Главная
Назар Холодницький: президент мені телефонував тільки один раз
Як часто головному антикорупційному прокурору пропонували хабарі, чи дзвонить йому президент, а також про несподівані загрози скорочення антикорупційної прокуратури в інтерв'ю з її керівником Назаром Холодницьким.
Перед входом у кабінет керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури охорона прискіпливо перевіряє, які речі журналіст «Цензор.НЕТ» хоче взяти із собою. Усе зайве просять залишити. «Я не з Кіровського суду», - намагаюся пожартувати. Але охоронець не одразу оцінив мій гумор, бо, як виявилось, у той день у приймальні Холодницького не чергував.
На це інтерв’ю я хотіла порапити ще кілька тижнів тому. Так би мовити, по гарячих слідах, після затримання у кабінеті голови антикорупційної прокуратури двох суддів з Кіровського суду Дніпра при спробі передачі хабара. Однак випадково чи ні, а Назар Іванович незабаром після того вирушив у відрядження. Зрештою, зустріч відбулася 11 жовтня, коли за підозрою у розтраті на закупівлях палива для армії затримали заступника міністра оборони.
Видається так, що мені було б спокійніше взяти 300 тисяч і закопати поряд з банкою Чауса
-Стільки всього відбувається, що теми для розмови з Вами, змінюються, як у калейдоскопі. Хочеться поговорити про все. Але давайте розпочнемо з останнього. Затримали заступника міністра оборони і начальника департаменту.
- Затримали. Провадження рік розслідувалось. Можна зразу провести паралелі із 6 місяців слідства, які пропонуються сумнозвісною поправкою Лозового. Так довго, тому що доказів не можна було зібрати до того часу. Тривали слідчі дії.
Також хочу попросити не політизувати це розслідування, політикам утриматися від участі в процесі і не перетворювати це кримінальне провадження на інструмент політики - як ми бачимо, різні політичні сили намагаються використати його на свою користь. Ми - позаполітичні антикорупційні органи, керуємося законом. Зараз лише оголошена підозра і триває досудове розслідування щодо конкретних осіб, також встановлюються інші причетні. Коли доказів буде зібрано достатньо - буде скеровано обвинувальний акт до суду, і суд у змагальному процесі визначить - винна конкретна особа чи ні.
До вироку суду прокуратура нікого не називатиме злочинцем, а лише підозрюваним чи обвинуваченим. Крім цього, процесуальним керівником у цьому провадженні заборонено всім учасникам процесу, в тому числі органам слідства, їхнім керівникам розголошувати дані слідства чи будь-яку іншу інформацію, що стосується цього розслідування.
Інформація, озвучена сьогодні, є достатньою для розуміння того, що відбувається. Тепер слідство має завершити це провадження і лише суд повинен поставити крапку.
- А про які докази йдеться, що так довго збирали?
- Це сукупність доказів, визначених кодексом, у тому числі експертизи, які чекали близько 4-5 місяців.
- Ціни перевіряли?
Ціни, коливання, відсутність коливань. Підозра в принципі ґрунтується на простих фактах. Був мільярд гривень на пальне. Був проведений тендер і підприємство зобов’язалось за цей мільярд поставити 70 тисяч тон палива. Через місяць з’являється довідка однієї Торгово-промислової палати та довідка одного з державних підприємств, що були коливання цін, тому треба переглянути. Уклали додаткові угоди, збільшили ціну, а обсяг поставок зменшили. Ми інкримінуємо 149 млн грн шкоди, підтвердженої відповідною експертизою.
- Тобто насправді коливань цін не було.
- Експертиза встановила, що таких коливань не було.
- І Міноборони прийняло ці довідки. Вони нічого не перевіряли?
- Управління внутрішнього аудиту Міноборони підтверджувало, що було коливання.
- Я от два тижні уже планувала з Вами інтерв’ю і воно відкладалося, бо Ви їздили у відрядження. Я знаю, що Ви були в Сполучених Штатах, побачила у Фейсбуці. Що це була за поїздка?
- Це було запрошення української діаспори на щорічний Ukrainian Fair.
- Я переглянула відео, яке розповсюдив Генпрокурор Юрій Луценко, як судді кілька тижнів тому намагалися передати Вам хабар. Все відбувалося саме в цьому кабінеті. Під яким приводом судді прийшли до Вас уперше? Це був прийом громадян?
-Мені дзвонить секретар і каже: «До Вас голова суду з Дніпра». Я подумав, що по наших справах і без задньої думки сказав: «Добре». Тим більше, голова суду – суб’єкт незвичайний. А він (Геннадій Підберезний, – ред.) зайшов і почав таку ганебну розмову. Після того я 2 секунди – frustration … Бо думав, що то може якась провокація. У той самий день я написав рапорт. Це провадження розслідує Генпрокуратура. Я там заявник, не прокурор, і більше сказати не можу.
- Але цікаво, як судді потім змогли пронести гроші у Ваш кабінет, коли тут заходи безпеки і всі речі треба залишати при вході. Це було разове таке послаблення?
- Ви хочете, щоб я Вам розповів про справу, де я не є процесуальний керівник чи слідчий. Є факт, є зафіксоване відео. Ви ж бачили, що він заходив і ці гроші заносив.
- Чи не виникає в Вас враження, що це була провокація, постановка?
- Виглядає, що мені спокійніше було б узяти тих 300 тисяч доларів і закопати поряд із банкою Чауса. Не треба шукати провокацій там, де їх нема.
- У Вас же й виходу не було. Провокація – не провокація. Приходить людина і пропонує хабар – Ви пишете рапорт.
- Це єдино правильне рішення працівника правоохоронного органу. Після цих подій, через кілька днів, ми чуємо, що десь поліцейські відмовились від хабара, десь прокурори, десь есбешники… Я щасливий, що започаткував такий тренд. Я хотів би, щоб це було не винятком із правил, а правилом.
- Наскільки я знаю, Ви понад 10 років працюєте в органах прокуратури.
- 11 років і 2 місяці.
- А це перший випадок у Вашій практиці, що приходять і пропонують хабар?
- Вперше.
- Тобто навіть не пробували?
- Давав чітко розуміти, що не треба починати розмову.
- А в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, чи повідомляли Ваші підлеглі про схожі випадки?
- Деякі адвокати пробували вивести прокурора на вулицю «попити кави». На що були категоричні відмови. Я це забороняю. В нас тут є на розі (біля будівлі САП, – ред.) «Равлик», кавова машина… Сказав, що як когось там побачу – буду підозрювати.
- Тобто каву пити тільки тут?
- Все робити тільки в прокуратурі. Ми створили прекрасні умови для прокурорів, дали високі зарплати, зробили кафетерій внизу. Кожен, хто хоче, може купити собі кавоварку або в мене в приймальні є.
- Я коли готувалась до інтерв’ю, згадала що майже рік тому був затриманий такий собі Сергій Лавров, який представлявся Вашим двоюрідним братом і вимагав в нардепа Онищенка 2 млн доларів за закриття «газової справи». Ви цікавились розслідуванням цього інциденту?
- Я знаю, що коли ГПУ почала розслідувати, то напевне надіялись, що це дійсно мій родич. Але потім коли, він начебто сказав: «Если Холодницкий не сделает, то я скажу его отцу, своему дяде, и он сделает»... Ті, хто знає, що в мене батько помер вже 10 років тому, зрозуміли, що це аферист. В мене ніколи не було родичів із прізвищем, що закінчується на «- ов». Тим більше, в Одесі жодної родини немає. Вся родина зосереджена в Західній Україні, також є родичі у США, Німеччині і теперішній Польщі.
Як я потім дізнався, наче у цього Лаврова батько колись був заступником прокурора Одеської області. Там теж був якийся скандал із стріляниною. Тобто людина «безбашенна»... Якщо буде виклик до суду як свідка, то я підтверджу покази, які давав на стадії слідства.
- Я знаю, що справа уже передана до суду. Ще не ходила на засідання. Але знаю, що Лавров був під вартою із заставою у 1,6 млн грн.
- А він сидить?
- За останньою інформацією – так. Скаржився на умови в СІЗО. Не зміг внести 1,6 млн грн.
- Я за нього не буду платити (сміється).
Люди-шахраї… На такій посаді такого варто було рано чи пізно очікувати. Я своїх всіх родичів знаю, а вони мене. Я в своїй родині перший, хто юриспруденцією зайнявся. Перший в родині прокурор.
На самого Злочевського в нас проваджень нема
- У мене є інформація, що 1 серпня 2017 року за рішенням прокурора САП було закрито провадження щодо неправомірних дій посадовців Мінекології при видачі спецдозволів компаніям Злочевського. А САП посилалася саме на це провадження при подачі адмінпозовів про скасування спецдозволів.
- У цьому провадженні не була встановлена сума збитків, підозри нікому не були оголошені. Ми подали в рамках представництва адміністративні позови про скасування спеціальних дозволів. Позови ми програли у всіх інстанціях. Я визнаю, що ми програли. Але ми принаймні щось робили, хоча суд і в своєму рішенні постановив, що позови мали подаватись ще в 2011 році, а строк звернення до суду сплив ще тоді. Ви знаєте, коли почала працювати САП - у грудні 2015. До речі, одна суддя з колегії по одному з позовів була проти, написала окрему думку. Звинувачення, які лунають від тих, хто не має юридичної освіти… Що я можу сказати? Бажаю їм отримувати диплом, іти на конкурс у САП і ходити по судах, показувати свої вміння не словом, а ділом.
Якщо доказів немає, то приймається рішення. Воно може бути непопулярним, але воно є законним.
- Тобто не було доказів.
- Доказів для оголошення підозри детективами не було зібрано. Тому прокурор прийняв відповідне рішення.
- А чи є зараз актуальні справи на Злочевського?
- На самого Злочевського у нас проваджень немає. Є провадження, пов’язане з діяльністю Міністерства екології. У 2011 році проведено закупівлю програмного забезпечення щодо зондування землі. Австрійська компанія була задіяна. Там слідство ще триває.
- Минулого року, коли Генпрокуратура закрила всі справи по Злочевському, то в НАБУ і САП з’явилось провадження за фактом неналежного розслідування колишнім керівництвом ГПУ справ щодо Злочевського і сприяння йому в розблокуванні за кордоном 23,5 млн доларів. Чи знайшли ви якісь порушення?
