Главная
Мобільні номери перенесли до «охоронця» Порошенка
Україна втратила 45 млн грн., які за класичною тендерною схемою перетечуть в кишені «нової еліти».
Найбільше журналістам «Наших грошей» не подобається, коли схеми із виводу державних грошей є простими. По-перше, їх не цікаво досліджувати, а по-друге (що більш важливо) простота свідчить не про тупість учасників, а про відчуття повної безкарності. Як кажуть у певних колах: «Крыша есть – ума не надо».
Після Майдану простих схем стало менше, але от в останні півроку ми почали фіксувати їхнє повернення. Так що мусимо розповісти чергове оповідання із серії «Королі і капуста»…
Новий рік подарував новий скандал, який, щоправда, став бурхливим лише серед фахівців: «Укрчастотнагляд» зробив все можливе, аби 72 мільйони гривень на розробку системи по звільненню українців від рабства мобільних операторів отримала чітко визначена фірма. Говорячи про «рабство» маємо на увазі уже відому абревіатуру MNP (Mobile number portability), тобто систему, яка дозволяє користувачам переходити від одного оператора до іншого, зберігаючи номер.
Перемогла на тендері фірма маловідома фірма «Діалінк», яка повідомила, що має намір поставити програму литовської фірми «Mediafon».
Почались ігри з тендером, як водиться, ще на етапі технічних вимог. Видання «InternetUA« процитувало судовий позов однієї з фірм, чию дешевшу від переможця заявку безжально викинули з тендеру. У ньому наведені наступні докази того, що тендер був заточений під заздалегідь визначену систему литовців:
Фрагмент технічного завдання по тендеру
учасників тендеру зобов’язують використовувати невідомий фахівцям «SFTP-інтерфейс». […] Особливостями цього протоколу є те, що він не специфікований для можливості організації захищеного з’єднання, на відміну від протоколу FTPS (буква S наприкінці). […] і являє собою значну уразливість архітектури програмного забезпечення Системи MNP.
* Відомо, що подібне найменування в якості якогось «SFTP-інтерфейсу» зустрічається тільки в описах системи Numlex литовської компанії Mediafon, яка брала участь у тендері у складі пропозиції ТОВ «Діалінк» з найвищою ціновою пропозицією.
Крім наведеного прикладу з «SFTP», зміст п. 3.5.4 ДКТ багато чому копіює зміст опису системи (ПЗ) Numlex, литовської компанії Mediafon, у тому числі у вимозі щодо передачі в окремому файлі даних про план нумерації. Саме така необхідність визначена у рішенні, що впроваджене за участю литовської компанії Mediafon у Російській Федерації, але в ТМЗК (Телекомунікаційна мережа загального користування – нормативний термін) України така потреба нічим не обумовлена.
Принагідно згадувалась і така #зрада:
Свідомо чи несвідомо, але організаторами тендеру заздалегідь створені умови для виключення найкращих вітчизняних розробок. У той же самий час організатори тендеру описали умови, за яких дані про конкретний (робочий) стан розподілу номерних діапазонів і персональних даних абонентів, що можуть бути легко передані у формати, які розпізнаються аналогічною системою, що впроваджена у Російській Федерації.
Ми не будемо дуже заглиблюватись у технічні нюанси тендерної «заточки». І навіть не розписуватимемо, як тендерники «Укрчастотнагляду» примудрились викинути з тендеру за фінансову неспроможність ТОВ «Хуавей Україна» (ціна заявки 27 млн грн. – майже втричі, тобто на 45 млн – дешевша від переможця), хоча ця фірма представляє в Україні крупну китайську корпорацію «Хуавей», яка разом з китайським урядом спонсорує саму державу Україна. З цими аспектами бажаючі можуть ознайомитись тут.
Нас більше цікавить, на чиїй вулиці свято.
Почнемо із прес-релізу «Укрчастотнагляду« з поясненням відсіву конкурентів «Діалінка» та словами #перемоги з уст голови комітету Верховної Ради України з питань зв’язку та інформатизації Олександра Данченка (почесний президент фірми «Датагруп», яка є одним з тендерних фаворитів за будь-якої влади): «Сьогодні ми бачили завершення великої роботи, проведену УДЦР разом з НКРЗІ по вибору компанії, яка впроваджуватиме послугу з перенесення мобільних номерів в Україні. Знаю, що цей тендер готувався дуже довго, ретельно і проходив прозоро, хоч і з деякими зауваженнями».
Вираз «дуже довго» і став для «Наших грошей» відправною точкою у розкопках.
На сайті «Укрчастотнагляду» нам вдалось знайти старий прес-реліз про те, що ще у лютому 2015 року було підготовлено нову редакцію Стратегічного плану розвитку цього держпідприємства. Одним з нововведень стало «створення інформаційної системи централізованого технічного адміністрування персональних номерів та переносу абонентських номерів (MNP, Mobile number portability) тощо».
Після оновлення Стратегії було прийнято рішення про проведення тендеру на очікувану суму 72 124 900 гривень (пропозиція «Діалінку» згодом виявилась нижчою на жалюгідні піввідсотка від очікувань замовника). Тобто вартість досить творчої роботи визначили з точністю до сотень гривень, що досить важко пояснити з точки зору здорового глузду.
Але під час апгрейду Стратегії сталась і більш важлива подія. У перших числах лютого 2015 року у ТОВ «Діалінк» змінився склад засновників. Після озвучення планів «Укрчастотнагляду» у Реєстрі почали значитись лише двоє маловідомих засновників: броварчанка Тетяна Нечипорук та бориспілець Сергій Халімоненко.
Натомість зовсім інші прізвища були «до апдейту». «Наші гроші» взяли офіційний витяг на власників «Діалінк» станом на 2 лютого, і відразу стало цікавіше.
