Главная

В Верховной раде до сих пор не сняли депутатские полномочия с покойного Игоря Еремеева. Он остается официальным руководителем депутатской группы «Воля народа». Коллеги Еремеева по группе не спешат исправлять ситуацию, хотя уже избрали другого лидера и начали поиск новых участников группы, чтобы спасти ее от роспуска. По данным «Апострофа», пауза в решении вопроса Еремеева на руку администрации президента, которая заинтересована в переносе выборов в округе умершего депутата. Так она может снизить шансы политических конкурентов команды Петра Порошенко, прежде всего, соратника бизнесмена Игоря Коломойского Игоря Палицы.

Спустя месяц после своей смерти Игорь Еремеев продолжает числиться народным депутатом и руководителем депутатской группы «Воля народа» (ВН). Об этом говорит сайт Верховной рады. Таким образом, ВН по-прежнему насчитывает 19 депутатов — количество, необходимое для ее существования в Раде. Согласно регламенту, численность депутатской группы в парламенте этого созыва не может быть меньше 19 человек. В случае уменьшения численного состава группы, спикер объявляет отсчет в 15 дней на поиск новых участников. Если желающих не будет, группа распускается.

Председатель парламента Владимир Гройсман еще на внеочередном заседании Рады 31 августа призвал депутатов почтить память Игоря Еремеева минутой молчания. После этого к теме группы, которой руководил покойный политик, спикер публично не возвращался. В пресс-службе Гройсмана не смогли прокомментировать данный вопрос до публикации материала.

Сами члены «Воли народа» уверяют, что в сложившейся ситуации угроз не видят и работают в обычном режиме. «У нас все спокойно. Когда встанет вопрос о нехватке людей в группе, мы их пригласим. Есть ряд депутатов, которые готовы вступить в наши ряды. Всему свое время», — сказал народный депутат Сергей Лабазюк «Апострофу». Он отказался назвать имена тех, с кем ведутся переговоры на предмет вступления, но подчеркнул, что среди этих депутатов есть представители фракций «правящих партий» из числа мажоритарщиков. «Это не один человек и не трое, а намного больше. Но сколько точно, не могу сказать. Надо этих людей собрать и спросить, кто конкретно к нам заходит, и тогда уже будет ясно», — сообщил Лабазюк изданию. Отметим, состав ВН — это победители в мажоритарных округах, кроме депутата Сергея Мельничука, который был избран в Раду по списку Радикальной партии.

При этом Лабазюк затруднился сказать, почему Еремеев до сих пор значится на парламентском сайте председателем ВН. «Это вопрос не к нам, а к тем, кто занимается подобными техническими вопросами», — ответил он.

По словам нардепа, роль лидера в плане представительства группы уже принял народный депутат Ярослав Москаленко. «Он представляет нашу группу на официальных заседаниях в администрации президента (АП), Кабмине и на согласительных советах лидеров фракций и групп. Но эту функцию могут взять на себя и другие депутаты, например, Андрей Деркач, Владимир Литвин, у которого громадный политический опыт”, — говорит Лабазюк.

Более того, у членов группы есть серьезные политические планы. «После местных выборов мы планируем начать создавать новый политпроект. Сейчас определяемся со стратегическими задачами. Я лично считаю, что нынешний парламент недееспособен. И перевыборы весьма вероятны. И, стало быть, так ли необходимо сильное увеличение нашей группы?» — прокомментировал депутат. Отметим, сам Лабазюк называет себя лидером партии «Поруч». Согласно Госреестру, она была зарегистрирована в январе, но ее руководителем указан некий Николай Гоцкий. В беседе с «Апострофом» депутат охарактеризовал «Поруч», как региональный проект в Хмельницкой области, и не исключил, что его партия вместе с «другими политическими силами местного характера» может стать базой для будущего политпроекта участников ВН.

Мертвые души Рады

«Апостроф» попытался выяснить, каким образом может разрешиться судьба депутатских полномочий Игоря Еремеева. Член комитета по вопросам регламента и организации работы Рады Михаил Папиев («Оппозиционный блок») предположил, что загвоздка — в том, что в парламент до сих пор не доставлен документ, засвидетельствовавший смерть Еремеева. При этом он ссылается на слова Валентина Зайчука, который до сегодняшнего дня возглавлял аппарат Рады. «Зайчук сказал, что в аппарате сейчас ждут этот документ. Как только он появится, тогда, возможно, мы проведем заседание регламентного комитета, чтобы обсудить ситуацию. Необходимо проконсультироваться с юристами по этому поводу. Я не исключаю, что Раде нужно будет проголосовать за снятие депутатских полномочий с Игоря Мироновича», — сказал Папиев «Апострофу».

Между тем, народный депутат Александр Черненко («Блок Петра Порошенко»), который до своего избрания в Раду возглавлял Комитет избирателей Украины, настаивает, что, согласно нынешней редакции Конституции, в случае смерти парламентария полномочия снимаются автоматически. «При старой Конституции решение о досрочном прекращении принималось большинством от конституционного состава Рады», — отметил Черненко.

Более того, член регламентного комитета Рады, пожелавший сохранить свою анонимность, заверил «Апостроф», что Центральная избирательная комиссия (ЦИК) должна «не кивать на Раду, сославшись на действующую Конституцию, а по своей инициативе начать процедуру промежуточных выборов в округе Еремеева»: «В законе о выборах народных депутатов говорится, что Центризбирком должен не позднее, чем в десятидневный срок со дня досрочного прекращения депутатом полномочий, назначить промежуточные выборы в его округе».

Правда, в Центризбиркоме тоже говорят, что без свидетельства о смерти Еремеева не могут дать старт избирательной кампании. «Именно этот документ фиксирует не только факт смерти депутата, но и факт досрочного прекращения его полномочий. Без него ЦИК не имеет оснований назначать промежуточные выборы в округе №23», — на правах анонимности рассказал «Апострофу» один из членов ЦИК. На вопрос, кто же должен доставить в комиссию свидетельство о смерти Еремеева, собеседник издания ответил, что «тут нет четких требований». «Процедура не расписана. Эта бумага не является документом Рады, чтобы ее отправлять из аппарата парламента», — отметил источник.

Вместе с тем, народный депутат Игорь Молоток (ВН) сообщил «Апострофу», что вопрос передачи официальным органам документов о кончине Еремеева не обсуждался в группе.

Пресс-секретарь ЦИК Константин Хивренко подтвердил «Апострофу», что члены Центризбиркома не собирались на заседание, чтобы проголосовать за постановление о промежуточных выборах в Раду. Это решение потом должно быть опубликовано в газетах «Голос України» и «Урядовий кур’єр». Выборы в указанных округах должны состояться в последнее воскресенье 60-дневного срока со дня публикации.

Источник издания в ЦИК не подтвердил в позиции комиссии политическую подоплеку. Но о ней говорит собеседник «Апострофа» в АП. По его словам, Центризбирком до сих пор не запустил избирательный процесс в округе №23 по той причине, что по округу Еремеева хочет баллотироваться бывший глава Одесской области Игорь Палица, который входит в близкое окружение бизнесмена Игоря Коломойского. Последний сейчас конфликтует с командой президента.

«ЦИК не трогает вопрос выборов по желанию АП. Дело — в Палице. Если бы выборы в округе Еремеева наложились на местную кампанию, то шансы Палицы избраться были бы гораздо выше. А так голосования развели. Выборы проведут позже, и там уже не будет высокой явки. Значит, роль админресурса увеличится», - сказал собеседник издания.

Он также утверждает, что вопрос предвыборных кампаний в АП курирует народный депутат Сергей Березенко («Блок Петра Порошенко»), ранее возглавлявший Государственное управление делами. «Сегодня Березенко — главный по выборам. Он контактирует с Охендовским, работает со штабами «Блока Порошенко» по всем вопросам», — говорит источник.

В то же время, в окружении Порошенко такую информацию опровергают. «Я не вижу тут никакой тайной причины. Все упирается в процедурные вопросы. Любые предположения насчет затягивания выборов в этом округе я рассматриваю как попытку пиара со стороны заинтересованных лиц», — сказала «Апострофу» народный депутат Ирина Фриз («Блок Петра Порошенко»), которая, по данным СМИ, входит в состав так называемой ситуативной комнаты президента — его ближайшее окружение, которое занимается поиском решений самых важных вопросов.

Информация о материале

Упрямцев у нас в стране — хоть отбавляй. Но зачастую упрямство заканчивается там, где начинаются деньги или слава. Более непреклонных разочарование настигает там, где возникает необходимость материализовать собственную принципиальность.

Общество, разумеется, принципиальных людей уважает. Не в последнюю очередь потому, что упрямцы молча делают за них их работу. Если нужно взять и посадить сепаратиста, построить блиндаж, вырастить батальон, создать оборонный проект, не отклоняющийся от замысла, как луч лазерного целеуказателя, они это делают.

Упрямцы неудобны тем, что создают довольно неприятный контраст для лентяев, саботажников и просто дураков, на каком бы уровне власти они ни находились. Таких неуемных активистов и не замечать уже нельзя, и реагировать — себе дороже. Они квалифицированы, опытны и тем самым неуязвимы для демагогов.

Юрий Касьянов относится именно к такому типу упрямых людей. Последние полтора года его имя постоянно было на слуху и ассоциировалось с волонтерским движением «Армия SOS».

В то время как рядовые волонтеры все чаще страдали от эмоционального выгорания, а лидеры их организаций погрязали в ведомственных скандалах и междоусобицах, Юрию Касьянову удалось создать вокруг своего имени «тефлоновый эффект». Причем специально этим не занимаясь — большую часть времени он проводил на фронте, а не в медиапространстве.

Но все же случилось — Юрий Касьянов публично попросил не отождествлять его имя с проектом «Армия SOS». Кроме того, он кратко анонсировал свой проект принципиально нового типа — как более соответствующий военным вызовам и духу времени.

С одной стороны, это было ожидаемо, поскольку в гражданском обществе назрел серьезный кризис отношений — как между собой, так и к внешним проблемам, — усугубляемый информационной импотенцией власти. Картина вырисовывалась, мягко говоря, неприятная. Общество стало напоминать беспилотник, за пульт управления которого начали драку с десяток разных операторов.

