Ми провели день у Департаменті закупівель МО і поспілкувалися з Діаною Петренею, колись миколаївською волонтеркою, яка зараз працює в Міноборони і займається організацією харчуванням армії. Ми намагалися взяти інтерв'ю і в колись відомої волонтерки, а зараз керівника Департаменту закупівель Неллі Стельмах. Щоби влучити у ціль та потрапити пані Стельмах потрібно небагато. Домовленість про візит і паспорт.
Її установа ― поруч з метро «Берестейська», охороняється не дуже суворими військовослужбовцями. У холі будівлі відносно тихо, робота чиновників майже непомітна. Але тиша не означає бездіяльність ― у численних кабінетах кипить робота, ллється лайка та вирує, в цілому, шкідливе для здоров’я ненормоване життя.
Особисто зустрітись із Стельмах я намагався тричі. Вона, колишній проектний менеджер промислових об’єктів, очолює Департамент державних закупівель (далі - Департамент) з січня 2015 року. Ще до того ― понад 2 місяці роботи в МО в якості члена «Волонтерського десанту». «За 2,5 місяці ми діагностували проблеми в МО: від некомпетентності, недбалості, злого умислу до корупційних схем», ― скаже вона за 3 тижні після призначення.
Поговорити з такою зайнятою особою ― задача не з ординарних. На першу зустріч я прибув, виявилось, зарано. Неллі Григорівна о 10-й годині ранку вже на нараді у іншому корпусі МО. Привітний солдат пропонує сісти на диван.
Інформаційно зголоднів? На вибір ― «Крила України» (офіційна газета Повітряних сил), «Флот України» та «Урядовий кур’єр» (без коментарів). Майже глузуючи з першої газети та МО в цілому, на розкладці лежить щоденка «Вести». Заголовок на передовиці ― «В Україні пілоти нерідко відмовляють летіти».
Втім, на другу годину очікування я вже готовий читати будь-що. Раптом дізнаюсь ― у зоні АТО воюють понад 400 кримських татар. Про це йшлось у несподівано інформативному інтерв’ю Анастасії Олехнович з Ісою Акаєвим, комбатом батальйону «Крим» у «Крилах України».
О 13-й Стельмах приїжджає. До того її кабінет пустував, але був популярним. Кожні 20 хвилин хтось заходив і запитував в солдата: «Неллі Григорівна на місці?». Я починаю розуміти, що спілкування з журналістом в керівника Департаменту не на часі. А на часі ― зустріч з ставними військовими. Довгий час обговорюють цифри по харчах.
Виявляється, через зростання цін не вкладаються у бюджет. Корисно знати, що йдеться про 147 000 сніданків, обідів та вечерь щодня. Плюс-мінус 10 000…
У коридорах МО так само тихо, робочий кабінет Неллі заповнюється зацікавленими у прибутках людьми. Ні, мова не про хабарників. Зараз ― зустріч замміністра оборони Ігоря Павловського з керівниками харчових підприємств, що готові взяти участь у особливому експерименті МО з годування трьох військових частин.
Йдеться про нову схему постачання в зону АТО готових якісних та смачних харчових наборів. Павловський довго не може знайти спільну мову з директорами, серед котрих сидить людина з кейтерингової служби аеропорту «Бориспіль». Звучить ціна собівартості набору ― 38,80 грн.
Генерал-майор з певною непосидючістю вислуховує взаємні звинувачення керівників фірм у використанні застарілого обладнання та покидає зустріч. «Тепер ви знаєте, що МО хоче від вас, ― каже він. ― Я готовий зустрітись тепер окремо з кожним з вас». Ще десь годину покинуті генералом керівники підприємств продовжують знайомства. Іноді гучно сперечаючись.
На зустрічі Стельмах не було. «Надто багато справ», ― каже вона й перебирається у маленьку кімнату, що напроти її офіційного кабінету. Вона слугує водночас і їдальнею, ї місцем перекуру. Сідає у крісло, не відводячи очей від нетбуку з таблицями Excel. Та просить зачекати, адже їй потрібно виконати термінову роботу. Діватися нікуди, сиджу в коридорі.
Раптом бачу Діану Петреню, раніше миколаївську волонтерку, яка зараз займається харчуванням армії. Спочатку нагадую їй про те, що преса переповнена статтями про відсутність конкуренції при закупівлях.
― Кожного разу я розповідаю журналістам одне й те саме. Ми не купуємо продукти. Армія не купує продукти. Ми купуємо послугу з організації харчування. Вона містить в собі закупку цих продуктів, їхню доставку, зберігання, приготування, роздачу готових страв та прибирання. Ми купуємо цілий цикл.