Напередодні публічного оголошення «Укрчастотнаглядом» планів по перенесенню номерів зі складу засновників «Діалінку» вийшли Геннадій Ільїн і Лариса Ямчукова.
Досьє: Геннадій Ільїн
Екс-депутат Київради з президентської фракції «Солідарність», був замголови комітету з питань дотримання законності, правопорядку та боротьби з корупцією.
Має розгалужений бізнес у сфері нерухомості. Наприклад, має 2,34 га гектарів землі неподалік від Осокорків під «базою відпочинку». Володіє часткою у фірмі «Класик», що була замовником скандального будівництва торгівельного центру на Львівській площі,8б у Києві. Тут його партнеркою виступала дружина екс-заступника генпрокурора Анатолія Даниленка Наталія.
Також володіє приміщеннями у торговому центрі на проспекті Перемоги у Києві разом з донькою екс-генпрокурора Віталія Яреми Ілоною та сином Даниленка В’ячеславом.
Племінник Ільїна Євген був керівником ТОВ «Грандіс Інвестментс», яку заснувала офшорна белізька компанія «Бейрок Файненс Лімітед». Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко заявляв, що на офшори «Бейрок Файненс Лімітед» та «Мелліан Менджмент ЛТД» виводяться кошти колишнього міністра енергетики Едуарда Ставицького і тих, хто «став його кришувати після перемоги Майдану».
Син Ільїна Микита виступав співзасновником фірми «Солтанівка Каскад», яка була власником каскаду ставків під Києвом, де розташовано маєток Даниленка.
Ільїна не взяли на перевибори Київради 2015 року. Можливо тому, що під час епопеї зі звільненням Яреми-Даниленка він став занадто скандальним персонажем. Усе-таки небагатьох людей в країні називають колишнім бригадиром угрупування Салохи та екс-начальником охорони Порошенка.
Інші прізвища, пов’язані з «Діалінком» виявились теж невипадковими. Знайшли ми ці зв’язки у дуже несподіваному місці – офіційному бюлетні Держслужби інтелектуальної власності (BULETEN_Avt_Pravo_ 35_2014_zag_END).
Виявляється, наприкінці 2014 року тоді ще депутат Київради Ільїн отримав авторські права на низку «літературних письмових творів технічного» та «науково-практичного характеру з дуже характерними назвами:
- «Автоматизоване робоче місце, робоча станція «Е-документ» для видачі документів»;
- «Автоматизоване робоче місце, робоча станція «Е-документ» для формування документів»;
- «Автоматизоване робоче місце, робоча станція «Е-документ» ЄІАС УМП»;
- «Типове положення щодо захисту інформації в комп’ютерних системах від несанкціонованого доступу в державних органах влади»;
- «Програма проведення попередніх випробувань системи «BITS» в державних органах влади»;
- «Типове положення про службу захисту інформації в державних органах влади»;
- «Типова модель загроз інформації для державних органів влади»;
- «Типові основні положення політики безпеки в державних органах влади»;
- «Типовий порядок проведення робіт із створення комплексної системи захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційній системі в державних органах влади».
Зразок одного з патентів Ільїна@Ко
Одразу пригадались патенти Антона Яценка на зразок «Процес перетворення даних при електронному оприлюдненні, розміщенні, періодичному оновленні документів щодо здійснення закупівель товарів, робіт і послуг». Нагадаємо, вони були зареєстровані напередодні того, як Тендерна палата отримала монопольний контроль над усіма державними закупівлями країни.
Патентування приватними громадянами будь-чого, що має відношення до держави, викликає рефлекторну реакцію: «Власнику патенту платять роялті, чи купують виключно визначене його патентом програмне забезпечення?». Залишимо пошуки відповіді на це запитання іншим колегам-журналістам.
Нас в даному аспекті цікавить лише один нюанс. Співавторами Ільїна виявились Лариса Ямчукова (яка вийшла зі складу засновників «Діалінка» разом з Ільїним) та Тетяна Нечипорук (вона залишилась у засновниках «Діалінка», зберігши спадковість у власництві фірми).
Лариса Ямчукова – це дружина голови Державної міграційної служби Сергія Радутного, призначеного на посаду у березні 2014 року.
Про всяк випадок повторимо. Дружина начальника Держслужби отримала авторські права на обладнання для Держслужби через півроку після призначення чоловіка. І зробила це у співавторстві з впливовим депутатом з фракції Порошенка. Після цього Ямчукова з Ільїним вийшли зі складу засновників «Діалінку», залишивши там у власниках свою патентну співавторку Нечипорук. А фірмі вистелили шлях до 71 мільйона гривень на боротьбу з «мобільним рабством».
Радутний позаду Порошенка, який демонструє свій біометричний паспорт, отриманий після того, як Ільїн і дружина Радутного запатентували низку процесів у Держміграції. Фото УНІАН
Наостанок залишається нагадати, що роздаточна мільйонів для «Діалінку» – держпідприємство «Укрчастотнагляд» – ходить у фаворитах влади. За даними «Вісника держзакупівель», цій конторі єдиній в країні після повалення режиму Януковича вдалось провести тендер на будівництво (добудову) нового офісу за 53,61 млн грн., вже маючи пристойний і нестарий офіс (введений в експлуатацію у 2000 році).
Директором «Укрчастотнагляду» з лютого 2015 року є Володимир Корсун. До нього держпідприємство очолював Валентин Резніченко, нинішній губернатор Дніпропетровської області та бізнес-партнер голови Адміністрації президента Бориса Ложкіна.
А хто тепер кому бізнес-партнер, залишаємо здогадатись читачу. Це, на жаль, неважко.
