Місцеві вибори, що відбудуться 25 жовтня 2015 року – це чергові вибори депутатів обласних, районних, міських, сільських та селищних рад, міських, селищних, сільських голів. Попередні вибори органів місцевого самоврядування відбувалися у жовтні 2010 року.
Вибори до різних органів місцевого самоврядування будуть проходити за різними виборчими системами. Так, вибори сільських і селищних голів відбуватимуться за однією системою, сільських і селищних рад – по суті за іншою, але принципово подібною, міських голів у містах з понад 90 тисяч виборців – за третьою, а міські, районні, селищні ради – за четвертою.
Знати і розуміти виборчу систему, механіку «перетворення голосів у мандати» критично необхідно усім учасникам виборчого процесу. Втім, практика свідчить, що мало хто – як серед виборців, так і серед фахівців – в тому числі політиків, депутатів, кандидатів, членів виборчих комісій, – розуміє до кінця, як ці вибори працюватимуть.
Ситуацію суттєво погіршує те, що територіальні виборчі комісії, на відміну від ЦВК, не мають своїх повнофункціональних сайтів, де б у зручному і доступному вигляді публікувалася б уся доступна інформація, постанови, інформація про всіх кандидатів, округи, дані по ходу виборів, результати голосування. Брак прозорості також підриває довіру до місцевих виборів як таких, може «делегітимізувати» обрані ради.
Для вирішення цих проблем Український центр суспільних даних зараз реалізовує проект «Прозорі місцеві вибори» у трьох пілотних містах – Бердянську Запорізької області, Краматорську та Слов'янську Донецької області.
Метою проекту якраз і є створити «сайти для ТВК», де була б відображена вся публічна інформація, щоб виборці у тому числі могли розібратися, як і за кого голосувати, як формуватимуться ради.
Новий закон «Про місцеві вибори» в процесі свого ухвалення спричинив багато політичних дискусій і баталій.
Якщо із «виборами міських голів у два тури» в принципі зрозуміло, то найбільше суперечок точилося навколо системи виборів міських, районних та обласних рад.
Цю систему вже називали «пропорційною з відкритими списками» – хоча це не відкриті і не зовсім списки. Автори називали її «британсько-німецькою» – хоча вона до них зовсім не подібна, а є насправді калькою із системи, що застосовувалася на деяких російських місцевих виборах.
Напевно, найточніше було б її назвати «пропорційною системою з преференціями».
Нижче ми дуже детально розглянемо цю виборчу систему. А перед тим коротко розглянемо всі інші виборчі системи, що будуть застосовані на цих виборах.
Сільські, селищні ради
Вибори до сільських і селищних рад відбуватимуться за мажоритарною системою.
Це значить, що територія кожної селищної чи сільської ради буде поділена на округи, від кожного округу буде обрано одного депутата місцевої ради. Тобто, округів буде стільки ж, скільки і депутатів у раді. У кожному окрузі балотуватимуться різні кандидати – можуть бути і безпартійні, а депутатом стає той, хто набирає просту більшість голосів.
Тобто, щоб стати депутатом сільської чи селищної ради, достатньо отримати більше голосів, ніж інші кандидати на окрузі.
Сільські, селищні голови, міські голови у містах до 90 тисяч виборців
Сільські і селищні голови, міські голови у містах з кількістю виборців до 90 тисяч, обираються також за простою мажоритарною системою.
Тобто, на території ради на посаду голови балотуються різні кандидати, які можуть бути й безпартійними, і головою стає той, хто набирає відносну більшість голосів – просто більше за інших кандидатів.
Міські голови – у містах з більше 90 тисяч виборців
У більших містах система обрання міського голови буде дещо іншою.
Кандидати також висуваються по «одномандатному округу», що покриває всю територію міськради, і можуть бути як представниками партій, так і безпартійними. Втім, щоб стати міським головою, кандидат повинен отримати не просту, а абсолютну більшість голосів – його мають підтримати більше 50% виборців, що проголосували.
Якщо жоден кандидат не отримує таку абсолютну більшість, то має бути проведено повторне голосування – так званий «другий тур».
У «другий тур» виходять два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів виборців. Щоб стати переможцем – і міським головою – кандидат має набрати у «другому турі» просту більшість голосів, уже не обов'язково більше 50%.
