Главная

Возвращение живых мертвецов

Банк ликвидируют, его клиентам за счет бюджета выплачиваются их вклады, потом банк оспаривает ликвидацию в судах, и пока идут процессы, из банка выводится все, что только можно было вывести, чтобы даже если иски будут проиграны, кредиторы, в числе которых неизменно фигурирует Фонд гарантирования вкладов физических лиц, ничего не получили.

И пока ни один из причастных к процессам органов власти не придумал работающей стратегии сопротивления данной схеме.

На уходящей неделе Окружной административный суд обязал НБУ вернуть лицензию банку «Премиум» — еще одному не очень живому при жизни, павшему в ходе великой очистки и воскресшему благодаря непостижимой судебной системе Украины.

История банков-зомби развивается, становится все интереснее и вполне может называться реваншизмом. Государство уже потеряло шанс вернуть 2 млрд грн, выплаченных вкладчикам Укринбанка, еще 2 млрд — для вкладчиков «Киевской Руси», 300 млн — клиентам «Базиса». С миру по нитке и соберется довольно крупная сумма. По информации самого Фонда гарантирования вкладов, там выплатили вкладчикам восстановившихся через суды банков свыше 30 млрд грн.

Насколько справедливо, что государственными деньгами покрывается ущерб, причиненный мошенниками и разгильдяями, а эти самые мошенники и разгильдяи в судах доказывают, что это, оказывается, их права ущемлены и попраны? И какую роль в этом играют чиновники НБУ и ФГВФЛУ, которые как будто специально делают все для того, чтобы проиграть в судах зомби-банкам, а потом пожать плечами и развести руками, мол, не мы виноваты — система такая?

Беспрецедентная очистка банковского сектора стала костью в горле для многих банкиров в кавычках и без. Особо упорные тут же кинулись в суды, оспаривая решения НБУ о ликвидации. Дело спорилось, суды выигрывались, и на рынок возвращались некие банки-зомби, не ликвидированные, но без лицензии НБУ, так как механизма, позволяющего ее вернуть, не существовало до момента, о котором чуть ниже. В разное время действия регулятора оспаривали многие банки — от «Михайловского» и КСГ до «Радикал банка», «Союза» и «Велеса». Безусловно, эти процессы отравляли жизнь НБУ и Фонду гарантирования вкладов, отбирая время и ресурсы, но в схему не трансформировались и логического продолжения не имели. Всего лишь демарш несогласных экс-акционеров.

Целей у бывших собственников немного. Конечно, публично все они заявляют о желании восстановить репутацию, как свою, так и бывших менеджеров, но в действительности вступают в судебные тяжбы либо ради переоформления активов банка, которые не были выведены до прихода временной администрации, либо чтобы уйти от обязательств перед банком. И с каждым новым судом схема преобразовывается и совершенствуется.

Принципиально ситуация с судами банков-зомби изменилась в июле, когда Укринбанк не просто оспорил свою ликвидацию, но и через суд потребовал возврата лицензии. Тогда все ждали решения Высшего административного суда, которое в случае выигрыша экс-собственников пояснило бы регулятору и Фонду гарантирования, что же делать с банками-зомби, желающими вернутся к работе. В Высшем административном банк проиграл. Но вопросов без ответа стало еще больше. Ведь пока адвокаты экс-собственников оббивали пороги судов первой, апелляционной и кассационной инстанций, связанные с банком лица делали все, чтобы вывести оставшиеся в нем активы.

В промежутках между судебными заседаниями банк сменил столичную регистрацию на Луганскую, а имя — на «Укринком». Правда, идентификационный код юрлица не изменился, а одна только смена названия не избавляет банк от обязательств. Тем не менее уже 31 октября с.г. в Хозяйственном суде Луганской области было инициировано дело о банкротстве ОАО «Укринком». Инициатором стала некая финансовая компания «Афинаж», директор которой является бизнес-партнер конечного бенефициара «Укринкома» Владимира Клименко. Люди не боятся, не прячутся и схемы скрывать не пытаются.

Согласно судебным документам компания «Афинаж» приобрела права требования к ОАО «Укринком». По информации ФГВФЛ, большая часть активов в виде прав требования на возврат кредитных средств также была переведена с «Укринком» на «Афинаж». Фонд гарантирования по сути уже лишился возможности удовлетворения требований кредиторов банка, несмотря на то, что один суд с «Укринкомом» он выиграл, а второй — о правомерности принятия решения о ликвидации — еще идет.

Если Хозяйственный суд Луганской области начнет полноценную процедуру банкротства «Укринкома», он фактически будет банкротить Укринбанк, ведь юридическое лицо, как мы помним, не менялось. Решение это будет заведомо неправомерным и противоречащим законодательству, так как ликвидация банков может происходить исключительно в рамках процедур, предусмотренных Законом «О системе гарантирования вкладов физических лиц», а не по общей процедуре банкротства юридических лиц в судебном порядке. Но это никого не смущает.

