Главная
Як оточення Кернеса отримало «Центральний ринок»
Нагадаємо, що у Харкові існує група бізнесменів, яким неймовірно щастить. Щоправда, деякі з них є близькими до мерії і мера особисто, але це так склалось історично. Нас більше цікавить не це, а історія їхнього успіху. Нагадаємо, що з «Кінним ринком» їм пощастило тричі. Спершу від ринку відмовився бізнесмен Олександр Фельдман, потім – облспоживспілка, а наприкінці зжалилась і міськрада, яка продала землю з 5-річною відстрочкою платежу.
Із «Центральним ринком» (або як його ще називають у Харкові – «Благбазом») сталось щось подібне. Хоча і з деякими особливостями.
Центральний ринок, як і Кінний, з початку 2000-их був під структурами нардепа Олександра Фельдмана. Будівлі орендувалися у облспоживспілки, земля – у міста. Земельна оренда була до 1 грудня 2009 року. І шансів на продовження не мала.
Річ у тому, що з 2007 року у Фельдмана в Харкові настала скрутні часи. Конфлікт із міською владою через різні політичні погляди вилився у низку судів, де мерія намагалась повернути землю ринку у власність громади. Правда, як і в історії з «Кінним», усе вирішилось на «позасудових дебатах». Фельдман зберіг свій основний актив – Барабашово, зате без скандалів покинув інші торгівельні майданчики.
На початку 2009 року ринком ще керували люди Фельдмана, але поступово ситуація почала набирати інших рис. Спочатку з’явилися повідомлення про спроби рейдерського захвату, а потім без зайвого галасу почали з’являтися нові власники. Із популярної сьогодні групи «удачливих бізнесменів».
Перший великий шматок землі відійшов їм не на самому ринку, а впритул біля нього. 29 квітня 2009 року депутати Харківської міськради вирішили продати ТОВ «Триумф-буд» земельну ділянку загальною площею 6,77 га (пров. Пискунівський, ріг пров. Лосівського) за ціною 10,62 млн. грн. Щедрі депутати також надали підприємству пільгу: дозволили заплатити за землю протягом наступних 5 років.
Ця земля знаходилася на території колишнього заводу, де вирішили зробити гуртовий ринок сільгосппродукції і куди мали переїхали підприємці з Кінного ринку, коли там розпочалася реконструкція. На ділянці, яку викупили підприємці з «Триумф-буд», створили торгівельний майданчик з реалізації сільськогосподарської продукції.
Потім настала черга ще однієї фірми, яка потім скупить більшість земельних ділянок та будівель уже на самому Центральному ринку.
21 січня 2010 року ТОВ «Дімаріс» за результатами конкурсу взяло в оренду на 2 роки 11 місяців приміщення у провулку Піскуновському, які належали міськраді.
Паралельно з цим, бізнесменам пощастило на переговорах із керівництвом облспоживспілки, яка без всяких тендерів продала їм будівлі критого ринку, адміністрації та павільйони. Нагадаємо, що самі керівники облспоживспілки у розмові з «Нашими грішми» стверджували, що не пригадують нюансів продажу будівель на своїх ринках. Навіть те, яка була ціна.
Після закінчення оренди депутати вирішили ще раз допомогти бізнесменам. І вже не продовжувати оренду землі, а одразу її продати. Вийшло 7,9 га за 13,46 млн. грн. Бонусом покупець отримав розстрочку кінцевого розрахунку терміном на п’ять років. Сталось це 22 червня 2012-го.
Протягом декількох років ТОВ «Дімаріс» сконцентрував у себе більшість об’єктів ринку і землі. На даний час, майже вся земля під Центральним ринком та більшість будівель за даними витягу з Реєстру прав на нерухоме майно належать саме ТОВ «Дімаріс».
Наприкінці згадаємо для повної картини ще одну фірму, яка саме зараз поступово «розширяє» межі ринку маленькими фрагментами. Наприкінці 2014 року було створено понад десять ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик 1,2,3…». У цьому році ці нові підприємства продовжили скуповувати через міськраду землю на ринку. Як водиться у щасливому для бізнесменів Харкові – за пільговою схемою.
Ну, а тепер нагадаємо, «хто ці всі люди». Говоримо «нагадаємо», бо ці 10-15 прізвищ фігурують мало не у всіх цікавих справах. Просто ротуються одні на інших.
Засновниками ТОВ «Триумф-буд» є Ольга Солоп, Віталій Печура, Станіслав Двоскін, Віталій Ткаченко.
Ольга Солоп є співвласницею ТОВ «Фьорд», яке контролює «Кінний ринок». Також вона є бізнес-партнером сина мера Харкова Генадія Кернеса Даніїла Прівалова. Їхня спільна фірма ТОВ «Фірма «Діана» володіє ринком «Сумський» у центрі Харкова. А крім того, була однією з засновників ОК «ЖБК «Триумф», який володіє маєтком Добкіна у Лісопарку.
Віталій Печура разом з Солоп входить до складу засновників ТОВ «Діамант 2006», директором і співвласником якого є Анатолій Челобітчиков – партнер дружини мера Харкова Геннадія Кернеса Оксани Гайсинської по ТОВ «Рівлад, ЛТД». До цього року, частка Гайсинської була записана на самого Кернеса.
Владислав Ткаченко – ще один співвласник ТОВ «Фьорд». Крім того, він був партнером керівника міської реєстраційної служби Олега Дробота по ТОВ «Компанія «Дніпро Інвест».
Станіслав Двоскін був відомий як керівник ТОВ «Ринок сільгосппродукції «Лелека». Ця фірма мала б стати оператором ринку сільгосппродукції, які за часів Януковича будували по всій країні. Власниками цієї фірми є ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» – ще одні партнери Даніїла Прівалова по Сумському Ринку. Крім того, «Фінекс» – також є серед засновників ТОВ «ДБК «Уровень», компанії яка щорічно отримує від міської ради підрядів на десятки мільйонів.
Власниками ТОВ «Дімаріс» є той самий Владислав Ткаченко, Андрій Шаптала та Олександр Коровкін.
Андрій Шаптала є комерційним директором парку Горького. Крім того, він є засновником близько десятка «кооперативів», які безкоштовно отримували землю ід міськради.
Олександр Коровкін – це партнер Шаптали по ОК «ЖБК «Бархани» й Ольги Солоп та Даніїла Прівалова по Сумському ринку.
Засновниками ТОВ «Харківський центральний ринок торгівельний майданчик є Медведєв та Наталія Романюк.
Саме Юрія Медведєва офіційно називали директором «Центрального ринку». Він був також засновником ТОВ «Кінний ринок» . Медвєдєв був керівником низки інвестиційних фірм, які знаходилися в Харкові за однією адресою – Набережна Нетіченська,14. Засновником очолюваних ним фірм, які зараз знаходяться у стані ліквідації, виступало ТОВ «Регіональний інвестиційний центр». В свою чергу ця структура була заснована ТОВ «КУА «Фінекс-Капітал» Ігоря Когута та Лади Крімерман, які є партнерами сина Генадія Кернеса Данила Прівалова по ТОВ «Фірма «Діана».
Зараз Юрй Медведєва є кандидатом в депутати Харківської міськради від партії «Відродження», першим номером списку якої йде Генадій Кернес.
Ми так детально розписуємо прізвища цих успішних бізнесменів зовсім не від заздрості. Навіть навпаки. Ми просто хочемо показати, що це місто є справді лояльним до малого і середнього бізнесу. А саме ці люди – є яскравим уособленням системи, яка побудована у Харкові. Системи, яку збудував мер.
- Информация о материале
Фирташ возвращается. Олигархи идут в атаку
Вскоре в Украину может прибыть Дмитрий Фирташ. Эту информацию подтвердили сразу несколько источников в «Оппозиционном блоке». Возможным антуражем для возвращения будет съезд Федерации работодателей, который якобы запланирован на начало декабря.
Как известно, 30 апреля суд Вены отказал в экстрадиции Фирташа в США. В Штатах его подозревают в коррупционных действиях в Индии при получении разрешения на добычу ильменита, необходимого для производства титана.
Судья счел, что американская юстиция собрала недостаточно доказательств для выдачи олигарха из Австрии.
Процесс в Вене был очень громким. В качестве свидетелей были допрошены экс-президент Леонид Кравчук, Инна Богословская, Юрий Бойко, Сергей Левочкин и другие. Также в закрытом режиме суд заслушал показания мэра Киева Виталия Кличко.