- Скажу так: слідство триває.
- Про Запорізький титаново-магнієвий комбінат Фірташа. Також проблемна тема, наскільки я розумію. Зараз і господарську справу, і кримінальну скерували в Запоріжжя. У Печерському суді кримінальна справа лежала 7 місяців і, зрештою, її відправили за підсудністю в Запорізьку область. Чому одразу не звертались у запорізькі суди?
-Хочеш як краще, а потім все рівно публічно критикують. А ми в Запоріжжі зможемо отримати належний судовий процес, коли там ЗТМК є бюджетоутворюючим підприємством області?!
Ми діяли відповідно до норм законодавства щодо підсудності. І вважали, що позов має розглядати суд за місцезнаходженням Фонду держмайна. Суд вирішив інакше – значить, будемо їздити в Запоріжжя.
- Ну до Печерського і Солом’янського суду також часто виникають претензії…
-От обрали запобіжний захід Насірову – нормально. А по інших справах – претензії. Не можна бути завжди для всіх хорошим. Так само і наша робота. Якби я всім подобався, то, напевно, я був би доларом (Сміється).
- По ЗТМК так довго тягнеться, бо прокурор не приніс оригінал квитанції…
- Про це вже цілий рік говориться, і я вже неодноразово пояснював. Рішення судів про повернення прокурору позовів з’являлися із запізненням у реєстрі. До того ж, помічники суддів прокурорам казали телефоном, що справа ще не призначена. А потім із судового реєстру дізнавалися, що вже три дні, як прийнято рішення. Коли ми подавали повторно, ми не можемо ще раз платити мито і витрачати бюджетні кошти. Ми чекали, поки нам повернуть цей позов із оригіналом квитанції про сплату мита. Бо копію чи рапорт вони ж раптом саме в цьому суді не приймають. Ми долучали копію і казали, що покажемо оригінал. Ми робили все, щоб цю справу заслухали. Потім довелося заплатити ще раз це мито у 2017, і позов прийняли до розгляду. За цих обставин фактичне затягування становило лише один місяць, далі суд визначав підсудність, інший суд повернув нам позов, ми оскаржили і виграли апеляцію, рішення апеляції оскаржила Толексіс Трейдінг в касаційному порядку і ми, фактично, теж виграли. Після чого справа повернулась в Запорізький господарський суд.
- А що зараз там відбувається? У Запоріжжі прийняли Ваш позов?
-Спочатку ні, ми оскаржили в апеляції та виграли. Зараз справа про повернення до сфери державного управління Запорізького титано-магнієвого комбінату розглядається Господарським судом Запорізької області, ми залучили як другого відповідача кіпрську компанію Толексіс Трейдінг Лімітед, і в зв’язку з цим перед судом постала необхідність щодо офіційного перекладу позову та вручення його відповідачеві. Суд поклав цей обов’язок на нас і зупинив розгляд справи до його виконання. Цим зараз і займаємось.
ЯК ТІЛЬКИ ЛУЦЕНКО ПОГОДИТЬ ОСАТОЧНУ ПІДОЗРУ РОЗЕНБЛАТУ І ПОЛЯКОВУ, МИ ГОТОВІ ЗАВЕРШИТИ СЛІДСТВО
-Давайте про Насірова. Початково підозра займала 70 сторінок, а обсяг остаточної підозри – 480. Чому так збільшився обсяг?
- Підозра має бути чітка. Не можна просто сказати, що він стільки-то відстрочив. Мають бути всі рішення по кожному конкретному платежу. Це як коли вилучали хабар 50 тис. доларів. Треба переписати номер кожної купюри, що була вилучена.
- Спочатку Насірова підозрювали тільки у зловживанні владою і службовим становищем. До остаточної підозри додалась ще стаття ККУ про службове підроблення. Отже, якоїсь вигоди Насірова від надання розстрочок Онищенку в ході розслідування не встановили?
- Поки провадження ще не в суді і триває стадія ознайомлення, ми не можемо так конкретно розказувати про всі обставини. Справа піде в суд. Будемо вимагати відкритий судовий розгляд. Прокурори зробили свою роботу. Насіров, попри заяви про свою невинуватість, за весь час слідства не надав жодної інформації, яка б кинула сумнів на нашу позицію.
- Щодо лондонської нерухомості.
-Це не є предметом цього провадження.
- Я знаю. Чи будете Ви йому оголошувати ще одну підозру?
- Про це ще зарано говорити.
- Про британський паспорт Насірова.
- Ми отримали з Британії відповідь, що він є підданим Її Величності. Звернулися до суду про стягнення застави, оскільки ним було порушено умови – він не здав усі паспорти, які мав. Суд сказав, що цих доказів не достатньо, відмовив у стягненні застави. Все.
Це зіпсувало відносини двох країн. Коли до тебе підходить британський полісмен зв’язку і запитує, а як же ваш fair trial (англ. – справедливий судовий процес). Який fair trial, якщо наш суд сказав, що британські полісмени брешуть. А я не маю що на це відповісти.
- Тобто тема британського громадянства Насірова уже закрита?
- А вона не є предметом кримінального переслідування. Якби в нас була кримінальна відповідальність, про що я давно говорю, за подвійне громадянство, за потрійне…
- Але я розумію, що цим все одно не буде займатись ні НАБУ, ні САП. Цим мали б займатися інші правоохоронні органи. А вам навіть нема кому це передати, чи не так?
- А кому?! В нас міграційна служба каже, що це не їхня компетенція, бо вони тільки за українським громадянством.
(саме в цей час по телевізору в кабінеті голови САП у випуску новин на мить показують керівника СБУ Василя Грицака. Холодницький мовчки проводжає його поглядом і повертається до розмови)
Кожен повинен робити свою роботу тоді буде результат. А інакше це буде постійне гасіння пожеж і перебирання функцій щодо підслідності.
- Справа Дмитра Суса. Мені здається, там все в Україні і немає закордонних офшорів. Коли закінчиться розслідування.
- Скоро. Як тільки буде складена остаточна підозра. 20 вересня розслідування продовжено ще на два місяці.
- Справа Розенблата і Полякова. Ви продовжили строк досудового розслідування?
- Продовжили. У Юрія Віталійовича (Луценка, Генпрокурора, – ред.) лежить остаточна підозра. Юрій Віталійович зараз у відрядженні. Як тільки та підозра, що ми вислали минулого тижня, буде погоджена, ми готові завершити слідство.
- Я часто бачу в суді, наприклад, у «газовій справі» (так званій справі Онищенка), де 8 обвинувачених, як неявка когось із адвокатів зриває засідання. Ви скаржились коли-небудь на адвокатів?
- А на що скаржитися?! Що адвокат захворів? По одній справі журналісти писали, що адвокат не з’явився, бо хворіє, а потім зафіксували, як він з машини виходить…
- Адвокат нардепа Полякова.
- А адвокат цей - заступник голови кваліфкомісії адвокатів.
-Тобто нема куди скаржитись?
- Ви самі продовжуєте… Те, що я не можу сказати як прокурор.
- Восени минулого року прокуратура Києва закрила справу щодо 40 млн доларів, переказаних нардепом Ігорем Котвіцьким на Панаму. Але паралельно була ще одна справа в САП і НАБУ. Що зараз відомо про неї? Вона ще не закрита?
- Детективи перекваліфікували на ст.212 ККУ (ухилення від сплати податків) і відправили за підслідністю.
-А куди? В ГПУ?
- Ну податкова міліція у нас же відсутня. Зараз скажу точно (дивиться в документи). 24.07.2017 підслідність визначено за слідчим прокуратури м. Києва.
-Про «рюкзаки Авакова». Ми бачили відео, як син міністра обговорює закупівлю рюкзаків.
-Слідство триває.
-Справа не закрита?
-Не закрита. Є справи, і таких багато, коли я не бачу підстав для закриття провадження. Але і не бачу підстав для оголошення підозри. Треба ще працювати.
- Тобто доказів ще немає?
-Докази якісь є. Але вони недостатні.
- А скільки розслідували справу?
-Рік вже є.
-Про МАУ. На початку цього року Ви ще казали, що немає підстав для оголошення підозр. От рік уже добігає кінця. Чи будуть підозри і коли?
-Якщо будуть, ви про них дізнаєтесь. Окружний адмінсуд Києва встановив, що авіаслужба не має права стягнувати 150 млн грн збору з ПрАТ «МАУ». З чим мені йти в суд і як мені доводити факт злочину?! Це рішення набуло законної сили.
-І що ви тепер будете робити?
- Я давав слідчим вказівки, хай досліджують, хто скільки сплачував. Де ті кошти ділися взагалі. Питання, чи буде ПрАТ «МАУ» нести кримінальну відповідальність. Напевно, треба звертатись до суду про стягнення цих коштів з «МАУ» в порядку іншого судочинства. Бо встановити умисел… Тим більше, із попередніх повідомлень, що були в ЗМІ, це здійснювалося групою осіб з головою авіаслужби Антонюком. Але тодішній голова авіаслужби Антонюк якраз був ініціатором звернення до прокуратури про стягення коштів з «МАУ». Який в нього умисел? Прокуратура звернулася і програла суди. Мені потім міністр дзвонить: «А Ви не хочете вступити у справу? – А яка стадія? – Ми програли апеляцію. Рішення буде виконуватися». Куди нам вступати?
По телефону я президента чув єдиний раз – після того, як тут побував Олег Ляшко
-Інтерпол відмовився розшукувати Олександра Онищенка. Що Ви будете з ним робити?
- Онищенко може багато чого розказувати, виходити в скайп на телеканалах, на ток- шоу.
Буде заочне розслідування, клопотання про спеціальну процедуру засудження подано.
- А Онищенко давно з вами зв’язувався у скайпі?
- От бачите, маніпулюєте.
- Тобто Ви особисто з ним не спілкувались?
- Я з Онищенком за період служби в антикорупційній прокуратурі, взагалі в житті, жодного разу особисто не спілкувався. Я потім дізнавався з його скайпів, що він виходив на скайп з детективами НАБУ, і прокурори САП про це часто дізнаються з телебачення.
- Плівки Онищенка: Ви сказали, що закриєте по них провадження, якщо не знайдете доказів. Закрили?
- По плівках Онищенка прокурорами дані вказівки ще в січні. Я тоді казав, що він має дати ще якісь докази, які підтверджують його слова. Він не надав доказів. Тому підстав для оголошення кому-небудь підозри немає.