Завершив процедуру банкротства и вернув себе активы банка, что потеряют его бывшие акционеры, кроме деловой репутации, которая в Украине гроша ломаного не стоит? А вот государство потеряет 2 млрд грн, уже выплаченных Фондом гарантирования немногочисленным вкладчикам банка, а Фонд потеряет возможность продать активы этого же банка и возместить хотя бы часть этих двух миллиардов.

Суд — это отличная гарантия для всех участников процесса снять с себя все подозрения в сговоре, коррупции, халатности. Да, никто не верит в их беспристрастность, но в Украине именно судебные решения дают право реализовать любую незаконную и абсурдную схему.

В июне Высший административный суд отменил решение НБУ о признании неплатежеспособным и ликвидации банка «Киевская Русь», и Верховный суд это решение поддержал. История, как под копирку: иск подавался одним из бывших акционеров, среди требований восстановить справедливость, мир и добро на земле затесалась просьба о восстановлении работы банка и отмене ликвидации. Восстанавливать его работу никто не стал, но решение НБУ о его ликвидации все-таки отменили. Мотивировали суды свое решение тем, что Нацбанк признал банк проблемным из-за невыполнения им плана капитализации, но конкретного срока, в пределах которого банк должен был привести свою деятельность в соответствие с законодательством, НБУ не установил и уже через две недели признал банк неплатежеспособным.

А банк, как потом установил суд, в течение семи дней срока со дня признания его проблемным, т.е. согласно законодательству, уведомил НБУ о мерах по выполнению плана его капитализации, например, о принятии акционерами банка решения о размещении акций, на что по закону требуется более двух недель. И вроде бы как банк полностью выполнил план капитализации к апрелю 2015-го, но чиновники НБУ ждать выпуска акций не стали.

Опуская детали, все иски банков-зомби строятся на одном и том же — нечетких законодательных нормах или их несоответствии. Вишенкой на торте всегда становится тот факт, что правовые коллизии не используются НБУ в интересах банка, вкладчиков и кредиторов. То есть, если бы Нацбанк дал банку время, он бы обязательно восстановился. Но НБУ не просто не дал времени, но еще и кучу мелких ошибок допустил. Мелких, но приносящих большой вред.

И если бы Национальный банк не допускал этих ошибок во время очистки, она, конечно, не была бы такой масштабной, шумной и пугающей, наверное, не получилось бы выводить с рынка по банку каждую пятницу, но вот оснований для исков у экс-собственников выведенных банков однозначно было бы меньше. И это очень странно, учитывая, что чиновники НБУ всегда публично заявляли о своей готовности к тому, что бывшие акционеры ликвидированных банков будут судиться с регулятором. Даже банк «Велес», который, по информации Нацбанка, никогда не имел ни активов, ни обязательств и существовал исключительно ради вывода средств за границу, умудрился оспорить в суде свою ликвидацию. Причем уже после того, как в СМИ были опубликованы расследования о выводе банком средств по фиктивным контрактам.

Кстати, по данным Фонда гарантирования, банк «Киевская Русь» выдал фиктивным фирмам 1,28 млрд грн кредитов, а в день прихода временной администрации перевел в одиозный австрийский Meinl Bank 44 млн долл., которые впоследствии якобы были списаны в счет выполнения обязательств и погашения долга. Все это тоже неоднократно обсуждалось в СМИ, и по всем этим эпизодам были начаты уголовные производства, которые пока ничем конкретным не закончились (уголовное производство от 25.03.2015 г. за №42015000000000523 по признакам уголовных правонарушений, предусмотренных ч. 1 ст. 191, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 3 ст. 212 и ч. 2 ст. 364-1 УК Украины). Зато банк себя в правах уже восстановил, и Фонд гарантирования его вкладчикам 2,14 млрд грн государственных денег выплатил. Теоретически эти деньги можно вернуть, и робкие попытки фонд предпринимает, но результативность их пока невысока.

Не далее как в прошлом месяце Фонд гарантирования попытался через суд добиться признания себя кредитором банка «Базис», вкладчикам которого он выплатил 277 млн грн. Сумма небольшая, да и сам банк большим не был. Но история интересна тем, что, начавшись задолго до «великой очистки», уже близится к финалу, давая нам наглядный пример того, чем могут закончиться все остальные суды государства с зомби-банками.