Защита настаивала на политической ангажированности дела против Фирташа, что подтверждали свидетели. В рамках допроса на суде был озвучен целый ряд закулисных подробностей Майдана, финансирования партии УДАР и тайных договоренностей о поддержке Петра Порошенко на должность президента.
В конце октября украинская редакция DW сообщила, что прокуратура Вены подала апелляцию на отказ в экстрадиции Дмитрия Фирташа.
«Апелляция была подана почти шестью месяцами позже, ведь стороны лишь в середине октября официально получили от суда все документы. Ожидается, что вторая инстанция рассмотрит жалобу в следующем году. Фирташ не обязан ждать судебного заседания в Вене. Еще весной ему вернули его заграничный паспорт. Имея оригинал решения суда об отказе в экстрадиции в США, он может вернуться в Украину», - сообщало немецкое издание.
На вопрос INSIDER о том, что власть собирается делать в случае возвращения Фирташа в Украину, один из высоких чиновников Администрации президента ответил: «Как что делать? Задерживать в аэропорту и сажать. Это же в концепции «деолигархизации».
Альянс вокруг Яценюка
Возвращение олигарха, если его планы не изменятся, состоится на фоне развивающегося политического кризиса – нерешенного вопроса о будущем премьера Арсения Яценюка, всего Кабмина, перманентных взаимных обвинениях окружения президента и премьера в коррупции, а также войны президента с другими олигархами.
При этом нужно помнить и об уголовных расследованиях против компаний Фирташа в МВД. О текущей ситуации с этими расследованиями ничего не известно.
В конце сентября INSIDER обратился в МВД с просьбой сообщить список арестованных объектов Фирташа в рамках этих дел. Но министерство список не предоставило, сославшись на то, что арест накладывали суды.
Более того, в реестре судебных решений появилась информация о снятии ареста с химических предприятий Фирташа и 442 миллионов кубометров газа предприятий олигарха, находящихся в подземных хранилищах.
В то же время телеканал Фирташа «Интер» начал транслировать воскресные пятиминутки Яценюка, хотя еще летом олигарх в эфире того же телеканала объявлял Кабмину Яценюка «войну».
Один из высокопоставленных Кабмина на вопрос INSIDER об этих фактах уклончиво ответил, что Фирташ начал отдавать свои долги государству. Даже депутаты «Народного фронта» говорят о существующей договоренности между Фирташем и Яценюком.
На этом фоне близкий соратник другого топового олигарха – Игоря Коломойского – Геннадий Корбан в эфире «Громадського» заявил, что их политическая сила «Укроп» будет против возможной отставки Яценюка. Также Корбан уточнил, что они нашли взаимопонимание по политическим вопросам с Ринатом Ахметовым.
Ранее близкий к Порошенко бизнесмен Константин Григоришин в интервью «Украинской правде» говорил, что «у Арсения Петровича есть плотные связи с Ринатом Леонидовичем Ахметовым».
Таким образом, есть ряд косвенных доказательств, что украинские олигархи объединяются вокруг персоны Яценюка. И это может стать альянсом против президента Порошенко.
Все ждут Байдена
11 декабря истекает годовой иммунитет второго Кабмина Яценюка. Как известно, в течение года после принятия программы правительства Верховная Рада не имеет права отправить его в отставку.
Яценюк заявил о том, что готов отчитаться за год работы перед парламентом в дату истечения иммунитета.
Высокопоставленный собеседник в Кабмине около месяца назад рассказывал, что в эти же дни ближайшее окружение президента, в частности, Игорь Кононенко, может инициировать отставку правительства. «Они решили покачать ситуацию. Мы это видим на примере альтернативной налоговой реформы Южаниной и т.д.», - сказал он.
Во вторник, отвечая на вопросы журналистов, Юрий Луценко заявил, что по налоговой реформе найден компромисс между командами премьера и президента, и даже не исключил, что новая редакция Налогового кодекса будет внесена от имени президента.
«Мне все равно, будет Яценюк премьером или нет. Но мы должны признать, что страна не может жить по старым налоговым правилам», - сказал лидер фракции БПП. Как известно, налоговая реформа является одним из ключевых условий МВФ для предоставления очередного транша кредита.
Но, помимо налоговой реформы, есть вопросы и с принятием бюджета на следующий год, которого до сих пор нет в парламенте. Также пока не ясно, каким образом правительство собирается найти голоса под новый бюджет, учитывая резко критичную позицию в отношении Кабмина других членов парламентской коалиции – «Батькивщины» и «Самопомочи».
По словам представителей президентской фракции, бизнес-окружение первого лица государства, как и он сам, действительно не прочь сменить премьера. Но до сих пор не нашло ответа на вопрос, кто может занять эту должность.
«Еще неделю назад мне казалось, что президент отказался от намерения менять премьера. Но сейчас его позиция, кажется, опять изменилась», - сказал собеседник в окружении Порошенко.
Собеседники в разных фракциях коалиции сходятся на том, что окончательное решение по поводу отставки Яценюка будет приниматься после визита в Украину вице-президента США Джозефа Байдена. Точно также, как и год назад – во время коалиционных торгов.
Раскол у президента
Кроме того, это решение будет приниматься и на фоне медиа-кампаний против близкого соратника президента Игоря Кононенко и близкого соратника премьера Николая Мартыненко.
Дискредитация Мартыненко выгодна окружению президента, чтобы ослабить премьера и вынудить его фракцию быть более сговорчивой, или даже расколоть ее, если Яценюк захочет вывести «Народный фронт» из коалиции. Ведь Мартыненко, по сути, главный финансовый донор партии премьера.
Давление на Мартыненко означает давление и на существенную часть депутатов «Народного фронта». Также часть окружения президента уверена, что премьерская партия не пойдет на досрочные парламентские выборы ввиду низкого рейтинга.
Правда, во вторник Яценюк озвучил совсем другую позицию на заседании фракции, потребовав восстановить работу местных ячеек «Народного фронта». «На фракции было показательное единение и взаимная любовь со стороны Турчинова и Яценюка, которых долгое время пыталась рассорить команда президента», - рассказал INSIDER один из «фронтовиков».
В то же время обвинения в адрес Кононенко делают более шаткими позиции президента. Ведь такие обвинения подтверждают тезис о том, что в Украине происходит не «деолигархизация», а банальное перераспределение сфер влияния и финансовых потоков.
Первую пристрелку по Кононенко провел еще Валентин Наливайченко, активно пиаря якобы спецслужбистские копии документов об оффшорах Порошенко и Кононенко. Как известно, Наливайченко связывают с Дмитрием Фирташем, которому вполне может быть выгоден скандал вокруг окружения Порошенко.
Далее эстафету приняла команда Коломойского. Корбан в интервью «Новому времени» и в эфирах «1+1» и «Громадського» на всю страну заявил, что Кононенко «возглавляет коррупцию в Украине».
Также соратник группы «Приват» публично высказался о том, что автором идеи его неудавшегося ареста был именно Кононенко и осуществлял ее через «своего» сотрудника СБУ.
«В чем изменилась ситуация вокруг Кононенко за последний месяц? Что он такого сделал? Только одно – принял участие в аресте Корбана», - говорит Юрий Луценко.
На этом фоне во фракции БПП произошел скандал, когда ряд депутатов президентской силы обвинили Сергея Березенко и Игоря Кононенко в коррупции. Самым активным обвинителем выступил Виктор Чумак, один из претендентов на должность главы Нацагентства по предотвращению коррупции.
В среду в Верховной Раде была презентована новая депутатская группа «Антикоррупционная платформа», в которую вошли самые активные обвинители как Кононенко, так и Мартыненко.
При этом в новое объединение вошли как бывшие представители УДАРА, в финансировании которого в Вене признался Фирташ, так и нардепы, которых часто ассоциируют с деятельностью Константина Григоришина.
При этом Кононенко обвиняется соратниками по фракции в попытке установить контроль над государственным Одесским припортовом заводом. Который входит в сферу интересов как Фирташа, так и Коломойского.
Не так давно один из участников отечественного газового рынка рассказывал INSIDER, что ОПЗ условно разделен между вертикалью президента и вертикалью премьера. «От Порошенко вопросы по заводу курируют Андрей Адамовский и Александр Грановский, а от Яценюка – Сергей Перелома и Николай Мартыненко», - говорил собеседник.