Де факто, каже Петреня, це означає, що компаній, які можуть запропонувати весь цей повний цикл, в Україні просто немає. «Це і є відсутністю конкуренції, ― пояснює вона. ― Адже багато дрібних компаній не можуть впоратись з нашими обсягами ― плюс-мінус 147 000 порцій».
При «вході» в МО в нових компанії ― безліч проблем. Перша з них – устаткування.
«На жаль, за останні роки так склалося, що чотири компанії, що годують армію, володіють майже усією матеріально-технічною базою, що є на наших складах ― переважно холодильним обладнанням, ― розповідає Петреня.
― Якщо ці компанії змінюються, вони забирають назад це устаткування. І ми залишаємось голими. Приходять нові компанії, і вони розуміють, що їм треба «відбити» те обладнання, яке вони поставлять на наші склади. Тобто вони розраховують на довготривалий контракт».
В свою чергу МО не зацікавлене у довготривалих контрактах. «Можемо укладати угоду на рік», ― каже вона. Розповідає, що нещодавно в відомстві пройшли перемови про договір лише… на 4 місяці. Звісно, новим компаніям це нецікаво.
Друга проблема ― саботаж лузерів, тобто тих хто програв тендер.
― При появі будь-якої нової компанії «старі» постачальники можуть заблокувати результати торгів». Ми оголошуємо відкриту тендерну процедуру ― «приходь, хто хоче, пропонуй конверт з ціною, і ми обираємо варіант з найнижчою ціною».
«Старим» постачальникам це абсолютно невигідно. Тому вони на законних підставах подають запит на роз’яснення до тендерної документації. Й вони мають право це робити безкінечно. Кожен їхній запит відтерміновує процедуру на 7 днів. І коли вже цю процедуру виконати неможливо, ми переходимо на стадію переговорної процедури. А це набагато вигідніше постачальникам.
Здається, до такої «бізнес-стратегії» нещодавно вдалась «ТК Домашний текстиль» компанія, яка претендує на замовлення від МО в іншій сфері – поставках форми. «Програш у торгах ― скарга до народного депутата, не вийшло ― у Антимонопольний комітет. Притому так, що рішення ухвалили в п’ятницю, після обіду, коли робочий день практично закінчений», ― написалаСтельмах з цього приводу у своєму ФБ, але згодом або закрила або видалила цей допис.
Петреня ж каже, що представники «старих» компанії говорили їй майже відкритим текстом, що якщо виграватиме якась інша компанія, вони подадуть запит до Антимонопольного комітету». Разюча схожість.
―Антимонопольний комітет на місяць заморожує підписання договору, і ми маємо ситуацію, коли старий договір закінчився, а новий ще не підписаний . Тим часом солдат має снідати щодня. Відповідно, ми «включаємо» 631 статтю, яка змушує нас продовжити договір із старими постачальниками. Це і є, зрештою, відсутністю конкуренції.
В МО вже назріло кардинальне рішення ― купувати повний цикл послуги скоро відмовляться, а планують «розбити»громіздкі лоти на кілька дрібних. Логіка проста. Якщо, приміром, почнуть просто спочатку закуповувати тільки продукти, одразу на вході з’явиться конкуренція.
Між іншим, цей "експеримент" із створення монополій, якій займалися харчуванням солдат , почався у 2006 році, при «реформаторі» Анатолієві Гриценко. Наступного року країна повністю перейшла на цю схему.
Петреня каже, що зі Стельмах ситуація в Департаменті поступово змінюється на краще. Доводить ― за 2,5 попередні місяці здійснено перемовин та торгів більше, ніж у цілому попередньому році.
«Неллі Григорівна дуже вдало вміє працювати з постачальником. Наскільки я знаю, у МО доволі багато поставок проходять на напівдоговірних засадах. Тобто «треба зараз і негайно», ― поспішає сказати Петреня вже біжучи у справах. ― І вони вміє переконати людей постачати прямо зараз. В людей до неї є кредит довіри».
Так закінчився мій день під дверима керівника департаменту закупівель. Я ще декілька раз приїздив до Департаменту, але поговорити з пані Стельмах так і не зміг.
Згодом, коли розгорівся скандал з тим, що начебто МО купило дизель дорожче ніж та продавалася на заправках Неллі Стельмах потрапила у лікарню, що при її завантаженні і не дивно. З нею ми так і не зустрілися.
