Главная
Що тримає «права рука» Кернеса в Харкові
Останні 15 років Терехов перебуває на державній службі. Він працював в управлінні споживчого ринку Харкова, був заступником голови Харківської ОДА за часів губернаторства Арсена Авакова, а після того, як президентом став Віктор Янукович, Терехов перебрався до команди мера Геннадія Кернеса, де працює й зараз.
Однак є в його біографії період ведення бізнесу – працював він у «Промисловій компанії «Укркондиціонер». Мабуть, саме цей завод і його приміщення можна назвати головним офіційним активом родини Ігоря Терехова. Адже серед засновників цього підприємства є мати першого віце-мера Харкова – Вікторія Терехова.
Окрім заводу «Кондиціонер» та приміщень, що йому належали на Московському проспекті, родина Терехова за часів губернаторства Авакова також мала долі в бізнесі братів Протасів, котрі тоді були непримиренними ворогами Кернеса й боролися за владу в Харкові.
Наприклад, Вікторія Терехова мала долю у фірмі «Ідалія». Це підприємство орендує майже 10 га землі на березі Печенізького водосховища. Ще низку підприємств, які використовувала група «Таргет» братів Протасів й які були записані на Вікторію Терехову, уже переписали на екзотичні офшори.
Крім того, в середині 2000-х у ЗМІ неодноразово лунало, що Терехов разом із оточенням Авакова є співвласником найбільшої мережі тютюнових кіосків у Харкові. Про це казав й сам Геннадій Кернес, для якого подібна інформація, звичайно ж, не була секретною.
«Ось коди ОКПО засновників всіх тютюнових, а також ряду інших ларьків. Називаю прізвища: Терехов, Протас, Протас, Терехов, Котвіцький, Бешанов», - казав Кернес ще у 2007 році.
І дійсно, серед засновників ТОВ «Кисет» є й Вадим Бешанов, й Ігор Котвіцький. А ось прізвища Терехова немає. Однак є Олена Винник.
Ця людина є бізнес-партнером Вікторії Терехової у декількох фірмах. Наприклад, у ТОВ «Комора», ТОВ «Витеко». При цьому й самому першому віце-меру Олена Винник зовсім не чужа людина.
Нагадаємо, Терехов під час минулих місцевих виборів був зареєстрований у будинку по провулку Золочівському. Зараз ця будівля переписана на колишнього високопоставленого міліціонера Олексія Баркова, але раніше власницею була саме Олена Винник.
Четвертим засновником «Кисету» є Вардан Восканян. Він є бізнес-партнером Олександра Павлюченка на прізвисько «Саша Браслет», який є помічником нардепа, партнера Авакова Ігоря Котвіцького. Відтак, можна припустити, що Кернес, говорячи про власників торговельних мереж, назвав реальних бенефіціарів, а не підставних осіб.
Бізнес-інтереси «Саші Браслета» дуже широкі. Це й долі у філіалах «Он Клиник» по всій країні. У Вікторії Терехової була доля у філіалі цієї кліники у Луганську. Цікаво, що під час роботи заступником у Авакова, Терехов курирував саме медичну сферу у області й саме під час його роботи онкологічний центр очолив Юрій Винник, якого нещодавно звільнили з гучним скандалом після розслідування «Харківського антикорупційного центру».
У ТОВ «Рента-менеджмент», яке володіє магазином на Москалівці, партнерами Олени Винник є люди з групи депутата Харківської міськради Ігоря Аріха – Мирослав Балюк, Вадим Євтюшкін та Вадим Кононенко. Також до інтересів Винник-Терехових входив і меблевий магазин «Прогрес» біля станції метро «Палац спорту». Тим більше, що розташовувався він у приміщенні, яке належало заводу «Кондиціонер».
Варто підсумувати, що бізнес-інтереси оточення Терехова – це медицина, нерухомість, мережа кіосків, будівництво, страховий та юридичний бізнес тощо.
Але всього цього не побачити у декларації першого заступника міського голови. За декларацією він – звичайнісенький чиновник, який самотньо виховує двох дітей, живе на одну зарплатню, має невеличку нерухомість та їздить на метро.
- Информация о материале
Ставка зіграна. Кому належать букмекерські контори в Україні
На піках економічної кризи у всі часи процвітав гральний бізнес. Можливість швидко заробити непогані гроші, завдячуючи власній удачі або ж гострому розуму – приваблює людей і досі. Для багатіїв це здебільшого можливість отримати «швидкі емоції» від азарту, виграшу чи програшу. Однак цей ринок тримається не на них.
У популярному серіалі «Гострі козирки» кримінальний клан Шелбі займається гемблінгом – це основа його процвітання. Зі всіх варіантів оборудок у гральному бізнесі, букмекерство чи не єдиний, який був дозволений навіть у Великобританії 20-их років. В наших широтах держава «осідлала» потоки від спортивних ставок ще у радянські часи. Зрозуміло, що і тут велика гра не могла обійтися без участі криміналу.
Кривавий переділ ринку завершився наприкінці 90-их. Тоді в Україні почали офіційно діяти лотереї із державною ліцензією та, окремо, букмекери і казино. Традиційно високі чини із правоохоронних структур мали в них свою долю, на низовому рівні співпраця обмежувалася «відкатами за кришування».
