Терористичні вибухи у моєму рідному Дніпропетровську тільки на перший погляд виглядають раптовими і неочікуваними. Насправді за останні два роки в України так часто гриміло, а правоохоронці, розслідували ті вибухи настільки безглуздо, що на думку спадає відома причта про хлопчика й вовка: влада настільки загралася в удаваний тероризм, що виявилася зовсім безпорадною перед обличчям реального. Якщо він таки справді реальний.
Перший гучний вибух під час правління Президента В.Януковича пролунав 28 липня 2010 року у Свято-Покровському храмі у Запоріжжі.
Загинула одна жінка-черниця, дев’ятеро людей отримали поранення. Оскільки у цей день у Києві із першим своїм пастирським візитом на святкування Дня хрещення Русі перебував Предстоятель РПЦ Патріарх Кирило – здійнявся неабиякий резонанс: Президент Янукович зібрав у Криму керівників силових відомств – на той час Хорошковського (СБУ), Могильова (МВС) та Медведька (ГПУ) та наказав швидко розрити злочин, встановивши для цього чіткий термін – 10 днів. Безглуздішої вказівки вигадати було важко. «Силовики» у президентські терміни, звісно, вклалися і звинуватили в організації вибуху трьох хлопців, двоє з яких служили при церкві паламарями.
Тепер відому «справу паламарів» слухає суддя Жовтневого суду Запоріжжя В.Мінасов. Звинувачують їх, щоправда не у тероризмі, а за низкою інших статей Кримінального Кодексу, найтяжча з яких – ст.115 «умисне вбивство».
Рік 2011 почався вже під цілий акомпанемент вибухів: у ніч на 1 січня 2011 року у тому самому Запоріжжі підірвали погруддя Сталіну.
А 4 січня так само вночі влаштували два вибухи вже у Макіївці – під офісом ДП «Макіївугілля» та під сусіднім торгівельним центром. Тоді, на щастя, ніхто не постраждав. Макіївські вибухи одразу оголосили терористичними, бо на місці злочину знайшли записку з вимогою грошей. За цей злочин восени того ж таки 2011 року до 15 та 8 років тюрми відповідно засудили Дмитра Онуфрака та Антона Волошина.
А от підрив пам’ятника Сталіну вистачило розуму перекваліфікувати з 258-ї терористичної статті на іншу статтю - 194-у – «умисне знищення майна шляхом підпалу, вибуху чи в інший загальний небезпечний спосіб». Злочин, до речі, досі не розкрито.
Напередодні Дня Незалежності 22 серпня 2011 року СБУ гучно прозвітувала про попередження та розкриття терористичного підпілля у м.Васильків, що під Києвом.
У підготовці до теракту – підриву пам’ятника Леніну у Борисполі - звинуватили активістів право радикальної організації «Патріот України» Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза та Володимира Шпару.
Тоді СБУ під орудою щойно посвяченого у найвище військове звання генерала армії В.Хорошковського «відзначилася» більш ніж красномовним знешкодженням нібито готової до застосування страшної вибухівки: молодий оперативник виніс її з орендованого «патріотами» офісу голіруч, мов пляшку самогону, без жодних заходів безпеки. Так героїчно спецслужба «знешкоджує» вибухівку тільки у разі, якщо точно знає: бомба насправді не справжня. Поза тим справу «васильківських терористів» нині слухає суддя Києво-Святошинського суду Ю. Бурбела.
Йдемо далі, уважно слідкуючи за датами. 13-го жовтня 2011 року у Харкові вночі вибухає урнабіля одного з кіосків – жертв, на щастя, немає. Справу СБУ порушує за статтею 258 «теракт», бо на місці злочину знаходять записку із вимогами. Цей факт підтверджує і головний харківський міліціонер Віктор Козицький.
Через тиждень 21-го жовтня 2011 року – вибух у супермаркеті «Сільпо», знову у Запоріжжі.
Пекельну машину закладають у шафу камери схову. Дивом, ніхто не постраждав. Камера спостереження фіксує навіть самого підозрюваного, якого шукають і досі. Справу порушили за ч.4 статті 296 – злісне хуліганство, але через три дні перекваліфіковують на статтю 258-у – «теракт», бо на місці злочину знаходять записку із погрозами та вимогами грошей. СБУ розслідує її і досі.
Ще через три тижні 16-го листопада 2011 року тепер вже у Дніпропетровську вночі вибухає урна в центрі міста – гине випадковий чоловік.
Справу порушують за статтею 258 «теракт», але так само розслідують її й досі. Це лише мені одному здається, що три подібні теракти протягом місяця – з 13 жовтня до 16 листопада 2011 року – у сусідніх містах Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську виглядають занадто підозріло? Чи бува не однієї людини чи однієї групи осіб це справа ?
