Главная
Полгода Луценко: какие обещания выполнил генпрокурор
Уже полгода, как экс-глава фракции Блока Петра Порошенко Юрий Луценко является генеральным прокурором Украины. После вступления в должность он, как и все его предшественники, обещал довести до конца дело о расстреле Небесной сотни и передать в суд «дела Януковича», но пока что из множества своих обещаний он выполнил лишь несколько и то - не полностью. А совсем недавно, видимо, подгадав к первой небольшой годовщине, народный депутат Егор Соболев стал собирать подписи за отставку Луценко, аргументируя тем, что в ГПУ саботируют расследование дел Майдана. Обоснована ли критика и какие промежуточные итоги работы Луценко на посту генпрокурора, разбирался «Апостроф».
Новый генпрокурор и его обещания
В должность генпрокурора Луценко вступил 13 мая 2016 года, став уже четвертым постмайдановским прокурором после неудачных попыток с Олегом Махницким, Виталием Яремой и Виктором Шокиным. Последний, проработав в должности генерального прокурора чуть меньше года, ярче всего запомнился разве что конфликтом со своим заместителем Давидом Сакварелидзе из-за дела «бриллиантовых прокуроров». Сакварелидзе обвинял Шокина в том, что тот фактически покрывает прокуроров-взяточников и сам вместо борьбы с коррупцией в ведомстве возглавляет ее. После череды скандалов Шокина заменили на близкого к президенту Юрия Луценко. Экс-глава министерства внутренних дел, кроме того, что был председателем фракции «Блока Петра Порошенко», является еще и близким другом Петра Порошенко. Так что комфортней человека нельзя было найти.
Проблема была в другом: согласно старому закону «О прокуратуре» ГПУ не мог возглавить человек без юридического образования. Но это не стало преградой, так как уже в скором времени в парламенте нашлись голоса как для изменения закона, так и для назначения Луценко. В итоге с помощью депутатов из «Блока Петра Порошенко», «Народного фронта» и отдельных депутатских групп, таких как «Видродження» и «Воля народа», куда входит немало экс-регионалов, парламент 264 голосами проголосовал за назначение Луценко новым генпрокурором.
После своего назначения Луценко обещал привлечь к ответственности всех, кто причастен к трагическим событиям во время Евромайдана, завершить расследование Иловайской трагедии, передать до конца 2016 года «дело Януковича» в суд. Луценко заверял, что в случае провала своей работы уйдет из политической и общественной жизни страны.
Порошенко в июне, вскоре после назначения Луценко на должность генпрокурора, выражал абсолютную поддержку своему ставленнику. «Есть претензии к Луценко как к генпрокурору? Высказывайте. Но я считаю, что ситуация в Генпрокуратуре кардинально изменилась, включая кадровые назначения господина Луценко, которых я не согласовывал и не знаю, но меня они устраивают и они приемлемые для меня», – говорил президент.
Заняв кабинет Шокина, новый генпрокурор первым делом осуществил кадровые изменения среди своих замов. Первым заместителем Луценко назначил экс-нардепа от «Народного фронта» Дмитрия Сторожука, вторым – дипломата со стажем Евгения Енина. Кандидатом на заместителя была и известный адвокат Валентина Теличенко, которая впоследствии отказалась от этой должности.
В то же время Луценко оставил на своем месте представителя старой команды Шокина Юрия Столярчука, который на сегодняшний день является его заместителем. Не уволил он и Сергея Горбатюка, который возглавлял впоследствии реорганизованный Департамент специальных расследований ГПУ, занимавшийся, в частности, расследованиями дел против экс-чиновников времен Януковича. В рамках реорганизации было создано управление по расследованию преступлений, совершенных преступными организациями. Однако и сам Горбатюк, который пользуется доверием адвокатов Небесной сотни, о чем неоднократно говорил и сам Луценко, и сами адвокаты выступили резко против такого шага. Группа защитников заявляла, что такое решение приведет к выведению из-под уголовной ответственности Виктора Януковича, Виктора Пшонки, Виталия Захарченко, Александра Клименко, Сергея Курченко, Сергея Арбузова и других чиновников экс-президента.
Однако сам Луценко у себя на странице в Facebook написал, что он не собирается «спокойно слушать обещания подчиненных продолжить следствие и дать результат через 2-3 года».
«Я не буду искать ошибки предшественников, тем более - не собираюсь мешать продолжению сегодняшнего кропотливого следствия по преступлениям против Майдана. Я просто сделаю все, чтобы дела об экономических преступлениях Януковича были переданы в суд как можно быстрее. Страна должна получить юридическую оценку действий экс-президента. Это нужно не только для конфискации награбленных миллиардов. Это нужно для предостережения всем последующим властям», - писал Луценко.
Он анонсировал, что до конца 2016 года передаст в суд «большое дело» в отношении бывшего президента. По словам генпрокурора, первое дело будет касаться государственной измены Януковича, преследования им оппозиции, а также фактов выведения из госсобственности Межигорья и Сухолучья.
Однако по мнению старшего аналитика Международного центра перспективных исследований Анатолия Октисюка, в расследовании дел по Евромайдана и Небесной сотни нет прогресса. Провалилось, по его словам, и расследование дел против соратников Януковича. «Провалилась экстрадиция Колобова, Ставицкого, других одиозных фигур. Благодаря, в частности, самой ГПУ, которая неправильно проводила процессуальные действия и не смогла обеспечить соответствующие доказательства», - комментирует эксперт.
Охота на нардепов
Что касается громких дел, то за полгода работы нового генпрокурора их было несколько. Казалось бы, Юрий Луценко довольно резво взялся за чиновников времен беглого президента и за расследование дел Майдана. Правоохранительные органы задержали экс-главу фракции «Партии регионов» Александра Ефремова по подозрению в посягательстве на территориальную целостность и неприкосновенность Украины. Экс-нардеп находится под стражей до 24 ноября 2016 года, пока ведется досудебное расследование.
В рамках расследования дела о разгоне Майдана были проведены обыски и у высокопоставленных чиновников времен Януковича: экс-главы АП Сергея Клюева и экс-замглавы СНБО Владимира Сивковича, однако, нашли ли у них хоть что-то — тайна, покрытая мраком.
Одна из самых громких историй первых шести месяцев работы Луценко — попытка ареста народного депутата Александра Онищенко. Генпрокурор заявлял, что Онищенко, будучи бенефициаром компаний-операторов «Укргаздобычи», организовал преступную группировку с целью завладения средствами компании. НАБУ отчиталось о готовности передать дело в суд. Луценко обратился к парламентариям с просьбой дать разрешение на задержание и арест депутата. В сессионном зале нашлись для этого голоса, 263 нардепа проголосовали за задержание и арест Онищенко. Однако к тому моменту его уже не было в стране. После этого Луценко в очередной раз заявил о необходимости изменения процедуры привлечения депутатов к ответственности.
Еще одно громкое дело связано с народным депутатом от «Оппозиционного блока» Вадимом Новинским. Генеральный прокурор 3 ноября направил в Верховную Раду представление, в котором просил разрешить привлечение нардепа к уголовной ответственности. Новинский проходит как соучастник в одном из эпизодов «большого дела Януковича», где речь идет об узурпации власти и влиянии на украинскую православную церковь. ГПУ обвиняет нардепа по трем статьям, ему грозит 5 лет тюрьмы.
Кроме того, генпрокурор анонсировал внесение в Раду повторного представления о привлечении к ответственности нардепа-радикала Игоря Мосийчука. По словам Луценко, проводится проверка возможной причастности Мосийчука к еще одному эпизоду совершения преступлений.
Также Юрий Луценко в сентябре анонсировал внесение в парламент представления на снятие неприкосновенности с народного депутата от фракции «Оппозиционного блока» Николая Скорика. По его словам, нардеп подозревается в причастности к организации массовых беспорядков в Одессе в феврале 2014 года. Однако по состоянию на ноябрь никакого представления в Раду внесено не было.