Колапс на ринку припав на 2009-ий рік. Тоді парламент ухвалив закон про заборону грального бізнесу. З того моменту і до цих пір весь гемблінг в Україні поза законом, окрім лотерей та автоматів із м’якими іграшками. Незважаючи на це ігорні салони досі вдало мімікрують під інтернет-кафе та магазини лотерей.
До підпільних казино та зал ігрових автоматів регулярно навідуються силовики із рейдами та активісти із погромами. А от спортивні ставки гравці тепер роблять у спеціальних салонах або ж на зручних у користуванні сайтах. По суті, вони також незаконні, але завдяки юридичним хитрощам букмекери працюють за ліцензіями лотерейників.
Цей ринок можна вважати напівлегалізованим, адже з виграшів гравці сплачують податки, а найбільші букмекери давно виступають спонсорам цілих спортивних ліг та окремих команд.
Співрозмовники видання у правоохоронних структурах стверджують, що місячний оборот букмекерів в Україні становить близько 100 мільйонів доларів. Сприяння окремим конторам, як і раніше, здійснюється із «главку».
INSIDER дізнавався, кому належать найбільші брокерські контори, які працюють в Україні.
Фаворит-Спорт (FavBet)
Букмекерська контора FavBet заснована у 1999 році, здійснює діяльність по субліцензії Favorit United N.V., зареєстрованій в Кюрасао (Антильські острови). В Україні працює під брендом «Фаворит-спорт». У реєстрі Мін’юсту її діяльність узаконена як «лоторея-тото» – продукт компанії «Українська національна лотерея» (УНЛ).
Засновником УНЛ був почесний консул республіки Філліпіни Валерій Коваленко, до недавнього часу власником компанії значився його помічник Сергій Піндич. Про його партнерські зв’язки із секретарем РНБО Олександром Турчиновим не раз писали ЗМІ. Саме завдяки рішенню цього відомства двоє інших операторів «Патріот» та «М.С.Л.» потрапили під санкції, тож УНЛ з 2015 року лишився монополістом на ринку.
Наприкінці того ж року в головний офіс компанії з обшуком увірвалися працівники СБУ та ГПУ. Разом із працівниками охоронної фірми «Шериф» на місце інциденту приїхав народний депутат від БПП Олександр Третьяков.
Хоча директором, як і раніше, значиться Андрій Бочковський, а у самій компанії заявили, що рейдерську атаку успішно відбили – в УНЛ за цей час двічі змінився власник. Нині в держреєстрі зазначено, що нею через офшор «Hong Kong Rui Bo» володіє британець Майкл Джон Фогго.
В Україні йому також належить компанія «Софтлайн Груп Україна», внесена в останній санкційний список РНБО. Це підприємство, по суті, було відокремленим підрозділом російської IT-корпорації Softline, що займається поставками програмного забезпечення. ЇЇ власник – Ігор Боровіков також заснував компанію «Стаханівець», через ПО якої СБУ приходило із обшуками до Dragon Capital.
Повертаючись до «Фаворит-спорту» варто зазначити, що в інтернеті букмекери працюють через кілька сайтів-»дзеркал» на випадок блокувань. Також у компанії є велика мережа пунктів прийому ставок і кас по Україні. Власниками мережі виступають родина Матюх. Зокрема, торговою маркою ТМ Favbet володіє Андрій Матюха.
За інформацією «НГ», він разом зі своїми родичами Сергієм та Дар’єю Матюхами є співвласниками ресторанного бізнесу. Потрапляв Андрій Матюха також у поле зору захисників старого Києва. Його компанія викупила «Будинок зі зміями» на Великій Житомирській та мала реставрувати його, однак наразі старовинна будівля просто розвалюється.
Бізнесмен володіє кількома компаніями, що спеціалізуються на нерухомості. Також він був співвласником казино «Гранд Вікторія» на Оболоні, до діяльності якого нібито мав колишній начальника УБОЗу Київщини Василь Топчій.
20 вересня 2016 року силовики провели рейд в 28 офісах «Фаворит спорт» і Favbet, а також за місцем проживання осіб, причетних до компанії. При цьому вони вилучили майже тисячу одиниць сучасного комп'ютерного та серверного обладнання, яке використовувалося в «злочинній схем», документацію, ігрові пристрої та понад сім мільйонів гривень готівкою.
Букмекери проходять по справі щодо незаконного грального бізнесу та фінансування тероризму, яку веде Служба безпеки України. Водночас «Фаворит-спорт» продовжує виступати спонсором чотирьох футбольних клубів української «Прем’єр-Ліги» та боксера Олександра Усика.
Pari Match
За даними профільного ресурсу Betnews365, контора працює з 1994-го року. Орієнтована на російськомовні країни колишнього СРСР. Як і більшість букмекерів, має ліцензію Кюрасао, по якій здійснює міжнародну діяльність. Ця юрисдиція відома, як один із найстаріших постачальників послуг у сфері онлайн-гемблінгу.
В Україні Pari Match не внесена до списку лотерей, однак згадка про однойменну компанію існує у єдиному держреєстрі юридичних осіб. Серед видів її діяльності зазначено проведення азартних ігор. Букмекерська контора водночас у невизначеному статусі виступає спонсором ряду спортивних структур, серед яких футбольна «Прем'єр-ліга» та Федерація хокею України.
