Главная

Как бывший охранник «Приватбанка» Жованик разгромил российского полковника «Алмаза» в бою на опорном пункте «Алексей» 21 января 2015 года

21 января 2015-го украинские воины 128-й горно-пехотной и 17-й танковой бригад под командованием старшего лейтенанта Романа Жованика на опорном пункте «Алексей» под селом Санжаровка вступили в бой и разгромили колонну 4-й мотострелковой бригады 2-го армейского корпуса ВС РФ.

26 украинских воинов, все – мобилизованные и добровольцы, вступили в бой с батальонно-тактической группой противника. В результате российские наемники понесли самые тяжелые потери, зафиксированные за один бой на этой войне – было уничтожено два танка, два БМП, а один танк и одна БМП-1 захвачены в качестве трофеев полностью исправными, служат украинской армии. Именно после этого боя разъяренные потерями наемники из разведки 4-й бригады ворвались к российскому командиру 4-й бригады полковнику с позывным «Алмаз» и прострелили ему ногу! Это не шутка и не выдумка – об этом рассказали сами российские наемники, случай известный. «Алмаза» забрали в Москву – информация об этом была опубликована, но только сегодня «Цензор.НЕТ» удалось достоверно установить место боя и его участников. Огромную помощь в бою оказало минное заграждение, установленное инженерно-саперной ротой 128-й бригады под командованием капитана Сергея Мелимуки (погиб 14 июля 2015-го). Подвиг бойцов Романа Жованика (до войны работавшего охранником в одном из отделений «Приватбанка»), остановивших прорыв превосходящих сил противника – выдающийся успех украинской армии, но к огромному сожалению, за три года (!) этот подвиг до сих пор не признан Министерством обороны и Генеральным штабом ВСУ, ни один из воинов 128-й бригады за этот бой не награжден, никаких премий за уничтоженную и захваченную технику не начислено, вопреки всем фактам и многочисленным обращениям, включая народных депутатов. Дело не в деньгах - это реально копейки, дело в подвиге и мастерстве людей, которые в тяжелейших условиях одержали победу, не струсили – хотя в первом же своем бою в жизни столкнулись с превосходящей их многократно армадой. При этом парадоксально, что командование 17-й танковой бригады, куда был зачислен трофейный танк, подвиг своего экипажа в этом бою признало и своему экипажу премию оформило! А командование 128-й бригады, руководители Минобороны и Генштаба о своих бойцах не позаботились и внимания не проявили – надеюсь, новый комбриг Сергей Собко, который понимает значение подвига и его признания, сделает все возможное для восстановления справедливости. Опорный пункт «Алексей» («Льоха»« не был захвачен врагом, он до сих пор под контролем украинской армии, бойцы делали фото и видео фиксацию, трофейная техника поставлена на вооружение, так что военное командование не имеет права оправдываться «утратой документов». Это просто черствость и равнодушие, не понимание значения анализа успешных боев (After action review) для боевой подготовки и мотивации личного состава.

Цель данной статьи – привлечь внимание украинского общества к обстоятельствам сражения за опорный пункт «Алексей» («Льоха») в ходе Дебальцевской операции, добиться справедливой награды для героев, признания их заслуг, награждения и премирования.

Замысел наступления 4-й омсбр 2-го корпуса ВС РФ 21.01.2015 через позиции ВОП «Алексей».

Для того, чтобы подтвердить факт боя и украинской победы, мы использовали материалы противника. Российские пропагандисты, которые освещали ход боевых действий, 1 февраля 2015-го года выложили видеозапись разговора между одним из главарей наемников с позывным «Гранит» и блогером Brute Force. «Гранит» указан как военнослужащий бригады «Бэтмен» - таким было в то время обиходное название 4-й мотострелковой бригады, поскольку ее основой стала бандитская группировка «ГБР «Бэтмен», вот важный для нас фрагмент разговора:

«Гранит»: - Потери понесли те подразделения, которые выдвинулись по приказу вышестоящего командования. Про командира бригады «Алмаза» вы в курсе?

1. B. F.: - Нет.

 Г.: - Два дня назад разведчики бригады под командованием «Орла» ворвались в штаб и прострелили комбригу ногу. Комбрига сейчас вывезли в Москву. Он там проходит лечение. Насколько известно, со слов исполняющего обязанности комбрига «Бизона», он останется инвалидом - ходить может, но будет хромать. Пуля ему полностью раздробила тазобедренную кость. Какая дальнейшая судьба «Алмаза» я не в курсе.

1. B. F.: - А это что произошел конфликт?

 Г.: - Да, конфликт произошел на той почве, что, во-первых, разведка бригады предоставила полную информацию по району, в который мы выдвигались - про минные поля, про укрепрайоны, про 20 САУ, находящихся за Анновкой. У них там целый укрепрайон, состоящий … САУ, плюс их прикрывает бронетанковая группа, БТРы, «Буцефалы» и танки, … человек. Он полностью предоставил, что туда соваться не стоит и нельзя, положите людей. На что «Алмаз» просто закрыл глаза, выдвинул туда танки без БК (боекомплектов). Им сказали, что вы выдвигаетесь кто на учения, кто на ремонт. Соответственно, у них даже зарядов к пулеметам не было, не говоря уже о снарядах в пушки. Выдвинули на позиции вместе с машинами сопровождения с БК, вместе с медиками, вместе с кухнями, вместе с личным составом на «Уралах». Когда мы вышли в точку соприкосновения с противником, не зная того, что там находится противник. То есть данные бригадных разведчиков нам просто не предоставили. Хотели нахрапом взять. Соответственно, по нам открыли шквальный огонь из минометов, из «Градов» и других установок АГС, ПТУРы и т.д. В результате, пришлось отступить. Потом от разведчиков я узнал, и командир роты узнал, что мы скакали по минному полю, которое было пристреляно и было заминировано. Разведчики это докладывали. Соответственно, людей послали, людей положили много, и разведчики на этой почве приехали в штаб и прострелили ногу нашему комбригу.

1. B. F: Правильно сделали.

Г.: Это правильно. Это как по обстановке».

Согласитесь, впечатляющая картина – разгром противника, российскому комбригу свои же подчиненные прострелили ногу! Но о каком точно бое под Дебальцево шла речь в этой аудиозаписи? Никаких точных указаний в тексте нет, напротив занятой противником Анновки и Санжаровки находилась цепочка украинских опорных пунктов. Оставалось только гадать. Подробных описаний боя, который бы отвечал представленной картине с нашей стороны не было. И вот большая удача пришла в октябре 2017-го - появились новые свидетельства боя со стороны врага, которые снимают все сомнения и позволяют восстановить историю.

 24 октября 2017-го года известный предатель и наемник из 4-й мотострелковой бригады ВС РФ Максим Фомин, опубликовал видеоинтервью с другим наемником, из разведывательной роты этой же бригады, лицо которого закрыто маской – он рассказал как был участником боя на опорном пункте «Льоха» под командованием российского офицера с позывным «Алмаз» - и указал точные детали, которые позволяют нам безошибочно определить место сражения и всех его героев:

