Главная

Неопределенность правового статуса воинов-добровольцев свидетельствует, что мы живем в условиях не «гибридной войны», а «гибридного мира». Выступить в защиту добровольцев, в отношении прав которых творится вопиющая несправедливость, — это обязанность всех украинцев, которых они защищали. Юристы, непосредственно причастные к войне, по-разному смотрят на то, предоставлять воинам-добровольцам статус военнослужащего или прописать по поводу их статуса отдельное законодательство. И это в условиях, когда социальных гарантий «законно» лишены все участники боевых действий: не будет же правовым «откровением»... 75-процентная скидка на «коммуналку»... Получается, только реализация права на победу в войне может гарантировать добровольцам правовое и социальное признание.

Абсурд как примета времени, не признанного военным: «официальные» и «неофициальные» защитники Отчизны...

Кирилл Сергеев, председатель Общества ветеранов АТО, юрист, в течение мая—августа 2014 г. воевал в уже легализованном в составе ВСУ «Айдаре», был командиром взвода:

— Проектов много, но нет политической воли. Реальное отношение к нам, добровольцам, у чиновников очень плохое: и боятся, и ненавидят одновременно. Казалось бы: дайте социальные гарантии, и добровольцы добрее станут, но чиновники не очень логичны: с одной стороны, они злят добровольцев, с другой — сами же боятся их злости. Часто они ссылаются на то, что в Украине закон не имеет обратной силы. Но для меня как для юриста эта ссылка — не что иное, как отмазка неудачника. Предоставить статус за прошлые заслуги никто не запретит.

Добровольцев сейчас почти нет, это был тренд 2014 г., который полностью исчерпался. Причина этого — непонятность войны, в которой не наступают и не отступают, а требуют только стоять на одном месте, а также полный провал социальной защиты ветеранов. Тогда, в 2014-м, мы все были уверены, что если с нами что-нибудь случится, государство защитит наши семьи или нас, как инвалидов. Теперь уже все знают, — этого не будет — сотни семей добровольцев не получили ничего, как и инвалиды: добровольцы получают статус «инвалид общего заболевания» вместо статуса «инвалид войны».

Когда ты оказываешься на войне, должен забыть, в каких общественных организациях находился, членом каких партий был, какая у тебя была идеология и кого ты считал своим идеологическим кумиром. На войне у тебя есть только командир, побратимы и враг впереди — больше ничего. Уже давно сформировалась практика привлечения добровольцев, и эта практика складывалась кровью. Доброволец — не отдельная социальная группа и не звание в армии, доброволец — это человек, который согласился принять участие в боевых действиях ради защиты государства. Мировая практика устанавливала несколько правил. 1. Доброволец должен очень быстро оформляться в войско, буквально в течение нескольких минут. 2. Доброволец входит в обычное воинское подразделение — взвод, роту, батальон. 3. Командиров доброволец не выбирает, они назначаются из состава кадровых офицеров. 4. После формирования (по численности) добровольческого подразделения (батальон, полк, бригада) назначается номер части, и подразделение принимает участие в боевых действиях как обычное подразделение вооруженных сил государства.

В Украине же государство ничего этого не сделало, а только допустило факт существования добровольческих батальонов, дало им номера частей и назначило комбатов. Но не дало кадровых офицеров, допустило различные названия («Айдар», «Донбасс», «Азов») вместо сухого номера подразделения, не применило процедуру быстрого оформления добровольцев, а просто сказало — вот вам комбат, вот оружие, и делайте что хотите.

Последствия не заставили ждать. Без назначенных офицеров, на самой передовой ребята стали искать авторитетных военных, вокруг которых сплачивались в группы. Многие, вместо кадровых офицеров, которых никто не дал, стали сплачиваться вокруг лидеров общественных организаций. Никого не привели к присяге, а значит, к ним невозможно было применить дисциплинарные взыскания. И не оформили их вообще, так что каждый из них сам решал, когда хочет воевать, а когда — нет.

Все стало зависеть от нравственности самих руководителей групп; где-то группы были успешные, а где-то — обычные ОПГ, некоторые — слишком политически идеологизированы и так далее. Эдакая анархия.

Но вместо того чтобы признать ошибки в формировании добровольческих батальонов, ни один из политиков вины государства не признал, и во всем сделали виноватыми самих добровольцев, не разбираясь, кто воевал и ни копейки не взял чужого, а кто только мародерством и занимался. Не изменили политики структуру добробатов и не стали разбивать их корпорации, а просто отказались признавать добровольцев, чем начали всячески настраивать их против себя.

Мы боролись за принятие необходимых законодательных актов (закона № 291-VIII от 07.04.2015 г. и постановления 413) о правовом статусе добровольческих батальонов. Это была командная работа многих общественных организаций. Закон долго принимали, и если бы не наше давление, его принимали бы еще дольше. После принятия закона мы все списывались, готовили свои предложения о том, каким должен быть порядок установления факта участия в АТО в составе добровольческого формирования. Все эти предложения были обобщены в Госслужбе по делам ветеранов войны и участников АТО и поданы в Кабмин. А потом вышло это постановление, в котором никакие предложения учтены не были. Только в закрытых разговорах нам признаются, что наши предложения похоронили, когда проект постановления попал на согласование в Минобороны: именно там все вычеркнули и оставили порядок, как для военнослужащих. В МО это признают только в частных разговорах, а на публику «переводят стрелки» на Минсоцполитики — говорят, это их ведомственное постановление и МО здесь ни при чем.

Мы предлагали, что на случай, если доброволец не может пройти даже процедуру, которую мы прописали, ну, например, когда уже и батальона, где он служил, нет, — он может обратиться в суд в порядке установления факта, имеющего юридическое значение, а именно факта непосредственного участия в АТО.

Сейчас же практика разная. В отношении семей погибших как-то решается, а вот по поводу инвалидов и тех, кто вернулся целым, все сложно. Большинство ребят даже не обращаются в суды, говорят, что отдали достаточный долг Родине, чтобы сейчас по судам бегать.

От четкого и объективного определения проблемы зависит половина успеха ее решения.

Год назад погиб боец с позывным Гризли. Его семья до сих пор ничего не получила, уже год продолжаются бюрократические споры с Минобороны. Государство не оформило его на фронте, отказалось поддержать семью, зато прислало повестку о мобилизации — через год после смерти.

Виктор Шендыбыло, помощник народного депутата Украины Андрея Билецкого, юрисконсульт полка Нацгвардии «Азов»:

— Что касается статуса добровольцев, прежде всего надо различать две категории: те, которые легализировались в законные военные формирования, в частности МВД, Вооруженные силы или Национальную гвардию, и те, чей статус до сих пор не урегулирован. Первые и так являются военнослужащими или сотрудниками милиции, и поэтому наделены соответствующим правовым статусом. Что касается второй категории, к которым принадлежат, в частности, ДУК «Правый сектор» и батальон ОУН — статус их членов сейчас под вопросом. Да, велись переговоры об интеграции этих подразделений в действующие военные формирования. Также на данное время зарегистрирован законопроект №2851 от 14.05.2015 «О Добровольческом Украинском Корпусе», который, однако, до сих пор не рассмотрен.

Что же касается предоставления второй категории добровольцев статуса военнослужащих, прежде всего, сложность заключается в том, что государство не может вести надлежащий учет этих лиц и потому не хочет рисковать, создавая пространство для злоупотреблений.