-Ви справу закрили?
- Ще не закрили. Може, він ще облагоразумиться і дасть якусь інформацію.
-Коли Ви востаннє бачились з Президентом?
-Дайте згадаю… День Незалежності в Софії Київській.
- А Ви Президенту дзвоните чи він Вам?
-Тут є телефонний апарат (пряма лінія з Президентом), який став відомий завдяки Олегові Ляшку.
-Він працює?
-Кажуть, що працює. Я його чув один раз, після того, як тут був Олег Ляшко. Президент спитав, чи не зламаний апарат. Це був єдиний раз.
-Як ставитеся до того, що Президент Порошенко дав Вам звання заслуженого юриста?
-Я не можу коментувати. Не я собі присвоїв. Запитайте тих, хто за це відповідає. Але якщо це від держави, то я за це вдячний.
Я прилетів зі США 7 жовтня ввечері. Мене фактично не було в Україні два тижні.
Мені хтось це скинув у Viber: «Відкрий сайт АП». Я про це дізнався в неділю, 8 жовтня.
-Але як я розумію матеріальних стимулів, як от, надбавок до зарплати це не дає?
-Я коли дізнався, якраз їхали в машині. Водій дуже смішно про це сказав: «Я чув, що всім заслуженим дають безплатне місце на Байковому». (Сміється)
- З приводу останніх змін до Кримінального процесуального кодексу. Бачила у Фейсбуці Вашу емоційну заяву.
- Я її писав в аеропорту Сан-Франциско в 12 ночі. Я до того був два дні без Інтернету. В аеропорту добрався до вай-фаю і побачив це все… 6 годин було до літака. От сидів і писав. Написав усе, що думав, якщо чесно.
Можу висловити свою думку і погодитися тут із військовим прокурором Матіосом, який також критикує ці зміни і судову реформу. Тут у нас чи не вперше спільна позиція. Він усе правильно каже. Писати закон, який фактично звільняє злочинців, а потім вимагати посадок, покарання. Це, вибачте, трошки дволико. Я як людина також хочу бачити посадки корупціонерів.
Мені як прокурору колишній КПК подобався більше. Не було застав для корупціонерів або тих, хто підозрюється. Вони б сиділи, а не ходили під мільйонними заставами. Але ми виконуємо закон, який є.
От сьогодні ще дізнався, що в планах Генпрокуратури на 10% скоротити САП. Я написав листа про збільшення штату. Мені було відмовлено. Хоча в бюджеті 2017-2018 розраховано на ту кількість, що я прошу.
Із 45 посад хочуть 5 осіб зменшити. Ще є 7 вакансій, тобто у нас лишиться лише дві вакансії.
Я ж бачу навантаження людей - на початок року було процесуальне керівництво в приблизно 300 провадженнях, зараз 508. І це не кажучи про судові розгляди!
На цей рік на САП було передбачено 116 мільйонів. У наступному буде 113 млн. Ми – єдиний правоохоронний орган, якому зменшили фінансування.
У 2017 я дозволив 45 мільйонів, які ми не встигали використати, фактично віддати на регіональні та місцеві прокуратури, які зараз тягнуть основний масив прокурорської роботи. На цей рік я погодився це зробити. Але навантаження зростає.
Написав у ГПУ, а мені кажуть: ми вам нічого не даємо, бо ми самі хочемо зменшитись. Але в тій же рознарядці інші відділи Генпрокуратури, де є слідчі підрозділи, які мають бути ліквідовані, там скорочення не торкається.
20 листопада прокуратура втрачає слідство. Є висока ймовірність, що ці справи будуть передані НАБУ і САП. Я розраховував провести конкурс ще цього року. Знав, що є кошти заплановані і вакансії. А тепер, повернувшись із відрядження, побачив, що нам не те, що не додають, а ще хочуть скоротити 5 посад.
Ось так - ти ніби хочеш як краще, а тебе будуть рубати.
Думаю, план цей не буде втілений, бо без погодження з директором НАБУ не можна збільшити чи зменшити кількість прокурорів САП.
Я сподіваюся, що Юрій Віталійович перегляне ці плани. Інакше питання функціонування САП і НАБУ стоїть під загрозою.
- Информация о материале
Навіщо нам писати грамотно?
Арифметика, читання та письмо – базові навички, які люди здобували ще з давніх-давен.
Якою б не була країна чи культура – Древня Греція, Стародавній Єгипет чи Київська Русь, всюди приділяли велику увагу розвитку та вдосконаленню власної писемності та мови.
Наявність власної мови та письма вже свідчила про те, що перед нами – самодостатній народ чи країна.
Тривалий час освіта була доступна не кожному. Прості селяни навряд могли дозволити собі вчитися грамоти. Освіченість була привілеєм панів та багатіїв, державних правителів та вчених мужів.
У деяких культурах жінки досить довго не мали права здобувати освіту, адже це вважалося «не жіночою» справою.
Проте весь цей час люди боролися за своє право бути розумним, уміти читати і писати. Адже з цими навичками людина відкриває для себе нові, не знані раніше горизонти.
Проте чи прагнуть вчитися люди сьогодні, в епоху, коли освіта стала не розкішшю, а обов'язковою складовою нашого життя?..
Кілька днів тому я лишила у себе в Facebook пост, де звернула увагу на тотальну неграмотність сучасних батьків, які листуються між собою у батьківських чатах та групах.
Вони припускаються катастрофічних помилок у найпростіших словах, як-от: «пожалуста» замість «пожалуй ста», «дайош» замість «даєш» тощо.
Питання, над яким я замислилась: чому зможуть навчити своїх дітей такі мами й тата? Чи спроможні вони допомогти із домашнім завданням рівня середньої школи, якщо самі не розуміють, як правильно?
У коментарях почали з'являтися суперечливі коментарі. Хтось писав, що навчати дітей – прерогатива вчителів, а не батьків, інші ж, навпаки, вказували на те, що не грамотні сьогодні не лише мами й тата, а і самі педагоги.
А отже, окреме питання – чи профпридатні до роботи у школах та садках всі ті люди, які зараз там працюють? І це – ще одна, не менш важлива проблема сьогодення.
Проте найбільше здивування у мене викликало питання: «Навіщо взагалі бути грамотним?»
Мовляв, грамотне письмо – непрактична навичка, яка стане в нагоді хіба що писакам. Журналістам, копірайтерам, рерайтерам, піарникам – словом, тим, хто цим письмом заробляє собі на життя. Для всіх інших грамотність – даремно витрачені зусилля та час.
Та й взагалі, навіщо вчитися писати грамотно, якщо є Google з численним переліком сервісів. Він сам перекладе на іншу мову, сам підкреслить помилки у словах, він підкаже, як вимовити те чи інше слово.
Справді, поява Google – це, без сумніву, величезний стрибок цивілізації уперед. Він суттєво спрощує наше життя, відкидаючи на задній план купу важливих колись атрибутів: паперові карти місцевості, калькулятори, записники, друковані книги, словники… Життя спрощується.
Але чи завжди це – добре?
Ми не тренуємо свою пам'ять, покладаючись на інтернет, ми відвикли розв’язувати складні задачі, шукати нестандартні рішення та працювати з різними джерелами інформації.
А разом із цим перестає працювати і наш мозок.
Аналогія у іншій сфері – поява сігвеїв та гіробордів, які практично заполонили вулиці та потрошку стають альтернативним транспортним засобом.
Так, це прогрес, технологічний стрибок уперед, але чи не є це одночасно також деградацією?
Адже користувач такого транспорту тепер не робить взагалі нічого, йому навіть не треба ходити, пристрій все зробить за нього, таким чином знизивши фізичну активність людини до нуля.
Але повернемось до письма та грамотності та спробуємо з'ясувати, навіщо ж все таки писати грамотно?
По-перше, це – повага до інших, тих, з ким ви комунікуєте.
Одна пропущена кома не змінить погоду докорінно, але постійні помилки, одруківки та тотальна відсутність пунктуації дуже ускладнюють спілкування.
Нерідко «тяжкі» помилки можуть перевернути сенс написаного догори дригом, або і взагалі спровокувати у співрозмовника ступор.
Найвідоміший приклад – фраза «Казнить нельзя помиловать», яка набуває протилежного сенсу в залежності від того, де саме поставити кому.
По-друге, людина, яка не вважає за потрібне писати грамотно, особисто мені ввижається лінивою. Надто лінивою для того, аби робити зусилля над собою, працювати над власними помилками та вдосконалюватися. Часто такі люди не спроможні адекватно реагувати на критику та поради.
Здавалося би, невже це так катастофічно?
Так. Адже зазвичай кожному з нас притаманна певна модель поведінки, чи то пак, стереотипи у поведінці, які прослідковуються у всіх сферах життя.
Лінишся зробити маленьке зусилля, аби написати слово правильно – скоріше за все, лінитимешся і у інших справах.
Звісно, є й такі, що не вміють, але прагнуть навчитися – це уже зовсім інша історія.
«Чи знадобиться мені це знання у житті?» – ще одне питання із коментарів, на яке хочеться відповісти тут і зараз.
Життя – дуже непередбачувана річ, і ми ніколи не знаємо, куди нас занесе завтра. Сьогодні можна працювати шахтарем, полоти городи чи вирощувати свиней на фермі. Так, справді, в цих професіях письмова грамотність не є основним критерієм для визначення фахової підготовки. Але уявіть лише, якщо вже за тиждень вам доведеться все покинути і почати життя з нуля в іншому місті або країні.
Впевнені, що так не буде?
Тоді погляньте на переселенців з Донбасу та Криму.
Що більше навичок та умінь є у людини, то більше можливостей відкривається перед нею.
Що більше країн ви побачили, то краще та багатогранніше відчуватимете світ.
Що більше книг прочитали, то глибше зможете зрозуміти, як все влаштоване.
Що більше мов знаєте, то більше зрозумієте самих людей.
Тож як глибоко можна зрозуміти світ, якщо не знаєш навіть однієї, своєї мови?...
Людина – істота, яка пройшла шляхом еволюції та зуміла перетворити невиразне мугикання у розбірливу мову, засічки на дереві й наскельні малюнки – на цифри та букви, ну і ще багато іншого.