«Самая большая ошибка, которая была очевидна, особенно для разведки, не была проведена абсолютно доразведка ситуации на высоте. Группа, которая должна была выйти и проверить наличие противника на высоте, в последний момент ей дали от ворот поворот, сказали, что все известно, противника нет. Стоит просто зайти походной колонной, разместиться и удерживать высоту… Бронетехника легкая, БТР, БМП, ЗУ на МТЛБ, несколько танков и пехота на «Уралах». Минимум 10 БМП и 3-4 танка, ну и пехоты не меньше ста человек. Передовая часть пехоты имела где-то человек 30-50, рассаженная по бронетехнике. Перед выходом на высоту была линия электропередач, она была как негласная граница, где с высоты можно наблюдать поле. Как только пересекли линию электропередач, в принципе, вышли уже на видимость противнику. Что спасало колонну от полного уничтожения – это наличие тумана. Был глубокий туман, таял снег, колонна спокойно себе продвигалась вперед. В этот момент послышался впереди хлопок – подрыв танка на минном поле. Колонна зашла на минное поле, не понимая, что она уже в зоне огня противника. Мнение людей – что силами 4-й бригады проводилась разведка боем. Просто какие-то чины, поставленные в штабах, и непосредственно «Алмаз» (российский полковник, командир 4-й мотострелковой бригады в этом бою – Ю.Б.), который понес заслуженное наказание не только за провал этой операции, но и за многие другие свои ошибки, проводили разведку боем. Но, самое страшное, не поставив в известность личный состав - просто отправили его походной колонной на высоту с противником. Была стопроцентная уверенность и наставления командования таковы, что там противника нет. То есть на предложение пойти проверить есть ли там противник получили полный отказ. «Двигаться походной колонной, все нормально». Танк подорвался и с высоты открыли огонь с трех направлений – ураганный, перекрестный огонь. Сначала это были ПТУРы, «сапоги» (снаряды безоткатного оружия СПГ-9 – Ю.Б.), потом стрелковое оружие. Когда танк подорвался, я находился примерно во втором или третьем экипаже БМП, на «броне». Было понятно, что это не фугас, а ТМка (противотанковая мина ТМ-62 – Ю.Б.). Хлопок – и танк просто встал, экипаж остался цел, получил контузию, они вышли живые из боя (по словам командира ВОП «Льоха» Р. Жованика танк до подрыва или в момент подрыва получил снаряд от украинского танка – Ю.Б.). Я дал приказание, поскольку был старший по экипажу, «пехоте – спешиться». Быстро уйти по-над посадкой, уйти от бронетехники, чтобы не попасть под огонь по броне. Мы залегли по-над посадкой, в принципе, это спасло нам жизнь. Поскольку начали обстреливать бронетехнику, колонну, которая в походном положении была крайне неэффективна, и давать ответный огонь попросту не могла, поскольку смотрели, грубо говоря, в задницу друг другу, и развернуться в боевой порядок уже просто не могли под ураганным огнем. Более того, такая халатность, экипажи были не тренированные, люди были не обучены такой операции. «Советники» наши, присланные из России, вместо того, чтобы заниматься обучением личного состава, занимались выпиванием алкоголя, развлечениями и прочим («советниками» наемники «ЛДНР» называют на жаргоне российских офицеров, которые фактически командуют всеми воинскими подразделениями 1-го и 2-го армейских корпусов ВС РФ на Донбассе – Ю.Б.). А «умные», в скобочках, прапорщики старшины, которые были набраны я не знаю, наверное, с рынка грузчиками, и которые почувствовали себя «завхозами» местного уровня, вместо того, чтобы давать возможность людям заниматься, решали свои какие-то бытовые вопросы: кто там должен мести туалеты, этажи, нести какие-то парадные караулы возле каких-то великих командиров. И конечно, личный состав просто тупо не тренировался, и к таким ситуациям просто были не готовы. От большой паники спасли только люди, которые имели боевой опыт и нормальные давали приказания. Дальше по нас пошел шквальный огонь, вначале с фронта, фронт у нас получился с левую руку. Огонь был настолько интенсивный, что мы просто могли поднять даже головы. Спасло нас бруствер, возвышенность, и лесные насаждения, куда пули рикошетили. БМП, которая ехала за нами, получила попадание с ПТРД или ПТРС зажигательным патроном, загорелась, сдетонировал боезапас (ПТРД или ПТРС у бойцов Жованика не было  – Ю.Б.), наша «броня» осталась целая, но экипаж был тупо не готов к такой ситуации, сначала спешился вместе с нами, потом залег, и они, в принципе, героически выводили пехоту в сектор, который уже был не под обстрелом. Танковый экипаж, который ехал перед нами, спешился, убежал из танка и залег по-над посадкой. Танк, который перед нами, был абсолютно цел, просто экипаж был не готов к бою. Страх быть сожжеными ПТУРом – морально не готов. Сопротивление оказывал один экипаж танка, один экипаж БМП-2, и экипаж ЗУ на МТЛБ, вот те три единицы техники, которые вели бой, организовали огневое прикрытие отходящим подразделениям. «Советники» (российские офицеры – Ю.Б.) просто тупо убежали, не хочу называть их имен, «советник», который должен был руководить боем, не зашел на эту высоту вообще, подразделения выводились силами местных командиров. Я могу назвать только имена тех командиров, которые занимались спасением. Это позывной «Шумер», на данный момент командир 3-го мотострелкового батальона (4-й бригады – Ю.Б.), командир разведки Даев – вот это два человека которые занимались эвакуацией личного состава. Обошлись минимальными потерями, но это все вторично, первичен Господь Бог, который защитил туманом и погодными условиями. Один экипаж, который прикрывал бойцов до последнего, выводил разведку, был сожжен ПТУРом, позывной «Али», он сгорел с экипажем БМП (причиной поражения этой БМП могла быть также либо украинская БМП либо гранатомет СПГ, ПТУРов у украинских воинов в том бою не было – Ю.Б.). Общие потери не знаю, но считается, что минимальные были потери, просто повезло, благодаря погодным условиям. Противник находился к передовому дозору – 400 метров, там, где находился я – 500-600 метров. Нас спасла дистанция, нас спас туман, и быстрый своевременный отход. Потери противника мы не знали. Танк, БМП и ЗУшка их подавили. Если это реальная разведка боем, это был не просто провал, а реальное преступление. Мы пробыли на этом участке всю Дебальцевскую операцию. Эту высоту пытались штурмовать «Вагнер», все знают, кто занимается военной нашей историей, кто это такие. Тоже закончилось неудачей и большими потерями, достаточно большими».

А вот как шел бой 21 января глазами наших военных, рассказывает Роман Жованик, командир опорного пункта «Алексей»:

Схема боя на опорном пункте «Алексей», начерченная командиром ВОП Романом Жоваником.

«Мені 53 роки. Я закінчив Рязанське повітряно-десантне училище за часи СРСР, став командиром взводу 37-ї десантно-штурмової бригади у Калінінграді, був у гарячих точках СРСР. Після розвалу Союзу повернувся в Україну. Коли почалась війна я працював охоронцем у «Приватбанку», нажаль, тривалий час не міг потрапити до армії, у Києві мене не взяли, а ось на Закарпатті мене нарешті мобілізували. Перший справжній бій для мене та моїх хлопців стався 21 січня. Були обстріли, посилені обстріла, а тут - тиша. Коли чую, солдат кричить:»Танки». Це було о 14-й годині приблизно, 21-го січня. Мене наче сила якась підняла, моментально «бронік», зброю, карту і в окоп. В окопі дивлюся - дійсно танки. Нарахував колонну 28 одиниць техніки, вони їдуть як на параді. Танкі, БМП, декілька «Уралів». Кричу: «Всі до бою!» «Бронік» дибом на спині від відчуття бою. Рахую, нас 26 чоловік, разом з трьома приданими нам танкістами. Чому так мало? Забрали в мене трьох сержантів та солдата, класних хлопців, за поповненням направили, але не повернули їх мені, забрали в інший підрозділ. Так шо 26 було, а не 34, як потім десь в інтерв’ю замполіт сказав. Але то таке, воювати треба тими силами які є, а не тим що мрієш, на війні завжди так. Головне - для усіх бійців крім одного це був перший бій у їхньому житті, і ніхто не підвів, ми діяли згуртовано, а це для командира є результат. І ось їде колонна. Перед нами встановили мінне поле група бійців командира інженерно-саперної роти 128-й бригади капітана Сергія Мелимуки. Я розраховував на танк 17-й танкової бригади, там був надійний танкіст Ігор «Пуштун», він воював в Афганістані. Противник наблизився до нашого мінного поля – дистанція метрів 400-600 метрів до передової машини, вони як не дивно нас не бачать. Туман.  Постріл «Пуштун»  влучає в першу машину, колона стопориться. Але після цього пушку клинить, залишається тільки НСВТ, з якого він потім стріляв. Прикро, бо інакше б ніхто з них не втік. Але війна то завжди збіг випадковостей. Починається запеклий бій - машини противника вишикуються у лінію і починають теж бити. В мене було СПГ-9, БМП-2. Танк наш відволікав їхній вогонь. З кулемета ми підбили «Урал». Дистанція була до нього 600-700 метрів. Там на «Уралі» солдати були, вони спішувалися вздовж «зеленки» й відкрили прицільний вогонь. СПГ теж влучає в танк. Вони намагалися зробити другий ешелон та організувати бій. Це не був такий розстріл, як розповів в інтерв’ю той найманець, бо противник на протязі всього бою зберігав багаторазову перевагу у чисельності та у вогньовій потужності. Одна БМП в них діяла сміливо - хотіла проїхати вперед, атакувати, але наїхала на міну. Три чи чотири бойові машини виїхали в лінію і вони починають вести зосереджений вогонь. А танк наш не стріляє, тільки БМП короткими б’є чергами, та СПГ працює, ну і стрілецька зброя. Замало, щоб знищити таку велику колонну, яка вийшла на таку коротку відстань. Та я вже координати визначив, вихожу напряму на бригадну артилерію. Артилерія допомогла, дуже швидко їх почали накривати. Супротивник під обстрілом знову дезорієнтувався, вогонь по нашим позиціям посилився, вони використали дими, вони почали артобстріл. А залишки колони розгорнулися і вони почали відходити. Машин залишилося багато на полі.

Насправді, на відміну від того що розповідає цей найманець, їхні танкісти доволі кучно били, бо їх було багато, а у мене не було хоча б одного протитанкового ракетного комплексу.  Було пряме влучення по нашому танку, але він був у капонірі, тільки башту видно. Так ось старшину-танкіста вибухом відкинуло з танка, так він з автоматом відстрілювався потім. В цей день у нас поранених не було. Обійшлося.

Увечері нас посилили – прийшло чоловік десять взводу вогньової підтримки з трьома СПГ. Вночі росіяни хотіли витягати техніку, що залишилася на полі бою, частину якої вони просто покинули, і щось їм дійсно вдалось витягти. У нас не було сил, щоб йти вперед та закріпитись. Ми стріляли з стрілецької зброї, я замовляв артилерію, артилерія шурує по нім, вони відійшли за рубіж, і до ранку обстріли по нашому опорнику були. Виставив дозорних, щоб особовий склад міг трохи передохнути. Практично ніхто не спав, на адреналіні. Сусідні позиції теж воювали, ми їм допомагали. Потім ще 28-го січня був бій, теж розбили велику колону, разом з сусіднім опорником «Серьога». Нам прислали два танки, нажаль, вони теж були не зовсім справні. Але ми змогли на наступну ніч витягнути танк та БМП-1, ці трофеї були передані наскільки я чув, танк – у 17-ту танкову бригаду, а БМП-1 – у нашу 128-му. Мої бійці також оглянули розбиті машини колону, взяли документи, взяли карти, паспорта, флешки. Це все передали командиру батальону. Тому я дуже здивований, що наш бій ніхто не визнає у Києві, коли стільки документів та фактів. Ми ж цю позицію не здали, опорний пункт «Олексій» досі під контролем нашої армії. То як таку купу документів можна загубити? Мене за війну нагородили відзнакою  міністра оборони, та я собі нічого не вимагаю. Я хочу, щоб ордени отримали мої бійці, прості недосвідчені мирні люди, які не побігли в тил, не ховалися, а стали в цьому бою справжніми воїнами, які прикрили стратегічний напрямок в дуже складних умовах, які стільки боїв пройшли та не здали наш опорний пункт, попри численні атаки та обстріли, і вважаю справедливим, коли на визнання наших дій будуть нараховані премії за захоплену техніку. Там насправді, якщо на всіх розділити, то копійки будуть, але то справа принципу. Треба ж близьким та рідним знати, що саме їхні батьки зробили на фронті. Також я хочу визнання подвигу наших саперів капітана Мелимуки, він з групою своїх бійців підірвався на міні в липні 2015-го… Я переконаний, що визнання нашого бою підсилить авторитет збройних сил та моєї 128-ї горно-піхотної бригади».

