Главная

«Австрійці» Деріпаски отримають 350 мільйонів на ремонт окружної дороги та траси Харків-Київ

Служба автомобільних доріг у Харківській області уклала три угоди з ТОВ «САТ Україна» щодо проведення ремонту доріг загальною вартістю 346,24 млн. грн.

Про це стало відомо зі звітів про укладання договорів та проведення аукціонів, які розміщені на порталі системи електронних закупівель «Прозорро».

Зокрема, 229,89 млн. грн. ТОВ «САТ Україна» отримає за виконання поточного середнього ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський на ділянці км 472+218- км 516+200 у Харківській області.

Підрядник має виконати відновлення асфальтобетонних покриттів автомобільних доріг машиною з додаванням нових матеріалів площею 194927,93 кв. м. Кількість нового матеріалу 14619,6 т. Також дорожники мають виконати улаштування тонкошарового покриття з литих емульсійно-мінеральних сумішей (2 шари) площею 389855,85 кв.м.

Ще 65,93 млн. грн. підрядник отримає за поточний середній ремонт дороги загального користування державного значення Під’їзд до міжнародного аеропорту “Харків” (з боку м. Довжанського) на ділянці км 0 + 000 - км 14 + 100 у Харківській області.

А також 50,42 млн. грн. вони отримають на такий самий ремонт під’їзду до міжнародного аеропорту “Харків” (з боку м. Києва) на ділянці км 0 + 000 - км 8 + 200 у Харківській області.

Єдиним конкурентом було ТОВ «Автомагістраль-Південь» одеситів Валерія Короткова та Олега Наливанного.

Субпідрядником вказане СП «Бітунова Україна», засновниками якої є австрійська Бау Холдінг Бетайлі Гунс АГ» та росіянка Таміла Свірідова.

Компанію «САТ Україна» заснувала австрійська фірма «Штрабаг СЕ» (Strabag SE).

Остання також є співвласником ТОВ «Бітунова Україна» через «Бау Холдінг Бетайлігунгс АГ» (Bau Holding Beteiligungs AG) разом із «Штрабаг АГ Гезельшафт м.б.х» (STRABAG AG Gesellschaft m.b.H.).

Кінцевим бенефіціаром значиться Пітер Ворбс. Серед акціонерів Strabag є кіпрська Rasperia Trading Ltd росіянина Олега Дерипаски.

Strabag SE оперує у Східній та Південно-Східній Європі, займається цивільним та індустріальним будівництвом і транспортною інфраструктурою.

Українське представництво було відкрито у 1999 році. На сайті фірми зазначено, що «Bitunova» є одним з її брендів, що займається матеріалами для дорожнього будівництва.

Информация о материале

Опубликовано: 19 мая 2017

Развенчание мифов об убыточности государственных научных предприятий

Оправдать или обосновать многосерийную историю под названием «Мы все требуем новую ЦИК, но что-то пошло не так», как и невозможность политических игроков договориться, больше нечем. Никаких приемлемых аргументов насчет «несвоевременно» или же институционных угроз нет. Циничность ситуации в том, что вопрос кадрового назначения будет влиять на рост недоверия к избирательному процессу и процедурам, и, как следствие, — к результатам.

На выборах важна позиция не столько победителя, как стороны, которая проиграла, но, однако, доверяет неудовлетворительным для себя результатам и готова их принять, не обжалуя ни в судах, ни на площадях. Гипотетические риски могут перерасти в полноценный репутационный вред, который не компенсирует даже качественная и честная работа комиссии в перспективе. Если это тактика, то она гениальна, если же халатность — преступна. На фоне врученного детективами НАБУ сообщения о подозрении действующему председателю комиссии Михаилу Охендовскому бездеятельность парламента и неактивность президента будут загонять в тупик институционную подготовку судьбоносных для Украины выборов 2019 г. Кто-то должен взять на себя либо лидерство в процессе, либо ответственность. Крайне важны не только перезагрузка комиссии, но и ее институционная реформа, которая ныне невозможна. Речь идет об обеспечении открытости и подотчетности работы ЦИК, качественной текущей коммуникации с обществом, реформировании избирательного законодательства, а также об ІТ-безопасности, что является ключевым трендом на выборах даже для стран, принадлежащих к устойчивым демократиям. Любую расхоложенность или немотивированность могут использовать как наш восточный сосед, так и внутренние политические группы влияния для манипулирования результатами выборов, незаконного вмешательства в процесс.

Политический футбол, или Как все проиграют

1 июня 2014 г. истек семилетний срок полномочий 12 из 15 членов ЦИК. После бегства Януковича из страны, аннексии Крыма, начала вооруженного конфликта с РФ на востоке страны и общественных тектонических изменений крайне важным для сохранения государственности стало переизбрание президентской и парламентской ветвей власти. Внеочередные выборы были единственным легальным способом отстоять суверенное право Украины, быстро перезагрузить политические элиты.