С другой — примеры, что делать, как вести себя рационально и последовательно в ситуации, близкой к истерической, найти довольно трудно.

Люди, занятые конкретным делом, не очень публичны и разговорчивы. А публичные, умеющие доходчиво изложить свои светские мысли, зачастую уже малоинтересны. Найти оптимальное сочетание этих качеств довольно трудно. Но у нас получилось.

— Юрий, каков, по вашему мнению, в сегодняшнем волонтерском движении процент тех, кто пытается конвертировать наработанный социальный капитал в деньги, звания, награды и прочее? И в чем причина этого?

— Как ни странно, небольшой. Дело в том, что в моем понимании волонтер в чистом виде — это человек, который выносит «утки» в госпиталях, помогает встать на ноги раненым, перевозит тела погибших, помогает соседям, чьи мужья или сыновья ушли на фронт, или батальонам, сформированным в его местности. Я часто встречаю таких людей на фронте. Об этих «щирих українцях» мало кто знает.

А среди тех, кто известен… Конвертировать что-то во что-то можно только, если это что-то у вас есть. Наработанный социальный капитал люди, безусловно, конвертируют во что-то. И в большинстве случаев это, наверное, нормально. Среди людей, имеющих такой социальный капитал, процент пытающихся его конвертировать достаточно высок. Когда человек чего-то добился, объединил усилия других людей, почувствовал силу и возможность влиять на общественное сознание, то в условиях некоего затишья на фронте, неопределенности государственной политики в отношении восточной территории Донбасса и Крыма; в условиях, когда государство, надо признать, начинает что-то делать самостоятельно, он пытается найти себе применение.

Некоторые при этом совершенно искренне считают, что смогут что-то изменить, если пойдут в местные депутаты, в политику. Безусловно, многие потом разочаруются. Есть люди, которые верят, что их приход в Минобороны изменит ситуацию. С этим я не могу согласиться, потому что такие ведомства в первую очередь нуждаются в глубокой реформе и в профессионалах, а не в тех, кто по зову сердца бросился возить на фронт носки, трусы, гречку, лук и морковку.

— Каково, в таком случае, ваше отношение к команде Ю.Бирюкова в Минобороны?

— Я не могу говорить о команде Бирюкова: со многими из этих людей я не знаком. Когда о ком-то говорят: «Волонтер такой-то с первых дней…» Волонтеры, с первых дней бывшие на фронте, наперечет. Я их всех видел и знаю. К проекту под названием «Волонтерский десант» всегда относился скептически. Считаю его личным политическим проектом Ю.Бирюкова и таким себе пиар-проектом президента. Типа — мы очень много сделали, привлекли общественность.

— Среди волонтеров существует некий молчаливый консенсус: публично они говорят значительно меньше, чем знают. Волонтерское движение на самом деле выглядит так, как о нем пишут и говорят? Где заканчивается волонтер? И насколько существующая в массовом сознании картинка соответствует реальности?

— Если мыслить примитивными категориями, то на 50%. Если говорить серьезно, то надо понимать, что такое волонтерское движение. Я уже обозначил, кого считаю волонтерами.

Так называемые крупные волонтерские организации, объединяющие людей одного региона, чтобы помогать отдельному подразделению, части или направлениям в боевых действиях, представляли интерес для общества. Поэтому они на слуху, о них пишут, они достаточно публичны. А люди всегда активнее жертвуют деньги тем, у кого видят больше сил, возможностей, тем, кто грамотно пиарится. В то же время, как и в любом виде деятельности (в той же политике или бизнесе), есть реальное, и есть то, о чем мы пишем или говорим — кто как умеет преподнести.

Например, мое имя до сих пор связывают с «Армией SOS» только потому, что я с первых дней войны оказался на фронте. Мой старший сын поехал в батальон Кульчицкого, и мы занимались его поддержкой. Накануне начала активной фазы операции под Славянском мне позвонил Антон Геращенко, сказал, что будет война и, если можете, обеспечьте бронежилетами. И мы повезли 50 бронежилетов вслед за батальоном. Из Павлограда они двинулись в Изюм. И я остался там на полтора месяца. Еще через две недели была вторая длительная командировка, третья…

Находясь там, я активно рассказывал о ситуации в зоне АТО, о том, что происходит, звал людей на помощь. Меня стали узнавать и связывать со мной «Армию SOS», я стал как бы ее пиарщиком. Но я никогда не руководил этой организацией. У меня на это просто не было времени — я в основном был на фронте.

Организация из-за этого стала расти, получая, в первую очередь, некие дивиденды доверия общества, а во вторую — средства, помощь и специалистов в разных областях.

Вопрос, где заканчивается волонтерство и начинается что-то другое, непростой. Потому что я вообще не считаю волонтерством то, чем занимаюсь уже больше года. На начальном этапе — да. Когда я приехал в Изюм и скупал в магазинах спальники, возил бутилированную воду десятками литров, средства от комаров, продукты, бинты, аптечки — все, что было необходимо, это было волонтерством в чистом виде. Волонтерством можно даже назвать то, что мы пробили скважину на горе Карачун. Хотя, по сути, это больше было боевой операцией.

Но с момента, когда я больше стал заниматься проблематикой ведения боевых действий именно в зоне (а это случилось где-то в десятых числах мая), активно использовать людей, проживавших в Славянске, Краматорске, Красном Лимане, чтобы организовать разведсеть и получать оттуда информацию, это перестало быть волонтерством. Это стало добровольчеством. А человек, занимающийся добровольчеством, — скорее, комбатант, участник боевых действий. Даже если он сидит дома, собирая развединформацию, которая имеет чисто военное значение.

Волонтерами еще можно назвать людей, бесплатно собирающих, тестирующих и передающих войскам беспилотники. Но людей, которые, помимо этого, ездят на фронт, проводят разведку, обрабатывают информацию, доносят ее до штабов, координируют деятельность военных, спецслужб в зоне, так называть нельзя. А я именно этим занимаюсь.

— То есть вы хотите сказать, что массовое сознание просто не различает добровольчество и волонтерство?

— Мне трудно говорить о массовом сознании. Я социологических замеров не проводил. Но меня постоянно называют волонтером, и я не спорю, поскольку мне трудно назвать себя как-то иначе. Если я скажу «доброволец», меня тут же спросят: «В каком батальоне служил?» Я — доброволец, без статуса участника боевых действий, не стоял на блокпосту, не сидел в окопе. Хотя на самом деле сидел и нахожусь там всегда с оружием, попадал под обстрелы и в случае необходимости готов участвовать в боевых действиях.

— Наверняка вы сталкивались с ситуациями, когда собранная вами информация, требующая оперативного или тактического реагирования, по политическим или каким-то другим неизвестным соображениям не используется, а просто выбрасывается. Как показывает практика, это доводит до отчаяния. Бывали ли у вас такие случаи? И если да, то почему вы продолжаете этим заниматься?

— По политическим соображениям могу вспомнить только один случай, когда россияне заняли Новоазовск, а наше политическое руководство, всячески от этого отбрыкиваясь, готово было сдать Мариуполь.

И лишь добровольческие части, находившиеся там, стали цементирующим, сдерживающим фактором. Их было там очень мало. На весь Мариуполь — около 100 бойцов, не считая ненадежной местной милиции. Дистанция от Мариуполя до Новоазовска была фактически под контролем двух батальонов, один из которых добровольческий. И ребята-вэвэшники. Хотя, конечно, россияне могли занять Мариуполь. У них были для этого возможности. И наше правительство об этом знало.

Я считаю, что был некий заговор. Войска оттуда отвели загодя. Мы видели, как они потоком шли назад, тащили артиллерию, увозили танки. Это даже не игнорирование информации, а предательство. При понимании того, что происходит, — фактически сдача национальных интересов.

Что касается других моментов, то была ситуация в ДАП, когда мы потеряли терминал, но самое главное — людей. Потеряли фактически даром, из-за вопиющей безграмотности руководства.

Была информация о том, как все происходит, какие цели и так далее. Туда поехал наш «великолепный» начальник Генштаба В.Муженко, и мы пытались донести ему эту информацию в виде готовых снимков разведки. Он от нее отмахивался и просто не принимал.

Но отчаяние? Нет, не было. Потому что мы работаем напрямую с командирами частей, батарей, с орудийными расчетами местной разведки, которая заинтересована в том, чтобы выжить и вести нормальные боевые действия. К В.Муженко те данные не попали. Они попали прямо к артиллеристам, параллельно, не дожидаясь. Мы постоянно так работаем.

Мы знали и о том, что будет наступательная операция противника в Дебальцево. По данным агентурным и воздушной разведки приблизительно знали, как она будет развиваться. Постоянно обеспечивали целеуказание. Например, в Алчевске есть люди, которые поставляют нам информацию. Они видят: из Алчевска в сторону Дебальцево выходит колонна. В ней, условно говоря, пять танков, десять градов, грузовики с БK, пехота… Идут на Вергулевку. Там подтверждают. Ночь, мы сидим с артиллеристами, летать и вычислить невозможно. Приблизительно рассчитываем скорость движения колонны (как прошла этот участок, состояние дорожного покрытия, как может идти дальше) и удары наносятся по точкам, где она может быть. Результат — два подбитых танка, шесть сожженных «градов», детонация БК во многих машинах. То есть это работает. И не надо стучаться головой об стену.

— То есть на данный момент вы просто не видите смысла сотрудничать с Генштабом и Минобороны?

— Ну почему же? Я обеими руками «за», и по возможности сотрудничаю. Поверьте, и в Генштабе, и в Минобороны, и в штабах секторов есть нормальные люди. Мы сотрудничаем со всеми. Я стараюсь не сотрудничать только с подонками, мерзавцами и предателями, пытающимися или навредить, или использовать информацию для своего карьерного роста.

— В чем суть конфликта с «Армией SOS»?

— Ну я бы не говорил о конфликте с организацией. В «Армии SOS», как и в Генштабе, — разные люди.

— Тем не менее, вы больше не хотите с ними ассоциироваться.

— Вы не правы. Есть люди, от которых я, безусловно, хочу дистанцироваться, потому что мы не совпадаем ментально, по-разному воспитаны, у нас разные нравственные истории. Просто на каком-то этапе мы оказались в одной лодке. Как во время войны: мобилизация, все берут оружие и идут сражаться, все — побратимы. Война закончилась, и оказалось, что, к примеру, с этим человеком я даже за один стол не сяду. Так и здесь. Некое затишье, непонятки, недостаток финансов от народа и борьба за них привели к тому, что появилось много центробежных течений. Как говорится, тот, кто владеет финансами, владеет миром.