У серпні 2016 року компанія стала титульним спонсором Чемпіонату України з баскетболу дивізіону А (Суперліга) та генеральним спонсором національної збірної команди України з баскетболу. Наразі головний баскетбольний турнір має назву «Суперліга Парі-Матч».
Власниками ТОВ «Парі-матч» є Едуард Швіндлєрман та Тетяна Білоруська. Жінка також має частки у компаніях «Тернопільтепло», «Ізумруд» та «Фундамент-2006».
З ухвали Печерського районного суду відомо, що 15 жовтня 2015 року був проведений обшук за місцем проживання одного із засновників букмекерської контори. Розслідування по факту ведення ігрового бізнесу веде Національна поліція.
Під час обшуків були виявлені документи, предмети та речі, «які свідчать про організацію та проведення азартних ігор під логотипом «Парі Матч» в мережі інтернет». Згадується в ухвалі і однойменна компанія.
До цього Швіндлерман заявляв, що компанія пішла з українського ринку після заборони гемблінгу і не має ніякого відношення до сайту Pari Match. На ньому вказано, що компанія працює в сфері грального бізнесу більше 20 років, має представництва в країнах СНД.
Згідно з відкритими джерелами «Парі Матч» володіє ліцензіями на букмекерську діяльність в Республіці Білорусь (ТОВ «Статускво») і Російської Федерації (ТОВ «Бетрінг»). В кінці 2014-го року компанія також отримала аналогічну ліцензію в Казахстані.
В свою чергу Генпрокуратура також відкрила справу проти Pari Match. За данними слідства, група зловмисників організувала схему виведення коштів, які проходять через букмекерську контору, до Росії. Для відмивання використовується рахунок у «Альфа-банку». Щодобий потік слідчі оцінюють у близько 20 мільйонів гривень. За їх підрахунками, загальний обсяг відмитих коштів – 350 мільйонів доларів на рік.
ФанСпорт
Букмекерська контора з`явилася в 2016 році. Зареєстрована традиційно в Кюрасао, орієнтована на український ринок. В реєстрі лотерей Мін’юсту її немає. Цікаво, що в ньому зареєстрована лоторея-тото «Фортуна Лайв» від УНЛ – ця контора закрилася минулого року, однак на її сайті тепер стоїть переадресація на «ФанСпорт».
У букмекера є невелика кількість прийомних пунктів у ряді українських міст, також вона є партнером футбольного клубу «Динамо Київ». Офіційним власником значиться офшор з Антильських островів Fan Betting N.V.
Контора через цей офшор володіє також двома торговими марками. Першу отримував голова юридичної фірми «Лексвел і партнери» Артем Тарасюк. На нього також записана компанія «Медіа Тім», керує якою віце-президент футзальної асоціації Вадим Каганов.
Заявку на другу оформлювало підприємство «Фан Тайм», яке займається «організацією інших видів відпочинку та розваг». На сайтах із пошуку роботи саме ця компанія набирає персонал для ігрових залів від імені букмекера «ФанСпорт». Її власником значиться киянин Сергій Кузьменко.
Дана букмекерська контора також проходить по справі, яку веде СБУ за фактами незаконного ведення ігорного бізнесу та фінансування тероризму.
Спортліга
Єдина букмекерська контора, яка потрапила під санкції, проте продовжує працювати, як у вигляді «наземних» пунктів прийому платежів, так і в онлайні. «Спортліга» працює за ліцензією «М.С.Л.», проте діяльність самої компанії в Україні обмежена рішенням РНБО.
В серпні 2014 року екс-міністр фінансів України Олександр Шлапак заявив, що власниками компанії є міноритарні акціонери російської «Альфа-Груп». На підставі цих даних СБУ запропонувало заборонити «лотерейників». У самій компанії досі наполягають, що не мають стосунку до російського бізнесу.
Наразі бенефіціарами «М.С.Л.» виступають топ-менеджер компанії Іван Залізняк, відомий фінансовий юрист Данило Гетманцев та кіпріот Маркос Шапаніс через «офшорку» Evolot Limited.
За інформацією УП, частина директорів кіпрської компанії свого часу працювала у структурах «Альфа-Груп» російського олігарха Михайла Фрідмана. Спортивні ставки до санкцій займали невелику частку в обороті «М.С.Л.», однак на сьогодні це один з небагатьох способів для компанії заробляти в Україні, хоч і напівлегально.
Bazabet
Контора заснована в Україні у 2017 році, у держреєстрі зазначена як лоторея від УНЛ. Має багато пунктів прийому ставок по всій країні, хоча основний об’єм операцій проводить через онлайн-сервіс. Букмекер спонсорує окремі спортивні події та етапи чемпіонатів, зокрема з американського футболу та мотогонок.
Bazabet веде діяльність через компанію «Укрлото-центр». Серед її бенефіціарів зазначені кіпріоти Крістакіс Коннаріс та Панікос Сумеу. На них же були переписані акції банку «Український фінансовий світ», що належав власнику горілчаної компанії «Олімп» та екс-»регіоналу» Павлу Климцю, перед визнанням його неплатоспроможним. У списку бенефіціарів також шотландський офшор Unolux Communications L.P.