Чтобы ЦИК законным способом установила результаты президентских выборов, которые должны были состояться 25 мая 2014 г., парламент изъял из профильного закона «О Центральной избирательной комиссии» прямой запрет принимать участие в заседаниях членам комиссий, срок полномочий которых закончился. Поскольку комиссия не может действовать иным способом, чем коллегиально, это послужило бы причиной паралича системы, а также помешало бы избранию руководителя государства и проведению всех необходимых процедур после дня волеизъявления. Комиссию не переизбрали также и до завершения внеочередных парламентских выборов.

Вышестоящий орган администрирования избирательного процесса должен быть политически сбалансированным. Президент подает кандидатуры на рассмотрение в Верховную Раду Украины после консультаций с фракциями. Парламент, избранный в 2012 г., не был качественной и представительной базой для обновления ЦИК.

Именно в этой истории квотный принцип является оправданным и отвечает ряду международных документов, в частности и Кодексу надлежащих практик в избирательных делах Венецианской комиссии. ЦИК получает независимость благодаря тому, что в ней представлены разные политические группы, каждая из которых использует средства взаимного контроля и балансирует интересы.

Сформированная после парламентских выборов 2014 г. коалиция, имевшая конституционное большинство в парламенте, не использовала подаренного историей времени на полноценную перезагрузку политической системы. Политические игроки декларировали намерение не позднее первого квартала 2015 г. реформировать законодательство о парламентских и местных выборах на основе пропорциональной системы с открытыми списками. Однако, как стало понятно позже, об этом не думали не только стратегически, но и в среднесрочной перспективе. Коалиция имела шансы до начала прогнозируемого политического кризиса принять ряд законодательных и институционных изменений, которые стали бы гарантией политической безопасности для ныне уже бывших партнеров. Конкурентные и открытые правила избрания власти — одно из таких изменений. А честная и качественная ЦИК могла бы гарантировать объективный результат любых выборов. Впрочем, украинская власть, то есть большинство, редко думает о том моменте, когда приходится переходить в состояние оппозиции.

Откладывание нужных решений на неопределенный период уже повредило бывшим коалициантам, а ныне — оппозиционным фракциям, в частности ВО «Батьківщина» и Радикальной партии Олега Ляшко. В представлении президента, внесенном в парламент в июне 2016 г., не было кандидатур от трех из четырех парламентских фракций нынешней оппозиции. Даже этот список формировался довольно странным образом, когда «Народный фронт» отказался от трех кандидатов, делегированных, по нашим оценкам, внепарламентскими лидерами партии, в частности Арсением Яценюком и, возможно, Арсением Аваковым. В непубличной коммуникации депутаты-»фронтовики» дают понять, что это вопросы высшего уровня. Политические же группы и фракции, кандидатуры которых даже в минимальных пропорциях не фигурируют в представлении президента годичной давности, непублично выступают за сохранение статус-кво. Поскольку Оппозиционный блок, к примеру, как фактический правопреемник Партии регионов, имеет несколько членов комиссии, не утративших связь с этой политической силой. На сегодняшний день у ВО «Батьківщина» два условных члена комиссии, тогда как в зарегистрированное представление не попал ни один. У Блока Петра Порошенко тоже нет оснований торпедировать ситуацию и принимать окончательное решение, ибо кроме правопреемственности политической в украинских реалиях работает и административная: кто в администрации, тот и принимает ресурс. Яркий пример — профильный комитет по вопросам правовой политики и правосудия, возглавляемый Русланом Князевичем, бывшим представителем президента во ВРУ и депутатом от БПП. Вскоре исполнится год, как этот комитет не нашел времени и желания рассмотреть два постановления, представленных руководителем государства: об освобождении 12 членов ЦИК и 11 кандидатур на назначение новых. Речь идет о техническом, процедурном, однако очень важном вопросе, который может либо обеспечить прорыв в продолжительном процессе вокруг ЦИК, либо дать старт (в случае отклонения части кандидатов) для новых консультаций между фракциями и президентом.

Глава государства удачно перекинул ответственность на парламент, который довольно удачно, для сохранения лица всех участников процесса, поставил вопрос на тормоз. Если в 2015 г. и народные депутаты, и общественность критиковали, обращались с заявлениями, призывали президента наконец внести представление в Верховную Раду, то сегодня мяч уже на половине поля парламентариев, а результата как не было, так и нет. Это называется диверсификацией рисков и ответственности. От представителей руководителя государства, руководства парламента, лидеров фракции БПП за последние годы приходилось неоднократно слышать, что вопрос практически решен, осталось согласовать технические детали.

Проблема не только в пересмотре отдельных кандидатур, что можно сделать на ближайшем заседании той или иной фракции. На самом деле проблема в политической инфантильности и в отсутствии доверия между участниками переговоров. Если следовать букве регламента, то сначала нужно проголосовать за постановление об освобождении действующих членов комиссии, и лишь потом — за 13 постановлений (в феврале 2017 г. у 13 членов комиссии закончился семилетний срок полномочий) о назначении каждого из новых членов. Плохим знаком было бы решение переизбирать ЦИК способом, который не отвечает правилам, установленным парламентом. Впрочем, законный процесс не дает никакой гарантии, что в пленарном зале будет достаточно политической воли и ответственности провести 14 результативных голосований. Взаимное недоверие между парламентариями и президентом является одной из причин непринятия любого решения. Кроме того, фракции и группы, не получившие в прошлогоднем представлении президента квоты, не имеют никаких мотивов присоединиться голосами к принятию столь важного решения.