Після опублікування матеріалу до «Наших грошей» надійшов лист від прес-секретаря «Укрчастотнагляду» Ігоря Халявинського з запереченням того, що умови конкурсу були «начебто виписані під одну компанію»:
Загальні вимоги до SFTP-інтерфейсу визначені в документації конкурсних торгів у відповідному розділі. При цьому у жодного з 6 учасників к онкурсу, у тому числі у компанії ТОВ «Хуавей Україна», яка представляє на Україні відомого китайського виробника саме телекомунікаційного обладнання, не виникло жодного питання щодо цього інтерфейсу. Тим більше всі запропоновані учасниками пропозиції містили рішення для SFTP-інтерфейсу на базі саме SFTP-протоколу, як найбільш привабливішого, за наявності вбудованої підтримки шифрування, для застосування в IT-сфері при необхідності передачі файлів.- (https://uk.wikipedia.org/wiki/SFTP; http://technology.pitt.edu/security/secure-shell-ssh-and-sftp; https://en.wikipedia.org/wiki/SSH_File_Transfer_Protocol). Не знання цього лише підтверджує непрофесійність у цій сфері ТОВ «Технічний центр інтернет».
Звертаємо увагу, що пропозицію ТОВ «Хуавей Україна» було відхилено через цілий ряд порушень вимог документації конкурсних торгів, а не через фінансову неспроможність, як про це зазначено у статті. Так, компанія Хуавей не є розробником програмного забезпечення з MNP, через що вони залучили у якості субпідрядника скандальну компанію ТОВ «Технічний центр інтернет», у якої відсутній будь-який досвід впровадження послуги MNP, що було одним з основних критеріїв до учасників цього конкурсу. Детально із протоколом відхилення можна ознайомитись на сайті УДЦР http://www.ucrf.gov.ua/zakupivli/vidkryti-torgy/protokoli/ Інформація про предмет закупівлі: 62.01.1
За підсумками конкурсу до оцінки було допущено 3 компанії: ТОВ «Діалінк», ТОВ «Т4В» (Республіка Польща), Дочірнє підприємство з 100% іноземними інвестиціями «Ерікссон», які мали три абсолютно різні технічні рішення, однак усі вони повністю влаштовували наших операторів мобільного зв’язку. За сумою балів переможцем було визнано компанію «Діалінк», рішення якої базується на прикладному програмному забезпеченні литовської компанії Mediafon з практичним досвідом впровадження послуг MNP в семи країнах світу, в двох з яких система перенесення мобільних номерів була впроваджена у 2015 році (http://www.mediafon.lt/ru/zones/about/pages/about ). Із протоколом оцінки можна ознайомитись на сайті УДЦР – http://www.ucrf.gov.ua/zakupivli/vidkryti-torgy/protokoli/ – . Інформація про предмет закупівлі: 62.01.1
- Информация о материале
Потреба говорити
Однією з найбільших перешкод для нормального суспільного життя в Україні вважається брак довір’я.
Кому вірити? Багато громадян, не довго думаючи, відповість – нікому.
Це жахливий закид, який, якщо б він був беззастережно правдивий та стовідсотковий, робить суспільне спілкування цілковито неможливим, стає справжньою руїною суспільного ладу.
Спілкування не могло б відбуватися, а без нього життя нормальної держави неможливе.
На думку автора цих рядків, наше суспільство, Богу дякувати, не докотилося до такого страхітливого стану, але водночас є багато причин для тривоги, і годі заперечити, що в нашому суспільстві бракує нормального діалогу.
На загальне переконання, відповідальні особи в усіх ділянках влади не інформують громадян про те, що насправді відбувається. Багато людей також щоразу гостріше критикують ЗМІ, які поринають у багатослів’я, але не кажуть того, що треба сказати.
Дехто небезпідставно вважає, що однією з причин браку суспільного діалогу є наше радянське минуле.
Уважно проаналізувавши теорію і практику комуністичного режиму, можемо ствердити, що в радянській системі був точно означений керівний клас, і були інші, які, по сутті, вважалися ніким і на яких не варто було звертати уваги.
Останніх ніхто не слухав, до них достатньо було щось там говорити. Виховані в такій системі люди не мали права говорити, щось перечити, вони мусили тільки слухати.
Такими ці люди бачать себе, на жаль, і до сьогодні. Вони нібито ніхто і їм марно навіть подавати свій голос.
У наші часи часто говориться про декомунізацію.
Для багатьох громадян це означає змінити назви місцевостей і вулиць та, може, ще дещо зробити. А що самих місцевостей, яких треба було б перейменовувати, є майже тисяча, то маємо широке поле можливого зацікавлення в цій ділянці.
Проте хибною є думка, що декомунізація полягає лише в зміні назв. Ідеться про здійснення змін у наших умах і серцях.
Майдан 2013-2015 років показав, що в нашій країні є люди, свідомі своєї Богом даної гідності. Богу дякувати! Однак, на жаль, треба визнати, що цей Майдан як суспільне явище нас абсолютно замало «потермосив».
Сьогодні нам потрібно, щоб можновладці, незалежно від того, чи їх влада велика чи мала, зрозуміли, що ті інші, до кого вони мали б звертатися, це в повному значенні того слова – люди, а ті, ким безсоромно дотепер нехтували, щоб усвідомили свою велику гідність і почали послідовно діяти, відповідно до тої гідності.
Основою суспільного діалогу є правда.
Мати нагоду чути тільки правду, могти бути певними, що те, що чуємо, є правдою, – це велика духовна цінність.
З історії ми знаємо, а останнім часом ми є свідками, скільки лиха в житті людей та народів походить від свідомого поширювання неправди! Над цим можна і треба задумуватися.
Бажаючи розпочати щирий діалог, прошу вас, шановні читачі, замислитися над потребою говорити.
Причина цього бажання дуже проста за своєю суттю.
На мою думку, одним із ефективних засобів позбутися того, що турбує велику частину населення, – це взяти ініціативу у свої руки та говорити.
Ідеться про те, щоб самим висловлюватися відповідально та чесно і домагатися тільки правди у відповідь.