По моему мнению, для таких добровольцев необходимо прописать отдельное законодательство, с помощью которого будет решаться вопрос их материального и финансового обеспечения.

В плоскости социальных гарантий необходимо рассматривать две категории добровольцев, о которых говорилось выше.

Первые (юридически оформленные сотрудниками органов МВД, ВСУ или НГУ) имеют соответствующий правовой статус, и на них распространяются все льготы, предусмотренные действующим законодательством в отношении указанной категории лиц, в частности Закон Украины «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей», Закон Украины «О статусе ветеранов войны, гарантии их социальной защиты» и другие.

Правовой же статус вторых до сих пор не урегулирован. Да, принятый недавно Закон Украины №291-VIII от 07.04.2015 разрешает присваивать статус участника боевых действий лицам, которые в составе добровольческих формирований, образованных или самоорганизованных для защиты независимости, суверенитета и территориальной целостности Украины принимали непосредственное участие в антитеррористической операции, обеспечении ее проведения, находясь непосредственно в районах антитеррористической операции в период ее проведения, — но при условии, что потом эти добровольческие формирования были включены в состав Вооруженных сил Украины, Министерства внутренних дел Украины, Национальной гвардии Украины и других, образованных в соответствии с законом Украины воинских формирований и правоохранительных органов. То есть работа в этом направлении ведется, но ряд вопросов до сих пор требует правового решения.

— Как обеспечит социально-правовое признание иностранным воинам-добровольцам, которые борются за независимую Украину, принятие закона (законопроект №2389) «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины о прохождении воинской службы в Вооруженных силах Украины иностранцами и лицами без гражданства»?

— Законопроект №2389 устанавливает правила принятия на воинскую службу в ВСУ иностранцев и лиц без гражданства, им устанавливаются права, обязанности и порядок принятия вышеупомянутых лиц в ВСУ. В то же время отдельно указано, что льготы, предусмотренные ЗУ «О социальной и правовой защите военнослужащих и членов их семей», не распространяются на эти категории военнослужащих. То есть после принятия указанных изменений в законодательстве иностранцы и лица без гражданства, которые проходят или будут проходить службу в ВСУ, не смогут рассчитывать на льготы. Такие изменения в законодательство необходимы, чтобы узаконить статус иностранцев, которые приобщаются к борьбе за территориальную целостность и неприкосновенность Украины, ведь сейчас такие лица, по законодательству считаются наемниками.

По моему мнению, со временем будут приняты новые изменения в законодательство, которые установят объем льгот для иностранцев. Скажем, можно будет говорить об упрощенном порядке получения гражданства Украины военнослужащими, отличившимися при прохождении воинской службы, в частности принимавшими участие в боевых действиях, защищая суверенитет и территориальную целостность нашей страны.

Необходимо думать об изменении механизма денежных выплат за ранение и инвалидность. Сейчас сумма единоразового денежного пособия привязана к прожиточному минимуму, который не отражает реальных жизненных потребностей, да еще и является довольно динамичной единицей (сейчас прожиточный минимум на трудоспособное лицо составляет 1218 грн, а с декабря 2015 г. он будет составлять 1378 грн). Конкретная сумма, таким образом, будет расти с течением времени.

По моему мнению, в данном случае надо изменять сам подход, то есть исчислять сумму указанной помощи с учетом коэффициента инфляции, но привязывать ее к более устойчивым и реальным величинам, например, к необлагаемому налогами минимуму доходов граждан.

На сегодня подтверждение и установление факта участия лица в АТО возлагается:

1) если лицо было оформлено — на командование воинской части или другого управления, которое командировало лицо в зону проведения АТО для выполнения боевых задач;

2) если лицо не было оформлено ни в одном из подразделений, созданном в соответствии с законодательством Украины, — на само лицо.

Согласно ч. 2 ст. 2 Кодекса административного судопроизводства, в административных судах могут быть обжалованы любые решения, действия или бездеятельность субъектов властных полномочий. То есть доброволец может обжаловать решение комиссии или межведомственной комиссии в порядке, предусмотренном КАС Украины. Но вопрос довольно противоречивый.

По моему личному мнению, необходимо вернуть систему военных судов, к чьей подсудности и отнести подобные категории дел. Инициируют создание специальных военных судов разные депутаты ВРУ с начала текущего года. Так, на данный момент уже зарегистрированы законопроекты №2557 от 06.04.2015 (О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины — об образовании военных судов и отдельных организационных вопросах) и №1896 от 30.01.2015 (О внесении изменений в Закон Украины «О судоустройстве и статусе судей») — о восстановлении в системе общей юрисдикции военных судов. Эти законопроекты предлагают восстановить систему военных судов, которые будут заниматься делами, касающимися исключительно военнослужащих и прохождения воинской службы.

Создание специальных военных судов является насущной потребностью, это обусловлено бурным развитием военной системы в Украине и боевыми действиями, ведущимися в нашей стране. Нельзя пренебрегать проблемами, в том числе правового характера, для их решения надо создавать специальные органы, которые ими и будут заниматься. Так, недавно была восстановлена система военных прокуратур, на которые возлагается расследование преступлений и проступков, совершенных военнослужащими. Но, как подтвердила практика, для эффективного функционирования надо восстановить систему военных судебных органов.

Что касается решения проблемы в нынешних условиях — есть смысл рассматривать ее в комплексе, а именно с помощью судов гражданского и административного судопроизводства.

Так, согласно ст. 1 Гражданского процессуального кодекса Украины, задачами гражданского судопроизводства является справедливое, непредубежденное и своевременное рассмотрение и решение гражданских дел с целью защиты нарушенных, непризнанных или оспоренных прав, свобод или интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц, интересов государства.

Прежде всего, добровольцам в судебном порядке необходимо подтвердить свое участие в боевых действиях. Это можно сделать в порядке отдельного производства, в котором рассматриваются гражданские дела о подтверждении наличия или отсутствия юридических фактов, имеющих значение для охраны прав и интересов лица, или создания условий осуществления им личных неимущественных или имущественных прав, или подтверждения наличия или отсутствия неоспоренных прав.

Участие добровольца в боевых действиях во время проведения антитеррористической операции на Востоке Украины является, бесспорно, юридическим фактом. От установления этого юридического факта зависит предоставление добровольцу статуса участника боевых действий во время проведения антитеррористической операции, что даст возможность получить права, льготы и социальные гарантии, установленные для ветеранов и членов их семей Законами Украины «О статусе ветеранов войны, гарантии их социальной защиты» и «О борьбе с терроризмом».

Заявителем должно выступать лицо, которое просит суд установить факт его участия в боевых действиях при проведении антитеррористической операции. Заинтересованными лицами могут выступать: Государственная служба Украины по делам ветеранов войны и участников антитеррористической операции, Кабинет министров Украины, Министерство труда и социальной политики Украины, Министерство внутренних дел Украины или Министерство обороны Украины.

Согласно ст. 257 ГПК Украины, заявление физического лица об установлении факта, имеющего юридическое значение, подается в суд по месту его проживания. С этим есть определенные трудности, поскольку многие добровольцы — жители оккупированных территорий Луганской и Донецкой областей, многие добровольцы сейчас проходят службу не по месту постоянного проживания, а по месту расположения добровольческого батальона или другой воинской части, поэтому, на мой взгляд, уместно было бы принимать к рассмотрению и рассматривать дела по месту нахождения воинского подразделения.

