «Приват», управляющий «Укрнафтой», придумал, как осуществить некий взаимозачет по долгам 2008-го, с чем категорически не согласен «Нафтогаз Украины», представляющий государство в этой компании. Здесь свою роль должен был бы сыграть новый глава правления компании Марк Роллинз, отобранный «Нафтогазом» на специальном конкурсе. Хотя Игорь Коломойский как основной миноритарный акционер перед собранием акционеров «Укрнафты» заявил, что, мол, можете устраивать хоть сотню конкурсных отборов. Но из предлагаемо-возможных кандидатов его устраивает разве что Роллинз. Может, это и стало основанием для британца, который дал понять особо заинтересованным, что гарантировать выплату дивидендов не может (или не будет)?

Ситуация вокруг полугосударственной «Укрнафты» стала для власти настоящим тестом на доказательство возможности управлять госактивами. Который власть пока с треском проваливает. Сумма ожидаемых платежей в госбюджет достигла астрономических величин. Дивиденды составляют 2,4 млрд грн, а долг по налогам вплотную приблизился к отметке 10 млрд грн. При этом прогресса в разрешении кризиса ни по первой, ни по второй части проблемы нет, что ставит правительство Арсения Яценюка в крайне неудобное положение.

Кто кому должен

В надежде получить бюджетные деньги премьер публично выдал Коломойскому слишком большой аванс. Но это не принесло никакого результата ни бюджету, ни согражданам. Если таковым не считать все чаще звучащие в адрес нынешней власти обвинения в лояльности к днепропетровскому олигарху.

Осенью 2014 г. Яценюк фактически закрыл глаза на махинации менеджмента «Укрнафты» в 2011–2013 гг., согласившись признать удовлетворительными результаты хозяйственной деятельности компании за этот период. Взамен премьер ожидал получить 1,8 млрд грн дивидендов. Через месяц этим ожиданиям исполнится год…

Второй раз «Приват» объегорил премьера минувшим летом. Благодаря внесенным в законодательство изменениям: с 26 мая 2015 г. правительство получило возможность более оперативно руководить «Укрнафтой» с помощью большинства в наблюдательном совете и проводить собрание акционеров без участия миноритариев. Ранее влиять на менеджмент не удавалось, поскольку все попытки блокировались миноритариями в лице «Привата».

Несмотря на растущие долги перед государством, Коломойский уговорил премьера не рубить сплеча и следовать букве акционерного соглашения по классической процедуре смены менеджмента собранием акционеров, которое состоялось 22 июля. Впоследствии нардеп Сергей Лещенко получит официальный ответ, в котором подтверждается факт визита Коломойского к Яценюку накануне заседания наблюдательного совета «Укрнафты», во время которого, считают источники, днепропетровский олигарх уговорил премьера принять его условия.

А что в итоге? Во-первых, это дало «Привату» еще два месяца, а по факту еще больше времени «рулить» компанией (об этом ниже). Во-вторых, Игорь Коломойский на этом собрании заявил, что все равно подал на Украину многомиллиардный иск за нарушение акционерного соглашения, подписанного с правительством Юлии Тимошенко зимой 2010 г. Ну и, в-третьих, как выяснилось на днях, платить дивиденды Коломойский все равно не будет.

2 сентября «Укрнафта» заявила, что не собирается платить и по итогам 2014 г. «Учитывая наличие у НАК «Нафтогаз Украины» перед ПАО «Укрнафта» встречных денежных обязательств по возмещению вреда, причиненного Обществу вследствие противоправного завладения и распоряжения Компанией природным газом ПАО «Укрнафта» добычи января–февраля 2008 года, выплата дивидендов осуществлена на основании статьи 601 Гражданского кодекса Украины путем взаимозачета. Такой способ прекращения денежных обязательств полностью соответствует требованиям действующего законодательства Украины и является абсолютно правомерным», — говорится в заявлении компании. С учетом вышеупомянутых 1,8 млрд грн, «Укрнафта» считает, что ее обязательства прекращаются в полном объеме». Более того, якобы «Нафтогаз» еще и остался должен «Укрнафте» 181 млн грн.

Представители государства считают эту аргументацию незаконной. «Нафтогаз Украины» настаивает, что такой взаимозачет невозможен.

«…Необходимыми признаками обязательств, которые могут быть прекращены зачетом, в соответствии со ст. 203 Хозяйственного кодекса Украины и ст. 601 Гражданского кодекса Украины является их встречность и однородность. Требования, на которые ссылается «Укрнафта», не являются ни встречными, ни однородными», — заявила пресс-служба «Нафтогаза» 3 сентября.

