Главная
Такой красивый невеста
Как бы мы не относились к Саакашвили и его украинской политической силе РНС, следует признать, что именно он стал основным политическим ньюсмейкером осенне-зимнего политичного сезона.
Одни его безусловно поддерживают, другие ненавидят и презирают. Над ним откровенно смеются, но с ним также и борются, причём часто грязными и запрещёнными методами. Его обвиняют то в работе на Кремль, то в раскачивании политической ситуации в стране за деньги Коломойского, то в работе на Банковую и в том, что через него АП создала схему «слива» протестных настроений маргинально настроенной части общества.
Почему так много предположений вокруг этого Михомайдана?
Наверное, потому, что его действия непоследовательны и, на первый взгляд, лишены логики и стратегии.
Обычно уличные/силовые протесты, как и война — лишь продолжение политики другими средствами. «Последний довод королей» (бунт или запугивание бунтом) применяют тогда, когда «мирные» политические инструменты уже исчерпаны и перестали соответствовать поставленным задачам. А результат применения этого «довода» всегда имплементируется опять политическими инструментами через переговорный процесс, но уже с другими начальными позициями. Грубо говоря, за каждой войной следует перемирие, но уже на новых условиях.
Поэтому нормальные политические протесты происходят в рамках политической повестки и служат только для её актуализации. И тут нас ждёт первый сюрприз. Позитивной политической повестки Михомайдана просто нет.
Заметим, в самом начале, когда первыми, довольно внятными, требованиями были отмена депутатской неприкосновенности, изменение избирательного законодательства и создание антикоррупционного суда, она была. Выступления были синхронизированы с заседаниями Рады, требования были реалистичными и механизм их политической имплементации был понятен. Но после того, когда власть очень технично и эффективно их сняла с повестки дня, новые выдвигаемые требования Михомайдана стали совсем оторванными от действительности. Ведь просто отсутствует какой-либо правовой механизм их удовлетворения и закрепления в политической повестке дня. Это касается и досрочных выборов, и последней «находки» — народного импичмента. Кто-то может объяснить, что это такое и как его имплементировать в политическое и правовое поле? Получается, протест ради протеста без возможности реализации даже его позитивных результатов в правовом поле и политической жизни. Примерно в этот же момент от нашего героя медленно отползли в сторону те соратники, для которых была важна именно позитивная повестка, и которых вовсе не прельщала мысль лезть в драку просто ради драки.
В итоге Михомайдан — мероприятие с непонятным началом и без понятного конца. Революции должны побеждать, а что может стать результатом Михомайдана? Как и чем закрепится его победа?
А тут ещё и практическое начало Саакашвили своей президентской кампании. Ведь 26 ноября он на проведённом телемосте практически презентовал свою президентскую программу.
26 листопада о 12.00 збираємось в Fedoriv hub, щоб провести всеукраїнський Телеміст «Розмова про майбутню Україну». Для SKYPE-участі в дискусії з регіонів - надсилайте листа на елетронну скриньку u.uspishna@gmail.com. Для того, щоб долучитись безпосередньо в Києві – заповнюйте форму . — 26 ноября в 12.00 собираемся в Fedoriv hub, чтобы провести всеукраинский Телемост «Разговор о будущем Украины». Для SKYPE-участия в дискуссии из регионов - присылайте письмо на элетронную почту Адрес электронной почты защищен от спам-ботов. Для просмотра адреса в вашем браузере должен быть включен Javascript.. Для того, чтобы приобщиться непосредственно в Киеве - заполняйте форму .
Publié par Mikheil Saakashvili sur vendredi 24 novembre 2017
Обычно мероприятия такого формата делаются на старте предвыборной кампании как установочные. И если бы мы находились в начале предвыборной гонки, то это было бы абсолютно нормально. Но у нас вроде выборов не намечается — это раз. И даже если бы намечались, Саакашвили не дала бы участвовать в них такая деталь, как Конституция Украины (для джигита, может, и не преграда, но…). Так зачем всё это? В чём смысл этих движений? Кто даёт на них деньги и что хочет получить взамен?
Давайте попытаемся в этом разобраться. При этом сразу примем одно главное допущение — политика требует денег и их просто так (для «раскачки», поддержки протестных настроений и просто прикладной торговли лицом) никто не даёт. В политике действует максимальный цинизм и расчётливость — «если звезды зажигают, это точно кому-то нужно».
Один из авторов статьи присутствовал в воскресенье 26 ноября на «Всеукраинском телемосте» Саакашвили «Розмова про майбутню Україну». На первый взгляд всё было чинно и красиво: центральный зал в Fedoriv Hub, полный симпатиков Михо — единственного спикера, провозглашающего свою программную речь. Включения из регионов, вопросы из зала и даже из дальнего зарубежья. Искромётные ответы Михо. Поддержка экспертов. Более трёх часов работы. Всё чинно и красиво. Только внимательного наблюдателя не покидало чувство искусственности и бюджетности этого действа. Как будто подросток пытался играть во взрослую игру. Чтобы всё выглядело, «как у взрослых» политиков.
Зал Fedoriv Hub маленький; основу участников составляли фанаты главного героя, которых организованно привезли с Михомайдана; связь с регионами осуществлялась очень бюджетно, по Skype, и постоянно пропадала; в самих регионах на связи было до десятка-полутора человек, часто включавшихся из помещений типа классной комнаты. Участвовали в дискуссии и задавали вопросы один-два человека от каждого региона. Вопросы от зарубежных зрителей приходили на телефон к пресс-секретарю Михо. В общем, квартирник для своих.
Если учитывать, что трансляции этого мероприятия по каким-либо СМИ с всеукраинским охватом не происходило, то можно прямо говорить, что реального политического и электорального эффекта от него было ноль. Оно было искусственным и «для галочки». Как, собственно, искусственным и «для галочки» были и все остальные выступления и действия Михомайдана. Все эти воскресные вече, экспертные обсуждения, политические школы и тому подобное. Есть хорошее словосочетание — имитация бурной деятельности.
Итак, реального эффекта от них нет, но вот необходимую картинку на базе этих информационных поводов создать можно. Особенно, если смотреть на них издалека и не понимать нюансов и специфики нашего политического процесса.
Но мы помним о цинизме и прагматичности политики. Так зачем всё это? Что хотят сказать этой картинкой, и кому адресованы направляемые сигналы?
Какие у этого политпроекта месседжи?
- Главное — «надуться, как жаба». Показать, что Саакашвили имеет реальную всеукраинскую поддержку, что он политик «первого эшелона», находится в одном ряду с Порошенко и является его реальным противником и альтернативой. Деятельность РНС имеет всеукраинский масштаб, сотни тысяч симпатиков по всей стране и развитые дееспособные региональные представительства. Саакашвили — опытный политик и в своей политической деятельности может использовать самый широкий набор политических инструментов, включая силовые и уличные акции, даже долгосрочные. При этом Саакашвили — евроатлантический политик, несущий реформаторскую и антикоррупционную повестку.