Ті люди, що майже професійно уникають повідомлення правди, використовуючи погані навички, набуті в минулі десятиліття, - спокійні, що їх за це ніхто не покарає, бо народ, навіть пригноблений безнастанним «розвішуванням локшини» і солодких обіцянок, здебільшого мовчить.
Ситуація виглядала б інакше, якщо б народ (громадянське суспільство) виявляв радість, коли почує правду, і картав за брехню, тобто постійно домагався правди.
Така практика, такий підхід з боку громадян породжував би те, чого нам так дуже бракує, – розмову, діалог.
Ми повинні створити такі умови, в яких брехун чи крутій, не наважився б обманювати, бо знав би, що за це дорого заплатить і опиниться на політичному смітнику.
Громадяни не сміють бути пасивними стосовно того, що відбувається довкола них. Вони мають реагувати, писати чи говорити.
За наявності стількох можливих сучасних засобів комунікації, громадяни, старші й молодші, повинні широко користати з Божого дару свободи слова, – дару служити ближнім правдою та любов’ю.
А саме правду треба говорити з глибокого почуття пошани та любові до своїх співвітчизників.
- Информация о материале
Как (не)реформировать таможню
Когда в 2012 г. таможню и налоговую службу объединили, много говорилось о передовых мировых практиках, максимальном упрощении процедур при повышении контроля, постаудите и отказе от исключительно фискальной функции таможни.
Ничто из вышеперечисленного не произошло. И вот таможенную службу предлагают снова сделать независимой от ГФС. Все ради того же бизнеса, постаудита и лучших европейских практик. Но лозунги лозунгами, а затеянная на деле, увы, простая смена вывески не изменит текущего положения вещей. Разве что теневые потоки направит в другие руки.
Минфин не хочет
Группа депутатов зарегистрировала в парламенте законопроект о создании Национальной таможенной службы, независимой и автономной, всерьез заговорив о необходимости разделить таможню и налоговую. Поддержка в обществе нашлась моментально — общество готово на что угодно, лишь бы остановить беспредел, происходящий на таможне долгие годы, при разных руководителях, независимо ни от чего.
Государственная фискальная служба и Минфин, в свою очередь, тоже активизировались, давая понять всем и каждому, что «таможенный» вопрос для них не менее важен, просто раньше этого никто не замечал, а разделение ведомств лишь остановит реформу таможни, которая то ли уже идет, то ли вот-вот начнется.
Во-первых, в очередной раз решили возродить институт уполномоченного экономического оператора. Сама норма об уполномоченных операторах присутствует в нашем законодательстве с 2012 г.
В идеале компании, получив соответствующий сертификат, могут оформлять грузы по упрощенной системе, исключающей ветеринарный, фитосанитарный и прочий контроль на границе. За три прошедших года никто этой привилегией не воспользовался — норма есть, а вот критериев, которые бы позволили отнести претендента к числу благонадежных, механизма предоставления соответствующего сертификата и, главное, самого механизма «упрощенной» процедуры нет.
Последняя попытка сделать это была предпринята в конце 2014-го. Тогда тоже обещали и взяточничество преодолеть, и беспрепятственный ввоз товаров обеспечить. Не получилось. При этом эксперты уже тогда отмечали, что при нынешнем уровне коррупции на украинской таможне это новшество станет лишь очередной схемой, не более.
Во-вторых, министр финансов поручила главе ГФС провести проверку всех таможенных оформлений по упрощенной процедуре и выявить нарушения и злоупотребления со стороны таможенников. Наиболее красноречиво о том, насколько глава ГФС Роман Насиров озабочен таможней как таковой и злоупотреблениями на ней, говорит то, что ведомство, обеспечивающее около половины налоговых поступлений в госбюджет, почти полгода работает без руководителя. Насиров самостоятельно курирует таможню с момента увольнения своего заместителя Ликарчука, и проверять он будет, по большому счету, самого себя. А проверить надо бы. По данным НБУ, объемы импорта за 11 месяцев 2015 г. сократились на 33,5%. В январе—ноябре 2014-го импортеры завезли в страну товаров на общую сумму в 53 млрд долл., а уже за тот же период 2015-го — на 35,2 млрд. Объемы импортного НДС за 11 месяцев 2014 г. составили 95,4 млрд грн, а за 11 месяцев 2015-го — 125 млрд, то есть выросли на 31%, несмотря на снижение фактических объемов (точнее, той их части, которая показывается и фигурирует при официальном оформлении). Причина — девальвация национальной валюты. Правда, в 2015-м она составила 52%, а не 30%, и по идее должна была увеличить выручку импортеров, а соответственно, и объемы импортного НДС, до 145 млрд грн. То есть часть денег по-прежнему проходит мимо госказны. И это только та часть, которая на поверхности. Что происходит в «тени», даже представить сложно.
В-третьих, Министерство финансов торжественно сообщило о том, что возьмет кредит в 100 млн евро, чтобы разработать необходимое программное обеспечение для исключения человеческого фактора в работе, и будет привлекать международные компании к управлению таможней. Правда, одних иностранных управляющих мы уже отправили — договор с британской компанией Сrown Agents, пиарившийся прошлым летом премьером, Минфином так и не был подписан. Документы для очередного конкурса в процессе подготовки. Причем речь опять идет лишь о таможнях «западной» границы, что только подкрепляет исключительный популизм данного решения. Любой груз совершенно законно может быть растаможен на любом без исключения таможенном пункте, совсем не обязательно на первом по маршруту. В итоге товары будут транзитом проезжать кристально чистый иностранный менеджмент на западной границе и растаможиваться, например, в Киевской области. В свое время именно туда направлялись импортеры, когда «закрывалось» западное направление или возникли «трудности» на Одесской таможне. То есть, если менять, то всех, а не некоторых. И в Минфине, и в ГФС об этом отлично осведомлены. Но пиара ради они продолжают тратить человеко-часы на заведомо бессмысленные, независимо от их результатов, конкурсы.