Я никогда не имел отношения к деньгам. Вернее, я их собирал на свою карточку только тогда, когда это было необходимо для текущих расходов по передвижению в зоне, ремонту автомобиля и прочего. Но никогда не держал тумбочку с деньгами, и даже не знаю, где они в организации хранятся.

Так получилось. Мы стали сильно различаться. Это уже давняя история — еще с прошлого года. Я приезжал с фронта и видел здесь офис, некий корпоративный дух, новых, незнакомых мне людей. Потом опять уезжал на месяц на фронт. Все говорили: Касьянов — это «Армия SOS», а я приезжал и видел какую-то совершенно незнакомую мне организацию.

Единственное подразделение, которое я полностью создал с нуля, — это беспилотная авиация.

Но и здесь появились некие центробежные течения. Нельзя уволить человека из волонтерской организации. Он пришел сюда добровольно. Я убежден, что после принятия общего решения все разногласия должны быть оставлены. Но ставится общая задача, а человек решает ее как-то иначе. Приезжаешь с фронта и обнаруживаешь, что кто-то делает что-то свое, распыляя ресурсы. Начинаешь выяснять отношения, человек бежит к руководству, сидящему в офисе постоянно, и находит у него поддержку. Потому что руководство, не разбираясь в сути вопроса, считает: у господина Касьянова слишком много славы, он зарвался и витает в облаках. В конце концов, все это приводит к тому, что различия в воспитании и морально-нравственных качествах позволяют кому-то плюнуть на твою машину или матерно тебя послать. И ты понимаешь: все, ребята, до свиданья. Кто готов работать со мной, тот будет работать. Но тащить на себе весь этот груз, прикрывать своим именем людей, не совпадающих с тобой этически, нельзя.

Нет в волонтерских организациях никаких брендов. Так было и после Майдана: Автомайдан, Автодозор, мы создали бренд, мы — все вместе. Я был и там, и там. Мы делали Майдан, потому что это было нужно. Как можно сделать партию «Автомайдан» только на том основании, что люди ездят на машинах? Общими должны быть идеология, ценности, даже моральные устои.

Так и здесь. Когда нет общего цементирующего начала, нивелирующего все эти различия, возникают центробежные течения и силы. Мне особенно смешно слышать, что кто-то хочет сохранить бренд. Для чего? Конвертировать можно свои личные умения и наработки, а не некий корпоративный бренд.

— А у вас не возникало желания конвертировать во что-то свою популярность и наработки?

— Нет. Никогда.

— И в выборах вам не предлагали поучаствовать?

— Ну почему же? И на прошлых парламентских выборах предлагали, и на этих. Раньше — чаще. Теперь основные игроки на этих полях поняли, что мне предлагать бесполезно, а занимающие властные кабинеты — что я довольно серьезный оппонент.

Явно и неявно предлагали занять какие-то властные кабинеты, в которых человек на самом деле ничего не решает. Типа «Волонтерского десанта». Я отвечал, что не буду этим заниматься без реальных полномочий. Или мне просто неинтересно, потому что я не профессионал. Карьера чиновника мне не интересна.

Меня интересует мой маленький рекламный бизнес, который еще как-то держится на плаву, только благодаря тому, что с 21 ноября 2013 года им занимается моя жена. Меня интересуют мои взрослые дети. Простые вещи.

Мне предлагали возглавить батальон. Но на тот момент я посчитал это неэффективным, потому что активно занимался беспилотными средствами разведки. Это было необходимо везде и зависело от меня.

Но я пойду воевать, если будет какая-то серьезная, очень активная фаза войны. В том или ином качестве, неважно. В прошлом я — кадровый офицер.

В политику… Я уже не раз высказывался, что у нас ее нет. Быть одним из 450 депутатов и нажимать кнопки — это несерьезно. В политику у нас можно идти только в качестве президента, который все решает. Но президентские выборы пока не объявляли. Я шучу, конечно.

К сожалению, у нас такая ситуация, когда в стране нет политики, нет политических партий и даже политической культуры. Все, что мы называем этими словами, на самом деле — продолжение отношений между нашими феодалами, захватившими экономические рычаги в стране. Это просто их публичное выражение, некая псевдодемократия, оболочка, выдаваемая Западу и телевизионному миру за демократию.

К власти пришли и правят бал наперсточники и гангстеры 90-х и старая партийная номенклатура вместе с «красными директорами». Кто-то из них — более наглый и откровенный бандит. Кто-то пытается действовать более цивилизованно и в галстуке. Но давайте будем называть вещи своими именами: они воры и обокрали страну.

— Мрачные перспективы вырисовываются…

— Это не перспективы, а действительность, которая была и пока есть. Поэтому идти в это так называемое правительство означает служить какому-то конкретному феодалу, создавшему некую партию, чтобы выражать и защищать свои интересы публично. Я в эти игры не играю. А создавать свою партию — на это у меня нет ни сил, ни желания. И я не считаю это правильным. Потому что как только я создам партию имени Касьянова, находясь сейчас в некоем ореоле славы, туда тут же потянется масса проходимцев, пытаясь пролезть за моим именем, как это уже бывало.

— Вы не раз упоминали о том, что у вас есть видение того, как строить новую организацию. Чем она будет отличаться, каким будет ее модуль, формат?

— Я считаю, что время волонтерских организаций закончилось. Они больше не играют ключевой роли, как это было вначале. Но все еще пытаются остаться на плаву. Доходит до того, что они считают, сколько нужно «заработать» до конца года, чтобы существовать дальше — оплачивать аренду, склады, поездки на фронт и т.д. То есть работают сами на себя. Какая-то бессмыслица.

Сейчас это смешно звучит, но год назад я надеялся, что к концу августа государство раздуплится и волонтерство будет не нужно. Я пиарил «Армию SOS», чтобы привлечь необходимые средства, но не собирался заниматься этим долго.

Я считаю, что, в первую очередь, должны быть эффективные государственные институты. Должна быть реформа. Для этого нужно только обозначить, какой должна быть армия — профессиональной, хорошо оснащенной, с хорошими командирами…

— Учитывая то, что вы перед этим сказали, в скором времени этого не случится.

— Я пытаюсь быть реалистом. Организация будет не нужна, если появится национальный лидер или лидерская команда, не связанная с олигархатом, и понимающая, как надо делать реформы.

Мои проекты не новы. Из того, что я обозначил, новое — только давняя задумка по созданию информпространства для общения людей и пропаганды. Все остальное — действующее, работающее, то, чем я активно занимаюсь. Причем не все. Просто теперь я хочу заниматься этим только с теми людьми, которые мне доверяют, четко делегируют мне определенные полномочия и даже свою свободу и время. Я хочу, чтобы это была добровольческая полувоенная структура. Хочу усилить централизацию. Это совершенно нормально. Если мы собрались делать беспилотник, то он должен делаться. А не так, что завтра человек уже не захочет это делать, и я ничего не смогу ему сказать, потому что он — волонтер.

— С зарплатой или без?

— Если будет возможность платить людям какую-то не зарплату, а материальную помощь, будут достаточные финансы и понимание общества, что это необходимо, то да. Меня, слава Богу, немножко кормит мой бизнес. Но есть люди, которым не на что жить. У них маленькая зарплата и дети. Чтобы они эффективно могли организовать свое время, им надо помочь. Пока такой возможности нет, но я надеюсь, что она появится.

— Как вы намерены сохранять режим секретности?

— Очень просто. Не допускать людей туда, где секреты.

Чтобы обеспечить безопасность людей, я никого не допускаю к информации, которой владею, о тех, кто находится на оккупированной территории. Ни волонтеров, ни госорганы. Информацию, получаемую оттуда, я передаю только после моей обработки — в виде разведсводки.

Что касается волонтеров, которые ездят на фронт (например, наши мобильные группы работают там с беспилотниками), то они сами заинтересованы в непубличности. Иначе за ними будут охотиться ДРГ, их могут накрыть минометным огнем. Ну и, безусловно, у нас четкая координация с военными. А при необходимости — проживание в окопах, блиндажах.

Мы получаем информацию о противнике. По сути, для нас она не является такой уж секретной. Если она станет публичной — ну противник узнает, что мы знаем о нем. Иногда это даже хорошо, иногда, когда готовим секретную операцию, — плохо. Но в этом случае мы предпринимаем все меры, чтобы утечки не было.

А так эта информация попадает в нашу разведсеть, в которой почти 100 человек. Некоторые из них — такие же поставщики информации, как я. Большинство — командиры батальонов, батарей, бригад на местах. Далеко не все. Некоторые просто не идут на контакт.

— Кого-то из известных волонтеров вы позовете в вашу новую формацию?

— Я не знаю известных волонтеров. В том-то и проблема.

- Хорошо. Мы уже поняли, кто такие настоящие волонтеры в вашем понимании. А людей квалифицированных?

— Любых. Которые разделяют мои ценности и принимают принципы работы.

Если бы я постоянно сидел на месте, то, наверное, мог бы сделать тыловую структуру более эффективной. Но если периодически не ездить на фронт, не иметь эмоциональной и информационной подпитки оттуда, то теряешь ощущение происходящего там и начинаешь делать ошибки уже стратегического характера. Этого я допустить не могу.

— Вы считаете, что проект, который вы намерены реализовать, будет востребован?

— Безусловно. Война не закончилась. Это не от нас зависит. Мы находимся в состоянии обороняющейся стороны.

— Обороняющейся или проигравшей?

— Обороняющейся, безусловно. Проиграем мы только тогда, когда опустим руки. Все остальное — не проигрыш. Война. Противник, условно говоря, может занять Киев. И проиграет.

Вопрос ведь даже не в войне за территории. Общество ощущает эту войну как продолжение Майдана и необходимость модернизации как его самого, так и государственных институтов. Когда это произойдет, тогда мы победим.

Но если, условно говоря, завтра противник заберет всех своих коллаборационистов, танки, бронемашины и уедет, оставив только ватных старушек и, по сути, проукраинское население, а мы придем и займем эти территории, это не будет победой. Потому что у нас все то же государство, и ничего не изменилось. На эти территории придут те же олигархи, чтобы стравливать, и все вернется на круги своя.