В общем, главный месседж — приглашение инвестировать в новый политический проект (инвестировать деньгами, а также информационной и политической поддержкой), в этот политический стартап. Конечно, в реальности ни РНС, ни лично Саакашвили не обладает такими возможностями и такой поддержкой, да и уровень протестных настроений и их направленность в нашем обществе слишком преувеличены. Не в этом дело. Любой стартап — это всегда преувеличение. Любой стартап — это когда я могу это делать и доказываю это, но для реального выхода на рынок мне нужны ресурсы. Вот я их и ищу.
- Дискредитация оппонента. Для Саакашвили сейчас главное — не стать альтернативой Порошенко в одном ряду с ним и соревноваться с ним за поддержку Запада, а максимально его дискредитировать и стать единственным и безальтернативным прозападным кандидатом-реформатором в украинском политикуме. Именно для этого в информационном поле максимально создаётся образ «режима Порошенко». Тут и коррупция, и формирование диктатуры — максимальное удушение протестов, и использование грязных методов политической борьбы, включая силовиков. Недаром всё время со стороны Саакашвили муссируется информация о возможных задержаниях, арестах, высылке из страны, приглушении интернета в местах акций, провокациях правоохранительных органов против участников протестов и т.д.
Пиарщики Саакашвили точно просчитали главную болевую точку Порошенко. Как человек, пришедший к власти в результате силовой её смены, он больше всего боится именно силового варианта смены власти и уличных протестов. Используя такую фобию, Саакашвили постоянно «переходит красные линии», максимально провоцирует власть на непропорциональное применение силы и потом максимально раскручивает это, показывая во всей красе «диктатуру режима Порошенко», попутно достигая ещё двух целей. Во-первых, повышая собственную значимость — вот как меня боится власть! Ведь всем известно, что уровень политика определяется уровнем его врага, и Саакашвили всегда следует этому правилу. Посмотрите на пантеон его врагов, которых он, заметьте, выбрал сам — Яценюк, Аваков, Коломойский, Ахметов и вот теперь Порошенко. Курченко? Не знаю никакого Курченко, не мой масштаб! Знаю только Путина, он мой личный враг!
А во-вторых, объясняя низкую массовость своих акций. Мол, собралось бы больше людей, мешает жёсткое противодействие власти, использующей грязные технологии.
И, увы, власть максимально подыгрывает ему в этом.
Так что вот такая себе «барышня на политическом выданье».
Кто купит такую невесту?
Такие действия — имитация политического веса. Так делают, когда готовят «оффер», товар — политпроект «под ключ». Мол, смотрите сюда, вот мы. Мы — красивые лидеры оппозиции, у нас круглые столы и сторонники, вот наш силовой блок, вот наша поддержка в регионах, а вот там, на заднем плане, готовая нас поддержать улица. Дайте денег на кампанию и медиа, а? А уж придя к власти, мы вас отблагодарим.
Сейчас видно, что у Саакашвили нет финансирования. Реальный проект политической партии в нашей стране (которая если не войдёт в ВР, то покажет себя на выборах) — 20–30 млн долларов на 2–3 года. Если нужно быстрее, то и 50–60 млн. Вот эти деньги и ищет Михо. Это — минимальный бюджет стартапа.
Окей! Кому предназначен этот оффер?
Здесь мнения авторов немного разделяются. Извините, у нас так бывает. Выбирайте предсказание — и концовку нашего материала — по вкусу.
Версия Трегубова: исходим из того, что «товар» несёт в себе в первую очередь деструктивный потенциал. Это такая себе граната. Гранатой неудобно копать картошку. Можно, конечно, использовать её в качестве пресс-папье, но логичнее предположить, что если на аукцион выставить боевую Ф-1 — её, вероятнее всего, купит кто-то, кто хочет взрывать людей. Или хотя бы сильно их пугать. Таким образом, если вкладывать деньги в политпроект, «сшитый» под таран действующего президента (с возможностью, впрочем, развернуть на другие цели в органах власти), то купят, скорее всего, те, кто заинтересован именно в выполнении этой цели. Ну либо просто в самом факте обострения политического кризиса в Украине. Так называемая «торговля страхом», она же «торговля хаосом». Таким образом, «покупатель» может найтись и извне, и снаружи. И это может быть даже группа разнородных инвесторов, объединённых общей повесткой.
Версия Подтуркина: единственный потребитель подобной информации находится за рубежом нашей страны. Именно ему (им) направлены подобные месседжи. Это явно не рассчитано на «внутреннего потребителя», который в курсе происходящих процессов и понимает реальный (а не надуманный и максимально приукрашенный) протестный потенциал в стране, чувствует его маргинализацию и давно уже устал от войны и постоянной экономической и политической нестабильности. И это не простые жители зарубежья — им наши протестные настроения (опять-таки, реальные или вот такие подогрето-надуманные) совсем не интересны, их интересует свои проблемы. Потребитель такой информации — политикум и потенциальные инвесторы в «проевропейский, евроатлантическо-интеграционный и антикоррупционный украинский политический проект».
Выбрав вывод по вкусу, каждый из нас должен сам для себя решить, нужен ли такой политический проект Украине на нынешнем этапе. Во вред ли он или это то, что надо, та щука, которая не даст дремать карасю. Как мы неоднократно заявляли, каждый должен время от времени примерять ответственность за страну на себя.
- Информация о материале
Ода захисникам Донецького аеропорту
«Після такого фільму хочеться мовчки випити 50 грам чогось міцного та посидіти, подумати», – такий пост написала я у себе в Facebook, коли вийшла із зали кінотеатру, де відбувся допрем’єрний показ стрічки «Кіборги».
Я плакала. Так само, як і більша частина глядачів у залі. Під час показу було так людно, що довелося сидіти на сходах.
Фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва присвячений обороні Донецького аеропорту: 2014-й рік, війна у розпалі, шестеро героїв із позивними «Серпень», «Субота», «Мажор», «Гід», «Марс» та «Старий» опиняються у терміналі ДАПу та воюють із сепаратистами, які намагаються захопити території українського Донбасу заради створення так званої держави «Новоросія», ідею якої тоді активно пропагували у проросійських ЗМІ.
Прототипами персонажів фільму, а також консультантами знімальної групи стали реальні бійці, які пройшли бої в ДАПі.
Всеураїнська прем'єра запланована на 6 грудня та приурочена до Дня Збройних Сил України.
Фільм, який глядач побачить в українських кінотеатрах – лише частина відзнятого матеріалу. За словами авторки сценарію Наталі Ворожбит, всього було написано чотири серії «Кіборгів».
