Харьков криминальный
Включить/выключить навигацию
  • Главная
  • Статьи
  • Досье
  • Ликбез
  • Фоторепортаж
  • Хихаханьки
  • Письма
  • Детектор лжи
  • Контакты
  • Вы здесь:  
  • Главная
YouControl - простий спосіб перевірити компанію або директора

Главная

Батальон "Харьков-1" отбыл в зону АТО

  • Печать
  • E-mail

Сегодня днем на площади Свободы харьковчане провожали бойцов батальона МВД "Харьков-1" в зону АТО. Пришли родные воинов, друзья и просто харьковчане. Те, которые болеют за свою Родину, желают удачи нашим землякам в ее защите.от отечественных бандитов и российских захватчиков. Прощание было трогательным - благословение, пожелание героям бить врага без промаха и грусть родных, их опасения. И обещания волонтеров приезжать, проведывать, обеспечивать всем необходимым. Настоящие харьковчане своих не бросают. А с такой заботой и до ротации ждать не так долго. Герои вернутся домой.

Информация о материале
Опубликовано: 10 декабря 2015

Подробнее...

Справа Бузини: співробітники МВС посвідчили проти свого відомства

  • Печать
  • E-mail

У середу, 3 грудня, Печерський суд розглядав питання щодо подальшого утримання під вартою Андрія Медведька - добровольця, якого підозрюють у вбивстві Олеся Бузини.

Слідча суддя Світлана Бабенко дозволила допитати чотирьох свідків захисту. Двоє з них підтвердили алібі Медведька – за їхніми словами, на момент убивства Бузини він був за 500 км від Києва на базі добровольчого формування ДУК ПС.

Ще двоє свідків, співробітники МВС Маркіян Яциняк і Сергій Бондар, оприлюднили у своїх свідченнях скандальну інформацію щодо екс-керівника кримінального розшуку Василя Паскала та МВС загалом.

У свідченнях вони доводили, що Медведько разом з іншими активістами «перейшли дорогу» верхівці силового відомства, відтак опинилися за ґратами через особисту ворожнечу з управлінням Паскала. «Це його особиста помста», - стверджують співробітники МВС.

Викриття оперативників

За словами Сергія Бондаря, діючого співробітника МВС, протистояння Медведька та його товаришів із кримінальним розшуком розпочалось у 2013 році. Тоді на київських активістів вчинили серію нападів. Зокрема, кастетом побили Євгена Мацьківа, зламали щелепу Володимирові Карасю та напали біля дому на Володимира Назаренка – всі три події сталися буквально впродовж місяця. Деякі підозрювали за собою негласне стеження, зокрема Медведько.

Його підозри вилились у затримання двох осіб, які нібито стежили за Медведьком і мали відповідну апаратуру. Затриманих відбила «група підтримки» у складі п’яти осіб, але активістам вдалося зняти на відео ймовірних оперативників, апаратуру та деякі дані з мобільних телефонів. (Відео місить ненормативну лексику!!!)

Пізніше в особі одного з затриманих впізнали нападника на Володимира Назаренка. Медведько незабаром дав інтерв’ю виданню «Свідомо», в якому докладно розповів про обставини побиття активістів і затримання осіб, які, на його думку, вели за ним стеження.

Відео опублікували й оголосили винагороду за інформацію про ймовірних оперативників. Утім, каже Бондар, інформацію їм повідомили безкоштовно. Так товариші Медведька дізналися, що затримані особи були співробітниками кримінальної розвідки міста Києва, стверджує свідок.

- Один із них - капітан, а другий – майор, його прізвище Ільченко. Ми їх викрили, засвітили їхні обличчя. Після цього репресії не припинились, але набули іншого характеру. Внаслідок цього Медведько та Поліщук опинилися на лаві підсудних, - каже Бондар.

Маркіян Яциняк, боєць батальйону МВС «Миротворець», у своїх свідченнях вказує на Василя Паскала як на організатора нападів на активістів у 2013 році. Окрім того, Яциняк стверджує: на його особисте переконання, викриття оперативників і публікація відповідного відео стали приводом до того, щоб Андрій Медведько став особистим ворогом Паскала.

Кримінальний розшук під час Майдану

У своєму коментарі з приводу призначення Василя Паскала голова Ради ГО «Громадський люстраційний комітет» Олександра Дрік називає його «людиною, яка за посадою відповідала за переслідування учасників Студентського Майдану».

Окрім того, під час ескалації протистояння між протестувальниками та силовиками десятки активістів із низки громадських структур було оголошено в розшук – від «Спільної справи» до автомайданівців. Потрапили в список розшукуваних і товариші Медведька з громадської ініціативи. І саме кримінальний розшук займався «відпрацюванням» (по факту – переслідуванням) таких активістів.

Зрештою, запримітивши на території Майдану знайомі обличчя оперативників, активісти з КМДА знову «взяли в полон» трьох оперативників, двоє з яких, за твердженням протестувальників, були з так званого 7-го відділу. Втікач-міністр внутрішніх справ Захарченко тоді лютував. Що вже казати про Паскала, чиїми підлеглими могли бути полонені силовики.

Квартири одиноких бабусь

Імовірно, найскандальніша річ у свідченнях Бондаря та Яциняка – це «квартирна схема», у якій задіяне, за їхніми словами, МВС.

- Завдяки Медведьку в мережу інтернет були викладені списки квартир, де раніше проживали самотні люди, особи з захворюваннями. Вони, за даними сусідів і джерел у правоохоронних органах, зникли в невідомому напрямі. Можливо, їх кудись вивезли, або навіть убили. Потім за цими адресами проживали різноманітного «калібру», так би мовити, чиновники правоохоронних органів – від дільничних інспекторів до керівників департаментів. Від людей, які причетні до Паскала, нам стало відомо, що він контролював дії щодо самотніх людей, які проживали за цими адресами, - розповів Маркіян Яциняк під присягою.

Він вважає, що збір і публікація цієї інформації стала другою причиною для особистої ворожнечі екс-керівника кримінального розшуку щодо Медведька.

Його свідчення щодо »квартирної схеми» підтверджує і свідок Бондар.

- Списки, які потрапили до нас, містили близько 200 адрес квартир, які належали одиноким літнім людям або людям із захворюваннями. Це загальновідома схема з »віджиму» нерухомості в одиноких осіб, але до цього моменту вона була лише в домислах. Нам вдалося здобути фактичні дані. Розслідуючи цю справу, ми дізналися, що розподілом «віджатих» квартир займався особисто Паскал, - засвідчив Бондар.

 

Списки квартир, про які йдеться, розповідає він для INSIDER, частково були опубліковані в інтернеті, але інформація не набула розголосу. «Але навіть зараз можна проїхати за цими адресами і перевірити».

«Ми знаємо з дуже відповідальних джерел у МВС, що квартири розподіляв Паскал серед своїх довірених осіб. Зараз, після його відставки, на нас уже багато людей вийшло, аби повідомити про його діяльність», - сказав Бондар у коментарі.

Затриманий за сепаратизм «кум Паскала»

У своїх свідченнях Бондар також розповів, що під час служби у підрозділі «Київ-2» Медведько з товаришами викрили і затримали високопоставленого сепаратиста, який до того був не менш високопоставленим посадовцем у МВС.

Частина підрозділу «Київ-2» у той час несла службу на пропускному пункті, через який відбувалось автомобільне сполучення з територіями, контрольованими сепаратистами. Медведько разом з іншими бійцями виявили в чоловіка, який намагався перетнути пункт пропуску, специфічні документи. «При ньому знайшли російські сім-карти, списки розвідгруп, матеріали щодо структури «міністерства держбезпеки» ДНР», - перераховує Бондар.

Затриманий виявився колишнім співробітником українського МВС, до того ж непростим.

- Це був або керівник, або заступник керівника – зараз точно не пригадаю – аналітичного департаменту МВС, - свідчить Бондар. - Його було викрито та розсекречено. Керівництво МВС через командирів «Київ-2» почало тиснути на бійців, які його затримали, аби передати його по лінії МВС. За ним виїхали декілька груп «Соколу». Зрозуміло, що таких цінних полонених не передають по лінії МВС, а лише СБУ. Ми встигли, залучивши свої контакти, передати його оперативникам Служби безпеки та бійцям «Альфи». Як нам потім повідомили, цей сепаратист виявився кумом Василя Паскала. З вашого дозволу я не буду називати його прізвища, оскільки він може бути залучений до певних оперативних сценаріїв у протистоянні України з другою стороною військового конфлікту, - розповів Бондар.

