Останні кілька днів експертне середовище та соцмережі жваво обговорюють заяву прем'єра про можливу відставку міністра освіти та науки Сергія Квіта.
Його слова стали сюрпризом для багатьох.
На тлі абсолютно незграбного і непрофесійного керівництва В'ячеслава Кириленка, Яценюк не обмовився ані словом про відставку міністра культури і віце-прем'єра, який встиг відзначитись наступним:
– провалив міжнародний книжковий ярмарок у Франкфурті, спихнувши його на волонтерів;
– урочисто піарив відкриття виставки кандидатів у депутати з роздрукованими репродукціями робіт;
– розвалив публічне обговорення стратегії реформ у культурі, перетворивши це на бюрократичну метушню;
– і лише за рік налаштував проти себе приголомшливу більшість культурного середовища.
Соцмережами ширяться меми, а журналісти навіть створюють онлайн-тести, в яких розміщено повідомлення пресслужби Мінкульту і вигадані прес-релізи: спробуйте пройти його – і зрозумієте всю абсурдність реальності нинішнього Мінкульту.
Але Яценюк сказав про можливу відставку міністра освіти.
За що можна звільнити Квіта? «Українська правда. Життя» зацікавилась цим питанням і вирішила обговорити тему з експертами. Усього питань було два:
- Що вдалось команді Квіта зробити (а), а що ні (б)?
- Чи варто звільняти Квіта? Якщо так, то чому?
Коментарі доволі різні: від схвальних до стриманих і відверто критичних.
Найбільше нарікань – саме до реформування середньої освіти. Варто зазначити, що нещодавно був звільнений заступник міністра, відповідальний за середню освіту. Лише 21 жовтня цього року курувати цей напрямок почав колишній проректор Українського католицького університету Павло Хобзей.
Єгор Стадний, Виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS
Моя сфера експертизи – вища освіта, тому розповім про неї.
1а) Вдається стримувати атаки на автономію університетів і забезпечувати її на підзаконному рівні. Наприклад, поява нового переліку галузей знань та спеціальностей. На перший погляд непримітний підзаконний акт спричинив першу значну баталією за втілення принципів академічної автономії ВНЗ.
При усіх недоліках кінцевого варіанту, МОН витримав удар. Якби не персональні зусилля керівників Міносвіти, ми би мали «поховану» академічну автономію, а з нею – і конкуренцію, і відповідальність ВНЗ за свої освітні програми.
Також вдалось забезпечити університетам можливість розпоряджатися власними коштами поза системою Держказначейства. І це в умовах, коли діє чимало урядових постанов, які страшно обмежують купівлю чи оплату будь-чого.
Фінансова автономія, спрощення процедур академічної мобільності та одночасне приєднання до програми «Горизонт 2020» створили умови активізації міжнародної співпраці наших університетів.
Ще варто згадати новий формат вступної кампанії, яка була значно прозоріша та справедливіша за попередні, завдяки пріоритетам, які ставили абітурієнти, та автоматизації процесу.
1б) Є проблеми з Нацагенством із забезпечення якості вищої освіти – органу, який покликаний дерегулювати акредитацію освітніх програм та вивести її на рівень не просто перевірок папірців, а реального аналізу можливостей університетів та вироблення рекомендації для них.
Тут налаштованість на автономію вишів зіграла із МОН злий жарт: університети, які, власне, формували основу складу – обрали людей, котрим у нормальному академічному світі руки не потискають, годі й казати про «забезпечення якості»...
Підвішеним у повітрі залишається питання Єдиної державної бази з питань освіти, яка ніяк не стане модернізованим інструментом з реєстрації процесів у вищій освіті, збору кількісних та якісних даних, а також інструментом оптимізації процесів.
Натомість ЄДЕБО продовжує і далі виконувати дозвільні функції. Похідним є питання відсутності відкритого реєстру ВНЗ.
Ще велика проблема – це комунікація. Я не знаю, хто присвоїв службі зв'язків з громадськістю МОН якусь відзнаку, але це несерйозно.
Стейкхолдери повинні розуміти інструменти реформи – без цього реформа не отримає належної підтримки на місцях.
2) Зміна команди Міносвіти заблокує хід або початок реформ ще більше.
Якщо в двох словах, то більшість позитивів, які вдалось досягти – це щоденний персональний супровід тих чи інших справ керівництвом МОН.