В основі сюжету – реальні історії справжніх українських військових. Повну версію можна буде побачити після Нового року на каналі «1+1», який став одним із партнерів фільму.
Поки ж можна подивитися майже двогодинну версію у кінотеатрах – 5 грн з кожного придбаного квитка підуть на допомогу сім'ям загиблих бійців через фонд «Повернись живим».
«Хлопці, ви не люди. Ви просто кіборги», – цією легендарною фразою відкривається кінострічка, який покаже глядачам, як виглядає справжня війна.
На екрані – стрілянина, вибухи та кулі, проте це – не американський бойовик і не фантастика. Це українські реалії.
Стрічка «Кіборги» – це про жагу до життя, та, водночас, про спроби побороти власні страхи.
Стрічка про помсту та прощення, про дружбу та командний дух, про взаємодопомогу і про силу духу.
«Кіборги» – це про мотивацію. Про неї говоритимуть чимало: кожен з героїв намагатиметься знайти правильні слова, аби пояснити іншим, та, в першу чергу, собі, навіщо він тут – серед уламків величезного летовища, із автоматом у руках, ховається від ворожих куль замість того, аби тримати на руках доньку, няньчити онуків, цілувати дружину або присвячувати себе улюбленій справі.
Комусь може здатися, що ці діалоги – надто пафосні та не реалістичні. Можливо. Проте саме це – поштовх до роздумів для глядача, зачіпка для того, аби зробити свої власні висновки.
Лейтмотив стрічки – лірична українська пісня «Гуцулка Ксеня», закарпатське танго, як висловився режисер Ахтем Сеїтаблаєв, або ж стильний саундтрек, як назвав мелодію виконавець однієї з головних ролей, актор В'ячеслав Довженко.
«Гуцулка Ксеня» грає у веселі моменти, коли герої жартують один до одного, вона ж підкреслює трагічність сюжету наприкінці фільму. Певна, що після перегляду цієї стрічки ви почнете чути та розуміти цю пісню якось по-іншому.
У «Кіборгах» – вдосталь філософських діалогів, через які розкриваються характери героїв, їхні прагнення та те, чим вони живуть. Це розмови про війну та мир, які обертаються навколо двох найголовніших запитань: «Хто винен?» та «Що робити?» Проте питання ці – риторичні, й кожен має знайти на них власну відповідь.
Цю стрічку треба дивитися, якщо вам здається, що ви уже звикли до поганих новин та невтішної щоденної статистики з фронту, й почали сприймати це, як буденність.
Якщо здається, що війна триває так давно, що до неї навіть трошки звикаєш.
Якщо здається, що війна – далеко, на іншому кінці країни.
Якщо раптом здається, що все це – не реалістично.
Цю стрічку треба дивитися. Щоб знати і пам’ятати.
- Информация о материале
Суддя ВС Євген Синельников: «Потужному старту Верховного Суду може завадити величезна кількість справ»
Минулого тижня відбувся Пленум нового Верховного Суду, де була встановлена дата початку роботи та обрано керівництво. Напередодні його проведення «Цензор.НЕТ» поговорив із суддею Євгеном Синельниковим, який працюватиме у Касаційному цивільному суді при ВС.
Донедавна Євген Синельников був помічником на громадських засадах позафраційного народного депутата Владислава Голуба. Допомагав йому на окрузі в Черкасах. До того працював адвокатом. Але, як сам зізнається, ще із 2012 року пробував стати суддею – проходив відповідну підготовку та здавав тести. »Цензор.НЕТ» розпитав Євгена Володимировича про шлях до посади судді Верховного Суду та про майбутню діяльність новоствореної структури.
«Не потрібно «демонізувати» судову систему, оскільки там є достатня кількість добросовісних суддів»
- Ви вже звикли до свого нового статусу?
- Я маю досить великий досвід роботи адвокатом, але не суддею. Тому остаточно поки що не звик. Тим більше, до статусу судді Верховного Суду (посміхається. – О.М.).
- Як взагалі змінилося ваше життя після призначення суддею Верховного Суду?
- Не скажу, що у сприйнятті реальності відбулися зміни. Але є певні складнощі щодо адаптації до нової роботи, а також із побутовими умовами. Я ж раніше жив у Черкасах. Родина поки що залишилася там. Дружина працює у прокуратурі й не має можливості швидко перевестися на роботу до столиці. А діти поки ходять до школи.
- Але ж ви все одно будете перевозити родину до Києва?
- Так, планую переїзд. Він багато в чому буде пов’язаний зі школою, щоб дітям було комфортніше.
- Що вам взагалі рідні сказали, коли ви вирішили піти на конкурс до Верховного Суду? Бо, насправді, це серйозні зміни – переїзд, новий статус, більший контроль навіть за приватним життям та прискіплива увага громадськості й преси.
- Взагалі ми весь час намагалися поводитися коректно (посміхається. – О.М.). Я ж кажу - дружина працює у прокуратурі, тому контроль за поведінкою та заповнення декларації уже були присутні в нашому житті.
Звичайно, це моє рішення погоджено із родиною, оскільки я ще із 2012 року брав участь у процедурах відбору суддів, які проводилися Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Навчався у Національній школі суддів – проходив так звану спеціальну підготовку. Тоді складав кваліфікаційний іспит і був зарахований до резерву кандидатів на посаду судді. Тому рух до цієї професії тривав увесь цей час. Я, до речі, формально досі перебуваю у резерві, оскільки він поки залишився у тому ж стані. Коли внаслідок проведення судової реформи відкрився такий шанс для адвокатів, я вирішив ним скористатися.
- 2012 року при владі був Віктор Янукович. Як тоді працювали судді – усі знають. А ви все одно наважилися піти в ту закриту касту, якій не довіряло суспільство й не поважало її. Чому? Ви ж розуміли, що вас там можуть, так би мовити, «з’їсти»?
- Не потрібно аж так «демонізувати» судову систему (всміхається. – О.М.), оскільки там, на мою думку, на той момент була і зараз є достатня кількість професійних та добросовісних суддів. Так, існують певні дефекти в роботі, на які реагує суспільство. Але ця проблема існує не лише в судовій системі, а загалом у державних органах. Є питання й у висвітленні роботи судів тими, хто співпрацюють із ними, зокрема адвокатами. Бо вони теж повідомляють людям певну інформацію про діяльність суду. Інколи роблять це по-різному.
- Чи не виникало у вас сумнівів щодо чесності конкурсу до ВС?
- Я вірив у те, що конкурс буде чесним. Оскільки мав шанси на перемогу лише в цьому випадку (посміхається. – О.М.). Якби приймалися якісь непрозорі рішення, то навряд чи вони були б на мою користь.