Стоит отметить, что тот же Корбан на «Громадськом» утверждал, что от президента ОПЗ курирует Кононенко, а Грановский является «обслуживающим юридическим персоналом».
В этом контексте не исключено, что олигархи используют все эти скандалы, как повод для досрочных парламентских выборов. Учитывая, что фракция БПП фактически «посыпалась» на этой почве, аргументов за такой сценарий у Порошенко становится всё больше.
- Информация о материале
Сочувственное безразличие или синдром зрады
Пока мир борется с вирусом Эбола, Россию одолевает синдром 21-й хромосомы, Украина по полной заражается синдромом зрады, очередное обострение которого наблюдается после парижских событий. Соглашусь, теракты – это всегда плохо, какие бы предпосылки до этого они не носили. Корни далёкой первопричины уходят в кардинальные отличия западного и восточного миров в понятиях ведения священных войн и диверсионной борьбы. Как-то так сложилось исторически ещё тогда, когда Европа направляла своих рыцарей в Крестовые походы. Тогда основным двигателем всех процессов была религия, сегодня террористические организации по своим бюджетам и занимаемым территориям больше напоминают страны. Да, именно страны без права выбора, непризнанные и алогичные. А религия теперь работает ширмой, поводом и оправданием грязных дел мусульманского мира. История сама по себе циклична и спиралевидна. Крестоносцы Папы Римского канули в лету, и теперь их место в учебниках, на смену пришли террористы-смертники, занявшие тысячи часов телевизионного эфира по всему миру. Чего только стоит ИГИЛ – террористическая организация, провозгласившая себя государством. Ряд громких терактов связан с этим образованием. Знаменитая «хунта» Димки Киселёва нервно курит в стороне.
И как бы весь цивилизованный мир не старался бороться с нарастающим мировым терроризмом, в итоге получаются только красочные поминки и флешмобные соболезнования погибшим. Россия пока ведёт в рейтинге траурных затормаживаний – после крушения «Боинга» над Египтом Путин опять словно куда-то пропадал, а потом скупо объявлял траур. А где же кремлёвский пафос и бравурные речи с обещаниями «я всех победю»? В трагедии с Курском он и то был красноречивее. Стареет, может? Или зрада? Видеохостинг YouTube и поисковик Google и то быстрее сориентировались, украсив французским флажком и чёрной ленточкой свои бренды на сайтах. Теперь уже длительное время ждём пропорционального ответа западноевропейских государств с их влиятельной политикой и системностью ведения различного рода переговоров. Хотя, стоит отметить, к слову, Европа никогда не отличалась решительностью в политических действиях, к сожалению, не отличается и сейчас, только теперь это касается многих вопросов и отраслей. Перед тем как что-то сделать, англичанин или француз тысячу раз посоветуется с самим собой, а может быть ещё со старшим чернокожим братом. Одни турки, судя по последним событиям с российской «сушкой», не советуются ни с кем и преследуют собственные национальные интересы, сплошная обеспокоенность, а временами и просто безразличие. Про Украину я вообще молчу…
«А где же синдром зрады? У нас и так всё понятно», – спросите вы. А вот он: не так давно в социальных сетях все, кому не лень, меняли свои аватарки на французские флажки, выражая тем самым соболезнования нашим демократическим собратьям. Другие, ничего не предпринимая, полны негодования, кроме парижских художников и аматоров, которые обвернулись в наш флаг и лежали на тротуарах центральных проспектов, – больше следов понимания украинской трагедии переносчики синдрома зрады так и не заметили. Соглашусь в каком-то плане с ними – немного странно бы смотрелись аватарки французов в Facebook с табличками на французском «Я – Украина» или «Я – Волноваха». Что-то я не помню такого, может, потому, что этого не было? А всё в своей природе требует взаимности, и поговорок куча: «Рука руку моет», «Ты мне – я тебе», «Люби меня, как я тебя», – ой, это уже взято из подъездной лирики моей соседки. Она роковая женщина, мужчины сходят с ума и пишут вдоль всей стены напротив её дверей, прямо стена плача, как обычно говорит консьержка. Не увидав взаимности, люди с диагнозом «зрада» впадают в состояние панического аффекта: «Вы видите, как мы им сочувствуем, к посольству венки со свечками носим, а ведь могли сидеть дома, на тёплом диване, укутавшись в клетчатый плед, и попивать кофеек или глинтвейн, чего уж тут таить, зима на носу. Вывод один – нас предали». И чем только думают такие соотечественники, ожидая дивидендов от чужого горя? Или меряться количеством выраженных соболезнований и пролитых слёз на похоронах друг друга стало признаком большого ума и хорошего тона, а главное – лакмусовой бумажкой преданности?
Согласитесь со мной, теракты в Украине и ежедневная гибель наших солдат не могут находить отображения в газетных полосах европейцев каждый день. Приелось, достало или перегорели, ведь Сирия будет поактуальнее, – судить не нам, и это нормально. Мы сами забываем о своём горе, согласны прийти на помощь любому, вот только о собственных потерях не вспоминаем, а если и помним, то уже не делаем из этого трагедии. Не стоит забывать, что методы, как и сама война, изменились практически до неузнаваемости, оставив в архаике привычные кличи. Или оккупация целого полуострова с широкими бескрайними степями Донбасса и вывешиванием там триколорной тряпки для нас уже не считается войной, а так – АТО?
К сожалению, все боевые действия принято рассматривать через призму Великой отечественной войны (а как же, «дедывоевали» – любимая поговорка «ватников») – напали фашисты вероломно и погибло в мясорубках 11 млн советских солдат, потери союзников, а тем более немцев с итальянцами вообще во внимание не берутся. Исходя из этой логики, многие АТО войной не считают – соотносительно маленькие потери. А может, хватит обвинять своих друзей и соседей в недостаточной помощи для освобождения Донбасса и других захваченных территорий, равнодушии и бесчувственности к внутренним проблемам страны, бормотании «Донбасс сдали», «это зрада», ведь никакой пользы, кроме панических и упаднических настроений, таких выгодных Кремлю, данные действия не несут.
Какой же выход из этого, неужели лучше замкнуться в себе, зациклившись на ежедневных насущных проблемах? Кричать на каждому углу о зраде и непонимании со стороны тех, кому веришь и на кого надеешься добрых полтора-два года? «Вышиватники» предлагают ответить безразличному Западу таким же безразличием и сосредоточиться на своих задачах и не отвлекаться на другое, в какой бы точке мира что не происходило, а может, просто сойти с ума. Вспоминается цитата Антона Павловича Чехова, где он говорил: «Равнодушие – это паралич души, а значит – преждевременная смерть». Украинская нация со своей ментальностью а-ля «Моя хата с краю» и запоздалой консолидацией на сегодняшний момент очутилась под частичной оккупацией российского неприятеля, а украинская обидчивость в коктейле с безразличием только на руку низкорослому плешивому врагу.
Панацеей от синдрома зрады неожиданно будет пример Польши – нашего исторического противника и союзника, брата по несчастью, смотря с какой эпохи рассматривать. Так вот, объединение польского общества произошло как раз после целой серии утрат – лишившись Галичины и других территориальных формирований (нынешние Львовская, Волынская области) с сильной диаспорой украинцев и так называемых русинов, поляки словно отрезали от себя земли с перемешанным неоднородным этносом, где с трудом доминировали представители ранее Речи Посполитой. И дела пошли вверх, нация консолидировалась, обрела свой путь и следует ему уже не один десяток лет. Чем-то похожая Украина временно потеряла Крым, назад её все время тянули неоднозначные «малороссы» или «новороссы», как они сами себя называют, а братская Россиюшка пытается эту психиатрическую больницу снова присоединить к украинскому двору с правом заходить больным на нашу кухню, разбрасывать кастрюли и снова бредить «Путин, приди!». Сравнив обе ситуации соседних государств, больные синдромом на начальных стадиях, возможно, обретут выздоровление или на момент забудут о своей «болезни», ведь Украина тоже должна иметь многоходовочки, «вышиватникам» их часто не понять.
P.S. Кстати, Украина почтила память жертв Голодомора 1932-1933 годов. Вот только не нужно вопить «зрада» и что нам снова никто не сочувствует.
- Информация о материале
Кінець ери долара? Можливі сценарії
У попередніх трьох статтях було проаналізовано симптоми та причини подорожчання долара США, проблем в економіці Китаю, бурхливого розвитку американської економіки та застою у глобальній торгівлі.