У коментарі для INSIDER інший боєць «Київ-2» Олександр Войтко розповів, що, запідозривши недобре в інтересі до затриманого сепаратиста з боку МВС, добровольцям довелося вдатися до хитрощів – вони повідомили міліцейське керівництво, що за затриманим уже їде «Альфа», хоча на той момент сконтактувати зі Службою безпеки насправді ще не вдалося. Так вони змогли виграти трохи часу.

Бондар у розмові з INSIDER пояснює, що офіційно їм про «статус кума», звісно, ніхто повідомити не міг. Але неофіційно – «крутили пальцями біля скроні: дурні, ви кого взяти додумались?! Це ж кум Паскала! Головний мозок МВС!».

Після цього інциденту, свідчить Бондар, почалися прямі «привіти» від екс-керівника управління кримінального розшуку. Натякали, за його словами, на те, що хлопців «або зажмурять, або посадять».

Яциняк також стверджує, що навіть під час оформлення в батальйон у середовищі кадрових міліціонерів передавали чутки: незважаючи на статус працівників МВС, проти активістів готують розправи – або фізичні, або причетність до якихось кримінальних справ.

Переслідування свідків захисту

Бондар каже: Медведько помічав «наружку» за собою й після повернення з АТО. «Ми думали на сепаратистів», - каже свідок. Але в підсумку виявилося, що оперативники ходили не тільки за Медведьком і не тільки навесні.

25 листопада, перебуваючи в особистих справах у ТВМ-2 Подільського району, приятелі Яциняка та Бондаря виявили там списки «угруповання», які нібито перебувають у розшуку – разом з їхніми фотографіями, вочевидь зробленими під час негласного спостереження. У списках, зокрема, були діючі добровольці батальйонів МВС, а також Поліщук, Медведько та свідки у їхній справі. Офіційно нікого зі списку «угруповання» (окрім Медведька і Поліщука, які зараз під вартою) в розшук не оголошували. Походження цих списків у самому відділку пояснили як «надіслали згори», але «нагорі» від усього відхрещуються і обіцяють розслідування. Захист Медведька вважає це тиском на свідків, оскільки у списку багато свідків у справі Бузини. На 3 грудня міліцейське керівництво все ще не пояснило походження цих документів на стенді міліцейського відділку, як і фотографій, що свідчать про негласне спостереження за вказаними у списку людьми.

Серед них є прізвище та фотографії Анастасії Ярової, нареченої Медведька. В емоційному зверненні до суду і присутніх із цього приводу підозрюваний каже, що не може захистити дівчину та свою родину, перебуваючи за ґратами, і просить йому допомогти.

- Я не знаю, чого вони домагаються цими діями. Цими стеженнями, фотографіями. До чого вони мене спонукають? Щоб я взяв усе на себе чи вчинив самогубство? - звернувся він до судді.

2 грудня, у день, коли Бондар збирався давати свідчення проти Паскала та МВС, за його словами, до нього додому навідався УБОЗ. «Удома мене не було. Не представлялись матері. З глумом розповідали, що хочуть «повєсточьку пєрєдать». Матір запропонувала передати через неї або зателефонувати мені та домовитися про зустріч, на що було сказано: «Ми напішем отказ в грубой формє», і змились. Дізнавався в прокуратурі, де я проходжу потерпілим у подіях в ТВМ, де ми знайшли матеріали незаконного стеження за нами, - «поштарі» не від них, дізнавався в міськвідділі міліції, кажуть не вони. І взагалі, якби мені надходили повістки, то лиш через райвідділ, або в їхньому супроводі», - написав він на своїй сторінці у Facebook.

На суді Бондар каже, що, з огляду на події, які розгортаються довкола нього, він підозрює якісь провокації на кшталт фізичного усунення або фабрикування справи проти нього. «Я заявляю, що проти мене готується злочин», - каже він.

- Він виступив на захист Медведька, і що робить правоохоронна система? Тисне на свідка. Його почали залякувати після того, як він дав пояснення у цій справі, - звертається до суду захисник Медведька Сергій Войченко.

Слідчий запитує в Бондаря, чи готовий він давати свідчення з приводу озвучених ним даних:

- Звісно. Якщо зі мною не трапиться якогось «прикрого самогубства». Якщо ж трапиться, то відповідальність за це я покладаю на Паскала та міністра внутрішніх справ Авакова, який його покриває, - відповідає свідок.

Мотив Паскала

Захисник Андрія Медведька Олександр Дульський каже: основним у сказаконому Бондарем та Яциняком є чітка ілюстрація мотиву переслідування Медведька. Це, звертає увагу адвокат, підтверджується і словами самого підозрюваного, які доводять, що, можливо, він є особистим ворогом Паскала.

- Сьогоднішні свідчення підтверджують наявність наміру затримати саме Медведька за підозрою у скоєнні будь-якого кримінального правопорушення. Бондар вказав щонайменше три причини для формування такого мотиву, - зазначив Дульський.

Захист також наголошує на тому, що оперативний супровід затримання Медведька здійснював саме київський кримінальний розшук, який безпосередньо підпорядковується Управлінню кримінального розшуку, яке на той момент очолював Василь Паскал.

МВС процедурно в процесі не представлене, а сторона обвинучення в особі представників прокуратури, сказане ніяк не намагалася заперечити, лише обмежившись уточненнями та питанням, чи готовий свідок захищати сказане в рамках іншого судового процесу.

Коментар екс-першого заступника голови НП генерала поліції 2-го рангу В.Ф. Паскала. Інформація наведена у статті опублікованій на сайті theinsider.ua у матеріалі «Справа Бузини: співробітники МВС посвідчили проти свого відомства», яка начебто свідчить про особисту зацікавленість В.Ф. Паскала у кримінальному переслідуванні підозрюваних А.Медведька та В.Поліщука у вбивстві О.Бузини, не відповідає дійсності, є надуманою і безпідставною. Водночас МВС звернулося до прокуратури для офіційної перевірки наведених фактів і надання їм правової оцінки.»

Информация о материале
Опубликовано: 09 декабря 2015

А судьи кто? Или же Архаические основы справедливого судейства

  • Печать
  • E-mail

… упомянутое имущество – дом, сад и принадлежащий к ним водоём…

обменивается на серебро весом в четыре пуда и семь с половиной фунтов,

о чём и составлена мною, кадием Абдурахманом, сыном Расуля,

настоящая запись в полном соответствии с законом и ханскими повелениями!

Ходжа Насреддин смотрел на кадия с удивлением:

это была работа – хотя и в пройдошестве – но подлинного мастера,

и нельзя было ею не восхищаться.

Леонид Соловьёв «Зачарованный принц»

Право вершить суд – наверно, самая древняя функция власти, древнее даже права поборов с представительниц самой древней профессии и уж тем более права объявлять войну племени Скорпионов, которые испокон веков хотят похитить этих самых представительниц наших женщин. Выезжая в подвластные земли, провинции или даже отдалённые районы непомерно разросшейся столицы, правители первым делом принимались судить. И если вы думаете, что это всё от примитивности древних, то очень зря. Ведь с отчаянных криков о несправедливом суде начиналось не меньше половины восстаний, да и тихие дворцовые перевороты часто оправдывались словами «Он судил неправедно, зачем он вам был такой?». Судьи становились знаменитыми не реже полководцев (один, прославившийся целочисленным делением единицы на два, вообще вошёл в поговорки), да и выгребали от противников не слабее.

Хотя всё вышеперечисленное для многих банальность. А вот заслуживает внимания другой, очень важный момент – обязательная публичность суда. Справедливого суда, конечно же. Потому что в архаические времена тайный суд не мог быть справедливым по определению. Зачем скрывать справедливость? Наоборот, все должны видеть, что всё правильно. Не зря все культуры, независимо от места и времени возникновения, в судовых обрядах воспроизводили одни и те же формулы: «Смотрите, всё делается открыто! Все видят! Каждый – свидетель! Никаких тайн!». И не зря судовые процедуры имеют характер шоу, потому что это и должно быть зрелище. Отсюда и цирковые наряды судей, и нарочитость формул, подчёркнутая ритуальность. Людям не нужно соблюдение формального закона – людям надо зрелище, нужна сопричастность событиям, участие в Справедливости.