Рассказ сапера 128-й бригады Андрея Мельника:

«Я был в составе группы бойцов нашей инженерно-саперной роты 128-й бригады еще осенью 2014-го года, когда на том участке фронта все было спокойно. Детали постановки рассказывать не буду, наши до сих пор держат там позиции. Задача была плотно прикрыть подступы. Устанавливали для прикрытия опорного пункта и подходов к нему заслон противотанковых мин ТМ-62, растянули проволоку, чтобы блокировать гусеницы танков, также устанавливали противопехотные мины ОЗМ и МОН-100. Наша работа – заслуга наших замечательных командиров. Командовал этой операцией блестящий офицер, командир инженерно-саперной роты Сергей Мелимука, также в нашей группе был старший лейтенант Николай Михайлишин. Это были кадровые офицеры, которые глубоко понимали свое дело. Надеюсь, подвиг бойцов опорного пункта будет признан, тому есть много свидетелей. К сожалению, Мелимука, Михайлишин и еще трое бойцов саперной роты подорвались на мине под Станицей Луганской в июле 2015-го, вечная им память».

Рассказ танкиста 17-й танковой бригады Игоря Рязанцева, позывной «Пуштун»:

«Мне 57 лет, я воевал еще в Афганистане, 1981-83-й, в таш-курганском полку, на танке Т-62, был прикомандирован к десантно-штурмовому батальону, сопровождал колонны. Живу я в Кривом Рогу, сепаратистском городе, но я за Майдан очень переживал, не понимал, как я там могу помочь. А когда началась война, мой сын пошел добровольцем в 25-ю воздушно-десантную бригаду с первых дней, а меня не берут – возраст. Решил пойти в добровольческий батальон «Донбасс», там пошел в разведгруппу командира с позывным «Атос», все были отличные боевые мужики, отличное было подразделение, но почему-то нам повоевать не дали. И пошел я все-таки у себя в городе в 17-ю танковую бригаду, это уже август 14-го года был, думаю, по специальности у меня больше шансов повоевать будет. А некоторые мои друзья остались в «Донбассе». И вот 29 августа 2014-го, когда наши пошли на прорыв из Иловайска, мой друг-разведчик с позывным «Стафф», набрал меня, и оставил телефон включенным, чтобы я слышал как идет прорыв. И я включил в казарме телефон на громкую связь, собрал солдат, сказал им: «Слушайте, как ваши товарищи идут в бой за Украину!». И мы слышали бой, слышали, как по ним бьют россияне со всех сторон. «Стафф» погиб в том бою, который мы слышали по его телефону… Я попал в армию и понял, что еще долго у нас ничего не изменится. Потому что опять встретил тот же самый советский служебный онанизм, как на моей срочной службе. Боролся с этим каждый день, идет война, завтра в бой, а солдат убирать заставляют постоянно вместо боевой подготовки. Я им объясняю, у меня опыт, а офицеры войны не знают вообще – они мне «Дед, иди посиди!» Совковое воспитание. А потом меня перевели в 1-й батальон и я попал под Дебальцево. Наш комбат Лакша людей ценил, постарался нас обеспечить запчастями, топливом, маслом, танк был на ходу. Но было много совкового бардака, который повлиял на ход боя и едва нас всех не погубил. Нам запретили стрелять из пушки. Ну что за дела? Надо было стрелять каждый день, тренироваться. А еще… наводчика мне в экипаж дали – он слепой практически был, когда смс отправлял телефон перед самым носом держал. Молодец, парень, что пошел в армию, не струсил, конечно, но кто ж его наводчиком, блин, сделал, попался бы он мне… Наводчика комиссовали потом. Представьте себе, экипаж не провел перед боем ни одной стрельбы на полигоне! Запрещено нарушать перемирие! Совковые методы управления, о последствиях генералы не думают.

И вот наступил тот день. Я услышал взводного Рому – «До бою! Колонна спускается!» Мы в танк. Колонна идет на прямую наводку, танки впереди, дистанция сокращается, вот уже 500 метров дистанция, для танка это просто стрельба в упор, тут не промажешь, танк стреляет прямой наводкой на 2 километра. И тут наводчик мой докладывает: «Я ничего не вижу!» Чего?! Я командую доходчиво, навелись, увидел. Говорю: «Огонь!» А он мне: «А у меня бронебойный заряжен». Ну, елы-палы: «Да какая разница, огонь!» И мы стреляем - попадание. Я тут же снова: «Выстрел!» А нет выстрела. Откатное устройство вышло из строя. Вот что значит пушка не работает, вот цена «перемирия», где стрелять запрещено! Чтобы мрази не продвинулись, я по ним с пулемета огонь открыл. Из колонны развернулись три танка, и отработали по нам, я как увидел стволы, подумал: «Отвоевался, хохол!» Два снаряда ударили рядом, третий – прямо по мне! Взрыв, рикошет от брони, меня смело с танка. Потом бросали танк на скорости вперед – назад, чтобы откатник сработал, но не помогло. А так бы с той колонны никто не ушел.

На поле я видел из уничтоженной техники два танка, две БМП, «Урал», ГАЗ-66, джип. Еще один танк и БМП противник бросил целыми. После боя забрали мы в бригаду танк Т-64БВ полностью исправный. Проверили номера, оказалось, танк не из Крыма, а российский. Оснащен гораздо лучше наших, все механизмы в идеальном состоянии, аккумуляторы отличные литиевые, прекрасно работает. Танк мы трофейный назвали «Белоснежкой», он вроде до сих пор в строю служит. А кому БМП трофейная досталась, не знаю, очевидно, 128-я забрала. У нас в бригаде этот бой официально признан, ведь трофей забрали. И за этот трофей наш экипаж получил премию. Я получил 11 тысяч гривен. Да, за танк 48 тысяч положено было, вроде на троих не по 11, а по 16, но то я не знаю, кто премии так выдавал, того и спросите. Почему если у нас бой признали и отметили, то в 128-й бригаде не признали, объяснить могу только одним: советские порядки».

Уничтоженный танк Т-64БВ

Уничтоженный танк Т-64БВ

Уничтоженный танк Т-64БВ

Танк Т-64БВ - трофей, захваченный после боя на опорном пункте «Алексей» 21 января 2015-го года. Танк под именем «белоснежка» в составе 17-й танковой бригады

Офицер ВСУ позывной «Банзай», который сейчас занимает позиции в этом районе, сообщил:

«Техника, подбитая в боях 14-15 годов по большей части остается на своих местах, не все вывезли на металлолом пока еще. Перед опорным пунктом «Алексей» хорошо заметны корпуса разбитой техники противника. Наблюдаю визуально примерно 600 метров от нас – «Урал» 4320, трехосный с тентом, БМП-1 в 800 метрах, БМП-1 на 1000 метров, между ними танк».

Первая уничтоженная БМП-1

Вторая уничтоженная БМП-1

Трофейная БМП-1, захваченная после боя на опорном пункте «Алексей» после боя 21 января 2015-го года

Значение успешного боя на опорном пункте «Алексей» для всей Дебальцевской операции

Это было первое крупное сражение Дебальцевской операции, первый лобовой российский удар. Как видно по карте, и эти данные подтверждались картами, захваченными и переданными в СБУ, в случае прорыва через опорный пункт, российское командование планировало выход на поселок Мироновское. Это означало окружение всей дебальцевской группировки численностью до 2,5 тысяч военнослужащих. Ситуация висела на волоске буквально. Если бы неопытные солдаты дрогнули, побежали под обстрелом, если бы сдали опорник, это привело бы к тяжелому поражению наших войск.

В ходе боя на опорном пункте «Алексей» была достоверно разбита ударная группа 4-й мотострелковой бригады 2-го корпуса ВС РФ на Донбассе, в составе до 6 танков, до 12 БМП и БТР, МТЛБ с ЗУ-23-2, до 6 грузовых и легковых автомобилей, не менее 150 человек личного состава, под командованием российских офицеров, в частности, общее руководство – командир бригады полковник с позывным «Алмаз». По анализу свидетельств участников боя – это не было «разведкой боем». Думаю, «Алмаз» поставил задачу на прорыв на Мироновское в расчете на подавляющее превосходство в силах, рассчитывая обеспечить полную внезапность, и не ожидая встретить серьезное сопротивление. Думаю, налицо была переоценка российским командованием боеспособности вновь созданных частей наемников. Россияне полагали, что впервые применив в войне ударные кулаки и крупные силы бронетехники и артиллерии, они ошеломят украинцев и даже в случае огневого контакта препятствий не возникнет. Противник благодаря радиотехнической разведке хорошо был осведомлен о состоянии украинских войск. Для планирования подобной операции штабом 2-го армейского корпуса ВС РФ были и объективные предпосылки. Противник хорошо знал о невысокой численности украинских подразделений на Дебальцевском плацдарме, не высоком уровне боевой подготовки, недостаточной вооруженности, тяжелых бытовых условиях, которые истощали личный состав и резко снижали боеспособность пехоты. Поэтому внезапность, инициатива, концентрация превосходящих сил вполне могли бы привести противника к успеху даже в случае лобовой атаки. Силы были слишком не равны. 26 человек, с неисправным танком, одним исправным гранатометом СПГ и БМП с не вполне исправной пушкой, не смогли бы оказать длительного сопротивления в случае реализации противником численного превосходства. Решающим фактором, не учтенным россиянами оказалась воля и характер украинских бойцов. Крупных резервов, сопоставимых с группой «Алмаза» у украинцев на этом участке на тот момент просто не было. Мироновское не было прикрыто. В то время как противник действовал компактными ударными группами 2-й, 4-й мотострелковой бригад, 6-го отдельного мотострелкового полка, отдельного танкового батальона «Август», мог свободно маневрировать и наращивать силы на этом участке фронта. Противник резко недооценил боеспособность украинского опорника. Изолированные пункты, где люди уже четыре месяца жили в земле, без каких-то бетонных укрытий, хороших бытовых условий, без нормальной боевой подготовки, оказали неожиданно сильное сопротивление. Российские командиры, по советской школе, не управляли боем из боевых порядков, находились в тылу, и не могли ни оценить обстановку, ни оперативно принять решения. Это приводило к потере управления боем в случае сопротивления, а для плохо подготовленных и недостаточно слаженных штурмовых отрядов потеря управления всегда на этой войне означает поражение и отход. Внезапный контакт, минное поле, постоянный обстрел, отсутствие управления – все это не позволило российскому отряду реализовать свое численно преимущество. Последствия этого боя в случае прорыва имели бы самые драматические события. И потому отдать дань уважения всем участникам боя просто необходимо. Это настоящий день славы для 128-й горно-пехотной бригады, которым надо гордиться и изучать.