Обласні, районні, районні у містах, міські ради
Як ми уже зазначили, вибори до цих місцевих рад будуть відбуватися за абсолютно новою системою, яка в Україні раніше ніколи не застосовувалася.
Система є найскладнішою з усіх, що існували в Україні, дуже непростою для розуміння, просто не очевидною.
Її не розуміють громадяни. Її не розуміють державні службовці. Її не розуміють громадські активісти, які мають попередній досвід спостереження за виборами. Її не розуміють навіть представники осередків та штабів партій.
Нова виборча система породила нові проблеми і загострила старі, які були у попередніх системах.
Без належного роз'яснення механіки виборчої системи, – того, яким чином будуть висуватися кандидати у міські, районні, обласні ради, яким чином виборці голосуватимуть на дільницях, як їх голос вплине на те, хто з кандидатів стане депутатом, – нас може чекати багато неприємних сюрпризів.
Так, ми прогнозуємо, що:
– різко виросте час встановлення результатів;
– підвищиться ймовірність помилок (на кажучи про маніпуляції та фальсифікації);
– і найголовніше – виборці можуть не визнати результати виборів, або ж ради не матимуть належної легітимності;
– у підсумку, виборці будуть вкотре відчувати себе одуреними.
Так підривається довіра до представницьких виборів як таких.
Намагаючись самим детально зрозуміти, як працює виборча система, і які несподіванки, «підводні каміння» можуть виникнути в процесі виборів, внаслідок колізії тих чи інших норм нового закону про місцеві вибори – ми провели моделювання виборів за цією системою.
На основі реальних результатів виборів до Київради 25 травня 2014 року, ми змоделювали механізм розподілу мандатів, і пройшли по кроках увесь процес, закріплений у новому законі.
Тобто, ми нібито уявили, яким міг би бути склад теперішньої Київради, якби підрахунок голосів і встановлення результатів відбувалися відповідно до нового закону «Про місцеві вибори».
Партійні «списки»
По-перше, до міських, районних, обласних рад кандидатів можуть висувати тільки партії. «Самовисуванець» або «безпартійний» кандидат не зможе балотуватися до цих місцевих рад.
Партії затверджують виборчий список, який складається з першого кандидата – лідера списку, який автоматично проходить у раду, якщо партія отримала мандати – та інших кандидатів, які закріплюються/висуваються за певними територіальними виборчими округами у відповідній раді в області, районі, місті.
Округи
Територія міської, районної, обласної ради ділиться на таку кількість округів, скільки має бути депутатів у відповідній раді. Партії закріплюють за різними округами кандидатів зі свого «списку». Причому, в одному окрузі партія може закріпити від 0 до 1 кандидата.
Тобто, на якомусь окрузі, партія може бути представлена конкретним кандидатом, а може й не бути – тоді виборці зможуть голосувати «за партію в цілому».
На кожному окрузі, відповідно, буде окремий бюлетень для голосування.
Виборець може обрати тільки один варіант у цьому бюлетені. Тобто:
– або проголосувати просто за партію і лідера її «списку», якщо вона не закріпила – не «висунула» кандидата на цьому окрузі;
– або ж за партію, і автоматично лідера, із кандидатом, закріпленим в цьому окрузі.
Відтак, голос кожного виборця є обов'язково голосом за певну партію і її «лідера», і також може бути одночасно голосом за певного кандидата від цієї ж партії.
Для розгляду по кроках всіх етапів підрахунку голосів та встановлення результатів, розподілу мандатів у раді, ми зробили ряд припущень у нашому моделювання.
Так, зараз у Київраді 120 депутатів: половина обрана в округах (відносна мажоритарка), половина – за партійними списками (пропорційна система). Відповідно до нового закону, їх кількість не зміниться – задеклароване зменшення кількості місцевих депутатів Київ не зачепило. Але для зручності ми припустили, що у Київраді буде 60 депутатів – адже на минулих виборах у Києві було саме 60 мажоритарних округів, і у нас є реальні дані голосувань по кожному округу – як за кандидатів, так і за партії.
Ми розподілили всіх кандидатів-мажоритарників на минулих київських виборах за партійною приналежністю, а якщо представника такої партії на окрузі не було, ми підставляли результат голосування на окрузі за відповідний партійний список.