«Наивные древние люди», – усмехнутся многие читатели. Опять-таки зря. В случае с культурными традициями действуют всё те же циничные законы, что и в биологической эволюции, и общества, в которых справедливость не торжествовала (и не глумилась публично над трупом преступника, да), до наших дней не дожили. Никакого Морального Абсолюта (0,7 л с дозатором), разлитого в Мировом Пространстве, всего лишь безликие и бесчувственные законы отбора, которые заставляют людей выдумывать мораль и устраивать из её соблюдения шоу. Не нравится? – добро пожаловать в ископаемые. Потом по вашей цивилизации троллей кто-то из археологов напишет диссертацию.

Здесь стоило бы сослаться на кучу исторических примеров, от Гильгамеша до Конфуция, но, к счастью, современность дала нам прекрасный референтный текст, который сочетает отсылку к историческому опыту с живостью изложения.

Итак, вспомним самые яркие примеры суда в «Игре престолов». Нед Старк – с ним всё ясно, он уже сломлен в темнице, готов на всё. Почему бы его прямо там и не придушить? Нет, его вытаскивают на свет, шантажом заставляют произнести признание в заговоре против законного короля, а потом быстро и, опять-таки, при всём честном народе отрубают голову, выставив её на всеобщее обозрение.

Злобный карлик Бес изловлен матерью-регентшей Орлиного Гнезда. Она вправе сколько угодно морить его в тюрьме, но суд над ним учиняет в присутствии вассалов. И, попавшись в ловушку прецедента (судебный поединок, если кто не помнит), не имеет возможности отступить, потому что правитель не может молчать в ответ на публичный вызов. Это понимают даже книжные персонажи из фэнтези, чего не скажешь о некоторых реально существующих президентах.

Тот же Тирион Ланнистер, но уже судимый за убийство племянника. Ненавидимый всеми, преданный самыми близкими людьми. Казалось бы, ну, выставь его голову на стене, все только радоваться будут. Нет, вытягивают же на свет Божий, дают возможность наговорить гадостей, испортить праздник. Ну разве не идиоты? Нет, не идиоты. Потому что зерно недоверия прорастает очень быстро, особенно в неспокойные годы, подпитываемые фактами ежедневной несправедливости. И казни Ланнистеры своего блудного сына тайно – уже через пару месяцев Королевская Гавань поклонялась бы трём-четырём Лжетирионам, которых нечестивые блудодеи-близнецы Серсея с Джейме хотели извести, да боги не дали свершиться ещё одному греху. Знаем, проходили.

Примерам несть числа. Публично судит Дейенерис Бурерождённая в принуждённом к чуждым аболиционистским обычаям Мириине. Публично, да ещё и собственноручно (с удивительно рациональной подоплёкой) рубят головы Старки. Публично топит неверных отступников Ейерон Мокроголовый Грейджой.

Глупые выдуманные персонажи. Не то, что в реальном мире… Что ж, теперь для любителей реализма – история совершенно другого плана.

Знаете ли вы, что в Средние века суды французских свободных городов (например, Парижа) были частными? Нет, королевских прево никто не отменял, но бегать к такому занятому (и сердитому) человеку за каждой мелочью… Поэтому для судебных разбирательств судью нанимали, как адвоката сейчас (адвокатура как профессия, кстати, появилась тогда же). Из серии: «Вы хотите, чтобы вас рассудили не как попало, а по мудрым законам в интерпретации знающих людей? Тогда звоните обращайтесь к нам!». Судьи организовали гильдию и многие столетия боролись с множеством конкурентов за право быть единственными вершителями справедливости в городе. Знаете, каким образом? С одной стороны, строго следя за репутацией своих членов. Судья в Париже должен был быть почище той жены Цезаря, я вам скажу. А с другой – как уже было сказано раньше, превращая суд в шоу. Зрелищным было всё – от внешности судей и сценической расстановки действующих лиц в зале до каждой стадии процесса: обвинения, слов защиты, полемики, объявления приговора и его исполнения.

Кстати о последнем. Наши люди сильно травмированы советским и постсоветским восприятием суда как наказания самого по себе. На самом деле в шоу превращалось не только наказание (все эти почитаемые любителями гуро декапитация и кипячение в рафинированном масле), но и оправдание. Процесс составлялся так, что, получая оправдательный приговор, обвиняемый был благодарен именно судьям, а не адвокату (тот уже деньги получил), тем более что на адвоката деньги находили не у всех. И на это приходили посмотреть люди, чем ещё больше повышали авторитет судейской коллегии, а значит, выражаясь современными терминами, его капитализацию в сфере оказания услуг.

Вот такой весёлый джир для верующих в невидимую руку рынка, которая рулит всем. Современная европейская судебная практика выдержала испытание открытой конкуренцией, не будучи государственной структурой. Может, стоит задуматься…

К слову, развитое Средневековье очень интересно для тех, кто хочет разобраться в истоках нынешнего европейского суда. Процесс Орлеанской Девы, процесс героя Столетней войны маршала Жилля де Реца АКА Синяя Борода, да хоть бы процесс свиньи-убийцы (и это не прикол – её таки осудили)… Ну, это лирика…

В свете вышеизложенного ещё более обидно видеть, до чего докатилось украинское правосудие. Я даже не о грамотности или честности, а о простом понимании основ своей деятельности, можно даже сказать, материала, из которого сделан сук, удерживающий их от грустного падения до уровня земных забот. Будучи потомками «черезвычаек» и прочих судов большевистской народной сознательности, наши судьи в массе своей не понимают, что невнятное бормотание в неудобной тесной комнатке, где слушателю просто некомфортно находится, угрожает самому смыслу их существования как бюрократического подразделения. Ибо очень скоро им могут предъявить те же претензии, которые наш почтенный Кролик-во-Премьерах выставляет академикам: «А зачем мы вам вообще платим?». И если это не случится в этом квартале… Ну классика цитировать не обязательно.

Следы такой беды можно и не замечать, но есть один очень серьёзный признак. В обществе не существует рассказов о честных судьях. Ну, знаете, это такой архетип – Честный Судья. Вроде Деда Мороза. Никто не верит, но многие надеются. Даже о Честных Ментах (я уж молчу о Честных Копах) рассказывают и даже снимают сериалы, а вот о судьях… Потому что в такую фантазию никто не поверит. А то, во что не верят, имеет свойство исчезать. Не мгновенно, конечно, но…

А всё оттого, что против социальных законов не попрёшь. Увильнуть разок-другой можно, а вот построить на этом систему – нет. Люди хотят архаики, и это глупо игнорировать. Да, это проблема более широкая, чем вопрос судебной системы в Украине. Мы, люди информационной эпохи, почему-то считаем, что избавлены от старых культурных механизмов, а это не так. По-прежнему с нами феодализм (см. корпорации или устоявшиеся государственные учреждения), никуда не делся дух рабовладельчества (см. бюджетники). И архаика тут же, внутри нас. Два года назад мы снова наблюдали, как она действует, это вовсе не так страшно, как представляется из названия. Если люди хотят массовости, хотят сопричастности, хотят зрелищности, то глупо этому противиться. Степень развития человека проявляется в умении контролировать базовые побуждения, а вовсе не в их отрицании. А вопрос «неужели архаика лучше цивилизации?» столь же содержателен, как «какая система человеку важнее – эндокринная или нервная?».

Ну, а судьям… Если шоу не устроят они, то за них это сделает отставной капитан Линч. Это ещё в лучшем случае, ведь Робин Гуд в этой экологической нише будет для общества куда более разрушителен. А ожидание, что всё рассосётся само, напоминает обещания лекарей из бессмертного романа Леонида Соловьёва, что болезнь хана исчезнет сама по себе.

Агабек послал навстречу кадию слугу с приглашением в гости,

но кадий отказался, оберегая от лживых наветов белизну своего беспристрастия…

…Кадий вздохнул, закрыл правый глаз и открыл левый,

обозначив этим свой переход из состояния «до» в состояние «уже»…

Леонид Соловьёв «Зачарованный принц»

Информация о материале
Опубликовано: 09 декабря 2015

Кінець ери долара? Криза глобалізації

  • Печать
  • E-mail

У першій статті йшлося здебільшого про китайські симптоми проблем у світовій економіці. У другій - про причини цих проблем.

Ця стаття - про нинішню ситуацію, у якій опинився долар, і як це пов'язується з розвитком глобальної економіки та торгівлі.

Нинішня ситуація у глобальній економіці характеризується такими фактами.