В августе 2012 г. НБУ принял решение об отзыве банковской лицензии у банка «Базис», ничем не примечательного, кроме того, что одним из его акционеров была фирма, принадлежащая жене нынешнего министра внутренних дел Арсена Авакова, а сама она в свое время была заместителем главы правления «Базиса». Спустя два года после решения НБУ Окружной административный суд Киева отменил постановление регулятора об отзыве банковской лицензии у «Базиса», а Киевский апелляционный и Высший административный это решение подтвердили. Причина нам знакома, регулятор ввел в банк временную администрацию, которая утвердила программу оздоровления банка до 23 октября 2012-го. Якобы существовала британская компания, горевшая желанием влить в капитал банка свыше 500 млн грн, но не успели. НБУ, не дождавшись октября, отозвал лицензию банка. Регулятор в кассационной жалобе настаивал, что имеет право инициировать ликвидацию банка в тот момент, когда поймет, что оздоровление финучреждения невозможно, на что ему в Высшем административном суде ответили, что речь идет о праве, а не обязательстве и что это право должно быть аргументировано чем-то большим, чем вывод временного администратора. Напомним, речь идет о перипетиях 2014-го, из которых никто не сделал никаких выводов. Как и из последующих событий.

В конце 2015-го все имущество банка в течение трех дней было куплено зарегистрированной в Бахмуте фирмой, основанной кипрской компанией. После чего сам «Базис» начал процедуру банкротства. К тому времени Фонд гарантирования уже выплатил вкладчикам банка 277 млн грн и ничего не продал из принадлежавшего ему имущества.

Конечно, когда в этом году, спустя два года после продажи имущества банка киприотам, Фонд гарантирования затребовал признать себя кредитором банка и встал в очередь на получение компенсации, это выглядело странно. Когда суд принял решение Фонду отказать, аргументировав это тем, что банк не изъявлял желания, чтобы Фонд выполнял его обязательства перед третьей стороной и что-то выплачивал вкладчикам, это выглядело еще более странно. Конечно, пока мы говорим лишь о решении Хозяйственного суда Донецкой области, и, возможно, суды других инстанций будут иначе трактовать отношения Фонда гарантирования с ликвидируемыми банками, но пока картинка вырисовывается грустная. И со стороны НБУ и ФГВФЛ никакого сопротивления мы не видим.

Максимум, на который решился Фонд гарантирования, например, это приостановить выплаты вкладчикам «КГС Банка» спустя полгода после решения Высшего административного суда, признающего неправомерность ликвидации банка. История тоже эпическая, в акционерах банка причастный еще к хищениям в «Родовиде» и разыскиваемый за серию тяжких преступлений экс-нардеп Шепелев. И НБУ даже удалось в Окружном административном суде подтвердить правомерность ликвидации банка, но потом что-то пошло не так, и судьи перестали видеть в работе финучреждения нарушения, которыми можно было бы обосновать отзыв лицензии у банка. Все та же песня о недостаточных для ликвидации аргументах.

В каждой из этих историй главная интрига в том, «сливают» ли чиновники НБУ и Фонда гарантирования судебные процессы сознательно и в результате сговора или просто не готовы справиться с «особенностями» украинского судопроизводства. Буквально на днях Национальная полиция заявила, что в ходе досудебного расследования было выяснено, что в течение 2016–2017 гг. чиновники трех департаментов НБУ «умышленно и слаженно между собой, пребывая в сговоре с собственниками и руководителями коммерческих банков, злоупотребляя своим служебным положением, не выполняли собственные служебные обязанности по проверке происхождения средств, направляемых на капитализацию банков». Это цитата из постановления Шевченковского суда, разрешившего выемку документов, относящихся к деятельности 37 банков. И если чиновники НБУ могли закрывать глаза на «особенности» докапитализации банков, то, наверное, так же сквозь пальцы они могли смотреть на другие аспекты деятельности банков, а потом так же, спустя рукава, принимать решение об их ликвидации или доказывать в судах правомерность решений регулятора. Ведь корыстная бездеятельность, в которой обвиняет Нацполиция чиновников, это первое, о чем думаешь, открыв любое судебное дело, касающееся зомби-банков.

Информация о материале

Опубликовано: 14 декабря 2017

Швейцарці виграли півмільярда «Укргазвидобування» на родовища Харківщини і Полтавщини

ПАТ «Укргазвидобування» 31 серпня і 30 листопада за результатами тендеру уклало дві угоди з ТОВ «Везерфорд Україна» про надання ловильних послуг та стимуляції на загальну суму 613,24 млн грн. Про це повідомляється у системі «Прозорро».

Строком на рік замовили послуги для свердловин Харківської та Полтавської областей.

За листопадовою угодою, добова ставка спеціаліста з ловильних робіт складає 32 тис грн., координаторів з інтенсифікації та ловильних робіт – 49 тис грн, керівника проекту – 64 тис грн. У серпні послуги спеціаліста проекту коштували 20 тис грн. на день.

Сума угод на 12% нижча від очікуваної вартості закупівлі в 697,44 млн грн.

На торгах щодо дорожчого лота єдиним конкурентом було ТОВ «УНПК «Ората» із нижчою на гривню ціною, але воно відмовилось від участі в закупівлі та було відхилене.

