Тема вугілля в Україні така ж неосяжна, як донецькі терикони, і така ж чорна, як найкращий сорт цього продукту — антрацит. Говорити на цю тему можна безкінечно, однак ми зупинемося на трьох її нюансах. Перший: Україна таки закуповує це тверде паливо в самопроголошених «ДНР» та «ЛНР». Другий: регулювання ціни на вугілля (а отже, й ціни на виготовлену за його допомогою електроенергію) повнiстю у руках Ріната Ахметова, під чию дудку чомусь слухняно танцює уряд. Третій: виходячи зi щойно зазначеного, про деолігархізацію можна забути раз і назавжди, ба навіть навпаки: великий бізнес ще тісніше переплітається корінням із виконавчою владою, а отже, корупційна складова тільки посилюється. А тепер зупинемося детальніше на кожному з трьох пунктів.
Кому війна, а кому — вугілля сповна
Однак почнемо розбиратися з азів. Для виробництва електроенергії Україні потрібне вугілля. Електроенергія — це ТЕС, ГЕС та АЕС. Атомних електростанцій в Україні чотири — Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька та Запорізька. Разом на них — 15 енергоблоків. Зараз АЕС працюють на повну потужність, проте забезпечують лише 47% потреби в електроенергії.
Також «у запасі» маємо каскад iз 6 гідроелектростанцій, побудованих на річці Дніпро. Плюс ще дві — на Дністрі та Росі. Що стосується ТЕС, то частина з них нині перебуває на окупованих територіях, хоча станції цього профілю є також і в Центральній та Західній Україні. Всі перераховані варіанти здобування енергії перекривають лише 67% потреб України. Решту доводиться добирати іншими способами.
Є лише три шляхи забезпечення споживачів електроенергією. Або імпортувати її, або купувати вугілля, або спалювати газ. Газ і без того шалено дорогий, тож це — поганий варіант. Щодо вугілля, то ще за часів міністра Юрія Продана (перший міністр енергетики в першому Кабміні Арсенія Яценюка, котрий також працював і в уряді Юлії Тимошенко) його намагалися закупити в ПАР. Африканська компанія Steel Mont устигла завезти в Україну 210 тисяч тонн вугілля. На цьому співпраця призупинилась. Із постачальниками Україна так і не розрахувалась, а от тим, хто на них вийшов, пригрозила покаранням.
Пригадується, як два роки тому тодішній Генпрокурор Віталій Ярема висунув обвинувачення і Продану, і директору «Укрінтеренерго» Володимиру Зіневичу. Суть претензій: ці двоє чиновників закупили вугілля і неякісне, і надто дороге. «Вугілля, що вони завезли з Південно-Африканської Республіки, не горить у наших ТЕС. Це злочин і за це потрібно відповідати», — волав тоді Ярема.
Насправді ж вугілля не може не горіти, просто далекому від фізики Яремі ніхто не пояснив, що при спалюванні у наших ТЕС, «заточених» під антрацит, топлива з ПАР (не такого високоякісного і з меншим вмістом вуглецю) виділяється відсотків на 20 менше тепла. Можливо, саме це й мав на увазі Ярема. Утiм зараз це вже не важливо. А важливо те, що відповідальних чиновників iз Міненерго намагалися всіляко переорієнтувати на інші ринки, а їх, власне, лишалось не так і багато: серед можливих варіантів був ще російський ринок + поставки палива з «ДНР» / «ЛНР».
15 листопада 2014 року тодішній Прем’єр-міністр Яценюк заявив про те, що Україна ніколи не купуватиме вугілля у «ДНР» / «ЛНР», оскільки це є фінансуванням тероризму. (Натомість новопризначений міністр енергетики Володимир Демчишин висловився щодо необхідності розпочати імпорт електроенергії з Росії. «В такій складній ситуації це необхідний крок для збалансування енергосистеми, і яким би він не був політично складним, це необхідний крок», — наголошував Демчишин).
Не минуло й двох років вiдтодi, а теперішній очільник Міненерго Ігор Насалик преспокійно просторікує про те, що імпортувати вугілля з ПАР (а також і з Росії!) економічно не вигідно; використовувати те, що залишилося в Україні — нерентабельно (очевидно, воно теж погано горить); тож найправильніше в цій ситуації рішення — налагодити постачання вугілля з непідконтрольних Україні територій. Насалик додає, що його відомство вже розробляє логістику таких поставок. Про посібництво терористам більше ніхто не згадує — мабуть, у світлі можливих змін до Конституції «особливий статус Донбасу» нівелює поняття тероризму як таке.
Привіт iз Роттердама
Однак це ще не кінець епопеї. Припустимо, що вугілля — чи то з ПАР, чи то з «Донецької народної республіки» — вже доставлено в Україну. Що з ним відбувається далі? А далі, як уже було сказано, з палива виробляють електроенергію. Хто цим займається? А займається цим відомий усій країні монополіст Рінат Ахметов, чи то пак його енергогенеруюча компанія ДТЕК, котра є частиною великого ахметовського енергохолдингу.
Цілком логічно, що той, хто виробляє товар чи послугу, й визначає на нього ціну. Тим паче, коли цей «хтось» — одноосібний монополіст. А тепер — увага! — ми підходимо до найцікавішого. Рінат Ахметов пропонує закладати у вартість виробленої його компанією електроенергії формулу «Роттердам плюс». Згідно з цією новою методикою, вартість вугілля у виробництві вугільно-теплової генерації обчислюється за формулою «вартість вугілля у порту Роттердама плюс вартість його доставки в Україну».