У заключній частині будуть розглянуті можливі сценарії розвитку ситуації та еволюції названих проблем, а також деякі висновки.
Американський економічний пат
Враховуючи стан справ у глобальній економіці, США опинилися у дивній ситуації, яку можна назвати патовою або безвихідною в економічному плані.
По-перше, американська економіка протягом усього часу після Великої рецесії демонструвала здорове зростання і кількісно, і якісно. Зростання базувалося на економії, нетрадиційних нафті й газі, інформаційно-технологічній галузі.
Перший фактор поки зберігається, як і в більшості країн світу, бо низхідна фаза циклу довгої економічної хвилі триває. Проте цей драйвер має суттєвий побічний наслідок - зменшення зайнятості, який, якщо його не компенсують інші, часто призводить до появи кризових проявів в економіці.
Другий фактор - нафтогазова індустрія - переживає непрості часи у зв'язку з трикратним падінням цін на нафту протягом останнього року.
Обсяг видобутку нафти у Сполучених Штатах досяг максимуму у квітні 2015 року, а відтоді вже зменшився на 3,9%. Ймовірно, цей процес триватиме, тож нафтогазова галузь тепер звільнятиме, а не найматиме працівників.
Третій фактор також зберігається. Проте, з одного боку, він не настільки вагомий у структурі народного господарства США, щоб самостійно витягнути темпи і якість зростання ВВП. З іншого - він призводить до створення нових продуктів, які мають негативний вплив на зайнятість.
Наприклад, діяльність компанії Uber спричинила втрату робочих місць багатьма таксистами, а створення компанії AirBnB призвело до збитковості багатьох гравців готельної індустрії, які виходять з ринку і звільняють працівників.
Розвиток ІТ дозволяє масово економити ресурси по всьому світу. Наприклад, друковані ЗМІ переходять на електронні версії, що скорочує попит на папір, фарбу і робочі руки. Альтернативи цьому нема. Тобто не можна надіятися на те, що розвиток ІТ підтримає зростання ВВП США хоча б на мінімальному рівні.
По-друге, у Сполучені Штати внаслідок описаних процесів почали масово приходити гарячі гроші, значну частину яких у надлишку надрукували кілька років тому в рамках програм кількісного пом'якшення ФРС.
55% фінансових активів у світі контролюють американські фондові менеджери, які, очевидно, шукатимуть для грошей своїх клієнтів безпечні гавані саме у Штатах.
Проблеми найбільших економік, передусім китайської, які поки не лежать на поверхні, тільки пришвидшать цей процес. Ці гроші поступово ведуть економіку США до перегріву. Уже зараз драйверами її розвитку стають не здорові галузі, а проблемні, які завжди передвіщають наближення криз.
Окремі галузі, які виробляють споживчі товари, а також фінансові - інвестиційні фонди та нежитлова нерухомість - уже демонструють значне зростання.
Приплив гарячих грошей до Сполучених Штатів тільки додасть імпульсу кредитуванню, підвищенню номінальних зарплат, виплаті бонусів, зростанню фінансових ринків - тепер уже за принципом фінансової піраміди. Усе це врешті-решт призведе до перегріву, після якого раніше чи пізніше наступить крах.
Останній буде тим більшим, чим гіршою виявиться ситуація в інших економіках світу на той момент.
По-третє, ФРС опинилася у складній ситуації. Американський центробанк подібний до голодного і спраглого осла, який помер, бо стояв між криницею та копицею сіна і не міг вибрати, що йому робити в першу чергу - їсти чи пити.
Федеральна резервна система розвивається через дилему глобального масштабу.
З одного боку, рівень безробіття у США близький до нормального і знижується. Тобто подальше зростання ВВП та зайнятості повинно призвести до перегріву економіки через інфляцію по спіралі зарплати-ціни. Тож нібито логічно зараз охолоджувати економіку шляхом підняття відсоткових ставок.
З іншого боку, фондові ринки перебувають у тривалому висхідному тренді, який уже сам себе відтворює. Зростання відсоткових ставок призведе до пришвидшення темпів припливу гарячих грошей у США, різкого, нічим не обґрунтованого зростання фондових ринків і цін на нерухомість.
Це призведе до подальшого подорожчання долара та ще більше «висушить» економіки інших країн світу, поглибивши в них макроекономічні проблеми.
Дилема надзвичайно складна. Але оскільки з проведенням QE3 ФРС зробила себе центральним банком глобальної економіки, то, очевидно, вона повинна продовжувати цю лінію, відмовившись від підвищення облікової ставки, але певною мірою принісши в жертву стабільність американської економіки й підготувавшись до того, що інфляція може вийти з-під контролю, але врятує світ.
По-четверте, американська економіка перебуває в унікальних умовах, які можна назвати тепличними через кілька обставин, які діють одночасно.
Перша - реальна зарплата не зростала протягом останніх п'яти років. Це призвело до рекордних величин корпоративних прибутків, які є одним з факторів захмарного зростання американського фондового ринку.
Як тільки безробіття перетне нормальний рівень, то реальна зарплата почне зростати, скорочуючи корпоративні прибутки та підриваючи основу під фондовим ринком, крах якого може мати масштабні наслідки, як у 2008-2009 роках.
Друга - облікова ставка перебуває на мінімумах від періоду розпалу Великої рецесії, що призвело до тривалого та суттєвого зниження відсоткових ставок за кредитами. Нижчою вона бути не може, тож додаткового позитивного впливу для позичальників не матиме.
Якщо ж облікову ставку підвищать, то в умовах зростання множини відсоткових ставок і великої закредитованості економіки - обсяг кредитів приватному сектору зараз на 20% більший, ніж у максимумі перед кризою 2008-2009 років, - витрати реального сектора на обслуговування боргу помітно збільшаться. Це може стати причиною банкрутств окремих компаній і скорочення ділової активності.
Третя - ціни на нафту дуже низькі, що в цілому позитивно для економіки країни нетто-імпортера енергоносіїв. Однак при низьких цінах нові родовища закриваються чи консервуються по всьому світу, і Америка не виняток.
У якийсь момент це призведе до дефіциту енергоносіїв на ринку. Тоді ціни на них можуть стрибнути вгору, що вдарить по діловій активності у США. Навіть якщо це відбудеться через два-три роки, то, швидше за все, збіжиться з іншими кризовими проявами в економіці та підсилить їх.
Отже, тепличні умови, в яких функціонує американська економіка, раніше чи пізніше зникнуть, що призведе до підриву фундаменту фінансових ринків. Єдиний фактор, який створює певний простір для маневру, - фіскальна політика.
У 2015 фінансовому році бюджетний дефіцит у США був здоровим і становив 2,5% від ВВП. У випадку погіршення економічної кон'юнктури Сполучені Штати можуть повернутися до політики фіскального стимулювання, яку здійснювали для боротьби з Великою рецесією.
Однак у ситуації, коли держборг становить 103% від ВВП і його третина перебуває за кордоном, виникає питання, наскільки широкий простір для маневру має Америка в контексті податково-бюджетної політики і як довго вона зможе фіскально стимулювати економіку без негативної реакції інвесторів та побічних наслідків для дохідності державних облігацій та курсу долара.
Якби дія негативних факторів почалася після того, як економіка перегріється під впливом гарячих грошей, то масштаби рецесії у США важко було б уявити.
Головне, що тоді американську економіку не можна було б порятувати пом'якшенням монетарної політики ФРС, бо опускати ставки далі нема куди, а черговий раунд кількісного пом'якшення в умовах надлишку ліквідності в народному господарстві США призвів би до величезної інфляції та різкого знецінення долара через відплив капіталу, який би бажав цього уникнути.
Чим може зарадити ФРС? Американський центробанк повинен почати відкачувати гроші із США. Для цього він мусить якимось дивом скомбінувати м'яку грошово-кредитну політику для світу та жорстку - для економіки США.
У чистому вигляді це завдання неможливе. Варіантом політики могло би стати наступне. ФРС повинна усунути фактор припливу гарячих грошей - впевнений висхідний тренд на фондових ринках - та розвернути потік капіталу з входу на вихід. Грубо кажучи, завалити американські ринки.
Для центробанку США, який вважає високий рівень фондових індексів ключовим фактором високого споживання, це навіть важко уявити.
Однак якби ФРС почала масово продавати облігації, які вона тримає у своєму портфелі активів, а це близько 4,5 трлн дол, то зробила би перспективи припливу грошей з усього світу в США не такими яскравими для інвесторів.