- Багато хто із нинішніх суддів Верховного Суду найскладнішим етапом назвали практичне завдання – написання судового рішення. Ви та суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області Надія Стефанів отримали тут найвищі бали. Як вам це вдалося? Бо суддям, зрозуміло, було легше, адже мають практичні навики.
- Це, можливо, має бути маленькою таємницею, як певне авторське надбання (сміється. – О.М.). Насправді тут далося взнаки те, що я проходив підготовку у Національній школі суддів (про яку вам говорив) та складав там екзамени. Там теж були завдання щодо написання судових рішень суду першої інстанції. Певне, мені вдалося відчути справу. Потрібно приділити увагу усім основним аргументам, які висловлюються з обох сторін, прийняти або спростувати певну позицію і достатньо обгрунтовано пояснити, чому саме так.
Я в цьому практичному завданні посилався на Європейську конвенцію про захист прав людини, на рішення Конституційного Суду і на практику Верховного Суду.
- А яку саме справу ви «розглядали»?
- Цивільна справа - спір щодо майна, яке вибуло із володіння власника. Частина вимог підлягала задоволенню, інша – ні. Відповідно, було ще юрисдикційне питання. Тому в частині розгляду однієї позовної вимоги було необхідно прийти до висновку про закриття провадження, оскільки дана вимога мала б розглядатися в порядку господарського судочинства. Завдання, на перший погляд, не таке й складне. Зрозуміло, коли воно вже вирішено, то простіше його обговорити в декількох реченнях (посміхається. – О.М.). Але на практиці потрібно було опрацювати декілька десятків сторінок...
- Ще й часу для такого рівня завдання було не так багато – п’ять годин.
- Я розумів ці межі часу, оскільки протягом трьох годин складав рішення суду першої інстанції. Так, там справи були менші й простіші. І то часу виявилося не так багато. А тут було декілька позовних вимог. Тому я розумів, що десь годину потрібно почитати, а потім уже починати писати.
- А як пройшли психологічні тести?
- Ми до цього конкурсу ніколи не здавали ці тести. Для нас це було новим, а також достатньо складним випробуванням, тому що вони тривали цілий день. Мали таке значне навантаження. Потім годину тривала співбесіда із психологом.
- Які враження у вас залишилися від співбесіди Вищої кваліфікаційної комісії суддів?
- Це була надвідповідальна співбесіда. Зрозуміло, що психологічне навантаження та хвилювання були величезними. Тому що могло пролунати будь-яке запитання, на яке було потрібно дати пристойну відповідь, яку почують не тільки члени Вищої кваліфікаційної комісії, а й усе суспільство, бо йшла пряма трансляція. Тому, звичайно, я хвилювався.
- А із Громадською радою доброчесності складнощів не було?
- Ні, не було. До мене вони претензій не висловлювали.
- ГРД радила не підписувати Указ про призначення суддів, поки не будуть завершені усі спірні процедури по деяких кандидатах. Чи не стало це на конкурсі «ложкою дьогтю в бочці меду»?
- Я розумію, що виникали певні робочі питання між комісією та Громадською радою доброчесності. На мою думку ВККС належним чином розглянула висновки ГРД. Вони були предметом дослідження і Вищої ради правосуддя. Думаю, в Адміністрації Президента в межах повноважень також давали оцінку даним, викладеним і у висновках ГРД.
- Без участі ГРД вдалося б провести таку ретельну перевірку? Бо для ВККС це була суттєва допомога.
- Я погоджуюся із думкою про те, що участь ГРД - це позитивний досвід. Зрозуміло, були певні робочі складнощі у взаємовідносинах ВККС, ГРД, а також кандидатів, бо виставлялася на загал інформація, яка могла бути для когось із них дискомфортною. Правда, поставало питання, чи має Громадська рада доброчесності робити певні висновки, виходячи із інформації, яку отримувала, чи лише може її подавати, а оцінку повинна давати ВККС. Але загалом процес був позитивним.
- Конкурс тривав рік. Можна було швидше пройти цей процес? Чи для такого масштабу якраз нормальний строк?
- Вища кваліфкомісія суддів України провела величезну роботу. Я не можу їх критикувати за те, що вони вийшли за попередньо передбачений шестимісячний термін. Це все було об’єктивно, враховуючи усі процедури, які проводили – збір інформації, її обробка, завдання, тести, співбесіди. Тому цей час можна вважати розумним строком для проведення такого конкурсу.
«Якщо існує думка, що 20 тисяч справ будуть розглянуті за три місяці, то цього не відбудеться»
- Нині лише по цивільній юрисдикції до Верховного Суду має перейти близько 23 тисяч справ. Як справлятися із такими обсягами?
- Є така проблема. Працювати нам буде дуже-дуже важко. Ми це усвідомлюємо. Звичайно, розраховуємо на певні процесуальні особливості, які вводяться новим Цивільним процесуальним кодексом. Розраховуємо на те, що Велика палата, яка буде сформована із суддів усіх чотирьох касаційних судів за участі голови Верховного Суду, виробить усталені правові позиції по тих питаннях, які були спірними. Це сприятиме однозначності практики правозастосування. Тоді Касаційний цивільний суд певні нескладні справи зможе розглядати у більш спрощеному порядку. Або взагалі відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо на то будуть підстави, уже посилаючись на практику самого ж Верховного Суду, щоб і учасникам процесу було зрозуміло, що таке питання вже досліджувалося. Тому якщо сторона звертається до касаційної інстанції із подібним питанням, а апеляційний суд вирішив дану справу у відповідності до правової позиції, сформованої ВС, то йому немає необхідності знову переглядати цю справу.
Також сподіваємося на хорошу комунікацію в колективі, щоб практика була сталою та єдиною. Ще розраховуємо на професійний апарат, який буде допомагати.
- Говорять, що через різні погляди адвокатів, науковців та суддів, які потрапили до ВС, уже виникають певні розбіжності. Це не зіграє злий жарт?
- Зараз існують певні дискусійні питання. Наприклад, пропонується розробити єдину структуру судового рішення касаційної інстанції. У колишніх адвокатів, науковців та суддів може бути різне бачення з цього приводу. Але будуть працювати робочі групи із розробки тих питань, які уже порушувалися та стали дискусійними. Їхня робота буде відкритою. Будь-який суддя завжди може приєднатися до цього процесу. Думаю, ми всі знайдемо спільну думку.
- Суспільство покладає великі сподівання на новий Верховний Суд. Що може завадити його потужному старту? Є тут якісь «підводні течії»?
- Те, про що ми вже говорили – величезна кількість справ. Навіть іноземні фахівці визнають, що за такої кількості дуже важко продукувати якісні рішення. Якщо у суспільстві існує думка, що 20 тисяч справ будуть розглянуті за три місяці, то цього не відбудеться. Це просто неможливо. Хочеться на перший план висувати якість. Думаю, певні справи будуть відразу передаватися на розгляд Великої палати, щоб була сформована стала практика та зрозумілі правові позиції.