Доказательствами при рассмотрении дел об установлении факта участия в боевых действиях при проведении антитеррористической операции, согласно ст. 57 ГПК Украины, являются любые фактические данные, на основании которых суд устанавливает, действительно ли лицо принимало участие в боевых действиях. Эти данные устанавливаются на основании пояснений самих заявителей (которых можно допросить в качестве свидетелей), свидетельских показаний, письменных доказательств, вещественных доказательств, в частности звуко- и видеозаписей, заключений экспертов.

Суду, который будет рассматривать в порядке административного судопроизводства жалобу на решение комиссии об отказе в предоставлении статуса участника боевых действий, будет предоставлено решение местного суда, вынесенное в порядке отдельного производства, которым будет подтвержден факт участия лица в боевых действиях, и это решение суда будет иметь для административного суда преюдициальное значение.

Почти все добровольческие формирования легализовались в тех или иных государственных структурах. Это не означает, что добровольческое движение как таковое умирает, наоборот — теперь добровольцы могут идти по зову сердца не в полулегальные и невооруженные формирования, а в полноценные воинские подразделения, с надлежащим военным, материальным и правовым обеспечением. Поэтому, очевидно, можно говорить о расширении имеющихся добровольческих формирований именно в составе государственных структур.

Юрий Шухевич, Герой Украины, народный депутат Украины, заместитель председателя комитета Верховной Рады Украины по делам ветеранов, участников боевых действий, участников АТО и людей с инвалидностью:

— Президент наложил вето на закон об увеличении размера единовременного пособия семьям погибших и инвалидам из числа участников АТО.

В этом законе предполагалось увеличение в 1,5 раза единоразового денежного пособия в случае гибели, инвалидности или частичной потери трудоспособности участников АТО.

Например, на сегодня единовременное пособие семьям погибших участников АТО выплачивается в размере 609 тыс. грн — 500-кратного прожиточного минимума для трудоспособных лиц.

В заветированном законе размер этой помощи увеличен до 913,5 тыс. грн — 750-кратного прожиточного минимума. Причем президент предлагает изменить подход в определении размера этой помощи и вместо прямой зависимости от прожиточного минимума установить эту помощь в твердом размере — 700 тыс. грн.

Такое предложение президента, по моему мнению, неприемлемо, поскольку фиксирует эту помощь в неизменном размере, несмотря на инфляционные процессы, которые частично учитываются при установлении прожиточного минимума. В частности, согласно Закону Украины «О Государственном бюджете на 2015 год», с 1 декабря 2015 г. прожиточный минимум для трудоспособных лиц должен возрасти с 1218 грн до 1378 грн. Соответственно, с декабря 2015 г. должен повыситься на 80 тыс. грн размер единовременного пособия семьям погибших участников АТО — с 609 тыс. до 689 тыс. грн. Причем это обстоятельство может содействовать тому, что правительство попытается до конца ноября 2015 г. ускорить решение вопроса с назначением одноразовой помощи, чтобы со временем не выплачивать ее в увеличенном размере.

И здесь возникнет вопрос доплаты или некоторой индексации размеров помощи, которая уже была выплачена до 1 декабря 2015 г. Над вариантами решения этого вопроса именно сейчас я работаю.

Информация о материале

Річниця поразки під Іловайськом знову зробила актуальним одне з віковічних питань російської інтелігенції «Хто винен?», адже за рік що минув, розслідування ситуації так і не дало чіткої відповіді, чому сталося те, що сталося, і хто мусить нести за це відповідальність. При цьому за доброю українською звичкою усі причетні займаються переважно тим, що намагаються перекладати провину один на одного.

Початок гучній публічній дискусії поклав Юрій Бутусов, оприлюднивши документи, з яких випливає, що наказ на вхід до Іловайська надало керівництво АТО, а отже усю відповідальність за провал операції мають нести вищі офіцери Генштабу і, перш за все, головнокомандувач Віктор Муженко.

У останнього, натомість, була своя версія, що зачистка Іловайська відбувалася з ініціативи МВС, якому підпорядковувалися добровольчі батальйони. МВС відповіло на це через того ж таки Бутусова оприлюдненням документів про те, що всі добровольчі батальйони в зоні АТО були підпорядковані власне керівництву АТО, читай, Муженку.

Голова Генштабу парирував тим, що, мовляв, так, він не знімає з себе відповідальності за прийняті рішення, але логіку цих рішень можна зрозуміти «треба бути в той час, в тому місці, в тих обставинах і конкретно бачити ситуацію своїми очима». Простіше кажучи, генерал натякнув, що зараз усі стали розумні, а він брав на себе відповідальність тоді, коли ніхто крім нього взагалі нічого не робив, нагадавши окремо про відданий ним наказ «мочити» терористів в Донецькому аеропорту в травні минулого року.

Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко не забарився з відповіддю, дошкульнувши Муженку, що той відчуває власну провину, от і звалює все на МВС.

Муженко не зміг не відповісти, але аргументи щодо Іловайська, напевно вичерпалися, тому він вжалив МВС розповіддю про те, що Широкине ніякої стратегічної цінності не має, і взагалі, від зимового наступу «Азова», під час якого українці увійшли до Широкиного, і яким до речі керував секретар РНБО Олександр Турчинов, було більше шкоди ніж користі.

Облишимо питання стратегічного значення Широкиного. Тут і без нас знайдеться багато охочих посперечатися з керівником Генштабу. Принаймні, командир «Азова» Антон Білецький неодноразово заявляв, що має діаметрально протилежну Муженку точку зору на значення Широкиного. Для нас важливіше інше - мотиви критики Муженка на адресу «Азова» вочевидь мало пов‘язані зі стратегією і тактикою АТО. Інакше він мусив би кричати про недоцільність наступу ще взимку. Крім того, якось так дивно виходить, що добровольчі батальйони здійснюють «піарні» наступи, не рахуючись з думкою керівника Генштабу, а за півроку він починає їх за це критикувати.

Отже, можна не сумніватися, що головна мета звинувачень Муженка не менш «піарна», ніж наступ «Азова». Генерал-полковник просто вирішив «опустити» добровольчий батальйон у відповідь на звинувачення на його адресу з боку МВС. Все це більше віддає підлітковими розбірками на кшталт «сам дурак», ніж співпрацею і взаємодією між силовими структурами під час війни. І можна навіть не нагадувати, що всі ці звинувачення не матимуть жодних наслідків ані для Муженка, ані для «Азова» та керівництва МВС.

Отже, підсумки річниці Іловайська виходять цілком невтішні. Поважні пани в погонах кидаються один в одного лайном, натомість жодних виразних результатів розслідування трагедії, що забрала життя щонайменше кількох сотень українських патріотів, як не було, так і немає.

Информация о материале

5 вересня стартує передвиборна кампанія. Це перші вибори, що проходитимуть згідно з новим законом, прийнятим у липні цього року. INSIDER побував на кількох експертних заходах і намагався з'ясувати, чим конкретно ці місцеві вибори відрізнятимуться від попередніх та якими технологіями користуватимуться кандидати.