Еволюція – не лише у тому, що ми навчилися ходити на двох ногах та більше не спираємося на кулаки при ходінні, як мавпи. А ще і в тому, що прагнемо вдосконалюватися, здатні мислити логічно, розвиваємо свій інтелект та шукаємо причинно-наслідкові зв'язки, аби зрозуміти, як влаштований цей світ.
Ми працюємо над удосконаленням кожної навички.
Так із простої системи знаків з'явився алфавіт, з однієї мови утворилася інша, загальну систему розклали на вужчі та складніші – ділова, розмовна, літературна мова, так речення розкладають на слова, слова – на частини та букви, десятиліттями намагаючись зрозуміти сенс, закодований у них нашими предками...
Тож чи буде правильно після всього цього знову забажати писати палицею на піску?..
- Информация о материале
На морозе
Спокойствия потребителям не добавляют и постоянные изменения правил начисления и перерасчета госпомощи. Изменения вносятся не только в порядок начисления субсидий, но и в порядок предоставления льгот на приобретение твердого топлива. При этом обещанная монетизация остатков коснулась менее 20% получателей, а монетизация для теплокоммунэнерго стартует лишь с января 2018-го, да и то в переходном режиме. Мы попытались разобраться, что же будет с получателями субсидий и сколько потребуется государству на их выплаты, а заодно выяснили, действительно ли реформа энергоэффективности — приоритет правительства Гройсмана.
Бюджетный год, к величайшему огорчению Минфина, не совпадает с отопительным сезоном. Даже долгожданное среднесрочное бюджетирование не способно справиться с тем, что каждый новый бюджетный цикл мы начинаем с долгами за субсидии, выплаченные в предыдущем году. Так, в текущей госсмете на субсидии для населения было выделено 47 млрд грн, 26 млрд из которых сразу пошли на оплату задолженностей предыдущего года. В итоге уже летом пришлось искать дополнительные средства для финансирования субсидий — нашли еще порядка 14 млрд грн, то есть общие траты на субсидии в нынешнем году уже составляют 61 млрд. Из них, по данным Госказначейства, на 1 октября с.г. уже было перечислено 56 млрд грн. А отопительный сезон, то есть пиковая нагрузка на систему, еще даже не стартовал. Начнем ли мы новый бюджетный год с долгами по субсидиям — вопрос риторический. Более того, по словам директора департамента государственной социальной помощи Минсоцполитики Виталия Музыченко, начать новый год без долгов мы сможем только в том случае, если в ближайшие два месяца объем финансирования субсидий будет увеличен еще на 10 млрд грн. То есть фактически на оплату субсидий в текущем году требуется свыше 70 млрд грн.
Бюджет будущего года предполагает, что на субсидии из госказны потратят 55 млрд грн. О том, насколько оправдана данная цифра, судить сложно. Во-первых, мы до сих пор не знаем, какой будет цена газа, а значит, и стоимость отопления. Во-вторых, мы до сих пор не знаем количества людей, которые будут претендовать на получение субсидий в грядущем отопительном сезоне.
Пока в Минсоцполитики могут озвучить лишь примерные цифры. По их оценкам, реальный рост доходов населения составил в уходящем году 35%, поэтому количество получателей субсидий должно уменьшиться приблизительно на 10%, до 5–5,5 млн семей. Расчет на повышение минимальной зарплаты до 3200 грн, который произошел во втором полугодии прошлого года. Правда, тогда Минсоцполитики рассчитывало, что количество домохозяйств, получающих субсидии, уменьшится на треть, а не на 10%. Но итоговую цифру называли ту же — 5 млн домохозяйств.
И очень странно, что даже в отношении нынешнего количества получателей расчеты приблизительные и условные, хотя считают буквально по головам. На 1 января 2017 г. (в пик прошлого отопительного сезона) получателей субсидий было 7,5 млн домохозяйств, сейчас Минсоцполитики, отвечая за запрос ZN.UA, озвучивает цифру в 6,6 млн, чем противоречит свежим данным Госстата, по которым их все еще 7 млн семей.
При этом система начисления субсидий изменилась. Теперь субсидия назначается, исходя из среднемесячного совокупного дохода всех зарегистрированных в жилом помещении, и не за четыре предыдущих квартала, как было ранее, а за два. То есть расчет субсидии на грядущий отопительный сезон будет проводиться на основании анализа доходов за первый-второй кварталы текущего года. Ранее чиновники уверяли граждан, что все, кто уже оформил субсидии, автоматически их получат и в текущем отопительном сезоне. Но это не так. Проверки идут, и они масштабные. Фискальная служба браво рапортует, что в день проверяет свыше миллиона запросов органов соцобеспечения о доходах физлиц, и с начала сентября фискалы уже проверили 13,5 млн украинцев, претендующих на получение субсидий в этом отопительном сезоне.
Мы поинтересовались у Минсоцполитики, успеют ли органы соцобеспечения провести пересчет до начала отопительного сезона, но утвердительного ответа не получили. Нам просто сообщили, что «розпочато роботу». Что ж, и на том спасибо.
Естественно, не зная точного количества получателей и не понимая, какая сумма потребуется для выплат, мы не знаем, хватит ли средств на погашение задолженности за отопление. Ситуация парадоксальная: уровень оплаты населением услуг ЖКХ за январь—август — 104%, за центральное отопление и горячую воду — 115%. При этом задолженность населения за потребленные жилищно-коммунальные услуги (без учета газа и электроэнергии) на 1 сентября с.г. составила 13 млрд грн, 7,4 млрд из которых — плата за отопление и горячую воду, 3 млрд — задолженность за содержание домов, 2 млрд — долг за водоснабжение. То есть, даже переплачивая, люди копят долги.
Еще хуже ситуация с задолженностями теплокоммунэнерго (ТКЭ) — конечных поставщиков тепла населению. Долг ТКЭ перед НАК «Нафтогаз Украины» по состоянию на январь с.г. составлял 27 млрд грн, а к 1 октября, несмотря на уровень оплаты относительно потребления в 132%, сократился всего до 20,7 млрд. Упрощая, мы накапливаем задолженность быстрее, чем оплачиваем услуги, и даже переплаты нас не спасают, ведь на любую задолженность насчитываются штраф и пеня, которые на сегодняшний день составляют уже 27% от всех долгов ТКЭ.
Правительство считает победой решение о реструктуризации задолженности ТКЭ в 6,2 млрд грн, но при таком катастрофическом финансовом планировании подобные реструктуризации нужно проводить ежегодно. Но где в таком случае взять деньги на энергетическую модернизацию, если куда ни глянь, везде бесплатный сыр?
При действующей системе, когда государство не может четко определить количество необходимых средств, не доверяет выставленным счетам и требует сверок по факту, когда расчеты с ТКЭ — это клиринг, предполагающий не живые деньги, а взаимозачеты и подпись совместных протоколов. Естественно, следующий год мы снова рискуем начать с долгами, соответственно, к середине года сформируется дефицит, потребуется выделение дополнительных средств, и ситуация повторится. И это не вопрос нехватки денег, это вопрос дефицита грамотного финансового планирования.
«По состоянию на начало сентября, сумма общих протоколов по факту оказанных услуг составляла 59 млрд грн. На конец сентября мы практически исчерпали весь объем субсидий. Каждый год повторяется ситуация: предприятие должно купить газ, поставить тепло и выставить счет — это 1,5–2 месяца. Плюс совместные протоколы подписываются еще через 1–2 месяца после поставки тепла. В следующем году мы обнаружим, что из 55 млрд грн субсидий больше половины денег будет потрачено в первые месяцы года, и начнется та же ситуация. Пока не изменится система начисления и расчетов, мы будем ежегодно вести дискуссию о долгах и их реструктуризации», — убежден эксперт по энергосбережению Святослав Павлюк.
И представьте, как усугубится проблема, если цена газа будет пересмотрена. По словам эксперта по энергосбережению Татьяны Бойко, если сейчас субсидии получают 40% семей, то в случае роста цены газа на 18%, в соответствии с формулой «хаб+», их количество вырастет до 60%, а если цена газа будет рыночной, то получателями субсидий будут 90% украинцев. Что объясняет, почему правительство сопротивляется требованию повысить цену, но не объясняет, почему оно не стремится снизить риски в системе финансирования. Ведь энергобезопасность — один из наших главных приоритетов. И заключается она не в накоплении ресурса, а в возможности купить этот ресурс в любое время при необходимости, что в нынешней ситуации недостижимо.
Обещанная монетизация субсидий, то есть переход на расчет живыми деньгами, движется катастрофически медленно. Монетизация остатков для населения, призванная стимулировать экономное потребление, коснулась в этом году лишь
2 млн граждан, из которых за выплатами обратились 1,7 млн, остальные то ли волокиты побоялись, то ли не поверили, что сэкономленную часть субсидии действительно можно получить на руки. Но по сравнению с общим объемом трат госбюджета на субсидии монетизированные остатки — это капля в море, людям совокупно выплатят чуть больше 1 млрд грн из 60 млрд, выделенных на субсидии в нынешнем году.
К настоящей монетизации, то есть выплате денег на руки всем получателям субсидий, мы не приблизимся еще долго. До этого момента необходимо решить проблему клиринговых расчетов на уровне поставщиков тепла и провести монетизацию субсидий на уровне ТКЭ. Разговоры об этом идут больше года, но пока успехи весьма скромные.
Текущая модель клиринговых расчетов основывается на подписании совместных протоколов, является непрозрачной, сроки на проведение таких расчетов не установлены, исполнители услуг фактически привязаны к «Нафтогазу», поскольку клиринговый расчет за субсидии возможен только с ним, а сами субсидии начисляются не по фактическому потреблению получателей, а по социальным нормам.
Фактически непрозрачность текущей схемы расчетов — основная причина необходимости проведения изменений в системе субсидий. Действующая система расчетов приводит к тому, что предприятия — исполнители услуг не имеют средств для своевременной оплаты за энергоносители и накапливают долги, штрафы и пени перед НАК «Нафтогаз Украины» и облгазами.
Монетизация на уровне ТКЭ — это первый этап, без которого монетизация на уровне граждан невозможна. Но даже этот первый этап начнется не с начала отопительного сезона, а только с января 2018-го.