Звичайно, ми розуміємо, що суди нижчих інстанцій чекають твердої практики...
- Ви для них маєте бути взірцем. Якщо тут не вийде, то навряд чи варто розраховувати на покращення роботи нижчих судів.
- Так. Тим паче, є питання стосовно застосування нових процесуальних кодексів. Проблеми існують. Але потрібно працювати.
«Під час революції мені як адвокату не погрожували»
- Під час Революції гідності ви як адвокат захищали у Черкасах активістів. Як тоді поводили себе судді?
- Тут мені важко говорити, оскільки я був допитаний слідчим Генеральної прокуратури по кримінальному провадженню, яке проводиться за фактом незаконного затримання цих осіб та притягнення їх до відповідальності. Я писав заяву про нерозголошення даних...
- Так розкажіть в загальних рисах.
- Загалом ситуація була стандартною для того часу: суд першої інстанції застосовував до усіх затриманих осіб, як правило, запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Наскільки мені відомо, були окремі судді, які не хотіли розглядати такі справи. Тому вони й не фігурують у цій історії. Далі суд апеляційної інстанції змінював ці запобіжні заходи на більш м’які. Коли революційні події досягли апогею, кримінальні провадження рухалися у бік закриття.
- А представники прокуратури як поводилися?
- Прокурори наполягали, що йдеться про тяжкі злочини і на тому, що підозрювані особи можуть ухилятися від слідства, якимось чином впливати на доказову базу або переховуватися.
Зараз декого із тих тодішніх працівників прокуратури звинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень проти учасників Революції гідності. Наскільки мені відомо, по одному із прокурорів з Черкас судом першої інстанції винесений виправдувальний вирок, який переглядається у суді апеляційної інстанції. Дехто з прокурорів стали адвокатами, тому певний час ми з ними грали у одній футбольній команді і навіть здобули перемогу у всеукраїнському адвокатському турнірі у 2017 році (всміхається. – О.М.). Зараз вже ні.
- Ви тоді розуміли, що теж могли опинитися за ґратами?
- Певний ризик був. Тим більше, що я тоді перебував у резерві кандидатів на посаду судді (посміхається. – О.М.).
- А були в той час випадки, коли вам погрожували?
- Ні, такого не було.
«Формування ВС у той спосіб, який передбачений законодавством, уже є революційними змінами»
- Майже чотири роки минуло, як завершилася Революція гідності, а судова реформа ще на півшляху. Як думаєте, чому так? Швидше можна було рухатися?
- Це пов’язано із політичними процесами. Зрозуміло, що певний період часу не працювали і Вища кваліфкомісія суддів, і на той момент Вища рада юстиції. А зміни до Конституції набули чинності лише минулого року. Але зараз відбувається процес реалізації цих норм. ВККС та Вища рада правосуддя працюють досить активно. Проводиться добір у суди першої інстанції та оцінювання суддів апеляційної інстанції. Тобто рух триває. Так, не треба забувати, що в судах існує «кадровий голод». Однак не можна говорити, що зміни не відбуваються, бо робота іде. Чи можна її пришвидшити? Не знаю. Це вже питання до комісії. Однак я вважаю, що вони ним опікуються достатньо ефективно.
- Ви вірите в революційні зміни у судовій системі?
- Формування Верховного Суду в той спосіб, який передбачений законодавством, уже є революційними змінами. Всі судді відчувають величезну відповідальність і, думаю, будуть працювати ефективно і добросовісно.
- Однак у суспільстві все ще лунають думки, що влада, зокрема Адміністрація Президента, досі має вплив на суддів. Такі звинувачення мають право на життя?
- Я ще недосвідчений суддя (всміхається. – О.М.), тому можу сказати лише про себе. Зі мною ніхто із Адміністрації неофіційних контактів не мав. Із Президентом бачилися лише на церемонії прийняття присяги. Там він ні з ким не спілкувався. Провів церемонію та пішов.
- Але якщо спроби все ж будуть, то як цього уникати?
- Законодавець передбачив порядок дій у такому випадку: суддя має звернутися до Вищої ради правосуддя та повідомити про застосування до нього такого незаконного впливу та тиску. Також повідомити Генерального прокурора. У випадку наявності ознак кримінального правопорушення Генпрокуратура має відреагувати. Думаю, і в колективі варто спілкуватися з цього приводу, щоб про такі випадки знали всі.
- Ще одна болюча для суспільства тема – корупція. Важко уявити, щоб таке було у Верховному Суді. Але є нижчі інстанції. Як убезпечитися від того, щоб судді брали хабарі? Зрозуміло, що це «хвороба» не лише судової системи, а суспільства загалом. Її можна «вилікувати»?
- Усі ми говоримо про боротьбу із корупцією, але коли постає питання про вирішення своїх особистих проблем, то часто люди готові до того, щоб вступати у певні корупційні зв’язки для швидшого досягнення своєї мети. Тому, звичайно, потрібно, щоб все суспільство зростало та змінювалося на краще. Але особам, які мають владні повноваження, тут належить ключова роль. Якщо відмови будуть постійні, то й пропозиції не надходитимуть.
Судова система у будь-якому випадку оновлюється. Можливо, не тими темпами, як хотілося б. Мабуть, унаслідок цього виникає той же кадровий дефіцит. Але відбуваються природні процеси, які за короткий проміжок часу не реалізуються. Прийдуть нові судді, яких обере ВККС разом із ГРД. Вони будуть отримувати більшу зарплату. Ці люди повинні усвідомлювати всю відповідальність, з урахуванням тих революційних подій, які мали місце в країні, а також наявності протистояння із зовнішнім агресором. Це повинно постійно впливати на їхню свідомість та добросовісність, а також убезпечувати від корупційних дій.
- Информация о материале
Серпом по зайцам (Новое о контрактах и конкурсах)
Уже довольно продолжительное время Украина живет-создает в условиях культурной реформы. С контрактной системой, конкурсными принципами etc. Но как когда-то пели «есть у революции начало, нет у революции конца», значит, предполагаются очередные сдвиги и в нашем постоянном законодательстве в культурной области. То есть сейчас ждем важных изменений в закон о контрактной системе и конкурсах в учреждениях культуры.
Как известно, в основе отдельных реформаторских сдвигов в культурной сфере лежит Закон Украины «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины по внедрению контрактной формы работы в сфере культуры и конкурсной процедуры назначения руководителей государственных и коммунальных учреждений культуры». Этот документ президент Украины подписал еще в начале 2016-го. Но одно дело — предлагать и формулировать, другое — реализовать.