Минное поле, установленное саперами капитана Сергеем Мелимукой и старшего лейтенанта Николая Михайлишина, сыграло важнейшее значение в этом бою, и заслуживает отдельного признания.

Артиллерийская поддержка 128-й бригады не позволила противнику развернуться для атаки.

И, конечно, ключевое значение имели мужество и стойкость принявшего свой первый бой гарнизона опорного пункта «Алексей», заслуживают самого высокого признания и наград, вот список героев, составленный командиром старшим лейтенантом Романом Жоваником:

Антоловцi С.С., Онiщук А.В., Колiсник М.В., Угринчук,  Цибар Ф.Ф., Лазаренко В.М., Калiнiков С.В., Бабiiв М.Д., Потопальский В.В., Бейсюк В.В., Станiславчук А.О. Дячишин Р.Й., Iванюк В.В., Харкавий Ю.В., Войтишин Ф.В., Гетьман А.Р.,  Баб'як I.В., Нiкiтiшин Ю.О., Стефурак В.Ю., Цимбала О.М., Хрусюк О.М. Кузьмiн В.В., Баланс С.В., Рязанцев I.В., Сивокобильський М.А., Жованик Р.С.

Информация о материале

Опубликовано: 26 февраля 2018

ПАПа-одинак. Як Порошенко позбувається наступників

Петро Порошенко – знаний майстер творення символів. Чи не найвидатнішим його творінням можна вважати так звану «стратегічну дев'ятку».

Після її виникнення всю політичну верхівку видно, як на долоні. Тепер для розуміння конфліктів у владі досить просто уважно придивитися до «дев'ятки».

У цьому неформальному клубі на Банковій Петро Порошенко бачить кілька умовних груп.

Перш за все – «вороги». До цієї групи входять лідери «Народного фронту». Перш за все, колишній прем'єр Арсеній Яценюк. Він – єдиний із «дев’ятки» не має формальної державної посади, але без нього жодні рішення в НФ не приймаються. Крім нього до «ворогів» також належать глава МВС Арсен Аваков та спікер Андрій Парубій. Це – головні антагоністи Порошенка, саме з ними у нього  відбуваються найгарячіші суперечки.

Дещо осторонь знаходиться секретар РНБО Олександр Турчинов. Він так само є лідером НФ, але у «дев'ятці» виконує функцію «миротворця». Його роль  – не дати президенту і решті «фронтовиків» перегризтися остаточно.

Президентська «квота» у «клубі» також не однорідна.

По один бік від нього сидять умовні «виконавці» – глава АП Ігор Райнін та «сірий кардинал» БПП Ігор Кононенко. Найчастіше саме вони відповідають за реалізацію ініціатив президента.

З іншого боку від Порошенка – прем'єр Володимир Гройсман та генпрокурор Юрій Луценко. Їх можна умовно назвати «ситуативними партнерами». Формально вони – члени команди президента, але на практиці завжди мають своє бачення ситуації.

Це вся влада, як вона є.

Ця розкладка може пояснити ініціативи керівництва країни, простежити, де заховані чиї інтереси, та зрозуміти, чому будь-яким рішенням передують перманентні сварки і скандали.

Цей формат створив сам Порошенко. Тепер він же від нього найбільше страждає. Чи може бути інакше, коли за одним столом одночасно сидять три потенційних прем'єри та чотири можливих президенти?

В умовах наближення виборів Петру Олексійовичу життєво необхідно зробити так, щоб у «дев'ятки» залишився тільки один кандидат в президенти. І щоб це був саме Порошенко.

«Українська правда» продовжує цикл статей про підготовку чинного президента до переобрання на другий термін. Цього разу мова піде про те, як у «стратегічній дев'ятці» з'являлися «наступники» Порошенка, і як вони несподівано зникли.

Скинути баласт

Петро Порошенко не став чекати офіційного оголошення виборчої кампанії і уже розпочав активну роботу для свого переобрання. Але щоб могти сконцентруватися лише на ній, президентові треба вирішити дві важливих задачі.

Перше завдання – позбутися політичного і бізнесового «баласту».

«Розумієте, у Петра дуже багато «скелетів у шафі». Подивіться, як за нього взялись західні ЗМІ. Добре, що нічого серйозного ще не вилізло. Але ж може рвонути так, що йому кінець. Хай вони тільки доберуться до оборонки», – розводить руками в розмові з УП один із членів «дев'ятки».

Загалом співрозмовники УП у «стратегічній раді» вказують на дві больові точки Порошенка, у які рано чи пізно боляче вдарять: енергетика та оборонка.

Перекладаючи на мову прізвищ – це Ігор Кононенко та Олег Гладковський, давні партнери Порошенка, які тепер неформально представляють його інтереси у згаданих сферах економіки.

«Порошенко має зрозуміти, що його повітряна куля не злітає. Скине баласт – полетить, не скине – залишиться на землі. А якщо Петро не злетить, то що робити усім решті?» – розмірковує один із «дев'яти».

Це питання постало ще минулого року, коли розмови про переобрання Порошенка тільки почались. Тоді ж уперше порушили і питання пошуку можливого наступника.

Оскільки всі представники НФ у «дев'ятці» є лідерами антирейтингу довіри, роль наступника почали приміряти на себе Луценко та Гройсман, хоч уголос про це і не говорили.

Однак Порошенко, у притаманній йому манері, вирішив піти від протилежного.

Зрозуміло, що на догоду «ворогам» і «ситуативним партнерам» він не збирається зливати ні Кононенка, ні Гладковського. Згадані двоє, як розповідають співрозмовники УП у владній верхівці, зараз залишились чи не останніми людьми, яким президент може довіряти.

Тому Порошенко сконцентрувався на більш досяжній меті – усуненні наступників. Щоб перейти до боротьби з реальними політичними конкурентами, йому треба добитись одностайної підтримки «дев'ятки». Бо всі її члени – це, так би мовити, одного електорального поля ягоди. І поля цього може не вистачити навіть одному.

Усунення «внутрішніх» конкурентів – це друге завдання Порошенка, з яким він, схоже, успішно впорався.

Продавець мрій

«На одному із засідань «дев'ятки» Луценко прямо сказав, що хоче бути прем'єром. Всі подумали, що це жарт. Але сказано воно було серйозно», – розповідає УП один із присутніх на тій зустрічі.

Співрозмовники в оточенні генпрокурора підтвердили, що Юрій Віталійович справді був готовий замінити Гройсмана.

Логіка Луценка начебто була така.

З одного боку, якщо Порошенко таки буде балотуватись на другий термін, йому потрібен прем'єр, який візьме на себе роль VIP-агітатора.

«Подивіться на Гройсмана, він не дуже рветься вписуватись за Порошенка. А без допомоги прем'єра Петру буде дуже складно обиратись», – пояснює співрозмовник, близький до Луценка.

«Крім того, Гройсман же може говорити тільки про дві теми – Вінниця і децентралізація. З таким вибори не виграєш. Нам треба хтось, хто може заряджати людей, хто зможе народу продати мрію», – додає він.

З іншого боку, якщо Порошенко з якихось причин балотуватись не зможе, то «підхопити естафету» зможе Луценко. Але злетіти з крісла генпрокурора не вийде.

«Для цього потрібен кращий стартовий майданчик. З крісла прем'єра Луценко міг би потужно зайти в кампанію», – пояснюють у генпрокурора.

Але ідею Луценка-прем'єра, м'яко кажучи, не оцінили в «Народному фронті». В розмовах з УП лідери «фронтовиків» сказали, що вони під це ніколи не впишуться.

«Це уряд, а не сцена театру. Там треба всю економіку тягнути. Ясно, що Луценко хоче, але цього не буде», – заявив один із членів «дев'ятки».

Сам Петро Олексійович не горів бажанням посилювати позиції нинішнього генпрокурора. Він шукав зручної нагоди відмовити Луценку так, щоб не зіпсувати стосунків.

І такий «залізний аргумент» з'явився у Порошенка на початку грудня минулого року. Тоді президентська команда спробувала провести бліцкриг з упокорення НАБУ.

1 грудня СБУ засвітила явочні квартири Антикорупційного бюро і вилучила всі матеріали. У свою чергу Луценко заявив, що таємні агенти НАБУ провокують чиновників на хабарі і взагалі вся агентурна мережа антикорупціонерів перебуває поза законом.

З такими тезами генпрокурор навіть виступав у Раді, де синхронно з цим з'явився законопроект, який ставив НАБУ під фактичний контроль влади.

Але тоді у гру втрутились західні партнери, і закон швиденько поховали. Як і шанси Луценка стати прем'єром і наступником Порошенка.

«Американці були просто люті тоді. Вони питали, друзі, ми вам допомогли створити НАБУ, а ви його тут з помпою хочете знищити?», – розповідає УП один із учасників грудневих переговорів з послом США.

І хоч над спробою взяти під контроль НАБУ працювала вся команда Порошенка, крайнім перед Заходом став саме Луценко, якому випала роль публічного рупора тієї кампанії. Після такого ні МВФ, ні Штати, ні ЄС не погодяться працювати з Луценком-прем'єром.