За дешевший підряд із переможцем змагались та ж «УНПК «Ората», ТОВ «Денімекс Юкрейн» і ТОВ «Глобал Ренталз».

Київське підприємство «Везерфорд Україна» представляє в Україні компанію «Weatherford International Ltd», яка значиться його кінцевим бенефіціаром. Засновниками є кіпрські офшори «Везерфорд Глобал Продактс Лімітед» і «Лінкбірд Лімітед». Із липня 2016 року директором є Наталія Рудевич, а до неї керівниками були Дмитро Солнишкін (також керував ТОВ «Шлюмберже Сервісез Україна») і Віталій Мельник.

Столична «Денімекс Юкрейн» належить фірмі «USA Denimex Inc.» (США) американця Деніса Гурвіча. Директором є Володимир Анатолійович Садович – співзасновник ТОВ «Інтер Трейдінг Груп» з Андрієм Анатолійовичем Садовичем. Що до останнього, то особа з такими ПІБ керувала ДочП «Укрресурси-Імпекс» ДАК «Укрресурси» (припиняється).

За даними системи «YouControl», раніше засновником «Денімекс Юкрейн» значився сам Володимир Садович, а до нього – Олександр Веріженко.

Полтавська «Глобал Ренталз» належить вищезгаданим Веріженку та Мельнику, а також Ріхарду Білому, Ігорю Стасюку та голландським фірмам «Велл Інженірінг Технолоджи Б.В.» і «Глобал Ренталз Б.В.».

Білий значиться технічним директором СП «Полтавська газонафтова компанія», яке пов’язують із «Приватом». Воно добуває вуглеводні на шести родовищах на Полтавщині та є однім із позивачів до України у справі щодо підвищення Верховною Радою ренти за видобування газу та нафти та заборону Кабміну закупівлі газу в усіх, окрім «Нафтогазу».

Веріженко також керує ТОВ «НГ Технологія» Мельника, а той володіє ТОВ «НГ Консалтинг» на чолі з Романом Бегейовичом.

Полтавську «УНПК «Ората» зі статутним капіталом 1 тис грн. записано на Володимира Огульчанського із Краснограда Харківської області.

Информация о материале

Опубликовано: 14 декабря 2017

Не новая революция, а новый Общественный договор

Атака действующей политической элиты на антикоррупционые органы и борцов с коррупцией спровоцировала опасное напряжение в отношениях с международными партнерами.

Очищение государства от коррупции является главным требованием союзников Украины.

Зачем тогда власть проводит самоубийственную политику, которая может лишить страну международной поддержки и помощи? Потому что коррупция и есть сутью нашей власти. Она – не внешний фактор, она – ее внутреннее и единственное содержание.

Это в Германии коалиции могут не складываться по принципиальным политическим вопросам налогов или мигрантов. Фундамент политических соглашений у нас – это доступ к финансовым потокам. Говоря попросту – квоты на конвертацию национального бюджета в частные капиталы.

До поры до времени Запад считал это нашей частной проблемой. В конце концов, если украинцы готовы мириться с тем, что правящий класс их грабит, то это – их собственный выбор.

Однако все изменилось в тот момент, когда Россия оккупировала Крым и Донбасс, а народ Украины обозначил новую границу между Западом и Востоком реальной линией фронта. Из «серой зоны» Европы Украина стала ее первым бастионом.

Именно этого не понимает наша политическая элита – никто больше не будет закрывать глаза на воровство.

Западные союзники Украины помогают в создании системы независимых антикоррупционных органов, но победить коррупцию, реформируя существующую украинскую государственную машину, невозможно.

Успеха смогут добиться лишь принципиально новые институты, созданные и работающие по качественно иным принципам.

Именно поэтому коррумпированная государственная машина попыталась атаковать их. Не могла не попытаться. Инфекция и лекарство от нее не могут существовать вместе – победит кто-то один.

Однако полагаться только на помощь зарубежных друзей Украины нельзя.

Нам как обществу необходимо мобилизовать собственные силы, чтобы каждый гражданин страны понял, что его сегодняшние бедность и бесправие являются прямым следствием коррупции. И что нынешний политический класс не только не способен, но и кровно не заинтересован в ее ликвидации.

Западные союзники могут помочь нам создать отдельные новые государственные институты, но построить новое государство должны мы сами.

При этом нельзя забывать, что государства не создаются революциями – они ими уничтожаются. Было бы крайне рискованно «взрывать» наш, пусть даже изрядно подгнивший, бедный и холодный дом.

Есть другой способ: если все мы согласны, что в существующем доме жить больше нельзя, – нужно построить новый.

Проектом для строительства любого государственного дома является Конституция, в основе которой должен находиться Общественный договор – фундаментальные принципы, по которым люди готовы жить и работать вместе.