Впрочем, нет никакой трагедии в решении об освобождении действующих членов комиссии без назначения новых. Такое уже было в истории независимой Украины, когда все заинтересованные стороны под давлением обстоятельств вынуждены были находить выход из ситуации и ускорять-сокращать процесс разговоров с нескольких лет, как сейчас, до дней. Ни президент, ни парламент не захотят быть ответственными за бездеятельность, если коллапс с избранием членов комиссии войдет в открытую и горячую фазу.

Чтобы не доводить ситуацию до абсурда, парламентским фракциям и группам следовало бы представить главе государства новое официальное предложение — на основании публичных заявлений его представителей и лидеров фракции БПП. Кандидатуры от фракций можно было бы заявить обществу с необходимой добавкой аргументов в их пользу, которые свидетельствовали бы об отсутствии репутационных пятен, профессионализме и политической нейтральности. Никаких других ограничений, кроме принадлежности кандидатов к действующему составу ЦИК, насколько известно, нет.

А что же председатель ЦИК?

Какой еще катализатор для системных ротаций в ЦИК нужен, как не события вокруг председателя комиссии Михаила Охендовского? Конечно, гражданин Украины считается невиновным, если иное не доказано в суде, и каждому гарантировано право на защиту. Но в 2016 г. произошло беспрецедентное для нашей страны событие, когда сообщение о подозрении в совершении преступления было вручено высшему должностному лицу в ЦИК, а репутационные потери несет комиссия в целом. К сожалению, ни должной реакции центров принятия решений (ВРУ и президента) не было, ни скорейшего результативного переизбрания ЦИК не произошло. Некоторые источники в коалиционных и оппозиционных фракциях высказывают мнение, что г-ну Охендовскому дают шанс уйти с должности после возможной политической сатисфакции, то есть после оправдания в суде.

В мае 2016 г. бывший первый заместитель председателя СБУ Виктор Трепак передал в НАБУ документы Партии регионов, широко известные общественности как «амбарная книга». Эти данные должны были подтвердить факт незаконных выплат, в частности, бывшим и нынешним должностным лицам на сумму свыше 2 млрд долл. Речь идет о наличных операциях и расходах за шесть месяцев 2012 г.

Среди «автографов» в «амбарной книге» есть подпись, которую экспертиза сначала признала как идентичную подпись действующего председателя ЦИК Михаила Охендовского. 30 мая 2016-го НАБУ возбуждает уголовное производство по признакам нарушения, имеющего признаки предложения, обещания либо получения неправомерной выгоды, содеянного лицами, занимающими ответственное или особо ответственное положение. Председатель ЦИК отрицает получение средств и заявляет о готовности дать объяснение правоохранительным органам. В ноябре того же года провели обыск в квартире Охендовского, изъяли планшет, во время осмотра которого установили: отдельные электронные сообщения имеют значение для уголовного производства, освещают ход событий и т.п. Это доказательство, в отличие от «амбарной книги» Партии регионов, как мы полагаем, является надлежащим доводом, полученным законным способом.

Именно арест, наложенный на планшет, оспаривает сторона защиты, но в начале 2017 г. Апелляционный суд города Киева несколько раз подтверждает решение предыдущей инстанции об аресте имущества. В декабре 2016-го руководитель Специальной антикоррупционной прокуратуры Назар Холодницкий объявил о подозрении и вручил соответствующее сообщение персонально Михаилу Охендовскому под запись видеокамер в аэропорту Борисполь. Далее разворачивается батл между детективами НАБУ, Специальной антикоррупционной прокуратурой и действующим председателем ЦИК относительно предупредительных мер против должностного лица, а также отстранения его на период расследования. В результате г-н Охендовский должен являться по каждому вызову детектива, следователя, прокурора, суда, в зависимости от стадии уголовного производства, а также не отлучаться из населенного пункта, в котором проживает, не сообщив об этом следователю. Предупредительная меры в виде залога не назначена, а суд отмечает, что доказательства, предоставленные стороной обвинения и защиты, свидетельствуют о том, что проверка обстоятельств и фактов, по поводу которых ведется расследование, еще не завершена и все обстоятельства не установлены. Ссылка на наличие противоречивых выводов экспертизы подписи в «амбарной книге», не свидетельствуют о полной необоснованности и безосновательности подозрения.

При таких обстоятельствах видится возможным применить к подозреваемому более мягкую предупредительную меру — в виде личного обязательства. 6 марта 2017 г. в НАБУ принимают решение изменить состав группы детективов, а Специализированная антикоррупционная прокуратура продолжила расследование уголовного производства против председателя Центральной избирательной комиссии Михаила Охендовского до 13 июня 2017 г.

Эта история, конечно, может закончиться как полным оправданием, так и осуждением председателя ЦИК. Мучительный процесс не подтолкнул политические элиты принять важное и сбалансированное решение, от которого в перспективе выиграют все. Из-за этого и так невысокое доверие и к элитам, и к выборам падает еще ниже.