Найкоротша виборча кампанія в історії України

«Де-факто вона триватиме близько місяця. І зараз ми спостерігаємо за тим, як головні політичні гравці фактично перебувають у стані розгубленості, - каже генеральний директор Комітету виборців України Олексій Кошель.

За його словами, політики досі до кінця не можуть розібратися з виборчим законодавством і, відповідно, якось вибудовувати кампанію і розставляти акценти.

Халіфи на годину

Після місцевих виборів стартує кількарічний процес виборів у об'єднаних територіальних громадах. Відповідно до існуючого закону «Про добровільне об'єднання територіальних громад» може виникнути абсурдна ситуація, коли громадяни виберуть сільські ради та їх голів, а через кілька тижнів можна проводити вибори об'єднаних територіальних громад.

- Я навіть бачив повідомлення, що в одній із територіальних громад Хмельниччини вибори планують призначити на 1 листопада. Тобто обрана на виборах місцева влада працюватиме менше тижня, - резюмує Кошель.

Позитиви

Серед переваг нового закону експерти називають запровадження двотурових виборів мерів великих міст, відкриті списки, гендерні квоти і перспективу розвитку партій на місцевому рівні.

Негативи

На думку координатора Громадянської мережі “ОПОРА” Ольги Айвазовської, закон про вибори не реалізовує низки важливих завдань: не запроваджено виборчої системи з відкритими списками, система породжує проблему різної ваги мандата для кандидатів, що балотуватимуться в різних територіальних округах.

- Також порушено принцип рівних умов для кандидатів, які вестимуть кампанії в різний спосіб, за різних умов, на різних територіях, але їх результат порівнюватиметься між собою, - каже експерт.

Заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера також вказує на декілька негативних нюансів:

- Існує три основні негативи. Перший нюанс полягає в самій виборчій системі. Питання не тільки доцільності та природи місцевого самоврядування, а в частині наскільки реалізовані конституційні положення, наприклад, щодо статусу міських і районних рад як не представницьких органів обласних і районних громад, яких не існує в природі просто, а як представницьких органів, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, відповідно, області і району. Закон, на жаль, цього не враховує.

Другий момент, за його словами, це те, що місцеві організації політичних партій монополізували право на висування кандидатів у всі без винятку місцеві ради, крім сільських і селищних.

- Третій момент – різко піднятий виборчий бар'єр (від 3 до 5 %). І ніхто толком не пояснив, для чого це зробили, - додає він.

Бюлетені

- Якщо ми беремо місто Київ, на сьогодні виборець отримає 2 бюлетеня – виборів міського голови і депутатів Київради, натомість в інших місцевостях можуть отримати і чотири, і п'ять бюлетенів. Також ці бюлетені будуть суттєво відрізнятися від тих, які були раніше, але в тих, хто голосуватиме за сільські та селищні ради, нічого не зміниться. Так само, як і раніше, проходитимуть вибори сільських, селищних і міських голів, - каже Магера.

Гречка чи реклама?

На цих виборах, як показує практика останнього місяця, будуть активно використовувати дві головні технології, стверджують політологи.

Перша – це пряма політична реклама. Після 25 вересня всі головні політсили з'являться на екранах, увімкнуть потужну агітацію, і після цього виборець буде орієнтуватися не на обличчя кандидата, який представлений в окрузі, а на партійний бренд.

Друга технологія – це прямий і непрямий підкуп виборців.

Кошель переконує, що «чернігівський варіант» не будуть масово використовувати на місцевих виборах, адже політикам не вигідно прямо підкуповувати виборців, коли працюють політичні бренди. Ця виборча система значно знижує рівень конкуренції, адже тепер кандидатові потрібно не перемогти свого опонента, а набрати якомога більшу кількість голосів, щоби потрапити у прохідну частину виборчого списку.

Тому на цьому етапі вмикається технологія «докуповування голосів»: кандидат розуміє, що 10% голосів він отримає автоматично за рахунок бренда своєї політсили, тому докуповує ще кілька сотень голосів виборців, аби просунутися вище у виборчому списку.

Зниження загального рівня життя та економічна криза призвели до того, що кандидатові вигідніше і простіше просто скупити голоси виборців, аніж проводити повноцінну кампанію. Витрати на зустрічі з виборцями, агітацію та рекламу, зрештою, будуть більшими, ніж сума, видана на руки електорату.

Директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що не тільки кандидатові вигідніше купити електорат, але і виборець сьогодні краще продасть свій голос. Адже йдеться про вибори в умовах зубожілого суспільства.

- Коли є армія бідних, завжди знайдеться Маршал Гречка. Боротися з цим адміністративними чи кримінальними методами можна, але неефективно. Бо коріння підкупу в невірі людей, що політики можуть зробити їхнє життя кращим, - пояснює Карасьов.

Сподобатися до покарання

Хоч офіційно виборча кампанія ще не почалася, кандидати вже працюють на свій рейтинг.

Уже зараз потенційні кандидати надають виборцям різноманітні товари та послуги.

Наприклад, в місті Дніпропетровськ – це безкоштовне перевезення в маршрутних таксі від потенційного кандидата “Опозиційного блоку”. Масово використовується технологія роздачі продуктових пакетів від імені політичних сил чи іменних благодійних фондів, які співзвучні з назвами політсил.

- Продуктові набори також роздають у Кіровограді від імені благодійного фонду народних депутатів - батька і сина - Табалових. Від їхнього ж імені також фіксувалася роздача проднаборів в одному з районів міста Києва. Потенційний кандидат від партії “Самопоміч” у Житомирі надає послуги на кшталт безкоштовних курсів із ведення домашнього господарства, з оздоровлення, з різноманітних хобі, - розповідає генеральний директор КВУ.

Він додає, що зараз не можна говорити про порушення виборчого законодавства, оскільки ще немає виборчого процесу, але можемо сказати, що політичні партії виконують невластиві їм функції.

- Це політичне дикунство, - каже Кошель. - Особливістю цього передвиборного періоду є те, що фактично в усіх регіонах потенційні кандидати від різних політичних сил надають безкоштовні туристичні послуги у зв’язку з кризою і збільшенням внутрішнього туризму. Вони також організовують безкоштовні паломницькі та відпочинкові тури. А потенційний паломник, радше за все, буде не просто прихильником цього кандидата, а стане фактично його прихованим агітатором.

- Це такий собі модернізований варіант «чернігівських технологій», коли складається враження, що політики намагаються купити виборців до офіційного старту виборчої кампанії. І така схема має свою ефективність, - зазначає голова КВУ.

Прямий підкуп, своєю чергою, також найефективніший в останні тижні та навіть дні виборчої кампанії.

Адмінресурс і підвищення соцвиплат

Щодо адміністративного ресурсу, то Олексій Кошель заначає: його використовуватимуть на останніх етапах кампанії у вигляді залучення держслужбовців і проведення агітації. Але сумарно це не дасть більш ніж 3-5% голосів, каже експерт.

Водночас політологи скептично ставляться до нещодавнього підвищення соцвиплат на 100-150 грн, як до чинника підвищення рейтингу провладних кандидатів на майбутніх виборах. Адже голос на виборах коштує значно більше, пояснюють вони. Тим паче, для влади будь-яке коливання цін чи курсу валют може обернутися електоральними втратами.