Також ці особи виступають власниками десятка компаній, пов’язаних із гемблінгом у різних регіонах України.
- Информация о материале
ОВГЗ и Биткоин. Куда вкладывают деньги депутаты
В 2017-м году состоятельные украинцы обратили внимание на такой вид инвестиций как облигации внутреннего госзайма (ОВГЗ). За прошедший год вложения граждан в этот инструмент серьезно выросли - в 14 раз со 104 млн грн до 1,47 млрд грн.
Преимущественно это были ОВГЗ номинированные в иностранной валюте.
На данный момент, 88% от портфеля приходится именно на валютные бумаги, что обусловлено постоянной обеспокоенностью украинцев по поводу стабильности курса гривны.
В контексте возможного «заработка», ОВГЗ выглядят предпочтительнее даже, чем банковский депозит. Если средняя доходность по валютным облигациям в течение года составляла около 5% годовых, то по валютным вкладам не превышает 2-3%, а в некоторых банках с иностранным капиталом уже практически равна нулю.
Еще одним важным преимуществом гособлигаций является 100% государственная гарантия возврата средств, тогда как по банковскому депозиту гарантируется только до 200 тыс. грн.
Однако ОВГЗ не пользуются значительным спросом у широких масс. Прежде всего, население отпугивает процедурная сложность инвестирования в госбумаги и возможные расходы.
Для покупки гособлигаций нужно открывать счет в ценных бумагах в банке (500-1000 грн), заключать брокерский договор с торговцем, платить комиссию за каждую операцию (0,05-0,1%) и самое главное – подтверждать официальные источники доходов. Вышеперечисленные расходы делают «порог вхождения» в ОВГЗ высоким.
Чтобы заработать на бумагах - нужно инвестировать не менее 100 тыс. грн. Поэтому позволить себе такую роскошь, да еще и подтвердить свои легальные доходы могут немногие.
Участники рынка и профессиональные инвесторы говорят, что весь портфель физлиц может приходиться примерно на 100 состоятельных украинцев. Однако публичной информации, кто именно «дает в долг» украинскому правительству очень мало.
БизнесЦензор проанализировал декларации депутатов, а также чиновников, и насчитал 15 человек, которые декларировали покупку ОВГЗ за последние 2 года. Из них 8 депутатов Верховной Рады, 3 депутата горсоветов, 2 менеджера госпредприятий, 1 член набсовета госбанков и 1 директор департамента НБУ.
Стоит отметить, что среди депутатов Верховной Рады инвестируют в ОВГЗ представители практически всех фракций. Наибольшее количество инвесторов в «Блоке Петра Порошенко» - 4 депутатов.
Депутат – мажоритарщик из Краматорска Максим Ефимов начал инвестиции в гособлигации с конца ноября 2017 года. Мы не стали суммировать его общие вложения в ОВГЗ, так как зачастую за покупкой бумаг следовала их перепродажа, и реинвестирование в новые бумаги. Кроме того, в декларациях не указана срочность покупаемых бумаг. Отметим, что Ефимов вкладывал в ОВГЗ от 3 до 43 млн грн за один раз.
Еще одним крупным инвестором является другой депутат БПП – Руслан Демчак. До прихода в политику он активно занимался бизнесом, владел Эрде Банком и сетью клиник «Добробут».
Этот депутат также начал покупать гособлигации в конце ноября. С 1 по 7 декабря он купил ОВГЗ на 255 млн грн и спустя неделю задекларировал доход 267 млн грн от их отчуждения. Сразу после этого он купил гособлигации на 283 млн грн и через неделю получил 297 млн грн от их перепродажи.
Одним из «старожилов» в инвестировании является депутат Виктор Пинзеник. Бывший министр финансов начал самым первым декларировать покупку ОВГЗ – еще в октябре 2016 года. С того момента он шесть раз делал инвестиции в гособлигации, покупая в среднем от 200 тыс. грн до 1,9 млн грн.
Еще один депутат от президентской фракции Владимир Мельниченко в конце 2017 года вложился в ОВГЗ на 4 млн грн.
Большим покупателем гособлигаций можно назвать депутата от группы «Відродження» Владимира Зубика, которого СМИ связывали с застройщиком «Интергал-Буд». Его инвестиции в ОВГЗ начались в октябре 2017 года и составляли от 600 тыс. до 80 млн грн. В 2018 году депутат уже успел купить бумаг на 5 млн грн.
Инвестиции депутатов от других фракций не были такими значительными. Так, депутат Радикальной партии Виктор Галасюк купил гособлигаций на 2,7 млн грн, депутат Оппозиционного блока Владимир Гусак на 2,8 млн гривен, нардеп группы «Воля народа» Александр Фельдман инвестировал в 2017 несколько раз в бумаги от 300 до 600 тыс. грн.
Есть интерес к инвестициям в ОВГЗ и у депутатов горсоветов. Так, сын Александра Фельдмана, депутата Харьковского горсовета - Александр Фельдман купил в 2017 ОВГЗ на 85 млн грн, а другой харьковский депутат Виктор Ларченко на 130 тыс. грн.
Депутат Бахмутского горсовета и глава компании «Фитофарм» Алексей Никитенко делал вложения в гособлигации до 1 млн грн.