«По новой схеме, расчет за субсидии будет проводиться непосредственно казначейством без каких-либо протоколов. Кроме того, будут четко установлены сроки осуществления расчетов — до 24-го числа каждого месяца, что будет гарантировать своевременность оплаты. Важно, что субсидии будут начисляться за фактически потребленные объемы услуг. Это сделает невозможными ситуации, когда исполнители получают больший объем субсидий, чем потребили домохозяйства. Таким образом, будут эффективнее использоваться бюджетные средства, — прокомментировал ZN.UA запуск нового механизма вице-премьер-министр Геннадий Зубко. — Кабмин должен проголосовать за монетизацию субсидий до конца осени. Сейчас регуляторный акт обнародован (изменения в ПКМУ №256. — Ю.С.) для обсуждения на сайте Министерства финансов. Механизм монетизации будет запущен с января 2018 г. До января фактически продлится переходный период для ТКЭ и других предприятий, задействованных в системе».
Общую потребность в средствах монетизация не изменит, но эффективность их использования должна повыситься, ведь оплата будет проводиться ежемесячно и только за потребленные объемы. Но это в теории. На практике проблемы могут лишь усугубиться. При том качестве бюджетного планирования трат на субсидии, о котором написано выше, высок риск того, что в какой-то момент средств на оплату субсидий в госбюджете просто не будет. Еще хуже ситуация с учетом потребления. Если в столице счетчиками оснащены 93% домов, то в регионах этот показатель намного ниже, 100-процентным учетом тепла не может похвастаться ни один населенный пункт. Более того, по словам Татьяны Бойко, объективных статистических данных тоже нет, потому что цифры регулятора рынка, областных администраций и Министерства регионального развития не совпадают. Одни считают общее количество счетчиков, другие — лишь введенных в эксплуатацию, третьи — прошедших поверки. В публичное пространство выдают среднее арифметическое — 75% домов в Украине оснащены приборами учета тепла, о работоспособности этих прибором молчат, как и о том, что делать с учетом в оставшихся 25% домов.
Но если предположить вариант 100-процентного учета, ситуация станет еще хуже. И вот почему. «На сегодняшний день существующий алгоритм не позволяет предприятию, заключившему прямые договоры с потребителями, получать средства на свои счета. Деньги идут на специальные счета в Ощадбанке и в соответствии с постановлением №217 расщепляются на оплату поставщику, оператору распределительных систем и «Укртрансгазу». И только остаток идет напрямую ТКЭ. В последние месяцы этот остаток составлял от 0,1 до 5%», — объяснил ситуацию вице-президент «Укртеплокоммунэнерго» Сергей Дунайло.
Действительно, если сравнить объемы, заложенные ТКЭ в тарифы, с фактически потребленными, то разница в среднем по Украине будет порядка 30%. Но иначе ТКЭ просто не могут покрыть те задолженности, которые они накопили в предыдущие периоды. А грядущая реструктуризация коснется лишь 6,2 млрд грн из 20,7 млрд. И если рассчитываться с ТКЭ начнут только за потребленные услуги, за счет чего они будут покрывать остальные долги?
В итоге мы вступаем в отопительный сезон без четкого понимания того, каким он будет, каких трат потребует от госбюджета, какое количество семей будут нуждаться в поддержке правительства, а главное, с какими вызовами придется столкнуться тепловикам и потребителям. Присовокупите к этому неразбериху с рыночной, но не рыночной ценой газа, формулами ее определения «в ассортименте», скандалом вокруг независимого наблюдательного совета «Нафтогаза», и станет очевидно, что если технически мы к отопительному сезону готовы, то финансово — нет. И лишь потому, что не готовились.
- Информация о материале
А в чому власне винен «Максмед»? А в тому, що…
…вириває шматок з рота у традиційних злодіїв, але намагається проковтнути його самотужки без будь-якого зиску для держави.
Днями «Максмед інтренешнл» знову сплив на поверхню як Deus ex macina, безбожно тролячи «Укрзалізницю», у буквальному сенсі не даючи їй провести життєво необхідні закупівлі. Цього разу «Максмед» оскаржив в АМКУ пропозицію свого єдиного конкурента на торгах – «Крюківського ваогобудівного заводу» – із дуже формальному приводу: було подано не копію протоколу зборів акціонерів на визначення уповноваженої особи на підпис значних правочинів, а надали щось накшталт витягу.
Зрозуміло, що шанси знести конкурента через АМКУ – дуже високі. Відтак вже піднявся голос про ледь не вбивство національного виробника і знищення залізниці тендерними тролями, у яких нічого святого в душі, і ніякої стратегічної державницької клепки в голові.
Так от. Усе це – маячня.
«Максмед» вийшов на торги залізниці з продукцією дніпропетровського «Трансмашу«. Якщо у залізниці є претензії до цих вагонів – то чому б не забанити «Максмедівців» саме за товар? Не банять. Значить маємо хоч і опосередковану, але конкуренцію двох національних виробників.
Якщо у залізниці є бажання проводити торги, а не гратись в папірчики, то вже давно б зменшили кількість власних бюрократичних вимог до учасників торгів. Наше законодавство вже набагато толерантніше, ніж кілька років тому, могли б і переналаштуватись. Але ж ні, зберігають різноманітні гачки та гачечки, якими так зручно викидати з торгів непонятійних гравців.
І ось найшла коса на камінь.
В «Максмеді» зібралась зіркова плеяда консультантів з величезним бекграундом роботи в «Укрзалізничпостачі». Не виключено, що деякі з гачків, якими нині плете мережива «Максмед», зашивались в практику роботи «Укрзалізниці» саме цими розумниками (не називаю їх прізвищ, оскільки жоден з «підозрюваних» у консалтингу досі не визнав це публічно).
Тому і скарги «Максмеда» часто досягають мети – зносу торгів залізниці (в окремі місяці одночасно блокується торгів на 8-10 мільярдів гривень).
Разом з тим, ні в АМКУ, ні в «Укрзалізниці» мені не доводилось чути про якийсь особливий режим сприяння «Максмеду». Навпаки, вже пару місяців як урядовці та силовики проводять спільні засідання із закликами «давайте шось робить з цими злодіями». Але нічого не робиться, бо:
«Максмед» діє саме по закону, знаходячи саме законні причіпки до тендерної документації;
У «Максмеда» політичний дах – найвищий в країні: Адамовський-Грановський-Кононенко.
Що ж ти йому пришиєш, як шити немає чого окрім злісного тролінгу?
До того ж «Укрзалізниця» дуже не любить укладати угоди з «Максмедом». Якщо не враховувати перший – абсолютно, на мою думку, «бєспрєдєльний» контракт з залізницею на поставку метизів (див. Історія першого мільйону «Максмед інтернешнл»), то за весь рік оцього наймасштабнішого тролінгу цій фірмі вдалось підписати угоди у якості переможця торгів лише на жалюгідні 32 млн грн. Погодьтесь – оскаржувати торги на десятки мільярдів і мати з того зиску на десяті долі відсотка – це якось тупо.
Усю цю купу недоречностей може пояснити простий факт: «Максмед» не платить відкати, а залишає всю «маржу» головнокомандуючим «Першої кінної». І тому його ніхто не любить. Але ніхто не може вдарити.
Я вже не перший рік слідкую за тендерами взагалі і «Укрзалізниці» зокрема. І бачив вже дуже багато. Але дуже рідко – щоб «Укрзалізниця» знижувала очікувану вартість тендеру. Адже саме в неї і зашивається відкат. Бо якщо болт коштує гривню, а залізниця готова купувати його за півтори, то ніякі особливості оплати чи доставки не пояснюють цієї благодійності. Хочеш позбавити себе від клопоту бачити «Максмед» на торгах – падай по очікуваній ціні до заводської рентабельності і з максимально спрощеними вимогами. У «прокладки» просто не буде за що рубатись.
Але для цього треба бути чесним з оплатою. Не морочити виробникам голову кількамісячним зволіканням, щоб здоїти із постачальника ще кілька відсотків чайових.
Також треба бути готовим до того, що українські виробники – це носії дуже українського менталітету, у якому толерантність до корупції прошита по дефолту. Тому можна очікувати і картельної змови, коли бізнесмени почнуть викручувати руки задля підняття очікуваної ціни, а не шукатимуть можливості для економії коштів за рахунок покращення технологій. Відтак треба мати сталеві нерви і відправлятись по всьому світі у пошуках дешевого. І для цього треба буде знову відривати дупу не тільки для подорожей за казенний рахунок, а й для відкриття своєї нормативки для китайської та європейської продукції.
Так, це ідеалістично і довго. Хоч, правда, яка розумная цьому альтернатива? У Данії нещасній…
- Информация о материале
«Они готовы забирать квартиры за долги?» Что будет с тарифами на коммуналку в Украине
Министерство экономического развития и торговли (МЭРТ) по итогам дискуссии по вопросам макроэкономического анализа и прогнозирования, которая состоялась 28 сентября с участием экспертов, представителей бизнеса и общественности, опубликовало на своем сайте консенсус-прогноз на 2017-2020 годы. Помимо прочего, в документе содержится прогноз насчет роста тарифов на жилищно-коммунальные услуги в ближайшие годы. В частности, ожидается, что в 2018 году цены на газ для населения вырастут на 19%, на отопление, горячую воду и электроэнергию - на 20%.
При этом в последующие годы ожидается дальнейший рост ЖКХ-тарифов. Предполагается, что в 2019 году цена газа увеличится на 12,5%, на горячую воду, отопление и электроэнергию - на 17,5%. В 2020 году тарифы на газ и электроэнергию, как ожидается, вырастут на 10%, на горячую воду и отопление – на 19%.
Следует отметить, что публикуемый Минэкономразвития консенсус-прогноз не является официальным решением Кабинета министров, к тому же он регулярно пересматривается. Тем не менее этот документ дает представление о том, каким правительство видит экономическое развитие страны, в том числе, в вопросе изменения цен на основные товары и услуги, включая коммуналку.
Точки роста
Примечательно, что с 1 октября 2017 года ожидалось повышение тарифов на газ для населения – как раз на 19%. Рост цен на газ до уровня рыночных обусловлен меморандумом о сотрудничестве между Украиной и Международным валютным фондом (МВФ). Но власти категорически отвергли идею повышения газовых тарифов. В конце сентября вице-премьер Павел Розенко заявил, что роста цен на газ, равно как и на другие услуги ЖКХ, в отопительном сезоне 2017-2018 годов ждать не стоит.