И контрактная система (в том виде, в котором она предлагается), и конкурсная система назначения руководителей (так, как это делается у нас) постоянно провоцируют в творческой среде разные сетования, распри, скандалы.
Особенно это касается региональных учреждений культуры, которые подальше от столицы, а также подальше от центральных СМИ.
О ряде таких скандалов уже приходилось писать в ZN.UA (материал «Культурная реформа. Вид c хвоста», 1 сентября 2017 г.). Тогда речь шла об абсурдных проявлениях реализации культурной реформы, когда, например, в конкурсные комиссии (избирающие того или иного культурного вождя) попадают чуть ли не инопланетяне.
К тому же много споров и вокруг законодательной дефиниции, которая предусматривает абсолютную власть в руках одного культурного вождя — как директора, так и творческого руководителя.
Конечно, в культурных делах никогда и нигде не будет удовлетворенных. Потому что всегда есть попытки понять: а кому и для чего нужны определенные изменения? Дескать, определенные законотворческие инициативы «именно у нас» как раз и моделируются под «конкретных» людей, а не под пеструю культурную отрасль, когда одна строка закона никогда не сможет гармонизировать специфику деятельности разновекторных учреждений культуры: от цирка до оперного театра, от Национальной драмы до скромного муниципального театрального центра, от большого музыкального оркестра до скромного творческого объединения в райцентре.
Итак, цель возможных очередных изменений — к уже имеющемуся закону, — так сказать, немного успокоить возмущенных, немного гармонизировать дисгармонию, залатать дырки на штанах, которые протерли преждевременно в процессе активных реформаторских соревнований.
Благодаря комитету Верховной Рады по вопросам культуры и духовности в этом тексте как раз и акцентирую внимание на дальнейших (возможных) ИЗМЕНЕНИЯХ в нынешней контрактной системе и нынешней процедуре конкурсов.
Отмена согласования
Этот пункт предусматривает отмену института согласования назначения на должности и увольнения с должностей руководителей государственных и коммунальных учреждений культуры исполнительными органами сельских, поселковых, городских рад, районными и областными радами на их пленарных заседаниях.
ПОЧЕМУ? Неединичны случаи временного несогласования между периодом проведения сессии рады и датой назначения руководителя конкурсной комиссией. Обычно есть много примеров произвола именно председателей органов местного самоуправления, когда фактически руководитель учреждения культуры уже избран конкурсной комиссией, а вот орган местного самоуправления (по определенным причинам, возможно также и коррупционным?) почему-то категорически не хочет согласовывать уже определенную кандидатуру.
Фильтры для общественных организаций
Этот пункт изменений предусматривает допуск к процессу избрания руководителя учреждения культуры только тех общественных объединений, которые профессионально (!) занимаются сферой культуры и действуют в правовом поле не менее трех лет. К тому же деятельность таких организаций должна быть активной, их мероприятия должны проходить периодически. Определение критериев — отвечает ли определенное общественное объединение именно профессиональным стандартам — не предусматривает произвольной формы. Потому изменения в законопроект готовят законодательно установленный механизм. А уже орган управления на своем специальном открытом заседании будет подтверждать или опровергать наличие соответствующих профессиональных критериев у определенных общественных объединений. Еще одно уточнение: заседание органа управления (относительно общественных организаций) будет проходить не позднее чем за день до проведения первого заседания конкурсной комиссии. Ход и результаты такого заседания фиксируются в протоколе, а затем размещаются на официальном веб-сайте органа управления.
ПОЧЕМУ? Серьезные фильтры именно для общественных организаций, которые в составе комиссий активно бросились «выбирать» вождей украинских учреждений культуры, оказались крайне необходимыми. Неединичны случаи не только элементов коррупции или сговора (со стороны подставных представителей общественных объединений), но и откровенной неадекватности. Когда, например, какая-то случайная «инфернальная» общественная организация, которая понятия не имеет о профессиональных особенностях деятельности того или иного учреждения культуры, может отдавать свой голос только «за того, кого надо». Истории такой неадекватности неоднократно фиксировались в разных городах, в том числе в Одессе, Львове.
Орган
Изменения в закон четко регламентируют, что органом управления может быть не отвлеченно-государственная администрация или орган местного самоуправления, а именно структурный подраздел, отвечающий за сферу культуры.
ПОЧЕМУ? Чтобы сосредоточить усилия именно на отраслевых культурных процессах. Во избежание волюнтаристского давления со стороны «других» властных разветвлений.
Баланс
В дальнейшем определенные профильные общественные объединения в сфере культуры будут предлагать только по одному кандидату в состав конкурсной комиссии.
ПОЧЕМУ? Чтобы сделать невозможной ситуацию «весов», когда чаша склоняется в сторону исключительно одной влиятельной общественной структуры.
Повторные конкурсы
В дальнейшем предполагается четко определять, на каких именно основаниях результаты проведения конкурса считаются недействительными, а значит необходимо проводить конкурс повторный. Среди таких оснований — отклонение конкурсной комиссией всех кандидатов; отмена судом решения конкурсной комиссии относительно результатов конкурса; проведение второго заседания конкурсной комиссии с нарушением сроков, определенных законом; отсутствие на втором заседании конкурсной комиссии большинства от утвержденного состава конкурсной комиссии.
ПОЧЕМУ? Обычно разные конкурсы, на которых избирают руководителей учреждений культуры, сопровождаются рядом скандалов, а это предусматривает повторные конкурсы. Итак, новые рамки закона позволят четко понять, когда такие повторные конкурсы возможны, а когда — невозможны.
Обжалование
Согласно возможным изменениям, четкие сроки обжалования результатов конкурса предусматривают один месяц. И определяют, что обжаловать можно как действия органа управления, так и решение конкурсной комиссии.
ПОЧЕМУ? Потому что размытость сроков обжалования конкурсных результатов может тянуться даже не месяцами, а годами.
Время
Это регулирование «хронотопа» между первым и вторым заседаниями конкурсной комиссии. А именно: такие собрания должны проходить не раньше чем через семь рабочих дней после проведения первого заседания конкурсной комиссии.
ПОЧЕМУ? Обычно эти заседания — ознакомление с документами претендентов и выборы самих конкурсантов — кое-где проходят одновременно. А это незаконно.
Конфликт интересов
О таком конфликте может заранее заявить любой участник конкурсного отбора или участник заседания, на котором непосредственно рассматриваются вопросы избрания руководителя. Заявления о конфликте интересов рассматривает конкурсная комиссия. Этот документ впоследствии можно будет использовать как доказательство в суде.
ПОЧЕМУ? Потому что на нашем поле коррупцию серпом не срежешь.