При цьому облікову ставку піднімати не можна, інакше фінанси боржників посиплються, і економіка перейде в рецесію при подальшому зростанні фондового ринку. Якби при цьому США знайшли технічну можливість кредитувати інші економіки світу, то ситуація могла би вирівнятися і в межах реального сектора.
У будь-якому разі ФРС повинна ментально готуватися до можливих наслідків кризи глобалізації. Інакше в певний момент обвал економіки, фондового ринку та національної грошової одиниці США може стати неминучим і незворотним.
Дисфункція світової валюти
Зараз долар де-факто виконує функції світової валюти й донедавна добре з ними справлявся. За даними Банку міжнародних розрахунків - BIS, у 2011 році з усіх угод на форексі - міжнародному валютному ринку - у 84,9% однією з пари валют угоди був долар. Тобто «зелений» служить ключовим засобом обміну.
Крім того, він поки добре справляється з функцією засобу накопичення. У доларах тримають свої заощадження громадяни, фірми, комерційні та центральні банки.
Частка долара у запасах валюти й квазівалюти провідних країн поза їх межами за десять років, з кінця 2004 року до середини 2015 року, виросла з 48% до 56%. Це відбулося внаслідок того, що США переборщили з кількісним пом'якшенням, а світ був готовий їх прийняти завдяки розвиткові глобальної торгівлі.
Однак в результаті такої операції запаси американських доларів та казначейських облігацій за кордоном виросли більш ніж у 3,2 разу і тепер становлять вагому суму у пропорції до розмірів економіки та фінансового сектора Сполучених Штатів.
Це означає, що повернення до Америки хоча б частини цієї суми може призвести до перегріву її економіки. Підстави для такого повернення доволі переконливі.
Імовірно, що приплив гарячої ліквідності до Сполучених Штатів триватиме доти, доки реальне та фінансове зростання у США кількісно та якісно переважатиме показники інших економік світу. Тобто поки між економіками Америки та решти розвинутого світу існуватиме «різниця потенціалів», такий собі диференціал.
Зважаючи на теперішню фазу довгого економічного циклу, «різниця потенціалів» зникне, скоріше, в результаті перегрівання й переходу в рецесію економіки США, ніж появи нормальних темпів і якості зростання в більшості країн світу.
Коли диференціалу не стане, то виникне глобальна необхідність переосмислити роль долара у світі, адже до того часу його вартість, вірогідно, пройде чималий шлях угору, а потім вниз. Чи покаже таке переосмислення, що долар надалі справляється із своєю роллю світової валюти? Сумнівно. І ось чому.
1. Міра вартості.
Уже зараз виконання «зеленим» функції міри вартості у масштабах глобальної економіки не є задовільним. Середньозважений індекс цін сировинних товарів за рік зменшився на третину. При цьому індекс долара виріс на 25%. Тобто подешевшання сировини було майже пропорційним поцінуванню долара.
Це означає, що зменшення цін на сировинні товари спричинили, на перший погляд, не фундаментальні економічні чинники, а номінальні, монетарні.
Це не породжувало б жодних труднощів, якби інвестиційні проекти, які стосуються роботи на глобальному ринку і міжнародної торгівлі, не розраховувалися у твердій валюті - переважно доларі. І якби номінальне падіння цін на сировину не перекреслило плани капіталовкладень у світі на трильйони доларів.
Водночас у підприємств, які уже працюють, почали виникати масштабні фінансові проблеми, фактично нездоланні в нинішніх умовах.
Інший аспект - регулярна міжнародна торгівля. Наприклад, Україна торгує з Туреччиною в доларах. Вартість «зеленого» виросла, гривні та ліри - впала. Проте ціни зовнішньоекономічних угод закріплені в доларі.
Якщо Україна імпортує одяг турецького виробництва, то в якийсь момент встановлені в доларах ціни стають занадто високими для українців, купівельна спроможність яких знизилася. Наслідок - український імпорт, а з ним і обсяг виробництва турецької легкої промисловості, - падають.
Міжнародна торгівля зазнає шкоди, хоча співвідношення між двома економіками, які визначають обсяги взаємної торгівлі між ними, можуть залишитися майже незмінними. Теоретично турецькі виробники можуть знизити ціни, виражені в «зелених», але вони не повинні робити це постійно.
Різкі зміни курсу національної валюти США помітно дезорієнтують контрагентів зовнішньоекономічної діяльності та врешті-решт призводять до руйнування налагоджених торговельних контактів і скорочення міжнародної торгівлі.
Отже, флуктуації долара призводять до величезних втрат у світовому масштабі, бо через них стає дедалі важче планувати діяльність на глобальному ринку та уникати збитків, ведучи міжнародну торгівлю. Річ не стільки у втратах грошей, бо коли одні втрачають - інші здобувають. Проблема набагато глибша.
Вона полягає у втратах обсягів ділової активності, кількості підприємств, темпів розвитку і часу, який іде на боротьбу з наслідками флуктуацій долара.
У якийсь момент, якщо коливання «зеленого» триватимуть і матимуть суттєву амплітуду, деякі країни можуть усвідомити, що прив'язка до американської валюти не вигідна їхній торгівлі ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринках.
Міра вартості - базова функція грошей, яку долар донедавна виконував і всередині багатьох країн, які розвиваються. Наприклад, в Україні житло та авто зазвичай оцінюють у доларах, значно рідше - у євро. Зростання вартості долара підриває надійність виконання ним цієї функції.
2. Засіб обміну.
Звичайно, позиції долара сильні як засобу обміну не лише у традиційних зовнішньоторговельних операціях, а і в обслуговуванні світових тіньових оборотів та значної частини внутрішнього неформального сектора економіки багатьох країн.
Однак ситуація змінюється передусім під впливом Китаю. Піднебесна проводить активну політику нав'язування своїм зовнішньоекономічним партнерам розрахунків у юані, зокрема через використання валютних свопів між центробанками.
Цей процес триватиме. Оскільки КНР торгує з усім світом, то невдовзі більшість центральних банків світу матиме у своїх золотовалютних резервах помітні запаси юаня. Відповідно, місця для доларів у ЗВР багатьох країн стане менше.
Особливо якщо Китай запропонує своїм торговельним партнерам вигідні умови для вкладень у юані й уникне значних флуктуацій своєї грошової одиниці.
Понад місяць тому з'явилося повідомлення, що Китай запустив свою систему міжнародних платежів CIPS, провівши у ній перший закордонний грошовий переказ у юанях. На цю інформацію не звернули достатньої уваги, а даремно.
Китайське нововведення створює пряму конкуренцію системі SWIFT, через яку щодня проходить понад мільйон трансакцій на суму понад 6 трлн дол. Валютою, яка домінує у SWIFT, є долар. Грошовою одиницею, яка домінуватиме у CIPS, безсумнівно, буде юань женьміньбі.
Запуск Китаєм CIPS має ще одне геостратегічне значення. Коли кілька років тому в рамках санкцій, накладених на Іран, країну відключили від SWIFT, негативні наслідки для іранської економіки були дуже масштабними. Це був економічний удар нижче пояса, але країна не могла нічого зробити, бо не мала альтернативи.
Коли 2014 року заговорили про можливе відключення від SWIFT Росії, так само в рамках санкцій, то Кремль почав розробляти свою систему електронних платежів.
Із введенням Піднебесною CIPS в експлуатацію китайці зможуть запропонувати альтернативу кожній країні, яка не захоче приймати розуміння міжнародного порядку, яке існує в американців. Це може мати епохальні наслідки, адже поділить світ принаймні на два табори, між якими будуть мінімальні контакти.
Звичайно, наразі не слід переоцінювати загрози, яку Китай створює доларові. Крім торгівлі, зовнішньоекономічна діяльність складається з інвестиційних і фінансових угод. Тут домінування Штатів є безсумнівним, адже 55% фінансових активів світу перебувають в управлінні американських менеджерів.
Активи американських фірм та сімей також становлять непропорційно високу частину глобальних запасів багатства. Америка - це також один з найпотужніших фінансових центрів, що має два наслідки.
З одного боку, більшість міжнародних інвестиційних та фінансових угод у світі прив'язана до долара. Китай на цьому полі дрібний гравець. Він не має настільки великої фінансової потуги, органічно пов'язаної з реальним сектором національної економіки, не управляє активами країн світу і не є провідним інвестором.