До чого тут Роттердам, запитає наш читач. Та, власне, ні до чого. Прив’язувати ціну продукту, який йде з непідконтрольної України у підконтрольну Україну, до Роттердама так само безглуздо, як прив’язати ціну на херсонські помідори до вартості цього овоча десь у Норвегії. Хоча, з точки зору монополіста, вигода — беззаперечна. Адже тепер електроенергію продаватимуть на 15-20% дорожче.
З урахуванням ПДВ новий тариф становитиме близько 130 копійок за 1 кВт/год (до цього він становив 118 копійок за 1 кВт/год). За даними експертів, ціна вугілля за формулою «Роттердам плюс доставка» становить 63 долари за тонну, в той час як ціна за тонну вугілля без формули становить 44,2 долара за тонну. Відчуйте, як-то кажуть, різницю, а також укотре здивуйтеся апетитам найбагатшого українця Ріната Ахметова.
Утiм підлеглі останнього запевняють, що діють iз найкращих міркувань. Мовляв, зайві гроші їм знадобилися для того, щоб усе ж імпортувати з-закордону якісне вугілля антрацитних сортів. А ціна на нього на світових ринках — «кусається». Комерційний директор компанії «ДТЕК Дніпроенерго» Дмитро Маляр відзначає, що існуючий тариф не дозволяє компанії імпортувати дефіцитне вугілля з Південно-Африканської Республіки або Австралії.
«Ми зробили запити постачальникам імпортного вугілля з ПАР і Австралії. Отримали чотири пропозиції, побачили ціни на рівні від 1700 гривень за тонну», — говорить чиновник. Теперішні розцінки на електроенергію не покривають подібних витрат, відтак тарифи довелося підвищити, наголошує Маляр. Зате, віщає він, завдяки «Роттердаму», країна буде з електроенергією.
А тим часом спитаємо себе, як на подібні схеми реагує уряд? Скажімо так: неоднозначно. На одному з недавніх засідань Кабінету Міністрів України Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що необхідно розібратися з прийнятою формулою ціноутворення вугілля для теплової енергетики. «Хотів би підкреслити ще одне питання, яке мене дуже хвилює. Це так звана формула «Роттердам плюс». Я вважаю, що в цій формулі формування ціни на вугілля є багато невідомих», — буцімто обурився Гройсман.
За його словами, потрібно зробити все, щоб формула була прозорою, відповідала реальній ціні вугілля в Україні і формуванню реальної ціни на електроенергію. «Я говорив iз Президентом на цю тему. Президент теж стурбований цим питанням», — заявляє Гройсман. І тут-таки скликає цілий консиліум, доручаючи міністру економрозвитку Степану Кубіву, віце-прем’єру Володимиру Кістіон і міністру енергетики та вугільної промисловості Ігорю Насалику розібратися з цим питанням та у стислі строки доповісти його уряду.
Чому провалилася деолігархізація?
Утім, скільки б не обурювався Гройсман, Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), погодилася з ахметовською формулою «Роттердам плюс». Щоправда, цієї середи Кабмін планує повернутися до цього питання і, можливо, ухвалить рішення, котре змусить монополіста переглянути свої апетити. Утiм надії на це небагато. Чому? Тому що ставлення до Ахметова зі сторонни влади кардинально змінилося.
Упродовж перших років президентства Петра Порошенка Рінату Ахметову було досить складно відстоювати свої інтереси перед владою. У травні 2015-го дійшло до відкритого протистояння, причиною якого стали тарифи на електроенергію, яку генерує належна Ахметову ДТЕК. Олігарх вивів на вулиці Києва шахтарів, вимагаючи підняти розрахункову ціну вугілля в собівартості електроенергії з 1,1 тис. грн. до 1,5 тис. грн. за тонну.
У відповідь Петро Порошенко натякнув, що ДТЕК, яка контролює більш як 70% теплової генерації електроенергії країни, можуть примусово роздрібнити. Антимонопольний комітет почав розслідування щодо монополізму на енергетичному ринку країни, а тодішній міністр енергетики Володимир Демчишин категорично відмовився підвищувати ціну на вугілля.
А в травні минулого року суд по розпочатій ще в 2012 році справі про зникнення колишнього глави контрольованої Ахметовим компанії «Нафтогазвидобування» Олега Семінського заарештував рахунки підприємства і весь газ, що йому належав. Цю справу також пов’язували зі спробою тиску на олігарха.
Проте минув час, і Рінату Ахметову, схоже, все ж вдалося домовитися з владою. Розслідування АМКУ фактично нічим не закінчилося. У грудні минулого року суд зняв арешт iз рахунків і з газу «Нафтогазвидобування». Про монополізм ДТЕК уже більше не говорять, а НКРЕПК, як уже було сказано, затвердила дивовижну, з точки зору економічної логіки, формулу обчислення ціни вугілля, прив’язану до вартості палива в Роттердамі, після введення якої ціна вугілля стала якраз такою, якою її хотів бачити Ахметов. Після цього облігації компанії подорожчали на 40% упродовж одного місяця.
Фінал же всієї цієї історії простий та невибагливий: за всі ігри монополіста, за всі впроваджені корупційно-олігархічні схеми платитиме пересічний український споживач. Це в його кишеню лізе рука Ріната Ахметова — за підозрілої згоди уряду та Президента. Утiм останні таки не зовсім мовчать — вони демонстративно обурюються. Утiм, чи буде з того толк, покаже час.
З урахуванням ПДВ новий тариф становитиме близько 130 копійок за 1 кВт/год. А ціна вугілля за формулою «Роттердам плюс доставка» становить 63 долари за тонну, тодi як ціна за тонну вугілля без формули становить 44,2 долара за тонну. Відчуйте, як-то кажуть, різницю, а також зайвий раз здивуйтеся апетитам найбагатшого українця Ріната Ахметова.