При отсутствии национальной политики (вообще понимания, что и как делать) не только в отношении восточных территорий и возвращения Крыма, но и в отношении всего государства, при отсутствии соответствующей информационной политики, достойных людей, в которых верят и за которыми пойдут, «заповедник космических идей» будет плодиться и размножаться.

У нас в головах сохранилось крепостничество. Кстати говоря, и у волонтеров. Сейчас, когда уже нет ресурсов и нужно уходить, люди, добровольно пришедшие волонтерить, начинают считать хозяином того, кто держит тумбочку с деньгами. Ключевой фигурой становится человек, назначенный бухгалтером организации. Ну какой хозяин?!

Увы, люди у нас — крепостные. Вся страна — крепостная.

— Ваш проект — это попытка построить структуру, альтернативную государственной?

— Ни в коем случае. Я не собираюсь подменять государство. Это только помощь. Костыли, увы, необходимые сейчас больному. Я обеими руками за то, чтобы государство реформировалось, и таких подпорок не было. Гражданское общество имеет свои рычаги влияния, какие-то институты, но все это хорошо при наличии сильного государства, профессиональных менеджеров, государственных институтов.

Все эти конфликты между ведомствами — просто непрофессионализм. У нас нет единого разведоргана. Разведкой занимаются служба внешней разведки, ГУР, Минобороны, фронтовая разведка, Генштаб, Нацгвардия, СБУ, финансовая разведка и так далее. Куда эта информация потом девается? Вот я и пытаюсь наладить координацию. Хотя бы на каком-то уровне. Пока это необходимо. Никакой другой цели у меня нет.

— Сейчас, во время иллюзии перемирия, средства под ваши проекты будет искать сложнее?

— Конечно. Раньше за день на карточку могло упасть 10–20 тыс. грн. Сейчас суммы очень скромные. Деньги доставать труднее, но я больше рассчитываю на патриотический бизнес, ориентированный на демократические ценности и страдающий от нашего феодализма. Среди людей, построивших свой бизнес с нуля, много умных, воспитанных и патриотично настроенных.

На самом деле в стране есть деньги, если колоссальные суммы тратятся на политические проекты, если нечистоплотный командир блокпоста в зоне может заработать 100 тыс. грн в день…

Таких уж огромных сумм у нас никогда и не было. Например, на беспилотную авиацию за год, с учетом поездок, самолетов, построенных для себя и других, было собрано менее 4 млн грн. А государство покупает у определенных фирм беспилотники по 30–50 тыс. долларов…

— То есть деньги будете искать в стране?

— И в стране, и за рубежом. Какая разница? К финансовой стороне вопроса я отношусь спокойно. Будет мало денег — значит, будем действовать в этих рамках. Но мы что-то делаем. Важно даже не то, сколько ты привез, подарил, построил ли беспилотник, а то, что ты смог повлиять на честное сознание, кого-то убедил, нашел честного человека, на которого можно опереться. Не все меряется деньгами.

— Если бы вернуться на полтора года назад, вы бы занимались тем же и так же?

— Конечно. Тогда я делал то, что было необходимо. Ну, может, я бы критичнее относился к некоторым людям. Хотя и тогда понимал, какие это люди.

Это как в армии. Я был офицером, сам подчинялся и мне подчинялись. Люди совершенно разные: по специальности, физическому состоянию, моральным ценностям. Один читал книжки, другой их в руки не брал, третий — гомосексуалист, четвертый — ярый антисемит. Из них нужно сделать боевое подразделение, потому что на данном этапе это необходимо.

В прошлом году я этим, по сути, и занимался — был в контакте с совершенно разными людьми, чтобы сиюминутно решить какую-то насущную задачу и создать перспективные проекты.

Информация о материале

АК «Харківобленерго» 14 вересня уклало угоду з ТОВ «Торговий дім «Південкабель» щодо закупівлі кабелів та дротів вартістю 67,38 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Термін поставки 2015-2016 роки. Лот складався з 145 позицій. Документацією конкурсних торгів передбачалося, що частина продукції має бути виготовлена саме заводом «Південкабель».

При цьому тендерний комітет не опублікував ціни на окремі види кабелів, що не дозволяє порівняти їх з ринковими цінами.

Єдиним конкурентом ТОВ «Торговий дім «Південкабель» на торгах було ТОВ «ПЕК «Енерго-Альянс» Олега Вакули.

ТОВ «Торговий дім «Південкабель» засновано в жовтні 2013 року Владиславом Мітрохіним. До того він очолював ТОВ «Торгівельна компанія «Південкабель», яка була заснована в 2003 році, і діяльність якої нині припинена.

Директором фірми є Сергій Гужва. Підприємство зареєстроване по вулиці Автогенній, 7, за тією ж адресою, що й виробничі потужності ПАТ «Завод «Південкабель».

Основними акціонерами ПАТ «Завод «Південкабель» є ТОВ «Південкабельінвест-плюс» (15,8% акцій), ТОВ «Південкабельінвест» (14,1%), ТОВ «Південкабельпрокат» (14,1%) та кіпрській компанії C.I.H.- Cable Industrial (13,05%).

Власником більшої частини статутного внеску ТОВ «Південкабельінвест-плюс» є директор заводу та депутат Харківської міськради (обирався від Партії регіонів) Володимир Михайлович Золотарьов та його син Володимир Володимирович Золотарьов, який у 2014 році балотувався до Верховної ради по одномандатному округу № 172 у Харкові від партії Сергія тигіпко «Сильна Україна», але програв Володимиру Мисику.

Також серед засновників є Олексій Шевцов, Василь Карпушенко, Євгенія Сігаєва, Юрій Антонець, Ніна Пугачьова, Григорій Соляр та кіпрська «C.I.H.- Cable Industrial Holding Limited», бенефіціаром якої вказаний Золотарьов-молодший.

Засновниками ТОВ «Південкабельінвест» є вісім чоловік й ТОВ «Південкабельінвест-плюс». Основними засновниками є Володимир Михайлович Золотарьов, Василь Карпушенко, Олексій Шевцов та Наталія Чайка.

ТОВ «Південкабельпрокат» заснували дев’ять людей та «Південкабельінвест-плюс», яке має найбільшу частину статутного фонду. Основними засновниками також є Володимир Чайка, Володимир Михайлович Золотарьов, Олена Кривенко та Валентина Матиріна.

Информация о материале
МеткиСергій Гужва,Володимир Золотарьов,Володимир Золотарьов,Харківобленерго,ПАТ «Завод «Південкабель»,ТОВ «Південкабельінвест-плюс»

Є два основних документи стосовно зниження ренти для газовидобувних підприємств. Законопроект №2352а, поданий Кабміном, передбачає зниження рентної плати з 70 до 20% для держкомпанії «Укргазвидобування», яка є найбільшим газовидобувним підприємством України. За прогнозним балансом, у цьому році її видобуток становитиме 12,5 млрд кубічних метрів газу.

Утім прем'єр Арсеній Яценюк і міністр фінансів Наталія Яресько в своєму законопроекті хочуть залишити рентну ставку на рівні 70% вартості видобутого газу для компаній, що працюють за договорами про спільну діяльність (СД).

Договір спільної діяльності з видобутку газу – це зазвичай угода між державним і приватним підприємством. Згідно з такою угодою держкомпанія надає інвестору свердловини, в обладнання яких той вкладає гроші. При цьому інвестор продає видобутий ресурс і сплачує держкомпанії половину його вартості.

Альтернативний законопроект №2835, зареєстрований представниками всіх фракцій, передбачає зниження рентної ставки для всіх видобувних підприємств із 70 до 29%. Саме цей законопроект підтримав комітет Ради з податкової та митної політики 16 вересня.

В уряді вважають, що причиною цього є лобізм власників компаній, що працюють за договорами про СД, 18 вересня прем'єр Арсеній Яценюк закликав парламент підтримати урядовий законопроект.

«Ми знаємо всі прізвища, хто стоїть за цими «спільними діяльностями». Ми знаємо все: що, хто й кому пообіцяв, аби зменшити ренту за «спільною діяльністю», - заявив голова уряду.

Вочевидь, він мав на увазі Юлію Тимошенко, яка за два дні до того на засіданні податкового комітету Ради вмовила його членів підтримати альтернативний законопроект замість урядового.

У ролі підзахисних Тимошенко голова уряду, судячи з всього, мав на увазі олігарха Ігоря Коломойського та народного депутата Олександра Онищенка.

Саме підприємства Коломойського та Онищенка, що працюють за договорами про СД, є найбільшими боржниками зі сплати ренти. Як повідомило INSIDER джерело на ринку газу, вони вже давно виводять гроші від реалізації газу в готівку і не сплачують податків.

Розмір ренти для їхніх підприємств не має ніякого значення, тому що сплачувати її вони не будуть. Незалежно від того, чи дозволяє ця сплата працювати «в плюс», чи ні.

Як боротьба з СД шкодить країні

Залишаючи високу ренту для компаній, залучених у СД, уряд може завдати шкоди країні. Про це 17 вересня обмовився голова парламентського комітету з питань ПЕК Микола Мартиненко.

За його словами, представник компанії «Карпатигаз», яка працює за договорами СД, пригрозив позовом. Річ у тім, що знизивши ренту для одних і залишивши її високою для інших, парламент створить неконкурентні умови. Будь-який міжнародний суд ухвалить рішення на користь компанії, що має СД, якщо вона буде позиватися до України.

«Я впевнений, що вони його виграють», - прокоментував Мартиненко шанси «Карпатигаз».

Фіндиректор «Карпатигаз» Артур Сомов розповів INSIDER, що позов компанія поки що не подавала. Але вже давно розглядає таку можливість.

Слід зазначити, що Мартиненко є зацікавленою особою. Пов'язана з ним кіпрська компанія Balador Trading має частку в фірмі «ХАС», що працює за договором про СД.

З іншого боку, зараз держкомпанія «Укргазвидобування» має на балансі близько двох тисяч законсервованих свердловин. Своїх грошей для їх ремонту в компанії немає, тому що НАК «Нафтогаз України» заборгував їй близько 7 млрд грн за спожитий газ.