Ольга Айвазовська також зазначає, що досі жодним чином не регламентовано поняття адміністративного ресурсу, яке стало прозою виборів в Україні. Відповідальність для державних службовців може бути доволі примарною та мало ймовірною.

Підкуп виборців регулюється і законом, і Кримінальним кодексом, але пов'язати псевдоблагодійну діяльність із виборчою кампанією доволі складно:

- Точніше, всі усвідомлюють прямий зв'язок, але доводити його в суді - справа неперспективна, - каже вона.

Чи почують голос Донбасу

Щодо виборів у Донецькій і Луганській областях, заступник голови ЦВК Андрій Магера наголосив: є серйозна проблема щодо участі у виборах вимушених переселенців, внутрішньо переміщених осіб. Є й інші категорії громадян, окрім переселенців, які не зможуть брати участь у місцевих виборах – це військовослужбовці, особи, які перебувають у місцях позбавлення волі.

- Різниця між вимушено переміщеними особами та трудовими мігрантами є суттєвою, бо перші не можуть забезпечити своє право голосу в інший спосіб, а трудові мігранти можуть, - доповнив Сергій Ткаченко, виконавчий директор Донецької обласної організації Комітету виборців України.

За його словами, за декілька днів до початку виборчої кампанії все ще ніхто не може сказати, де ж усе-таки будуть, а де не будуть відбуватися вибори:

- Це все, по-перше, дуже негативно впливає на сам виборчий процес, по-друге, це означає, що ми так і не визначили критеріїв, на базі яких ми визначаємо ці територіальні громади. Це претензія до військово-цивільної адміністрації, яка зробила подання, але не оприлюднила його, тобто фактично ми не почули, в яких територіальних громадах відбуватимуться вибори.

Скасувати, щоб не програвати

Ткаченко каже, що подібна ситуація дає можливість припустити, що для таких рішень є не тільки об’єктивні причини, а й певні політичні - коли владні політсили, які на цей момент не готові перемогти в регіоні, просто скасовують вибори.

- Якщо розуміти виборчу кампанію як еволюційний процес, то ми, сформувавши на цих виборах хоча б 15-20% ефективної меншості в міських радах, отримаємо запоруку того, що через 2-3-4 виборчі кампанії все-таки зможемо змінити якість місцевих рад на Донбасі. І що пізніше ми почнемо, то на довший період це затягнеться, каже Ткаченко.

Найстрашніше, що може статися на виборах у Донецькій і Луганській областях, на думку Ткаченка, це відновлення політичної монополії в цьому регіоні.

- Якщо демократичні сили будуть ставитися до Донбасу за залишковим принципом, то так воно і буде. Ідеї про особливий статус Донбасу народилися не вчора і не минулого року. Вони народилися, коли державна влада України дозволила сформувати спочатку бізнесову монополію, яка після того перетворилася на політичну монополію. Якщо ми знову підемо тим самим шляхом, не будемо системно проводити роботу з населенням, то до того ж і прийдемо.

Де буде гаряче

За прогнозами експертів, найзапеклішої боротьби варто очікувати в Дніпропетровській, Київській і Харківській областях та їх обласних центрах, а побоюватися загострень на Закарпатті та Одещині через нестабільність регіонів.

Информация о материале

Невідступною тінню свободи є тривога. Минулого року країна зробила свій вибір і рушила шляхом нових викликів і випробувань. Повільно, але невпинно, змінюється все. Змінюються й очікування та вимоги до сфери освіти і науки. Природно, в суспільстві є певні відчуття невизначеності. Чи все робимо правильно? Чи витримаємо спротив минулого? Чи в нас вийде?

Джерелом тривожності насамперед є невизначеність. Надто важко визрівають стратегічні рішення. Ми ніяк не можемо вирватися зі стереотипів старого мислення.

Наприклад, боїмося закласти нові підходи в новому базовому законі «Про освіту».

Чиновникам важко зрозуміти, як можна дати частину державних грошей – батькам, які хочуть і здатні самі займатися освітою своїх дітей. Керівникам закладів не подобається надання батькам і громадськості реальних важелів впливу на прийняття рішень в освіті. А батьки хвилюються, чи пропонована дванадцятирічка додасть їхнім дітям, окрім додаткового року, справді нові, потрібні в житті компетентності.

Невпевненості додають поточні фінансова криза, корупційний опір, безпрецедентна масштабність змін і складність викликів.

Рецепт один – не боятися визнавати проблеми і вирішувати їх «в міру надходження»; діяти, незважаючи ні на що, здобувати локальні перемоги; внести стратегічну ясність і визначитися, куди ми йдемо.

Зняти невідкладні проблеми

Маємо вирішити кілька назрілих проблеми, які перешкоджають руху вперед.

Зокрема, створилася реальна загроза втратити зовнішнє незалежне оцінювання, яке реально забезпечує справедливий доступ до вищої освіти.

До цього часу немає результатів розслідування проти посадових осіб Українського центру оцінювання якості освіти. Сервери з базами даних та банком тестових завдань вилучено. Цінні унікальні кадри втрачаємо. Матеріально-технічна база центру не оновлювалася з 2008 року і давно вичерпала свій ресурс. Підготовка до ЗНО 2016 року вже давно повинна розпочатися, а роботу Центру паралізовано.

Потрібно негайно шукати вихід з цієї ситуації, бо наступного року ЗНО на належному рівні може не відбутися.

Інше гостре питання – здійснення в повному обсязі всіх виплат для освітян, гарантованих законодавством. Сподіваюся, списання частини зовнішнього боргу позитивно вплине на бюджет освіти наступного року.

Наступне завдання – не втратити дітей, які живуть на тимчасово окупованих територіях. Маємо дати їм можливість отримувати українську освіту. Виходом може бути створення національної платформи дистанційного навчання.

Діяти, незважаючи ні на що

Тривожність не має нам завадити рухатися до поставлених завдань – послідовно, інколи малими кроками.

Резонанс у суспільстві викликала ініціатива щодо збільшення кількості годин, відведених для вивчення іноземної мови. Переконана, це один з перших позитивних кроків. Він повинен супроводжуватися відповідною підготовкою і підвищенням кваліфікації вчителів іноземних мов, зростанням доплат для них, осучасненням підручників, залученням носіїв мови.

Занепокоєння в громадах викликає оптимізація мережі шкільних закладів. Нам потрібна оптимізація не стільки заради економії коштів, скільки в інтересах дитини. Малокомплектна школа чисельністю до 10-15 учнів не може запропонувати якісну освіту для учня основної та старшої школи. Натомість молодші школярі мають вчитися якнайближче до дому.

Початкові школи треба зберегти в усіх населених пунктах, де є діти відповідного віку. На недавньому засіданні кабміну, присвяченому підготовці до навчального року, цей підхід було прийнято. Доброю новиною є те, що незважаючи на війну, 1 вересня в Україні розпочнуть роботу 7 нових шкіл.

Оптимізація матиме позитивні наслідки для дитини, тільки якщо вона потрапить у кращі умови навчання, ніж в неї були попередньо, і буде мати гарантований безперешкодний доїзд до своєї нової школи. У державному бюджеті на цей рік передбачено 42 мільйони гривень на закупівлю шкільних автобусів. На жаль, цього не достатньо. Це лише початок. Потрібно, щоб доклалися місцеві бюджети.