ГПУ против НАБУ
Запомнился Луценко еще и тем, что за время его работы между Генпрокуратурой и Национальным антикоррупционным бюро случился целый ряд конфликтов. Так, 12 августа ГПУ обнаружила стационарный пост наблюдения за своими сотрудниками по адресу ул. Симона Петлюры, 7/9 в Киеве. Там осуществлялось снятие информации касательно действий работников прокуратуры, в частности, велась слежка за прокурором Дмитрием Сусом из Департамента по расследованию особо важных дел в сфере экономики, который с подачи депутата Сергея Лещенко называют департаментом «Кононенко-Грановского». Начальник Департамента по расследованию особо важных дел в сфере экономики Владимир Гуцуляк заявил об избиении спецназом НАБУ работников прокуратуры. Позже скандального прокурора Суса отстранили от должности, а конфликт между ГПУ и НАБУ вроде бы взялась расследовать СБУ.
В то же время глава НАБУ Артем Сытник недавно заявил, что ГПУ открыла против него уголовное дело по факту якобы незадекларированной ним квартиры в Харьковской области. Сытник также сообщил, что его первого заместителя Гизо Углаву хотят лишить украинского гражданства. Все это означает лишь одно: конфликт между НАБУ и ГПУ будет продолжаться и дальше.
Еще один инцидент, которым запомнился Юрий Луценко, — скандал вокруг элитной недвижимости, которой якобы владеет генпрокурор. Депутат Сергей Лещенко заявил, что у Луценко огромный дом в центре Киева, но его оформили на бухгалтера депутата Ирины Луценко. Сам генпрокурор назвал слова Лещенко «фантазией».
Политик и Шокин в новом обличье
Можно сказать, что из всего того множества обещаний, которые Луценко делал после своего вступления в должность, он выполнил только несколько. Речь идет о восстановлении Офиса реформ ГПУ и привлечении миссии ФБР для улучшения методов следствия прокуратуры. Все дело в том, полагает политический эксперт Анатолий Октисюк, что Луценко в большей степени политик.
«В работе этого органа мы видим больше политики, чем реальных действий. Происходит политизация генпрокуратуры, Луценко - не профессионал, который понимает, как работает прокуратура и какие ее задания. Объективно он не справляется со своей работой и делает из всего пиар. Дипломаты и западные партнеры это все видят и понимают. Пока еще он не раздражает Запад, как тот же Шокин, но вместе с тем реформы прокуратуры нет, старые кадры сидят, не завершена люстрация. Луценко как политик исполняет те указания, которые ему дает Порошенко», - говорит Октисюк.
О том, что Луценко больше занимается пиаром, чем работой, говорит и председатель комитета Верховной Рады по вопросам предотвращения коррупции, народный депутат из фракции «Самопомич» Егор Соболев, который и инициирует отставку генпрокурора.
«Мы получили того же Виктора Шокина, который просто любит и умеет вести Facebook. Во всех других важных криминальных производствах о топ-коррупции, за расследованиями которых мы следим как парламентский комитет, нет прогресса ни по одному. Начиная от дела Азарова и завершая делом Гречковского (член Высшего совета юстиции, - «Апостроф»). Луценко отчитался обо всем в Facebook, а в результате Гречковский спокойно сидит дальше на своем посту. Луценко не подписывал подозрение Онищенко, что дало ему возможность сбежать и просить политического убежища. Такой саботаж, помноженный на пиар, реально мешает расследованию по каждому делу в отношении топ-коррупционеров», - комментирует «Апострофу» Соболев.
С ним не соглашается его коллега по парламенту, народный депутат от БПП Павел Ризаненко.
«Когда Луценко шел в генпрокуроры, то он сказал, что для него есть важные и принципиальные вещи. Одна из них - это доведение до конца, до приговора преступлений, которые были связаны с Майданом. Заявления Соболева я считаю несвоевременными и необоснованными, поскольку он начал говорить, что Луценко препятствует проведению следствия, затягивает его, но я вижу немного другую картину. Он, наоборот, побуждает своих подчиненных как можно быстрее передать дела в суд. Конфликт возник потому, что Горбатюк говорит, что дело можно еще дорасследовать, сделать лучше материалы, и поэтому не стоит их передавать. А Луценко, наоборот, говорит: «Работайте быстрее». Поэтому я вижу, что у него есть желание как можно быстрее продемонстрировать результат по тому, что он обещал», - утверждает депутат.
Ризаненко заявил, что сбор подписей за отставку Луценко – следствие личной неприязни со стороны Соболева.
«Я помню, когда были сборы подписей за отставку Шокина, то я, как и другие депутаты, поставил подпись, потому что было видно бездействие Шокина. В данном случае, кроме Соболева никто этого не сказал, профильный антикоррупционный комитет не сказал этого, это личное решение Соболева. На комитете не поддержали его предложение, то есть это его личная неприязнь. Я вижу, что сейчас люди оценивают старания Луценко, кто-то может говорит, что слишком много пиара, но как что-то делать и не рассказывать? Наоборот, будут говорить, что ты ничего не делаешь. Просто Луценко в отличие от других прокуроров по громким делам делает заявления, пресс-конференции, он хочет довести до людей, что он действительно работает», - резюмирует Ризаненко.
По факту, можно говорить о том, что инициатив у Луценко было предостаточно, но результат практически равен нулю. Конечно, объективно, полгода - небольшой срок для оценки эффективности работы генпрокурора, однако так или иначе в ближайшее время тестом для него станут два направления, которые сейчас на слуху: снятие неприкосновенности с Новинского и рассмотрение в суде дела беглого президента Януковича и его окружения.
- Информация о материале
Бюджетна децентралізація: життя або смерть великих і малих міст
«Хочу сказати, що 10,5 млрд грн (коштів місцевих бюджетів. — Ред.) розміщені на депозитах в банках, і це говорить про те, що гроші повинні працювати, а не лежати на депозитах в тих чи інших банках».
Це цитата першого віце-прем'єра, міністра економічного розвитку Степана Кубіва. Мінекономіки і Мінфін запевняють, що в бюджетах міст стільки грошей, що вони не встигають їх витрачати, і було б непогано підкинути регіонам зобов'язань.
Влада міст очікувано відмовляється від додаткових обов'язків. Чиновники запевняють, що у міст нема можливості виконувати їх за власні гроші.
Що насправді відбувається з фінансами великих і малих українських міст і як це пов'язано з реформою фінансової децентралізації?
Не вперше
Історія свідчить, що надлишок грошей в регіонах (профіцит місцевих бюджетів) — звичне явище в Україні.
У 2001-2015 роках місцеві бюджети в Україні показували профіцит 11 разів, зведений і держбюджет — по одному разу — в 2002 році.
У 2008-2010 роках, на які припала економічна криза, місцеві бюджети пішли в дефіцит. Після цього вони з року в рік перевиконували плани за доходами.
У 2015 році відбувся стрибок: порівняно з 2014 роком профіцит місцевих бюджетів збільшився у 2,3 разу — з 6 млрд грн до 14,3 млрд грн. Причина тому — децентралізація. Уряд зважився на неї два роки тому.
Наміри були благими: надати місцевим бюджетам різних рівнів більше повноважень, створити стимули для економічного розвитку територій. Одночасно планувалося «розвантажити» держбюджет від необхідності фінансувати низку регіональних програм, підвищити ефективність використання державних коштів.
У грудні 2014 року разом з бюджетом на наступний рік Верховна Рада прийняла закон про реформу міжбюджетних відносин. Він кардинально змінив фінансові потоки між державним і місцевими бюджетами на користь останніх.
Бюджети різних рівнів отримали тоді додатковий ресурс завдяки таким джерелам.
1. Зміна правил сплати прибуткового податку. Вони закріпили єдині нормативи відрахування ПДФО за бюджетами кожного рівня — 25% зібраного на території податку йде до держбюджету, 15% — до обласних бюджетів, 60% — до бюджетів міст обласного та районного значення, об'єднаних громад.
2. Відрахування плати за адміністративні послуги до місцевих бюджетів.
3. Поява 5-відсоткового збору з роздрібних продажів.
4. Зміна пропорції відрахувань екологічного податку: 20% — до держбюджету, 80% — до бюджетів інших рівнів.
5. Реформа податку на нерухомість (розширення бази оподаткування).
6. Відрахування до обласних бюджетів 10% податку на прибуток, який раніше повністю надходив до держбюджету.