Тільки персональним наглядом ви можете пройти кільканадцять погоджень, яких вимагає українське законодавство, відбитись від натовпу лобістів на кожному кроці і довести рішення до кінця. А вас, звісно ж, ще й зненавидять, бо ви страшенно запізнились з цим рішенням.
Змінювати потрібно бюрократичні процедури та апарат, причому у дуже чіткій послідовності.
Спочатку дерегуляція та зменшення повноважень, далі цифризація процесів (електронний документообіг, бази даних тощо), а потім скорочення апарату та підвищення зарплат.
В іншій послідовності – це глухий кут.
Володимир Бахрушин, Головний експерт групи РПР-Освіта
При оцінюванні майже дворічної роботи керівництва МОН перш за все маємо врахувати умови, у яких вона відбувається – напіввійськовий стан, перманентна економічна і політична криза, одночасне важке реформування багатьох інших сфер діяльності, суперечності між впливовими групами інтересів стосовно основних напрямів реформування освіти, відсутність єдиної команди всередині МОН тощо.
До цього треба додати масштабні зміни, що відбуваються у світовій освіті, через стрімкій розвиток нових технологій.
Варто врахувати і велику інерційність освіти: результати рішень нерідко виявляються через роки і залежать не тільки від керівництва галузі, але й від багатьох інших учасників процесів.
1а) Як успіх варто зазначити скасування багатьох застарілих нормативних документів, що суперечили навіть законам, прийнятим ще 10-15 років тому – але зберігали чинність і використовувалися (іноді і зараз, вже після їх скасування продовжують використовуватися) для тиску на навчальні заклади та викладачів.
Іншим успіхом можна вважати те, що не без активної участі керівників МОН вдалося зберегти основні соціальні гарантії в сфері освіти, які частина уряду і ВР намагалися скасувати рік тому.
1б) Зауважень до роботи МОН теж багато.
Не вдалося подолати паперотворчість та корупцію в освіті.
Досі не працює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Постанова про затвердження рішень про присвоєння вчених звань – це не дуже якісний результат роботи саме МОН.
Те саме стосується організації конкурсу підручників і деяких інших проблем.
Не вдалося вчасно підготувати заплановані закони, що стосуються освіти та науки. Але тут вже не стільки провина МОН, скільки необхідність узгодження дуже різних позицій.
2) Незважаючи на те, що у суспільстві трохи посміюються над висловлюванням про «уряд камікадзе», керівництва МОН ця характеристика стосується повною мірою.
Люди свідомо пішли на те, що хтось буде їх асоціювати з непопулярними заходами, а хтось – з недостатньо радикальними реформами. Чи виконали вони вже цю місію? – На мою думку, ні.
Чи є в них ще потенціал для реалізації непопулярних, але потрібних заходів? – На мою думку, так.
Зоя Звиняцьківська, Громадська організація «Батьківський контроль»
Та сама мама, яка виявила і підняла проблему неякісного і застарілого змісту шкільних підручників
Сергія Квіта іноді називають «міністром вищої освіти» – і, як на мене, в цьому жарті дуже багато правди. Я не дуже слідкую за тим, як саме він реформував і реформує вищу освіту – кажуть, непогано, але я справді не в темі.
1б) Можу сказати точно: щодо середньої освіти, то справи за той час, що він працює міністром, значно погіршилися.
За півтора року не переглянуто «реформу», яку впровадив ще Дмитро Табачник – власне, підручники, яких сьогодні для 4 та 7 класів все ще нема – це «табачниковські» підручники, недолугі і часом просто антидержавні.
Але їх продовжують друкувати за планом. Не зроблено кроків у бік зміни самої парадигми освіти: учні все ще запам'ятовують інформацію, а не навчаються вчитись, співпрацювати, знаходити інформацію самостійно.
2) Вірогідно незадоволення прем'єра викликано скандалом із відсутністю підручників, що вирує на поверхні.
Але якби я керувала кабміном, я б ухвалила рішення про звільнення міністра освіти після аналізу проекту нового Закону про освіту. Існує дві редакції, обидві недолугі, лише з косметичними змінами. Міністерству так і не вдалося знайти спільну мову із експертним середовищем, закон ще на стадії обговорення жахливо критикують з усіх боків.
Його головні вади очевидні: закон, а значить і міністр, відмовляються визнати головним споживачем послуги «освіта» – учня. І взагалі відмовляються визнати освіту послугою.