Именно это и должно стать главным требованием общества к действующей власти – разблокировать конституционный процесс, вернуть народу право самостоятельно определить правила жизни для общества и государства.

Даже нынешняя Верховная Рада имеет возможность сделать это – уже существуют все необходимые законопроекты. Альтернативой будет только социальный взрыв обозлённого системной несправедливостью общества.

Или демократический политический процесс, или гибель украинского государства. Из-за банальной жадности правящего класса.

Информация о материале

Опубликовано: 13 декабря 2017

Як букмекери нищать український спорт

«Ліга Парі-Матч» і «Суперліга Парі-Матч» — такі офіційні назви мають змагання команд елітного дивізіону в українському футболі та відповідно баскетболі. «Парі-Матч» — букмекерська контора російського походження, яка буквально окупувала український спорт. Достатньо сказати, що логотип цієї компанії розміщений у статусі титульного спонсора на футболках начебто найпатріотичнішого вітчизняного клубу — львівських «Карпат». Утім, річ не тільки в «Парі-Матчі», а в букмекерстві як тенденції, що поступово виштовхує на другорядні ролі власне спортивну складову. Не лише в Україні, а й у світі. Букмекери всюди: у назвах змагань, спонсорах команд і спортсменів, журналістських матеріалах і телетрансляціях подій. Ця експансія змінює свідомість простого вболівальника так, що він починає переглядати спортивні змагання не з погляду підтримки улюблених команд і хвилювань за перемоги й поразки, а крізь призму «тоталів», «фор», ранніх і пізніх м’ячів, «подвійних підсумків» і решти букмекерських заморок.

Загальна кількість букмекерських контор, які ведуть свою діяльність на українських теренах, невдовзі сягне півтори сотні. Великі й маленькі, надійні й не дуже — більшість із них приймає ставки через інтернет-ресурси. Понад половина цих контор пов’язана з російським бізнесом, однак ні учасників спортивного життя в Україні, ні самих українців це не надто бентежить. За інформацією компанії Kantar TNS, згадуваний уже «Парі-Матч» посідає ­21-ше місце в рейтингу найвідвідуваніших сайтів України за жовтень. Вище тільки поштові, торгові, погодні ресурси, соцмережі, а також два інформаційні сайти (ТСН та «Обозреватель»). Статистика «Парі-Матчу» постійно зростає та зараз охоплює 20,64% користувачів інтернету.

Законодавча база

Окрім сторінок в інтернеті лідери ринку (крім «Парі-Матчу» можна виділити «Фаворит» і Marathon) мають у кожному місті мережу обладнаних під комп’ютерні клуби залів. Річ у тім, що в Україні від 15 травня 2009 року діє пролобійований тодішнім прем’єр-міністром Юлією Тимошенко Закон «Про заборону грального бізнесу». Втім, він мав статус формального навіть за її прем’єрства. Букмекери на якийсь час сховалися виключно в інтернеті, тоді як зали гральних автоматів переобладналися в «комп’ютерні клуби».

Правила гри для ділків від грального бізнесу змінилися з приходом до влади Віктора Януковича. Ні, закону від 15 травня 2009-го ніхто не скасовував, але віце-прем’єр Борис Колесников під благими намірами фінансувати спорт із державної скарбниці ініціював так звану державну лотерею. Мов гриби після дощу по всіх куточках України стали з’являтися кіоски, у яких окрім прийому квитанцій на популярні в совєцькі часи «6 із 36» і «Спортпрогнозу» почали вести класичну букмекерську діяльність. Борис Вікторович створив щось на кшталт монополії в публічній сфері букмекерського бізнесу, тоді як відомі компанії змушені були обмежуватися послугами виключно через всесвітню павутину.

Спроби виправити ситуацію в гральному бізнесі та спрямувати його в легальне русло були зроблені тільки в грудні 2014 року Кабінетом Міністрів Арсенія Яценюка, однак за запропонований урядом законопроект № 1571 проголосувало лише 188 народних обранців. Спроба врегулювати діяльність казино й інших азартних ігор в Україні була успішно провалена.

А отже, контори й далі діють за старими правилами, прикриваючись ліцензією «Українська національна лотерея». У вересні торік СБУ навіть спробувала ліквідувати найбільшу в Україні букмекерську контору «Фаворит», яка діяла під маркою лотереї «Тото», однак у підсумку букмекерам вдалося вийти з води сухими.

Зміна пріоритетів

Тоді в українському спорті творилася вже справжня букмекерська вакханалія. Водночас правила гри фактично диктували самі контори, котрі створили для своїх клієнтів такий широкий спектр варіантів ставок, що зацікавленим у забезпеченні потрібного результату сторонам уже не варто підставлятися так, як олександрійська «Поліграфтехніка» та маріупольський «Металург» у квітні 2002-го. Перед тим матчем один із гравців команди-господарки зателефонував знайомому журналістові з Тернополя: «Зіграємо внічию. Став скільки маєш». Трансляції поєдинку не було, і журналіст мало не посивів, коли дізнався, що на 76-й хвилині «Поліграфтехніка» повела 2:0. Утім, «виправилися» олександрійці майже миттєво: спершу подарували суперникам пенальті, а другий м’яч маріупольці забили в епізоді, у якому опоненти перед власними воротами майже розступилися. 2:2 — журналіст був на сьомому небі від щастя.