Хоча це не заважає йому працювати над власною політичною капіталізацією. Уже зараз на Луценка орієнтується одна із груп БПП у Раді, якою керує його друг Олександр Третьяков. Ця група налічує близько 25 депутатів, що є досить серйозним ресурсом.

Сам Третьяков з іншим своїм другом-депутатом Глібом Загорієм з осені минулого року працюють над посиленням медійної команди Луценка. За даними УП, Загорій хотів купити телеканал Zik не для Банкової, як це заявляв його власник Петро Димінський, а саме під Луценка.

Не випадковою була і «випадкова» зустріч Юрія Віталійовича з Ігорем Коломойським в Амстердамі. Олігарх зараз переживає не найкращі часи, його майно арештоване, але він досі контролює медіа-холдинг «1+1». А для української політики це – потужний ресурс.

Все це доволі сильно дратувало Порошенка, але у Луценка запевнили президента, що Юрій Віталійович – командний гравець.

«Луценко точно не піде в президенти, якщо балотуватиметься Порошенко. Це означає самим віддати ключі від хати в руки Юлі. Такого точно не буде», – пояснює співрозмовник з оточення Луценка.

Так само непублічно у генпрокурора визнають, що шанс стати наступником вже втрачений. Але нарощувати капіталізацію Луценка продовжать – під вибори парламентські.

«Перед минулими виборами Порошенко просто обдурив Луценка. У Юри ні однієї своєї людини у списку не було. Навіть дружину включив не він, а Порошенко. Наступного разу таке не повториться», – пояснює УП один зі співрозмовників, близький до генпрокурора.

Партнери на 30%

Інший член «дев'ятки», який мав потенційні шанси стати наступником Порошенка, – прем'єр Гройсман.

Саме президент привів його із місцевої політики у велику, зробивши віце-прем'єром в першому уряді Яценюка. Петро Олексійович від самого початку вважав Гройсмана «своїм». Саме з таких міркувань він  замінив Яценюка на Гройсмана у кріслі прем'єра у квітні 2016 року.

От тільки Володимир Борисович не вважав себе чиїмось. Як детально писала УП, одразу після свого призначення Гройсман почав рвати землю, щоб за столом «дев'ятки» пересісти з умовної групи «виконавців» до групи «партнерів». І робив це до певного часу досить успішно. Він взяв під свій контроль всі рішення Кабміну та навіть навчився перегравати Кононенка у Раді.

Але з часом боротьба за «партнерство» переросла у битву за «самостійність».

«Розумієте, Петро довго терпів, але часом Гройсман ставав надто нахабним. Яценюк, щоб відмазатись від ідей Порошенка, вигадував довгі, складні і вишукані схеми. А Гройсман просто каже «ні». Петра це дратує страшенно», – розповідає УП один із впливових членів команди президента.

За останні тижні напруга між Порошенком і Гройсманом сягла свого апогею і чи не вперше вилилась у публічну площину.

9 лютого прем'єр прийшов на годину запитань до уряду у Верховній Раді, але замість чергових стандартних відповідей на закиди депутатів виступив з відверто антипорошенківською промовою.

Депутати і ЗМІ звернули увагу на тезу Гройсмана про те, що Україна – парламентсько-президентська країна, а не президентсько-парламентська. В його виступі було також два інших, надважливих, моменти: зміна виборчого закону та створення Антикорупційного суду.

Особливий інтерес складає саме останнє. Річ у тім, що створення АКС є однією з двох головних вимог МВФ для продовження співпраці з Україною. Друга вимога – підняття ціни на газ для населення на 30%.

Формально, піднімати ціну має Гройсман. Але він категорично не хоче робити це сам.

По-перше, підняття тарифів в один момент з'їсть весь політичний рейтинг прем'єра, який він так скрупульозно збирав підняттям зарплат-пенсій та лобіюванням реформ освіти-медицини. Гройсман воліє розділити негатив з президентом, вимагаючи спільної заяви чи іншої публічної демонстрації єдності влади під час непопулярних рішень.

Щоб президент думав активніше, Гройсман публічно педалює створення Антикорупційного суду на умовах донорів, чого, у свою чергу, намагається уникнути Порошенко.

По-друге, навіть якщо Гройсман погодиться взяти на себе негатив від підняття цін на газ, то це не гарантує збереження його позицій.

«Не можна виключати, що як тільки Гройсман підніме тарифи, тут же з подачі Порошенка у Раді з'явиться постанова про відставку прем'єра. Гройсман збере весь негатив, і Порошенко його позбудеться», – пояснює УП ситуацію один із членів «дев'ятки».

За такого рівня взаємної нелюбові і мови не може бути, що Порошенко погодиться поступитися місцем на виборах Гройсману.

Тепер, коли прем'єр продовжує повторювати, що на президентські вибори він не піде, це звучить не як публічне загравання, а як цілком очевидна реальність.

З ким йому на ці вибори іти? Де та політична сила зі штабами по всій країні, з фінансовим ресурсом та рештою необхідних умов, здатних забезпечити перемогу Гройсмана?

«Народний фронт», для якого Володимир Борисович за останній час став майже рідним, якщо і піде на президентські вибори, то зі своїм кандидатом – Яценюком.

Арсеній Петрович залишився останнім за столом «дев'ятки», хто потенційно може стати конкурентом Порошенка на президентських виборах. Мова не йде про шанси Яценюка виграти у Порошенка, а скоріше про створення йому максимальних проблем.

Яценюк цілком може «відкусити» 2-3% у Петра Олексійовича. За нинішніх розкладів електоральної підтримки ці 2-3% можуть мати для Порошенка визначальну роль у боротьбі з Тимошенко та іншими конкурентами.

Адже всі потенційні кандидати від «дев'ятки» воюють за домінування на обмеженому виборчому полі, ємність якого – 10-15% на всіх.

Тож Порошенко вчергове мусить активізовувати переговори про об'єднання партій і навіть лякати «фронтовиків» перевиборами Ради уже цього року.

Бо перед перспективою втратити все лідери НФ, який на дострокових виборах навряд чи пройде у Раду, можуть і поступитись деякими своїми вимогами, як то зміни Конституції.

Така тепер політична реальність. За 2% підтримки ледь не на смерть борються президент, який на минулих виборах отримав 54,7% голосів, та лідери партії, яка тріумфально виграла попередні парламентські вибори.

Информация о материале

Опубликовано: 26 февраля 2018

Топ-10 освоювачів «депутатських» субвенцій на Харківщині

Урядові субвенції на розвиток Харківської області чітко показали неформальні союзи в українській політиці.

Нардепи від «Опозиційного блоку», що були обрані в Харківській області, майже не отримали субвенцій уряду на розвиток території. На відміну від депутатів «Відродження», які не тільки добилися фінансування, але близькі до них фірми змогли отримати підряди.

Округ Кацуби (№ 175) – 25,91 млн грн.

В окрузі нардепа Володимра Кацуби з фракції «Віжродженння» 11,20 млн грн. субвенції направили на будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу на мікрорайоні «Нобіль» в смт Пісочин під Харковом. Тендер на цей об’єкт провели ще у 2016 році. Тоді вартість будівництва визначили у сумі 16,8 млн. грн., а наступного року додали ще і загальна сума всіх договір склала 24,24 млн. грн. Підрядником було ТОВ «Строй інжінірінг девелопмент».

На момент створення фірми  в 2006 році до складу її засновників входив Євген Савін. В 2010 році його призначили заступником голови Харківської ОДА, де він працював до 2014 року. Його частку в компанії було перереєстровано на Вікторію Савіну. В 2011 році фірму перереєстрували на Петра Журбу.

Але головний піар від будівництва цього ФОК отримала губернатор Харківської області Юлія Світлична, яка його відкривала.

Інший підряд на капітальний ремонт дитячого садка (1.79 млн. грн. – субвенції у 2017 році) по пров. Корсіковському, 19, в м. Дергачі отримало ТОВ «БК «Укртехносфера». Засновниками фірми є Юрій і Віктор Мица. Це підприємство було спіймане на зговорі на тендері щодо капітального ремонту будівлі Валківського районного суду.

Ще 1,4 млн грн. субвенцій було виділено Проходівській сільраді на будівництво дороги. Підрядником стало ТОВ «СК «Олімпбуд» Олега Звягінцева. Але інформація про цю закупівлю відсутня у системі «Прозорро».

На реконструкцію двох спортмайданчиків на території шкіл Дергачівського району отримало було виділено 1,5 млн грн.,я кі отримало ТОВ «Спортивна компанія «Люксон Спорт». Фірма записана на Олександра Удовенка, який мешкає у гуртожитку.

Ще 737 тис. грн. на ремонт двох шкіл отримав ФОП Молдавський Михайло Олександрович. Бізнес-партнером останнього у ПСП «Благодать» є Олег Кияшко, який має спільний бізнес з родиною голови Дергачівської РДА Костянтина Жидкова.

Округ Шенцева (№ 176) – 0 грн.

В постановах уряду про виділення субвенцій на розвиток регіонів відсутня інформація про кошти на округ нардепа Дмитра Шенцева («Опозиційний блок»).

Округ Остапчука (№ 177) – 27,56 млн. грн.

Найбільше коштів в окрузі екс-начальника ДП «Південна залізниця», нардепа Віктора Остапчука («Відродження») – понад 8 млн. грн., мало піти на купівлю технологічного комплексу для переробки відходів, але торги зірвалися.