Интересный подтекст
Согласно возможным изменениям, предполагается урегулировать вопрос опыта работы претендента на должность руководителя учреждения культуры. И если такие изменения проведут, то опыт будет заверяться не только трудовой книжкой старого образца, но и, в сущности, другим документом (?), надлежащим образом заверяющим трудовую деятельность определенного лица.
ПОЧЕМУ? Здесь можно сделать творческое предположение. Возможно, такой пункт новаций откроет путь к руководящим должностям в нашей культурной сфере — отдельным иностранцам, у которых нет трудовых книжек старого образца, но есть другие документы, подтверждающие их профессиональность и этап трудовой деятельности.
За двумя зайцами
Предполагается отменить положение о возможности совмещения должностей художественного руководителя и директора в случае, если определенное лицо выиграло два соответствующих конкурса одновременно. Как говорят законотворцы, возможность такого совмещения на практике приводит к ситуации, когда руководитель государственного или коммунального учреждения может эффективно и полноценно выполнять функции только на одной своей должности, а выполнение функций другой должности остается второстепенным, что отрицательно сказывается на эффективности деятельности учреждения культуры в целом.
ПОЧЕМУ? Это, возможно, один из самых «горячих» пунктов дальнейших изменений в закон. Предыдущие законотворческие процессы лоббировали именно идею абсолютной монопольной власти в одних руках — того лица, которое в театре (например) отвечает и за экономику, и за творческий процесс. То есть бегает «за двумя зайцами». Нынешние возможные новшества могут нарушить определенные монархические образования в определенных учреждениях культуры. Это с одной стороны. С другой — есть замечательные примеры, когда яркая личность адекватно развивает в том или ином учреждении культуры и хозяйственные дела, и художественные процессы. Но, конечно, здесь дело исключительно в личности, которая могла бы аккумулировать разные направления деятельности. Потому что, безусловно, не каждому это по силам. Следовательно, реализация именно этого пункта — как удар серпом по зайцам. То есть тем, кто хочет работать «на два фронта». Очевидно, именно этот пункт окажется наиболее дискуссионным в профессиональной среде руководителей.
Открытость
Обеспечение открытости информации о проведении конкурса и соответствующем учреждении культуры. Отныне органы управления должны ежегодно публиковать на своих сайтах отчеты о финансовой деятельности того или иного учреждения культуры и о результатах уставной деятельности.
ПОЧЕМУ? Потому что так должно быть.
Будут ли другие вопросы?
Один из таких вопросов, например, — о возможности занимать должность руководителя государственного или коммунального учреждения культуры не более двух сроков подряд. Такое ограничение предполагается, но, по мнению некоторых депутатов, оно вряд ли пройдет. Еще вопрос: кто в учреждении культуры, в частности в театре, должен считаться первой скрипкой (если изменения пройдут) — директор или художественный руководитель? Безусловно, административный и хозяйственный вопросы — это дирекция, а вопросы творческие — художественный руководитель. То есть со служебными функциями можно разобраться через уставы определенных учреждений культуры, к тому же на все должности можно объявлять конкурсы. И такой вопрос: голосование (когда избираются кандидаты в конкурсную комиссию от творческого коллектива) должно быть тайным или открытым? Это дело исключительно трудового коллектива — как на собрании решат, так и будет.
По мнению народного депутата Украины Ирины Подоляк, взбудораженная ситуация в плане реформаторских сдвигов наблюдается не только в культурной сфере, но и в образовании, медицине, правоохранительной системе, госслужбе, судах, т.е. всюду. «Люди хотят две взаимоисключающие вещи — или ничего не менять и никого не трогать, или чтобы пришел святой «кто-то» и за них сделал им хорошо и как можно лучше…».
Сейчас изменения в Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины по внедрению контрактной формы работы в сфере культуры и конкурсной процедуры назначения руководителей государственных и коммунальных учреждений культуры» находятся в парламенте. Дальнейшая судьба этих изменений зависит исключительно от повестки дня, от возможности голосования, а также от государственной воли, в конце концов.
- Информация о материале
Довірена людина родини віце-мера Стаматіної задешево придбала купу нерухомості в центрі Харкова
Іван Кравцов за останні декілька років приватизував відразу кілька приміщень у центрі міста. Сума, яка була затрачена на придбання нерухомості, виявилася дешевшою за ринкові ціни.
Нагадаємо, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повідомило, що в червні 2016 року були приватизовані нежитлові приміщення першого та другого поверхів площею 643,1 кв.м. за адресою вул. Кооперативна, 22, літ. Б3.
Ці приміщення придбав 10 червня ФОП Кравцов Іван Юрійович за 1,28 млн.грн. Якщо, порахувати то, вартість 1 квадратного метру склала лише 1988 грн. Для порівняння поряд продаються приміщення у 2,5 рази дорожче.
Крім того, з відповіді на запит активіста «Харківського антикорупційного центру», стало відомо, що у 2014 році Кравцов придбав приміщення за адресою вул. Чернишевська,88 площею 197,1 кв.м. за 265920 грн, приміщення площею 150,1 кв. м. по вул. Чернишевська,4 за 174120 грн. та приміщення площею 81,5 кв.м. по вул. Квітки-Основьяненко,11 (біля мерії) за 118440 грн.
Подібні суми були значно нижчі за ринкові.
За даними реєстру прав на нерухоме майно, Кравцов також володіє земельною ділянкою площею 0,0148 га торгівельного признаачення і нежитловою будівлею площею 26,3 кв.м. на проспекті Гагаріна, житловим будинком площею 255 кв.м. на вул. Полтавській, квартирою на вул. Державінській та будинком у Нововодолажському районі.
Крім того, Кравцов є іпотекодержателем квартири заступника директора КП «Харківський метрополітен» Вячеслава Карамшука на вул. Афанасівській.
Іван Кравцов є власником ТОВ «Старсен», ТОВ «Інвест-тур», ТОВ «Турнікет-М» та ПВФ «Ніка».
ТОВ «Старсен», ТОВ «Турнікет-М» та ТОВ «Інвест-тур» постійно отримують від КП «Харківський метрополітен» численні замовлення без тендерної процедури. Наприклад, ТОВ «Старсен» отримав від метрополітену в III кварталі 2015 року 5 млн.грн., ТОВ «Турнікет-М» 3,78 млн.грн. та переміг на 10-мільйонному тендері, який проводив метрополітен.
Також, «Харківський метрополітен» в І кварталі 2016 року заплатив ТОВ «Старсен» 3,49 млн грн. та ТОВ «Інвест-Тур» 2,85 млн.грн.
До Івана Кравцова, у 2012 році єдиним власником ТОВ «Старсен» був Олександр Стаматін, син генерального директора КП «Харківський метрополітен» В’ячеслава Стаматіна та заступника Харківського міського голови Марини Стаматіної, яка також є бізнес-партнером Геннадія Кернеса.