Відтоді минуло 15 років, і нині для того, щоб непогано заробити на ставках, клубам чи окремим футболістам не варто вигравати, програвати чи грати внічию. Достатньо в потрібному відрізку пропустити, дістати вилучення чи пенальті. Коефіцієнти, приміром, на червону картку в грі ніколи не опускаються нижче за «трійку». А отже, за ставки в сотню виграш буде втричі більшим. Ще ліпший варіант зі ставками під час матчу. Припустимо, за рахунку 0:0 у першому таймі коефіцієнт на загальну суму голів у матчі, скажімо, понад 4,5 становитиме щонайменше «п’ятірку».

механізм організації дивних матчів простий: люди від букмекерів виходять на здебільшого молодих футболістів і пропонують їм за забезпечення потрібного результату солідну суму

Три тижні тому донецький «Олімпік» і «Маріуполь» у Києві видали феєрію саме такого ґатунку. Після «сухого» першого тайму, упродовж якого гостроти поруч із обома ворітьми майже не було, у другій половині представники Донеччини «видали на-гора» результат 3:3 із двома вилученнями та двома пенальті в обидва боки. Можна лишень уявити, який куш зірвали головні драматурги цієї трагікомедії.

За «олімпійським» принципом

«Олімпік» для нашого футболу взагалі унікальний. Донеччани вважаються мало не єдиним вітчизняним спортивним клубом, котрий спромігся своєю діяльністю досягти рівня самоокупності. І то в умовах, коли змоги грати в рідному місті немає, а бізнес-партнер власника «Олімпіка» Владислава Гельзіна Борис Колесников після Революції гідності від своєї частки у ФК майже відмовився. Донеччанам треба віддати належне за грамотну селекційну діяльність і якісну роботу дитячо-юнацької академії. Дорогих гравців «Олімпік» не купує, натомість завдяки фаховому підготовчому процесу тренера Романа Санжара швидко доводить виконавців до гарного за українськими мірками рівня та продає їх у кілька разів дорожче.

Проте основна частка прибутку донеччан все-таки припадає далеко не на торгівлю гравцями. «Олімпік» унікальний тим, що примудряється одночасно демонструвати високі турнірні результати й добре заробляти у сфері букмекерства. Своїми ж матчами. Починаючи із сезону 2014/15, тобто в перших два сезони в елітному дивізіоні команда здобула прізвисько «тотал більше». То через те, що більшість матчів донеччан завершувалися з результатами, сума голів у яких на дві команди становила три м’ячі й більше.

Достатньо згадати, що в липні 2015 року УЄФА прямо вказав Федерації футболу України на 12 матчів за участю «Олімпіка», що були під підозрою як договірні. У будь-якій цивілізованій країні таке попередження стало б підставою для серйозного розслідування, а сам обвинувачений клуб бодай трохи втихомирив би апетити. Але не в нашому випадку. Трохи більше ніж через місяць після сигналу з УЄФА «Олімпік» зіграв черговий скандальний поєдинок проти земляків із «Шахтаря». У тій зустрічі «олімпійці» вели в рахунку, але в цей час на біржі сталося неймовірне пожвавлення: з’явилися великі ставки на перемогу «гірників». Зрештою сума поставленого на перемогу «Шахтаря» становила понад $2 млн. Підсумковий рахунок зустрічі — 3:2 на користь команди, якою володіє Рінат Ахметов.

«Суворе» покарання

Водночас перша команда тільки вершина айсберга. Біда українського футболу та щастя таких клубів, як «Олімпік», у тому, що останніми роками букмекери стали приймати ставки на матчі дублюючих складів і навіть поєдинки юнацьких першостей. Ось де справжній простір для маневру! Власне, не лише в Україні, а й у деяких інших, трохи цивілізованіших із футбольного погляду країнах. Той самий «Олімпік» в окремих зустрічах програвав майже з двозначними рахунками. Однак договірною офіційно була визнана тільки зустріч зі львівськими «Карпатами» в березні 2015-го.

Власне, 2014–2015 роки стали піком корупційної активності українських футбольних клубів усіх рівнів. У грі «на контору» підозрювалися учасники понад півсотні матчів. Утім, то у Франції після схожого скандалу в ­1993-му відправили до нижчого дивізіону чинного переможця Ліги чемпіонів «Олімпік» із Марселя, а в Італії у 2006 році так само безжально вчинили з новоспеченим чемпіоном, найтитулованішою командою країни «Ювентусом». При цьому власники обох клубів — Бернар Тапі й Лучано Моджі — дістали тюремні строки.