«Мировой опыт показывает, что таможня может быть частью фискальной службы, а может быть и отдельным органом. Есть и примеры разъединения обеих служб после объединения (Канада). Всемирный банк признает, что улучшение собираемости налогов не обязательно требует объединения таможни и налоговой, — объяснил ZN.UA Игорь Даньков, руководитель практики косвенного налогообложения EY в Украине. — Неоспоримым является факт, что в фискальной сфере таможня и налоговая службы обречены на сотрудничество. До объединения таможня и налоговая по отдельности могли проверять предприятия на предмет полноты уплаты налогов. По идее, объединение обоих ведомств в фискальную службу позволяло бы проконтролировать правильность уплаты налогов по всей цепочке поставки — от импортера до потребителя (так называемый сквозной контроль). Однако этого достичь не удалось. Причина неудачи — механическое слияние таможни и налоговой, без глубокой проработки их сотрудничества в точках соприкосновения (НДС, трансфертное ценообразование, таможенная оценка)».
Пытается ли Минфин исправить это? Нет. Все предложенные правительством варианты вкупе с мифической реформой ГФС ни на грамм не приближают фискальное ведомство к нормальному взаимодействию налоговой и таможенной служб.
Депутаты не могут
Справедливости ради отметим, что предложения депутатов, настаивающих на отделении таможни от ГФС, тоже далеки от конструктива. По большому счету, нам предлагают сменить вывеску, не более. Все эти депутатские призывы к диалогу и обсуждениям — такая же игра на публику, как и поручения Насирову проверить самого себя. Обсуждать, увы, нечего. В многостраничном законопроекте нет ответов на наболевшие вопросы. Поддерживающих отделение таможни от ГФС депутатов много, а вот понимающих, что этот шаг едва ли исправит что-то в самой системе, — намного меньше. А осознающих, что реформирование таможни невозможно без принципиальных изменений во всей системе налогообложения, — и вовсе единицы. Если, конечно, реальное реформирование кого-то из представителей депутатского корпуса на самом деле интересует, а за пафосными заявлениями не скрываются совсем другие интересы.
«С точки зрения функциональности, структурности и возможности эффективного управления, отделение таможни — это плюс. С точки зрения отсутствия радикальных изменений к улучшению, это минус. Бизнес за любые изменения, которые приведут к упрощению, быстроте, прозрачности и снижению коррупционных схем. По большому счету, бизнесу все равно, в какой структуре будет работать таможенник — ГФСУ, ГТСУ, НТСУ или Таможенная администрация (как в некоторых западных странах). Главное — чем проще, тем лучше, — объяснил ZN.UA Валерий Губарев, эксперт по таможенным вопросам «Независимого таможенного агентства». — По моему мнению, просто разделение ведомств, без радикальных изменений к подходу работы в этом направлении, ни к чему не приведет. Тут необходим системный подход. Без взаимодействия с налоговой службой (службой финансовых расследований), наличия совместных баз данных, обмена информацией и т.д. эффективного результата достичь будет сложно».
На сегодняшний день импортер, осуществляющий поставку, декларирует ее по первому методу контрактной стоимости. В ответ таможня начинает «базарные торги», утверждая, что стоимость занижена, и предлагая свой вариант. Многочисленные тарифные департаменты как в центральном аппарате, так и на местах следят за тем, чтобы стоимость определялась правильно. Все мы понимаем, насколько успешно они это делают. Ведь не просто так многие импортеры ездят растаможиваться на конкретные таможни. По сути, между таможнями идет конкурентная борьба за «клиента». Ты можешь при контрактной стоимости в 10 грн поставить стоимость в 20, а потом снизить ее до 15, забрав излишек. Другая таможня может по этой же группе товаров поставить стоимость не 20, а 18 грн, и «клиент» уйдет к ней. Мы в XXI веке и вроде бы одной ногой в Европе, но в ручном режиме регулируем налогообложение. Не потому, что коррупционеры на таможне, а потому что сама система — коррупционна в своей основе. Арсений Петрович в начале осени публично обещал во всем разобраться. Видимо, либо не разобрался, либо разборки носили уже совсем не публичный характер….
«Таможня — лицо государства на границе, и за последние годы вместо честного и открытого лица мы получили вечно жадного упыря, который только и делал, что ковырялся в чужих карманах, делая вид, что выполняет волю государства по сбору налогов, — комментирует Александр Захаров, эксперт движения «Нет коррупции на транспорте». — Законной таможенной политики по отношению к импортерам у нас просто нет. Базы данных с ценами таможня использует постоянно. Этих баз данных нет в законодательстве, но ими пользуются чуть ли не на государственном уровне. На них ссылаются не только начальники постов и таможен, но и политики. Причем в разных регионах разные базы данных стоимости, часто после заниженного оформления данные из этих баз удаляются, и доказать потом ничего вообще нельзя. Это — жуткое коррупционное сегодня украинской таможни».
В идеале импортер при пересечении границы подает таможенному органу декларацию, в которой указывается таможенная стоимость контракта. Таможенный орган оценивает ее по профилю рисков, в том числе и по стоимости. Если таможня считает поставку рисковой, она запрашивает у импортера дополнительные документы, после предоставления которых товар все равно пропускается, но запускается система постаудит-контроля. То есть в течение определенного срока на предприятие может прийти проверяющий и посмотреть, что компания везла, правильно ли были оформлены документы, какой была таможенная стоимость, по какой стоимости товар продали уже в Украине, кому его продали.