Освіта вважається «духовною цінністю» – і це абсолютно унеможливлює навіть обговорення її якості. Натомість залишає монополію держави на те, як, що і яким чином викладати, унеможливлює справжню участь батьків та громадськості бодай в обговоренні шляхів та методик освіти в школі.
Попри красиві слова про «духовні цінності», це невимовно застарілий радянський підхід.
Людина, що так розуміє функцію міністерства освіти, навряд чи може ним керувати сьогодні.
Марія Барна, Завідувач кафедри педагогіки Львівського ІППО, канд.пед.наук, доцент
1а) Головний позитив – наміри реформувати освіту в Україні у напрямку входження у європейський і світовий освітній простір.
Вдалось впровадити прийнятий ВР закон «Про вищу освіту» з цілим рядом нововведень, багато з яких вузи не зможуть реалізувати з багатьох причин, в тому числі й тому, що цей закон «провисає» в багатьох питаннях через відсутність Закону про освіту, інших законів та підзаконних актів.
Міністерство запевнило вчителів, що вони і тільки вони вперше за історію освіти самі виберуть підручники і обов'язково їх отримають – а в результаті станом на сьогодні нічого цього немає. І, напевно, вже й не буде, бо закінчується фінансовий рік.1б) Тут чимало зауважень, але найгірша історія з конкурсом підручників.
Що у такому випадку зможуть говорити чиновники: ми гроші дали, а видавництва не освоїли. Ви б послухали, що і як говорять вчителі та батьки з цього приводу!
А неоднозначності стосовно початку впровадження 12-річної освіти? Прочитайте інтерв'ю міністра, заступників міністра впродовж цього року – і ви не зрозумієте, на яких позиціях стоять чиновники МОН: чи то з 2017, чи з 2018 року почнеться 12-річка?
Якщо почнуть запроваджувати з 2017 року, то які для цього є підстави, ресурси? Стандарти, навчальні програми, навчальні плани, рукописи підручників, навчально-методичне забезпечення?
І близько нічого подібного немає.
А репліка міністра про те, що для початкової школи повинні бути не тільки навчальні програми, але й ігрові? Чи розуміє чиновник, що це за програми, хто і за які гроші буде створювати так потрібне для молодших школярів українське програмне забезпечення ігрової навчально-виховної діяльності на заняттях (уроках)?
Є і сумнозвісні перипетії із УЦОЯО. І подібних помилок у діяльності команди МОН чимало.
Світлана Благодєтєлєва-Вовк, К.е.н., доцент, голова ради ГО «Точка росту: освіта і наука»
1а) За час роботи команди Квіта не можна не визнати ряд досягнень.
Виконання зобов'язань щодо розробки та прийняття законодавчої бази відповідно по Коаліційної угоди: прийняття закону «Про вищу освіту», підготовку нової редакції закону «Про освіту», проекту ЗУ «Про науку і науково-технічну діяльність».
Привернення уваги політичної еліти і суспільства до проблем реформування освіти та науки засобами інформування, PR і PC.
Оперативне реагування та вирішення проблем студентів і, загалом, переведення навчальних закладів із зони АТО, в умовах гострого дефіциту ресурсів та часу.
1б) Одночасно невирішеними залишаються такі питання:
– очищення й оновлення системи управління освітою, зокрема протидія корупції, порушенням прав освітян і науковців, плагіату (академічної недоброчесності);
– впровадження антикризового управління на фоні погіршення економічної ситуації як у цілому в країні, так і у кожному навчальному закладі, що на сьогодні перетворюється у потребу суттєвого скорочення держвидатків на освіту і науку;
– визначення фінансово-економічного механізму забезпечення життєдіяльності і розвитку галузі.
2) Ротація кадрів – найкращий спосіб надати новий шанс на зміни через залучення перспективних політиків.
Протидія громадськості щодо стратегічних засад розвитку освіти, зокрема реакційна позиція одержавлення освіти є головними, на мою думку, приводами, за які він має понести політичну відповідальність.
Олена Заплотинська, Проектний менеджер, реформа освіти, Проектний офіс, Національна Рада реформ
Реформи в освіті не дають одразу відчутних результатів – як правило, потрібно 5-7 а той більше років, щоб побачити зміни.
1а) Міністерством робиться титанічна робота, яка зовні практично непомітна – бо це дрібні кроки для більшості – це десятки нормативних актів по впровадженню нового закону «Про вищу освіту», за якими щоденна боротьба з бюрократичними процедурами, внутрішнім опором системи, часом саботажем.
Але це кроки, безперечно, вперед.