Саме договори про СД могли би вплинути на збільшення вітчизняного видобутку газу. Для цього на ринок мають прийти прозорі іноземні компанії, які дотримувались би законодавства України.

Утім поки рентна ставка для СД залишається на рівні 70%, цього не станеться. Компаніями, що займаються СД, здебільшого володіють олігархи, колишні чиновники, їхні родичі та менеджери.

Хто в Україні видобуває газ і нафту за договорами СД?

У розпорядженні INSIDER опинився список учасників спільної діяльності з рівнем відрахування ними рентних платежів.

«Приват»

Найбільшим отримувачем бонусів від СД є співвласники групи «Приват» Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов. Компанія «Укрнафта», яку контролював його менеджмент із 2007 року, почала укладати договори про СД іще в 1990-х.

Зараз 50%+1 акція «Укрнафти» належить державі в особі НАК «Нафтогаз». Близько 43% акцій тримають компанії Коломойського. Тривалий час підприємством керував підконтрольний «Привату» Пітер Ванхеке. Влітку наглядова рада компанії обрала нового керівника – Марка Роллінса. Втім навіть після цього уряд не може примусити компанію сплатити борги державі за ренту, дивіденди та податки.

Нафтогазовидобувне управління (НГВУ) «Полтаванафтогаз», що є структурним підрозділом «Укрнафти», 1997 року уклало договір про СД із кіпрською компанією Momentum Enterprises (Eastern Europe), ав 2000-му – зТОВ «НадраІнвест».

«Надра Інвест» належить Тетяні Овчаренко – дружині Павла Овчаренка, голови правління компанії «Укртатнафта», що входить у «Приват». Саме Павло Овчаренко в 2007 році допоміг Коломойському отримати контроль над «Укртатнафтою», викинувши звідти татарських акціонерів.

Компанія Овчаренків не працює за договором СД щонайменше три останні роки.

У 1999 році договір про СД створила НГВУ «Охтирканафтогаз», що входить в «Укрнафту». До договору приєдналися «Навігатор комплект» Олексія Степченка, Ярослава Кунцяка і Юрія Дубленича та «Технопаклюкс» Валерія Постного.

Пізніше до договору приєдналася кіпрська Tranget Limited, створена в лютому 2014 року. Згідно з кіпрським реєстром, вона належить громадянинові Кіпру. Справжні власники невідомі.

Того ж року «Укрнафта» уклала договір про СД із компанією «Карлтон Трейдінг Україна». Через кіпрську Oilpro Limited. Вона належить відомому інвестору в сфері нерухомості та газовидобутку Вадиму Вайспапіру.

Партнери Вайспапіра – Михайло Євстратов, Володимир Гавриленко та Валерiй Довжок.

У 2001 році група Вайспапіра створила договір СД, який уклали «Карлтон Трейдінг Україна» та компанія «Галс-К», найбільшим власником якої є той самий «Карлтон Трейдінг Україна».

У 2008 році «Укрнафта» уклала договір про СД з Українсько-канадським спільним підприємством «Каштан Петролеум Лтд», половина якого належить «Укрнафті», а інша – канадській компанії Zgoda 2001 Corporation.

У 2000 році договір про СД створили «Голден Деррік», ВК «Укрнафтобуріння» та компанія «Девон».

Третина статутного капіталу компанії «Голден Деррік» до цього часу належить НАК «Надра України», все інше – кіпрській Hartlog Limited. За інформацією «Слідство.Інфо», її кінцевим власником був Едуард Ставицький, колишній голова НАК «Надра України», а за президентства Віктора Януковича – міністр енергетики.

За інформацією «Економічної правди», Ставицький продав «Голден Деррік» російському бізнесмену Павлу Фуксу, який займається девелоперським бізнесом у Москві.

Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» перебуває під контролем Ігоря Коломойського. Як повідомляла «Ділова столиця», в 2014 році олігарх відібрав 45% її акцій у Едуарда Ставицького. Офіційно цей пакет належить британським Ares Systems та Ariana Business.

Ще 32,5% акцій належать нідерландській JKX Ukraine B.V. та кіпрській Deripon Commercial Ltd – компаніям з орбіти Коломойського.

Компанія «Девон» більш загадкова. 36,4% її акцій належить польській газовій компанії PGNiG. 25% акцій – в угорської Ferrous Trading LLC. 12% - у НАК «Нафтогаз України».

Ще 26% акцій «Девону» належать харківській фірмі «Правничий альянс». Зараз її засновниками є кіпрські компанії Selli Investments та Gatokla Investments. Вони записані на кіпріотів.

Але до 2008 року серед засновників підприємства були Вітольд Фокін, прем'єр-міністр України в 1991-1992 роках, його син Ігор, Гамлет Галустян – голова вірменської діаспори Києва та Людмила Давидова – колишня громадянська дружина одного з керівників Партії регіонів Євгена Кушнарьова, що загинувв 2007 році під час полювання.

Ще одне СД, яке зараз контролює Коломойський, було створено 2000 року. До нього приєдналися компанія «Сіріус- 1» та вже згадувані ВК «Укрнафтобуріння» і «Голден Деррік».

Половина статутного капіталу «Сіріус- 1» належить керівнику «Укртатнафти» Павлу Овчаренку – давньому соратникові Коломойського.

20% статутного капіталу записано на кіпрську Dilavia Holdings Ltd, яку оформлено на кіпріотів. 14% підприємства належать Олені Тулуб'євій із Харкова.

Частку 9% має Ігор Семиноженко – син Володимира Семиноженка, який за часів Віктора Януковича був головою Держагентства з науки та інновацій.

7% статутного капіталу тримає Ольга Гапон – керівник Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області.

Олександр Онищенко

Три договори про СД укладено з підприємствами, які належать народному депутатові Олександру Онищенку.

У 2004 році державна компанія «Укргазвидобування» уклала договори про СД з фірмою «ХАС» і ТОВ «Карпатнадраінвест».

Половина статутного капіталу фірми «ХАС» належить Онищенкові напряму та через кіпрські компанії Vedestima Trading Ltd і Ostexpert Limited. Вони ж є засновниками газовидобувної компанії «Пласт» Онищенка.

16,8% фірми «ХАС» належить кіпрській Navartis Limited, що, за даними «Наших грошей», контролюється напряму Олександром Кацубою, колишнім заступником голови правління НАК «Нафтогаз».

16,6% статутного капіталу в компанії «Думкам-реєстр» із Луцька. Вона належить Тетяні Машеровській, Світлані Юраш і Віталію Запотоцькому.

Усі вони мають стосунок до групи «Континіум», яка належала покійному бізнесмену Ігорю Єремєєву. Вони були засновниками в «Континіум–Траст-Компані» та міноритарними акціонерами Банку інвестицій і заощаджень, що входить у групу.

Найближчим партнером покійного Єремєєва є народний депутат Степан Івахів.

Ще 16,6% «ХАС» укіпрськоїкомпанії Balador Trading Limited. Вона записана на кіпріота. Втім ця ж компанія була серед засновників «Бахчисар.комб. «Будiндустрiя» та «Бринкфорд». Обидва підприємства входять у сферу впливу бізнесмена Давида Жванії та голови парламентського комітету з ПЕК Миколи Мартиненка.

25% статутного капіталу компанії «Карпатнадраінвест» належать напряму Онищенку, ще 25% - родині Кацуб через Володимира Дельдінова, багаторічного бізнес-партнера сім'ї.

Батько сім'ї, Володимир Кацуба, тривалий час був головою Дергачівського району Харківської області, де зареєстроване підприємство. У 2012 році його було обрано до Верховної Ради разом із старшим сином Сергієм від Партії регіонів. У 2010-2012 роках Сергій Кацуба був заступником голови НАК «Нафтогаз» Євгена Бакуліна. Після його обрання народним депутатом цю посаду зайняв його молодший брат Олександр.

Ще 25% «Карпатнадраінвест» належать Валерію Постному та пов'язаній із ним Світлані Мантулі. Остання чверть статутного капіталу - у Тетяни Мироненко. Чиї інтереси вона представляє – невідомо.

У 2007 році Газопромислове управління «Харківгазвидобування», що є підрозділом «Укргазвидобування» уклало договір про СД із компанією «Надра Геоцентр», яка повністю належить Олександрові Онищенку.

Загадкові королі українських надр

Одним із найбільших видобувачів в Україні є компанія «Карпатигаз». У цьому році видобуток підприємства має становити близько 700 млн кубометрів газу. Воно уклало договори СД із державною компанією «Укргазвидобування» в 2002-му та 2004 роках.

Офіційним засновником «Карпатигаз» є швецька компанія Misen Energy AB. Згідно з інформацією на її офіційному сайті, по 29,6% компанії належить кіпрським фірмам Nellston Holdings та Norchamo.

Остання, згідно з розслідуванням видання BNE, належить офшорам Heico Ventures та Suzel Enterprises, які були засновниками підприємств зі сфери впливу голови «Опозиційного блоку» в Раді Юрія Бойка та олігарха Дмитра Фірташа.

Кіпрська Nellston Holdings належить офшору Prenston Holdings із Британських Віргінських островів. У цій юрисдикції дізнатися про власників компанії неможливо.

Ще 19,7% «Карпатигаз» належать кіпрській Blankbank Investments. Їїзасновник - SP Holding Limited зБелізу.

Щеприблизнопо 9,5% «Карпатигаз» належатьшведськимкомпаніям TCT Holding AB та Forest Walkway AB.

У «Карпатигаз» заперечують причетність до компанії українських чиновників та олігархів.

«Misen Energy AB – це публічна компанія, акціонерами якої є понад 3 тисячі фізичних і юридичних осіб. Серед акціонерів компанії є консервативні скандинавські пенсійні фонди, а також шановані західні інвестиційні банки (наприклад, Pictet and Co)», - ідеться в повідомленні компанії.

Як повідомило INSIDER джерело на газовому ринку, більшість власників «Карпатигаз» мають українське громадянство.

До договору з «Карпатигаз» від 2004 року приєдналася також компанія НВФ «Техпроект». Зараз вона записана на шість офшорів: Breneil Investments з Белізу, Bromberg Enterprises з Британських Віргінських островів, уже згадувану Norchamo з Кіпру, британську Best Tecnology, а також Marko Development і Feroza Trading з Панами.