Крім цього, В’ячеслав Стаматін до 2011 року був засновником ПВФ «Ніка», яку переписав на Івана Кравцова.
Зараз міськрада планує продати ще кілька приміщень по вул. Квітки-Основ'яненко,11 та вул. Чернишевській,88.
- Информация о материале
Победить мошенников: что нужно знать, чтобы не украли деньги с банковской карты
Служба безопасности разоблачила группу злоумышленников, которые похитили миллионы гривен с банковских карт украинцев. По данным СБУ, мошенники также использовали вредоносное программное обеспечение для взлома систем финучреждений. «Апостроф» разбирался, насколько надежно защищены средства украинцев в банках и что следует делать, дабы обезопасить их от хищений.
Служба безопасности Украины недавно задержала группу хакеров, которые похищали средства с банковских карт. По данным СБУ, всего было украдено более 10 млн грн с более чем 1,5 тыс. банковских карт.
При этом, как сообщает спецслужба, «злоумышленники также с помощью вредоносного программного обеспечения заражали информационные сети банков для нарушения штатного состояния функционирования систем и получения несанкционированного доступа к данным».
«Апостроф» обратился в ряд ведущих украинских банков с просьбой рассказать о том, как обеспечивается защита средств клиентов от мошенников.
«У нас работает система антифрода (против мошенничества – «Апостроф») которая определяет потенциальные угрозы в автоматическом режиме и блокирует подозрительные операции. Система обучаема и реагирует на новые угрозы», - заявили изданию в пресс-службе ПриватБанка.
Другие финучреждения, которым был отправлен запрос, либо проигнорировали его, либо воздержались от конкретики.
А был ли хакер?
При этом эксперты в области кибербезопасности считают, что украинские банки довольно хорошо защищают интересы своих клиентов от потенциальных хакерских взломов банковских и платежных систем.
«Украина очень адекватно относится к защите банковских карт», - сказал изданию специалист по кибербезопасности Владимир Стыран.
Аналитик инвестиционной компании «Альпари» Максим Пархоменко также убежден, что средства украинцев в банках «максимально защищены».
«Мошенничество, которое проводится с клиентами, их картами и счетами, зачастую не приводит к реальной потере средств. Все переводы и оплаты, которые мы делаем, страхуются со стороны Visa/Mastercard. Таким образом, если клиент не совершал оплату, а деньги ушли, банк возместит данные средства через сервисы этих платежных систем. Важно помнить, что существует возможность вернуть деньги только на протяжении 180 дней», - рассказал он «Апострофу».
Владимир Стыран также удивился тому, что СБУ заявила о разоблачении группы хакеров. По его словам, в описанном случае речь идет, скорее, о так называемых скиммерах, которые воруют деньги с карт в банкоматах.
«Тут нет претензий к банкам, тут, скорее, претензии к сетям банкоматов, которые не всегда банкам и принадлежат», - пояснил он.
Эксперт также отметил, что похищенная с банковских карт сумма, о которой сообщила спецслужба, достаточно невелика.
Глава Интернет-ассоциации Украины Александр Федиенко также считает, что хищения непосредственно из банков происходят довольно редко.
«Случаи, при которых была утечка из самого банка, довольно незначительны», - отметил он в комментарии «Апострофу».
Кстати, в одном из банков изданию рассказали, что в деле о задержании СБУ мошенников правильнее говорить о скиммерах, которых силовики «вели около полугода». В этом деле банки помогали спецслужбе.
По словам собеседника «Апострофа», злоумышленники «ставили на банкоматы разных банков накладки для считывания данных карт».
Будьте бдительны!
Безопасность держателей банковских карт во многом является их собственной заботой. Что же, в таком случае, необходимо делать украинцам, чтобы максимально обезопасить себя и свои сбережения от мошенничества?
Владимир Стыран советует гражданам не держать на картах с активированными интернет-платежами больше средств, чем они собираются потратить.
По словам Александра Федиенко, практически во всех случаях финансовые потери на картах происходили из-за беспечности самих картодержателей.
Он пояснил, что зачастую люди расплачиваются в Интернете, картами, на которых лежат крупные суммы денег, чего делать не стоит.
«Как только карта попадает в Интернет, она оставляет свой след, и в конечном итоге, ее можно подломить и снять с нее деньги», - рассказал эксперт.
Также, по его словам, довольно часто держатели карт нарушают инструкции своих банков. Например, если банк предупреждает, что не звонит своим клиентам для уточнения данных, люди могут все равно отвечать на вопросы мошенников, представляющихся сотрудниками финучреждений.
Кроме того, многие банки используют систему двойных идентификаторов при снятии денег со счетов клиентов, например, присылают SMS-сообщения, на которые клиенты должны ответить подтверждением или заблокировать карту, если деньги пытается снять кто-то другой.
Максим Пархоменко также обращает внимание на необходимость использования двойной верификации платежей. Кроме того, он советует по возможности не использовать для активных платежей карту, которая подключена к банковскому счету с основными средствами.
«В случае кражи такой карты (без привязки к счету с крупной суммой, – «Апостроф») вы не потеряете значительное количество средств. И, однозначно, собственная бдительность!», - резюмировал эксперт.
Ваш звонок очень важен для нас
В государственном Ощадбанке, в целом, согласны с рекомендациями экспертов. Здесь также обращают внимание на то, что одним из наиболее популярных видом мошенничества является рассылка SMS-сообщений, а также телефонные звонки якобы от финучреждения.
В пресс-службе банка «Апострофу» заявили, что рассылка подобных SMS и звонки невозможны.
Мошенники чаще всего представляются работниками наиболее крупных финучреждений - «ведь попасть на клиента такого банка проще». «Такого рода SMS получают даже клиенты, которые не пользуются банковскими картами. Мошенники организуют массированные рассылки по телефонным базам безотносительно к категории абонента, наугад, путем подбора телефонных номеров», - рассказали в Ощадбанке.
В финучреждении отметили, что по такой схеме сообщают о выигрыше автомобиля, необходимости оплатить взнос или блокировке карты.
«Это так называемый социальный инжиниринг, который осуществляют хорошо обученные различным психологическим приемам люди. Расчет простой: паническая, рефлекторная реакция человека, получившего SMS. Клиент банка сразу отреагирует на сообщение о блокировке карты и позвонит», - сказали в пресс-службе банка.
Что делать, если поступило подобное SMS-сообщение? Ни в коем случае не перезванивать по указанному номеру, а вместо этого связаться с контакт-центром. Если есть подозрение, что кто-то использует конфиденциальную информацию карты - немедленно ее блокировать. То же самое нужно сделать, если есть подозрение, что с карты воруют деньги.
- Информация о материале
Страница 146 из 2102