Суть объединения таможни и налоговой службы заключается именно в постаудите. Теоретически, когда ведомства составляют единое целое, его проще наладить. Что, впрочем, не говорит о том, что в странах, где эти службы разделены, системы постаудита не работают. Вообще эти процессы связаны очень условно. Например, в Украине службы объединили еще в 2012 г., а о постаудите начали робкие разговоры лишь в 2014-м, при этом самой системы все еще нет. Появится ли она, если ведомства разделить? Тоже, как говорится, далеко не факт. Для того чтобы постаудит работал, нужно не разделять/объединять, надо сделать финансовые потоки прозрачными, убрать «налоговые ямы», фиктивные фирмы-однодневки, контролировать розницу и серый импорт.
«Механическое разъединение фискальной службы не приведет к качественным изменениям. Более того, в наших условиях (когда многие ставившиеся перед новым ведомством цели не достигнуты) такое разъединение будет просто отвлекать внимание и силы от проведения качественных изменений, — уверен Игорь Даньков. — Правильным было бы совершенствование совместной деятельности таможни и налоговой в точках их соприкосновения. Для этого нужно перевести сотрудничество таможенных и налоговых органов на качественно новый уровень с точки зрения как алгоритмов взаимодействия, так и технической оснащенности. Без этого ощутимого позитивного эффекта в сфере постаудита не будет, независимо от организационной структуры ведомства».
Но этим пока ни в ГФС, ни в Минфине не обременены. Зато там здорово обеспокоены тем, что «жирная» таможня, собирающая 40% всех бюджетных денег, «уплывает» в другие руки. Аргументы Минфина шатки, сохранение ГФС в нынешнем виде, по их мнению, позволит обеспечить лучшую оценку рисков и одновременно отслеживать действия налогоплательщиков по всем налогам и сборам, устранить дублирование функций налоговой и таможни, создать «единое окно» для плательщиков. Первое давно нужно было сделать, но никто этим так и не занялся, второе и третье возможны как при разъединенных, так и при объединенных ведомствах. Было бы желание что-то менять. Единственный «сильный» аргумент Минфина — увеличение штата сотрудников при создании отдельного ведомства.
* * *
Уходя с поста заместителя главы таможенной службы, Константин Ликарчук дал ZN.UA весьма откровенное интервью, в котором неоднократно намекал на заинтересованность Арсения Яценюка в коррупционных процессах, охвативших таможенную службу. Говорил Ликарчук и о неподдельном интересе действующего главы ГФС именно к таможне, и речь шла отнюдь не о ее реформировании. Уже тогда в стенах ГФС родилась идея объединить налоговые и таможенные поступления в единый поток, что сделало бы поиск коррупционной составляющей невозможным. И отчасти она уже начала реализовываться.
В декабре прошлого года тогда еще первый заместитель министра финансов Игорь Уманский, представляя «Бюджетный пакет-2016», заявил, что Минфин изменило подходы по администрированию НДС: все составляющие — импортный НДС, внутренний и возмещение НДС — были объединены в одну строку. По его словам, это позволяет налоговой службе не ограничивать налогоплательщиков в вопросах возмещения, так как сбор увеличится и возможностей для возмещения будет больше. Правда, потом с подачи депутата Хомутынника прозрачная система возмещения трансформировалась в два непрозрачных реестра, а вот объединение потоков осталось. Цели очевидны — понять, что происходит с государственными финансами, теперь будет невозможно. В свое время даже одиозному Александру Клименко, входившему в ближайший круг «семейного окружения» Януковича, не позволили объединить все поступления в один поток. То есть пока Минфин предлагает откровенно слабые, вымученные реформаторские решения, а депутаты — еще менее реформаторские противовесы, в самой службе происходят действительно важные и серьезные изменения, ускользающие от обывателя, но ставящие крест на каких-либо реформах.
И вместо того, чтобы объединить усилия, предложив действительно работающий механизм преобразования таможни, начав хотя бы обсуждать варианты, депутатский корпус и Минфин опять затевают склоку сродни тому фарсу, который они устроили в прошлом году с налоговой реформой. Все помнят, сколько сил и времени было потрачено на «налоговые» войны, и результат, точнее его отсутствие, все тоже видели. Похоже, таможенная реформа будет проходить по такому же сценарию.
- Информация о материале
Суд не дозволив прокуратурі читати документи комунальників Кернеса про недоплату в бюджет з парковок
КП «Харківпастранс» та Харківська міська рада не організували належним чином паркування транспортних засобів в місті, через що міський бюджет недоотримав в 2012-2014 роках транспортного збору в сумі 1 млн грн. Про це сказано в ухвалі Київського районного суду міста Харкова, до якого прокуратура звернулася за дозволом на доступо до документів КП «Харківпастранс».
В ході перевірки прокуратура з’ясувала, що протягом 2012-2014 років «Харківпастранс» сплатив до бюджету міста Харкова паркувальний збір в сумі 10,60 млн грн. Але перевірка прокуратури показала, що комунальне підприємство, уповноваженою особою якого є ТОВ «Парковка-12», та Харківська міська рада не організували належним чином процес паркування автотранспорту в Харкові. Через це міський бюджет недоотримав надходження коштів за три роки в сумі більше 1 млн грн.
Прокуратура повідомила, що допитала в якості свідка директора КП Дмитра Мандрікова. Але він відмовився давати свідчення та надати копії фінансово-господарських документів. Тому виникла необхідність судового дозволу на доступ до документів «Харківпастрансу» в рамках відповідного кримінального провадження.
Однак суд відмовив прокуратурі в доступі до фінансово-господарських документів комунального підприємства. Суддя заявив, що в клопотанні не доведена необхідність втручання у права і свободи посадових осіб КП та не вказано, яким чином отриманні відомості будуть сприяти розслідуванню.
Раніше «Наші гроші» в матеріалі «Парковка имени кой-кого» розповідали про оборудки комунальників з організації процесу паркування в Харкові, через які місто щорічно втрачає мільйони гривень доходу в бюджет.