Крім того, місцеві бюджети отримали додаткові бонуси: право на свій розсуд вибирати банки для зберігання та обслуговування власних коштів, самостійно, без прив'язки до держбюджету, затверджувати свої кошториси.
VoxUkraine вирішив проаналізувати, як змінилося фінансове самопочуття міст через майже два роки після старту реформи. Автори зосередилися на аналізі доходів загальних фондів 173 міст обласного та районного значення.
Увага фокусувалася на містах, тому що вони є центрами економічної активності. Фінансові потоки в них найбільш рухливі і максимально чутливі до законодавчих нововведень.
У дослідженні не враховувався Київ. Столиця — місто з особливим статусом, структура його доходів відрізняється від інших міст і порівняння було б некоректним.
Аналіз зроблений на підставі даних Міністерства фінансів. Порівнювалися показники за перші вісім місяців 2014 року, 2015 року і 2016 року. Не враховувалися трансферти з держбюджету.
Феномен найдинамічніших
За підсумками аналізу даних про доходи міст помітна одна тенденція: найбільше зростання доходів за останні три роки показали зовсім не великі обласні центри, а міста з населенням до 100 тис осіб.
Десятка населених пунктів, чиї доходи за останні три роки росли найшвидше, виглядає так.
| Населений пункт | Приріст, % |
| Чугуїв (Харківська обл) | 238,2 |
| Володимир-Волинський (Волинська обл) | 210,8 |
| Хуст (Закарпатська обл) | 209,2 |
| Мукачево (Закарпатскьа обл) | 196,1 |
| Буча (Київська обл) | 192,2 |
| Ковель (Волинська обл) | 188,7 |
| Коломия (Івано-Франківська обл) | 178,3 |
| Первомайськ (Миколаївська обл) | 174,3 |
| Берегове (Закарпатська обл) | 172,6 |
| Сєвєродонецьк (Луганська обл) | 173,3 |
Найповільніше росли доходи в містах Дніпропетровської та Донецької областей.
Так, найнижче зростання доходів показав Вільногірськ, економіка якого максимально залежить від роботи його основного підприємства — Вільногірського ГЗК. Його продукція була основою для виробництва «Кримського титану», виробничі потужності якого залишилися в анексованому Криму.
Восени 2014 року — влітку 2015 року комбінат страждав від силових захоплень тітушок, перейшов з-під управління Дмитра Фірташа під державний контроль.
Основна причина, через яку в списку опинилися міста Донецької області, — війна. Майже два роки військових дій на Донбасі призвели до падіння міських економік та відтоку населення з цих територій.
Також серед аутсайдерів за зростанням доходів — деякі міста Київської, Одеської та Кіровоградської областей.
| Населений пункт | Приріст, % |
| Вільногірськ (Дніпропетровська обл) | 19 |
| Авдіївка (Донечька обл) | 33,8 |
| Дзержинськ (Донецька обл) | 35,1 |
| Теплодар (Одеська обл) | 54,5 |
| Кривий Ріг (Дніпропетровська обл) | 61 |
| Орджонікідзе (Дніпропетровська обл) | 63,7 |
| Славутич (Київська обл) | 64,5 |
| Жовті Води (Дніпропетровська обл) | 66 |
| Знам'янка (Кіровоградська обл) | 69,5 |
| Новогродівка (Донецька обл) | 71,3 |
У міст-мільйонників непогані показники, але жодне з них не дотягнуло до десятки. Наприклад, доходи Харкова за два роки зросли на 98%, Дніпра — на 99%, Одеси — на 115%.
Перш ніж перейти до аналізу причин, чому одні міста виграли від децентралізації набагато більше за інші, автори перевірили, чи не спотворили дані масштабні потоки внутрішньої міграції, викликані війною на сході.
Фактор війни та великої міграції
За даними Міністерства соціальної політики, в Україні близько 1,7 млн внутрішньопереміщених осіб. Це ставить Україну на восьме місце серед усіх країн світу за масштабом міграційних процесів. Автори вирішили перевірити гіпотезу, що зростання доходів низки міст викликане швидким приростом населення.
У такому випадку жителі міст не стали багатшими, адже бюджет міста витрачається на значно більшу кількість жителів. Для цього автори проаналізували, як змінилися доходи міст в перерахунку на одного жителя.
Приріст доходів з початку реформи на одного жителя підтверджує висновки попереднього розділу: найбільше від фінансової децентралізації виграють малі та середні міста.
Наприклад, Яремче і Коломия Івано-Франківської області з населенням менше 10 тис осіб показали за два роки зростання доходів на людину з 2 234 грн до 5 850 грн (зростання — 169%) та з 5 354 грн до 14 901 грн (+178,3%).
Хуст, Чугуїв, Володимир-Волинський та Буча з населенням до 50 тис осіб також увійшли в топ-10 населених пунктів за зростанням доходів на особу.
Як видно з таблиці, найбільше зросли бюджети (в перерахунку на одну людину) містечок з населенням до 10 тис — в середньому у 2,4 разу. За ними йдуть міста з населенням до 100 тис: на кожного їх жителя у 2016 році припадає у 2,2 разу більше бюджетних коштів, ніж у 2014 році.
| Розмір міста | Кількість міст | Середній приріст, % |
| <10 000 | 6 | 141,3167 |
| 10 000-50 000 | 66 | 107,397 |
| 50 000-100 000 | 36 | 120,0833 |
| 100 000-250 000 | 18 | 115,6889 |
| 250 000-500 000 | 11 | 110,7545 |
| 500 000-1 000 000 | 3 | 104,2667 |
| >1 000 000 | 3 | 104,1667 |
Якщо ж глянути на дані в регіональному розрізі, то можна побачити тенденцію: від децентралізації виграли міста, розташовані у західних областях, а програли міста з регіонів, де домінує важка промисловість. Чому так сталося?
| Область | Середній ріст з 2014-го, % | Кількість міст в області |
| Лідери | ||
| Закарпатська | 169,6 | 5 |
| Волинська | 162,1 | 4 |
| Івано-Франківська | 137,5 | 5 |
| Тернопільська | 130,9 | 2 |
| Харківська | 130,6 | 7 |
| Аутсайдери | ||
| Чернівецька | 101,4 | 2 |
| Полтавська | 101,2 | 5 |
| Донецька | 99,1 | 14 |
| Кіровоградська | 95 | 4 |
| Дніпропетровська | 81,5 | 13 |
Мистецтво багатіти
Є кілька причин, чому так розподілилися переможці і переможені.
1. Доходами належить ділитися, або надходження від ПДФО вирівнялися.
Прибутковий податок сплачується за місцем реєстрації, а не за місцем знаходження платника. Бізнес воліє реєструватися у великих населених пунктах, саме з цієї причини великі міста завжди «відтягували» цей ресурс від малих.
Податкова адреса часто не збігається з фактичною адресою. Якщо компанія зареєстрована у Києві, а працює у Бучі, то податки вона платила у Києві.
Після децентралізації змінився порядок сплати ПДФО. Кожен рівень бюджету вправі претендувати на свою частку: бюджети міст обласного значення — на 60%, обласні бюджети — на 15%, держбюджет — на 25%. Київ — виняток, він віддає державі 60% зібраного на своїй території податку, 40% — залишає собі.
Такий підхід змінив потоки від ПДФО між різними населеними пунктами. Великі міста стали втрачати цей податок, малі — почали нарощувати.
Наприклад, у Львові до 2015 року надходження від ПДФО росли, але в 2015 році тенденція змінилася. Коли складався бюджет, очікувалося, що місто збере на 211 млн грн прибуткового податку менше, ніж у 2014 році.
На кінець року вдалося уникнути недобору і зібрати на 6,7 млн грн більше, ніж у 2014 році. Однак для такого великого міста це майже нічого — у минулому зростання було набагато більшим.
Те саме можна сказати про Ужгород і Трускавець: якщо кілька років до цього надходження від ПДФО росли, то у рік децентралізації вони просіли. У звітах про виконання бюджетів цих міст йдеться, що це пов'язано із «змінами нормативів з відрахування прибуткового податку».
2. Нерівномірне проведення нормативно-грошової оцінки землі населених пунктів та ефект масштабу.