Возможно, прозрение наступит к третьей годовщине этой эпопеи. Как говорится, обещанного три года ждут...

Информация о материале

Опубликовано: 19 мая 2017

Децентралізація: перетягування ковдри

2014-го Верховна Рада ухвалила зміни до Бюджетного та Податкового кодексів. Зросла кількість джерел формування дохідної бази місцевих кошторисів за рахунок передачі окремих доходів із державного бюджету. А основна увага в останні роки була зосереджена на створенні об’єднаних територіальних громад (ОТГ) та їх пріоритетному фінансуванні. Механізм формування ОТГ був розроблений ще 2015 року. Вони перейшли на прямі відносини з державним бюджетом, оминаючи проміжні рівні, а відтак безпосередньо отримують із нього кошти на формування інфраструктури. Водночас об’єднаним громадам із районного рівня передавалося виконання делегованих державою повноважень: надавати соціальну допомогу, адміністративні послуги, керувати школами та дитсадками, організовувати діяльність закладів первинної медичної допомоги, культури та спорту. А відповідно й супровідні фінансові вливання з держбюджету у вигляді субвенцій на освіту, медицину, розвиток інфраструктури.

Уже 2015 року 794 старих сільських, селищних та міських рад, до складу яких входили 2015 населених пунктів, добровільно злилися в 159 територіальних громад. Спочатку найдинамічніше цей процес відбувався на Тернопільщині та Хмельниччині, де в 2015-му було створено відповідно 26 та 22 ОТГ. Вони об’єднали 673 населених пункти з 2015 об’єднаних по всій країні. У результаті на Хмельниччині ОТГ охопили 35,9% території та 22,8% населення області, на Тернопільщині — відповідно 27,7% та 21,3%. Значно відставали від них Дніпропетровська та Львівська області, де було створено по 15 таких громад, а також Полтавська, Житомирська, Чернівецька та Одеська (від 12 до 8 ОТГ). У більшості ж регіонів 2015-го об’єдналося лише по кілька громад (наприклад, по одній-дві у Київській, Сумській, Миколаївській, Херсонській, Вінницькій, Кіровоградській, Луганській, Закарпатській) або й узагалі жодна (на Харківщині). На початок 2016-го тільки в чотирьох регіонах об’єднані громади включали понад 5% мешканців і в десяти — понад 5% території.

У 2016 році темп створення об’єднаних громад пришвидшився: їхня кількість зросла зі 159 до 366, а чисельність населення більш як подвоїлася, перевищивши 3,1 млн осіб. На сьогодні вони об’єднали 1740 (близько 15%) колишніх міських, селищних та сільських рад. Змінилася й географія найактивніших у створенні ОТГ регіонів: уперед вийшли Житомирщина, Дніпропетровщина, Вінниччина, Запоріжжя. Натомість темпи об’єднання громад на Тернопільщині та Хмельниччині, що спершу лідирували, суттєво загальмувалися. Хоча наразі саме на Хмельниччині ОТГ мають найбільшу питому вагу — займають понад 43% площі області й концентрують близько третини жителів (434 тис.).

Загалом станом на квітень 2017 року створено 366 об’єднаних громад, де вже відбулися вибори до органів місцевого самоврядування, і 47, де вибори мають відбутися 30 квітня. Крім того, за інформацією Мінрегіонбуду, на фінальному етапі формування перебувають ще 102 потенційні громади. Таким чином, ідеться про понад 500 ОТГ, які вже створені або можуть бути створені найближчим часом. 14 березня 2017 року підписано закон про особливості добровільного об’єднання територіальних громад, розташованих на територіях суміжних районів, який дозволить провести перші вибори в низці ОТГ. А також, імовірно, пришвидшить процес створення нових, адже чимало сільських і селищних рад на межі різних районів тяжіють до центрів сусідніх. У деяких випадках аналогічна ситуація спостерігається й на межі областей, однак тут потрібно вже вносити зміни до Конституції.

З погляду фінансів основна відмінність між об’єднаними громадами та старими місцевими радами (сільськими, селищними та міськими) полягає в тому, що ОТГ концентрують доходи і виконують повноваження, які раніше належали як місцевим радам, так і районам. Наприклад, до бюджету об’єднаної територіальної громади переспрямовується 60% сплаченого на її території податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) і 100% адмінзбору за реєстрацію фізичних та юридичних осіб, які до створення ОТГ надходили до скарбниці району. Інакше кажучи, за своїм статусом об’єднані територіальні громади, по суті, прирівнюються до міст обласного значення. А район відповідно повністю втрачає податкові надходження і припиняє виконувати свої повноваження на території об’єднаної громади. Крім того, як і старі (нереформовані) місцеві ради (сільські, селищні та міські), ОТГ отримують усі 100% таких податків та зборів: 1) ренти від використання природних ресурсів та надр місцевого значення; 2) акцизів із продажу на їхній території тютюнових та алкогольних виробів, нафтопродуктів; 3) єдиного податку; 4) плати за землю; 5) податку на нерухоме майно; 6) податку на прибуток комунальних підприємств; 7) плати за оренду майна; 8) транспортного податку; 9) збору за паркування транспортних засобів; 10) туристичного збору; 11) адміністративних штрафів, зборів за реєстрацію речових прав на нерухоме майно, плати за надання інших адміністративних послуг та державного мита, що належить до відповідних бюджетів за місцем вчинення дій та видачі документів. Крім того, до бюджетів ОТГ, як і старих місцевих рад, спрямується 25% екологічного податку.