Ще 3 млн грн. виділили на капітальний ремонт ділянки автошляху (від ВПУ №27 до знаку с. Новоосинове) в смт Ківшарівка. Переможцем торгів стало ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Куп’янськ». Ця ж фірма отримала ще 1,35 млн. грн. на капітальний ремонт системи опалення Куп’янської ЗОШ № 1. Засновниками «Керуюча компанія «Коменерго-Куп’янськ» є корпорація «Коменерго» (1%) та ТОВ «Фінансовий експерт» (99%). Бенефіціаром вказаний Ігор Дрижирук. Хоча «Фінансовий експерт» записане на Ганну та Леоніда Бредіхіна. Останній нещодавно шукав роботу

Ще 2,2 млн грн субсидій на технічне переоснащення теплових мереж від котельні на пл. Залізничників (Радянська) по вул. Сонячній (Кірова) у смт. Куп’янськ-Вузловий

отримало ТОВ «Техекс-газ». Ця фірма « належить Юзефу Броневському та Дмитру Усатенко. Броневський раніше він був радником Анатолія Близнюка, коли той займав посаду міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ. Потім Броневський балотувався до Харківської міськради за списком партії «Солідарність», першим номером якої тоді був голова АП Ігор Райнін.

ТОВ «Ремстройсинтез» Ігора Потоцького отримало на ремонт районної лікарні 1,43 млн грн.

Ця фірма була підрядником під час ремонту котельної у Куп’янському районі, яка вибухнула відразу після ремонту.

Три угоди за допороговими закупівлями на загальну суму понад 4,2 млн. грн. отримало ТОВ «Енерджигруп». Ця фірма записана на Максима Десяткова. Телефон цієї фірми 0577668109 співпадає з телефоном ТОВ «Укрземтранс». Остання займається залізничними перевозками. Ще близько 600 тис. грн. на ремонт двох шкіл у Ізюмському районі отримало ТОВ «Колорит-Строй», яка була фігурантом кримінального провадження.

Округ Дмитра Добкіна (№ 178) – 5 млн грн.

Кабмін в рамках субвенцій на розвиток окремих територій профінансував лише один об’єкт на території округу Дмитра Добкіна ( «Опозиційний Блок»). Сума субвенції склала 5 млн грн., але договір з ПП «Укр Еко Буд» уклали на 4,5 млн. грн. За ці гроші фірма повинна провести капітальний ремонт будинку культури в Балаклеї. Але сторінка самого ДК не містить жодної інформації щодо проведеного ремонту.

На даний час»Укр. Еко Буд» знаходиться у стадії припинення, раніше фірма була записана на Артема Вірмаскіна. Він є сином Вячеслава Вірмаскіна, який балотувався до Ізюмської міськради від партії «Відродження». Першим номером того списку був нардеп Остачук. На окрузі Остапчука ця фірма отримала невеличкий підряд на заміну вікон у школі.

Округ Гіршфельда (№ 179) – 41,036 млн. грн.

В окрузі нардепа Анатолія Гіршфельда («Воля народу») найбільша сума – – понад 5 млн грн., була направлена на реконструкцію будівлі Лозівської дитячо-юнацької спортивної школи «Юність». Тендер на загальну суму 19,27 млн. грн. виграло ТОВ «Лозовабудмеханізація». Ще 2,7 млн. грн. депутатських коштів ця фірма отримала на ремонт Палацу культури у Лозовій.

Фірма записана на Дмитра Бігуна та Олександра Мощонського. Вони разом входили до керівного складу ПАТ «ЛАРЗ» разом з представниками «ЛКМЗ» нардепа Гіршфельда.

Ще 3,6 млн. грн. субвенції направили на будівництво спортивного комплексу в парку «Перемога». Аукціон виграв ФОП Зрякін Юрій Львович.

Фірма «Істок» у формі ТОВ виграла аукціон на капремонт палацу культури у Лозовій. На ці роботи направили 2,2 млн. грн. субвенції. Власником фірми «Істок» сьогодні є Олександр Мироненко. Раніше засновником підприємства був Володимир Денисенко, перший заступник мера м.Лозова. Теперішній власник компанії Олександр Мироненко також відомий як партнер по ТОВ «Лозова-Інжиніринг» Дар’ї Степанової, доньки колишнього міського голови Лозової Сергія Степанова, пізніше Степанова вийшла зі складу засновників.

ТОВ «Екобілдінг» виграло тендер на ремонт Вовківського сільського Будинку культури вартістю 4,6 млн. грн., з яких 2,6 млн. грн. – субвенція. Також ремонтували ДНЗ у Медведівці (650 тис грн.) та Кегічівську центральну районну бібліотеку (310 тис грн.). Цю фірму нещодавно перереєстрували у Краматорську, засновниками стали мешканці цього міста Володимир Ільченко та Олексій Пилаєв. До цього фірма була записана на харків’янина Георгія Квасцинера. Він був відомий  як штукатур фірми «Корпорація Добробуд», що погоріла на харківських підрядах після публікації матеріалу «Наших Грошей».

Також у Вовківці підряд на будівництво спортмайданчику вартістю 1,25 млн. грн. віддали ТОВ «Спортивна Компанія «Люксон Спорт». Всього по округу Гіршфельда на ремонт спортмайданчиків ця фірма отримала 5 млн. грн.

З фірмою «ТрестУкргазКомунБуд» було укладено п’ять договорів на реконструкцію системи газопостачання у с. Єлизаветівка на загальну суму понад 2 млн грн. Засновники фірми – Валентина Погорєлова та Джавад Ахмедов.

Ще один майданчик у с. Слобожанське мав побудувати ФОП Бронніков Валерій Юрійович. Він зареєструвався лише влітку 2017 року відразу почав будувати майданчики по всій Україні.

А ось на спортмайданчик у Сахновщині гроші (920 тис грн.) отримав ФОП з Дніпра – Авєтік Оганесян.

ТОВ «Продінвест» отримало 2 млн. грн. на капітальний ремонт будівлі Будинку культури Мажарської сільради Кегічівського району. Засновниками фірми є Олександр Чекотило та Марина Тарасова. «Продінвест» є засновником фірми ТОВ «Володар-Кегічівка», що постачає теплову енергію бюджетним організаціям району.

Близько мільйона  на будівництво водопровідної мережі по селу Забарине отримало ТОВ «ВБП «Блеск».

У смт Орілька Лозівського району проводиться реконструкція системи водопостачання вартістю 13,17 млн. грн. Минулого року на цей об’єкт направили 900 тис грн. субвенції. Підрядник – ТОВ «Аквадіа» полтавчан Олега Купрія та Олександра Самарського. Роботи були продовжені на 2018 рік.

У цьому ж селі підряд на заміну вікон отримало ТОВ «Горизонт-Проект-Плюс». Вартість  угоди склала 180 тис грн. Одним з засновників цієї фірми є Тарас Шевченко – син заступника голови Лозівської РДА.

Округ Біловола (№ 180) – 27,03 млн. грн.

Значна сума коштів, виділених на округ ще одного нардепа з «Відродження» – Олександра Біловола, була не освоєна. Основним об’єктом тут стало закінчення будівництва загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів с. Губарівка. Підряд на 11,3 млн. грн. отримало ТОВ «Індіго-Груп». З цих грошей 9,00 млн грн. були заплановані в рамках державних субвенцій.  Фірмою  керує Олександр Кондаков, а засновниками  є Павло Бабенко і Віталій Говоруха. Бабенко у 2010 р. висувався у Богодухівську райраду від «Сильної України» Сергія Тігіпка. Ця фірма була головним підрядником під час відновлення Балаклії, де запам’яталася завищеними цінами та неякісними роботами.

Також в цьому окрузі  виділили 5 млн грн. на реконструкцію будинку культури у Старому Мерчику, але тендер на ці роботи проведений не був. Підготовлена лише проектна документація.

Понад 5 млн. грн. державних субвенцій виділили реконструкцію будівлі Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Золочівська дитяча музична школа». Переможцем торгів стало ТОВ «Пересувна механізована колона №83 «Донбасводбуд».  Засновниками фірми виявилися мешканці окупованих територій – Сергій Осипчук з Донецька та Олександр Подгорний з Луганська.

3 млн. грн. виділили на капітальний ремонт огороджувальних конструкцій Ново-Іванівського будинку культури Коломацького району, але станом на 4 грудня 2017 року субвенція освоєна не була. Інформації щодо проведення торгів на сайті «Прозорро» немає.

У Нововодолазькому районі державні кошти поділили між собою дві фірми – ТОВ «Альянс-Н» (3 млн. грн.), та ТОВ «Харківбудмонтаж-А».

ТОВ «Альянс-Н» належить Михайлу Новікову – екс-депутату Харківської райради від Партії регіонів.

ТОВ «Харківбудмонтаж-А» раніше було записане на депутата облради від фракції «Відродження» Армаіса Оганесяна. Зараз він переписав фірму на мешканку окупованої Макіївки – Ларису Кобець.

Округ Мураєва (№ 181) – 19,3 млн. грн.

Євген Мураєв («Опозиційний блок») попав у ситуацію, схожу на його колег по фракції Шенцева і Добкіна. Гроші, які зайшли на цей округ – пішли на новостворену ОТГ Рога нью, і до цих коштів Мураєв ніякого відношення не мав. Напередодні виборів до ОТГ очільник громади Федір Шевченко став членом президентської «Солідарності». Тож саме з цим можна пов’язати виділені кошти. Варто відзначити, що інформації, щодо використання цих коштів у системі «Прозорро» немає.