До 2011 року компанія належала Володимирові Дельдінову – бізнес-партнеру родини Кацуб. Засновників Norchamo використовували Фірташ і Бойко. Інших власників «Техпроекту» встановити не вдалося.

Власники компанії «Карпатигаз» контролюють також підприємство «Капітал Ойл УА», яке підписало договір про СД з НАК «Надра України» в 2009 році.

Зараз «Капітал Ойл УА» записана на англійську Leksten Investments Ltd, яка належить офшору Balinara Investlimited з Белізу. До 2012 року засновником підприємства була швецька фірма Svenska Capital Oil AB. Це стара назва компанії Misen Energy AB, якій належить «Карпатигаз».

З 2014 року «Капітал Ойл УА» перестала видобувати газ за договором про СД.

Арсен Аваков

У договорах про СД беруть участь і фірми, які належать оточенню міністра внутрішніх справ Арсену Авакову.

В одному договорі беруть участь ПАТ «Укрнафтобуріння» Ігоря Коломойського, ТОВ «Голден Деррік» Павла Фукса та ТОВ «Сахалінське».

«Сахалінське» має розгалужену схему власників. Приблизно по 28% її статутного капіталу належать харківському бізнесмену Віталію Данілову, що був нардепом 7-го скликання від фракції «Батьківщина» та нинішньому народному депутатові від «Фронту змін» Ігорю Котвіцькому.

Котвіцький – багаторічний менеджер і партнер сім'ї Авакових. Він є віце-президентом харківського ПАТ «Інвестор», материнської компанії Авакових.

Ще 11,2% підприємства належить Сергію Кравченко, який діє в інтересах Віталія Данілова. 10% у Мар'ям Сафіулліної – доньки екс-міністра молоді та спорту Равіля Сафіулліна.

Інші власники мають дрібні частки в статутному капіталі. Цікавим є те, що 1,35% компанії належить харків'янину Сергію Петренку, генерал-майору міліції у відставці.

Ще один договір про СД, до якого причетний Аваков, укладено між компаніями «Гравеліт-21», «Енергія-95» та «Газоконденсатне родовище «Денисівське».

«Гравеліт-21» належить Олегові Мурашову з Харкова. У вересні 2014 року Мурашова було призначено головою Харківської дирекції «Укрпошти», де він працює і зараз.

Компанією ГКР «Денисівське» володіють харків'янки Тетяна Костіна та Валентина Хачатурова.

Що стосується «Енергія-95», ця фірма здавна належала родині Авакових, але за часів Януковича її відібрали в нього. Її історію INSIDER уже описував. Цього року засновниками стали «Інвестор-Нафтогаз» Володимира Наріжного та «Компанія технологічних інвестицій» Дмитра Горового.

Як повідомляла «Ліга», обидві компанії підконтрольні міністру внутрішніх справ.

Донецькі

«Укргазвидобування» має договір про СД із підприємством «Цефей». Його статутний капітал поділено навпіл між Jenson Inter Ltd з Белізу та компанією «Велика Хортиця». Вона, своєю чергою, належить офшору з Британських Віргінських островів Ural Consulting Corporation.

Раніше «Цефей» належав Олександрові Корчевському та кіпрській Pikatello Vencherz Ltd, які пов'язані з Юрієм Бойком, головою фракції «Опозиційного блоку» в Раді. Корчевський очолював компанію «Західнадрасервіс» Бойка, кіпрський офшор був співзасновником харківської фірми «Металіст-будметалконструкція» Бойка.

Дочірнє підприємство «Чернігівнафтогазгеологія» НАК «Надра Ураїни» в 2008 році уклало договір про СД із компанією «Лого сістемс». Серед її власників Руслан Щербань – син бізнесмена Євгена Щербаня, вбитого в 1996 році, Олександр Тісленко – власник донецької корпорації «Альтком», що була основним підрядником із будівництва об'єктів до Євро-2012.

Частками підприємства також володіють колишній депутат Донецької облради Владислав Гельзін, який є президентом донецького футбольного клубу «Олімпік», і В'ячеслав Ляшко – бізнес-партнер колишнього віце-прем'єра Бориса Колеснікова.

Варто зазначити, що «Лого сістемс» нічого не видобуває щонайменше останні три роки.

Пінчук та інші

У 2004 році «Укргазвидобування» уклало договір про СД із ВКФ «Діон». Компанія належить кіпрській Metenergy Limited, яку, своєю чергою, заснував офшор Lightgrey Limited з Белізу. До 2011 року співвласником «Діону» був Максим Максіменцев, нинішній заступник голови правління НАК «Надра України».

Ще одна компанія Максіменцева «Надра-Геоінвест», яка створена разом з НАК «Надра України», має договір про СД з компанією «Газ-МДС», яка записана на мешканця міста Підгорне Дніпропетровської області Андрія Гавриша.

Раніше Гавриш очолював ТД «АМ Трейд», яке належить офшору Dniprocity Limited. Йому ж належить компанія ІПК «Ассетс Менеджмент Груп», яку Comments.ua пов'язували з оточенням дніпропетровського бізнесмена Віктора Пінчука.

Згідно з договором від 2002 року, спільну діяльність здійснюють компанії «Східний геологічний союз» бізнесмена Віктора Пінчука та «Нафтогазрозвідка». Половина статутного капіталу цієї компанії належить «М.М. Консалт», яку заснували Валерій Кулик та Олександр Омельченко – син колишнього мера столиці з тим же ПІБ.

У 2004 році «Укргазвидобування» уклало договір про СД із компаніями «Фаворит систем» і «Кувейт Енерджі Юкрейн», яка раніше називалася «Рудіс».

«Фаворит систем» оформлено на Дмитра Журавля та три офшори з Британських Віргінських островів. Як повідомляв INSIDER, ця компанія пов'язана з колишнім міністром енергетики Едуардом Ставицьким.

Народний депутат від «Фронту змін» Тетяна Чорновол у своєму блозі пов'язує цю фірму ще й з бізнесменом Олексієм Тамразовим.

«Кувейт Енерджі Юкрейн» до 2010 року належало київському бізнесменові Ігорю Воронову. Зараз власником компанії є корпорація з Кувейту - Kuwait Energy.

З 2015 року «Фаворит систем» не веде видобувної діяльності за договором про СД.

Власники Дата укладання договору Учасники СД Юрособа, відповідальна за сплату податків Нарахована рента за півроку 2015 (млн грн) Сплачена рента за півроку 2015 (млн грн)
Ігор Коломойський 24.12.1997 Enterprises (Eastern Europe) Limited (Кіпр) НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» 901,3 418,7
Misen Energy AB (Швеція), Юрій Бойко, Дмитро Фірташ 10.06.2002 ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Карпатигаз» 807,1 1 076,1
Олександр Онищенко 23.11.2007 ГПУ «Харківгазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Надра Геоцентр» 179,3 95,4
Арсен Аваков, Олег Мурашов, Тетяна Костіна, Валентина Хачатурова 06.02.2012 ТОВ «Енергія-95», ТОВ «ГКР «Денисівське» ТОВ «Гравеліт-21» 117,3 117,3
Ігор Коломойський, Павло Фукс, Павло Овчаренко, Олена Тулуб'єва, Ігор Семиноженко, Ольга Гапон 19.05.2000 ЗАТ «ВК «Укорнафтобуріння», ТОВ «Голден Деррік» ТОВ «Сіріус- 1» 98,9 127,5
Олександр Онищенко, Сергій Кацуба, Степан Івахів, Микола Мартиненко 04.02.2004 ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Фірма «ХАС» 73,2 37
Юрій Бойко 15.09.2004 ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Цефей» 56,3 18,3
Ігор Коломойський, PGNiG (Польща), Павло Фукс, Вітольд Фокін, Гамлет Галустян, Людмила Давидова 28.11.2000 ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», ТОВ «Голден Деррік» Полтавська філія ЗАТ «Девон» 53,2 67,4
Misen Energy AB (Швеція), Юрій Бойко, Дмитро Фірташ, Сергій Кацуба 24.03.2004 ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «НВФ «Техпроект» ТОВ «Карпатигаз» 46,6 62,1
Ігор Коломойський, Павло Фукс, Арсен Аваков, Ігор Котвіцький, Віталій Данілов, Мар'ям Сафіулліна 26.12.2003 ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», ТОВ «Голден Деррік» ТОВ «Сахалінське» 43,2 54,7
Максим Максіменцев, Віктор Пінчук 21.07.1997 ТОВ «Надра-Геоінвест» ТОВ «Газ-МДС» 20,6 27
Максим Максіменцев 29.06.2004 ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «ВКФ «Діон» 13,8 21,5
Віктор Пінчук, Олександр Омельченко, Валерій Кулик 19.08.2002 ТОВ «Нафтогазрозвідка» ТОВ «Східний геологічний союз» 8,8 11,7
Володимир Яцик 25.04.2003 Корпорація «Укрнерудпром» ,ТОВ «Нафтогазрембуд-2» ТОВ «Нафтогазрембуд-1» 8,5 9,4
Ігор Коломойський 28.01.2008 ПАТ «Укрнафта» СП «Каштан Петролеум Лтд» 8 3,6
Олександр Онищенко, Сергій Кацуба, Валерій Постний, Тетяна Мироненко 13.10.2004 ПАТ «Укргазвидобування» ТОВ «Карпатнадраінвест» 5,4 13,4
Ігор Коломойський, Олексій Степченко, Валерій Постний 11.11.1999 ТОВ «Навігатор комплект», Tranget Limited, ТОВ «Технопаклюкс» НГВУ «Охтирканафтогаз» ПАТ «Укрнафта» 5,1 2,6
Вадим Вайспапір, Михайло Євстратов, Володимир Гавриленко, Валерiй Довжок 07.09.2001 ТОВ «Карлтон трейдінг Україна» ПАТ «Галс-К» 4,8 6,1
Володимир Максимов 04.01.2001 ДП «Західукргеологія» НАК «Надра України» ПрАТ «Інтернафтогазбуд» 3,4 0,2
Юрій Ройзін 07.02.2007 ДП «Західукргеологія» НАК «Надра України» ПП «Екотехінформ» 0,7 0,8
Ігор Коломойський, Вадим Вайспапір 19.01.1999 ТОВ «Карлтон трейдінг Україна» ПАТ «Укрнафта» 0,1 0,2
Владислав Гельзін, В'ячеслав Ляшко, Олександр Тісленко, Руслан Щербань 06.05.2008 ДП «Чернігівнафтогазгеологія» НАК «Надра Ураїни» ТОВ «Лого сістемс» 0 0
Misen Energy AB (Швеція), Юрій Бойко, Дмитро Фірташ 19.06.2009 НАК «Надра України» ТОВ «Капітал Ойл УА» 0 0
Ігор Коломойський, Тетяна Овчаренко 21.12.2000 ТОВ «Надра Інвест» НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» 0 0
Ар'є Вебер (Ізраїль) 15.12.2011 НАК «Надра України» ТОВ «Полісся» 0 0
Едуард Ставицький, Kuwait Energy (Кувейт) 13.05.2004 ПАТ «Укргазвидобування», ТОВ «Кувейт Енерджі Юкрейн» ТОВ «Фаворит систем» 0 0
Информация о материале

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова МО України 21 вересня уклав угоду з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Теплоенергосервіс» щодо поставки дров на суму 0, 81 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».