  1. Долар як глобальна валюта поступово дорожчає й кілька тижнів тому перейшов у нову фазу зростання. Це один з ключів до розуміння як сьогоднішньої ситуації у світі, так і можливих перспектив її розвитку.

Можна заперечити, що історії відомі моменти, коли долар суттєво дорожчав. Однак тоді економіка США мала більшу вагу у світі, кількість американської валюти та квазівалюти поза межами США була меншою, а глобалізація не зайшла настільки далеко, щоби зростання курсу долара вдарило по більшості економік.

Тож поглинання Штатами раніше емітованих євродоларів не могло стати проблемою ні для Америки, ні для світу. Наприклад, протягом 2000-2002 років індекс долара досягав значення 120 - на 20% вище, ніж зараз.

Однак у 2001 році ВВП США становив майже 32% світового у номінальному численні, а в 2014 році - лише 22% за даними МВФ. У 1980-х роках значення американської економіки було ще більшим - 35% глобального ВВП.

Зростання курсу долара разом з тривалим висхідним трендом на американському фондовому ринку змінили відплив грошей та квазігрошей із США на приплив. Це поступово призведе до перегріву фондового ринку та американської економіки.

Ідеться про аномальний сукупний попит: навіть якщо темпи зростання ВВП при цьому будуть невисокими, а надлишок попиту трансформується в інфляцію, то без нього економіка розвивалася б більш рівномірно.

Однак з ним є ризик надмірного росту галузей, орієнтованих на виробництво споживчих товарів. Врешті-решт це загрожує обвалом, подібним до того, який відбувався на американському ринку нерухомості у 2007-2009 роках.

Негативні наслідки перегрівання фондового ринку мають подібний логічний ланцюжок: активи спочатку зростають занадто швидкими темпами, їх ціни стають захмарними, але раніше чи пізніше бульбашка лопається, що призводить до масштабних втрат у фінансовому секторі та економіці в цілому.

Той факт, що розворот потоку грошей та квазігрошей уже почався, засвідчує динаміка їх залишків поза межами США.

У статті про домінування долара, перекладеній на українську, ідеться про те, що 55% світових активів - акцій, облігацій, інструментів грошового ринку - знаходиться під управлінням американських менеджерів з управління активами.

Їм відома прірва між американською економікою та рештою світу. Тож у тому, що вони продаватимуть свої активи і переводитимуть капітал у США, нема сумніву.

Тобто глобальне фінансове домінування Штатів є організаційним містком, за допомогою якого «різниця потенціалів» між економіками США та решти світу трансформується в рух - потік капіталу в Америку, який спричиняє подорожчання долара та перегрівання економіки. Наслідки цього США ще пожинатимуть.

  1. Економіки більшості країн світу вповільнюються, багато з них входять в рецесію.

Серед потужних країн у фазі економічного спаду перебувають Росія, Бразилія, Тайвань, Фінляндія. Головною фундаментальною причиною цієї тенденції є низхідна фаза довгого економічного циклу, характерна зростанням ефективності виробництва внаслідок масового впровадження нових технологій.

Основною тактичною, поверхневою й позірною причиною, а радше приводом є вихід США із QE3, який відбувся у 2014 році. Фактор, який підсилює проблеми ресурсних економік, - зниження глобальних цін на сировину як наслідок головної фундаментальної причини, що детальніше описано в попередній частині аналізу.

Особливу увагу в цьому контексті слід звернути на Китай. Його економіка, яка зростала шаленими темпами протягом десятиліть, у свідомості інвесторів є потужним редутом зростання світового ВВП та розвитку глобальної торгівлі.

З КНР, мабуть, довго ніхто не виводив поспіхом капітал під натиском макроекономічних проблем у країні, що так характерно для країн, які розвиваються, і регулярно трапляється в них. Сума іноземного капіталу, накопиченого в Піднебесній за весь цей час, колосальна.

Зараз така перспектива стає реальною. Одне лише усвідомлення цього може довести багатьох до паніки. Тісний зв'язок між доларом і юанем робить китайську продукцію надто дорогою у світі, знижує попит на неї і б'є по показниках зростання.

Що дорожчим буде долар, то нижчими будуть показники приросту ВВП Китаю. З іншого боку, Піднебесна може відв'язати юань від долара і провести девальвацію, намагаючись втримати економіку на траєкторії швидкого зростання з раніше запланованим показником - 7% приросту у 2015 році.

Однак такий крок дасть старт масовому відпливу капіталу з КНР, який буде тим більшим, чим більше інвестори звикли до стабільності китайської грошової одиниці. У будь-якому разі проблеми китайської економіки ще проявляться.

Ситуація у решті економік світу класична і добре відома українцям з недавнього власного досвіду. Дефіцит платіжного балансу призводить до паніки на валютному ринку, проблем банківської системи, зменшення реальних доходів населення, труднощів з фінансуванням бюджетного дефіциту.

Під час Великої рецесії 2008-2009 років економіки країн, що розвиваються, скорочувалися через падіння американської економіки. Нині вони одна за одною входять у рецесію, бо народне господарства США розвивається з унікальними для світу темпами та структурними показниками.

В обох випадках кризові ситуації ініціювали відтік капіталу з країн, що розвиваються, до Сполучених Штатів. Однак якщо вісім років тому це допомогло американській економіці, то зараз - однозначно шкодить.

З огляду на це тоді масштабне друкування грошей Федеральною резервною системою мало позитивний вплив на народне господарство США, а з ним - і країн, що розвиваються, принаймні спочатку і частково. У нинішніх умовах використання цього інструменту може призвести до руйнівних наслідків.

Це доводить, що не можна застосовувати одні і ті ж інструменти економічної політики при однакових економічних показниках, не проаналізувавши картину в цілому. Нехтування цим правилом може призвести до великого лиха.

  1. Валюти більшості країн знецінюються. Наслідки масштабні: проблеми у банківських системах, різке зростання держборгу, масовий відплив капіталу, скорочення золотовалютних резервів. Боротьба урядів з цими проблемами відволікає ресурси від розвитку і робить різницю між ними і США ще разючішою.

Особливої уваги заслуговують орієнтовані на експорт економіки через падіння глобальних цін на сировинні матеріали. Наприклад, експортери нафти й газу за період високих цін на енергоносії накопичили значні золотовалютні резерви.

Зараз перед ними стоїть дилема: компенсувати новоутворений дефіцит платіжного балансу золотовалютними резервами, підтримуючи рівень життя свого населення незмінним, або збалансувати приплив і відплив валюти за допомогою девальвації національної грошової одиниці.

Як відомо, РФ зробила акцент на девальвації рубля, тому бореться з проблемами, спричиненими нею: інфляцією, банкрутством банків, відпливом депозитів. Саудівська Аравія утримує курс ріала незмінним, і вже отримала попередження від МВФ: якщо триматиметься цієї політикиі, то вичерпає резерви за п'ять років.

Нова хвиля зростання вартості долара, яка вже розпочалася, призведе до ще одного витка знецінення грошових одиниць багатьох країн світу, відпливу капіталу з них, подальшого зниження темпів розвитку їхніх економік, наростання інших макроекономічних та фінансових проблем у цих країнах.

На цьому тлі економіка та фондовий ринок США виглядатимуть ще яскравіше, ніж зараз. Однак така ситуація не може зберігатися в довготривалому періоді, оскільки Сполучені Штати суттєво інтегровані у світову економіку, передусім у фінансовому плані, а потенціал їхньої економіки обмежений, хоч і дуже великий.

  1. Золотовалютні резерви - ЗВР - багатьох країн світу скорочуються. Це відбувається у тісній взаємодії із знеціненням національних валют.

Майже нема країн, які б уникнули зменшення резервів, незважаючи на те, якими темпами відбувається знецінення їхніх грошових одиниць у відповідь на відплив капіталу та погіршення торговельного балансу.

За рік, з вересня 2014 року до вересня 2015 року, золотовалютні резерви Бразилії скоротилися на 14 млрд дол або 3,8%, Китаю - 373,7 млрд дол або 9,6%, Індонезії - 9,5 млрд дол або 8,5%, ПАР - 3 млрд дол або 6,1%, Росії - 83 млрд дол або 18,3%, Саудівської Аравії - 91,6 млрд дол або 12,1%.

Переважна більшість цих грошей пішла на американський фондовий ринок. Проблема полягає не стільки в наслідках зменшення ЗВР для національних економік, скільки у його впливі на економіку та грошову одиницю США.