В Україні правосуддя специфічне. Очікуваний букмекерґейт завершився одним показовим вироком. То був теж прорив, адже вперше в історії Генпрокуратура завершила досудове розслідування в кримінальному провадженні щодо договірних футбольних матчів і передала справу до суду. А останній — теж уперше — виніс вирок. Провадження стосувалося гравців Данила Соломахи та Руслана Ковтка, які, згідно з обвинувальним актом, будучи футболістами-професіоналами ПАТ «Футбольний клуб «Металіст», із метою власного збагачення умисними діями забезпечили програш своїй команді. Ідеться про поєдинок із луцькою «Волинню», який відбувся в серпні 2015-го в межах чемпіонату України серед гравців, не старших ніж 21 рік. Запропонував підзаробити молодим футболістам їхній одноклубник. За програш команди в цьому матчі Соломаха та Ковток отримали понад 100 тис. грн на двох.

Їхні дії було кваліфіковано за ст. 354 ч. 4 Кримінального кодексу (підкуп працівника підприємства, установи чи організації). Під час досудового провадження між обвинуваченими та процесуальним прокурором було укладено угоду про визнання винуватості. Зрештою, з урахуванням наявності пом’якшувальних обставин (щирого каяття, активного сприяння в розкритті злочину, скоєння його вперше) кожному з гравців призначили штраф у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8,5 тис. грн. Сума сміхотворна, особливо на тлі тих «преміальних», які отримали гравці за співучасть.

Злочинна зваженість

Ще банальнішим покаранням обійшлися учасники іншого матчу «на контору», у якому в межах Першої ліги чемпіонату України зустрічалися восени 2016-го київський «Арсенал» і рівненський «Верес». Тодішній глава комітету етики та чесної гри ФФУ Ігор Кочетов запевняє, що «договорняку» запобіг, проінформувавши обидва клуби до початку матчу, він особисто. Якщо справді так, то зацікавлені особи втратили поставлених на перемогу «Вереса» $120 тис. Результат мали забезпечити кілька футболістів «Арсеналу». Одного з них, оборонця Олега Котелюха, котрий припустився кількох дитячих помилок поблизу своїх воріт, зробили крайнім. Клуб показово розірвав з Олегом контракт. Найкомічніше, що футболістові на той момент було 37 і його кар’єра добігала кінця у зв’язку з віком. Заради справедливості варто зазначити, що матеріали справи передали на розслідування в Національну поліцію, однак правоохоронці справи до суду досі не передавали.

Куди дієвішим на цьому тлі видається рішення мера Тернополя Сергія Надала. Він після серії букмекерських скандалів за участю фінансованого з міської скарбниці ФК «Тернопіль» ухвалив рішення коштів йому не виділяти. Як наслідок — команда, заявившись улітку для участі в другій лізі, зійшла з дистанції на самому старті.

Взагалі спеціалісти вважають, що після серії гучних викриттів українські клуби чи причетні до забезпечення потрібного результату особи почали підходити до організації матчів «на контору» трохи поміркованіше й намагаються свої діяння вуалювати. Щоправда, не завжди виходить. Приміром, рік тому під час поєдинку команд Першої ліги між іще недекомунізованим маріупольським «Іллічівцем» і «Гірник-Спортом» із Горішніх Плавнів господарі, поступаючись після першого тайму 0:1, виграли 3:1. Усе б нічого, якби під час зустрічі в різних конторах на перемогу азовців не зробили ставок на суму £218 тис. У процесі внутрішнього розслідування тінь упала на двох футболістів «Гірника» — оборонців Сергія Геращенкова й Олександра Грабара. Обох перевірили на детекторі брехні. Геращенков вину заперечував, але поліграф виявив, що він казав неправду. Натомість Грабар у скоєному зізнався, але видавати замовників не став. Наразі матеріали цієї справи теж передані в Нацполіцію.

Механізми організації

Відтоді та впродовж усього 2017 року Комітет з етики та чесної гри, котрий у грудні 2016-го очолив італієць Франческо Баранка, офіційно в грі «на контору» не звинуватив жоден із клубів. Проте дивних матчів водночас не поменшало. Свіжий приклад — зустріч команд Другої ліги «Перлина» (Одеса) та «Волинь» (Луцьк), яка завершилася з рахунком 4:3.

Недавно під підозрою опинився вже й матч української баскетбольної суперліги між чинним чемпіоном країни, київським «Будівельником», і «Миколаєвом», у якому господарі здобули несподівано важку перемогу 83:79. Міжнародна неприбуткова організація Federbet, яка захищає права операторів і споживачів на ринку грального бізнесу, а також веде боротьбу з корупцією в спорті в Європі, сповістила про аномально велику кількість ставок і їхній розмір, що були зроблені за годину до початку згаданого поєдинку.