З іншого боку, при такому співвідношенні фінансових сил США мають достатньо ресурсів, щоб обвалити юань, підірвавши до нього довіру торговельних партнерів Піднебесної. Однак це загрожує конфліктом. Можливо, навіть військовим.
Чи залишиться фінансове домінування США настільки значним через кілька років, після того, як описані процеси збалансуються? Сумнівно. От тоді потреба глобального переосмислення ролі долара може виявитися більш очевидною.
3. Засіб накопичення.
Цю функцію у глобальному масштабі долар виконує також справно. Це відомо й українцям, більшість яких хоча б раз у житті тримали «під матрацом» «зелені».
Доларові валюта та квазівалюта становлять 56% усіх подібних активів, які знаходяться в руках контрагентів поза країнами-емітентами. Тобто у світі валютні заощадження на 56% складаються з долара.
Золотовалютні резерви центральних банків також складаються переважно з долара. За даними МВФ, у 2015 році частка активів, деномінованих у «зеленому», в ЗВР центробанків 146 країн світу становила майже 64%. Це показник глобальної довіри як до економіки, так і до національної валюти Сполучених Штатів.
Якщо описані ризики реалізуються, то США можуть зіткнутися з кризою, яка підірве цю довіру. Особливо якщо проблеми, які, можливо, з'являться в економіці США, спробують розв'язувати за допомогою нових раундів кількісного пом'якшення.
Річ не тільки у цьому. Перевага заощаджень у доларах спричинила масштабні проблеми. Банки масово приймали депозити у «зеленому», а після його подорожчання пожинають дефіцит ліквідності і перспективу неплатоспроможності.
Якщо поставитися до цього з гумором, то можна сказати: «Маєш доларовий депозит - чекай банкрутства банку.» Ті, хто позичали комусь у валюті, розчаровуються у доларі, бо не можуть отримати свої гроші назад.
Ті, хто брали позики у валюті, розчаровуються, бо не мають належного грошового потоку для повернення боргу. Взаємини між кредиторами і боржниками в усьому світі проходять випробування через подорожчання долара. У такому випадку виграш одних і програш інших - це гра з від'ємною, а не нульовою сумою.
Висновки
Глобалізація і міжнародна торгівля досягли насичення і входять у фазу кризи, перші ознаки якої з'явилися ще у 2011 році, задовго до того, коли економічні показники Китаю спровокували паніку на глобальних фінансових ринках.
Подорожчання долара, яке має в основному внутрішньоамериканські причини, абсолютні та відносні, порівняно з іншими економіками, почалося невчасно, поглиблюючи кризу міжнародної торгівлі з усіма наслідками для окремих країн. Воно триматиме ще кілька кварталів, і його негативний вплив наростатиме.
Якщо у якийсь момент долар почне знецінюватися настільки стрімко, наскільки зростав, це поставить під загрозу довіру до нього. Він абсолютно очевидно для всіх перестане належним чином виконувати свої функції світової валюти.
Можливо, світові вистачить ще однієї великої кризи з корінням у США, щоб відмовитися від долара як єдиної світової валюти або переглянути його позиції.
У будь-якому разі світові доведеться усвідомити, що виконання доларом функцій світової валюти в багатьох аспектах є витратним для глобальної економіки. Це усвідомлення відбуватиметься непросто. Можливо, не обійдеться без масштабних і трагічних кризових подій, яких в іншому випадку можна було б уникнути.
На певному етапі людство зрозуміє, що світ потребує нової, більш досконалої валютно-фінансової системи і, можливо, кардинально іншої світової валюти. Нині це може здаватися неймовірним, але певні паралелі з реальністю легко провести.
Велика рецесія 2008-2009 років завдала нищівного удару по банках, з наслідками якого, зокрема з паралічем національних банківських секторів, борються й досі.
Саме це спричинило глобальний бум «фінтехів», створених технологічних інструментів перетворення заощаджень в інвестиції. Останні згодом можуть еволюційно витіснити традиційні банки з ринку. Те саме стосується валют.
Створення біткоіна, основи одного із сценаріїв появи нової глобальної валютної системи, уже наробило шуму. Як тільки криза теперішньої світової валюти стане очевидною для всіх, винахідники створять нову грошову одиницю світу. На той момент вони матимуть для цього непогану інформаційно-технологічну базу.
Звичайно, США володіють масштабними ресурсами, використовуючи які, можуть ще довго забезпечувати доларові статус світової валюти за допомогою примусу. Однак якби долар обвалився, ніщо б не змогло відновити до нього довіру у світі. І до валютно-фінансової системи, яка за ним стоїть, також.
Втім, «зелений» уже пережив неймовірну кількість апокаліптичних прогнозів щодо свого існування, як і їх авторів. Таке можливе і цього разу.
- Информация о материале
Валютный курс: ползем, плывем, летим?
Гривня в очередной раз пытается поплыть. Ее официальный курс пробивает 24 грн/долл., откатывается и снова приближается к этому рубежу. Нацбанк пытается его удержать — продает валюту и ужесточает запреты на валютном рынке. Но у бизнеса, похоже, иной взгляд: за последние две недели банки купили у него около 100 млн долл., однако сами охотно продают валюту лишь при курсе, близком к 24,0. Это перетягивание каната выглядело бы логично, если бы не риторика самого НБУ.
В ней же по любому поводу и без слышится один и тот же рефрен: гривня пребывает в свободном плавании, это плавание «снимает» макроэкономические дисбалансы, свободный курс — залог контроля над инфляцией, с которой иначе никак не справиться. Это — единственно верный способ поддержать отечественное производство, и потому у Нацбанка нет и не должно быть никаких планов и задач относительно курса гривни. Ни в ближайшей, ни в отдаленной перспективе.
Такой речитатив никак не вяжется с реальной жизнью, в которой НБУ пытается обуздать этот самый курс, продает для этого из резервов валюту и жестко ограничивает доступ не только к ней, но и к гривне.
Конечно, все это могло быть вынужденной игрой слов «по правилам МВФ», если бы наш ключевой кредитор не озвучивал своих цифр. По ним же он предоставляет поддержку Украине, полагая, что доллар к концу 2020 г. не превысит 25,5 грн. Согласно этим расчетам и наличным котировкам (24–25 грн/долл.) гривне уже впору наплаваться. А международному консилиуму — прописать ей полный покой на... ближайшие пять лет.
Насколько это соответствует публичным заявлениям НБУ, сказать сложно (если вообще возможно). Чего не скажешь о Минфине, который говорит о верстке бюджета-2016 на базе среднегодового курса 24,1 грн/долл., что полностью отвечает упомянутым расчетам фонда. В таких условиях МВФ рекомендует Нацбанку не спешить с валютными послаблениями, которые тот анонсирует с не меньшей частотой, чем свободное плавание гривни.
Подобный диссонанс не может не удивлять. Не только в части затянувшихся финансовых раздумий фонда. Но также единства украинских институтов, их взгляда на суть валютно-курсовой политики и той среды, в которой она протекает.
«Проще пареной репы»
Букет курсовых проблем так ярок и впечатляющ, что выделить его основу действительно непросто. Сегодня ее предпочитают объяснять войной, разрушением промышленного Востока, хозяйственными потерями и финансовыми рисками. Указанные реалии столь очевидны и трагичны, что мало кто помышляет дискутировать на эту тему.
Между тем текущие проблемы гривни обнажились еще в прошлом феврале, задолго до аннексии Крыма и оккупации Донбасса. Так что военные события лишь усугубили ее падение. Более того, имей она базу и репутацию злотого, кроны или шекеля (не говоря уже о долларе, фунте или франке), и идея крымского референдума оказалась бы не менее безумной, чем его проведение в швейцарском кантоне Во, Цюрих или Берн.
В связи с этим можно лишь удивляться тому, как меняются подходы, если речь идет не о собственной валюте, а о ее иностранных визави. Первый случай, обычно, обременен тысячью деталей и миллионами нюансов, превращающих гривню в уникальное явление, не имеющее мировых аналогов. Во втором же все выглядит гораздо яснее.
Так, история российского рубля представляется «проще пареной репы», поскольку хорошо известно, что от нефти и газа зависит не только его курс, но и благополучие всей России.
Даже россияне уже открыто называют ее сырьевым придатком, зная, что при росте мировых цен на энергоносители их экономика буквально вспухает от притока иностранной валюты. Благодаря этому, увеличиваются международные резервы, рубль твердеет, оживляются импорт и внутренняя торговля, наливается доходами бюджет, растет социальная поддержка населения и его гордость за свою страну, людей переполняет радость от достатка, доступности бытовых товаров, импортной электроники, авто и зарубежного отдыха.