Річ у тім, що влітку 2015 року ліквідні американські активи поза межами США складалися з 569 млрд готівкового долара, 6,18 трлн дол держоблігацій та 2,28 трлн депозитів нерезидентів в американських банках. Близько половини від загальної суми перебувало у ЗВР центральних банків усіх країн світу.

Якщо ці запаси витрачатимуть на підтримку курсу національних валют, то США можуть зіткнутися з великим припливом грошей і квазігрошей. Такий сценарій - не суто гіпотетичний. Якщо глянути на розподіл власності на держоблігації США за країнами, то до таких висновків можна прийти з огляду на низку моментів.

По-перше, недаремно глобальні інвестори уважно стежать за Китаєм. Ця країна накопичила колосальні обсяги ЗВР - 3,5 трлн дол в кінці вересня - і є найбільшим власником американських держоблігацій - 1 271 млрд дол в кінці серпня.

Подейкують, що протягом кризи 2008-2009 років офіційні особи США щотижня телефонували в КНР, запевняючи китайців, що дефолту за американськими державними зобов'язаннями не станеться. Тоді Піднебесна могла дозволити собі зачекати кращих часів і не робити розпродажу держоблігацій США.

У нинішній ситуації при зростанні вартості долара Китаю доведеться витрачати ЗВР або на підтримку курсу юаня женьміньбі, або на погашення витоку капіталу при девальвації національної грошової одиниці.

Золотовалютні резерви Народного банку Китаю скорочуватимуться не залежно від сценаріїв розвитку подій. Питання лише у величині цього зниження.

Порівняно невелика паніка на глобальних ринках призвела до зменшення золотовалютних резервів КНР на 100 млрд дол у серпні. Ці гроші уже створюють ажіотажний попит на американських фондових ринках, про що свідчить динаміка останніх. Що буде, коли ситуація погіршуватиметься стрімкіше, - питання відкрите.

По-друге, треті за обсягом запаси держоблігацій США перебувають у власності групи країн-експортерів нафти, включаючи Росію, Казахстан, арабські країни. В умовах низьких цін на нафту ЗВР цих країн поступово скорочуватимуться. Як наслідок американські гроші та квазігроші повертатимуться у США.

У 2014 році повідомлялося, що Росія у відповідь на відплив капіталу, спровокований не в останню чергу санкціями з боку США, витрачала із ЗВР кошти, розміщені у казначейських облігаціях США, нібито бажаючи «насолити» Америці.

РФ мала вибір, адже могла продавати інші активи. У випадку широкого переліку інших країн вибору практично нема, тож їхні центробанки позбуватимуться передусім доларових активів як найбільш ліквідних та дорогих.

По-третє, подібне стосується Бразилії та інших країн, які зав'язані або на експорт сировини, або на економіку Китаю, яка вповільнюється. Тож ідеться про сотні мільярдів доларів, які повертатимуться до США, чого, мабуть, ніколи не було.

Ці гроші призведуть до подорожчання долара, надуватимуть бульбашку на американському фондовому ринку і штовхатимуть економіку у фазу перегріву. Америка стане заручницею експорту доларів, чим вона займалася протягом багатьох років. Наслідки важко прогнозувати, бо такого в історії ще не було.

  1. Глобалізація насичується, глобальна торгівля переходить у фазу стагнації, з'являються перші ознаки кризи. Це другий ключ до розуміння економічної ситуації у світі та перспектив її розвитку. Усі описані тенденції накладаються на один потужний глобальний процес, про який почали говорити порівняно недавно.

Просування продукції провідних економік на глобальні ринки, ймовірно, досягло природного насичення. Тобто усі товари і послуги уже присутні на всіх ринках. Якщо ж не присутні, то через закритість або бідність країн, наприклад у КНДР.

Подальше зростання обсягів глобальної торгівлі можливе лише за умови появи абсолютно нових продуктів чи формування нових потреб людини. Така перспектива, ймовірно, тісно пов'язана з переходом до нового технологічного укладу і потребуватиме наукового прориву, який ніколи не давався людству легко.

Цей сценарій можливий, але його швидка реалізація малоймовірна. Більш вірогідний варіант кількарічної стагнації глобальної торгівлі, яка уже почалася. Динаміка зовнішньоторговельного обороту 20 найбільших економік показує, що їх зовнішня торгівля зростала більш ніж на 1,6% щорічно, починаючи з 2011 року.

Ці країни є провідними зовнішньоекономічними партнерами усіх країн, тому добре репрезентують міжнародну торгівлю. Їх сукупний номінальний ВВП становить 80% від світового, тому вони добре представляють і глобальну економіку.

Наведені темпи приросту низькі з огляду на історичні темпи глобалізації. Валютний оборот з пікового 2008 року - тоді він був завищений через перегрівання глобальної економіки - зростав щорічно лише на 0,45%. Це масштабна стагнація.

Стагнація міжнародної торгівлі призведе до низки важливих глобальних наслідків.

По-перше, якщо нема розвитку торгівлі та збільшення валютного обороту, то нема потреби у зростанні кількості глобальної валюти, функцію якої виконує долар. Це означає, що ті 2,2 трлн дол грошей та квазігрошей, які покинули США з 2011 року до першої половини 2015 року, не зможуть знайти собі застосування.

Вони або лежатимуть мертвим вантажем у ЗВР країн світу, спричиняючи надмірне збільшення монетарної бази у них та провокуючи розкручування інфляційної спіралі, або повернуться до США, спричинивши перегрівання економіки країни.

Ці гроші спочатку пішли у різні країни світу, стимулюючи їхні економіки, а тепер поступово повертатимуться до Америки.

По-друге, коли глобальна торгівля стагнує, то всі чи більшість країн світу втрачають ключовий драйвер росту. Якщо одна група країн виграє, то інша обов'язково програє. Хороша ілюстрація - ситуація на ринку нафти.

Зростання обсягів видобутку «чорного золота» у США призвело до суттєвого скорочення американського імпорту, автоматичного зменшення обсягів експорту країн-постачальниць нафти та надходження валютної виручки в їхні економіки.

Від падіння цін на нафту та інші сировинні матеріали виграли нетто-імпортери, а програли нетто-експортери. Якби ринок розширювався, то свою частину вигоди могли б отримати одні й інші. Такі гойдалки підривають стабільність глобальної економіки, створюючи хитку фундаментальну основу для фінансових ринків.

КНР як «мануфактура світу» не може залишатися осторонь цих проблем. Навпаки, вона має шанси опинитися в їх епіцентрі, що спровокує реакцію фінансових ринків.

Обсяги глобальної торгівлі у грошовому вимірі почали скорочуватися у 2015 році через подорожчання долара і падіння цін на сировину. Це говорить про те, що глобалізація не просто перебуває у стагнації, а демонструє перші паростки кризи.

Очевидно, якщо скорочення валютного виміру міжнародної торгівлі триватиме, то багато нових проектів у світі, розрахованих на глобальний ринок, заморозять, а фінансове становище існуючих суттєво погіршиться. Це ще один фактор появи макроекономічних проблем в багатьох економіках світу.

По-третє, ресурсні економіки великою мірою залежать від розвитку глобальної торгівлі, тому по них сильно б'є її стагнація і робитиме це надалі. Йдеться не лише про такі невеликі у світовому масштабі країни, орієнтовані на експорт сировини, як Україна, а про економіки, які входять у двадцятку найбільших.

У кожному регіоні світу є величезні країни, які потерпатимуть від наслідків стагнації глобальної економіки. За таких умов можна говорити про наближення глобальної економічної кризи, спричиненої кризою міжнародної торгівлі.

Найгірше те, що світ не буде кому рятувати, бо зростання економіки США, імовірно, вичерпується, а найближчий кандидат на роль рятівника світу - Індія - має занадто мало економічної ваги у світі.

По-четверте, масштабні капіталовкладення, які роками ішли з розвинутих економік у країни, що розвиваються, були тісно пов'язані з розвитком глобальної торгівлі. Китай виробляє готові товари, для цього він купує сировину у Бразилії за гроші, що стимулюють бразильського товаровиробника, який працює на внутрішній ринок.

На кожній ланці цього ланцюжка створювалися численні виробничі потужності, для цього залучали сотні мільярдів, якщо не трильйони доларів США. Тепер створювати потужності нема сенсу, бо глобальна торгівля стагнує.