Представители финансовой среды также интересуются гособлигациями. Так, член набсоветов Ощадбанка и Укрэксимбанка Олег Паракуда в декабре инвестировал в ОВГЗ 2,8 млн гривен, а директор департамента открытых рынков НБУ Сергей Пономаренко с января 2017 года делал вложения от 500 до 700 тыс. грн.
К слову, одной из функций его департамента является проведение операций по размещению государственных ценных бумаг.
Среди менеджеров госпредприятий покупками гособлигаций увлекаются и.о. директора «Укринтерэнерго» Василий Андриенко и директор по финансовым вопросам «Украинского государственного центра радиочастот» Андрей Кишинский, инвестировавшие в конце декабря 2,9 млн грн и 1,4 млн грн соответственно.
Криптоинвесторы
Помимо инвестиций в ОВГЗ, популярными среди народных депутатов становятся покупки криптовалют.
По подсчетам БизнесЦензора, пока только 4 народных депутата официально декларировали Bitcoin, все из президентской фракции БПП.
На конец 2016 депутат Александр Урбанский имел 1277 биткоинов, а в августе 2017 купил еще 1217 Bitcoin Cash (по текущему курсу это эквивалент $2 млн).
Депутат Дмитрий Голубов задекларировал 4376 биткоинов. На дату покупки (22 ноября 2012 года) их стоимость составляла 402 тыс. грн, тогда как сейчас их стоимость оценивается в 1,4 млрд грн. 1 августа он купил 4376 Bitcoin Cash на сумму 32,8 млн грн.
Еще один депутат, Дмитрий Белоцерковец ранее декларировал 398 биткоинов, купленных в 2013 году. Сейчас их стоимость составляет 128 млн грн.
Четвертым криптовладельцем является депутат Алексей Мушак, у которого в декларации указаны 465 Bitcoin.
- Информация о материале
Наши скрепы. Каким будет гражданское образование в Украине и чего стоит опасаться
Воспитание должно ориентироваться на духовные ценности украинского народа, а формирование гражданского самосознания — происходить на примерах героической борьбы. Эти тезисы лишь часть новой Концепции развития гражданского образования, которая в перспективе отразится на учебных программах, учебниках, университетских курсах и государственных мероприятиях для людей всех возрастов. Концепция ещё не принята, до 5 февраля Министерство образования принимало предложения для её улучшения, а сейчас вносят правки.
Зачем она вообще нужна
Концепция — это что-то вроде философии развития и плана действий, объясняет Тамара Бакка. Она преподаёт курс гражданского образования в киевском Национальном педуниверситете имени Драгоманова и исследует эту тему с 1990-х.
«Гражданское образование — это умение жить в демократическом обществе. Всё просто. И содержание гражданского образования — это действие, участие, умение брать на себя ответственность, быть активным гражданином, критически мыслить, участвовать в выборах, знать права человека», — говорит Бакка.
«Концепция гражданского образования — то, что нужно любому государству, — объясняет Валентина Потапова, глава Центра гражданского просвещения «Альменда». — По сути, это основные ориентиры взаимодействия между гражданами и государством».
Зачем нужна Концепция — расписано в самом документе. Её главная цель — создать благоприятные условия для формирования и развития «гражданских компетентностей» человека во всех сферах и на всех уровнях образования. Этапы реализации, которые затронут все возможные сферы образования (в том числе неформального) расписаны до 2024 года.
«Концепция направлена не только на школьников и студентов, но и на образование взрослых. Основной активный избиратель — люди пожилого возраста. Важно, чтобы и этот пласт был охвачен. Поэтому в первую очередь следует понять, какие ценностные ориентиры в государстве», — говорит правозащитница Валентина Потапова.
А с ценностными ориентирами, если проанализировать документ, всё запутанно. И уйти в сторону от прав человека очень легко.
Что не так
Валентина Потапова состояла в рабочей группе, которая разрабатывала Концепцию гражданского образования последние два месяца. Вместе с ещё несколькими правозащитниками из Украинского Хельсинкского союза по правам человека она настаивала на том, что гражданское образование — это в первую очередь о правах человека, демократии и взаимодействии.
«Но при подготовке Концепции выяснилось, что у нас в обществе не произошло очень важного диалога. А диалог должен был касаться ценностей, на которые мы ориентируемся. Несмотря на то, что у нас была Революция на граните, два Майдана, несмотря на то, что наше общество периодически становится политически активным, диалога, куда мы идём и где наши ориентиры, не случилось», — говорит Валентина.
Разногласия касались в том числе роли национально-патриотического воспитания в гражданском образовании. Одной из основных гражданских компетенций в Концепции указана способность лелеять украинские традиции и духовные ценности. Акцент сделан на воспитании патриотизма, уважении к культурным ценностям украинского народа, его исторического достояния и традиций.
«Была попытка ввести фразу о том, что ориентирами должны быть семейные ценности. Я просила объяснить, что это. Любовь, уважение? Так это общечеловеческие ценности. Потом маски были сброшены: однополые союзы неприемлемы, потому что это не семейные ценности украинского народа. Мы будем заниматься концепцией гражданского образования, чтобы бить геев? Сейчас, когда читаешь концепцию, появляется разбалансировка: права человека и традиционные моральные ценности. На мой взгляд, это взаимоисключающие вещи», — рассказывает Потапова. Семейные ценности всё же не стали частью Концепции, но остались духовность и моральность украинского народа.