Була загроза, що підручники можуть стати платними, та зараз питання вже зняте. Підручники залишаться безкоштовними для кожної родини. Половину коштів передбачено з держбюджету, зокрема за рахунок скорочення депутатських зарплат і пільг. А другу половину видатків на підручники мають надати місцеві бюджети. Зроблені перші кроки зі знищення корупції в сфері закупівлі підручників. Проте нам далі треба працювати над їх якістю та механізмами їх відбору.

В умовах децентралізації відповідальність за освіту повністю покладається на органи місцевого самоврядування. Внаслідок бюджетної реформи доходи місцевих громад вже зросли в середньому на 40%. Дуже важливо, щоб депутати місцевих рад правильно розпорядилися цими коштами.

Визначитися, куди йдемо

Розпочинається новий політичний сезон. Для освіти і науки він вирішальний. Верховна Рада розглядатиме закони, які визначать перспективи держави на десятиріччя вперед: «Про наукову і науково-технічну діяльність«, базовий закон «Про освіту«, «Про професійну освіту«.

Тривають дискусії щодо рамкового закону «Про освіту». Яким має бути цей документ? Нагадаю кілька позицій, які, на мою думку, є принциповими.

Базовий закон про освіту має не описувати наявну ситуацію, пропонуючи косметичні зміни – а має відображати стратегічне бачення, яке допоможе Україні та українцям обійняти належне місце в світі. Так, як свого часу модернізована система освіти допомогла фінам перетворитися із бідної сировинної європейської провінції на світового лідера інновацій.

Головною метою освітньої реформи має стати підвищення якості освіти всього українського суспільства, а не лише окремих привілейованих груп. Система освіти має слугувати соціальним ліфтом для кожного громадянина – незалежно від місця проживання, соціального походження, матеріального достатку та стану здоров'я.

Повинна бути створена система наскрізного виховання через зміст освіти та діяльність дітей для формування їх як відповідальних патріотичних громадян, здатних критично мислити та ставитися з повагою до гідності кожної людини.

Головними провідниками освітньої реформи є, передусім, самі освітяни. Успішність реформи залежить від готовності вчителів та викладачів до такої ролі.

Тому питання соціального статусу педагога та його рівня кваліфікації – чи не ключове питання реформи. Новий закон «Про освіту» має передбачити зростання зарплати та кар'єрне просування для освітян за принципом: чим вищі рівень кваліфікації та результативність праці – тим вища оплата праці.

Закон «Про освіту» повинен забезпечити умови свободи вибору між різними формами отримання освіти дитиною. Це запит суспільства, який щоразу гучніше озвучують вголос батьки, вчителі, роботодавці.

Цей закон має гарантувати справжнє оновлення змісту освіти.

Школа зобов'язана не лише транслювати знання, а вчити вчитися – як шукати та критично аналізувати інформацію, здобувати знання, як ними скористатися для вирішення життєвих проблем.

Наші випускники повинні отримувати компетентності, які отримують їхні однолітки в провідних країнах Європи і світу і дозволять їм створювати в Україні інноваційну економіку та розвивати суспільство. Однією з таких компетентностей, наприклад, є знання іноземних мов, принаймні однієї європейської мови на рівні B1 або В2 (незалежного користувача). Такий сертифікат повинен видаватися випускникові разом із атестатом зрілості.

Закон «Про освіту» має створити умови для навчання впродовж життя. Кожна людина повинна мати можливість не здобути освіту як даність раз і назавжди, а постійно підвищувати кваліфікацію, змінювати кваліфікацію, зберігати конкурентоспроможність на динамічному ринку праці.

Докорінно слід змінити систему фінансування. Маємо передбачити можливість надавати кожній українській дитині певну суму коштів для здобуття освіти незалежно від того, де вона її буде здобувати – в комунальній, приватній школі чи в родині. Таким чином, ми створимо можливості реалізувати право батьків на сімейну освіту. Такий попит в суспільстві вже сформовано, батьки готові боротися за своє право самостійно давати освіту своїй дитині.

В Україні, як і у всьому світі, щорічно зростає кількість дітей з особливими потребами. Відповідно до Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю» обов'язком держави є реалізувати інклюзивну модель освіти за місцем проживання.

Необхідно суттєво розширити доступність навчальних закладів для таких особливих дітей і дати їм можливість брати участь у навчанні разом з усіма, таким чином інтегруючи їх у суспільство. До цього часу більшість таких дітей навчається ізольовано в спеціальних школах-інтернатах або вдома. Важливо, щоб сім'я з особливою дитиною мала змогу зробити вибір, де навчати дитину, і саме туди були спрямовані державою кошти.

Система управління освітою залишається архаїчною, і новий закон це має змінити. Європейській Україні потрібна європейська система державно-громадського управління. Маємо дати батькам та активній громадськості реальні важелі впливу на розвиток навчальних закладів, на можливість долучитися до оцінки праці навчального закладу, забезпечити прозорість у фінансах.

При децентралізації управління в сфері освіти контроль за результатами навчання має бути централізований. Новий закон повинен передбачити розвиток системи ЗНО і системи оцінки діяльності освітніх закладів та органів, які їх забезпечують, щоб держава могла гарантувати дотримання освітнього стандарту для кожної дитини.

Свобода як відповідальність

Влада і суспільство мають визнати освіту справжнім пріоритетом. У справжню реформу освіти треба інвестувати – кошти, інтелект, зусилля.

До реалізації освітньої реформи, яка стосується чи не кожної української родини, мають бути залучені всі. Реформа не є справою тільки освітян, влади, а проектом оновленого суспільства.

Тривожність і невпевненість зникнуть, якщо ми візьмемо всю повноту відповідальності за випрацювані спільно рішення.

Информация о материале

Мы познакомились в самолете Бангкок - Киев, звали его Edgars Bondars. Разговорились и проболтали все 11 часов перелета. Эд - латыш, возвращался из Манилы в Ригу транзитом через украинскую столицу. Занимается строительством солнечных и ветряных электростанций на Филиппинах и во Вьетнаме.

«Как у вас там, в Украине? Всё будет хорошо?» - спросил он. С этого вопроса и начался наш долгий разговор.

«У нас идёт война, но мы победим и будем в Европе», - ответил я и сразу поймал на себе внимательный и какой-то жалеющий взгляд собеседника.

Я продолжил и пояснил, что мы не идеализируем Европу, но другого пути у нас нет, просто из чувства самосохранения. Оставшись под протекторатом России, мы не сохраним ни страну, ни украинскую нацию. Кроме того, мы хотим развиваться, нам надоели взятки, коррупцией пропитано всё наше общество, мы хотим избавиться от метастаз северной империи, мы просто хотим быть ответственными за будущее наших детей.

«Вы идете правильным путем, но вы должны понимать, что это очень долгий путь, он займёт не одно поколение, а, кроме того, Европа не сахар, и у неё хватает своих проблем. Знаете ли вы об этом и готовы ли к сложностям?» - спросил Эдгарс (тут я понял его внимательный взгляд в начале беседы) и начал рассказ, который я изложу здесь конспективно, по памяти.