Вартість одного гектара землі враховується при визначенні розміру плати за землю. Плата за землю — одне з найбільш значущих джерел доходів місцевих бюджетів. Децентралізація збільшила можливі граничні ставки цього податку з 1% до 3% від нормативно-грошової оцінки (за винятком сільгоспугідь і земель загального користування).
Згідно із законом така оцінка повинна проводитися раз на п'ять-сім років. У різних населених пунктах вона проводиться у різні роки. Відповідно — ефект від неї теж різний.
Якщо велике місто її провело, наприклад, у 2013 році, а мале — у 2015 році (з урахуванням нових ставок після децентралізації), то у малому місті приріст доходів від цього податку був більший — у невеликому місті ефект від оцінки накладеться на ефект від підвищення ставок, тоді як у великому вплив буде тільки від підвищення ставок.
За даними Держгеокадастру, оновлення нормативно-грошової оцінки потребують 3 825 населених пунктів України.
3. Фактор подорожей, або до чого призводить розвиток туристичної інфраструктури.
Серед міст, які показали швидке зростання доходів, — туристичні міста західної України: Берегове, Мукачеве. Туристична активність підживлює торгівлю, розвиток дорожньої інфраструктури, які генерують надходження від 5-відсоткового збору з роздрібних продажів.
4. Переселенці гальмують зростання доходів великих міст.
Активна внутрішня міграція через війну на сході та анексію Криму зіграла проти міст-мільйонників: Харкова, Дніпропетровська і Львова. (Києва — теж, але в даному аналізі автори його не враховували).
Саме ці міста прийняли найбільше переселенців. Тимчасово-переміщені особи (ТПО) — отримувачі різних соціальних пільг.
Через них населення у великих містах офіційно збільшується, але це збільшення не гарантує пропорційного зростання доходів міста. Багато ТПО не працюють або працюють на низькооплачуваних роботах, що не приносить місту значних надходжень. Невеликі ж міста, які не приймали переселенців, виявилися у більш виграшному становищі.
5. Міграція бізнесу із зони АТО, зміщення центрів економічної активності.
Авдіївка, Новогродівка, Дзержинськ — це міста Донецької області, економіка якої постраждала через війну і відплив бізнесу з цього регіону. Інші міста Донбасу також показали повільні темпи зростання доходів.
Інший ефект у Сєвєродонецьку. Після того, як Луганськ опинився під контролем бойовиків, Сєвєродонецьк став центром економічної активності Луганської області (обласний центр перенесено з Луганська у Сєвєродонецьк). Багато компаній з окупованих територій перереєструвалися саме у Сєвєродонецьку.
Невеликий і максимально залежний від держдотацій бюджет міста відчув на собі подвійний ефект: приплив бізнесу посилив ефект від децентралізації. Результат — збільшення доходу від податку на прибуток з 89,2 тис грн у 2014 році до 5,147 млн грн в 2015 році.
Оскільки Сєвєродонецьк знаходиться у нестабільному регіоні, це непоганий показник, хоча до війни з Росією доходи міста від податку на прибуток у різні роки досягали 20-30 млн грн. Підсобили й доходи від збору з роздрібних продажів у розмірі 40 млн грн та зростання доходів від ПДФО.
Витрати призвели до суперечок
У розумінні Мінфіну накопичення ресурсу містами у таких розмірах стало можливим не тільки тому, що вони отримали додаткові джерела доходів, а й тому, що у перші два роки після старту реформи їх не вийшло «навантажити» усіма повноваженнями, якими хотілося.
Реформа децентралізації позначилася жорстким протистоянням у трикутнику «держава-регіони-депутати». Кожна сторона намагалася відстояти свої інтереси.
Так, у грудні 2014 року разом з додатковим ресурсом міста отримали повноваження з фінансування ремонту та утримання комунальних доріг, медчастин і лікарень «Укрзалізниці», шкіл і спортивних закладів. Додалося витрат на культуру і профтехосвіту.
На етапі проходження законопроекту через парламент депутатам вдалося «відбити» спроби уряду завантажити місцеві бюджети окремими витратами. У тому числі вдалося відкласти передавання на баланс місцевих бюджетів витрат з утримання ВНЗ першого та другого рівнів акредитації. Пізніше уряд зазнав невдачі у спробі перекласти на місцеві бюджети фінансування деяких пільг.
Суть проблеми в тому, що у 2015 році Мінфін підготував поправки до Бюджетного кодексу, якими планував перекласти низку витрат на місцеві бюджети. Фінансування пільг на пасажирські перевезення були серед цих витрат.
На етапі узгодження поправок до Бюджетного кодексу парламентський комітет з питань соціальної політики Людмили Денисової ці поправки відхилив. У бюджеті на 2016 рік уряд не заклав гроші на фінансування пільг.
Таким чином, склалася юридично-фінансова колізія: закон дозволяє місцевим бюджетам розраховувати на гроші від держави на пільги, а держава їх і не думала виділяти. Ця проблема стала причиною судових позовів міст до Кабміну.
Реальний ефект від децентралізації помітний не тільки за доходами, а й за витратами. Міста стали помітно більше витрачати на будівництво, дорожнє господарство і транспорт.
Так, Запорізька область у 2015 році збільшила такі видатки на 72% порівняно з 2014 роком — з 181,6 млн грн до 314,1 млн грн, Миколаївська — з 94 млн грн до 192 млн грн.
За офіційними даними, у 2015 році порівняно з 2014 роком витрати міст на ЖКГ збільшилися на 7 млрд грн, капітальні витрати — на 18,6 млрд грн.
В усьому винні гроші
У 2016 році при підготовці бюджету на 2017 рік процес розподілу повноважень також ризикує стати доволі турбулентним.
Мінфін наполягає, що «недозавантаження» місцевих бюджетів функціями призводило і призводить до надприбутків. Міністерство категоричне: їм треба додати витрат.
Дискусії ведуться навколо фінансування пільг, ВНЗ першого і другого рівнів акредитації (пропонується залишити на балансі держави до 2018 року), розмежування сфери відповідальності щодо утримання шкіл (педагогів утримувати коштом держави, персонал — коштом місцевих бюджетів і додаткової дотації).
10,5 млрд грн місцевих рад, які на початку вересня перебували на депозитах у банках, — своєрідна «червона ганчірка» для міністерства. (Перший віце-прем'єр Степан Кубів назвав цю цифру під стенограму у Верховній Раді.)
За офіційними даними, 85% депозитів (близько 6,3 млрд грн) зосереджені на рахунках 20 міст (6% громад). У списку найбагатших 13 міст обласного значення — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Вінниця, Львів та Одеса.
Тобто особливо великими депозитами більшість громад не володіє. Тож якщо «дозавантаження функціями» відбудеться без забезпечення додатковим ресурсом міст, які не володіють великими заощадженнями, виникнуть проблеми.
| Рейтинг | Місто | Кошти, розміщені на депозитах, млн грн |
| 1 | Запоріжжя | 724 |
| 2 | Дніпро | 600 |
| 3 | Харків | 520 |
| 4 | Львів | 469 |
| 5 | Одеса | 399 |
| 6 | Полтава | 381 |
| 7 | Чернігі | 372 |
| 8 | Кривий Ріг | 301 |
| 9 | Миколаїв | 300 |
| 10 | Чернівці | 275 |
| 11 | Маріуполь | 249 |
| 12 | Бориспіль | 238 |
| 13 | Суми | 233 |
| 14 | Вінниця | 232 |
| 15 | Черкаси | 226 |
| 16 | Енергодар | 186 |
| 17 | Житомир | 171 |
| 18 | Кременчук | 140 |
| 19 | Комсомольськ | 106 |
| 20 | Біла Церква | 100 |
Між місцевою владою та державою пролягла ще одна лінія конфлікту. Вона пов'язана з планами уряду підвищити мінімальну зарплату до 3 200 грн з січня 2017 року. На це державі потрібно 28,3 млрд грн. Через «фактор 3 200» збільшаться також витрати місцевих бюджетів.
У доопрацьованій редакції проекту бюджету до другого читання Мінфін збільшив медичну субвенцію містам до 55,7 млрд грн (+8,9 млрд грн), субвенцію на освіту — до 52,6 млрд грн (+10,7 млрд грн.) Очікуються також додаткові надходження від єдиного та податку на доходи фізичних осіб, які осядуть на місцях.