Топ-10 замовлень в Харківській області з використанням урядової субвенції

№	Виконавець	Об’єкт	Субвенція (млн. грн.)	Загальний кошторис (млн. грн)	Примітки
1	ТОВ «Строй інжінірінг девелопмент»	Будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу на мікрорайоні “Мобіль” в смт Пісочин	11.2 млн. грн.	24,24 млн. грн.	На момент створення фірми «Строй Інжінірінг Девелопмент» в 2006 році до складу її засновників входив Євген Савін. В 2010 році його призначили заступником голови Харківської ОДА, де він працював до 2014 року
2	ТОВ «Індіго-Груп»	Закінчення будівництва загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів с. Губарівка	9 млн. грн.	11,3 млн. грн.	Харківською фірмою «Індіго груп» керує Олександр Кондаков, підписантами є Ірина Кісельова і Вікторія Кравченко. Засновниками є Павло Бабенко і Віталій Говоруха. Бабенко у 2010 р. висувався у Богодухівську райраду від «Сильної України» Сергія Тігіпка
3	ТОВ «Лозовабудмеханізація»	Реконструкцію будівлі Лозівської дитячо-юнацької спортивної школи «Юність» та палацу культури	7,7 млн. грн.	19,27 млн. грн.	Засновники: Дмитро Бігун та Олександр Мощонський – бізнес-партнери людей зі структури УПЕК Гіршфельда
4	ТОВ «Спортивна компанія «Люксон Спорт»	Будівництво спортмайданчиків по області	6,5 млн. грн.	6,5 млн. грн.	Фірма записана на Олександра Удовенка, який мешкає у гуртожитку
5	ПП «Укр Еко Буд»	Капітальний ремонт будинку культури по вул.Стадіонна, 31 у м. Балаклія	4,58 млн. грн.	4,58 млн. грн.	ПП «УКР ЕКО БУД» у стадії припинення. Створена компанія була 2017 році та записана на Артема Вірмаскіна. Він є сином Вячеслава Вірмаскіна, який балотувався до Ізюмської міськради від партії «Відродження». Першим номером того списку був нардеп Остачук.
6	ТОВ «Пересувна механізована колона №83 «Донбасводбуд»	Реконструкція будівлі Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Золочівська дитяча музична школа» і благоустрою території	4,47 млн. грн.	4,47 млн. грн.	Засновниками фірми виявилися мешканці окупованих територій – Сергій Осипчук з Донецька та Олександр Подгорний з Луганська
7	ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Куп’янськ»	Капітальний ремонт ділянки автошляху (від ВПУ №27 до знаку с. Новоосинове) в смт Ківшарівка Капітальний ремонт системи опалення Куп’янської ЗОШ № 1	4,35 млн. грн.	5 млн. грн.	Засновниками ТОВ «Керуюча компанія «Коменерго-Куп’янськ» є корпорація «Коменерго» (1%) та ТОВ «Фінансовий експерт» (99%). Бенефіціаром вказаний Ігор Дрижирук. Хоча «Фінансовий експерт» записане на Ганну та Леоніда Бредіхіна.
8	ТОВ «Енерджигруп»	Капітальний ремонт об’єктів електропостачання м. Куп’янськ (колишнього ВАТ “Цукрокомбінат”)	4,2 млн. грн	4,2 млн. грн.	Ця фірма записана на Максима Десяткова. Телефон цієї фірми 0577668109 співпадає з телефоном ТОВ «Укрземтранс». Остання займається залізничними перевозками.
9	ТОВ «Екобілдінг»	Ремонт Вовківського сільського Будинку культури вартістю та двох ДНЗ	3,56 млн. грн.	5,56 млн.. грн.	Цю фірму нещодавно перереєстрували у Краматорську. Крім того, засновниками стали мешканці цього міста Володимир Ільченко та Олексій Пилаєв. До цього фірма була записана на харків’янина Георгія Квасцинера. Він був відомий, як штукатур фірми «Корпорація Добробуд», що погоріла на харківських підрядах після публікації матеріалу «Наших Грошей»
10	ТОВ «Альянс-Н»	Заміна вікон та ремонтні роботи у Сахновщанському районі. 5 об’єктів.	3 млн. грн.	3 млн. грн..	ТОВ «Альянс-Н» належить Михайлу Новікову – екс-депутату Харківської райради від Партії регіонів.

Информация о материале

Опубликовано: 26 февраля 2018

Династия «романовых»…

Накануне новогодних праздников вот уже восьмой раз подряд государственный концерн «Укроборонпром» проживает очередную годовщину с момента его создания, оставляя незабываемый след не только в истории украинского оборонно-промышленного комплекса, но и в материалах многочисленных дел оперативного учета и расследований в рамках уголовных производств.

Вряд ли кто-то будет оспаривать, что правительство, принимая 29 декабря 2010 г. постановление о создании упомянутого концерна, преследовало цель укрепить оборонную промышленность страны. Да и основные идеологи этого процесса не рассчитывали на то, что выстроенная Януковичем и Саламатиным система по контролю за финансовыми и ресурсными потоками попадет в «благодарные» руки функционеров действующей власти.

Активная Love Story П.Порошенко и «Укроборонпрома» началась почти за два года до избрания его президентом в момент пребывания на посту министра экономического развития Украины. Уже тогда министр Порошенко, получив из рук бывшего министра обороны Д.Саламатина кусочек оборонного заказа для «Ленинской кузни» на сумму 36 млн. гривен, озаботился вопросами финансовых потоков для «Укроборонпрома». В то время в поручении первого вице-премьера правительства В.Хорошковского П.Порошенко, Д,Саламатину и бывшему министру финансов Ю.Колобову это действо именовалось как «обеспечение финансирования первоочередных потребностей оборонно-промышленного комплекса».

Не без участия Петра Алексеевича Кабинет министров выдал правительственные гарантии для обеспечения реализации поставки бронетехники по Иракскому контракту, который погубила жадность Д.Саламатина, присвоившего практически все агентское вознаграждение, причитавшееся иностранным партнерам из США, сопровождавшим этот контракт.

Минэкономразвития вместе с Минфином в поте лица по поручению правительства занималось не менее интересной историей, связанной со списанием долгов предприятиям «Укроборонпрома» и продвижением т.н. инвестиционных проектов по тому же Иракскому и Тайскому контрактам под правительственные гарантии в сумме более 2 млрд грн.,

Эти эпизоды из прошлого не идут ни в какое сравнение с «достижениями» современных назначенцев на «Укроборонпром» президента П.Порошенко, а по суммам выведенных в тень средств эта команда вполне может претендовать на отдельные тома национальной книги рекордов.

Конституционный ликбез…

Даже в самом страшном сне ни В.Януковичу, ни главному идеологу создания «Укроборонпрома» Д.Саламатину не могло присниться, что их детище начнет нести золотые яйца в корзинки сегодняшних власть предержащих, только в еще больших масштабах, установив контроль за финансовыми потоками не только от экспорта оружия, но и откусывая лакомые куски от оборонного заказа страны.

Не раскрою государственную тайну отметив, что во времена президентства В.Януковича «Укроборонпром» был создан с нарушением Основного закона и действовавшего даже тогда законодательства. Теперешние правоохранители квалифицируют эти операции не иначе как «узурпация власти». Правительство Н.Азарова своим постановлением, утвердив устав «Укроборонпрома», «слегка» подправило и расширило конституционные полномочия президента, добавив к ним возможность назначать своим указом генерального директора государственного концерна. «Фишка» Д.Саламатина состояла в том, что премьер-министр всего лишь подавал представление о назначении руководителя концерна, а вот снять его мог только президент. Именно такая формулировка в тексте правительственного постановления полностью выводила из-под контроля Кабинета министров практически всю оборонную промышленность страны и, естественно, все теневые финансовые потоки от экспорта оружия. Я сознательно акцентирую внимание именно на этой позиции, поскольку организовывать воровские схемы на мизерном в то время оборонном заказе было достаточно сложно и не очень продуктивно.

Воплощая в жизнь предвыборный лозунг «Жити по-новому», П.Порошенко, по всей вероятности, решил ничего не менять в схемах контроля за финансовыми потоками, а посему воспользовался полномочиями беглого «узурпатора», расставив своих «романовых» на ключевые позиции в сфере оборонной промышленности.

Первым, кто обратил внимание на вольное трактование президентом собственных полномочий, был, как это ни странно, отставной премьер-министр А.Яценюк. Во время заседания правительства в конце сентября 2014 г. премьер-министр впервые поинтересовался, кто контролирует деятельность «Укроборонпрома», и, затребовав устав концерна, был обескуражен тем, что именно правительство должно управлять этим предприятием и нести ответственность за результаты «плодотворной» работы его менеджмента. В появившемся после этого заседания протоколе №80 Кабинет министров поручил Минэкономразвития вместе с Минюстом, Минобороны и ГК «Укроборонпром» привести все законодательные и нормативно-правовые акты, регулирующие деятельность концерна, в соответствие с Конституцией, мотивируя это невозможностью со стороны правительства осуществления «действенного контроля за функционированием Государственного концерна «Укроборонпром» и предприятий, входящих в его состав», а также отсутствием контроля за деятельностью его младоменеджеров.

Один из присутствовавших на заседании правительства высокопоставленных чиновников почти дословно заявил: «они там воруют, а премьер-министр несет за это ответственность, а гендиректора концерна назначает и увольняет президент». Кстати, это решение правительства предписывалось выполнить в двухнедельный срок.

Пусть не расстраивается сильно Арсений Петрович: ни за две недели, ни за четыре года ничего не изменилось и недавно президент добавил в свою летопись еще один «соответствующий Конституции» указ о назначении следующего руководителя из династии «романовых», потевшего на ниве торговли оружием на должности в «Укрспецэкспорте» с 1996 г., до и после пребывания у власти ростовского «узурпатора».

Что есть who в «Укрспецэкспорте»?

Меня даже не терзают смутные сомнения, в отношении того, что ключевую роль в выборе президентом генерального менеджера концерна сыграли выборы президента. Нового руководителя «Укроборонпрома» не надо учить, как зарабатывать на экспорте оружия. Он не понаслышке знает, как управлять офшорными компаниями и их счетами, даже не выезжая за пределы страны. И тем более П.Букину, как это было в случае с его предшественником Романовым, не надо объяснять, что такое офшоры, агенты, посредники, как «зарабатывать» на маркетинге, страховке, транспортных услугах, согласовании цен и рынков сбыта для спецэкспортеров, как «продавать» выгодные внешнеэкономические контракты своим же конкурентам. Букин – опытный кадр. Судя по мрачно-дорогущему автопарку выстроившемуся у офиса СНБО на улице Каменева. Судя по веренице функционеров «Укроборонпрома», с напряженными лицами, лихорадочно складывающих в уме суммы будущих расходов и доходов, был выбран самый достойный кандидат, вероятно, способный обеспечить контроль за финансовыми потоками «Укроборонпрома» и наиболее крупные поступления.