Наслідком цього стане не лише відсутність нових капіталовкладень у країни, що розвиваються, в колишніх обсягах, а й продаж активів, розташованих там, з наступним виведенням капіталу і переведенням його в безпечну гавань. Такою в теперішніх умовах інвесторам здаватимуться передусім Сполучені Штати.

По-п'яте, соціальні і політичні наслідки стагнації глобалізації будуть неймовірними. Поки міжнародна торгівля стрімко розвивалася, проти цього була лише купка антиглобалістів, яка не мала впливу, особливо в матеріальному плані.

Криза глобалізації вдарить по кишенях мільярдів людей. Соціальна напруженість різко виросте. Частково це спостерігається протягом кількох років, починаючи з Арабської весни, але кінця-краю цьому не видно. Чим усе закінчиться - невідомо.

Информация о материале
Опубликовано: 09 декабря 2015

Это горькое слово — бюджетник

  • Печать
  • E-mail

В Украине их более трех миллионов — каждый третий работник. Это сотрудники образовательных, медицинских, социальных, научных, культурных и других организаций. Их всех называют одним словом — бюджетники. Все мы вспоминаем о них, в той или иной мере пользуясь результатами их труда, их услугами и продуктами, постоянно критикуя уровень этих услуг и качество этих продуктов.

В предвыборный период к ним обращаются партии и отдельные кандидаты, обещая им золотые горы. О них часто вспоминает и государство, ведь оно — их работодатель. Изредка, особенно перед выборами, оно повышает им зарплату, а в кризисные периоды готовит им нововведения, придумывая, как бы на них сэкономить.

Многие из них немолоды, разочарованы и бедны. При этом они достаточно квалифицированы и образованны: большинство видов их деятельности требует высокого уровня профессиональной подготовки и наличия специального образования.

Это кто вообще — бюджетник?

В украинском законодательстве отсутствует определение понятия «бюджетник». На практике и в обиходе так называют наемных работников любого бюджетного учреждения, получающих заработную плату из госбюджета. Название «бюджетники» условно, в большинстве стран используется термин «работники общественного (государственного) сектора» (public sector workers).

Это собирательное понятие, относящееся к очень разным по функциям, статусу, уровню доходов работникам. Три из каждых четырех бюджетников — работники образования и здравоохранения. Отдельно следует выделить государственных служащих, в разговоре именуемых чиновниками, а также сотрудников правоохранительных и силовых структур. Но о них — разговор отдельный, поскольку они весьма отличаются от остальных бюджетников.

Бюджетники оказывают гражданам общества социально значимые услуги и создают важные продукты, без которых немыслима наша жизнь, обучая нас, поддерживая наше здоровье, защищая наши права и свободы, «неся культуру в массы». Поэтому уровень развития любого общества прямо зависит от их труда.

Мы говорим бюджетник, подразумеваем — неудачник

Работа в бюджетном секторе Украины сегодня непривлекательна и ассоциируется, прежде всего, с нищенской заработной платой. Не так давно профессии учителя, ученого, других бюджетников считались престижными, эти работники получали сравнительно неплохую зарплату и имели социальные льготы. Сегодня, по данным опроса (ноябрь 2015 г.) кадрового портала HeadHunter , профессии учителя и госслужащего считаются непрестижными, а врачи хоть и остаются в списке социально значимых профессий, но быстро теряют «в цене».

Заработная плата в бюджетном секторе намного ниже, чем в частном и экономике в целом. На протяжении многих лет этот разрыв колеблется в пределах 15–25%. Анализ показывает, что разрыв существует для большинства профессий, хотя его величина варьируется. При этом разница в оплате труда увеличивается по мере квалификационного (и, соответственно, статусного) роста работников.

Следует учесть, что официальный уровень зарплат в частном секторе на самом деле занижен, так как именно там сосредоточена теневая экономика с «черными» и «серыми» зарплатами, скрытыми от налогообложения. В бюджетном секторе широко применять зарплаты в «конвертах» невозможно. Поэтому истинный разрыв зарплат в бюджетном и частном секторах еще больше.

Однако бюджетник бюджетнику — рознь как по уровню дохода, так и по престижности профессии. И, судя по уровню оплаты труда, вниманию и открывающимся перспективам, для украинского общества сегодня важнее работа органов госуправления и правоохранительной системы, чем уровень образования, здравоохранения, культуры его граждан.

За девять месяцев 2015 г. на уровне средней по стране (4012 грн) находятся зарплаты занятых в госуправлении и обороне (4051 грн), немного выше — в сфере научных исследований и разработок (4675 грн). В аутсайдерах — работники здравоохранения и социальной помощи, где зафиксирована самая низкая в Украине среднемесячная зарплата — 2619 грн. Не намного выше заработки работников образования и культуры — 2936 и 2824 грн соответственно.

Именно работники этих отраслей составляют костяк работающих бедных в Украине. Это становится ясно, если сравнить по видам деятельности долю работников, зарплата которых меньше официального прожиточного минимума (черта абсолютной бедности) для трудоспособных лиц (за сентябрь 2015 г — 1378 грн). Удельный вес работников культуры, получающих зарплату ниже прожиточного минимума (7,4%), почти вдвое выше, чем по экономике в целом (3,9%), а у медиков — почти в три раза выше (5,9%), чем в промышленности (2,1%).

Еще более показательно сравнение данных о распределении зарплат на уровне фактического прожиточного минимума для трудоспособных лиц (в ценах сентября 2015 г. — 2913 грн). Статистические данные позволяют сгруппировать зарплаты в диапазоне до 3000 грн, что практически отвечает фактическому прожиточному минимуму. Оказывается, что более половины сотрудников здравоохранения и социальной помощи, культуры, образования зарабатывают меньше той суммы, на которую сегодня можно выжить.

Занижение зарплат чревато различными негативными последствиями, прежде всего, негативным отбором в соответствующие профессии. Поэтому в большинство отраслей бюджетного сектора минимален приток (при одновременном оттоке) квалифицированных работников и молодых, перспективных специалистов. Как следствие, там наблюдается нехватка кадров и их старение, снижается качество работы, отсутствует накопление человеческого капитала.

Поэтому и живут наши бюджетники намного хуже своих зарубежных коллег. Речь не только об уровне зарплат. Там приоритеты прямо противоположные. Во всех зарубежных рейтингах рабочих мест наиболее высокооплачиваемые из них занимают врачи разных специальностей. А в целом наблюдается многолетняя тенденция превышения средней зарплаты в общественном секторе над средней зарплатой в частном, и эта разница бывает довольно существенной. В некоторых странах с переходной экономикой все еще наблюдается значимый разрыв в пользу частного сектора, однако четко прослеживается тенденция к его преодолению и выигрышу «общественников». Так, в Восточной Германии разрыв был ликвидирован уже за два-три года после объединения, в Польше он также недавно преодолен, а в Болгарии сведен к минимуму.

При этом работники общественного сектора, получая более высокие зарплаты, имеют, как правило, и лучшие условия труда, и доступ к более широкому пакету социальных благ. В значительной мере такие преимущества связаны с различиями в структуре занятости в обоих секторах. Занятость в общественном секторе предполагает более высокий уровень образования, более длительный стаж работы. Следует учитывать также влияние профсоюзов, которые в общественном секторе исторически сильны, а также в целом значительную роль общественного сектора в западных странах.

А еще зарубежные теоретики предлагают следующее объяснение такой ситуации: государство должно выступать «справедливым» работодателем, предлагая более высокую зарплату, особенно для низкооплачиваемых работников.

К нам, к сожалению, это не относится: украинское государство — скупой работодатель. У нас слово «бюджетники» — синоним слова «неудачники». Но все же они остаются…

Почему они остаются?

Несмотря на весь негатив, связанный с работой в бюджетном секторе, численность занятых в нем сокращается в гораздо меньшей степени, чем численность штатных работников в частном секторе. В результате удельный вес работников бюджетного сектора (за исключением нескольких лет) постоянно растет.

При более детальном анализе внутри бюджетного сектора прослеживаются неодинаковые, даже противоположные тенденции в динамике численности работников: ускоренными темпами, особенно в последние два года, сокращается количество работников науки, здравоохранения и социальной помощи. Это эмиграция в основном квалифицированных кадров, или «утечка мозгов», наносящая огромные убытки экономике. К тому же опыт свидетельствует о тщетности попыток возвратить таких специалистов, успешно адаптировавшихся за границей.