Правительство намерено внедрить новый механизм установления цен на газ, а также согласовать его с МВФ и Европейским энергетическим сообществом. В связи с этим Кабмин отложил на неопределенный срок обнародование цены газа, которая должна была повыситься с октября. Другое дело, согласится ли с подобными доводами ключевой кредитор Украины.
Еще один фактор потенциального увеличения цены на газ – введение платы за его транспортировку и распределение. Взимание такой абонплаты предусмотрено законом Украины «О рынке природного газа». Сегодня абонплата включена в общий тариф на газ для населения, и, соответственно, в случае ее отделения, тариф на потребление топлива станет ниже. Тем не менее расчеты показали, что суммарно стоимость газа после введения нового тарифа все-таки повысится. Национальная комиссия, осуществляющая государственное регулирование в сферах энергетики и коммунальных услуг (НКРЭКУ), весной текущего года приняла решение о введении абонплаты за подключение потребителей к системе газоснабжения, однако практически сразу оно было отменено. Летом НКРЭКУ снова попыталась утвердить новый газовый тариф, но активисты и профсоюзы не позволили этого сделать. Сейчас вопрос также завис на неопределенный срок.
Абонплату планируют взимать и за отопление. В таком случае за этот вид услуг придется платить не только во время отопительного сезона, но и летом. Вместе с тем, сама абонентская плата не будет большой, да и тариф на отопление во время осенне-зимнего периода, по идее, должен стать ниже, так как расходы энергокомпаний на поддержание инфраструктуры будут распределены по всему году равномерно. Однако на сегодня речи об обязательном разделении тарифа на отопление на две составляющие не идет, к тому же такой шаг должен согласовываться с местными властями.
Несколько иная ситуация с электроэнергией. «Сейчас наибольший риск – повышение тарифов на электрическую энергию для населения», - сказал «Апострофу» директор энергетических программ Центра Разумкова Владимир Омельченко.
О том, что тарифы на электричество в связи с принятием закона о рынке электроэнергии, скорее всего, будут расти, «Апостроф» писал еще в апреле. Эксперты ожидают, что после повышения цен через несколько лет они могут стабилизироваться и даже снизиться, если на рынке появится настоящая конкуренция.
Рыночная цена без рынка
Отсутствие внутреннего рынка также является причиной не вполне адекватной цены на газ для населения, считает секретарь комитета Верховной Рады по вопросам топливно-энергетического комплекса, ядерной политики и ядерной безопасности Виктория Войцицкая.
В комментарии «Апострофу» она отметила, что правительству необходимо пересмотреть подход в отношении ценообразования на газ, и для этого нужно провести соответствующие переговоры с ключевым кредитором Украины - МВФ.
Войцицкая пояснила, что в действующей формуле цена на газ в Украине устанавливается в привязке к цене спота (газовой сделки, - «Апостроф»), которая является наиболее высокой. Плюс к этому добавляются затраты на транспортировку газа в Украину и расходы, связанные со входом топлива в украинскую газотранспортную систему (ГТС). «И в целом у нас набегает более $50 за каждую тысячу кубометров. Мы считаем, что эти расходы не должны закладываться в цене «Укргаздобычи», поскольку газ добывается на территории Украины, он не транспортируется в Дюссельдорф (хаб в Германии – «Апостроф») и назад, как нам говорят, чтобы все эти расходы аргументировать», - отметила нардеп.
По ее словам, цена на этот газ, а речь идет о порядка 14 млрд куб. м, должна быть такой: газовый хаб Дюссельдорф минус расходы на транспортировку. На нужды населения также используется импортный газ, но это, как отметила депутат, - не более 4 млрд куб. м, и для этого топлива в цене должны быть учтены расходы на транспортировку. Соответственно, для населения должна быть средневзвешенная цена на газ. «По нашим оценкам, выходит, что население должно платить около 6000 тыс. грн за 1 тыс. куб. м газа (на сегодня розничная цена на газ для населения составляет 6957,9 грн за 1 тыс. куб. м – «Апостроф»)», - сказала Войцицкая.
Она также подчеркнула, что такой подход является абсолютно рыночным и не противоречит условиям меморандума сотрудничества с МВФ.
«Мы выполняем их условия, но нужно пересмотреть как раз ту часть подхода, который касается необоснованных расходов. Чего можно ждать от правительства – я думаю, что они должны провести адекватные переговоры с нашими партнерами, пояснить свою позицию аргументированно. Понятно, что ситуация непростая, но, если у правительства будет достаточно профессиональная команда, которая сможет убедить наших партнеров, что страна не отходит от общего принципа рыночного ценообразования, но пересматривает его в сторону адекватности, то я думаю, что такие переговоры должны закончиться успешно, и в дальнейшем этот подход (о ценообразовании на газ) должен быть немного подкорректирован», - полагает нардеп.
Она также отметила, что при отсутствии реального рынка газа и его значительной монополизации со стороны государства, в том числе через систему субсидий, у населения нет мотивации сокращать энергопотребление. «Когда поднимаются цены на любые услуги, в том числе, на жилищно-коммунальные, это должно стимулировать энергосбережение и сокращение потребления. А у нас этого вообще нет», - резюмировала Войцицкая.
Для повышения тарифов нет причин
Эксперты, опрошенные «Апострофом», сомневаются, что власти пойдут на столь непопулярный шаг, как повышение тарифов на газ.
«В нынешней политической ситуации это самоубийственно», - сказал изданию президент Центра глобалистики «Стратегия XXI» Михаил Гончар.
Владимир Омельченко также сомневается, что цены на газ будут повышены. «Я думаю, что все-таки сейчас вероятность повышения тарифов на газ невысока», - сказал он «Апострофу».
Экс-министр по вопросам жилищно-коммунального хозяйства Алексей Кучеренко считает, что прогнозы, подобные тому, что опубликовало Минэкономразвития, имеют мало смысла: «Это – имитация бурной деятельности. Я бы не стал преувеличивать роль этих трехлетних прогнозов».
«На базе чего делаются эти прогнозы? Если мы делаем прогноз на свой газ (добываемый в Украине – «Апостроф»), исходя, в том числе, из покупательной способности населения, - это одно. Если цены привязаны к импорту, - нужно смотреть, к чему они их привязали», - пояснил Кучеренко «Апострофу»
Он также высказал надежду, что правительство не будет «идти на поводу у МВФ», а вместо этого «сможет найти какую-то взвешенную цену на газ».
Население еще больше обеднеет
«Исходя из цены на газ, дальше все пойдет (дорожать) – и тариф на тепло, и на горячую воду. Можно еще повысить – а дальше что? Будут накапливаться долги (у населения). Главный вопрос – они готовы забирать квартиры за долги?», - резюмировал Алексей Кучеренко.
Михаил Гончар также не склонен переоценивать роль консенсус-прогнозов, публикуемых Минэкономразвития. «Я бы крайне осторожно относился к этим прогнозам, тем более на три года», - отметил эксперт.
При этом он не исключил, что в 2018 году тарифы вырастут, но высказал предположение, что увеличение будет существенно ниже 20%. Одним из главных рисков повышения цен на газ он назвал обесценивание гривны, так как энергоносители Украина покупает за валюту.
Вместе с тем, по словам эксперта, сегодня, в отличие от прежних лет, в энергобалансе Украины импортный газ уже не доминирует, и две трети объема потребляемого в стране газа обеспечиваются за счет собственной добычи, в связи с чем при определении тарифов нет острой необходимости ориентироваться на паритет с импортной ценой.
«Энергетические тарифы не должны гулять сами по себе – мол, у нас либеральный рынок, либеральное ценообразование, конкуренция на рынке, какой хочешь тариф – такой и выставляй. Рынки энергоресурсов работают в экономическом организме страны. Если мы ставим целью экономический прогресс, рост ВВП, рост промышленного производства, то, если дать разгуляться тарифам, мы загоним экономику в еще больший тупик, потому что безудержный рост тарифов приведет не к росту промышленного производства, а, наоборот, к его уменьшению, либо к повышению неконкурентоспособности нашей и без того недостаточно конкурентоспособной продукции, которая, собственно говоря, конкурентоспособна только благодаря крайне низкой цене рабочей силы. Поэтому, загоняя тарифы вверх, мотивируя это подходами либеральной модели экономики, мы тем самым косвенно стимулируем сохранение низкой стоимости рабочей силы, потому что производитель – неважно, частный или государственный, составляя смету, будет вынужден увеличить затраты на энергоресурсы, сокращая при этом другие расходы. А что сокращать? Заработную плату? Она и без того низкая», - подчеркнул Гончар.
По его словам, в Кабмине прекрасно понимают социально-экономические последствия повышения тарифов. «Наши социальные реалии абсолютно перпендикулярны Международному валютному фонду (в том, что касается требования повышения цен на газ – «Апостроф»), но они не перпендикулярны правительству, как, собственно, политическим силами, которые стоят за правительством», - резюмировал эксперт.
- Информация о материале
Роман Кулеша, позывной Койот: «В марте 2014 года я пришел в военкомат и сказал, что добровольно вручаю свою жизнь армии. С тех пор и воюю»
Только после того, как в нашу страну вторглись наши соседи и началась война, мы по-настоящему поняли, что слова «защитник Украины», имеют не только особый смысл. За ними стоят конкретные бойцы, для которых находиться на линии огня с оружием в руках – дело чести. Там, на фронте, можно встретить людей самых разных профессий. Я знаю тренера по плаванию, водителей маршруток, владельцев строительного бизнеса и текстильного магазина, междугородных перевозчиков, школьных учителей и юристов. И каждый из них, взяв в руки автомат, управляя артиллерией, командуя взводом или ротой, стал воином. Тем самым защитником Украины.
Особая порода людей – те, кто попал на фронт в 2014 году и остается на передовой до сих пор. В 57-й бригаде именно такие добровольцы составили костяк батальонов. Эти люди, придя в армию из мирных профессий, приняли для себя решение: защищать Украину до победы. До нашей победы. И сейчас, находясь в Песках, откуда виден разрушенный до основания Донецкий аэропорт и пригороды самого Донецка, каждый день рискуют своими жизнями.
Роман Кулеша именно из тех бойцов, которые пришли в военкомат весной 2014 года и подписали контракт с Вооруженными силами Украины с условием «до конца особого периода»... Если бы Рому в полной экипировке – каске, бронежителе, на спине которого закреплен топорик, с «оттюнингованным» автоматом в руках и хвостом койота на поясе камуфляжных брюк – увидел западный режиссер, он бы сделал все, чтобы снять нашего бойца в боевике. Он хорошо сложен, красиво двигается, быстро реагирует. В его глазах время от времени сверкают «бісики».