Кроме того, идёт отсылка к стратегии национально-патриотического воспитания детей и молодёжи на 2016–2020 годы, которая определяет, что ценностные ориентиры должны определяться на примерах героической борьбы украинского народа за самоопределение и создание собственного государства, а также идеалах свободы, соборности и государственности.
«Исторические традиции — это тоже способ манипуляции. В истории украинского народа есть не только позитивные примеры. Есть и те, которые требуют покаяния. Когда мы говорим, допустим, о национально-освободительной войне Богдана Хмельницкого, то да, это яркая попытка дать украинским землям независимость, но мы ведь нигде в учебниках не пишем, что во время этой войны массово уничтожали евреев. Мы обязаны об этом говорить, поскольку во время войны не должны убивать мирное население. В истории было всё».
Именно поэтому Валентина Потапова убеждена, что Концепция гражданского образования должна иметь в основе верховенство права и демократии, в том числе права человека, а не исторические, морально-духовные ценности и патриотизм.
Вместе с тем очень важно дать определение, что такое гражданское образование. Сейчас в Концепции его нет. Что правозащитница считает большой ошибкой, поскольку это свидетельствует о том, что нет понимания, что делать. Всё размыто, в том числе рамки между гражданским образованием и национально-патриотическим. А это совершенно разные вещи. Национально-патриотическое воспитание имеет право на существование, но отдельно, объясняет Бакка. По её словам, гражданское образование — это в первую очередь умение жить в демократическом государстве.
«Если систематическая подготовка людей к общественной жизни в условиях демократии требует изучения исторических скреп украинского народа, эти скрепы будут по точкам, когда были произведены какие-то демократические изменения. Не просто героическая борьба. Если это патриотизм, то эти скрепы будут привязаны к тем точкам в истории, когда имело место развитие прав человека, демократических институтов», — говорит Потапова.
Фокус пытался связаться с Анатолием Гривой, представителем МОН и секретарём рабочей группы. Но после предварительной договорённости получили сообщение, что разговор может состояться только через официальный запрос в министерство.
О том, какие ценностные ориентиры всё же впишут в окончательный вариант Концепции, станет известно в ближайшее время.
- Информация о материале
Зеркало прав человека
Скоро Украина будет отмечать четвертую годовщину гибели Небесной сотни, расстрелянной на Евромайдане в феврале 2014 г. До сих пор родственники погибших ждут справедливого суда и справедливого наказания за преступление. Эти четыре года могли бы стать проверкой на прочность правоохранительной и судебной систем после перезагрузки, которая далась такой кровавой ценой. Впрочем, этого не произошло до сих пор.
Правозащитная стратегия: тянем телегу назад
Есть вполне серьезные опасения, что правозащитный курс государства, взятый в частности после подписания президентом Украины Национальной стратегии по правам человека в августе 2015 г., может «неожиданно» измениться.
Нацстратегия декларирует усовершенствование деятельности государства по обеспечению прав и свобод человека — права на жизнь, права на свободу и личную неприкосновенность, на справедливый суд, на свободу выражения взглядов, противодействие пыткам и дискриминации и т.д.
Предпосылкой Нацстратегии стали трагические события Евромайдана, аннексия Крыма, военная агрессия Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях. Но на сегодняшний день, согласно мониторингу Украинского Хельсинского союза по правам человека, выполнена едва ли четверть запланированного.
И хотя до 2020 г. на выполнение плана действий еще есть немного времени, в правительственных кругах уже начались разговоры об его изменении. Премьер-министр Владимир Гройсман обратился с соответствующим предложением в министерства и центральные органы исполнительной власти.
На что руководитель секретариата уполномоченного Верховной Рады по правам человека Богдан Крикливенко иронично заметил: «Не выполняли, не выполняли, а теперь решили изменить. Все по-нашему». По словам Крикливенко, те, кто должен был выполнять Нацстратегию, не понимают, как реализовать ее меры, а с экспертами, которые могли бы посоветовать, взаимодействие не налажено.
Пока неизвестно, какие меры будут изменяться, и как это повлияет на задекларированное в Нацстратегии «создание действенного механизма защиты прав и свобод человека». Но заместитель министра юстиции Сергей Петухов уже предупредил о возможном затягивании процесса, поскольку любые изменения в плане действий придется согласовывать со всеми органами власти...
Журналисты вместо правоохранителей?
Евромайдан подтвердил возможность эффективного активизма граждан Украины, но действительно ли украинцы готовы бороться за свои права?
Более трезво судить о способности наших сограждан защищать свои права можно разве что по цифрам. И за годы независимости было проведено едва ли не единственное социологическое исследование о правах человека. Его осуществили Фонд «Демократические инициативы» им. Илька Кучерива и фирма «Юкрейниан социолоджи сервис» по заказу Программы развития ООН в Украине и в сотрудничестве с ОО «Центр информации о правах человека» и Офисом уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека.
Всего было опрошено 2 002 респондента по квотной общенациональной выборке, которая по областям Украины, типам проживания (Киев, областные центры, другие города, села), полу и возрасту представляет взрослое население Украины (18 лет и старше). Опрос проводился во всех областях Украины, кроме оккупированных территорий.