Пленка отматывается в обратном направлении, когда экспортные цены на нефть и газ падают. Причем, чем дольше и глубже это падение, тем жиже валютные поступления, резервы и слабее рубль. Сдувается торговля, хозяйственная активность, бюджетные возможности и национальный восторг. На первый план выходит борьба с инфляцией. Лозунгом дня становится экономия. Ее объявляют ключом к снижению дефицитов, цен и личному выживанию.
Так было в 1998–1999 и 2008–2009 гг., так есть сегодня. Во всех трех случаях цены на нефть и природный газ падали в 2–3 раза. Вслед за ними такими же примерно темпами девальвировал и рубль к доллару.
Между этими же эпизодами наблюдались периоды «человеческой жизни». Их секрет до банальности прост — рекордные скачки цен на нефть в 2004–2008 гг. (вплоть до 130–150 долл. за баррель в июле 2008 г.) и их же посткризисное восстановление в 2011–2013 гг. — свыше 100 долл.
Какое это имеет отношение к отечественным реалиям? Да самое прямое. Ведь, заменив слова «российские нефть и газ» на «украинские сталь и пшеница», получим историю гривни и всей отечественной экономики. Отличия лишь в наборе сырья, амплитуде отдельных цен и сопутствующих деталях. Но и те, увы, не в нашу пользу, иначе бы Крым не променял украинскую валюту на российскую.
По сути же — никакой разницы. Аналогичный валютный, экономический и финансовый кризис в 1998–1999, 2008–2009 и 2014–2015 гг., те же периоды межкризисного восстановления, та же логика роста/падения международных резервов и курсовой силы/слабости национальной валюты, такая же зависимость от внешних цен на сырье и спроса его основных потребителей — США, ЕС, Китая, Японии.
В связи с этим уместно заметить, что текущее падение цен на украинское сырье длится уже четыре года, его темпы сравнялись с глубиной 1999 г., а уровень цен — с их низшей точкой, достигнутой летом 2009-го. Еще одна ложка дегтя — отсутствие симптомов глобального и сырьевого оживления. Так, Европа, в отличие от Штатов, находится в перманентом долговом кризисе, экономика Китая тормозит, а Япония вошла в очередную рецессию. Как и Россия, на которую, как ни крути, все еще приходится до 12% нашего товарного экспорта.
Извечная надежда Украины на внешние частные кредиты и инвестиции? Но кто решится финансировать страну с падающей в цене продукцией, долговыми проблемами, сомнительной международной репутацией и элитой, которая сама выводит собственные сбережения и капитал за рубеж?
Свободное падение? Пробовать лично!
Устойчивость курса в таких условиях — вопрос времени, административных запретов и наличия резервов. Падение гривни поэтому неудивительно. Удивительны заявления, что это должно быть свободное падение. Или, более привычно, — «свободное плавание».
То, что оно помогает ограничить импорт, абсолютно верно. Как и то, что позволит сделать вздох отечественным предприятиям. Но, увы, не всем и не полной грудью.
Ведь такое плавание — новое ярмо для должников по валютным кредитам. А этих кредитов сегодня больше, чем гривневых. Такие же вериги лягут и на государство, чей внешний долг превысил 40% ВВП. Это толчок к очередным налогам и бюджетным сокращениям. Они же в момент кризиса нежелательны ни для бизнеса, ни для населения. Тем более что те уже не просто ропщут.
Могут выиграть валютные вкладчики? Да, но, опять-таки, не все, так как бремя их депозитов выдержит далеко не каждый банк. Хотя бы потому, что разница между всеми валютными кредитами и депозитами в Украине устойчиво близка к
10 млрд долл. И чем латать эту дыру в момент общего валютного и хозяйственного спада, никто толком не знает. Как и то, сколько еще банков эта дыра способна поглотить.
Стоит учесть и подорожание национально значимого импорта. А он, помимо энергоносителей, включает еще многочисленные вакцины и инъекции для новорожденных, больных гемофилией, сахарным диабетом, гепатитом, туберкулезом, раненых бойцов и т.д.
Благодаря ноябрьским скачкам доллара, годовая доходность игры на них измерялась сотнями процентов. Какой банк захочет кредитовать в таких условиях производство, тем более когда оно падает?
На этом фоне вопрос инфляции, к которой обычно и сводят всю тему свободного плавания, оказывается хотя и важным, но лишь эпизодом общей курсовой головоломки. Решать ее, полагая, что Украина и ее сырьевая гривня ничем не отличаются от индустриальных стран с их твердыми валютами, не более разумно, чем прыгать с самолета, не проверив наличие парашюта.
Хочешь быть счастливым, будь им
Что делают, когда течет крыша? Ее ремонтируют. Если же дом многоквартирный, собирают деньги и все равно ремонтируют.
Но многие с этим не согласятся, сказав, что у жильцов, скорее всего, нет достаточных навыков, часть собранных ими средств прилипнет к рукам домкома, а другая окажется у кума/зятя/свата его руководителя. Тоже не безвозмездно.
Поэтому-де жильцам не ремонтом заниматься надо, а «созданием климата» для него: приватизировать землю под домом, распаевать ее и выставить все на продажу. А потом — ждать. Пока кому-нибудь (желательно, со стороны) не приглянется земля или прохудившийся дом. Вот он и решит: чинить его или снести и рапсом все засеять. А если люди останутся без жилья с никудышным выторгом, то сами виноваты: «создали плохой климат». Главное же — опыт, знания и инвестиции нового владельца. Или, по крайней мере, наличие у него кредита — для покупки дома, который продолжает течь.
Украина почти четверть века занята созданием подобного «климата». Уже трети ВВП лишилась, 70% былых инвестиций и 13% населения. Люди ее стали покидать прямо с территорией, на которой живут. А она все ждет, пока неведомо кто не превратит ее в чудо экономики и технологий, вытащив из сырьевой трясины.
Судьба собственных признанных разработок («Южмаш», «Мотор-Сич», «Хартрон», «Турбоатом», «Арсенал», авиа- и судостроение) ее, похоже, не занимает. Как, кажется, и сотрудничество с промышленными звездами первой величины из рейтингов Forbes. Зато точно интересует никому не известный бизнес из Панамы, Кипра и Каймановых Островов. Многострадальный «климат» словно под них и создан, чего не скажешь о крупнейших европейских компаниях. Хотя интегрироваться хотим вроде бы с ними. Да и кредиты регулярно просим у ЕС, а не у Белиза с Науру, проявляя при этом полное безразличие к собственным интересам объединенной Европы. А вот о чем не забываем, так это о банковских счетах и добротной недвижимости на ее территории. Считается, что их наличие — лучший признак комфортного «климата», а не страховка от полного обрушения крыши.
Было бы желание
Чтобы избавиться от привязки к сырью и неумолимых падений гривни, Украине придется осваивать промышленные технологии. И тогда параллельно с уцелевшим производством и уже знакомыми технопарками надо будет предметно озаботиться патентами, лицензиями, «бизнес-ангелами», стартапами, инвестиционными фондами, венчурным капиталом. Теорий здесь выдумывать не надо — нужно просто запастись терпением и заняться освоением накопленного в мире опыта.
Тут-то и выяснится, что ценность валюты определяется не столько ее курсом, сколько доступом к передовым технологиям. По мере роста спроса на них возникнут и новые потребности в валюте. Станет ясно, что для Украины ее полная свобода вывода не более продуктивна, чем бесконтрольный въезд трудовых мигрантов — для ЕС. Речь придется вести не о массовой валютной либерализации, а о ее принципах, этапности и критериях.
Здесь также окажется полезным зарубежный опыт. Так, после войны Австрии удавалось избегать финансовых потрясений более 60 лет. МВФ специально исследовал этот феномен во время мирового кризиса 1997–1998 гг. Оказалось, что он был немало обязан неспешности либерализации движения капитала. Австрийские экономисты полагали, что она должна создавать преимущества для его притока. Поэтому преференции предоставлялись привлечению валюты, а не ее оттоку. Ограничения, в первую очередь, снимались на прямые иностранные инвестиции, затем на длинные кредиты и лишь потом — на короткие. Либерализации валютных операций населения предшествовали послабления на их проведение банками и небанковскими учреждениями.