По словам собеседника, в Европе действительно нет взяток, коррупция отсутствует в принципе, но есть огромная всепожирающая бюрократия, которая стала настоящим тормозом в развитии европейского бизнеса и континента в целом. Он бизнесмен и знает ситуацию изнутри. Дать взятку, чтобы «ускорить процесс», невозможно. Получение разрешений занимает огромное количество времени, порой на это уходят годы, в течение которых нужно тратиться: оплачивать профильных специалистов, юристов, делать дорогостоящие экспертизы. Эти расходы порой превышают размеры взяток, если бы они существовали в европейском обществе. Европейские чиновники предпочитают вообще ничего не делать, потому что не хотят попасть под внимание прессы и огонь критики. Поэтому Эдгарс и ведёт свой бизнес в Юго-Восточной Азии, где вопросы согласования гораздо проще.

А как обстоят дела на его Родине, в Латвии? Некоторое время назад Эд хотел построить сеть ветряных электростанций и пришёл к главе своего административного образования обсудить этот вопрос. Глава с ходу его поддержал, заявив, что альтернативные источники энергии - «это наше будущее», «нужно избавляться от энергетической зависимости от России», и сказал, что обеспечит «зелёный свет» проекту. Послушав эти заверения и воодушевившись, Эдгарс купил землю и стал собирать необходимые документы.

«Шли годы» (на самом деле, мой собеседник не уточнил, сколько точно прошло времени, но я понял, что очень много), Эд собирал необходимую документацию, готовил проект, и вот в один прекрасный день снова явился на приём к главе. А власть к этому времени уже переменилась, «начальник» представлял совсем другую партию, победившую на прошедших выборах, и сказал, что сам не может принять необходимое и окончательное решение по проекту: нужно выносить вопрос на общественные слушания. Это, кстати, нормально, но послушайте дальше рассказ латышского бизнесмена.

На слушания собрались владельцы соседних земельных участков и заявили, что они категорически против строительства «ветряков» на земле Эда, потому что они (внимание, цитирую): «привыкли в выходные приходить сюда отдыхать, а «мачты» будут мешать отдыху».

Мой собеседник с горьким юмором вспоминает как взял слово и произнёс речь. «Послушайте, соседи! - говорил он. - А не похожа ли эта ситуация на ту, как если бы я ходил к вам в выходные мыться в вашу ванну, а когда вы бы решили сделать в ванной комнате ремонт и попросили бы меня больше не приходить, я бы ответил, что привык у вас мыться, поэтому мне ваш ремонт совсем не нужен?» Но общественные слушания на этом завершились, соседи сказали своё решительное «нет» и «зарубили» проект.

Возмущенный Эдгарс ворвался к главе в кабинет и стал говорить, что так дела не делают, он покупал землю под гарантию прежнего руководителя, и как же теперь быть? На что новый «начальник» коротко заметил, что не отвечает за слова и действия своих «попередников». «Знакомо вам это по Украине?» - поинтересовался мой визави, закончив рассказ.

Я не хочу делать далеко идущих выводов. Эд уточнил, что всё это очень характерно лишь для стран «новой Европы», что в той же Германии всё обстоит гораздо лучше, что сам он двумя руками за Европейское сообщество и за Европейский союз. И процитировал хорошо известную фразу, что демократия - это мерзость, но ничего лучшего в мире пока не придумано. «Вы должны быть готовы к этому, чтобы не было лишних разочарований», - подытожил мой новый знакомый.

Рассказал я это вам только затем, чтобы мы все знали, какой долгий и сложный путь у нас впереди.

Информация о материале

Приобретение современных цифровых станций для Вооруженных сил Украины и других вооруженных формирований страны — это первый шаг к созданию армии нового типа, уход от системной уязвимости и, в конце концов, путь к сохранению жизней наших солдат. Вот почему медлить с решением этой задачи непростительно. Тем более что штатные средства связи ВСУ — жуткие анахронизмы тридцатилетней давности. Они, как говорят сами военные, опасны по сути.

Ретроспектива «связного» дела

Проблема приобретения для армии новых средств связи решается с опозданием, как минимум, на год. Профильные эксперты утверждают, что общая цена вопроса для украинской армии составляет не менее 1,5 млрд долл. При этом уверяют: ставка только на импорт станций связи загубит дело, потому что страна не выделит такие ресурсы для внешних закупок.

Небезынтересно, что в 2004 году израильская компания Tadiran искушала Киев выгодной сделкой — передачей технологий производства и налаживанием производственной линии (даже предприятие было подобрано на улице Дегтяревской) по выпуску современных цифровых средств связи. Но Украина как страна предприимчивых и хватких людей израильтянам отказала и создала свое частное предприятие — «Телекарт-Прибор». Вполне перспективное. И хотя за последние годы были приняты на вооружение ВСУ 22 единицы различных средств связи от «Телекарт-Прибор», в целом организаторы просчитались — никто армию переоснащать тогда не собирался (на разработки предприятие потратило порядка 100 млн грн собственных средств, взамен в 2007–2008 гг. в ВСУ было поставлено около полторы сотни УКВ-радиостанций). Когда же в дом пришла война, в этой области все произошло, как в водевильном сюжете: КБ радиосвязи оказалось на оккупированной территории в Крыму. То есть ориентир на национального производителя оказался несостоятельным, как минимум, в нынешнее военное время. Другими словами, 11 лет спустя украинская армия оказалась в той же точке — по-прежнему без связи. Более того, в использовании уже поставленных станций «Телекарт-Прибор» Генштаб усматривает вполне обоснованные риски: алгоритмы передачи данных могут оказаться у россиян, что означает получение противником доступа к передаваемой в военных радиосетях информации.

Кроме того, вдаваясь в детали «связного» дела, стоит заметить, что выбор пути создания отечественной связи напрямую связан еще с одним, пожалуй, даже более сложным вопросом — созданием единой для ВСУ автоматизированной системы управления (ЕАСУ). Ее создание вне системы связи невозможно: участники должны пересесть за компьютеры, отправив на свалку телеграфные аппараты времен Леонида Ильича. Парадигма и весь пучок решений — в компетенции Генерального штаба.

Итак, после предварительного изучения вопроса украинский Генштаб в качестве потенциальных поставщиков решил рассматривать продукцию Thales (Франция), Harris (США), Selex ES (Великобритания), Elbit (Израиль) и Radmor S.A. (Польша).

С самого начала иностранные производители были неприятно удивлены: тендер по-украински оказался закрытым, непрозрачным, непредсказуемым кулуарным конкурсом. Впрочем, украинцы и сами не раз были в такой позиции: на тендерах в Турции и Греции украинский танк неизменно превосходил конкурентов по характеристикам, но отвергался по политическим причинам.

Тем не менее, по результатам анализа предложение Thales оказалось наиболее приемлемым (на 22% дешевле запрашиваемых конкурентами). Кроме того, Thales Communication&Security оказалась единственной компанией, согласившейся на такие позиции, как передача технологии системы связи нового поколения, которая стоит на вооружении ВС Франции, передача независимого алгоритма криптографической защиты, передача независимого алгоритма шифрования, организация сервисного обслуживания в Украине и, наконец, организация совместного производства. Последнее — пресловутый офсет, который никак не удавалось запустить украинской стороне. Thales оказался единственной компанией, удовлетворившей 100% требований военного ведомства заказчика. Стоит оговориться, что из остальных участников только польский Radmor S.A выражал готовность совместно с частным украинским «Спаринг-Вист Центр» создать предприятие по производству существующих типов радиостанций. Но у поляков используются как раз французские технологии Thales.