Однак цього може не вистачити — можуть виникнути труднощі з фінансуванням витрат, які «спустилися» на міста в процесі децентралізації і забезпечуються коштами міст. Наприклад — на утримання непедагогічного персоналу.
Усе це може уповільнити зростання профіциту на регіональному рівні. Якщо ж передані повноваження не будуть забезпечені доходами, у населених пунктів з мінімальними доходами просто не буде грошей на їх виконання.
Це означає, що окремі програми будуть реалізовуватися не в повному обсязі або не будуть реалізовуватися взагалі — до тих пір, поки не буде знайдений необхідний ресурс.
- Информация о материале
Девальвация человеческого капитала: диагнозы и рецепты
Скорость изменений в современном мире увеличивается практически ежедневно, и надо понимать, что технологические прорывы приносят не только новые перспективы, но и новые социальные вызовы. И связаны они, прежде всего, с кардинальной трансформацией рынка труда, происходящей по мере того, как появляются все новые и становятся невостребованными еще популярные нынче профессии. Как в «Утопии 14» Воннегута, воображаемая река разделит людей на тех, кто двигает прогресс, и тех, кто отброшен этим же прогрессом на обочину. Где окажется Украина? Способна ли она выбраться из бедности и нищеты, сохраняя и наращивая свой главный ресурс — человеческий капитал?
Украина в этом контексте отнюдь не уникальна: со схожими проблемами и вызовами столкнулись многие страны мира. И уже вовсю ищут пути их решения. На прошлой неделе в Страсбурге Совет Европы провел Международную конференцию, посвященную вопросам реформирования систем образования. Большинство стран Западной Европы в последнее время наблюдают, как их хорошие и проверенные временем системы образования отстают от быстро меняющегося мира и перестают выполнять возложенные на них функции. Кадровый потенциал сокращается, получаемые специальности не соответствуют рыночным потребностям, более того, образование не способно защитить людей от популизма, спекуляций и манипуляций общественным мнением.
Если оценивать исключительно количественные показатели украинского образования (охват детей образованием первого уровня, среднюю продолжительность обучения, количество взрослого населения со средним или высшим образованием, бюджетные траты на образование), то Украину можно смело назвать страной с огромным человеческим капиталом. Но если использовать преимущественно качественные критерии, то выводы оказываются неутешительными. Например, в 2014 г. Всемирный банк в рамках своего исследования STEP провел опрос среди работодателей (702 компании из четырех разных секторов промышленности), довольны ли они подготовкой тех кадров, которые приходят к ним на работу? Свыше 60% ответили отрицательно. Из них более 70% недовольны именно практическими навыками сотрудников, около 55% — актуальностью знаний и уровнем умений сотрудников, необходимых работодателю.
Если мы посмотрим на такой показатель, как индикатор функциональной грамотности взрослого населения (умение читать и понимать письменную информацию с постепенным повышением ее сложности), то нас тоже ждет разочарование — результаты украинцев с высшим образованием на треть ниже, чем у граждан стран ОЭСР. Но что настораживает гораздо больше — практически идентичные результаты показали и опрошенные украинцы без высшего образования.
Уже сейчас мы являемся свидетелями того, как сотни людей из-за собственной безответственности и финансовой неграмотности, в погоне за парой дополнительных процентов годовых, отдавали свои деньги не собственно банку («Михайловский»), а связанным с ним финкомпаниям. В итоге парламент принял вопиющее решение обязать Фонд гарантирования вкладов, членами которого упомянутые фирмы никогда не были, возместить «ошуканим» вкладчикам 1,2 млрд грн. Из госбюджета, из денег на образование, медицину, оборону, то есть за счет всех остальных граждан-налогоплательщиков. В свое время с аналогичным рвением парламент принял нашумевший закон №1558 о реструктуризации валютных займов, к счастью ветированный.
С одной стороны, эти события демонстрируют уровень популизма одних политиков и безграмотности других (поддержавших инициативы из-за непонимания). С другой — уровень повальной финансовой безграмотности взрослого населения, имеющего денежные сбережения, ведущего осмысленные жизнь и трудовую деятельность. Впору ли нам порицать голосующих за Brexit британцев и выбирающих Трампа американцев, если мы уже три десятка лет выбираем «МММ» и не делаем выводов?
«Современное образование не имеет возрастных рамок. И говоря об образовании, нам пора отходить от стереотипа, что речь идет о детях и подростках. Люди должны сейчас учиться постоянно, все время обновляя свои знания, — убежден президент Сорбонны Джордж Хаддад, в прошлом исследователь ЮНЕСКО. — ЮНЕСКО в свое время готовило два доклада, каждый из которых содержал предложения о том, как изменить систему образования так, чтобы научить людей жить в меняющемся мире. Теперь мы требуем очередных изменений. Ведь уже не живем в реальности 1992-го и даже не в реальности 2000-го. Мир меняется быстрее, и реагировать мы должны тоже быстрее. Пока мы — близорукие авантюристы. Образование должно помочь нам, глядя в будущее, осознавать ответственность за свои действия. Адаптация человека к постоянным и стремительным переменам сложна, ведь наш мозг, по сути, не очень отличается от мозга древнего человека, он нацелен на циклические, привычные явления. А вот как трансформироваться, адаптироваться к эволюции, которую, кстати, этот же человеческий мозг создает, мы не знаем».
Образование ради образования
Пусть нас не утешают успешные украинские стартапы (в общем-то, единичные) и то, что пятеро украинцев вошли в список Топ-100 новаторов Центральной и Восточной Европы. В реальности ситуация с качеством и релевантностью знаний и умений выпускников учебных заведений критическая, а распространенный миф о высокообразованной рабочей силе в Украине давно не соответствует действительности. Зачастую украинцы получают образование ради образования, часто работая не по специальности и занимаясь трудом, не требующим высокой квалификации. Более того, опросы подтверждают, что годы обучения в школах и высших учебных заведениях уже не воспринимаются украинцами как денежные инвестиции в их будущее. Как данность, как подарок родителей или государства, но не как финансовое вложение, которое в идеале должно принести такие же финансовые выгоды в будущем.
Да, Украина в мировых лидерах по количеству взрослого населения, имеющего высшее образование. Но если в большинстве стран количество высокообразованных людей прямо влияет на рост ВВП, то в Украине эта связь отсутствует. То есть наши инвестиции в человеческий капитал в итоге не приносят ожидаемых результатов. Более того, даже сейчас мы зачастую «инвестируем» в специальности, которые окажутся непригодными уже в ближайшем будущем.
Хваленые украинские IT-специалисты, массово экспортируемые в развитые страны, — это не более чем интеллектуальное сырье (такое же, как и другие наши экспортные статьи). Среди них практически нет высококлассных специалистов — архитекторов сложных систем, аналитиков, оптимизирующих процессы, менеджеров сложных проектов, подавляющее большинство украинских айтишников — инженеры низшего уровня (Junior QA engineer).
Последние пять лет ведущие вузы США пытаются научить компьютер не распознавать, а понимать человеческую речь. Это то, что сейчас делают те самые программисты низшего уровня. Когда (а не если, ибо это только вопрос времени) разработчики завершат этот процесс, украинские айтишники в массе своей останутся без работы.
Но проблема образования не только в его оторванности от рынка труда, утеряна и социальная функция школ и высших учебных заведений. Традиционная школа не учит критически оценивать информацию, работать в команде, взвешивать риски, анализировать и думать. Она, как правило, дает базовый набор знаний, то есть то, с чем вполне справляется Википедия.
Благодаря Интернету в считанные минуты человек может получить практически любую интересующую его информацию. Онлайн-библиотеки, обучающие видеокурсы, лекции по скайпу, семинары, тренинги, курсы. Современные технологии дают людям возможность получать массу знаний вне учебных заведений, а современный мир требует от них постоянного и беспрерывного обучения. В этих стремительно меняющихся условиях, как кость в горле, застряла система классического образования. Она не успевает изменяться и трансформироваться так же быстро, как окружающий нас мир, а ведь призвана готовить к жизни тех, кто будет жить даже не в настоящем — в будущем. Для большинства европейских стран, как и для Украины, актуальна не столько доступность образования, сколько качество знаний и информации, которую преподают детям.
