Тема, яку я хочу висвітлювати в даній статті, є однією із топ-тем в інформаційному просторі України за останній рік. Написано і сказано про це багато різного, але очевидно, що акценти розставлені далеко не всі, і до цієї теми ми змушені повертатися неодноразово. Тим більше, що реформа в поліції далеко не завершена. Я б навіть сказав, що вона на початках.
Багато з написаного про атестацію писали люди які жодного уявлення про даний процес не мають. Одні робили це, оскільки тема «модна», а інші просто відпрацьовували гроші, спрямовані на дискредитацію процесу реформи, як в МВС, так і в правоохоронних органах в цілому. Я маю певне право про це говорити як людина, яка була в гущі процесу.
Від грудня 2015 року по березень 2016 року я працював у складі апеляційної комісії, а потім по вересень 2016 року очолював одну з атестаційних комісій, яка проводила атестацію вищого керівного складу Головних управлінь Національної поліції (ГУНП) в областях. Перед цим я працював у складі конкурсної комісії з обрання кандидатур до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тому маю певну можливість для порівняльного аналізу.
Я вже ділився своїми враженнями від ходу атестації. Змушений знову повертатись до даної теми.
Загальне тло
Наголошую, що атестація важлива, але далеко не єдина складова реформи поліції, фактично це тільки її початок.
Необхідність реформи була покликана повним розвалом правоохоронних органів, міліції зокрема, засиллям корупції та інших хвороб. Варто нагадати, що її проведення збіглося з початком війни, розпочатої Росією, як результат з надзвичайним погіршенням криміногенної ситуації.
Для запуску реформи потрібна була політична воля і титанічні організаційні зусилля, і така воля була. Була вона у міністра Арсена Авакова та його команди.
Основи концепції реформи, її філософія були напрацьовані експертною радою, створеною при Міністерстві внутрішніх справ. До її складу входили правозахисники, відомі експерти, представники іноземних партнерів. Наступним етапом були серйозні тактичні напрацювання та реалізація їх на практиці грузинськими реформаторами, де ключову роль відігравали Ека Згуладзе та Хатія Деканоідзе.
Початок реформи заклало прийняття нового Закону «Про національну поліцію», але вже тут стало очевидно, що реформа наражається на шалений спротив. Закон приймався довго, потім ветувався президентом. Це не призвело до зриву, але серйозно відтермінувало початок як реформи так і атестації зокрема.
Хід атестації
Вкотре наголошую, що в Україні не було досвіду подібної, як за глибиною так і за змістом реформи. Все робилося вперше. Відповідно йшов пошук оптимальних рішень, виявлялися помилки і прорахунки, вносились певні корективи, які не змінювали суті затвердженої концепції реформування.
В ході проведення атестації я б виділив декілька етапів:
I етап
На цьому етапі атестація проходила в перших семи областях (Київська, Одеська, Миколаївська, Хмельницька, Рівненська, Волинська та місто Київ). Я би цей етап назвав етапом «повного розгулу демократії» з непередбачуваними наслідками. Часто в атестаційних комісіях більше ніж половина їх членів складалась з представників громадського сектору, які об’єктивно і часто справедливо були налаштовані на тотальне звільнення старих міліцейських кадрів. До них долучилися представники патрульної поліції, які були в кожній із комісій. Їхньою мотивацією було відверте бажання втерти носа старим міліцейським кадрам (Ось ми вам покажемо як треба працювати!), а також розчистити поле для майбутнього кар’єрного росту. Як наслідок відсоток рекомендованих для звільнення сягав часто понад половину особового складу. Найгірше те, що в першу чергу страждали слідчі та підрозділи кримінального блоку, які були, є і будуть основою поліції. Для прикладу в окремих районних відділеннях національної поліції Одеської області залишилось по одному слідчому.
Зроблю короткий відступ від ходу атестації. Я вже говорив про погіршення криміногенної ситуації. Експерти, які розуміються на цих процесах, стверджують, що її головними причинами є погіршення загальної соціально-економічної ситуації, тотальне зубожіння населення, наявність мільйонів вимушено переселених осіб, війна, а також розповзання величезної кількості зброї поза театром військових дій. Ті ж експерти стверджують, що на рівень злочинності ефективність чи неефективність роботи силових структур впливає далеко не в першу чергу. Варто зазначити також, що одною з умов реформування було започаткування об’єктивної реєстрації всіх злочинів, чого раніше не було, бо статистика злочинності штучно занижувалась.