В итоге, в конце апреля с.г. в посольстве Украины во Франции в сопровождении атташе по вопросам обороны Украины во Франции, был подписан договор № SIX/TCS/RCP/DJC/15-159 между ГП «Укринмаш» (предприятие ГК «Укроборонпром») и Thales Communication & Seciruty на поставку партии КВ радиостанций тактического звена PR4G. В мае в рамках договора после визита представителей Главного управления связи Генштаба ВСУ на производство Thales Communication & Security было подписано распоряжение министра обороны Украины об утверждении закупки средств связи этой компании, а военное ведомство Франции выдало лицензии на запрашиваемые системы. Кстати, не лишним будет добавить, что стратегические договоренности в сфере военно-технического сотрудничества двух стран были достигнуты в рамках рабочего визита президента Украины Петра Порошенко во Францию — то есть уровень проработки вопроса был самым высоким.

Переигрывание игры?

Однако в июне с.г. года украинское военное ведомство повторно запустило процесс отбора предложений уже в формате «товарного аукциона». Дело в том, что предпочтения Генштаба ВСУ определенно сменились — в сторону продукции американской компании Harris. Эта компания уже поставляла системы связи для украинских подразделений в рамках миротворческой миссии на Балканах, а также в рамках пакета военно-технической помощи. Начальник войск связи ВСУ — начальник Главного управления связи и информационных систем Генштаба ВСУ генерал Владимир Рапко привел в разговоре со мной главный аргумент — экономию. Так, по словам генерала, проект с Thales потянет на 268 млн долл., тогда как продукция Harris обойдется в 170 млн долл. Но это не единственная причина. В.Рапко говорит, что около 1000 специалистов прошли обучение на американских станциях, кроме того, они привычнее и удобнее в пользовании. В Центральном научно-исследовательском институте вооружений и военной техники мне подтвердили следующее: технический уровень станций Harris вполне соответствует требованиям, но главное, что практически все бригады ВДВ уже пользуются американскими станциями, и что часть продукции Украина получает в рамках помощи бесплатно.

Но есть и другие мнения. Например, мало кто говорит, что сравнивать стоимость французских и американских станций некорректно. Так как вместо первоначально рассматриваемой новой версии (Harris Falcon (tm) IІI) украинские военные начали отдавать симпатии станциям предыдущего поколения, снятым с производства 11 лет назад (Harris Falcon (tm) II Digital Tactical Radio Systems). Они, по оценкам специалистов, не обеспечат надлежащей связи в условиях действия российских систем РЭБ. Соответственно, ни о какой передаче технологии и налаживании производства не может быть и речи. А в случае предпочтения американским станциям Украина будет самостоятельно решать вопрос сервиса и ремонта приборов. Более того, даже новые Harris Falcon (tm) IІI получили негативные оценки при недавнем использовании в Афганистане, что делает их менее привлекательными, нежели французские PR4G.

Есть еще и другие технические аргументы. Например, непрерывную связь, без «мертвых зон», способна обеспечить только Thales. PR4G стоит на вооружении армий 43 ведущих странах мира, из них 15 стран НАТО: Франция, Германия, Италия, Великобритания, Испания, Швейцария, Норвегия, Польша, Турция, и… США.

Этиология двусмысленности

После начавшихся во времена президентской каденции В.Ющенко и до сих пор не оконченных проектов производства корвета и модернизации вертолета Ми-24 сделка по связи — первая серьезная заявка та ВТС с Западом в новых условиях. Она крайне важна еще и для того, чтобы не прослыть непредсказуемым партнером. Затем могут последовать крупнейшие проекты и совместная работа на рынках третьих стран. В настоящее время только с Францией разрабатывается около двух десятков направлений, включая такие проекты, как создание и строительство патрульных самолетов и самолетов ДРЛО, строительство ракетных катеров, автоматизированной системы боевого управления (АСБУ) до уровня Генштаба ВСУ, гидроакустических буев и даже комплексов береговой охраны и ПВО. Наконец, Франция стала первым государством, рассматривающим возможность критического экспорта в Украину, включая ударные системы или их элементы.

В самом деле, — говорят представители военно-технических интересов этого государства в Украине, — срыв контракта в сфере связи «ставит под удар сотрудничество Thales Group с ГП «Антонов», скорее всего, аннулирует ряд упомянутых выше проектов ВТС, включая, кстати, и недавно разрекламированный контракт с Airbus Defense& Space, когда, согласно контракту, страна впервые получит от европейских аппаратов Pleiades-1 и Pleiades-2 данные сверхвысокого разрешения в режиме онлайн. Британский Selex ES уже тихо сворачивает свою деятельность в стране, считая, что перспективы не слишком обнадеживают. Thales же может громко уйти с рынка. Ведь многие во Франции, потерявшей из-за российско-украинской войны 896 млн евро (возмещение за «Мистрали»), настроены в отношении Украины, мягко скажем, без пиетета.

Однако, что происходит? Почему в отношении военно-технической политики Киева проявляется все больше недовольства западных компаний?

Если честно, ответ очень прост: это рефлексия на ручное управление государством в целом и военно-техническим сотрудничеством, в частности. Ведь если бы в стране действовали Закон о ВТС и об офсетных сделках (как правило, запрещающий закупки без встречных инвестиций после определенной пороговой суммы контракта), посмели бы генералы недвусмысленно дать понять, что Украине сегодня офсет и вообще собственное производство средств связи не нужно? Польше, у которой армия в два раза меньше по численности, нужно. А Украине — нет. В Украине не определено, кто ответственный за ВТС, кто будет отвечать за качество покупаемой продукции (директор «Укринмаша» Владимир Омельянчук сказал мне, что спецэкспортер — это механизм «какую продукцию выберет Генштаб, такую и закупим»), кто вообще игрок на международном рынке, когда речь идет о закупках или совместных разработках (производстве) оружия. Нет, по всей видимости, в этом туманном деле и официальных заключений, как то генерального конструктора и научно-технического комитета. Потому нет правил игры, вернее, они устанавливаются в каждом конкретном случае. Очевидно, с правом отмены в ходе игры…

ВТС — большая политика. В конце концов, ради больших политических целей можно закупить партию чего бы то ни было. Но где гарантия, что выбор Harris — это стратегия, превращающая Украину в европейский Израиль с ежегодной военно-технической помощью в почти миллиард долларов? Где гарантия, что генеральский демарш в отношении французской компании не является следствием их собственной иллюзии, а покупка продукции одноразового пользования (а именно этим станет приобретение Harris Falcon (tm) II) оправдает себя в обозримом будущем?

История Украины помнит много неоплаченных реверансов: ядерное оружие, Бушерский контракт, передача урана. А за пролонгацию договора о пребывании в Крыму Черноморского флота РФ заплачено территорией и жизнями тысяч солдат.

Информация о материале
  1. На Харківщині витратять 30 мільйонів на заміну трансформаторів
  2. 5 причин, по которым вам откажут в выплате по КАСКО
  3. Податки на гріхи: чи варто витрачати шкідливі гроші на культуру
  4. Изменение Конституции: неудобные вопросы к политикам