Как научить жить?
«Кризис демократий, снижение доверия к власти, электоральная инфантильность, особенно молодежи, кризис политических партий, рост популизма — вот тренды последних лет, — объясняет экономист The Democracy Index Джоан Хой. — Опросы среди молодежи устрашают, особенно если мы говорим о Северной Америке, все больше молодых людей оправдывают военные режимы и диктатуры. Конечно, есть экономические причины этого — финансовые кризисы, усиливающийся разрыв между бедными и богатыми, проблемы на рынках труда. Но нельзя все сваливать только на экономику. Посмотрите на тренды — мы наблюдаем невероятный рост популярности ультраправых партий во всех без исключения, казалось бы, зрелых странах. Это не только следствие экономических проблем, но и проблем в образовании. Людей, обладающих достаточными для объективной оценки ситуации знаниями, становится все меньше».
По словам исследовательницы, ситуация будет усугубляться, ведь глобализация только усиливает разрыв между поколениями, и многие ценности, являющиеся основой развитых демократических обществ, просто не передаются родителями молодым людям, а школы и вузы не считают нужным преподавание чего-либо выходящего за рамки утвержденных учебных программ.
«Готовить и растить будущих граждан — это ответственность. Но мы должны не просто дать детям набор необходимых знаний, мы должны привить им качества порядочного и ответственного гражданина. Гражданское воспитание уже выведено нами в отдельный курс, в рамках которого мы будем говорить с детьми о гражданской ответственности, о коррупции, о политике, о демократии и равенстве. Конечно, есть классические формы, позволяющие поднять все эти вопросы, — история, право, литература, язык. Но их давно уже недостаточно для того, чтобы вырастить мыслящего гражданина», — считает министр образования Франции Наджад Валло-Белкасем.
Впрочем, не все верят в то, что традиционная система образования способна меняться достаточно быстро, чтобы отвечать требованиям современности. И точечных изменений может быть недостаточно для того, чтобы инвестиции государства и граждан в образование себя оправдали.
«Школа сегодняшнего дня — это школа общества столетней давности, пропагандирующая идеи, далекие от демократии и современного мира. Нынешние школы готовят нас к прошлому, учат рабов, которые должны всю жизнь трудиться на фабрике. Но рабство отменили, а фабрика закрыта. Люди уже не должны работать, как машины. Куда пойдут эти дети? Что они будут делать в мире, к которому не готовы? Да и нести демократические ценности через традиционные иерархические школы невозможно, потому что это очевидное идейное противоречие — вас заставляют недвижимо сидеть сорок минут и говорят вам, что вы свободны», — убежден израильский педагог-новатор Яков Хетц, открывший свыше 30 экспериментальных школ в своей стране. Кроме прочего, в школах Хетца детей учат так называемой социальной мобильности — осознанию того, что мир постоянно меняется, и человеку постоянно могут требоваться новые навыки и умения, для того чтобы работать. А еще готовности менять сферу занятости и не бояться этих перемен.
Недавно был проведен анализ качества украинского образования по результатам ВНО-2016. 15% выпускников не прошли тест по математике, хотя пороговый показатель составлял лишь 9 баллов из 62 возможных. Средний балл по математике равен 21, тогда как по украинскому языку и литературе — 53,2 из возможных 104. При этом проходной балл по украинскому — 23, то есть 22% от максимального. Если бы по математике проходной бал был аналогичным (т.е. не 9, а 13), то треть учеников вообще не прошла бы тестирование по математике. Аналогичные тренды прослеживаются и в отношении других «сложных» предметов — физики, химии, английского и немецкого языков. Конечно, с таким количеством «гуманитариев» вопросов с социальной мобильностью у нас быть не должно, захотят — станут учителями, передумают — журналистами. Вот только на инновационное развитие в таком случае рассчитывать не стоит.
Если раньше страны были озабочены равным доступом к образованию, то сейчас их тревожит не столько охват детей знаниями, сколько глубина этих знаний. Впрочем, пару слов о равенстве на форуме в Совете Европы все-таки было сказано. В странах ЕС, как и в Украине, очевидна разница в оплате труда мужчин и женщин, отличия в продвижении их по карьерной лестнице, в их мотивированности.
«Даже в моей родной Норвегии мы обеспокоены тем, чтобы как можно большее количество детей заканчивало школу, получало образование, как можно раньше выходило на рынок труда, — рассказала премьер-министр Норвегии Эрна Сольберг. — Особенно если мы говорим об образовании девочек. Для них сейчас как никогда важно вырасти самостоятельными и самодостаточными, способными обеспечивать себя и быть независимыми в будущем. В течение последних четырех лет мы удвоили инвестиции в образование, сконцентрировавшись именно на профессиональной ориентации девочек и подготовке их к самостоятельной и успешной жизни». А ведь речь о Норвегии, стране с высочайшим уровнем жизни.
По данным украинского Госстата, за первое полугодие этого года уровень занятости среди украинских мужчин составил 61,4%, женщин — 51,5. Количество экономически неактивных женщин в возрасте 15–70 лет составило 6,7 млн, мужчин — 4,2 млн. При этом в структуре занятого населения по статусам занятости среди женщин доля работающих по найму составила 86,6%, самозанятых — 12,3, работодателей-женщин — 0,8%. Среди мужчин структура следующая: 82,4% — наемные работники, 15,7 — самозанятые и 1,6% — работодатели. Но наше правительство, в отличие от норвежского, судьбами девочек не обеспокоено, не глядя подмахивает учебные пособия о том, что «якщо жінка хоче, то може ще й працювати, але так, щоб робота була творчою і допомагала їй розкривати свої жіночі якості».
Многие отечественные эксперты, в частности из Института демографии и социальных исследований им. М.Птухи, давно говорят о необходимости глубокой и обширной оценки ситуации, которая бы учла и увязала макроэкономические, фискальные, демографические показатели, ожидания и потребности рынка труда, оценку количества и качества специалистов, которые этому рынку нужны. Связала бы воедино системы образования, труда и пенсий, чтобы представить реальную картину того, что происходит с человеческим капиталом в Украине. Более того, в стране есть люди, которые знают, как это сделать, и готовы делать. Вот только во власти никак не найдутся те, кто бы заинтересовался данными вопросами.
* * *
Главной темой 46-го Всемирного экономического форума в Давосе, прошедшего в начале этого года, стала четвертая промышленная революция — слияние классической промышленности с цифровыми технологиями. Согласно опросу 800 лидеров технологических компаний, проведенному специально для форума в Давосе, ключевыми драйверами изменений станут облачные технологии, развитие способов сбора и анализа Big Data, краудсорсинг, шеринговая экономика и биотехнологии. Кроме того, 45% респондентов считают, что в 2025 г. в советах директоров крупных компаний может присутствовать искусственный разум. Согласно подготовленному к форуму отчету, уже к 2020 г. новые технологии производства и повсеместная роботизация лишат работы 5,1 млн чел. Отчасти падение занятости будет компенсировано ее двухмиллионным ростом в инженерных, финансовых и компьютерных специальностях. Уменьшение общей доли человеческого труда на фоне комплексного внедрения автоматизации серьезнее всего скажется на развивающихся странах, где недостаток прорывных технологий до сих пор компенсировался недорогой рабочей силой. Прошедшая в Страсбурге образовательная конференция постаралась дать некоторые ответы на вопросы, поставленные в Давосе...
Украина, стараясь обратить девальвацию национальной валюты себе во благо, все еще пытается привлечь инвесторов дешевой рабочей силой, хотя уже понятно, что это — тупиковая стратегия. И если смотреть в будущее, то ставка должна делаться на подготовку кадров, необходимых экономике нового времени, специалистов, труд которых не может заменить компьютерная программа. Но для этого необходимо в корне менять систему образования. У нашей страны еще есть шанс шагнуть из второй волны индустриализации сразу в четвертую, если она сможет сыграть на опережение и вместо внедрения новых технологий производства, которые уже совсем скоро будут восприниматься как ветхозаветные, сделает ставку на подготовку специалистов, востребованных в недалеком будущем. И начинать нужно именно с образования.