Для чіткішого уявлення про обсяг відповідних надходжень до кошторисів місцевих громад варто зазначити, що у 2016 році надходження від ПДФО до місцевих бюджетів (крім обласних) становили 63,2 млрд грн, єдиного податку — 17 млрд грн, плати за землю — 23,3 млрд грн, акцизів — 11,6 млрд грн, податку на нерухоме майно — 1,4 млрд грн. Водночас частка вже створених ОТГ у загальних доходах місцевих скарбниць усе ще незначна. У 2016 бюджетному році 159 утворених до його початку об’єднаних громад отримали лише 1,7 млрд грн ПДФО, 0,45 млрд грн єдиного податку, 0,56 млрд грн плати за землю та 0,37 млрд грн акцизів.

Проблеми залишаються

Подальший процес об’єднання громад гальмується з багатьох причин. Це добре помітно як на прикладі колишніх лідерів, де темпи різко загальмували після досягнення порога в 30–40%, так і на прикладі регіонів, де й досі створено не більше ніж 5–10 об’єднаних територіальних громад, попри те що процес триває вже понад два роки.

Найперша причина — із 12 тис. старих місцевих рад майже половина були дотаційними. Самодостатні не надто хочуть ділитися коштами. Ще один фактор — прагнення місцевих керівників зберегти посади та вплив, адже, як показує досвід, навіть в офіційно дотаційних громадах використання повноважень дає можливість отримувати чималі нелегальні доходи. Не кажучи вже про те, що зайняті в сільрадах службовці, напевне, втратять роботу. Окрім того, завершення процесу формування ОТГ на території певного району означає припинення його існування, оскільки він залишається і без доходів, і без повноважень. Тож районні еліти або прагнуть створення громад на базі старих адміністративних районів, або намагаються гальмувати процес, якщо не впевнені в можливості перебрати контроль над органами місцевого самоврядування в усіх чи принаймні більшості ОТГ. Не додає мотивації для формування об’єднаних громад і приклад уже створених. В урядових реляціях усе має досить гарний вигляд: за результатами 2016‑го виявляється, що бюджети перших 159 ОТГ зросли майже всемеро порівняно з надходженнями 2015-го до бюджетів місцевих рад, які увійшли до складу ОТГ, і становили 7,1 млрд грн. Це сталося насамперед зав­дяки виділенню 1 млрд грн субвенцій на створення інфраструктури об’єднаних громад, а також різкому збільшенню освітніх та медичних субвенцій (які почали надходити їм безпосередньо, а не до районного бюджету, як раніше) відповідно до 1,62 та 0,85 млрд грн. Порівняно із 39 та 42 млн грн, які отримували старі місцеві ради, це, безперечно, кардинальна зміна.

Однак насправді не все так однозначно. Порівняння бюджетів об’єднаних громад і місцевих рад, які існували на відповідній території до об’єднання, некоректне. Адже новостворені громади перебрали на себе й частину доходів та функцій, які раніше належали району. Таким чином, в ОТГ зросли не так видатки на освіту й медицину, як можливість здійснювати їх на місцевому, базовому рівні.

Зі 159 ОТГ України, які об’єдналися до початку 2016 бюджетного року, більшість виявилися дотаційними (125 громад). Середній рівень дотаційності ОТГ у різних регіонах країни суттєво різниться. Наприклад, на Івано-Франківщині він становить 42%, у Львівській області — 31%, у Чернівецькій — 28%, на Тернопільщині — 21%. Водночас на Хмельниччині та Житомирщині — 13%, на Дніпропетровщині, Черкащині та Одещині — 8–9%, на Запоріжжі та Вінниччині — 5–6%, а на Полтавщині та Чернігівщині — взагалі лише 2–4%. Проте й він не демонструє всієї різноманітності стану окремих об’єднаних громад. Навіть у межах одного регіону часто співіснують громади, де дотації держави покривають до половини власних (без делегованих державою) повноважень ОТГ, і громади, які є донорами державного бюджету.

В урядових реляціях та навіть ЗМІ увага зосере­джується на окремих «історіях успіху». І це було б цілком виправдано, якби йшлося про наслідки управлінських зусиль керівництва тих чи інших громад. Однак насправді про це не йдеться бодай тому, що не було достатньо часу. Натомість у більшості нинішніх «історій успіху» тих чи інших рекламованих об’єднаних територіальних громад є свої об’єктивні «секрети», що не мають жодного стосунку до ефективності їхньої діяльності. Наприклад, успадковані ще з радянських часів чи, рідше, збудовані в останні десятиліття промислові, енергетичні чи транспортні підприємства. Або інфраструктура ключових транспортних магістралей, які проходять їхньою територією (АЗС, готелі, заклади харчування тощо).