На его руках от кистей до локтей вытатуировано: на правой «Двічі не вмирати», на левой – «Двічі не жити». “Нужно постоянно помнить, что дважды умереть невозможно. Поэтому нет смысла бояться смерти, – объясняет Роман. – А еще «Двічі не вмирати»” – это клич козацкого войска перед атакой. Для меня эта связь поколений важна. А выше локтя до плеча у меня набита фраза из псалма Давида: «Господь, скеля моя, він навчає руки мої до бою, пальці мої до війни”... Согласитесь, все это – находка для экрана. Но сам Роман, прекрасно понимая все свои выигрышные стороны, сейчас своим местом считает фронт.
«В бою у меня появилось странное ощущение, что я – бегающий кусочек мяса»
– В августе 2014 года мой взвод забрали с трассы Константиновка-Донецк и отправили в сторону Дзержинска, – вспоминает Роман Кулеша свой первый жесткий бой. – Нам сказали, что Нацгвардия там все зачистила. Мы должны были занять освобожденные позиции. И вот мы едем с флагами, белыми повязками. В каком-то селе бабушка вышла за ворота, нас перекрестила. Я еще подумал: вот бабуля умница, переживает за нас. А она, похоже, знала, что в городе не зачищено. И понимала, что едем просто к врагу.
Оказалось, что сепаров не только не обстреляли, но еще и гражданские их предупредили, что мы едем. На блокпосту, в который мы уперлись, находились несколько калек. Остальные рассредоточены. Висел флаг «ДНР». Подъезжая, мы доложили об этом, но нам ответили: наши могли не успеть поменять флаги. В общем, мы подъехали, машем, привет кричим... И тут чуечка сработала. Возникла непонятная пауза – явно что-то тут не то.
И тут начинается бой... Слава Богу, группа быстрого реагирования, которую создал и подготовил погибший в этом же бою Ротный Роман Андреевич Майстерюк, всегда выезжала готовой к бою, и ребята мгновенно все поняли. Они и начали крыть огнем ближайший квадрат.
Наш ротный сразу получил ранение, но и после этого продолжал огрызаться. В него все летело. Я видел это, но не смог сразу выбраться из машины – меня прижало внутри, поэтому фигачил из автомата через форточку. Но сразу понял– надо экономить БК, а то быстро закончится. Панда спрыгнул с машины быстро и тут же организовал оборону, стянул к себе БК. Когда я выскочил из машины, раненый ротный уже заползал за нашу БМП. К тому моменту он уже получил много пуль... Я видел, как они входили в его тело. Броня, не видя пострадавшего за собой, внезапно уехала с блокпоста. И ротный оказался на открытом пространстве. В него лупашили еще минут 15... Он уже перевернулся на спину и лежал. Один осколок зашел под броник и легкое пробило. Он еле дышал.
Наш один боец побежал вытаскивать ротного. Бросил дымовую шашку вперед, но не дал ей разгореться и выбежал – тут же получил несколько пуль и упал. Я не сразу понял, что ему руку перебило. Он был тяжелым, но остался живым.
Как-то я дозвонился командованию, доложил, что Барс ранен. Отполз к бетонным плитам. И тут какой-то чувак меня спрашивает: «Что делаем?» «А ты кто?» – уточняю я. «Я со второй роты», – отвечает. «А я при чем?» «А ты тут один офицер остался». Я начал узнавать: «Где остальная группа? Отходим к ним». Ребята 1-го отделения, молодцы, на БРДМе поехали с ранеными. Моя гражданская часть еще холила надежду, что там «трехсотые». Но сознание понимало, что там не «трехсотые»...
Где Панда и Кайф, два лучших кента? – не давал мне покоя этот вопрос. И тут вижу Кайфа. Че он один? – промелькнуло в голове. Панду я потом нашел – он в кустах лежал. Возле него взорвалась муха, Панду контузило. Он привстал, взялся за голову, и тут прилетел ВОГ, разорвался очень близко, и осколок залетел под броник....
Мы разговаривали с Романом три недели назад практически на линии огня – в Песках под Донецком. Время от времени он отвлекался на переговоры с командованием по рации, раздачу задач личному составу и осмотр оружия и приспособлений, переданных волонтерами, которые улучшают дальность и точность стрельбы.
– Когда я вспоминаю бои, у меня начинает трещать башка, – внезапно отмечает Роман и продолжает: – Когда я увидел летающие вокруг пули, раненых, у меня реакция была такая: ни хрена себе, в меня реально стреляют, я в бою. Страх, естественно, был. Но и возникло какое-то ощущение приземленности. Я стал бегающим кусочком мяса. Вот ты базарил с Пандой. У него были мечты. И тут – бах. Нема Панды. И ты вроде такой особенный, весь такой герой своей жизни, кажется, с тобой ничего страшного произойти не может. А нихера. Может! Все это я тогда и понял.
Я когда-то даже записал свои мысли о том, что происходит с психикой в бою. Мы накапливаем какие-то навыки и умения, используем их в обычной жизни. И тут ты попадаешь в бой – в этой ситуации есть человек, желающий тебя убить. Мозг начинает перебирать навыки и умения, подходящие под данную ситуацию, и не находит их. Поэтому убивает все знания, которые тебе не нужны. За три минуты боя рушится твоя личность и собирается заново. Только теперь с новыми навыками. Все, что ты знал до этого, все твои эмоции – все это псевдонавыки и псевдоэмоции. А вот в бою появилось все настоящее – здравствуйте.
У меня из памяти вытерлась куча мелочей – кто на меня обиделся, кто денег должен... Это оказалось неважным. Теперь главным стало одно – если не хочешь, чтобы тебя убили, вынужден огрызаться.
В первом бою у нас было все сразу. Первые раненые, убитые, нас обстреляли тяжелым оружием. По мне стрелял крупнокалиберный пулемет. Я сам целенаправленно решил застрелить человека, которого вижу перед собой. Правда, я его не убил, потому что он сидел в бронированной машине, но я был к этому готов. Четко помню, как выскочил к разворачивающейся машине – и непонятно, это свои или чужие. Сидит внутри чувак с «Утесом» и целится в меня. А я в него из автомата калибром 5.45. Ждешь и боишься, что он может выстрелить в любую секунду. И он ждет того же. Меня кто-то отвлек и я отвернул голову. Когда повернул ее обратно – увидел летящую в меня пулю. Она отрикошетила от арматурины. Повезло...
Выделить самый тяжелый бой не могу. Каждый – самый-самый. Навсегда запомнил, как в Зайцево сзади меня взорвался снаряд 152-го калибра. До меня дошла взрывная волна и два боковых кармана только хрясь – надорвались.
«Это на войну? Нам туда, это наш рейс»
– Я не служил срочку, а заканчивал военную кафедру в Ивано-Франковском нефтегазовом институте. Тогда и давал присягу. И не читал ее просто так, как текст. Для меня каждое слово в ней важное. Я вообще достаточно патриотичен и как бы это сказать: правильные слова меня зажигают. Обожаю героические фильмы о войне: «Спасение рядового Райана», «Царство небесное», «Храброе сердце»... Мне можно сказать речь, у меня волосы встанут дыбом, и я пойду на суицидальный бой.
К чести моей военной кафедры я встретил четырех одногруппников в нашей 57-й бригаде.
Сам я пришел в военкомат в марте. Честно скажу: я не был большим сторонником Майдана. Не то чтобы я против европейских ценностей. Я против методов, которыми за них боролись. Невозможно победить преступность преступными методами. Человек - существо слабое. Если он себе позволит что-либо нарушить, изменить правила игры, то будет это делать и дальше. А так нельзя. Отсюда появляется вседозволенность.
Меня приглашали «поработать» как на Майдан, так и на Антимайдан. Я ни в коем случае не собираюсь говорить о продажности Майдана. Но были моменты, когда кого-то пытались перекупить. Мне предлагали 180 гривен в сутки, чтобы стоять на Майдане, и 220 – с противоположной стороны. Антимайдан я вообще не воспринимал. Но на Майдане, там, где были хорошие идеи, возникали и нечестные моменты. Люди сразу же начинали искать выгоду. Это меня отталкивало. Я понимал, что этим воспользуются, как уже было в 2004 году.
В моем понимании мирная демонстрация – это стоять плечом к плечу и не отвечать ни на один удар. Мы бы падали, нас били, это бы все видели. И вот тогда вся система посыпалась бы сама. И это было бы абсолютное самопожертвование.
Я приезжал на Майдан, излазил там все. И видел разное. Прекрасные люди приносили все, что могли. И тут же телочка два пакетика взяла и с Майдана – фух... Бомжи мешки куда-то потащили, еще кто-то … Толпу не проконтролируешь, но выгонять подозрительных нужно было. Тогда в ряды митингующих не затесались бы титушки, которые ходили с оружием, бросали коктейли Молотова и провоцировали силовиков.
Я за то, чтобы изменить страну, но не такими методами.
Когда начались расстрелы на Институтской, меня аж накрыло: я мог быть там. Я же лучше подготовлен. Мне надо было быть там.
А оккупация Крыма меня вообще подорвала – да что же это такое? Я очень быстро закончил все свои дела на гражданке и пришел в военкомат. Сам провел черту – прошлая жизнь окончена, теперь все начинается с нуля. Как говорят при поступлении во французский легион – оставляешь все свои грехи позади и начинаешь жизнь заново, с чистой совестью. Я сразу решил, что добровольно вручаю свою жизнь армии, и она теперь ею распоряжается. Я не рисовал себе никаких радужных перспектив. Понимал, что могут и убить, и ножки поотрывать, но на гражданке меня уже ничего не держало. Так я для себя решил. Мама, если узнает об этом, она меня, конечно... Но внутреннее ощущение было именно таким. Отлично понимал, что меня ждет грязь, болото, отсутствие нормальной жрачки, дебильные приказы. Но на деле все оказалось лучше, чем я представлял. Намного лучше.
Мне повезло. Я нашел батальон, в котором можно служить, только в мае. Три месяца ездил по разным подразделениям, меня никак никуда не могли определить – не подходила моя специальность «организация и обеспечение ракетных войск топливом и маслом». Мы же от ракет отказались в 1991 году! Мне самому было фиолетово, какая должность у меня будет. Но в военкомате это оказалось важным.