- Информация о материале
Нардеп з харківщини отримав в подарунок від 83-річної пенсіонерки майже чотири мільйони гривень готівкою
Нещодавно нардеп Олександр Біловол отримав в подарунок гроші у сумі 3,726 млн. грн.
Про це йдеться у повідомлені про суттєві зміни, яке опубліковане на Єдиному державному реєстру декларацій.
Згідно повідомленню Біловол отримав гроші в подарунок від Пелагеї Петрівни Савченко.
За даними з відкритих реєстрів, Пелагея Савченко народилася в 1933 році й мешкає у селищі Мурафа Краснокутського району Харківської області.
Варто відзначити, що Біловол народився також у селищі Мурафа. Балотувався він по округу № 180, до якого входить й Краснокутський район.
У своїй декларації за 2015 рік Біловол задекларував, що має у власності три земельні ділянки площею: 2500 кв.м., 976 кв.м. та 2033 кв.м. на території с. Петрівське Краснокутського району.
Також він є власником житлового будинку 349,7 кв.м. у цьому ж селі.
Його дружина Тетяна Біловол задекларувала земельну ділянку 5532 кв.м. та житловий будинок площею 692,90 кв.м. у елітному Козину під Києвом, квартиру площею 236,60 кв.м. у Києві та два машиномісця.
Біловол є власником двох коштовних годинників: Chopard та Breguet. У власності дружини є годинники Chopard та Franck Muller, а також ювелірні вироби.
Щодо транспорту, то Біловол задекларував лише автомобіль «ГАЗ 21 Р» 1969 року випуску.
Дружина має корпоративні права у ТОВ «БАЗІССПЕЦСЕРВІС».
Біловол також має 19 патентів на корисні моделі.
У 2015 році Біловол заробив 247484 грн., а його дружина – 86140 грн.
Але готівкою Біловол має 85000 дол.,130000 грн., а його дружина – 47000 євро.
Варто відзначити, що подарунок від Пелагеї Савченко – це більше , ніж всі збереження родини Біловол.
Як повідомляє видання «Медіапорт», гроші нардепу подарувала його рідна тітка, яка продала нерухомість. Проте, що це саме була за нерухомість, він не повідомив.
Нагадаємо, що раніше Біловол працював головним державним санітарним лікарем України.
- Информация о материале
Будьте уважні коли банк вам списує кредитну заборгованість
Економічна криза, інфляція і знецінення національної валюти призвели до неплатежів за кредитними договорами, що, в свою чергу, змушує фінансові установи в деяких випадках йти на поступки боржникам у формі реструктуризації кредитної заборгованості. Це, як правило, відбувається шляхом прощення частини боргу відповідно до положень ст.ст. 604, 605 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ).
Як зазначено у ч. 1 ст. 604 ЦКУ - зобов’язання припиняються за домовленістю сторін. При цьому, в силу положень.1 ст. 605 ЦКУ таке припинення зобов'язання відбувається внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
З огляду на те, що згідно ст. 1054 ЦКУ, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) за кредитним договором зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, то відповідно до наведених вище норм ЦКУ, прощення частини боргу передбачає звільнення боржника від повернення банку (іншій фінансовій установі) частини грошових коштів (кредиту), отриманих за кредитним договором. Тобто, сума несплаченого кредиту (неповернених коштів), внаслідок її прощення, залишається у власності позичальника.
Таке припинення зобов’язань, з одного боку вирішує питання заборгованості позичальника перед банком (фінансовою установою), а з іншого боку, породжує у нього інші зобов’язання публічного характеру, а саме зобов’язання по сплаті податків.
Так, відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями, надалі - ПКУ) до доходу з джерелом його походження з України відносять будь-який дохід, отриманий резидентом або нерезидентом, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні.
У зв’язку з цим, підпунктом «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, з метою визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, в якості доходу, отриманого платником податку як додаткове благо, визначено - »основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року».
Виходячи з наведеного, вбачається що сума прощеного боргу (або іншою мовою - сума кредиту, яка залишилася у власності позичальника) податковим законодавством визнається як дохід фізичної особи (позичальника). При цьому, слід зазначити, що в даному випадку мається на увазі тільки сума тіла кредиту а не нарахованих (але не сплачених) відсотків (комісії, пені тощо).
У своїй консультації, Державна фіскальна служба України (див. лист № 27262/6/99-99-17-03-03-15 від 18.12.2015 р. «щодо порядку оподаткування анульованої (прощеної) банком суми боргу фізичної особи») також посилається на положення п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, зазначаючи що порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Податкового кодексу України, згідно із п. 164.1 ст. 164 якого, загальний оподатковуваний дохід платника податку – це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, у тому числі – »дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу), у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році – 609 грн.)».
При цьому, Державна фіскальна служба акцентує увагу на обов’язковому повідомленні боржника особисто (шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору) про прощення (анулювання) боргу та необхідності включення кредитором суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. В іншому випадку кредитор виконує всі обов’язки податкового агента щодо таких доходів.
Водночас слід зауважити, що ПКУ містить норму (п.п. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПКУ) згідно якої - не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку (фізичної особи) основна сума боргу (кредиту) платника податку, у розмірі що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Таким чином, включенню до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб підлягає тільки додаткове благо у вигляді суми прощенного боргу за кредитним договором у розмірі основного зобов’язання (тіла кредиту) що перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, все інше (прощене кредитором) не вважається доходом фізичної особи.
Таке правило оподаткування застосовується до кредитних договорів, видача та прощення заборгованості по яким відбулись у національній валюті – гривні. Що стосується випадків надання банками кредиту у іноземних валютах (питання правомірності видачі таких кредитів у цієї статті ми не розглядаємо), то в даному випадку, відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ передбачено що, »не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.».
Тобто курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощенного боргу (кредиту), також не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню.
Більш того, підпунктом 165.1.59 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено що не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника і сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).
Але нажаль, на теперішній час, чинного закону щодо реструктуризації зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті досі немає. Закон № 1558-1 від 23.12.2014 р. «Про реструктуризацію зобов’язань за кредитами в іноземній валюті», який був прийнятий Верховною Радою України у трьох читаннях та врегульовував порушене питання, отримав на завершальній стадії набрання чинності вето Президента України, що позбавило можливості зараз користуватися зазначеною нормою ПКУ.
Крім оподаткування податком на доходи фізичних осіб, сума прощення (анулювання) боргу за кредитним договором, як додаткове благо, відповідно до п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, виступає також і об’єктом оподаткування військовим збором, який був впроваджений до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України. Ставка збору становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX ПКУ).
Разом з цим, відповідно до п.п. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПКУ від оподаткування військовим збором звільняються доходи, що згідно з розділом IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 ПКУ.
Таким чином, підсумовуючи хотілось б ще раз звернути увагу позичальників, яким пощастило з реструктуризацією їх кредитної заборгованості, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу (тіла кредиту), анульованого (прощеного) за самостійним рішенням кредитора (банку), не пов`язаним з процедурою банкрутства до закінчення строку позовної давності, якщо її розмір перевищує у 2015 році – 609 грн., що є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. При цьому у разі дотримання кредитором умов щодо повідомлення позичальника про прощення (анулювання) боргу, визначених п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, такий позичальник (боржник) відображає суму такого доходу у річній декларації та самостійно сплачує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Подання річної декларації про майновий стан і доходи відбувається у порядку, визначеному ст. 179 ПКУ, та у строки, встановлені п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ – до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ. Тобто, за 2015 рік декларація про майновий стан і доходи фізичною особою – позичальником подається з 01.01.2016 до 01.05.2016.
Відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПКУ фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Однак, слід бути уважним у взаємовідносинах з органами державної фіскальної служби під час декларування доходу і визначенні сум податкових зобов’язань, оскільки останні для цього використовують інформацію, отриману ними від кредитора (банку), які в свою чергу, як свідчить практика, у податковому розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду (форма 1ДФ),зазначають загальну суму прощенного зобов’язання, що включає в себе як основну суму боргу (тіла кредиту), так ї суму нарахованих штрафних санкцій, пеню, відсотки за користування кредитом.