Еще одним публичным «кидком» премьера в исполнении лидера днепропетровской группы можно считать отказ платить увеличенную правительством Яценюка ренту на добычу углеводородов. По инициативе Кабмина рента была увеличена в августе 2014 г. И как раз с тех пор берет свое начало история накопления крупнейшего на сегодня долга перед госбюджетом. А ведь Арсений Петрович тогда поспешил заявить, что олигархи «с удовольствием» заплатят повышенные налоги. На начало августа налоговый долг «Укрнафты» достиг 9,9 млрд грн.

Туман от экспата

Надежды на выплату всех причитающихся платежей связывали со сменой менеджмента «Укрнафты». Напомним, с 2003 г. менеджмент и, соответственно, компания контролируется миноритарным акционером — «Приватом». Если кратко, то параллельно с полугосударственной «Укрнафтой» существует полностью частный центр получения прибыли. Вывод средств осуществляется разнообразными, нередко весьма экзотическими методами, но суть от этого не меняется.

Из последнего: как следует из заключения ревизионной комиссии «Укрнафты» (см. ZN.UA №27 от 24 июня 2015 г., «Укрнафта»: реформа или дерибан?«), прибыль компании могла быть вчетверо больше. «В результате принятия руководством ПАО «Укрнафта» неверных управленческих решений произошло сокращение прибыли до распределения между акционерами за 2014 г. на 3319982,7 тыс. грн». Чистая прибыль компании в 2014 г. составила всего 1,2 млрд грн.

В управлении менеджментом «Укрнафты» «Приват» также демонстрирует определенную эволюцию. До 2010 г. компанию возглавляли прямые ставленники группы — Игорь Палица и Алексей Кущ. Но с 2010 г. начался новый этап: правительство Азарова потребовало назначения главой «Укрнафты» независимой кандидатуры, которой стал бельгиец Питер Ванхеке.

Смена концепции заключается в том, что с помощью неизвестных, но очень убедительных аргументов независимый кандидат нейтрализуется, а реальные рычаги правления переходят к заместителям из числа членов правления. Так, по данным инсайдеров в офисе «Укрнафты», г-на Ванхеке там не видели последние пару лет, тогда как вся деятельность по управлению компанией сосредоточена в руках Владимира Пустоварова и Алексея Куща.

22 июля 2015 г. на смену Ванхеке пришел британец Марк Роллинз. И хотя его кандидатура была отобрана на открытом конкурсе, в котором приняли участие десятки кандидатов, уже понятно, что возлагаемые на него надежды по изменению ситуации в «Укрнафте» лишены надлежащих оснований.

На зарубежном гражданстве нового главы «Укрнафты» настоял Яценюк. Хотя пример Ванхеке, при котором миллиарды гривен уходили мимо госбюджета, вдребезги разбил стереотип непогрешимости «варягов» в качестве топ-менеджеров.

Как рассказали ZN.UA источники в «Нафтогазе», уже на следующий день после назначения главой компании г-н Роллинз не явился для обсуждения условий своего контракта, хотя его там ждало все руководство госкомпании. Он предпочел общение с юристами «Укрнафты». Возможно, это было бы логичным, если не считать того, что контракт новый глава правления «Укрнафты» должен обсуждать и подписывать прежде всего с основным акционером, которого представляет «Нафтогаз Украины». Кроме того, в тот же день новый топ-менеджер избавился от услуг госохраны «Титан» и перешел под опеку службы безопасности «Укрнафты».

Но самым показательным стало обсуждение условий трудового контракта, проходившее преимущественно в заочном режиме. От инсайдеров удалось узнать некоторые параметры контракта на данном этапе. Гарантированная зарплата председателя правления «Укрнафты» составит 500 тыс. долл. Но это будет лишь довесок к основному пункту — вознаграждению в размере 2% от прибыли «Укрнафты» за год. Например, в 2014-м Роллинз заработал бы премию в размере более 24 млн грн. Если бы эта прибыль была выше в четыре раза, как считает ревизионная комиссия, ему бы причиталось соответственно почти 100 млн грн.

Британец якобы пытается зафиксировать минимальный бонус в размере 2 млн долл. в год и с гарантированной выплатой в валюте, но в этом пока не нашел понимания.