За цих умов та частина атестаційних комісій, що складалася з представників громадського сектору і не несла прямої відповідальності, як за результат реформ так і за криміногенну ситуацію, відстоювала тезу: «Вигнати всіх і набрати нових». Тут варто наголосити, що для підготовки та становлення професійного поліцейського потрібно 5-7 років, і це тільки фактично перший етап. Очевидно, їх вводив в оману відносно швидкий запуск патрульної поліції, які проходили короткострокові курси. Тобто, нам пропонувалося на 7 років створити вакуум, в якому з розгулом злочинності не боровся би ніхто. Це можливо?! Чи може це по-державному?! Черги бажаючих іти працювати в нову поліцію навіть при певному підвищені заробітних плат не було і немає. Коли ми пропонували часто згадуваним мною представникам громадського сектору в комісіях піти попрацювати в поліцію, вони навідсіч відмовлялись («Ми не вміємо, ми не можемо. У нас добрі зарплати»).
За таких умов міністр Арсен Аваков та тодішній голова Національної поліції Хатія Деканоідзе змушені були втручатися в хід атестації як посадові особи, які несли першочергову відповідальність не тільки за хід і наслідки атестації, а і за боротьбу із злочинністю. На деякий час атестація вимушено була призупинена, бо існувала загроза виходу криміногенної ситуації з-під контролю. Склад комісій дійсно був відкоригований, а з бажаючими працювати в їх складі були проведені попередні співбесіди. Це той момент за який в сторону мене і моїх колег радників міністра часто лунає критика. Стверджую, що в нас не було іншого виходу. По-перше в силу названих вище причин, але не тільки. Часто до складу комісій на першому етапі були залучені люди випадкові, надмірно озлоблені і такі, що не мали загального уявлення про функціонування правоохоронної системи та завдання реформи. А ще в мене склалося враження про наявність «окремих» випадків певної персональної зацікавленості: когось прибрати, а когось протягнути. При цьому наголошую, що багато членів атестаційної комісії працювали віддано, натхненно, безоплатно і щиро, і їх внесок у реформування є неоціненним. Значною мірою до певного коригування складу комісії нас спонукали самі представники громадського сектору. Коли спала перша ейфорія від кількості звільнених з Національної поліції, з їхнього боку почали лунати голоси з вимогою схаменутись. Було це приблизно у таких висловах: «Чекайте! Що ви робите? Ви приїхали і поїхали! А нам тут в регіонах жити і працювати». Особливо рельєфно це звучало на Львівщині, Черкащині та ряді інших. Наприклад: у Львові після перемоги Революції гідності була «ніч гніву», в результаті якої була фактично розігнана вся міліція. Як наслідок місцева самооборона, громадські активісти довгий час самі змушені були вдень і вночі патрулювати населені пункти. Тому вони мали моральні підстави вимагати призупинити масове звільнення правоохоронців.
II етап
На другому етапі, окрім згаданої мною корекції складу комісій, було вирішено ввести розподіл поліцейських, які підлягали атестуванню, на три категорії:
1. Вищий керівний склад (заступники голів ГУНП, начальники управлінь, голови районних відділів і відділень Національної поліції).
2. Середній керівний склад (начальники відділів ГУНП).
3. Особовий склад (ті що не увійшли до першої та другої категорії).
Для кожної категорії формувалися окремі атестаційні комісії. Думаю, що це було вірно бо кількість атестованих була величезна і ми змушені були приділяти більшу увагу тим хто займав вищі посади. Наперед скажу, що кількість звільнених або понижених у посадах представників першої та другої категорій була значно вища чим серед особового складу. І це справедливо і об’єктивно.
На другому етапі атестувались поліцейські з 15 областей окрім Донецької та Луганської, а також названих вище. Паралельно проводилась атестація міжрегіональних територіальних органів - департаментів внутрішньої безпеки, захисту економіки, кіберполіції, протидії наркозлочинності.
В підсумку загальна статистика першого і другого етапу атестації є такою:
- По першій категорії атестацію пройшло 767 осіб, з них рекомендовано до звільнення з поліції 203 (26%), рекомендовано понизити в посадах 114 (15%).
- По другій категорії атестувалися 4501 осіб, з них рекомендовано до звільнення 666 (14%), рекомендовано понизити в посадах 903 (19%).
- По третій категорії атестувалося 57750 осіб з них рекомендовано на звільнення 3791 (7%) і рекомендовано на пониження 3347 (6%).