В мае я попал в 34-й батальон. Его называли батальоном по смс-кам – желающим воевать приглашение в подразделение рассылали по телефонам. Нас всех волновал один вопрос: «Это на войну? Все. Наш рейс». За два месяца, пока шла бумажная работа, мы прошли нормальную подготовку. Жизнь на этих сборах была похожа на жизнь в пионерском лагере.
Ротным у нас был спецназовец Роман Андреевич Майстерюк. Комбат пригласил отличных специалистов, которые нас тренировали, гоняли. Командир роты уделял много времени контрзасадным действиям. Каждое утро он рассказывал о событиях в АТО, разбирал, кого как ранило, кто как погиб. Объяснял, что первым убивают человека, который сильно жестикулирует в бою... Он же нам объяснял, как блокпосты проезжать, как пропускать машины, говорить с людьми вежливо, без нажима, но четко и конкретно.
Я очень многому тогда научился, и эти знания актуальны до сих пор, хотя характер войны изменился. Азы, считаю, должны знать все: как сесть в машину, что за чем в нее грузится, где рассаживается пехота, как десантироваться в случае засады. Нюансов множество! Потом я понял, насколько они важны, потому что стали приходить люди, которые этого не знают. Для меня это очевидно, думаю, что новоприбывшие прошли такую же подготовку, а они ничего не понимают и не знают. Здесь, в Песках, тоже приходилось учить новичков прямо на ходу.
«Поворачиваюсь и вижу Андрея, который стоит на только что отбитом блокпосту с тарелкой... оливье в руках»
Пройдя подготовку, мы приехали в Степановку, где до этого шли тяжелые бои. Наш взвод определили в поселок с чудным названием Райское. Мы контролировали блокпосты. Линия фронта постоянно менялась. И вскоре нас перебросили на восьмой пост на трассе Константиновка – Донецк, который был установлен, не доезжая до взорванного железнодорожного моста. Мы стояли в посадке. Буквально на следующий день после нашего приезда рано утром Максу приспичило. Он пошел в кустики и видит – чувак в кикиморе лежит метрах в тридцати от него. А Макс, дурачок, автомат с собой не взял. Давай кричать: «Эй, там сепары..».
Два поста перекрестным огнем начали накрывать тот квадрат, где обнаружили диверсанта. Леха, позывной Крот, швырял в него гранатами. Враг в окоп – Леха туда гранату. А тот ее вышвыривает обратно. Так и ушел! Я потом в зеленке нашел следы крови... Мы поняли, что имеем дело с обученными людьми. Уже позже, пытаясь выяснить, как диверсанту удалось так близко подойти к нам, оказалось, что ночью был доклад поста: видим движение. Я разрешил прострелить сектор, но бойцы немного ошиблись с координатами. Поэтому врагу удалось снять все наши сигнальные растяжки, подползти под зеленку и залечь так близко от нас. Это точно был не такой лох, какими мы тогда были. Вся эта ситуация очень нас взбодрила и заставила понять: нужно постоянно быть на чеку.
Когда мы стояли под Майорском осенью 2014 года, приняли участие в операции по эвакуации бойцов батальона «Артемовск», которые попали в засаду, – вспоминает Роман. – Наше дело было – отвлечь на себя внимание врага, чтобы раненые могли уйти. Это было на День Независимости. Мы заехали вглубь аж на пять километров. Договорились танком только попугать. Его взяли ради пулемета. А там как началось... Русские спецы внезапно появились. И уже выбора не было – танк влупашил с пятидесяти метров по окнам второго этажа здания, в котором был пост врага. Но там находились профессионалы. После двух попаданий вылез один с «Мухой» и со здания, что очень сложно, дважды стрельнул в танк и попал. Танкисты спрятались внутри. Я не понимал, как они там. А как в танк доберешься? Залезть на него не могу – пули вокруг свистят. Начали в люк танка бросать бутылки, банки... И они дали о себе знать. Ушли мы спокойно. И раненые вышли...
Накануне этой ситуации я был в отпуске и попал в аварию. Расфигачил батину «Волгу» так, что ее восстановить невозможно. Занесло машину, я слетел с дороги в кювет и въехал в дерево. Ехал к Андрею Соколенко, который был тяжело ранен на чернухинском блокпосту. Четыре месяца он провел в реанимации. И ему реально нужна была поддержка. Я взял ножик с гравировкой на подарок. Андрей – офигенный мужик. Получил ранение в бок. После операции у него начался перитонит, из-за чего процесс заживления остановился... Я очень хотел его проведать, поэтому и взял машину отца. Машину разбил, нос поцарапал, ребра повредил. Объяснил полиции, что трезвый. Оставил отца доставать машину из кювета, а сам сел в поезд и уехал в госпиталь к Андрею. Таки его проведал.
Он здоровый – метр девяносто. В первом бою, когда мы взяли тот гребаный блокпост под Дзержинском, все вокруг стреляет, взрывается, но тут откуда ни возьмись – появляются заряженные магазины. Пить хочется страшно. И внезапно – три пятилитровые фляги водички. Сигаретку? Да пожалуйста. И все это в нужный момент давал бойцам Андрей. При этом не пригибался никогда. Носится в бою здоровяк, который всем хорошо виден... Но самое мощное воспоминание об Андрее у меня связано с тем же блокпостом. Бой закончился. Мы занимаем позицию. Я поворачиваюсь и вижу Андрея, который стоит среди всего этого и в руках держит... тарелку оливье. И мне предлагает поесть. Это меня сразило. Откуда? – заорал я. «Да вот – сепары нарезали, а я только майонезиком перемазал», – получаю ответ. Сюрреализм боя. У меня тут же слезы с соплями повысыхали. Навсегда вот эта картинка перед глазам: Андрей протягивает тарелку: «Оливьешечки?» У него ничего не пропадало. А техника сама заживала. Кто-то завел машину. Ему не понравилось, как она работает. Подошел потом тихонько и починил. Ноутбук у меня не работает. Прихожу как-то – лежит разобранный до винтика. Потом оп – собран и работает.
Из реанимации Андрей так и не вышел...
«Особые приметы позволяют легче и быстрее... опознать тело»
– В начале 2014 года я почти всех друзей потерял, – продолжает Роман. – Не общаюсь с теми, кто мне говорил: я не понимаю, зачем ты туда идешь и тому подобное... Кто считает нужным, тот идет и воюет, кто не может этого делать – не идет. А кто не признается в своей слабости, а начинает задавать идиотские вопросы и говорить: я возьму оружие в руки, когда враг появится в моем городе... Это ерунда.
Что меня может заставить бросить войну и демобилизоваться? Пока не нашел ответ на этот вопрос. Да, нам запрещают стрелять. Да, в Киеве сидят продажные политики. Да, у нас в стране куча ублюдков, предателей. Все это так. Но врага же нужно останавливать. Да, правила игры сложные, мы ведем неравный бой. Но драться надо. Если я начну заламывать руки и жаловаться, кому от этого легче станет?
Тут, в Песках я до этой ротации не был, хотя в 2014-2015 годах рвался в аэропорт. Но нас так и не отправили. Меня здесь поражает качество построек. Люди строились так, как будто к войне готовились. Подвалы капитальные! Могли бы жить. А теперь Пески – это одни руины.
Вон возле камина лежит альбом девушки, которая жила в этом доме. Посмотри, там снимки из-за границы, с морей. А теперь солдат в грязных шлепках шарится возле ее камина, топчется по ее разваленной жизни. Судя по качеству дома и фотографиям, дом в этой семье не один, но тем не менее.
В Зайцево не раз возникал момент, который заставлял меня почувствовать приход войны непосредственно в дом незнакомых мне людей. Нам нужно было проверять пустые дома. Мы делали это с разрешения хозяев, которым звонили, либо на глазах у соседей. Вскрываешь замок, заходишь – чисто в хате. В ней никто не жил. Как люди бросили, так все и есть. Детские ходунки стоят, а ты идешь с автоматом, проверяешь, все. Идешь грязными ботинками по чьей-то жизни. И ты в этом не виноват, но легче тебе не становится. Я это чувствую хорошо.
Я еще не уверен, что я стал бойцом, потому что, считаю, мало с чем сталкивался. Я не участвовал в штурме города, не выходил из Дебальцево. Я не выпадал из жизни на месяцы и не находился в условиях постоянной войны. Вот есть Саша Чалапчий, которому ноги оторвало, а он развивает свой бизнес, другим помогает. Вот это сильные ребята.
Вот когда я дойду до конца войны, тогда и посмотрим, чего я стою. Да и то не мне судить об этом.
Организовывая жизнь взвода, старался всегда сделать так, чтобы передний край – это война, откуда люди могут выехать и отдохнуть. Чтоб спать было спокойно. Было пару раз, когда пистолет положил рядом и спал в полглаза. Но это не отдых. Так легко сойти с ума.
Бороду сбрею, когда выйдем на ротацию. Это первая моя борода. Никто теперь не говорит: «Мальчик, слышь, позови старшего». Когда мы стояли в Геническе, была ситуация. Жара, стою в шлепках. И тут ко мне подъехавший генерал обращается: «Слышь, пацанчик, позови старшего». Захожу в помещение, обуваю берцы, спускаю штаны – выхожу: «Бажаю здоров'я”. “ О, класс, – говорят. – Здорово». А теперь я с бородой не мальчик, но муж, – смеется Роман.
Зачем татуировки набиваю, знаешь? Я набил изображение койота, который стал моим позывным, на шею. Сделал надписи на руках, ворона на боку тела. Это такие особые приметы... Необычные предметы экипировки тоже позволяют распознать своего. Я начал носить хвост койота, который мне прислали со Штатов, а затем такие же появились и у бойцов моей роты. Так сразу видно – свой-чужой.
Позывной Койот мне придумал боец Француз перед нашим выходом на войну. У всех уже были позывные, а у меня нет. Сначала меня хотели назвать Волком, но мы подумали, что этот позывной будут использовать многие. Волков в зоне АТО много. Мы начали перечислять, какие есть животные из семейства собачьих. Кто-то назвал – койот. О, редкая фишка. С тех пор всем говорю, что я Койот, потому что маленький, волосатый и хитрый.
- Информация о материале
Страница 181 из 2102