Результаты этого исследования важны для понимания, куда направлять реформы в стране, почему надо выполнять Нацстратегию, и кто реально готов осуществлять изменения, а кому достаточно искать «правильные» знакомства для решения своих вопросов.
Прежде всего бросается в глаза то, что почти каждый пятый украинец (18,5% опрошенных) считает, что в нашем государстве в действительности нет эффективных способов защитить свои права. Еще 15% респондентов колебались с ответом на вопрос.
В общей сложности это немалая часть населения, которая, в случае нарушения ее прав, не верит в их защиту.
При этом все эти люди — преимущественно налогоплательщики, которые, несмотря на недоверие, вынуждены содержать государственный аппарат на свои средства.
Кстати, судья местного суда получает от 24 до 66 тыс. грн зарплаты (в соответствии с Законом
«О судоустройстве и статусе судей» начисляется от 15 прожиточных минимумов для судьи местного суда и 25 прожиточных минимумов для апелляционного).
…Согласно данным исследования, в рейтинге самых эффективных способов защиты своих прав каждый третий украинец отдает преимущество СМИ (27,8% опрошенных), далее — Европейский суд по правам человека (19,3%). Еще 16,3% участников исследования говорят, что лучше всего просить помощи у родственников и искать нужные знакомства.
А те механизмы защиты, которые должны были бы реально эффективно действовать в Украине, а именно суды и полиция, только на четвертом (16,2%) и пятом местах (14%) соответственно.
Координатор «Медийной инициативы за права человека» правозащитница Мария Томак говорит, что обращение в медиа для отстаивания прав человека — это не такая уж и неожиданность для нашего государства.
«Почему обращаются в СМИ? Потому что у нас очень сильно работает — «а что скажут люди?». И в определенной степени этот страх побуждает как-то реагировать органы власти. После того как о тебе расскажут медиа, чаще всего замечаем какую-то реакцию. Представителей власти еще задевает, когда журналисты сообщают, что они не исполняют своих должностных обязанностей. К сожалению, пока что это так...», — замечает г-жа Томак.
Это происходит еще и потому, что соответствующие учреждения — суд, полиция, прокуратура, местные органы власти — работают неэффективно, убеждена правозащитница Татьяна Печончик.
«Раньше я была журналисткой и писала о нарушении прав человека, пытках, несправедливых приговорах, — рассказывает она, — а через год встречала маму осужденного, и та сообщала, что после публикации в ведущем информагентстве... ничего не изменилось. В какой-то момент я вынуждена была взять плакат и выйти под прокуратуру с протестом. Тогда я поняла, что перешла границу журналистики и активизма. Но это потому, что в нашей стране не работает правоохранительная система. В любой нормально работающей системе журналисты должны заниматься журналистикой, активисты — правозащитой...».
Диванная сотня
Из исследования вытекают еще некоторые неутешительные цифры. Из тех лиц, которые сообщили, что их права нарушались, 58,4% даже не пытались их защитить. Среди них треть граждан (33,5%) искренне убеждены, что это напрасная трата сил и времени, так как ничего из этого не выйдет.
А те, кто пытался отстоять свои права (27,1% респондентов), указали, что в большинстве случаев все было напрасно. Только 14,5% опрошенных смогли защитить свои права.
О том, что в Украине есть возможность получить бесплатную правовую помощь от государства, половина опрошенных даже не знает (54,4%), а треть, хотя и слышала об этом, не знает, где и как может ее получить (33,7% опрошенных).
Так же немногие знают о деятельности уполномоченного Верховной Рады по правам человека и правозащитных организаций: только соответственно 6,5 и 8,8% опрошенных достаточно осведомлены о них.
Когда читаешь результаты исследования, напрашивается еще один вывод: права не дают — права берут. Но не все украинцы готовы «брать» права в свои руки. Так, согласно опросу, на протяжении последних нескольких лет 80,7% респондентов ни в одной из акций протеста не участвовали, 93,2% опрошенных не приходилось сотрудничать с правозащитными организациями и движениями.
А если и поддерживать правозащиту, то максимум — подписать петицию (22,9% опрошенных готовы это делать). Более половины участников исследования никак не готовы поддерживать деятельность правозащитников и общественных активистов.
Но не все так плохо, убеждена правозащитница Татьяна Печончик: «Не знаю, такая ли это уж пессимистическая цифра. Ведь если 20% участвовали в протестах, то это девять миллионов! В Киеве на Майдане было 500 тыс. чел., и этого было достаточно для революции».
Вилы вместо Конституции?
Кто же выходил на Евромайдан?
Говорят, для изменений в обществе надо 5% активного населения. Из исследования вытекает, что его даже немного больше: 8,7% опрошенных указали, что в течение последних лет участвовали в мирных демонстрациях. Вполне вероятно, что это те активные украинцы и украинки, которые хотели изменений и, главное, создавали «новую» Украину, в частности влияли на перезагрузку судебной, правоохранительной, политической систем... Но очевидно, выполнять судейскую работу или работу правоохранителя досталось тем 80,7%, которые мало что слышали о правозащитниках, не поддерживали какую-либо форму протеста, и, вероятно, среди них больший процент тех, кто даже не пытался защищать свои права.