Планується закупити 1579 складометрів дров за ціною 515 грн/ 1 ск м. Згідно ДКТ, дрова мають бути довжиною в один метр та в діаметрі не меш ніж 12 см. Будуть закуплені дрова з дубу, грабу, акації чи ясеня.

Єдиним критерієм під час проведенні тендеру була ціна.

У проведенні торгів планували взяти участь шість підприємств, але пропозиції чотирьох були відхилені.

Так, організатори торгів відхилили пропозиції ФОП Каплуненко та ФОП Офій Вячеслав Вікторович через відсутність копії документів, які підтверджують відповідність пропозиції учасника технічним вимогам до предмета закупівлі. У ТОВ «Союзпромзем» Олексія Плужникова також не було копії цього документу й довідки про фінансовую спроможність.

У ТОВ «Сади України 20-12» Віталія Нещеретнього крім відсутності тих документів цінова пропозиція не відповідала вимогам документації конкурсних торгів.

Варто відзначити, що пропозиція Вячеслава Офія була дешевша за переможця торгів.

Таким чином, до торгів були допущені ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Теплоенергосервіс» та ТОВ «Донвуглересурси». Остання пропонувала поставити дрова по 748 тис. грн., що дешевле пропозиції «Теплоенергосервіса». Незважаючи на те, що єдиним критерієм виявлення переможця була ціна, договір уклали з «Теплоенергосервісом».

Відмітимо, що в кінці серпня відділ освіти Великобурлуцької райдержадміністрації Харківської області придбав дрова по ціні 360 грн/ск м, що на третину дешевше від закупівлі військових. Вартість угоди Міноборони стає ще дорожчою, якщо порівняти ціни в розрахунку на кубічний метр – саме в цій одиниці вимірювання укладена більшість аналогічних закупівель, які оприлюднені у ВДЗ.

Зазвичай складометр дров скаладає 0,75 куб м. Тож військові заплатили 686 грн./ куб м. В той час, в Житомирській області Довбиський психоневрологічний інтернат в серпні купив дрова за ціною 350 грн./куб м.

В той час, інформація про останні угоди в ВДЗ свідчить, що у Вінницькій області вартість 1 куб м дров твердих порід коштує 460 грн, у Житомирській купують подібні дрова за ціною 250-350 грн./куб м, Сумській – 573 грн./куб м. Луганські військові купили дрова твердих сортів за 400 грн./кубм,

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Теплоенергосервіс» записана на Андрія Прояву й раніше була зареєстрована у Луганську, а зараз переїхала до Харкова.

Информация о материале

Місцеві вибори, що відбудуться 25 жовтня 2015 року – це чергові вибори депутатів обласних, районних, міських, сільських та селищних рад, міських, селищних, сільських голів. Попередні вибори органів місцевого самоврядування відбувалися у жовтні 2010 року.

Вибори до різних органів місцевого самоврядування будуть проходити за різними виборчими системами. Так, вибори сільських і селищних голів відбуватимуться за однією системою, сільських і селищних рад – по суті за іншою, але принципово подібною, міських голів у містах з понад 90 тисяч виборців – за третьою, а міські, районні, селищні ради – за четвертою.

Знати і розуміти виборчу систему, механіку «перетворення голосів у мандати» критично необхідно усім учасникам виборчого процесу. Втім, практика свідчить, що мало хто – як серед виборців, так і серед фахівців – в тому числі політиків, депутатів, кандидатів, членів виборчих комісій, – розуміє до кінця, як ці вибори працюватимуть.

Ситуацію суттєво погіршує те, що територіальні виборчі комісії, на відміну від ЦВК, не мають своїх повнофункціональних сайтів, де б у зручному і доступному вигляді публікувалася б уся доступна інформація, постанови, інформація про всіх кандидатів, округи, дані по ходу виборів, результати голосування. Брак прозорості також підриває довіру до місцевих виборів як таких, може «делегітимізувати» обрані ради.

Для вирішення цих проблем Український центр суспільних даних зараз реалізовує проект «Прозорі місцеві вибори» у трьох пілотних містах – Бердянську Запорізької області, Краматорську та Слов'янську Донецької області.

Метою проекту якраз і є створити «сайти для ТВК», де була б відображена вся публічна інформація, щоб виборці у тому числі могли розібратися, як і за кого голосувати, як формуватимуться ради.

Новий закон «Про місцеві вибори» в процесі свого ухвалення спричинив багато політичних дискусій і баталій.

Якщо із «виборами міських голів у два тури» в принципі зрозуміло, то найбільше суперечок точилося навколо системи виборів міських, районних та обласних рад.

Цю систему вже називали «пропорційною з відкритими списками» – хоча це не відкриті і не зовсім списки. Автори називали її «британсько-німецькою» – хоча вона до них зовсім не подібна, а є насправді калькою із системи, що застосовувалася на деяких російських місцевих виборах.

Напевно, найточніше було б її назвати «пропорційною системою з преференціями».

Нижче ми дуже детально розглянемо цю виборчу систему. А перед тим коротко розглянемо всі інші виборчі системи, що будуть застосовані на цих виборах.

Сільські, селищні ради

Вибори до сільських і селищних рад відбуватимуться за мажоритарною системою.

Це значить, що територія кожної селищної чи сільської ради буде поділена на округи, від кожного округу буде обрано одного депутата місцевої ради. Тобто, округів буде стільки ж, скільки і депутатів у раді. У кожному окрузі балотуватимуться різні кандидати – можуть бути і безпартійні, а депутатом стає той, хто набирає просту більшість голосів.

Тобто, щоб стати депутатом сільської чи селищної ради, достатньо отримати більше голосів, ніж інші кандидати на окрузі.

Сільські, селищні голови, міські голови у містах до 90 тисяч виборців

Сільські і селищні голови, міські голови у містах з кількістю виборців до 90 тисяч, обираються також за простою мажоритарною системою.

Тобто, на території ради на посаду голови балотуються різні кандидати, які можуть бути й безпартійними, і головою стає той, хто набирає відносну більшість голосів – просто більше за інших кандидатів.

Міські голови – у містах з більше 90 тисяч виборців

У більших містах система обрання міського голови буде дещо іншою.

Кандидати також висуваються по «одномандатному округу», що покриває всю територію міськради, і можуть бути як представниками партій, так і безпартійними. Втім, щоб стати міським головою, кандидат повинен отримати не просту, а абсолютну більшість голосів – його мають підтримати більше 50% виборців, що проголосували.

Якщо жоден кандидат не отримує таку абсолютну більшість, то має бути проведено повторне голосування – так званий «другий тур».

У «другий тур» виходять два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів виборців. Щоб стати переможцем – і міським головою – кандидат має набрати у «другому турі» просту більшість голосів, уже не обов'язково більше 50%.

Обласні, районні, районні у містах, міські ради

Як ми уже зазначили, вибори до цих місцевих рад будуть відбуватися за абсолютно новою системою, яка в Україні раніше ніколи не застосовувалася.

Система є найскладнішою з усіх, що існували в Україні, дуже непростою для розуміння, просто не очевидною.

Її не розуміють громадяни. Її не розуміють державні службовці. Її не розуміють громадські активісти, які мають попередній досвід спостереження за виборами. Її не розуміють навіть представники осередків та штабів партій.

Нова виборча система породила нові проблеми і загострила старі, які були у попередніх системах.

Без належного роз'яснення механіки виборчої системи, – того, яким чином будуть висуватися кандидати у міські, районні, обласні ради, яким чином виборці голосуватимуть на дільницях, як їх голос вплине на те, хто з кандидатів стане депутатом, – нас може чекати багато неприємних сюрпризів.

Так, ми прогнозуємо, що:

– різко виросте час встановлення результатів;

– підвищиться ймовірність помилок (на кажучи про маніпуляції та фальсифікації);

– і найголовніше – виборці можуть не визнати результати виборів, або ж ради не матимуть належної легітимності;

– у підсумку, виборці будуть вкотре відчувати себе одуреними.

Так підривається довіра до представницьких виборів як таких.

Намагаючись самим детально зрозуміти, як працює виборча система, і які несподіванки, «підводні каміння» можуть виникнути в процесі виборів, внаслідок колізії тих чи інших норм нового закону про місцеві вибори – ми провели моделювання виборів за цією системою.

На основі реальних результатів виборів до Київради 25 травня 2014 року, ми змоделювали механізм розподілу мандатів, і пройшли по кроках увесь процес, закріплений у новому законі.

Тобто, ми нібито уявили, яким міг би бути склад теперішньої Київради, якби підрахунок голосів і встановлення результатів відбувалися відповідно до нового закону «Про місцеві вибори».

Партійні «списки»

По-перше, до міських, районних, обласних рад кандидатів можуть висувати тільки партії. «Самовисуванець» або «безпартійний» кандидат не зможе балотуватися до цих місцевих рад.

Партії затверджують виборчий список, який складається з першого кандидата – лідера списку, який автоматично проходить у раду, якщо партія отримала мандати – та інших кандидатів, які закріплюються/висуваються за певними територіальними виборчими округами у відповідній раді в області, районі, місті.

Округи

Територія міської, районної, обласної ради ділиться на таку кількість округів, скільки має бути депутатів у відповідній раді. Партії закріплюють за різними округами кандидатів зі свого «списку». Причому, в одному окрузі партія може закріпити від 0 до 1 кандидата.