На таблиці нижче вказано, на скількох округах та чи інша партія в нашому моделюванні «виставила» одного кандидата, а де – жодного.
Визначення партій-переможців
Після завершення голосування виборчі комісії повинні будуть встановити результати виборів.
На першому етапі потрібно буде визначити, які партії пройдуть у відповідну раду, зможуть формувати її склад зі своїх кандидатів. Для цього потрібно скласти разом всі голоси, які отримала кожна партія в усіх округах, у яких були прикріплені кандидати, так і без них – і подивитися, скільки відсотків від усіх, хто проголосував, набирає кожна партія.
До ради зможуть пройти тільки ті партії, що отримають більше 5% голосів у цілому по місту/району/області – тобто «подолають бар'єр».
У нашому моделюванні ми підсумували всі голоси, які отримали партії та їхні кандидати в київських округах, щоб виявити, які партії подолали б 5% бар'єр.
Визначення, скільки місць у раді отримає партія
Відповідно до того, скільки відсотків набрала кожна партія-переможець, визначається, скільки місць у раді вона отримає, і повинна буде «заповнити» своїми кандидатами. Для цього ввели поняття «виборча квота».
Виборча квота – це:
[Кількість голосів, які отримали партії, що подолали бар'єр]
/розділено на/
[кількість місць у відповідній раді]
Кількість голосів, які отримала кожна партія, ділиться на виборчу квоту – так дізнаємося, скільки місць у раді отримує кожна партія.
Якщо якась партія подолала виборчий бар'єр, але отримала голосів виборців у кількості, меншій за виборчу квоту – то вона мандатів, тобто місць у відповідній раді, – не отримує.
Визначення, хто саме з партійних кандидатів стане депутатом
Отже, уже відомо, скільки місць у раді отримає кожна партія. Але не все так просто!
Тепер потрібно з'ясувати, які саме кандидати, закріплені/висунуті у конкретних округах – представники партій – стануть врешті депутатами. Тобто, в межах кожної партії-переможця, потрібно буде відсортувати кожного кандидата за рівнем його підтримки виборцями на окрузі.
Ухвалений у першому читанні законопроект 2831-3 пропонував проводити внутрішньопартійне рейтингування за кількістю отриманих голосів партією-кандидатом у закріпленому окрузі помножених на «коефіцієнт вирівнювання» – щоб «привести до спільного знаменника» різні за кількістю виборців округи.
Але такий механізм відкинули. І тепер черговість отримання мандату визначатиметься відсотком голосів, які отримав кандидат у власному окрузі.
У результаті може трапитись так, що мандат отримають ті кандидати, які принесли партії менше голосів, але за рахунок низької явки виборців на окрузі, їх результат у відсотках вищий. І наше моделювання показало таку можливість.
Також, виборці повинні бути готовими, що за такої виборчої системи, від їхнього округу може бути не обрано депутата взагалі – тобто жоден з кандидатів, що закріплені на окрузі, може не стати депутатом.
З іншого боку, від округу може пройти у раду двоє або й більше кандидатів.
Ще є такий казус цієї виборчої системи: депутатом може стати кандидат, який у своєму окрузі зайняв третє, а то й четверте місце.
«Сюрпризи» нової виборчої системи – до чого виборці мають бути готовими
1. Кандидат від партії може набрати переважну більшість голосів виборців у окрузі – але не отримати мандат, і не потрапити до ради, бо його партія в цілому по всьому місту/району/області набирає менше прохідного бар'єру.
2. Представники тої чи іншої партії можуть лідирувати в усіх округах – проте мандати отримають не всі, якщо ще хоч одна партія подолає прохідний бар'єр.
3. Деякі округи можуть бути взагалі не представлені у раді – а деякі можуть мати кілька депутатів.
4. Депутатами від деяких округів можуть стати кандидати, які зайняли навіть третє чи четверте, або й нижче, місце.
5. Якщо якась політична сила недооцінить своєї популярності, і виставить меншу кількість кандидатів, ніж в результаті отримає мандатів – то ці місця у раді залишаться незаповненими, вакантними, аж до кінця терміну повноважень місцевої ради.