Примечательно, что эти строгие принципы госрегулирования были реализованы на родине Австрийской школы экономики, известной своими либеральными взглядами.
С тех пор стало известно, что серьезных рисков не лишен и приток прямых инвестиций. Так, в эпицентре последней эпопеи с валютными кредитами оказались банки с западноевропейским капиталом. Причем «отметились» они во время кризиса 2008–2009 гг. не только в Украине, но и в целом ряде постсоциалистических стран. Проблем тогда было бы меньше, проводи местные регуляторы более внимательный контроль даже за такими, казалось бы, первоклассными инвесторами. Его же следовало увязать с продвижением не потребительских кредитов, а промышленных технологий. Но у нас такие планы по-прежнему не просматриваются.
Какие могут быть критерии валютной либерализации? Обычно говорят о платежном балансе. Но этого недостаточно: в Украине он сильно подвержен колебаниям внешних цен на сырье. Поэтому циклично возникают ситуации, когда вводятся и даже ужесточаются ранее снятые ограничения. Это, безусловно, нервирует бизнес, мешая его работе.
Для нас такая хаотичность весьма типична — она наблюдается и сегодня. Чтобы избежать ее, стоит учитывать уровень и динамику суверенных рейтингов страны. Во-первых, они весьма инерционны в сторону повышения — это может уберечь от поспешного снятия ограничений. Но оно еще менее уместно при снижении рейтингов. Особенно в таких странах, как Украина, которая никогда не обладала их «инвестиционным» уровнем, постоянно находясь в зоне «спекулятивных» рисков.
На этом фоне обещания НБУ либерализовать валютный рынок вызывают больше вопросов, чем доверия. Тем более что их можно услышать даже при падении отечественного рейтинга до преддефолтного уровня.
Возможны ли иные подходы? Да. Многие постсоциалистические страны давно отказались от валютного регулирования. Однако это было условие их вступления в ЕС или реального вхождения в его орбиту. Украине такие условия пока никто не выдвигает. И неизвестно, когда они вообще будут.
Учитывая нашу сырьевую экономику, давно пора формировать валютный спецфонд за счет роста цен на сырье. Ведь это — «манна» мировой конъюнктуры, оседающая у экспортеров. Во многих же странах она попадает в специальные национальные фонды. В Норвегии это Государственный пенсионный фонд (882 млрд долл.), Казахстане — Национальный фонд будущих поколений (68,8 млрд долл.), России — Резервный фонд (65,7 млрд долл.) и Фонд национального благосостояния (73,5 млрд долл.). Функционируют они параллельно с международными резервами, предоставляя госфинансам и национальной валюте дополнительный запас прочности. Неудивительно, что из сырьевых рецессий гривня выходит более потрепанной, чем российский рубль или казахское тенге: если ее падение к доллару в 2008–2009 гг. доходило до 75%, то у рубля — примерно до 56%, а тенге — 25%. (Хотя в 2014–2015 гг. указанные тенденции сохранились, прямую сопоставимость они, понятно, утратили.)
Что касается валютного режима, то сегодня говорить о свободном плавании (падении) столь же неуместно, как и о жесткой фиксации. Поэтому выбирать не приходится. Речь давно уже идет не о желаемом, а доступном — управляемом курсе гривни.
Можно лишь удивляться, почему этот очевидный факт требует каких-то аргументов. Ведь полтора последних года — это бесконечные переговоры с МВФ и другими кредиторами о возможности получить очередной миллиард долларов и не платить другой. Цель их одна — удержать курс, с которым иначе может свободно уплыть не только еще одна часть экономики, но и страны.
В обозримом будущем у Нацбанка альтернатив нет: он должен будет жестко контролировать колебания курса, покупать при малейшей возможности валюту, продавать ее для упреждения «свободных падений» гривни, ограничивая попутно ее эмиссию и оборот.
Конечно, этот контроль не мешало бы предварить ревизией валютных и других запретов — для их максимального упрощения в пользу первоклассных иностранных инвесторов. Но, похоже, фильтров между ними и многочисленными ООО с паспортом Маврикия никто не ищет.
Функция невыполнима
Как долго будет лихорадить валютный рынок и сдуваться гривня? Пока не закончится сырьевая рецессия.
Но это от Украины, увы, не зависит. Безусловно, продажа Нацбанком валюты из международных резервов (13 млрд долл.) тормозит падение курса. Проблема, однако, в том, что программа МВФ предполагает их рост, а не снижение. Поэтому возможности НБУ не так уж и велики, фонду ведь тоже надо демонстрировать какие-то успехи своей поддержки Украины, чтобы выделить ей очередную порцию кредита.
В силу этого дальнейшее скольжение курса неизбежно. Остановит его, в конечном счете, оживление мировой экономики и рост цен на сырье. Благодаря этому украинское производство войдет в фазу долгожданного подъема, а гривня — курсовой устойчивости. Но будущая их длительность непредсказуема, как и продолжительность сырьевой рецессии сегодня.
Наименее приятная часть этой истории — последующее торможение глобальной экономики. Учитывая его цикличность, нынешние первоклассники смогут его наблюдать, будучи еще школьниками (возможно, даже не один раз). Как только цены на сырье устремятся вниз, в Украине снова станет актуальной гипотеза «свободного падения (плавания)» гривни. И тогда о курсе 25,0 грн/долл. будут вспоминать с такой же ностальгией, как сейчас о 8,0 грн/долл. Не исключено, что в памяти всплывут и 5,05.
Причина — сырьевой уклад отечественной экономики. Причем он лежит в основе не только курсовой нестабильности гривни, но также невозможности выполнения Национальным банком его основной конституционной функции — «обеспечение стабильности денежной единицы Украины» (статья 99 Конституции Украины).
Но об этом, похоже, предпочитают не только не говорить, но даже не думать.
- Информация о материале
Будівельники метро розпиляли півмільйона на закупівлі кабелів та проводів
КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» акцептувало пропозицію ТОВ «Торговий дім «Південкабель» щодо придбання кабелів та проводів вартістю 0,49 млн. грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель».
Заплановано до кінця поточного року закупити 3214 м вогнестійкого кабелю з мідними жилами, 814 м вогнестійкого кабелю з алюмінієвими жилами й 36 м вогнестійкого проводу.
ТОВ «Торговий дім «Південкабель» засновано в жовтні 2013 року Владиславом Мітрохіним. До того він очолював ТОВ «Торгівельна компанія «Південкабель», яка була заснована в 2003 році і діяльність якої нині припинена. Це підприємство було вказане як головний партнер ПАТ «Завод «Південкабель» у Харкові.
Директором ТОВ «Торговий дім «Південкабель» є Сергій Гужва. Два місяці тому підприємство було зареєстроване по вулиці Автогенній, 7, за тією ж адресою, що й виробничі потужності ПАТ «Завод «Південкабель». Зараз підприємство зареєстроване по вул. Кірова, 11.
Єдиним конкурентом переможця на тендері було ТОВ «Елтіз», яке також розташоване на вул. Автогенній,7.
ТОВ «Елтіз» заснували ПАТ «Завод «Південкабель», ТОВ «Південкабельінвест-плюс», Тетяна Близнюк, Валерія Грищенко, Марк Грищенко, Ангеліна Калениченко.
Основними акціонерами ПАТ «Завод «Південкабель» є ТОВ «Південкабельінвест-плюс» (15,8% акцій), ТОВ «Південкабельінвест» (14,1%), ТОВ «Південкабельпрокат» (14,1%) та кіпрській компанії C.I.H.- Cable Industrial (13,05%).
Власником більшої частини статутного капіталу ТОВ «Південкабельінвест-плюс» є директор заводу та депутат Харківської міськради (обирався від партії «Відродження») Володимир Михайлович Золотарьов та його син Володимир Володимирович Золотарьов, який цього року став депутатом Харківської облради також від партії «Відродження», першим номером списку якої був мер Харкова Геннадій Кернес.
Також серед засновників є Олексій Шевцов, Василь Карпушенко, Євгенія Сігаєва, Юрій Антонець, Ніна Пугачьова, Григорій Соляр та кіпрська «C.I.H.- Cable Industrial Holding Limited», бенефіціаром якої вказаний Золотарьов-молодший.
Нагадаємо, що АК «Харківобленерго» 14 вересня уклало угоду з ТОВ «Торговий дім «Південкабель» щодо закупівлі кабелів та дротів вартістю 67,38 млн грн.
- Информация о материале
Страница 646 из 2102
