В останні роки українська економіка отримала безпрецедентні в своїй історії торгові преференції.
Натомість протягом 2012-2015 років зовнішньоторговельний оборот України скоротився на 47,3% — з понад 170,6 млрд дол до 90,3 млрд дол.
У першому півріччі 2016 року спостерігається подальше скорочення експортних (-10,7%) та імпортних (-5,3%) поставок порівняно з цим же періодом 2015 року.
В товарному експорті невпинно зростає частка сировини і продукції з низьким рівнем обробки. Якщо чотири роки тому традиційні для України аграрна сировина і чорні метали становили 48,9% експорту, то в 2016 році їх частка зросла до 57,6%.
У липні дещо відновився приплив в Україну прямих іноземних інвестицій. Їх сукупний обсяг з початку 2016 року зріс на 3,3% до 44,8 млрд дол.
При цьому навіть зменшилася частка інвестицій з традиційних офшорних зон — Кіпру і Віргінських островів. Однак обсяг інвестицій і досі набагато менший від того, який був в економіці 1 січня 2014 року, — 58,1 млрд дол.
В географічній структурі торгівлі тривають тектонічні зсуви, пов'язані з втратою традиційних ринків збуту, пошуком і намаганням бізнесу вийти на ринки інших країн і регіонів світу. Водночас на світових ринках спостерігається загострення боротьби за сировинні ресурси та ринки збуту готової продукції.
Ця політика супроводжується ескалацією торговельного протекціонізму: введенням високих мит на експорт сировини та імпорт переробленої продукції, застосуванням технічних бар'єрів, використанням санітарних і фіто-санітарних норм, правил визначення країни походження товарів та інших нетарифних заходів.
Надміру обтяжливими залишаються і внутрішні бар'єри для виходу українських товаровиробників на міжнародні ринки. Мова, зокрема, про надміру ускладнену бюрократичну тяганину в роботі митних служб та низьку ефективність їх взаємодії з іншими контрольними та дозвільними органами.
Україна посідає 109-те місце з 189-ти за рейтингом легкості торгівлі через кордони Doing Business 2016, хоча в загальному рейтингу легкості ведення бізнесу вона на 83-му місці. Наш бізнес витрачає до 300 дол та п'яти діб на організацію однієї експортної поставки, тоді як у США на це потрібно 60 дол і три години.
Ускладненим залишається і доступ бізнесу до фінансових ресурсів. Облікова ставка НБУ хоч і знижується останнім часом, проте не значно впливає на динаміку процентних ставок на кредити комерційних банків. Ставки значно перевищують рівень рентабельності виробництва готової продукції.
«Кишенькове» просування експорту
Очевидно, що в зовнішньоторговельній політиці назріли зміни. Це стосується як інституційного середовища, так і механізмів інтеграції до міжнародних ринків товарів та послуг. Проте замість створення дієвих інструментів з уст урядовців лунають ініціативи, що свідчать про відсутність системного бачення.
Наприклад, велику увагу прикуто до відкриття офісу просування експорту при Мінекономіки. Однак в самому міністерстві діє близько десяти структурних підрозділів, чиїм завданням є допомога бізнесу у просуванні продукції за кордон.
Це подальше роздування бюрократичного апарату, дублювання функцій різних структурних одиниць та ускладнення взаємодії уряду з експортерами.
З коментарів прихильників відкриття офісу випливає, що основним його завданням стане допомога міністерству у забезпеченні виходу на закордонні ринки. Завдання потрібні, але досвід підказує, що під гаслами національних інтересів створюється чергова кишенькова установа, на яку вже навіть є черговий грантовий ресурс.
Перед урядом стоїть подвійне завдання: створити стимули не лише для відновлення обсягів експорту, а й для якісної зміни його структури. Особливий акцент мусить стояти на зменшенні частки сировини на користь продукції з високим рівнем обробки і доданої вартості.
Ресурси варто зосередити на розбудові повноцінного інституційного середовища, а не на тимчасових замінниках з обмеженим колом завдань і можливостей.
Більш доцільним є упорядкування розпорошених по різних підрозділах функцій Мінекономіки, розбудова інфраструктури торгових представництв за кордоном, створення експортно-кредитного агентства, розвиток індустріальних парків.
Такі ініціативи повинні супроводжуватися державною політикою із забезпечення економічної аргументації рішень та спеціалізованою підготовкою кадрів.
Кредитування, інфраструктура, торгова експансія
Пріоритетним на цьому шляху залишається створення експортно-кредитного агентства — ЕКА. Це один з найважливіших механізмів державного сприяння експорту в більшості розвинених країн. Він забезпечує державне страхування, гарантування та кредитування бізнесу, який продає продукцію за кордон.
Завдяки ЕКА виробники одержують можливість залучати кредити з пільговими відсотками, а також мінімізувати ризики ЗЕД через страхування і гарантування. Це зменшує їх транзакційні витрати і сприяє зростанню їх конкурентоспроможності.
При цьому налагоджується стабільне виробництво продукції на експорт, що створює сприятливі умови для залучення інвестицій у реальний сектор.
Індустріальні парки як один з видів СЕЗ забезпечать створення інфраструктури через надання пільгових умов ведення бізнесу у сфері промислового виробництва.
Принципово, що індустріальні парки дозволяють легітимно, з позицій дотримання норм і правил СОТ, розвивати пріоритетні галузі промисловості, як правило, високотехнологічні. Класичний приклад — Туреччина, в якій було створено 260 особливих виробничих та технологічних зон, з яких близько 140 вже діють.
Завдяки цьому за останні десять років країна збільшила ВВП у 3,5 разу, що є безпрецедентним випадком економічного зростання у 21 столітті. Є позитивні результати діяльності спеціальних територій у Китаї та В'єтнамі.
Також слід відновити роботу деяких старих інституцій. Мова йде про торгові представництва — ТП — за кордоном. Вони необхідні в столицях основних торговельних партнерів України — Брюсселі, Вашингтоні, Женеві, Анкарі, Пекіні.
Головна мета ТП — відстоювання вітчизняних інтересів у країні перебування. Зокрема — оперативне вирішення актуальних питань в економічній сфері, боротьба з дискримінацією вітчизняного бізнесу, надання допомоги в подоланні бар'єрів у торгівлі, залученні інвестицій, забезпеченні доступу до інформації.
Не варто забувати і про масштабні рекламні та виставкові кампанії для просування товарів та послуг, розвиток інфраструктури комунікацій бізнесу і держави за принципами B2B, B2G, G2G. Для цього треба визначити стратегію діяльності кожного ТП, запровадити моніторинг оцінки ефективності їх діяльності.
Також важливо формувати кадровий резерв — потенційних співробітників ТП.
Разом з цим, усунення бюрократичних перешкод на шляху зовнішньої торгівлі потребує імплементації Угоди СОТ про спрощення процедур торгівлі — TFA. Головною метою угоди є гармонізація і стандартизація митних процедур та інформаційних потоків, автоматизація експортно-імпортних операцій.
За оцінками CMD-Ukraine та Держаного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки, реалізація цих заходів може забезпечити зростання експорту вітчизняних товарів та послуг на 25-30% щороку.
Вирішення проблем зовнішньої торгівлі потребує системного підходу, а не створення кишенькових структур, які стають пристанню для звільнених урядовців.