Розрахунок черговості отримання мандатів за відсотком отриманих голосів, а не за кількістю голосів – може спричинити наступне:
До відповідної ради можуть потрапити не ті, хто приніс найбільше голосів партії, бо в них на округах була висока явка – а ті, хто «приніс» меншу кількість голосів, проте у них на окрузі була явка нижча, і тому у відсотках вони отримали більше.
Особливо така ситуація може набути гіперболізованого, просто-таки анекдотичного вигляду на виборах до районних рад.
Відповідно до закону, ЦВК розподілила виборчі округи так, щоб сільська, селищна чи міська рада, які входять до складу району, мали як мінімум один округ. Тож в тих районах, де в районі багато сільських рад, на місто – районний центр – припадає пару округів, незважаючи на кількість виборців в ньому.
Наприклад у Черкаській області є Жашківський і Кам'янський райони. Їх райцентри мають приблизно однакову кількість виборців і склад райрад матиме по 34 депутати.
Але у Жашківському районі більше сільських рад. Тому у Жашкові 2 територіальних округи із 34, близько 6000 виборців на округ – а у Кам'янському районі сільських рад менше, і в Кам'янці 13 округів, з близько 900 виборців на округ, із 34.
Серед сільрад Жашківського району найменшу кількість виборців має Королівська, 13-й округ на виборах до районної ради – на минулих виборах до ВР в ній було 144 виборці.
Навіть якщо на місцевих виборах активність буде висока, і в тій же Королівці на вибори прийде біля 100 осіб, теоретично голоси між закріпленими кандидатами від партій можуть розподілитись наступним чином: кандидат партії №1 отримає 40 голосів (40%), кандидат партії №2 – 30 голосів (30%), кандидат партії №3 – 25 голосів (25%) а решта кандидатів – суттєво менше. У такому випадку, якщо партії №1-3, подолають виборчий бар'єр – кандидат від партії №1 майже гарантовано потрапляє до районної ради, і з великою ймовірністю кандидати від партій №2 та №3 теж отримають мандати.
Тобто, такий малочисельний округ може бути представлений у районній раді аж трьома депутатами.
Водночас округи у самому Жашкові, у яких проживають тисячі виборців – такого представництва не матимуть. Відповідно і кандидати, які принесуть у загальний результат партії тисячі голосів – можуть опинитись за межами ради.
Деякі партії можуть подолати виборчий бар'єр, але кількість отриманих голосів буде меншою від виборчої квоти.
У законі для такого випадку сказано: «Кандидати в депутати, включені до виборчого списку місцевої організації партії, за яку подали свої голоси виборці у кількості, меншій за виборчу квоту, права на участь у розподілі депутатських мандатів у відповідному багатомандатному виборчому окрузі не мають».
Тобто партія не отримає жодного мандату, її представники не потраплять до ради.
В першу чергу, у зону ризику потрапляють ради, у яких обирають менше 22 депутатів – тобто в межах яких проживає до 3 тисяч виборців.
Припустимо, що у якійсь міській раді проживає біля 2000 виборців (обирається 14 депутатів), на вибори прийшло 1000 людей. Тоді теоретично голоси можуть розділитися так: дві найбільш популярні партії отримують 450 голосів (45%) та 300 голосів (30%) відповідно, три менш популярні – 60 голосів (6%), 55 голосів (5,5%) та 50 голосів (5%), а решта – менше 5%.
У такому разі виборча квота складе 65,36 голосів. Тобто, мандати отримають лише дві найбільш популярні партії, а три інші, хоч і подолають виборчий бар'єр, – не отримають жодного місця в раді.
Нова виборча система породила нові проблеми і загострила старі, які були у попередніх системах. Але законодавці їх не вирішували. Схоже, автори закону не намагалися змоделювати чи спрогнозувати реальні ситуації під час виборчого процесу, спричинені положеннями цього закону.
Експерти Українського центру суспільних даних прогнозують, що під час місцевих виборів у жовтні 2015 року різко виросте час встановлення результатів, підвищиться ймовірність помилок.
Нас також може чекати хвиля масового обурення виборців,які не зможуть зрозуміти, за якою «збоченою» логікою ті чи інші кандидати абсолютно законно (!) стають депутатами, а інші, які, здавалося б, отримали більше голосів – не стають.