В рыночной экономике работники как рациональные экономические агенты меняют место работы, если их что-то не устраивает. У наших бюджетников для этого есть масса причин, но большинство из них этого не делают, что означает одно из двух: либо существуют факторы, мотивирующие их к труду на данном рабочем месте, либо действуют факторы, препятствующие смене работы. Именно совокупность следующих факторов объясняет меньшую, чем в других секторах экономики, мобильность бюджетников:

— сложность по ряду причин найти другую работу на рынке труда. Бюджетники в большинстве своем — люди в возрасте, получившие образование в советский период. Кроме того, многие из них — профессионалы достаточно узкого диапазона, привыкшие к специфике своей деятельности и к своим коллегам;

— доступ к определенным неденежным «бонусам», в некоторой степени компенсирующим низкие зарплаты: соблюдение трудового законодательства, в том числе в отношении прав работника, низкий риск травматизма, профессиональных заболеваний и т.п.;

— мотив надежности рабочего места, который в последние годы опережает (и не только в бюджетном секторе) другие факторы мотивации: стабильность занятости, особенно в годы кризисов, характерна для бюджетного сектора в гораздо большей степени, чем для частного;

— возможность для работников целого ряда профессий бюджетного сектора получать дополнительные доходы в виде взяток, то есть коррупция, благодаря которой бюджетники могут реально (и существенно) увеличить свои доходы. По данным социологической компании TNS, больше всего взяток украинцы несут врачам. Недавно обнародованные результаты исследований заработков киевских медиков, работающих в государственных медучреждениях, свидетельствуют, что их скромные зарплаты составляют всего процентов 20 от их реальных заработков. Остальные 80% — это деньги, поступающие непосредственно от больных или их родственников, а также как расчет за платные услуги. К сожалению, это касается не только медиков, но все же относится не ко всем бюджетникам. Для большинства из них официальная зарплата — единственный источник существования;

— не последнюю роль в мотивации бюджетников играют нематериальные факторы: как показывают социологические исследования, для педагогов, деятелей культуры, научных работников и бюджетников многих других профессий характерными мотиваторами по-прежнему являются интерес к работе, возможность самореализации, признание и другие неденежные причины.

Однако в последние годы в мотивации бюджетников все большее значение приобретают именно материальные ценности. Когда доходов не хватает даже на элементарные вещи, главным стимулом труда становится заработок (вспомним, например, о недавнем оттоке сотрудников вузов и научных учреждений, получавших научные пенсии и после принятия известного постановления выбравших более-менее приличные пенсии в ущерб учебному процессу и научным исследованиям). По классической теории Ф. Герцберга, зарплата — всего лишь «гигиенический» фактор мотивации, но если это условие труда не обеспечено, то другие факторы… подождут своей очереди. И несомненно, что основные проблемы бюджетников — отрицательный кадровый отбор, низкая эффективность деятельности, неудовлетворительное качество оказываемых ими услуг и многие другие — связаны, прежде всего, с системой оплаты их труда.

Зарплата бюджетника

Безусловно, одними из главных задач являются повышение уровня оплаты труда работников бюджетного сектора и преодоление существующей межсекторной дифференциации зарплат. И отсутствие реальных шагов в этом направлении в бюджетных проектах нашего правительства является ошибкой. Правда, в условиях действующих сегодня ограничений увеличивать быстрыми темпами расходы на отрасли бюджетного сектора не представляется возможным — для этого необходимы сотни миллиардов гривен, поэтому делать это придется постепенно и поэтапно. В подтверждение вспомним недавний опыт Аргентины, где посчитали, что большой и хорошо оплачиваемый бюджетный сектор будет стимулировать внутренний спрос, и для повышения зарплат бюджетникам начали печатать деньги, а также прибегать к займам на внешнем и внутреннем рынках. В результате инфляция, рост долгов и финансовый коллапс в 2002 г.

Но не только в уровне зарплат дело. За рубежом считают, что в общественном секторе материальное стимулирование само по себе гораздо меньше влияет на эффективность работы, поэтому особую роль здесь должен играть дизайн стимулов, а также привязка оплаты труда к его результатам. То есть стимулы важны, но еще важнее тщательный подход к их формированию. Продуманное реформирование системы оплаты труда, то есть обоснованная перестройка ее механизма с задействованием современных методов стимулирования, может оказаться более действенным и экономически эффективным средством, чем простое повышение зарплаты.

Зарплата бюджетников, за некоторым исключением (госслужащих, служащих правоохранительных органов, военнослужащих и ряда других), сегодня рассчитывается на базе Единой тарифной сетки (ЕТС). Она основана, как было заявлено ее авторами, на принципах сопоставления сложности труда и квалификационного уровня работников различных отраслей бюджетного сектора, а исходной базой для расчета тарифных ставок и должностных окладов является ставка первого разряда. Тарифные разряды и соответствующие им коэффициенты являются главным инструментом дифференциации в оплате труда.

Да, ЕТС — удобный, унифицированный подход к оплате труда (удобный для вышестоящих органов и бухгалтеров). Да, поначалу ЕТС выполняла функцию наведения порядка и восстановления справедливости в оплате труда. Но при этом Единая тарифная сетка:

— не обеспечивает четкой связи квалификации и ответственности работника с оплатой его труда. Почему в соответствии с ЕТС, например, практикующий хирург должен получать такой же должностной оклад, как и дирижер, скажем, циркового оркестра (нисколько не умаляя роли последнего), если от неверного движения первого зависит человеческая жизнь, а от движения последнего — настроение зрителя?

— слабо стимулирует качество работы, никак не увязывая оплату труда с его результатами, а именно в зависимости оплаты труда от его результативности в значительной степени находится решение проблемы качества медицинских, образовательных и других услуг учреждений бюджетного сектора. В основу системы оплаты труда должен быть положен принцип performance related pay, то есть оплаты по эффективности и качеству оказываемых услуг;

— не позволяет учесть особенности тех или иных отраслей бюджетного сектора, а ведь каждая бюджетная отрасль, подотрасль и даже организация имеют свои особенности, с учетом которых необходимо формировать систему вознаграждения их работников.

На самом деле ЕТС воспроизводит в значительной степени скорректированную старую тарифную систему дифференциации в оплате труда, применяемую в СССР (известное постановление ЦК КПСС, Совета министров СССР и ВЦСПС от 17 сентября 1986 г. №1115, которое, в свою очередь, основывалось на предыдущих аналогах). Ключевая проблема бюджетного сектора, как представляется, заключается именно в неадекватной системе организации и оплаты труда его работников, которая явно устарела и которую необходимо менять.

В методическом плане реформа системы оплаты труда бюджетников является сложной и многоплановой задачей. Попытки ее совершенствования были малорезультативными. Еще в январе 2011 г. Кабмином была одобрена концепция совершенствования оплаты труда работников бюджетной сферы, предусматривающая соответствующие направления и мероприятия. Но она так и осталась на бумаге.

В последние годы новых рецептов решения проблемы бюджетников не появилось. Так, Минсоцполитики по-прежнему предлагает «разорвать» уровни минимальной заработной платы и должностного оклада (тарифной ставки) первого разряда ЕТС, предоставив право ручного управления размером последнего Кабмину и фактически узаконив существующую ситуацию. Это означает, что требование восстановления первого разряда ЕТС до уровня «минималки», обусловленное сегодня законом, станет неправомерным. Такой шаг, например, позволит повышать минимальную зарплату, не увеличивая при этом зарплату бюджетников.

Другое предложение, не раз высказываемое моими коллегами, состоит в расширении прав по регулированию оплаты труда самими бюджетными учреждениями, а фактически — их руководителями, которым будет доверено распределение части фонда оплаты труда в виде стимулирующих выплат, значение и удельный вес которых при этом возрастет. Но из-за отсутствия систем оценки результатов труда, обоснованных трудовых норм и стандартов и при нашем уровне коррумпированности слишком велик в этом случае риск субъективности и злоупотреблений. Как показывает опыт, выигрывает в таких случаях в основном руководство. Так, результатом применения подобной системы — НСОТ (новой системы оплаты труда) в бюджетном секторе Российской Федерации стали многочисленные трудовые споры, протесты и даже забастовки бюджетников, недовольных распределением вознаграждения за труд.

