Річниця поразки під Іловайськом знову зробила актуальним одне з віковічних питань російської інтелігенції «Хто винен?», адже за рік що минув, розслідування ситуації так і не дало чіткої відповіді, чому сталося те, що сталося, і хто мусить нести за це відповідальність. При цьому за доброю українською звичкою усі причетні займаються переважно тим, що намагаються перекладати провину один на одного.
Початок гучній публічній дискусії поклав Юрій Бутусов, оприлюднивши документи, з яких випливає, що наказ на вхід до Іловайська надало керівництво АТО, а отже усю відповідальність за провал операції мають нести вищі офіцери Генштабу і, перш за все, головнокомандувач Віктор Муженко.
У останнього, натомість, була своя версія, що зачистка Іловайська відбувалася з ініціативи МВС, якому підпорядковувалися добровольчі батальйони. МВС відповіло на це через того ж таки Бутусова оприлюдненням документів про те, що всі добровольчі батальйони в зоні АТО були підпорядковані власне керівництву АТО, читай, Муженку.
Голова Генштабу парирував тим, що, мовляв, так, він не знімає з себе відповідальності за прийняті рішення, але логіку цих рішень можна зрозуміти «треба бути в той час, в тому місці, в тих обставинах і конкретно бачити ситуацію своїми очима». Простіше кажучи, генерал натякнув, що зараз усі стали розумні, а він брав на себе відповідальність тоді, коли ніхто крім нього взагалі нічого не робив, нагадавши окремо про відданий ним наказ «мочити» терористів в Донецькому аеропорту в травні минулого року.
Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко не забарився з відповіддю, дошкульнувши Муженку, що той відчуває власну провину, от і звалює все на МВС.
Муженко не зміг не відповісти, але аргументи щодо Іловайська, напевно вичерпалися, тому він вжалив МВС розповіддю про те, що Широкине ніякої стратегічної цінності не має, і взагалі, від зимового наступу «Азова», під час якого українці увійшли до Широкиного, і яким до речі керував секретар РНБО Олександр Турчинов, було більше шкоди ніж користі.
Облишимо питання стратегічного значення Широкиного. Тут і без нас знайдеться багато охочих посперечатися з керівником Генштабу. Принаймні, командир «Азова» Антон Білецький неодноразово заявляв, що має діаметрально протилежну Муженку точку зору на значення Широкиного. Для нас важливіше інше - мотиви критики Муженка на адресу «Азова» вочевидь мало пов‘язані зі стратегією і тактикою АТО. Інакше він мусив би кричати про недоцільність наступу ще взимку. Крім того, якось так дивно виходить, що добровольчі батальйони здійснюють «піарні» наступи, не рахуючись з думкою керівника Генштабу, а за півроку він починає їх за це критикувати.
Отже, можна не сумніватися, що головна мета звинувачень Муженка не менш «піарна», ніж наступ «Азова». Генерал-полковник просто вирішив «опустити» добровольчий батальйон у відповідь на звинувачення на його адресу з боку МВС. Все це більше віддає підлітковими розбірками на кшталт «сам дурак», ніж співпрацею і взаємодією між силовими структурами під час війни. І можна навіть не нагадувати, що всі ці звинувачення не матимуть жодних наслідків ані для Муженка, ані для «Азова» та керівництва МВС.
Отже, підсумки річниці Іловайська виходять цілком невтішні. Поважні пани в погонах кидаються один в одного лайном, натомість жодних виразних результатів розслідування трагедії, що забрала життя щонайменше кількох сотень українських патріотів, як не було, так і немає.