Тобто, на якомусь окрузі, партія може бути представлена конкретним кандидатом, а може й не бути – тоді виборці зможуть голосувати «за партію в цілому».

На кожному окрузі, відповідно, буде окремий бюлетень для голосування.

Виборець може обрати тільки один варіант у цьому бюлетені. Тобто:

– або проголосувати просто за партію і лідера її «списку», якщо вона не закріпила – не «висунула» кандидата на цьому окрузі;

– або ж за партію, і автоматично лідера, із кандидатом, закріпленим в цьому окрузі.

Відтак, голос кожного виборця є обов'язково голосом за певну партію і її «лідера», і також може бути одночасно голосом за певного кандидата від цієї ж партії.

Для розгляду по кроках всіх етапів підрахунку голосів та встановлення результатів, розподілу мандатів у раді, ми зробили ряд припущень у нашому моделювання.

Так, зараз у Київраді 120 депутатів: половина обрана в округах (відносна мажоритарка), половина – за партійними списками (пропорційна система). Відповідно до нового закону, їх кількість не зміниться – задеклароване зменшення кількості місцевих депутатів Київ не зачепило. Але для зручності ми припустили, що у Київраді буде 60 депутатів – адже на минулих виборах у Києві було саме 60 мажоритарних округів, і у нас є реальні дані голосувань по кожному округу – як за кандидатів, так і за партії.

Ми розподілили всіх кандидатів-мажоритарників на минулих київських виборах за партійною приналежністю, а якщо представника такої партії на окрузі не було, ми підставляли результат голосування на окрузі за відповідний партійний список.

На таблиці нижче вказано, на скількох округах та чи інша партія в нашому моделюванні «виставила» одного кандидата, а де – жодного.

Визначення партій-переможців

Після завершення голосування виборчі комісії повинні будуть встановити результати виборів.

На першому етапі потрібно буде визначити, які партії пройдуть у відповідну раду, зможуть формувати її склад зі своїх кандидатів. Для цього потрібно скласти разом всі голоси, які отримала кожна партія в усіх округах, у яких були прикріплені кандидати, так і без них – і подивитися, скільки відсотків від усіх, хто проголосував, набирає кожна партія.

До ради зможуть пройти тільки ті партії, що отримають більше 5% голосів у цілому по місту/району/області – тобто «подолають бар'єр».

У нашому моделюванні ми підсумували всі голоси, які отримали партії та їхні кандидати в київських округах, щоб виявити, які партії подолали б 5% бар'єр.

Визначення, скільки місць у раді отримає партія

Відповідно до того, скільки відсотків набрала кожна партія-переможець, визначається, скільки місць у раді вона отримає, і повинна буде «заповнити» своїми кандидатами. Для цього ввели поняття «виборча квота».

Виборча квота – це:

[Кількість голосів, які отримали партії, що подолали бар'єр]

/розділено на/

[кількість місць у відповідній раді]

Кількість голосів, які отримала кожна партія, ділиться на виборчу квоту – так дізнаємося, скільки місць у раді отримує кожна партія.

Якщо якась партія подолала виборчий бар'єр, але отримала голосів виборців у кількості, меншій за виборчу квоту – то вона мандатів, тобто місць у відповідній раді, – не отримує.

Визначення, хто саме з партійних кандидатів стане депутатом

Отже, уже відомо, скільки місць у раді отримає кожна партія. Але не все так просто!

Тепер потрібно з'ясувати, які саме кандидати, закріплені/висунуті у конкретних округах – представники партій – стануть врешті депутатами. Тобто, в межах кожної партії-переможця, потрібно буде відсортувати кожного кандидата за рівнем його підтримки виборцями на окрузі.

Ухвалений у першому читанні законопроект 2831-3 пропонував проводити внутрішньопартійне рейтингування за кількістю отриманих голосів партією-кандидатом у закріпленому окрузі помножених на «коефіцієнт вирівнювання» – щоб «привести до спільного знаменника» різні за кількістю виборців округи.

Але такий механізм відкинули. І тепер черговість отримання мандату визначатиметься відсотком голосів, які отримав кандидат у власному окрузі.

У результаті може трапитись так, що мандат отримають ті кандидати, які принесли партії менше голосів, але за рахунок низької явки виборців на окрузі, їх результат у відсотках вищий. І наше моделювання показало таку можливість.

Також, виборці повинні бути готовими, що за такої виборчої системи, від їхнього округу може бути не обрано депутата взагалі – тобто жоден з кандидатів, що закріплені на окрузі, може не стати депутатом.

З іншого боку, від округу може пройти у раду двоє або й більше кандидатів.

Ще є такий казус цієї виборчої системи: депутатом може стати кандидат, який у своєму окрузі зайняв третє, а то й четверте місце.

«Сюрпризи» нової виборчої системи – до чого виборці мають бути готовими

1. Кандидат від партії може набрати переважну більшість голосів виборців у окрузі – але не отримати мандат, і не потрапити до ради, бо його партія в цілому по всьому місту/району/області набирає менше прохідного бар'єру.

2. Представники тої чи іншої партії можуть лідирувати в усіх округах – проте мандати отримають не всі, якщо ще хоч одна партія подолає прохідний бар'єр.

3. Деякі округи можуть бути взагалі не представлені у раді – а деякі можуть мати кілька депутатів.

4. Депутатами від деяких округів можуть стати кандидати, які зайняли навіть третє чи четверте, або й нижче, місце.

5. Якщо якась політична сила недооцінить своєї популярності, і виставить меншу кількість кандидатів, ніж в результаті отримає мандатів – то ці місця у раді залишаться незаповненими, вакантними, аж до кінця терміну повноважень місцевої ради.

Розрахунок черговості отримання мандатів за відсотком отриманих голосів, а не за кількістю голосів – може спричинити наступне:

До відповідної ради можуть потрапити не ті, хто приніс найбільше голосів партії, бо в них на округах була висока явка – а ті, хто «приніс» меншу кількість голосів, проте у них на окрузі була явка нижча, і тому у відсотках вони отримали більше.

Особливо така ситуація може набути гіперболізованого, просто-таки анекдотичного вигляду на виборах до районних рад.

Відповідно до закону, ЦВК розподілила виборчі округи так, щоб сільська, селищна чи міська рада, які входять до складу району, мали як мінімум один округ. Тож в тих районах, де в районі багато сільських рад, на місто – районний центр – припадає пару округів, незважаючи на кількість виборців в ньому.

Наприклад у Черкаській області є Жашківський і Кам'янський райони. Їх райцентри мають приблизно однакову кількість виборців і склад райрад матиме по 34 депутати.

Але у Жашківському районі більше сільських рад. Тому у Жашкові 2 територіальних округи із 34, близько 6000 виборців на округ – а у Кам'янському районі сільських рад менше, і в Кам'янці 13 округів, з близько 900 виборців на округ, із 34.

Серед сільрад Жашківського району найменшу кількість виборців має Королівська, 13-й округ на виборах до районної ради – на минулих виборах до ВР в ній було 144 виборці.

Навіть якщо на місцевих виборах активність буде висока, і в тій же Королівці на вибори прийде біля 100 осіб, теоретично голоси між закріпленими кандидатами від партій можуть розподілитись наступним чином: кандидат партії №1 отримає 40 голосів (40%), кандидат партії №2 – 30 голосів (30%), кандидат партії №3 – 25 голосів (25%) а решта кандидатів – суттєво менше. У такому випадку, якщо партії №1-3, подолають виборчий бар'єр – кандидат від партії №1 майже гарантовано потрапляє до районної ради, і з великою ймовірністю кандидати від партій №2 та №3 теж отримають мандати.

Тобто, такий малочисельний округ може бути представлений у районній раді аж трьома депутатами.

Водночас округи у самому Жашкові, у яких проживають тисячі виборців – такого представництва не матимуть. Відповідно і кандидати, які принесуть у загальний результат партії тисячі голосів – можуть опинитись за межами ради.

Деякі партії можуть подолати виборчий бар'єр, але кількість отриманих голосів буде меншою від виборчої квоти.

У законі для такого випадку сказано: «Кандидати в депутати, включені до виборчого списку місцевої організації партії, за яку подали свої голоси виборці у кількості, меншій за виборчу квоту, права на участь у розподілі депутатських мандатів у відповідному багатомандатному виборчому окрузі не мають».

Тобто партія не отримає жодного мандату, її представники не потраплять до ради.

В першу чергу, у зону ризику потрапляють ради, у яких обирають менше 22 депутатів – тобто в межах яких проживає до 3 тисяч виборців.

Припустимо, що у якійсь міській раді проживає біля 2000 виборців (обирається 14 депутатів), на вибори прийшло 1000 людей. Тоді теоретично голоси можуть розділитися так: дві найбільш популярні партії отримують 450 голосів (45%) та 300 голосів (30%) відповідно, три менш популярні – 60 голосів (6%), 55 голосів (5,5%) та 50 голосів (5%), а решта – менше 5%.

У такому разі виборча квота складе 65,36 голосів. Тобто, мандати отримають лише дві найбільш популярні партії, а три інші, хоч і подолають виборчий бар'єр, – не отримають жодного місця в раді.

Нова виборча система породила нові проблеми і загострила старі, які були у попередніх системах. Але законодавці їх не вирішували. Схоже, автори закону не намагалися змоделювати чи спрогнозувати реальні ситуації під час виборчого процесу, спричинені положеннями цього закону.

Експерти Українського центру суспільних даних прогнозують, що під час місцевих виборів у жовтні 2015 року різко виросте час встановлення результатів, підвищиться ймовірність помилок.

Нас також може чекати хвиля масового обурення виборців,які не зможуть зрозуміти, за якою «збоченою» логікою ті чи інші кандидати абсолютно законно (!) стають депутатами, а інші, які, здавалося б, отримали більше голосів – не стають.

Информация о материале
  1. Тихое землетрясение
  2. Маєток Добкіна, який штурмували активісти, належить його матері завдяки сумнівній схемі
  3. Большой пшик: во что может вылиться налоговая реформа в Украине
  4. Партнери Тарути, підозрювані у розкраданні Академії агронаук, продовжують відсуджувати мільйони у аграріїв