Практически все схемы, практикуемые менеджерами оборонной промышленности по выводу в тень финансовых средств, известны. Единственная особенность состоит в том, что не все они выявлены. Причины такого «пассивного» отношения правоохранительных органов к этой теме могут быть всевозможные — халатность, отсутствие опыта и квалификации, портящая зрение коррупция. Но даже эпизоды, попавшие в материалы криминальных производств, свидетельствуют о грандиозных масштабах теневого бизнеса в сфере экспорта оружия и в ОПК в целом.

Показательной в этом плане является история «сотрудничества» ГК «Укрспецэкспорт» с фирмой Paramount General Trading LLC по поставке в конце 2014 г. Главному управлению вооружений Ирака запчастей и комплектующих к боевым самолетам. Необходимо уточнить, что исполнительный директор компании — контрагента «Укрспецэкспорта» не был даже осведомлен, что задействован в реализации контракта по поставкам продукции и услуг военного назначения в Ирак, а через счет его предприятия транзитом «пролетели» суммы, которые в уголовном производстве именуются как особо крупный размер. Сколько денег было украдено в ходе этой супероперации, пусть устанавливают следователи, но в этой же сделке засветилась еще одна компания с регистрацией на Британских Виргинских островах под названием Fremont Group SA со счетом в банке Латвии, бенефициаром и настоящим директором которой является гражданин Украины. Именно этому гражданину была перечислена часть средств, похищенных в ходе «работы» «Укрспецэкспорта» по поставкам комплектующих и запчастей в Ирак. Таким образом, схема по отмыванию незаконно полученных средств завершилась на счету гражданина Украины в украинском банке. Еще часть средств от этой сделки была перечислена зарегистрированному в Николаеве ООО «Бикон энд бей шиппинг» якобы за услуги по таможенному оформлению и транспортировке товара для иностранного контрагента. Куда отправились похищенные у государства деньги? Даже фантазировать не надо!

А вот еще одной схеме «Укрспецэкспорта» может позавидовать сам Дэвид Копперфильд! По одному из внешнеэкономических договоров государственная компания осуществила поставку товаров военного и двойного назначения за рубеж на сумму более 3 млн долл. США. Эти товары материализовались просто из воздуха. Поставщик этой продукции ООО «НПБ Арминжиниринг» не в состоянии объяснить, откуда у него они появились, как и не состоянии предоставить документы, подтверждающие происхождение военного имущества в компании. Подобные сделки с предприятиями «Укроборонпрома» осуществляли, по меньшей мере, еще 10 частных предприятий. Как оказалась у них продукция военного назначения? На каких предприятиях ОПК она была похищена? Какие воинские подразделения лишились комплектующих и запасных частей? И самое главное: в чьих карманах осядут теневые финансовые ресурсы, и на какие цели они будут направлены?

Не обошли стороной «Укрспецэкспорт» и операции с конвертационными центрами. Чего только стоит сотрудничество госкомпании с ООО «Современное специализированное оборудование и технологии»! На протяжении 2014–2016 гг. из этого ООО на фиктивные предприятия, находящиеся в Киевской, Днепропетровской, Запорожской областях и в Киеве, были выведены и обналичены десятки миллионов гривен, полученные «Укрспецэкспортом» в ходе реализации ряда внешнеэкономических контрактов.

Напоследок, дабы было очевидно, Петр Алексеевич, что ваш последний кандидат — действительно достойный кандидат президента, обратите внимание на операцию «Укрспецэкспорта» по закупке в 2015–2016 гг. в рамках оборонного заказа специализированных автомобилей Volkswagen для Управления государственной охраны Украины, которое охраняет президента. Вам понравится!

Вся президентская рВать…

Разворовывание средств государственного бюджета, направленных на реализацию государственного оборонного заказа, как-то перестало, особенно в последнее время, вызывать идиосинкразию в обществе. Никого уже не удивляет выстроенная украинскими чиновниками и менеджерами оборонки суррогатная вертикаль управления оборонной промышленностью и спецэкспортерами, позволяющая вымывать в тень государственные ресурсы и средства. Никого не удивляют мелькающие в зарубежных средствах массой информации фамилии высокопоставленных чинов Украины, банально ворующих у своего собственного народа. Никого не удивляют и многочисленные запросы зарубежных правоохранительных органов относительно операций, связанных с отмыванием незаконно полученных средств в результате реализации украинскими спецэкспортерами внешнеэкономических договоров.

В 2015–2016 гг. госпредприятие «Укринмаш» (в рамках выполнения государственного оборонного заказа) обязалось поставить Минобороны двигатели для бронетехники. Этот контракт был «успешно» выполнен путем закупки двигателей у немецкой компании SNE Shirin Nabiev Exporthandel, которая в свою очередь приобрело их у наших соседей в Молдове у фирмы Auto-Prezent. В результате этой операции государственный бюджет Украины потерял сразу 2 млн грн.

Еще более масштабное расследование, возможно, развернется в ближайшее время на территории Латвии, через банки которой сотрудники компании «Укрспецэкспорт» перевели на офшорные компании в течение нескольких лет более 138 млн грн.

В одном из своих предыдущих материалов я упоминал о компании Fuerteventura Inter LP с британской юрисдикцией, находящейся по месту массовой регистрации офшорных компаний, на счета которой ГП «Укринмаш» в 2015 г. перечислил почти

2 млн долл. агентского вознаграждения за фиктивные услуги. Хочу сообщить, что фамилии граждан Украины, управлявших счетами указанной британской компании, уже известны. Подождем решения суда. Думаю, президент прокомментирует его независимость.

Федеральной прокуратурой Швейцарской Конфедерации расследуется дело по факту легализации доходов, полученных преступным путем. Уже сегодня отслежены более 4 тыс. транзакций по перечислению средств со счетов украинских компаний на офшорные компании и в обратном направлении. Кстати, в этом деле «засветились» и предприятия «Укроборонпрома». Совершенно очевидно, что тема использования счетов офшорных компаний становится достаточно «токсичной» для теневого бизнеса.

Детектор лжи «Укроборонпрома»…

Проверять чиновников и сотрудников предприятий на полиграфе в последнее время стало чуть ли не трендом. Не прошло это и мимо «Укроборонпрома».

По крайней мере одна из частных (!) компаний, где работники оборонной промышленности Украины проверяются с использованием детектора лжи, мне известна. Установочные данные сотрудников, телефоны и адрес находятся в редакции.

Может быть, использование полиграфа для проверки руководителей и сотрудников на причастность их к коррупционным деяниям или иной противоправной деятельности – правильно. Как вариант. Только непонятно, кем и как материалы этой проверки могут быть использованы с учетом трудового законодательства и отсутствием правового поля в этой сфере?

Но не это сейчас самое интересное! Многие сотрудники «Укроборонпрома» и его предприятий имеют допуск к государственной тайне. Коммерческая и внутренняя информация на предприятиях ОПК может и не иметь грифов, но для иностранных спецслужб это своеобразный Клондайк.

Так теперь по сути вопросов, которые задаются работникам предприятий ОПК. Думаю, что для украинской контрразведки это будет интересно. А вопросы сотрудникам ЧОП при проверке на детекторе лжи задаются такие: являетесь ли вы сотрудником СБУ, сотрудником ГУРМО, сотрудником СВР, агентом спецслужб? Второй блок вопросов относится к реализации внешнеэкономических контрактов и касается конкретных направлений сотрудничества с иностранными государствами. Кроме того, целый спектр вопросов относится к проверке личной лояльности к конкретным руководителям, кураторам Укроборонпрома и выявлению возможных доносчиков.

Лично у меня в связи с такой практикой использования детектора лжи возникло два предположения.

Первое. Может быть, я чего-то не понимаю, но в «Укроборонпроме», по-моему, начали бороться не с иностранными, а с украинскими спецслужбами.

И второе. Кто и зачем собирает информацию о деятельности предприятий оборонно-промышленного комплекса, о работе по внешнеэкономическим контрактам, о контактах наших спецэкспортеров с потенциальными и реальными покупателями нашего оружия за рубежом и по конкретным странам, а тем более в частной квартире жилого дома? Не появился ли на горизонте очередной «переводчик Гройсмана», которого будут выводить в скорости под белы руки.

Кстати, еще одна частная компания, сильно интересующаяся информацией о деятельности ОПК, всплыла в Николаеве. По всей вероятности, руководители «Укроборонпрома» не знают, что почти год назад в офисе одной из частных компаний СБУ изъяла великое множество оригиналов и копий документов «Укроборонпрома» и его предприятия «Промоборонэкспорт».

Помнится, что недавно один из заместителей секретаря СНБО даже обвинил журналиста в государственной измене по факту обнародования копий некоторых контрактов по поставкам в рамках государственного оборонного заказа автомобильной техники. Не надо так переживать, Олег Владимирович! Работники СБУ среди многочисленных документов обнаружили копии материалов одного из заседаний Межведомственной комиссии по военно-техническому сотрудничеству под вашим руководством и плана ВТС с Вьетнамом с коммерческими предложениями, результатами переговоров и обобщенной информацией по внешнеэкономическим контрактам с этой страной, сводные таблицы отгруженной спецэкспортерами продукции и полученными в результате реализации внешнеэкономических контрактов поступлениями.

Помимо разнообразной технической информации, следователи СБУ изъяли во время упомянутого обыска копию секретного документа об ориентировочной потребности вооруженных сил в вооружениях, военной технике, материально-технических средствах. Для несведущих поясню, что в сфере оборонного заказа в современной армии большего секрета чем этот документ, нет.

В этой ситуации не могу не порадоваться за «Укроборонпром»! В ближайшее время будет проведен международный аудит, а правительство США его профинансирует. И, по сообщению пресс-службы госконцерна: «проведение такого аудита среди государственных промышленных объединений станет первым в истории Украины». Боюсь, как бы не стало последним…

Информация о материале

Опубликовано: 25 февраля 2018