І взагалі чи не занадто для мирної України на другому році «покращення життя вже сьогодні» від Президента В.Януковича п’ять (!!!) кримінальних справ за один лише неповний 2011 рік по статті 258 «теракт»:
– вибухи у Макіївці 4 січня
– знешкодження «васильківських терористів» 22 серпня
– вибух у Харкові 13 жовтня
– вибух у Запоріжжі 21 жовтня у «Сільпо»
– вибух 16 листопада у Дніпропетровську)
Українці не помітили як на другому році президентства В.Януковича у них з’явилася своя маленька Чечня? До речі, про Чечню. В цій статті умисно не розглядаємо у терористичному контексті події в Одесі – маленьку війну усієї правоохоронної армії проти банди Аслана Дикаєва наприкінці вересня 2011 року та доблесне затримання у січні 2012 року групи бойовиків Адама Осмаєва, які нібито готували теракт проти самого В.Путіна. Адже за цими фактами українським правосуддям справи порушені та розслідуються за іншими, не терористичним статтями Кримінального Кодексу.
Для того, щоб осягнути інтелектуальний рівень наших борців із тероризмом наведу один цікавий приклад. Запорізька «управа» СБУ, розслідуючи вибух у супермаркеті «Сільпо» 21 жовтня 2011 року, надсилає у київське управління СБУ документи, в яких обґрунтовує необхідність допиту… нашої колеги, відомої журналістки Юлії Мостової, заступника головного редактора тижневика «Дзеркало Тижня. Україна». Та, як законослухняна громадянка прибуває в Управління СБУ у м. Києві, що в Аскольдовому провулку.
Керівництво «управи» підкреслено ввічливо вибачається перед авторитетною журналісткою за турботи, але оскільки служба є службою, то треба слідчу дію виконати, тобто задати Ю.Мостовій довгий перелік надісланих запорізькими «сбушниками» запитань. Стосувалися вони здебільшого деталей заснування і видання газети «Дзеркало Тижня. Україна»: коли, ким, де друкується, яким тиражем, структура власності, управління редакції і тому подібне. Здавалося б, яке відношення усі ці відомості мають до розслідування терористичного вибуху 21 жовтня у Запоріжжі? Дуже пряме, як виявилося.
За даними запорізьких СБУшників записка із погрозами, знайдена на місті вибуху у супермаркеті «Сільпо», була наклеєна на шматок одного з друкованих номерів «Дзеркала Тижня. Україна». А раз так, то треба дізнатися, як той номер газети – речовий доказ у справі - міг до терористів потрапити. Залізна логіка. За одним винятком. Записка із погрозами і вимогою грошей знайдена на місці вибуху 21 жовтня 2011 року у запорізькому супермаркеті «Сільпо» справді була справді наклеєна на шматок газети. Тільки не «Дзеркала тижня. Україна», а «Ділової столиці»! І про це чорним по-білому було написано у протоколі огляду речового доказу – самої записки. Запорізькі «антитерористи» надсилаючи у Київ запит на проведення слідчих дій із Ю.Мостовою, банально переплутали газети.
Керівник київського Управління СБУ дуже просив не оприлюднювати цей факт ганебно непрофесійної роботи своїх запорізьких колег. І якби не теракти у Дніпропетровську, він так би і залишився смішною байкою для журналістських «курилок». Але тепер, після вибухів у Дніпропетровську, я із дозволу самої Ю.Мостової розповів цю історію як красномовний факт, що свідчить про професійність наших спецслужб.
Якщо забути про усі конспірологічні версії з теорії змов про те, що теракти організувала або влада, або опозиція, то найбільш вірогідною мені видається версія про те, що теракти – і ті три минулорічні вибухи у Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську, і ці чотири цьогорічних у Дніпропетровську – пов’язані між собою. Таке враження, що утаємничена терористична група чи терорист-одинак надсилають чіткі послання владі, і дуже зляться, що та не виконує їхні вимоги. На підтвердження серйозності своїх намірів і дій вони чи він підривають знову і знову – несильно, але щоразу страшніше. Вперше – 13 жовтня вночі у Харкові під кіоском, вдруге – 21 жовтня у багатолюдному супермаркеті у Запоріжжі, втретє – 16 листопада вночі у Дніпропетровську, коли гине людина. А якщо влада і втретє не зрозуміла, то ось вам ціла низка вибухів уздовж центрального проспекту Дніпропетровська.
Версія про терориста-одинака теж доволі реальна: дії однієї людини замкненої у собі, яка не обмінюється інформацією з іншими, дуже важко попередити. Бо ймовірність витоку інформації – мінімальна. І знайти таку людину, якщо вона сама не хоча бути знайденою, теж нелегко. Чи бува не тому так довго не розкривають минулорічні вибухи у Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську? І справа норвезького терориста-одинака Брейвіка – зайве тому підтвердження.
Найгірше, що може зробити зараз Президент Янукович – це вимагати від «силовиків» швидкого розкриття терактів. До якоїсь чіткої дати. СБУ, МВД та ГПУ і без цього землю риють вдень і вночі, бо сильнішого удару по репутації влади, ніж страх і паніка населення після терактів – годі собі уявити. Тим паче за місяць до початку ЄВРО – 2012. Влада чітко розуміє, що протягом цього місяця організаторів вибухів у Дніпропетровську треба знайти і продемонструвати суспільству здатність знешкоджувати терористичні загрози. Якщо «силовиків» підганяти, звільняючи чи зриваючи погони, то гарантовано терористи будуть знайдені швидко і зізнання будуть отримані на другий день після затримання. Тільки чи справжніми терористами вони виявляться насправді?