- Информация о материале
Уши, прибитые к столбу. О кнопкодавстве и присяге
Артем Сытник, глава НАБУ разводит руками: использование чужой карточки для голосования в ВР «не является служебным подлогом»
…У нее были глаза Сигурни Уивер, идущей в логово «чужих». Короткий кивок вопросительному взгляду мужа, медальный профиль лица, неспешное, под клаксоны системы «Рада», нажатие кнопок за соседов-депутатов. Одной, второй, третьей, четвертой…
Первое место в номинации «Кнопкодав года - 2015».
Она не извинялась. Не объясняла, как ее соратница по Майдану, которая кнопкодавила за законопроект об электромобилях, что «это в интересах государства и протест против «истерии». Не доказывала, как другой ее коллега-кнопкодав, «король Тендерной палаты», что все «сделал правильно. Если бы не я, не было бы безвизового режима». Не спешила с докладом «разводящему», как докладывал ее мужу депутат-оппозиционер о нужном количестве собранных голосов - и муж заразительно смеялся (как говорится в рекламе: «вот оно - настоящее мужское счастье»). Она всего этого не делала…
Она была спокойна и упряма. Как человек, несущий свой крест.
На это видео в Youtube можно смотреть часами. Как на пламя свечи или течение реки. Легкий кивок, легкий румянец на щеках, бесцельное копошение в сумочке и решительные движения в апофеозе. Под камерами СМИ и пристальными взорами тех, кто скажет ей потом все, что о ней думает. Жанна Дарк? Зоя Космодемьянская, поджигавшая деревни, чтобы гитлеровцам негде было стать на постой?
Это плохо - это убивает твое доброе имя, убивает доверие к тебе, снизводит тебя от венца творения к стадному животному… Но так надо - ради государства, ради страны и ради нашего пути в Европу - пожертвовать собой.
Такое себе нравственное шахидство.
Разговор о «лжи во благо» можно начинать с любого примера - их тысячи. Кнопкодавство - просто одна из наиболее публичных форм. И все это намного тоньше, нежели брехня коррупционера или дифамация вражеской пропаганды.
Ложь во благо - это такая штука, что на нее имеют право лишь самые достойные.
Внучок, поставивший крестик в бюллетене за слепенькую бабушку, рискует загреметь в тюрьму на 3-7 лет (Ст. 158-1 ККУ). А депутат, за которого ставился крестик, может голосовать за других, сколько душе угодно, и останется неуязвим. А то и орден получит.
Артем Сытник, наша надежда, глава Национального антикоррупционного бюро разводит руками: «использование чужой карточки не является служебным подлогом».
Но дело не только в кнопкодавах. Лгут и те, на чьи кнопки «давят». Они лгут, что находятся в зале, что заняты государственными делами, а не нежатся на солнышке в далеком зарубежье. Лгут председатель и члены регламентного комитета, не замечая того, что «не является подлогом». Лжет президиум и спикер, давая «добро» продавленным кнопкодавами законам.
И делают это те, кто во времена Януковича придумал само погоняло «кнопкодавы» и фанатически боролся с этой скверной. Или она не такая уж скверна, когда речь идет о «реформах», «Европе», «окончании войны» и прочих прогрессивных фишках?
«Алгебра совести» - в книге с таким названием советский, а позднее американский психолог Владимир Лефевр описал, чем отличается совковая мораль от западной. Первая допускает использование зла для достижения добра, вторая - нет. В первой системе ценностей - оклеветать «плохого» человека, чтобы наказать за зло, или дать неправдивые показания на суде в пользу «патриота» - это высокоморальный поступок. Во второй - аморальный.
Использовать маленькую ложь для достижения «большой правды» - это, друзья, чисто путинский дискурс. В нем человек, преступивший закон во имя «большой правды» - герой. А не согласившийся с ней ради закона - трус и предатель.
Конечно, жить совсем безо лжи невозможно. Для дипломатов, врачей и стюардесс - это часть профессии. Как, безусловно, и для политиков. Во время выборов не соврешь - не победишь. Но чтобы общество не погрязло в сплошном обмане, должна быть зона, недоступная для вранья. Даже вранья во благо. Должна быть Зона абсолютной правды.
В западной цивилизации есть такое понятие, как «ложь под присягой». Помните, кладут правую руку на Библию, а левую на сердце и произносят: «Клянусь говорить правду, только правду и ничего кроме правды»? Притом, не обязательно это должно происходить в суде, главное - в присутствии судьи. Этот судья в случае нарушения присяги и обязан возбудить уголовное дело.
Ложь под присягой - это уже не милый обман, а клятвопреступление. С давних времен карали за него сурово. В Британии в 16 веке виновного выводили на площадь и прибивали за уши к позорному столбу. Сейчас до такого не доводят, но пять лет тюрьмы могут впаять. Во Франции и на Кипре - семь, в Швеции - 8. В США за ложь под присягой можно получить 4 года, даже если слукавишь по мелочи.
Но наши депутаты тоже ведь пребывают под присягой! Ну, как минимум, повторяли ее вслух в сессионном зале ВР. И президент. И судьи. И прокуроры. В Законе Украины О государственной службе есть текст присяги госслужащего. Правда, ни в одном из этих текстов нет слов о недопустимости лжи. Как нет в них запрета обогащаться за счет страны, продаваться врагу, отлынивать от мобилизации и проч. Постеснялись вставить? Мол, и так ясно, что врать плохо. А не ясно! Слова «благо Отчизны», «интересы соотечественников» и «благосостояние народа» ведь всяк понимает по-своему.
И все же в текстах присяг есть одна ключевая фраза: «клянусь соблюдать законы». А значит, нажимая кнопку за другого, депутат нарушает собственную клятву - не идти против закона. К сожалению, уголовная ответственность за нарушение присяги реально у нас наступает только в отношении военнослужащих. Депутаты, судьи, президент - неприкосновенны, и их даже уволить за клятвопреступление нельзя.