Неудивительно, что отложился перезапуск обновленной Украины, а пользоваться достижениями Евромайдана (уважение к достоинству человека, недискриминация, равенство, справедливость) не стало такой уж жизненной потребностью для среднего гражданина. Хотя, согласно исследованию, такие основоположные ценности, как свобода, достоинство, справедливость и равенство для украинцев важны.
Еще важным для озвучивания является ответ на вопрос, какую черту готово перейти население в стремлении защитить свои права. Например, совершение самосуда и т.п.
38,3% респондентов склоняются к тому, что при определенных обстоятельствах самосуд возможен, а еще 12% опрошенных считают, что самосуд на сегодняшний день оправдан и приемлем как единственный способ наказать преступников. Вместе это половина населения. Следовательно, государственным лидерам пришло время опомниться и понять, что ощущение комфорта весьма обманчиво, поскольку они сидят на пороховой бочке... даже не очередного Майдана, а второй «Колиивщины». Об этом говорит тот факт, что из тех, кто защищал свои права, 8,2% заявили, что совершали самосуд собственными действиями, включая использование оружия, когда это было необходимо.
…Результаты этого исследования должны быть на столе у каждого, кто принимает политические решения, каждого, кто ответственен за выполнение Национальной стратегии по правам человека, в частности судей, правоохранителей... И не просто лежать — их следует действенно учитывать, если хотим реальных изменений в Украине.
- Информация о материале
Сімейний капітал: Як «права рука» Кернеса отримала долю в ринках Харківщини
Бізнес-імперія першого заступника Харківського міського голови Ігоря Терехова, яка записана на його екс-дружину Олену Винник, нещодавно поповнилася новим грошовитим активом
Долею в ринках. Й фактично цю долю вони отримали зі структур, що раніше пов'язували виключно з персоною мера Харкова Геннадія Кернеса.
Нещодавно Олена Винник стала власницею частки у 4 млн грн в статутному фонді ТОВ «Інвестиційна компанія «Лусон». Історія підприємства бере свій початок у 2011 році, коли засновником цієї фірми значилися підприємство Харківської облспоживспілки «Первомайський ринок» та ТОВ «Регіональний інвестиційний центр». Тобто ринками фірма займалася з самого початку своєї історії.
ruka-rynky-01
У той час керівником Харківської облспоживспілки був Вячеслав Близняк, завдяки якому, за даними «Харківського антикорупційного центру», оточення Кернеса отримало контроль над більшістю ринків Харкова та області. Більше того, донька Близняка виявилася дружиною Вячеслава Ткаченка – одного з двох офіційних помічників Ігоря Терехова.
Що стосується ТОВ «Регіональний інвестиційний центр», то його керівником довгий час був ще один депутат міськради, пов'язаний з ринками Харкова – Юрій Медведєв.
У 2016 році засновники змінилися й були вже інші фірми, які безпосередньо пов'язані з Геннадієм Кернесом. Так, серед засновників були ТОВ «Видавничий дім «Центр фінансової інформації» та ТОВ КУА «Фінекс-капітал».
Власниками першої фірми були Ігор Когут та Ігор Ялдін. Останній є топ-менеджером ПАТ «НПК-Холдінг» (це багаторічний головний актив Геннадія Кернеса) та був радником з економічних питань мера.
Що стосується ТОВ КУА «Фінекс-капітал», де засновником є Ігор Когут, то саме ця фірма кожен рік виплачує мільйони гривень Кернесу.
Більше того, восени Терехов особисто «провернув схему». Він нібито взяв у борг у Лади Крімерман, яка раніше була одним із засновників КУА «Фінекс-капітал», 15 млн грн, які інвестував у цю ж саму «Фінекс-капітал». В який саме об'єкт чи проект, залишилося загадкою.
Але тоді ж засновником ТОВ «Інвестиційна компанія «Лусон» стала Олена Винник. Взагалі мати багату екс-дружину є дуже популярним у українських чиновників. Оскільки дружина колишня, то і її статки не потрібно декларувати.
Фірма «Лусон» офіційно має один контактний мобільний номер телефону – 380669120175. Саме цей номер є контактним ще в декількох фірмах з різними власниками, які тим чи іншим чином пов'язані з мерією Харкова. Їх об'єднує ще дещо: всі вони управляють ринками на території міста чи області.
Так фірма «Ноніус» керує «Новосалтівським ринком», фірма «Обіус» має частку на території ринку біля станції метро «Героїв Праці», такий саме номер телефону є й у ТОВ «Чугуївський ринок».
Ось такий новий актив у екс-дружини Терехова, який їй достався від структур, напряму пов'язаних з мером.
Нагадаємо, що останні 15 років Терехов перебуває на державній службі. Він працював в управлінні споживчого ринку Харкова, був заступником голови Харківської ОДА за часів губернаторства Арсена Авакова, а після того, як президентом став Віктор Янукович, Терехов перебрався до команди мера Геннадія Кернеса, де працює й зараз.
При цьому весь бізнес Терехова був записаний на його родичів – мати чи дружину. Зокрема, мова йшла про нерухомість, медцентр «Он кліник» або мережу МАФів під назвою «Кісет». Партнером у останньому бізнесі є нардеп від «Нарфронту», соратник Авакова Ігор Котвіцький.
- Информация о материале
Страница 112 из 2102