Приміром, на Тернопільщині із двадцяти шести об’єднаних громад лише чотири не потребували дотацій із державного бюджету (Байковецька, Заводська, Гусятинська та Васильковецька). І кожна з них мала свій «секрет». Так, найзаможніша Байковецька безпосередньо прилягає до обласного центру, Заводська має на своїй території великий цукровий завод, Гусятинська створена на основі колишнього райцентру, має промислові підприємства, центральну районну лікарню та досить великий туристичний потенціал. А відповідно й значні надходження ПДФО. На Дніпропетровщині з п’ятнадцяти ОТГ, щодо яких є звітність за 2016 рік, у чотирьох власні доходи істотно перевищували видатки. Слобожанська є околицею Дніпропетровська, Зеленодольська має на своїй території одну з найбільших в Україні Криворізьку ТЕС, Вербківська та Богданівська прилягають до Павлограда, а їхня економіка пов’язана з видобутком кам’яного вугілля та значними нарахуваннями ПДФО на заробітну плату.

Таким чином, переваги від формування ОТГ виявилися вкрай нерівномірними: виграли окремі громади, великі підприємства-роботодавці яких раніше значною мірою наповнювали районні бюджети податком на доходи фізичних осіб. Вилучення цих коштів із районних бюджетів загострює проблему дефіциту останніх, а також інших уже створених або потенційних ОТГ на території відповідних районів. Адже всі ОТГ незалежно від того, чи успадкували вони від районів основні джерела доходів, мусять перебрати на себе фінансування тих статей видатків, які раніше покривалися з районних бюджетів: дитячі садки, заклади культури, застарілу транспортну інфраструктуру тощо. Врешті, створення ОТГ загострює проблему місця сплати ПДФО: за місцем роботи чи за місцем проживання. Адже на низці підприємств, розміщених в «успішних» громадах, працює чимало мешканців сусідніх, дотаційних. А бюджетоутворюючий податок із їхніх доходів платиться не там, де їм надаються послуги.

Тому чи не найзначущішим результатом створення ОТГ на цьому етапі може стати хіба що зміна свідомості місцевого керівництва та населення об’єднаних громад, якої вимагає перехід від пасивного очікування змін чи покращень згори до активного розвитку власних громад. Однак стартові умови в низці випадків аж надто різняться.

Субвенції з держбюджету для новостворених ОТГ частково вирішать цю проблему лише на початковому етапі. Зокрема, 2016 року, за даними звітності Мінрегіонбуду, майже дві третини всіх видатків розвитку (1,2 із 1,9 млрд грн) 159 ОТГ, створених до початку відповідного бюджетного періоду, профінансували коштом субвенцій із держбюджету. Однак у середньо- і довгостроковій перспективі це не змінить кричущих фінансових диспропорцій у власних можливостях об’єднаних громад. Так, попри більш як двократне зростання кількості ОТГ у 2016-му порівняно з 2015-м, цього року з держбюджету на розвиток інфраструктури очікується лише 1,5 млрд грн надходжень проти 1 млрд грн у 2016-му. Це свідчить про те, що фінансові вливання з держбюджету на демонстрацію переваг ОТГ поступово зменшуються.

Розміри об’єднаних громад також надто різняться. Найменша за чисельністю населення Макіївська ОТГ Чернігівської області (1,6 тис. жителів), найбільша — Лиманська ОТГ Донецької (44,2 тис.). Тож не дивно, що за таких строкатих параметрів не спрацював один із ключових аргументів створення об’єднаних територіальних громад — зменшення до розумних масштабів витрат на персонал органів управління (див. «Не всюди досягнута мета»). Утримувати повні середні школи чи медичні заклади в громадах із населенням менш як 5–6 тис. із часом буде надзвичайно складно. Наприклад, у Смирновській ОТГ Запорізької області, яка має 3,8 тис. жителів, налічується лише 320 дітей шкільного віку, що замало для функціонування навіть однієї нормальної школи. Натомість їх у громаді чотири, зокрема дві початкові та одна дев’ятирічка.

Карти областей, де процес створення ОТГ просунувся найбільше, нині радше нагадують про добу феодальної роздробленості з низкою громад хитромудрої форми. Вимальовується картина хаотичного об’єднання на основі амбіцій місцевих еліт або антипатій мешканців одних населених пунктів до інших. Одні громади займають до половини колишніх районів, тоді як інші — тільки одну-дві старі сільські чи селищні ради. Чимало з них украй видовжені територіально, відстань до найвіддаленіших населених пунктів в одній громаді може сягати 25–30 км і більше, при цьому населені пункти, що містяться лише за 5–10 км по інший бік від центру, можуть входити до складу іншої ОТГ. За таких умов початкова мета реформи навряд чи буде досягнута. Ані про створення фінансово спроможних громад, ані про наближення необхідних базових послуг до споживачів у більшості випадків не йдеться. Коли старі районні структури припинять своє існування, а малі громади виявляться вкрай віддаленими від центрів інфраструктури укрупнених нових районів, недоліки такого хаотичного формування дадуться взнаки повною мірою. Це ускладнюватиме комунікацію мешканців із центром, зокрема відвідування медичних закладів, а в перспективі й відвідування опорних шкіл дітьми з невеликих сіл. Щоб отримати якісні послуги, доведеться їздити або до більших центрів сусідніх громад, або дуже далеко до центрів нових укрупнених районів. Тож безгрошів’я та недофінансування інфраструктури в низці менш успішних громад, яких за збереження нинішніх тенденцій виявиться більшість, здатні цілковито дискредитувати в очах їхніх мешканців саму ідею децентралізації.