Тобто, податківці, використовуючи недостовірну інформацію визначають податок у розмірі більшому ніж це необхідно, що відповідно призводить до спорів з платниками податків.
- Информация о материале
Удар «Молота»: как новое оружие отбирает жизни украинских солдат
На днях состоялось закрытое совещание комитета Верховной Рады по вопросам национальной безопасности и обороны. Оно было посвящено расследованию причин гибели двух бойцов батальона «Айдар». По официальной версии, они погибли вследствие вражеского обстрела, однако есть информация, что инцидент случился из-за разрыва мины в миномете украинского производства «Молот».
В течение 1 и 2 ноября текущего года «в результате боевых действий» в зоне АТО погибли двое украинских военнослужащих. Об этом днем 2 ноября заявил спикер Администрации президента по вопросам АТО Андрей Лысенко. К вечеру того же дня на страницах батальона «Айдар» в социальных сетях появилась информация о том, что этими двумя погибшими были «айдаровцы» Сергей Кочетов (позывной «Кот») и Николай Саюк («Француз»). По словам сослуживцев, бойцы «погибли под вражеским обстрелом при выполнении боевого задания» в ночь на 2 ноября. Церемония прощания с ними состоялась утром 4 ноября на Майдане Незалежности, в Киеве.
В этот же день в Верховной Раде во время часа вопросов к правительству депутат от «Самопомичи» Тарас Пастух назвал другую версию причин происшествия: бойцы погибли не от вражеского обстрела, а от разрыва мины в миномете украинского производства «Молот». «По официальной версии, прилетела вражеская мина, и ребята погибли. Но в действительности ситуация выглядит несколько иначе. Вопрос мой, собственно, о том, когда остановится бизнес на войне, на котором сегодня зарабатывает «Укроборонпром»? Речь идет о сегодняшних минометах, которые являются большим достижением «Укроборонпрома» – «Молот». У нас от нашего миномета погибли наши ребята. Эти минометы продолжают дальше использовать в Вооруженных силах. Возникает вопрос: почему мы дальше позволяем, чтобы за наши деньги изготавливался хлам и потом дальше погибали наши ребята?» – спросил у премьер-министра Владимира Гройсмана депутат.
Премьер в ответ пообещал создать независимую группу и изучить вопрос. Уже на следующий день, 5 ноября, пресс-служба Министерства обороны сообщила, что начальник Генштаба Виктор Муженко создал специальную комиссию, которая работает на месте происшествия. И обнародовала первые заключения, подтвердив тем самым слова Пастуха: «По предварительным выводам специалистов, причиной трагедии, приведшей к гибели двух военнослужащих Вооруженных сил Украины, стала детонация боеприпаса в канале ствола».
«Поставили на позицию – отломалась ручка наводки...»
Миномет «Молот» калибра 120 мм изготавливается на киевском заводе «Маяк». Ранее этот завод выпускал одноименные магнитофоны, а теперь входит в состав госконцерна «Укроборонпром». За основу был взят старый советский миномет 2Б11 «Сани». Разработчики, по словам главного инженера «Маяка» Валерия Синицина, пользовались взятой из интернета литературой о 120-мм минометах.
От начала работы над минометом до первых заводских испытаний прошли рекордные три месяца, а еще через два месяца состоялись государственные испытания, по результатам которых было принято решение о серийном производстве.
В 2016 году Минобороны заказало 280 минометов «Молот» стоимостью чуть больше 480 тысяч гривен каждый. Что думают об этом изделии военные, «Апострофу» рассказал командир одного из батальонов ВСУ, находящийся в зоне АТО:
«Пришли к нам эти минометы. Поставили один на позицию – сразу отломалась ручка вертикальной наводки. Нажали пальцем на ударно-спусковой механизм – он согнулся. Я так понял, он вообще из алюминия. Потом поставили на колеса, и пока дотащили с плаца в бокс – это 200-300 метров – колесная тяга рассыпалась. Сейчас их чистим от ржавчины, чтобы механизмы хотя бы начали двигаться. Ну, как может миномет с завода быть ржавым?! Прицелы стоят 1930-х годов. Ну почему тогда их не поставить на минометы времен Великой Отечественной войны? Это хорошие минометы – пускай и старенькие, но хорошие. На складах их море. Вот у меня были старые советские «Сани» . Но мы их «Соньками» называем. Они у нас всю войну прошли, под дождем стояли и никогда не ржавели. Ни один не разорвался, ни у одного ничего не сломалось. Правда, когда уже дальнобойными зарядами лупили – сошки погнулись. Ну, какой тут миномет выдержит. У него всего защита на 500 выстрелов была, а я за сутки по 400 выпускал. Где-то по 20-30 тысяч они у меня выстрелили. И то мы их отправили в ремонтную мастерскую, нам их там выпрямили и вернули. А «Молоты» по полмиллиона стоят. Что мне с ними делать? Несколько миллионов гривен валяются без дела…» – рассказал комбат.
В командовании ракетными войсками и артиллерией (РВиА) отмечают, что эксплуатация «Молота» не отличается от эксплуатации 2Б11. Впрочем, там признают, что украинский миномет создавался в сжатые сроки, кроме того, у предприятия не было опыта по изготовлению такой продукции. «Такая оперативность поясняется тем, что мы долгое время вели активные боевые действия, где интенсивно использовались минометы, которые выходили из строя. Скоротечная разработка и отладка производства минометов обусловили определенные проблемы. В ходе эксплуатации были выявлены определенные недостатки минометов «Молот», сформированы рекомендации по их усовершенствованию. Надеюсь, что производитель ОАО «Маяк» учтет все рекомендации и минометы «Молот» будут долго и эффективно выполнять боевые задачи в боевом составе ракетных войск и артиллерии Вооруженных сил Украины», - сообщили «Апострофу» в командовании РВиА.
Версии следствия
В среду, 16 ноября, в парламентском комитете по вопросам нацбезопасности и обороны прошло закрытое заседание, где представители Минобороны доложили депутатам о ходе расследования инцидента с «айдаровцами». Как рассказал «Апострофу» депутат Игорь Лапин, присутствовавший на заседании комитета, сейчас рассматриваются три возможные причины произошедшего: попадание вражеской мины, взрыв неисправного боеприпаса и двойное заряжание (последнее возможно либо из-за качества предохранителя миномета, либо из-за действий самих бойцов). Версию о том, что бойцам «прилетело оттуда», сначала поддерживал и сам Лапин. Но, увидев на закрытом заседании фотографии с фрагментами разорвавшегося ствола миномета, депутат изменил свое мнение.
«Судя по фрагментам ствола, а также по высоте разрыва ствола, я не исключаю, что было двойное заряжание. Если это так, тогда вопрос в качестве предохранителя. А если его сняли – то почему, на каком этапе должны были надеть и кто это контролировал? То есть в таком случае возникают вопросы по поводу подготовки бойцов, их настрела, обучения, вопросы к офицеру подразделения, который отвечает за боевую подготовку, и к командиру отделения», – сказал он. По словам Лапина, еще одна из версий – стрельба осветительными минами. В этом случае предохранитель снимают.
О проблемах с боеприпасами в армии говорят чуть ли не с самого начала войны (луганский патронный завод остался на территории, контролируемой боевиками). Когда будет готов новый отечественный завод по производству патронов и боеприпасов, до сих пор остается тайной за семью печатями. Всерьез и на высоком уровне о его строительстве заговорили еще осенью 2014 года. Гендиректор «Укроборонпрома» Роман Романов сообщил, что в 2016 году на мощностях киевского предприятия «Артем» планируется запустить производство боеприпасов, в том числе линию по комплектации взрывчатыми веществами ракет и боеприпасов.
Как сообщили «Апострофу» в «Укроборонпроме», концерн готов начать строительство завода по изготовлению боеприпасов, однако ждет средств из госбюджета: «Более 10 вариантов проектной документации и смет для строительства завода готовы и направлены в Кабмин. Сейчас ожидается принятие соответствующего решения, которое позволит приступить к созданию завода по изготовлению боеприпасов».
Пока в Минобороны расследуют причину гибели двух «айдаровцев», на фронте продолжают воевать все теми же «Молотами», используя те же старые боеприпасы.
- Информация о материале
Страница 406 из 2102