Аналіз даної статистики зробимо нижче.
III етап
На цьому етапі проходить атестація добровольчих батальйонів, яка, попри всі складності пов’язані з дислокацією, майже завершена.
IV етап
Атестуються поліцейські підрозділи Донецької та Луганської областей.
Загальні підсумки
Вони є такими: за результатами атестування поліцейських комісіями прийнято висновки – займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність 5300 осіб, 4364 рекомендовано понизити в посадах.
Але не тільки одною атестацією жила поліція. Кількість звільнених працівників поліції за 2014 рік становить 24220 осіб, за 2015 рік – 15070 осіб, за 2016 рік – 14580 осіб, всього за 3 роки звільнено 53870 осіб. Більшість з них звільнено за не реабілітаційними причинами.
Тобто очищення поліції відбувалось не тільки в ході атестації, а і в результаті планової роботи органів внутрішніх справ і це важливий, і принциповий наголос. Як наслідок маємо на сьогодні відчутний некомплект підрозділів національної поліції.
Загалом по Україні він становить близько 17% або понад 20000 осіб. Найбільше в Київський області 24,6%, Миколаївський області 27,5%, м. Києві 22,6%.
Особлива нестача кадрів відчувається в кримінальному блоці та серед дільничих. Великої черги на зайняття вакантних посад не спостерігається. Крім того на навчання нових кадрів потрібен певний час.
Звичайно це ускладнює і так не просту ситуацію з криміногенною обстановкою. Ці прогалини не заповнити одноразово.
Що робити?
Згідно із Законом України «Про національну поліцію», після проведення масової атестації приступили до діяльності постійно діючі Поліцейські та Атестаційні комісії. Перші будуть проводити конкурсний набір на вакантні посади, другі зосередяться на атестації тих осіб, що претендуватимуть на зайняття вищих посад. Паралельно проводиться реформування системи освіти, підготовки та підвищення кваліфікації особового складу.
Дані комісії врахують як позитивний, так і негативний досвід атестації.
Загальні висновки
Хід реформи Національної поліції та її перший етап атестації поліцейських я особисто вважаю задовільним. Ще раз наголошую, що такого масштабу і глибини реформування Україна ще не бачила. Кажуть, що все пізнається в порівнянні. Тому ставлю риторичне питання: де в Україні інші успішні реформи?
Про хід поліцейської реформи написано багато і різного. Дехто пише щиро і часто навіть з глибоким розумінням тематики. Але здебільшого це матеріал на замовлення. Часто лунають протилежні і взаємовиключні твердження.
Найбільш типові з них такі:
- Необхідно розігнати всіх без винятку.
- Не чіпайте професіоналів, хто буде боротись із злочинністю?
Тобто ми є свідками масового суспільного когнітивного дисонансу. Повторюсь ще раз, що реформування не відбувається без певних помилок, але команда МВС, міністр Аваков бачать їх і виправляють.
Часто в загальній свідомості стирається те, що було зовсім недавно. Зовсім недавно було звільнення значної частини Донецької, Луганської областей. Героїчні зусилля по зриву сценарію утворення Новоросії. Їх піком були складні і часом трагічні події в Одесі, Харкові, Миколаєві, Запоріжжі. Робилося це перш за все зусиллями новостворених добробатів та залишками збройних сил. Багато чого робилося з нуля. Це забирало масу часу і зусиль, в тім числі, а часто і в першу чергу, у міністра Авакова, які за інших умов могли би бути використані виключно на реформування. Але тоді би карта України була б іншою.
Я в українській політиці перебуваю з кінця 80-х років. Був народним депутатом України 4-х скликань, мав честь у І скликанні бути серед тих хто проголошував Незалежну Україну. Пройшов всі революційні події, які були в новітній історії України: підтримував Революцію на граніті, був активним учасником акцій «Україна без Кучми» та «Повстань Україно!», був «польовим командиром» Помаранчевого Майдану, учасником Революції Гідності. Міг би вже сидіти на дивані та гнівно писати про «недолугі реформи». Але очевидно це не для мене. Я в черговий раз впрягся в роботу. Цього разу це була участь в реформуванні органів внутрішніх справ і атестація поліцейських зокрема. Я об ’ їздив більшість областей України, не зважаючи на вік, моральну та фізичну втому. Працював в комісіях «з ранку до ночі». Нами була проведена колосальна робота, і якщо її позитивні наслідки не зовсім відчутні ще сьогодні, то вони обов’язково будуть.