Знаючі люди твердять, що механізм організації дивних матчів простий: люди від букмекерів виходять на здебільшого молодих футболістів і пропонують їм за забезпечення потрібного результату солідну суму. Ті, хто погоджується, потрапляє в замкнене коло, вибратися з якого майже неможливо. Точніше, можливо, але ціною неодмінної дискваліфікації та судової справи. Особи, які, як правило, є підставними й виступають посередниками між замовником і виконавцем, шантажують заплямованих футболістів і примушують їх брати участь у брудних іграх надалі.

«Наскільки мені відомо, досвідчених гравців до цих ігрищ не залучають, — казав нещодавно колишній гравець збірної України Сергій Кравченко, котрий нині виступає за друголіговий СК «Дніпро-1». — Телефонують молодим. Такі речі не закінчаться доти, доки учасників не почнуть садити. Балачок у пресі про те, що когось піймали, а когось підозрюють, недостатньо. Зміниться щось, коли реальні тюремні терміни отримають як ті, хто грав, так і ті, хто «замовляє музику».

Міжнародний рівень

Зрештою, усі перераховані вище факти траплялися в поєдинках клубного рівня та в змаганнях внутрішнього календаря. Натомість хокеїсти Едуард Захарченко й Володимир Варивода вляпалися в міжнародний скандал. Обох Міжнародна федерація хокею дискваліфікувала за здачу матчу чемпіонату світу в групі С, у якому українці в Києві поступилися корейцям. Підставою для дискваліфікації стали розписки, у яких спортсмени зобов’я­зувалися повернути по $30 тис., якщо їхня команда не програє з різницею у дві шайби чи й більше, як це було обумовлено раніше. Зустріч закінчилася перемогою корейців лише в серії буллітів, тому сказати, чи заробили хокеїсти на матчі, що перекреслив їхню кар’єру, неможливо. І Захарченко, і Варивода своєї вини не визнають, звинувачуючи в наклепі Українську федерацію хокею. А втім, ІІХФ (Міжнародна федерація) навіть назвала ім’я одного з організаторів злочинної схеми. Це колишній тренер харківського «Вітязя» Олексій Лазаренко.

Ще одним фігурантом букмекерського скандалу цьогоріч влітку став український тенісист Олександр Долгополов, якого звинуватили у свідомій поразці бразильцеві Тьяґо Монтейро під час турніру у Вінстон-Сейлемі. Щоправда, тенісистові обстояти себе вдалося.

«Виявилося, що хтось поставив проти мене великі гроші, — казав Олександр. — Уже дав покази антикорупційній організації Tennis Integrity Unit. Вона займається розслідуванням, надалі все залежить від них. Звичайно, прикро, що люди поширюють ці здогадки. Показово те, що всі ці речі подаються саме як припущення. Бо за прямі звинувачення можна подати позов до суду. Один такий приклад вже є. На нього, вочевидь, зреагую. Неприємно, що страждає моя репутація».

Прибутковий бізнес

Так чи інакше, ситуація нині така, що букмекерські контори стали мало не основними спонсорами й рекламодавцями українського спорту та вітчизняних спортивних ЗМІ. Доходить до абсурду. Для того щоб уникнути проблем із законом, спортивні інтернет-ресурси нашої держави у вихідних даних роблять приписку: «Мате­ріали сайта призначені для осіб віком 18+».

инізмові букмекерів немає меж. Узяти той самий «Парі-Матч». На офіційному сайті цього товариства з обмеженою відповідальністю вказано, що воно займається меценатськими та соціальними спортивними проектами, формуванням культури спортивного вболівання, а також веде активну законодавчу роботу з легалізації букмекерської діяльності в країні. Водночас сервіс із аналогічною символікою та назвою позиціонується як найкраща букмекерська контора. Зареєстрований він на острові Кюрасао.

Букмекери окупували спорт. Користі від їхньої діяльності, попри величезний грошовий обіг, не видно ні для спортсменів, ні для простого споживача спортивного продукту. То лише в казочках із декларації Олега Ляшка завдяки ставкам на «Шахтар» можна збагатитися на 571 тис. грн. Насправді ж кожен, хто грав у конторах більш-менш регулярно, може підтвердити, що, навіть маючи спортивні знання, важко вийти бодай у нуль. Про стабільний прибуток годі й казати. Однак у країнах із високим рівнем безробіття жадоби легкого заробітку уникнути важко. А отже, і букмекери почуваються в Україні мов вареники в маслі. Бо ж шалені рейтинги їхнім сайтам роблять далеко не люди, які знімають на певних матчах сотні, а то й мільйони, а звичайні українці, із допомогою яких завдані важливими гравцями збитки вдається компенсувати сторицею.

Информация о материале

Опубликовано: 13 декабря 2017