Информация о материале

Опубликовано: 18 мая 2017

Пенсионная реформа: на что рассчитывать украинцам

В Украине с 2018 может начаться пенсионная реформа. Ее проведения требует Международный валютный фонд, к тому же она нужна самой стране. Украинцев больше всего интересует, будет ли повышен пенсионный возраст. Власти утверждают, что не будет. Однако это не значит, что фактический возраст выхода на пенсию не увеличится.

В Украине грядет пенсионная реформа. Ее проведения, для продолжения сотрудничества, требует Международный валютный фонд (МВФ). Предполагается, что она вступит в силу с 1 января 2018 года.

Согласно меморандуму МВФ, закон о пенсионной реформе должен быть принят Верховной Радой до конца апреля текущего года, однако, учитывая, что пленарных заседаний в парламенте не предвидится до 16 мая, это сделать не удастся. С другой стороны, Украина и раньше не особо соблюдала сроки выполнения своих обязательств перед фондом, и речь часто шла не о неделях, а месяцах и даже годах. В Кабмине это прекрасно знают. Вот и теперь министр социальной политики Андрей Рева говорит, что правительственный законопроект в Раде стоит ждать к 16 мая, то есть аккурат к первому заседанию после вынужденных каникул (официально на текущей и на двух последующих неделях депутаты работают в комитетах и фракциях, а также с избирателями).

Однако на сегодня нет четкой уверенности в том, что законопроект, вызревающий в недрах Кабмина, уже полностью готов – ранее члены правительства утверждали, что проект пенсионной реформы окончательно не утвержден. Вместе с тем, министр финансов Александр Данилюк на прошлой неделе заявил, что документ должен был быть согласован с МВФ до конца пребывания в стране миссии фонда, то есть до пасхальных праздников.

На прошлой неделе пенсионную реформу анонсировал премьер-министр Владимир Гройман. Представленный главой правительства план реформы состоит из пяти пунктов. Все они, в той или иной мере, должны вызывать положительные эмоции у украинцев. Так, по утверждению премьера, в рамках реформы будут повышены пенсии для 5,6 млн пенсионеров (из более чем 12 млн), налогообложение пенсий будет отменено, повышение пенсионного возраста не предусматривается. Кроме того, в правительстве надеются к 2024 году сделать Пенсионный фонд бездефицитным, а саму пенсионную систему – справедливой.

Однако по поводу последнего пункта могут возникнуть вопросы. В указанных выше данных, которые Гройсман опубликовал в Facebook, объясняется, что речь идет о «четкой зависимости размера пенсии от суммы уплаченных страховых взносов и продолжительности участия в страховой системе». Пока что больше ничего неизвестно.

Пенсионный возраст или возрастная пенсия

МВФ в ходе переговоров с украинскими чиновниками настаивал на повышении пенсионного возраста. В частности, в качестве компромиссного назывался возраст 63 года, по крайней мере, именно эта цифра фигурировала в предварительном варианте меморандума, копия которого в январе была опубликована в СМИ. Представители украинской власти всячески пытались уйти от жестких возрастных рамок, и, похоже, им это удалось – в окончательном варианте меморандума конкретный возраст выхода на пенсию отсутствует.

Однако насколько это можно считать «перемогой»?

Как уже было сказано, украинское правительство делало все возможное, чтобы уйти от самой мысли поднятия пенсионного возраста. Вместе с тем, в Кабмине никогда не скрывали (к тому же именно этого требует МВФ), что страна не может и дальше дотировать Пенсионный фонд, субсидии которого в 2017 году превысят 150 млрд грн (в 2016 годы были на уровне 143 млрд грн). Собственно, на сокращение дефицита Пенсионного фонда и направлены основные усилия властей.

Еще в конце прошлого года глава Минсоцполитики Андрей Рева высказался за то, чтобы время выхода украинцев на пенсию было увязано со страховым стажем, в рамках которого осуществляются отчисления так называемого единого страхового взноса (ЕСВ) в Пенсионный фонд. По словам Ревы, если у человека к 60 годам не будет 20 лет страхового стажа, то надеяться на выход на пенсию к этому времени ему не стоит. Но не беда, заявил министр, - недостающий стаж можно будет «докупить». На самом деле, идея «покупки» стажа, при всей ее дикости, не является столь уж экзотичной. Так, в соседней России, где, как и во многих других странах, остро стоит проблема старения населения и, как следствие, наполнения ресурсной базы для выплаты пенсий, правительство вышло с предложением к гражданам докупать так называемые страховые баллы, необходимые им для получения страховой пенсии. Подчеркнем, речь идет именно о страховой пенсии, так как социальная пенсия пока что положена всем россиянам.