Сегодня в бюджетном секторе процесс реформирования оплаты труда практически начался. Согласно новому закону о государственной службе предусмотрены принципиальные изменения в организации и оплате труда госслужащих. Одна за другой вводятся новации в зарплатах работников украинской полиции. Как заявил министр внутренних дел А.Аваков, в проект госбюджета на 2016 г. заложена заработная плата рядового полицейского в размере 6100 грн, зарплата главы Национальной полиции — 97 тыс. грн. Министр здравоохранения А.Квиташвили как составляющую реформы здравоохранения анонсировал намерение пересмотреть условия оплаты работы медиков. Новый закон об образовании, с которого начнется реформирование украинской школы, предполагает изменения в оплате труда педагогов. Принят закон о внедрении контрактной основы найма работников государственных учреждений культуры и т.д.

Система оплаты труда в бюджетном секторе меняется, превращаясь в отраслевую в явочном порядке. Казалось бы, этот процесс следует оценивать положительно. Да, переход к отраслевому построению систем оплаты труда — это позитив, ведь при этом намного обоснованней может быть проведена тарификация работ и должностей работников, учтены конкретные особенности и условия труда, приоритеты и задачи отрасли.

Но хоть пока и не ясно, какие конкретно перемены ждут бюджетников отдельных отраслей, беспокойство вызывает сам подход к реформированию. Изменения происходят в одностороннем порядке, вне связи с общими правилами игры. Разрушая действующую систему оплаты труда в бюджетном секторе (неэффективную и анахроничную, но систему), вместо нее не создают новой. Отдельные ведомства готовят свои реформы — каждое «на своей кухне» и по своим рецептам. А ведь для этого ни в отраслях, ни в государстве не создано ни методологической, ни методической основы. Как, на какой базе будут рассчитываться должностные оклады, если старая тарифная система, основанная на ЕТС, себя исчерпала? От чего отталкиваться при их разработке — от незаконного уровня должностного оклада (тарифной ставки) первого разряда ЕТС? Как будет проводиться предполагаемая оптимизация (без нее не обойдется ни одно министерство или ведомство) в отсутствии необходимых профессиональных стандартов и норм труда (а нам известно лишь одно министерство, где разработаны более-менее обоснованные нормы труда для сотрудников его бюджетных организаций)?

В результате может сложиться ситуация, когда за одинаковую работу работники одной и той же квалификации, занимающие аналогичные должности в разных отраслях бюджетного сектора, будут получать разную основную зарплату (должностной оклад или тарифную ставку). А наметившаяся тенденция стимулирования отдельных функций государства, судя по первым результатам, приведет к необоснованной дифференциации оплаты труда и еще больше усилит неравенство, но уже внутри бюджетного сектора. Нарушается системный подход к регулированию заработной платы работников бюджетного сектора, искажается один из основных принципов организации заработной платы — равная оплата за равный труд, допускается дискриминация относительно оплаты труда работников других отраслей.

Отдавая системы оплаты труда на откуп министерствам и ведомствам, государство должно предварительно обеспечить единые подходы, единые принципы формирования отраслевых систем оплаты труда в бюджетном секторе. В результате такой реформы мы должны получить скоординированную и типизированную систему оплаты труда с многообразными моделями и механизмами.

Прежде всего, нужно разработать с учетом отечественного и зарубежного опыта центральный элемент системы оплаты труда — гибкую тарифную систему. Межотраслевая тарифная сетка для так называемых сквозных профессий, прежде всего, низко- и малоквалифицированных рабочих, могла бы стать базовым элементом системы оплаты труда и обеспечить единую основу при разработке отраслевых систем оплаты труда работников бюджетного сектора. А уже в этих системах будут определены ключевые соотношения в оплате труда других работников, вытекающие из их квалификации, конкретных условий труда, различий в его интенсивности и значимости вида трудовой деятельности.

Стоит также напомнить, что реформирование системы оплаты труда бюджетников — не самоцель. Разработка отраслевой системы оплаты труда работников бюджетного сектора должна быть ориентирована на результативность и качество предоставляемых ими услуг, на удовлетворение запросов общества. А без адекватной оценки результатов труда стимулировать уровень его качестване получится.

Почему нынешняя система оплаты труда бюджетников неэффективна, а зарплата никого давно не стимулирует? Прежде всего, из-за того, что слабо связана (а в большинстве случаев никак не связана) с результатами деятельности. Одним из инструментов, который выступает базой для организации оплаты труда, является показатель эффективности. Но проблема определения эффективности труда в бюджетном секторе достаточно сложна и дискуссионна. Эффективность труда многих представителей этого сектора трудно, а иногда невозможно прямо оценить, увязав эту оценку с оплатой труда: результаты их работы часто не могут быть выражены экономическими показателями. Но в большинстве случаев можно сделать это косвенно, опираясь на отраслевые нормы и нормативы, задействовав социальные индикаторы и стандарты, а также постепенно внедряя механизм общественных оценок.

Главным же условием успешной реформы системы оплаты труда в бюджетном секторе является модернизация этого сектора в целом. Именно его модернизация, прежде всего сокращение избыточных государственных функций, оптимизация присутствия государства в экономике, проведение целесообразных структурных преобразований, использование современных рыночных методов управления, в частности, модели new public management, сможет обеспечить финансовую и организационную базу для реформ в организации и оплате труда и принципиально изменить ситуацию для многострадальных украинских бюджетников.

Информация о материале
Опубликовано: 09 декабря 2015

Газопровід «Шебелинка – Слов’янськ» замінять за 96 мільйонів

  • Печать
  • E-mail

Філія «УМГ «Харківтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» 30 листопада за результатами тендеру замовила ТОВ «Трубремонт» реконструкцію газопроводу «Шебелинка – Слов’янськ» Краматорського ЛВУМГ Донецької обл. за 95,85 млн грн. Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель».

До кінця 2016 року збудують новий трубопровід Ду 500 взамін існуючого трубопроводу Ду 700 на відрізку довжиною 67 км від с. Шебелинка Харківської обл. до Слов’янську Донецької обл. Його прокладуть паралельно наявній трасі, а потім підключать до діючої системи газопроводів.

Єдиним конкурентом переможця було ПАТ «Укрбудтрансгаз» із різницею в ціні 0,0009%.

Харківська фірма «Трубремонт» належить Валентині Бринцевій та Ігорю Бутенку. Керує нею Олександр Гаркавий.

Раніше засновником також була Оксана Мироненко. Вона є акціонером ПАТ «Укргазбуд» разом із Олегом Ярмолатієм та Олександром Лівшицєм – президентом збанкрутілого футбольного клубу «Кривбас».

Крім того Мироненко, Ярмолатій та вищезгаданий Бутенко є партнерами по ПАТ «Атоменергокомплект».

Пакетом у 20% акцій «Укрбудтрансгазу» володіє НАК «Нафтогаз України», решту акцій мають фізичні особи, імена яких не розкриваються. Керує компанією Віталій Фурсенко.

У 2013 році обіг акцій «Укрбудтрансгазу» було зупинено через неподання річної інформації.

Информация о материале
Опубликовано: 09 декабря 2015
  1. Большой скандал в БПП
  2. Бой с зеркалом
  3. Кінець ери долара? Американська причина
  4. Повторение непройденного

Страница 647 из 2102

  • 642
  • 643
  • 644
  • ...
  • 646
  • 647
  • 648
  • 649
  • ...
  • 651

Реклама

Календарь

Ноябрь 2025
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30

Перепечатка материалов «Харькова криминального» в полном и сокращенном виде - без ограничений при обязательном условии: указание адреса нашего ресурса в виде гиперссылки - «Харьков криминальный»

{source}
<!--LiveInternet counter-->
<script type="text/javascript"><!--
document.write("<a href='http://www.liveinternet.ru/click' "+
"target=_blank><img src='http://counter.yadro.ru/hit?t54.12;r"+
escape(document.referrer)+((typeof(screen)=="undefined")?"":
";s"+screen.width+"*"+screen.height+"*"+(screen.colorDepth?
screen.colorDepth:screen.pixelDepth))+";u"+escape(document.URL)+
";"+Math.random()+
"' alt='' title='LiveInternet: показано число просмотров и"+
" посетителей за 24 часа' "+
"border=0 width=88 height=31><\/a>")//--></script>
<!--/LiveInternet-->
{/source}
{source}
<!-- begin of Top100 logo -->
<a href="http://top100.rambler.ru/navi/1535454/">
<img src="http://top100-images.rambler.ru/top100/banner-88x31-rambler-green2.gif" alt="Rambler's Top100"
width="88" height="31" border="0" /></a>
<!-- end of Top100 logo -->
{/source}

 

Наверх

© 2025 Харьков криминальный