А нужно, чтобы было можно. Повторять слова присяги все государственные чиновники обязаны в присутствии специального судьи, которому вменить в обязанность отслеживать клятвопреступников и заводить на них уголовное производство. И, конечно же, надо включить в текст присяги пункты о недопустимости лжи, дезертирства, предательства и мздоимства. Конкретные и всем понятные - как заповеди. И последствия за их невыполнение прописать в соответствующем Законе - «Об ответственности за ложь под присягой».
Не всякая ложь социально опасна. Есть «белая ложь», для недопущения в обществе депрессии и паники. Есть «военная хитрость». Есть дипломатия. Есть, вообще, заблуждения и оговорки. Как быть с этим? Значит, нужен еще один Закон - «О допустимости лжи», в котором оговорить все вышеизложенные исключения. Дико? Ну, у нас, похоже, по-иному нельзя.
Тяжело будет выполнять? А жить не по лжи всегда трудно.
Тоталитарное общество ложью цементируется - не зная правды, народ безоговорочно доверяет вождям. Демократическое общество от лжи погибает. Получив от демократии возможность наблюдать за вами, братья-политики, в прямом эфире, и видя все ваше лукавство, неужели мы не будем поступать так же?
Изувеченные осколками вашего самоубийственного шахидства, мы тоже будем лгать публично и напропалую, изворачиваться и лжесвидетельствовать в суде, клеветать и совершать подлоги. Разве не вы, политики, вручаете нам моральную индульгенцию на все это? Вы лжете ради высокой цели? Но у каждого из нас она тоже есть - заветная и высокая. И чем докажете, что она недостойнее вашей? Свято веря в способность зла быть инструментом добра, кого вы убедите своими призывами к честности? Кого расшевелите вербальным морализаторством? Кого?
- Информация о материале
Родина комунальника Кернеса стала найбагатшим власником нерухомості в саду Шевченка
Власником декількох кафе та торгівельних точок у харківському саду ім. Шевченко, який розташований поряд з головною площею Свободи, є родина екс-директора КП «Харківгорлііфт» Анатолія Кандаурова.
Про це йдеться у розслідуванні Харків.depo.ua, є засновником ТОВ «Боні». Ця фірма має у власності відразу декілька приміщень на території парку імені Шевченка.
Взагалі, фірми, які близькі до Кандаурова, отримали у власність приміщення після останньої реконструкції парку. Зокрема, колишній ресторан «Княжий терем» біля виходу зі станції метро «Університет», який після пожежі змінив вивіску на «Капрі».
Приміщення кафе «Кристал» у рекреаційній зоні належить людям, близьким до загиблого екс-губернатора Харківщини Євгена Кушнарьова. Так, закладом харчування володіє ТОВ «Метрополь». Засновниками цієї фірми є почесний консул Республіки Словенія у Харкові Анатолій Бондаренко, а також Олег Чігрінов, Валерій Бомко, Олександр Коляда та Владислав Ровнов. Перші троє є бізнес-партнерами зятя Кушнарьова – Олександра Кагановского
Орендарем туалету у саду Шевченко є ТОВ «Регіна». Кілька років тому серед засновників цієї фірми було ДП «Торговий будинок «Чарівниця», який торгує ювелірними прикрасами. Бенефіціарами «Чарівниці» є Ірина Перова та Олександр Саратов.
У реєстрі юридичних осіб Перова вказала, що прописана за адресою вул. Чернишевська, 30, кв. 45. Однак ця квартира належить доньці нардепа Михайла Добкіна – Аллі. У цьому домі квартирою також володіє дружина нардепа Шенцева.
Саратов, у свою чергу, є співзасновником кооперативу «Булат», який безкоштовно отримав земельну ділянку у Лісопарку по вулиці Батумській.
Зараз ТОВ «Регіна» записана на Тетяну Савіну та Валерія Любієва.
Не обійшлося в саду Шевченка й без оточення мера Харкова Геннадія Кернеса. У 2013 році ТОВ «Північні ворота» придбало у міськради приміщення площею 160 кв. м. Засновниками цього підприємства є ТОВ «Франко» Галини Давидової й Віталія Печури, а також Ігор Славін. Директором – Ольга Солоп.
ТОВ «Франко» разом з комерційним директором Центрального парку культури та відпочинку імені Горького Андрієм Шапталою володіють землею та нерухомістю на території «харківського Діснейленду».
Печура також входить до складу засновників ТОВ «Діамант 2006», директором і співвласником якого є Анатолій Челобітчиков, який був партнером мера Харкова Геннадія Кернеса по ТОВ «Рівлад, ЛТД» до того моменту, як Кернес переписав цей бізнес на Оксану Гайсинську, з якою проживає у громадянському шлюбі.
Давидова є засновником ТОВ «Паркінг +», якому мерія щороку зливає десятки мільйонів гривень на ремонт доріг. Також на Давидову було оформлено декілька кооперативів, у тому числі «ЖБК «Триумф», який володіє маєтком Добкіна.
Ольга Солоп є співвласницею ТОВ «Фьорд», яке контролює «Кінний ринок» у Харкові. Також вона є бізнес-партнером сина Кернеса Даниїла Привалова. Їхня спільна фірма ТОВ «Фірма «Діана» володіє ринком «Сумський» у центрі Харкова.
Ігор Славін є керівником у ТОВ «Дімаріс», яке володіє частиною Центрального ринку. Одним зі співзасновників цієї фірми – Андрій Шаптала.
Від «Наших Грошей»:
За даними реєстру прав на нерухоме майно, ТОВ «Боні» володіє в саду ім. Шевченко п’ятьма дерев’яними спорудами площею 5,5-5,8 кв м. кожна й будівлею площею 350 кв.м.
- Информация о материале
Страница 603 из 2102