В Украине подобная идея не находит поддержки, в том числе и среди членов правительства. Так, вице-премьер Павел Розенко, в чью сферу ответственности входит «социалка», назвал инициативу покупки страхового стажа абсурдной и заявил, что на заседаниях Кабмина она не обсуждалась.

В правительстве в «пенсионном вопросе» Розенко традиционно играет роль доброго полицейского, а Рева – злого полицейского. В нынешнем году министр соцполитики уже успел «порадовать» украинцев очередными инициативами. «Я хочу, чтобы каждый получил то, что он заработал. Если ты хочешь получить пенсию, ты должен ее заработать, а не просто дожить до 60 лет... А вы не платили, в 60 лет ничего не получите, будете работать дальше, пока не заработаете. Не заработаете? Тогда вообще не ходите к нам. Получать вы ничего не будете», - заявил Рева в интервью изданию Realist.

Павел Розенко, напротив, не считает, что пенсионная реформа должна сводиться к повышению пенсионного возраста и страхового стажа. Вице-премьер видит успех пенсионной реформы во внедрении трехуровневой системы, в которой, помимо солидарной составляющей, должны также быть накопительный уровень и негосударственное пенсионное страхование. «Суть трехуровневой системы заключается в том, чтобы пенсия платилась из трех источников, а не из одного. И разбивка выплаты приблизительно могла бы выглядеть так: 60% пенсии - из солидарной системы, около 30% - по накопительной системе и 10% - выплаты из НПФ (негосударственные пенсионные фонды)», - заявил он в одном из недавних интервью «Апострофу».

Перезрелая реформа

Однако далеко не факт, что согласованный с МВФ проект пенсионной реформы будет содержать трехуровневую систему. Как уже было сказано, на сегодня окончательного варианта нет, и появится он, если не будут допущены случайные или сознательные утечки, не ранее середины мая.

Косвенным свидетельством того, что в пенсионной реформе не найдется места накопительной системе, является опубликованная на сайте «Экономической правды» статья главы миссии МВФ в Украине Рона ван Родена, в которой он заявляет, что «введение так называемой накопительной пенсионной системы в дополнение к действующей системе… не будет иметь особого смысла без предварительного исправления недостатков действующей системы». Каковы же способы сокращения дефицита Пенсионного фонда? По мнению ван Родена, этого можно добиться, в частности, за счет «предоставления работникам большего выбора относительно возраста выхода на пенсию в зависимости от общей продолжительности трудового стажа – для относительно раннего выхода на пенсию нужно будет иметь больший трудовой стаж – и создания стимулов для продолжения трудовой деятельности и более позднего выхода на пенсию». Вероятно, что-то подобное будет в ожидаемом законопроекте пенсионной реформы.

В связи с этим перспектива внедрения третьего уровня пенсионной реформы выглядит еще призрачнее. «У нас пока не произойдет реформа финансового рынка, в частности, негосударственных пенсионных фондов и рынков страхования, говорить о том, что у нас произойдет открытие третьего уровня пенсионной реформы не приходится. Без реформированного финансового рынка есть большая вероятность появления большого количества мошеннических схем, которые касаются негосударственного пенсионного страхования, что минимизирует любой возможный позитивный эффект пенсионной реформы», - сказала в комментарии «Апострофу» эксперт Международного центра перспективных исследований (МЦПИ) Ангела Бочи.

В правительстве любят повторять, что пенсионная реформа нужна самой Украине больше, чем МВФ. И в этом Кабмин действительно прав. «Пенсионная реформа уже перезрела, так как дефицит Пенсионного фонда увеличился до 150 млрд грн, особенно это происходило за последние два года (в 2015 году дефицит составлял 95 млрд грн)», - отметила Ангела Бочи.

Наличие колоссального дефицита Пенсионного фонда может создать властям большую проблему на пути проведения реформы. «Поднимать или не поднимать пенсионный возраст – тут зависит от того, найдут ли другие компенсаторы для того, чтобы погасить дефицит Пенсионного фонда, поскольку при таком дефиците выходить на такую глобальную реформу может быть проблематично. Нужно найти, чем залатать эту дыру, а потом проводить реформу», - считает эксперт МЦПИ.

Правительство, если оно официально не хочет повышать пенсионный возраст, должно будет найти некие компенсаторы, то есть, по сути, завуалировать фактическое повышение пенсионного возраста. «Чтобы не было политического риска, могут использовать другие предохранители, стимулы», - отметила Бочи. По ее словам, это, в частности, могут быть некие факторы, которые будут стимулировать украинцев продолжать работать по достижении пенсионного возраста. При этом она считает, что власти не рискнут оставить граждан совсем без пенсий, как это грозит сделать министр Рева. «Думаю, что такого не будет», - говорит эксперт.

В правительстве не могут не понимать, что грядущие перемены в пенсионной системе будут болезненными для большинства украинцев. Поэтому, пока граждане не узнали, что же их ждет на самом деле, им обещают повысить пенсии. Уже в октябре. Хотя, по большому счету, это не имеет прямого отношения к той самой пенсионной реформе.

Информация о материале

Опубликовано: 18 мая 2017