«Г-н Роллинз хочет гарантировать себе выплату пяти- или трехлетнего бонуса в случае преждевременного расторжения контракта», — говорит источник, знакомый с деталями переговоров. Кроме того, компания покроет своему руководителю расходы на проживание в размере около 60 тыс. долл. в год, а также страховку Роллинзу и членам его семьи.

Но приведенные яркие денежные параметры — это не самое интересное. Дело в том, что за такие деньги британский специалист… отказывается гарантировать выплаты долгов по налогам и дивидендам. Иными словами, не берется выполнить основные задачи, которые ставило перед собой государство, меняя менеджмент крупнейшей нефтедобывающей компании страны.

«У Демчишина (министр энергетики и угольной промышленности Владимир Демчишин. — С.К.) нет претензий к его ожиданиям по зарплате, такие ставки в мире. Но если за эти весьма достойные деньги Роллинз не хочет ни за что отвечать, не гарантирует выполнение решений акционеров... Контракт все еще не подписан», — говорит инсайдер в Минэнергоугольпроме.

По его словам, британец ссылается на поданные «Укрнафтой» судебные иски и имеющиеся судебные решения, которые направлены на невыплату государству налогов и дивидендов. (Не зря, видать, Роллинз первым делом пошел к юристам «Укрнафты», которые, как нетрудно догадаться по их искам, работают прежде всего на миноритариев). «Есть решения собраний акционеров и возможность отозвать эти иски, но брать на себя эти обязательства он не хочет. Мы не исключаем, что уже имеем дело с Ванхеке-2», — говорит инсайдер.

* * *

Отказ премьер-министра использовать предоставленные законом возможности для смены менеджмента «Укрнафты» подарил Игорю Коломойскому сотоварищи как минимум дополнительные три месяца у руля компании, а сколько еще может продлиться эта канитель — неизвестно. Попаданию в тупик также способствовала одержимость Яценюка назначением западных менеджеров, что якобы защищает от коррупции.

Но история той же «Укрнафты» является хрестоматийным примером ошибочности этих стереотипов. У зарубежных специалистов мотивация одна — деньги. Если «Приват» вынимает из «Укрнафты» сотни миллионов в год, разве он не потратит на иностранца 4–5 млн долл., чтобы склонить его на свою сторону. Тем более, как показывает пример Ванхеке, делать-то такому главе «Укрнафты» ничего особо не надо — главное не мешать.

В то же время новейшая история показывает, что в Украине есть правильно мотивированные граждане, уже работающие на высоких должностях в государственных компаниях «Укртранснафта», «Нафтогаз Украины», «Укргаздобыча» и показывающие хорошие результаты.

Арсений Яценюк в любой момент может исправить ошибку, взяв ситуацию в «Укрнафте» в свои руки. Рычаги остаются. Другое дело, захочет ли?

Информация о материале

Опубликовано: 08 сентября 2015

Прокуратура намагається відсудити землю на14 мільйонів у замголови держгеокадастру Харківщини

Харківська міжрайонна прокуратура подала до суду позовну заяву щодо визнання незаконними договори оренди 22 земельних ділянок на території Харківського району вартістю 14,5 млн. грн. та повернення їх із незаконного володіння. Про це повідомляє сайт обласної прокуратури.

Наприкінці листопада 2014 р. заступник начальника Головного управління Держгеокадастру в Харківській області Віталій Луценко взяв в оренду щонайменше 22 земельні ділянки загальною площею 684,58 га поблизу сіл Глибоке, Вільхівка, Руські Тишки, Липці та Тернова в Харківській області. Усі ділянки мають сільськогосподарське призначення (рілля) і були орендовані на 49 років.

За повідомленням прокуратури, накази Держземагентства прийняті із порушенням вимог земельного законодавства. Зокрема, майбутній фермер не обгрунтував необхідність отримання такої кількості землі, можливостей її обробки та перспектив діяльності господарства. До того ж відведені земельні ділянки не є єдиним масивом.

Орендар замість того, щоб створити фермерське господарство, яке і повинно було обробляти ділянки, передав 610 га землі в суборенду ТОВ «Велес-Агро». Ця фірма належить Олександру Трусову і Євгенії Остаповій.

Нагадаємо, Луценко в порушення закону «Про запобігання корупції», не вказав в декларації про доходи та майновий стан за 2014 рік орендовані земельні ділянки. Крім того, він приховав інформацію про бізнес членів своєї сім’ї.

Информация о материале

Опубликовано: 08 сентября 2015